Кіровоградськийбудівельний коледж
РЕФЕРАТ
з соціології
на тему: “Соціологія особистості”
Виконав студент гр.
Перевірив
Кіровоград 2010 р.
План
1. Поняття і сутність особистості.
2. Структура особистості як соціальнапроблема.
3. Основні напрямки досліджень механізміврегуляції життєдіяльності людини.
Використаналітература.
1.Поняття і сутність особистості
Соціологіяособистості — галузь соціології, яка вивчає особистість як об’єкт і суб’єктсоціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, цінніснихсуспільних систем, взаємозв’язків особи і соціальних спільнот.
Поняття«особистість» давні римляни запозичили в етрусків. Латиною воно означало —«персона». Римляни називали цим словом ритуальну маску, яку знімали з обличчяпомерлого і зберігали у помешканні його нащадків. З цією маскою безпосередньопов’язували ім’я, індивідуальні права і привілеї, які передавалися від батькадо сина. З часом це поняття означало маску на обличчі актора, а такожвикористовувалося як ознака суспільної функції помітних та видатних людей,діяльність яких стосувалася сфери політики землеробства, різних галузейтворчості та військових справ.
Нарізних етапах розвитку пізнання,було безліч спроб або безмежно розширити уявлення про людину, або ж, навпаки,звузити його до окремих часткових понять. Так, представники античної філософіїздебільшого наголошували на єдності людини і світу, ототожнюючи при цьомувсесвітньо-космічну субстанцію і розум. У вченні Платона людина тлумачиться яккомбінація двох суперечливих складових частин — душі й тіла. Душа належить досвіту безтілесних богів-ідей, а її прихід у тутешній світ є наслідком«падіння». Аристотель, навпаки, стверджував про взаємозалежність душі й тіла.Вельми цікаво розгортає уявлення Платона про «світову душу» Плотін. Згідно зйого теорією душа єдина за своєю сутністю і тільки на рівні окремих явищ нібиторозпадається на індивідуальні душі.
Започаткованеепохою Відродження нове бачення людини як живої цілісності (П. Мірандола, Дж.Бруно, М. Фічіно, М. Кузанський та ін.) досить швидко заступили загальнопо-ширеніуявлення, які випливали із вчення Р. Декарта про існування двох протилежнихсубстанцій — мислячої та протяжної. Тлумачення мислення як єдино достовірногосвідчення існування людини (cogito ergo sum) було покладено в основу уявленьпро тіло як машину, що має спільну природу в людини і тварини, і душу, якустали ототожнювати із свідомістю. Саме цей підхід на довгі роки ніби затиснувдослідників у псевдотеоретичних лещатах так званої «психофізичної проблеми»,яка з часом набула дещо модифікованої, а по суті також збоченої «біосоціальноїпроблеми.
Так,багато фахівців психологічного спрямування стверджують, що пріоритетна роль упізнанні особистості належить психології. Залежно від орієнтації вчених поняття«особистість» розкривається переважно у трьох основних аспектах:
1.Як щось ціле, висновок або єдність окремих ідей, відчуттів, потягів, цілей,мотивів, вольових актів, установок та інших ознак.
2.Як утворення, яке зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів,гарантуючи істоті адаптацію і виживання.
3.Як щось унікальне, неповторне, найцінніше, найвище в природі та соціальномубутті.
Визнаючицінність людської особистості, неприпустимість обмежень щодо пізнання їїзасобами лише однієї наукової дисципліни, більшість дослідників акцентує увагуна соціальній сутності буття, на взаємозалежності особистості й соціальногоустрою суспільства. Однак такий підхід нерідко призводить до повного розчиненняунікального духовного складу окремої людини в узагальнених соціальнихутвореннях.
Поняття«індивід» допомагає глибше зрозуміти ознаки, за якими людина відрізняється відінших живих істот. На соціальному рівні загальне поняття «людина»конкретизується через уявлення про конкретну людину, тобто індивіда певногозросту, статі, маси, віку, освіти та інших предметних ознак.
Сутністьлюдини у широкому соціальному контексті відображає поняття «особистість», уякому сконцентровані риси єдності та протиріч між «мікрокосмом» особи кожногоокремого індивіда і потенційними можливостями індивідуальностей відтворювати ізмінювати не тільки себе, але й увесь світ. Тобто поняття особистості — цесвоєрідний барометр соціальної зрілості суспільства, в якому кожна людина можереалізовувати себе більш-менш повно, надто вузько чи досить широко» вільно,активно і творчо чи, навпаки, — підневільно і пасивно, нагадуючи при цьомугвинтик якогось механізму.
Безвідносногопоняття «особистість» існувати не може, бо сутність людини завжди «прив’язана»до того чи іншого рівня розвитку суспільства, який відображає характервиробничих процесів та стосунків між людьми, тип політичного устрою держави іставлення до культурних цінностей. Особистість, таким чином, безпосередньо іводночас опосередковано бере участь у житті як окремих клітин суспільства(сім’я, навчальні, трудові, наукові колективи, рухи, партії, організації), такі соціального універсуму загалом, бо так чи інакше наслідки діяльності окремоїособи чи їх спільнот позначаються на стані соцієтальних (глобальних) процесівжиттєдіяльності людства.
Певнаріч, світосприйняття дитини чи підлітка суттєво відрізняється від бачення світузрілими людьми. Не менш суттєва залежність цінностей і поведінки людей віднизки об’єктивних чинників, детермінуючих процеси формування особистості: воякчи робітник принципово інакше оцінюватимуть одне й те саме явище, ніжпроповідник чи науковець і, певна річ, інакше діятимуть.
Єдністьу людині різних ознак і суперечливих складових частин її суті потребуютьрозуміння того, що особистість одночасно є і ціле, і лише частина цілого,виступає носієм добрих, прогресивних рис і злих сил, відживаючих тенденцій.Так, одна і та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, кваліфікованимпрацівником, активним провідником певних ідей, залишаючися водночас заповзятимпротивником нових технологій, засобів виробництва, жорстокою і невдячною досвоїх батьків, носієм підступних, злих намірів»
2.Структура особистості як соціальнапроблема
Дослідженняструктури особистості належать дoновітніх галузей комплексу наук про людину і суспільство, Становлення цьогонапряму пізнання має давню історію, глибоке і ретельне дослідження якої очікуєсвого часу. Донедавна на монополію у пізнанні структури особистостіпретендувала психологія. Зрозуміло, що штучне обмеження такої інтегральноїпроблеми, як особистість предметом, лише однієї науки позбавляло можливостісистемного і комплексного пізнання її структури.
Структураособистості як соціологічна проблема потребує визначень з усвідомленням«обсягів» особистості. Саме відповідь на питання, якою була особистість раніше,якою постає вона в конкретний час і що її очікує в майбутньому, допоможе кращезрозуміти реально існуючі можливості людей творити дійсність, перетворюватисебе і світ. Невпинні спроби людства змоделювати всесвіт породили уявлення проформи руху матерії. Сьогодні відомо, що модель реально існуючого всесвітуохоплює сім форм руху матерії, структура яких розкриває зміст неорганічної,органічної та духовної природи. Зокрема, неорганічну природу розкриваєвзаємодія структурно впорядкованих механічних, фізичних форм руху матерії.Органічна природа представлена геологічною (Земля та інші космічні тіла),ботанічною (світ рослин) і зоологічною (світ тварин) формами руху. Духовнаприрода перебуває ще у початковій фазі становлення і на сьогодні відома лишеодна — соціальна форма руху матерії, яка започатковує собою процеси розгортанняуявлень про особистість.
Позасоціальним середовищем людина позбавлена можливості визначити сенс свого життя,хоча спрямованість дій, що виходять з нього, може мати протилежний характер:одні вбачають сенс у служінні істині, інші — у служінні шлунку; одні — урозвитку культури, інші — у її винищенні. В останні десятиліття, наприклад, всебільшого поширення набуває соціальний феномен групового, колективного,інституційного і навіть державного егоїзму, що, безумовно, деформує складдумок, почуттів і дій людини.
Однієюз найактуальніших і практично недосліджених залишається проблема якісно різнихструктур детермінації соціокультурних параметрів становлення і змінособистості. Йдеться про залежність рівнів емоційної, інтелектуальної,почуттєвої і розумової культури особистості від характеру освоєння нею різнихпластів духовності соціального середовища. Сфера соціокультурних явищ як погоризонталі, так і по вертикалі не повинна розглядатися як щось однорідне,позбавлене реальної можливості «піднімати» окрему особистість до вершинсвітової цивілізації або «опускати» її до стилів мислення і дій, давнопройдених людством.
Найповнішевідносини особистості й суспільства виражає поняття «соціалізація», однією з найпоширенішихформ якої є адаптація.
Адаптація- пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур іспільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них норми, цінності та ідеали.
Відносиниокремої особистості й різних соціальних структур мають діалектичний характер інагадують відносини між частиною і цілим, між людиною і світом. Цьому розуміннюпередували уявлення про особистість як аморфно-пасивне утворення, що лишереагує на зовнішні подразники.
У регуляції життєдіяльності особистості важливу рольвідіграють соціальні норми. Для соціології особливо важливо розкрити механізмиїх впливу на діяльність особистості. В перекладі з латини «норма» — правило,взірець. Вона є засобом соціальної регуляції та контролю діяльності суб’єктівсоціального буття. Формуються соціальні норми з урахуванням історії становленняі розвитку людства загалом, окремих держав, їх спільнот, інститутів,колективів, організацій та інших структур. Необхідною умовою формуваннясоціальних норм є сукупність економічних, географічних, правових, етнічних,культурних та побутових ознак становлення окремих соціальних структур та їхсукупностей.
Самесоціальні норми формують уявлення людей про необхідне і можливе, прийнятне інеприпустиме, схвальне і осудливе. Формуючись протягом століть, соціальні нормивиконують функції відтворення людського роду, збереження моральних устоїв,контролю певного типу інституційного устрою соціальних організацій тощо.Соціальні норми безпосередньо впливають і на процеси мислення й характер дійособистості. Визначаючи зміст установок та диспозицій, соціальні нормивиконують також функції упорядкування, диференціації та інтеграції відносин міжокремими людьми та їх соціальними угрупованнями. Так, виховання людей у тій чиіншій системі поглядів призводить до змістової визначеності.
3. Основнінапрямки досліджень механізмів регуляції життєдіяльності людини
Накопиченийостанніми роками досвід різних шкіл і напрямів пізнання механізмівжиттєдіяльності особистості потребує узагальнення і переоцінки ролі та місцякожного із базових понять. Критерієм і своєрідною призмою їхвзаємо-впорядкування повинна бути загальна модель актуального всесвіту. Цявимога має стати загальноприйнятною, оскільки механізм становлення, змін іфункціонування соціального буття в структурі всесвіту в стислій і конкретнійформі розкриває суть механізмів життєдіяльності окремої особистості чи їхсукупностей духовного складу особистості, зокрема формує структурнеспіввідношення між свідомим та підсвідомим, раціональним і чуттєвим.
Нинівідомо більше двох десятків досить ефективних для окремих соціальних структур(колективів, корпорацій, країн, установ) систем управління. Серед них концепціїуправління за цілями, прийняття оптимальних управлінських рішень, урахуванняситуаційних обставин, забезпечення наукових принципів і методів, системногопідходу тощо. Щодо цього виникають запитання: чи є взагалі сенс вести мову проякусь загальну або справді універсальну управлінську концепцію? Чи відповідаютьіснуючі підходи вимогам пізнання сутності механізмів життєдіяльностіособистості? Чи можливо сьогодні науково управляти процесами життєдіяльностіособистості?
Наперше запитання найчастіше звучить ствердна відповідь. Справді, кожен зназваних підходів «визрівав» за специфічних умов конкретного соціальногоорганізму з усіма його індивідуальними особливостями. Однак помилково було бвідмовлятися від використання досить узагальненого досвіду, спираючись на якийлюдство змогло б розраховувати на справді універсальну концепцію управліннясоціальними процесами. На сьогодні такої уніфікованої концепції не вироблено.Отже, на сучасному етапі забезпечення необхідних умов існування людей,формування фізично і духовно повноцінних особистостей вчені мають можливістьодночасно вирішувати два невіддільних завдання: виробляти найбільш прийнятну йіндивідуальну за своєю суттю концепцію управління соціальними процесами в межахкраїни, беручи одночасно участь в обґрунтуванні положень і засад універсальноїконцепції управління.
Наступнірівні механізмів саморегуляції життєдіяльності особистості також мають своюформу і соціальний зміст. Залежно від характеру об’єктивних умов розвитку такихкомпонентів управлінських систем, як прогнозування змін, плануваннястратегічних і тактичних зусиль, організаційних можливостей, професійноїпідготовки керівників тощо, формуються зміст почуттів, стиль мислення і дій якокремої особистості, так і соціальних спільнот. У типологічне різних соціальнихсистемах розуміння сенсу свого існування, принципи стосунків, мотиваціядіяльності здебільшого суттєво різняться. Водночас кожна з цих складових —віра, сенс, взаємостосунки, мотивація — є невід’ємними складовими соціальнихмеханізмів життєдіяльності людини.
Вищеозначенізагальні (універсальні) складові механізмів саморегуляції соціальних систем ізабезпечення життєдіяльності окремої особи потребують розкриття і конкретизаціїна рівні окремих соціальних утворень. Дуже актуальною для України на рубежі IIі III тисячоліть є необхідність визначення змісту соціального ідеалу держави зурахуванням ментальності різних верств населення.
Література
1.Соціологія, посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ, Видавничийцентр “Академія”, 1999 р.
WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA- Я тут навчаюсь