Соціально-класова структурасуспільства. Теорія стратифікації
Вступ
Поняття соціальноїструктури суспільства та її елементи. Соціальні спільноти, їх різновиди. Первинніі вторинні соціальні групи. Соціально-демографічні спільності.Соціально-професійні спільності. Соціально-територіальні спільності. Приписанийі досягнутий статус. Систематизація соціальних ролей.
Теорія стратифікації.Соціальна стратифікація. Теорія еліт Г.Моски і В.Парето. Класова теоріяК.Маркса. Неомарксизм. М.Вебер про соціальні витоки політичної влади. Концепціясоціальної стратифікації П.Сорокіна. Соціальна мобільність, її види. Типистратифікації. Середній клас.
Суспільство вполітології розглядається як певна історична, інтегративна та системнацілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та формоб’єднання людей. Суспільство є результатом людської діяльності, а людина, якістота соціальна, спроможна розвиватися і досягати успіху лише в результатіспівпраці з собі подібними.
Будь-яке суспільство єсоціально структурованим. У ньому існують вищі і нижчі прошарки, нерівномірнийрозподіл благ і привілеїв, відповідальності і обов’язку, керуючі і керовані. Ідля визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати їїсімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію,належність до політичних партій, економічний статус, походження, а й місце цієїлюдини в середині кожної з основних груп. Саме в процесі відношення людини допевної групи та відношення цих груп одна до одної всередині суспільствавиникають соціальні відносини.
Соціальні відносини– це відносини між історично сформованими спільностями людей. Суб’єктамисоціальних відносин виступають спільності людей, а їх інтереси соціальнимизасадами політики.
Проте, суб’єктамисоціальних відносин можуть виступати лише ті спільності, що виникли об’єктивнов процесі соціального розвитку. Виокремлюють п’ять основних груп:
1) соціально-класові (класи, верстви,групи);
2) соціально-етнічні (народності, нації);
3) соціально-демографічні (жінки, чоловіки,сім’я);
4) соціально-професійні (робітники, селяни,службовці);
5) соціально-територіальні (міське,сільське населення).
Також суб’єктом соціальнихвідносин виступає і окрема людина – представник соціальної спільності.
Соціальна структурасуспільства — система взаємозв’язаних тавзаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому.
Соціальна структурахарактеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема,соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Томуключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальноїспільноти, соціальної групи.
Соціальні групи — це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняютьсяроллю і місцем у системі соціальних зв’язків суспільства. Соціальні групивиникають на базі об’єднання людей за певною об’єктивною ознакою чи привідстоюванні їх інтересів.
Соціальні групиподіляються, на первинні і вторинні.
Первиннісоціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Цігрупи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленнямконтактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальноїгрупи соціологи відносять: сім’ю, навчальний чи трудовий колектив — академічнугрупу, бригаду, сусідів і т.д.
Вториннісоціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу іт.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів міжіндивідами, які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяєїм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.
Соціальні групиформуються в силу певних об’єктивних обставин, а належність до певної групипов’язана з об’єктивним становищем людей у системі соціальних зв’язків,виконанням певних соціальних ролей.
Очевидно, що участь вполітиці в будь-яких її формах беруть всі соціальні суб’єкти. Інша справа –ступінь цієї участі, надання суб’єктові владних функцій. Така участь можеколиватися від рядового виборця до майже не обмеженого повноваженнями главидержави. Для основи класифікації суб’єктів політичної комунікації оптимальною,на нашу думку, є система Г. Алмонда, що передбачає виокремлення трьох ступенівучасті у політиці, а саме:
стихійна участь уполітиці – діяльність без усвідомлення мети,шляхів досягнення, можливих наслідків;
участь напівсвідома– розуміння сенсу ролей за безпечного підпорядкування їм як чомусь напередзаданому, безспірному;
цілком свідома участь– утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.
Загалом, суб’єкт уполітиці – джерело свідомої, цілеспрямованої, предметної політичноїдіяльності, що має власні політичні інтереси та засоби їх реалізації.
Здатність творитиполітику характеризують терміном політична суб’єктність, яка залежить відоб’єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнемрозвитку суб’єкта) і суб’єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь,послідовності дій).
Суб’єктів політикиможна класифікувати за розглянутими далі ознаками.
1. Інтересом, якийвони прагнуть реалізувати через політичну владу:
громадянськесуспільство загалом;
соціальні, етнічні таконфесійні групи;
окремі особистості.
2. Соціально-становоюприналежністю:
стани (робітничий, селянськийтощо);
політичні лідери(еліта) станів.
3. Соціально-професійноюприналежністю:
громадяни, які маютьполітичні права і не є професійними політиками;
громадяни, котрітимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як обрані допредставницьких, виконавчих або судових органів влади;
громадяни, якіпрофесійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи практичну);
громадяни, які працюютьу державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу.
4. Належністю доорганізованих етноконфесійних груп:
етнополітичніоб’єднання та рухи (етносів, що домінують, чи національних меншин);
конфесійно-політичніоб’єднання та рухи.
5. Ступенем і міроюорганізованості:
державні організації таінституції;
політичні партії;
громадсько-політичніорганізації, об’єднання, рухи;
політичні блоки,фракції, угруповання.
Суб’єкт і об’єкт вполітиці – взаємозамінні величини: один і той самий інституту або соціальнагрупа чи особа в одних ситуаціях можуть виступати суб’єктом, в інших – об’єктомполітики. Ці поняття є взаємозалежними: об’єкт впливає на суб’єкт, визначаючиметоди і способи впливу, правила політичної діяльності, обмежуючи простір дійсуб’єкта, який, у свою чергу, також впливає на об’єкт, змінює його. Всуспільстві суб’єкт і об’єкт— це люди, які мають соціально-політичні якості,діють або політично пасивні. Тому вирізняють суб’єкт політики, який може бутиактивним та пасивним, і «політичний суб’єкт», який діє свідомо,активно реалізує свої цілі. Для суб’єкта і об’єкта політики велике значення маютьсвідомість та активність, які забезпечують різні типи політичного процесу іполітичного життя (демократія, авторитаризм, тоталітаризм, олігархічна владатощо). У політичній діяльності виокремлюють два основних типи відносин:суб’єкт-об’єктні і міжсуб’єктні (суб’єкт-суб’єктні). Суб’єкт та об’єкт уполітиці є важливими елементами політичного життя і мають конкретно-історичнийхарактер.
Теорія стратифікації
Термін стратифікація,запозичений з геології (положення окремих частин утворень у вертикальномурозмірі), в соціальних науках позначає структуровані нерівності між різнимигрупами людей.
Соціальна стратифікаціяозначає процес, який безперервно триває у суспільстві, і є не лише методомвиявлення верств даного суспільства, але й «дзеркалом» цього суспільства.Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можнавиділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація— риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного,соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявнів будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Так було, так є і так буде. Колими ставимо питання, чому існує в багатому суспільстві бідність, чому існуєрасова сегрегація, статева нерівність, які шанси має людина, що народилась всередовищі робочого класу, досягти позиції в середньому класі чи піднятися навершину економічної та соціальної піраміди, то ми ставимо питання, щостосуються стратифікації суспільства.
Якщо розглядатирівність як юридичну рівність, рівність можливостей або доходів, тодінерівність виступає як обов’язкова ознака суспільства. Питання, чи є нерівністьнеминучою рисою суспільства, повертає нас до тривалих суперечок між лібераламиі марксистами.
Влада виявляється черезматеріальну винагороду, диференціюючи життєві шанси за допомогою ринку,статусної позиції, доступу до політичного впливу. Виходячи з цього, такіліберали, як Фрідріх Хайек вважають нерівність ціною, яка платиться задинамічне економічне зростання, характерне для капіталізму. Суспільствакомуністичних держав Радянського блоку, будучи прихильними ідеї класовоїборотьби, прагнули зменшити, якщо не ліквідувати, ці види нерівності. Проте напрактиці вони просто породжували його нові форми, які гальмували зростанняекономіки і соціального забезпечення.
Головне в усіх цихпитаннях — співвідношення рівності та нерівності. Тому, аналізуючи нерівність,говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміютьструктурування нерівності між різними соціальними спільнотами, верствами,прошарками та групами людей.
Соціальнастратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви(страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються вієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальнастратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремихіндивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.
Отже, соціальнастратифікація — це структурування нерівності між різними групами людей,тобто їх розміщення (рангування) відповідно до «ресурсів», які вониконтролюють: багатства (доходу), власності, престижу (соціального статусу),влади (могутності), або це система регульованої нерівності, за якою формуютьсярізні прошарки суспільства.
Але стратифікація це непросто сукупність прошарків і страт (соціальних груп), а ієрархія цієїсукупності.
Виділяють чотири типистратифікації: рабство, касти, стани, класи. Вони розташовані в історичній ічасовій послідовності.
Рабство– юридична, соціальна і економічна форма нерівності за якою одні індивідиналежать іншим як власність. На сучасному етапі майже повністю зникло.
Каста –організована і замкнута соціальна група, членство в якій обумовлюється своїмнародженням. Касти були поширені в Індії, на півдні США, Південній Африці.
Стан– соціальна група, яка має закріплені звичаями чи юридичними законами права іобов’язки, що передаються спадково. Поділ суспільства на стани характерний длясередньовічної феодальної Європи.
Клас –велика суспільна група людей, що характеризується майновим, владним і освітнімстатусом у вертикальному зрізі соціальної структури, і має спільний спосіботримання і розмір частки суспільного багатства.
Перші три типи єзакритими суспільствами, а класи – відкритим. Рабство, касти, стани базувалисяна правових і релігійних нормах і мали офіційні бар’єри таких переходів, і лишекласова система скасувала їх юридично.
Відрізняють спільноти,пов’язані з розподілом трудової діяльності, зі специфікоюсоціально-економічного стану, розвитком поселенських утворень. Тому всуспільстві виділяють такі соціальні підструктури як соціально-демографічна,соціально-професійна, соціально-класова та інші.
Економічнастратифікація (розподіл на бідних і багатих)полягає в тому, що середній рівень добробуту та прибутків змінюється від групидо групи, від суспільства до суспільства, причому в одному й тому самомусуспільстві він непостійний.
Політична стратифікація– тип суспільного розшарування, де головнимкритерієм є ступінь впливовості на прийняття рішень, обов’язкових для виконанняпевним колом осіб. Чим більше коло підлеглих, тим більша влада.
Професійнастратифікація базується на нерівномірномуоцінюванні суспільством престижу різних професій, а значить і диференційованійоплаті за виконану роботу.
За статевими і віковимивідмінностями розрізняють соціально-демографічні спільності. Мова йдепро статевий поділ на чоловіків і жінок, поділ за віком на молодь, осібсереднього, старшого і похилого віку. До уваги беруться не тільки фізіологічнівідмінності, але і різний статус в суспільстві (дискримінація жінок,працевлаштування молодих спеціалістів, пенсійне забезпечення людей похилоговіку).
Важливим суб’єктомполітичних відносин являються соціально-професійні спільності – великіпрофесійні групи, які посідають особливе місце в системі суспільного поділупраці (робітники, селяни, службовці, інтелігенція, підприємці).
Робітники– особи фізичної праці, які трудяться за наймом.
Селяни– самодіяльне населення, зайняте у сільському господарстві (наймані робітники,дрібні, середні, великі власники засобів виробництва і землі).
Службовці– особи нефізичної праці, які займаються простою розумовою працею і трудятьсяза наймом (торгові і офісні працівники, штат органів виконавчої влади).
Інтелігенція – соціальнагрупа людей складної розумової праці з наявною середньою професійною або вищоюосвітою (інженери, науковці, педагоги, медики, діячі культури і мистецтв,військові).
Підприємці –власники засобів виробництва, які функціонують як його організатори ізаймаються діяльністю з метою отримати прибуток на власний ризик.
Суспільство можнаподілити на соціально-територіальні спільності. Це мешканці населенихпунктів (сіл, селищ, міст), окремих адміністративно-територіальних одиниць(областей, районів), сільське і міське населення в цілому. Через нерівномірнийекономічний розвиток різних регіонів, населення цих регіонів відрізняєтьсярівнем життя, умовами праці, побуту. Відповідно політичні уподобання населеннятеж відрізняються.
Сучасне суспільство неє сталим і закритим, в ньому постійно відбувається переміщення індивідів напозиції з більш високим престижем, прибутком, владою, освітою і навпаки. Такийрух досягається в наслідок розширення каналів мобільності, тобто шляхівсоціальної циркуляції.
Соціальна мобільність —це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств або прошарків доінших, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніхіндивідуальних якостей та соціальних умов, статусом.
Соціальна мобільністьподіляється на — горизонтальну та вертикальну.
Горизонтальнамобільність — це перехід індивіда або соціальноїгрупи від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на такому самомурівні, тобто без зміни соціального статусу.
Вертикальна мобільність— це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивідаабо соціальної групи з однієї соціальної верстви на більш високий або більшнизький рівень. Вертикальна мобільність поділяється на індивідуальну ігрупову та висхідну і низхідну.
Становлення соціальноїгрупи — це тривалий і складний процес, пов’язаний із усвідомленням свого стану,спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і нормповедінки.
Такі соціальні групи,як соціально-класові спільноти (класи, верстви, соціальні прошарки):соціально-демографічні спільноти (чоловіки, жінки, діти, батьки і т.д.);етносоціальні спільноти (нації, народності, племена, національності іетнографічні групи): соціально-територіальні спільноти (місто, село, регіон):соціально-професійні спільноти (інженери, вчителі, металурги) та інші іформують соціальну структуру суспільства.
Більшістьучених-політологів розглядають стратифікацію як відмінність між політичнодомінуючими групами (елітами) та масами. Вертикаль політичної пірамідивибудовується крізь призму належності до певних політичних сил, а головним критеріємвиокремлення тієї чи тієї політичної страти є рівень володіння владою.
Наведімо погляди деякихучених на проблему політичної стратифікації.
В. Парето і Г. Москавважали, що політична стратифікація зумовлена біологічною неоднорідністю,оскільки не всі люди від народження мають елітарні психологічні якості. Протевнаслідок соціальних умов тільки частина з тих, хто від народження наділенийтакими якостями, домагаються керівного становища. Результатом цієї суперечностіміж психологічними якостями людей та вимогами соціальної структури є циркуляціяеліти. Ці дослідники дійшли висновку, що політична стратифікація — цевідмінність між політично домінуючими групами й масами. Нерівність та мобільність— нерозривно пов’язані аспекти одного явища — циркуляції індивідів міжправлячим (елітою) та нижчим (пасивними підлеглими) класами, причому без цієїмобільності стабільність політичної системи та правлячої еліти неможлива.
Німецький учений К.Маркскритерієм вертикального розшарування суспільства вважав володіннявласністю. За його теорією, стратифікаційна (соціальне-класова) структурасуспільства зводиться до двох рівнів (класів): класу власників (рабовласників,феодалів, буржуа) та класу, позбавленого власності на засоби виробництва(рабів, пролетарів або тих, хто має на неї обмежені права). Відношення довласності визначає всі наступні засоби класів, тобто стратифікація — церезультат дефіциту економічних ресурсів. Саме з класами марксизм та сучаснийзахідний неомарксизм пов’язують соціальну диференціацію та її політичнінаслідки: клас, який домінує щодо власності, є домінуючим і політичне. Якправило, такі теорії виокремлюють два основних класи, відносини між якими вантагоністичному суспільстві визначаються експлуатацією та боротьбою. Всі іншікласи й соціальні групи є проміжними.
Характеризуючи класи,М.Вебер ураховував не тільки відношення до засобів виробництва, а й розмірибагатства, доходів, рівень освіти, юридичні привілеї та інші ознаки, характернідля певного способу життя, а також почуття належності до тієї чи тієї групи.При цьому розглядав не тільки об’єктивні соціальні показники, а й соціальнісамооцінки, які охоплюють різні ціннісні орієнтації. Відносини між класами незводяться до боротьби за владу та до експлуатації власниками засобіввиробництва виробників матеріальних благ. Класи можуть мати впливові зв’язки,спільні інтереси в політиці та будувати свої відносини на принципі співпраці.Вебер виокремив три аспекти соціальної стратифікації — економічний, соціальнийта політичний, які дають можливість схарактеризувати три джерела політичноївлади.
Перший аспект,пов’язаний з поняттям «клас», відображає економічні відмінності міжлюдьми. Класова належність визначається не тільки контролем над засобамивиробництва, а й економічними відмінностями, які не випливають із відношення довласності, наприклад персональними та кваліфікаційними.
Другий аспектстратифікації представлений поняттям «статусу», який залежить від повагита престижу, здобутих індивідом у певному співтоваристві. Статус можехарактеризувати об’єктивні можливості індивіда у досягненні життєвого успіху,наприклад, отримання високого доходу не завжди залежить від наявності власності(лікар, адвокат). Водночас він дає суб’єктивну оцінку соціального становища,тобто важливе значення має самоідентифікація та зіставлення свого соціальногостановища з соціальним становищем інших груп та індивідів. Статус виражається іпідтримується через таку практику виключення, як брак, умовності і звичаї,загальні умови життя.
Будь-яку соціальнупозицію індивід займає в результаті особистих досягнень у відкритій формальнійабо ринковій конкуренції з іншими. Позиція, наприклад, викладача університету,лікаря або автомеханіка звичайно займається в результаті конкурсного іспиту,після успішного виходу на ринок праці. Такий статус називають досягнутим.
Статус, що частодосягається, протиставляється приписуваному статусу – соціальнійпозиції, в яку індивід поміщений або по народженню, або по положенню сім’їбатьків; вона не може бути змінена унаслідок особистих досягнень. Прикладом єстатуси, що витікають з приналежності до раси, етносу, підлоги.
Третій аспект — джерелом влади можуть бути як класові характеристики, так і статусні позиції, атакож інститути, що визначають належність людей до партій, профспілок,релігійних конфесій тощо. Ці інститути характеризують третій аспектстратифікації, виражений поняттям «партія», тобто група людей, які маютьспільні цілі та інтереси, наприклад релігійні або національні.
Кожна людина займаєодночасно декілька позицій в суспільстві. Наприклад, мужчина може бутихудожником, інженером, чоловіком, батьком. Соціальна позиція, яка пов’язана ізпевними правами і обов’язками, називається статусом.
Приписані статуси — це такі статуси, які інколи вже визначені від народження. Наприклад, расоваприналежність, стать, етнічне походження, місце народження, прізвище родини. Досягнутий(набутий) статус визначається тим, що людина здійснила в своєму житті.Статус композитора досягається внаслідок створення нових музичних творів,статус студента — після вступу у вищий чи середній спеціальний навчальнійзаклад.
Роллю можна називати туочікувану поведінку, яка обумовлена статусом певної людини. Кожний статусвключає ряд ролей. Наприклад, людина, яка має статус викладача по-різному ведесебе із студентами, іншими викладачами, з представниками міністерства чиректором. Сукупність ролей, щ відповідають даному статусу, називається рольовимнабором.
В суспільстві існуєвеличезна кількість формальних ролей. Кожна людина може грати різні ролі:студента, спортсмена, члена профспілки, виборця і т.д.
Соціолог Т.Парсонсздійснив систематизацію соціальних ролей, виходячи із таких основниххарактеристик:
¨ деякі ролі вимагають емоційноїстриманості, в той час як інші дозволяють відверте вираження почуттів;
¨ деякі ролі приписані, а буваютьдосягнуті;
¨ деякі ролі передбачають спілкування злюдьми за формальними правилами, інші дозволяють встановлювати неформальні,особисті відносини;
¨ різні види ролей пов’язані з різноюмотивацією.
Коли людина стикаєтьсяз протилежними вимогами двох чи більше несумісних ролей, виникає рольовийконфлікт. Суперечливі вимоги, які пред’явлені однією і тією ж роллю, можутьстати причиною рольові напруги, існує декілька способів подолання рольовогоконфлікту: вважати деякі ролі більш важливими, ніж інші, розділяти дім та місцероботи, а також свої ролі в них; розряджати конфліктну ситуацію допомагаютьжарти та гумор.
Виконання певнихсоціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальнихгруп чи спільнот.
Виділяють два основнішляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.
Аскрипція— просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним відіндивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).
Досягнення —здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власнимуспіхам. В Україні, що будує ринкову економічну систему, відбувається змінасоціальної структури суспільства через формування верств населення відповіднодо нових майнових та суспільних відносин. Можливі два альтернативні напрямисоціальних змін: формування середнього класу, як основного прошарку населення,або утворення суспільства з двома основними соціальними групами: багатими ібідними. Перший напрямок — це рух по так званому європейському шляху, другий — по латиноамериканському.
Ознаками середньогокласу в суспільстві є: активна життєва позиція громадян, що самостійнозабезпечують добробут своїм родинам; існування внутрішніх джерел інвестування(бізнес, житло, освіта); висока платоспроможність населення, збільшеннязайнятості; демократичні принципи управління. Натомість поляризованесуспільство означатиме концентрацію капіталів і влади в руках обмеженого колаосіб, безконтрольність влади, масову бідність, корупцію.
Приналежність доукраїнського середнього класу визначається за такими ознаками: рівень доходів,власність, високий рівень професійно-освітньої підготовки, ідентифікація себе зсереднім класом.
Середній клас — цене лише економічно незалежні люди, які мають власну справу. Це ті, хто активно втручаєтьсяв суспільно-політичне життя. Вони самі вирішують, до чого застосувати свійхист, вони — господарі власної долі.
В цілому середній класзадоволений своїм становищем, має пристойний рівень життя, його влаштовуєіснуючий порядок речей і цінностей. Йому є що втрачати, тому він протибудь-яких радикальних змін, суспільних потрясінь і соціальних експериментів.
Саме ці люди, уникаючияк крайнього лівого, так і крайнього правого флангів, є рушійною силою сучасноїполітичної системи. Лише вони здатні стабілізувати соціальну ситуацію в країні.Як основний платник податків, середній клас формує державний та місцевийбюджети, визначає споживчу поведінку населення, забезпечує інвестиційнийпотенціал, визначає поведінку електорату, формує моральні стандарти суспільства.Вони — основні наймачі всіх держструктур, а тому мають право за свої податкивимагати у держави виконання її зобов’язань перед народом. Отже, формуваннясереднього класу — це шлях до створення матеріальної бази соціальних програм іпобудови громадянського суспільства.
Висновки
Таким чином, основоюсоціальної стабільності в сучасному світі є потужний і численний середній клас- головна складова громадянського суспільства. Як основний платник податків вінформує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення івнутрішній ринок країни, через накопичення та участь у різноманітних системахстрахування забезпечує інвестиційний потенціал, завдяки домінуванню вгромадських та політичних організаціях визначає поведінку електорату і значноюмірою формує моральні стандарти суспільства, шляхом участі у виборчому процесівиконує функції носія демократи та політичних свобод. Взагалі розвитокдемократії, становлення громадянського суспільства і формування середньогокласу — це ідентичні процеси.
Використана література
1. Брегеда А.Ю. Політологія:Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 108 с.
2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч.посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. — К.: Знання, 1999. — 427с.
3. Політологія у схемах, таблицях,визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко,К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. — К.: УФІМБ, 1999. — 161 с
4. Політологія: Підручник / За заг. ред.І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. — К.: Вища школа, 1998. -415 с.
5. Політологія. Підручник для студентіввузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. — К.: Академія, 1998. – 360.