–PAGE_BREAK–Найвищий відсоток PTSD серед травматичних популяцій — у жінок, які перенесли сексуальне насильство або проти яких був зроблений якийсь інший злочин; він становить 57 %.
Жінки, що перенесли травму, більшою мірою підлягають тривожності й депресії, у той час як чоловіка — зловживанню алкоголем і антисоціальному особистісному розладу. Фактор статі скоріше визначає форму прояву симптомів, ніж ступінь ризику виникнення PTSD.
Однак недавні дослідження показали, що ризик виникнення PTSD після травми в жінок у два рази вище, ніж у чоловіків. У той же час фактор віку в жінок не впливає на ризик виникнення PTSD.[7; 68]
2. Техніки психологічної допомоги, що застосовуються при роботі в надзвичайних ситуаціях
2.1. Психічні розлади у постраждалих від стихійного лиха
Психічні розлади, що виникають у потерпілих у вогнищах стихійного лиха і катастроф мають важливі соціальні наслідки. Під час катастроф більші маси людей випробовують не тільки вплив прямих вражаючих факторів, але й превхідних соціальних наслідків.
У результаті катастроф у більшої маси населення формується хронічний стресовий стан, що впливає не тільки на психічне, але й на соматичне здоров’я.
У сучасних дослідженнях представлені дві гіпотези передбачення розвитку психічних розладів у потерпілих у вогнищах стихійних лих і катастроф.
Відповідно до першої, екстремальні й дезадаптивні реакції під час катастрофи можуть бути в значній мірі передвіщені наявністю в потерпілих
певних особистісних рис, тобто, реакції людей лише відбивають їхній звичайний спосіб реагування. Тривожні особистості реагують тривогою й панікою, гипотимічні — депресією, театральні — конверсіональними формами реагування.
Друга гіпотеза заснована на тому, що найбільшу прогностичну цінність представляють демографічні й групові фактори соціального стресу в сполученні із суб’єктивно пережитим хронічним стресом.
Досвід надання психічної допомоги у вогнищах стихійних лих і катастроф свідчить про необхідність використання багатофакторного підходу, що враховує наступні складові:
· стан психічного й фізичного здоров’я населення у вогнищі катастрофи;
· безпосередній вплив катастрофи на стан здоров’я населення;
· екологічні й соціальні наслідки, викликані катастрофою;
· вплив заходів, що вживають для подолання наслідків катастрофи.
Виділяють наступні відмінні характеристики психічних розладів при катастрофах:
· одночасне виникнення психічних розладів у великої кількості людей;
· виживання в умовах катастрофи змушує людей продовжувати активну боротьбу, незважаючи на наявні психічні розлади.
Фактори розвитку психогенних розладів
До предіспозиційних факторів розвитку психогенних розладів в умовах катастрофи можна віднести наступні:
· фактори обстановки;
· швидкість й сила впливу психогенного фактора;
· значеннєвий зміст психотравми для особистості;
· конституційні особливості особистості.
2.1.1. Клініка психічних розладів при катастрофах
Психогенні розлади при катастрофах не носять специфічного характеру. Організм людини відповідає універсальною реакцією па стрес. Основною рисою психологічного стресу в людини є сприйняття оточення, що проявляється тривогою. Тривога виступає як основний розлад або як складова складних психопатологічних проявів.
Розрізняють тривогу й страх. Відповідно до критеріїв Ясперса, тривога відчувається поза зв’язком з яким-небудь стимулом, у той час як страх пов’язаний з ним. Звичайно тривога співвідноситься з погрозою цілісності особистості, а страх з погрозою фізичного існування.
При психогенних розладах виділяють тривожний ряд, що призводить до психічної дезадаптації:
· Відчуття внутрішньої напруженості й психічного дискомфорту, яке при адаптивній поведінці приводить до мобілізації організму й інтенсифікації активності.
· Гіперстезичні реакції, які проявляються в тому, що раніше нейтральні стимули набувають значимості. Цей стан може проявлятися як підвищена дратівливість.
· Власне тривога — відчуття невизначеної погрози з почуттям неясної небезпеки. Характерна ознака тривоги – недиференційованість загрози й непередбачуваність часу її появи.
Страх — переміщення тривоги до конкретних предметів. Відчуття зв’язку загрози з конкретною ситуацією.
· Відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, — формування у суб’єкта уявлення про неможливість уникнути смерті. Страх змінюється жахом перед неминучою й близькою загибеллю.
· Паніка з неможливістю цілеспрямованої діяльності.
· Ступор із знерухомленістю.
Клінічні спостереження в екстремальних ситуаціях дозволили виділити три періоди розвитку ситуації.
У першому (гострому) періоді впливу екстремальних факторів, ситуація загрози життю й здоров’ю приводить до розвитку неспецифічних позаособистісних реакцій страху й паніки. В адаптованих випадках, незважаючи на тривогу, страх і занепокоєння за себе й своїх близьких, зберігається здатність протистояти небезпеці із критичною оцінкою свого стану. Патологічні стресові реакції своїми відмінними рисами мають втрату контролю над своїм емоційним станом, утруднення цілеспрямованої діяльності й комунікації. У першому періоді можуть розвиватися психотичні форми гострої реакції на стрес:
· Афективно-шокові реакції, що виникають відразу слідом за погрозою життю й тривають від 10 хв. до доби. Розрізняють наступні форми афективно-шокових реакцій: а) гіпокінетичну форму з руховою загальмованістю, заціпенінням, мутизмом, байдужістю або страхом – це глибоке потьмарення свідомості; б) гіперкінетичну форму із психомоторним порушенням, мовною сплутаністю й потьмаренням свідомості.
· Диссоціативні (істеричні) розлади, що протікають із порушенням свідомості, демонстративністю, заламуванням рук і театральністю. Можливі диссоциативний галюциноз, псевдодеменція й пуерилізм.
· Паніка — вид афективно-шокових розладів, що розігрується в декількох потерпілих одночасно. Паніка дезорганізує людей і заважає їм перебороти ситуацію. Особистий досвід і підготовленість до активних дій у критичних ситуаціях запобігає розвитку паніки.
У другому періоді (під час рятувальних робіт) психогенні реакції обумовлені усвідомленням катастрофи й ваги ситуації. Особистісні якості грають тут модифікаційну роль. В одних випадках спостерігається посилення на короткий період часу активності — з ейфорією й некритичністю, що переміняється в’ялим апатичним станом з ідеаторною загальмованістю, пригніченістю, знерухомленістю. У інших – балакучістю й експансивністю поведінки, що приводять до дезорганізації діяльності.
Непсихотичні розлади в другому періоді характеризуються короткочасною депресією, тривогою, страхом, занепокоєнням.
У третьому періоді (після евакуації) у потерпілих спостерігаються глибока когнітивна й емоційна переробка психотравмуючої ситуації. У потерпілих розвиваються невротичні, психосоматичні розлади й особистісні розлади, пов’язані з пережитою катастрофою.
Виділяють наступні механізми психологічного пророблення психічної травми:
· регресія — витіснення зі свідомості психотравмуючого переживання;
· гіперкомпенсація — заміна неприйнятної для свідомості тенденції на протилежну;
· проекція — перенесення власних неприйнятних переживань на навколишніх;
· раціоналізація — прагнення логічно обґрунтувати зміст психотравми;
· компенсація — активність, спрямована на заповнення втрат;
· ідентифікація — задоволення своїх спонукань за рахунок ідентифікації себе з більш успішними суб’єктами;
· фантазування — заміщення втраченої реальності мріями;
· зниження рівня спонукань і знецінювання вихідної потреби.
Клінічне використання тих або інших механізмів захисту виражені у зміні симптоматики у пацієнта, Нуллер описував стани, коли гіперкомненсація тривоги проявлялася в депресивній симптоматиці, а гоматоформні симптоми свідчать про соціалізацію диссоціативних (конверсійних) розладів.
У міру перебігу часу після гострої психотравми клінічно ізоляційні симптоми складаються в чітко обкреслені симптомокомплекси:
· астенічний (наскрізний) синдром;
· фобічні розлади, що відбивають психогенну ситуацію;
· посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
· соматоформні розлади;
· ларвіровані депресії із цефалгіями, анорексією, порушеннями серцевого ритму;
· синдром вегетативної дисфункції з гипергідрозом, головними болями, шлунково-кишковими розладами, артеріальною гіпертовзією, розладами сну;
· особистісні розлади після пережитої катастрофи.
Провідним підходом при діагностиці психогенних розладів у потерпілих від катастрофи є клініко-психопатологічний, що дозволяє провести сортування потерпілих і цілеспрямовано надавати соціалізовану психічну допомогу.
2.1.2.Організація й зміст медико-психологічної допомоги потерпілим у вогнищах стихійних лих й катастроф
Організація медико-психологічної допомоги залежить від масштабу катастрофи й збереження системи охорони здоров’я у вогнищі. Для надання екстреної психіатричної допомоги залучаються сили й засоби органів охорони здоров’я.
При стихійних лихах і катастрофах, що охоплюють значні території й супроводжуються більшими санітарними втратами, як правило, місцеві органи охорони здоров’я дезорганізовані, внаслідок чого виникає необхідність залучення медичних сил і засобів всієї країни, у тому числі й медичної служби збройних сил. Складний характер патології в вогнищі вимагає від лікарів уміння надавати допомогу при цій патології.
Загальна медицинська, психіатрична і психічна допомога першого етапу повинна бути спрямована на виявлення й ізоляцію осіб із психомоторним збудженням для запобігання розвитку паніки. На всьому протязі рятувальних і евакуаційних робіт психіатрична допомога тісно зв’язала з загально-медичною допомогою. Однак у зв’язку з обмеженістю ресурсів, психіатрична допомога виявляється не стаціонарними структурами, а мобільними психолого-психіатричними групами (бригадами). Звичайно це 1-2 психіатра, психолог, що володіє психотерапевтичними методиками, і дипломованіі психіатричні медичні сестри. При великій кількості потерпілих і при наявності можливостей у вогнищі організується евакуаційне психіатричне відділення з можливістю ізоляції в ньому перезбуджених хворих.
Під час сортування потерпілих з гострою психічною травмою головними є наступні критерії:
· психотичний або ненсихотичний рівень розладів;
· свідомість у потерпілого порушена або не порушена;
· рухове порушення або ступор;
· стан емоційної сфери — страх, тривога або депресія.
На всіх етапах евакуації виявляються й окремі особи піддані паніці, і суб’єкти з істеричними розладами, що представляють групу підвищеного ризику розвитку паніки.
На першому етапі евакуації терапевтичні цілі усунення гострої реакції на стрес досягаються застосуванням психотропних засобів, що мають седативний і анксиолітичним ефектом. При стабілізації ситуації в вогнищі й достатній насиченості силами й засобами медицинської служби, поряд з наданням невідкладної психіатричної допомоги, надається й психотерапевтична допомога потерпілим і учасникам рятувальних робіт.
Головне завдання психічної допомоги на цьому етапі – профілактика розвитку ПТСР. Організаційними формами такої допомоги можуть бути амбулаторні пункти й стаціонари. До цієї роботи залучаються лікарі-психіатри й психотерапевти територіальних органів охорони здоров’я.
Військово-медична служба й інші силові відомства, що беруть участь
у ліквідації наслідків катастрофи, повинні враховувати можливість розвитку межових психічних розладів у ліквідаторів.
У цьому періоді використається психокорекція й групова психотерапія, що підвищують індивідуальну стійкість до стресу. Завдання психіатра в цей період — проведення диференційно-діагностичної оцінки стану потерпілих. Профілактика розвитку станів дезадаптації полягає в раціонально складеному режимі відпочинку, застосуванні антиоксидантів і вітамінів у вигляді спеціальних харчових добавок, а за показниками — застосування транквілізаторів, засобів поліпшуючих сон і препаратів ноотропної дії.
Психотерапія застосовується перманентно. Когнітивно-поведінкова терапія в групі найбільш адекватна в цих випадках. Катарсис допомагає полегшити емоційний стан у осіб, що потрапили до епіцентру катастрофи.
Після завершення рятувальних робіт і відносної стабілізації ситуації формується система медико-психологічної допомоги. Можливі наступні структури:
1. Центри соціально-психологічної підтримки із провідною участю соціальних працівників і психологів для виконання інформаційної й психокорекційної роботи.
продолжение
–PAGE_BREAK–