СТАНОВЛЕННЯ, ВІЙСЬКОВИЙ
ТАСОЦІАЛЬНО-ГРОМАДСЬКИЙУСТРІЙ
ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
ПЛ А Н
1.Доба козаччини.
2.Перші козаки.
3.Початки Січі.
4.Реєстровікозаки. Державнаорганізаціякозаччини.
5.Козацькі «охотники»і походи.
6.Суспільно-політичнийустрій Січі.
7.Велика радаі Козацькастаршина.
8.Судочинствота покаранняна ЗапорозькійСічі.
9.Церква і православ`яна ЗапорозькійСічі.
10.Господарюваннята торгівляна Січі.
1.
ЗXV століття дляукраїнськихземель насталиважкі часи. Зусіх боків їхрвали на частинипольські, литовські, угорські пани.Лилася кровукраїнців відрук татар ітурків, якізробили земліУкраїни об`єктомграбіжницькихнападів. Складалисяпередумовидля виникненняорганізованогоопору цим зазіханням.Це і було реалізованоствореннямна початку XVIстоліття козацтваяк певноговійськово-суспільногоявища.
Вці роки з КиївськогоПолісся, з дальшихземель — аж доВолині і Білорусі- на плодовитіземлі ЦентральноїУкраїни надходиласила людей, щозбиралися у«ватаги», обиралисобі отаманаі вирушали на«уходи»: полюванняна дикого звіра, рибальство, збирання меду, тощо. Поступовоці ватаги пересталиповертатися«на волость», оскількистаростинськіурядники відбиралибільшу частинуздобичі, та йжиття в степахабо поблизузамків буловільнішим і, для певноїчастини людей, привабливішим.
Поступововатаги об`єднувалися, в разі потребинападаючи нататар, відбиралив них «ясір»і награбованухудобу. Добрезнаючи степз його стежками, криницями, ярами, вонистали набезпечнимворогом длятатар.
Середцих людей булилюди різнихстанів: селяни, бояри, міщаниі навіть князі-магнати, яких приваблюваластихія степуз його пригодами.Поступовоуходникиперетворювалисяна стихійнихоборонцівУкраїни — козаків.
2.
Зпоявою козаківпочинаєтьсянова доба вісторії українськоговійська. Всінаші давнішівійськовіформаціїорганізовувалисяз почину державиі мали характердержавноговійська. Козаччинаповстала вінший спосіб.Вона вийшлаз суспільнихнизів, була відпочатку народнимвійськом. Козакивели боротьбуз татарами ззавзяттям іненавистю, готові булина найсмілівішій найризикованішіпоходи, не жалувализа своєю працеюта кров`ю, і цимдобували собіславу і любовусього громадянства.
Условникахполовецькоїмови з початкуXIV сторіччя «козак»- значить вартовийвояк. В кількохсловникахтурецької мови«козак» означаврозбійника, незалежнулюдину, волоцюгу: ось як розумілистан козацтвасусіди-турки.
Впершеслово «козак»відносно українськихвоєнізованихгруп з`являєтьсяв XVI столітті.В Україні цяназва впершезгадується1492 року, коли ханкримськийскаржиться, що кияни тачеркасці розгромилитатарськийкорабель, алитовськийкнязь Олександробіцяє пошукатикривдниківмежи козаками.
Вті часи великіпростори наддолішним Дніпром, Бугом і Дністромбули безлюдні.Останні оселійшли недалековід Кам`янця, Брацлава, Черкас.Далі, аж до Чорногоморя, простягалисядикі поля, околиці, пусті, вкритібуйними травами, з островамилісів. Буйнарослинністьі велике багатствотварин притягалидо себе людейз прикордоннихосель, що йшлитуди залюбкина влови тарибальствопо уходах, тобтов гирлах річок.
Степовіпромисли давалибагато користі, але були дуженебезпечні, бо у степу кочувалиіз своїми стадамитатари. Неразвони нападалина уходників, забирали нароблене, гнали самихв полон, а то йвбивали. Таостанні поступовоззуміли знайтисобі безпечнийзахист і почалиіз зброєю вруках відбиватисявід ворога.
Першікозаки-уходникине мали ніякоївищої військовоїорганізації.Зброя в нихбула простою: луки, списи, сокири, шаблі, а то й рушницікустарноїроботи. Охочідо козакуваннязбиралися водну ватагупо кількадесятьі більше людей.Самі вибиралисобі старшогоабо отамана.Старшинамибули переважноті, хто підучивсявійськовійнауці в замках- належали дозамкових «рот»або панських«почьотів».
Ватагиза звичай промишлялиу степах окремоодна від одної, рідко колиоб`єднувалисядо спільногопоходу. Щонайчастішетакі ватагизасідали нататарськихшляхах абоДніпровськихперевозах, очікуючи переїжихтатрськихкупців, послівта інших подорожніх. Такими булиперші відомостіпро українськихкозаків.
3.
Сильнішийрозвиток козаччинипочався тоді, коли опанувалипростори нижчеДніпровськихпорогів, такзваний Низ абоЗапоріжжя. ТутДніпро широкорозливався, ділився набагато річищі рукавів ітворив безлічвеликих тамалих островів.На цих островахкозаки знаходилидля себе безпечнийзахист, бо доступдо ніх був тяжкий.Козаки перебувалитут не тількивлітку, алечастина ніхзалишаласяй на зиму, живучипо землянкахта зимовниках.їх почали зватинизовими абозапорізькимикозаками.
НаЗапоріжжіповстали такожкозацькі укріплення- січі. Ця назвавийшла із слова«сікти», «рубати».Запорожцізабезпечувалисебе засіками, фортефікаціямиз деревини. Відсічі пішланазва — «січовікозаки», «січовики».
ПершуСіч, чи власнемістечко наЗапоріжжі, збудував князьДмитро Вишневецький.Це буз заможнийпан з Волині.Він мав значнімаєтки і посаг, але зріксяспокійногожиття і всієюдушею прилігдо козакуванняі боротьби зтатарами. 1553 рокуВишневецькийзібрав «роту»козаків зприкордоннихосель, більшніж 300 вояків, озброїв їх іпішов за Дніпровськіпороги. Там, наострові МалаХортиця побудувавзамок і почавзвідтіль турбуватитатар. чз своїмвійськом відправлявсядалеко в степ, нищив татарськіоселі і ставдуже небезпечнийдля Криму.
Усічні 1557 рокукримський ханіз великимвійськом підпливчовнами підХортицю. Облогазамку Вишневецькогопродовжувалася24 дні, але взятийого татарине змогли ймусили відступити.Аж улітку вдругеіз ще більшоюсилою прийшовхан на Запоріжжяі таки перемігВишневецького.Оборонцямзабракувалохарчів, козакистали розбігатися,і князь Дмитромусив покинутиХортицю. Татариукріпленнязруйнували.
ДмитроВишневецькийі пізніше начолі козаківвів боротьбуз татарами.1562 року він побувавна островіМонастирськім, що вище Хортиці.Є свідчення, що й тут князьДмитро закладавукріплення.До боротьбиз Кримом вінпрагнув залучитий Московщину, але без особливогоуспіху. ЗагинувВишневецькийу Царгороді, де турки йогостратили післяполонення впоході на Молдову.Його наступник- Богдан Ружинськийтакож мав зносиниз Москвою, дістаючизвідти засобиборотьби зОрдою.
Віддоби Вишневецькогона Запоріжжівже постійностояла козацьказалога. Січ щене мала означеногомісця. Козацькийкіш, тобто табір, переносивсяз одного острована інший. Алевсі визнавалиСіч осередкомвсього козацькоговійська. Середсічових укріпленьвже стояликурені длязалоги, тутмала захистартилерія, тутрезидуваластаршина. НаСічі збиралосявійсько напоходи.
Увійську запорізькомувитворивсясвоєріднийдемократичнийустрій. Усіважливі справивирішувалавійськова рада, що в ній бралиучасть усікозаки. Радавибирала старшого, судила великіпровини, укладалаумови з державами, що бажали найматикозаків наслужбу. Військовіради відбувалисяв міру потреби, часом і щодня.Голусуваннявідбувалосяокликами. Нерідкодоходило і дофізичної боротьбиміж прибічникамитого чи іншогорішення. Зазвичай більшістьпогрозами ітерором примушуваламеншість допокори і послуху.
Козацькевійсько малосвої окреміуряди. Старшийабо гетьманпроводив усімвійськом і підчас війни мавнеобмеженувладу над козаками.Але після походув усьому відповідавперед радою.Незважаючина те, що запорізькевійсько зросталопід впливомлитовськогой польськоговійськовогоустрою, всяйого організація, побут і звичаїприйняли зовсімокремий самобутнійхарактер.
4.
Боротьбакозаків з татарами, хоч за масштабамиі невелика, була дуже завзятоюі принеслаУкраїні значнукористь. Татарськінапади почалипоступоворідшати. Татарамвсе важче ставалопробиватисячерез козацькізасідки нашляхах. Їх меньшізагони ненаважувалисязапускатисяв ті небезпечнімісця, а більшійшли дуже обережно.Литовськийуряд, до якогов ті часи належалаНаддніпрянщина, бачив багатокористі з козацькихпоходів й почавзамислюватисьпро те, щоб козаківзорганізуватиу регулярневійсько.
1524року за наказомвеликого князяЖигмонта дваприкордонніурядовці, СенькоПолозович іКшиштоф Кмитич, що самі бралиучасть у степовихпоходах, почализбирати в Києвібільший козацькийвідділ. За службукозаки малидіставатиплатню грішмита сукном. Алегроші вчасноне прийшли, ікозаки порозходились.
1533року цей наказнамагавсявідновитиОстафій Дашкович, черкаськийнамісник. Вінрадив триматина Дніпрі двітисячі людей, щоб на човнахборонити перевозивід татар. А наДніпровьсихостровах побудуватизамки й обсадитипри них місто.
1541року литовькийуряд зновузаходивсяорганізовуватикозаків. Віннаказав помістечкахсписати в реєструсих тих, щоходять у степи.Але із того невийшло нічого.
Подальшаспроба зорганізуватикозаків належалавеликому князевілитовськомуі королевіпольськомуЖигмонтовіАвгустові. 1568року він виславуніверсал докозаків «тих, що з замків іміст українськихзїхавши, наНизу перемешкують»і закликав їх, щоб пересталисвоєвільнонападати нататар, повернулисяз Низу до замківі тут ввійшлидо військовоїслужби з грошовоюплатнею. Організаціяцього військавелася підпроводом коронногогетьмана ЮріяЯловецького.Зібрався «почот»козаків числом300 людей. Платняїх була по 2,5золотих за«квартал», крімцього вонидіставалисукно.
В1572 році Язловецькийвідлучив козаківвід влади іприсуду всякихурядів і поставивнад ними «старшогосуддю», шляхтичачвана Бадовського.він мав судитикозацькі справи, коли козакиповернулисяз Низу до замківі міст. Цей відділкозаків перебувавна службі 1568-1576років.
Новийкороль, СтефанБаторій, прийнявзнову 1578 рокуна службу відділ500 козаків. Черезте, що козакимали йти зразуж на війну зМосковщиною,їм визначилибільшу платню- по 6 литовськихкіп /тобто 15золотих/ річноі сукно на «гермак»- кафтан. Позакінченнівійни козакимали діставатименьшу платню.
Козацькийвідділ або полкделився надесятки. Начолі 9 людейстояв отаман.На знак того, що це військокоролівське, козаки дісталивелику королівськукорогву, шовковуз польськиморлом. Козаки, що належалидо королівськоговідділу малисвої окреміправа або«вольності».Вони не підлягалисудові звичайнихурядовців, булизвільнені відусяких податківта оплат. Такожбуло застережено, що майно попомерломукозакові маєперейти тотого, кому йогокозак подарує, уряди не малиправа йогозабирати.
1588року на державнійслужбі було988 козаків. Таорганізаціюкозацькоговійська ніколине доводилидо кінця, головнечерез те, що упольськом ускарбі не булогрошей на утримання.
Державнаорганізаціякозаччини, хочі не була дужетривалою, протемала великезначення дляформуваннякозацькоговійська. Частинакозаків буласписана в реєстр, створювалареєстровевійсько, тобтосправжні, регулярніполки. Реєстровікозаки діставалиплатню, непотребувалиперейматисяпроживом, мализмогу повністювіддавати себевійськовійслужбі. Вонимали однаковийодяг, певнуоднакову зброю, може й проводиливправи й навчання.Тобто відчувалисясправжнімправильнимвійськом. Назразок реєстровихкозаків почалапереворюватисьй решта козацькоговійська.
5.
Регулярнівідділи, що їхстворював уряд, не в змозі буливмістити в собівсієї українськоїкозаччини. Укоролівськомувійську буломісця ледвена кількасотвояків, щонайбільш- на дві-три тисячі.Тимчасом усіх«козакуючих»нарахуваликільканадцятьтисяч, і числоїх безперестаннозростало. Воний на думці немали кидативійськовихпромислів і, коли не вдалосяпотрапити врегулярнічастини, шукалисобі іншихшляхів дляпрожитку. Безкінечнівійни, що йшлина кордонахУкраїни, давалидо цього добрунагоду. Звалисявони, на відмінувід реєстрових- «охотниками».
Ітак, багатокозаків-охотників, поруч із реєстровимикозаками, бралоучасть у московськійвійні. Поважнішівідділи ходилина Молдову йна Волощину.У цих краях разза разом доходилодо революційта зміни володарів, що звалисягосподарямиабо воєводами.Тамтешні партіїі одиниці потребувалидля себе помічноговійська ікористувалисялюдським матеріаломіз України.
Так,1574 року на Молдовуходило кількашляхтенськихвідділів ізоколиць Баруі Брацлава підпроводом чванаСверчовського.Зараз післяцього претендентдо Молдавськогогосподарствачван Підковаходив із відділамикозаків двічіна Молдову у1577 і 1578 роках. Першийраз відділ мав330 вояків «людейправдиво одборних», удруге — 600. Підковуполонили полякиі стратили уЛьвові. Середдослідниківкозацтва немаєспільної думкищодо того, чибув чван Підковакозацькимватажком, чипросто найнявохотників задляотриманнягосподарствана Молдові.
Насамій Україніраз за разомз`являлися новікозацькі ватагипід різнимистаршинами.в 1575-1576 роках «гетьманомнизових козаків»звали БогданаРужинського, про якого вжезгадувалося, як про наступникаВишневецького.Він був родомз Волині і заприкладом князяДмитра покинувсвої маєткизадля боротьбиз Ордою. 1576 рокувін ходив підтатарськийзамок на НизуДніпра Аслан-кермен, здобув укріплення, але загинув, підірвавшисьна міні.
Короткийтермін 1581 рокуна Запоріжжі«гетьманував»шляхтич СамійлоЗборовський.в 1585 році «гетьманомзапорозькихкозаків» звавсебе князьМихайло Ружинський, в 1586 році — БогданМикошинський, в 1587 році на морепід Козлів вКриму водивкозаків Кулага.
Взагаліє багато прикладівпро козацькіпоходи тагетьмануванняінших осіб.Одначе, важливимє зупинитисяна політичномута соціальномуустрою ЗапорозькоїСічі.
6.
Заданими чванаКир`якевичакозацька держава, якщо її можнатак називати, проіснуваланедовго, десьблизько півторастоліття — з1648 по 1782 рік. Алеза цей невеликийв історичномуплані проміжокчасу вона набулавеликого значенняв розвиткуісторії України.Тількі в Січіукраїнці малидержавну владуі реалізувалиможливістьстворити такийсуспільно-політичнийустрій, якийвважали найкращим.
Запорожціприймали досебе кожного, хто визнававправославнухристиянськувіру. Всіх, хтоприходив доЗапорозькоїСічі запитувалилише одне:
— У Христа віруєш?
— Вірую!
— Перехрестись!
Провсе інше: хтовін такий, звідкиприйшов, чимзаймався раніше, що спричинилойого прихіддо Запоріжжя- не питали. Завдякицьому між січовикамиможна булонатрапити нелише на українців, сербів, болгарів, поляків, москалів, але також нататар і турків.
НаЗапорозькійСічі ніколине було писаногоправа. Обов`язковимбуло лише правозвичаїв, якедоповнювала, при потребі, велика запорозькарада при вирішенніважливих питань, та ще й думкасічових старшин.Це були старідосвідченікозаки, що багатороків прожилина ЗапорозькійСічі, і якихдуже поважалина Запоріжжі.
Дужесамобутнимбув устрій насамій Січі, тобто в столиці«козацькоїЗапорозькоїреспубліки».На Січі жилисамі безженнікозаки. Сюдибуло суворозабороненовводити жінок.За такий проступоквинуватцякарали безоглядносмертю.
Кожензапорожецьмав робити те, до чого йогопризначалакозацька старшина.ЗапорозькаСіч була поділенана курені. Куріньмав подвійнезначення:
— курінь — як будівля;
— курінь — якадміністративначастина Січі.
Курінь-будівля- це була велика, на 600 ато й більшелюдей хата, збудована згрубої деревиниабо вигороженаз плота, стіникотрої буливимащені зовніта в серединіглиною. Світлозаходило сюдичерез віконця, де замість склабула прочищенаоболонка звиправленоїна сирівецьшкіри.
Куріньяк частинасічового товариства/громада наСічі зваласятовариством, а кожний козак- товаришем/вибирав свогостаршину і вівсвій власнийсписок товаришів.Лише той бувтоваришемкуріня, когосюди прийняли.До того ж булиприписанізвичаєві церемонії, котрих стислопридержувалисязапорожці бо«так велівзвичай».
НаЗапорожськійСічі було 38 куренів.Вони називалисяабо від людей, яких була більшість, або від місцевості, звідкіля тілюди були, або, врешті, відтого, чим цейкурінь займався.
Коженкозак, потрапившина Січ, дістававтут прізвисько.Воно давалосьв залежностівід різнихобставин: абовід особливихприкмет козака, або від місцевості, з якоІ він прийшов, або від йогосуспільногостану.
Впротивагу Січі, де мешкалитовариші безженні, на запорозькихземлях по паланкахмешкали козакисімейні, якихзвали посполитами.Крім того, жилитут також поселенціз України, якихзвали підсусідками.Над паланкамимали владупаланчині ісотники, котрихпризначавкошовий. Посполитісправляливійськовуслужбу помічну, бо лише січовітовариші булидійсним запорозькимвійськом.
Колисічовий товаришбажав оженитисяі вийти з Січіта зажити сімейнимжиттям, вінпросив про цедозволу у січовогостаршини ідіставав з кошаграмоту.
7.
Запоріжжябуло начереспублікою.Там усі малиоднакові праваі обов`язки, астаршину вибиралибільшостюголосів козацькоївільної ради.Кожен запорожецьмав право пасивноговибору і мігдоступитигідності найвищогодостойника.
А.Чайковськийпише про це:«Велика рада, або коло, булотілом законодавчим, мала правовибирати старшинуі скидати її, як виникалапотреба».
Звичайнізбори великоїради збиралисящорічно поВодохресті.Рада збираласяна голос січовихлітаврів насічовім майдані.Кожен мав правоі обов`язокприйти на раду.Неслухнянихзгоняли примусомі силою. Але, за звичаєм, всіприходили беззброї. Це, здається, тому, що не разна раді такгорячкували, що могли покалічитиабо повбиватитоваришів, атой себе.
Натакій щорічнійраді вибиралисічову старшину. Ось що пишепро виборикошовогоД.Яворівський:”… Тоді вибранийкошовий кланявсятовариствуна всі сторони, дякував завибір, і відтепербув найвищимурядникомЗапорізькоІреспубліки”.
Алена тому ще небуло кінцяцеремонії.Слідувало щепомазання.Кошовий виступавнаперед, а якийсьстарий січовийдід мазав йомуголову грязюкою, промовляючи:«Не величайсятою честю іпам`ятай, щозавтра можутьтебе скинутиі знову станешпростим козаком- товаришем».
Спадаєна думку цікавепорівняння.Коли царів такоролів, яківступали напрестол, помазувалипахучими елеями, бо то ж були«помазаникиз божої милості», то на Запоріжжіпомазувалисвого найбільшогодостойника, що мав у рукахправо життяі смерті — болотнимбагном. Це одназ незаперечних, хоч і дещо незвичнариса запорозькогодемократизму.
Кошовиймав право каратисмертю, затверджувативибір курінноїстаршини, розділявземлю і риболовніплавні міжкуренями. Віннаставлявстаршину напаланках, підписувавусі грамоти, які виходилиз січової канцеляріїз приписом «зусім кошем».То ж він бувпершім виконавцемрішень ради.
Відзнакоюйого влади булабулава. Як вінвиступав нараді або приіншій якійурочистості, то над ним неслибунчук бунчужнітовариші.
Другоюособою за кошовимбув генеральнийсуддя, котороготеж щорокуобирала рада.Він вирішувавсправи в третійінстанції. Начас неприявностікошового наСічі він йогозаступав. Відзнакоюйого уряду булапечатка Запорозькоговійська.
Далівибирали генеральногописаря. Вінпроводив січовуканцелярію, вичитувавграмоти відкоша. Його відзнакоюбув срібнийкаламар.
Такожна Січі вибиравсягенеральнийобозний. Вінзаступав кошовогона війні, вибиравмісце на обозв поході, укладаввійськовіплани.
Генеральнийхорунжий зберігавсічову хорогву. Генеральнийпушкар мав підсобою запорозькуартилерію ідбав про неї, збирав артилерійськіприпаси. Підрукою довбишабули січовілитаври. Такождо нього належавконтроль напаланках. Вінзбирав з паланокхліб для січовоготоваристваі підводи длявійська, наглядавза виконаннямприсудів назасуджених.
Бувв січі такожі кантарлей.Він відбиравмито від перевозіві десятину відкрамарів, наглядаввагу і міру. Для переговорівз людьми, якіприходили наСіч, і не зналиукраїнськоїмови, був наСічі товмач.Він мусив знатиукраїнську, московську, грецьку, волоську, турецьку ітатарську мови.
Шафарбув генеральнимскарбникомЗапорозькоїСічі. Всіх цихлюдей вибиралавелика рада.Крім того, нараді вибиралитакож полковників.Деякі зних немали постійногопризначення,інші буликомендантамиполків у поході.
Важливопідкреслити, що курені небули військовоюодиницею — лишеадміністративною.Бойовими одиницямибули полки, котрі називалисяабо від своїхполковників, або від містУкраїни.
Щена великій радівирішувалисяпитання провійну і мир таінші справи, які їй пропонуваладо вирішеннястаршина. Подібно, як збори великоїради, відбувалисязбори куренів.На цих зборахобирали куріннустаршину, отамана, суддю, писаряі кухаря. Вибірмусив бутизатвердженийкошовим отаманом.
ЗапорозькаСіч мусила матисвій скарб, своє господарство, доходи, з котрихтреба булооплатитиадміністраціюі військо зусім тим, чоговони потребували: це зброя, одяг, провіант, флот.
Цідоходи складалисяз таких статтей: військоваздобич, добуваннязвірів і риби, десятина відхуторів в натурі, сплата за перевозичерез річкута мита, податоквід млинів івід продажуборошна наСічі, податоквід сімейнихкозаків напаланках, підмогадавніше відпольського, а потім відмосковськогоуряду в хлібі, грошах і військовомуприладді закозацьку службу, торгове митовід базарнихкупців на Січі.
Податоквід хуторів, млинів і жонатихкозаків збиралипо паланкахокремі, до тоговстановлені, отамани. Ізусіх тих доходівЗапоріжжянайбільшачастина йшлана військо, потреби якогобули дуже великі.Також із доходівфінансуваласьдіяльністьадміністрації, школи, церкви.Багато видатківйшло на коштидепутації достолиці Московщини.Туди щорокуїздили великівалки, і то нез порожнімируками. Требабуло привозитиподарунки, хабарі. ч хабарникиміж московськихненаситнихдостойниківоплачувалисяна кожномукроці.
8.
Карнесудівництвона Запоріжжібуло дуже суворе.та не можносказати, щобвоно, з оглядуна ті часи, буловарварське, бо по іншихдержавах вонобуло було значносуворіше і, вдеяких випадках, справді нелюдське.Такі кари яквідрубуваннярук або ніг, відрізуваннявух або носана Запоріжжіне були знані.
Такікари як настромлюванняна кіл траплялисядуже рідко іу надзвичайнихвипадках. Карасмерті застосовуваласьза вбивство, грабіжництво, військовіпровини і зраду.Найчастішесмертне покаранняпроходило черезвідрубанняголови, повішання, утоплення вДніпрі, закопуваннязлочинця живогов землю абочерез забиттякиями.
Головирубали сокирою. Повішенняпроходило такимчином: засудженогосаджали наконя, підводилипід дерево, чепляли на шиюпетлю, яка булаприв`язана додерева і підгоняликоня ударом.
Колизлочинця булоприсудженодо биття палями, то його прив`язувалидо стовпа, абіля ньогоклали в`язанкупалиць і ставилибочку з горілкою.Всяк, хто проходив, випивав чаркугорілки, бравпалицю і вдарявзасудженогопо плечах. Длятого, кому козакисимпатизували, удари булилегші. Так самолегко вдарялитого, хто по-молодецьківитримувавудари без голосінняі стогону. Звичайно, був визначенийчас як довгозасуджениймав залишатисяпід стовпом.Коли той часминав, йогопускали вжеяк покараного.Такій спосібпокараннязастосовувавсяпроти того, котрий погрішивсяпроти обітучистоти, тобтоза любовнісправи.
Сваркиміж січовимитоваришамивирішував упершій інстанціїкурінний отаман, коли обидвісторони з одногокуріня; колиж ні, то вирішувалиобидва отамани.Свари на базаріміж торгуючимивирішувавторговий комісар- контарлей.
9.
НатериторіїУкраїни церквазавжди маладуже великезначення. Вонабула культурнимоб`єднуючимчинником длявсіх українців.До неї горнулосяукраїнськегромадянствобез огляду насуспільнийстан: шляхта, козацтво, міщанствоі люди посполиті.
Тимбільшого значеннянабувала церквадля січовоготовариства, котре, як духовно-лицарськебратство, малообов`язок нелише воюватиз невірнимиворогами хрестаале й оборонятисаму церкву.
Православнагрецька вірабула на Запоріжжієдиною, бо небуло потребиі не було длякого заводитиіншу церкву.Українськавіра на Запоріжжініколи не приймалася, запорожціставилися донеї вороже.
Цебув наслідоктих великихворогуваньна Україні, котрі велисьвід самогопочатку заведенняУнії. Назватикогось «католиком»було великою образою, котране прощалася.
Січоветовариствовважало головоюсвоєї цеквикожпочасногоархімандритаМежигірськогомонастиря.Запорізькіцеркви не визнавалинад собою владикиївськихвладик. Уседуховенствона Січі виходилоі підлягалоМежигірськійархімандрії.Січова церквабула єпархієютого ж монастиря.На Січі духовенствобуло безженне, монахи, а попаланках булодуховенствобіле, тобтожонате.
Опікуномцеркви бувкожпочаснийкошовий.
10.
Напаланках козакив основномузаймалисяхліборобством.Вони орализемлю, заводилипасіки, будувалимлини, займалисярибальствомі полюванням.
Ораннявелося дужепримітивнимиспособами.Орали дерев`янимплугом, скородилидерев`яноюбороною. чззбіжжя не сіялизовсім жита, пшениці мало.Найбільше сіялигречки, проса, вівса, гороху, ячменю, кукурудзи.З городинисадили капусту, буряки, огірки, гарбузи тадині.
Картоплітоді не знализовсім. Житодіставали зМосковщини. Скотарствобуло у запорожцівдуже невибагливе.Не знали і незаводилидобрих порідрогатої худобиі овець. Протезапорожці, які всі українці, зналися нагарних конях.
Здається, що в усій Європіне було такоїгарної породиконей, як назапорозькихземлях, за вийняткомТуреччини.Сприяли томувеликі пасовиська, багато водив річках тадбайливе ставленнязаводників.Правда, в Запорізькомувійську булобільше піхотинців, ніж вершників, бо того вимагалавійськоватактика. Протекожний піхотинець«знався з конем»і міг у потребістати вершником, тому що бувкозаком і віддитинства любивконей.
Запорожцівели торгівлюз Московщиною, Польщею, Татарщиноюта Туреччиною.Торгівля веласьзмінна або заготівку. Запоріжжяпродавалохудобу, коні, вівці, рибу, мед. До того щечерез запорозькіземлі йшлиперевозовішляхи з прикордоннихкраїн на південьабо на північ.Проїзджі купціплатили запорожцямза перевіз, атакож перевозовемито. Дуже розвиненена ті часи булочумацтво. Великічумацькі валкийшли на Крим, відкіля привозилисіль, кримськісмушки, вино.З Туреччинипривозили крицюта кращу зброю, з Московщини- жито, горілку, з Польщі — залізо, сукно, папір.
Іншийторговий шляхйшов Дніпромна судах. Товарпривозили доОчакова, тутперекладалина турецькіторговельнісуда і везлидо Туреччини.Українськічумаки заїздилиаж до ханськоїстолиці — Бахчисарая.
НаСічі не булосвоїх грошей.В обігу булигроші тих держав, з якими веласяторгівля. Найбільшпоширені булимосковськігроші. Останнійкошовий ПетроКальнішевськийзадля наповненнясічової скарбницівидав наказ, за яким козакивсяку золотумонету малиміняти у скарбникана мідяки дозвичайногообороту.
Місцеваторгівля веласьна січовомубазарі. Січовікурені велиторгівлю всвоїх крамницях, незалежно відСічі і за цеплатили торговемито.
Такимчином виглядаввійськовийта соціально-громадянськийустрій козацькоїреспубліки- ЗапорозькоїСічі. Січ булаунікальнимвійськово-політичнимутворенням, що дало важливийпоштовх досамоствердженняукараїнцівяк нації, забезпечилозахист кордоніві формуваннясамобутногоетносу. НавітьліквідаціяСічі КатериноюІІ і заборонавикористаннясловосполучення«запорізькийкозак» не змоглистерти з пам`ятінародної славніділа запорожців, а імена кошовихстали легендарнимидля українців.
Літературніджерела:
1.”Ілюстрованаісторія України”, М.Грушевський
2.”Нарис історії України”, М.Грушевський
3.”ІсторіяУкраїнськоговійська”,І.Крип`якевич,
Б.Гнатевичта ін.
4.«Україна. Історія», О.Суптельний
5.”Історія України”,І.Дорошенко
6.”Історія України”, Н.Полонський-Василенко
7.«Сагайдачний», А.Чайковський
8.”Історія запорозькихкозаків”, Д.Яворівський
9.”Історія України”, В.Король