Міністерство Освіти України
Івано-Франківський Інститут Права,
Економіки та Будівництва
Кафедра цивільного права
та цивільного процесу
Курсова робота
з цивільного права
«Спадкове право»
Курсова робота
ст. гр. Юз-96-1 Єлєсіної М.В.
Науковий керівник:
ст. викл. Васькович Й.В.
Дата здачі:
Дата захисту:
Оцінка:
Івано-Франківськ
1998р.
План
Вступ
Поняття і підстави спадкоємництва.
Відкриття спадщини і здійснення спадкових справ.
Спадкоємці за законом.
Спадкування за заповітом.
Спадкове майно.
Видача свідоцтва про право на спадщину.
Висновок
Вступ
Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України, а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)» містить корінні роз’яснення щодо практики застосування окремих норм спадкового права.
Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно. Заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.
Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитись своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.
Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім’ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів) сприяючи цим зміцненню сім’ї.
До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права.
1.Поняття і підстави спадкоємництва.
Спадкоємство — це перехід після смерті громадянина належного йому на праві приватної власності майна, а також майнових та деяких немайнових прав та обов’язків до однієї, або декількох осіб, держави, організацій.
Юридичні гарантії здійснення спадкових прав передбачені нормами, регулюючими спадкування, які викладені в Цивільному кодексі України, в Законі України «Про власність», «Про нотаріат», в Кодексі про шлюб та сім’ю України, в інших законах та підзаконних актах.
Спадкодавцем визнається особа, після смерті якої здійснюється спадкове правонаступництво. Спадкодавцем може бути любий громадянин України, в тому числі недієздатний, чи обмежено дієздатний, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживали на території України, або мали в Україні будівлі (ст. 570 ЦК України).
Спадкоємцями є особи, вказані в законі або заповіті, правонаступники спадкодавця. Можливість стати спадкоємцем не залежить від дієздатності особи та громадянства. Згідно ст. 527 ЦК України, спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.
Спадкрємство здійснюється за законом та за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, якщо воно не змінено заповітом.
При спадкуванні за законом порядок та умови переходу прав та обов’язків спадкодавця вказані в самому законі. Спадкове майно ділиться в рівних частках між особами, зазначеними в законі, та у відповідності з встановленою черговістю.
При спадкуванні за заповітом, розділ прав та обов’язків між спадкоємцями, а також і призначення самих спадкоємців залежить виключно від волі заповідача.
Усунення від спадщини передбачено ст. 528 ЦК України, згідно з якою не мають права стати спадкоємцями, ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців, або зробили замах на їх життя. Ці обставини мають бути підтверджені вироком суду.
Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що згідно ухилялись від виконання покладених на них в силу закону обов’язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.
Правила цієї статті застосовуються також і до права на заповідальний відказ.
При безспірності підстав до усунення від спадщини громадянин виключається зі складу спадкоємців нотаріусом при видачі свідоцтва про право на спадщину.
Відкриття спадщини і здійснення
спадкових прав
Згідно ст. 525 ЦК України ачсом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. При оголошенні громадянина померлим, часом відкриття спадщини вважається день набрання законної сили рішенням суду, або день його гаданої загибелі, вказаний в рішенні суду (ст. 21 ЦК).
Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органів РАГСу про смерть спадкодавця, повідомленням чи іншим документом про загибель його на фронті, виданим командуванням військової частини, адміністрацією госпіталя, військовим комісаром чи іншим органом Міністерства оборони України.
Місцем відкриття спадщини визнається, згідно ст. 526 ЦК України, останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини.
Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п’ятнадцяти років, або громадян, які пербувають під опікою, визначається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів (ст. 17 ЦК України).
Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів РАГСу про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання його і місце смерті збігаються; довідкою виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або з місця роботи померлого про постіне місце його проживання; записом у будинковій книзі про постійну прописку спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме, — довідкою виконкому місцевої Ради народних депутатів про місцезнаходження спадкового майна або його частини.
У випадку відсутності у спадкоємців зазначених документів державний нотаріус вимагає копію рішення суду про встановлення місця відкриття спадщини.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто фактично всткпив в управління або володіння спадковим майном, чи подав заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст. ст. 548, 549 ЦК України).
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном в сільській місцевості можуть бути довідка виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним і продовжує проживати в спадковому будинку, або про те, що спадкоємець доглядає за спадковим будинком, за худобою спадкодавця; доглядає, збирає врожай після смерті спадкодавця; про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або спадкові платежі по обов’язковому страхуванню; про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після смерті спадкодавця.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємцім ощадної книжки; іменних цінних паперів; свідоцтва про реєстрацію автотранспортного засобучи іншої самохідної машини чи механізму; державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім’я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. (п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Заяви про прийняття спадщини повинні бути зроблені в письмовій формі і подані в нотаріальну контору протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Підпис спадкоємця на такій заяві повинен бути нотаріально завірений. В тому разі, якщо спадкоємець особисто подає заяву в нотаріальну контору, за місцем відкриття спадщини, державний нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, де зазначає найменування документа, що посвідчує особу заявника, номер та дату його видачі, найменування установи, яка його видала, рік народження спадкоємця.
Згідно п. 111 Інструкції заяви про прийняття спадщини, а також про відмову від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцям або скасовані ними.
Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Згідно ст. 549 ЦК України особи, для яких право спадкоємства виникає саме у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини, якщо цей строк менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку повноважними. Спадщина може бути прийнята і після докінчення шести місяців без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину (ст. 550 ЦК України).–PAGE_BREAK–
Якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти у встановлений строк, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія) — ст. 551 ЦК України. Право померлого спадкоємця може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для придбання спадщини. Якщо цей строк менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Спадкоємці за законом.
Коло осіб, які вклячаються в свідоцтво про право на спадщину за законом, визначається Цивільним кодексом України і розширенню не підлягає. Спадкоємці закликаються до спадкування згідно черговості.
Статтею 529 ЦК України передбачено, що спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (в т. ч. усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого, а також дитина померлого, яка народилась після його смерті.
Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві їх померлому родителю.
Непрацездатні особи, що перебували на утриманні спадкодавця не менше одного року до його смерті, спадкують на рівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства (ст. 531 ЦК України). Непрацездатними визнаються жінки, які досягли 55, а чоловіки 60 років, івнваліди І, ІІ та ІІІ груп, а також особи, що не досягли 16 років.
На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи: довідка виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців; довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв’язку із втратою годувальника; копія рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. Непрацездатність утриманця, пов’язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов’язана зі станом здоров’я — за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи (п. 114 Інструкції).
За відсутності спадкоємців першої черги, чи при неприйнятті, відмові їх від спадщини, або якщо всі спадкоємці першої черги позбавлені права спадкування, до спадкування за законом спадкоємці другої черги: брати, сестри, дід та бабка померлого, як з боку батька, так і з боку матері (ст. 530 ЦК).
Доказом родинних та інших відносин спадкоємців із спадкодавцем є свідоцтва органів РАГСу, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду про встановлення факту родинних та інших відносин.
4. Спадкування за заповітом
Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно, або його частину одній або кільком особам, як тим що входять в коло спадкоємців за законом, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (ст. 534 ЦК України).
Заповіт повинен буьт укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений, згідно ст. 541 ЦК України. У відповідності до ст. 37 Закону України «Про нотаріат» в населених пунктах, де немає державних нотаріусів, заповіти посвідчують посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти, посвідчені посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України «Про нотаріат», ст. 542 ЦК України.
При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє відповідність заповіту вимогам закону, також чи не скасований заповіт.
Згідно ст. 535 ЦК України неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов’язкова частка). Прит визначенні розміру обов’язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.
Заповіт, складений на все спадкове майно без врахування обов’язкових спадкоємців або позбавляє їх законних часток, стає частково недійсним, Він підлягає виконанню лише в частині, що залишиться після виключення з нього обов’язкових часток.
При наявності декількох заповітів, слід мати на увазі, що заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.
Спадкове майно.
Нотаріус перевіряє склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину за законом чи заповітом.
На майно, що не підлягає реєстрації, нотаріальне оформлення права спадкування не обов’язкове. Для здійснення всіх правомочностей власника достатньо фізичної передачі цього майна.
Зміна власника майна, яке підлягає реєстрації, неможлива без нотаріального оформлення права спадщини.
В сільській місцевості найчастіше видаються свідоцтва про право на спадщину на жилі будинки, автомашини, грошові вклади та компенсації, а також на приватизовані земельні ділянки. Об’єктом права спадкування є майно, яке було в наявності на день відкриття спадщини. Однак, якщо на день видачі свідоцтва про право на спадщину вид майна змінився, нотаріус видає свідоцтво на те майно, яке є в наявності на день видачі. Це має місце, якщо після відкриття спадщини будинок знесено, або він згорів. В цьому разі свідоцтво видається на грошове відшкодування за знесений будинок, чи страхову суму за згорілу будівлю.
До введення вдію Закону України «Про власність» частка майна померлого члена колгоспного двору з майна колгоспного двору не виділялась, а залишалась в спільній власності решти членів колгоспного двору. Майно колгоспного двору спадкувались тільки в разі смерті останнього члену колгоспного двору. Такий порядок спадкування поширюється на випадки припинення колгоспного двору з цих підстав до 01.07.1990р.
З введенням в дію Закону України «Про власність» в разі смерті члена колгоспного двору після 30.06.1990р. спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його членів.
В разі видачі свідоцтва про право на спадщину на жилий будинок, нотаріусу подається правовстановлюючий документ про належність будинку спадкодавцю. Згідно п. 49 Інструкції право властності на жилий будинок, гараж, інші будівлі і споруди може бути підтверджено:
— нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни;
— договором купівлі-продажу, зареєстрованимна біржі;
— свідоцтвом про право приватної властності на будинок;
— свідоцтвом про право на спадщину;
— свідоцтвом про право властності на частку в спільному майні подружжя;
— договором про поділ майна;
— рішенням суду та іншими документами, що входять в «Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація будинків та будівель в Україні».
На перерахованих документах має бути відмітка про реєстрацію в бюро технічної інвентаризації, а де інвентаризація не проведена — у виконкомі відповідної місцевої Ради народних депутатів.
При відсутності вищеназваних документів, нотаріусу подається довідка виконавчого комітету сільської (селищної) Ради народних депутатів про належність спадкодавцю будинку на праві приватної властності. Довідка має містити в собі дані про належність будинку спадкодавцю на підставі запису в господарській книзі; про розмір житлової площі; наявність господарських будівель, розмір земельної ділянки, а також на яких землях він розташований; до якого типу двору відноситься господарство; дані про страхову оцінку будинковолодіння; про відсутність заборгованості по податках та платежах за біжучий рік; про відсутність арешту (заборони); про наявність чи відсутність заповіту; мають бути перераховані всі члени двору.
Право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю. Крім цього нотаріус вимагає довідку землевпорядника про нормативну ціну земельної ділянки для оформлення свідоцтва про право на спадщину.
При наявності в складі спадкового майна автомашини, трактора, мотоцикла, мотороллера, моторної лодки, катера нотаріусу подаються відповідно технічний паспорт, свідоцтво про реєстрацію, судове свідоцтво, або судовий квиток; акт автотехнічної експертизи про оцінку технічного засобу. Про перевірку правовстановлючого документа нотаріус робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва, або на цьому ж свідоцтві, що залишається в справах нотаріальної контори.
Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник не зробив розпорядження банківській установі, після смерті вкладника спадкується на загальних підставах. В підтвердження наявності вкладу нотаріусу пред’являється ощадна книжка на ім’я спадкодавця. Про перевірку ощадної книжки нотаріус робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва «Ощадна книжка перевірена. Нотаріус (підпис)». При наявності заповідального розпорядження в банківській установі право на спадщину на вклад не видається. Вклад видається банківською установою особі, зазначеній у заповідальному розпорядженні.
Речі домашної обстановки та вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року (ст. 533 ЦК України). Нотаріальна практика до речей дрмашньої обстановки та вжитку відносить мебель, посуд, білизну, телевізори, радіоприймачі, художню літературу.
Не відносяться до них житлові будівлі, худоба, птиця, транспортні засоби, речі для заняття професійною діяльністю, цінні твори мистецтва, предмети розкошу.
6. Видача свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину згідно ст. 560 ЦК України видається за заявою спадкоємця державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини після шести місяців з дня відкриття спадщини.
При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців, якщо в нотаріальній конторі є дані про те, що крім осіб, що заявили при видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає. Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини (ст. 561 ЦК України).
Заява про видачу свідоцтва про право на спадщину повинна бути подана в письмовій формі, справжність підпису має особу спадкоємця і перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві.
Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строкои не обмежена.
Декільком спадкоємцям видається одне сівдоцтво про право на спадщину, або за їх бажанням кожному з них окремо. При цьому в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.
Якщо свідоцтво видається не на всю спадщину, в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою. продолжение
–PAGE_BREAK–
Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не обов’язкова. На прхання спадкоємця свідоцтво може бути надіслане йому поштою.
При переході спадкового майна до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органу за письмовою заявою керівника цього органу, оформленою у встановленому порядку.
Свідоцтво про право на спадщину може бути видане тільки в разі відсутності суперечок по справі, в іншому випадку спір вирішується в судовому порядку.
При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом державний нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця; час і місце відкриття спадщини; наявність підстав для закликання до спадкоємства осіб, які подали заяву; склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин від спадкоємців вимагаються відповідні документи.
При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факти смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність заповіту, склад спадкового майна; перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині; з’ясовує чи не скасований заповіт. Оригіна чи дублікат заповіту, поданий спадкоємцем, залишаєтьсмя у спадковій справі.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
В разі наявності заборони нотаріус повідомляє кредитора про те, що спадкоємцем боржника видане свідоцтво про право на спадщину. Якщо на майно покладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва затримується до зняття арешта.
При відкритті спадщини після смерті одного з учасників спільної сумісної власності, свідоцтво про право на спадщину видається лише після виділення (визначення) частини померлого у спільному майні.
Якщо у спільному майні подружжя правовстановлючий документ оформлений на живого, нотаріус вимагає цого письмову згоду на виділ на ім’я померлого йогочастини в спільному майні.
Питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на володіння землею, поданою громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків і задоволення інших потреб, передбачених законом, належить вирішувати з врахуванням вимог Земельного кодексу України про порядок та умови надання землі у довічне успадковане володіння і розміри земельних ділянок, а також положень постанов Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року про порядок введення в дію цього Кодексу і про земельну реформу та постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року «Про прискорення земельної реформи та приватизації землі» (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року №2 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року).
В свідоцтві про право на спадщину текст має бути викладений чітко та зрозуміло в відповідності з формами № 4-11, затвердженими Міністерством юстиції України.
В свідоцтві вказуються спадкоємці, спадкоємець; спадкодавець; час відкриття спадщини; склад і місце знаходження спадкового майна; на підставі яких правовстановлючих документів воно належало спадкодавцю; його оцінка; доля, що належить кожному із спадкоємців; зазначається про необхідність реєстрації свідоцтва в відповідному органі в разі видачі його на майно, яке підляшає реєстрації. Зокрема свідоцтво про право на спадщину на жилий будинок в сільській місцевості підлягає реєстрації в бюро технічної інвентаризації; якщо будинок знаходиться в селі він підлягає реєстрації в виконавчому комітеті сільської Ради народних депутатів, а в місцевості, де проведена інвентаризація, також і бюрол технічної інвентаризації.
Свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, індивідуального дачного будівництва, присадибних ділянок підлягають реєстрації в виконавчих комітетах відповідних місцевих Рад.
Свідоцтва про право на спадщину на автомашини підлягають пред’явленню в органи ДАІ для перереєстрації транспортного засобу протягом 10 днів.
За видачу свідоцтва про право на спадщину в відповідності до п. «ж» ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. з послідуючими змінами, справляється державне мито в розмірі 0.5 процента суми спадщини.
Згідно п. 15 ст. 4 цього ж Декрету фінансові органи звільняються від сплати державного мита за видачу тем свідоцтв про право держави на спадщину.
Звільняються від сплати державного мита громадяни за видачу їм свідоцтва про право на спадщину на майно осіб які загинули при захисті СРСР і України, у зв’язку з виконанням інших державних чи громадських обов’язків, охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю, охорони власності громадян, або колективної чи державної власності; а також осіб, які загинули чи померли внаслідок захворювання, пов’язаного з Чорнобильською катастрофою.
— на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку;
— на житловий будинок, пай у ЖБК, квартиру, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця;
— на житлові будинки в сільській місцевості за умови, що ці громадяни постійно проживатимуть в цих будинках і працюватимуть в сільській місцевості;
— на вклади в установах Ощадбанку та в інших кредитних установах, на страхові суми за договорами особистого і майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, авторське право;
— на майно осіб селянського (фермерського) господарства, якщо вони є членами цього господарства (п. 16 ст. 4 Декрету);
— неповнолітні за видачу свідоцтва про право на спадщину (п. 17 ст. 4 Декрету);
— громадяни віднесені до І та ІІ категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
— інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них особи;
— інваліди І та ІІ груп (п. 18 ст. 4 Декрету).
Державний нотаріус повідомляє (надсилає копію) про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім’я неповнолітнього, недієздатного чи обмежено дієздатного спадкоємця орган опіки і піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.
Висновок
Усі питання, пов’язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.
Державні нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів чи кредиторів. Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам.
Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, і визначає частку померлого їз них у спадковому майні.
Свідоцтво про право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначено коло спадкодавців, які прийняли спадшину.
Нормативний матеріал та література:
«Про нотаріат». Закон України від 02.09.98 р.
Цивільний Кодекс України. — Право України №11-12, 1993 р.
Кодекс про шлюб та сім’ю України. — «Право України», №№ 7-8, 1994 р.
Земельний Кодекс України. — «Голос України». №81 (331) від 05.05.1995 р.
Закон України «Про власність»-, газета «Діло», 1994 р.
Постанова Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про власність»,- газета «Діло», 1994 р.
«Про практику розгляду судом України справ про спадкування». Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.06.1983 р. №4, із змінами від 25.12.1992 р.
«Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.01.1992 р. №2, із змінами від 25.12.92 р.
«Про державне мито». Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р.
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотарісами України. Затверджена наказом Мінюсту України від 18.06.94 р.
Практичний посібник для державних нотаріусів з питань охорони прав громадян та спадкування приватної власності. Лист Мінюсту СРСР від 21.04.1980 р.
Узагальнення практики застосування судами земельного законодавства. Лист Верховного Суду України від 29.07.92 р.
Е.Б.Ейдінова. Спадкування за законом та заповітом.