Страхова компанія ВАТ ОРАНТА-ДНІПРО на ринку страхових послуг Дніпропетровської області

–PAGE_BREAK–2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов’язкових платежів – це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов’язки:
а) сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі;
б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов’язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.
Платник податків може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов’язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов’язання.
Суб’єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов’язки щодо нарахування податків, зборів та обов’язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.
Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.
Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.
3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.
Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має самостійний об’єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.
4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.
5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.
6. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:
— універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);
— диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).
За побудовою ставки бувають:
— тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):
а) фіксовані – встановлені конкретних сум;
б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).
— процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:
а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;
б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;
в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.
7. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.
8. Податковий оклад — остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.
9. Джерело сплати податку – фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток, валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.
10. Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів.
Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:
1. Фіскальна – основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.
2. Розподільча (соціальна) — одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш с платоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо.
Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.
3. Регулююча функція – податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний – про де стимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-30-х рр.
4. Контрольна функція – допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.
Класифікація податків як економічної категорії проводиться:
— за формою оподаткування;
— за економічним змістом об’єкта оподаткування;
— в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;
— за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);
— в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;
— в залежності від встановленого порядку використання;
— за суб’єктом оподаткування.
Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є загальноприйнятим, але неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.
Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна.
Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.
До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
В Україні справляються:
— загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);
— місцеві податки і збори (обов’язкові платежі);
а). До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
17) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
20) фіксований сільськогосподарський податок;
21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
24) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
24) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
26) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.
Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Рис.5.1 Структура оподаткування юридичних та фізичних осіб
б). До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
в). До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно — і телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак.
Реалізація функцій податку безпосередньо зв’язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму:
1.  Однократність обкладання. Це означає, що той самий об’єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);
2.  Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб’єктів. Також цей принцип формує умови рівного відрахування будь-якої частини об’єкта незалежно від джерел його одержання, тобто всі платники зобов’язані відчисляти рівну частку доходів згідно своєї діяльності;
3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) чогось замість, це не означає виникнення зустрічних обов’язків держави. Дані засоби (кожного платника) направляються на задоволення суспільних нестатків.
4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв’язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки найбільше чітко характеризують сутність податку і виділяють його із системи інших платежів.
5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.
6. Обов’язковий характер. Ця ознака податку припускає неможливість законного відхилення від його сплати. Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження засобів дохідної частини бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як обов’язку громадян.
7. Безповоротний характер. Ця ознака податку не вимагає особливих коментарів, хоча сутність цього принципу полягає в тім, що в остаточному підсумку платник одержує віддачу від внесених їм податків, коли держава реалізує суспільні потреби в який зацікавлені суспільство і кожен його індивід, і в цьому змісті податки як би повертаються до платника.
До важливих елементів податку відноситься:
Ставка податку — величина податкових нарахувань на одиницю об’єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.). Податкові ставки можна класифікувати по декількох принципах:
а). По встановленню податкового тиску на платника:
1. Базова (основна) ставка — ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що полегшують чи підсилюючих податковий тягар і, відповідно, що збільшують чи зменшують податкову ставку.
2. Знижена ставка — що припускає визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (найчастіше її застосування можна розглядати як податкову пільгу).
 3. Підвищена ставка — враховуюча специфічну форму чи діяльності одержання доходів і перевищуюча основну, базову ставку.
б). По методу встановлення ставки податку:
1. Абсолютні (тверді) ставки — ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування.
2. Відносні — ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:
— відносно-процентні — ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування;
— відносно-кратні — співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику (наприклад, законодавчо встановленим на даний момент мінімальній платі або неоподатковуваному мінімуму доходів);
— відносно-грошові — ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об’єкта.
в). По змісту:
1. Маргінальні — ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, що закріплює даний вид податку, і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржам), окремим частинам доходу. Подібні ставки припускають як би східчасте оподатковування, при якому визначена процентна ставка встановлюється для обкладання об’єкта від одного рівня до іншого; з переходом на інший рівень (ступінь) використовується інша ставка (наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб).
    продолжение
–PAGE_BREAK–2. Фактична ставка — виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.
3. Економічна ставка — відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.
г). По формуванню стимулів для платника:
1. Стимулююча — податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т.п.
2. Обмежувальна — ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.
3. Заборонна — податкова ставка, встановлюючи чіткі обмеження і роблячи абсурдним, неефективної будь-які дії, при яких змінюється оподатковуваний об’єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.
Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:
1. Рівне оподатковування — це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.
2. Прогресивне оподатковування — метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об’єкта оподатковування.
3. Пропорційне оподатковування — метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об’єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.
4. Регресивне оподатковування — метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об’єкта.
5. Змішане оподатковування — припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.
Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.
Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов’язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:
1) кадастровий — спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.
2) деклараційний — спосіб реалізації платником податків обов’язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов’язання.
3) попередній — спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.
5.2 Способи утримання окремих податків в страховій компанії
Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», оподаткування страхової діяльності здійснюється в особливому порядку (стаття 7.2):
7.2.1 Дохід від страхової діяльності юридичних осіб — резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону(Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об’єкта оподаткування.), та оподатковується:
— за ставкою 0 відсотків — при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону;
(1.37. Договір довгострокового страхування життя — договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи, при цьому страхова виплата провадиться незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій).
1.42 Недержавне пенсійне забезпечення — пенсійне забезпечення, яке здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банками відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». )
— за ставкою 3 відсотки — при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.
Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі — сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.
7.2.2. Страховик здійснює окремий податковий облік операцій, що відповідно до підпункту 7.2.1 цього пункту оподатковуються за різними ставками за правилами, встановленими у порядку, визначеному законом для встановлення форми відповідної податкової декларації (розрахунку).
7.2.3. Якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому до категорії валових витрат, пов’язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).
Інвестиційний дохід, одержаний страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя, оподатковується у страховика в частині, яка належить страховику. Частина інвестиційного доходу, одержаного від розміщення коштів резервів із страхування життя, що належить страховику, визначається як різниця між сумою доходу, одержаного (нарахованого) від розміщення коштів резервів із страхування життя, та сумою витрат страховика на ведення справи, які не можуть перевищувати 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу.
Якщо страховик здійснює відрахування у математичні резерви із страхування життя, то сума інвестиційного доходу, що належить страховику, зменшується на суму відрахувань у такі математичні резерви, що не можуть перевищувати 85 відсотків суми інвестиційного доходу, який належить страховику.
Доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшуються на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (в межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, та оподатковуються у загальному порядку за ставкою, визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону.
7.2.4. У разі порушення вимог договору довгострокового страхування життя, встановлених пунктом 1.37 цього Закону, або договору недержавного пенсійного забезпечення, укладеного відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», в тому числі їх дострокового розірвання, доходи, одержані страховиком за такими договорами, оподатковуються за ставкою 3 відсотки у податковому періоді, в якому відбувся факт такого порушення, з нарахуванням пені на суму податкового боргу, розрахованої з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом, на який припадає отримання таких доходів страховиком, до дня їх включення до валового доходу такого страховика згідно із цим підпунктом.
Якщо договір довгострокового страхування життя чи з недержавного пенсійного забезпечення розривається з будь-яких причин до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Законом або іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми або повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед таким платником податку, то платник податку, який збільшив валові витрати згідно з нормами підпункту 5.6.2 пункту 5.6 статті 5 цього Закону, зобов’язаний включити до складу своїх валових доходів відповідного звітного періоду суму таких попередньо сплачених платежів (внесків, премій), збільшену на суму пені, нараховану на суму податкового боргу, яка розраховується з початку податкового періоду, наступного за періодом, в якому такий платник податку вперше збільшив валові витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу валових доходів такого платника податку.
Штрафні санкції за заниження об’єкта оподаткування у випадках, визначених цим підпунктом, як до страховика, так і до платника податку не застосовуються.
Згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» не є об’єктом оподаткування (пункт 3.2.3):
— надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестраховик) брокерів та страхових агентів;
— надання послуг із загальнообов’язкового соціального та пенсійного страхування, недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів;
— надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства;
— торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, житлові чеки, земельні бони та деривативи;

5.3. Порядок і методи формування державних доходів від страхового бізнесу через податкову систему
«Порядок складання декларації з податку на доходи (прибуток) страховика» застосовується страховиками (резидентами) — юридичними особами, діяльність яких регулюється Законом України «Про страхування» та які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності, а також їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, розташованими на території іншої територіальної громади (далі — платники податку).
Форма декларації з податку на доходи (прибуток) страховика (далі – декларація), додаток та відомості до неї наведені в Додатку А та подаються платником податку незалежно від того, виникло у звітному періоді в платника податку податкове зобов’язання чи ні.
У декларації зазначаються усі передбачені в ній показники. Якщо будь-який рядок декларації (додатка, відомостей) не заповнюється через відсутність операції (суми), то такий рядок прокреслюється, за винятком рядків декларації 10 — 10.4 та 25, які заповнюються виключно страховиками, що здійснюють страхування життя.
Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати правилам складання податкового обліку (звітності). Достовірність даних підтверджується підписами керівника підприємства і головного бухгалтера та засвідчується печаткою страховика.
Оригінал декларації з відповідними додатком та відомостями подаються платником податку до податкового органу за місцезнаходженням платника на одному двосторонньому аркуші форматом А-4 з відповідними додатком та відомостями на односторонніх аркушах форматом А-4. Подання копій декларації, додатка та відомостей не дозволяється. Декларація, додаток та відомості не підлягають обов’язковому скріпленню між собою (прошнуровуванню).
а) Порядок виправлення самостійно виявлених помилок 1. Якщо платником податку самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, то відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону N 2181 (з урахуванням строків давності) такий платник податку має право надати уточнюючий розрахунок.
Платник податку має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації (додатка до неї) за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були виявлені.
2. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податку подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний (податковий) період, то така звітна декларація не вважається уточнюючою, а штрафи, визначені в пункті 17.2 статті 17 Закону N 2181, не застосовуються.
3. Платник податку, який до початку його перевірки податковим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф, нарахований відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону N 2181. Уточнюючий розрахунок, який відображає виправлені показники, складається на одному двосторонньому аркуші форматом А-4 за формою, що додається до цього Порядку;
б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації (додатка до неї), що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу, нарахованого відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону N 2181, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання. При цьому виправлення помилок здійснюється шляхом відображення сум раніше занижених (завищених) показників декларації та/або додатка до неї (оподатковуваного доходу, валових доходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань) у складі оподатковуваного доходу (рядок 05.2), валового доходу (рядок 2.2) та валових витрат (рядок 5.2) того податкового періоду, за який подається звітна декларація.
б) Порядок заповнення декларації 4. Декларація складається із заголовної та основної частин, двох додатків (К1, К2) та відомостей (К2, К3), які подаються щокварталу, у тому числі за рік, і двох відомостей (Р1, Р2), що подаються виключно за рік.
В основній частині, додатках та відомостях показники відображаються на підставі норм, установлених Законом України «Про податок з прибутку підприємства» N 334 [13].
Таблиця 5.1
Порядок розрахунку граф та показників податкової декларації страховика
Код рядка декларації
Положення Закону N 334 та інших нормативно-правових актів України, якими слід керуватись при заповненні рядків декларації
01
пп. 7.2.1, пп. 7.2.2 (другий абзац) п. 7.2 ст. 7
02
пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7
03
згідно з формулою
04
згідно з формулою
04.1
п. 5.10 ст. 5
04.2
пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4
05
згідно з формулою
06
згідно з формулою
07
пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7
08
пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7
09
згідно з формулою
09.1
пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, ст. 31 Закону України «Про страхування» у частині «пасивного доходу», визначеного в пп. 7.11.13 п. 7.11 ст. 7
09.2
пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7
09.3
згідно з формулою
09.4
пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7
10
згідно з формулою
11
пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7
12
згідно з формулою
12.1
згідно з формулою
12.2
пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16 Закону N 2181
13
згідно з формулою
14
згідно з формулою
15
п. 18.1 ст. 18, ст. 19
16
згідно з формулою
17
п. 16.4 ст. 16
18
п. 16.16 ст. 16, п. 21.3 ст. 21
19
згідно з формулою
20
п. 16.16 ст. 16, п. 21.3 ст. 21
21
згідно з формулою
21.1
п. 13.1 — 13.2, п. 13.6 (четвертий абзац) ст. 13
21.2
п. 13.6 ст. 13. У рядку 21.2 вказуються суми податку з виплат у межах договорів страхування або перестрахування ризиків (у тому числі страхування життя) на території України та за її межами, сплачені на користь нерезидентів, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких не відповідає вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг, або за договорами з перестрахування, укладеними за посередництвом страхових брокерів
22
пп. 7.7.3 п. 7.7, пп. 7.8.2 п. 7.8, пп. 7.9.4 п. 7.9 ст. 7. Розмір суми дивідендів від прибутку, отриманого від діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, визначаться пропорційно питомій вазі валових доходів, не пов’язаних із страхуванням (перестрахуванням), у загальній сумі валового доходу страховика
22.1
п. 1.9 ст. 1 з урахуванням пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7
23
п. 13.6 ст. 13. У рядку 23 вказуються суми виплат у межах договорів страхування або перестрахування ризиків (у тому числі страхування життя) на території України та за її межами, сплачені на користь нерезидентів, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг, за винятком договорів із перестрахування, укладених за посередництвом страхових брокерів
24
пп. 7.2.2 п. 7.2 ст. 7
25
пп. 17.2 ст. 17 Закону N 2181
26
пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12
    продолжение
–PAGE_BREAK–
Таблиця 5.2
Порядок розрахунку граф та показників додатків до податкової декларації страховика
Код рядка додатка
Положення Закону N 334 та інших нормативно-правових актів України, якими слід керуватись при заповненні рядків декларації
1
ст. 4
1.1
пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.9.6 (другий абзац) п. 7.9 ст. 7
1.2
пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.9.6 (третій абзац) п. 7.9 ст. 7
1.3
п. 7.6 ст. 7. Витрати на придбання цінних паперів та деривативів, здійснені до набрання чинності Законом N 349, визначаються за правилами, установленими пп. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону
1.4
пп. 4.1.2, 4.1.3, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.1.2 (четвертий абзац) п. 12.1 ст. 12
2
згідно з формулою
2.1
п. 5.10 ст. 5
2.2
пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4
2.3
ст. 12, з урахуванням п. 5 і 10 Перехідних положень Закону N 349
3
згідно з формулою
4
ст. 5. У разі заповнення цього рядка складається розрахунок валових витрат (відомості К3), в якому вказуються валові витрати, пов’язані з отриманням доходів з джерел інших, ніж сума валових внесків. Платник податку веде окремий облік таких витрат. У разі неможливості прямим підрахуванням визначити розмір витрат, пов’язаних з отриманням доходів від страхової діяльності та окремо з інших джерел, такий розмір (частка) визначається пропорційно питомій вазі валових доходів від страхової діяльності та валових доходів, не пов’язаних із страхуванням (перестрахуванням), у загальній сумі валового доходу страховика.
Частка валових витрат (ВВч) розраховується за таким порядком
1. ВДз = ВДс + ВДн
, де ВДз — загальний валовий дохід страховика
; ВДс — валовий дохід від страхової діяльності
; ВДн — валовий дохід від діяльності, не пов’язаної із страхуванням.
3.     ПВ = ВДн: ВДз х 100
4.     де ПВ — питома вага валового доходу від діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, у загальному валовому доході (у відсотках).
3. ВВч = ВВс х ПВ
, де ВВч — частка валових витрат;
ВВс — сума валових витрат, що підлягають розподіленню
4.1
п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5
4.2
п. 5.6 ст. 5, пп. 7.8.7 п. 7.8 ст. 7
4.3
пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5
4.4
пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5
4.5
пп. 5.2.2, 5.2.13 п. 5.2 ст. 5
4.6
п. 6.1 ст. 6, з урахуванням п. 1 Перехідних положень Закону N 349
4.7
пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8
4.8
пп. 5.6.2 п. 5.6 ст. 5, п. 1.37, 1.42 ст. 1
4.9
ст. 5, ст. 7, пп. 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.3.7 п. 8.3, 8.4.3, 8.4.7, 8.4.8, 8.4.10 п. 8.4, п. 8.7, пп. 8.9.4 п. 8.9 ст. 8; п. 18.3 ст. 18; п. 22.25 ст. 22
5
згідно з формулою
5.1
п. 5.10 ст. 5
5.2
пп. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5
5.3
пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12
6
згідно з формулою
7
пп. 7.9.4 п. 7.9 ст. 7, ст. 8. У разі заповнення цього рядка складається розрахунок амортизаційних відрахувань (відомості Р2), в якому вказуються амортизаційні відрахування за основними фондами та нематеріальними активами, що використовуються при провадженні діяльності, не пов’язаної зі страхуванням (перестрахуванням). Розмір суми амортизаційних відрахувань (частка) за такими основними фондами та нематеріальними активами визначається у порядку, передбаченому для розрахунку валових витрат страховика
8
згідно з формулою
9
п. 11 Перехідних положень Закону N 349. У рядку 9 указується від’ємне значення об’єкта оподаткування, визначене за нормами вказаного пункту на підставі результатів інвентаризації збитків за станом на 1 січня 2003 року
10
згідно з формулою
11
згідно з формулою
12
пп. 7.7.3 п. 7.7, пп. 7.8.2 п. 7.8, пп. 7.9.4 п. 7.9 ст. 7
12.1
пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7
12.2
пп. 7.8.4 п. 7.8 ст. 7
13
згідно з формулою
Порядок заповнення додатка К1 та відомостей К2, К3, Р1, Р2 визначається формами цих додатків та відомостей. Показники, які відображені в декларації та у відповідних додатку і відомостях з однаковим кодом рядків, повинні співпадати.
в) Строки подання декларації та сплати податку 1. Декларація подається платником податку до державного податкового органу для реєстрації протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.
2. Сплата податку здійснюється у строки, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону N 2181
В додатку А наведені зведені дані про сплату податків ПМФ ВАТ «Оранта-Дніпро» у 2003 – 2005 роках. Як видно з даних таблиць Додатку А Філія сплачує наступні податки (50 – державний бюджет, 30 – місцевий бюджет):
–         податок на прибуток страховика;
–         податок з підприємств, які мають державну частку власності;
–         прибутковий податок з заробітної плати службовців;
–         комунальний податок;
–         податок з реклами;
–         земельний податок;
–         збір за забруднення навколишнього середовища;
–         податок на додану вартість з не страхових операцій;

Таблиця 5.3   Динаміка сплати податків ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА-Дніпро»
6. ВІДНОСИНИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ З БАНКІВСЬКОЮ СИСТЕМОЮ
6.1 Законодавче та нормативне регулювання відносин страхової компанії з банківською системою в Україні
Згідно з Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» комерційні банки та страхові компанії відносяться до одного сектору економіки — фінансових установ — юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Діяльність та банківські операції комерційних банків регламентуються Законом України «Про банки та банківську діяльність», а ліцензування діяльності та контроль за роботою комерційних банків здійснює Національний банк України. Діяльність та страхові операції страхових компаній регламентуються Законом України «Про страхування», а ліцензування діяльності та контроль за роботою страхових компаній здійснює спеціальний уповноважений орган Державна комісія по регулюванню фінансових послуг в Україні. 6.2 Банківські послуги для страхових компаній
Комерційні банки надають страховим компаніям традиційний перелік послуг для юридичних осіб:
–         відкриття поточних рахунків та встановлення систем віддаленого керування рахунками «Клієнт-Банк»;
–         інкасація готівки та підкріплення каси готівкою;
–         встановлення в офісах страхових компаній банкоматів банку та POS-терміналів по обслуговуванню клієнтів страхової компанії за допомогою безготівкових с плат с пластикових карток;
–         валюто обмінні операції;
–         зберігання страхових резервів на депозитних рахунках;
–         зберігання страхових резервів в банківських металах на «металевих рахунках»;
–         виконування операцій депозитарію по збереженню цінних паперів страхової компанії;
–         виконування операцій по покупці та продажу цінних паперів за заявками страхової компанії на ринку цінних паперів;
Таблиця 6.1
Поточні розрахункові рахунки ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА-Дніпро»
МФО банку
Назва банку
Номер рахунку
Назва валюти
За даними ДПІ
Дата відкриття рахунку
Тип рахунку
305653
ОБЛ.ДИР. АППБ«АВАЛЬ» М.ДНIПРОПЕТРОВСЬК
26069369270100
УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ
17.09.2004
Неосновний
305653
ОБЛ.ДИР. АППБ«АВАЛЬ» М.ДНIПРОПЕТРОВСЬК
26508369270100
УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ
17.09.2004
Неосновний
305727
ПАВЛ.ФКБ «ПРИВАТБАНК», М.ПАВЛОГРАД
26508054600001
УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ
15.05.2003
Основний
6.3 Партнерство між банками та страховими компаніями
Страховим компаніям та банкам природно притаманне прагнення до взаємовигідного обміну послугами і зміцнення надійності партнерства.
Розвиток страхових операцій зі страхування майна і відповідальності комерційних структур, населення та інших категорій клієнтів банків веде до зменшення їх залежності від ризиків, розширює діапазон вигідного розміщення кредитних вкладень. З іншого боку в страховиків є інтерес у розміщені в банківських установах за певну плату переважної частини страхових резервів, що збільшує доходи страховиків, ресурси для кредитування. Проте на практиці діяльність банків і страховиків належним чином ще неузгоджена.
З метою покращання використання потенціалу банків, страхових компаній та інших суб’єктів фінансового ринку для зміцнення страхового захисту населення і підприємців, покращання надання інших фінансових послуг доцільно:
–         створити Координаційну раду з питань розвитку фінансового ринку України на яку покласти обов’язки по узгодженню напрямів вдосконалення асортименту і умов надання послуг юридичним та фізичним особам з кредитування, страхування, торгівлі цінними паперами тощо;
— залучати установи комерційних банків до здійснення на агентських засадах операції по продажу страхових полісів із страхування життя, від нещасних випадків, домашнього майна та деяких інших видів, які не вимагають складної експертної оцінки ризику;
— збільшити межу дозволеної участі комерційних банків в придбанні акцій страхових компаній і одночасно надати більші можливості страховикам в здійснені інвестицій в статутний фонд вітчизняних банків;
–         провести відповідні заходи щодо покращання реалізації і купівлі страховиками цінних паперів.
Отже, страхування має величезні можливості сприяти економічному та соціальному розвитку країни, вирішувати проблеми кожного асоційованого чи індивідуального власника.
Так, у листопаді 2005 року АСК «ІНГО Україна» та Райффайзенбанк Україна розпочали співпрацю в межах програми bancassurance (банківське страхування). Пілотний проект було впроваджено в Києві в листопаді 2005 року, і перші укладені договори підтвердили його перспективність.
На сьогодні проект діє в межах програм іпотечного кредитування та кредитування під заставу транспортних засобів. При отриманні кредитних коштів на купівлю, ремонт житла або на споживчі цілі під заставу нерухомості безпосередньо в офісі банку може бути оформлено комплексний договір страхування предмету іпотеки, фінансового ризику позичальника (неповернення кредиту внаслідок нещасного випадку) та титулу власності (втрати права власності на предмет іпотеки). Так само може бути застраховано і заставний транспортний засіб.
Страхове покриття передбачає повний перелік страхових випадків, що цілком відповідають вимогам банку та забезпечують інтереси позичальників. При цьому вартість послуг є ринковою і цілком прийнятною для фізичних осіб.
Особливість bancassurance полягає в тому, що договір страхування, без якого неможливо отримати кредитні кошти, укладається (оформлюється) одночасно з кредитним договором та договором застави. Позичальник має можливість ознайомитись з умовами страхування, переглянути проект договору страхування, отримати правила страхування у менеджера, який обслуговує його кредит. Важливою перевагою також є те, що страховий платіж сплачується через касу банку, без додаткових комісій банку за перерахування коштів.
Водночас, у страхувальника завжди є можливість поставити всі запитання, що виникають щодо умов страхування або механізму укладання договору кваліфікованим співробітникам АСК «ІНГО Україна», зателефонувавши до інформаційного центру або безпосередньо працівникам профільних підрозділів страхової компанії.
Надзвичайно важливими стали презентації цієї партнерської програми в містах Одеса та Запоріжжя, які відбулися 4 та 10 лютого 2006 року, відповідно. Філії Райффайзенбанку Україна та АСК «ІНГО Україна» в цих містах вже з лютого місяця 2006 р. мають можливість на регіональному рівні обслуговувати своїх клієнтів на новому, ще якіснішому рівні. Найближчим часом до цієї програми будуть підключені міста Ужгород та Миколаїв.
Реалізація даної програми є наслідком об’єктивної світової тенденції взаємодії банків та страхових компаній задля надання клієнтам найбільш повного спектру послуг в максимально короткий час. Приємним є той факт, що Райффайзенбанк Україна і АСК «ІНГО Україна» спільно поширили цю практику на українському ринку фінансових послуг.
Взаємодія між банком та страховою компанією характеризується переліком документів, що надається у банк для одержання кредиту. Такий же перелік документів для отримання кредиту в банку може надати і сама страхова компанія:
1. Заява про надання кредиту.
2. Заява-анкета одержувача кредиту.
3. Засновницькі і реєстраційні документи:
· Нотаріальна копія Статуту, з усіма змінами і доповненнями;
· Нотаріально завірена копія Установчого договору, з усіма змінами і доповненнями;
· Копія свідоцтва про реєстрацію в райдержадміністрації;
· Копія свідоцтва про реєстрацію в Управлінні статистики;
· У випадку, якщо від імені юридичної особи-Позичальника виступає філія чи представництво, — нотаріально завірену копію положення і відповідного доручення на право укладення кредитного договору від імені юридичної особи;
· Рішення засновників (власників) юридичної особи про отримання кредиту (за необхідності, коли є вимоги статутних документів чи законодавства України);
· Картка із зразками підписів і відбитком печатки, завірена нотаріально;
· Ліцензії (дозволи), надані позичальнику державними органами на здійснення діяльності, яка кредитується;
· Копії наказів (протоколів зборів засновників) про призначення посадових осіб, які мають право підпису комерційних і фінансових документів;
· Ксерокопії паспортів посадових осіб, які мають право підпису комерційних і фінансових документів.
4. Фінансові документи:
· Баланс річний і на останню звітну дату, підписані уповноваженими особами і завірені печаткою позичальника;
· Звіт про фінансові результати і її використанні за рік і за останній звітний період, підписаний уповноваженими особами і завірений печаткою позичальника;
· Декларація про прибуток підприємства за періоди, необхідні для аналізу діяльності підприємства-позичальника;
· Пояснення щодо дебіторської і кредиторської заборгованості позичальника на останню звітну дату;
· Звіт про фінансово-майновий стан підприємства-позичальника за рік;
· Розшифровка основних засобів на останню звітну дату (при необхідності);
· Розшифровка окремих статей балансу (при необхідності);
· Повний перелік відкритих позичальником рахунків в національній і іноземній валютах із вказівкою банківських реквізитів, за підписом уповноважених осіб і завірений печаткою позичальника;
· Довідка (виписка) із обслуговуючого банку про обороти коштів по рахунках клієнта за період, необхідний для аналізу діяльності підприємства;
· Довідка про наявність (відсутність) заборгованості по кредитах в інших банках, підписана уповноваженими особами і завірена печаткою позичальника. За наявності заборгованості по кредитах в інших банках позичальником надаються копії кредитних договорів, договорів застави;
    продолжение
–PAGE_BREAK–· Копії актів перевірки за поточний рік уповноважених держорганів (державної податкової служби, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету тощо);
· Акт аудиторської перевірки.
5. Комерційні документи:
· Техніко-економічне обґрунтування ефективності проекту (бізнес-план), під який передбачається отримання кредиту, з детальним визначенням валового доходу, валових затрат, чистого прибутку, всіх податкових платежів, рентабельності об’єкта кредитування, графіка надання кредитних коштів, графіка і джерел погашення кредиту і сплати процентів;
· Копії контрактів (договорів та інших угод, рахунків – факту (інвойсів), вантажних митних декларацій (якщо оплата по факту поставки), накладних, актів прийому-передачі, платіжних документів, які є об’єктами кредитування, підписані уповноваженими особами і завірені печаткою позичальника;
· Копії договорів (угод) щодо поточної господарської діяльності позичальника, доходами від яких передбачається погашення кредиту.
6. Документи щодо забезпечення повернення кредитних коштів і сплати процентів: гарантія банку, страховий поліс, поручительство, застава чи змішані форми забезпечення:
6.1. Гарантія банку:
· Тристоронній договір гарантії між Банком, позичальником і банком – гарантом;
· Засновницькі документи банку – гаранта, його баланс на останню звітну дату, економічні нормативи, картки із зразками печатки і підписів керівників.
6.2. Щодо страхової компанії:
· Тристоронній договір страхування між Банком, позичальником і страховою компанією;
· Засновницькі і реєстраційні документи страхової компанії;
· Баланс і звіт страхової компанії на останню звітну дату.
6.3. Поручительство:
· Засновницькі і реєстраційні документи поручителя відповідно до п.3 цього Переліку;
· Баланс і звіт поручителя на останню звітну дату;
· Інші фінансові документи відповідно до п.4 цього Переліку (на вимогу Банку).
6.4. Забезпечення заставою:
6.4.1. Для об’єктів нерухомості:
· Документи, які свідчать про право власності заставодавця на предмет застави (договори купівлі-продажу, міни, інших договорів цивільно-правового характеру, що стверджують перехід права власності, свідоцтво про право власності, свідоцтво про придбання майна з аукціону);
· акти на право користування землею, про право власності на землю;
· довідка-характеристика з бюро технічної інвентаризації;
· довідка із нотаріальної контори про відсутність заборон на відчуження майна;
· інвентарна справа на будівлю;
· баланс з розшифровкою основних засобів;
· письмова згода (якщо це передбачено статутними документами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна в заставу і довіреність на підписання договору застави конкретними особами;
· Експертна оцінка вартості майна, що пропонується у заставу.
6.4.2. Для квартир:
· довідка-характеристика із бюро технічної інвентаризації;
· довідка із нотаріальної контори про відсутність заборон на відчуження майна;
· довідка із житлово-експлуатаційної контори по формі №3 щодо зареєстрованих в квартирі осіб, а також про відсутність заборгованості по квартплаті;
· за наявності зареєстрованих в квартирі повнолітніх осіб, які не є власниками квартири, — письмове зобов’язання про звільнення квартири і виписки з неї у випадку звернення стягнення на заставу;
· якщо квартира придбана одним із подружжя – нотаріально завірена письмова згода іншого на передачу квартири в заставу;
· рішення місцевої ради про згоду на заставу квартири (згода опікунської ради), за наявності у власника квартири малолітніх дітей.
У випадку, якщо власником квартири є юридична особа, додатково надається баланс підприємства з розшифровкою основних засобів, а також письмове рішення власників (засновників, акціонерів) на передачу квартири в заставу (якщо це передбачено статутними документами);
· Експертна оцінка вартості майна, що пропонується у заставу.
6.4.3. Для об’єктів незавершеного будівництва:
· Державний акт про право власності (на право користування) земельною ділянкою або рішення місцевої ради про відвід земельної ділянки або договір оренди земельної ділянки, укладений з відповідною держадміністрацією;
· Акт експертної оцінки про вартість незавершеного будівництва;
· Генеральний план будівництва, проектно-кошторисна документація на об’єкт будівництва;
· Документи державних органів, що надали дозвіл на будівництво;
· Баланс підприємства з розшифровкою капітальних вкладень в незакінчене будівництво;
· Письмова згода (якщо це передбачено статутними документами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна в заставу і довіреність на підписання договору застави конкретними особами;
· Експертна оцінка вартості майна, що пропонується у заставу.
6.4.4. Застава товару в обороті чи переробці:
· Рахунок-фактура (інвойс), договір купівлі-продажу, інші договори цивільно-правового характеру (міни, поставки і т. ін.), які стверджують право власності заставодавця на товари, що передаються в заставу;
· Вантажні митні декларації (якщо товари придбані за кордоном), товарно-транспортні накладні чи акти прийому-передачі;
· Копії платіжних документів про оплату товарів, які передаються в заставу (для товарів в переробці);
· Баланс;
· Довідки про наявність товарів на складі в розрізі найменувань, кількості, вартості на дату, передбачену договором застави;
· Договір оренди приміщення, в якому зберігаються товари, що передаються в заставу, якщо приміщення не є власністю заставодавця;
· Письмова згода (якщо це передбачено статутними документами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна в заставу і довіреність на підписання договору застави конкретними особами.
6.4.5. Застава обладнання:
· Рахунок-фактура (інвойс), договір купівлі-продажу або інші договори цивільно-правового характеру, які стверджують право власності заставодавця на обладнання, що передається в заставу;
· Вантажні митні декларації, (якщо обладнання купувалось за кордоном), товарно-транспортні накладні чи акти прийому-передачі;
· Копії платіжних документів, що стверджують здійснення оплати за обладнання, що передається в заставу;
· Баланс підприємства з розшифровкою основних засобів;
· Договір оренди приміщення, в якому знаходиться обладнання, якщо приміщення не є власністю заставодавця;
· Технічна документація (паспорт) на обладнання;
· Письмова згода (якщо це передбачено статутними документами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна в заставу і довіреність на підписання договору застави конкретними особами.
6.4.6. Для транспортних засобів:
· Технічний паспорт автотранспортного засобу;
· Баланс підприємства з розшифровкою основних засобів (для юридичних осіб);
· Письмова згода (якщо це передбачено статутними документами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна в заставу і довіреність на підписання договору застави конкретними особами;
· Експертна оцінка вартості майна, що пропонується у заставу.
6.4.7. Для цінних паперів:
Акції:
· Виписка з реєстру акціонерів, яка стверджує право власності (право розпорядження) заставодавця на акції, що передаються в заставу;
· Баланс підприємства з розшифровкою відповідних рахунків;
· Розпорядження застави;
· Передавальне розпорядження (при закладі);
· Письмова згода (якщо це передбачено статутними документами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна в заставу і довіреність на підписання договору застави конкретними особами (для юридичних осіб).
Облігації, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі та інші цінні папери:
· Договір купівлі-продажу, інші договори цивільно-правового характеру (міни, дарування і т. і.), які стверджують право власності заставодавця на цінні папери, що передаються в заставу, або безпосередньо цінні папери у випадку їх передачі через індосамент;
· Баланс підприємств з відповідною розшифровкою відповідних рахунків (для юридичних осіб);
· Письмова згода (якщо це передбачено статутними документами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна в заставу і довіреність на підписання договору застави конкретними особами (для юридичних осіб).
7. Довідка про наявність нерухомого майна позичальника.
8. Заява позичальника на ім’я керівників банків, де він має поточні рахунки, про надання права представникам Банку знайомитися в будь-який час із станом його рахунків.
9. Конкретний пакет документів щодо кожного позичальника визначається відділом кредитування з додержанням принципів кредитної політики.
7. УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
7.1 Нормативні вимоги до розмірів статутного капіталу страхової компанії в Україні
Згідно з статтями 30,31 Закону України «Про страхування» мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.
 Страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.
Страховик реєструється в місцевому органі виконавчої влади як суб’єкт підприємницької діяльності та заноситься до Реєстру.
 Вартість нетто-активів (чистих активів) страховика на будь-яку дату після закінчення другого фінансового року з дати внесення інформації про заявника до Державного реєстру фінансових установ має бути не меншою встановленого статтею 30 Закону України «Про страхування» мінімального розміру статутного фонду страховика.
Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Держфінпослуг, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.
Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.
Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.
До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.
Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.
Вільні резерви — це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.
Для забезпечення виконання страховиками зобов’язань щодо окремих видів обов’язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.
Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.
7.2 Принципи формування та структуризації капіталу страхової компанії
Капітал страхової компанії складається з власного капіталу(статутний капітал + капіталізований прибуток) та створених страхових резервів.
Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).
Страховики зобов’язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених Законом, станом на кожен день.
Страховики, які мають право укладати договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формують та ведуть облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов’язковому порядку.
Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя — математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов’язаннями.
Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).
Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов’язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.
Страховики зобов’язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.
Страховики зобов’язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):
— незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;
— збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.
Величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев’яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:
— частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за перші три місяці розрахункового періоду множаться на одну четверту;
— частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на одну другу;
— частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за останні три місяці розрахункового періоду множаться на три четвертих;
— одержані добутки додаються.
У цьому разі останній місяць розрахункового періоду буде складатися із кількості днів на дату розрахунку.
Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року згідно з встановленою Уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя:
— резерв незароблених премій;
— резерв заявлених, але не виплачених збитків;
— резерв збитків, які виникли, але не заявлені;
— резерв катастроф;
— резерв коливань збитковості.
Страховики зобов’язані письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.
Для забезпечення страхових зобов’язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.
Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов’язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.
Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов’язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов’язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.
Страховики зобов’язані створювати і вести облік таких резервів із страхування життя:
— довгострокових зобов’язань (математичні резерви);
— належних виплат страхових сум.
Величина резервів довгострокових зобов’язань (математичних резервів) обчислюється актуально окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов’язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом.
Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків.
Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:
— грошові кошти на поточному рахунку;
— банківські вклади (депозити);
— валютні вкладення згідно з валютою страхування;
— нерухоме майно;
— акції, облігації, іпотечні сертифікати;
— цінні папери, що імітуються державою;
— права вимоги до перестраховиків;
— інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;
— банківські метали;
— кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;
готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.
Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.

8. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
8.1 Сутність інвестиційних операцій на фінансовому ринку України
Згідно з «Правилами формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя» здійснюючи фінансову діяльність, пов’язану з розміщенням коштів технічних резервів та їх управлінням, страховики повинні дотримуватись умов щодо безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості. Обсяги технічних резервів мають бути представлені такими категоріями дозволених активів:
— грошові кошти на поточному рахунку;
— банківські вклади (депозити);
— валютні вкладення згідно з валютою страхування;
— нерухоме майно;
— акції, облігації, іпотечні сертифікати;
— цінні папери, що емітують ся державою;
— права вимоги до перестраховиків;
— інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;
— банківські метали;
— готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, установлених Національним банком України (далі — НБУ).
Величина окремих категорій активів, у тому числі утворених в іноземній валюті, приймається для представлення технічних резервів у таких обсягах:
а) грошові кошти на поточних рахунках — не більше 5 відсотків загального розміру технічних резервів;
б) банківські вклади (депозити), валютні вкладення згідно з валютою страхування — не більше 70 відсотків загального розміру технічних резервів, у кожному банку не більше 10 відсотків загального розміру технічних резервів;
в) нерухоме майно — не більше як 20 відсотків загального розміру технічних резервів, при цьому вкладення в один або декілька об’єктів нерухомості, які розглядаються як один цілісний майновий комплекс, — не більше 10 відсотків загального розміру технічних резервів;
г) акції та облігації — не більше 40 відсотків загального розміру технічних резервів, у тому числі:
— акції українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому порядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25 відсотків від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів України, — не більше 30 відсотків загального розміру технічних резервів, при цьому — не більше 5 відсотків в акції одного емітента;
— облігації українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому порядку, — не більше 30 відсотків загального розміру технічних резервів, при цьому — не більше 5 відсотків в облігації одного емітента, який здійснює свою діяльність не менше 5 років.
Акції й облігації емітентів, які здійснюють свою діяльність менше 5 років, — не більше 10 відсотків загального розміру технічних резервів, при цьому не більш як 3 відсотки в облігації одного емітента;
— акції, облігації іноземних емітентів та цінні папери іноземних держав, рейтинг зовнішнього боргу та визначення рейтингових компаній яких здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, — не більше 10 відсотків загального розміру технічних резервів. При цьому акції та облігації повинні перебувати в обігу на організованих фондових ринках та пройти лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або в торговельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ). Емітент цих акцій та облігацій повинен провадити свою діяльність не менше ніж протягом 10 років і бути резидентом країни;
— іпотечні сертифікати, визначені законодавством України, — не більше 10 відсотків загального розміру технічних резервів, при цьому не більш як 2 відсотки в іпотечні сертифікати одного емітента;
ґ) цінні папери, що імітуються державою, — не більше 40 відсотків загального розміру резервів;
д) права вимоги до перестраховиків — не більше 50 відсотків загального розміру технічних резервів. У випадку, якщо рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховика нижчий за один з таких: «В+”»(A.M.Best), «Baa» (Moody’s Investors Service), «BBB» (Standard & Poor’s) або «BBB» (Fitch Ratings), то права вимоги до кожного такого перестраховика-резидента приймаються у розмірі не більше 20 відсотків загального розміру технічних резервів та до кожного такого перестраховика-нерезидента — не більше 10 відсотків загального розміру технічних резервів;
е) інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року N 1211 «Про затвердження напрямів інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів»), — не більше 15 відсотків загального розміру технічних резервів, з них в окремий об’єкт інвестування — не більше 5 відсотків загального розміру технічних резервів;
є) банківські метали — не більше 10 відсотків загального розміру технічних резервів.
Для представлення технічних резервів акціями та облігаціями в обсягах, визначених підпунктом «г» пункту 8.2 цих Правил, приймаються лише ті акції, за якими в попередньому році виплачувались дивіденди на рівні не нижче облікової ставки НБУ, та ті облігації та іпотечні сертифікати, за якими гарантується виплата доходу на рівні не нижче облікової ставки НБУ.
Для представлення технічних резервів не можуть використовуватися позикові кошти, кредити банків, поворотна фінансова допомога, цінні папери із зобов’язаннями зворотного викупу, вклади (депозити) строкові (строком менше одного місяця), помилково перераховані кошти на рахунок страховика, суми страхових платежів, які мають бути повернені страхувальнику в період, наступний за звітним, відповідно до чинного законодавства.
Величина активів, що приймаються на покриття технічних резервів, зменшена на суми довгострокових та поточних зобов’язань (розділи III, IV пасиву Балансу), повинна бути не меншою, ніж сумарна величина технічних резервів, що розраховується відповідно до чинного законодавства на будь-яку дату.
У разі, якщо кошти технічних резервів представлені правами вимоги до перестраховиків-нерезидентів, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких не нижчий за один з таких: «В+» (A.M.Best), «Baa» (Moody’s Investors Service), «BBB» (Standard & Poor’s) або «BBB» (Fitch Ratings), то не менше 50 відсотків коштів технічних резервів повинні бути розміщені на території України.
В іншому разі кошти технічних резервів повинні бути розміщені на території України в розмірі не менше 90 відсотків загального розміру технічних резервів.
Згідно «Правил розміщення страхових резервів із страхування життя» кошти страхових резервів із страхування життя мають бути представлені активами таких категорій: 1. Грошові кошти на поточному рахунку.
2. Банківські вклади (депозити).
3. Валютні вкладення згідно з валютою страхування.
4. Нерухоме майно.
5. Акції, облігації, іпотечні сертифікати.
6. Цінні папери, що емітують ся державою.
7. Права вимоги до перестраховиків.
8. Інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України.
9. Банківські метали.
10. Кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, у межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми.
11. Готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, установлених Національним банком України.
Величина окремих категорій активів, у тому числі утворених в іноземній вільно конвертованій валюті, приймається для представлення коштів страхових резервів із страхування життя в таких обсягах, а саме:
1. Грошові кошти на поточних рахунках — не більше 5 відсотків загального розміру резервів.
2. Банківські вклади (депозити), валютні вкладення згідно з валютою страхування — не більше 50 відсотків загального розміру резервів, при цьому в зобов’язаннях одного банку повинно бути не більше 10 відсотків загального розміру резервів.
3. Нерухоме майно — не більше як 20 відсотків загального розміру резервів, при цьому вкладення в один або декілька об’єктів нерухомості, які розглядаються як один цілісний майновий комплекс, — не більше 5 відсотків загального розміру резервів.
4. Цінні папери за вказаним нижче переліком — не більше 50 відсотків загального розміру резервів, з них:
— акції українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому порядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25 відсотків від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів України, — не більше 30 відсотків загального розміру коштів страхових резервів, при цьому забороняється більше 5 відсотків загального розміру страхових резервів вкладати в акції одного емітента;
— облігації українських емітентів — не більше 40 відсотків загального розміру страхових резервів для облігацій українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому порядку, при цьому не більше 10 відсотків в облігації одного емітента, який здійснює свою діяльність не менше 5 років. Для емітентів, які свою діяльність здійснюють менше 5 років, — не більше 10 відсотків загального розміру страхових резервів, при цьому не більше 3 відсотків в облігації одного емітента;
— акції, облігації іноземних емітентів та цінні папери іноземних держав, рейтинг зовнішнього боргу яких та визначення рейтингових компаній здійснюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, — не більше 20 відсотків загального розміру резервів. При цьому акції та облігації іноземних емітентів повинні перебувати в обігу на організованих фондових ринках та пройти лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або в торговельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ). Емітент цих акцій та облігацій повинен здійснювати свою діяльність не менше 10 років;
— облігації місцевих позик — не більше 10 відсотків загального розміру резервів;
— іпотечні сертифікати, визначені законодавством України, — не більш як 10 відсотків загального розміру резервів.
5. Цінні папери, що емітують ся державою, — не більше 50 відсотків загального розміру резервів.
6. Права вимоги до перестраховиків — не більше 40 відсотків загального розміру резервів, з них права вимоги до перестраховиків-нерезидентів — не більше 25 відсотків загального розміру резервів.
Не приймаються до структури активів права вимоги до перестраховиків-нерезидентів за ризиками, пов’язаними з дожиттям застрахованої особи до певного віку, події чи закінчення дії договору, крім ризиків, які пов’язані зі смертю застрахованої особи в будь-якому випадку та/або з нещасним випадком, що трапився, та/або в разі стійкої непрацездатності (інвалідності) унаслідок хвороби застрахованої особи.
7. Довгострокове фінансування (кредитування) житлового будівництва — не більше 10 відсотків загального розміру резервів.
8. Банківські метали — не більше 10 відсотків загального розміру резервів.
9. Кредити страхувальникам — не більше 10 відсотків загального розміру резервів.
Для представлення страхових резервів із страхування життя величина активів у вигляді акцій, емітованих банком, та банківських вкладів (депозитів), розміщених у цей банк, не може перевищувати 20 відсотків загального розміру резервів при розміщенні в одній банківській установі.
Для представлення страхових резервів із страхування життя не можуть використовуватись позикові кошти, кредити банків, поворотна фінансова допомога, цінні папери із зобов’язаннями зворотного викупу, вклади (депозити) строкові (строком менше одного місяця), помилково перераховані кошти на рахунок страховика, суми страхових премій, які повертаються протягом наступного за звітним кварталу.
Для представлення страхових резервів із страхування життя не приймаються акції, емітовані будь-яким страховиком.
8.2 Види інвестиційних цінних паперів, визначення їх номінальної та ринкової вартостей
Поняття інвестиції (від лат. investio) означає вкладення капіталу в галузі економіки усередині країни і за кордоном. Розрізняють фінансові (покупка цінних паперів) і реальні інвестиції (вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, будівництво, утворення й ін.)[1].
З появою цінних паперів, або фондових активів, виникає наче роздвоєння капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з другого – його віддзеркалення в цінних паперах.
Виникнення цього різновиду капіталу пов’язано з розвитком потреби в збільшенні довгострокових кредитних ресурсів, як наслідок розширення комерційної та виробничої діяльності. Таким чином, фондовий ринок історично почав свій розвиток на базі позичкового капіталу, оскільки купівля цінних паперів означає фактично передачу частки грошового капіталу інвестора в позику, а сам цінний папір дає право на отримання регулярного доходу в виді процентів чи дивідендів.
Але «віддзеркалений» в цінному папері капітал, з’явившись, починає жити самостійним життям, оскільки ринкова вартість цінного паперу починає змінюватися під впливом зміни як реальних активів, так і під впливом факторів ринкових відносин. Це приводить до виникнення реального впливу ринку на виробництво через ринкову доходність цінних паперів, як результат коливань попиту та конкуренції.
Забезпечення обороту фінансових ресурсів держави на ринку цінних паперів (фондовому ринку) здійснюється через цінні папери:
— пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;
— боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;
— похідні цінні папери, механізм обігу яких пов’язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.
Учасниками фондового ринку є:
— емітенти цінних паперів — юридичні й у випадках, передбачених законодавством, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.
    продолжение
–PAGE_BREAK– — інвестори — фізичні та юридичні особи, в тому числі інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які мають вільні кошти і бажають вкласти їх в цінні папери.
— посередники — юридичні особи, діяльність яких тісно пов’язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів;
— держава, яка визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.
Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).
Цінні папери на пред’явника обертаються вільно. Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
В Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:
— акції;
— облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;
— облігації місцевих позик;
— облігації підприємств;
— казначейські зобов’язання;
— ощадні сертифікати;
— інвестиційні сертифікати;
— векселі;
 – приватизаційні папери.
 За видами сплати доходу цінні папери можна поділити на дві категорії:
а) цінні папери з визначеним прибутком, що дають процентний дохід (купонні цінні папери) або не дають процентний дохід (цінні папери з нульовим купоном). Процентна ставка за цими паперами може бути постійною або індексованою на визначений показник;
б) цінні папери з невизначеним прибутком, до яких належать акції та папери, які засвідчують право на паї. Також до цієї категорії належать інші цінні папери з невизначеним прибутком, які не відповідають характеристиці, визначеній підпунктом (а).
За формою випуску цінні папери поділяються на:
— цінні папери в паперовій (документарній) формі;
— цінні папери у вигляді електронних записів на ДЕПО-рахунках (без документарна форма).
Акції
Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.
Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.
По акціях на пред’явника у книзі реєструється їх загальна кількість.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.
Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.
Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.
Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.
Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.
Акція є неподільною.
Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства.
Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.
Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.
Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.
Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім’я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів.
Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.
Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.
Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.
Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства. Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства. Акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається у гривнях.
Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості.
Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.
Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.
У статуті суспільства повинні бути визначений розмір дивіденду і (чи) вартість, виплачувана при ліквідації суспільства (ліквідаційна вартість) по привілейованих акціях кожного типу. Розмір дивіденду і ліквідаційна вартість визначаються у твердій грошовій чи сумі у відсотках до номінальної вартості привілейованих акцій. Розмір дивіденду і ліквідаційна вартість по привілейованих акціях вважаються визначеними також, якщо статутом суспільства встановлений порядок їхнього визначення.
Власники привілейованих акцій, по яких не визначений розмір дивіденду, мають право на одержання дивідендів нарівні з власниками звичайних акцій. Якщо статутом суспільства передбачені привілейовані акції двох і більш типів, то статутом суспільства повинна бути також установлена черговість виплати дивідендів і ліквідаційної вартості по кожному типу привілейованих акцій. Статутом суспільства може бути встановлено, що невиплачений чи не цілком виплачений дивіденд по привілейованих акціях визначеного типу, розмір якого визначений у статуті, накопичується і виплачуються згодом (кумулятивні привілейовані акції). У статуті суспільства можуть бути визначені також можливість і умови конвертації привілейованих акцій визначеного типу в звичайні акції чи привілейовані акції інших типів.
Акціонери — власники привілейованих акцій беруть участь у загальних зборах акціонерів із правом голосу при рішенні питань про реорганізацію і ліквідацію суспільства. Акціонери — власники привілейованих акцій визначеного типу здобувають право голосу при рішенні на загальних зборах акціонерів питань про внесення змін і доповнень у статут суспільства, що обмежують права акціонерів — власників цього типу привілейованих акцій, включаючи випадки визначення чи збільшення ліквідаційної вартості, виплачуваної по привілейованих акціях попередньої черги, а також надання акціонерам — власникам іншого типу привілейованих акцій переваг у черговості виплати дивіденду і (чи) ліквідаційної вартості акцій.
Акціонери — власники привілейованих акцій визначеного типу, розмір дивіденду по який визначений у статуті суспільства, за винятком акціонерів — власників кумулятивних привілейованих акцій, мають право брати участь у загальних зборах акціонерів із правом голосу з усіх питань його компетенції, починаючи зі збори, що назначені за річними загальними зборами акціонерів, на якому не було прийняте рішення про виплату дивідендів чи були прийняті рішення про неповну виплату дивідендів по привілейованих акціях цього типу. Право акціонерів — власників привілейованим акціям такого типу брати участь у загальних зборах акціонерів припиняється з моменту першої виплати по зазначених акціях дивідендів у повному розмірі.
Акціонери — власники кумулятивних привілейованих акцій визначеного типу мають право брати участь у загальних зборах акціонерів із правом голосу з усіх питань його компетенції, починаючи зі збори, що назначені за річними загальними зборами акціонерів, на якому повинно було бути прийняте рішення про виплату по цих акціях у повному розмірі накопичених дивідендів, якщо таке рішення не було прийнято, чи було прийняте рішення про неповну виплату дивідендів. Право акціонерів — власників кумулятивних привілейованих акцій визначеного типу брати участь у загальних зборах акціонерів припиняється з моменту виплати всіх накопичених по зазначених акціях дивідендів у повному розмірі.
Ринкова ціна акції відкритого акціонерного товариства в розрахунку на 100 грошових одиниць номіналу називається курсом (у процентних пунктах)
:
                                                                     (8.1)
де      ринковий курс акції в процентних пунктах;
 ринкова ціна акції (ціна купівлі-продажу);
 номінальна ціна емітованої акції, щодо якої розраховуються доходи – процентні дивіденди.
Курсова вартість акції чи рівень прибутковості акції визначається як відношення відсотка прибутковості (дивіденду) акції до середньої норми прибутку для альтернативних інвестицій чи до середнього позичкового відсотка по банківських депозитах (альтернативне вкладення капіталу).
Курсова вартість акції (дохідна вартість акції) визначається формулою ( в абсолютній вартості в грн.)
     (8.2)
де  встановлений за результатами річних акціонерних зборів відсоток виплати доходу від номінальної вартості акції при емісії.
Курсова вартість акції (дохідна вартість акції) у випадку її реалізації після одержання дивіденду збільшується (зменшується) на різницю ціни покупки акції і ціну поточної ринкової вартості акції. При цьому вводиться поняття – «Плата за ризик вкладення в дані акції (у %)»:
     (1.3)
де      ціна продажу акції після одержання дивіденду по поточній ринковій вартості на момент продажу;
 ціна покупки (придбання) акції по поточній ринковій вартості на момент придбання акції;
 експертна величина різниці ризиків вкладення коштів в акції й альтернативному вкладенні коштів в інші інвестиції (наприклад, банківські депозити під позичковий відсоток).
При цьому в розрахунках передбачається, що часовий інтервал між покупкою і продажем акції не менше інтервалу виплати дивідендів по акції (виплата – один раз у рік ). До цього ж річного інтервалу віднесена і величина позичкового відсотка по альтернативному вкладенню капіталу.
Опціони на акції відкритих акціонерних товариств(похідні цінні папери)
Опціон — обопільна умова (контракт), що дає право на покупку чи продаж визначеного числа акцій відкритих акціонерних товариств за зафіксованою ціною (ціні — страйк) у заздалегідь погоджену дату чи протягом погодженого періоду часу. Особливість опціону полягає в тім, що при угоді купівлі — продажу покупець здобуває не титул власності, а право на його придбання. Одиничний контракт полягає на визначену кількість акцій (звичайно 100), яка називається лот. Покупець контракту виплачує продавцю премію, що є своєрідною ціною опціону Існує два типи опціонів: на покупку і на продаж.
Опціон на покупку (опціон call) означає право покупця на придбання в будь-який момент контрактного терміну акцій у встановленій кількості за зафіксованою ціною в розрахунку на потенційне підвищення їхнього курсу.
Опціон на продаж (опціон put) означає право покупця на продаж у будь-який момент контрактного терміну акцій у встановленій кількості за зафіксованою ціною в розрахунку на потенційне зниження їхнього курсу.
Особливість опціону полягає в тім, що його покупець, оплативши при покупці визначену суму (премію) продавцю, зовсім не зобов’язаний скористатися своїм правом і неодмінно купити (чи продати) відповідні акції. У тому випадку, якщо ситуація на ринку буде для нього несприятливою, тобто власник опціону, розраховуючи на підвищення курсу акцій, а він понизився (при опціоні на покупку) і, навпаки, — підвищився (при опціоні на продаж), то він відмовиться від свого права на придбання (продаж) акцій і розірве контракт. У цьому випадку покупець опціону понесе збитки в розмірі рані виплаченої премії.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Звідси випливають зовсім різні зобов’язання, узяті на себе покупцем і продавцем опціонного контракту. Якщо обов’язку покупця обмежуються тільки своєчасною сплатою премії, то продавець бере на себе зобов’язання з продажу (чи покупки) відповідного кількості акцій по заздалегідь зафіксованій ціні.
Розмір премії, що виплачує покупець опціону, залежить від комплексу різних факторів: котирування даних акцій на ринку цінних паперів, специфічних особливостей опціону, терміну дії опціонного контракту, співвідношення попиту та пропозиції на ринку опціонів.
По термінах виконання розрізняють європейські й американські опціони. При європейському опціоні умови контракту можуть бути реалізовані тільки після закінчення зазначеного в ньому терміну. При американському опціоні контракт може бути реалізований у будь-який час протягом обговореного терміну. Саме цей тип опціону в даний час на ринку цінних паперів є пріоритетним.
Серед опціонів на покупку і продаж маються три принципово різних види опціонів: внутрішні, ринкові і зовнішні.
Внутрішні — мають ціну — страйк нижче діючої ринкової ціни акцій для call і вище ринкової ціни для put на момент продажу опціону. Вони є менш ризикованими, але мають найбільший розмір премії.
Ринкові — мають ціну — страйк, рівну чи дуже близьку до курсу акцій на момент продажу опціону. Вони мають середній ризик і рівень прибутковості.
Зовнішні — являють собою протилежність внутрішнім опціонам: їхня ціна — страйк значно вище курсу акцій для call і значно нижче для put. дані опціони характеризуються великим ризиком і малим розміром премії.
Облігації
Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Випускаються облігації таких видів:
а) облігації внутрішніх і місцевих позик;
б) облігації підприємств.
Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.
Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред’явника.
Обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами.
Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.
Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій.
Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.
Облігації зовнішніх державних позик УКРАЇНИ
Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред’явника, з вільним або обмеженим колом обігу.
Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.
Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України., спрямовуються виключно до Державного бюджету України.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.
Казначейські зобов’язання УКРАЇНИ
Казначейські зобов’язання України (надалі — казначейські зобов’язання) вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Випускаються такі види казначейських зобов’язань:
а) довгострокові — від 5 до 10 років;
б) середньострокові — від 1 до 5 років;
в) короткострокові — до одного року.
Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймається Міністерством фінансів України.
 ОСНОВНІ УМОВИ випуску процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 року 1. Процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року (далі — процентні облігації) випускаються загальним обсягом емісії до 10500000000 (десять мільярдів п’ятсот мільйонів) гривень.
2. Номінальна вартість однієї процентної облігації становить 1000 гривень.
3. Термін погашення процентних облігацій становить від 16 до 123 місяців.
4. На процентні облігації нараховується дохід починаючи з 1 січня 2001 року. Нарахування доходу на процентні облігації у 2001 році здійснюється за ставкою у розмірі 17,01 відсотка річних.
5. На процентні облігації дохід у 2002 — 2010 роках розраховується Мінфіном та оголошується не пізніш, як 15 грудня року, який передує року нарахування доходу, за формулою:
ВСi = РІi х Д х 1,03 — 100,
де i — календарний рік, на який визначається відсоткова ставка за процентними облігаціями;
ВСi — розмір річного відсоткового доходу у i-му році;
РІi — прогнозний індекс споживчих цін з грудня року, що передує i-му року (далі — А-рік), по грудень i-го року, який визначається Мінекономіки для складання Державного бюджету України на i-й рік;
Д — коефіцієнт, який дорівнює відношенню фактичного індексу споживчих цін за період з листопада року, що передує А-року, по листопад А-року до розміру прогнозного індексу споживчих цін у А-році.
6. До процентної облігації додаються щомісячні купони на відповідний рік (у відсотках), ставки яких розраховуються Мінфіном за формулою:
де МСi — ставка щомісячного купона на відповідний рік.
Розрахунок провадиться виходячи із 30 днів у кожному місяці та 360 днів у році.
Ставка щомісячного купона на кожну процентну облігацію на відповідний рік (у відсотках) та сума оплати цього купона (у грошовому вимірі) оголошується Мінфіном не пізніш, як 15 грудня року, який передує року нарахування доходу.
7. Оплата купона за процентними облігаціями здійснюється 25 числа кожного місяця, починаючи з 25 січня 2001 року.
8. У разі коли дата погашення процентної облігації або оплата купона на процентну облігацію припадає на святкові або вихідні дні, платежі провадяться наступного робочого дня.
9. Процентні облігації розміщуються шляхом заміни існуючих облігацій, утримувачем яких є Національний банк. Номінальна вартість випуску процентних облігацій еквівалентна:
сумі основного боргу за облігаціями внутрішньої державної позики 1998 — 1999 років, строк погашення яких минув у 1999 році і за якими сплачено нараховані доходи;
сумі основного боргу за облігаціями внутрішньої державної позики 1998 — 2000 років, термін погашення яких минув у 2000 році;
сумі основного боргу за облігаціями внутрішньої державної позики 1998 — 2000 років, термін погашення яких не настав;
сумі основного боргу за конверсійними облігаціями внутрішньої державної позики;
сумі основного боргу за середньо- та довгостроковими конверсійними облігаціями внутрішньої державної позики.
10. Під час заміни існуючих облігацій Національний банк отримує рівну кількість процентних облігацій за кожним терміном обігу.
У разі коли загальна вартість існуючих облігацій не дає змоги отримати рівну кількість процентних облігацій за кожним терміном обігу, визначається найбільша рівна кількість процентних облігацій за кожним терміном обігу. Різниця між загальною вартістю існуючих облігацій та номінальною вартістю процентних облігацій, кількість яких була визначена, оформлюється процентними облігаціями з терміном обігу 123 місяці. Якщо отримати ціле число процентних облігацій з терміном обігу 123 місяці неможливо, залишок підлягає округленню до найближчого цілого числа.
11. Існуючі облігації, утримувачем яких є Національний банк України, вважаються анульованими з фактичної дати проведення їх заміни на процентні облігації.
12. Процентні облігації випускаються у вигляді записів на відповідних електронних рахунках у депозитарії Національного банку. Кожний такий випуск оформлюється глобальним сертифікатом, який зберігається у депозитарії Національного банку.
З 11 жовтня 2000 року на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі Національним банком України (ЛИСТ від 12.10.2000 р. N 14-012/2883-6840) реалізовується новий вид державних цінних паперів — процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року (далі — ПОВДП 2000 року). Ці цінні папери випущені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2000 року N 1455 на заміну існуючої за станом на 21.09.2000 року простроченої та строкової заборгованості Міністерства фінансів України перед Національним банком України за державними цінними паперами. Таким чином, в результаті випуску ПОВДП 2000 року Міністерство фінансів України позбулося простроченої заборгованості за державними цінними паперами, що дозволяє йому у майбутньому вчасно розраховуватися з власниками державних боргових зобов’язань. Номінальна вартість однієї ПОВДП 2000 року становить 1000 грн.
 Термін погашення цих облігацій — від 16 до 124 місяців, купонний період — 1 місяць. На ПОВДП 2000 року нараховується дохід починаючи з 1 січня 2001 року. Нарахування доходу на ПОВДП 2000 року у 2001 році здійснюється за ставкою у розмірі 18,86 % річних. У 2002 — 2010 р. р. дохід визначається з використанням показника прогнозного рівня інфляції на відповідний рік, скоригованого на фактичний рівень інфляції за минулий рік. Сплата купону за ПОВДП 2000 року здійснюватиметься 25 числа кожного місяця, починаючи з 25 січня 2001 року. Терміни погашення ПОВДП 2000 року наведені у додатку.
Просимо звернути увагу на те, що Національний банк України для підкріплення ліквідності комерційних банків здійснює рефінансування їх під заставу державних цінних паперів. Однак, облігації внутрішньої державної позики 1998 — 2000 років випуску, які знаходяться в обігу, майже всі будуть погашені до кінця 2000 року, а конверсійних облігацій внутрішньої державної позики, строк погашення яких — 2001 — 2004 р. р. в обігу залишається дуже мало.
Враховуючи викладене, ПОВДП 2000 року вже найближчим часом стануть одним з головних заставних інструментів для отримання комерційними банками рефінансування від Національного банку України.
Ощадні сертифікати
Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.
Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.
Інвестиційні сертифікати
Згідно з Законом України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”:
— інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді;
— інститут спільного інвестування (далі — ІСІ) — корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість;
— викуп цінних паперів інституту спільного інвестування — сплата емітентом інвестору вартості частини чистих активів інституту спільного інвестування пропорційно кількості цінних паперів інституту спільного інвестування, що належать інвесторові, з припиненням права власності інвестора на ці цінні папери;
Векселі
Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Випускаються такі види векселів: простий, переказний.
Простий вексель містить такі реквізити:
а) найменування — «вексель»;
б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
в) зазначення строку платежу;
г) зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж;
д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
е) дату і місце складання векселя;
є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах «а», «в — є» частини третьої цієї статті, також:
— просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;
— найменування того, хто повинен платити (платника).
 Іпотечне довгострокове кредитування та іпотечні цінні папери
як новий інвестиційний інструмент банку
Згідно Закону України «Про іпотеку» — іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Заставна — це первинний борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється згідно іпотечному договору.
Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної має ті ж права, що мав іпотеко-держатель згідно з договором, яким обумовлене основне зобов’язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна. У разі видачі заставної припиняються грошові зобов’язання боржника за договором, який обумовлює основне зобов’язання, та виникають грошові зобов’язання боржника щодо платежу за заставною.
Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за вторинними цінними паперами — іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном (рис.8.1).

Рис. 8.1 Cхема рефінансування банків, в основі якої лежить іпотечне кредитування
Таким чином, об’єднано правила для основних елементів схеми, показаної на рис.8.1, а саме: іпотечного кредиту, іпотечного пулу та іпотечних цінних паперів (іпотечних сертифікатів), згідно з якими передбачається дворівнева схема ринку, що спирається на іпотечне кредитування. На першому рівні такої схеми стоїть банк, що надає іпотечні кредити (ІК1,…, ІКn) зацікавленим особам (громадянам і домовласникам). На другому рівні схеми знаходиться спеціалізований посередник, який розміщує іпотечні цінні папери на ринку.
Схема працює таким чином. Боржник бере іпотечний кредит, за яким він зобов’язаний погашати суму основного боргу (суму кредиту) і виплачувати винагороду за користування кредитом (проценти). Одночасно із цим оформляється іпотечний договір, за яким нерухоме майно, що придбавалося, стає предметом іпотеки.
Потім іпотечні кредити об’єднуються в іпотечні активи, для того щоб банк мав можливість їх рефінансувати. Тут слід зауважити, що можливість рефінансування іпотечних активів – одна з найважливіших операцій усієї схеми іпотечного кредитування, оскільки банкіри не є альтруїстами і їм теж необхідно заробляти гроші. Без рефінансування банки будуть не у змозі видавати величезні суми у вигляді іпотечних кредитів на умовах поступового погашення протягом тривалого строку. Унаслідок цього схема має на увазі участь спеціальних банків – іпотечних, які працюють із «довгими грошима». Рефінансування іпотечних кредитів, перетворених на іпотечні активи, провадиться за рахунок розміщення серед інвесторів іпотечних цінних паперів.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Налагоджена робота схеми, що базується на іпотечному кредитуванні, залежить і від синхронізації грошових потоків, які проходять шлях від боржників за іпотечними кредитами до інвесторів. Тому ст. 14 Закону № 979 містить норму, що строк обігу іпотечних сертифікатів одного випуску не може перевищувати строку існування іпотечних активів, які є забезпеченням цього випуску, та строку відчуження іпотечних активів. Отже, в інвесторів є гарантія, що обіцяні виплати за іпотечними сертифікатами буде забезпечено виплатами за іпотечними активами і, крім того, самими активами.
Кредитодавець — банк, який є власником іпотечних активів, має право випустити сертифікати за схемами, наведеними на рис.8.2

Рис.8.2 Організація функціонування другого рівня іпотеки – іпотечні цінні папери

9. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ З ПІДПРИЄМСТВАМИ РЕГІОНУ(СТРАХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В ГАЛУЗЯХ МАЙНОВОГО СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ)
9.1 Сутність та принципи формування страхового ринку
Страховий ринок – частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі продажу виступає страховий захист, формується попит та пропозиція на неї.
Головною функцією страхового ринку є акумуляція і перерозподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.
Об’єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку визначається наявністю суспільної потреби на страхові послуги і наявністю страхувальника, здатного їх задовольнити.
У залежності від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональні, територіальні, галузеві й організаційні структури.
Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, суспільної чи комбінованої форми власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями.
У територіальному аспекті виділяють місцевий(регіональний), національний(внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки.
По галузевих ознаках виділяють ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності.
9.2 Форми організації страхового захисту діяльності підприємств
Страхування представляє строго замкнуте коло розподільних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком.
Страхування виконує чотири функції: ризикова, попереджувальна, ощадна, контрольна. Зміст ризикової функції страхування виражається у відшкодуванні ризику. Призначенням попереджувальної функції страхування є фінансування за рахунок засобів страхового фонду заходів щодо зменшення страхового ризику. Зміст ощадної функції страхування полягає в заощадженні грошових сум на дожиття. Зміст контрольної функції страхування виражається в контролі за строго цільовим формуванням і використанням засобів страхового фонду.
Класифікація страхування являє собою систему розподілу страхування на галузі, види, різновиди, форми, системи страхових відносин. В основі такого розподілу лежать розходження в об’єктах страхування, категоріях страхувальників, обсязі страхової відповідальності і формі проведення страхування.
У залежності від об’єктів страхування розрізняють три галузі страхування: особисте, майнове, страхування відповідальності.
Вид страхування являє собою частину галузі страхування. Він характеризується страхуванням однорідних майнових інтересів.
Вид страхування включає окремі різновиди.
Різновиду страхування – це страхування однорідних об’єктів у визначеному обсязі страхової відповідальності.
Різновидами особистого страхування є страхування дітей, змішане страхування життя, страхування на випадок смерті і втрати здоров’я й ін.
Різновидами майнового страхування є страхування будівель, основних і оборотних фондів, тварин, домашнього майна, засобів транспорту й ін.
Різновидами страхування відповідальності є страхування на випадок заподіяння шкоди в процесі господарської і професійної діяльності, страхування від збитків унаслідок перерв у виробництві й ін.
Страхування може здійснюватися в обов’язковій і добровільній формах.
Обов’язковим страхуванням є страхування, здійснюване в силу закону. Витрати по обов’язковому страхуванню відносяться на собівартість продукції.
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Страхування як економічна категорія включає наступні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об’єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, збиток (збиток) страхувальника, страхова виплата.
Взаємозв’язок між цими елементами утворить організаційну структуру страхування.
Страховик перед укладанням договору вивчає об’єкт страхування, визначає його стан і обстановку, у якій він знаходиться. Стан об’єкта страхування залежить від цілого ряду факторів. Страховик враховує й аналізує тільки істотні фактори, процес спостереження й обліку яких називається реєстрацією ризику. Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називається ризиковими обставинами.
Виділяють об’єктивні і суб’єктивні ризикові обставини. Об’єктивні ризикові обставини відбивають об’єктивний підхід до дійсності і не залежать від свідомості людей (прояв стихійних сил природи). Суб’єктивні ризикові обставини відбивають підхід до пізнання дійсності, зв’язаної з волею і свідомістю людей (порушення техніки безпеки й ін. ).
Оцінка вартості ризику являє собою визначення імовірності настання події, на випадок якого проводиться страхування, і його наслідків, виражених у грошовій формі. Розмір і оцінка вартості ризику міняється під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів.
Знання ризику як імовірності настання страхового випадку дозволяє створити фінансову основу страхових операцій, виражену в науково обґрунтованому встановленні страхових тарифів (плати за страхування).
Оцінка вартості ризику визначається на основі вивчення статистичних даних, що характеризують частоту виникнення небезпек, силу їхньої дії і розмір заподіяного ними збитку. При укладанні договору страхування страховик здійснює підбор ризикових обставин. Усі ризикові обставини, узяті в їхній єдності і взаємодії, визначають стан, що називається ситуацією ризику.
Ситуація ризику характеризує природний стан об’єкта страхування й обстановку, у якій цей об’єкт знаходиться.
Правову основу страхової діяльності складають законодавчі і підзаконні акти по страхуванню. Договір страхування є основним юридичним (нормативно – правовим) документом, що регламентує правовідносини Сторін (страховика і страхувальника), у силу якого страховик зобов’язується при настанні страхового випадку зробити страхову виплату страхувальникові, а страхувальник зобов’язується сплатити страховий внесок у встановлений термін.
Основними факторами, що визначають можливість страхових виплат, є: факт страхового випадку; установлені причини й обставини настання страхового випадку; відповідність страхового випадку встановленому обсягові страхової відповідальності; обговорені в договорі наслідку страхового випадку; страхова сума або її частина, що підлягає виплаті, якщо на момент страхового випадку договір складався в силі; документально підтверджені факти того, що страховий випадок відбувся зі страхувальником або застрахованим і у ситуації, що не суперечить умовам страхування; визначення розміру страхової суми і конкретного її одержувача.
Підставою для відмовлення страховика зробити страхову виплату є: навмисні дії страхувальника, що сприяють настанню страхового випадку; здійснення страхувальником, на користь якого укладений договір, навмисного злочину; повідомлення страхувальником страховикові помилкових зведень про об’єкти страхування; одержання і приховання страхувальником відшкодування збитку від імені, винного в заподіянні цього збитку й інші випадки.
Прикладами припинення договору страхування можуть бути наступні випадки: витікання терміну дії; виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником за договором у повному обсязі; несплата страхувальником страхових внесків у встановлений термін; ліквідація страховика в порядку, установленому законодавством і ін.
Договір страхування вважається недійсним у випадках: якщо він укладений після настання страхового випадку; якщо об’єктом страхування є не страхові події (інфекційні хвороби й ін.).
Договір страхування визначає обов’язку страховика і страхувальника і визнається недійсним — цивільним, арбітражним або третейським судом.
Факт укладання договору страхування засвідчується страховим свідченням (полісом, сертифікатом) з додатком правил страхування. Страховий поліс вручається Страхувальникові відразу після оплати страхової премії. Договір страхування набирає сили після сплати страхової премії готівкою або шляхом безготівкових розрахунків. Дія договору закінчується в 24 години того дня, що зазначений полісі.
Обов’язку страховика: ознайомлення страхувальника з Правилами страхування; переукладання за заявою страхувальника договору страхування у випадку проведення страхувальником заходів, що зменшують ризик настання страхового випадку і розмір можливого збитку; визначення розміру страхової суми, виходячи з якої встановлюються розміри страхового внеску і страхової виплати; оформлення настання страхового випадку; при страховому випадку зробити страхову виплату страхувальникові в термін, установлений договором або законом; відшкодування витрат, зроблених страхувальником при страховому випадку для запобігання або зменшення збитку застрахованому майну; не розголошення зведень про страхувальника і його майнове положення.
Обов’язку страхувальника: вчасно вносити страхові внески; повідомити страховикові про усіх відомих йому обставинах, що мають значення для оцінки страхового ризику; сповістити страховика про настання страхового випадку; уживати необхідних заходів з метою запобігання і зменшення збитку застрахованому майну при страховому випадку.
У деяких договорах установлюється страхова франшиза — умовна і безумовна.
Умовна франшиза вноситься в договір страхування за допомогою запису «вільно від х відсотків». Якщо збиток перевищує установлену франшизу, то страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування цілком, не звертаючи уваги на зроблене застереження.
Безумовна, або ексцедентная ( що віднімається), франшиза означає, що дана франшиза застосовується в беззастережному порядку без всяких умов. Безумовна франшиза оформляється в договорі страхування за допомогою запису «вільно від перших х відсотків». При безумовної франшизе збиток у всіх випадках відшкодовується за винятком установленої франшизы.
9.3 Механізм надання страхових послуг юридичним та фізичним особам
Механізм надання страхових послуг юридичним та фізичним особам заснований на договорах страхування. Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов’язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.
Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Договір страхування повинен містити:
— назву документа;
— назву та адресу страховика;
— прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;
— прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодо набувача та його адресу;
— зазначення об’єкта страхування;
— розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;
— розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;
— перелік страхових випадків;
— розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);
— строк дії договору;
— порядок зміни і припинення дії договору;
— умови здійснення страхової виплати;
— причини відмови у страховій виплаті;
— права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
— інші умови за згодою сторін;
— підписи сторін.
Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.
Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених цим Законом.
У разі виїзду зареєстрованого в Україні автотранспортного засобу на територію іншої країни — члена міжнародної системи авто страхування «Зелена Картка», власник такого транспортного засобу зобов’язаний укласти договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності власника (користувача) транспортного засобу перед третіми особами, дія якого поширюється на ці країни, та отримати від страховика — повного члена Моторного (транспортного) страхового бюро страховий сертифікат «Зелена Картка» єдиного зразка, який прийнятий в усіх країнах — членах цієї міжнародної системи страхування.
Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Правила страхування повинні містити:
— перелік об’єктів страхування;
— порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;
— страхові ризики;
— виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
— строк та місце дії договору страхування;
— порядок укладення договору страхування;
— права та обов’язки сторін;
— дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
— перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
— порядок і умови здійснення страхових виплат;
— строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
— причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
— умови припинення договору страхування;
— порядок вирішення спорів;
— страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;
— страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;
— особливі умови.
У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.
Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам цієї статті.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент — у іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої цієї статті при укладанні договорів страхування життя.
Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію відповідно до укладених угод з іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.
Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.
Грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов’язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов’язань.
Страховик зобов’язаний:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;
3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;
4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;
6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страховика.
Страхувальник зобов’язаний:
1) своєчасно вносити страхові платежі;
2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об’єкта страхування;
4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страхувальника.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аварійні комісари — особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.
Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.
У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.
Підприємства, установи та організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законодавством України.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.
Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.
Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення строку дії;
2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред’явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;
4) ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 цього Закону;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.
Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.
У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.
У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.
У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.
Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.
Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.
Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі:
1) якщо його укладено після страхового випадку;
2) якщо об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.
Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.
9.4 Методика страхування майнових інтересів юридичних та фізичних осіб
Залежно від форм власності й категорій страховиків у майновому страхуванні виділяють декілька підгалузей ( державного та недержавного, обов’язкового чи добровільного ) страхування:
–         страхування державного майна;
–         страхування колективного майна підприємств;
–         страхування приватного майна.
Класифікація майнового страхування за об’єктами доповнюється розподілом за видами небезпек:
–         Страхування від вогню та інших стихійних лих(землетрусів, повеней тощо) матеріальних об’єктів, зокрема будівель, споруд, транспортних засобів, устаткування, сировини, готової продукції тощо;
–         Страхування результатів сільського господарювання від погодно кліматичних умов;
–         Страхування сільськогосподарських тварин на випадок падежу від епідемій;
–         Страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших ймовірних небезпек.
СТРАХУВАННЯ МАЙНА НА ВИПАДОК ВОГНЮ, СТИХІЙНОГО ЛИХА ТА КРАДІЖКИ
Економічна реформа в Україні пов’язана насамперед зі зміною механізму управління в державному секторі економіки та форм власності на основі приватизації державного майна. Формується нова структура багатоукладної економіки. Оскільки за цих умов господарювання зростають витрати на забезпечення безпечності бізнесу, зростає потреба суб’єктів господарської діяльності у захисті своїх майнових інтересів від різноманітних ризиків.
Важливою стає проблема мінімізації підприємницького ризику.
Як відомо, переважну частину національного багатства країни становить майно підприємств різних форм власності. Нерідко на діяльність підприємств впливають непередбачені обставини. А такі явища, як стихійні лиха, пожежі й крадіжки, негативно впливають на відтворювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові резерви. Своїх коштів вистачає, як правило, лише на покриття незначних збитків. Що ж до великих збитків, то для їх відшкодування практично жодне підприємство не має коштів. Постає потреба у страхуванні. Світовий досвід довів, що най економнішою формою страхового захисту є страхування майна.
Страхування майна промислових підприємств від вогню є традиційним і найпоширенішим видом страхування. Сутність страхування від вогню — відшкодування збитку від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших випадкових і непередбачених подій (ризиків), додаткових Щодо ризиків пожежі та вибуху, що призвели до спалаху застрахованого майна (страхування «від вогню та інших випадків»). Під поняттям «пожежа» слід розуміти неконтрольоване горіння, яке спричинило матеріальний збиток. Страхові компанії відшкодовують також збитки, які виникли внаслідок безпосередньої дії вогню (пожежі), а також дії побічних явищ (тиск повітря або газу, тепло, дим).
Для того щоб підприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настання непередбачених обставин, укладаються договори добровільного страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших форм власності підприємств і організацій незалежно від видів діяльності.
Страхування майна сільськогосподарських підприємств (урожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, тварин) має певні особливості.
Державні підприємства, а також акціонерні товариства й корпорації, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду договори страхування.
За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству:
* будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об’єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно.
За додатковими договорами може бути застраховане:
* майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо.
* майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.
Підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибіркове страхування). Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям.
Не приймаються на умовах добровільного страхування:
а) гроші готівкою;
б) акції, облігації та інші цінні папери;
в) рукописи, креслення й інші документи, бухгалтерські та ділові книги;
г) дорогоцінні метали;
д) технічні носії інформації, комп’ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски і т. ін.);
е) майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.
Не можуть бути застрахованими також будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи розташовані в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійні явища.
У разі страхування майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці воно вважається застрахованим із часу, коли його взято з постійного місця перебування (організація, музей, виставка), для того щоб упакувати й далі транспортувати до місця випробування або експонування. Стан застрахованості цього майна триває і в період його тимчасового складування, випробування, експонування та зворотного транспортування доти, доки це майно не буде встановлене на постійне місце перебування в пункті, зазначеному в договорі.
Страхові випадки. У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:
а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;
    продолжение
–PAGE_BREAK–б) комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).
Майно береться під страховий захист також від ризиків, що виникають під час ведення експериментальних та дослідницьких робіт.
Будівлі, споруди та інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв’язку з пожежею або раптовою загрозою стихійного лиха їх необхідно розібрати або перенести на нове місце.
Страхова оцінка. Для того щоб відшкодування збитків, завданих основним та оборотним фондам, було повним, необхідно правильно їх оцінити.
Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.
Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу.
Об’єкти у стадії незавершеного будівництва — у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.
Продукція у процесі виробництва або обробки — вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.
Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат — на вартість, визначену за пред’явленими страхувальником документами або згідно з експертною оцінкою.
Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:
* на балансову вартість;
* на договірну вартість;
* на певну частку (відсоток) вартості.
Якщо майно взяте на страхування на певну частку (відсоток), то всі об’єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.
Договір страхування майна, одержаного підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання тощо, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бухгалтерського обліку підприємств, яким належить це майно (з вирахуванням зносу).
За договором страхування майна підприємства мають право обрати обсяг власної участі у відшкодуванні витрат (франшизу). Сума платежів відповідно зменшується на розмір установленої договором франшизи.
Страхова сума. Страхування не може бути джерелом збагачення страхувальника. Тому основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку. За кожним застрахованим об’єктом страхова сума має відповідати його дійсній вартості.
Якщо вона менша, страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, яка відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. У цьому разі йдеться про так зване «недострахування». Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію.
Страхове відшкодування = Збиток * Страхова сума Вартість майна
Щоб уникнути негативних наслідків такого стану страхувальника, необхідно у разі підвищення цін на майно або зміни його вартості своєчасно приводити у відповідність страхову суму.
Існують різні методи, які виключають небезпеку «недострахування»:
* страхування на випадок збільшення вартості майна;
* підсумкове страхування;
* баланс сум;
* страхування за середнім залишком;
* застереження про приведення сум у відповідність.
Страхова сума у зв’язку зі зміною вартості майна в період чинності договору може бути збільшена за письмовою заявою страхувальника. Страхові платежі перераховуються за строк, що лишився до закінчення дії договору; за кожний місяць додатково нараховується 1/12 річного страхового внеску.
Порядок укладання і припинення дії договору страхування.
Договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника. Страхувальник подає окремо заяву про добровільне страхування майна, що належить підприємству, і заяву про добровільне страхування майна згідно з договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна (вибіркове страхування), то до заяви додається опис відповідного майна.
Заява — це найпоширеніша форма отримання страховиком інформації про ризики, які необхідно застрахувати. У заяві страхувальник має дати вірогідний опис майна, охарактеризувати його, зазначити місцезнаходження і призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі відомості необхідні для правильного визначення ступеня ризику, розміру страхової премії, урегулювання спірних питань щодо розміру відшкодування збитку.
Договір страхування оформляється видачею страхувальникові страхового полісу і починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів (усієї суми або визначеної договором першої її частини).
Договори страхування майна можуть укладатися на 1 рік або на невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів.
За договором, укладеним на 1 рік і більше, страхові премії можуть бути сплачені одноразово в розмірі річної суми або у два строки. За першим платіж має становити не менш ніж 50 % річної суми. Платежі в повному обсязі або за першим строком сплати мають бути сплачені у встановлений договором термін, за Другим — не пізніше, як за три місяці після нього.
У випадках, коли відповідальність за договорами не передається на перестрахування, страхові премії можуть бути сплачені у чотири строки. При цьому кожний платіж має становити не менше як 25 % їх річної суми. Платіж за першим строком сплачується у встановлений договором термін, а наступні не пізніше відповідно трьох, шести, дев’яти місяців від дня сплати першого.
Договір набуває чинності з наступного дня після надходження на розрахунковий рахунок компанії не менш як 50 % річної суми платежів за умови їх сплати у два строки чи 25 % при сплаті платежів у чотири строки.
За договором, укладеним на термін понад 1 рік, не пізніше як за місяць до кінця року, за який повністю було сплачено страхові платежі, згідно з представленою довідкою із зазначенням уточненої вартості майна і страхової суми, на наступний рік повинні надійти перераховані платежі в обсязі річної суми або не менше 50 % вартості річної суми. Якщо за договором страхування до встановленого першого строку сплати платежі не надійдуть або надійдуть не повністю, то цей договір вважається не дійсним, а страхувальникові повертаються 90 % платежів. Майно, яке надійшло в період чинності договору страхування, вважається застрахованим у межах страхової суми без додаткової сплати страхових платежів. За майно, яке вибуло в період чинності договору, страхові платежі не повертаються.
У разі укладання договору страхування терміном до дев’яти місяців платежі обчислюються за кожний місяць у розмірі 10 відсотків річної ставки, а на 10 чи 11 місяців — у розмірі річної ставки з одноразовою їх сплатою.
У зв’язку із зміною вартості майна або додаткових матеріальних і трудових затрат по відновленню робіт на об’єктах незавершеного будівництва, страхова сума може бути збільшена. Страхові платежі перераховуються за термін, що залишився до закінчення дії договору, а саме за кожний місяць додатково нараховується 1/12 річного страхового платежу.
Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінцевих строків страхування, повертаються (лише за повні місяці).
У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємств страхове відшкодування виплачується підприємству чи організації-право наступниці.
Пільги. Для постійних страхувальників, які безперервно страхували майно на повну вартість і протягом одного, двох, трьох, чотирьох і більше років не одержували страхового відшкодування, річна сума страхових платежів зменшується відповідно на 15, 20, 25 і 30 відсотків.
Страхувальникам, котрі страхували майно не менше як 2 роки підряд, надається місячний пільговий строк для укладання нового договору. Він набуває чинності від дня закінчення строку дії попереднього договору. З цього дня обчислюються страхові платежі за новим договором.
Якщо протягом пільгового строку станеться страховий випадок, а новий договір на цей час не буде укладено, то відшкодування виплачується за умовами, установленими останнім договором страхування.
Страхова премія. Основні фактори, що визначають розмір ставки премії, такі: вірогідність страхового випадку; вірогідний розмір збитку. Задавши значення цих двох величин, дістанемо інтегральний показник, який покладено в основу ставки премії.
Розраховуючи тарифну ставку, страхова компанія виходить із умов, що зібраних коштів зі страхувальників має бути достатньо для страхових виплат усім застрахованим особам.
Розраховуючи ставки страхових платежів, які залежать від конкретних об’єктів та умов страхування, застосовуються різні знижки-надбавки та пільги. При страхуванні майна державних підприємств і організацій ставки диференційовані залежно від галузі, якій належить страхувальник. Якщо підприємство бажає застрахувати все своє майно, застосовуються знижені ставки. У разі вибіркового страхування, коли укладається договір страхування частини майна, ставки страхових платежів значно вищі.
Ураховуються також технічний стан підприємства, а саме: якщо він гірший за середній, засоби технічної безпеки застарілі або їх мало, персонал мало кваліфікований, тарифна ставка може бути підвищена.
Певні знижки суми нарахованих платежів надаються тим підприємствам, застраховані об’єкти яких відповідають вимогам пожежної безпеки.
Якщо підприємство не нове, ураховується досвід його страхування: якщо страхових випадків було небагато — премія встановлюється невисока, а якщо їх було відносно багато — премія буде вищою за середню.
Найвищі ставки застосовуються зі страхування машин, обладнання та іншого майна, яке використовується для виконання експериментальних і дослідних робіт.
Для страхування майна недержавних підприємств і організацій використовуються ставки, диференційовані за формами господарювання та видами майна.
Зі страхування майна релігійних організацій, музеїв тощо застосовуються різні ставки залежно від рівня протипожежної забезпеченості будівель.
При укладанні договору страхування ціна послуги може бути подана в твердій сумі або у вигляді частки (відсотка) від якоїсь величини, яка може бути взята за базу визначення ціни.
У разі страхування майна від вогню, стихійного лиха та крадіжки страхову премію визначають у вигляді відсотка від бази премії. Базою премії завжди є страхова сума і тарифна ставка.
Страхова премія за договором страхування, укладеним на один рік або на невизначений термін, може бути внесена одноразово (у розмірі річної суми платежів) або за два рази: кожний внесок має становити не менш як 50 % річної суми платежів. Перший платіж має бути внесений у встановлений договором термін, другий — не пізніше як через 4 місяці після нього. Якщо платежі вносяться одноразово, страхувальникові надається знижка з нарахованих платежів.
При поновленні договору страхування перша частина платежу має бути внесена раніше, ніж втратить чинність попередній договір, а наступна — не пізніш як за чотири місяці від дня втрати чинності.
Визначення збитку і страхового відшкодування. Визначення розміру збитку і виплати страхового відшкодування — одна з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній. Від умілого, чіткого та якісного регулювання збитків, які виникли у страхувальника, залежить імідж страхової компанії.
Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування (будівлі, засоби виробництва, товари і т. ін.), суб’єкта страхування (державне підприємство, колгосп і т. ін.), стихійного лиха (пожежа, землетрус, повінь тощо).
Розмір збитку і сплати страхового відшкодування визначають у такій послідовності: 1) установлюють факт страхового випадку; 2) визначають розмір збитку і страхового відшкодування, складають страховий акт про страховий випадок; 3) здійснюють страхову виплату.
При пошкодженні, загибелі або крадіжці майна страхувальник має протягом одного — трьох днів подати заяву про страховий випадок, зазначивши в ній, коли, де, за яких обставин і яке майно загинуло або було пошкоджене чи викрадене. Страхова компанія перевіряє відповідність наведених фактів та умов договору страхування.
Так вирішується питання про наявність страхового чи не страхового випадку. Потрібно встановити також, чи було застраховане майно на момент настання страхової події, оскільки договір страхування міг ще не набути чинності, або бути вже припиненим. Далі необхідно перевірити, чи входять до обсягу відповідальності страхові випадки та інші ризики, від яких здійснено страхування. Відповідні органи мають надати страхувальникові такі документи:
* на випадок пожежі — довідку (акт) органу пожежного нагляду;
* у разі стихійного лиха — довідку органів гідрометеорологічної служби;
* на випадок крадіжки майна або його знищення, пов’язаного з крадіжкою, — відповідну постанову слідчих органів з обов’язковим списком майна, яке було вкрадене або знищене.
Коли подія, яка настала, не була передбачена договором, вона не є страховим випадком і страховик звільняється від відшкодування завданого збитку.
Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п’яти — десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти страховий акт, відбивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також визначивши розміри збитку та страхового відшкодування.
Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, яке належить до основних засобів, визначається виходячи із залишкової вартості, оцінної вартості і виключенням вартості залишків, а в разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо — на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах страхової суми. До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, усі необхідні і доцільні витрати на рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку, витрати на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об’єктів, проведення експертиз, необхідних для встановлення обсягу втрат, і т. ін.
Кількість і вартість майна, наявного на момент страхового випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження і видатки інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів.
Після розрахунків розміру збитку визначають розмір страхового відшкодування. Більшість компаній страхове відшкодування виплачують протягом 15 днів від дня складання акта про загибель (пошкодження) застрахованого майна й одержання всіх необхідних документів від компетентних органів.
У разі загибелі (пошкодження) майна страхове відшкодування визначається таким відсотком від суми збитку, в якому майно було застраховане, але розмір відшкодування не повинен перевищувати розміру страхової суми. Якщо перевіркою буде встановлено, що під час укладання договору вартість майна була зазначена нижчою за фактичну, то відсоток, на який було застраховане майно, відповідно зменшується.
Якщо внаслідок страхового випадку знищено велику кількість майна і протягом встановленого строку неможливо зробити новий розрахунок розміру збитку, то на підставі письмової заяви страхувальника страхова компанія може виплатити йому аванс у розмірі 50 %.
Із суми страхового відшкодування вираховуються:
* франшиза (безумовна);
* виплачений страхувальникові аванс;
* чергові платежі (в разі несплати), за погодженням зі страхувальником, якщо виплата здійснюється до настання строку їх сплати.
Втрати внаслідок пошкодження або знищення майна, отриманого підприємством або організацією за договором майнового найму або прийнятого для переробки, ремонту, перевезення, зберігання тощо, відшкодовуються у повному обсязі в межах страхової суми, установленої на кожний конкретний об’єкт.
Страхове відшкодування за збитки, завдані внаслідок виконання експериментальних або дослідних робіт, а також під час експонування майна на виставках, виплачується лише у випадках, коли майно було застраховане за окремим договором.
Страхова установа, яка виплатила страхове відшкодування за пошкоджене або загибле майно, набуває права висунути (у межах суми, виплаченої страхувальникові) вимоги, які підприємство має до особи, відповідальної за завдану шкоду.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Страхування життя — це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов’язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов’язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.
Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.
В Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:
1) медичне страхування;
2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;
3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
4) страхування спортсменів вищих категорій;
5) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
7) авіаційне страхування цивільної авіації;
8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;
9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;
10) страхування засобів водного транспорту;
11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;
12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;
13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;
14) страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;
15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;
16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про розподіл продукції»;
17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;
18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України «Про нафту і газ»;
19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;
20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;
22) страхування об’єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;
23) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;
24) страхування об’єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;
25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;
26) страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;
27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;
29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;
30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;
31) страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну;
32) страхування відповідальності морського судновласника;
33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;
34) страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;
35) страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування;
351) страхування фінансової відповідальності управителя майном за збитки при здійсненні управління цим майном;
36) страхування від ризиків загибелі або пошкодження нерухомості, набутої в результаті управління майном;
37) страхування фінансових ризиків неотримання, невчасного отримання та отримання не у повній сумі платежів за договорами про іпотечні кредити та платежів за іпотечними сертифікатами;
38) страхування будівельно-монтажних робіт забудовником відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;
39) страхування відповідальності забудовника перед третіми особами відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;
40) страхування майна, переданого у концесію;
41) страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров’ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів;
42) страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт.
Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.
Страховий ризик — певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок — подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).
Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому.
Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.
Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.
Договором страхування життя обов’язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації.
Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика).
Прийняті страховиком додаткові страхові зобов’язання повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в односторонньому порядку.
У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.
Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.
Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.
Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.
Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об’єкта, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.
Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування.
Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.
Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя — також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.
Об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.
За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов’язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.
У декларації страховик (перестрахувальник) зобов’язаний вказати інформацію про ризики та об’єкти страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів — перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Договір страхування, за яким виплачено страхове відшкодування, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому строку в розмірі різниці між страховою сумою, обумовленою договором, і сумою виплаченого страхового відшкодування. Якщо страхове відшкодування виплачене в розмірі повної страхової суми, то чинність договору припиняється.
Не підлягають відшкодуванню збитки:
* завдані внаслідок перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що природно випливають з них (корозія, природне спрацювання та інші природні властивості окремих предметів);
* завдані через те, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування майна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому пошкодженню чи знищенню;
* завдані внаслідок викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтверджено міліцією або іншими правоохоронними органами.
СТРАХУВАННЯ БУДІВЕЛЬ
Будівлі за ступенем важливості належать до пріоритетного майна. Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові величезних збитків. Тому кожний власник будівлі чи будівель повинен заздалегідь подбати про те, щоб у разі виникнення таких збитків мати змогу покрити їх. У пригоді тут можуть стати грошові заощадження та страхування. При цьому страхування має переваги, які полягають у тому, що зобов’язання за договором страхування починають виконуватися з моменту його укладення. А для нагромадження значних заощаджень потрібний тривалий час. Тому страхування будівель відіграє велику роль у захисті економічних інтересів громадян, які можуть зазнати матеріальних збитків унаслідок непередбачуваних подій.
У сучасних умовах фізичні особи, власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також фізичні особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах, можуть бути страхувальниками й укладати договори добровільного страхування.
До переліку об’єктів, що підлягають страховому захисту, належать різні споруди: житлові, садові й дачні будинки, господарські (сараї, погреби, гаражі) та зовнішні (тротуари, тераси, огорожі, ворота) будівлі, зведені на постійному місці, у тому числі й ті, під заставу яких страхувальник одержав кредит в установі банку. Одночасно з будівлями приймається на страхування додаткове обладнання до них (газопровід, водяні, газові лічильники, грати на вікнах тощо). Договором можна передбачити страхування цивільної відповідальності страхувальника та членів його родини за шкоду, яка може бути заподіяна при користуванні (розпоряджанні) будівлями. При цьому страхувальник має право вільно вибирати об’єкт страхування, а саме, він може застрахувати:
* усі будівлі, які розташовані на його земельній ділянці;
* окремі будівлі (лише житловий будинок або гараж);
* окремі конструктивні елементи (тільки вікна, двері або дах);
* будівлі, зведення яких не закінчено.
Винятком з переліку об’єктів страхування є будівлі, що підлягають знесенню, дуже старі, аварійні, а також ті, що містяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені або інші стихійні лиха, якщо про це оголошено в установленому порядку. У рамках страхування будівель не підлягає страхуванню рухоме майно, що там перебуває (предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, будівельні матеріали).
Відповідальність страховика зі страхування будівель полягає у відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок стихійного лиха (буря, ураган, блискавка, злива, град, обвал, зсув, сель, вихід підґрунтових вод, осідання ґрунту, повінь, землетрус); пожежі, вибуху, аварії опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викиду газу; неправомірних дій третіх осіб.
Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; ремонтні роботи, конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; ведення воєнних дій, виникнення громадських заворушень, конфіскацію майна, екологічні катастрофи.
Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника терміном на 1 рік або на кілька місяців.
Укладати договір страхування починають з таких дій:
* уточнюють факт належності будівель особі, з якою укладається договір;
* з’ясовують, оголошено чи ні в даній місцевості про загрозу обвалу, повені або іншого стихійного лиха. Якщо про таку загрозу оголошено, договір не укладається (крім поновлення на ще один строк);
* обов’язково оглядають будівлі у присутності страхувальника;
* з’ясовують, чи забезпечені будівлі (особливо садові, дачні будинки) належним доглядом (постійне проживання, систематичне відвідування, нагляд родичів, сусідів і т. ін.);
* дають страхову оцінку будівель, щоб правильно визначити страхову суму.
При укладанні договору страхування будівель насамперед важливо визначити їх вартість, тобто дати відповідну страхову оцінку. На підставі страхової оцінки визначають розмір страхової суми, страхового платежу, а в разі знищення або пошкодження будівель — розмір збитку та страхового відшкодування. Крім того, правильність визначення страхової оцінки впливає на загальні фінансові результати страховика.
Для визначення вартості будівель страховики користуються послугами експертів або відповідними оцінними документами бюро технічної інвентаризації, органів комунального господарства, що їх має кожний власник будівель. Оцінні документи складають на підставі інвентаризаційних документів (поверхових планів, опису будівель і т. ін.). При оцінюванні будівель використовуються оцінні норми, під якими розуміють вартість у грошових одиницях певної одиниці вимірювання (метра квадратного, метра кубічного, метра погонної довжини) нової будівлі. В оцінних документах зазначається первісна та дійсна вартість будівель. Первісна вартість — це вартість нової будівлі, обчислена згідно з існуючими в даному регіоні оцінними нормами. Дійсна вартість обчислюється відніманням від первісної вартості суми зносу.
У страховій практиці застосовують кілька варіантів визначення страхової оцінки будівель.
Варіант І — страховою оцінкою може бути дійсна вартість будівель на день укладення або поновлення договору.
Варіант II — передбачає визначення страхової оцінки із застосуванням відповідних ринкових цін, що склалися на будівлі в даному регіоні (тобто первісної вартості). У такому разі реалізується принцип повноти страхового захисту. Коли б не існувало страхування на базі ринкової вартості, страхувальникові довелося б самостійно нести витрати, які перевищують дійсну вартість при відбудові будівель.
В Україні страхова сума визначається окремо для кожної будівлі, що приймається на страхування, за домовленістю страхувальника зі страховиком, але не може перевищувати дійсної вартості будівлі (страхова оцінка). Коли договір укладено на страхову суму, що менша за страхову оцінку, страховик несе пропорційну відповідальність, тобто страхове відшкодування виплачується у такому проценті від суми збитку, який процент страхова сума становить від дійсної вартості будівлі.
Якщо страхувальник має намір збільшити страхову суму в період дії договору страхування (через інфляційне зростання вартості будівлі, у зв’язку з прибудовою до останньої або в разі страхування не на повну вартість), укладається додатковий договір на термін, що залишився до кінця чинності основного договору. При цьому загальна страхова сума за основним та додатковим договорами не повинна перевищувати дійсної вартості будівель.
Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, терміном страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних розмірів тарифних ставок: на будівлі в сільській місцевості — від 0,2 до 0,45 % страхової суми; на будівлі в міській місцевості — від 0,18 до 0,4% страхової суми, які затверджено постановою Кабінету Міністрів від 17 вересня 1996 р. № 1122. Якщо страховий платіж становить значну суму, страхувальникові може бути надане право сплатити її як одноразово, так і частинами: у два або три строки. Сплата можлива готівкою — представникові страховика або безготівкове — через бухгалтерію підприємства, де працює страхувальник. При сплаті платежу готівкою страхувальник одночасно одержує страхове свідоцтво певної форми. Для того щоб сплатити платіж безготівкове, страхувальник подає доручення до бухгалтерії підприємства, яка має утримати платіж із його заробітної плати та перерахувати на рахунок страховика в установі банку.
Страхове свідоцтво видається страхувальникові в обумовлений договором термін після надходження платежу на рахунок страхової компанії. У разі неперерахування страхового платежу за страхувальника, який подав доручення, договір страхування вважається таким, що не відбувся.
Договір страхування набирає чинності з наступного дня, якщо він сплачується готівкою, або з дня надходження його на рахунок страховика — у разі безготівкового розрахунку. Такий порядок набуття договорами чинності стосується договорів, які укладаються вперше, а також додаткових договорів, укладених у зв’язку зі збільшенням страхової суми. У разі поновлення договору на новий термін до закінчення дії попереднього договору, він набирає чинності з наступного дня після закінчення дії попереднього договору. Дія договору страхування припиняється через такий строк, на який його було укладено, у день, що передує числу, з якого договір набрав чинності. Водночас припиняється дія додаткового договору. Якщо страхувальник не сплатив чергової частини платежу, дія договору припиняється наступного дня після числа, зазначеного у страховому свідоцтві для сплати платежу. Дія такого договору може бути поновлена, якщо протягом певного (передбаченого його умовами) терміну з дня, визначеного для сплати чергового платежу, страхувальник звернувся із заявою про поновлення договору, страховик оглянув будівлі і за час прострочи сплати страхового платежу не сталося страхового випадку.
Передбачається також умова дострокового розірвання договору страхування з ініціативи страхувальника (наприклад, втрата права власності у разі продажу або дарування будівель і т. ін.). Тоді, якщо за період страхування не було страхового випадку, страхувальникові повертається частка сплаченого платежу. Обчислюється вона пропорційно до невикористаного строку, за який страховик має нести відповідальність, зі зменшенням на певну суму, використану для ведення справи страхової компанії. У разі зміни страхувальником будівель (замість проданих будівель придбані інші) укладається новий договір. Страховий платіж обчислюють тоді на підставі характеристики нових будівель з урахуванням невикористаної частки платежу за попереднім договором. Щоб заохотити страхувальників до подальшої співпраці, страховики передбачають різні пільги. По-перше, постійним страхувальникам може бути наданий пільговий (наприклад, місячний) строк для укладення нового договору. Такий договір, незалежно від дня сплати страхових платежів, вважається поновленим і набирає чинності з дня закінчення дії попереднього договору. Якщо в такий пільговий строк станеться страховий випадок, а договір страхування не поновлено, страхове відшкодування виплачується згідно з умовами, установленими попереднім договором. По-друге, постійним страхувальникам, які за час страхування не отримували страхового відшкодування, у разі поновлення договорів можуть надаватися знижки в певному розмірі від страхового платежу. При цьому постійними страхувальниками визнаються такі фізичні особи, які протягом кількох років безперервно укладали договори страхування будівель.
Укладений договір страхування свідчить про те, що в разі настання страхового випадку страхувальникові буде відшкодовано збиток. Оперативне вирішення питання про виплату страхового відшкодування створює сприятливі передумови для швидкого відновлення майнового стану страхувальника, що його він мав до страхового випадку. А тому, якщо страховий випадок настане, страхувальник має вжити заходів щодо зменшення збитків, завданих страховим випадком; повідомити протягом доби компетентні органи (залежно від події — пожежний нагляд, органи міліції і т. ін.); письмово повідомити про будь-який випадок страховика; дати змогу представникові страховика оглянути пошкоджені будівлі, не виконуючи робіт з їх відновлення. У разі невиконання страхувальником зазначених вимог страховик має право не виплачувати страхового відшкодування.
Страховику свою чергу, зобов’язаний:
* прийняти та зареєструвати заяву страхувальника про знищення або пошкодження будівель;
* запросити особу, відповідальну за заподіяну шкоду (якщо така є), для складання страхового акта;
* скласти страховий акт;
* при потребі про інформацію, пов’язану зі страховим випадком, зробити запит до компетентних органів або самостійно з’ясувати причини та обставини страхового випадку;
* обчислити суму збитку та страхового відшкодування;
* виплатити страхувальникові страхове відшкодування;
* на суму виплаченого страхового відшкодування пред’явити винній особі (якщо така є) регрес ний позов.
Розмір заподіяного страхувальникові збитку та страхового відшкодування визначається на підставі страхового акта.
На кожний страховий випадок, внаслідок якого було знищено або пошкоджено будівлі, страховик складає акт певної форми, в якому беруть участь страхувальник або повнолітній член його родини, двоє свідків та винна особа (якщо така є).
У страховому акті, що складається на місці страхової події, у результаті ретельного огляду пошкодженої (знищеної) будівлі подається характеристика випадку, який стався; зазначаються розміри будівлі та будівельні матеріали її конструктивних елементів; наводяться відомості про розмір знищених або пошкоджених будівель; перелічуються роботи з рятування будівель; констатується наявність залишків знищеної або пошкодженої будівлі, придатних для подальшого використання.
Зазначені дані є базою для розрахунку суми збитку.
Визначити суму збитку та страхового відшкодування — найскладніша та найвідповідальніша робота страховика, що передбачає такі послідовні етапи:
* установлення факту загибелі або пошкодження будівель;
* визначення причини завданого збитку та вирішення питання про наявність страхового або не страхового випадку;
* визначення ступеня знищення або пошкодження будівель.
При оцінюванні ступеня знищення або пошкодження будівлі розрізняють тотальний та частковий збиток.
Тотальний збиток, або знищення будівлі, констатується тоді, коли вартість відновлюваних робіт з урахуванням вартості залишків та витрат, понесених страхувальником з метою запобігання збиткам або їх зменшення, перевищує дійсну вартість будівлі. Залишки від знищених будівель та окремих конструктивних елементів беруться до уваги лише в тому разі, коли вони придатні для подальшого використання за призначенням, і враховуються за кількістю будівельного матеріалу (цегли, каменю, пиломатеріалів, шиферу і т. ін.), що його можна одержати при розбиранні зруйнованої будівлі або окремої її частини.
Розмір тотального збитку визначається:
* при повному знищенні будівлі без залишків будівельних матеріалів, придатних для будівництва, — як сума вартості (оцінки) будівлі з урахуванням суми зносу та витрат з рятування будівлі;
* якщо будівлю знищено, але є залишки будівельних матеріалів, придатних для будівництва, — як різниця між сумою вартості будівлі (з урахуванням суми зносу) та витрат з її рятування і сумою вартості залишків матеріалів (із сумою зносу) з урахуванням їх знецінення внаслідок страхового випадку. Сума збитку набирає такого вигляду:
S = ((B — I)+P) — З,
де В — первісна вартість будівлі;
І — сума зносу;
Р — витрати з рятування будівлі;
З — вартість залишків, придатних для будівництва.
При частковому збитку (пошкодженні будівель) основою для визначення втрат є вартість відновлення (ремонту) будівлі з урахуванням суми зносу та вартості залишків від пошкоджених (знищених) конструктивних елементів. Вартістю відновлення будівлі є витрати, необхідні для того, щоб привести будівлю до стану, коли вона буде придатною для експлуатації, аналогічно тому, в якому будівля перебувала до настання страхового випадку.
Вартість відновлення пошкодженої будівлі визначається одним із таких способів: використанням одиничних розцінок на заміну чи відновлення конструктивних елементів, на підставі яких розроблено оцінні норми в даній місцевості, або використанням відсоткового співвідношення (питомої ваги) вартості окремих конструктивних елементів до загальної вартості будівель. Метод розрахунку вартості відновлення будівлі страховик обирає самостійно з огляду на характер, ступінь та обсяг пошкоджень, складність конструкцій даної будівлі та наявність відповідної технічної та оцінної документації.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Розмір суми збитку є вихідним показником для розрахунку суми страхового відшкодування. Оскільки будівлі страхуються за системою пропорційної відповідальності, обсяг страхового відшкодування залежить не лише від нарахованої суми збитку, а й від розміру суми, на яку застраховано будівлю.
Тому сума страхового відшкодування визначається такою залежністю
Sс.в. = Sзб. * S О
де Sс.в — сума страхового відшкодування;
Sзб — сума збитку;
S — страхова сума за договором;
О — страхова оцінка.
Якщо будівлі застраховані на повну вартість, то відбувається повне відшкодування збитку.
Страхове відшкодування виплачується страхувальникові протягом обумовленого договором терміну (двох, трьох днів) після одержання всіх необхідних документів.
Подальша дія договору страхування залежить від розміру виплаченого страхового відшкодування. У разі виплати страхового відшкодування в повній страховій сумі дія договору припиняється, а якщо виплачено лише частину страхової суми, — дія договору продовжується до кінця зазначеного в ньому строку, у розмірі різниці між страховою сумою та сумою виплаченого страхового відшкодування.
СТРАХУВАННЯ ДОМАШНЬОГО МАЙНА
Для населення давно стали звичними такі складні та цінні побутові предмети, як телевізори, холодильники та інші предмети довгострокового користування. Тому природним є намагання власників домашнього майна захистити себе від будь-яких випадковостей. Вирішити ці проблеми можна за допомогою добровільного страхування домашнього майна.
Страхувальниками домашнього майна можуть бути фізичні особи — власники домашнього майна.
Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові і членам його родини, які разом з ним проживають і ведуть спільне господарство. Зокрема, це таке майно: меблі, радіо-, відео- і телеапаратура, електроприлади, килимові вироби, одяг, білизна, взуття, вироби з дорогоцінних металів, предмети домашнього господарства та вжитку, господарський та спортивний інвентар; книги, предмети образотворчого мистецтва тощо. На страхування приймаються не лише предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, а й будівельні матеріали, корми, паливо, сільськогосподарські культури, елементи оздоблення та обладнання житлових і господарських приміщень у будинках державного, громадського фонду, житлово-будівельних кооперативів, приватизованих квартир, а також цивільна відповідальність страхувальника за шкоду, яку він може завдати третій особі.
На страхування може прийматися все домашнє майно, яке є в господарстві, окремі групи предметів (наприклад, меблі, одяг, радіо -, теле -, відеоапаратура) або окремі предмети (скажімо, лише персональний комп’ютер або телевізор). Особливо цінне майно (вироби з дорогоцінних металів, коштовне, напівкоштовне каміння, картини, колекції, унікальні та антикварні речі тощо) може прийматися на страхування за спеціальним договором.
Численність об’єктів страхування зумовлює наявність великої кількості подій, у разі яких виплачується відшкодування.
Страховик відповідає за збитки, що виникли внаслідок зазначених далі причин.
* Стихійне лихо: повінь, буря, ураган, злива, град, обвал, зсув, вихід підґрунтових вод, осідання гранту, паводок, незвичні для даної місцевості тривалі дощі та великі снігопади, сель, блискавка, землетрус.
* Пожежа, вибух, аварія опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викид газу, раптове зруйнування основних конструкцій житлових або підсобних приміщень.
* Викрадення або неправомірні дії третіх осіб.
Залежно від конкретних потреб у страховому захисті страхувальник може застрахувати домашнє майно одразу від усіх або кількох зазначених ризиків. При цьому ризики можуть також бути згруповані за варіантами, наприклад: 1-й варіант — передбачає відповідальність страховика за відшкодування збитку, що стався внаслідок будь-якого випадку, тобто від стихійного лиха, нещасного випадку, викрадення; 2-й варіант — лише в разі стихійного лиха або нещасного випадку; 3-й варіант — тільки в разі викрадення і т. ін.
Серед такої кількості об’єктів страхування та страхових випадків передбачаються певні обмеження щодо прийняття домашнього майна на страхування та обсягу страхової відповідальності. Так, страхування не поширюється на різні документи, цінні папери, грошові знаки, рукописи, фотознімки, кімнатні рослини, запасні частини, деталі, приладдя до транспортних засобів та інше майно, страхування якого провадиться за іншими правилами. Крім того, не вважаються застрахованими предмети, які використовуються з комерційною чи професійною метою чи не належать страхувальникові або членам його сім’ї на правах особистої власності (наприклад, речі, що взяті напрокат, у тимчасове користування або на зберігання від інших осіб). Крім того, не приймається на страхування домашнє майно, що перебуває в аварійних або дуже старих будівлях чи в зоні, якій загрожують повені, зсуви, обвали та інші стихійні лиха, з моменту оголошення в установленому порядку про таку загрозу. У такій зоні домашнє майно приймається на страхування лише в разі, коли страхувальник поновлює договір страхування на новий термін до закінчення терміну дії попереднього договору.
До обсягу страхової відповідальності не включаються збитки, які виникли внаслідок ведення воєнних дій, введення воєнного стану, зносу, технічного браку, технічних поломок, перевищення строку експлуатації домашнього майна, навмисних дій страхувальника або члена його родини.
Дія договору страхування у просторі обмежена місцем страхування. Отже, охоплене страховим захистом домашнє майно підлягає страхуванню лише за зазначеною в договорі страхування адресою, тобто за місцем проживання страхувальника або розташуванням садового (дачного) будинку (ідеться про всі житлові та підсобні приміщення або відкриті ділянки садиби). Якщо майно переміщується за іншою адресою, то дія договору страхування припиняється. Проте в певних випадках, обумовлених договором, можливе вільне переміщення майна з місця страхування. Наприклад, майно може бути застрахованим на вулиці, на роботі страхувальника або під час його транспортування (залізничним, автомобільним та іншими видами транспорту) у зв’язку зі зміною страхувальником постійного місця проживання в межах території України, крім випадків, коли законодавством або договором перевезення встановлена відповідальність транспортної установи за цілісність майна, що перевозиться.
Страхова сума кожного застрахованого предмета домашнього майна має відповідати страховій оцінці. Страховою оцінкою може бути погоджена сторонами страхування дійсна або первісна вартість майна з урахуванням витрат, пов’язаних з його рятуванням або приведенням у порядок під час страхового випадку. За бажанням страхувальника домашнє майно може бути застраховане на повну дійсну (первісну) вартість або на певну частку від цієї вартості. Тільки колекції, картини, унікальні та антикварні речі приймаються на страхування в розмірі їх повної вартості згідно з експертною оцінкою відповідних компетентних органів.
Якщо на страхування приймаються окремі групи майна або окремі предмети, то страхову суму встановлюють, виходячи з вартості кожної групи майна або предмета окремо.
Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника, як правило, з можливим оглядом майна, що його здійснює представник страховика у присутності страхувальника, аби впевнитися, що заявлена страхова сума відповідає наявності та вартості майна, яке приймається на страхування. Строк страхування становить здебільшого 1 рік, але можуть бути установлені інші строки страхування згідно з конкретними запитами страхувальника, наприклад кілька місяців.
Розмір тарифної ставки встановлюється у відсотках від страхової суми і залежить від обсягу відповідальності страховика, виду домашнього майна, типу будівлі, в якій міститься майно умов додержання безпеки житла та інших факторів.
Порядок сплати страхових платежів і строки дії договору здебільшого відповідають умовам, передбаченим у разі страхування будівель.
У практиці страхування передбачається надання страхувальникам різних пільг, які можна поділити на такі групи: пільги за беззбиткове страхування та пільги різним групам страхувальників.
Пільги за беззбиткове страхування надаються особам, які протягом двох-трьох років страхували домашнє майно, не одержуючи страхового відшкодування. Таким страхувальникам надається знижка, наприклад, від 10 до 40 % страхового платежу.
Пільги, що надаються різним групам страхувальників, також стосуються знижок зі страхових платежів та пільгового терміну для поновлення договору. Знижки зі страхових платежів можуть надаватися окремим страхувальникам:
* за комплексність страхування. Умовою отримання такої пільги має бути наявність договорів страхування за іншими видами страхування в одній страховій компанії. Наприклад, окрім договору страхування домашнього майна страхувальник має договір страхування транспортного засобу та договір страхування від нещасних випадків;
* за безпеку житла, тобто за використання страхувальниками надійних замків і систем сигналізації житла.
Постійним страхувальникам може надаватися пільговий (наприклад, місячний) термін для укладення нового договору. Новий договір, укладений в обумовлений пільговий термін, незалежно від дня внесення страхових платежів, вважається поновленим і набуває чинності з моменту закінчення дії попереднього договору. Якщо протягом пільгового терміну станеться страховий випадок, а новий договір не буде поновлено, страхове відшкодування виплачується, згідно з умовами страхування, установленими останнім договором.
Взаємовідносини сторін у разі настання страхового випадку ґрунтуються на виконанні страхувальником та страховиком певних зобов’язань. Страхувальник, аби реалізувати своє право на відшкодування, має діяти так:
* вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;
* у разі викрадення майна, знищення або пошкодження його внаслідок навмисних неправомірних дій третьої особи — заявити в органи міліції, у разі пожежі — в органи пожежного нагляду, У разі аварії чи вибуху — у відповідні органи аварійної служби і т. ін.;
* негайно (наприклад, протягом трьох днів) повідомити страховикові про будь-який страховий випадок;
* подати перелік знищеного, пошкодженого або викраденого домашнього майна страховикові;
* зберегти пошкоджені предмети майна або наявні залишки від них та показати їх представникові страховика при складанні страхового акта.
Обов’язки страховика при настанні страхового випадку здебільшого відповідають положенням, що діють зі страхування будівель. У розрахунку розміру збитку є розглянуті далі особливості.
* Розмір збитку визначається окремо за кожним предметом домашнього майна.
* Збиток визначається окремо за кожним ризиком знищення або пошкодження домашнього майна (попри одночасність їх страхування), оскільки втрати в обох випадках будуть різні. Адже знищеним майно вважається тоді, коли воно стало цілком непридатним для використання за початковим призначенням; пошкодженим воно вважається тоді, коли якість предмета погіршилася, але при цьому можливі його відновлення з допомогою ремонту та подальша експлуатація за призначенням.
З огляду на сказане збиток визначається:
* у разі знищення майна — у розмірі дійсної (первісної) вартості застрахованого майна з урахуванням залишків (якщо такі є).
* У разі викрадення — це дійсна або первісна вартість майна.
* У разі пошкодження майна — втрачена вартість, що визначається як різниця між дійсною вартістю та вартістю з урахуванням знецінення, тобто втрати якості та цінності майна через страховий випадок.
Страхування домашнього майна здійснюється за системою першого ризику. Це означає, що страхове відшкодування виплачується за знищене (викрадене або пошкоджене) майно в розмірі суми збитку, але не вищої за страхову суму.
Чим ближча страхова сума за договором страхування до дійсної вартості домашнього майна, тим більше гарантій щодо повного відшкодування збитку. Тому власникові майна доцільно страхувати його не в частковій, а в повній вартості.
Страховик виплачує страхове відшкодування на підставі отриманої заяви страхувальника про страховий випадок, переліку знищених, викрадених або пошкоджених предметів домашнього майна, акта про знищення (пошкодження) майна, довідки компетентних органів, яка підтверджує факт та обставини страхового випадку.
Проте в деяких випадках при виплаті страхового відшкодування враховуються певні обставини.
По-перше, при викраденні (знищенні, пошкодженні) домашнього майна, узятого під охорону органами внутрішніх справ з допомогою засобів сигналізації, від суми страхового відшкодування віднімають суму, що її страхувальник отримав від органів внутрішніх справ. При цьому від суми, сплаченої органами внутрішніх справ, відкидається вартість викрадених предметів, що не були застраховані.
По-друге, навмисне внесення страхувальником до переліку знищеного (пошкодженого, викраденого) майна предметів, які фактично не були знищені (пошкоджені або викрадені), дає підставу страховикові зменшити розмір страхового відшкодування або взагалі відмовити у виплаті відшкодування.
По-третє, страхувальник втрачає право на отримання відшкодування, якщо збиток повністю відшкодовано особою, відповідальною за заподіяний збиток. Якщо збиток не відшкодований винною особою, страховик виплачує страхувальникові відшкодування, а винній особі на суму виплаченого відшкодування подається регрес ний позов. Найчастіше це стосується випадків пошкодження майна внаслідок пожежі, проникнення води із сусідніх приміщень, а також викрадення майна.
У разі, коли після виплати страхового відшкодування страхувальникові було повернено викрадене домашнє майно, він зобов’язаний протягом визначеного умовами страхування терміну після його повернення повернути страховикові отримане за це майно страхове відшкодування, за винятком пов’язаних з викраденням витрат на ремонт та впорядкування повернених предметів.
У страховій практиці застосовуються комплексні види страхування. Найпоширенішими видами комплексного страхування є комплексне страхування будівель та домашнього майна. Страхування майна на подвір’ї (страхування будівель, домашнього майна, тварин, багаторічних насаджень). Сутність комплексного страхування полягає в тому, що за одним договором вважається застрахованим не один, а кілька видів майна. Основні умови комплексного страхування містять умови конкретних видів страхування, що входять у дану комбінацію.
Страхування наземного транспорту при експлуатації
Засоби транспорту страхуються добровільно. На страхування беруться автотранспортні засоби, які підлягають державній реєстрації у встановленому порядку.
До автотранспортних засобів відносять: легкові, вантажні, вантажно-пасажирські, мікроавтобуси, мотоцикли, мотоколяски, моторолери, мопеди, трактори та міні-трактори.
Як показує практика найбільш розвинених країн світу, найпоширенішим видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, приміром, на даний вид страхування припадає близько 45% загального збору премій за майновим страхуванням. Це пояснюється, з одного боку, стрімким зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки цього виду транспорту – з іншого. Статистичні дані свідчать, що число загиблих на 1 млрд. пасажиро-кілометрів становить: для автотранспорту – 16 чоловік, для повітряного –6,5, для залізничного –1,2 чол.
Водночас із транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому перевозять.
У авто страхуванні до об’єктів страхування відносять:
–                     страхування «авто-каско»;
–                     страхування цивільної відповідальності(обов’язкове страхування);
–                     страхування від усіх видів ризиків;
–                     страхування автомобілів на час ремонту, парковки та зберігання в гаражах;
–                     страхування експортно-імпортних вантажів;
    продолжение
–PAGE_BREAK—                     страхування вантажів при перевезеннях внутрішнього сполучення;
–                     страхування від нещасних випадків під час ДТП.
Страхування від усіх видів ризиків передбачає найповніше страхове покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодженням майна третьої сторони.
При страхування автомобілів приватних власників, крім перерахованих уже ризиків, додаються ще відшкодування бенефіціару (правонаступнику) в разі смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах – затрати на лікування, а також на покриття збитків від пошкодження багажу та інших предметів, що знаходились у салоні автомобіля.
Страхування «авто-каско» передбачає страховий захист від будь-яких збитків, котрі можуть виникнути внаслідок пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу чи окремих його частин на настання обумовлених у страховому полісі подій. Це вид страхування поширюється на всі автотранспортні, водні та наземні види транспортних засобів.
Страхування «авто-каско» може бути повним або частковим.
При повному страхуванні «авто-каско» власник транспортного засобу отримує страховий захист від збитків внаслідок пошкодження застрахованого об’єкта у випадку аварії, зіткнення з будь-яким іншим предметом, пожежі, само загорання, перевертання, стихійного лиха, вибуху, протиправних дій і т.п., за вилученням збитків експлуатаційного характеру.
При частковому страхуванні «авто-каско» страхове покриття забезпечується лише в разі пожежі, вибуху двигуна, викрадення, пошкодження транспортного засобу під час викрадення, стихійного лиха.
За умовами страхування «авто-каско» страховик не відшкодовує збитків, якщо:
–                     вони є наслідком навмисних дій страхувальника, членів його сім’ї або осіб, у розпорядженні котрих знаходився транспортних засіб;
–                     вони є наслідком воєнних дій, громадянського збурення, страйків;
–                     вони конфісковані, арештовані, знищені за розпорядженням влади;
–                     засіб експлуатувався несправним;
–                     водій був у стані алкогольного або наркотичного оп’яніння;
–                     засіб використовувався з метою навчання водити (автомобіль);
–                     встановлено природний знос транспортного засобу або його окремих вузлів.
Відшкодування збитків, завданих власникові транспортного засобу в результаті ДТП, як правило, здійснюється після ремонту на основі пред’явленої страхувальником накладної рахунку, за якою страховик проводить оплату виконаних робіт.
Страхування транспорту за умов ремонту, парковки та зберігання у гаражах.
За збереження автомобілів своїх клієнтів відповідальність несуть власники автотранспортних гаражів та паркових стоянок. У зв’язку з цим пропонують два види страхового захисту:
–                     на час транспортування автомобіля до гаража, майстерні чи стоянки (якщо автомобіль не доставляють безпосередньо його власники);
–                     на період перебування автомобіля на їхній відповідальності – від всіляких ризиків.
У разі настання страхового випадку страховик відшкодує затрати на переміщення автомобіля до ремонтної майстерні та доставку його страхувальнику після ремонту. При викраденні або пошкодженні автомобіля в гаражі або на стоянці страхове відшкодування отримує власник гаража або стоянки.
У практиці деяких країн страховик надає безплатно автомобіль у користування страхувальнику на період ремонту його власного автомобіля.
Особливі умови договорів страхування наземного транспорту
При страхуванні транспортних засобів найчастіше використовуються два види полісів: поліс з оголошеною вартістю та відкритий поліс.
Поліс з оголошеною вартістю містить чітко обумовлену і фіксовану суму страхового відшкодування, яка має бути сплаченою при настанні страхового випадку, і умовами договору не передбачений перегляд та уточнення цієї суми після виникнення збитків.
Відкритий поліс передбачає визначення суми страхового відшкодування після виникнення страхової події шляхом оцінки суми збитку.
Прикладом полісу з оголошеною вартістю є поліс із страхування «авто каско», а полісу з відкритою вартістю – «страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів».
Страхування автомобіля має певні особливості. Правилами страхування автомобіля передбачається можливість укладення договору за умови:
1)                власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків (франшиза) розмір якої обирає сам страхувальник;
Безумовна франшиза – це вид майнового страхування, при якій у страховому випадку з сумою збитку, яка не перевищує обумовленої суми-рівня франшизи – ремонт та восстановлення засобу транспорту веде сам страхувальник, а при страховому випадку с сумою збитку вище франшизи додаткові суми збитків вище франшизи відшкодовуються страховою компанією;
Умовна франшиза – це вид майнового страхування, при якому у страховому випадку з сумою збитку вище рівня франшизи – страхова компанія відшкодовує всю суму збитки до рівня обумовленої страхової суми.
2)                відшкодування без урахування знижки на знос запасних частин, що потребують заміни в разі їх пошкодження (з додатковою оплатою). Величина додаткового платежу при цьому визначається в розмірі 5% від страхової суми – якщо строк експлуатації автомобіля не перевищує 5 років; 10% — за строком експлуатації 5-8 років; 20% — від 8 до 12 років; 30 % — від 12 років.
3)                відшкодування вартості втрати товарного вигляду внаслідок страхової події, обумовленої в укладеному договорі (теж зі сплатою додаткового платежу), але за умови, що автомобіль застрахований за дійсною вартістю. Доплата в даному випадку прив’язується до оцінки дійсної вартості і визначається в розмірі: 20% — коли термін експлуатації не перевищує 5 років; 15% — від 5 до 8 років; 10% — від 8 до 12 років; 5% — понад 12 років.
Договір страхування може бути укладено на одній із перелічених далі мов, яка визначає обсяг відшкодування збитків та величину страхових платежів залежно від обсягу відповідальності, взятої страховиком:
–                     з відповідальністю за загибель та пошкодження;
–                     з відповідальністю за повну загибель з урахуванням витрат на врятування;
–                     без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.
Договір страхування даного виду укладається на окремий рейс або на певний строк
Оскільки власники транспортних засобів та власники вантажів, що перевозяться, можуть не співпадати, в страховій справі використовують відособлене страхування транспортних засобів – «каско» та страхування вантажів, що перевозяться засобами – «карго».
Договір страхування вантажу може укладатися на таких умовах:
1)                з відповідальністю за всі ризики;
2)                з відповідальністю за окрему аварію;
3)                без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.
За договором, укладеним за першою умовою (з відповідальністю за всі ризики), відшкодуванню підлягають збитки від пошкодження або повної загибелі всього або частини вантажу з будь-яких причин, окрім військових ризиків, впливу (прямого або опосередкованого) радіації, необачності та навмисних дій страхувальника, а також ризиків, пов’язаних їз специфікою вантажу та його транспортуванням. Деякі з них можуть бути застраховані за додаткову премію.
За договором, укладеним за другою умовою, відшкодовуються збитки від пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу внаслідок: пропажі судна або іншого транспортного засобу; зіткнення або загибелі транспортного засобу від удару їх об нерухомі об’єкти; посадки судна на мілину, провалу мостів, вибуху, пожежі, пошкодження судна кригою, а також внаслідок заходів, спрямованих на рятування або гасіння пожежі, тобто всі необхідні і доцільно зроблені витрати щодо рятування вантажу та зменшення збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
За договором, укладеним за третьою умовою (без відповідальності за пошкодження окрім випадків загибелі), відшкодовуються ті ж самі збитки, що й при відповідальності за окрему аварію. Відмінність полягає лише в тому, що в даному разі відшкодовується тільки збитки від повної загибелі всього або частини вантажу, тоді як у попередньому випадку – від пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу.
І за другою, і за третьою умовами не покриваються збитки за тими самими видами ризиків, що ї в першому випадку.
9.5 Методика страхування кредитних та фінансових ризиків
У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржником (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу — кредит — створює різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов’язання повернути позику, а для кредитора — право вимагати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невиконання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомогою різних доступних заходів правового та матеріального характеру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами.
Правове забезпечення може набирати багатьох форм. Найпоширеніші з них такі: порука третьої особи згідно з цивільним правом, гарантія, передання (цесі я) кредиторської заборгованості боржника, застава рухомого та нерухомого майна. Матеріальне забезпечення кредиту на відміну від правового полягає у безпосередньому переданні кредиторові замість отриманого кредиту еквівалента його вартості у грошах чи інших майнових цінностях. Матеріальне забезпечення може також набирати різних форм: застави валютних засобів, коштовностей та інших цінностей, блокади коштів на рахунках, депозитів, передання рухомого майна на час до повернення кредиту.
Попри високу надійність зазначених форм забезпечення кредитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов найбільш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування.
Страхування кредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.
Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комісійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов’язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма необхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою премією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуванням збитків.
Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповернення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а тому не міг забезпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професійним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків.
Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першому кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборгованість до повернення всіма його боржниками. У другому варіанті кредитор страхує заборгованість кожного позичальника зокрема. Щоправда, істотним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передання на страхування лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче.
У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страхувальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страховиком і страхувальником.
Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансових (грошових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка видана у грошовій формі.
Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичальник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, посередньо захищає інтереси свого вірителя — кредитора. Водночас страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страховиком страхового гарантійного зобов’язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.
Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість боржника роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії.
При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:
кредитор — суб’єкт, на користь якого має бути виконане зобов’язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;
позичальник — суб’єкт, зобов’язаний повернути борг, він же страхувальник;
гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зобов’язань, він же страховик.
Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних засадах одними суб’єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зобов’язання, під які надаються страхові гарантії.
    продолжение
–PAGE_BREAK–У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фінансові гарантії, об’єднуються у дві групи:
а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банківські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого майна, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страхувальником і застрахованим в одній особі;
б) кредити, повернення яких гарантується борговими зобов’язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комерційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб’єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб’єктом загальнонародного, державного значення. Емітенти боргових зобов’язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.
Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування:
1) визначення предмета страхової гарантії та його основних характеристик;
2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отриманої інформації;
3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;
4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку сплати страхової премії.
При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, застосовують два способи надання страхового захисту:
* одноразовий — застосування щодо окремої кредитної операції, яка потребує страхової гарантії;
* багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості операцій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом часу дії угоди про гарантійне страхування.
Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на сучасному кредитному ринку, особливого значення набувають кредитні послуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такого кредиту є добрі, довірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником (боржником). Такі відносини можуть набувати реального змісту в переданні працедавцем своєму працівникові у тимчасове користування засобів транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик не виправдання довіри працедавця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бо страхувальником є кредитор, а з другого — набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи.
Отже, беручи до уваги різноманітність характеру операцій, пов’язаних із безпосереднім страхуванням кредитів та наданням страхових гарантій сторонам кредитних взаємовідносин, кредитне страхування можна визначити як господарський механізм, мета якого — задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати міме суб’єктами кредитно-страхових відносин.
Видове розмаїття кредитного страхування як із практичних, так і з теоретичних міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та зведення в єдину систему ієрархічного типу. Головною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страхування, є безпосередній чи посередній спосіб організації страхового захисту кредитних відносин.
Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного страхування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які виникають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назвемо їх у порядку економічної значущості.
1) Страхування товарних кредитів;
2) страхування кредитів під інвестиції;
3) страхування споживчих кредитів;
4) страхування кредитів, виданих під заставу;
5) страхування кредитів довіри.
Страхування товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг. Сфера застосування товарних кредитів у високорозвинених ринкових системах є майже необмеженою. Понад 80 % світової торгівлі здійснюється наданням кредитів. Воно охоплює всі галузі господарства. Поряд із класичними сферами виробництва й торгівлі останніми роками таке страхування дедалі більше проникає у сферу послуг. Проте розвиток кредитних відносин є лише передумовою виникнення страхування кредитів. Головна його причина — масові випадки неплатоспроможності покупців-позичальників, зумовлені різними чинниками: невигідною кон’юнктурною ситуацією як в окремих галузях, так і в усьому економічному секторі, брак власних обігових коштів; спадаюча відсоткова ставка; помилки в управлінні через складність сучасного менеджменту; зростаюча внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція, стагнація потреб і споживання.
При страхуванні товарних кредитів об’єктом страхування стає, як правило, весь товарний обіг протягом року.
Продаж товарів може здійснюватися не лише безпосередньо — продавцем покупцеві, а й посередньо — на умовах факторингу, тобто з участю посередника — фактора чи факторного банку. Господарська практика знає багато видів факторингу. З огляду на порядок врахування ризику неплатоспроможності боржника найістотнішого значення набуває факторинг повний і неповний. Головною ознакою повного факторингу є те, що ризик неплатоспроможності боржника тяжіє на факторі. У разі застосування неповного факторингу ризик неплатоспроможності лягає на продавця. З погляду продавця-кредитора найбажанішим видом факторингу є повний факторинг з переданням ризику торговельної операції на фактора. Цей ризик може бути охоплений страхуванням.
Відповідальність страхового закладу при страхуванні в умовах факторингу дорівнює повній вартості контракту, тобто сумі заборгованості, яка має бути сплачена боржником факторові. Договори страхування можуть укладатися на кожну окрему операцію або (як у разі регулярних торговельних відносин) на підставі генеральної угоди.
Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі операції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачальниками кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі. У першому випадку кредиторами є виробники і продавці інвестиційних засобів, а в другому — кредитні установи, однаково зацікавлені у своєчасному і повному поверненні заборгованості. З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхового захисту. Більш популярним є страхування матеріальних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності. Цільовий характер використання таких кредитів є очевидним. На відміну від них фінансові (банківські) кредити оцінюються як не страху вальні (через меншу певність щодо їх цільового використання).
Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є надання лізингового кредиту. Таке кредитування може здійснюватися як безпосередньою переданням виробникам і власникам основних засобів у довгострокову оренду, так і за посередництвом спеціальних лізингових закладів. У вітчизняній господарській практиці роль лізингодавців посередників можуть виконувати комерційні банки. Вони, застосовуючи фінансовий лізинг, мають змогу купувати основні засоби і передавати їх в оренду за відповідну плату. Як важливий елемент цієї плати передбачається ризикова надбавка, призначена на покриття збитків, які можуть виникнути в лізингодавця в разі несвоєчасного внесення орендної плати або ж неповернення об’єктів лізингу. Проте більшу ефективність у справі захисту інтересів лізингодавця може мати застосування страхування умов виконання лізингових операцій. Типова схема взаємовідносин між сторонами, які беруть участь у лізинговій операції та її страхуванні, набирає такого вигляду (рис. 12.5):
Обсяг страхової премії, як і ризикова надбавка, обчислюється з урахуванням платоспроможності орендаря. З огляду на трудність довготермінового прогнозування фінансового стану орендарів страхові заклади виявляють помірну стриманість при укладанні договорів страхування лізингових операцій.
Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей можуть бути такі: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку.
При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є, як правило, позичальник — фізична особа. Він же безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Наявність страхового забезпечення є необхідною умовою здійснення кредитної угоди. Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то технічно страхування споживчих кредитів будується на тих самих засадах, що й особисте страхування. У разі настання страхового випадку обов’язок повернення кредиту лягає на страховика.
В умовах продажу товарів «у розстрочку» споживчі кредити можуть мати «амортизаційний» характер, який передбачає по частинну сплату отриманого кредиту. Страхування такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду «термінового» страхування зі змінною (спадною) страховою сумою. Умови надання та повернення такого кредиту є однаково вигідними як для кредитора, так і для позичальника, а тому цей кредит стає вельми популярним на кредитному ринку.
У сучасній практиці кредитно-страхових відносин ініціаторами та безпосередніми учасниками договорів страхування можуть бути банки у випадку надання ними банківських кредитів (на умовах по частинного їх погашення) для придбання споживчих товарів.
Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, по частинних погашень кредиту (термін його надання) і, безперечно, надійності позичальника, яка може бути досить мінливою. Це спонукає страхові заклади до страхування, а банки — до надання кредитів лише на якомога коротший термін і в невеликих сумах. Бажаної надійності такі кредитні відносини між кредитором і позичальником можуть досягти за умови застосування спеціального способу забезпечення зобов’язань — застави.
Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, що майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспроможності позичальника і може призвести до втрати ним можливості повернення боргу. Отже, предмети застави потребують страхового захисту. Закон України «Про заставу» визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов’язок страхування нерухомих об’єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя.
У разі порушення заставодавцем обов’язків щодо страхування предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати дострокового повернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступним стягненням з нього витрат зі страхування.
У разі застави (закладу) рухомого майна заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов’язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця. Отже, в таких ситуаціях ідеться про безпосереднє страхування предметів застави майна, вартість якого становить гарантію платоспроможності позичальника і виконання ним зобов’язань перед своїм кредитором від усіх ризиків. Таким чином, при страхуванні заставленого майна (іпотеки) страхувальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб’єктом, на користь якого укладено страхову угоду, тобто бенефіціантом.
Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхового процесу в разі настання страхового випадку (втрати предметом іпотеки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель — кредитор. Виплата страхового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплатоспроможністю позичальника. Водночас виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальникові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем.
Сучасне законодавство багатьох європейських країн дає змогу перейти від страхування предметів застави до безпосереднього страхування кредитів, виданих під заставу. Його зміст полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком. Відповідно страховим випадком визнається неповернення позичальником у встановлені терміни заборгованості кредиторові. Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, Дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в обсязі непогашеної частки заборгованості. У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на стягнення на свою користь належної йому суми за рахунок реалізованої іпотеки. Перед укладанням договору про заставу заставодавець зобов’язується застрахувати призначене для застави майно від тих ризиків, які, на думку страховика, можуть загрожувати іпотеці втратою її вартості. Страхові тарифи встановлюються на рівні, який відповідає величині ризиків. Як правило, іпотека страхується на умовах «від усіх ризиків». Після цього нотаріальним актом іпотека оформляється на користь страхувальника, який одночасно стає заставодержателем. Інтегральною частиною страхового полісу є копія кредитної угоди між кредитором-застрахованим та позичальником-страхувальником.
Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов’язки необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу:
* уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;
* запобігати прямим збиткам і втратам;
* уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості матеріальних цінностей.
Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування кредиту в цьому разі полягає у страхуванні «кредиту довіри». Проте матеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, котрі неначе надаються в розпорядження у кредит третім особам.
Колискою страхування кредиту довіри (недовіри) є Англія. Ще в 1840 році страхова компанія Guarantee Society of London продала перший поліс, за умовами якого компанія гарантувала працедавцям матеріальний захист на випадок збитків, завданих їм їхніми службовцями в разі несумлінного виконання покладених на них обов’язків. До цього часу таку гарантію забезпечувала звичайна готівкова застава в певному домовленому розмірі. Особливого розмаху цей вид страхування набув у США в період міграційного буму. Працедавці змушені були користуватися послугами здебільшого невідомих працівників, які наймалися на службу. Необхідні були гарантії, що й сприяло утвердженню нового виду страхування. Сьогодні страхування довіри («Fidelity-Insurance») в США провадить більш ніж 200 страхових компаній.
Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується здебільшого як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. Завдяки цьому працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх дискримінації, забезпечує солідний страховий захист і полегшує персональні відносини.
Останніми роками особливим різновидом страхування довіри стало страхування комп’ютерних зловживань. Воно захищає власників комп’ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті використання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп’ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення. Величина страхової відповідальності в цих випадках установлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Для успішної кредитної діяльності комерційним банкам потрібні значні кредитні ресурси. З метою їх поповнення банки широко залучають кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді добровільно зроблених ними вкладів. Кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їхніх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання 5 підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору, називаються депозитами. Кошти, отримані у формі депозитів, комерційні банки активно використовують у своїй кредитній діяльності. Ця діяльність, як відомо, пов’язана з ризиком неповернення коштів, наданих банкам у кредит. Тому за умови, що банк не подолає ризику неповернення йому кредиту, цей ризик передається клієнтам банку — власникам депозитів. Перед ними постає загроза втратити кошти, довірені банкові, через його загальну неплатоспроможність.
Депонування грошових коштів у комерційних банках часто розглядається їх вкладниками (депонентами) як форма прибуткової інвестиційної діяльності. Тоді співучасть депонентів у ризику неплатоспроможності банків, яка настала внаслідок неповернення йому кредитів, певною мірою може вважатися доречною. Проте найбільш масова категорія депонентів, передусім фізичні особи, роблять вклади лише з огляду на потребу заощадження та надійного зберігання власних коштів. Крім того, і багато юридичних осіб іноді змушені зберігати власні кошти на депозитних рахунках у банках згідно з вимогами чинного законодавства. Отже, у цих випадках немає підстав для непогодженого перекладення ризику неплатоспроможності банку на його клієнтів. Масове неповернення банкам депонованих коштів підносить звичайну негативну фінансово-банківську ситуацію до рангу вагомої соціально-економічної і навіть політичної проблеми. Саме тому постає гостра потреба створити на страховій основі ефективну систему захисту інтересів вкладників від наслідків ризику неплатоспроможності їхніх банків.
Система страхового захисту депозитів, уперше застосована банками США, була заснована згідно з вимогами Банківського закону від 1933 року, який зобов’язав створити державну організацію — Федеральну корпорацію страхування депозитів. Протягом багатьох десятиліть ця корпорація страхує всі види банківських депозитів за рахунок спеціального фонду страхування депозитів, створеного щорічними внесками комерційних банків. Страховий захист поширюється лише на 100 тис. доларів суми депозиту вкладника. У разі банкрутства банку Федеральна корпорація покриває його зобов’язання перед вкладниками у визначеній квоті. Попри цілий ряд недоліків цієї системи, які виявилися протягом часу її функціонування, вона стала моделлю, яку наслідують у багатьох країнах світу.
Необхідність широко впроваджувати систему страхування банківських депозитів зумовлюється ось чим:
* загальним спадом довіри до банків;
* потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;
* потребою стабілізації фінансових ресурсів банків — усунення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності;
* обов’язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому довіряє свої заощадження.
Беручи до уваги актуальність розглянутих щойно питань для всіх банківських систем, 30 травня 1994 року Європейський Союз ухвалив спеціальну Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страхування депозитів країнами — членами Європейського Союзу, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до Європейського Союзу. Ця Директива побудована на включеному до Маастрихтського трактату принципі субсидіарності, згідно з яким рекомендації Союзу визначають лише необхідний мінімум вимог загального характеру, не заперечуючи права окремих країн застосовувати корисніші для них вирішення проблем страхування депозитів. А директивою встановлено такі вимоги до членів Союзу:
а) система депозитного страхування повинна мати національний характер, тобто гарантувати безпеку депозитів не лише в межах своєї країни, а й на території інших країн, якщо там діють філії вітчизняних банків;
б) обов’язкова участь банків у системах страхування депозитів;
в) мінімальна квота повної страхової відповідальності має становити 20 тис. євро (для Іспанії та Португалії — 15 тисяч евро). Тепер ці квоти (страхові суми) є досить різновеликими навіть у тих країнах, які мають однаковий рівень економічного розвитку.
Отже, поза зазначеними рекомендаціями національні системи депозитного страхування можуть набувати різних рис. Проте, як показує міжнародний досвід, в основу побудови цих систем потрібно покласти такі принципи:
* Інституційний характер організації депозитного страхування, тобто вона має базуватися на створенні самостійного міжбан-ківського страхового фонду за ретроспективним методом. Фонд має бути керований як товариство взаємного страхування зобов’язань банків перед вкладниками.
* Фонд страхування депозитів має формуватися суворо на страховій основі, що передбачає вирівнювання ризиків окремих банків.
* Участь у депозитному страхуванні усіх банків та інших фінансових закладів, які приймають депозити, обов’язкова.
* Імперативність регуляційних норм діяльності систем депозитного страхування.
* Змішаний характер організації систем депозитного страхування, який передбачає організаційну та фінансову співучасть як недержавних, так і державних структур.
* Обмеженість страхової відповідальності банків установленою квотою відшкодування депозитів.
* Власна участь застрахованих у покритті ризиків неповернення депозитів. Може бути застосована регресивна шкала розрахунку страхового відшкодування.
* Диференціація страхових тарифів у межах банків-страхувальників згідно зі ступенем їх загальної ризикогенності, яка постійно і докладно вивчається фондом депозитного страхування.
* Окремі підходи до страхування вкладів фізичних та юридичних осіб.
* Страхове відшкодування надається на одного вкладника, а не на один вклад.
Страховий захист депозитів в Україні здійснюється за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченому законодавством.
В економічній, страховій літературі зміст поняття фінансового ризику не є однозначним. Здебільшого страхування фінансових ризиків розглядається у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ризиків, а широке його розуміння охоплює також усі види страхового захисту тих ризиків, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричинюють фінансові втрати.
Згідно з класифікацією ризиків, пропонованою Першою директивою ЄЕС від 24 липня 1973 року, до групи фінансово-кредитних ризиків віднесено як ризики, що виявляються у зв’язку із наданням кредитів, так і ризики, які призводять до інших фінансових збитків. Серед більш ніж десяти ризиків, об’єднаних у фінансову групу, найбільш загрозливим е ризик втрат прибутку. Прибуток є одним із найважливіших результативних показників фінансово-економічної діяльності будь-якого господарського суб’єкта. Отже, страхування від втрат прибутку є найбільш репрезентативним видом страхування фінансових ризиків.
На відміну від багатьох видів страхування, предметом захисту яких є наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб’єктів від втрат майбутньої користі. Випадкова втрата майбутньої користі (у даному разі — очікуваного прибутку) може настати передусім з причин випадкового спаду виробничого процесу або навіть його зупинки. Збитки, яких господарський суб’єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втратою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постійно підтримувати життєдіяльність господарського суб’єкта, а також пов’язаних із процесом його повернення до попередньо визначеної виробничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення виробничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою протистояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно.
Страхування від втрат прибутку є страхуванням комплементарним для багатьох так званих базових видів страхування. Найпоширенішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страхування від ризику вогню (див. підрозділ 11.1). Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійснюватися у будь-якій формі, що передбачає різноманітну композицію ризиків — чи то у формі «від усіх ризиків», чи й у формі FLEX, яка передбачає стандартне об’єднання кількох найпоширеніших ризиків: Fire — вогню, Lighting — удару блискавки, Explosion — вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків призведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призупинення чи сповільнення ходу виробничого процесу, а відповідно — і до втрати очікуваного прибутку.
З огляду на значну поширеність ризику вогню вогневе страхування користується найбільшою популярністю серед страховиків і страхувальників як базове для здійснення страхування від втрат прибутку. У світовій практиці страховий захист очікуваного прибутку ґрунтується також на інших майнових видах страхування. Конкретними видами такого страхового захисту є MLOP (Machinery Loss of Profit Insurance — страхування від втрати прибутку через аварію машин) та ALOP (Advance Loss of Profits — страхування втрат прибутку, спричинених перенесенням насамперед строків початку виробничого процесу, пов’язаного із модернізацією чи реконструкцією виробничого об’єкта).
Звичайне страхування майнових засобів досить часто покриває лише незначну частину втрат, яких господарський суб’єкт зазнав унаслідок прояву ризику.
Набагато більшими можуть бути його втрати, завдані неотриманням сподіваного прибутку. Проте на звичайне базове майнове страхування покладається завдання забезпечити кошти, достатні для відтворення знищених засобів та предметів виробництва. З цією метою найбільш бажаним було б страхування майна основних фондів у його новій вартості від базових (найпоширеніших) ризиків.
Така форма страхової відповідальності, яка передбачає принцип «нове за старе», тобто коли страхова сума об’єкта береться на рівні його відновлюваної вартості, уже запроваджувалася в загальному порядку у Німеччині та Австрії ще в 1929 році. Організація такого страхового захисту стосувалася здебільшого ризику вогню. Таке страхування є середнім типом між страхуванням реальних майнових втрат у їх залишковій вартості і страхуванням втрат очікуваної користі, тобто страхуванням утрачених можливостей.
Страхове відшкодування, отримане при страхуванні у «новій вартості», дає змогу вчасно відновити виробничий процес, перерваний через настання випадкової події. Страхування від втрати прибутку передбачає виплату відшкодування, яке замінює для застрахованого суб’єкта регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фінансування господарського процесу, зберігання фінансової кондиції на такому рівні, який був би досягнений при ненастанні страхового випадку.
Страхова відповідальність при страхуванні від втрат прибутку є збірною й охоплює такі види збитків:
* витрати, які мають постійний характер і є необхідними навіть протягом виниклої перерви виробничого процесу;
* прирости витрат на виробництво, а також додаткових витрат, спрямованих на отримання спаду виробництва в умовах, які склалися після страхового випадку. Нагромадження цих збитків зумовлює оренда додаткових виробничих площ, машин, механізмів, оплата праці за роботу в позаурочний час та інші заходи;
* втрата прибутку, обчислювана за спеціальною методикою.
Крім втрати прибутку, яка може статися через безпосереднє пошкодження майна і сповільнення чи зупинення виробничого процесу, прибуток може бути втрачений також тоді, коли настане страховий випадок у кооперанта даного господарського суб’єкта. Кооперант, який відіграє роль постачальника, зазнавши безпосередніх майнових втрат, не зуміє виконати домовленостей про постачання. Це призведе до таких самих негативних наслідків, як і вимушена перерва виробничого процесу через пошкодження майна. Велика ймовірність настання таких випадків також дає підстави для відповідного додаткового страхового захисту від їх наслідків. Такий вид страхування дістав назву Contingency Business Interruption — від випадкового переривання бізнесу і може охоплювати такі самі ризики, що їх охоплює основне страхування від втрати прибутку.
Загальний обсяг страхової відповідальності страховика при страхуванні від втрат прибутку визначається величиною страхової суми. Страхова сума для потреб цього страхування обчислюється на базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть скластися у господарському році. У практиці страхування від втрат прибутку застосовується поняття прибутку — брутто. Прибуток-брутто, у свою чергу, складається з двох частин: власне прибутку в економічному значенні цього поняття, названого прибутком-нетто, та постійних витрат, які є чистими втратами в умовах простою виробництва.
На відміну від постійних витрат змінні витрати безпосередньо пов’язані з потребами виробництва. Це передусім сировина, матеріали, транспортні витрати та інші елементи затрат. Проте поділ витрат на постійні та змінні не є простим. Він потребує уважного аналізу кожної конкретної ситуації. При цьому слід спиратися як на матеріали бухгалтерського обліку, так і на особливості технології та організації даного виробництва. Вагомим елементом витрат є, як відомо, видатки на оплату праці, насамперед виробничого персоналу. По суті — це змінні витрати. Однак з позиції виробничої та соціальної політики страхувальник не може уникнути цих витрат на період перерви виробництва. Адже існує необхідність зберегти кваліфікований виробничий персонал, а в разі тимчасового звільнення якихось працівників страхувальник зобов’язаний матеріально їх забезпечити.
Якщо взяти до уваги, що виробничий оборот страхувальника ідентичний виручці, отриманій ним від реалізації товарів та послуг, то величину прибутку-брутто можна обчислити спрощеним методом — методом віднімання від величини виробничого обороту суми витрат змінного характеру.
Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною методикою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви страхувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При подальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто враховуються також усі чинники, які по-різному впливають на виробничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезонність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тренди розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох попередніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції величини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування.
Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайних майнових страхувань), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку — терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки.
Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхувальником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам — менеджерам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об’єктів, вид господарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та доступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.
Страховик, як правило, погоджується на запропонований страхувальником термін відшкодування. Цей термін є періодом, лише в межах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Саме тому як страховик, так і страхувальник розуміють, що тривалість терміну відшкодування є найважливішим чинником впливу на страхову суму. Щоправда, у страховій практиці не додержують прямої залежності між установленим терміном відшкодування та обсягом страхової суми. У тих випадках, коли термін відшкодування береться коротшим за 12 місяців, страховики застосовують таблиці фракційного типу: для коротших термінів страхова сума встановлюється відносно вищою, ніж Для триваліших термінів. Найпоширенішим є термін відшкодування тривалістю від кількох місяців до одного року. Місце терміну відшкодування в розрахунках прибутку-брутто, який належить відшкодувати, можна показати схематично.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Страхові тарифи для потреб страхування від втрат прибутку розраховують згідно з вимогами загальної методики з урахуванням певних особливостей оцінки ризику, який покладено в основу даного страхування. Зокрема, ризик втрати прибутку завжди є похідним від ризику настання майнових збитків як свого базового ризику. Особливість їх взаємозв’язку полягає також у тому, що між ними немає кількісної залежності. Адже навіть незначна майнова шкода здатна призвести до зупинки цілого виробництва, до цілковитої втрати прибутку. Отже, страховий тариф має враховувати ймовірності настання таких ризиків:
а) базового ризику (пошкодження, або знищення майнових засобів);
б) ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу.
Крім цього, при калькуляції страхового тарифу мають ураховуватися такі особливості господарської діяльності страхувальника:
а) сезонність виробництва;
б) тривалість терміну відшкодування;
в) характер конкуренції в даній галузі;
г) частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку. Власна участь може становити, наприклад, 5 робочих днів, що означає початок відповідальності страховика із шостого дня перерви виробництва.
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави з реалізації інвестицій. Інвестори – це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей і об’єкти інвестування.
Інвестиції розподіляють на три великі групи: — споживчі; — підприємницькі; — фінансові. Споживчі інвестиції безпосередньо не пов’язані з отриманням доходу. Підприємницькі інвестиції – це вкладення в основний капітал підприємств, спрямовані як на оновлення, так і на розширення виробництва. Фінансові інвестиції – це затрати грошового капіталу на купівлю активів у формі цінних паперів. Споживчі інвестиції підлягають страхуванню, але не в системі страхування інвестиційних ризиків. Підприємницькі й фінансові інвестиції пов’язані з отриманням доходу через що кожен інвестор прагне певних гарантій безпеки вкладених ним засобів.
Страхові компанії інвестують свої капітали у цінні папери (ЦП). На ринкову вартість ЦП впливає ряд чинників: вид ЦП; величина доходів (прямо пропорційна залежність); рівень інфляції; кон’юнктура ринку; фаза економічного циклу; рівень ліквідності ЦП; ступінь ризику за кожним з видів ЦП та інші. Залежно від рівня ризиковості та дохідності цінні папери розподіляють на такі: найризикованіші (спекулятивні звичайні акції з рівнем доходності 15-20 %); високо ризиковані (звичайні акції компаній, що швидко зростають, які забезпечують їхньому власнику доход у розмірі 10-12%); з помірним ризиком (цінні папери взаємних інвестиційних фондів із незбалансованим портфелем, цінні папери взаємних інвестиційних фондів із збалансованим портфелем, конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертовані облігації. Рівень доходу, який вони забезпечують у середньому становить 8-10%); з низьким рівнем ризику (муніципальні та державні облігації з доходом 4-6%).
Ризики, пов’язані із купівлею-продажем цінних паперів, підлягають страхуванню трьома різними шляхами:
–                     за допомогою механізму страхування, властивого тій чи іншій моделі фондового ринку;
–                     самострахування;
–                     страхування майнових інтересів та відповідальності учасників ринку цінних паперів третьою стороною, страховою компанією, яка не є безпосереднім учасником тих страхових подій, частину ризику за які вона бере на себе.
Фондовий ринок ґрунтується на зобов’язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути: фінансові посередники (брокери); інвестиційні консультанти; інвестиційні компанії; інвестиційні фонди.
Фінансовий брокер – юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.
Інвестиційні консультанти – юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:
–                     аналіз ринку цінних паперів (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування кон’юнктури ринку);
–                     надання консультацій з питань права;
–                     консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;
–                     організація та супровід ЦП на біржу;
–                     розробка нормативної документації з операцій із ЦП;
–                     професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;
–                     оцінка портфеля (пакету) ЦП;
–                     інформаційне обслуговування клієнтів;
–                     підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, пов’язаних з формуванням ринку цінних паперів.
Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) – юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнті, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:
–                     організація та гарантування випуску ЦП;
–                     вкладення засобів у ЦП;
–                     купівля-продаж ЦП (як дилери).
Інвестиційний фонд – юридична особа, яка займається залученням засобів за
рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду держава певним чином регламентує діяльність інвестиційних фондів. Зокрема, держава зобов’язується диверсифікувати вкладення у всілякі ЦП, вводить обмеження на залучення позичених засобів і т.п.
Інвестиційні фонди дають доручення банкам-депозитерам здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитер не може виступати управляючим інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати і банк-депозитер свої активи.
Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи ділер несуть чітко визначену законом відповідальність перед інвестором.
Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності:
–                     страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;
–                     страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов’язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.
Страхові компанії, які беруть на себе зобов’язання за даним видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:
–                     річний доход інвестора на рівні, що забезпечується без ризиковим вкладенням капіталу;
–                     величина, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;
–                     ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;
–                     втрачений прибуток у розмірі прибутку з без ризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;
–                     доход за 3-5 і більше років, поки фактично отриманий доход інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-тикратного без ризикового доходу на вкладений капітал.
Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано об’єкт) на ставку процента за даним видом ризику.
Розмір же ставки процента залежить від:
–                     виду цінних паперів;
–                     їхньої номінальної ціни;
–                     котирування на момент купівлі;
–                     фінансового стану емітента;
–                     обсягу перестрахування за даним видом ризику;
–                     розміру франшизи та ін.
Для того, щоб виробити прийнятий для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінки ризику.
Методика розрахунку ризику інвестицій у цінні папери
Достеменно відомо, що під час вибору цінних паперів для інвестування важливо мати можливість оцінити в будь-який момент рівень ризику з тим, щоб прийняти належне інвестиційне рішення.
Кожен інвестор прагне отримати максимальний доход з мінімальним ризиком. Тому інвестора завжди цікавить рівень доходності капіталу, авансованого в цінні папери, зокрема, в акції за певний проміжок часу. Цей показник визначається формулою:
                                                                              (1)
де      Rt – рівень доходу за акціями в період t;
Pt – ціна акції на кінець періоду, для якого визначається рівень доходу;
Pt-1 – ціна акції на початок періоду, для якого визначається рівень доходу;
Dt – виплачені в цей період дивіденди.
Періодом може служити час між двома біржовими сесіями, тобто котирування акції на двох біржових сесіях, які йдуть одна за одною, а також рік, півріччя, квартал, місяць.
Середній рівень доходу за певний проміжок часу визначається як середньоарифметичне:
                                                                                         (2)
де      R – середній рівень доходу за n періодів;
n – кількість періодів, за які визначається середній рівень доходу.
Про ступінь ризиковості інвестицій у цінні папери судять за показником варіації рівня доходу, який визначається за формулою:
                                                                               (3)
де      V – варіація рівня доходу;
Rt – рівень доходу, отриманий у періоді t;
R – середній рівень доходу, отриманий за другою формулою;
n – кількість періодів, за які проводять розрахунки.
Якщо рівень доходу різні періоди залишається незмінним, ЦК свідчить, що рівень варіації доходу =0. Варіація завжди виражається додатним числом.
Розмірність варіації – відсотки в квадраті. У цьому складність інтерпретації цього показника. Тому найчастіше застосовують на практиці показник стандартного відхилення рівня доходу (S). Він визначається за формулою:
                                                                                            (4)
Розмірність стандартного відхилення рівня доходу – відсотки. Цей показник виражається завжди додатною величиною. Чим вищий показник, тим вищий ступінь ризику інвестицій у ці акції цінні папери).
Важливим показником для прийняття інвестиційних рішень має показник мінливості акцій, який називають коефіцієнтом варіації і визначають за формулою:
                                                                                             (5)
де S – стандартне відхилення рівня доходу (4);
R – середній рівень доходу (2).
Коефіцієнт варіації показує, яка частка загального ризику відповідає одиниці середнього доходу за даними цінними паперами. Чим менший показник, тим вигідніше інвестувати капітал у цінні папери. Показник може біти від’ємний, додатний та дорівнювати нулю. Якщо рівень доходу від’ємний (збиток), то і коефіцієнт від’ємний. Цей показник застосовують для додатного рівня доходу за умови, що Vz¹0.
Звернення інвестора до страховика за страховою послугою супроводжується, з одного боку, зменшенням його власного ризику, а з іншого – зменшенням його прибутку внаслідок сплати ним страхової премії. У зв’язку з цим виникає питання: чи варто інвесторам або іншим суб’єктам фондового ринку звертатись до послуг професійних страховиків, якщо інвестор наперед знає, на який ризик він іде і заради якого прибутку? Адже інвестор може обмежити свій ризик іншим шляхом: хеджувати свою угоду або вкласти свій капітал у менш ризикові цінні папери.
На достатньо розвиненому фондовому ринку з великим розмаїттям цінним паперів з достатньою точністю можна визначити ризик, пов’язаний з їх придбанням. В умовах нерозвинутого фондового ринку, який ще тільки формується, такі можливості, нереальні. в цих умовах інвестор має необхідність у подібному страховому захисту.
Стосовно страхування відповідальності інвестиційних консультантів та брокерів, слід звернути увагу на таку можливу ситуацію. Збитки, зумовлені допущеними помилками, можуть бути настільки значними, що виявиться неможливим відшкодувати їх, або весь зароблений доход впродовж десятків років доведеться використовувати на відшкодування. Тому консультанти та брокери зацікавлені в такому виді страхування.
Страховику вигідно брати на себе зобов’язання у випадках з досить високим ступенем невизначеності ризику. По-перше, страхова діяльність ґрунтується на невизначеності щодо настання страхових випадків (невизначеність фондового ринку досить схожа на непередбачуваність стихії). По-друге, якщо страховик має широке страхове поле, то він здійснює виплати потерпілим за рахунок застрахованих, які не попали в страхову ситуацію. Головне для нього 0 диверсифікація діяльності та страхового портфеля. По-третє, страховик може розпорошити взяті на себе ризики через перестрахування. І, зрештою, він може відмовитись від страхування найризикованіших операцій. Приміром, страхові компанії, як правило, відмовляються страхувати ризики, пов’язані з купівлею-продажем цінних паперів із спекулятивною метою.
Страхування підприємницьких інвестицій являє собою угоду за якою інвестор купує страховий поліс страховика, котрий не бере участі в даному інвестиційному проекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційний процес, тобто процес інвестування та освоєння засобів і не охоплює об’єктів, створених в результаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування відносять:
    продолжение
–PAGE_BREAK—                     страхування будівництва;
–                     страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;
–                     страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.
Але є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Це ризики, пов’язані з нестабільністю внутріполітичного життя країни, куди спрямовують інвестиції. До них відносять: можливі втрати, пов’язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно — політичного устрою та інше.
Страхування подібних ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів, які мають забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни.

10. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ КОПМАНІЇ
10.1 Система показників оцінки фінансового стану страхової компанії
Згідно з статтями 30,31 Закону України «Про страхування» страховики зобов’язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:
— наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;
— створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
— перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов’язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).
Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов’язань, у тому числі страхових. Страхові зобов’язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов’язаний формувати у порядку, передбаченому цим Законом.
На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме:
— перша — підраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних перестраховикам;
— друга — підраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов’язань (математичного резерву) на 0,05.
Загальна величина резерву довгострокових зобов’язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов’язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору страхування життя.
Якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування.
Страховики, які прийняли на себе страхові зобов’язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов’язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.
Для забезпечення страхових зобов’язань із страхування життя і медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів по цих видах страхування.
Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і структури гарантійного фонду.
ОЦІНКА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКА
Зобов’язання страховика складаються з двох груп:
* зовнішні зобов’язання, тобто зобов’язання перед страхувальниками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом і т. ін.;
* внутрішні зобов’язання — це зобов’язання перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками.
За обсягом перевагу мають зовнішні зобов’язання, які можна поділити на страхові та інші. Обсяг зовнішніх зобов’язань є основним показником для визначення платоспроможності.
У Західних країнах страхові компанії поряд зі страховою діяльністю здійснюють фінансову та інвестиційну, тому у страховика виникають фінансові й інвестиційні зобов’язання, які впливають на його платоспроможність.
Страхові зобов’язання — основна складова зовнішніх зобов’язань. Страхова платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел — коштів страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов’язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов’язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов’язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви будуть вичерпані.
Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде виконати страхові зобов’язання за рахунок власних коштів. Західний досвід показує, що страховика можна вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов’язання.
До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов’язані із зобов’язаннями. Сюди слід також віднести нерозподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має важливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованого страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов’язання. Власні кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.
У Європейському союзі у зв’язку зі специфікою проведення кожного виду страхування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремо за ризиковими видами страхування і зі страхування життя.
У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.
Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас платоспроможності як різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов’язаннями. У разі, якщо фактичний запас платоспроможності перевищує розрахунковий нормативний, страхова компанія вважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зобов’язань, разом із страховими резервами має бути достатньо для виконання зобов’язань за страховими виплатами.
Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорівнювати найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга — на підставі страхових виплат.
У першому випадку розрахунковий запас платоспроможності визначається на підставі надходжень страхових премій за звітний період, а саме:
Р = [(0,18 * SP1)+(0,16 * SP2)] * (Vs/V),
Де Р1 — розрахунковий розмір на підставі страхових премій;
SP1 — сума надходжень страхових премій до 10 млн евро;
SP2 — сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн евро (загальна сума страхових премії за винятком SP\);
Vs — загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплачених перестраховиками;
V- загальна сума страхових виплат.
З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премій поділяють на дві частини — суму надходжень страхових премій до 10 млн евро і понад 10 млн евро. У разі, якщо страховик має надходження страхових премій понад 10млн євро, вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподілений ризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі застосовується «пільговий» коефіцієнт 0,16, інакше він становить 0,18.
Відношення загальної суми страхових виплат (за винятком виплат, що сплачені перестраховиками) до загальної суми страхових виплат виокремлює частку виплат, які сплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50 %. У разі, коли фактично цей коефіцієнт менший за 50 %, він береться в розмірі 50 %.
У другому випадку розмір розраховується на підставі страхових виплат:
P2 = [(0,26 * V1) + (0,23*V2)] * (Vs V),
де P2 — розрахунковий розмір на підставі страхових виплат;
V1 — середньорічна сума виплат до 7 млн євро;
V2 — середньорічна сума виплат понад 7 млн євро (загальна сума страхових виплат за винятком V1).
Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено три роки, при страхуванні кредитів — сім років. Використання середньорічної суми виплат на відміну від визначення страхової премії за звітний період пов’язане з випадковістю настання страхової події і коливань розміру збитків.
Поділ загальної середньорічної суми страхових виплат на дві частини зумовлений тими самими причинами, що й поділ загальної суми страхової премії.
Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов’язаннями, які прийняті, а нормативний запас платоспроможності на підставі страхових виплат — на основі зобов’язань, що виконані.
Директивами ЄС передбачено також наявність гарантійного фонду, тобто вільних від зобов’язань коштів в обсязі 1/3 фактичного запасу платоспроможності. Цей фонд створюється страховиками для контролю за додержанням фактичного запасу платоспроможності.
Забезпечення платоспроможності страховиків України контролюється згідно із Законом України «Про страхування», яким передбачено:
 * наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика;
* створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
* перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим, де розрахунковий нормативний запас встановлюється на рівні двох коефіцієнтів: 0,25 та 0,30, відповідно взятих від надходжень страхових премій за звітний період та від страхових відшкодувань за той самий період.
Зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянні обсягу зобов’язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, які можуть бути використані на покриття зобов’язань. Порівняння фактичного запасу платоспроможності над нормативним запасом відображає частку власних коштів страховика в загальних зобов’язаннях.
Згідно з українським законодавством фактичний запас платоспроможності страховика визначається відніманням від вартості майна страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов’язань, зокрема страхових, які беруться в розмірі технічних резервів. Фактичний запас платоспроможності страховика має перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.
Нормативний запас платоспроможності страховика дорівнює більшій з двох визначених величин. Першої, яка визначається множенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50 % страхових премій, сплачених перестраховикам. Другої, яка визначається множенням суми здійснених страхових виплат протягом звітного періоду за договорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат зменшується на 50 % страхових виплат, компенсованих перестраховикам згідно з укладеними договорами перестрахування.
Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страховика і зобов’язань, які бере на себе страховик. Якщо страховик бере страхові зобов’язання, які не відповідають його фінансовим можливостям, то частина зобов’язань лишається не покритою ресурсами, за рахунок яких страховик мав би змогу їх виконати. З урахуванням забезпечення виконання зобов’язань перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачено обов’язкове укладання договору перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів.
10.2 Методика розрахунку показників фінансового стану страхової компанії
Рекомендації щодо аналізу діяльності страховиків (надалі — Рекомендації) розроблено з метою стандартизації процедур здійснення аналізу діяльності страховиків працівниками Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі — Держфінпослуг), своєчасного виявлення ризиків у діяльності страховиків.
Тести раннього попередження 1. Тести раннього попередження — це система порівняння фактичних фінансових показників діяльності страховиків з визначеними Держфінпослуг показниками, їх узагальнення та оцінка ризиків діяльності страховиків.
2. Тести раннього попередження використовуються для визначення рівня фінансової надійності страховиків, який розраховується за даними річної фінансової звітності, складеної відповідно до Порядку складання звітних даних страховиків, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг N 39 від 03.02.2004.
Відповідно до Рекомендацій здійснюється аналіз капіталу, активів, перестрахування, страхових резервів, дохідності, ліквідності і надається відповідна оцінка.
Оцінки виставляються по 4-бальній системі в залежності від діапазону, в який потрапило значення відповідного показника.
На основі проведених тестів раннього попередження страховики можуть отримати такі оцінки:
— «1» (стійка) — фінансові показники знаходяться на високому рівні;
— «2» (задовільна) — відсутні серйозні проблеми, фінансові показники знаходяться на середньому рівні;
— «3» (гранична) — фінансовий стан викликає побоювання, фінансові показники знаходяться на рівні значно нижчому за середній;
— «4» (незадовільна) — вважається неприпустимим, фінансовий стан є дуже нестабільним.
3. Дані, які використовуються при розрахунку показників тестів раннього попередження, їх зміст та порядок розрахунку наведені в наступній табл.10.1:

Таблиця 10.1
Формули розрахунку показників
N
Термін
Зміст
Формула*
1
Капітал,
Чистий капітал
Активи по балансу за вирахуванням нематеріальних активів та зобов’язань по балансу
Ф1: 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630
2
Високоліквідні активи
Грошові кошти та їх еквіваленти
Ф1: 230 + 240
3
Зобов’язання, загальна сума зобов’язань
Зобов’язання по балансу
Ф1: 430 + 480 + 620 + 630
4
Дебіторська заборгованість
Всі види дебіторської заборгованості відповідно до балансу
Ф1: 50 + 160 + 170 + 180 + 190 + 200 + 210 + 060
5
Сума чистих премій
Валовий обсяг зібраних премій за вирахуванням частки, належної перестраховикам
Р1: 010 — 020 [Р1: 080 — 090]
6
Зароблені страхові платежі
Дохід від реалізації послуг з видів страхування, інших, ніж страхування життя
Р1: 070**
7
Чистий прибуток (або збиток)
Чистий прибуток (збиток) відповідно до звіту
Ф2: 220 (або 225)
8
Виплати і витрати
Страхові виплати та відшкодування, а також витрати, пов’язані з врегулюванням страхових випадків, збільшені на суму резервів збитків на кінець звітного періоду та зменшені на суму резервів збитків на початок звітного періоду
(Р1: 240 + 320 + 330) + Р3(К)070 — Р3(П)070 + Р4(К)070 — Р4(П)070
9
Прибуток від фінансової діяльності
Дохід від участі в капіталі та інші фінансові доходи за вирахуванням витрат від участі в капіталі та інші фінансові витрати
Ф2: 110 + 120 + 130 — 140 — 150 — 160)
10
Середній обсяг фінансових інвестицій протягом року
Сума довгострокових фінансових інвестицій, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, та інших фінансових інвестицій та поточних фінансових інвестицій на початок і кінець звітного періоду, поділена на два
(Ф1: 040(П) + 045(П) + 220(П) + 040(К) + 045(К) + 220(К)) / 2
11
Чисті страхові резерви
Страхові резерви за балансом за вирахуванням частки перестраховиків у страхових резервах
Ф1: 415 — 416
    продолжение
–PAGE_BREAK–* Формули записані відповідно до форм звітних даних, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 03.02.2004 N 39 «Про затвердження Порядку складання звітних даних страховиків». В квадратних дужках наводяться формули для страховиків зі страхування життя, якщо вони відрізняються від формул для страховиків з загальних видів страхування.
При записі формул в цій таблиці використовують такі умовні позначення: Ф1 — баланс, Р1 — розділ 1 звіту, Р3 — розділ 3 звіту, Р4 — розділ 4 звіту, (П) — на початок річного звітного періоду, (К) — на кінець річного звітного періоду, якщо не зазначено — на кінець річного звітного періоду
** Формула визначена тільки для страховиків з загальних видів страхування
4. Показники розраховуються відповідно до наступної табл.10.2:
Таблиця 10.2
Nп/п
Показник
Метод розрахунку
Формула*
1
Показник дебіторської заборгованості
ПДЗ = 100 % * (Дебіторська заборгованість) / (Капітал)
100 * (Ф1 050 + 160 + 170 + 180 + 190 + 200 + 210 + 060) / (Ф1 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630)
2
Показник ліквідності активів
ПЛА = 100 % * (Високоліквідні активи) / (Зобов’язання)
100 * (Ф1 230 + 240) / (Ф1 430 + 480 + 620 + 630)
3
Показник ризику страхування
ПРС = 100 % * (Сума чистих премій за всіма полісами) / (Капітал)
Життя:
100 * (Р1 080 — 090) / (Ф1 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630)
Не життя:
100 * (Р1 010 — 020) / (Ф1 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630)
4
Зворотний показник платоспроможності
ЗПП = 100 * (Загальна сума зобов’язань) / (Капітал)
100 * (Ф1 430 + 480 + 620 + 630) / (Ф1 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630)
5
Показник доходності
ПД = 100 * (Чистий прибуток) / (Капітал)
100 * (Ф2: 220 (або 225)) / (Ф1 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630)
6
Показник обсягів страхування (андеррайтингу)
ПА = 100 * (Виплати і витрати) / (Сума чистих зароблених премій)
Не життя:
100 * (Р1 240 + 320 + 330 + Р3(К)070 — Р3(П)070 + Р4(К)070 — Р4(П)070) / Р1 070
7
Показник змін у капіталі
ПЗК = 100 * (Капітал (t)) / (Капітал (t-1) — 1)
100 * ((Ф1 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630)(К) / (Ф1 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630)(П) — 1)
8
Показник змін у сумі чистих премій за всіма полісами
ПЗЧП = 100 * ((Сума чистих премій (t)) / (Сума чистих премій (t-1)) — 1)
Життя:
100 * (Р1(П) (080 — 090) / Р1(К) (080 — 090) — 1)
Не життя:
100 * (Р1(П) (010 — 020) / Р1(К) (010 — 020) — 1)
9
Показник незалежності від перестрахування
ПНП = 100 * (Чиста сума премій по всіх полісах) / (Валова сума премій по всіх полісах)
Життя:
 100 * Р1 (080 — 090) / Р1 080
Не життя:
100 * Р1 (010 — 020) / Р1 010
10
Показник відношення чистих страхових резервів до капіталу
ПВРК = 100 % * (Чисті страхові резерви) / (Капітал)
Не життя
100 * (Ф1 415 — 416) / (Ф1 280 — 010 — 430 — 480 — 620 — 630)
11
Показник доходності інвестицій
ПДІ = 100 % *(Прибуток від фінансової діяльності) / (Середній обсяг фінансових інвестицій протягом року)
200 * Ф2 (110 + 120 + 130 — 140 — 150 — 160) / Ф1(040(П) + 045(П) + 220(П) + 040(К) + 045(К) + 220(К))
2.5 Фактична оцінка кожного показника визначається шляхом порівняння розрахованого значення показника з відповідною шкалою значень (враховуючи те, якими видами страхування (життя/не життя) займається страховик), наведеною у наступній табл.10.3
Таблиця 10.3
Nп/п
Показник
Шкала
Не життя
Життя
1
Показник дебіторської заборгованості (ПДЗ)
1. 0 ПДЗ
2. 50 ПДЗ
3. 75 ПДЗ
4. 100 ПДЗ
1. 0 ПДЗ
2. 50 ПДЗ
3. 75 ПДЗ
4. 100 ПДЗ
2
Показник ліквідності активів (ПЛА)
1. 95 ПЛА
2. 80 ПЛА
3. 65 ПЛА
4. ПЛА
1. 60 ПЛА
2. 50 ПЛА
3. 40 ПЛА
4. ПЛА
3
Показник ризику страхування (ПРС)
1. ПРС 100
2. 100
3. 200
4. 300
1. ПРС 300
2. 300
3. 400
4. 500
4
Зворотний показник платоспроможності (ЗПП)
1. 0
2. 20
3. 50
4. 75
1. 0
2. 20
3. 50
4. 90
5
Показник доходності (ПД)
1. 50
2. 25
3. 0 ПД  25
4. ПД
1. 50
2. 25
3. 0 ПД 25
4. ПД
6
Показник обсягів страхування (андеррайтингу) (ПА)
1. ПА  50
2. 50
3. 100
4. 110
—
7
Показник змін у капіталі (ПЗК)
1. 10
2. 5
3. 0
4. ПЗК  0
1. 10
2. 5
3. 0
4. ПЗК  0
8
Показник змін у сумі чистих премій за всіма полісами (ПЗЧП)
1. 40 ПЗЧП
2. 33 ПЗЧП
3. 10 ПЗЧП
4. ПЗЧП
1. 40 ПЗЧП
2. 33 ПЗЧП
3. 10 ПЗЧП
4. ПЗЧП
9
Показник незалежності від перестрахування (ПНП)
1. 50 ПЗП
2. 40 ПЗП
3. 30 ПЗП
4. ПЗП
1. 80 ПЗП
2. 65 ПЗП
3. 50 ПЗП
4. ПЗП
10
Показник відношення чистих страхових резервів та капіталу (ПВРК)
1. 0
2. 50
3. 75
4. 100
—
11
Показник доходності інвестицій (ПДІ)
1. 10 ПДІ
2. 5 ПДІЗ
3. 0 ПДІ
4. ПДІ
1. 30 ПДІ
2. 10 ПДІ
3. 5 ПДІ
4. ПДІ
2.6. Загальна оцінка визначається як сума фактичних оцінок по окремих показниках, помножених на відповідні коефіцієнти (враховуючи те, якими видами страхування (життя/не життя) займається страховик) з наступної табл.10.4

Таблиця 10.4
Nп/п
Показник
Коефіцієнт
Не життя
Життя
1
Показник дебіторської заборгованості (ПДЗ)
0,04
0,05
2
Показник ліквідності активів (ПЛА)
0,10
0,125
3
Показник ризику страхування (ПРС)
0,06
0,075
4
Зворотний показник платоспроможності (ЗПП)
0,18
0,225
5
Показник доходності (ПД)
0,06
0,075
6
Показник обсягів страхування (андеррайтингу) (ПА)
0,06
—
7
Показник змін у капіталі (ПЗК)
0,06
0,075
8
Показник змін у сумі чистих премій за всіма полісами (ПЗЧП)
0,06
0,075
9
Показник незалежності від перестрахування (ПНП)
0,18
0,225
10
Показник відношення чистих страхових резервів та капіталу (ПВРК)
0,16
—
11
Показник доходності інвестицій (ПДІ)
0,04
0,075
2.7 Загальна оцінка округлюється до цілого числа за загальними правилами округлення.
2.8. Результати тестів раннього попередження є інформацією з обмеженим доступом, яка не підлягає розголошенню та опублікуванню в засобах масової інформації.

10.3.Оцінка фінансового стану Павлоградської міської філії страхової компанії ВАТ “ОРАНТА-ДНІПРО”
Таблиця 10.5 Звітні баланси ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА-ДНІПРО»

Таблиця 10.6 Звіт про фінансові результати ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА-ДНІПРО»

Таблиця 10.7
ТЕСТИ РАННЬОГО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА ДНІПРО»_ на «_1_» січня __2006 р. (найменування страховика і звітна дата)

Як показують результати тестування, показник загальної оцінки ризику діяльності ПМФ ВАТ СК «Оранта-Дніпро» у 2005 році відносно рівня 2004 року знизився на 8,3%, при цьому рівень рентабельності страхування знизився з 7,08% до 5,56%, а рівень доходності фінансових інвестицій від розміщення страхових резервів підвищився з рівня 7,6%(2004) до рівня 14,46%(2005).

ВИСНОВКИ
Проведені дослідження страхового ринку України, Дніпропетровської області та Павлоградського району Дніпропетровської області показали:
1. Кількість страхових компаній в Україні станом на 01.10.2005 складала 399 (станом на 01.10.2004 – 378), в тому числі 51 страховик, що здійснює страхування життя та 348 страховиків, що здійснюють види страхування інші, ніж страхування життя.
2. Страховий ринок Дніпропетровської області у 2005 році представлений 143 суб’єктами, серед яких 27 самостійних страхових компаній, зареєстрованих в Дніпропетровській області та 116 філій страхових компаній, зареєстрованих в м. Києві та інших областях України.
ВАТ СК “ОРАНТА-ДНІПРО” серед страхових компаній – юридичних осіб у Дніпропетровській області займає у 2005 році 10 місце по валовим доходам від страхової діяльності, при цьому валовий дохід у лідера – ЗАТ СК “АУРА” в 159 раз більше, ніж у ВАТ СК «ОРАНТА».
3. Страховий ринок м. Павлограда та Павлоградського району Дніпропетровської області у 2005 році представлений 1 самостійною страховою компанією та 5 філіями страхових компаній м. Дніпропетровська та м. Києва Павлоградська міська філія ВАТ «ОРАНТА-ДНІПРО» займає друге місце по валовому доходу від здійснення страхових операцій у 2005 році, але її обсяги практично в 3,3 рази менше, ніж у лідера ринку – філії УАСК «АСКА» (м. Київ), та в 2,2 рази більше ніж у конкурента-послідовника — філії СК”ТАС”(Київ).
Як показують результати проведеного тестування, показник загальної оцінки ризику діяльності – становить «2» (задовільна), тобто у філії страхової компанії відсутні серйозні проблеми, фінансові показники знаходяться на середньому рівні, але у ПМФ ВАТ СК «Оранта-Дніпро» у 2005 році відносно рівня 2004 року показник знизився на 8,3%, при цьому:
 – валовий рівень доходів від страхування у 2005 році знизився до рівня 439 тис. грн. у порівнянні з валовим доходом від страхування 703, 1  тис. грн. у 2004 році;
–                     рівень рентабельності страхування знизився з 7,08% (2004) до рівня 5,56%(2005)
–                     а рівень доходності фінансових інвестицій від розміщення страхових резервів підвищився з рівня 7,6%(2004) до рівня 14,46%(2005).
–                     Кількість службовців філії зменшилась з 31(2003 рік) до 21(2005рік), а рівень середньої зарплати знизився з 910 грн./міс(2003) до 550 грн./міс(2005).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 16 січня 2003 року N 436-IV 2. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про страхування» / Законом України від 4 жовтня 2001 року N 2745-III цей Закон викладено у новій редакції (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 23 грудня 2004 року N 2288 — IV) 3. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 лютого 2003 року N 485-IV) 4. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів «від 1 липня 2004 року N 1961-IV 5. Закон України «Про Національний банк України «від 20 травня 1999 року N 679-XIV (станом на 10.01. 2002 року N 2922-III)
6. Закон України «Про банки та банківську діяльність» / від 7 грудня 2000 року N 2121-III (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 20 вересня 2001 року N 2740-III )
7. ЗАКОН УКРАЇНИ – «Про цінні папери і фондову біржу» // від 18.06. 1991 N 1201-XII ( із змінами на 3.06.1999 N 719-XIV )
8. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII ( від 17 травня 2001 року N 2409-III)
9. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 року N 979-IV 10. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-IV 11. Закон України «Про систему оподаткування в Україні» від 25.06.1991 N 1251-XII (із змінами станом на 5 червня 2003 року N 906-IV)
12. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» Закон України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 23 червня 2005 року N 2711-IV )
13. Закон України Про оподаткування прибутку підприємств // від 22 травня 1997 року N 283/97-ВР (станом змін від від 7 липня 2005 року N 2771-IV )
14. ЗАКОН УКРАЇНИ Про податок на додану вартість // від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР ( Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 7 липня 2005 року N 2771-IV )
15. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про податок з доходів фізичних осіб» // від 22 травня 2003 року N 889-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 3 червня 2005 року N 2642-IV ) 16. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України “ // від 4 квітня 2003 року N 292/2003 ( Із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 5 березня 2004 року N 280/2004) 17. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язання і господарських операцій підприємств і організацій” // затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291, зі змінами та доповненнями, внесеними Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.02 № 1012.
18. Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року N 40 ( Із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України станом від 7 червня 2005 року N 4125) 19. Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуальними розрахунками Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 8 лютого 2005 року N 3519 20. Про затвердження Положення про порядок та умови ведення страховиками персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 грудня 2004 року N 3197 21. Про затвердження Ліцензійних умов провадження обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів // Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 23 грудня 2004 року N 3178 22. Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17 грудня 2004 року N 3104 23. Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя //Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 листопада 2004 року N 2875 24. Про затвердження Рекомендацій щодо аналізу діяльності страховиків ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 17.03.2005 р. N 3755 25. Про затвердження Порядку складання звітних даних страховиків //  Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг  України від 3 лютого 2004 року N 39 26. Про затвердження форми декларації з податку на доходи (прибуток) страховика та Порядку її складання // Наказ Державної податкової адміністрації України від 31 березня 2003 р. N 146 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України станом від 21 червня 2005 року N 224) 27. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 21 грудня 2005 року N 485)
    продолжение
–PAGE_BREAK–28. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті // Постанова Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 15 квітня 2005 року N 132)
29. Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 637 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року N 277)
30. Про випуск процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 року КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 22 вересня 2000 р. N 1455 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року N 1900) 31. Звіти Держфінпослуг України за 2003 — 2005 роки
32. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы, 1996
33. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа, Київ, Знання, 1997.
34. Бурроу К. Основы страховой статистики. Москва, Анкил, 1996.
35. Буряковский В.В., Кармазин В.Я., Каламбет С.В., Водолазская О.А. Налоги. — Днепропетровск, Пороги, 1998.
36. Буренин А.Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов- М., ИНФРА-М, 1998 г.
37. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов — М., ИНФРА-М, 1996.
38. Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основы инвестирования. — М., 1997.
39. Ефимова М.Р., Ганченко О.И., Петрова Е.В. Практикум по общей теории  статистики: Учебное пособие. – Москва: Финансы и статистика, 2000.
40. Євтух О.Т. Іпотека – механізм ефективного використання ресурсів – Луцьк, «Волинська обласна друкарня», 2001, 305 с.
41. Євтух О.Т. Доходна іпотека – Луцьк, «Волинська обласна друкарня», 2000 304 с.
42. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник.- К.: МАУП,2000
43. Мельник П. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці Держ. подат. адміністрація України; Акад. ДПС України. — Ірпінь: Акад. ДПС  України,2001.—355 с.
44. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. М., Перспектива, 1995
45. Мертенс А.В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. – К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997, 416 с.
46. Інформація про стан і розвиток страхового ринку України за 9 місяців 2005 року // Статистичний бюлетень Держфінпослуг України, 2006 рік
47. Рынок ценных бумаг / под ред. В.А.Галанова, А.И.Басова – М.: Финансы и статистика, 1996
48. Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции. — М., 1997.
49. Уткин Э.А. Риск-менеджмент. – М.: Издательство ЭКМОС, 1998
50. Христиановский В.В., Щербина В.П., Полшков Ю.Н. Экономический риск и методы его измерения. Донецк, ДонГУ, 1999
51. Шахов В.В. Страхование: учебник для вузов. Москва, ЮНИТИ, 1997.
52. Шелехов К.В., Бигдаш В.Д.Страхование, МАУП, Киев, 1998.
53. WWW.LIGA-ZAKON.COM.UA – Законодавча-довідкова система
54. HTTP://forINSURER.com — Онлайновая библиотека «Страхование в Украине»

ДОДАТКИ Додаток А Декларації по податку на прибуток та сплату інших податків Павлоградською міською філією страхової компанії ВАТ «ОРАНТА ДНІПРО» у 2003 – 2005 роках
Таблиця А.1
Декларація по податку на прибуток страховика за 2005 рік по ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА –ДНІПРО»
Відмітка про одержання (штамп ДПІ)
Дата реєстрації: 30.01.2006
УЗГОДЖЕНО
рішенням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 31 березня 2003 р. N 06-10/240
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказом Державної податкової адміністрації України від 31 березня 2003 р. N 146 (із змінами, внесеними згідно з наказом ДПАУ від 21.06.2005 р. N224)
1 ДЕКЛАРАЦІЯ З ПОДАТКУ НА ДОХОДИ (ПРИБУТОК) СТРАХОВИКА
Повна декларація — надаються додатки та відомості у разі заповнення рядків з позначкою «Р» та «К»
Спрощена декларація — надаються додатки та відомості у разі заповнення рядків з позначкою «К»
1,0
Звітна
 
Звітна нова
2 Звітний рік
2005,0
 
 
1 квартал
 
Півріччя
 
3 квартали
1,0
Рік
3 Повна назва платника податку:
 
1,0
Юридична особа
ПАВЛОГРАДСЬКА МІСЬКА ФІЛІЯ ВІДКРИТОГО АК
 
 
Інша категорія платника
4 Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ
 
Код виду економічної діяльності (КВЕД)
66.03.0
 
5 Місцезнаходження платника податку:
51400, м.ПАВЛОГРАД, ЛЕНІНА, б.99, кор.0,
Поштовий індекс
51400
 
Телефон
64336
 
Факс*
 
 
E-mail*
 
 
6 До державної податкової інспекції (адміністрації) в
ЗАХIДНО-ДОНБАСЬКА ОБ’ЄДНАНА ДПI
____________* За бажанням платника податку.
Одиниця виміру: грн.
I. Доходи від діяльності зі страхування
(потрібне позначити)
  ПОКАЗНИКИ
Код рядка
Сума
  1
2
3
  Сума валових внесків, одержаних платником або нарахованих на його користь за договорами страхування і перестрахування, у тому числі комісійних винагород цедента, отриманих від перестраховик
01
439000,0
  Сума валових внесків, сплачена платником за договорами перестрахуванн з резидентами
02
 
  Оподатковуваний дохід від страхової діяльності
(01 — 02)
03
439000,0
  Коригування оподатковуваного доходу:
(+/- 04.1 +/- 04.2)
04
 
  зміна компенсації вартості страхових послуг
04.1
 
  самостійне виявлення помилок за результатами минулих податкових періодів
04.2
 
  Скоригований оподатковуваний дохід від страхової діяльності
(03 +/-04)
05
439000,0
  Нарахована сума податку за ставкою 3 %
(05 х 3 %)
06
13200,0
  II. Інші доходи, що мають особливий порядок оподаткування
  Оподатковуваний дохід у вигляді часток від страхових сум або страхових відшкодувань, сплачених перестраховикам
07
 
  Доходи від реалізації прав страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, у частині перевищення цього доходу над сплаченими страховими відшкодуваннями, які розраховуються окремо за кожним договором страхування, за яким отримана сума регресної вимоги*
08
1400,0
  Оподатковувана частка інвестиційного доходу:
(09.3 — 09.4)
09
 
  інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів страхування життя
09.1
 
  витрати на ведення справи (але не вище 15 % інвестиційного доходу)
09.2
 
  частка інвестиційного доходу, що належить страховику
(09.1 — 09.2)
09.3
 
  відрахування до математичних резервів (але не вище 85 % частки інвестиційного доходу)
09.4
 
  Нарахована сума податку за ставкою 25 %
(07 + 08 + 09) х 25 %
10
400,0
  Доходи, одержані за договором довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення при порушенні вимог, установлених законом, або достроковому розірванні вказаних договорів*
11
 
  Нарахована сума податку за ставкою 3 % разом з пенею
(12.1 +12.2)
12
 
  Нарахована сума податку за ставкою 3 %
(11 х 3%)
12.1
 
  Пеня
12.2
 
  III. Сума нарахованого податку за ставкою 25 %*
(значення рядка 13 додатка до декларації)
13 K1
21000,0
  IV. Податкове зобов’язання
  Загальна сума податків до сплати
(06 + 10 + 12 + 13)
14
34600,0
  Зменшення нарахованої суми податку
15
 
  Податкове зобов’язання звітного періоду*
(14 — 15)
16
34600,0
  Сума нарахованого податку за попередні податкові періоди поточного року
17
31500,0
  Сума надміру сплаченого податку минулих податкових періодів (переплати)**
18
 
  Сума податку до сплати
(16 — 17 — 18)
19
3100,0
  ____________
* У разі позитивного значення
** Не заповнюється при заповненні рядка 20 декларації.
  Сума надміру сплаченого податку минулих податкових періодів (переплати), яка підлягає поверненню на поточний рахунок платника податку в банку-резиденті
20
 
  До декларації додаються (потрібне позначити):
  Додаток до рядка
К1
К2
Відомості до рядків
К2
K3
Р1
Р2
 
   
Пояснення (розкриття) окремих результатів фінансово-господарської діяльності
на
 
арк.
  Інформація, наведена в декларації, додатках, відомостях, поясненнях (розкриттях), є достовірною.
  30-01-2006
Дата заповнення декларації (дд.мм.рррр)
  Керівник підприємства
КАБАК ГАЛИНА ВОЛОДИМИРІВНА
 
 
М.П.   1648003449,0
(ініціали та прізвище)
(підпис)
  Ідентифікаційний номер
 
 
 
   
  Головний бухгалтер
 
 
 
  2202920581,0
(ініціали та прізвище)
(підпис)
  Ідентифікаційний номер
 
 
  Додаток К1
до рядка 13 декларації
(із змінами, внесеними згідно з наказом
ДПАУ від 21.06.2005 р. N 224)
  Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ
 
  02306080
 
 
1 квартал
 
 
Півріччя
 
 
3 квартали
 
1,0
Рік
    ПОКАЗНИКИ
Код рядка
Сума
  1
2
3
  Валовий дохід від усіх видів діяльності, у тому числі:
1
133100,0
  доходи від продажу товарів (робіт, послуг)
1.1
 
  фінансові та інвестиційні доходи
1.2
 
  прибуток від операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами
1.3 К2
 
  інші доходи, крім визначених у р. 1.11.3
1.4
133100,0
  Коригування валових доходів:
(±2.1 ± 2.2 + 2.3)
2
 
  зміна суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг)
2.1
 
  самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів
2.2
 
  урегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості
2.3 Р1
 
  Скоригований валовий дохід
(1 ± 2)
3
133100,0
  Частка валових витрат, у тому числі:
(4.1 + 4.2 + 4.3 + 4.4 + 4.5 + 4.6 + 4.7 + 4.8 + 4.9)
4 К3
31800,0
  витрати на придбання товарів (робіт, послуг)
4.1
22000,0
  витрати на оплату праці
4.2
8100,0
  сума страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов’язкового страхування
4.3
1800,0
  сума податків, зборів (обов’язкових платежів), крім визначених у р. 4.3
4.4
 
  добровільне перерахування коштів, передача товарів (робіт, послуг)
4.5
 
  від’ємне значення об’єкта оподаткування, одержане за результатами попереднього податкового року
4.6
 
  витрати на поліпшення основних фондів
4.7
 
  сума внесків на довгострокове страхування життя, недержавне пенсійне забезпечення
4.8
 
  інші витрати, крім визначених у р. 4.14.8
4.9
 
  Коригування валових витрат:
(±5.1 ±5.2 + 5.3)
5
 
  зміна суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг)
5.1
 
  самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів
5.2
 
  урегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості
5.3 Р1
 
  Скоригована частка валових витрат
(4 ± 5)
6
31800,0
  Частка амортизаційних відрахувань
7 Р2
17100,0
  Об’єкт оподаткування
((±3 — (±6) — 7)
8
84200,0
  Балансові збитки, не компенсовані прибутками до 01.01.2003
9
 
  Прибуток, що підлягає оподаткуванню
(8 — 9)
    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–

    продолжение
–PAGE_BREAK–Відомість К3 дорядка 4 додатка К1 до декларації
Розрахунок частки валових витрат
  Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ
 
Податковий період 200_ року
   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1 квартал
 
 
Півріччя
 
 
3 квартали
 
 
Рік
Частка валових витрат, у тому числі:
4
 26900,0
валові витрати, розподілені пропорційно до питомої ваги валового доходу від діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, у загальному валовому доході
4.1
 6100,0
валові витрати, прямо пов’язані з отриманням доходів від діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, у тому числі:
4.2
 20800,0
 аренда
4.2.1
 20800,0
 
4.2.2
 
 
4.2.3
 
 
4.2.4
 
 
4.2.5
 
 
4.2.6
 
 
4.2.7
 
 
4.2.8
 
 
4.2.9
 
 
4.2.10
 
 
4.2.99
 
Додаткові показники
Загальний валовий дохід страховика, в тому числі:
4.3
 881400,0
валовий дохід від страхової діяльності (декларації, сума рядків 01, 08, 09, 10, 12)
4.3.1
 785200,0
валовий дохід від діяльності, не пов’язаної із страхуванням (додаток К1 до декларації, р.1)
4.3.2
 96200,0
Питома вага валового доходу від діяльності, не пов’язаної зі страхуванням у загальному валовому доході страховика р.4.3.2 /р.4.3 * 100%
4.4
 10,91
Відомості P2 дорядка 7 додатка К1 додекларації
Розрахунок частки амортизаційних відрахувань
Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ
 
Звітний рік
2
0
0
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Код рядка
Показники
Балансова вартість на початок розрахункового кварталу
Амортизаційні відрахування
Розрахунковий квартал
Звітний період наростаючим підсумком
1
2
3
4
5
Б1
Основні фонди групи 1
 604000,0
 7600,0
 17200,0
Б2
Основні фонди групи 2
 
 
 
Б3
Основні фонди групи 3
 
 
 
Б4
Основні фонди групи 4
 
 
 
В
Нематеріальні активи
 
 
 
7
Частка амортизаційних відрахувань (сума рядків Б1, Б2, Б3, Б4, В графи 5), у тому числі:
 17200,0
7.1
амортизаційні відрахування, розподілені пропорційно до питомої ваги валового доходу від діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, у загальному валовому доході
 
7.2
амортизаційні відрахування, прямо пов’язані з отриманням доходів від діяльності не пов’язана зі страхуванням
 17200,0

Таблиця А.4
Декларація по податку на прибуток страховика за 2002 рік по ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА –ДНІПРО»
Hазва страховика ПАВЛОГРАДСЬКА МІСЬКА ФІЛІЯ ВАТ СК «ОРАНТА-ДНІПРО»
Iдентифiкацiйний код з ЄДРПОУ 2306080
Фоpма власностi
Пiдпоpядкованiсть
Адpеса, телефон платника
Податковий перiод
Декларацiя подається до 410 ЗАХIДНО-ДОНБАСЬКА ОБ’ЄДНАНА ДПI
Вiдмiтка про одержання повідомлення Дата, штамп ДПА Одниниця вимipу: в тис. гpн. з одним десятковим знаком
I.                    Дiяльнiсть страховикiв iз страхування i перестрахування
№ п/п
Показники
Код рядка
За звiтний квартал
Наростаючим пiдсумком з початку звiтного року
1
2
3
4
5
1.
Валовi доходи вiд страхової дiяльностi у виглядi:
 
1.1
валового доходу вiд страхової дiяльностi (крiм страхування життя)
1.
 171773,0
 641473,0
1.2
валового доходу, отриманого (нарахованого) страховиками за договорами страхування i перестрахування життя фiзичних осiб на iнших умовах, нiж визначенi Законом
2.
 
 
1.3
валового доходу, отриманого (нарахованого) страховиками за договорами страхування i перестрахування життя, у разi дострокового розiрвання договору, не пов’язаного iз смертю застрахованої особи
3.
 
 
2.
Сума нарахованого податку на доходи за звiтний перiод
 
2.1
(рядок 1+рядок 2)Х3 /100
4.
 5153,0
 19244,0
2.2
рядок 3Х6:100
5.
 
 
2.3
загальна сума нарахованого податку на доходи
6.
 5153,0
 19244,0
II. Дiяльнiсть страховикiв, не пов’язана iз страхуванням i перестрахуванням
1.
Валовi доходи з джерел iнших, нiж сума валових внескiв
 
1.1
доходи по операцiях лiзингу (оренди)
7.
 19087,0
 65691,0
1.2
доходи вiд операцiй з цiнними паперами, деривативами та борговими зобов’язаннями i вимогами
8.
 
 
1.3
доходи у виглядi позитивного результату перерахунку iноземної валюти та коштiв вiд продажу iноземної валюти
9.
 
 
1.4
доходи у виглядi безповоротної фiнансової допомоги та безоплатно наданих товарiв
10.
 
 
1.5
доходи вiд iндексацiї та передачi (продажу, облiку та iнших видiв вiдчуження) основних фондiв та нематерiальних активiв, що пiдлягають амортизацiї
11.
 
 
1.6
доходи вiд врегулювання безнадiйної заборгованостi
12.
 
 
1.7
доходи у виглядi комiсiйних винагород за перестрахування, одержанi страховиком (цедентом) вiд перестраховика
13.
 
 
1.8
доходи, одержанi (нарахованi) вiд реалiзацiї прав регресної вимоги страховика до страхувальника або iншої особи, вiдповiдальної за завданий збиток
14.
 
 
1.9
Iншi доходи
15.
 743,0
 5100,0
2.
Сукупний валовий доход (сума рядкiв з 7 по 15)
16.
 19830,0
 70791,0
3.
Доходи, якi за своїм змiстом пiдлягають виключенню зi складу валових доходiв з метою оподаткуванн
17.
 
 
4.
Скоригований валовий доход (рядок 16-рядок 17)
18.
 19830,0
 70791,0
5.
Валовi витрати
19.
 5590,0
 22582,0
6.
Амортизацiйнi вiдрахуванн
20.
 4557,0
 17992,0
7.
Оподатковуваний прибуток до перенесення збиткiв на наступнi податковий перiод (податковий) квартал (рядок 18 — рядок 19 — рядок 20)
21.
 9683,0
 30217,0
7.1
Сума фактично нарахованих амортизацiйних вiдрахувань при застосуваннi понижуючогокоефiцiєнта 0.6(рядок 20 без врахування нематерiальних активiв)
211
 
 
7.2
Сума амортизацiйних вiдрахувань iз застосуванням понижуючого коефiцiєнту 0.7 (рядок 21.1:6х7)
212
 
 
7.3
Прибуток, одержаний за рахунок змiни понижуючого коефiцiєнту з 0.7 до 0.6 (рядок 21.2-21.1)
213
 
 
7.4
Нарахований податок на прибуток, одержаний у зв’язку зi змiною понижуючого коефiцiенту (рядок 21.3х0.3)
214
 
 
7.5
Оподатковуваний прибуток з урахуванням частини прибутку, одержаного за рахунок змiни понижуючого коефiцiєнту з 0.7 до 0.6 (рядок 21-21.3)
215
 
 
8.
Збитки, перенесенi на наступний звiтний (податковий) квартал
22.
 
 
9.
Оподатковуваний прибуток пiсля перенесення збиткiв на майбутнi податковий звiтний (податковий) квартал (рядок 21.5-рядок 22)
23.
 9683,0
 30217,0
10.
Збитки, що переносяться на наступний звiтний (податковий) квартал (рядок 22 — рядок 21.5)
24.
 
 
11.
Сума нарахованого податку на прибуток за звiтний перiод (рядок 23Х30:100)
25
 2905,0
 9065,0
12.
Зменшення податкового зобов’язання на суму внесеного платником податку (емiтентом) до бюджету податку на дивiденди
26.
 
 
13.
Сума податку на прибуток з урахуванням його зменшення (рядок 25-рядок26)
27.
 2905,0
 9065,0
14.
Залишок суми податку на дивiденти, не перекритий податком на прибуток, що пiдлягає перенесенню на наступний звiтний (податковий) квартал (рядок 26-рядок 25)
28.
 
 
III. Податкове зобов’язання на доходи вiд дiяльностi зi страхування i перестрахування та прибуток вiд дiяльностi, не пов’язаннi зi страхуванням i перестрахуванням
1.
Загальна сума податкового зобов’язання (нарахований податок на доходи та прибуток (рядок 6+рядок 27)
29.
 8058,0
 28309,0
2.
Зменшення загальної суми податкового зобов’язання на:
 
2.1
Суму нарахованих авансових внескiв
30.
 4926,0
 25177,0
2.2
суму податку, донаpаховану за актами перевiрок поточного року
31.
 
 
2.3
суму податку, нараховану юридичною особою для сплати до бюджетiв територiальних громад за мiсцезнаходженням фiлiй, уразi прийняття рiшення щодо сплати консолiдованого податку
32.
 
 
3.
Сума зменшення загального податкового зобов’язання (сума pядкiв з 30 по 32)
33.
 4926,0
 25177,0
4.
Сума коштiв та матерiальних активiв, спрямованих (передани) платником податку на будiвництво житла для вiйськовослужбовцiв та членiв їх сiмей в межах нарахованого податкового зобов’язання, але не бiльше фактичного отриманого прибутку звiтного перiоду
34.
 
 
4.1
Нарахованi авансовi внески до Державного бюджету
341
 
 
 
Сума податку, яка пiдлягає нарахуванню до Державного бюджету за особовим рахунком платника:
 
4.2
пiдлягає нарахуванню — при позитивному значеннi рiзницi мiж рядками (рядок 21.4-34.1)
342
 
 
4.3
пiдлягає зменшенню — при вiд’ємному значеннi рiзницi мiж рядками (рядок21.4-34.1)
36
 
 
5.
Сума податку, яка пiдлягає нарахуванню за особовим рахунком платника:
 
5.1
пiдлягає нарахуванню — при позитивному значеннi рiзницi мiж рядками (рядок 29 — рядок 33 — рядок 34)
35.
 3132,0
 3132,0
5.2
пiдлягає зменшенню — при вiд’ємному значеннi рiзницi мiж рядками (рядок29 — рядок33 + рядок28)
36
 
 
6.
Зобов’язання платника щодо утримання та перерахування до бюджету податкiв з доходiв у джерело їх виплати за рахунок таких виплат (Додаток А, рядок 6)
37.
 
 
Таблиця А.5
Декларація по податку на прибуток страховика за 2001 рік по ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА –ДНІПРО»
Hазва страховика ПАВЛОГРАДСЬКА МІСЬКА ФІЛІЯ ВАТ СК «ОРАНТА-ДНІПРО»
Iдентифiкацiйний код з ЄДРПОУ 2306080
Фоpма власностi
Пiдпоpядкованiсть
Адpеса, телефон платника
Податковий перiод
Декларацiя подається до 410 ЗАХIДНО-ДОНБАСЬКА ОБ’ЄДНАНА ДПI
Одиниця вимipу: в тис.гpн. з одним десятковим знаком
I. Дiяльнiсть страховикiв iз страхування i перестрахування
№ п/п
Показники
Код рядка
За звiтний квартал
Наростаючим пiдсумком з початку звiтного року
1
2
3
4
5
1.
Валовi доходи вiд страхової дiяльностi у виглядi:
 
1.1
валового доходу вiд страхової дiяльностi (крiм страхування життя)
1.
 144115,0
 569690,0
1.2
валового доходу, отриманого (нарахованого) страховиками за договорами страхування i перестрахування життя фiзичних осiб на iнших умовах, нiж визначенi Законом
2.
 
 
1.3
валового доходу, отриманого (нарахованого) страховиками за договорами страхування i перестрахування життя, у разi дострокового розiрвання договору, не пов’язаного iз смертю застрахованої особи
3.
 
 
2.
Сума нарахованого податку на доходи за звiтний перiод
 
2.1
(рядок 1+рядок 2)Х3 /100
4.
 4323,0
 17091,0
2.2
рядок 3Х6:100
5.
 
 
2.3
загальна сума нарахованого податку на доходи
6.
 4323,0
 17091,0
II. Дiяльнiсть страховикiв, не пов’язана iз страхуванням i перестрахуванням
1.
Валовi доходи з джерел iнших, нiж сума валових внескiв
 
1.1
доходи по операцiях лiзингу (оренди)
7.
 21812,0
 88978,0
1.2
доходи вiд операцiй з цiнними паперами, деривативами та борговими зобов’язаннями i вимогами
8.
 
 
1.3
доходи у виглядi позитивного результату перерахунку iноземної валюти та коштiв вiд продажу iноземної валюти
9.
 
 
1.4
доходи у виглядi безповоротної фiнансової допомоги та безоплатно наданих товарiв
10.
 
 
1.5
доходи вiд iндексацiї та передачi (продажу, облiку та iнших видiв вiдчуження) основних фондiв та нематерiальних активiв, що пiдлягають амортизацiї
11.
 
 
1.6
доходи вiд врегулювання безнадiйної заборгованостi
12.
 
 
1.7
доходи у виглядi комiсiйних винагород за перестрахування, одержанi страховиком (цедентом) вiд перестраховика
13.
 
 
1.8
доходи, одержанi (нарахованi) вiд реалiзацiї прав регресної вимоги страховика до страхувальника або iншої особи, вiдповiдальної за завданий збиток
14.
 
 
1.9
Iншi доходи
15.
 2427,0
 2903,0
2.
Сукупний валовий доход (сума рядкiв з 7 по 15)
16.
 24239,0
 91881,0
3.
Доходи, якi за своїм змiстом пiдлягають виключенню зi складу валових доходiв з метою оподаткуванн
17.
 
 
4.
Скоригований валовий доход (рядок 16-рядок 17)
18.
 24239,0
 91881,0
5.
Валовi витрати
19.
 9174,0
 21506,0
6.
Амортизацiйнi вiдрахуванн
20.
 4553,0
 18180,0
7.
Оподатковуваний прибуток до перенесення збиткiв на наступнi податковий перiод (податковий) квартал (рядок 18 — рядок 19 — рядок 20)
21.
 10512,0
 52195,0
7.1
Сума фактично нарахованих амортизацiйних вiдрахувань при застосуваннi понижуючогокоефiцiєнта 0.6(рядок 20 без врахування нематерiальних активiв)
211
 
 
7.2
Сума амортизацiйних вiдрахувань iз застосуванням понижуючого коефiцiєнту 0.7 (рядок 21.1:6х7)
212
 
 
7.3
Прибуток, одержаний за рахунок змiни понижуючого коефiцiєнту з 0.7 до 0.6 (рядок 21.2-21.1)
213
 
 
7.4
Нарахований податок на прибуток, одержаний у зв’язку зi змiною понижуючого коефiцiенту (рядок 21.3х0.3)
214
 
 
7.5
Оподатковуваний прибуток з урахуванням частини прибутку, одержаного за рахунок змiни понижуючого коефiцiєнту з 0.7 до 0.6 (рядок 21-21.3)
215
 
 
8.
Збитки, перенесенi на наступний звiтний (податковий) квартал
22.
 
 
9.
Оподатковуваний прибуток пiсля перенесення збиткiв на майбутнi податковий звiтний (податковий) квартал (рядок 21.5-рядок 22)
23.
 10512,0
 52195,0
10.
Збитки, що переносяться на наступний звiтний (податковий) квартал (рядок 22 — рядок 21.5)
24.
 
 
11.
Сума нарахованого податку на прибуток за звiтний перiод (рядок 23Х30:100)
25
 3154,0
 15659,0
12.
Зменшення податкового зобов’язання на суму внесеного платником податку (емiтентом) до бюджету податку на дивiденди
26.
 
 
13.
Сума податку на прибуток з урахуванням його зменшення (рядок 25-рядок26)
27.
 3154,0
 15659,0
14.
Залишок суми податку на дивiденти, не перекритий податком на прибуток, що пiдлягає перенесенню на наступний звiтний (податковий) квартал (рядок 26-рядок 25)
28.
 
 
III. Податкове зобов’язання на доходи вiд дiяльностi зi страхування i перестрахування та прибуток вiд дiяльностi, не пов’язаннi зi страхуванням i перестрахуванням
1.
Загальна сума податкового зобов’язання (нарахований податок на доходи та прибуток (рядок 6+рядок 27)
29.
 7477,0
 32750,0
2.
Зменшення загальної суми податкового зобов’язання на:
 
2.1
Суму нарахованих авансових внескiв
30.
 5567,0
 30840,0
2.2
суму податку, донаpаховану за актами перевiрок поточного року
31.
 
 
2.3
суму податку, нараховану юридичною особою для сплати до бюджетiв територiальних громад за мiсцезнаходженням фiлiй, уразi прийняття рiшення щодо сплати консолiдованого податку
32.
 
 
3.
Сума зменшення загального податкового зобов’язання (сума pядкiв з 30 по 32)
33.
 5567,0
 30840,0
4.
Сума коштiв та матерiальних активiв, спрямованих (передани) платником податку на будiвництво житла для вiйськовослужбовцiв та членiв їх сiмей в межах нарахованого податкового зобов’язання, але не бiльше фактичного отриманого прибутку звiтного перiоду
34.
 
 
4.1
Нарахованi авансовi внески до Державного бюджету
341
 
 
 
Сума податку, яка пiдлягає нарахуванню до Державного бюджету за особовим рахунком платника:
 
4.2
пiдлягає нарахуванню — при позитивному значеннi рiзницi мiж рядками (рядок 21.4-34.1)
342
 
 
4.3
пiдлягає зменшенню — при від’ємному значення рiзницi мiж рядками (рядок21.4-34.1)
36
 
 
5.
Сума податку, яка пiдлягає нарахуванню за особовим рахунком платника:
 
5.1
пiдлягає нарахуванню — при позитивному значеннi рiзницi мiж рядками (рядок 29 — рядок 33 — рядок 34)
35.
 1910,0
 1910,0
5.2
пiдлягає зменшенню — при від’ємному значення рiзницi мiж рядками (рядок29 — рядок33 + рядок28)
36
 
 
6.
Зобов’язання платника щодо утримання та перерахування до бюджету податкiв з доходiв у джерело їх виплати за рахунок таких виплат (Додаток А, рядок 6)
37.
 
 
    продолжение
–PAGE_BREAK–
    продолжение
–PAGE_BREAK–

    продолжение
–PAGE_BREAK–Таблиця 1.12 Керівники
Ідентифікаційний номер
ПІБ
посада
Номер телефону
Ознака факсу
Додатковий номер телефону
1648003449
КАБАК ГАЛИНА ВОЛОДИМИРІВНА
директор
64326
 
 
2202920581
БУРЛАЧЕНКО АЛЛА ВАСИЛІВНА
головний бухгалтер
64336
 
 
Види діяльності
Код виду діяльності
Назва виду діяльності
Тип виду діяльності
Дата видачі ліцензії
Назва органу, що видав ліцензію
Номер ліцензії
Ознака зовнішньоекономічної діяльності
96220
НЕДЕРЖАВНЕ СТРАХУВАННЯ
 
 
 
 
 

Засновники
Засновник
Код засновника юридичної особи
Код засновника-фізичної особи
Сума внеску в статутний фонд
Еквівалент суми валютного внеску в $ США
Вид валюти
Країна
ВАТ СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА-ДНІПРО»
2305896
0
0,00
0
УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ
УКРАЇНА
  Таблиця 1.13 Основні показники діяльності ПМФ ВАТ СК «ОРАНТА-Дніпро» у 2003 – 2005 роках

2. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
2.1 Сутність та зміст фінансової діяльності страхової компанії
Страхова діяльність належить до сфери фінансових послуг. Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.
Така своєрідна «плата наперед» дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління.
Двоїстий характер діяльності страховика (одночасне здійснення страхової та інвестиційної діяльності) зумовлює специфіку його доходів.
Доходи страховика можна поділити на три великі групи:
* доходи від основної, тобто страхової діяльності (всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування і перестрахування);
* доходи від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто пов’язані з інвестуванням і розміщенням тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);
* інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності і надзвичайних подій.
Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату.
Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій — один з найважливіших обов’язків страхувальника щодо страховика. Саме надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту.
Страхувальники мають право сплачувати страхові премії як готівкою, так і безготівковим шляхом. Страхові премії на території нашої країни сплачуються лише валютою України за винятком тих випадків, коли страхувальником є нерезидент. Він може сплачувати премію як валютою України, так і іноземною вільно конвертованою валютою.
Термін «страхова премія» — загальноприйнятий у світовій практиці. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін «страховий платіж» або «страховий внесок». Усе це синоніми. Але за радянських часів у практиці Держстраху СРСР термін «страхова премія» не використовувався. Плата за страховку за договорами страхування життя мала назву «страховий внесок», що підкреслювало зворотний характер сплачуваних коштів. Плата за страховку в загальних видах страхування мала назву «страховий платіж». Використання перелічених термінів зберігається і досі, хоча слід зазначити, що інтеграція у світовий страховий ринок потребує додержання певних стандартів, зокрема й у визначенні понять. З огляду на це вважається за доцільніше вживати термін «страхова премія».
Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу (страховий тариф ще називають ставкою страхової премії). Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів — це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком І страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) у більшості випадків обчислюється за формулою:
Страхова премія = Страхова сума X Страховий тариф
Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування», — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником у грошовому виразі за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.
Отже, адекватне визначення страхової суми є підґрунтям фінансових взаємовідносин між сторонами страхової угоди і має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страховика — оскільки, по перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов’язань страховика за конкретними договорами страхування. Для страхувальника — оскільки, по-перше, залежно від розміру страхової суми він сплачує страхові премії; по-друге, він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування в межах страхової суми.
У обов’язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. Наприклад, мінімальна страхова сума з обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів становить в Україні 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю третіх осіб, і 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Це означає, що при проведенні цього виду страхування страховик несе відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.
У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов’язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування — порядок визначення.
Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення страхової суми.
Так, у майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачене договором страхування або умовами обов’язкового страхування. На практиці дійсна вартість майна звичайно обчислюється як вартість придбання майна за вирахуванням зносу. Знос вираховується через те, що страхування за своєю сутністю призначене лише для компенсування реальних збитків і не може бути для страхувальника джерелом отримання додаткових доходів.
З цієї самої причини в разі, коли одне й те саме майно є застрахованим у кількох страховиків (тобто загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна), то страхове відшкодування, Що виплачується всіма страховиками, все одно не може перевищувати дійсної вартості майна. З настанням страхового випадку кожний страховик здійснюватиме виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування, навіть якщо страхова премія була обчислена і сплачена страхувальником кожному страховикові з огляду на дійсну вартість майна (тобто виходячи з повної страхової суми, а не конкретної її частки). «Надлишкове» сплачена премія не повертається. Це є своєрідна санкція до страхувальника, який з метою збагачення вдався до обману, не повідомив страховиків про подвійне страхування і тим самим порушив основний принцип страхування: принцип найвищої сумлінності у відносинах між страхувальником і страховиком.
В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об’єктом страхування тут є життя, здоров’я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії, адже розмір страхової премії обчислюється множенням страхової суми на страховий тариф.
Іноді страховик пропонує страхові поліси особистого страхування зі стандартною, заздалегідь визначеною страховою сумою і заздалегідь визначеною відповідною страховою премією. Це створює певні зручності у стосунках між сторонами, але не означає, що страхувальник повинен за будь яких умов погодитися із запропонованою страховою сумою. Він завжди має право на вибір, за винятком обов’язкових видів особистого страхування, в яких страхова сума визначається законодавче і не може бути змінена ані страхувальником, ані страховиком.
Страхові виплати на користь страхувальника за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків з майнового страхування. Навіть якщо страхувальник має кілька договорів особистого страхування, усі вони вважаються дійсними в повному обсязі, оскільки страхувальник сплачував страхові премії за кожним договором. Отож і страхові виплати він отримає згідно з умовами кожного з них. Вартісні обмеження, про які йшлося щодо майнового страхування, тут відсутні. В особистому страхуванні поняття «подвійного» страхування не використовується через неможливість визначення вартості життя і здоров’я людини — вони безцінні.
При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов’язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров’ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає — нікому невідомо. Тому в договорах страхування відповідальності зазвичай встановлюється лише ліміт страхової суми, який може й не відповідати розміру заподіяних збитків, але який обмежує розмір страхових виплат з боку страховика за кожним конкретним договором. Оскільки договори страхування відповідальності найчастіше укладаються під впливом вимог міжнародних угод або вимог внутрішнього законодавства країни, то відповідно до зазначених вимог, як правило, встановлюється і ліміт страхової суми.
Страхова сума є базою для обчислення страхової премії. Вона, так би мовити, — «кількісний» чинник, від якого залежить відповідальність страховика, тобто обсяг його ризику і, відповідно, розмір страхової премії. Роль «якісного» чинника відіграє страховий тариф: його розмір залежить від переліку подій, на випадок яких відбувається страхування; ступеня ризику згідно з фізичними властивостями об’єкта страхування; терміну дії договору тощо. Тобто страховий тариф відбиває індивідуальні характеристики кожного конкретного договору страхування. Страховий тариф — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.
Якщо йдеться про ставку премії з одиниці страхової суми, то вона встановлюється у вартісному вираженні (у гривнях чи копійках з кожної тисячі або сотні страхової суми). Сто або тисяча гривень, таким чином, розглядаються як одиниця страхової суми. Ставка премії при цьому встановлюється з розрахунку на кожну сотню або тисячу гривень, на які умовно поділяється страхова сума. Щоб знайти повну страхову премію, достатньо ставку в гривнях і копійках помножити на кількість сотень або тисяч у складі страхової суми. Наприклад, якщо страхова сума за договором страхування — 6 тис. грн, а ставка страхової премії — 2 грн. 10 коп. з кожної сотні, то сума страхової премії становитиме 126 грн. (2 грн.10 коп. • 6000 грн. 100 грн..).
Якщо ставка премії встановлюється в цілому до вартості об’єкта страхування (тобто до повної страхової суми), то вона виражається у відсотках. Наприклад, якщо договір укладено на суму 10 тис. грн.., а ставка премії — 5 %, то сума страхової премії становитиме 500 грн. (10 000 грн. • 0,05 ). У практиці українських страховиків найбільш поширеним є встановлення ставки премії у відсотках. Для західних компаній більш звичним є встановлення ставки премії у грошовому вираженні. (Страхові тарифи (або максимальний їх розмір) з обов’язкових видів страхування встановлюються відповідними законодавчими актами. Страхові тарифи з добровільних видів розробляються страховиками самостійно і потім затверджуються державним наглядовим органом у сфері страхування при розгляді питання про видачу ліцензії на проведення відповідного виду страхування.
Враховуючи те, що стандартним строком дії більшості договорів страхування є рік, страхові тарифи також розробляються з огляду на цей період. Коли договір укладається на строк менш як рік, певним чином зменшується і страховий тариф. Як правило, це зменшення буває не пропорційним, а регресивним. Так страховик намагається стимулювати страхувальника укладати договори на довший термін.
Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), а по-друге — покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює рис.1

Рис. 2.1 Структура страхового тарифу
При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо нетто-тариф занижений, то страхових премій, зібраних страховиком на базі цього тарифу, не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників.
Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Необхідність навантаження випливає з того, що страховикові, як і будь якому суб’єктові підприємницької діяльності, потрібні кошти, які він міг би спрямувати на утримання компанії (у страхуванні традиційно використовується термін «на ведення справи»), включаючи оплату послуг страхових посередників. Крім того, страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, створюється з метою отримання прибутку. Якщо страхові премії надходитимуть страховикові лише на базі нетто-тарифу, то перелічені потреби не матимуть фінансового покриття. У забезпеченні цього фінансового покриття і полягає значення навантаження.
Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування. Існують «дорожчі» і «дешевші» види страхування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладання договорів страхування і їх обслуговування. «Дорогі» види страхування характеризуються вищою часткою витрат на ведення справи у структурі страхового тарифу. У вітчизняній практиці більших витрат потребує надання страхових послуг населенню. Відносні витрати на укладання та обслуговування договорів страхування тут, як правило, значно вищі, ніж аналогічні витрати при роботі страховика з юридичними особами. Це значною мірою впливає на уподобання страхових компаній у виборі клієнтів, оскільки страхувати корпоративних клієнтів видається вигіднішим.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами з використанням математичних методів на базі теорії ймовірності, то навантаження визначається емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення справи, що склалися за попередній період. Витрати на ведення справи можна вважати «умовно-постійними витратами» (якщо страховик проводить нормальну, звичну діяльність), їх обсяг може бути орієнтиром при плануванні відповідних обсягів надходжень страхових премій для покриття цих витрат. Прибуток у структурі тарифу планується з огляду на середній рівень тарифів на даний вид страхових послуг, а також на обчислені раніше нетто-тариф і витрати на ведення справи.
Якщо страхова компанія матиме на меті отримати дуже великий прибуток від проведення того чи іншого виду страхування, вона змушена буде встановити тарифи на рівні, вищому за середній. У такому разі вона, скоріш за все, не отримає не тільки прибутків, а й взагалі доходів у вигляді страхових премій, оскільки страхувальники не платитимуть занадто високу плату за той вид страхування, який у інших страховиків коштує дешевше. Більш того, страхова компанія втратить двічі, адже за відсутності надходжень страхових премій вона позбавляється можливості використовувати відповідні кошти для отримання інвестиційного доходу. Отже, страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари і послуги, регулюються попитом і пропозицією.
Зауважимо, що для українських страховиків характерним є потяг до завищення страхових тарифів. Причому це завищення формується під впливом усіх складових тарифної ставки, а особливо — витрат на ведення справи і прибутку. У ряді випадків ці структурні компоненти тарифу дорівнюють 40 і навіть 50 відсотків брутто-ставки, що не можна вважати нормальним. Адже при цьому порушується принцип еквівалентності у взаємовідносинах страховика зі страхувальником, страхувальник переплачує за страхування майже вдвічі.
У Західних країнах існує протилежна проблема. Конкурентна боротьба спонукає страховиків дедалі зменшувати ставки страхових премій. Іноді страховики взагалі не планують отримання прибутку від страхової діяльності; витрати на ведення справи покривають за рахунок інвестиційних надходжень, страхова премія встановлюється на рівні нетто-премії, а часом навіть і нижче. Занижені страхові премії використовуються як засіб залучення клієнтів. Але слід зазначити, що цей засіб вкрай небезпечний, бо таким чином страхова компанія позбавляє себе можливості сформувати адекватний страховий фонд, тобто нагромадити об’єктивно необхідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками. Погіршується фінансовий стан компанії, опиняється під загрозою її платоспроможність. Через це в багатьох Західних країнах органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою недопущення використання страховиками свідомо низьких, демпінгових тарифів.
Зауважимо, проте, що в ряді випадків установлення ставок премій, нижчих за рівень нетто-премії, є цілком прийнятним. Тут ідеться про своєрідну «винагороду» страховикові, який проводить активну інвестиційну політику, має стабільні та значні інвестиційні доходи при збалансованому страховому портфелі і відносно низьких витратах на ведення справи. У цьому разі існує певна можливість знижувати ставку премії до рівня нетто-премії і нижче з урахуванням гарантії покриття дефіциту страхового фонду за рахунок вільних резервів і фінансових надходжень з інших джерел.
Якщо структуру тарифної ставки з добровільних видів страхування визначає сам страховик, то при проведенні обов’язкових видів страхування тут існують певні обмеження. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року за № 358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановлено, що розрахунки тарифів з обов’язкового страхування в нашій країні провадяться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи як складової тарифу. При цьому норматив витрат на ведення страхової справи не повинен перевищувати:
* з обов’язкового державного страхування — 6 % розміру тарифу;
* з обов’язкового особистого страхування — 15 % розміру тарифу;
* з обов’язкового страхування майна та відповідальності — 20 % розміру тарифу.
Ці обмеження покликані стримати зростання цін на страхові послуги хоча б у сфері обов’язкового страхування. Адже головним чинником зростання обсягів страхових премій, що їх мобілізують страховики, має бути не занадто висока ціна, а збільшення кількості договорів страхування, розширення сфери діяльності. На цій основі збільшуватиметься «сукупна страхова сума» з розрахунку на кожний окремий вид страхування і при використанні навіть досить низьких тарифів доходи страхових компаній у вигляді премій зростатимуть.
Крім страхових премій (свого найважливішого первинного доходу), страховик може отримувати також інші види доходів, які, згідно із чинним законодавством, належать до доходів від страхової діяльності (так звані інші операційні доходи).
Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування. Економічна виправданість цих доходів полягає у природі перестрахування. Справи з клієнтом веде прямий страховик. Він укладає зі страхувальником страховий договір; у повному обсязі, згідно з цим договором, несе перед ним відповідальність щодо компенсації збитків. Страхувальникові може бути зовсім невідома подальша доля його страхового ризику: перестрахований він чи ні, хто саме виконує функції перестраховика.
Передаючи ризики у перестрахування і відраховуючи за це перестраховикові певну частину отриманої страхової премії, прямий страховик неначе відіграє тут роль посередника, який несе всі витрати, пов’язані з укладанням договору страхування, і надає можливість перестраховикові одержати додатковий дохід у вигляді певної частини страхової премії. Саме за це перестраховик сплачує цедентові комісійну винагороду. Розмір цієї комісії встановлюється звичайно у відсотках від сум страхових премій, що передаються. Він заздалегідь визначається сторонами в угоді про перестрахування.
При настанні страхової події з об’єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховкою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум І страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.
Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових резервних фондів. Прикладом може бути обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Цю діяльність усередині країни та за її межами координує Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке забезпечує формування за рахунок внесків страхових компаній членів МТСБУ двох централізованих страхових резервних фондів: фонду страхових гарантій (для забезпечення врегулювання претензій за договорами страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів за межами країни) і фонду допомоги потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах (для забезпечення відповідних потреб всередині країни).
І, нарешті, останній вид доходів від страхової діяльності, який віднесений до цієї категорії доходів чинним законодавством. Це повернені суми технічних резервів, інших, ніж: резерв незароблених премій. Прикладом може служити повернення сум з резерву збитків.
Про повернені з цього резерву суми може йтися в разі, коли на підставі заяви страхувальника про страхову подію до резерву збитків була спрямована певна сума грошей з метою подальшого їх використання для компенсації збитків страхувальникові. Скажімо, у процесі з’ясування причин і обчислення точнішого розміру збитків сума фактичної виплати виявилася дещо меншою, ніж та, що була попередньо зарезервована. Різниця між зарезервованою сумою і сумою, фактично сплаченою страхувальникові, і являтиме собою повернені суми з резерву збитків та розглядатиметься як іще один вид доходів від страхової діяльності.
Усі види доходів, що їх отримує страхова компанія від проведення страхових операцій, а саме: страхові премії за договорами страхування і перестраховування; комісійні винагороди за передання ризиків у перестрахування; частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернені суми із централізованих страхових резервних фондів; повернені. Суми технічних резервів, Інших, ніж резерв незароблених премій, — це доходи страховика від його основної діяльності (звичайної операційної діяльності).
Крім цих доходів, страховик має доходи від інвестиційної та фінансової діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці доходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій). Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери.
У країнах з розвиненим страховим ринком страховики виступають одними з найзначніших інвесторів. При цьому ряд західних економістів схильні розглядати страхові компанії як інституційних інвесторів, провідною функцією яких в економіці ринкового типу є залучення капіталу за допомогою страхування, а власне надання страхових послуг вважають другорядною функцією, лише засобом для здійснення мети нагромадження коштів. Нерідко буває так, що за підсумками фінансового року страхова компанія має збитки від своєї основної, тобто страхової, діяльності, і покриває їх за рахунок прибутків від інвестиційної та фінансової діяльності.
Свобода дії страховика у сфері інвестиційної та фінансової діяльності безпосередньо пов’язана з джерелом походження коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів:
— по-перше — власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку;
— по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів.
Інвестування коштів, що належать до першої групи, законодавче не регламентується і здійснюється страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд. Так, Закон України «Про страхування» вимагає формування статутного фонду новоствореного страховика або збільшення статутного фонду вже діючого страховика за рахунок внесків виключно у грошовій формі. Єдиним винятком з цього правила є внески до статутного фонду страховика у вигляді цінних паперів, що випускаються Державою. Закон допускає такі внески у межах 25 % загального розміру статутного фонду. Таким чином, ідеться про непряме спонукання вкладати до 25 % статутного фонду саме в цінні папери, що випускаються державою. Обмеження загального розміру внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України (не більш як ЗО % його власного статутного фонду, у тому числі внесок до статутного фонду окремого страховика — не більш як 10 %) означає регулювання фінансових вкладень у корпоративні права. Заборона формувати статутний фонд нематеріальними активами виключає можливості вкладання його коштів у ці види активів.
Інвестування коштів страхових резервів жорстко регламентується. Тим самим регламентуються можливості отримання певних видів доходів.
Регламентування пов’язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатись ними він повинен особливо обережно. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов’язань компанії. Щоб у будь-який момент мати змогу виконати свої зобов’язання перед страхувальниками, страховик повинен тримати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.
Страхова компанія, згідно із законодавством, має право робити за рахунок коштів страхових резервів як капітальні, так і фінансові інвестиції. Проте можливості капітальних інвестицій обмежуються правом придбання нерухомого майна. Інші види капітальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів законодавством України не передбачаються. Значно різноманітнішими є можливості страховика відносно фінансових інвестицій. Проте ці інвестиції, якщо йдеться про кошти страхових резервів, мають бути не прямими, а портфельними. Це означає, що страховик не має права вкладати кошти страхових резервів безпосередньо у статутні фонди юридичних осіб в обмін на корпоративні права, емітовані такими юридичними особами. Він має право здійснювати лише портфельні інвестиції, тобто вкладати кошти в придбання цінних паперів.
Зважаючи на те, що обмеження в інвестуванні і розміщенні тимчасово вільних коштів поширюються, в основному, лише на кошти страхових резервів, можна виокремити такі доходи страховика від цих операцій:
* відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахунковому рахунку;
* відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку;
* відсотки за облігаціями;
* дивіденди за акціями;
* участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимоги, пов’язані з формуванням технічних резервів);
* участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав;
* відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва (законодавство дозволяє використовувати із зазначеною метою кошти резервів зі страхування життя).
Розвиток фондового ринку в Україні супроводжуватиметься розширенням можливостей страховиків щодо проведення їхньої інвестиційної політики ).
Третя група доходів страховика — інші операційні доходи від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Такі доходи не мають якихось особливостей, пов’язаних зі специфікою страхування. Вони такі самі, як аналогічні доходи інших суб’єктів підприємницької діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг); доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передання (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток; доходи від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.
Перелічені доходи, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності. Проте доходи, наприклад, від реалізованих прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значними можуть також бути доходи від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі доходи.
2.2 Організація та теорія управління фінансами страхової компанії
До внутрішньої структури страхового ринку відносять:
–          страхові продукти ( послуги по конкретних видах договорів страхування);
–          систему організації продажів страхових полісів і формування попиту на страхові продукти;
–          гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня і т.п.);
–          власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філії, представництва, канали комерційного зв’язку);
–          матеріальні і фінансові ресурси, що визначають положення страховика;
–          людські ресурси страхової компанії;
–          фінансове положення страхової компанії і довіра до неї з боку фінансових інститутів;
–          ліквідність страхового фонду;
Страхові продукти – специфічні послуги, що пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відображається в страховому тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівнянні попиту та пропозиції.
Нижня границя ціни – визначається умовами рівноваги між надходженням платежів у страховий фонд і виплатою страхового відшкодування і страхових сум, верхня – потребами страховика.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Асортимент страхового ринку – це перелік видів страхування.
Всі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємозалежні. Вплив на один з них служить причиною дії на інші. Тому важливо управлінському складу страхової компанії враховувати взаємодію цих елементів і погоджувати їх із зовнішнім середовищем.
Зовнішнє середовище страхового ринку – це система взаємодіючих факторів, що оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.
Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може керувати, і з тих, на які він впливати не може, але повинний їх враховувати у своїй діяльності.
До складових, на які страховик може впливати, відносять:
–          ринковий попит;
–          конкуренція;
–          ноу-хау страхових послуг;
–          інфраструктура страхового ринку;
До складових, на які страховик впливати не може, відносять:
–          чисельність населення, його вікова і полова структура;
–          сезонні міграції;
–          купівельна спроможність населення;
–          погодні сезонні умови й ін.
Отже, страховий ринок – це відкрита система, здатна розширяться і стужаться, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.
Страхові премії страхування розрізняються по призначенню і здобувають такі форми:
–          ризикова премія;
–          нетто-премія;
–          брутто-премія (тарифна ставка);
Ризикова премія – це чиста нетто-премія. Це частина страхового внеску в грошовій формі, покликана забезпечити покриття ризику. Її величина залежить від ступеня вірогідності настання страхового випадку. Ризикова премія залежить від функції імовірності настання ризику.
Нетто-премія – внесок, необхідний для покриття страхових платежів за визначений проміжок часу даному виду страхування. Якщо має місце планомірний розвиток ризику, то нетто-премія дорівнює ризикової премії. В умовах перемінного ризику передбачається гарантійна (стабілізаційна ) надбавка. При цих умовах нетто-премія відрізняється від ризикової на величину стабілізаційної надбавки.
Брутто-премія – тарифна ставка для страхувальника. Вона дорівнює сумі нетто-премії, навантажень які включають витрати страховика, надбавки які направляються на покриття витрат, зв’язаних із превентивними заходами, рекламою, покриттям збиткових видів страхування, навантаження за рахунок розрахункового прибутку страховика.
Загальна методика розрахунку тарифної брутто-ставки (страхової премії-брутто-премії) має наступний вид:
                                                           (2.1)
де Тб – брутто-ставка;
Тн – нетто-ставка;
Н – сумарне навантаження;
Нс – статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі;
Н0 – статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто —  ставки;
Якщо всі елементи навантаження визначені у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки розраховують по формулі:
                                                                        (2.2)
2. Для розрахунку нетто-ставки Тн використовуються статистичні дані результатів страхування, приведені у вихідних умовах задач.
а) Фактичні реалізовані значення збитковості страхової суми є випадковими реалізованими значеннями нетто-ставок, по яких може бути розрахована середньостатистична величина маточікування ставки –нетто ставки і граничне розрахункове відхилення по середньоквадратичному відхиленню і стандартному квантилю 1,645(коефіцієнт гарантії) для страхування (імовірність для нормального розподілу = 0,95):
                                                                                                             (2.3)
                                                                                                           (2.4)
                (2.5)
б) Величина брутто-ставки з урахуванням вихідних даних про прибуток і навантаження, виражених у відсотках від брутто-ставки розраховується по формулі алгоритму (2.2):
                                     (2.6)
         в) Загальна величина навантаження на нетто-ставку(витрати на ведення страхової справи і нормативний прибуток) складе:
   (2.7)

2.3 Служби фінансового менеджменту страхової компанії
Під структурою компанії розуміються насамперед зв’язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.
Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньо організаційні процедури.
Структура управління компанією може будуватись за такими принципами.
Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника страхової компанії є обов’язковими для всього персоналу. Такий порядок, коли підлеглим структурам доводиться вирішувати справи виключно через «верхи», забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.
Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії.
Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.
Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це, здебільшого, «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не наділяються правом давати розпорядження працівникам компанії.
Страхові компанії, формуючи свої організаційні структури, використовують, зазвичай, усі три принципи. Важко уявити, наприклад, Національну акціонерну страхову компанію (HACK) «Оранта» без урахування можливостей раціонального поєднання лінійного та функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників. Що ж до принципу лінійно-штабного підпорядкування, то він у багатьох компаніях довго недооцінювався.
Найбільшою страховою організацією в Україні за низкою параметрів і досі лишається HACK «Оранта». Структура цього страховика доволі складна. Вона охоплює чотири рівні управління: центральний офіс (Правління компанії), обласні (Київську j Севастопольську міські) дирекції, міські та районні відділення й філії. Ця компанія — наступниця колишнього Укрдержстраху. До 1994 року вона мала свої відділення в усіх районах України. Згодом зі складу HACK «Оранта» виокремилися як самостійні юридичні особи деякі обласні дирекції. Так утворилися відкриті акціонерні товариства «Крим-Оранта», «Оранта-Дніпро», «Оранта-Донбас», «Оранта-Лугань», «Оранта-Січ». Останніми роками HACK «Оранта» відкрила низку філій і відділень в областях, де функціонують названі щойно самостійні страховики.
Одним з молодих страховиків є ЗАТ «Страхова група „ТАС“», яка завдяки успішному менеджменту вже ввійшла за обсягом наданих страхових послуг до першої п’ятірки.
Багато компаній (HACK «Оранта», «Гарант-Авто», «АСКА», «ТАС», «Скайд-Вест», «Остра-Київ» та ін.) мають розгалужену мережу дирекцій, філій, відділень та представництв.
Філія страховика — це відокремлений підрозділ, що не є юридичною особою. Він може мати власну назву, яку дозволяється використовувати згідно Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик отримав ліцензії і право на здійснення яких було надано філії загальними зборами учасників страховика. Таке право може бути надане повністю або з обмеженнями. Нині на страховому ринку працює понад 1000 філій та відділень страхових компаній.
Зі світової практики відомі три системи організації роботи страхових компаній з філіями. Кожна з них має свої переваги і недоліки. Вибір тієї чи іншої системи роботи з філіями залежить від конкретних обставин.
Централізована система. Вона передбачає прийняття всіх рішень, що стосуються андеррайтингу та відшкодування збитків, на рівні центрального офісу (головної контори). Тут підписуються поліси, здійснюються розрахунки, пролонгують ся поліси. На філії покладаються видача бланків, отримання і перевірка анкет на страхування та покриття збитків. Ці документи пересилаються до центрального офісу для прийняття рішень. Переваги цієї системи полягають у тому, що вона вимагає менше висококваліфікованих фахівців, скорочуються витрати на ведення справи. До недоліків слід віднести те, що працівники філій мають малі перспективи для кар’єри, на прийняття рішень витрачається багато часу, причому рішення не завжди враховують місцеві умови.
Децентралізована система. За цієї системи більшість рішень, що стосуються укладення договорів і відшкодування збитків, приймаються у філії. Остання самостійно поновлює договори і веде облік. Звичайно, що рішення філії мають узгоджуватися з політикою, що її проводить компанія в цілому. Перевагою є те, Що у філії працює більш кваліфікований персонал, ніж при централізованій системі, клієнти мають можливість оперативно отримати більше послуг. До недоліків можна віднести недостатній обсяг роботи для кваліфікованих працівників, ускладнення Щодо перестрахування ризиків.
Регіональна система. За такої системи серед філій виокремлюються головні для даного регіону. У них зосереджується група фахівців з андерайтингу, оцінювання та відшкодування збитків. Вони обслуговують потреби кількох філій, що працюють у даному регіоні. Це компромісний варіант, де враховуються переваги і недоліки централізованої і децентралізованої систем.
У філіях зосереджується великий обсяг інформації про поліси, страхові внески, відшкодування збитків, заробітну плату, комісійні винагороди. Для опрацювання цієї інформації використовуються комп’ютери. Існує тісний зв’язок між філіями і головним офісом. Завдяки високій швидкості роботи факсів, комп’ютерів, принтерів, ксероксів, електронної пошти прискорилося оформлення страхових послуг. Відпала потреба в рутинній ручній роботі, що її виконували різні службовці.
Представництво страховика — це відокремлений підрозділ останнього, який не є юридичною особою, діє згідно з Положенням про представництво, не маючи права безпосередньо продавати страхові поліси, а також здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність. Представництво виконує функції і завдання, які сприяють організації та здійсненню статутної діяльності страховика, виступає від імені страховика і фінансується ним. Представництва можуть бути створені на території як України, так і іноземних держав. Вони мають такі завдання: збір інформації, реклама, пошук клієнтів страховика в даному регіоні або країні, виконання репрезентативної функції, надання консультацій.
У деяких країнах (наприклад, у Росії) існують також агентства страхових компаній, які надають представницькі послуги, виконуючи водночас деякі операції, пов’язані з підготовкою проектів страхових договорів, обстеженням наслідків страхових випадків.
Зауважимо, що створення регіональної мережі — справа вельми витратна. З певним розвитком посередницьких структур компаніям, можливо, стане вигідніше користуватися послугами страхових агентів і брокерів, щоб підтримувати необхідні зв’язки з віддаленими від центрального офісу страхувальниками.
Зарубіжний досвід показує, що останніми роками структури управління спрощуються. Так, у Великій Британії є чималі за нашими мірками компанії, які мають всього два-три структурні функціональні підрозділи. Багато компаній практикують періодичне переміщення співробітників з одного підрозділу до іншого. Це сприяє підвищенню їхньої кваліфікації, допомагає оволодіти знаннями з ведення справи й на інших ділянках роботи компанії. Працівники сприймають такі заходи позитивно, як один із способів боротьби із закостенінням організаційної структури.

3. ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
3.1 Порядок ведення касових операцій в страховій компанії
Згідно «Положенню про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» визначається наступний порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою:
— готівкові розрахунки — платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна;
— касові документи — документи (касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку;
— касові операції — операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов’язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку;
— ліміт залишку готівки в касі (далі — ліміт каси) — граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час;
— небанківська фінансова установа — юридична особа, яка відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надає одну чи кілька фінансових послуг та яка внесена до Державного реєстру фінансових установ в установленому законодавством України порядку. До небанківських фінансових установ належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг;
— оприбуткування готівки — проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій;
— переказ готівки — унесення певної суми готівки підприємством (підприємцем) або фізичною особою з метою її зарахування на рахунки відповідного підприємства (підприємця) чи фізичної особи або видачі одержувачу в готівковій формі;
Вимоги до організації готівкових розрахунків:
1. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетна в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.
2. Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.
3. Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.
Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.
Зазначені обмеження не поширюються на:
а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами;
б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;
в) розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію;
г) використання коштів, виданих на відрядження;
ґ) розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції. Перелік товарів, що належать до цієї продукції (далі — сільськогосподарська продукція), визначений Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України».
У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахункові додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.
4. Якщо підприємство (підприємець) відповідно до законодавства України приймає до обслуговування платіжні картки з метою проведення оплати вартості товарів чи послуг і оснащене платіжним терміналом (у тому числі з’єднаним чи поєднаним з РРО), то таке підприємство (підприємець) може за рахунок готівкової виручки або коштів, отриманих із банку, надавати держателю платіжної картки Національної системи масових електронних платежів та інших платіжних систем (якщо така послуга передбачена їх правилами) послуги з видачі готівки з друкуванням квитанції платіжного термінала (або розрахункового документа) та відображенням таких операцій у відповідній книзі обліку.
Національний банк України має право встановлювати обмеження з видачі готівки за платіжними картками.
Обмеження з видачі готівки за платіжними картками можуть встановлюватися платіжною організацією відповідної платіжної системи та банками — членами цієї системи.
5. Якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунку шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для утримувачів коштів безготівковими.
6. Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).
Підприємствам, яким Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.
Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.
7. Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення.
Банкам і підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюються.
8. Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов’язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств — юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) може здаватися до операторів поштового зв’язку для її переказу на банківські рахунки підприємства.
Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.
Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.
9. Готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов’язковими платежами).
Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат.
10. Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п’яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).
Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях (далі — видаткові відомості).
11. Видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі — під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.
Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.
Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.
Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.
Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.
12. Фізичні особи — довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки або особистої платіжної картки, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з карткового рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.
13. Підприємства (підприємці) під час здійснення розрахунків із споживачами за готівку зобов’язані приймати у сплату за продукцію (товари, роботи, послуги) без обмежень банкноти і монети (у тому числі обігові, пам’ятні, ювілейні монети, зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України в обіг, що є дійсним платіжним засобом і не викликають сумніву в їх справжності та платіжності. Крім того, підприємства та підприємці мають забезпечувати наявність у касі банкнот і монет для видачі здачі.
3.2 Форми безготівкових розрахунків в страховій компанії
Згідно «Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки утримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки дотримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді;
Під час здійснення безготівкових розрахункових операцій використовуються такі види платіжних інструментів:
-меморіальний ордер;
— платіжне доручення;
— платіжна вимога-доручення;
— платіжна вимога;
— розрахунковий чек;
— акредитив.
Використання векселів та спеціальних платіжних засобів, зокрема платіжних карток (у тому числі корпоративних платіжних карток), регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку.
3.3 Порядок відкриття банківського рахунку страхової компанії
Згідно з «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» суб’єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.
Юридичні особи — резиденти можуть відкривати поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки в банках через свої відокремлені підрозділи (далі — поточний рахунок відокремленого підрозділу, вкладний (депозитний) рахунок відокремленого підрозділу).
Порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання наступний:
1. Якщо суб’єкт господарювання не має в цьому банку рахунків, то відкриття йому поточного рахунку здійснюється в такому порядку.
Особи (особа), які (яка) від імені суб’єкта господарювання відкривають поточний рахунок, мають:
— пред’явити паспорт або документ, що його замінює. Представники юридичних осіб мають також пред’явити документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи — резиденти додатково пред’являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків;
— подати документи (копії документів, засвідчені в установленому порядку), визначені цією главою Інструкції.
На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком.
Між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.
2. Якщо юридична особа не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи:
— заяву про відкриття поточного рахунку (додаток 1). Заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа;
— копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;
— копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту / засновницького договору / установчого акта / положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;
— копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
— копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
— картку із зразками підписів і відбитка печатки (додаток 2), засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.
Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:
— копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
— копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.
Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов’язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку «Додаткова інформація».
3. Для відкриття поточного рахунку відокремленого підрозділу, який не має рахунків у цьому банку, потрібно подати такі документи:
— заяву про відкриття поточного рахунку (додаток 1). Заяву підписує керівник відокремленого підрозділу або інша уповноважена на це особа;
— клопотання юридичної особи або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються в процесі приватизації) до банку, у якому відкривається поточний рахунок відокремленого підрозділу, про відкриття рахунку із зазначенням номера поточного рахунку юридичної особи та назви банку, у якому він відкритий, а також інформації про те, чи є відокремлений підрозділ платником страхових внесків. У разі одночасного відкриття в банку поточних рахунків через кілька відокремлених підрозділів однієї юридичної особи подаються одне клопотання юридичної особи з вищезазначеною інформацією і переліком відокремлених підрозділів, через які відкриваються рахунки, та копії цього клопотання в кількості, потрібній для формування справ з юридичного оформлення рахунків за кожним відокремленим підрозділом;
    продолжение
–PAGE_BREAK– — копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків відокремленим підрозділам юридичних осіб, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;
— копію належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально або юридичною особою, що створила відокремлений підрозділ;
— копію довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав відповідну довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
— копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
— копію документа, що підтверджує взяття відокремленого підрозділу на облік в органі державної податкової служби за місцезнаходженням цього підрозділу, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
— картку із зразками підписів і відбитка печатки (додаток 2), засвідчену нотаріально або підписом керівника юридичної особи, до складу якої входить відокремлений підрозділ. До картки включаються зразки підписів уповноважених осіб підрозділу, яким відповідно до законодавства України і відповідними документами юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписування розрахункових документів.
Якщо відокремлений підрозділ розташований на території іншої територіальної громади ніж юридична особа, що його створила, має окремий баланс, здійснює розрахунки з оплати праці самостійно і є платником страхових внесків, то цей підрозділ додатково до вищезазначеного переліку документів має подати копії відповідних документів, що підтверджують реєстрацію відокремленого підрозділу у відповідному органі Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Ці копії мають бути засвідчені органами, що їх видали, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку

4. ПРОГНОЗУВАННЯ, ПЛАНУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
4.1 Принципи прогнозування, планування, економічного зростання та створення прибутку в страховій компанії
Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік). Фінансовий результат — це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Він визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто набуває форми прибутку, хоча іноді можуть бути й збитки.
Оскільки страхова компанія проводить не лише основну (страхову), а ще й інвестиційну та фінансову діяльність, прибуток страховика також є підсумком фінансових результатів усіх перелічених видів діяльності.
Прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності, прибутку від іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій. Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності.
Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика, склад яких визначений чинним законодавством України.
У зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін в Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств“» прибуток страховиків від страхової діяльності для цілей оподаткування не визначається. Проте це не означає, що він не повинен визначатися взагалі. Адже страховик за будь-яких обставин має точно знати фінансові результати від проведення страхових операцій, щоб контролювати, наскільки ефективно він веде страхову справу; щоб на чітко визначеній основі формувати спеціальні і резервні фонди, вільні резерви; виплачувати дивіденди засновникам та акціонерам; складати фінансову звітність, в якій передбачається висвітлення цього показника. Тобто проблема «страхового прибутку» лишається так само актуальною, як і раніш.
Розглядаючи страховий тариф як ціну за страхову послугу і виходячи зі структури тарифної ставки, бачимо, що як і будь-яка ціна, він складається з витрат на надання страхової послуги, тобто собівартості, і прибутку. Прибуток, як правило, планується при розробці тарифів за всіма видами страхування.
Згідно з основною ідеєю страхування нетто-тариф будується на принципі еквівалентності у відносинах між страховиком і страхувальниками, а навантаження має забезпечити страховика коштами для організації і розвитку процесу страхування. Саме тому прибуток планується як складова навантаження. Проте, страхова компанія може отримувати прибуток від страхової діяльності не лише за рахунок цієї складової тарифної ставки. Він може бути отриманий також за рахунок зниження собівартості страхової послуги: по-перше, скороченням видатків на ведення справи, коли управління страховою компанією проводиться більш ефективно, з меншими витратами, ніж передбачалося на етапі розрахунків страхових тарифів; по-друге, у результаті зниження збитковості здійснюваних компанією видів страхування (прибуток може виникати у тому разі, коли страхові операції у звітному періоді були менш збитковими, ніж у середньому за попередні періоди, показники яких використовувались при розрахунках страхових тарифів, тобто коли об’єктивним ходом подій було порушено принцип еквівалентності між сумою зібраних нетто-премій і сумою фактичних виплат страхувальникам).
З практичної точки зору, згідно з чинним законодавством, прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:
ПСД = (ЗП + КП + ВП + ПЦР + ПТР) — (ВС + ВЦР + ВТР + ВВС)
де ЗП — зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;
КП — комісійні винагороди за перестрахування;
ВП — частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;
ПЦР — повернені суми із централізованих страхових резервних фондів;
ПТР — повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;
ВС — виплати страхових сум та страхових відшкодувань;
ВЦР — відрахування в централізовані страхові резервні фонди;
ВТР — відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;
ВВС — витрати на ведення справи (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).
Сума в перших дужках виражає передбачені законодавством доходи від страхової діяльності, сума в других дужках — витрати страховика на проведення страхових операцій.
Страхові премії в контексті доходів страховика розглядалися з погляду надходжень від страхувальників на користь страховика певної кількості грошей як плати за страхові послуги. Загальний підхід полягає в тому, що страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж виникає зобов’язання страховика зробити страхову виплату. Страхова компанія вправі повністю розпоряджатися всім обсягом отриманих страхових премій, використовуючи ці кошти для поточного інвестування й одержання інвестиційного доходу. Проте коли йдеться про визначення прибутку від страхової діяльності, не вся сума отриманих страхових премій може розглядатися як дохід страховика. Отримана премія має перетворитися у зароблену премію.
Страхування — це вид діяльності, при якому послуга, що надається страховиком (тобто гарантія страхового захисту), має певну тривалість у часі. Через це отриману від страхувальника на початку дії договору страхову премію не можна відразу вважати доходом страховика. Вона перетворюється на дохід поступово, пропорційно до спливання терміну дії договору страхування.
Оскільки у більшості договорів страхування ризик рівномірно розподіляється в часі, то є всі підстави вважати, що так само рівномірно нароблятиметься страховою компанією отримана нею страхова премія. Наприклад, страхова компанія уклала зі страхувальником договір страхування строком на один рік і отримала від нього страхову премію в розмірі 1200 грн. Через рік строк дії договору страхування мине, відповідальність страховика перед страхувальником закінчиться і, отже, уся отримана страховиком страхова премія за цим договором стане заробленою. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на даний момент заробленою вважати не можна (тобто незароблена премія). Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який залишився до закінчення строку дії договору страхування. Так, за умовами розглядуваного прикладу (ідеться про те, що договір страхування укладено на рік, тобто на 12 місяців), наприкінці першого місяця з початку дії цього договору страховиком буде реально зароблена 1/12 частина отриманої страхової премії, тобто 100 грн, а решта 1100 грн. — це незароблена страхова премія. На цю суму страховик формує резерв по зароблених премій, який відбиває обсяг страхових зобов’язань компанії перед даним страхувальником.
Зауважимо, проте, що наведений приклад — це лише схема, яка унаочнює процес перетворення отриманої премії на зароблену. Річ у тім, що страхова компанія має не один договір страхування, а десятки і сотні договорів, строки дії яких не збігаються і не можуть збігатися. Тому визначати зароблену і незароблену страхові премії, виходячи зі строку дії кожного конкретного договору, — дуже важка і копітка робота.
Як правило, спочатку завжди обчислюється незароблена премія (вона має назву «резерв незаробленої премії»), а далі вже — зароблена. Метод обчислення незаробленої премії українськими страховиками регулюється Законом України «Про страхування». Головна ідея методу полягає ось у чому.
Припустимо, що всі договори страхування укладені страховиком у січні строком на рік. Оскільки рік складається з чотирьох кварталів, то природно вважати, що в кінці першого кварталу заробленою буде 1/4 частина отриманої на початку року страхової премії, а 3/4 будуть ще незаробленими; у кінці півріччя (тобто коли мине ще один квартал) заробленою буде вже 1/2 страхової премії і стільки ж — незаробленою; у кінці дев’яти місяців, коли з початку року мине вже три квартали, у кожному з яких заробляло ся по 1/4 частині сплаченої страхової премії, заробленою стане 3/4 загального обсягу премії, і тільки 1/4 залишиться поки що незаробленою; вона перетвориться на зароблену по закінченні останнього, четвертого, кварталу поточного року. Таким чином закінчиться процес «заробляння».
Згідно із Законом України «Про страхування» величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових премій з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев’яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:
–          частки надходжень сум страхових премій за перші три місяці розрахункового періоду множаться на 1/4;
–          частки надходжень сум страхових премій за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на 1/2;
–          частки надходжень сум страхових премій за останні три місяці розрахункового періоду множаться на 3/4;
–                     одержані добутки додаються.
–                     Здобута сума покаже на певну звітну дату величину резерву незаробленої премії, необхідного для визначення величини заробленої премії. Ця зароблена премія лежить в основі обчислення прибутку від страхової діяльності.
–                     Зароблені страхові премії, відповідно до чинного законодавства, визначаються збільшенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на суму незароблених страхових премій на початок звітного періоду і зменшенням отриманого результату на суму незароблених страхових премій на кінець звітного періоду. До суми надходжень страхових премій не включаються частки страхових премій, які були сплачені перестраховикам у звітному періоді за договорами перестрахування. Ідеться, по суті, про коригування надходжень страхових премій за звітний період на суму премій, переданих на користь перестраховиків, і суму збільшення (зменшення) резерву незароблених премій. При цьому, в свою чергу, сума резерву незароблених премій на початок і кінець звітного періоду коригується на відповідні частки перестраховиків у цих резервах. З огляду на сказане суму зароблених страхових премій можна визначити за формулою:
ЗП = (РНПпоч — ЧПпоч) + (СП — ПП) — (РНПкін — ЧПкін),
де: ЗП — зароблена страхова премія на звітну дату;
РНПпоч-резерв незароблених премій на початок звітного періоду;
СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді;
ПП — страхові премії, передані перестраховикам;
РНПкін — резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду;
ЧПпоч — частка перестраховика у резерві незароблених премій на початок звітного періоду;
ЧПкін — частка перестраховика у резерві незароблених премій на кінець звітного періоду.
Зауважимо, що ступінь реальності визначеного фінансового результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності значною мірою залежить від того, наскільки точно поділена страхова премія на зароблену і незароблену, тобто наскільки точно обчислені суми резервів незароблених премій та частки перестраховиків у цих резервах. Точність обчислення залежить від методу, яким його виконують. Тому у практиці західних страхових компаній особлива увага приділяється використанню найпридатніших методів залежно від характеру діяльності страховика і видів страхування, які він пропонує. З огляду на це зазначимо, що метод, який застосовується українськими страховиками, виглядає занадто приблизним. Він не враховує специфіки окремих видів страхування, терміну дії страхових договорів. А звідси — неможливість визначення достатньо точного фінансового результату від страхових операцій.
Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестиційної та фінансової діяльності, а також прибутком від іншої звичайної діяльності та надзвичайних операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.
4.2 Методи аналізу розподілу та використання прибутку
Прибуток страховика розподіляється за спільними для всіх суб’єктів підприємницької діяльності принципами. Схема розподілу прибутку залежить від форми організації страхової компанії (акціонерне товариство відкритого або закритого типу, командитне, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю) і регулюється Законом України «Про господарські товариства» та установчими документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страхової компанії є те, що згідно із Законом України «Про страхування» за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто прибутку, який реінвестовану у страхову компанію, вона може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.

5. ВІДНОСИНИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ З ПОДАТКОВОЮ СИСТЕМОЮ КРАЇНИ
5.1 Законодавчі та нормативні акти щодо визначення податків, зборів та платежів страхової компанії
Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби.
Сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної платності з боку держави.
До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться:
1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) – в Україні це обов’язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством України щодо оподаткування.