Міністерство освіти і науки України
Курсова робота
на тему «Стратегії управлінняактивами і пасивами в банках України»
з дисципліни «Банківськийменеджмент»
Зміст
Вступ
1. Сутність активів тапасивів банку
1.1 Активи та пасиви банку1.2 Структура пасивів та їх види
1.3 Структура активів та їхвиди
2. Стратегії управлінняактивами і пасивами
2.1 Методи управлінняактивами та пасивами у банку
2.2 Управління активами іпасивами банку: сутність і необхідність
2.3 Підходи до управлінняактивами і пасивами
Висновки
Література
Вступ
Активи банків — це частина бухгалтерського балансу, що характеризує розміщення йвикористання залучених банком коштів з метою одержання прибутку і підтриманняліквідності банку.
Активи банку відрізняються за ступенем ліквідності,прибутковості та ризикованості. Активи комерційного банку, як і будь-які видивкладення коштів, вирізняються різним рівнем ліквідності, тобто можливістютрансформації в кошти у готівковій та безготівковій формі, придатні длянегайного виконання банком зобов’язань перед вкладниками й іншими кредиторами,а також швидкістю, з якою може бути проведена ця трансформація. Так, банкноти імонети в касі банку можуть бути негайно використані для видачі депозитівприватним вкладникам, а довгостроковий кредит, наданий для будівництваофіс-центру, не може бути швидко трансформований у кошти на кореспондентськомурахунку банку або у готівкові кошти в його касі.
Різні активи банку характеризуються різним рівнем прибутку,який вони дають. При цьому, чим вищий рівень ліквідності активу, тим менше вінприбутковий. Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгостроковихкредитів та інвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, вирізняютьсявисоким ступенем ризику.
1. Сутність активів та пасивів у банку
1.1 Активи та пасиви банку
Відповідно, особливостями активів банку порівняно звиробничими компаніями є незначна питома вага матеріальних активів — основнихзасобів тощо — і висока частка активів у грошовій формі. Більшу частину активівкомерційного банку складають фінансові вимоги — різноманітні види позик, вкладив цінні папери тощо, тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимогипредставлені дебіторською заборгованістю (до скорочення частки якої прагнекожна компанія) і готівкою, необхідною для виплати заробітної плати.
Пасиви банків — частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженніджерела утворення коштів банку. Залежно від характеру джерел коштів усі пасивибанку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості й термінівзалучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їх раціональнерозміщення і врешті-решт допустимий прибуток акціонерів банку. Основнимджерелом коштів банку, як правило, є депозити фізичних і юридичних осіб, а крімтого, кошти центральних (національних) банків, кредити, залучені в іншихкомерційних банках, облігаційні позики, розміщені на ринку.
Особливістю пасивів комерційного банку порівняно з іншимикомпаніями є висока частка коштів, залучених на різних умовах, що значноперевищує власні кошти банку. У різних країнах центральні (національні) банки,інші контролюючі органи встановлюють нормативи співвідношення власних тазалучених коштів, що коливаються від 1:10 до 1:100.
Сутність активів і пасивів банків обумовлюється їх роллю векономіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні коштисуб’єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення,строковості й платності у тих суб’єктів господарства, які потребують цього длязабезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційногобанку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам для чого необхідне:залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійсненнярозрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійсненняоперацій з купівлі та продажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так іза власний рахунок.
Для виконання цих завдань банку необхідно забезпечитизалучення достатньої кількості коштів із різних джерел на різні терміни,домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їх вартості, атакож раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержанняприбутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізаціїризиків, які виникають при цьому.
Такі цілі досягаються банком шляхом проведення різноманітнихактивних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку./>1.2 Структура пасивівта їх види
Пасиви комерційних банків — це ресурси, за рахунок яких здійснюютьсякредитні, інвестиційні та інші активні операції. Ресурси поділяються на власні,залучені і позичені.
До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належатьстатутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансовоїсталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподіленийприбуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконуєв основному захисну функцію — страхування інтересів вкладників і кредиторів, атакож покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція жзабезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, їїзабезпечують головним чином залучені і позичені кошти.
Власний капітал комерційного банку поділяється на основний ідодатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, атакож нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається іззагальних резервів за активними операціями і поточних прибутків.
Порядок формування статутного фонду залежить від формиорганізації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерноготовариства (AT) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритоїпередплати на акції, а якщо у формі AT закритого типу — через перерозподіл усіхакцій серед засновників банку згідно з розміром їх частки у статутному фонді.При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фондподіляється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, аучасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєїчастки.
Статутний фонд комерційного банку у формі AT створюєтьсяшляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних іпривілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку іподіляють з ним усі його прибутки, збитки та ризики. Якщо комерційний банк немає прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого негарантується у випадку ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акційне можуть бути більшими, ніж первісна вартість їх інвестицій, а прибуток у разіприбуткової діяльності банку вони можуть отримувати великий, тому що розподілзалишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.
Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь часфункціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назадбанку-емітенту. У виняткових випадках, якщо збори акціонерів приймуть рішенняпро скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викупленабанком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинномуринку цінних паперів (фондовій біржі).
Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованогорозміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власникипривілейованих акцій у випадку ліквідації комерційного банку та розподілу йогомайна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій, їм повертаєтьсявартість цих акцій. Однак при ліквідації комерційного банку власникампривілейованих акцій повертається їх вартість після того, як будуть задоволенігрошові вимоги кредиторів банку.
Власники привілейованих акцій не беруть участі в управліннікомерційним банком.
З розвитком операцій комерційних банків, а також необхідністюзадоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційногобанку виникає проблема в збільшенні розміру цього фонду. Це відбувається шляхомпроведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додатковихемісіях випускати в першу чергу привілейовані акції з тим, щоб запобігтирозширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управліннябанком.
Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися іззвичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акційзвільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.
Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого ATнезалежно від розміру випуску та кількості інвесторів підлягають державнійреєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищитивідповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизитиризики, пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отриматиправо додаткової емісії акцій, банк не повинен бути збитковим і не матипрострочені борги перед бюджетом та кредиторами.
Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає «проспект»емісії, який готується засновниками банку (при першій емісії) та Правліннямбанку (при наступних емісіях). У «проспекті» емісії повідомляєтьсяпро банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випускцінних паперів. «Проспект» емісії повинен бути завірений незалежноюаудиторською фірмою.
Емісія акцій як форма створення та наповнення статутногофонду комерційного банку регулюється Законами України «Про господарськітовариства» (від 19 вересня 1991 р.) та «Про цінні папери та фондовубіржу» (від 24 червня 1991 p.).
Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитківвід банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованимиакціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервномуфонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність йогобанкрутства.
Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку,визначеному зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, нарівні 50 % від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахуваньз прибутку, які щорічно повинні дорівнювати не менше 5 % від суми отриманогоприбутку.
Крім резервного фонду в комерційних банках створюютьсяспеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та длявиробничого і соціального розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунокприбутку.
Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у виглядізалишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За йогорахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів заставкою, встановленою зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сумаможе бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція(поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендівакціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборамиакціонерів.
Залучені кошти банку — це сукупність коштів на поточних, депозитних та іншихрахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахункахгромадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються вактиві з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основнусуму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, щовиникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошовінакопичення держави, особисті грошові накопичення населення.
Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, яківикористовуються для виконання активних операцій банків. Як основний елементгрошової маси залучені кошти банків відіграють важливу роль в економіці, томувони є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеженнявиплачуваної винагороди (відсотків), встановлення норм обов’язковогорезервування і деяких нормативів регулювання банківської діяльності(платоспроможності, ліквідності тощо). Залучені кошти банків поділяються надепозитні й недепозитні.
Банки залучають вільні грошові кошти шляхом виконаннядепозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківськихрахунків. Депозити бувають до запитання і строкові. Депозити до запитаннярозміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуютьсявласниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами.За вимогою клієнта кошти з його поточного рахунка у будь-який час можутьвилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеківабо векселів.
Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їхвикористання банком для позикових та інвестиційних операцій. В умовахвідсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаютьсязалучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їмдодаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема,кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту,використання зручних для клієнта форм розрахунків, застосування кредитнихкарток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо. До вкладів дозапитання належать також кредитові залишки за контокорентним рахунком абопоточним рахунком з овердрафтом. Для покриття операційних витрат, пов’язаних зведенням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісіяможе утримуватися завдяки депозитному відсотку. Деякі банки не стягують комісіїза ведення поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку, ненижчого від встановленого рівня.
Строкові депозити (вклади) — це кошти, розміщені у банку на певний строк неменше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього термінуабо після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових вкладіввідбувається шляхом переказування грошей на розрахунковий (поточний) рахунокабо готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів,оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачуєтьсявисокий депозитний відсоток, рівень якого диференціюється залежно від терміну,виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставокгрошового ринку та інших умов. Строкові вклади є джерелом одержання прибутківїх власниками, вони оформляються угодою між вкладником і банком. Строковівклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладникбажає змінити суму внеску — зменшити або збільшити, то він може розірватидепозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. Придостроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило,позбавляється передбачених угодою відсотків. У цьому випадку відсоткизнижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.
Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікатибувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, аощадні — фізичним особам.
Сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжнийзасіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу надстроковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинномуринку цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданийвласником іншій особі (з одержанням певного прибутку) за час зберігання і беззміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власникомстрокового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втратучастини ресурсів.
Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних іфізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель маєдепозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну відсертифіката банківський вексель може бути використаний його власником якплатіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя можепередавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківськийвексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чогоостанній виписує банківський вексель на ім’я покупця і зазначає датузарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їхвикупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. Убанківських векселях вказується величина прибутку у вигляді відсотка дономіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі заноміналом, а купуються банком за ціною продажу.
Недепозитні залучені (позичені) кошти банку — це позики нагрошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитівцентрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовомуринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення дляпідтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуютьсякомерційними банками України.
Кошти, отримані комерційним банком за допомогою облігацій, неможуть вважатися власним капіталом, тому що облігації випускаються на певнийстрок, після закінчення якого ці кошти повертаються інвесторам. Вони свідчатьпро надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента уформі довгострокової позики.
Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своємуобороті кошти, залучені за допомогою облігацій, він вдається до рефінансуванняпопередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених облігаційза рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених борговихзобов’язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бутиконвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять увласний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогупідвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбатиакції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше, ніжвласники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам коштиповертаються раніше, ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти,мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій від внесків і депозитів.Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими, або позиченими, тодругі — залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль,ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні внесків роль банкупасивна.
До акціонерних банків, що випускають облігації,застосовуються такі самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігаційрегламентується законами України від 10 вересня 1991 р. «Про господарськітовариства» і від 24 червня 1991 р. «Про цінні папери та фондовубіржу», тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій.
Комерційний банк може випускати облігації для залученняпозикових коштів лише за умови повної реалізації усіх випущених ним акцій.Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за угодами з покупцями,або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаютьсяоблігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігуоблігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набулирозвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність новихбанків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансовітруднощі, що виникли в більшості банків останнім часом, а також фактичнавідсутність вторинного ринку цінних паперів.
Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку єміжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово- стійкікомерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержанняприбутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансовоївигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерськихстосунків.
У принципі банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси вінших банках порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності,оскільки перші відрізняються, як правило, більш високою надійністю. Проте вУкраїні з другої половини 1994 р. у банківській системі склалася кризоваситуація, однією з причин якої було неповернення окремими банкамиміжбанківських кредитів. Тому нині комерційні банки дуже обережно підходять довирішення питань про видачу міжбанківських кредитів.
Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — відодного дня до трьох — шести місяців. Відсоткова ставка за міжбанківськимикредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, іпов’язана з обліковою ставкою НБУ.
Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит длярозширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку знеобхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні у зв’язку звпровадженням електронних розрахунків міжбанківське кредитування здійснюєтьсяшляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником.Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін.Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день,мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку.
У договорі на міжбанківське кредитування, крім терміну,обумовлюється сума кредиту, рівень відсоткової ставки, порядок погашення.Звичайно, при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредиторпередбачає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що позичивкредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купуєгроші в іншому банку.
При укладанні договору на міжбанківський кредитбанк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічнихнормативів (платоспроможності, ліквідності).
Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не лишекомерційні банки, а й їх відділення та філії. Проте це право реалізуєтьсятільки в системі одного банку, що має філійну мережу.
НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банківчерез операції «репо» та ломбардне кредитування, а також наданнякредитів під заставу конверсійних облігацій внутрішньої державної позики(КОВДП) та стабілізаційних кредитів.
Основною формою рефінансування комерційних банків є ломбарднекредитування та операції «репо». Їх частка в загальних кредитах НБУкомерційним банкам становить більш як 76 %, у тому числі на операції «репо»припадає понад 54 %, а на ломбардне кредитування — понад 21 %. На іншімеханізми рефінансування (кредити під заставу КОВДП та стабілізаційні) припадаєблизько 24%.
Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межахлімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.
У зв’язку з фінансовою кризою, що мала місце в Україні увересні 1998 p., уряд змушений був здійснити конверсію ОВДП, тобто перенестистроки погашення своїх зобов’язань за раніше випущеними ОВДП на пізнішийтермін. У зв’язку з цим були випущені конверсійні облігації внутрішньоїдержавної позики (КОВДП).
Комерційні банки, які беруть участь у процесі конверсії ОВДПв КОВДП, можуть звертатися до НБУ для підкріплення своєї поточної ліквідностіза рефінансуванням під забезпечення КОВДП. Це рефінансування здійснюється врозмірах до 50 % обсягу замінених ОВДП. Строк кредитування — до 60 днів,відсоткова ставка — на рівні прибутковості КОВДП.
Операції «репо» — це операції з цінними паперами,які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральнаугода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлюдержавних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотногопродажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідьобумовленою ціною.
Використання НБУ державних цінних паперів для операцій «репо»здійснюється через «пряме „репо“ — купівлю у комерційного банкудержавних цінних паперів та „зворотне “репо» — обов’язковийпродаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основнихмонетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків,НБУ здійснює операції «прямого „репо“ і на підставі генеральноїугоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період зобов’язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановленийстрок. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі,зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ можепродати комерційним банкам через механізм „зворотного “репо»державні цінні папери (які є в його портфелі) на певний період за умови викупуїх у комерційного банку на встановлений термін.
Національний банк може здійснювати операції «репо»купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість ізкомерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків научасть в операціях «репо» (у разі проведення тендера). Національнийбанк через свої регіональні управління не пізніше як за тиждень надсилає повідомленняпро проведення такого тендера з зазначенням терміну операцій «репо»та умов його проведення.
1.3. Структура активів та їх види
банк пасив депозитний інвестиція
Активи, або вкладення комерційного банку класифікуються,виходячи зі ступеня їх ліквідності, тобто швидкості, з якою вони можуть бутитрансформовані в готівку і залучені до неї засоби, придатні для негайноговиконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Зцього погляду всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первиннірезерви, вторинні резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери,основні засоби банку і нематеріальні ресурси.
До первинних резервів належать активи, які в будь-який часможуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснення поточнихплатежів. До цієї групи активів належать:
· банкнотиі монети в касі банку;
· платіжнідокументи в процесі інкасування;
· кошти накореспондентських рахунках у центральному (національному) банку;
· кошти накореспондентських рахунках у комерційних банках;
· обов’язковімінімальні резерви.
Первинні резерви є малоприбутковим видом активів, ікерівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зниження їх частки вструктурі активів. Проте це зниження можливе лише до певного рівня, оскількиготівкових коштів у касі банку повинно бути достатньо для розміну грошей,видачі вкладів приватним вкладникам, поповнення операційної касибанків-кореспондентів, з якими укладені відповідні угоди. Необхідний розмірготівкових коштів визначається структурою пасивів даного конкретного банку ічасткою в пасивах поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, вкладів,терміни виплат за якими настали. Планування руху готівки у касі банку, вибірджерел її поповнення є одним із найважливіших завдань, що його розв’язують приуправлінні активами банку. Це потребує організації постійної роботи зклієнтурою щодо інкасування грошового виторгу, укладання договорів знаціональним і комерційними банками щодо інкасування коштів з метоюзабезпечення переведення банківської готівки у безготівкові кошти на йогокореспондентських рахунках.
Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїхкореспондентських рахунках у національному (центральному) і комерційних банках.Ці кошти використовуються для виконання платіжних інструкцій клієнтів зпереказу коштів з їхніх рахунків у комерційному банку на сплату за товари іпослуги, оплату за різними договорами, укладеними клієнтами банку з їхконтрагентами, платежі за банківськими зобов’язаннями. Достатність коштів накореспондентських рахунках банку для виконання ним поточних платежів єнаслідком діяльності банку з управління поточною ліквідністю.
За правилами, встановленими Національним банком України,комерційні банки зобов’язані зберігати мінімальні резерви на своїх рахунках уНБУ. Таким чином, сума коштів комерційного банку на даному кореспондентськомурахунку не може бути нижчою за відповідний норматив, встановлений цим органомконтролю. Сума ж перевищення залишку на кореспондентському рахунку визначаєтьсясамим банком, виходячи з розміру запланованих платежів, які необхідно провестиу першій половині наступного дня. На практиці комерційні банки можуть в окремихвипадках допускати недостачу коштів на кореспондентському рахунку вНаціональному банку для підтримання обов’язкових резервів у межах звітногоперіоду, в інші ж дні цього періоду сума залишку коштів на кореспондентськомурахунку повинна бути достатньою для компенсації допущеної недостачі коштів.
Вторинні резерви — це група активів банку, які в достатньокороткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані длявиконання поточних платежів за зобов’язаннями банку. Основне їх призначення — бути джерелом поповнення первинних резервів, а також забезпечувати одержанняприбутку. До цієї групи активів належать:
· вкладенняв державні короткострокові цінні папери;
· вкладенняв корпоративні короткострокові ліквідні цінні папери;
· міжбанківськікредити на термін до 7 днів.
Створюючи портфель короткострокових державних цінних паперівта управляючи ними, комерційний банк ставить перед собою такі цілі: одержанняприбутку, створення високоліквідного активу, який може бути реалізований навторинному ринку, придбання інструмента, який може бути заставою. Великогопоширення набули операції Національного банку України з надання ломбарднихкредитів комерційним банкам під заставу облігацій внутрішньої державної позики(ОВДП), операції «репо» (продаж із зобов’язаннями наступного викупу взаздалегідь визначений термін за встановленою ціною) із цими цінними паперами,що їх активно проводять комерційні банки як із Національним банком, так і одинз одним. Отже, маючи достатній портфель державних цінних паперів, комерційнийбанк може досить швидко реалізувати його або одержати рефінансування.
За розвинутого вторинного ринку корпоративних цінних паперіввони також можуть бути використані для формування вторинних резервів. Проте цепов’язано із значно більшим ризиком і потребує глибокого аналізу не тількистану фондового ринку, а й економічної галузі, в якій працюють емітенти.
Найбільшу частку в активах комерційного банку становлять, якправило, прибуткові активи — позики та довгострокові інвестиції в цінні папери.Ці дві групи активів відрізняються від резервів, описаних вище, значно нижчимступенем ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництвобанку прагне до збільшення частки цих груп в активах банку. Потрібно зазначити,що частка кредитів в активах банків коливається від 20 до 80 %, а часткапортфеля цінних паперів досягає 25-30 %.
Вкладення в основні засоби — це найдовгостроковіші активибанку, без яких не можливе нормальне функціонування кредитно-фінансовоїустанови. Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення,меблі, технічні засоби. Ця група активів не дає безпосередньо ніякого прибутку,проте без них не можлива організація роботи з моменту його створення.
2. Стратегія управління активами і пасивами
2.1 Методи управління активами та пасивами у банку
За сучасних умов розвитку банківської діяльності головнезавдання полягає в пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отриманнядостатніх прибутків для збереження коштів вкладників та підтриманняжиттєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребуєвикористання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розроблення новихпідходів до управління активами і пасивами банку.
В усьому світі рівень ефективності управління активами іпасивами розглядається як один з найважливіших чинників підвищеннястабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовахжорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхіднопостійно вдосконалювати системи та форми управління активами і пасивами, швидкооволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити новінеординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управліннязабезпечує виграш у конкретному середовищі або, принаймні нормальні умовирозвитку організації. Банківська діяльність у сучасному світі — одна з найбільшконкурентних, тому успіх та життєдіяльність банку істотно визначаються рівнемуправління.
Діяльність щодо управління активами і пасивами належить дочисла стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаютьсядовгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їхреалізації.
Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Яккомерційне підприємство банк повинен орієнтуватися на таку діяльність, якаприносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від обсягу та структуриактивів і пасивів, обсягу прибутків та витрат, ефективності діяльності банку.
Завдання банку щодо управління активами і пасивами, якправило пов’язуються також із стабільною базою доходів, а це передбачає акцентна розвиток традиційних послуг банку, на довгострокове і комплексне обслуговуванняклієнтів.
Довгострокові завдання управління банком включають орієнтаціюна забезпечення його надійності і стабільності як умов довіри вкладників добанку.
Надійність банку є глибинною якісною характеристикою йогодіяльності, що формується протягом усього періоду функціонування. Критеріяминадійності є достатній обсяг власного капіталу, якість активів, ліквідність,прибутковість і якість управління банком, тобто ефективність управлінняактивами і пасивами банку.
Завдання щодо досягнення надійності комерційного банкупередбачають урахування всіх факторів, що забезпечують дотримання вказанихкритеріїв.
Поряд з економічними завданнями, що стоять перед управліннямбанком, важливе значення має місце даного банку у вирішеннізагальногосподарських завдань. Банк об’єктивно необхідний для розвиткуекономіки і є важливою його складовою. Тільки за умови активної участі векономічних процесах банк може розвиватися зовнішньо і внутрішньо. Мається наувазі стимулювання росту виробництва та обігу створеного продукту, сприянняпідтриманню стабільності грошової одиниці.
Завдання при управлінні активами і пасивами повинніорієнтуватися на задоволення інтересів членів колективу, які реалізуютьекономічні установки в діяльності банку. Серед таких завдань мають місце спрямованістьна задоволення матеріальних запитів, розвиток особистої кар’єри, задоволенняіндивідуальних потреб.
Управління активами й пасивами та його результати маютьвідповідати певним вимогам. Ці вимоги накладають відбиток на саме управління іповинні обов’язково виконуватися на кожному етапі. Визначимо найважливішіпринципи управління активами й пасивами.
1. Управління активами і пасивами має базуватися надержавному підході при оцінюванні економічних процесів, явищ, результатівдіяльності. Інакше кажучи, при управлінні активами і пасивами необхідновраховувати відповідність державній економічній, соціальний, екологічній,міжнародній політиці та законодавству.
2. Управління повинно мати науковий характер, тобтоґрунтуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимогиекономічних законів розвитку, використовувати досягнення НТП і передовогодосвіду, новітні методи економічних досліджень.
3. Управліннямає бути комплексним. Комплексність управління вимагає охоплення всіх ланок і сторін діяльності,всебічного вивчення причинних залежностей у діяльності банку.
4. Однієюз вимог до управління є забезпечення системного підходу, коли кожний об’єкт,який досліджується, розглядається як складна динамічна система, що включаєнизку певним чином пов’язаних між собою елементів і зовнішнім оточенням.Вивчення кожного об’єкта має здійснюватися з урахуванням усіх внутрішніх ізовнішніх зв’язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремихелементів.
5. Управлінняактивами і пасивами має бути об’єктивним, конкретним і точним. Воно має будуватися надостовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об’єктивнудійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точними аналітичнимирозрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного вдосконаленняпроцесу збору та обробки інформації з метою підвищення точності і достовірностірозрахунків.
6. Управління покликане бути дійовим, активно впливати напроцес діяльності банку та його результати, своєчасно виявляючи недоліки,прорахунки, помилки в роботі.
7. Управління активами і пасивами має провадитися за планом, систематично,а не час від часу. З цієї вимоги випливає необхідність планування управлінськоїроботи в банку, розподіл обов’язків щодо її виконання між виконавцями іконтроль за її виконанням.
8. Єдність стратегічного (перспективного) і тактичного(поточного) плануванняозначаєвідповідність тактичних планів стратегічним цілям з метою забезпеченнябезперервності відповідного процесу.
9. Управління має бути оперативним. Оперативність означаєвміння швидко йчітко оцінювати ситуації, приймати управлінські рішення і втілювати їх у життя.
10. Моральнеі матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всьогоколективу та кожного його члена зокрема — умова досягнення високих результатів діяльності банку.
11. Один ізпринципів управління — демократизм, передбачає участь у процесі управління широкого кола співробітниківбанку, що забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використанняресурсного потенціалу банку.
12. Управліннямає бути ефективним, тобто витрати на утримання управлінського персоналу мають давати багаторазовий ефект.
Таким чином, основними принципами управління активами іпасивами є науковість, комплексність, системність, об’єктивність, точність,достовірність, дійовість, єдність планів, оперативність, зацікавленість,демократизм, ефективність. Ними необхідно керуватися при управлінні активами іпасивами на будь-якому рівні.
Залежно від характеру джерел коштів усі пасиви банкурозрізняються за термінами залучення і вартістю. Від вартості й термінівзалучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їхнє раціональнерозміщення і врешті-решт прийнятний дохід акціонерам банку. Основним джереломкоштів банку, як правило, є депозити фізичних та юридичних осіб, а крім тогокошти центральних (національних) банків, кредити, залучені в інших комерційнихбанків.
Процес управління активами і пасивами — це формуваннястратегії та проведення заходів, які приводять структуру банківського балансу увідповідність із його стратегічними цілями. Він пов’язаний із балансуваннямбагато в чому протилежних інтересів акціонерів банку та його клієнтів. Першізацікавлені в максимізації прибутку на вкладений у банк капітал, який одержуютьу формі дивідендів, тому вимагають від керівництва банку збільшення часткидохідних активів та підвищення процентних ставок за депозитами. Клієнти банку,в свою чергу, хотіли б одержувати вищий дохід на кошти, розміщені на поточних,депозитних та інших рахунках у банку, а позичати кошти на різні терміни підякомога нижчий відсоток. Керівництво ж банку, з одного боку, повиннезабезпечити акціонерам прийнятний рівень дивідендів, що співвідноситься іздоходами на капітал, вкладений в інші кредитно-фінансові установи, та ізсереднім доходом, який одержують акціонери підприємств інших галузей економіки.Якщо це завдання не буде вирішене, то можливий відплив акціонерного капіталу зданої кредитно-фінансової установи. З іншого боку, основний прибуток у різнихформах — і у вигляді процентного доходу, і у вигляді комісійного доходу — банкиодержують від операцій з клієнтами, а не від раціонального розміщення власнихкоштів, частка яких у пасивах банку незначна. Тому необхідно запропонуватиклієнтам конкурентоспроможні процентні ставки за депозитами і комісійні тарифи.Крім того, необхідно враховувати, що кожен вкладник є потенційнимпозичальником, а позичальник — вкладником. Тому банк має бути спроможнимзадовольнити законні й обґрунтовані потреби клієнтів у кредитних коштах.Нездатність або небажання банку задовольнити ці потреби призводить до відпливуклієнтури і, як наслідок, до скорочення пасивів банку, які можуть бути джереломактивів, що дають прибуток. Проте найбільш ліквідні активи або взагалі не даютьдоходу, або дають незначний. Прибуткові активи, як правило, мають низькуліквідність.
Таким чином, основне протиріччя, яке має бути розв’язане впроцесі управління активами й пасивами банку, — це протиріччя між прибутковістюта ліквідністю.
Основним завданням управління активами і пасивами банку єзабезпечення такої їхньої структури, яка дає змогу одержувати прибуток, невиходячи за межі ліквідності.
Під управлінням активами розуміються шляхи, методи й порядокрозміщення залучених банком коштів з метою забезпечення рентабельної роботибанку та підтримання його ліквідності.
Залежно від стратегічних завдань банку та обраного ним колаклієнтури керівництво комерційного банку визначає оптимальну для ньогоструктуру активів і пасивів. Процесу управління активами і пасивами передуєвпорядкування стратегічного плану банку, в якому визначаються основні секторифінансового ринку, де буде працювати банк, а також основні показники йогодіяльності у планованому періоді. Стратегія банку визначається йогоакціонерами. На її основі будується фінансова модель банку, тобто оптимальнийдля досягнення стратегічних цілей плановий баланс, який затверджуєтьсяправлінням банку. При організації управління активами і пасивами їхня структураприводиться у відповідність до запланованої.
Для здійснення управління активами і пасивами та впровадженняметодик управління в банку створюється спеціальний орган — комітет з питаньуправління активами і пасивами. Його завданнями є розроблення методик тарегламентів, що реалізують функцію управління активами і пасивами, а такожздійснення моніторингу і контролю за реалізацією зазначеної функції. До складукомітету, як правило, входять керівники структурних підрозділів банку,безпосередньо відповідальні за проведення активних і пасивних операцій:начальник кредитного управління, начальник управління цінних паперів, начальникуправління дилінгу, скарбник або начальник економічного управління, головнийбухгалтер, керівники найбільших філій.
Комітет з питань управління активами і пасивами розробляєметодики і регламенти, що стосуються управління ризиками, провадить моніторингта аналіз ефективності роботи банку; встановлює відсоткові ставки за депозитамиі кредитах; стежить за дотриманням нормативів, установлених Національнимбанком; провадить аналіз короткострокових прогнозів за джерелами і напрямками використаннякоштів; розглядає та аналізує звітність про відповідність фактично встановленихвідсоткових ставок, установлює ліміти на окремі види активів і стежить за їхдотриманням.
2.2 Управління активами і пасивами банку: сутність інеобхідність
Одним із ключових елементів ефективної діяльності банків єкомплекс заходів, спрямованих на оптимальне управління їх активами та пасивами,що пов’язано з необхідністю реалізації двох важливих завдань:
1)забезпечення ліквідності банку і, відповідно, підтриманняналежного рівня його фінансової стійкості на ринку;
2)забезпечення максимальноїдохідності банківських операцій, що є необхідною умовою прибутковогогосподарювання комерційного банку як підприємства.
Очевидно, що банківський менеджмент, насамперед, має забезпечитиналежну фінансову стійкість кредитної установи, бо нездатність задовольнятипотреби клієнтів банку в перерахуванні коштів може не просто підірватиконкурентні позиції на ринку чи навіть призвести до банкрутства окремо взятогобанку, але й викликати низку фінансових проблем у багатьох інших банківськихустанов і, у кінцевому підсумку, поставити під сумнів платоспроможність усієїкредитної системи країни.
На нинішньому етапі розвитку банківської системи Україниодним із пріоритетних завдань є забезпечення стабільного функціонування ірозвитку банків та банківської системи в цілому. У зв’язку з цим проблемаефективного управління активами й пасивами як одного з чинників фінансовоїстійкості банків набуває особливого значення.
Під управлінням активами та пасивами (УАП) необхідно розумітискоординоване управління всім балансом, а не окремими його частинами. Головнаідея концепції УАП полягає в тому, що банки мають розглядати свої активи,зобов’язання та капітал у нерозривній єдності.
Управління активами й пасивами — основний процес, у межахякого банки планують і реалізують свої доходи та контролюють притаманні їхдіяльності ризики. Проблеми УАП мають комплексний характер, оскільки необхідновраховувати велику кількість факторів, що стосуються багатьох напрямківдіяльності. Відтак зростають вимоги до якості інформаційного забезпечення.
Об’єктом управління активами і пасивами є фінансові потоки,які знаходять відображення в динамічному банківському балансі. Банківськийбаланс розглядається як структурна модель, яка описує фінансову структуру тастан банку в бухгалтерських оцінках на певний фіксований момент часу. При цьомупріоритетне значення має вивчення властивостей балансу як генератора доходів тавитрат банку. За такого підходу баланс трактується не як звітна форма, а якелемент методу бухгалтерського обліку, характерною ознакою якого є динамізм.Таким чином, динамічний баланс банку є об’єктом управління за параметрамиприбутковості та ризику.
Залежно від рівня деталізації управлінських процедур ізавдань, що постають у процесі управління фінансовими потоками банку, об’єктиуправління можуть бути конкретизовані. Зокрема, на певних етапах управлінськогопроцесу об’єктами можуть стати капітал банку, зобов’язання, портфелі кредитів,цінних паперів чи реальних інвестицій. Рівень деталізації об’єктів вибираютьзалежно від поставленої мети та обсягів доступної інформації.
З огляду на багатоплановість і складність процесу прийняттярішень при управлінні активами і пасивами слід використовувати системнийпідхід.
Для постановлення цілей управління активами і пасивамименеджери банку, насамперед, повинні забезпечити належний захист банку відризиків.
Як відомо, між прибутковістю та ризиком існує прямазалежність, і тому пошук оптимального їх співвідношення в сучасних умовахрозглядається як найважливіше завдання керівництва кожного банку. У ходівирішення дилеми «прибуток — ризик» банки обирають одну зальтернативних стратегій.
Перша дає змогу отримати максимальний прибуток, хоча прицьому існує загроза збитків, тобто діяльність супроводжується підвищенимризиком; друга полягає в тому, щоб до мінімуму знизити ризики та стабілізуватиприбутки.
Однак не слід забувати, що збільшення прибутків за умовиодночасного зниження ризику — ситуація виняткова, яка вкрай рідко трапляється вреальному житті.
УАП пов’язане з управлінням балансом і плануванням діяльностібанку. УАП потрібно розглядати як скоординоване управління банківськимбалансом, що визначає альтернативні сценарії зміни ставки процента йліквідності.
Управління активами та пасивами є першою, найбільш загальноюстадією управління балансом. У контексті планування управління активами іпасивами — перший крок банку до своїх довгострокових цілей та одночаснокомпонент середньострокового (від 3 до 12 місяців) планування.
У теорії управління банком виділено два напрямки в управлінніактивами і пасивами — бухгалтерський та економічний — і відповідні їм двімоделі банківської фірми — бухгалтерська та економічна.
Бухгалтерський підхід використовується в короткостроковійперспективі. Критерієм цінності банківської фірми за бухгалтерським підходом єоголошений дохід на акцію. Цільовою функцією управління активами та пасивами втакому випадку є чистий процентний дохід (ЧПД) (за прийнятою у настермінологією — прибуток) чи його відносна величина — чиста процентна маржа(ЧПМ), що дорівнює відношенню ЧПД до середньої величини дохідних активів(прибуток на активи).
Метою УАП є максимізація чистого відсоткового доходу зазаданим рівнем ризику або, навпаки, мінімізація ризику за заданим рівнемчистого відсоткового доходу. Бухгалтерська модель УАП орієнтована назабезпечення оголошеного прибутку на акцію в умовах можливих несподіваних змінвідсоткової ставки, що призводять до змін ЧПД.
Економічний підхід використовується у більш довгостроковійперспективі. Критерієм цінності банківської фірми за економічним підходом єринкова вартість власного капіталу (ВК), що визначається як різниця міжринковою вартістю активів і пасивів. Метою управління активами і пасивами тут ємаксимізація власного капіталу за заданим рівнем процентного ризику абозбереження ринкової вартості власного капіталу на певному рівні за мінімальнимрівнем процентного ризику. У другому випадку економічна модель орієнтована назниження чутливості власного капіталу до зміни відсоткових ставок.
Незважаючи на те що критерії оптимальності за бухгалтерськимта економічним підходами до УАП відрізняються, їх можна вважати узгодженими, апідходи розглядати як такі, що доповнюють, а не замінюють один одного.
Необхідно зауважити, що в економічній моделі горизонтпрогнозування ширший, ніж у бухгалтерській. Крім того, економічна модель більшповно враховує процентний ризик, оскільки враховує позабалансову діяльність.
Отже, управління активами й пасивами — одна з основнихскладових банківського менеджменту, яка безпосередньо впливає на ефективністьроботи фінансової установи та її здатність виживати в конкурентному середовищі.З розвитком банківської системи це питання стало актуальним через загостренняборотьби за клієнтів та ресурси.
2.3 Підходи до управління активами і пасивами
У сучасній банківській практиці під управлінням активами іпасивами (УАП) прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансомбанку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальноїмети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.
Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванністратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку увідповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають своїпортфелі активів, зобов’язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупнийпортфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управлінняцілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелітісно взаємозв’язані і значною мірою впливають один на одного.
Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливістьуправляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуваннямрішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучаснихумовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризиковості діяльностізбалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективнішийпідхід до управління комерційним банком.
Але таке розуміння взаємозв’язку активів і пасивів не завжди булохарактерне для банкірів. З огляду на історичний розвиток методів управліннякомерційним банком розрізняють три основні підходи до вирішення даної проблеми:стратегія управління активами; стратегія управління пасивами; стратегіязбалансованого управління активами і пасивами (УАП).
Стратегія управління активами переважала в міжнароднійбанківській практиці до 60-х років нашого століття. За такого підходу банкірисприймали джерела формування ресурсів — зобов’язання і капітал — як такі, що незалежать від банківської діяльності, а визначаються, в основному, можливостямита потребами клієнтів і акціонерів банку.
Припускалося, що розмір, види та структура зобов’язань, якіміг залучити банк, зумовлювались населенням. Останнє ніби само визначалокількісне співвідношення між депозитами, вкладами та поточними рахунками, якімали намір відкрити в банку. Ключова сфера прийняття рішень керівництвом банкубула пов’язана не із залученням коштів, а з розміщенням активів. Управлінськірішення здебільшого, стосувалися того, кому надавати обмежені обсяги наявнихкредитних ресурсів і якими мають бути умови позики.
Потреби ліквідності за такого підходу задовольнялися за рахунокпідтримання значної частини активів у високоліквідній формі, придбаннядостатньої кількості державних цінних паперів, а також завдяки розумномууправлінню кредитами. Більшість банківських позик у такому разі мають бутикороткостроковими або виданими на строки, що відповідають сезонним потребамклієнтів, з рівномірним погашенням протягом усього ділового циклу. Але напрактиці банківський актив номер один — позики — не завжди відповідає цимвимогам, особливо, коли економіка перебуває у стадії занепаду. За цих умовнеобхідна реструктуризація деяких видів кредитів (наприклад, пролонгація), аотже, потрібні пошуки нових джерел коштів для підтримання цих кредитів.
Переваги стратегії управління активами полягають у відноснійпростоті застосування, оскільки рішення приймаються лише щодо одного аспектубанківської діяльності — розміщення активів, а для управління ліквідністюзастосовуються найпростіші методи, які не потребують значних ресурсних витрат.Банк не має потреби залучати висококваліфікований персонал, завдяки чомувдається скорочувати витрати на підготовку та оплату праці фахівців.
Такий підхід не максимізує прибуток банку. Адже, з одного боку,банк відмовляється від управління залученими коштами, а отже, і від впливу наїх вартість. З іншого боку, значна частина банківських активів має знаходитисьу високоліквідній формі для підтримання достатнього рівня ліквідності, щопризводить до зменшення доходів.
Стратегія управління активами має свою логіку і в деяких випадках,наприклад, в умовах жорсткого регулювання видів депозитних та недепозитнихджерел коштів і відсоткових ставок за ними, цілком виправдана. В Українічастина банків використовує зазначений підхід до управління частіше, ніж іншіметоди, що зумовлено рядом причин. До об’єктивних причин можна віднести те, щодоходи значної частини населення України істотно нижчі порівняно з багатьмаіншими країнами світу. Це не сприяє заощадженню грошей, а отже, звужуєможливості банків щодо залучення коштів. Банки змушені працювати в умовахобмеженого обсягу кредитних ресурсів і, як наслідок, керувати банком черезрозміщення активів. Для багатьох банків такий підхід є простим, зрозумілим ізвичним, а невисокий рівень кваліфікації банківських менеджерів не дозволяєзастосовувати на практиці підходи до управління складніші, ніж управління активами.
У сучасних умовах дедалі більше вітчизняних банків досягаютьтієї стадії розвитку, за якої саме концепція УАП стає однією з найактуальнішихпроблем управління.
Стратегія управління пасивами набула розвитку в міжнароднійбанківській справі протягом 60 — 70-х років нашого століття. У цей період банкизіткнулися зі швидким ростом відсоткових ставок та інтенсивною конкуренцією усфері залучення коштів. Банкіри почали приділяти значну увагу пошукам новихджерел фінансування, а також контролю за структурою та вартістю депозитних інедепозитних зобов’язань, що й дало поштовх до формування стратегії управліннябанком через управління пасивами за аналогією контролю над активами.
З цією метою банки почали реструктуризувати пасиви в напрямкумінімізації витрат за залученими коштами, що дало змогу збільшити прибуток ікапітал. Вибір оптимальних співвідношень між розмірами різних видів депозитнихджерел та капіталом, які забезпечували бажаний рівень стабільності фондів,дозволяв банкам надавати довгострокові кредити, які є високодохідними, алебільш ризиковими і потребують довгострокових інвестицій. Для забезпеченнябажаного обсягу, структури та рівня витрат за пасивами банки застосовували якцінові, так і нецінові методи управління залученими коштами.
Стратегія управління пасивами банку не виключає паралельногоуправління активами, але проблема полягає у розмежуванні та автономномузастосуванні кожного із цих підходів. У такому разі структурні підрозділибанку, які відповідають за залучення коштів, організаційно відокремлені відкредитних та інвестиційних відділів і не мають інформації про можливі напрямкивикористання ресурсів.
Головним недоліком стратегії управління пасивами є те, щоздебільшого вона застосовується за принципом «чим більше, тим краще»,причому кошти залучаються без урахування ефективних напрямків їх розміщення. Уперіод економічних підйомів, коли попит на кредитні ресурси зростає, такийпідхід може бути виправданим і корисним. Але під час спадів, коли попит накредити обмежений, незбалансований підхід до управління активами і пасивамибанку може призвести до значного скорочення прибутків і навіть завдати збитків.Перевагою такого підходу до управління банком є можливість збільшити прибутки,контролюючи операційні витрати та точно прогнозуючи потреби банку в ліквіднихзасобах.
Висновки
В Україні широко застосовується стратегія управління банкамичерез пасиви, насамперед регулюванням рівня депозитної ставки, який відбиваєпотреби банку в ресурсах.
Практика роботи деяких українських банків повною мірою відображаєнедоліки автономного підходу до управління активами і пасивами, коли дедалічастіше виникають проблемні ситуації з розміщенням надмірної кількостікредитних ресурсів. За умов значного спаду виробництва попит на кредитніресурси зменшується, і банки, залучивши кошти, стикаються з проблемою їхефективного розміщення.
У цілому стратегія управління пасивами в міжнародній банківськійпрактиці переважала недовго (протягом 10 – 15 років), проте стимулюваларозвиток технологій та методів управління залученими коштами, ставши перехідниметапом до застосування ефективніших підходів збалансованого управління активамита пасивами банку.
Література
1. Банківський менеджмент:Конспект лекцій / Укладачі: В.М.Олійник, С.М.Фролов, М.А.Деркач. – Суми: Вид-воСумДУ, 2009.– Ч.1.162 с.
2. Банківськийменеджмент: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. /О.Кириченко, І.Пленко,А.Ятченко. — К.: Основи, 2009.-671с.
3. ВасюренкоО.В. Банківський менеджмент. – К.: Видавничий центр «Академія», 2007.-320с.
4. Роуз П.С.Банковский менеджмент. – М.: Дело Лтд, 2005. – 768 с.
5. СалоВ.І., Криклій О.А. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. – Суми:ВТД «Університетська книга», 2007. – 314 с.
6. ФроловС.М. Банківська справа та основи митного регулювання в Україні: теорія тапрактика: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга»,2008. – 368с.
7. Банковскоедело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2009. –576 с.
8. Банківськіоперації: Підручник / За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 384 с.
9. БрігхемЕ. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. – К.: Молодь, 2007.
10. Васюренко О.В., Волохата К.О.Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навч. посіб.-К.: Знання, 2006.-463с.
11. Долан Э.Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. с англ.В. Лукашевича. — 2004. — 496с.
12. ЛюбуньО.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку: Навчальний посібник длястудентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім «Слово»,2004. – 296 с.
13. Платежныесистемы: Учеб. пособ. / Под ред. В.А.Ющенко, А.С. Савченко. — К.: Лыбидь, 2008.- 416 с.
14. ПолфреманД., Форд Ф. Основы банковского дела. — М.: Инфра-М, 2006. -624 с.
15. ПримосткаЛ.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.
16. Синки Дж. Управлениефинансами в коммерческих банках/Пер.с англ./Под ред. Р.Я.Левиты .– М., 2004.-820с.