Соціально-економічнасутність приватизації та її роль у трансформації відносин власності
Наприкінці ХХ ст. країни східної Європи, у тому числі йУкраїні, змінили напрям свого суспільного розвитку і стали на шлях радикальнихсоціально-економічних і політичних перетворень. У науковій літературі історичнізміни такого роду одержали назву трансформації. Українські вчені поділяють весьпроцес реформування вітчизняної економіки на три етапи. Для першого етапуреформ було властиве усунення директивного контролю за діяльністю підприємств інадання їм права використовувати державну власність у своїх інтересах. Поряд зцим було скасовано директивне планування, почалася комерціалізація банків,одержали розвиток такі форми реалізації державної власності, як кооперація іакціонування. Економічна лібералізація суб’єктів господарювання відбувалася безстворення відповідних ринковій системі інституціональних форм регулюванняекономіки, внаслідок чого розпочався ріст інфляції. Суб’єкти господарюванняініціювали інфляцію шляхом: спекуляції на ринку ресурсами, отриманимизафіксованими, а реалізованими за ринковими цінами; використання прибутку іамортизації на виробничі потреби.
Другий етап економічних форм охоплював період 1992-1994рр.і характеризувався децентралізацією процесу ціноутворення. Відсутністьконкурентних відносин і механізму банкрутства надало можливістьпідприємствам-монополістам реалізувати своє монопольне право шляхом підвищенняцін відповідно до зростаючих витрат виробництва. Цей етап економічнихперетворень в Україні був відзначений високими інфляційними сплесками.
На третьому етапі економічних перетворень було прийнятотакі макроекономічні параметри, як рівень бюджетного дефіциту і розмір грошовоїемісії. Згідно з вимогами Міжнародного валютного фонду для одержання кредитівсередньомісячний рівень темпів інфляції не повинен був перевищувати 1,5-1,7%.Цей рівень був досягнутий шляхом різкого зниження грошової маси ціною невиплати заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, недофінансування державнихпрограм реструктуризації виробництва. Така політика призвела до різкогоскорочення безготівкового обороту і бартерізації економіки і в підсумку – дорозриву процесу обороту товарів і коштів.
Трансформація української економіки – це перехід відособливої планової економіки, що базувалася на своєрідних підвалинах, і тому їйвластиві свої риси і закономірності. Так, становлення індустріальної основикапіталістичного суспільства обумовило основні процеси усуспільненнявиробництва і праці, зростання масштабів приватної власності, розвиток такихформ власності, як акціонерна і державна. Це об’єктивний природний процес.Адміністративно-командна система базувалася на абсолютному пануванні державноївласності, й одна з головних задач трансформаційного періоду полягає вреформуванні відносин власності, у наслідок чого замість єдиної державноїповинні затвердитися різноманітні форми власності. Отже, якщо при становленніринкових відносин усуспільнення обумовлює розвиток нових форм власності, які бсприяли зростанню масштабів виробництва, то тепер здійснюється зворотнийпроцес, який покликаний перебороти надмірне формальне усуспільнення виробництваі створити умови для функціонування таких форм власності, які б сприялирозвитку продуктивних сил. Аналіз дозволяє прийти до висновку, що змінівідносин власності, які відбуваються в країні, можна називати революційними.Необхідно звернути увагу на суперечливу єдність понять «Трансформація державноїта комунальної власності» і «реформування державної та комунальної власності».Трансформація державної та комунальної власності є процесом її модифікації,обумовлений дією об’єктивних економічних факторів. У свою чергу реформуваннядержавної та комунальної власності стає свідомим процесом її перетворення як усередині відносин, так і шляхом її зміни на інші форми. Таким чином, насучасному етапі в рамках розвитку відносин власності відбувається реформування(а не трансформація) державної та комунальної власності.
Українські дослідники пропонують розглядати приватизацію якперетворення державної власності в інші правові форми. Таким чином, підроздержавленням мається на увазі загальний процес зміни державної економікиекономікою багатоукладною, змішаною, плюралістичною, а приватизація є стрижнемпереходу від державно-бюрократичної системи господарства притаманною командою,планово-розподільною підсистемою управління до ринкової економіки. У деякихвипадках під приватизацією розуміють процес трансформації державної власності врізні форми недержавної, включаючи приватну, кооперативну, акціонерну,колективну, змішану, а роздержавлення розглядається як процес зменшення впливувтручання держави в роботу виробничо-господарських структур, наданням їй повноїсамостійності в здійснення функцій управління результатами виробництва, причомудержава не відповідає за результати роботи підприємства.
Приватизація в Україні покликана вирішити завдання стосовнооб’єктів та суб’єктів привласнення, а також його способів. Ключові юридичнікатегорії суб’єкта й об’єкта власності переходять таким чином у категоріїматеріально-речових і особистих, суб’єктивних чинників виробництва, а неодміннаюридична вимога – умови здійснення права власності – у категорію господарськогомеханізму реалізації власності.
По-перше в процесі реформування важливим є не тількизаконодавчо установити перелік об’єктів, що підлягають приватизації, а йпоглянути на них як на матеріально-речові чинники виробництва в рукахмайбутнього власника: чи можливий на виробничій базі, що приватизується, випусксучасної конкурентноспроможної продукції, який технічний рівень устаткування,якій ступінь зносу основних фондів. По-друге, в економічному аспекті виникаєактуальне питання про характеристику власника, до рук якого переходить майно.По-третє, існуючий господарський механізм повинен створювати загальнісприятливі умови для реалізації новими власниками свого права власності. Тутвиникають питання стосовно механізму реалізації суб’єктом свого прававласності; умов ціноутворення, оподаткування, формування і розподілу доходів,надання кредитів, регулюючої функції держави щодо підтримки макроекономічноїстабільності, проведення сприятливої для вітчизняного виробника валютної ізовнішньоекономічної політики, надання цільової підтримки підприємствам уреалізації державних програм.
Також, додатково в умовах переходу України до ринкової економікипроблеми відносин власності – “наріжного” елемента економічного розвиткусуспільства, — набувають особливої значимості. Формування цивілізованоїринкової економіки в Україні не можливо без радикальних змін існуючих відносинвласності, які здійснюються шляхом трансформації державної власності,приватизації і створення різноманітних рівноправних форм власності. Приоритетнезавдання цих перетворень – створення сильнодіючого мотиваційного механізмуекономічної діяльності і підвищення ефективності суспільного виробництва. Цеповинно реанімувати потужні імпульси, які закладені в інтересах людей, і якіфундаментальним чином пов’язані із реформуванням відносин власності. Важливо,щоб ці інтереси торкалися не лише форм господарювання, або отримання поточних доходів,а й мали відтворювальний характер, діяли на перспективу.
З’ясовуючи економічний зміст власності, визначаючи їїджерела, передумови виникнення та функціонування, слід визначити, що сутьвласності, незалежно від її об’єктів (засоби виробництва, робоча сила, предметиспоживання тощо) єдина. Виробництво є джерелом власності, а її основою – праця.Але перш ніж виробляти, необхідно мати умови виробництва, за якими стоять їхвласники. Власність визначається як приналежність, тобто економічно обумовлене івизначене суспільством безпосереднє розпорядження (верховне розпорядження)об’єктивними умовами, відтворення як своїми. Власність характеризує системувідносин між людьми щодо привласнення об’єктивних умов відтворення./> />
Дослідження еволюції відносин власності полінії обособлення – усуспільнення, роздільності і сумісності в країнах зринковою економікою висвітлює такий ланцюжок її історичних перетворень (рис.1).
Рис. 1Напрямки трансформації відносин власності українах з ринковою економікою
Дослідження революційної форми трансформації відносинвласності у пост – соціалістичних країнах (не ринкового типу) свідчать продіаметрально – протилежні перетворення. Результатом революційних перетвореньвласності в країнах, що стали на шлях державного соціалізму, стало насильницькеодержавлення суспільного життя, яке в економічній галузі означало уніфікаціюсоціально – економічних і господарських форм, заміну економічного ринковогоспособу обміну централізованим розподілом, створення адміністративно –командної системи управління. Довгий час в економічній літературі цих роківциркулював недоторканий набір апріорних стверджень:
– суспільна власністьототожнювалась з соціалістичною;
– соціалістична власністьвиключала можливість кризових та негативних проявів в економіці;
– державна власністьототожнювалась з всенародною;
– соціалістичні власність моглаіснувати тільки у двох формах: державній і кооперативно – колгоспній, і іншогоне було дано.
Такі уявлення не могли не призвести до безлічі протиріч векономіці. Це, насамперед, протиріччя в особливому способі привласнення засобіввиробництва. Він полягав, з одного боку, в монополізації державним апаратомреального права розпорядження власністю, а з другого – юридичним закріпленнямправа власності для трудівників, і їх фактичною безправністю у відношенні дозасобів виробництва. Формою проявлення його стала втрата почуття хазяїна,пасивність, апатія до праці. По-друге, це протиріччя між рівним привласненнямзасобів виробництва (згідно з діючою конституцією) і нерівним привласненнямматеріальних благ, продуктів праці трудовими колективами, окремими робітниками,або категоріями населення. Мова йде про тіньову економіку, характерпривласнення матеріальних благ суб’єктами, які наділені владою, незаконнеприсвоєння доходів погано працюючими підприємствами за рахунок вилучення їх у добрепрацюючих (рентабельних) підприємств. По-третє, протиріччя між формамивласності і їх реальним економічним змістом. Формально державна власністьвизначалась всенародною, в дійсності ж вона перетворилася в бюрократичну.Формально кооперативно – колгоспна власність визначалася як колективна, а вдійсності вона перетворилася в рудимент державної власності. Це породжувалобезліч суперечностей в економіці:
– нездібність державної власностізабезпечити прогресивний розвиток суспільства;
– хронічне невиконання державнихпланів;
– низька ефективністьвиробництва;
– значне розпорошення державнихкапіталовкладень;
– старіння виробничого апарату тапослаблення матеріально – технічної бази виробництва;
– нечутливість до технічногопрогресу.
По суті кризова ситуація в суспільстві виявилась кризоюекономічної і політичної влади, яка опиралася на існуючі відносини власності.Ось чому трансформація відносин власності постає початковою потребоюреформування економіки України і її переходу на ринкові принципи господарювання.Характер перетворень відносин власності у пост – соціалістичних країнах маєнапрямки прямо протилежні у порівнянні з країнами ринкового типу. Вонивідображені на рис..2.
/>
Рис.2. Напрямки трансформації відносин власності
Одним з важливіших факторів реформування відносин власностіє демонополізація економіки країни в цілому і її окремих сфер. Економічна сутьпоняття “монополія” трактується двояко: як право на володіння будь-чим, або напевну діяльність одного, обмеженої групи економічних суб’єктів, або держави, щовиступають в єдиній спілці, і як домінуюче становище економічних суб’єктів, якісамостійно чи разом з іншими суб’єктами обмежують конкуренцію на ринку певноготовару. Монополія при цьому виступає в ролі суспільної форми процесувиробництва об’єктів, яка виражає відносини виробництва, розподілу, обміну іспоживання в їх єдності. Основу монополізації економіки слід вбачати взосередженні виробничих ресурсів і випуску продукції в руках певних груп. Змінив напрямках і формах концентрації, зумовлені технічними, економічними ісоціальними факторами розвитку суспільства, призводять до модифікації форммонополій, засобів і методів придушення конкуренції, способів погодження дій.
Характерні ознаки суттєвих виявів монополії: концентраціязначної частки виробництва, що забезпечує панівне становище в певному ринковомусегменті; ціновий диктат (в певних межах) на займаному ринку, одержання іпривласнення монопольно високого прибутку як економічної реалізації своготиску.
Існує двоїстий характер монополій, які, концентруючи взначних масштабах умови для розвитку матеріального виробництва, створюють ірозвивають нові продуктивні сили, водночас, використання ними останніхпередбачає одночасно і обмеження доступу до них інших виробників, тобтомонополістом регулюється не лише власне виробництво, але і виробництво суміжнихсфер.
Існує стійка залежність і чіткий взаємозв’язок міжрозвитком монополізму і реалізацією відносин власності, а власність постаєпередумовою виникнення і розвитку монополізму. Зокрема, державна монополіявизначається як монопольне становище держави – власника засобів виробництва ігосподарюючого суб’єкта, що володіє політичною і економічною владою. На ційоснові в сфері відносин власності одержавлення виявляється в пригніченні форм івидів недержавної власності, диктаті над економікою і суспільством в цілому, авласність окремих підприємств і їх об’єднань виступає основою “локального”монополізму.
Монополістичні тенденції значною мірою обумовлюютьсянезбалансованістю економіки, наявністю хронічного дефіциту, високим рівнемконцентрації виробництв, нерозвиненістю інфраструктури. Тому демонополізаціяекономіки – важлива необхідність реформування відносин власності. Сутьдемонополізації відносин власності вважається як забезпечення їх багатосуб’єктності. Держава, як всевладний монополіст, має перетворитись з єдиногосуб’єкту власності в одного з суб’єктів відносин власності, а головну метудемонополізації в Україні слід вбачати не лише в розширенні кола власників, астворенні умов розвитку індивідуальної і колективної підприємницької діяльностіна базі різних форм власності для забезпечення результативності господарювання.
Важливим ланцюжком трансформації відносин власності постаєроздержавлення власності і приватизація. Подолання монополії державноївласності шляхом її роздержавлення і приватизації стало не лише умовою, але йсерцевиною економічних реформ в Україні. Цей процес принципово новий, оскількиу світі ще не постерігалося подібного не тільки за масштабами, але й за змістомсоціально-економічного явища – трансформації неринкової за своєю сутністюекономічної системи в ринкову економічну систему.
Наслідком роздержавлення і приватизації стали істотніструктури власності і в цьому розумінні – структури національної економіки. Удореформений період, як відомо, частка державної власності в економіці країниперевищувала 90%. У ході роздержавлення і приватизації змінили тип, вид і формувласності понад 80 тисяч об’єктів. За роки реформ питома вага державноївласності у промисловості скоротилася до 25,9%. Частка державних підприємств вобсязі виробництва галузі становила 36,4%.
Кількість об’єктів ЄДРПОУ за формами власності та видамиекономічної діяльності суттєво змінилася за період з 2000р., що видно з табл. 1.
Таблиця 1
Кількістьоб’єктів за формами власності та видами економічної діяльності (на 1 січня2005р) Всього За формами власності Держав на Комунал ьна приватна Колек-тивна Міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав
Всього
935578 42484 70231 277679 536620 8564 Сільське гос-во, мисливство та лісове господарство 78951 2030 753 51382 24720 66 Рибне господарство 1204 87 14 416 685 2 Промисловість 103267 28075 68137 2726 3605 724 Добувна промисловість 2128 460 16 271 1357 24 Обробна промисловість 96958 2040 1728 27639 64863 688 Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 4181 226 1861 165 1917 12 Будівництво 56320 1849 805 18657 34727 282
Оптова та роздрібна торгівля;
Торгівля транс. засобами;
Послуги з ремонту 246375 1540 2972 94342 145377 2144 Готелі та ресторани 18352 584 681 5389 11583 176 Транспорт і зв’язок 26422 2279 450 7647 15648 398 Фінансова земля 12419 409 115 1316 10447 132 Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам 88703 6411 4686 19585 55731 2290 Державне управління 34141 15058 18488 78 515 2 Освіта 31891 4190 22428 1389 3840 44 Охорона здоров’я та соціальна допомога 20973 2067 5986 2401 10424 95 Колективні, громадські та особисті послуги 106832 1461 6530 4920 93725 196 Послуги домашньої прислуги 27 18 9
Динаміку зміни кількості об’єктів за організаційно-правовимиформами господарювання за період з 1997р., видно з табл. 2
Таблиця 2
Кількість об’єктів ЄДРПОУ заорганізаційно-правовими формами господарювання
1997
2002
2003
2004
2005 Всього 615686 775763 834886 889330 935578 У тому числі: Індивідуальне підприємство 155 104 99 94 87 Сімейне підприємство 348 302 291 287 281 Приватне підприємство 111644 175910 192168 206144 217780 Колективне підприємство 37666 48059 40028 37869 36134 Підприємство, засноване на власності і об’єднання громадян 1423 2355 3098 3676 Державне підприємство 14158 9824 9965 9307 8469 Казенне підприємство 44 49 49 49 Комунальне підприємство 12373 13541 13713 14558 15129 Спільне підприємство 9901 7193 6798 6403 6024 Орендне підприємство 3614 1879 1741 1625 1520 Фермерське господарство 26980 35132 38561 42976 45781 Акціонерне товариство 30922 35218 34942 35134 35016
З них:
відкрите 8883 12045 12089 12171 12137 закрите 18981 22228 22100 22255 22194 Товариство з обмеженою відповідальністю 147738 198068 221905 241799 261212 Дочірнє підприємство 5315 16796 19140 21097 22469 Організація орендарів 4223 3441 3404 3344 3311 Організація покупців 315 396 385 393 387 Політична партія 360 4041 5477 8319 9596 Громадська організація 11360 25524 29083 33087 36802 Релігійна організація 3521 10751 12167 13660 15099 Профспілкова організація 1059 6176 10965 12415 13157 Благодійна організація 3275 4525 5776 6968 Філія 8173 18914 21482 23471 25237 Підрозділ 5236 21264 22626 23094 22360 Представництво 2222 2818 2971 3092 3271 Організація 3562 5840 5840 5993 6305
Незважаючи на досягнення певних кількісних показниківпроцесами роздержавлення і приватизації, що відбуваються в Україні, у всій їхсукупності очікуваного процвітання поки що не досягнуто, тобто процес реформуваннявласності через роздержавлення і приватизацію економічно не реалізував себе удосягненні ефективності. Це свідчить не лише про недосконалість практичноїметодології здійснення роздержавлення і приватизації, але й про недостатнюрозробку теоретичного аспекту цих складних проблем.
Поняття «роздержавлення» і «приватизації» зустрічаютьсяпрактично завжди поруч, при цьому вони досить часто не диференціюються з точкизору особливостей сутності і змісту. У тих же випадках, коли ці поняттярозмежовуються, зустрічаються різні тлумачення як сутності, так і змістуроздержавлення і приватизації.
Економісти-практики, як правило, пов’язують роздержавленнязі зміною місця і призначення підприємств у системі чинного державногоуправління, з посиленням економічної самостійності суб’єктів господарювання іреалізації їх комерційних інтересів. Під роздержавленням при такому підходімається на увазі обмеження і навіть повне безпосереднє невтручання держави таїї керівних органів у господарську діяльність підприємств та організацій. Цевизначення тим часом лише фіксує наслідок процесу роздержавлення, нерозкриваючи його сутності. Обидві позиції не дають можливості сформулюватихарактерні особливості процесів роздержавлення та приватизації і тим самимчітко визначити відмінності між ними.
Формування багатоукладної економіки, яка базується нарізних видах і формах власності, – одна з цілей роздержавлення і приватизації.Загальним для цих процесів є те, що вони спрямовані на зміну форми, виду татипу власності, у результаті чого суб’єкти господарювання повинні вийти ізсистеми державного управління ними, зворотною стороною чого є звільненнядержави від функції управління господарською діяльністю підприємств.Відмінність же між роздержавленням і приватизацією полягає в тому, що у процесіроздержавлення суб’єкт державної власності не змінюється (ним залишаєтьсясуспільство), тоді як у результаті приватизації відбувається заміна самогосуб’єкта власності – ним стає вже не суспільство, а приватні (фізичні таюридичні) особи. Роздержавлення, таким чином, процес більш широкий ібагатогранний, ніж приватизація.
Своє розуміння змісту відносин роздержавлення відображенонаступним чином (рис. 3).
/>
Рис. 3. Зміст відносин роздержавлення
Необхідно зазначити, що роздержавлення – це комплекснепоняття, яке можна розглядати в широкому і вузькому розумінні. В широкомурозумінні – це розширення самостійності підприємств і організацій, відхіддержави від оперативного керівництва господарюючими ланками, зміна форм іметодів господарювання. Об’єктивна основа цього процесу – різноманітність формвласності і господарювання.
Роздержавлення в Україні носить дуже специфічний характер.Процеси роздержавлення і приватизації ще недостатньо глибокі і поки що привелидо трансформації державно – номенклатурної власності в корпоративно –індивідуальну власність номенклатури. Якщо до приватизації номенклатура(апарат) володіли владою і власністю тільки сумісно, то після – і те, і другебуло централізовано і як би розподілено в особисте володіння окремо взятійособі. В Україні використовувались такі форми роздержавлення, ефективність якихбула дуже низькою. Ярким прикладом є ваучерна приватизація. В той же часнедостатньо використовувались такі форми, як розпродаж по конкурсу, створеннявідкритих акціонерних товариств. Специфічний характер роздержавлення в Україніобумовлений насамперед специфічним характером функціонування державноївласності.
В основі економічного зростання лежать два процеси: змінатехнологічних укладів, яка сприяє створенню виробництва нових товарів абопідвищенню ефективності виробництва (значить і конкурентоспроможності) ранішосвоєних товарів, зріст масштабів виробництва на основі потенціалів ужепобудованих в країні технологічних укладів – сукупності технічних засобіввиробництва товарів і послуг і найбільш адекватних їм організаційно –економічних форм господарської діяльності. Тому вибір напрямку економічнихреформ логічно починати з розгляду того, які уклади стали сьогодні основоювітчизняного виробництва, і що це означає для трансформації відносин власності.