Реферат з теми:
Стратегія структурнихперетворень
Стратегія структурних перетворень
Важливим компонентом національної економічної стратегії України єстратегія структурних перетворень. Вона передбачає реструктуризаціюфункціонуючого капіталу і праці, виробничих відносин та створюваногонаціонального продукту. Така стратегія зумовлена неефективністю функціонуванняпраці та капіталу, переважанням капіталу балових виробництв, недостатньоюкількістю капіталу, сучасних технологій, інституційних передумов у галузяхсоціальних виробництв. Реструктуризація праці та капіталу в українськійекономіці необхідна для поліпшення структури національного продукту, в якомупереважає продукція напівфабрикатна і виробничого призначення. Продукціясоціального призначення має незначну частку, що спричиняє напливи імпорту наспоживчий ринок України. Визначення напрямів реформування залежить відусвідомлення стану економіки, розуміння теорії макроекономіки, суті й процесуреформ. В Україні поки що домінує думка, що сучасний стан економіки обмеженийкризою економічної системи і найближчим часом минеться тобто мисленняполітиків, чиновників, промисловців інерційно зберігає соціалістичну основу, щопозначається на інерції самої економічної системи. Проте сучасний станекономіки є не тимчасово кризовим, а наслідком незворотного розриву міжсоціалістичним економічним устроєм, в якому виробництво і розподілкоординувалися державою, та переходом до ринку, в якому координуючу функціювиконують ціни, підприємництво, змога вільно розпоряджатися грошима. Уперехідний період мали б відбутися радикальні зміни виробничої системи. Цього вУкраїні не сталося передусім тому, що ринкове економічне мислення не прониклоні в сфери управління, ні в сфери виробництва. За таких умов неможливосподіватися на економічне зростання, бо воно є результатом цілеспрямованої тазбалансованої державної політики реформ, спрямованої на активізацію процесіввиробничої функції:
B = F (T.K)
Метою політики реформ маєбути:
—досягнення високих темпів зростання валового випуску — В:
—зменшення матеріальних затраті в у валовому випуску В = ІФ + Д;
—збільшення частки валового внутрішнього продукту ТД у валовомувипуску В = ІФ 4- ТД;
—отримання структури валового внутрішнього продукту щодо потребкраїни Д = Д,+Д, де Д, — часткаВВП сфери виробництва, Д„ — частка ВВП сфери послуг.
Економічне зростання можливеза радикальних структурних перетворень, що мають охоплювати такі найсуттєвішіаспекти:
-правильний вибір національних політичних, внутрішніх і зовнішніхекономічних пріоритетів, які б гарантували самофінансування України нанайближчу перспективу і партнерську співпрацю з усіма країнами світу;
-створення інституційних умов для надходження прямихкапіталовкладень і ефективного функціонування всіх підприємств;
-зміна якості основного капіталу, мислення та якості трудовогокапіталу, а також якості та структури обігового капіталу;
-встановлення оптимальних міжгалузевих пропорцій і розміщення продуктивнихсил.
Вирішення цього комплексу проблем вимагає збалансованоїполітичної, економічної, правової і фінансової діяльності всіх гілок влади
Смисл структурнихперетворень полягає у наділенні виробничих і обслуговуючих підприємствфункціями самоуправління виробництвом, створенні відповідних умов для їхреалізації. Донедавна підприємства працювали під централізованим управліннямдержави і, будучи своєрідними елементами державного апарату, крім продуктивних,виконували багато соціальних функцій без грошових обмежень, їх діяльністьфінансувалася централізовано, через розподіл грошових доходів іншихпідприємств. На етапі переходу до ринку вони втратили такі можливості. Апідприємства з соціалістичною структурою (суспільною власністю, нечіткоюприватизацією) за відсутності законодавства щодо захисту капіталовкладень нездатні залучити зовнішній капітал для модернізації. Можливості держави тежобмежені, оскільки централізований перерозподіл грошових доходів іншихпідприємств неможливий.
У зв’язку з цим структурніперетворення в Україні повинні ґрунтуватися на декількох принципах:
1.Створення умов для розвитку конкуренції на основі спроможностіпідприємств до самофінансування. У короткостроковій перспективі запорукою їхекономічного зростання мають бути заходи із заощадження затрат і змінорганізаційної структури; в середньостроковій перспективі можна за допомогоюневеликих обсягів капіталовкладень досягти значного прогресу в підвищенніпродуктивності.
2.Створення нових самостійних підприємств, здатних привабитиіноземні капіталовкладення. Йдеться не про модернізацію існуючих, а про їхперетворення на підприємства, які відповідатимуть вимогам ринку.
3.Трансформація централізовано керованих підприємств у ринкові,засновані на принципах самоуправління, її метою є орієнтація на зменшеннявиробничих витрат, отримання прибутку. Процес підприємізації повиненвідбуватися шляхом:
—роздержавлення і приватизації суспільної власності;’
—розукрупнення великих і створення середніх та малих підприємств;
—передачі соціальних функцій державі;
-проведення горизонтальної промислової політики, метою якої повинностати формування ринкових умов та забезпечення умов розвитку відкритихприватних акціонерних товариств.
4.Запровадження вільного ціноутворення та здійснення ефективної політикимита і квоти. Це передбачає відмову від застосування принципу ціноутворення,який покриває витрати, щоб отримати прибутки, запровадження ціноутворення, заякого прибутки отримують, знижуючи витрати виробництва; застосування мита іквот як інструментів економічної політики на довгостроковий період; визначеннячіткої, прозорої, зрозумілої вітчизняним та зарубіжним виробникамзовнішньоторговельної стратегії та формування відповідних її інструментів.
Вирішальний вплив на напрямита динаміку структурних перетворень мають інституційні ринкові умови. Головноюметою інституційного забезпечення є створення економічного механізму, якийстимулюватиме ефективне функціонування всіх підприємств і розвиток інститутівринку. Існує кілька напрямів економічних перетворень, інституційне забезпеченняяких може надати певні позитивні імпульси економічному зростанню.
Виробнича інтеграція
Підприємства України восновному втратили технологічні зв’язки з підприємствами колишніх союзнихреспублік. Багато в чому це було пов’язано з новими можливостями отримуватисировину і напівфабрикати на вигідних умовах від інших постачальників або жзникла у них потреба. Проте в багатьох випадках ці зв’язки в короткостроковійперспективі є єдиною можливістю пожвавити виробництво та збут.
Іншим напрямом є взаємнапайова участь вітчизняних та іноземних партнерів в українських підприємствах.Важливо, щоб така участь виникала внаслідок прагнення самих підприємств, а вонизберігали необхідний мінімум незалежності, оскільки це відповідає вимогаміндустріальної логіки.
2. Упорядкування видів і форм власності. Процес приватизації повинензавершуватися чітким відокремленням приватної та неприватної власності, щоможливе завдяки:
а)перетворенню бюджетнихорганізацій і державних підприємств за юридичною формою на компанії, тобто їхреформуванню в незалежні ‘в бухгалтерському обліку підприємства-юридичні особи;
б)здійсненню реальноїприватизації (переходу прав власності від підприємств до приватних суб’єктівекономічної діяльності);
в)подальшому поліпшеннюринкових умов, доцільному в середньостроковій перспективі за такими напрямами:
—- посилення ролі ФондуДержавного майна України у проведенні приватизації як безповоротного процесу визначеннячітких форм і структур власності та контролю для підприємств, які не підлягаютьприватизації;
—активізація постприватизаційної політики з метою прискоренняреструктуризації приватизованих підприємств шляхом посилення їх фінансування тазалучення капіталовкладень.
3. Активізація структурної політики регіонів щодо підприємств, якірозміщені в областях і мають свої органи управління та формують бюджети. ВУкраїні розташування підприємств є нерівномірним за кількістю і за видамидіяльності. Галузі, які сконцентровані в кількох регіонах і слабо піддаютьсяреструктуризації, схильні до різкого спаду виробництва, скорочення робочихмісць. Тому центральні та місцеві органи управління повинні активнопідтримувати структурні перетворення, які триватимуть кілька десятиріч, щобуникнути соціальних проблем. При цьому важливим є:
—зміцнення економічного самоврядування областей;
—розукрупнення об’єктів соціальної сфери за одночасної їхреструктуризації;
— створення регіональних ринків праці;
-запровадження праці з неповним робочим днем.
Зазначені напрямиреорганізації управління і регулювання економічних процесів з більш активнимзалученням регіонів покликані підвищити їх роль як суб’єктів ринку. Це дужеважливо, оскільки регіональні структури управління є відповідальними за стансправ в економіці та соціальній сфері на відповідних територіях. Тому вониповинні володіти правовими, фінансовими, економічними, розподільчимиможливостями для вирішення регіональних соціально-економічних проблем.
Логіка реструктуризації
Стратегічною метоюструктурних перетворень є виробництво ВВП загалом і на душу населення, в якому переважатимуть продуктикінцевого призначення відповідно до потреб населення та імпорту. Структура ВВП зумовлена структуроюпродуктивних сил і задіяного основного та інших видів капіталу. Очевидно, щореструктуризація повинна розпочатися зі зміни структури капіталу і йогоорганізаційних форм, з мобілізації капіталовкладень і підприємізації. Судячи здосвіду розвинутих країн і специфіки сформованої в Україні економічної системи,її реструктуризація повинна забезпечувати
—виховання у всіх суб’єктів ринку, а особливо в керівної ланки,усвідомлення необхідності поєднання приватних, колективних, державних інаціональних інтересів;
—мобілізацію грошових ресурсів і капіталовкладень, контроль зарухом грошей, капіталів і товарів;
—створення малих і середніх підприємств як основи виробництвапереважної частини ВВП.
Перелічені напрями еособливо важливими чинниками забезпечення структурних змін і економічногозростання.
Поєднання інтересів.Економічні інтереси як усвідомлені економічні потреби людей, колективів,соціальних спільнот, держав групують у приватні та суспільні. До приватнихналежать інтереси приватних осіб, акціонерних компаній, приватизованихпідприємств. До суспільних — інтереси держави, суспільних організацій та ін.Гіперболізація і тих, і тих інтересів є недопустимою, бо обидві сфери євзаємозумовленими, взаємоспричиненими економічними підсистемами єдиноїнаціональної економічної системи. Без реалізації приватних інтересів неможливореалізувати інтереси суспільні й навпаки, їх не можна розмежовувати, оскількикожний суб’єкт приватних інтересів користується предметами суспільнихінтересів, а суспільні інтереси є завжди результатом діяльності приватних ісуспільних виробників. В економічній системі України помітна гіперболізаціявласних, приватних інтересів і серед приватних виробників, і серед державнихчиновників, а також працівників комерційних банків, фінансових органів тощо.
У приватному секторі частоприховують доходи і прибутки, не в повному обсязі сплачують податки, не облаштовуютьспільні території, дороги, вулиці, не утримують в задовільному стані коридорніприміщення багатоповерхових будинків з приватизованими квартирами, засмічуютьвулиці, ринки, транспорт, парки, сквери, газони та інші громадські місця. Нераціональнимиє капіталовкладення в будинки надто великої площі, що спричиняє власникамтруднощі щодо їх утримання.
Ще згубнішою єгіперболізація власних інтересів чиновниками державних, господарських,фінансових та банківських структур, які мають змогу вилучати з грошового,товарного потоків ресурси і привласнювати їх, вступати у змову зправоохоронними органами, ділячись із ними незаконними прибутками.
Це значно ускладнюєструктурні зміни вітчизняної економіки, робить проблематичним процесекономічного зростання. Для подолання цього державна економічна, гуманітарнаполітика повинна бути спрямована на виховання усвідомлення всіма громадянамитого, що кожен має жити відповідно до своїх доходів, а доходи одержувати запродуктивну й ефективну працю. Саме такі принципи господарювання забезпечиливисокорозвинутим країнам економічне процвітання.
Капіталовкладення в основнийкапітал підприємств. Одним з етапів реструктуризації є мобілізаціякапіталовкладень, потрібних для забезпечення зростання обсягів ВВП, зміни структуриосновного капіталу і його організаційних форм, тобто для створення малих ісередніх підприємств на новітніх технологіях.
Капіталовкладення є важливимчинником зростання обсягів виробництва і реструктуризації економічної системи.Реструктуризація основного капіталу передбачає створення малих і середніхпідприємств на базі існуючих гігантів, які є малоефективними, збитковими узв’язку з надмірним зосередженням основного капіталу.
За збільшення обсягувикористовуваного капіталу ка-піталовіддача має тенденцію до зниження, тобточим більшим капіталом володітиме підприємство, тим мізернішим буде збільшеннявипуску за збільшення одиниці капіталу. Підприємство для максимізації прибуткуможе збільшувати величину капіталу до такого рівня, коли реальні витратизадіяного капіталу (капіталомісткість к?) не зрівняються зфондовіддачею qxn. Цю залежність можна зобразити графічно (рис 1):
/>
/>
Рис. 1 — Особливості попиту ркці пропозиції Kq основного капіталу нафондовому ринку
Капіталомісткістьхарактеризує пропозицію, ефективність використання капіталу, а капіталовіддача qкu — попит, тобто реальну продуктивну силу одиниці капіталу. Кривапопиту qкu = = Qu/K нахилена вправо вниз, оскільки чим більшим є у знаменнику значенняК, тим менша його віддача. У кожний конкретний момент кількість капіталу напідприємстві чи в економіці загалом є фіксованою величиною, тому кривапропозиції кд = K/Qu, є вертикальною лінією.
Наведені залежності даютьпідстави для двох висновків.
1. Вигода нагромадження капіталу полягає в отриманні доходу дкц,в якому міститься реальна ціна одиниці капіталу кд та прибуток.Протягом кожного відрізка часу підприємство несе витрати на утримання власногокапіталу:
—на відсотки р за кредит, отриманий на придбання капіталу
—на відносну зміну вартості капіталу якщо ціна капіталу в одиниціпродукції qкu зменшується, то фірми, які продають капітал, втрачають, а підприємство,яке придбало цей капітал, збільшує прибуток;
—на норму амортизації (у відсотках), величина якої залежатиме відвартості капіталу КА.
Отже, витрати на одиницюкапіталу можна розглядати як номінальні кні реальні кр,з врахуванням середньої ціни одиниці інвестиційних товарів цк:
кр = (кд/цк)(р + А).
Реальні витрати на одиницюкапіталу залежать від відносної ціни інвестиційних товарів кд/цк,реальної відсоткової ставки р і норми амортизації А.
2. Із задіяної одиниці капіталу підприємство отримує дохід Qn/K = qкu і за кожну одиницю капіталумає витрати (кд/цк) (р+А). Реальний прибуток Лдкцвизначиться з формули:
Лднц = дкц — (кд/цк)(р+А).
За перевищення капіталовіддачіреальних витрат на одиницю капіталу підприємству вигідно збільшувати кількістькапіталу. Якщо капіталовіддача менша від витрат на одиницю капіталу, топідприємство повинно зменшити його кількість щонайменше до величини, якадорівнюватиме витратам на одиницю капіталу.
Коливання в обсягахкапіталовкладень тісно пов’язані з коливаннями на ринку цінних паперів, зокремана фондовому. Ця залежність описує відношення ік двох показників:ринкової вартості наявного капіталу — К та відновлювальної вартості капіталуК’:
ік = К/К’.
При цьому К — вартість капітальнихактивів, або ціна акцій на наявний капітал, яка формується на фондовому ринку.Величина К’ є ціною, за яку можна було б придбати ці капітали. Стимул докапіталовкладень залежатиме від величини прибутку, тобто від різниці міжкапіталовіддачею і реальними затратами на одиницю капіталу кр. Якщоік більше від одиниці (К > К’), то фондовий ринок оцінює установлений капітал в суму більшу,ніж вартість його відновлення. У такому разі підприємці можуть збільшуватиринкову вартість акцій своїх підприємств, нагромаджуючи додатковий основнийкапітал. Якщо ік менше від одиниці (К
Капіталовкладення в житловебудівництво. Продуктивні сили житлової будівельної індустрії визначаютьсярівнем капітальних вкладень у житлове будівництво. Стан капіталовкладеньвизначають затратами на наявне житло ц, а також ціною самого житла на ринку цж.
Чим вищі прибутки ДК відкапіталовкладень у житло, тим більше стимулів для його будівництва:
Дц = цж — ц.
Капіталовкладення в обіговіресурси. Підприємства завжди прагнуть мати надлишкові обігові ресурси. Для(спрощення аналізу всі нагромаджені обігові ресурси Ф назвемо запасами, якінеобхідні для:
—вирівнювання коливань обсягів виробництва;
—ефективного використання робочого часу, задіяного основного ітрудового потенціалу;
—створення запасу товарів за їх прискореної реалізації;
—незавершеного виробництва.
При цьому Ф — оборотний капітал. Йогозапаси визначають матеріальними запасами на одиницю продукції Ф та обсягомвалового випуску В. Формулу величини запасів (оборотних ресурсів Ф) можнавиразити прямою залежністю матеріаломісткості ф та валового випуску В:
Ф = фВ
Матеріальні запаси є товаромсировинних ринків. Його покупці — безпосередні виробники, які намагаються мати його з надлишком,оскільки значна частина матеріальних запасів перебуває у стадії незавершеноговиробництва. Додаткові вкладення у матеріальні запаси ЛФ впливають надодатковий випуск продукції ЛВ:
ЛФ = фЛВ.
Приріст валового випускупропорційний приросту вкладень у матеріальні запаси. За потреби зростаннявалового випуску підприємства збільшують вкладення в оборотні ресурси, за спадувалового випуску -зменшують вкладення в матеріальні запаси.
Існує тісна залежність міжвкладеннями у матеріальні ресурси і реальною відсотковою ставкою:
/>
Рис. 2
Ф = Ф(р).
Функція вкладень (рис2)ілюструє залежність матеріальних запасів від вели чини відсоткової ставки:напрям стрілки від точки 1 до точки 2 характеризує збільшення матеріальнихзапасів Рис. 2. Функція вкладень за зменшення відсоткової ставки. Ця залежністьсвідчить, що зростання капіталовкладень в запаси і, відповідно, обсягіввиробництва можливе лише за зменшення відсоткової ставки.
Оптимізація структуринаціонального продукту
Валовий внутрішній продукт еосновою національного багатства, і чим більше його обсяг і структуравідповідають потребам населення, тим вищим є рівень життя. Політика реформповинна спрямовуватися на оптимізацію темпів випуску і галузей у створенні ВВП. Структуру ВВП розглядають за трьомарівнями.
1. Структура ВВП за сферами діяльності, тобто сферою виробництва — Дв і сферою послуг — Дп. Реальне співвідношенняцих сфер у створенні ВВП — Д можна виразити рівнянням з коефіцієнтамиспіввідношень, прийнявши, щоД = 1.
Д = 0,49Дв + 0,51Дп.
Таке співвідношення загаломвідповідає структурі національного продукту розвинутих країн, в якій вартістьпослуг переважає вартість створених товарів.
2.Структура ВВП за видами діяльності, тобто у сфері виробництва і сфері послуг загалузевими ознаками: промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, побут, комунальна сфера, освіта, охорона здоров’я та ін.; зокрема часткапромисловості у створенні ВВП — 29%, сільського господарства — 13%, будівництва — 5% і т.д.; аналогічно можна розкрити структуру послуг у створенні ВВП.
3.Структура ВВП за галузями промисловості, яких в Україні до двадцяти, їх поділяютьна галузі цих виробництв. Україні необхідно оптимізувати потужності цихвиробництв. Підприємізація і створення малих та середніх підприємств.Оптимізація структури ВВП вимагає оптимізації структури основного капіталу зізміною форм його виробничої організації. Цими формами повинні стати малі тасередні підприємства. Підприємізація в Україні може відбуватися за такиминапрямами:
—розукрупнення великих підприємств і створення малих та середніхпідприємств;
переливання капіталу згалузей базових виробництв, перепрофілізація частини капіталу у галузісоціальних виробництв до співвідношення в середньому 4 одиниці капіталу базовихвиробництв і 6 одиницькапіталу соціальних виробництв;
-розподіл капіталовкладень на створення підприємств, соціальнихвиробництв і модернізації підприємств базових виробництв на користь соціальногокомплексу.
Практика розвинутих країнсвідчить, що малі та середні підприємства:
—виробляють 50-70% національного продукту;
—забезпечують зайнятість понад 60% працездатного населення;
—здійснюють професійне навчання 80% учнів;
—швидше адаптуються до умов ринку: конкуренції, фінансових послуг,розвитку маркетингу, самоуправління, самофінансування;
—є основою розвитку і запровадження науково-технічного прогресу,нових технологій тощо.
Хоч малі підприємства незавжди є ефективнішими від великих, проте вони можуть працювати більш гнучко ітворчо за таких передумов:
—інтереси малих і середніх підприємств не повинні бути затіненимиінтересами великих підприємств;
—малі та середні підприємства не можна ізольовувати від великих;
—малими і середніми підприємствами мають керувати власники.
Політика сприянняпідприємізації та створенню малих і середніх підприємств вимагає відцентральних та регіональних органів державної влади усунення та недопущеннядискримінації малих і середніх підприємств, юридичного, організаційного іфінансового сприяння їх створенню, підтримання діяльності малих і середніх підприємств,керованих власниками.
Створення малих і середніхпідприємств у жодній країні є не самоціллю, а лише засобом створення валовогопродукту в кількості, адекватній потребам суспільства, і забезпеченнямаксимально можливого рівня зайнятості працездатного населення. Однак в Україніє чимало перешкод для їх створення, найпомітніші серед яких:
1. Недостатній рівень усвідомлення чиновниками державних ігосподарських структур важливості розвитку малих і середніх підприємств.Реструктуризація національного капіталу є стратегічним пріоритетом і одним знайважливіших національних інтересів. Реалізація його можлива за подоланнякосмополітичного і формування національно-економічного танаціонально-патріотичного мислення у чиновників усіх рівнів влади, фінансів,виробництва і розподілу ресурсів.
2.Нерозмежованість процесів підприємізації та приватизації, які не єтотожними. За реструктуризації капіталу приватизацію слід здійснювати післязавершення підприємізації, тобто організаційного формування малих, середніх івеликих підприємств. В Україні, приступивши до приватизації, не забезпечилиповномасштабної підприємізації. У швидкій приватизації були найбільшезаінтересовані держанні та господарські чиновники, оскільки в їх руках булаприватизаційна ініціатива, законодавча, виконавча і господарська влада. Передчаснаприватизація підприємств з передачею їх у власність колективам призвела доутворення закритих приватних акціонерних товариств, а окремим особам — до утворення олігархів,сімейних кланів, що зумовило монополізацію ними руху грошових ресурсів.Відсутність реальної масштабної підприємізації негативно позначається наконкурентоспроможності, продуктивності та ефективності підприємств,
3.Неузгодженість рішень влади із законами про під приємництво йекономічну діяльність. Суттєвою проблемою для малих і середніх підприємств єправові гарантії, забезпечення захисту власних прав у суді. Традиційними єпроблеми з органами місцевої влади під час реєстрації, отримання ліцензії тавиробничих площ, сплати комунальних зборів та відрахувань. Органи місцевоївлади більше підтримують великі підприємства. Для започаткування власної справинеобхідно отримати багато дозволів, що породжує хабарництво та потребує значнихзатрат часу. У зв’язку з цим необхідно позбавити чиновників змоги гальмуватирозвиток малих і середніх підприємств, обмежити вимоги щодо веденнябухгалтерського обліку малими підприємствами, сприяти лібералізації їхгосподарської діяльності, посиленню конкуренції, самофінансування.
4.Незахищеність малих та середніх підприємств від мафії, рекету,поборів, жорстких методів боротьби у сферах підприємницької діяльності, деобертаються великі кошти.
5.Низькі можливості використання кредитних ресурсів. Частіше йохочіше “їх надають великим підприємствам. В Україні можна мобілізуватизначні кошти для кредитування реструктуризації капіталу, але для цього потрібневідповідні мислення, політична воля й уміння.
6.Надмірний податковий тягар. Багато великих, спільних підприємств користуютьсязначними податковими пільгами, чого не мають малі та середні, за винятком тих,чий річний фінансовий оборот дає змогу перебувати на єдиному податку.
7.Відсутність наукової, інноваційної, технологічної, освітньоїпідтримки малих і середніх підприємств. Підприємцям часто бракує детальнихзнань щодо ведення бухгалтерського обліку та застосування чинногозаконодавства, вміння розробляти та реалізовувати конкретні проекти на основінових ідей. Традиційними є проблеми, пов’язані з дизайном нових продуктів, їхупаковкою, стандартизацією та пошуком партнерів.
8.Проблеми в пошуках постачальників сировини і комплектуючих тазбуту продукції. Малим і середнім підприємствам, особливо виробничої сфери,важко знайти на дійних постачальників сировини та комплектуючих виробів.Непросто їм отримати і кредити під поставки.
У зв’язку з цим державнаекономічна політика повинна передбачати такі заходи сприяння малим і середнімпідприємствам:
—розміщення державних замовлень серед малих і середніх підприємств,як це практикується у розвинутих країнах;
—надання цілеспрямованої інформації про потенцій них торговельнихпартнерів за кордоном;
—надання фінансової підтримки для участі у ярмарках;
—державне страхування кредитів під поставки малих підприємств.
Будь-які системні проблемивітчизняної економіки є наслідком неефективного способу мислення, успадкованоговід попередньої політичної та економічної системи. Політична й економічнанезалежність як новий спосіб функціонування держави і економіки потребуютьнового політичного й економічного мислення, метою якого повинна стати системацивілізованих, чесних відносин фінансів, виробництва, розподілу ресурсів, гармоніїприватних колективних і державних інтересів.
Аналіз продуктивних силУкраїни на основі методів і прийомів теорії макроекономіки свідчить, що здійсненнярадикальних ринкових перетворень вимагає принципово нових методологічних основвивчення процесів формування, розміщення продуктивних сил, оцінки ефективностіїх функціонування та оптимізації пропорцій економічної системи загалом.Вирішення соціальних проблем можливе на основі високопродуктивногофункціонування праці та капіталу, високоефективного виробництва національногопродукту. Усе це вимагає кардинальних змін у структурних і відтворювальнихпараметрах продуктивних сил, які потребують масштабних капіталовкладень,орієнтації на ефективний пошук нових можливостей щодо економії витрат уматеріальному виробництві та сфері послуг. Ефективно використовуючи працю,основний і оборотний капітал, можна досягти значних успіхів в економічномузростанні. На цьому шляху принципово важливою є підготовка і залучення фахівцівз високим рівнем національно-економічного мислення, опора не лише на їхпрофесійність, а й на патріотизм.
Висновок
Усвідомлення проблемнаціональної економіки дає змогу зрозуміти необхідність переосмисленнятеоретичних, ідеологічних та політичних положень, що стосуютьсязакономірностей, принципів і чинників, стратегії і тактики ринкових перетвореньу нинішній Україні. Нові завдання постають і перед наукою про розміщенняпродуктивних сил і національну економічну систему загалом. Головне з них — концептуальне обґрунтування оптимального формування праці та капіталу на основізбалансованого розвитку всіх складових національної економічної системи з метоюдосягнення її високої продуктивності та ефективності, підвищення добробутулюдей, зміцнення незалежності Української держави.
Література
1.Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національнамакроекономіка. К.: Академвидав, 2006. – 368с.
2.Клиновий Д. В., Пепа Т. В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економікаУкраїни К.: Центр навчальної літератури 2006 . – 728с
3.Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. – К.: Європ. ун-т фінансів, інформ.систем, менеджм. і бізнесу. – 216 с