Содержание
Вступ
Розділ І. Поняття підприємства
Розділ ІІ. Теоретичні й методологічні основи характеристикипідприємства як соціально-економічної системи
Розділ ІІІ. Соціально-економічні характеристикипідприємства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Розвиток ринкової економіки пропонує становленняй розвиток підприємств різних організаційно-правових форм, заснованих на різнихвидах приватної власності, поява нових власників, — як окремих громадян, так і трудовихколективів підприємств.
Підприємництво, як господарська діяльність, пов’язаноз виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг або жпродажем товарів, необхідних споживачеві. Має регулярний характер і відрізняється:по-перше, волею у виборі напрямків і методів діяльності, самостійністю в прийняттірішень (зрозуміло, у рамках закону й спрямованих норм), по-друге, відповідальністюза прийняті рішення і їхні використання, по-третє, цей вид діяльності не виключаєризику, збитків і банкрутства.
Підприємництво чітко орієнтовано на одержання прибутку,чим в умовах розвинутої конкуренції досягається й задоволення суспільних потреб.
Це найважливіша передумова й причина зацікавленостіпідприємства в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація такогопринципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємством самостійності й необхідностіфінансувати свої витрати без державної підтримки, але й від тієї частки прибутку,що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Також необхідностворити таке економічне середовище, в умовах якої вигідно робити товари, діставатиприбуток, знижувати витрати.
Щоб підприємство змогло вижити в сучасних умовах,управлінському персоналу необхідно, насамперед, уміти реально оцінити фінансовийстан підприємства, як свого, так й існуючих конкурентів.
У даній роботі розглянуті теоретичні й методологічніоснови складання характеристики підприємства як соціально-економічної системи.
Розділ І. Поняття підприємства
У політекономічному розумінніпідприємство — це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурналанка народногосподарського комплексу й основний суб’єкт ринкової економіки. В такійякості підприємство виступає тому, що:
1. Саме на підприємстві проходить процес виробництва матеріальнихблаг (надання послуг).
2. Підприємство має закінчений цикл відтворення (випускі реалізація продукції) й покриває свої видатки своїми доходами, тобто, діє на основікомерційного розрахунку.
3. Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом зправами юридичної особи (має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку йтоварний знак).
Підприємства діють у найрізноманітнішихсферах та умовах. Це породжує багаточисельність їх видів. Основним якісним параметром,за яким відбувається класифікація підприємств, є власність. Згідно з законами України«Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарськітовариства», підприємства України за цим параметром поділяються на різні види.
/>
Соціально-економічнівиди підприємств України
В сучасних умовах у великихкорпораціях повинна відбуватися (і відбувається в промисловорозвинутих країнах) децентралізація управління, що веде до появи в їхніх структурахвеликої кількості підрозділів, які виступають на ринку практично як самостійні фірми.А це означає, що діють вони вже не за прямими вказівками штабу фірми, а лише дотримуючисьзагальної її стратегії. Оперативні ж питання цими підрозділами вирішуються цілкомсамостійно. Така загальна тенденція розвитку підприємництва. І чим більш воно активне,чим більше здібних і активних людей втягується в підприємницьку діяльність, чимбільше охоплює сфер, тим краще використовуються всі суспільні ресурси, тим інтенсивнішийгосподарський розвиток, тим повніше задовольняються потреби людей.Розділ ІІ. Теоретичні й методологічніоснови характеристики підприємства як соціально-економічної системи
В умовах господарювання підприємство як основналанка національної економіки являє собою складну систему, що поєднує в собі взаємозалежнікомпоненти соціально-економічного, технологічного й природного середовища. Комерційні,виробничі підприємства, акумулюючи у своїй структурі елементи різного походження- суспільного, матеріального, інформаційного, відбивають по суті складну структурународного господарства в цілому.
Визначаючи сутність сучасного підприємства із системнихпозицій стратегічного управління як складна, багатоаспектну, теорія управління розглядаєпідприємство як, саморозвиваючу систему, що може з певним ступенем гнучкості реагуватина зміни зовнішнього середовища, адекватно змінювати свою стратегію, мету, формальніструктури, організаційну культуру й поводження персоналу. Ефективність реагуванняпідприємства на зміни її оточення залежить від ступеня відкритості системи, адекватностімеханізму керування логіці еволюції підприємства й оточення, рівноваги в сполученнірозвитку внутрішнього й зовнішнього середовища. Ускладнення останньої характеризуєтьсяростом диференціації зовнішніх господарських умов, високими темпами зміни господарськихпріоритетів, що впливають, у свою чергу, на вибір стратегічних цілей підприємства,глобалізацією економічних відносин, у які вступає підприємство.
Таким чином, виробнича система й спрямованістьдіяльності системи стратегічного управління, що становлять підприємство, вимагаютьвивчення, елементного аналізу з більшим або меншим ступенем агрегування в оцінках.На вибір тих або інших подань про сутність і склад підприємства як виробничої системибудуть об’єктивно впливати мети й завдання пошуку виробничого й комерційного підприємства,що відповідає повною мірою критеріям реформування підприємств на різних ієрархічнихрівнях народногосподарської системи.
В економічній науці відомо кілька основних варіантівтеорії (моделі) підприємства, що описують за допомогою невеликого числа фундаментальнихпередумов його виникнення, функціонування й/або ліквідацію. У кожному з них підприємстворозглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості досліджуваногооб’єкта. Розглядаючи зазначені варіанти моделі підприємства в розвиненій ринковійекономіці під кутом зору вимог кожної із цих концепцій до функціонування підприємств,можна виділити наступні складові цих вимог.
1. Підприємство повинне адекватно реагувати на зміну ринковоїситуації (у тому числі зміна цін на продукцію й на фактори виробництва), формуючисвою об’ємно-номенклатурну й цінову політику. Варто прагнути до максимізації різниціміж доходами й витратами. В афористичній формі цей принцип може бути викладенийтак: «Не буває занадто більших витрат, бувають занадто малі доходи» (неокласичнамодель).
2. Для стійкого функціонування на ринку підприємство повиннестворювати умови для зменшення внутріфірмових, трансакціонних і зовнішніх транспортнихвитрат, полегшуючи пошук зовнішніх контрагентів. Разом з тим необхідно приділятизначні зусилля контрактної діяльності підприємства, маючи на увазі, що надмірнамінімізація трансакціонних витрат може привести до росту собівартості й втратамдоходів через низьку якість складання й реалізації контрактів між підприємствомі його контрагентами. Варто прагнути до оптимізації розміру фірми з урахуваннямфакторів керованості, мотивації працівників і синергічних переваг (інституціональнамодель).
3. Система внутріфірмового прийняття рішень повинна бутиоб’єктом самостійного дослідження й удосконалювання. Варто оптимально сполучатистабільність правил прийняття стратегічних рішень із гнучкістю прийняття тактичнихрішень. Одне з головних завдань підприємства — створити гармонічні умови взаєминпідприємства з господарським й адміністративним середовищем, забезпечити соэволюциюпідприємства й середовища, протидіяти відставанню внутрішніх змін від зовнішніх.
4. Необхідною умовою ефективної роботи підприємства у вільнійринковій економіці є наявність позитивної цілеспрямованої мотивації його працівників- від робітників до менеджерів. Для значного числа працівників така мотивація можливатільки при створенні можливостей реалізації їхніх підприємницьких якостей або насамому підприємстві, або в “інтеграційній зоні” підприємства. Досить важливоїє проблема зближення інтересів керівника підприємства й колективу, подолання розривуміж поводженням директора як фізичної особи і як представника юридичної особи (підприємницькамодель).
5. Взаємини між менеджментом і власниками підприємстваповинні бути скоординовані з інтересами бізнесу як триваючого процесу. Досить складней важливе завдання являє собою пошук оптимальних співвідношень між матеріальноюзацікавленістю й професійним розвитком менеджера. Асиметрія інформації в трикутнику«працівник — менеджер — власник» створює передумови для небажаного зниженняпродуктивності праці працівників і менеджерів і для падіння ефективності використаннязасобів власника (агентська модель).
Для кожної з перерахованих моделей характерна перевагатих або інших якостей, які повинні бути властиві підприємства для виживання в тривалійперспективі. Різні моделі по-різному визначають безліч факторів, властивостей підприємствяк складних організаційних систем, що впливають на якість їхнього функціонуванняй розвитку. Різні, відповідно, погляди на фактори забезпечення стійкості, керованостіорганізаційних систем. В одних підходах ці якості виробляються насамперед зусиллямивнутрішньоорганізаційних структур, приведенням їх до оптимального стану, в іншихуспіх підприємства більшою мірою залежить від впливу ринкових впливів, у третіхголовне — приведення організаційного й зовнішнього середовища до гармонічної відповідності.
Поняття підприємство й управління мають справуіз цілеспрямованою трудовою діяльністю людей. Взаємозв’язок підприємства й управлінняприводить до формування в господарських систем певних властивостей, що відрізняютьїї від систем іншої природи. Виникають такі типи поводження й такі структури, якіописують сутність системних явищ самоорганізації.
Соціально-економічна система володіє рядом найважливішихособливостей, до числа яких можна віднести:
· мінливість окремих параметрів системи й стохастичностьїї поводження;
· наявність у неї граничних можливостей, обумовлених наявнимиресурсами;
· здатність змінювати свою структуру й формувати варіантиповодження;
· здатність протистояти ентропійним тенденціям;
· здатність адаптуватися до умов, що змінюються.
Виникнення тієї або іншої виробничої системи обумовленовиникненням або формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимогипокупців. Отже, система повинна бути пристосована до тривалого задоволення купівельногопопиту.
В умовах ринкової економіки зростає значення трьохосновних напрямків організацій (функціональному змісті) господарства:
· організація виробництва, що має на меті створення оптимальноїтехніко-технологічної системи на підприємстві (система надійно й ефективно функціонуючогоустаткування й технології, упорядкованих техніко-організаційних взаємозв’язків працівників);
· організація праці, що має на меті побудова здорових,нормальних від носінь у колективі (система мір по створенню умов для високопродуктивноїй ефективної творчої праці);
· організація управління, що має на меті взаємодія матеріальноїй соціальної підсистем підприємства з метою досягнення найкращого морально-психологічногой економіко-технологічного ефекту (система технічних, економічних і гуманітарнихзасобів, що забезпечують цілеспрямованість впливу на всі підсистеми підприємства).З погляду теорії систем, управління є переклад їх з вихідного стану в кінцевим,відповідним цілям функціонування або розвитку організації шляхом зміни системи встатиці й динаміку впливом на елементи. При цьому система керування являє собоюєдність двох підсистем: керуючої — суб’єкта керування — і керованої — об’єкта керування,що дозволяє свідомо впливати суб’єктові на об’єкт для досягнення певної мети. Керуючій керована підсистеми перебувають у постійній взаємодії, у якому провідне місценалежить об’єкту керування, оскільки його зміст, структура й ціль функціонування,що відбуваються в об’єкті зміни визначають зміст суб’єкта управління і його розвиток,що знаходить вираження в удосконалюванні форм і методів управління.
На побудову системи суб’єкт — об’єктних відносину підприємстві впливає ресурсний характер й об’єкта, і суб’єкта управління. Це означає,що організація може виконувати свою виробничу функцію, використовуючи певний ресурс.У цьому випадку ресурс розуміється не як фактор виробництва, оптимізація використанняякого покликана забезпечити максимізацію прибутку (неокласична модель), а як умовавиконання виробничої функції, як об’єкт і суб’єкт у внутріорганізаційній управлінськійвзаємодії.
У складі соціально-економічної системи виділяютьнаступні підсистеми (з наступним розкладанням на елементи):
· технічні ресурси;
· технологічні ресурси;
· кадрові ресурси;
· просторові ресурси;
· ресурси системи керування;
· інформаційні ресурси;
· фінансові ресурси.
Всі види ресурсів являють собою в сукупності можливістьдосягнення цілей системи. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті або іншізасоби виробництва (верстати, допоміжне устаткування, сировина й матеріали, інструментий інвентар і т.п.), кадри (робітники відповідних розрядів, ІТП відповідної кваліфікації,науковці), виробничі приміщення з певними характеристиками, дороги, спорудженнята інші ресурси, виробнича система здатна в тім або іншому ступені задовольнятипотреби, що змінюються, потреби й запити потенційних покупців.
Із цілісності систем треба, що в результаті взаємодіївсіх складову систему ресурсів виходять нові властивості, якими кожен окремий видресурсу не володіє. Не можна вчасно вивести на потрібний сегмент ринку товар, щовідповідає його вимогам, не маючи у своєму розпорядженні відповідні ресурси всіхвидів: можливостями застосовуваного устаткування, можливостями використовуваноїтехнології, кваліфікаційними можливостями кадрів і т.д. І, навпаки, кожен окремийресурс не може розкритися повністю поза зв’язком з іншими ресурсами: можливості,якими розташовують верстати, не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікаціїпрацівників, без застосування відповідних основних і допоміжних матеріалів, безнеобхідних характеристик виробничих приміщень.
Беручи до уваги існування в будь-якій організаціїсукупності різнорідних ресурсів, що утворять разом її потенціал, а також включеністьсоціально-економічної підприємства в соціально-економічну систему більшого масштабу,потрібно відзначити, що взаємодія окремих видів ресурсів носить не автономний характері не є самоціллю, а обумовлений набором погоджених очікувань-інтересів, які булизазначені в описі інтеграційної концепції.
Виділяються два випадки, що визначають причинністьпоходження системи:
а) система розвивається самостійно, тоді як причинаїї еволюції виступає прагнення забезпечити гомеостаз вхідних у неї елементів, азасобом цього служать екстенсивні й інтенсивні тенденції розвитку;
б) система конструюється суб’єктом для задоволенняйого потреб. Стосовно до економічного по природі системам можна сказати, що першоосноваїхнього виникнення — це середовище, частина якого (частина може мати й матеріальний,і соціальний характер) концентрується в певних економічно вигідних границях, у якихрозміщення ресурсів й їхнє цільове використання може здійснюватися з більшою ефективністю,чим за межами отриманої організаційної системи. Тоді положення суб’єкта, що формуєорганізацію, виявляється щодо її або включеним у саму підприємства, або в середовище,що залишилося за границями структурировавшихся економічних і соціальних ресурсів.
Управління виступає у вигляді сукупності свідомихактів над — або внутрісистемного суб’єкта по формулюванню мети її реалізації. Томущо можливість організаційної єдності пов’язана з довгостроковим впливом суб’єктана об’єкт (організацію і її ресурси), те його спрямованість буде залежати від ефективностіз’єднання організаційних ресурсів.
Результат організаційного опосередкування суб’єкт-об’єктнихпроцесів використання ресурсів виражає ступінь згідної висунутої мети впорядкованостісистеми, фіксує, таким чином, рівень організаційно-технологічних процесів, їхнєінформаційне забезпечення, що, у свою чергу, виступає об’єктом стратегічних оціноксуб’єктом управління.
Ресурсний характер інформації доцільно враховуватипри розгляді інформації безпосередньо керування (відомості, що впливають на рішеннявиробничих завдань) і інформації розвитку, що покликана сприяти рішенню наступнихзавдань:
· нагромадженню даних різного характеру для вибору оптимальногорішення;
· підготовці до створення інформації для оцінки техніко-економічногорівня;
· аналізу й синтезу даних про сучасний рівень техніки,технології й конкурентоздатності продукції.
При цьому керуючі впливи будуть плідними тільки,якщо керування інформаційними потоками буде організовано на системній основі й дозволитьзабезпечити:
· виявлення основних тенденцій розвитку підприємства;
· продуктивний пошук готових технічних рішень;
· застосування й оцінку прогресивних методів підприємства;
· освоєння вітчизняного й закордонного досвіду маркетингу;
· зіставлення техніко-економічних і споживчих характеристикпродукції з даними кон’юнктурних досліджень;
· визначення техніко-економічного й інформаційного рівня.
Якість інформаційного забезпечення процесів у підприємстваі її зв’язки із середовищем буде визначати і якість оцінок безлічі об’єктів виробництвай керування (розумі тут як одного з ресурсів підприємства).
Характеристика сутності підприємства як складноїорганізаційної системи дозволяє перейти до виділення сучасних особливостей господарськихпідприємств, а також висвітленню динамічних моментів їхньої організаційної природи.Динамічний опис на додаток до їхнього сутнісного аналізу дає цілісне просторово-тимчасовеподання про організаційні системи.
Господарські підприємства варто розуміти як відкритідинамічні що самоорганізуються (самонастроювальні) системи. Відкритість системиозначає, що вона обмінюється речовиною, енергією, інформацією із зовнішнім середовищем.Співвідношення зовнішнього й внутрішнього середовища забезпечується наявністю структурнихвзаємозв’язків у підприємства, що виражаються інформаційними потоками в організаційнійсхемі. Тим самим відбувається процес типу «дія-реакція», що створює еволюційнупередумову для здійснення адаптаційного керування, що, у свою чергу, є наслідкомрозвитку здатності системи до самонавчання.
Крім того, системи або їхнє оточення розглядаютьяк статичне або динамічне залежно від швидкості зміни їхніх характеристик у часі.Адаптивна система може реагувати на зміни середовища способом, що відповідають їїзвичайним діям. Таким чином, ми говоримо про релевантне середовище, тобто про подіїабо об’єкти, не пов’язаних з тим, що відбувається усередині системи. Іноді вживаютьтермін «проблемне оточення». Цей термін вужче, ніж релевантне навколишнєсередовище, тому що охоплює тільки діяльність покупців, постачальників, конкурентіві регламентуючих груп, наприклад, уряду.
Посилення адаптаційної здатності підприємства уможливлюєїї перехід на більше високі рівні поводження — самоорганізацію й самонастроювання.У першому випадку організаційна система здатна оптимізувати свій стан, виходитина рівновагу із зовнішнім середовищем за допомогою адекватних змін структури й функцій.У другому випадку існує можливість змінювати зовнішнє середовище, її структуру йумови господарювання.
соціальна економічна характеристика підприємство
Розділ ІІІ. Соціально-економічні характеристикипідприємства
Характеристика підприємства як соціально — економічноїсистеми містить у собі дослідження наступних ресурсів підприємства:
· технічні ресурси;
· технологічні ресурси;
· кадрові ресурси;
· просторові ресурси;
· ресурси системи керування;
· інформаційні ресурси;
· фінансові ресурси.
Із цією метою використаються різні способи одержанняінформації:
1) Усне опитування.
2) Перевірка документів.
Перевірка документів полягає в тім, що необхіднопереконатися в реальності первинного документа.
3) Простежування.
Простежування здійснюється в протилежному напрямку.Відбираються первинні документ і перевіряє системи обліку й контролю, щоб знайтизаключний запис операції. За допомогою простежування можна визначити, чи всі операціївраховані, і доповнити інформацію, отриману в ході дослідження. Також вивчають нетиповістатті й події, відбиті в документації клієнта.
4) Аналітичні процедури.
Під аналітичними процедурами мається на увазі аналізй оцінка отриманої інформації, дослідження найважливіших фінансових й економічнихпоказників економічного суб’єкта, що перевіряє, з метою виявлення незвичайних іневірно відбитих у бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності, а такожз’ясування причин таких помилок і перекручувань.
Вихідною базою фінансового аналізу є дані бухгалтерськогообліку й звітності. Значення бухгалтерського балансу в процесі фінансового аналізунастільки велике, що нерідко останній називають аналізом балансу. Обсяг і загальнийхарактер інформації, що втримується в бухгалтерському балансі, обмежують можливостіаналізу. Однак знання методик аналізу, дозволяє дати досить повну й об’єктивну оцінкубагатьох сторін фінансового стану підприємства, причин їхньої зміни й зробити прогнозна перспективу. Зокрема виділяють п’ять типів фінансової стійкості. Відзначаютьпри цьому, що мінімальною умовою фінансової стійкості є наявність у підприємствавласних оборотних коштів, навіть якщо їх не досить для формування запасів і витрат.
Оцінка фінансового стану підприємства істотно заглиблюєтьсяпри аналізі коефіцієнтів фінансової стійкості. Вони підрозділяються на коефіцієнтирозподілу й координації. Коефіцієнти розподілу застосовуються при визначенні частиниабсолютного показника, що становить від підсумку його групи, що включає, абсолютнихпоказників.
Коефіцієнти координації використаються для вираженнявідносин різних власне кажучи абсолютних показників фінансового стану.
Спеціальні фінансові коефіцієнти, розрахунок якихзаснований на існуванні певних співвідношень між статтями звітності, називаютьсяфінансово — оперативними показниками. Вони дозволяють реально оцінити положеннягосподарюючого суб’єкта.
Узагальнюючи багато наукових джерел по фінансовомуаналізі підприємств і фінансовому менеджменту, можна виділити більше 20 таких коефіцієнтів.При цьому частина їх повторює один одного в незначно, що відрізняються інтерпретаціях,більше того, при різних назвах мають один алгоритм розрахунку.
Існує різноманітна економічна інформація про діяльністьпідприємства й безліч способів аналізу цієї діяльності.
Аналіз фінансово-економічного стану підприємствапо даним зовнішньої фінансів звітності є класичним способом аналізу. Його проведеннявключає наступні етапи:
· Збір інформації й оцінка її вірогідності, відбір данихз форми бухгалтерського балансу за необхідний період часу;
· Перетворення типової форми бухгалтерського балансу ваналітичну форму;
· Характеристика структури звіту (вертикальний аналіз)і зміни показників (горизонтальний аналіз);
· Розрахунки й угруповання показників по основних напрямкаханалізу;
· Виявлення й зміна груп показників за досліджуваний період;
· Установлення взаємозв’язків між основними досліджуванимипоказниками й інтерпретація результатів;
· Підготовка висновку про фінансово-економічний стан підприємства;
· Виявлення «вузьких місць» і пошук резервів;
· Розробка рекомендацій з поліпшення фінансово-економічногостану підприємства.
Вихідною базою для фінансового аналізу є дані бухгалтерськогообліку й звітності, вивчення яких допомагає відновити всі ключові аспекти комерційноїдіяльності й зроблені операцій в узагальненій формі, тобто з необхідної для аналітикаступенем агрегування.
Практикою вироблені основні методи фінансовогоаналізу серед яких виділяють наступні:
· горизонтальний аналіз;
· вертикальний аналіз;
· трендовий аналіз;
· порівняльний (просторовий) аналіз;
· факторний аналіз;
· метод фінансових коефіцієнтів.
Горизонтальний (тимчасовий) аналіз складаєтьсяв порівнянні показників бухгалтерської звітності з показниками попередніх періодів.Найпоширенішими прийомами горизонтального аналізу є:
· просте порівняння статей звітності й вивчення їхніхрізких змін;
· аналіз зміни статей звітності в порівнянні з коливаннямиінших статей.
При цьому особлива увага приділяється випадкам,коли зміна одного показника по економічній природі не відповідає зміні іншого показника.
Вертикальний аналіз здійснюється з метою визначенняпитомої ваги окремих статей балансу в загальному підсумковому показнику й наступномупорівнянні результату з даними попереднього періоду.
Трендовий аналіз заснований на розрахунку відноснихвідхилень; показників звітності за ряд періодів (кварталів, років) від рівня базисногоперіоду. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому,тобто здійснюється прогнозний аналіз.
Порівняльний (просторовий) аналіз проводиться наоснові; внутрішньогосподарського порівняння як окремих показників підприємства,так і міжгосподарських показників аналогічних фірм — конкурентів.
Факторний аналіз — це процес вивчення впливу окремихфакторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастическихприйомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (властиво аналіз),так і зворотним (синтез). При прямому способі аналізу результативний показник розділяєтьсяна складові частини, а при зворотному окремі елементи з’єднуються в загальний результативнийпоказник.
Метод фінансових коефіцієнтів.
Розрахунок відносин даних бухгалтерської звітності,визначення взаємозв’язків показників.
При проведення аналізу варто враховувати наступніфактори: ефективність застосовуваних методів планування, доступність бухгалтерськоїзвітності, використання різних методів обліку (облікової політики), рівень диверсифікованостіінших підприємств, статичність застосовуваних коефіцієнтів.
Фінансово-економічний аналіз може здійснюватисярізними методами. До кількісних методів відносять статистичні (спостереження, порівняння,абсолютні й відносні величини, середні величини, зведення, угруповання й т.п.),економіко-математичні (метод економіко-математичного моделювання й факторного аналізуй т.п.).
Аналіз фінансового стану рекомендується проводитипоетапно й починати з експрес-аналізу, що дозволяє виявити вузькі місця у фінансовійдіяльності підприємства, у напрямку яких на наступному етапі з’являється можливістьбільше поглибленого й всебічного аналізу.
У фінансовій літературі велика увага приділяєтьсяаналізу платоспроможності підприємства, що визначається як можливість організаціїрозплачуватися за своїми обов’язками.
Ліквідність балансу визначається як ступінь покриттязобов’язань організації її активами, строк перетворення яких у гроші відповідаєстроку погашення зобов’язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідністьактивів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворенняїх у кошти. Чим менше час, що буде потрібно, щоб даний вид активів перетворивсяв гроші, тим вище їхня ліквідність.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівняннізасобів по активі, згрупованих по ступені їхньої ліквідності й розташованих у порядкуубування ліквідності, із зобов’язаннями по пасиві, згрупованими по строках їхньогопогашення й розташованими в порядку зростання строків.
Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкостіперетворення в кошти, активи підприємства розділяються на групи.
Крім того, в аналізі платоспроможності підприємствавикористається система коефіцієнтів ліквідності. Оцінка платоспроможності вимагаєретельного аналізу структури й складу оборотних коштів на кожному підприємству.Рівень традиційного загального коефіцієнта покриття, що складається на основі системипоказників, використовуваних для рейтингової оцінки фінансового стану, їхньої класифікаціїй розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки: ранжирування підприємствпо рейтингу.
Логічним продовженням аналізу фінансової стійкостій платоспроможності є прогнозування й оцінка потенційного банкрутства підприємства.
Висновки
Підприємництво- діяльність ризикована, тому можливі банкрутства окремих підприємницьких суб’єктів.Щоб захистити, з одного боку, учасників підприємницької діяльності від важких наслідківбанкрутств, а з іншого боку, стримати обвальне скорочення робочих місць в результатібанкрутств, необхідно мати законодавство, яке б відповідало міжнародним стандартам.
Ефективністьпідприємництва залежить від соціально-економічного і правового середовища, в якомувоно розвивається. Тому необхідно створити певні економічні, політичні і правовіумови його розвитку.
Список використаної літератури
1. Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала. Пособиепо кадровой работе. — М.: Юристъ, 2003.
2. Воробьев Е.М. Управление персоналом организации. — М.:Экономика, 2001.
3. Гордиенко В.С., Обухов Н.А. Управление персоналом: Ростов-на-Дону:«Феникс», 2004.
4. Грузинов В.П., Грибанов В.Д. Экономика предприятия.- М.: Финансы и статистика. — 2001.
5. Дзера О.В. Розвиток права власностігромадян в Україні. — К., 1996.
6. Лястов С.М. Анализ финансово-хозяйственной деятельностипредприятия. Москва изд-во Мастерство 2001.
7. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарчеправо зарубіжних країн. — К., 1996.
8. Правові основи підприємницької діяльності / За ред.В.І. Шакуна, В.П. Мельника, В.М. Поповича. — К., 1997.
9. Щербина В.С. Господарське правоУкраїни. Навч. посібник. — К.: Атіка, 1999.