Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

Курсова робота
з дисципліни: «Інтелектуальна власність»
на тему: «/>Становленняі розвиток законодавства України про інтелектуальну власність»

ЗМІСТ
Вступ
/>/>1.  Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальнувласність
2.  Практична частина
Задача 1
Задача 2
Задача 3
Задача 4
Висновок
Списоквикористаної літератури

ВСТУП
 
Тема даної роботи «Становлення і розвиток законодавства Українипро інтелектуальну власність». Актуальність теми в тому, що будь-яке регламентуванняінтелектуальної діяльності об’єктивно не припустиме. Правовідносини у сферіінтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннямиКонституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV«Право інтелектуальної власності»), Кримінального, Митного кодексівУкраїни, Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Мета даної роботи – дати повну характеристику розвиткузаконодавства України про інтелектуальну власність.
В практичній частині розраховуємо числове значеннямаксимальних, середніх і мінімальних ставок роялті, оцінюємо вартість гудвілупідприємства, визначаємо вартість бренду компанії та визначаємо вартість промисловогозразка на певний період.

1 Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальнувласність
Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайномолоде і його становлення продовжується одночасно зі становленням державностіта формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можнаговорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має власну історію, утому числі й історію держави і права. У цьому контексті нас цікавить історіястановлення цивільного права, зокрема права про інтелектуальну власність.
У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важливароль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство проінтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після КонституціїУкраїни (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Вонорегулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиноюсуспільства.
Парадоксально, але в Україні ніколи не було свого завершеногоцивільного законодавства. На території України у різні часи діяло законодавствотих держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, РечіПосполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Багато чинників інайголовніший серед них — відсутність власної самостійної і незалежної державизумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та іншезаконодавство, а не українське. Але категорично стверджувати, що Україна зовсімне мала цивільного законодавства, не можна.
Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад,Литовський Статут у трьох його редакціях є пам’яткою не лише литовського, а йукраїнського та білоруського народів. Багато його норм своїм корінням сягали у«Руську правду» часів Київської Русі. Правові звичаї продовжували існувати вУкраїні навіть у той час, коли вона входила до складу Росії. Згадаймо юридичнідокументи України XVIII і першої половини XIX століть: «Права, по которымсудится малороссийский народ» (1743), «Эксперт малороссийских прав» (1767),«Эксперт из указов, инструкций и постановлений» (1786), «Собрание правМалороссии» (1807), «Свод местных законов западных губерний» (1837).
Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з Ф. Давидовичембуло прийнято рішення про створення окремих збірників, які б систематизувалидіючі форми кримінального і цивільного права. Це була чи не перша спробарозробити проект першого Цивільного кодексу України. «Собрание прав Малороссии»було підготовлене на основі чинних в Україні Зерцала Законів, ЛитовськогоСтатуту, Права Хелмського, Магдебурзького та ін.
Цей збірник діяв в Україні до 1843 р. і в ньому в основному буливикладені норми цивільного права. Проте внаслідок самодержавної політикицарської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій половиніXIX ст. став «Свод законов Российской империи» у редакції 1842р., десятий томякого містив норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу немала й Росія, не могла його мати й Україна.
Не мала повністю сформованого цивільного законодавства йУкраїнська Народна Республіка. У Законі УНР «Про порядок видання законів» від 8грудня 1917 р. проголошувалось: «Усі закони і постанови, які мали силу натериторії Української Народної Республіки до 7 жовтня 1917 p., оскільки вони незмінені і не скасовані Універсалами, постановами Української Центральної Ради,мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки». Дотаких належали і норми цивільного права «Своду законов Российской империи», щопоширювалися на територію України.
Авторське право з’явилося в Росії лише на початку XIX ст. у доситьсвоєрідній формі — у Статуті Цензурному від 22 квітня 1828 p., в якому заавтором визнавалося виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку.Проте вже у законі від 8 січня 1830 р. право автора на створений ним твірвизнається як право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як «майноблагонабуте», а його автору (або перекладачу) довічно надавалося виключне правовидання і продажу. Зазначені права переходили до спадкоємців строком на 25років; пізніше (1857 р.) цей строк було подовжено до 50 років. Під часчергового перевидання десятого тому Зводу законів Російської імперії авторськеправо вперше переноситься в цей том як додаток до ст. 420. У цьому додаткуавторське право розглядається як право власності. Проте 20 березня 1911 р.приймається закон про авторське право, який досить детально регулював авторськівідносини. Цим законом права автора були істотно врізані.
У перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів,що регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925 р. були прийняті «Основиавторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що вУкраїні з 1925 по 1929 pp. не було прийнято загального закону про авторськеправо. В Україні у цей час приймалися лише нормативні акти з окремих проблемавторського права, зокрема постанова РНК УРСР від 8 грудня 1925 р. «Проавторський гонорар за публічне виконання драматичних і музичних творів».
Багато положень з «Основ авторського права» були згодом перенесенів українське законодавство про авторське право. Проте термін дії авторськогоправа після смерті автора було скорочено до 25 років, а в Основах авторськогоправа СРСР від 16 травня 1928 р. авторське право мало чинність лише за життяавтора. Основи допускали можливість будь-якої об’єктивізації творів, на якіпоширювалось авторське право (як союзного, так і республіканськогозаконодавства), і діяли аж до другої кодифікації цивільного законодавства. Так,в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р.
Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. авторське правовключив повністю. Йому присвячено IV розділ, що складається із 41 статті (ст.475-516 ЦК РРФСР).
ЦК УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і такожмістить розділ IV «Авторське право», що складається із 44 статей (ст. 472—516ЦК УРСР). Після прийняття ЦК було прийнято ряд нормативних актів з окремихпитань, наприклад, про розмір ставок авторського гонорару за використання тихчи інших творів, про авторські договори та ін. Звичайно, до розділу IV цьогоКодексу було прийнято ряд змін і доповнень, але радикальним нормативним актом,що докорінно обновив авторське право, став Закон України «Про авторське право ісуміжні права», прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.
Згодом було прийнято також ряд нормативних актів, у тому числіпостанови Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторськоївинагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994р. № 784 та «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури імистецтва» від 18 липня 1995 р. № 532. Верховна Рада України 31 травня 1995 р.прийняла Закон України «Про приєднання України до Бернської конвенції проохорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p.,зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв’язку з прийняттям Закону України «Проавторське право і суміжні права» до ЦК УРСР були внесені відповідні зміни.
Отже, авторське право в Україні почало розвиватися, хоча й підвпливом Москви, з 20-х років XX ст. До того часу власного авторського праваУкраїна не мала. Але й авторське право, що було започатковане у 1929 p.,українським вважалося формально, бо воно було точною копією російськогоавторського права.
Приблизно так само розвивалось і право на винаходи, промисловізразки та інші результати технічної творчості. Першим актом, що встановлювавзагальні правила про видачу привілеїв на винаходи в царській Росії, бувманіфест 17 червня 1812 p., опублікований під назвою «Про привілеї на різнівинаходи і відкриття в художніх промислах»
За цим Законом видача привілеїв мала факультативний характер, ідержава не зобов’язана була надавати привілей при наявності в пропозиції певнихознак. Строк привілею встановлювався за бажанням заявника, але не більше як на10 років. У 1833 р. було зроблено спробу істотно переробити закон 1812 р. Протеза обома цими законами привілеї видавались на розсуд керівництва.
Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був законвід 30 березня 1870 p., що використав досвід Західної Європи, взявши за основуїї законодавство. Останнім законом царської Росії про патенти був закон від 20травня 1896 р. Він дотримувався перевірочної системи видачі патентів, внаслідокякої перевірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на 15 років іміг переходити до інших осіб за договором або в спадщину.
Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30 червня 1919р. Цим декретом уперше запроваджувалося авторське свідоцтво замість патента, асам винахід оголошувався надбанням держави. Наступним етапом був Закон пропатенти на винаходи (1924 р.) У період НЕПу радянська держава повернулась допатентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщоз патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди. Патент видавався на 15 років.Це вже був союзний закон, що став обов’язковим для всіх республік. Власне зцього часу законодавство про винахідництво було тільки загальносоюзним, іУкраїна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи таінші результати технічної творчості.
Закон 1924 р. було замінено Законом від 9 квітня 1931 p., якимзатверджувалось Положення про винаходи і технічні удосконалення.
Цим Законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а такожвизнано новий об’єкт правової охорони — технічні удосконалення. Це Положеннядіяло до 5 березня 1941 p., коли постановою Раднаркому СРСР було затвердженонове Положення про винаходи і технічні удосконалення. Це Положення булозамінено новим від 24 квітня 1959 р.2, за яким технічні удосконалення булизамінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положення булозамінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції1973 р.3 Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. було прийнято Закон СРСР «Провинаходи в СРСР». Цим Законом єдиним охоронним документом було визнано патент,а сам винахід — товаром з усіма наслідками, що з цього випливають.
Закон набрав чинності з 1 липня 1991 p., але через фактичнийрозпад СРСР він майже не діяв. Проте його позитивна роль все ж мала місце —його основні положення були сприйняті законодавствами колишніх республік,оскільки він мав уже деякі риси ринкового характеру.
Отже, Україна ніколи не мала законодавства про промисловувласність. Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активнікодифікаційні роботи, у тому числі й щодо законодавства про промисловувласність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати ЗаконУкраїни «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два важливихположення:
1) результати інтелектуальної діяльності є об’єктами прававласності;
2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності,яким надається правова охорона передусім цим Законом.
Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затвердженеТимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності тараціоналізаторських пропозицій в Україні. Одночасно велась розробка пакетазаконів про правову охорону об’єктів промислової власності.
Водночас Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визналачинною для себе Паризьку конвенцію про охорону промислової власності,Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентнукооперацію. Проте основу законодавства про промислову власність, мабуть, склавЗакон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічноїдіяльності» від 13 грудня 1991 р. Хоча в цілому цей Закон має декларативнийхарактер, проте він проголосив ряд принципових засад. У Законі дано визначеннянауково-технічної діяльності, проголошено створення ринку науково-технічноїпродукції, визначаються державні пріоритети в науково-технічній діяльності,результати науково-технічної діяльності визначаються об’єктами права власностітих, хто створив цей результат. Ці самі засади було покладено в основу ЗаконуУкраїни «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. У цьому ж роцібуло прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких закони України«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав напромислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ці законибули прийняті 15 грудня 1993 p.). Цього ж дня було прийнято Закон України «Проплемінне тваринництво». Трохи раніше був прийнятий Закон України «Про охоронуправ на сорти рослин». Зазначені закони склали правову основу захисту прав наоб’єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийнятій інші, в яких тією чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність.
Зокрема були прийняті закони України «Про державну таємницю» від21 січня 1994 р., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5липня 1994 р., «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995р. У зв’язку з прийняттям пакету законів про промислову власність внесеновідповідні зміни до ЦК України, Кодексу законів про працю України, Митногокодексу та ін. Відповідні зміни внесено також і до раніше прийнятих законівУкраїни.
Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуальнувласність України закінченим? Безумовно, ні. Процес становлення продовжується.З прийняттям нового ЦК України виникне необхідність розробки ряду іншихзаконодавчих проектів.
Прийняття законів України про інтелектуальну власність — цегромадсько-політична подія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що прийнятізакони у ряді випадків недосконалі, суперечать один одному, часто мають місценечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття — явище надзвичайної ваги.
По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити іприйняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цьогочасу не мала. Не можна вважати законодавством України про винаходи,раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки положення, що містяться в VIрозділі ЦК УРСР, оскільки норми цього розділу копіювали відповіднезаконодавство колишнього СРСР в узагальненому вигляді.
По-друге, законодавство про інтелектуальну власність значною міроюнаближене до вимог ринкової економіки. Воно визнало результати інтелектуальноїдіяльності товаром, оголосило свободу в розпорядженні цими результатами на свійрозсуд тощо.
По-третє, воно дає змогу Україні інтегруватися в європейськуправову систему, що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством.
По-четверте, законодавство про інтелектуальну власність України невідокремлене від відповідного законодавства країн СНД.
П’ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що вонопроголосило результати інтелектуальної діяльності об’єктами праваінтелектуальної власності.
Незважаючи на окремі явні вади зазначеного законодавства, його всеж слід оцінити позитивно. Безумовно, воно потребує подальшого удосконалення. Упроцесі застосування законодавства виявилися і виявляються його вразливі місця,неузгодженості тощо. Про деякі з них варто згадати.
Важливе питання, що виникає у зв’язку з проблемою становленнязаконодавства про інтелектуальну власність України, — місце цього законодавствау новому ЦК України.
З цього приводу висловлюються різні погляди. Цікаву думку висловивО.А. Пушкін. Він писав, що право інтелектуальної власності — це речове право івоно не повинно викликати ніякого сумніву. Воно характеризується такими самимирисами абсолютності і виключності. І тому, здавалося б, логічно розділ «Правоінтелектуальної власності» помістити одразу за розділом «Право власності таінші речові права». Але слід враховувати, що здійснення права інтелектуальноївласності пов’язане з виконанням специфічних договорів, видачею ліцензій івстановленням на їх основі таких самих специфічних зобов’язань. Тому цей розділтреба помістити після традиційного розділу «Зобов’язальне право».
Як зазначає Н. М. Мироненко, інститут права приватної власностізаслуговує на визнання як окремий, самостійний цивільно-правовий інститут,проте і вона не визначила місце цього інституту в кодексі. Вона також висловилацікаві обґрунтовані думки з приводу визнання права інтелектуальної власностілише за творцем цієї власності. Обґрунтованим є її твердження, що суб’єктуправа інтелектуальної власності належать ті самі правомочності — правоволодіння на користування і розпорядження, що і звичайному власнику. Але неможна погодитися з твердженням Н.М.Мироненко, що суб’єкту права інтелектуальноївласності належить право на недоторканність. Таке категоричне твердження невідповідає реальному стану речей. Право на недоторканність мають лише авторитворів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічноїтворчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка В.Ф.Чигиряпро те, що було б нерозумно заборонити використання науково-технічних досягненьяк вихідної бази для створення нового технічного рішення. Він вважає, що правоінтелектуальної власності має міститися після розділу «Зобов’язальне право».Проте не можна погодитися з його твердженням, що результати інтелектуальноїдіяльності не можуть бути об’єктами права власності.
Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і змісту праваінтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретичне і практичне значення.Одні з них будуть враховані, інші — не будуть, але головне у тому, що процесстановлення власного законодавства України про інтелектуальну власністьпродовжується.

2 Практична частина
Задача 1
Розрахувати числове значення максимальних, середніх і мінімальнихставок роялті для ліцензійних угод з надання права на використання виробничихтехнологій в галузі видобування енергетичних металів за умов відомих злітературних відомостей даних про рентабельність даної галузі промисловості – 25%.
Розв’язання
Відомо, що частка ліцензіара Д у прибутку ліцензіата знаходиться,як правило, в діапазоні від 10 до 50 відсотків. Якщо предмет ліцензії ще неготовий до промислового або комерційного використання, а основну цінністьскладає право використання, що передається за ліцензійною угодою (не виключналіцензія), то Д = 10 – 20%. А в разі виключної ліцензії (передавання усіх прав)і готовності винаходу до виробництва частка ліцензіара може становити 35 – 50%
В даному завданні розрахунок буде проводитись для трьох випадків:
а) об’єкт ліцензії не готовий до промислового виробництва,передаються лише права на винахід;
б) об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва,передаються права тільки на використання предмета ліцензії зі збереженням правна винахід у ліцензіара;
в) об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва,передаються виключні права на винахід.
Ставку роялті будемо розраховувати через рентабельністьвиробництва за формулою:
/>;(4.1)
Для випадку а) середнє значення Д становить
/>;(4.2)
Для випадку б) середнє значення Д становить
/>;(4.3)
Для випадку в) середнє значення Д становить
/>. (4.4)
Розрахуємо ставки роялті для галузі виробництва деревини тавиробів з деревини (Р=25%):
/>; (4.5)
/>;(4.6)
/>.(4.7)
Таким чином, для випадку, коли об’єкт ліцензії не готовий допромислового виробництва, передаються лише права на винахід ставка роялті будестановити 3%; для випадку, коли об’єкт ліцензії готовий до промисловоговиробництва, передаються права тільки на використання предмета ліцензії зізбереженням прав на винахід у ліцензіара, ставка роялті буде становити 5%; длявипадку, коли об’єкт ліцензії готовий до промислового виробництва, передаютьсявиключні права на винахід, ставка роялті буде становити 8,5%.
Задача 2
 
Оцінити вартість гудвілу підприємства

Таблиця 4.1 – Вихідні дані для розрахунку вартості гудвілуПеріод Чистий операційний дохід, NOIі, грн. Вартість продукції для реалізації, Qfi, грн. Середньогалузе-вий коефіцієнт рентабельності Rq Норма дисконту Е, % Коефіцієнт капіталізації Rg 1 51200 216715 0,14 10 0,16 2 52300 256719 3 49700 287563 4 48650 256899 5 45321 248765
Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»гудвіл – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця міжбалансовою вартістю активів підприємства і його звичайною вартістю як цілісногомайнового комплексу, яка виникає внаслідок використання кращих управлінськихякостей, домінуючого положення на ринку товарів (робіт, послуг), новихтехнологій тощо. Тобто існує дещо, що приносить підприємству додатковийприбуток понад той, який приносять матеріальні та нематеріальні активи, щостоять на балансі підприємства. Це дещо становить невіддільні від підприємстваі персоналу об’єкти інтелектуальної власності.
Будь-яка компанія володіє не лише матеріальними цінностями,такими, як будівлі, споруди, обладнання, запаси сировини і матеріалів, грошовікошти тощо, але і діловою репутацією, колом клієнтів і перевіренихпостачальників, що склалося, торговими марками і брендами, популярністю наринку та іншими факторами, які на перший погляд дуже важко оцінити. Однак уразі необхідності продажу бізнесу при купівлі готової фірми, при злиттях іпоглинаннях і просто для грамотного управління вартістю компанії необхіднознати, скільки коштують нематеріальні цінності компанії.
Не існує загальновизнаного терміну «гудвіл» (goodwill). Цевизначення трактується як репутація, респектабельність, відомість. Це перш завсе громадська думка і ставлення до назв, стиля приміщень, торгових знаків,логотипів, проектів, товарів і будь-яких інших предметів, що знаходяться уволодіння або під контролем компанії, а також відносини з клієнтами ізамовниками.
Згідно зі стандартом BSV-ІІ, що був прийнятий у 1988 р. ідоповнений у 1991 р. Американською громадою Оцінників (American Society ofAppraisers, ASA), гудвіл визначається як «добре ім’я» фірми і міститьнематеріальні активи компанії, які складаються з престижу підприємства, йогоділової репутації, взаємовідносин із клієнтами, місцезнаходження, номенклатурипродукції, що виробляється, тощо. Ці фактори не виокремлюють і не враховують узвітності підприємства, але вони є реальним джерелом прибутку.
Усю сукупність нематеріальних активів (НМА), що знаходяться урозпорядженні компанії, можна умовно поділити на 3 групи. До першої відносятьНМА, що є невіддільними від компанії: наявність навченого персоналу, досягненняв галузі реклами і просування своєї продукції, переваги територіальногорозміщення, репутація бізнесу. Активи цієї групи, як правило, маютьневизначений термін служби і їх оцінюють у сукупності. У зв’язку з тим, що дляних неможливо визначити термін служби і норму амортизації, ці активи вважаютьтакими, що не амортизуються. Друга група – це НМА, що є невіддільними відробітника компанії. Серед них особиста репутація і професійні навичкиконкретного робітника з урахуванням особистих ноу-хау, комерційних здібностей,таланту у сфері фінансових операцій тощо. Як і активи першої групи, ці НМА єтакими, що не відділяються від робітника, не мають терміну використання і неамортизуються. Третя група – це НМА, які у загальному випадку можна відділитивід підприємства, такі, як торгові марки, фірмові знаки, авторські права,патенти тощо. Ці активи можна оцінити окремо і більшість з них мають певнийтермін служби. Такі активи вважають тими, що амортизуються, і їх можна поставитина баланс підприємства.
Серед спеціалістів у сфері оцінки гудвілу не існує спільної думкищодо того, які активи слід вносити до складу гудвілу. У подальшому за ці активибудемо вважати нематеріальні активи, що не відділяються від виробництва і якіне є поставленими на баланс підприємства. Одним із найбільш поширених методівоцінки гудвілу компанії є метод оцінки за обсягами реалізації. Для цьогонеобхідно знати середньо галузеві коефіцієнти рентабельності. У цьому випадкугудвіл компанії розраховується за формулою
/>(4.8)
де GW – гудвіл;
NOIі – чистий операційний дохід від діяльності компанії у періодіі;
Qfi – вартість продукції для реалізації в періоді і;
Rq – середньо галузевий коефіцієнт рентабельності реалізаціїпродукції;
Rg – коефіцієнт капіталізації НМА (відношення прибутку компанії довартості НМА, що є врахованими у балансі);
E – норма дисконту;
N – кількість років, що відділяють поточний період (рік) відрозрахункового.
Для приблизних розрахунків К= 0,15 – 0,20. для підвищення точностірозрахунків їх здійснюємо за період 5 років.
Головною проблемою у застосуванні даного методу є складністьотримання зовнішніх даних, зокрема коефіцієнта середньо галузевоїрентабельності.
Розв’язання
Розрахуємо чисельник формули 4.8 як поміжний показник длявизначення гудвілу компанії:
(51200-216715*0,14)*1,14 + (52300-256719*0,14)*1,13 +
+ (49700-287563/>*0,14)*1,12+ (48650-256899*0,14)*1,1 +(4.9)
+ (45321-248765*0,14) = 88185,54 (грн.)
Тоді з урахуванням коефіцієнта капіталізації величина гудвілу будестановити
/> (грн.)(4.10)
Отже, як бачимо гудвіл компанії є додатнім 551159.63 грн.
Задача 3
Останнім часом всечіткіше вимальовуються обриси такого нематеріального активу компанії, як бренд.За суттю своєю його можна ототожнювати з торговою маркою, але він є поняттямдещо більш маркетингового характеру, ніж юридичного, що є притаманним торговіймарці. Бренд є торговою маркою, що володіє беззаперечною репутацією ілояльністю споживачів, що відома у широкому географічному просторі, в ідеалі —на глобальному рівні. Бренд є і ім’ям компанії, і її репутацією, і стійкиміміджем. Економічна оцінка вартості такого ОІВ, як бренд, становить собоюінтерес і для внутрішнього менеджменту компанії, і для зовнішніх цілей (оцінкавартості прав на ТМ-бренд, оцінка вартості ліцензій, розміру роялті-платежівтощо).
Одним із найбільшпоширених методів оцінки вартості бренду є так званий метод дисконтованихгрошових потоків (ДГП), що зарекомендував себе у практиці відомого в усьомусвіті лідера з оцінки брендів компанії Interbrand.
Для отримання більшточної оцінки віртості бренду необхідно скласти достатньо об’єктивний і точнийпрогноз додаткових доходів, які очікуються, що приносить компанії бренд,прогноз додаткових витрат, які необхідні для «розкручування» і підтриманнябренду, а також дисконтної ставки, що відображає додаткові ризики, пов’язані зуправлінням брендом. Як правило, період прогнозування дорівнює 5 рокам.
При розрахунку дисконтноїставки необхідно до звичайної ставки дисконтування додати ставки, щохарактеризують можливий вплив таких ризиків:
— ринкового (поява на ринку більш сильних брендів-конкурентів, різноманітніфорс-мажорні обставини);
— управлінського (помилки при побудові і реалізації системмаркетингового дослідження, рекламної кампанії);
— юридичного (поява недобросовісної конкуренції, контрафактноїпродукції).
Визначити вартість брендукомпанії за варіантами.
Розрахунок проводитистаном на 01.01.06р.
 
Таблиця 4.2 — Загальні дані для оцінки вартостібренду компанії АВСЗростання обсягу продажу завдяки бренду, % 16 Зростання додаткових доходів від бренду, % 15 Зростання додаткових змінних витрат, % 15 Зростання витрат на підтримання бренду, % 15 Дата оцінки вартості компанії 1 січня 2006 року
Таблиця 4.3 — Розрахунок дисконтної ставки для оцінки вартостібрендуДисконтна ставка для компанії в цілому 13,0% Премія за ринкові ризики 4% Премія за ризики управління брендом 4,5% Премія за юридичні ризики 5% Всього 26,5%
Розв’язання
На основі даних табл. 4.2, отриманих експертним шляхом менеджерамикомпанії, складаємо прогнози для розрахунків у табл. 4.4.
Таблиця 4.4 — Прогнози для оцінки бренду, млн $Показник  2006 2007 2008 2009 2010 Обсяги продажу 120 Додаткові доходи від бренду 25 Додаткові змінні витрати 16 Витрати на підтримання бренду 8 Чистий грошовий потік від бренду Приведений чистий грошовий потік Усього вартість бренду
Задача 4
Фірма АВС розпочала випуск малої серії кухонних комбайнів з новимиелементами зовнішнього дизайну. Зовнішній вигляд даної складної машини не маєпрототипу. Дані про кількість одиниць об’єкта техніки, що вироблені за періоди,а також дані про чистий прибуток, який отримано з одиничного об’єкта техніки уперіодах, наведено у табл. 4.5. Визначити вартість цього промислового зразка нацей час. Ставка дисконту у періодах становить 14,7%.
Таблиця 4.5— Вихідні дані для розрахункуПоказник Період 1 2 3 4 5 Кількість одиниць об’єкта техніки, що вироблені за період, Vt, шт. 1240 1450 1500 1490 1530 Чистий прибуток, який отримано з одиничного об’єкта техніки у періоді, Pto, грн 111 112 123 132 144
Розв’язання
Визначити вартість промислового зразка PV. Для цього скористуємосяметодикою, що наведена далі:
/>, (4.11)
де Pt — чистий прибуток, що отриманий у періоді t від того об’єктатехніки, у якому застосований промисловий зразок, грош. од. Його розраховуютьза формулою
/>,  (4.12)
де Pto — чистий прибуток, який отримано з одиничного об’єктатехніки у періоді t, грош. од.;
Vt — кількість одиниць об’єкта техніки, що вироблені за період t,шт.
n — кількість періодів t, у яких передбачається отримання прибуткувід об’єкта техніки;
it — ставка дисконту у періоді t, %;
k — частка прибутку від об’єкта техніки, у якому застосованопромисловий зразок. Розраховується таким чином:
/>,  (4.13)
де k1 — коефіцієнт оригінальності промислового зразка = 0,6
k2 — коефіцієнт складності рішень дизайнерського завдання = 0,7
k3 — коефіцієнт обсягу випуску = 0,4
Беручи до уваги умови поставленного завдання, розрахуємокоефіцієнт k:
/>  (4.14)
Розрахуємо вартість промислового зразка PV:
/> (4.15)
Вартість промислового зразка на даний час становить 715113,77 грн.

ВИСНОВОК
В даній роботі була розглянута тема «Становлення і розвитокзаконодавства України про інтелектуальну власність».
Досягнута мета даної роботи – дати повну характеристикустановленню, розвитку законодавства України про інтелектуальну власність.
В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальноївласності. Це закони України: «Про охорону прав на винаходи і кориснімоделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Проохорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав насорти рослин», «Про охорону прав на зазначення походженнятоварів», «Про охорону прав на топографії інтегральнихмікросхем», «Про авторське право і суміжні права», «Прозахист економічної конкуренції», „Про розповсюдження примірниківаудіовізуальних творів та фонограм“, „Про особливості державногорегулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом,експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування“.
Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться вбагатьох інших законах України.
У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об’єктиінтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України таіноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнароднідоговори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996р. // Відомості ВРУ. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник. — Хмельницький: ТУП, 2003. — 135 с.
3. Інтелектуальна власність. Основні поняття. — Хмельницький:ХДЦНТЕІ, 2001. — 29 с.
4. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы ипрактика. — Науч.-практ. изд.: В 4т. / Под общ. ред. А.Д. Свято-цкого. — К.:Издательский Дом „Ін Юре“, 1999. – 358 с.
5. Конспект лекцій з курсу «Інтелектуальна власність» / Укладач С.М.Махнуша. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 120 с.
6. Основы интеллектуальной собственности. — К.: Издательский Дом»Ін Юре”, 1999. — 600 с.
7. Робоча програма та методичні вказівки до виконання практичнихзавдань і ОДЗ з курсу «Інтелектуальна власність» / Укладач С.М. Махнуша. –Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 86 с.