СТРУКТУРАРИНКУ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ЙОГО ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ
1.Структура ринку
У ринковійсистемі є 2 основних типи ринків – ринок ресурсів і ринок продуктів. Моделькругообігу ресурсів, продуктів і доходу демонструє складне, взаємозв’язанепереплетення процесів прийняття рішень та економічної діяльності.Домогосподарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але укожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємствавиступають як покупці, тобто на стороні попиту, а домогосподарства, як власникиресурсів і постачальники, виступають продавцями, тобто на стороні пропозиції.Взаємодія попиту і пропозиції на величезну множину людських і матеріальнихресурсів встановлює ціну на кожен з них. Платежі, які проводять підприємства,купуючи кожен з ресурсів, є витрати цих підприємств, але одночасно вониутворюють потоки заробітної плати, ренти, відсотка і прибутків удомогосподарства, що поставляють ресурси.
На ринкупродуктів вони міняються положеннями: домогосподарства як споживачі виявляютьсяпокупцями, тобто на стороні попиту вони витрачають свій грошовий дохід,одержаний від продажу ресурсів, на покупку товарів і послуг. А підприємства вжестають продавцями, тобто на стороні пропозиції вони продають готові виробидомогосподарствам в обмін на споживчі витрати останніх або, з поглядупідприємств, в обмін на одержувану ними виручку.
Ці потоки єодночасними і такими, що нескінченно повторюються.
Дана модель маєряд обмежень, пов’язаних з тим, що вона не розкриває суть процесів, яківідбуваються на окремих ринках, і формування цін на них, не висвітлює рольміжнародних ринків, коливання в рівнях виробництва і зайнятості, проблемувиникнення відходів тощо. Проте, вона розкриває фундаментальні принципифункціонування ринкової економіки і сприяє розумінню цих складних процесів.
Основнимисуб’єктами ринкової економіки є домашні господарства, організації бізнесу іуряд. Такий розподіл відображає 2 головні сфери економічної активності людей.
Домашнєгосподарство – це узагальнений елемент споживчої сфери економіки, його основнаекономічна функція – споживання кінцевих товарів і послуг, які виробляютьсябізнесом.
Домогосподарствавідіграють подвійну роль в економіці. Вони є основними постачальниками всіхекономічних ресурсів і одночасно основною групою, що витрачає в національномугосподарстві.
Організаціїбізнесу і урядові інститути є структурними елементами другої головної сферилюдської діяльності в області економіки – сфери ділової активності людей. Самев результаті цієї діяльності домашні господарства одержують доходи.
Основна функціяорганізацій бізнесу – це виробництво всієї маси товарів і послуг для домашніхгосподарств і уряду, тобто задоволення всієї гамми індивідуальних і суспільнихпотреб нації.
Урядові інститути– це, як правило, неприбуткові бюджетні організації, які реалізовують функціїдержавного управління країною і регулювання економіки на різних рівнях.
Наведенаструктуризація господарських суб’єктів відображає не відособлені сфери участілюдей у суспільному виробництві, а розподіл економічних функцій кожного членасуспільства у різних сферах економічного життя. Не існує людини, яка б тількипрацювала і не брала участь у споживанні. Також практично не існує дорослихлюдей, окрім, можливо, тих, що живуть на допомогу, які б тільки споживали, небрали жодної участі у суспільному виробництві і не мали б доходу. Більшість жепрацездатного населення або служать у державних установах, або працюють занаймом на фірмах, або зайняті бізнесом, забезпечуючи собі і своїй сім’ї дохід,необхідний для споживання. Таким чином, практично будь-який дорослий членсуспільства є, з одного боку, членом домашнього господарства, реалізовуючифункцію споживання, а з іншого – учасником організації бізнесу або уряду,реалізовуючи функцію виробництва або управління.
2.Ринок товарів і послуг
На ринку товаріві послуг діють всі 3 типи господарських суб’єктів. При цьому бізнес виступає яквиробник і продавець товарів, а уряд і домашні господарства є покупцями.
Незважаючи на те,що всі 3 суб’єкти взаємодіють на одному ринку, характер взаємин бізнес – домашні господарства і бізнес –уряд різний.
На споживчомуринку взаємодія класичного типу – товари спочатку виробляються бізнесом, потімнадходять на ринок, залишаючись власністю бізнесу, і тільки потім купуютьсядомашніми господарствами, переходячи у їхню власність. Характерною ознакоюспоживчого ринку є те, що ціни на ньому фактично формуються після виробництватоварів. Саме такий ринок схильний до кризових явищ, оскільки розраховане напередбачуваний попит виробництво може не збігатися з фактичним попитом (іцінами), внаслідок чого доходи бізнесу будуть нижчі передбачуваних.
Бізнес не можепримусити домашні господарства купувати все, що він виробляє. Він може абозацікавити покупців нижчими цінами чи різними пільгами, або переконати купуватиза допомогою реклами, що вимагає чималих витрат. Тому на споживчому ринку,незважаючи на різні прийоми торгівлі, основний ризик бере на себе бізнес.
На відміну відспоживчого ринку, основна маса покупок уряду на ринку товарів і послугздійснюється у контрактній формі. Природно, коли уряд виплачує заробітну платучисленним чиновникам урядових установ, то ці витрати уряду виявляються у виглядіпопиту на споживчому ринку. Проте переважна частина урядових витрат виступає уформі урядових замовлень бізнесу на виробництво різної продукції і послугзагальнонаціонального значення. В цьому випадку робота здійснюється відповіднодо контракту, в якому до виробництва продукції оговорюються її ціни, кількістьта умови постачання.
Таким чином,ринок продуктів і послуг уряду, це по суті ринок контрактів, тобто істотностійкіший ринок з розділенням ризику між бізнесом та урядом. Таким самим посуті ринком контрактів є величезний за масштабами ринок проміжних продуктів іпослуг між організаціями бізнесу.
Визначальноюхарактеристикою ринку товарів і послуг є перехід продукції із власностівиробника у власність споживача в результаті акту купівлі-продажу.
3.Ринок факторів
В умовах свободиприватного підприємництва фактори виробництва (праця, земля, капітал,підприємницька здатність), будучи власністю домашніх господарств, виступають наринку факторів як специфічні товари, що купуються бізнесом для виробництвавсієї маси продуктів і послуг за цінами, які формуються під впливом попиту нафактори з боку бізнесу і пропозиції з боку домашніх господарств.
Організаційноринок факторів є розосередженим ринком, який визначається правовою таінформаційною структурою економіки. По суті це 3 основних взаємозв’язаних ринки– ринок праці, ринок землекористування і ринок капіталу. Взаємозв’язок міжринками обумовлений залежністю попиту і пропозиції на одному ринку від ситуаціїна інших, що пов’язано з відомою замінністю факторів виробництва для бізнесу.
Основноювідмінною рисою ринку факторів є те, що товар-фактор у результаті актукупівлі-продажу не переходить у власність покупця, тобто фірм, а залишаєтьсявласністю продавців, тобто домашніх господарств. Іншими словами, характерзалучення до виробництва факторів, що належать домашнім господарствам, носитьскоріше характер оренди факторів у тимчасове користування їх бізнесом за певнуплату, ніж продажі факторів у власність бізнесу.
Специфічнийхарактер використання факторів обумовлений фундаментальними економічнимипринципами ринкової економіки – правом приватної власності громадян на факториі обмеженою тільки законом свободою підприємництва. Кожен член суспільства,кожне домашнє господарство вільне у виборі способу використання факторів, щоналежать йому: або використовувати у власному бізнесі, або надати за плату врозпорядження іншого приватного бізнесу чи державної організації. При цьомурозмір поточного доходу має важливе, але не завжди вирішальне значення привиборі характеру економічної активності окремою людиною. Часто люди, маючиможливість отримання значних доходів під час роботи за наймом, протевідкривають власний бізнес, що обіцяє менші доходи, але надає істотно більшусвободу підприємницької діяльності.
Попит на ресурсиє похідним, вторинним або породженим попитом від попиту на готові товари іпослуги, які виробляються за допомогою даних ресурсів. Ресурси задовольняютьпотреби споживача не прямо, а побічно, через виробництво товарів і послуг.Домогосподарства бажають споживати різні товари, виготовлені за допомогоюресурсів, а не самі ресурси.
Похідний характерпопиту на ресурси означає, що стійкість попиту залежатиме від:
— продуктивностіресурсу при створенні товару;
— ринкової цінитовару, виготовленого за допомогою даного ресурсу.
Еластичністьпопиту на ресурс залежатиме від легкості ресурсозаміщення, еластичності попиту напродукт і співвідношення витрат на ресурс і загальних витрат.
4.Ринок землекористування
Під факторомвиробництва «земля» в широкому сенсі розуміються не тільки земельні ділянки,але і корисні копалини, які знаходяться в надрах, сировинні ресурси, а такожліси, що ростуть на поверхні, луки тощо.
Оскільки землязнаходиться у приватній власності домашніх господарств, власники земельнихділянок надають їх у тимчасове користування бізнесу, особливо усільськогосподарському виробництві, за певну плату – ренту. Величина рентивстановлюється на ринку землекористування під впливом попиту на використанняземлі з боку фірм і пропозиції на надання землі з боку землевласників.
Рента, як цінафактора виробництва – землі, принципово відрізняється від ціни землі, якоб’єкта купівлі-продажу з переходом земельних ділянок у власність покупця. Вцьому випадку земля є звичайним товаром, що має ціну, яка формується на ринкуземлі.
Якщо промисловийбізнес для розміщення виробництва купує землю у землевласників у своювласність, то він тим самим набуває певної капітальної власності, що до того жне підлягає зносу. Виняток складають родовища корисних копалини і сировиннихресурсів, виснаження яких враховується в їх капітальній вартості. При володіннівласною землею дохід від неї виступає не у вигляді ренти, а у виглядівідповідного відсотка на капітал.
Пропозиція земліабсолютно нееластична, оскільки вона має природну обмеженість у просторі.Загальна кількість землі не може збільшуватися під впливом зростання цін на неїі зменшуватися при зниженні цін. Тому попит є єдиним дієвим чинником, щовизначає земельну ренту.
Чинники, щовизначають попит на землю:
— ціна продукції,яка вирощена на цій землі;
— продуктивністьземлі, яка залежить від кількості і якості ресурсів, у поєднанні з якимивикористовується земля, і цін на них.
5.Ринок капіталу
Під капіталом наринку факторів виробництва розуміють засоби виробництва, що є власністюдомашніх господарств і що залучаються бізнесом для виробництва всієї масикінцевих і проміжних товарів і послуг. Капітал – це використовувані у сферібізнесу будівлі, споруди, машини, устаткування, запаси матеріальних цінностей уїх вартісному вимірюванні.
Фізично, як набірзасобів виробництва, капітал знаходиться в рамках структури фірми, економічно уформі вартості вкладених у бізнес коштів він є власністю домашніх господарств,що стало можливим завдяки існуванню інституту пайової власності або у форміпартнерства, або у формі акціонерного капіталу.
Природно, колидеяке домашнє господарство володіє власною фірмою, тобто є власником капіталуфірми, то проблем розділення капіталу за власниками не виникає – весь набіркапітальних засобів належить даній сім’ї або даній особі. Якщо ж сотні абонавіть тисячі громадян внесли кожен свою частку в загальний капітал фірми, то впринципі неможливо визначити, кому особисто або якій групі власників належитьбудівля, а кому – устаткування.
В цьому випадку кожен з акціонерів володіє лише відповідною частиною загальноївартості капіталу фірми і має право на отримання частини загального доходупропорційно своїй частці. Саме тому частина загального доходу фірми, якавиділяється як оплата за користування капіталом, розподіляється пропорційночастці кожного власника капіталу. Практично така оплата виступає або у формізалежних від комерційного успіху фірми дивідендів у разі звичайних акцій, або уформі фіксованого відсотка у разі привілейованих акцій. Але у будь-якомувипадку вони є деяким відсотком на вкладений капітал.
Таким чином, наринку факторів виробництва домашні господарства, що володіють капіталом у формівкладених грошових коштів, надають капітал у користування бізнесу у форміматеріальних засобів і одержують дохід у вигляді відсотка на вкладені кошти.
Як і у разіземельної ренти, відсоток на капітал, тобто ціну використання капіталу, слідвідрізняти від ціни купівлі-продажу капітальних засобів з переходом їх увласність покупця. В останньому випадку капітальні засоби (машини,устаткування, будівлі) є звичайним товаром, що має ціну. Але на відміну відспоживчих товарів, цінність капіталу-товару визначається його здатністюприносити дохід, будучи залученим до економічного обороту. Тому цінакапіталу-товару і ціна капіталу-фактора виробництва тісно пов’язані.
6.Ринок праці
Зазвичай під часрозгляду фактора праці мають на увазі безпосередню участь людей у виробничомупроцесі або управлінні, тобто певні фізичні і психічні зусилля при виконанніпевної роботи або виконання відомих обов’язків. При цьому вельми важливим є те,що характер роботи або обов’язків у принципі визначений, тобто процес виконанняроботи достатньо структурований, а витрати праці тією чи іншою мірою нормовані. При цьому характер процесуможе бути вельми складним, таким, що вимагає високої кваліфікації виконавця.
Фактично у разіроботи за наймом члени домашніх господарств надають бізнесу власну здатністьвиконувати цілком певну роботу, характер якої і умови оплати обумовлюються принаймі.
Заняття власнимбізнесом припускає, що дохід, який залишається після вирахування витрат іоплати праці найнятих робітників, є власністю власника і може бути витраченийним за власним розсудом. Проте власник встановлює собі оплату праці, якправило, на рівні окладу найманого службовця відповідного рангу, що управляє,якщо він виконує у власному бізнесі подібну роботу. Частина доходу, щозалишилася, складає прибуток на вкладений капітал і підприємницький прибуток.
Прибуток навкладений капітал зазвичай нараховується у розмірі деякої прийнятої в данійгалузі норми прибутку від загального капіталу фірми і розподіляється середвласників капіталу пропорційно їх пайовій участі, вкладу. Для власників фірми,які беруть участь у бізнесі за допомогою вкладення капіталу, це забезпечує такзваний відсоток на капітал.
Умови існуванняринку праці:
— єдністьправових умов функціонування ринку на основі вільного обрання виду діяльності іконкурентності;
— організаціяєдиної, замкнутої за територією та ефективно функціонуючої системи бірж праці;
— наявністьєдиного економічного простору і можливості вільного переміщення громадян;
— відсутністьобмежень на заробітну плату, а також наявність ринку житла і робочих місць.
Пропозиціяробочої сили визначається різними факторами: рівнем заробітної плати, культуроюі релігією, податковою системою, силою профспілок, еміграцією та іміграцієютощо.
Крива ринковоїпропозиції праці зазвичай має позитивний нахил, але може бути і кривою, щозгинається у зворотному напрямі, коли при певному рівні ставки заробітної платипозитивний нахил змінюється негативним. Це пов’язано з тим, що працівникздійснює вибір між роботою і дозвіллям.
У міру збільшення розмірів оплати праці зростає ціна дозвілля. При низькихставках заробітної плати ефект заміщення спонукає працівників заміщуватидозвілля роботою. При високих ставках вплив ефекту доходу стає сильнішим, ніжвплив ефекту заміни. Це спонукає працівників більше часу приділяти дозвіллю, щоє нормальним благом, і скорочувати пропозицію своєї праці.
Деякі ринки праціможуть приймати форму монопсонії – коли багато продавців і лише один покупець.
Попит на робочусилу визначається потребою працедавців при наймі людей для виробництва товаріві послуг відповідно до попиту в економіці. Це означає, що попит на робочу силувизначається як загальним тиском попиту в економіці, так і технічним озброєннямвиробництва.
Ті, кого прийнялина роботу, вважаються зайнятими.
Безробіттявизначається як різниця між кількістю осіб, що знаходяться в даний момент ускладі робочої сили, і кількістю зайнятих.
Рівень безробіттявизначається як процентне відношення безробіття до робочої сили і має недоліки:
— частковазайнятість, тобто зайнятими вважаються і ті, хто зайнятий неповний робочийдень. Фактично ж вони частково зайняті і частково безробітні;
— працівники, яківтратили надію на отримання роботи (у сільській місцевості навіть немає біржпраці, щоб реєструватися як безробітний);
— помилковаінформація щодо пошуку роботи, яка не відповідає дійсності (добра допомога збезробіття, різні соціальні виплати);
— наявністьтіньової економіки і рівень її розповсюдження теж може сприяти спотвореннюофіційного рівня безробіття.
Типи безробіття –фрикційне, структурне і циклічне.
Повна зайнятістьне означає відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурнебезробіття абсолютно неминучими. Таким чином, рівень безробіття при повнійзайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття іназивається також природним рівнем безробіття, а реальний об’єм національного продукту,який пов’язаний з природним рівнем безробіття – виробничим потенціаломекономіки.
Природний рівеньбезробіття є при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість тих,що шукають роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць.
Цей термін неозначає, що економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття і тимсамим реалізує свій виробничий потенціал. Рівень фактичного безробіття частоперевищує природний рівень. З іншого боку, в окремих випадках в економіці можевиникнути такий рівень безробіття, який буде нижче за природний (наприклад, підчас війни і загальної трудової повинності).
Природний рівеньбезробіття сам по собі не обов’язково є постійним, він піддається переглядувнаслідок змін у законах і звичаях суспільства.
Головна «ціна»безробіття – невипущена продукція, що відображає дію закону Оукена, якийговорить про те, що якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівеньна 1%, то відставання об’єму валового національного продукту складає 2,5%.
Мають місце такожпозаекономічні витрати безробіття, які відображуються в тому, що втрата роботиприводить до депресії, а та в свою чергу – до бездіяльності, втратикваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних засад, розпаду сім’ї, атакож до суспільного і політичного безладдя, зростання злочинності.
У кожен данийперіод в різних країнах рівні безробіття істотно відрізняються один від одного.Ці відмінності пояснюються тим, що у різних країнах існують різні природнірівні безробіття, а також тим, що ці країни можуть знаходитися в різних фазахекономічного циклу.
Державнерегулювання ринку праці здійснюється за трьома основним напрямами:
— працевлаштування незайнятого населення і надання допомоги у професійнійпідготовці і перепідготовці;
— стимулюванняутворення гнучкого ринку праці, правове забезпечення трудових відносин;
— соціальнийзахист постраждалих від безробіття людей.