Структура фізичної працездатності у юних велосипедистів

Курсова робота
Структурафізичної працездатності у юних велосипедистів

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Загальна характреристикавелосипедного спорту
1.1Виникнення та розвиток велосипедного спорту
1.2 Особливості тренування юнихспортсменів
1.3 Особливості тренувальної ізмагальної діяльності
1.3.1 Адаптація і гомеостаз1.3.2Опорно-руховий апарат і величина зусиль
1.3.3 Травматизм у велосипедномуспорті
1.3.4 Дихання і кровообіг
1.4 Планування спортивноїпідготовки велосипедистів
1.5 Видиспортивної підготовки велосипедистівРозділ2. Методи і організація досліджень2.1 Загальнахарактеристика методів досліджень
2.1.1 Методи теоретичного аналізу іузагальнення науково-методичноїлітератури
2.1.2 Методи педагогічнихдосліджень2.1.3 Медико-біологічніметоди дослідження2.1.4 Методиматематичної статистики
Розділ 3. Власні досліджень
3.1 Особливості розвитку руховихякостей у велоспорті
3.2 Ефективність діяльності руховихздібностей у велоспорті
3.3 Особливості побудовитренувальних занять у велоспорті
Висновок
Практичні рекомендації
Список літератури

Перелік умовнихпозначень, скорочень і термінів
ЖЄЛ- життєва ємкість легенів
МСК- максимальне споживання кисню
ЧСС- частота серцевих скорочень
ЦНС- центральна нервова система
ЗМЄ- загальна метаболічна ємкість
АМЄ- аеробна метаболічна ємкість
АНАМЄ- анаеробна метаболічна ємкість
Вес.рост.показ. — весо-ростовой показник
АТ — артеріальнийтиск
ІГСТ — індексГаргвардського степ-теста
КВ — коефіцієнтвитривалості
Рівномірний- метод тренування припускає рівномірневиконання роботи
Інтервальний- метод тренування припускаєвиконання серії вправ однаковою тривалістю з постійною інтенсивністю і строгорегламентованими паузами відпочинку
Змінний- метод тренування припускаєваріювання інтенсивності тренувального навантаження
Змагання- метод тренування припускаєспеціально-організовану діяльність змагання, яка виступає як оптимальний спосібпідвищення результативності тренувального процесу

Вступ
Актуальність. Вданий час питання підготовки юних велосипедистів в літературі практично нерозглядаються. Зниження вікового цензу при наборі дітей в групи початкової підготовкипоставило перед фахівцями багато проблем, пов’язаних із спрямованістютренувального процесу, раціональним поєднанням тренувальних засобів і методів,адекватних віковим особливостям тих, що займаються. Тому встановленнякількісної характеристики критеріїв, що визначають фізичну працездатність юнихвелосипедистів, дозволить оптимізувати дозування тренувальних навантаженьвідповідно до адаптаційних можливостей організму спортсменів.
Актуальністьвибраної тематики підтверджується тією обставиною, що дитячо-юнацький вік єнайважливішим етапом розвитку, в якому закладаються основи для подальшоговдосконалення людини (В.К. Бальсевіч, К.Ж. Булгакова, В.М. Волков, А.А. Гужаловський.Ю.Г. Травін, В.П. Філін, Н.А. Фомін). У цьому віці реалізуються основніпередумови для створення фундаменту фізичної і інтелектуальної працездатності[3, 5, 14, 27 та інші].
При визначенніструктури фізичної працездатності застосовуються педагогічні імедико-біологічні тести, що дозволяють оцінити функціональний стан і руховіможливості дітей. При цьому перевага віддається тим тестам, які характеризуютьпредмет дослідження: фізичний розвиток, рухові здібності, функціональні і ергометричніпоказники, що відповідають метрологічним вимогам.
Мета дослідження— виявити структуру фізичної працездатності велосипедистів 9-12 років залежновід рівня рухової активності.
Наукова гіпотезавиходить з припущення, що в процесі вікового розвитку структура фізичноїпрацездатності велосипедистів залежить від рівня їх рухової активності. Їїосновні риси визначає деяка кількість узагальнених чинників, що відображаютьзакономірності динаміки рухових здібностей, фізичного розвитку, функціональногостану, ергометричні і енергетичних показників спортсменів. Вивчення структурифізичної працездатності дозволить оптимізувати тренувальний процес юнихвелосипедистів.
Об’єктдослідження. Велосипедисти груп початкової підготовки.
Предметдослідження – структури фізичної працездатності в юних велосипедистів.
Наукова новизнароботи поміщена в наступних положеннях:
1) визначені іпроаналізовані вікові особливості структури рухових можливостей велосипедистів9-12 років; виявлені взаємозв’язки різних параметрів фізичної підготовленості,фізичного розвитку і медико-біологічнихпоказників;
2) даний аналіззначущості показників рухової підготовленості залежно від віку і рівня руховоїактивності; виявлені критерії фізичної працездатності, що дозволяютьвсесторонньо характеризувати взаємозв’язки різних можливостей на різних етапахіндивідуального розвитку;
Практичназначущість. Результати дослідження можуть бути использованыдля наступних цілей:
1) корекціїтренувального процесу юних велосипедистів;
2) поточного іетапного контролю за рівнем підготовленості спортсменів;
3) комплексноїоцінки рухових можливостей, функціонального стану, енергетичних і ергометричніпоказників.
велосипедисттренування фізичний біологічний

Розділ 1.Загальна характреристика велосипедного спорту
1.1 Виникнення тарозвиток велосипедного спорту
Велосипеднийспорт включає спортивні змагання на треку, шосе, в горах (маунтенбайк) по велосипедному кросу, ВМХ, триалсину, велосипедному спорту в залі,велосипедному туризму.
Історіявиникнення велосипедного спорту пов’язана з винаходом і вдосконаленнямвелосипеда. Патент на винахід велосипеда в 1816 р. отримав громадянин НімеччиниКарл фон Драйс, хоча є відомості і про ранішу появу велосипеда. Велосипедшвидко отримав широке визнання і розповсюдження головним чином як засібпересування. У міру удосконалення конструкції, збільшення швидкості їздивелосипед перетворився не тільки на засіб транспорту, але і засіб для спорту.Зародився велосипедний спорт в Європі в 60-і рр. XIX в.
Першимкрупним міжнародним змаганням була гонка Париж — Руан (дистанція 120 км.),проведена в 1869 р. Учасники стартували на дерев’яних велосипедах.
Першийчемпіонат світу по велосипедному спорту на треку відбувся в 1893 р. в Чікаго, аперший чемпіонат світу в гонках на шосе — в 1921 р. в Копенгагені. Чемпіонатисвіту проводилися спочатку тільки серед чоловіків, з 1958 р. в чемпіонатахсвіту почали брати участь і жінки.
Міжнароднийсоюз велосипедистів (UCI) був заснований в 1900 р. Наконгресі в Сан-себастьяне в 1965 р. у складі UCI утворилися дві незалежні федерації: Міжнародна любительськафедерація велосипедного спорту — FIAC і Міжнародна федерація професійного велосипедного спорту — FICP. Починаючи з 1992 р. ділення UCI на любительську і професійнуфедерацію було визнане недоцільним і був створений єдиний керівний орган —Міжнародний союз велосипедистів, об’єднуючий 168 національних федерацій (застаном на 1 січня 1996 р.).
Вданий час велосипедний спорт є одним з найбільш доступних і поширених видів. Убагатьох країнах спостерігається «велосипедний бум». Це відбулосязавдяки тому, що у людей змінилися уявлення про відпочинок. Вони вважали закраще відпочивати на лоні природи, займатися спортом в природних умовах.Велосипед став одним з найважливіших засобів боротьби з гіподинамією — хворобоюбільшості жителів крупних міст, обумовленою різким зменшенням фізичноїактивності. У багатьох країнах велосипед використовують і для перевезеннярізних вантажів [29-32].
Останнімироками популярність їзди на велосипеді зросла і у зв’язку з масовим рухом замаксимальне очищення повітряного середовища від шкідливих вихлопних газівавтомобільних двигунів. До того ж в міських умовах швидкість пересуваннявелосипедиста не поступається іншим видам транспорту.
Вдосконаленняконструкції велосипеда продовжується і до цього дня. Вже зареєстровано більше15 тис. патентів. Велосипедна промисловість випускає тепер різні моделівелосипедів, придатні як для прогулянок, так і для занять різними видамивелосипедного спорту. Радикальні зміни відбулися останнім часом вматеріально-технічному забезпеченні велосипедного спорту унаслідок використанняоригінальних інженерних рішень, істотно покращала якість інвентаря,устаткування, спортивної екіпіровки. Велосипедний спорт був широкопредставлений в програмах всіх без виключення Ігор Олімпіад сучасності(змагання велосипедистів 1904 р., в яких брали участь лише спортсмени США, неувійшли до офіційних протоколів) [1]. Проте на Іграх Олімпіад 1896—1924 рр. програма олімпійських змаганьскладалася по суті довільного: іноді в неї включалися тільки гонки на треку(1900 р., 1904 р.) або тільки на шосе (1912 р.). Спочатку в програмі ігор булилише змагання серед чоловіків. Жінки вперше були допущені до участі в шосейнихгонках в 1984 р., а в гонках на треку — в 1988 р. Стабільнішою програмаолімпійських змагань у загальних рисах стала з 1928 р. і мало змінювалася до1992 р. У програму були включені два самостійні види велосипедного спорту —змагання на шосе і треку. Велосипедисти розігрували на олімпійських змаганняхдесять комплектів медалей: на треку — сім (спринтерська гонка, гит на 1000 м з місця, індивідуальна ікомандна гонки переслідування на 4000 м, гонка по очках на 50 км. у чоловіків;спринтерська і індивідуальна гонки переслідування у жінок; з 1908 по 1972 рокипроводилися також гонки на тандемах); на шосе — три (командна гонка на 100 км.у чоловіків; групова шосейна гонка на 150—200 км. у чоловіків і на 60—80 км. ужінок). Кожна національна команда могла бути представлена повним складомгонщиків, кожен заявлений спортсмен мав право виступати в будь-якій з дисциплінвелосипедних гонок. Проте регламент олімпійських змагань обмежував кількістьтих, що стартують: у гите на 1000 м з місця, спринтерській і індивідуальнійгонках переслідування на треку — по одному спортсменові, в груповій шосейнійгонці — шість, в командній шосейній гонці на 100 км. і командній гонціпереслідування на треку — по одній команді з чотирьох чоловік. Командну ігрупову шосейні гонки проводять роздільно з 1960 р. До цього в залік командноїгонки йшла сума результатів, показаних в груповій гонці спортсменами кожній зкраїн-учасниць цих змагань. На змаганнях 1912 р. враховувалася сума чотири, а в1920—1956 рр. — суму трьох кращих результатів кожної команди [29, 31, 32].
Змаганнячемпіонатів світу на треку проводять за ширшою програмою. Окрім перерахованихсеми олімпійських видів гонок звання чемпіонів світу розігрується у чоловіків вспринтерській гонці на тандемі на 1,5 км., гонці керин, гонці за лідером наспеціальному стайєрському велосипеді і спеціальному мотоциклі на дистанції від25 до 100 км. і на 1 ч. Починаючи з 1972 р. в олімпійський рік звання чемпіонівсвіту серед любителів оспорювалися лише в неолімпійських видах гонок.
Програмачемпіонатів світу по велосипедному спорту на шосе аналогічна програмі Олімпіад.UCI організовує чемпіонати світу так, щозмагання любителів і професіоналів проводяться як один спортивний захід наодній і тій же велосипедній трасі і велотреку.
Регламентчемпіонатів світу і рекордів UCIпередбачає порядок подачі заявок і кількість стартуючих гонщиків (табл. 1.1,1.2). Федерація, представлена в UCI, заявляє своїх велосипедистів прямо федерації країни — організаторачемпіонату.
Таблиця1.1 Кількість заявлених (3) і стартуючих (С) спортсменів в гонках на треку
/>

Таблиця 1.2.Кількість заявлених (3) і стартуючих (С) спортсменів в гонках на шосе
/>
Програмаінших офіційних змагань як на шосе, так і на треку передбачає різноманітнішівиди гонок. Зокрема, на шосе проводять багатоденні і одноденні гонки і гонки критериумы. UCI певна кількість міжнародних змагань проводить відкритими (змагання серії«Open»), в яких можуть братиучасть як любителі, так і професіонали. На треку проводять наступні види гонок:а) на якийсь час (старт з ходу) на 200, 500 і 1000 м) на якийсь час (старт змісця) на 500 м, на 2, 3, 4, 5, 10, 100 км і на 1 годину) індивідуальна гонкапереслідування на 3 км для жінок і юніорів, на 2 км для дівчат і хлопців; г)командна гонка переслідування на 4 км для юніорів, на 3 км. для хлопців іжінок; д) парні гонки — одноденні і шестиденні гонки — на певне число кругів іна певний час; же) індивідуальні гонки з вибуванням; з) командні гонки звибуванням; і) гандикап — зрівняльні змагання; до) матч — «омниум» (велосипедне багатоборство);л) гонки за лідером на стандартному мотоциклі і на звичайному спортивномутрековому велосипеді на дистанції від 5 до 50 км. і на 1 ч; м) гонки за лідером(на моторолерах і мопедах) на звичайному спортивному велосипеді на дистанціївід 5 до 25 км. Регламентами змагань передбачений порядок проведення названихвидів гонок і способи визначення переможців.
На думкукерівників Міжнародного союзу велосипедистів, що ведуть фахівців іорганізаторів олімпійського руху кількість розігруваних у велосипедному спортімедалей на Іграх Олімпіад явно не відповідала тій величезній популярності, якоюкористується велосипедний спорт у всьому світі. Це стало причиною істотноїзміни програми олімпійських змагань. У програму Ігор XXVI Олімпіади 1996 р. буввключений новий вигляд гонок на шосе для чоловіків і жінок — індивідуальнагонка на якийсь час. У програму чоловічих і жіночих змагань включений такожновий вигляд велосипедного спорту — гонки в горах (маунтенбайк).
Першіофіційні змагання по гонках в горах були проведені на початку 80-х років в США.Перший чемпіонат світу під егідою UCI пройшов в 1990 р. У нім брали участь спортсмени з 28 країн. Начемпіонаті світу 1994 р. близько 1200 атлетів представляли 43 національнихфедерації. Враховуючи зростаючу надзвичайну популярність цього цікавого видуспорту, гірський велосипед був включений в програму Ігор XXVI Олімпіади 1996 р.в Атланті.
Дозмагань по гонках в горах допускаються тільки гонщики на спеціальних гірськихвелосипедах, параметри яких відповідають наступним технічним вимогам: діаметрколіс 26 дюймів; наявність двох незалежних гальм; максимальна ширина рулюючи 65см; мінімальна ширина покришок 1,5 дюйма (37 мм).
Підчас гонки гонщик не має права використовувати чию-небудь технічну допомогу абопроводити заміну інвентаря (за винятком камери, у разі проколу).
Змаганняпо гонках в горах проводяться в дев’яти дисциплінах, основними з яких є три:
Крос— одноэтапная гонка із загальним стартом,що проходить по лісових, польових, гірських стежках з грунтовим або піщанимпокриттям. Максимум 15 % довжини траси може проходити по асфальту або брущатці.На трасі гонки не повинно бути перешкод, що примушують гонщика сходити звелосипеда.
Гонкапроводиться «з пункту в пункт» або по кругах завдовжки 5—12 км.Дистанція гонки складає 30—60 км. і вибирається з урахуванням оптимального часупроходження дистанції для різних вікових категорій. Саме цей вид гоноквключений в програму олімпійських змагань. Ідеальною тривалістю олімпійськоїгонки для чоловіків є 2 години 15 хв—2 години 45 хв, для жінок — 1 години 45хв—2 години 15 хв.
Швидкіснийспуск — індивідуальна гонка на якийсь час на трасі, що є на 95 % спуск. Довжинатраси, як правило, складає 4—9 км.
Під’їмв гору — гонка на якийсь час на трасі, що є на 80 % під’їм. Гонка проводитьсяіз загального або індивідуального старту. Довжина траси не повинна перевищувати20 км.
Зпрограми Ігор Олімпіади 1996 р. виключена командна гонка на шосе у чоловіків.Таким чином, у велосипедному спорті на Іграх XXVI Олімпіади розігрувалися 14комплектів медалей і програма змагань по велосипедному спорту була такою (рис1.1)
/>
Рис.1.1. Програма змагань по велосипедному спорту Олімпіади 1996 року.

Починаючиз 1996 р. істотно змінена і система допуску до Ігор учасників змагань.Унаслідок вимоги Міжнародного олімпійського комітету встановити ліміт накількість атлетів, що беруть участь в Іграх, вперше була введена системавідбору. Основне її положення зводиться до того, що чемпіонати світу іконтинентальні чемпіонати є кваліфікаційними змаганнями, за наслідками яких івизначаються учасники олімпійських стартів. Загальна кількість учасниківлімітується системою кваліфікаційних змагань. Згідно даним ООН найпопулярнішимвидом спорту в світі є велосипедний — у всіх його різновидах. На планетіналічується більше 420 млн. велосипедистів. Тільки 3 % власників використовуютьвелосипеди як транспортний засіб, а 97 % — в спортивних або оздоровчих цілях [30, 31].
Їздана велосипеді є циклічною вправою і характеризується поряд особливостей, якіслід знати. Залежно від довжини дистанції і швидкості її проходженняінтенсивність і величина навантаження змінюється в широкому діапазоні [29].
Важливоюспецифічною особливістю тренування велосипедистів є виконання виключно великихоб’ємів навантаження змагання. Велосипедисти часто змагаються, протягом рокувони стартують значно частіше чим плавці, бігуни, лижники, ковзанярі. Особливийінтерес представляють співвідношення числа стартів змагань, а також процентнийвираз об’ємів навантаження змагання до загального об’єму спеціальногонавантаження (табл. 1.3).

Таблиця1.3. Річні об’єми тренувального і змагання навантажень у спортсменів високоїкваліфікації, що спеціалізуються в циклічних видах спорту на витривалість (1992— 1996 рр.)
/>
У велосипедистівнавантаження найбільші в порівнянні з представниками інших циклічних видівспорту. Саме ці відмінності представляють особливий інтерес для фахівців. Числостартів складає 100—125 в рік, тобто гонщики стартують один раз в три дні.Об’єм навантаження змагання у шосейників високої кваліфікації рівний11000—16000 км. в рік, що складає 35—40% загального об’єму спеціальногонавантаження (С.В. Ердаков, В.А. Капітонов, В.В. Міхайлов, 1990) [10, 11].
Утабл. 1.3 показані тільки об’ємиспеціального навантаження, які і бралися до уваги при визначенні частки об’ємунавантажень змагань. Це співвідношення зміниться у бік збільшення, якщо привідповідних розрахунках узяти об’єм всього навантаження, тобто загальнофізичноюі спеціальною, оскільки частка загальнофізичного навантаження в річному цикліпідготовки у велосипедистів значно менше, ніж у представників інших циклічнихвидів спорту.
Уминулому робилися спроби збільшення об’єму діяльності змагання в багатьох видахспорту. Проте вони не давали позитивних результатів. Але навіть в тих випадкахякщо і вдавалося добитися успіху, те число змагань в тому або іншому виглядініколи не досягало числа їх у велосипедному спорті (Ф.П. Суслов, 1993) [41].
Такимчином, високий об’єм змаганнях нагрузок—важлива особливість процесу підготовки велосипедистів високої кваліфікації. Алечому тільки велосипедистам доступні високі об’єми навантажень змагань?
Деякідані про особливості їзди на велосипеді дозволяють висловити декілька думок пропричини таких відмінностей в об’ємі навантажень змагань.
1.2Особливості тренування юних спортсменів
Ефективністьуправління процесом тренування юних спортсменів слід оцінювати, перш за все, зпогляду його відповідності закономірностям організму, що росте. Інакше кажучи,засоби дії на організм, методи вдосконалення його форм і функцій повинні бутиприведені у відповідність з віковими особливостями розвитку дітей.
Фізіологічнийефект тренувального навантаження, виявляється в прогресивній зміні фізичногорозвитку і вегетативних функцій, в підвищенні природних захисних сил організму.Це відбувається унаслідок того, що тренування зачіпає внутріклітинні процесиенерговиробництва і пластичних функцій [2, 4, 12, 33, 36,45].
Показникифункціональної зрілості нервово-м’язового апарату — збудливість і лабільність —вже до 8-10 років наближається до рівня дорослих людей. Час збудження окремихм’язових груп у дітей 8-10 років може бути навіть менше, ніж у дорослих.Швидкість і частота рухів, а також здатність підтримувати їх максимальний темпдо 14-15 років досягає близьких до граничних значень.
Розвитокпросторового орієнтування зв’язаний, в першу чергу, з підвищенням м’язовоїчутливості. Вона досягає вже в молодшому шкільному віці такого рівня розвитку,при якому можна розучувати технічно складні рухи. Діти добре диференціюютьм’язові відчуття, а окремі вправи для них виявляються доступнішими, ніж длядорослих.
Високіздібності дітей до оволодіння новим рухом поступово втрачаються з настаннямзрілості і закінченням структурного диференціювання нервової системи,оволодіння новими рухами вимагає більше часу, розумових і фізичних витрат.Дитина володіє не тільки великою пластичністю мозку, але і високою податливістю(чутливістю) до специфічних для людини способів стимулювання його розвитку. Цевідноситься, зокрема, до використання навіювання і самонавіяння якнайважливішого інструменту спортивно-технічного зростання і розвиткутренованості [12, 15, 33, 38].
Оптимальнітерміни початку спортивної спеціалізації визначаються темпами вікового морфофункционального вдосконалення організму [22, 24]. Зниження вікових меж, початокспеціалізованих занять спортом значною мірою обумовлено тенденцією розвиткусвітового спорту. Дуже ранній початок спеціалізації, монотонне, одноманітненавантаження можуть стати серйозним гальмом на шляху до спортивного успіху.Тому фізичне навантаження повинне як би маскуватися емоційним забарвленням —іграми, естафетами, елементами змагань.
Відзаняття до заняття чітко є видимими поточні адаптаційні перебудови, складовіоснову довготривалої адаптації. Поточні адаптивні зрушення, а це не що інше, якреакція організму на порушення гомеостазу. Фізіологічні межі цих зрушеньзумовлені індивідуальними і видовими особливостями. Досягши високого рівнятренованості правило “чим більше навантаження, тим вище спортивний результат”виявляється неспроможним, оскільки резерви адаптації вже практично вичерпані[17, 26, 34].
Резервиадаптації залежать від віку, початкового рівня тренованості, успадкованихособливостей. У міру наближення до “стелі” спортивних досягнень потенційніможливості зростання стають все більш обмеженими. Інакше кажучи, чим нижчепочатковий рівень функціональної підготовленості, тим більше резерв адаптації.
Функціональніі структурні зміни, що відбуваються в організмі в процесі тренування, єоборотними. Якщо заняття припиняються або проводяться нерегулярно, прогресивнізрушення, що набувають, поступово втрачаються. Необхідно постійно підтримуватиїх, використовуючи разом з тими, що розвивають навантаження, що підтримуютьвисоких рівень функціональної підготовленості. Абсолютно очевидно, що тількисистематичне тренування забезпечує збереження і накопичення функціональних іструктурних змін, створює умови для довготривалої адаптації [7, 14, 28].
Розвитоктренованості характеризується специфічними змінами в м’язовій і нервовійтканині. Це вдосконалення процесів регуляцій і біохімічних, забезпечуєскоротливу функцію скелетних м’язів, підвищення активності ферментних систем.
Відновленняпотенційної енергії м’язового скорочення зв’язане з біохімічними реакціями,вирішальна роль в яких належить окислювальним процесам. Збільшення потреби вкисні супроводжується відповідними змінами в кровообігу і диханні, якідозволяють кисню з більшою швидкістю транспортуватися від легенів до тканин.
Функціональнийстан апарату кровообігу значною мірою зумовлює спортивну працездатність.Розбіжність між оцінкою тренованості за показниками функцій серцево-судинноїсистеми і зовнішнім проявом працездатності — що здаються, бо по рівнюпродуктивності серця можна судити, якою ціною досягається ця працездатність.Одним з показників серцевої діяльності є частота серцевих скорочень (ЧСС). Підчас тренування у спортсменів необхідно вимірювати ЧСС для визначення їхфункціонального стану. Роботі помірної потужності відповідає ЧСС 130 – 140уд/хв, ЧСС 150 – 160 уд/мин відповідає роботі більшою, а ЧСС 180 – 200 уд/хв —біля граничної і граничної потужності. Фізіологічні межі серцевого ритму принапруженій м’язовій роботі індивідуально різні. Вони можуть значно перевищувати200 уд/хв, проте в більшості випадків знаходяться в межах 160 – 200 уд/хв.
1.3Особливості тренувальної і змагальної діяльності
1.3.1 Адаптаціяі гомеостаз
В процесітренування в кожному виді спорту формуються комплекси пристосовних реакцій, якізабезпечують функціональну і морфологічну перебудову систем організму стосовноспецифіки спортивної діяльності. Адаптація — це складний процес адекватногопристосування організму людини до умов, що змінюються (Ф.З. Мєєрсон, 1986; В.Н.Платонов, 1988; А.С. Солодков, 1990) [18, 26-28].Основним призначенням цього процесу є повніше використання фізіологічних резервіворганізму. Ці резерви є можливістю організму багато разів збільшуватиінтенсивність своєї діяльності під впливом зовнішніх дій в порівнянні із станомспокою. Пристосовні зміни, що формуються під впливом багатократної дії фізичнихвправ направлені на розширення функціональних резервів і їх повніше вичерпання(Д.Н. Давіденко, А.С. Мозжухин, 1985) з урахуванням об’єму і інтенсивностітренувальних і змагань навантажень, дій специфічних зусиль в характерній длявелосипедного спорту робочій позі, особливостей дії температури і іншихчинників
Найважливішоюланкою механізму, що забезпечує індивідуальну адаптацію до фізичногонавантаження, є взаємозв’язок між функцією і генетичним апаратом. Через цейзв’язок навантаження приводить до збільшення синтезу нуклеїнових кислот ібілків і формування структурного сліду в системах, специфічно відповідальних заадаптацію організму (Ф.З. Мєєрсон, 1986) [18]. Терміновий етап адаптації дом’язової діяльності реалізується на основі відомих функціональних механізмів(посилення вентиляції, прискорення кровотоку, збільшення викиду крові і ін.).Довгостроковий ефект розвивається на основі багатократної реалізації терміновоїадаптації і поступово кількісні зміни переходять в якісні. Фізичнінавантаження, використовувані в сучасному спортивному тренуванні, викликаютьспецифічні для конкретного виду спорту адаптаційні реакції, обумовленіособливостями діяльності різних органів і систем (В.Н. Платонов, 1988) [26].Специфічність реакції адаптації до заданих навантажень виражається в тому, щоокремі органи, що відносяться до різних анатомічних структур, об’єднуються вєдиний функціональний механізм, діяльність якого і складає основу дляформування термінових і довготривалих адаптаційних реакцій.
Специфічністьреакцій адаптації, як термінових, так і довготривалих, достатньо яскравовиявляється при виконанні спортсменами роботи, що характеризується однією ітією ж переважною спрямованістю, інтенсивністю, тривалістю, що проте має різнийхарактер вправ.
Спортсменипри виконанні специфічної роботи проявляють значно вищі функціональніможливості в порівнянні з виконанням неспецифічної роботи (W. Hollmann, T. Hettinger, 1980) [27], що найяскравіше демонструє приклад тестуванняпрацездатності велосипедистів на велоергометрі і тредбане. Аналогічні результатибули отримані і на матеріалі плавання, де встановлена строга специфічністьадаптації на тренувальні навантаження. Збільшення або зниження у спортсменіврівня максимального споживання кисню (МПК), пов’язаного із зміною рівняпідготовленості, виявляється тільки при тестуванні на матеріалі плавальнихнавантажень, а при використанні тредбана результати тестування у плавців змінюються трохи.
Підвпливом об’єму, що поступово підвищується, і інтенсивності навантаженьвідбувається перебудова функціональних систем, що забезпечують спортивнудіяльність. Результатом такої перебудови стає посилення нервово-гуморальних іобмінних процесів. Основною умовою збереження гомеостазу при зростаючихнавантаженнях є вимога відповідності виникаючих адаптаційних зрушень і межрезервних можливостей. Таким чином, процес адаптації направлений як назбереження гомеостазу спокою, так і на розширення меж використання резервнихможливостей з перекладом механізмів регуляції на новий функціональний рівень(А.А. Семкин, 1992, М.М. Булатова, В.Н. Платонов, 1996) [4].
Спортивнетренування є важливим чинником, що віддаляє стан стомлення. В процесіспортивного тренування відбувається та, що економізує основних функційорганізму, знижується киснева вартість роботи, підвищується коефіцієнт корисноїдії, економніше функціонують дихальна і серцево-судинна системи,удосконалюються адаптаційні механізми. Тренований організм відрізняється віднетренованого не тільки величиной функціональних резервів, але і уміннямдостатньо швидко включати їх в дію, забезпечуючи належну координацію між ними(Н.А. Агаджанян, 1982; Н.В. Зімкин, 1982; Н.Н. Яковлєв, 1983).
Механізмидії тренувального процесу на організм і механізми процесу адаптації донапруженої м’язової діяльності різноманітні і виявляються на різних рівнях:молекулярному, клітинному, тканинному, системному, на рівні цілісногоорганізму. А.З. Колчинськая (1983) надає велике значення тканинної гіпоксії якпусковому механізму процесу адаптації до напруженої м’язової діяльності,підкреслюючи, що гіпоксія при навантаженні і зміни, що викликаються нею, намолекулярному і іонному рівнях можуть бути найважливішими механізмами, щовизначають роль фізичного тренування в розвитку системи дихання, підвищення їїпотужності і ефективності. Гіпоксія і супроводжуючі її зміни кислотно-основногостану крові приводять до порушення іонної рівноваги, внаслідок чогорозкриваються додаткові капіляри, посилюється локальний кровотік, поліпшуєтьсямісцева трофіка. Крім того, гіпоксія обумовлює включення специфічних механізмівадаптації, які направлені на поліпшення здатності тканини поглинати кисень [27,28].
Напідставі комплексного експериментального вивчення змін показників зовнішньогодихання, транспорту газів, тканинного газообміну, змін кисневих режиміворганізму і теоретичних досліджень на математичних моделях (Е.Г. Лябах, 1979)зроблений вивід про те, що в процесі спортивного тренування відбуваєтьсярозвиток всіх ланок системи дихання. У спортсменів під час навантаженняспостерігається поліпшення співвідношення між альвеолярною вентиляцією і МОД(B.C. Міщенко, 1985; М.М. Філіпів, 1982) [20, 42] між вентиляцією і кровотокомв м’язовій тканині — збільшується кількість капілярів на одиницю маси м’язів,зменшується відстань для дифузії кисню з капілярів в м’язові волокна, щопокращує постачання м’язів киснем. В результаті підвищення активності дихальнихферментів в тканині зростає їх здатність утилізувати кисень при нижчій йогонапрузі в клітці і зменшується ступінь тканинної гіпоксії. Спеціальнимидослідженнями, проведеними на велосипедистах (В.Д. Моногаров, 1986; B.C.Міщенко, 1990) [20], встановлено, що спортсмени високої кваліфікації виконуютьзначно більший об’єм навантаження і досягають вищих МПК. МПК і максимальнапрацездатність у велосипедистів вищої кваліфікації (майстрів спортуміжнародного класу, заслужених майстрів спорту, олімпійських чемпіонів ічемпіонів світу) набагато перевищують вказані показники у спортсменів нижчоїспортивної кваліфікації, у яких МПК коливалося в межах від 3,6 до 4,0 л· хв-1,складаючи в середньому (3,8±0,95) л· хв-1. У велосипедистіввисокої кваліфікації МПК в середньому складало (5,25±0,25) л· хв-1, у майстрів спорту міжнародного класуі заслужених майстрів спорту — від 6,3 до 6,9 л· хв-1.
Значновідрізнялася і максимальна потужність, що розвивається спортсменами різногоступеня тренованості. Вимушена відмова від роботи була відмічена увелосипедистів низької кваліфікації при навантаженні 1328 кгм· хв-1(216 Вт). Спортсмени ж високої кваліфікації припиняли роботу після виконаннянавантаження 2310 кгм·хв-1 (378 Вт), а деякі з них припиняли роботупри навантаженні 2640 кгм· хв-1 (432 Вт) і 2970 кгм· хв-1(486 Вт) [29, 30].
Істотнівідмінності працездатності виявлені і при виконанні навантажень однаковоїінтенсивності. При виконанні навантаження великої інтенсивності велосипедистинизької кваліфікації не могли продовжувати роботу потужністю 990 кгм· хв-1(162 Вт) більше 16—20 хвилин, тоді як велосипедисти високої кваліфікаціївиконували навантаження великої потужності (1980 кгм· хв-1, або 324Вт) протягом 58—62 хвилин. Споживання кисню у відносно «стійкому»стані у велосипедистів обох груп дорівнювало 72—80 % максимального, передвимушеною відмовою від роботи у спортсменів високої кваліфікації споживаннякисню складало (95,0±0,88) % максимального, у велосипедистів менш тренованих —(92±0,76) % максимального[30, 31].
Початкуючіі висококваліфіковані спортсмени могли виконувати навантаження однаковоїмаксимальної тривалості лише тоді, коли інтенсивність навантаження була у менштренованих осіб значно нижче: споживання кисню в «стійкому» стані упочаткуючих спортсменів складало 57—59 % максимального, у високотренованих —72—80 % максимального.
1.3.2Опорно-руховий апарат і величина зусиль
Посадкавелосипедиста забезпечує розподіл на опорно-руховий апарат зусиль м’язів нижніхі верхніх кінцівок, тулуби, що розвиваються під час педалювання. Це дозволяєвелосипедистові по порівнянню, наприклад, з бігуном ефективніше реалізуватисвої потенційні можливості в ході подолання дистанції.
Аналізуючидинамографическую структуру кроку легкоатлетичного бігу і обороту педалівелосипедистом встановлено, що у момент зіткнення ноги бігуна масою тіла 70 кгз опорою виникає зусилля 185—200 кг і таким чином опорно-руховий апарат бігунапід час пробега-ния марафонської дистанції, де спортсмен здійснює до 25000кроків, випробовує критичне навантаження. Ноги велосипедистів не випробовуютьтакого величезного навантаження, як у бігунів. Маса тіла гонщиків під час їздина велосипеді відносно рівномірно розподіляється на кермо, сідло і педалі, азусилля прикладаються в наступних крапках: грона рук, лікті, таз, стопи ніг[32].
У табл. 1.4представлені узагальнені дані про величину горизонтальних і вертикальних зусильна кермо, сідло і одну з педалей під час їзди на велосипеді [10,11]. Швидкість пересування така, що величина споживаннякисню рівна 80—85 % МПК, тобто така ж, як у бігуна в попередньому прикладі.
Таблиця1.4. Величина зусиль велосипедиста на кермо, сідло і педаль під час їзди пошосе із швидкістю 43 км·ч-1, маса тіла гонщика 75 кг, темп обертання— 96 об·мин-1 (узагальнені дані Н.А. Льовенко, 1977; СВ. Ердакова ісоавт., 1990)Напрям зусиль Кермо Сідло Педаль Вертикальне зусилля, кг 45 30 40 Горизонтальне зусилля, кг 17 20 20
Вертикальнаі горизонтальна зусилля стопи, що становлять, при педалюванні в 4—4,5 разуменші, ніж величина переднього поштовху при бігу. При збільшенні швидкостіпересування, а також під час подолання підйомів зусилля гонщика, щоприкладаються до педалей, збільшуються. На крутих спусках велосипедистиприпиняють обертати педалі, продовжуючи пересуватися з величезною швидкістю, ітаким чином, при щодо однакових витратах енергії і роботі сердечнососудистой і дыхательной систем у бігунів значно великенавантаження на руховий апарат, чим у велосипедистів. Важливе значення має іте, що під час їзди у гонщиків від 42 до 62 % часу обороту педалей м’яза нижніхкінцівок знаходяться в стані розслаблення (табл. 1.5).

Таблиця1.5. Тривалість періоду розслаблення м’язів нижніх кінцівок у велосипедистів припедалюванні % (Н.А. Льовенко, 1977)М’язи
Темп педалювання, об·хв-1 90 120 Пряма стегна — m. rectus femoris 42,3 43,0 Двоголова стегна — т. biceps femoris 41,5 43,0 Передня болынеберцовая — т. tibialis anterior 35,3 48,8 Внутрення широка — m. vastus media 41,5 48,0 Литкова — т. gastrocnemius 50,7 50,0 Камбаловідная — т. soles 58,2 57,0
Результатибіомеханічних і електроміографічних досліджень свідчать про те, що тренуванняприводить до тієї, що економізує м’язових зусиль. У велосипедистів вищоїкваліфікації перед вимушеною відмовою від роботи зусилля при педалюваннізбільшуються на (6,7±1,48) Н, але корисні зусилля зростають більшою мірою, чимщо витрачаються, і складають (9,9±1,21) Н. В результаті цього співвідношенняміж корисними і загальними зусиллями, що витрачаються, перед вимушеною відмовоювід роботи у велосипедистів високої кваліфікації практично не знижуються (В.К.Братковський, 1983).
Фізіологічноюосновою координації рухів велосипедиста і утворення рухового навику є системаузгодженої взаємодії нервових центрів, що забезпечують раціональнупослідовність процесів скорочення і розслаблення м’язових груп при фіксованійробочій позі.
Упрактиці спорту при виконанні багатьох динамічних вправ (їзда на велосипеді,біг на ковзанах, веслування і ін.) підтримка пози тіла протягом тривалого часуздійснюється за рахунок ізометрія скорочених м’язів. У змішаному режимі роботисаме ізометрія скорочені м’язи є найбільш утомливою ланкою, що обмежуєпрацездатність спортсменів (Е.А. Городніченко, 1987).
Динамікакровотоку при статичній напрузі залежить від потужності фізичного навантаження.Але погіршення кровотоку спостерігається не тільки при статичній напрузім’язів, але і при динамічній роботі, що виконується в частому режимі. Н.А. Bareroft і А.С. Dornhorst (1949) [28] показали, що при натискуна педаль з ритмом 1 раз в 1 з, хоча кровотік і збільшується, проте із-замеханічних утруднень, що створюються м’язами, що скорочуються, він понижений на40 %. Після вправи кровотік різко зростає.
Статичнанапруга робить помітний вплив на функцію зовнішнього дихання і споживаннякисню. Вони супроводжуються короткочасністю і частими затримками дихання,відсутністю постійного темпу і амплітуди. Свідоцтвом неадекватності дихання пристатичній напрузі є послерабочее посилення легеневої вентиляції, частоти іглибини дихання.
Специфічністьсистеми координації рухів велосипедиста виявляється в його здібності до тонкогоі точного регулювання частоти педалювання, величини зусиль, що додаються,стійкості пози для підтримки необхідної швидкості.
1.3.3Травматизм у велосипедному спорті
Інтенсифікаціятренувальної і змагання діяльності і неухильне зростання результатів у всьомусвіті виявили і негативну сторону спортивної діяльності, який є травматизм увсіх його проявах від макро- до мікротравм опорно-рухового апарату. В більшостівипадків саме травми завдають непоправного збитку здоров’ю спортсменів.Останнім часом вітчизняні і зарубіжні травматологи відзначають значнезбільшення хронічних травм опорно-рухового апарату у велосипедистів іпредставників інших циклічних видів спорту, пов’язуючи ці факти з виконаннямвеликого силового навантаження і недостатньою технічною і фізичноюпідготовленістю спортсменів. Тому боротьба із спортивним травматизмом стаєособливо актуальною проблемою, для вирішення якої необхідний перегляд поглядів,що раніше були і укорінених, на ланки системи підготовки велосипедистів вищоїкваліфікації, що становлять. При проходженні дистанції найбільшу напругувипробовують, природно, м’яза ніг, поперекового відділу хребетного стовпа іплечового поясу. По даним До. Biener іспівавторів (1975), А.Г. Рубцова і Н.С. Рогачевськой (1978), пошкодженняверхніх кінцівок у велоспорті складають 50 % всіх травм. Причому ці авториприводять випадки важких пошкоджень і основною їх причиною є погана організаціямісць змагань або тренувальних занять, коли виникає небезпека зіткненнягонщиків за несприятливих погодних умов.
Найуразливішимиланками опорно-рухового апарату висококваліфікованого велогонщика є областьколінного, гомілковостопного суглобів, стегна і поперекового відділу хребетногостовпа. В області поясу верхньої кінцівки найбільш травмоопасними є область передпліччя, ключиця і ключично-акромиальное зчленування.
Велосипедномуспорті найчастіше трапляються переломи довгих трубчастих кісток. Середпереломів частіше зустрічаються переломи ключиці, передпліччя, а також переломив області гомілковостопного суглоба. На другому місці після переломів коштуютьпошкодження менісків, хрестоподібних і бічних зв’язок колінного суглоба, атакож сочетан-ные травми капсульно-зв’язкового апарату; велика кількістьударів, що локалізуються в області зовнішньої поверхні стегна, тулуба,обширного садна тієї ж локалізації і поранень.
Вивихиу велосипедному спорті локалізуються в основному в області ключично-акромиального зчленування і значно рідше —в області кисті (вивихи пястно-фаланговых суглобів).
Частозустрічаються пошкодження сухожиль: закриті (підшкірні) розриви ахиллова сухожилля і відкриті травми сухожильсгибателей пальців, що виникають підчас ремонту велосипеда.
Середхронічних захворювань опорно-рухового апарату найбільш поширеними єзахворювання колінного суглоба: мікротравми капсульно-зв’язкового апарату,меніскопатії, хондромоляции хряща, а також хронічнізахворювання окістя большеберцовой кістки у вигляді периостеопатии.

1.3.4Дихання і кровообіг
Велосипеднийспорт пред’являє найбільш високі вимоги до роботи серцево-судинної і дихальноїсистем. Кров, циркулюючи по кровоносних судинах, доставляє до працюючих органівкисень, субстрати окислення і сприяє виведенню з організму продуктів розпаду. Вході тренування змінюється, по-перше, кількість крові, по-друге, її здатністьзв’язувати і транспортувати кисень і вуглекислий газ і, по-третє,нейтрализовывать дія продуктів розпаду, що утворюються в організмі під часнапруженої роботи, особливо молочної кислоти. Кровопостачання м’язів є одним зосновних чинників, лімітуючих спеціальну працездатність спортсменів (В.В.Васильева, 1989).
Рухкрові по судинах залежить від потужності скорочення серцевого м’яза. Серцелюдини поєднує функції мотора і насоса. Моторна функція забезпечуєтьсяскоротливою діяльністю серцевого м’яза, а насосна — оригінальною будовоюсерцевих клапанів.
Потужністьроботи серця залежить від його об’єму і сили серцевого м’яза. Потужністьоцінюють за об’ємом крові, перекачуваному серцем за одиницю часу. Під часнапруженої м’язової роботи серце нетренованої людини здатне перекачувати за 1мін 20—24 л крові, а серце спортсмена високої кваліфікації до 46 л. Показникпотужності серця — максимальний хвилинний об’єм крові — складається з двохвеличин: ЧСС і об’єму систоли. Щоб визначити хвилинний об’єм, необхідно змірятиЧСС, а також величину об’єму систоли і ці величини перемножити. Так, щобзбільшити продуктивність роботи серця, необхідно засобами спортивноготренування або підвищувати максимальну ЧСС, або збільшувати об’єм систоли.Проте насправді максимальну ЧСС засобами спортивного тренування збільшуватинедоцільно [15].
Слідвиконувати такі тренувальні навантаження, які сприяють збільшенню об’ємусистоли. Для цього спортсменам задають вправи циклічного характеру.Інтенсивність тренувальних навантажень повинна відповідати ЧСС від 135 до 185хв-1. У вказаному діапазоніінтенсивності серце спортсмена працює так, що величина об’єму систоли кровіскладає від 93 до 100 % максимального. У цьому діапазоні високим ефектомволодіють тренувальні навантаження рівномірного, змінного і інтервальногохарактеру. Кров, протікаючи по капілярах малого круга кровообігу, контактує зальвеолами легенів, де відбувається обмін газів. Вуглекислий газ, що проник звенозної крові в легені, виводиться з організму в навколишнє середовище, а кроводночасно насищається киснем. При виконанні важкої роботи важливе значеннянадається вязкістним властивостям крові велосипедистів. Циркулюючи по судинах, в’язка кроввипробовує більший опір, чим менш в’язка кров. Чим вище в’язкість крові, тимбільше важку роботу повинне виконати серце. У сильно стомлених спортсменівпогіршується циркуляція крові, що веде до збільшення навантаження на серці,порушенню постачання м’язів киснем, активізації анаеробних процесів іпідвищенню концентрації молочної кислоти в м’язах і крові. Щоб уникнути такихнебажаних наслідків рекомендується використання препаратів, нейтралізуючих негативнідії, наприклад, трен-тала, нікотинаміду (вітамін РР), аспірину, які приймаютьсяза призначенням лікаря. У висококваліфікованих гонщиків величина ЖЄЛ складає5,5—6,8 л (у новачків 3,2—3,8); сила вдиху відповідно 150—240 мм рт.ст. (уновачків 80—150). Поєднання високого рівня ЖЄЛ з великою силою дихальноїмускулатури дозволяє велосипедистам демонструвати величини максимальноїдовільної вентиляції легенів в 200—250 л·хв-1. Легенева вентиляція в60—140 л·хв-1, характернадля гонщиків, переноситься дихальним апаратом без великої напруги [15].
Спірнимзалишається питання про доцільність спеціальних довільних режимів дихання,направлених на підвищення його ефективності. Різні автори пропонують: а)синхронізувати число оборотів педалей з числом дихальних циклів (наприклад, вспіввідношенні 1:1 або 2:1) під час пересування з різною швидкістю; б)використовувати під час тренування різні пристрої і способи, утрудняючий вдих івидих, наприклад, їздити на велосипеді в масці з клапанами невеликого діаметруабо бинтувати грудну клітку гумовими бинтами; у) під час педалюваннязатримувати дихання на 5 —15 з; г) під час їзди на велосипеді дихати рідко,глибоко; д) під час руху дихати довільно з мінімальною легеневою вентиляцією;е) виконувати спеціальні дихальні вправи під час общераз-вивающих рухових дій[15].
Італійськігонщики щоденно 3—4 рази виконують комплекси дихальних вправ, основні з яких:глибокі дихальні цикли з прогином в грудній частині спини і підняттям рук, атакож максимально повні видихи з нахилом вперед і зведенням рук вгору передгрудьми, оскільки вважають, що необхідне збільшення рухливості грудної клітки ізміцнення спеціальної дихальної мускулатури [32].
Твердження,що при низькій посадці порушується нормальне дихання гонщиків оскільки із-занедостатньої вентиляції нижніх ділянок легенів артеріальна кров не повністюнасищається киснем, не знайшло наукового підтвердження. В.В. Міхайлов іспівавтори (1977) спеціально перевіряли ефективність дихання велосипедистівсередньої і високої кваліфікації, що виконували роботу на велостанку в низькійпосадці. Випробовувані обертали педалі з потужністю, відповідною 35, 75 і 100 %МПК. Під час роботи у них брали кров з артерії, визначали параметри зовнішньогодихання і споживання кисню. Аналіз змісту кисню в артеріальній крові, показникикислотно-основної рівноваги і інші критерії свідчили про високу ефективністьдихання гонщиків під час роботи різної потужності, що виконується в низькійпосадці.
Частоу гонщиків під час лабораторних обстежень визначається МПК при виконаннінапруженої роботи саме в низькій посадці. Якби ця посадка утрудняла дихання, тоце в першу чергу відбилося б на величині споживаного кисню [32].
Протенизька посадка і характерна для їзди на велосипеді фіксація рук на кермі хоча іне позначаються негативно на газообміні, все-таки деякі утруднення зовнішньомудиханню створюють. Тому виправдані пошуки раціональної посадки, ефективністьякої визначається не тільки аеродинамічними чинниками, але і зручністю дихання(В.В. Міхайлов, Г.М. Панів, 1975).
Рекомендаціїпро роль дихальних вправ і вправ для підвищення гнучкості хребетного стовпазаслуговують уваги. Їх можна включати в число вправ, що виконуються науранішній зарядці.
Підчас подолання різних ділянок тренувальних і змагань трас частота обертання педалейу гонщиків складає 60—140 об· хв-1.Як показали спеціальні дослідження, в цей час мимовільна і свідомонеконтрольована частота дихання складає 45—47 циклів в 1 хв. Рухи ніг і частотадихання у гонщиків асинхронны. Тут немає співвідношення 1:2, як цеспостерігається у спортсменів при плаванні, і немає співвідношення 1:1, як прироботі веслами у веслярів, що спеціалізуються в академічному веслуванні. Всіланки дихального процесу, тобто зовнішнє дихання, зазнають значні зміни впроцесі спортивного тренування. Цього цілком достатньо і немає необхідностівиконувати ще якісь спеціальні дихальні вправи у великому об’ємі. Тренувальнийпроцес дуже складний, він складається з великого числа спеціальних вправ, безяких дійсно не можна обійтися, тому не слід ускладнювати життя спортсменамаловиправданими і неефективними завданнями по вихованню«правильного» дихання (СВ. Ердаков, В.А. Капітонов, М.М. Міхайлов,1990) [11]. Особливості терморегуляції.Під час велосипедних гонок до системи терморегуляції пред’являються значнівимоги. Максимальної працездатності чоловік досягає при підвищенні температуритіла на 1 —1,5° (А.С. Павлов, 1983). Проте коли змагання проводяться в умовахтеплого або жаркого клімату теплопродукция в 18—20 разів перевищує її рівень спокою (У. Nielsen, 1969). Тепловіддача шляхомвипаровування грає провідну роль в запобіганні перегріванню організму.Систематичне тренування формує у спортсменів комплекс пристосовних реакцій,який виражається в ранішому включенні механізмів потовиділення, в збільшеннікількості виділеного поту і, нарешті, поту, що у великій кількостівипаровується (К.П. Іванов, 1972; А.А. Семкин, 1992). Зіставляючи процеситеплорегуляцій під час тренувальних занять і змагань у спортсменів, щоспеціалізуються в циклічних видах спорту, можна укласти, що вони найбільшсприятливі у велосипедистів [11].
Так,при порівнянні цих процесів у велосипедистів-шосейників і бігунів на довгідистанції виявляється, що вирішальним чинником є те, що на дистанціївелосипедисти їдуть з дуже високою швидкістю. Це забезпечує ним хорошеобдування, а значить, і більше, ніж у бігунів, виведення з організму надмірноготепла. Велосипедисти тренуються і змагаються на відкритих трасах, де дія вітру ощутимее, чим при бігу на стадіоні, оточеномутрибунами. У велосипедистів, особливо в обстановці змагання, більш відповідніумови для утамовування спраги і підтримки оптимального водного балансуорганізму, чим у бігунів. Рясне пиття, забезпечуюче таке ж інтенсивнепотовиділення, у поєднанні з інтенсивним обдуванням попереджує і пом’якшуєобезводнення і перегрівання організму гонщика. В ході напружених і тривалихтренувальних і змагань навантажень велосипедісти-шосейники, як правило, втрачають не більше3—3,5 кг маси тіла. Рівень температури тіла при цьому, в основному, не перевищує39—39,3°.
Отже,рівень спортивних досягнень на стайєрських дистанціях в циклічних видах спортузначною мірою лімітується функціональним станом рухового апарату, системенергозабезпечення і теплорегуляцією. При перевантаженні одному з цих функцій,працездатність спортсмена знижується. У велосипедистів «внесок»вказаних функцій у тренувальну і змагання діяльність більш рівномірний, аумови, в яких виконується робота, найбільш сприятливі в порівнянні з іншимициклічними видами спорту (С.В. Ердаков і соавт., 1990) [10, 11].

1.4Планування спортивної підготовки велосипедистів
Спортивнапідготовка велосипедистів охоплює декілька періодів, які мають своїособливості. Її зміст змінюється відповідно до закономірностей спортивноговдосконалення і вікового розвитку тих, що займаються. У спеціальній літературідостатньо повно розроблена система планування спортивної підготовки вбагаторічному аспекті, згідно якої весь процес підготовки ділиться на п’ятьетапів: етап початкової підготовки; етап попередньої базової підготовки; етапспеціалізованої базової підготовки; етап максимальної реалізації індивідуальнихможливостей; етап збереження досягнень[17, 26, 27, 32].
Коженз етапів має свої конкретні завдання, динаміку навантажень, співвідношенняробіт загальної, допоміжної і спеціальної підготовки (табл. 1.6).
Таблиця1.6 Зразковий розподіл об’єму роботи і засобів підготовки на різних етапахбагаторічного тренування
/>
Принципововажливим положенням для правильного розуміння мети, завдань і змісту системипідготовки кваліфікованих велосипедистів є те, що її слід розглядати вбагаторічному аспекті, у всій сукупності завдань спорту вищих досягнень. Томуне слід говорити про систему підготовки юних спортсменів, оскільки вона швидшевиключає, чим припускає досягнення максимально можливих результатів в найбільшсприятливому для цього періоду життя спортсмена. Її слід розглядати як частиназагальної системи підготовки кваліфікованих спортсменів [30, 32].
Циклглибоких досліджень наукових основ побудови спортивного тренуваннявисококваліфікованих спортсменів в багатьох видах спорту показав, що міжвказаними етапами багаторічної підготовки немає чітких меж, їх тривалість можедо певної міри варіювати, залежно від індивідуальних можливостей спортсменів,структури і змісту тренувального процесу (В.Н. Платонов, 1984; Л.П. Матвєєв,Ф.З. Мєєрсон, 1984) [17, 18, 28].
Плануваннятривалості етапів слід починати, виходячи з оптимальної вікової зони, в якійспортсмен може максимально реалізувати свої індивідуальні можливості. Всередньому тривалість кожного етапу складає 2—2,5 року.
Неіснує чітких відмінностей і в методиці підготовки велосипедистів на суміжнихетапах багаторічної підготовки. Наприклад, методика тренування в другійполовині етапу попередньої базової підготовки і в першій половині етапуспеціалізованої базової підготовки має багато загального як в постановцізавдань, так і в складі, об’ємі і співвідношенні тренувальних засобів [26, 28].
Необхідністьрозгляду загальної структури багаторічного тренування обумовлена тим, що безправильної її побудови на ранніх етапах вся робота з підготовки гонщиківвисокого класу на завершальних етапах не дає очікуваних результатів.
Етаппочаткової підготовки. Основними його завданнями є: зміцнення здоров’я щозаймаються, різностороння фізична підготовка, навчання посадці, техніці їзди навелосипеді і техніці педалювання [30, 32, 34].
Підготовкавелосипедистів на вказаному етапі базується на загальних педагогічнихпринципах, тренувальний процес повинен бути безперервним і цілорічним.
Найбільшзначний прогрес у вибраному виді спорту можливий лише на основі загальногопідвищення функціональних можливостей організму, різностороннього розвиткуфізичних і духовних здібностей. На етапі початкової підготовки загальна ідопоміжна фізична підготовка — це фундамент, на основі якого відбуваєтьсяподальше вдосконалення юних велосипедистів. Їй приділяється основна увага —об’єм загальної і допоміжної підготовки складає до 90 %, а спеціальною — всього10 %.
Теперішнійчас набір в групи початкової підготовки по велосипедному спорту, як правило,проводиться в 11 —12 років. Річний об’єм роботи у юних спортсменів значноюмірою залежить від тривалості етапу початкової підготовки, яка, у свою чергу,зв’язана з часом початки занять спортом. Наприклад, якщо дитина почалазайматися велоспортом в 11 років, то тривалість етапу початкової підготовкискладатиме 2 року [32,34, 42].
Вдеяких випадках діти з 9—10 років починають виявляти цікавість до велосипедногоспорту. Тоді період початкової підготовки повинен скласти 3—4 року, об’ємроботи протягом першого року невеликий — 100—150 ч. Якщо ж майбутнійвелосипедист почав заняття велосипедним спортом з 13—15 років, то тривалістьетапу початкової підготовки часто скорочується до одного або напівроки, а об’ємроботи з урахуванням попередніх занять в школі може досягти рівня йогоровесників — 250—300 ч в рік [32, 36, 45].
Восени,після відбору підлітків в групу, тренер знайомить їх з основами виду спорту,учить їзді на велосипеді на спеціальних майданчиках або доріжках стадіону.Взимку основна увага приділяється вправам з інших видів спорту і навчанню їздина велотренажері. Навесні і літом їзда навелосипеді поєднується із заняттями по загальній фізичній підготовці. Заняттятривалістю 30—60 мін органічно поєднуються з уроками фізкультури в школі,носять переважно ігровий характер і проводяться 2—3 рази на тиждень. Підготовкавелосипедистів на даному етапі характеризується винятковою різноманітністюзасобів і методів з інших видів спорту і рухомих ігор. Не слід плануватитренувальних занять із значними фізичними навантаженнями, що припускаютьзастосування одноманітних, монотонних навантажень. На жаль, на практиці цявимога ігнорується. Відсівши з груп і втрата талановитих спортсменіввідбувається із-за неправильного підбору і дозування вправ, їх одноманітності,загальної низької емоційності занять. На етапі початкової підготовки особливуувагу приділяють вдосконаленню техніки рухових дій (біг, ходьба на лижах,навчання різним спортивним іграм). В цей час у юного спортсмена закладаєтьсяоснова, що припускає оволодіння широким комплексом різноманітних рухових дій(В.П. Пугач, 1974; М.І. Дворяков і соавт., 1994). У річному циклі не потрібно виділяти етапів підготовки. Взимкупереважно проводять заняття без велосипеда, влітку — їзду на велосипедіпоєднують із загальною фізичною підготовкою. Змагання зазвичай не планують [32,36, 44].
Етаппопередньої базової підготовки. Разом із завданнями, які вирішувалися напершому етапі, ставиться нова — формування стійкого інтересу юних спортсменівдо цілеспрямованої багаторічної спортивної підготовки. Річний об’єм роботискладає 300—350 ч.
Нацьому етапі загальна і допоміжна підготовка в сумі можуть скласти 75 % об’єму;збільшення частки спеціальне підготовчих вправ приводить до швидкого зростаннярезультатів в підлітковому віці, проте надалі неминуче негативно позначаєтьсяна перспективності спортсмена. Спеціальна фізична підготовка повинна складати25 % загального об’єму роботи. Технічне вдосконалення будується нарізноманітному матеріалі переважно велосипедного спорту [17, 18, 26, 28].
Так,велосипедисти освоюють всілякі навики їзди на велосипеді без управління кермом,їзді «на колесі», їзді в групі, їзді на велотренажере без зорового контролю, фігурнійїзді, їзді по снігу, подолання крутих спусків і підйомів, проходженняповоротів, віражів, розворотів, різних способів старту і фінішування, подоланняприродних і штучних перешкод, зміни в парних гонках і ін. В результаті роботина цьому і подальшому етапі багаторічної підготовки юний спортсмен винен доситьдобре освоїти техніку більшості загальнопідготовчих і спеціальних рухових дій.Підвищення функціональних можливостей різних систем організму на даному етапіносить різносторонній характер і планується з обліком і відповідно доособливостей природного розвитку рухових здібностей. Основну увагу звертають нарозвиток швидкості.
Привисокому темпі приросту фізичних здібностей не слід застосовувати вправи звисокою інтенсивністю у поєднанні з нетривалими паузами відпочинку, не прагнутичасто брати участь у відповідальних змаганнях, недоцільно планувати тренувальнізаняття з великими навантаженнями і ін. На етапі попередньої базової підготовки,який зазвичай охоплює віковий діапазон 14—16 років, слід враховувати руховіздібності у підлітків різного віку і пов’язану з цим необхідністьрізносторонньої підготовки. Зміст підготовки на даному етапі поступовоспеціалізується відповідно вимогам вибраного виду спорту. Спостерігаєтьсяпоступове збільшення загального об’єму і інтенсивності роботи, особливо докінця етапу. Структура річного циклу включає тривалий підготовчий період інетривалий, такий, що складається всього з декількох гонок, змагання [26, 28, 29, 31].
Завданняметапу спеціалізованої базової підготовки є створення передумов для виключнонапруженого тренування на подальшому етапі — етапі максимальної реалізаціїіндивідуальних можливостей. Підготовка стає більш спеціалізованою. Річний об’ємроботи на етапі спеціалізованої базової підготовки зростає до 600—800 ч,загальна фізична підготовка складає 20 %, допоміжна — 30 %, а спеціальнафізична підготовка — 50 % всього об’єму роботи. На цьому етапі уточнюєтьсямайбутня спортивна спеціалізація [17, 18, 27].
Вирішуючизадачу підвищення функціонального потенціалу організму велосипедиста, нерекомендується використовувати великий об’єм тієї роботи, яка близька похарактеру до змагання. Бажано застосовувати різні засоби, не віддаючи перевагитаким, що гостро впливає. На даному етапі вже проводять спеціалізовані заняттядля вдосконалення спеціальної витривалості. Проте найбільш напруженінавантаження спеціальної спрямованості слід планувати лише на етапімаксимальної реалізації індивідуальних можливостей.
Припідготовці велосипедистів до змагань в спринті не слід виконувати значні об’ємироботи, направленої на розвиток загальної витривалості. Спортсмени достатньолегко справляються з роботою аеробного характеру і для них тренери частопланують великі об’єми роботи саме такої спрямованості. Об’єм роботи на цьомуетапі у багатьох велосипедистів досягає 70—80% об’єму, виконуваногоспортсменами високого класу на етапі максимальної реалізації індивідуальнихможливостей, щоб, незалежно від майбутньої спеціалізації, створити спортсменовімогутню аеробну базу. Передбачається, що надалі він зможе успішніше за іншихвиконувати великі об’єми спеціальної роботи [17, 18, 26].
Протеце виправдано лише в тих випадках, якщо спортсмен має генетично обумовленусхильність до досягнень високих результатів на середніх або довгих дистанціях,оскільки зміст роботи відповідає по своїй спрямованості профільним якостям, щообумовлюють успіхи на вказаних дистанціях. Для майбутніх же спринтерів подібнабазова підготовка шкідлива, вона стає непереборним гальмом в зростанні їхмайстерності. У основі даного явища перш за все лежать зміни в структурім’язової тканини, яка перебудовується до роботи на витривалість, і її здібностідо прояву швидкісних якостей пригноблюються. Тому планувати функціональнупідготовку на етапі, що характеризується високими тренувальними навантаженнями,слідує диференційовано, з урахуванням майбутньої спеціалізації спортсмена. Етапмаксимальної реалізації індивідуальних можливостей. Побудову тренувального процесуприпускає досягнення максимально можливих результатів в номерах програми,вибраних як спеціалізація. В цей час істотно збільшується частка засобівспеціальної підготовки в загальному об’ємі тренувальної роботи [32, 33, 39].
Головнезавдання цього етапу — досягнення найвищих результатів — диктує необхідністьмаксимального використання найбільш сильних тренувальних дій, здатних викликатиінтенсивне протікання адаптаційних процесів. Сумарні величини об’єму іінтенсивності тренувальної роботи зростають до максимальних значень, широковикористовуються заняття з великими навантаженнями, збільшується кількістьзанять в тижневих мікроциклах.
Загальнийоб’єм роботи за рік складає 900—1400 ч, частка загальної фізичної підготовкизменшується до 15 %, такий же об’єм і допоміжної підготовки, а спеціальнафізична зростає до 70 %[17, 18, 26].
Спостерігаєтьсяпрагнення до застосування максимальних параметрів тренувальних і змаганьнавантажень, які за окремими показниками досягли граничних значень (табл. 1.7).
Слід пам’ятати,що само по собі застосування максимальних тренувальних навантажень, широкоїпрактики змагання, жорстких режимів роботи, гострого спарингу, використаннятренажерів, засобів відновлення, застосування полегшень або утруднень (зміназовнішнього середовища, лідирування, дихання через збільшений мертвий простір,використання среднегорья, побудовитренувального процесу без днів відпочинку, застосування стрибкоподібногозбільшення навантажень в році, декількох великих навантажень протягом одногодня і ін.) — всього того, що характеризує підготовку спортсменів високого класуна етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, автоматично ще незабезпечує рішення основної задачі [29, 31].

Таблиця 1.7 Параметритренувальної роботи велосипедистів високого класу (чоловіки) на етапімаксимальної реалізації індивідуальних можливостей
/>
Ефективністьроботи залежить від того, наскільки тренер зуміє сумістити в часі періодвикористання могутніх засобів тренувальних дій з періодом максимальноїсхильності організму спортсмена до досягнення найвищих результатів. До цьогоперіоду організм спортсмена повинен бути підготовлений, з одного боку, природнимрозвитком, а з іншої — направленими перетвореннями, обумовленими багаторічноюпідготовкою. При поєднанні цих умов максимальні спортивні досягнення стаютьреальністю, якщо цього зробити не вдалося, то спортсмен демонструє результатинижче за тих, які він міг би показати.
Вивченнядосвіду підготовки і виступів провідних велосипедистів миру [3, 10, 13, 25, 32, 43] дозволяє виявити найбільшхарактерні тенденції сходження до вершин майстерності залежно від вимогконкретної спортивної дисципліни, об’єму роботи різної спрямованості, динамікитренувальних і змагань навантажень і ін. Вивчення цих тенденцій дозволитьвизначити найбільш ефективну тривалість тренування на етапі максимальноїреалізації індивідуальних можливостей, встановити доцільну динаміку тренувальнихі змагань навантажень, співвідношення роботи різної спрямованості.
Етапзбереження досягнень. Зміст роботи і характер завдань цього етапу маловідрізняються від попереднього етапу. Тут ставляться ті ж цілі, проте неминучевиснаження функціональних ресурсів організму, зниження його адаптаційнихможливостей, пов’язані вже з віковими інволюційними процесами, а також збагаторічною дією гранично високих фізичних навантажень, обумовлюютьнеобхідність вираженого індивідуального підходу. Цьому сприяє накопиченийдосвід підготовки, який дозволяє визначити найбільш доцільні для конкретногоіндивіда способи розподілу навантаження, найбільш ефективні засоби і методи,тобто розкрити індивідуальні особливості. Таким чином вдається підтримуватирівень спортивних досягнень.
Наетапі збереження досягнень не завжди виправдано підвищення навантажень, важкоутримувати і рівень навантажень на раніше доступних величинах. Тому спортсменипрагнуть утримати досягнутий рівень підготовленості за рахунок розширення нестільки функціональних можливостей, скільки вдосконалення технічноїмайстерності, усунення приватних недоліків підготовленості при колишньому абонавіть меншому об’ємі роботи. Скорочується і частка загальної фізичної ідопоміжної підготовки, а частка спеціальної роботи зростає до 80 % [17, 18, 26].
Найбільшважкою проблемою є підвищення мотивації спортивної діяльності у спортсменів,результати яких вже не проявляють тенденції до подальшого зростання.Спонукальним мотивом для продовження тренування в жорстких режимах іззастосуванням колосальної фізичної напруги може служити визнання суспільноїцінності високого спортивного результату (Р.А. Пілоян, 1984).
Наданому етапі, як ніколи раніше, виявляється прагнення до використання тихзасобів і методів, які через якісь обставини застосовувалися недостатньо абовзагалі не застосовувалися. Колишніми варіантами розподілу роботи не тільки невдається добитися прогресу, але навіть важко утримати результат, томувикористовується значна вариативность величини тренувальнихнавантажень: на тлі зменшення загального об’єму роботи (1000—1200 ч в рік)застосовуються «ударні» заняття,, малих або середніх циклинавантажень. Ці чинники можуть виявитися ефективними на етапі збереженнядосягнень (В.Н. Платонов, 1980) [26, 27, 28].
Слідзазначити, що багато фахівців етап максимальної реалізації індивідуальнихможливостей і етап збереження досягнень об’єднують і розглядають як етаппідготовки до вищих досягнень.
1.5Види спортивної підготовки велосипедистів
Спортивнетренування охоплює різні сторони підготовки спортсмена  фізичну, технічну,тактичну, психологічну і теоретичну. Вона включає в себе виховну роботу,лікарський контроль і т.д.
Загальнафізична підготовка направлена на зміцнення здоров’я, підвищення рівня розвиткуосновних фізичних якостей, необхідного для велоспорту.Вона направлена на підвищення рівня всебічного розвитку спортсмена і назміцнення його здоров’я. Вона сприяє розширенню функціональних можливостейорганізму спортсмена, створює умови для підвищення тренувального навантаження ізабезпечує постійне зростання спортивних результатів. Будучи важливим чинникомв здійсненні принципу хвилеподібностітренувального процесу, сприяє прискоренню протікання відновних процесів іпопереджає настання перетренованості[26,27, 28].
Фізичні вправи повиннінадавати не тільки загально-розвиваючийвплив, залучаючи до роботи весь організм і всі мʼязовігрупи (плавання, гру, гімнастика)і локальне (вправи для певних м’язів і мʼязовихгруп з навантаженями,з опором, амортизаторами, ізометричні вправиі т.п.).
У процесі багаторічноготренування вага фізичної підготовки міняється.
Потрібно підкреслити,що засоби загальної фізичноїпідготовки підбираються з урахуванням специфіки вигляду спорту. У велогонщиків,наприклад, ведуче місце займають циклічні вправи, що виконуються в рушенні абопов’язані з пересуванням по певному рельєфу місцевості, жвава і спортивна гра.По мірі підвищення тренированности вони стають і більш спеціалізованими. Так,від розвитку сили взагалі на початку підготовки спортсмен переходить дорозвитку сил ведучих м`язовихгруп, далі до розвитку швидкісно-силових якостей, а потім до розвитку силовоївитривалості.
Спеціальна фізичнапідготовка направлена на розвиток якостей, специфічних для велоспорту.До засобів спеціальної фізичної підготовкивідносяться вправи на велосипеді,різні имитационные вправи, вправи на велотренажеріі вправи схожі по структурі, так і по характеру нервово-м`язовихзусиль.
Спеціальна фізичнапідготовка направлена на вдосконалення технічної майстерності і підвищеннярівня розвитку специфічних якостей. У спеціальній підготовці велосипедистаособливе місце займає змагальнапідготовка, тісно пов’язана з технічною, тактичною і психологічною підготовкою.
Технічна підготовка єскладовою частиною спеціальної підготовки. У загальній технічній підготовціпередбачається оволодіння різноманітними уміннями і навичками, що дозволяютьоволодіти технічною майстерністю. Спеціальні вправи повинні бути направлені нетільки на відробляння техніки взагалі, але і на уточнення і вдосконаленняокремих деталей, на розвиток якостей, сприяючих кращому освоєнню елементівтехніки. Щоб правильно підібрати спеціальні вправи, тренер повинен знатибиомеханические основи техніки і розуміти істоту внутрішніх механізмів іпроцесів організму, що відбуваються при виконанні рушення.
Велике значення дляоволодіння технічною майстерністю має уміння оцінювати свої можливості,провести самоконтроль.
Тактична підготовка.Тактика  це мистецтво ведення боротьби. У неї входять планування іпрогнозування поведінки під час змагань, виникаючих труднощів, розподіл сил іт.д.
Тактична підготовкаскладається з теоретичного і практичного розділів.
У теоретичному розділірозкриваються питання обгрунтування тих або інших прийомів і чинників, щовпливають на тактичну поведінку спортсмена [1, 17].
На практиці під частренування і змагань спортсмен випробовує різні варіанти тактичної поведінки.Можна розрізнювати тактику застосування педалювання,тактику подолання підйомів, проходження спусків і поворотів.
Психологічна підготовкавключає морально-вольову підготовку, виховання у спортсмена цілеспрямованості,винахідливості, завзятості, самостійності, сміливості. Вихованню волі і високихморальних якостей належить ведуче місце. І тут велику роль грає тренер, йогометоди впливу на спортсмена, особистий приклад [17, 18, 26].
Морально-вольовапідготовка здійснюється постійно, вона пов’язана з подоланням труднощів івимагає спеціальних засобіві методів.
Теоретична підготовкапередбачає озброєння спортсмена загальними і спеціальними знаннями. Вонаохоплює широке коло питань  філософію і історію, теорію і методику велоспорту,питання фізіології, лікарського контролю, психології і педагогік і т.д.Всебічний розвиток спортсмена  необхідна умова досягнення високих результатів.Однак всебічна підготовка повинна відповідати і основним напрямамспеціалізації.
На різних етапах взалежності від індивідуальних особливостей і фізичних можливостей вага того абоіншого розділу підготовки міняється.

Розділ2. Методи і організація досліджень/>
2.1 Загальнахарактеристика методів досліджень
Для вирішення поставлених завданьвикористовувалися загальноприйняті і спеціально розроблені методи досліджень.
1.Методи теоретичного аналізу, узагальнення.
2. Методи педагогічного обстеження:спостереження, тестові випробування фізичної підготовленості.
3. Методи педагогічного експерименту.
4. Методи медико-біологічногообстеження, фізіологічні проби.
5. Обчислювальні, статистичні і інші методикількісного аналізу і формалізованого представлення даних./>
2.1.1 Методи теоретичного аналізу іузагальнення нучно-методичної
літератури
Вивченняі узагальнення вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. Прививченні і аналізі літературних джерел з даної проблеми виявилися основнічинники, від яких залежить результат у велоспорті, найбільш раціональні на нашпогляд засоби і методи, вживані велосипедистами різної кваліфікації іспортсменами, представниками інших видів спорту циклічного характеру і видівспорту, пов’язаних з проявом сили. Основна увага була зосереджено на роботах попроблемах силової підготовки у спортсменів високої кваліфікації. У зв’язку зцим не менший інтерес представляла для нас література по різних питаннях, пов’язанихз модельними характеристиками (як силовими і спеціальними силовими, так іфізіологічними). Були піддані аналізу праці, що містять відомості з питання, щовивчається, з анатомії, спортивної фізіології, біохімії, біомеханіки, теорії іметодики фізичного виховання.
Інтерв’ювання іопит тренерів і спортсменів. При узагальненні досвіду передової спортивноїпрактики враховувалися точки зору ведучих українських, російських і деякихзарубіжних тренерів і фахівців, викладачів Вузів і спортсменів. Інтерв’ювання іопит проводилися в основному у формі особистих бесід, аналізу накопиченого вцьому питанні досвіду. Ці дані допомогли глибше і різносторонньо вивчити іузагальнити питання, що цікавлять нас. Збір даних, а також бесіди з провіднимитренерами і фахівцями проводилися на змаганнях по лижному орієнтуванню, іншимвидам спорту в багатьох містах України, Росії, а також за кордоном.
Аналітичний огляд літературних даних і опитутренерів і спортсменів представлений в гл.1. За наслідками літературного оглядуі опиту оцінено полягання проблеми силової підготовки у велоспорті. Виявленіосновні напрями з проблеми, що вивчається. У результаті конкретизованапостановка проблеми дослідження і висунута робоча гіпотеза її рішення./>
2.1.2 Методи педагогічних досліджень
Педагогічні спостереження. На всіх етапахдослідницької роботи нами широко використовувався метод педагогічнихспостережень. Об’єктом цих спостережень з’явився тренувальний процес увелоспорті, а зокрема, тренувальний процес групи спортсменів 9-12 років.Особлива увага була приділена тренуванням, завданням яких був розвиток силовихякостей за допомогою застосування стандартних силових комплексів вправ.Спостереженням необхідно було виявити, як в процесі тренування змінювалисяякісні і кількісні силові показники виконання вправ, а відповідно і власнесилові показники спортсменів. Нас цікавило, як різні по ступеню навантаження(мала, середня, значна, велика) впливають на організм спортсмена, якапослідовність вправ в комплексі найбільш ефективна, яка послідовністькомплексів в тренувальному занятті раціональніша і яким чином краще побудуватитренувальний процес в мікроциклах, щоб забезпечити підвищення ефективностіостаннього. Для детальнішого аналізу тренувального процесу із застосуваннямстандартних тренувальних завдань силовій спрямованості. Оцінку ефективностізастосування комплексів вправ силової спрямованості проводили за допомогоюнайбільш інформативних, на наш погляд, тестів і контрольних випробувань, щодозволяють оцінити динаміку, як власне-силових показників, так і показників, щохарактеризують спеціальні силові якості велосипедиста./>
2.1.3 Медико-біологічні методи дослідження
Електрокардіографія. Запис електрокардіограмдо і після навантаження проводився на електрокардіографі вітчизняноговиробництва по загальноприйнятій методиці в умовах обласного диспансеру.
Функціональні тести і проби. В процесідосліджень ми використовували деякі із загальноприйнятих тестів і проб:
1) Середній артеріальний тиск, що є одним зважливих показників гемодинаміки. Математичний метод обчислення середньоготиску:
Адсреднєє = Аддіаст. + АТ сист. / 2
Спостереження показують, що при фізичномустомленні середнє АТ підвищується на 10-30 мм. рт. ст./>
2.1.4 Методиматематичної статистики
Щобоб’єктивно оцінити ступінь надійності і достовірності отриманого матеріалудосліджень, виявити закономірність і зміну показників, що вивчаються, нами буливикористані методи математичної статистики. Після закінчення кожного етапудосліджень оброблялися кількісні дані, що характеризують динаміку власнесилових і спеціально силових показників. Все це дало можливість привестиотримані дані у визначену і зручну для аналізу форму. З метою кількісногоаналізу результатів досліджень і встановлення статистичної незалежності були використанізагальноприйняті способи обробки даних з обчисленням наступних показників:
х — середня арифметична;
у – середньо-квадратичне відхилення;
m — помилка репрезентативності середньоїарифметичної;
t — достовірність відмінності між середнімивеличинами (по критерію Стьюдента);
r — коефіцієнт кореляції.

Розділ 3. Власнідослідження
3.1 Особливостірозвитку рухових якостей у велоспорті
Фізичнапідготовка — це процес розвитку рухових якостей. Через рухові якостівиявляється рівень спортивної підготовленості, і по цьому кінцевому результатуоцінюється майстерність гонщиків. Кожен конкретний вид велосипедних гонокпред’являє специфічні вимоги до рухових якостей велосипедиста, його швидкіснихі силових здібностей, витривалості [26].
Рівеньдосягнень у велосипедному спорті визначається умінням демонструвати своїмаксимальні швидкісні здібності з урахуванням особливостей функціонуванняорганізму в той або інший проміжок часу. Ці максимальні швидкісні здібностістосовно спринтерської гонки повинні бути на одному, вищому, рівні, а стосовнокомандної гонки на шосе — на іншому, нижчому, рівні. Але у всіх випадкахмаксимально доступний рівень швидкісних здібностей є чинником, що істотновизначає рівень спортивних досягнень у будь-якому вигляді гонок [17].
Другою значущоюруховою якістю велосипедиста є сила. Діяльність змагання пред’являє високівимоги до силових здібностей велосипедистів. Це відноситься не тільки до стартуна короткі дистанції трекових видів гонок, але і на довгі дистанції шосейнихгонок, де багато разів повторюються ривки при низькій швидкості гонки,долаються круті, короткі підйоми і довгі гірські перевали, використовуютьсявеликі передавальні співвідношення, їзда проти сильного вітру. У всіх випадках,коли потрібне подолання значного опору, спортсменові необхідно проявлятинеабиякі силові здібності [17].
Здатністьспортсмена підтримувати необхідну швидкість протягом часу, необхідного дляподолання дистанції змагання, тобто витривалість є третім чинником фізичноїпідготовленості, від якого залежить спортивний результат [17]. Велика вага витривалості в окремихномерах програми, особливо в гонках на шосе, декілька менше в гонкахпереслідування на треку, але навіть і в спринтерських гонках витривалість украйнеобхідна, оскільки спортсменам доводиться протягом одного дня стартуватикілька разів з невеликими інтервалами відпочинку. При аналізі спортивногорезультату і його складових частин в гонці на 1000 м з місця видно, щодіяльність змагання є похідною прояви різних рухових якостей практично в рівніймірі (рис. 3.1).
/>
/>
Рис.3.1. Найбільш значущі рухові якості при подоланні різних ділянок дистанції 1000м з місця (приведені рухові якості, що мають ступінь кореляції r > 0,6): 1 —швидкість; 2 — вибухова сила (силовий компонент); 3 — вибухова сила (швидкіснийкомпонент); 4 — швидкісна витривалість; 5 — силова витривалість; 6 —максимальна сила
Ефективністьдіяльності змагання в різних номерах олімпійських видів програми велосипедногоспорту обумовлюється найбільш загальними компонентами діяльності змагання: 1)ефективністю старту; 2) рівнем дистанційної швидкості; 3) ефективністюфінішування.
Коженкомпонент діяльності змагання має свої специфічні прояви, які залежать відрівня розвитку різних рухових якостей і від окремих функціональниххарактеристик, що обумовлюють рівень цих рухових якостей.
Підчас старту характер і тривалість зусиль при виконанні прискорення залежать вкожному виді велосипедного спорту від тієї ролі, яку грає цей компонентдіяльності змагання в забезпеченні високого спортивного результату. Найбільшзначущою стартова швидкість є в гонці на 1000 м з місця. Довжина стартовогорозгону складає в більшості випадків 200 м. Проте в практиці загальноприйнятареєстрація часу першого круга дистанції, тому стартова швидкість аналізуєтьсяна цілому крузі велотреку (333,3 м). Перший круг дистанції спортсмени долаютьза 22—24 с. Старт в гонці на 1000 м з місця настільки ответствен, що у разі низького результату на стартовомукрузі спортсмен позбавлений можливості відіграти упущене. Якщо він перевищивстартову швидкість, то неминуче відбудеться різке погіршення загальногорезультату за рахунок зниження швидкості на останній третині дистанції.
3.2 Ефективність діяльності руховихздібностей у велоспорті
На стартовомувідрізку дистанції спортсмен сам ухвалює рішення про вибір швидкості і несевідповідальність за це, оскільки першу інформацію про хід гонки він отримує,коли пройдене 30—40 % дистанції і змінити що-небудь дуже складно. Самоюзначущою руховою якістю для забезпечення ефективності стартового розгону ємаксимальна і вибухова сила. Для прояву її у цей момент потрібні тонкі м’язовідиференційовані зусилля по ходу збільшення швидкості руху. Безпосереднім джереломенергії скорочення м’язів є аденозинтрифосфорна кислота (АТФ), відновлення якоїможе проходити різними біохімічними шляхами: алактатным анаеробним, лактатниманаеробним і аеробним (табл. 3.1).
Таблиця 3.1 Характеристикабіохімічних процесів енергозабезпечення м’язової роботи (узагальнені дані)
/>
Розподілкореляційних взаємозв’язків основних рухових якостей (I — швидкість; II — вибуховасила, силовий компонент; III — вибухова сила, швидкісний компонент; IV —швидкісна витривалість; V — силова витривалість; VI — максимальна сила) зефективністю подолання різних ділянок дистанції 1000 м з місця (В.О.Орел,1986): I початок дистанції; 2 — швидкість 166,6 м з місця; 3 — швидкість 333,3м з місця; 4 — швидкість 500 м з місця; 5 — швидкість 666,6 м з місця; 6 —максимальна швидкість 166,6 м; 7 — швидкість на останніх 666,6 м дистанції; 8 —максимальна швидкість 333,3 м; 9 — швидкість 666,6—333,3 м з місця; 10 —швидкість 1000—666,6 м з місця; 11 максимальна швидкість 500 м; 12 — швидкість1000—500 м з місця.
Старт вимагаєвеликих витрат енергетичного потенціалу спортсмена. Фізичну роботу він виконуєза рахунок анаеробної алактатной продуктивності, зв’язаної з використанняменергії, що звільняється, шляхом розщеплювання макроергічних фосфорнихз’єднань, що містяться в м’язах. Цей механізм використання АТФ м’язами здатнийв короткий час вивільнити виключно велику кількість енергії. Алактатнийанаеробний механізм забезпечує короткочасну високоінтенсивну роботу і євизначальний в прояві силових і швидкісно-силових якостей. Потужність алактатногоанаеробного механізму утворення енергії багато в чому визначається запасамимакроергічних з’єднань, потужністю ферментативних систем. Зазвичай людиназдатна розвинути потужність 1,3—1,6 л.с, а спортсмен, що тренується, — до 1,8л.с, але не більше ніж протягом 5—6 с. Зв’язок потужності і тривалості роботипоказаний на рис. 3.1.
/>
Рис. 3.1.Зв’язок потужності навантаження і тривалості роботи, вираженанапівлогарифмічним графіком залежності енергетичного запиту організму (л.с.) ійого кисневого еквівалента від часу роботи: 1 — спортсмени високого класу; 2 —фізично здорові чоловіки

Запасимакроергічних фосфорних з’єднань можна збільшити в процесі тренування головнимчином за рахунок застосування засобів, сприяючих збільшенню м’язової маси іпідвищенню кількості міозину і акто-миозина м’язів, що перетворюють хімічнуенергію АТФ в енергію м’язового скорочення. Цей механізм утворення енергіївключається відразу після початку роботи, коли ще не встигають початифункціонувати лактатний і аеробний механізми. Його вистачає приблизно на 20 с(за цей час запаси креатинфосфату м’яза вичерпуються більш ніж удвічі приважкому спринтерському навантаженні і надалі мало впливають наенергозабезпечення роботи, рис. 3.2).
/>
Рис. 3.2.Виснаження запасів КФ і АТФ і зміст лактату в м’язі і крові з артерії істегнової вени при важкій фізичній роботі. Приведені також значення рН крові.

Слідвраховувати, що до анаеробних відносяться вправи різної потужності (табл. 3.2):максимальною анаеробною, околомаксимальной анаеробною (змішаною анаеробною);субмаксимальною анаеробною (анаеробно-аеробною).
У вправахмаксимальної анаеробної потужності використовується виключно анаеробний спосібенергозабезпечення працюючих м’язів, головним чином, за рахунок фосфагенноїенергетичної системи (АТФ + КФ) при деякій участі лактацидної(гліколітичною). Такі, наприклад, гонка на 200 м з ходу, 500 м з місця,спринтерська гонка на треку.
Таблиця 3.2Енергетична і эргометрічнахарактеристика анаеробних циклічних вправ
/>
У вправах околомаксимальноїанаеробної потужності співвідношення внеску енергетичних систем таке, що 70 %складає фосфагенна енергетична система. У вправах субмаксимальної анаеробноїпотужності переважає внесок 60 % гліколітичної системи.
Перші 3—5 циклівпедалювання після старту вимагають максимального прояву силових здібностей. Уцьому виді гонок спортсмен на перших 2 циклах педалювання повністю використовуєсвої максимальні силові можливості для того, щоб подолати інерцію спокою ішвидко набрати швидкість при встановленій на велосипеді великій передачі.Збільшення тривалості стартового розгону приводить до мобілізації інших джереленергії. До кінця стартового круга дистанції на треку 333,3 менергозабезпечення за рахунок розщеплювання креатинфосфатных з’єднаньзнижується майже наполовину і робота вже в значній мірі забезпечується зарахунок гліколізу. Подібна картина спостерігається і при старті в команднійгонці переслідування, проте потужність роботи на стартовій ділянці дистанціїдекілька нижче, команда проходить стартовий круг за 23—25 с. Основненавантаження при старті приймає на себе велосипедист, що знаходиться увимірювальної лінії. Він зобов’язаний першим перетнути стартову межу. Рівеньпрояву силових здібностей при стартовому розгоні в командній гонці декількаменше, ніж в гонці на 1000 м з місця, але підвищується рівень вимог до проявушвидкості на старті, оскільки команда подається пострілом пістолета і відшвидкості реакції на постріл залежить ефективність старту. Якщо спортсмен, що єв команді що розгонить, не проявив на старті необхідного рівня силовихздібностей і швидкості реакції на сигнал стартера, то буде показаний низькийрезультат при розгоні, і команді відіграти програш, що утворився на першомукрузі, не завжди вдається. Якщо тих же якостей на старті не проявив хто-небудьз решти членів команди, вона буде «розірвана», і подальші максимальнізусилля не завжди приводять до успіху. Крім того, до моменту з’єднання командичастина гонщиків має понижену працездатність
Стартв індивідуальній гонці переслідування на 4000 м забезпечується тими ж руховимиякостями, що і старт в командній гонці, але рівень проявів силових здібностейдекілька нижче, оскільки перший круг дистанції на треку 333,3 м спортсменипроходять зазвичай за 25—26 с.
Стартмає велике значення лише в гонках на короткі дистанції і його значущість вмаксимальному ступені виявляється на найкоротших з них. Виняток становить стартв спринтерській гонці. Не дивлячись на те, що спринтерська гонка проводитьсязгідно правилам на дистанції 1000 м з місця, старт не має зв’язку з кінцевимрезультатом. Навпаки, спринтер, що вийшов вперед на першому крузі, завждизацікавлений в тому, щоб швидкість була невисокою. Цього вимагає складнасистема взаємодій між гонщиками. Із збільшенням довжини дистанції змаганняефективність старту стає малозначимою, слабо впливає на спортивний результат.Тому немає необхідності розглядати рухові якості, що проявляються при старті вшосейних індивідуальних гонках на якийсь час.
Недоцільнорозглядати ефективність старту і в гонці по очках на треку: по-перше, він слабовпливає на кінцевий результат; по-друге, проводиться з ходу, що по суті вже єпроявом дистанційної швидкості.
2.Рівень дистанційної швидкості. Чинники, що визначають цей компонент діяльностізмагання, можуть бути різними і обумовлюються протяжністю гонок. Рівеньдистанційної швидкості вирішальним чином залежить перш за все від чинниківфункціональної підготовленості організму спортсмена. З числа чинників, щовизначають рівень спеціальної витривалості, слід виділити показникифункціональної підготовленості: 1) потужність функціональних систем; 2)економічність функціональних систем і перетворення енергії; 3) рухливість, щообумовлює швидкість розгортання реакцій функціональних систем і здатність довідновлення в ході роботи; 4) стійкість (функціональна і метаболічна); 5)реалізація потенційних можливостей.
Длязабезпечення спеціальної витривалості в циклічних видах спорту залежно відпротяжності дистанції ключовими можуть бути різні властивості функціональноїпідготовленості (B.C. Міщенко, 1990) [20]. Якщо в гонках на шосе і гонкахпереслідування провідним чинником є аеробна потужність, то в гонках на 1000 м іспринті питома вага цього чинника набагато нижче і поступається анаеробнійпотужності, що диктується специфічними вимогами дистанції змагання. Відноснийвнесок аеробних і анаеробних процесів в енергозабезпечення навантаження різноїтривалості показаний в табл.3.3. Всі чинники пов’язані з ефективністю основних(одного або декількох) компонентів змагання деятельностиФакторы функціональноїпідготовленості і рухові якості мають кількісні вирази, тому можливе їхвикористання для управління процесом спортивної підготовки.
Рівеньдистанційної швидкості в гонці на 1000 м з місця визначають швидкіснавитривалість і гліколітичні джерела енергозабезпечення. Гліколітичний шляхенергозабезпечення в найбільшій мірі виявляється при роботі субмаксимальноїінтенсивності, характерної для гонки на 1000 м з місця, де вимога догликолити-ческому способу утворення енергії максимальна. Це анаеробний механізмресинтезу АТФ. Він має повільнішу швидкість розгортання, чим креатинфосфатный,і «спрацьовує» через 20—30 з після початку високоінтенсивної роботи,тобто з другого круга дистанції. Його ємкість достатня, щоб забезпечити інтенсивнуроботу тривалістю 2—3 хвилин. Гліколітичні здібності енергоосвіти залежать відкількості вуглеводів, що депонують в м’язах і печінці у вигляді глікогену, а вкрові і міжтканинній рідині — у вигляді глюкози.
Таблиця3.3. Відносний внесок анаеробних і аеробних процесів в загальну енергетичнувитрату при максимальному фізичному навантаженні різної тривалості
/>
Уіндивідуальній і командній гонках переслідування дистанція змагання складає4000 м. Рівень дистанційної швидкості забезпечується спеціальною витривалістю,яка лімітується діяльністю анаеробних гліколітичних джерел утворення енергії імаксимальним використанням аеробних шляхів енергоосвіти. Анаеробні (алактатныйі гліколітичний) механізми енергоосвіти здатні забезпечити енергією тількипочаткову частину роботи, коли притока кисню до працюючих м’язів нижча за їхпотреби. Ці механізми спрацьовують також в тому випадку, якщо потреба організмупри виконанні інтенсивної тривалої роботи перевищує потужність аеробних шляхівенергоосвіти. У гонках переслідування анаеробні механізми не в змозізабезпечити необхідну дистанційну швидкість впродовж 4—5 хвилин роботи,оскільки їх ємкість вичерпується раніше, ніж закінчиться дистанція. Цим можнапояснити значну вариативность зусиль, що додаютьсявелосипедистом, на дистанції.
Аеробніджерела енергоосвіти складають основу спеціальної витривалості велосипедистів,діяльність змагання яких пов’язана з проявом тривалих зусиль. Наприклад, вкомандній гонці на 100 км. вирішальне значення має дистанційна швидкість. Вонаобумовлюється спеціальною витривалістю, основу якої складають потужність,стійкість і економічність діяльності аеробного механізму утворення енергії.Аеробні механізми включаються поволі і повністю розгортаються через 1,5—3хвилин після початку інтенсивної роботи. Володіючи меншою потужністю, чиманаеробні, вони разом з тим здатні забезпечити виконання роботи протягомдекількох годинників, тобто мають значну ємкість.
Ємкістьаеробних процесів залежить від запасів енергетичних субстратів в організмі —вуглеводів і жирів. При необмежених можливостях утилізації кисню з атмосферногоповітря жири стають основним енергетичним джерелом для роботи м’язів. Рівеньаеробних можливостей багато в чому визначається здібністю організму дозасвоєння з атмосферного повітря кисню, інтенсивністю доставки його до м’язів,що скорочуються, і інших органів, здатністю видалення з організму кінцевихпродуктів обміну. Тому аеробний шлях енергоосвіти залежить і відфункціонального стану тих систем організму, які прямо або опосередкованозалучаються до роботи.
Цеперш за все дихальна, серцево-судинна системи, і ферментативна система крові ім’язи, діяльність яких визначає максимальна кількість споживання киснюорганізмом.
Аеробнімеханізми утворення енергії складають основу спеціальної витривалості і в іншихвидах велосипедних гонок — груповій шосейній гонці і гонці по очках на треку.Хоча дистанційна швидкість в цих видах гонок менше пов’язана з кінцевимрезультатом, недостатній її рівень не дозволяє пройти дистанцію змагання впершій групі. В результаті спортсмен, маючи здібність до ефективногофінішування, виявляється не в змозі взяти участь в боротьбі на фініші запризові місця.
3.Ефективність фінішування. Цей компонент діяльності змагання у всіх видахвелосипедних гонок має вирішальне значення. У спринтерській гонці на трекуфінішування здійснюється за рахунок енергії алактатного анаеробного механізму івимагає максимального прояву швидкісних здібностей. Тривалість фінішування можезначно варіювати, проте вона найчастіше складає 200—250 м. Фінішування в гонціна 1000 м забезпечується переважно за рахунок лактатного анаеробного механізму.
Ефективністьфінішування залежить не тільки від потужності і ємкості гліколітичних процесів,але і від здатності організму працювати в умовах значного накопичення продуктівпроміжного обміну. Для цього потрібна спеціальна фізична підготовленість дороботи в стані глибокого стомлення, викликаного попередньою напруженоюдіяльністю.
Уіндивідуальній і командній гонках переслідування на треку фінішуванняпред’являє високі вимоги не тільки до гли-колитическому анаеробному механізмуенергозабезпечення, але і вимагає максимальної мобілізації аеробних механізмівутворення енергії.
Ефективністьфінішування в командних гонках на шосе, індивідуальних шосейних гонках наякийсь час більшою мірою обумовлена максимальною мобілізацією аеробнихмеханізмів, коли енергетичні ресурси організму в значній мірі вже витрачені.
Фінішуванняв груповій шосейній гонці вимагає прояву максимальних швидкісних і силовихздібностей, обумовлених алактатным і лактатним механізмами енергоосвіти, нафоні околомаксимальных рівнів функціонування аеробних механізмівенергозабезпечення і значного стомлення, викликаного великим об’ємом роботи ічисленними ривками і прискореннями в процесі подолання дистанції. Спортсменинайчастіше приходять на фініш великою групою і від ефективності фінішуваннязалежить підсумок багатогодинної спортивної боротьби.
Таким чином, підчас фінішування велосипедист повинен проявити такий комплекс здібностей, якийдозволяє різко збільшити швидкість на тлі крайнього ступеня стомлення і важкиххворобливих відчуттів, викликаних накопиченням продуктів проміжного обміну, атакож чітко диференціювати зусилля, що додаються, з тим, щоб забезпечитимаксимальний коефіцієнт їх використання і уникнути можливого падіння на фінішів умовах жорсткого протиборства.
Таким чином, вокремих видах велосипедних гонок пред’являються різні вимоги до прояву основнихрухових якостей; енергозабезпечення роботи на фініші здійснюється за рахунокрізних механізмів енергоосвіти, обумовлених специфічністю характеру діяльності.Це визначило особливості методики вдосконалення здібності до ефективногофінішування в кожному виді гонок. У тренувальному процесі слід спеціальномоделювати умови різних станів організму максимально підвищити здібності доефективного фінішування.
3.3 Особливостіпобудови тренувальних занять у велоспорті
Тренувальнезаняття — основна форма організації тренування. Загальна структура тренувальнихзанять велосипедистів базується на певних фізіологічних, психологічних іпедагогічних принципах, в основу яких покладені закономірні змінифункціонального стану організму спортсменів [28].
Відомо,що при м’язовій діяльності різної інтенсивності у людини спостерігається періодврабатывания, суть якого полягає впоступовому наростанні працездатності. Тривалість цього періоду тісно пов’язаназ інтенсивністю роботи. Малоінтенсивна робота обумовлює короткий періодвробативанію, а високоінтенсивна — тривалий. Надалі формується відносно стійкийстан організму, якому властива висока узгодженість функціонування всіх систем,що забезпечує протягом деякого часу здатність організму виконувати роботу надостатньо високому рівні. Проте потім відбувається руйнування стійкого стану —зростає напруженість діяльності функціональних систем, розвивається станстомлення і нарешті працездатність знижується.
Відповідностіз цими закономірностями змін функціонального стану організму в тренувальномузанятті виділяють наступні частини: ввідно-підготовчу, таку, що отримала назву«розминки», основну і завершальну.
Ввідно-підготовчачастина передбачає формування оптимальної установки і організацію спортсменівдля вирішення спортивних завдань основної частини заняття за допомогою фізичнихвправ і психологічної настройки.
Ввідно-підготовчачастина заняття для велосипедистів може містити легкі бігові вправи, щопоєднуються з вправами на розслаблення, розвиток гнучкості, розтягування,дихальну гімнастику. Зазвичай підбирають прості і знайомі вправи, включенняяких багато в чому обумовлене тим, що велосипедисти під час їзди на велосипедіпротягом тривалого часу знаходяться в статичному положенні, що може сприятиформуванню неправильної постави. Цю частину розминки називають загальною.
Успеціальній частині розминки велосипедисти за допомогою їзди на велосипедііндивідуально, в команді, групою або за лідером готуються безпосередньо дорішення першої задачі основної частини тренувального заняття або до участі взмаганнях. Розминку не можна замінити короткочасною високоінтенсивною роботою,оскільки це не дозволяє повністю розкрити функціональні можливості організму.Основне завдання розминки — підняття працездатності організму на початокосновної частини заняття за допомогою фізичних вправ, що підсилює діяльністьвегетативної нервової системи.
Загальнатривалість розминки залежить від багатьох чинників. У жарку погоду тривалістьрозминки декілька зменшують, а в холодну — збільшують. Слід враховувати, що чимтепліше одяг велосипедиста, тим менше часу необхідно для розігріванняорганізму. Не можна рекомендувати всім спортсменам один стандартний варіантрозминки. Її зміст залежить від характеру майбутньої роботи. Коротка івисокоінтенсивна робота вимагає тривалішої розминки, ніж тривала робота меншоїінтенсивності. Важливо, що інтенсивність і тривалість самої розминки істотновпливають на працездатність спортсменів (рис. 3.3, 3.4). Розминку перед участюв змаганнях слід провести з урахуванням всіх індивідуальних особливостейорганізму спортсмена. Якщо розминка проведена невірно, то її ефект може бути нетільки слабким, але і негативним. Тривалість розігрівання значною міроюзалежить від рівня підготовленості спортсмена — велосипедисти вищоїкваліфікації застосовують тривалішу розминку з вправами високої інтенсивності.
Зазвичайрозминка триває 30—40 хв. Навіть при жаркій погоді не слід сильно скорочуватиїї час. Краще розминатися не поспішаючи, починаючи з повільних вправ низькоїінтенсивності, і дуже поступово переходити до інтенсивнішого фізичногонавантаження. Ніяке зовнішнє тепло не може замінити що розігріває, мобилизующего дії фізичних вправ.
Начемпіонатах світу по велосипедному спорту були проведені спостереження заспецифікою розминки сильних спортсменів миру. Більшість ведучих велосипедистів-трековиків починали розминку за 1 ч достарту. У зміст розминки входило: 20—30-хвилинна їзда в колоні, спочаткуспокійно, а до кінця розминки — з прискоренням до 55 км∙ч-1. Потім слідував нетривалий відпочинок 5—7 хвилин врусі на велосипеді або 10—15 хвилинбез велосипеда. Після цьогогонщики-переслідувачі виконували 2—4 круги з ходу з швидкістю змагання,спринтери — 2—3 прискорення по 150—200 м, що спеціалізуються в гонці на якийсьчас на 1000 м з місця, — прискорення на 1—2 круги з ходу і 1—2 пробних старту змісця.
Цязавершальна високоінтенсивна робота в розминці є визначенням особливостей їздина даному велотреку і перевіркою інвентаря. Проте спортсмени, що стартуютьпісля восьмого—десятого заїздів гонокпереслідування, не можуть проводити спеціальну розминку на треку позагальноприйнятій методиці, оскільки її позитивний ефект у тих, що стартують востанніх заїздах практично відсутній. Регламент проведення чемпіонатів світузазвичай передбачає чергування заїздів (чоловіків і жінок в різних видахгонок), які проводяться з 10 до 23 години з 2—3-годинною перервою на обід. Длярозминки в графіці змагань відводять всього лише п’ятихвилинні паузи — час,недостатній для її проведення. Тому більшість велосипедистів проводять розминкуна шосейних велосипедах за межами велотреку — на шосе за 1 годину —1 годину 15хв до старту тривалістю 30—40 хв з прискоренням в кінці, а в завершальнійчастині розминки використовують велотренажеры. Для здійснення розминки ведучих команд-трековиків як на треку, так і на шосе застосовується мотолідер.
Велосипедисти,що спеціалізуються в командних гонках на шосе, застосовують, як правило,30—40-хвилинну розминку, яку закінчують за 5—10 хвилин до старту. Спортсмени,що спеціалізуються в груповій шосейній гонці, часто обмежуються 15—20-хвилинноюїздою на велосипеді в спокійному темпі.

/>
Рис.3.3 Вплив розминки різної тривалості (1) і інтенсивності (2) на м’язовутемпературу і працездатність. Працездатність оцінювалася по найменшому часу,витраченому на виконання велоэргометрической навантаження в 950 кгм

/>
Рис.3.4. Залежність між працездатністю і температурою м’язів стегна. Ефект розминкивизначався шляхом виконання стандартної роботи в максимальному темпі навелоергометрі
o – температурам’язів до розминки;
/> — температура м’язів післярозминки і застосування розігріваючих розтирань
Основначастина тренувального заняття пов’язана з вдосконаленням різних сторінпідготовленості спортсменів. Залежно від вузької спеціалізації, етапупідготовки, рівня кваліфікації, індивідуальних особливостей велосипедиста змістцієї частини заняття може бути достатнє вариативным, але завжди направлене нарішення конкретно поставленої задачі.
Залежновід змісту і завдань основної частини, заняття можуть мати різну спрямованість,що у загальних рисах означає розвиток переважно однієї сторони підготовленостіабо певної якості. Наприклад, тренувальні заняття велосипедистів можуть бутицілком направлені на вдосконалення швидкісних здібностей або спеціальноївитривалості, аеробній або анаеробній продуктивності. У зміст занять виборчоїспрямованості включають як одноманітні, так і різні засоби і методи, але щообов’язково мають однакову спрямованість. Більшість фахівців і тренеріврекомендують використовувати різноманітні однонаправлені вправи, які надаютьсильнішу мобилизующее дію на організм. Це не означає, що в тренуваннівелосипедистів не можуть застосовуватися одноманітні засоби. Навпаки, увелосипедному спорті у зв’язку з необхідністю рішення задачі вихованняпсихічної стійкості спортсменів до виконання тривалої роботи, що виснажує, вгонках на довгі дистанції вельми ефективне застосування одноманітних засобів.
Разом іззаняттями виборчої спрямованості в практиці велосипедного спорту проводяться ізаняття комплексної спрямованості, при побудові яких вирішуються декільказавдань. Ці завдання можна вирішувати послідовно або ж одночасно. Прикладомпослідовного рішення є ділення основної частини заняття на декілька серіїввправ — для вдосконалення техніки; розвитку швидкісних можливостей;швидкісно-силових можливостей; витривалості.
Найширшевикористовується поєднання завдань підвищення швидкісних можливостей івитривалості. Як правило, спочатку розвивають швидкісні можливості, яківимагають високої координації і максимальних силових проявів, що можливо лишепри оптимальному функціональному стані організму. З розвитком стомленнядоцільно переходити до підвищення якості витривалості. Проте ці завдання можутьвирішуватися і в іншій послідовності. Наприклад, специфіка гонок на шосевимагає прояву швидкісно-силових можливостей в завершальній частині дистанції.З цієї причини, а також на підставі результатів проведених досліджень продоцільність вдосконалення техніки їзди і педалювання в стані стомлення [10]багато тренерів застосовують швидкісно-силові вправи в кінці заняття. Такапослідовність доцільна у зв’язку з наявними аналогами природної спортивноїдіяльності, до якої необхідно підготувати велосипедиста. Проте виконуванаробота в першій і другій половині основної частини заняття повинназабезпечуватися різними джерелами утворення енергії.
Програмазанять комплексної спрямованості припускає і одночасне вирішення завдань,направлених на розвиток різних видів витривалості (до роботи анаеробного іаеробного характеру); розвиток витривалості до роботи анаеробного характеру іпідвищення швидкісно-силових можливостей.
Такізаняття створюють можливість виконання спортсменами великих об’ємів роботи, щоє характерним для циклів найбільш навантажень підготовчого періоду.
Узавершальній частині заняття організм необхідно привести в стан, близький до доробочему. Для цього поступово знижують інтенсивність роботи істворюють умови, що сприяють інтенсивному протіканню відновних процесів.Основний зміст тренувального заняття велосипедистів складає переважно один видрухової діяльності — їзда на велосипеді. Така однорідність заняття додає йогочастинам певну монотонність: підготовча і завершальна частини набуваютьвираженої допоміжної функції по відношенню до його основної частини.Навантаження в завершальній частині заняття поступово знижують, в нійзастосовують вправи малої інтенсивності в спокійному темпі. Як правило, цеспокійна їзда на велосипеді протягом 15—20 хвилин у відновному режимі зелементами розслаблення.
Увелосипедному спорті важливо забезпечити застосування занять як виборчої, так ікомплексної спрямованості відповідно до рішення основної задачі мезоциклу, етапу або періоду підготовки.Наприклад, в базових мезоциклах велосипедистів-шосейників можуть проводитисязаняття виборчої спрямованості, вирішальні завдання розвитку силовоївитривалості (тривале тренування на трасі з гірським рельєфом) або розвиткузагальної витривалості (тренування великого об’єму на рівнинній ділянці).Зазвичай ці заняття сприяють направленому розвитку основних рухових якостей(загальній і силовій витривалості) шляхом виконання тривалої, напруженоїроботи, надають найбільш могутню дію на організм спортсменів і в значній мірістимулюють процес адаптації.
Заняттякомплексної спрямованості проводять для одночасного розвитку декількох різнихрухових якостей і здібностей. При побудові занять з одночасним розвиткомякостей найчастіше використовується варіант розвитку силової і загальноївитривалості або спеціальної і загальної витривалості, хоча вельми поширені іінші поєднання.
Тренувальнізаняття комплексної спрямованості з послідовним розвитком якостей полягають, якправило, з вправ, сприяючих підвищенню рівня швидкісних можливостейвелосипедистів, а потім що розвивають загальну або спеціальну витривалість.Найчастіше використовуються такі поєднання в розвитку рухових якостей, якшвидкісна витривалість і загальна або спеціальна витривалість, силовавитривалість і спеціальна витривалість, швидкість і загальна витривалість і др.
Припідготовці велосипедистів високого класу до групових шосейних гонок або добагатоденних гонок успішно застосовується в заняттях комплексної спрямованостіваріант розвитку спеціальної витривалості з подальшим підвищенням швидкіснихможливостей. Цю схему побудови тренувального заняття диктують умови діяльностізмагання, коли після проходження індивідуальної гонки тривалістю 3—5 чспринтерські здібності велосипедистів забезпечують ефективність в досягненніспортивного результату. У кожному конкретному випадку слід враховувати стан ірівень тренованості гонщиків відповідно періоду і етапу тренування,індивідуальні особливості спортсменів, їх самопочуття, метеорологічні умови,специфіку дороги і ін.

Висновок
Аналізлітературних джерел показав, що наявні публікації досліджень різних сторінпідготовки кваліфікованих велосипедистів не охоплюють всю систему підготовкиюних велосипедистів. Тому проведені нами педагогічні дослідження, дозволиликонкретизувати окремі положення, що представляють безпосередню підготовку дозмагань велосипедистів, як єдиний злитий процес безліччю його компонентів.
Загальновідомо,що тренувальний процес направлений на підготовку і участь в змаганнях, проте,як показав науково-теоретичний аналіз, в даний час вельми слабо розробленікритерії і структура їх проведення у юних велосипедистів.
Ефективністьдіяльності змагання в різних номерах олімпійських видів програми велосипедногоспорту обумовлюється найбільш загальними компонентами діяльності змагання:1)ефективністю старту; 2)рівнем дистанційної швидкості; 3)ефективністюфінішування.
Коженкомпонент діяльності змагання має свої специфічні прояви, які залежать відрівня розвитку різних рухових якостей і від окремих функціональниххарактеристик, що обумовлюють рівень цих рухових якостей.
Нанашу думку, при розробці програми підготовки у велоспорті необхідновраховувати:
Ø вік спортсменів та стаж їх спортивної діяльності;
Ø умови спортивної діяльності (рівнина, среднегорье, високогір’я);
Ø системний характер, головною метою якого єпідготовка до головних стартів сезону;
Ø доцільність кількості змагань індивідуально длякожного спортсмена залежно від різних чинників і, перш за все, від фізичноїпідготовленості спортсменів.
Проведеніексперименти по особливостям рухових якостей спортсменів, дозволив зробити висновки:
Ø протягом дня одне заняття є основним, останнідодатковими, в окремих випадках можуть проводитися два основні заняття звеликими або значними навантаженнями, що сприятиме підвищенню функціональнихможливостей, або два додаткові заняття для зниження сумарного навантаження ізапобігання можливому перенапруженню
Ø проведення ранніх тренувань (7-9 годин) замістьзарядки з великими і значними навантаженнями не доцільно, в той же час бажанийпроводити тренування, що включають легкий біг і вправи на розтягання;
Ø основні заняття швидкісно-силової спрямованостіефективно проводити в першій половині дня (10-15 годин), що пов’язане з участюв змаганнях саме в цей час доби;
Ø основні заняття по розвитку аеробних можливостей увелосипедистів доцільно проводити в другій половині дня (15-18 годин), оскількив цей час в крові переважають жири, які поволі окислюються і служать основноюенергетичною сировиною для аеробного функціонування організму;
Ø кожне заняття повинне мати тісний взаємозв’язок зпопереднім і плануватися залежно від нього, а також повинно бути початком дляподальшого, що дасть можливість розглядати тренування протягом дня як єдинефізичне навантаження.
Таким чином, вокремих видах велосипедних гонок пред’являються різні вимоги до прояву основнихрухових якостей; енергозабезпечення роботи на фініші здійснюється за рахунокрізних механізмів енергоосвіти, обумовлених специфічністю характеру діяльності.Це визначило особливості методики вдосконалення здібності до ефективногофінішування в кожному виді гонок. У тренувальному процесі слід спеціальномоделювати умови різних станів організму максимально підвищити здібності доефективного фінішування.
Аналізлітературних джерел і педагогічних спостережень показав, що в даний час немаєчітко вироблених рекомендацій, що стосуються корекції тренувального процесу поплануванню участі спортсменів різних кваліфікацій у гонках.
Структурабагаторічного тренування у велосипедному спорті повинна включати наступніетапи: початкової підготовки (2-3 роки), попередньої базової підготовки (2-3роки), спеціалізованої базової підготовки (2-3 роки), максимальної реалізаціїіндивідуальних можливостей (2-7 років), збереження досягнень (2 року і більш).
Аеробні джерелаенергоосвіти складають основу спеціальної витривалості велосипедистів,діяльність змагання яких пов’язана з проявом тривалих зусиль.
Ємкість аеробнихпроцесів залежить від запасів енергетичних субстратів в організмі — вуглеводіві жирів.
Старт має великезначення лише в гонках на короткі дистанції і його значущість в максимальномуступені виявляється на найкоротших з них. Виняток становить старт вспринтерській гонці.
Дистанційнашвидкість під час гонок менше пов’язана з кінцевим результатом, недостатній їїрівень не дозволяє пройти дистанцію змагання в першій групі. В результатіспортсмен, маючи здібність до ефективного фінішування, виявляється не в змозівзяти участь в боротьбі на фініші за призові місця.
Під часфінішування велосипедист повинен проявити такий комплекс здібностей, якийдозволяє різко збільшити швидкість на тлі крайнього ступеня стомлення і важкиххворобливих відчуттів, викликаних накопиченням продуктів проміжного обміну, атакож чітко диференціювати зусилля, що додаються, з тим, щоб забезпечитимаксимальний коефіцієнт їх використання і уникнути можливого падіння на фінішів умовах жорсткого протиборства.
Тренувальнізаняття комплексної спрямованості з послідовним розвитком якостей полягають, якправило, з вправ, сприяючих підвищенню рівня швидкісних можливостейвелосипедистів, а потім що розвивають загальну або спеціальну витривалість.
При підготовцівелосипедистів високого класу до групових шосейних гонок або до багатоденнихгонок успішно застосовується в заняттях комплексної спрямованості варіантрозвитку спеціальної витривалості з подальшим підвищенням швидкіснихможливостей.

Практичнірекомендації
Результатидослідження дозволяють дати наступні практичні рекомендації.
Програмазанять комплексної спрямованості припускає і одночасне вирішення завдань,направлених на розвиток різних видів витривалості (до роботи анаеробного іаеробного характеру); розвиток витривалості до роботи анаеробного характеру іпідвищення швидкісно-силових можливостей.
Такізаняття створюють можливість виконання спортсменами великих об’ємів роботи, щоє характерним для циклів найбільш навантажень підготовчого періоду.
Узавершальній частині заняття організм необхідно привести в стан, близький до доробочему. Для цього поступово знижують інтенсивність роботи істворюють умови, що сприяють інтенсивному протіканню відновних процесів.Основний зміст тренувального заняття велосипедистів складає переважно один видрухової діяльності — їзда на велосипеді. Така однорідність заняття додає йогочастинам певну монотонність: підготовча і завершальна частини набуваютьвираженої допоміжної функції по відношенню до його основної частини.Навантаження в завершальній частині заняття поступово знижують, в нійзастосовують вправи малої інтенсивності в спокійному темпі. Як правило, цеспокійна їзда на велосипеді протягом 15—20 хвилин у відновному режимі зелементами розслаблення.
Увелосипедному спорті важливо забезпечити застосування занять як виборчої, так ікомплексної спрямованості відповідно до рішення основної задачі мезоциклу, етапу або періоду підготовки.Наприклад, в базових мезоциклах велосипедистів-шосейників можуть проводитисязаняття виборчої спрямованості, вирішальні завдання розвитку силовоївитривалості (тривале тренування на трасі з гірським рельєфом) або розвиткузагальної витривалості (тренування великого об’єму на рівнинній ділянці).Зазвичай ці заняття сприяють направленому розвитку основних рухових якостей(загальній і силовій витривалості) шляхом виконання тривалої, напруженоїроботи, надають найбільш могутню дію на організм спортсменів і в значній мірістимулюють процес адаптації.
Заняттякомплексної спрямованості проводять для одночасного розвитку декількох різнихрухових якостей і здібностей. При побудові занять з одночасним розвиткомякостей найчастіше використовується варіант розвитку силової і загальноївитривалості або спеціальної і загальної витривалості, хоча вельми поширені іінші поєднання.
Тренувальнізаняття комплексної спрямованості з послідовним розвитком якостей полягають, якправило, з вправ, сприяючих підвищенню рівня швидкісних можливостейвелосипедистів, а потім що розвивають загальну або спеціальну витривалість.Найчастіше використовуються такі поєднання в розвитку рухових якостей, якшвидкісна витривалість і загальна або спеціальна витривалість, силовавитривалість і спеціальна витривалість, швидкість і загальна витривалість і др(В.А. Савенков, 1982).
При підготовцівелосипедистів високого класу до групових шосейних гонок або до багатоденнихгонок успішно застосовується в заняттях комплексної спрямованості варіантрозвитку спеціальної витривалості з подальшим підвищенням швидкіснихможливостей. Цю схему побудови тренувального заняття диктують умови діяльностізмагання, коли після проходження індивідуальної гонки тривалістю 3—5 чспринтерські здібності велосипедистів забезпечують ефективність в досягненніспортивного результату. У кожному конкретному випадку слід враховувати стан ірівень тренованості гонщиків відповідно періоду і етапу тренування,індивідуальні особливості спортсменів, їх самопочуття, метеорологічні умови,специфіку дороги і ін.

Список літератури
1.  АстрандП.О.Факторы,обуславливающие выносливость спортсмена / АстрандП.О.– К. Наука в олимпийском спорте -№1.1994. – С. 43-47.
2.  АшмаринБ.А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании /Ашмарин Б.А. — М.: ФиС, 1978. — 233 с.
3.  БахваловВ.А. Роль тренера в организации выступления велосипедистов в соревнованиях потреку / Бахвалов В.А. // Велосипедныйспорт — М.; ФиС., 1977г. – С. 23-37.
4.  Булатова М.М. Спортсмен в pазличныхклимато-геогpафических и погодных условиях / БулатоваМ.М., Платонов В.Н. – К.: Олимпийская литеpатуpа, 1996, — С. 173-177.
5. Веpхошанский Ю.В. Основыспециальной физической подготовки спортсменов / Веpхошанский Ю.В.– М.:Физкультуpа и спорт, 1988. – С. 276-330.
6. Верхошанский Ю.В. Принципыорганизации тренировки спортсменов высокого класса в годичном цикле /Веpхошанский Ю.В. — М.: Физкультура и спорт, 1991.- Теория и практикафизической культуры № 2. – С. 24-31.
7. Виру А.А. Изменения белковогообмена в процессе адаптации / Виру А.А. // Физиол. проблемы адаптации – Тарту:Минвуз СССР, 1984. – С. 13-18.
8. Виру А. Биологические аспектыуправления тренировкой / Виру А., Виру М., Коновалов Г., Ээпик А. // Современныйолимпийский спорт – К.: Олимпийская литература, 1993. – С. 12-24.
9. Волков Л.В. Теория спортивногоотбора: способности, одаренность, талант / Волков Л.В. – К.: ВЕЖА, 1997. – С.117-128.
10.  ЕрдаковС.В. Подготовка велосипедистов-преследователей к ответственным соревнованиям /Ердаков С.В. // Ежегодник1975г.Велосипедный спорт -М. ФиС., 1975г. –С.12-34.
11.  ЕрдаковС.В. Некоторые вопросы подготовки велосипедистов-профессионалов и постановкаработы с юношеским велоспортом в Италии / Ердаков С.В., Капитонов В.А.,Кузнецов А.А. Служебные документы. 1986. -38 с.
12. Келлер В.С. Соревновательнаядеятельность в системе спортивной подготовки / Келлер В.С. // Соревновательнаясистема спортивной подготовки – М.: СААМ, 1995. – С. 41-50.
13.  КрылатыхЮ.Г. Подготовка юных велосипедистов / Крылатых Ю.Г., Минаков С.М. — М.: ФиС,1982. — 201 с.
14.  КрылатыхЮ.Г. Техника гонщиков-преследователей / Крылатых Ю.Г.//Ежегодник-М., ФиС.,1985г.–С.25-49.().
15. Коц Я.М. Спортивная физиология / КоцЯ.М. – М.: ФиС, 1986. – C. 211-217.
16.   МатвеевЛ.П. Теория и методика физического воспитания / Матвеев Л.П. — М.: ФиС, 1976. — 304 с.
17. Матвеев Л.П. Основы общей теоpииспоpта и системы подготовки споpтсменов / Матвеев Л.П.– К.: Олімпійськалітеpатуpа, 1999. – C. 313-317.
18. Меерсон Ф.З. Основныезакономерности индивидуальной адаптации / Меерсон Ф.З. // Физиологияадаптационных процессов – М.: Наука, 1986. – С. 10-76.
19.  МинченкоВ.Г. Содержание тренировочных нагрузок в годичном цикле подготовкивелосипедистов-шоссейников / Минченко В.Г., Михайлов В.В. //Велосипедныйспорт: Ежегодник — М.: ФиС, 1985, с. 54-57.
20. Мищенко В.С. Оценкафункциональной подготовленности квалифициpованных споpтсменов на основанииучета стpуктуpы аэpобной пpоизводительности / Мищенко В.С., Булатова М.М. Наукав Олимпийском споpте. – 1994. – №1. – С. 63-72.
21.  НижегородцевА.Д. Исследования эффективности различных видов соревнований в связи своспитанием специальной выносливости велосипедиста (на примере гонкипреследования на 4 км: автореф. дис. на здобуття наукступеня канд. фіз.вих.: спец. 24.00.01 „Олімпійський і професійний спортˮ/Нижегородцев А.Д.-М., 1970г. -20с.
22.  НижегородцевА.Д. Исследования специальной выносливости при различных сочетанияхобъемно-интенсивной нагрузки / Нижегородцев А.Д.-М., ФиС.,1973г. –С.32-51.
23.  ОзолинН.Г.Настольная книга тренера: наука побеждать /Озолин Н.Г. –М.: Изд. АСТ, 2003. – 863с.
24.  ОсадчийВ.П. Система педагогического контроля за развитием специальных физическихкачеств велосипедистов / Осадчий В.П., Полищук Д.А. //Велосипедныйспорт -М., ФиС.,1980г. –С.24-37.
25.  ОсадчийВ.П. Управление развитием физических качеств при подготовке велосипедистоввысокого класса / Осадчий В.П. // Ежегодник-М., ФиС., 1983г. –С.30-61.
26.  ПлатоновВ.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте/ Платонов В.Н.- К.: Олимпийская литература, 1997.583с.
27.  ПлатоновВ.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и еёпрактическое приложение / Платонов В.Н.–К.: Олимпийская литература, 2004. –С. 365-389.
28.  ПлатоновВ.Н. Организационно-методические проблемы подготовки велосипедистов / ПлатоновВ.Н. // Ежегодник -М., ФиС., 1983г.
29.  ПолищукД.А.Путисовершенствования методики соревновательной подготовки велосипедистов высокойквалификации / Полищук Д.А. //Велосипедныйспорт -М., ФиС.,1976г.
30.  ПолищукД.А. Подготовка велосипедистов / Полищук Д.А.- К.: Здоров’я, 1986.-197 с.
31.   ПолищукД.А.Велосипедный спорт / Полищук Д.А.//Учебноепособие -К., Вища школа 1986г.
32.  ПолищукД.А.Велосипедный спорт / Полищук Д.А.-К., Олимпийскаялитература, 1997г.
33.  ПрудніковаМ.С. Теорія і методика обраного виду спорту (велосипедний спорт) /М. Пруднікова, В. Мулик. // Методичний посібник — Харків: 2006. — 100с.
34.  ПрудниковаМ.С. Исследованиефизического развития юных велосипедисток 12-15 лет в период становлениярепродуктивной функции / Прудникова М.С.-Харків: 2008. – Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичноговиховання і спорту №3- С.117-120.
35.  ПрудниковаМ.С.Исследованиеразвития вторичных половых признаков юных велосипедисток 12-15 лет в периодстановления овариально — менструального цикла /Прудникова М.С. — Харків: 2008.-Педагогіка,психологія та медико – біологічні проблеми фізичного виховання і спорту №5-С.115-117.
36.  ПрудниковаМ.С.Воздействиефизических нагрузок в период становления ОМЦ у юных велосипедисток / ПрудниковаМ.С.- Харків: 2008. (Слобожанський науково-спортивний вісник. – Вип. 11).
37.   РазумовскийЕ.А. Совершенствование специальной подготовлености спортсменов высшейквалификации: автореф. дис. на здобуття наук ступеняканд. фіз.вих.: спец. 24.00.01 „Олімпійський і професійний спортˮ/РазумовскийЕ.А. -М., 1993г.-20с.
38.  РатовИ.П. Использование технических средств и методических приемов «искусственноуправляющей среды» в подготовке спортсменов / Ратов И.П. – М.: СААМ, 1995. – С.323-337. (Современная системаспортивной подготовки).
39.  РоманенкоВ.А. Диагностика двигательных способностей / Романенко В.А. //Учебноепособие ‒ Донецк: Изд-во ДонНУ,2005. 290 с.
40.  РуденкоВ.П. Структура соревновательной деятельности велосипедистов в годичном циклеподготовки (на материале индивидуальной гонки): автореф.дис. на здобуття наук ступеня канд. фіз.вих.: спец. 24.00.01 „Олімпійський іпрофесійний спорт/ Руденко В.П.-К., 1989г.-20с.
41.  СусловаФ.Л. Современная система спортивной подготовки / Ф.Л. Суслова, В.Л. Сыча, Б.Н.Шустина. — М., 1995. — 448 с.
42.   ФилинВ.П. Воспитание физических качеств у спортсменов / Филин В.П.-М., ФиС.1985г. –С.13-27.
43.  ШелешневЛ.М. Велоспорт: Из опыта подготовки сильнейших велосипедистов страны к гонкамна шоссе / Шелешнев Л.М. — М.: Советская Россия, 1976.
44.  ШелешневЛ.М.Подготовка велосипедиста-шоссейника к однодневным гонкам / Шелешнев Л.М. //Матер.метод. конф. тренеров по велоспорту — М.,1958, с. 20-26.
45.  ШелешневЛ.М. Раздумья тренера / Шелешнев Л.М. — М.: ФиС, 1987. — 128 с.