Зміст
Вступ
1.Сучасне районування України
2.Основні чинники та принципи розміщення підприємств теплової електроенергетики
3.Зовнішня торгівля: структура і тенденції розвитку в цілому та по окремих групахкраїн
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Актуальністьпершого питання даної роботи полягає в тому, що раціональній територіальній організації господарства в країні сприяє економічнерайонування. Усі країни світухарактеризуються суттєвими територіальними відмінностями, зокрема, великоюсвоєрідністю спеціалізації та структури виробництва, які обумовлені природними,економічними, соціальними, історичними умовами. На цій об’єктивній основірозвивається внутрішньодержавний територіальний поділ праці та формуютьсясвоєрідні природно-господарські утворення, які характеризуються певноюспеціалізацією – так звані економічні райони. Їх виділення, вивчення, прогнозування розвитку ілежить в основі економічного районування країни.
Актуальністьдругого питання.Електроенергетика є базовою галуззю народногосподарського комплексу, авикористання електроенергії – рушійною силою науково-технічного прогресу.Галузь впливає на територіальну організацію продуктивних сил. Достатнякількість електроенергії має комплексоформуюче значення і притягує до себепідприємства та виробництва, в яких частка енергетичних витрат у собівартостіготової продукції значно більша, порівняно з традиційними галузямипромисловості.
Актуальністьтретього питання полягає в тому, що важливиміндикатором місця країни в світі є зовнішня функція держави. Необхідністьактивного інтегрування України в світове товариство визначає особливуважливість її розширення. Зовнішня функція – важлива категорія концепціїсуспільного розвитку будь-якої країни.
Основним задання даної роботи є розкрити сутність таметодологію економічного районування; охарактеризувати економічні райониУкраїни, розглянути основні чинники та принципи розміщення підприємств тепловоїелектроенергетики, дослідити зовнішню торгівлю: структуру і тенденції розвиткув цілому та по окремих групах країн.
В роботі використані матеріали таких авторів як ГусєвВ., Темиргалієв Р., Дідківська Л.І., Головко Л.С., Качан Є.П., Стеценко Т.О. таінші.
1. Сучасне районування України
Економічний район — це територіальне цілісна частинанародного господарства країни, яка має такі ознаки:
— спеціалізація як основна народногосподарська функція(спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає йогогеографічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам таспирається на раціональний поділ праці з іншими районами);
— комплексність — у широкому розумінні — яквзаємопов’язаність найважливіших складників економічної й територіальноїструктур району;
— керованість, тобто наявність певних галузевих ітериторіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов’язаності складовихчастин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційнийосередок територіального управління народним господарством.
Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни наекономічні райони, що вклалися історично або формуються в процесі розвиткупродуктивних сил на основі суспільного поділу праці.[4, c.452]
У найбільш узагальненому трактуванні районування – це загальнонауковийметод систематизації інформації у найрізноманітніших цілях. Виходячи з цього,економічне районування – це метод систематизації інформації про територіальнуорганізацію продуктивних сил та територіальні відмінностісоціально-економічного життя країни. У той же час, згідно зі змістом цієїкатегорії, економічне районування – це процес поділу країни на економічнірайони, які історично склалися у процесі розвитку і розміщення продуктивнихсил, господарського освоєння території.
При виділенні економічних районів враховують два основних принципи:
1. Економічний. Кожний економічний район єспеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексукраїни з певним комплексом допоміжних ісервісних виробництв.
2. Адміністративний,що визначаєєдність економічного районування і територіального політико-адміністративногоустрою країни.
Україна складається із семи основних регіонів або їхніх груп: це групирегіонів Сходу, Півдня, Заходу, Центру, а також Крим, Донбас та місто Київ. Цейрозподіл, звичайно, певною мірою умовний, але добре підходить до того, щобвиділити найбільш яскраві риси різноманітності різних частин нашої країни.
Регіони Центру (Центральне Придніпров’я, Поділля, Полісся, Чернігівщина)- це, якщо можна так сказати, «традиційна», «материнська»,«мала» Україна з багатовіковим, переважно аграрним укладом, що незазнав якісних змін навіть із спорудженням у кожному обласному центрі якогосьвеликого заводу. Хоча технології індустріальної цивілізації залишили тут свійнезгладимий слід — Чорнобиль.
Індустріальні регіони Сходу (Придніпровсько-Запорізький, Слобожанщина)мають кілька тримальних опор, тому що тут знаходиться кілька”індустріальних столиць” України — Дніпропетровськ, Запоріжжя,Харків. [4, c.456]
Індустріалізація Сходу розпочалася ще в минулому столітті (напочатку століття саме за рахунок виробництв Сходу Україна, наприклад, виплавлялабільше половини всього чавуну Російської імперії), а з перших років існуванняСРСР тут створювався потужний індустріальний комплекс, покликаний служити,насамперед, інтересам оборони.
Схід України з його характерною спеціалізацією — машинобудуванням, металургією, «оборонкою», науково-виробничимсектором — сформувався в такому вигляді в роки перших п’ятирічок, і тоді ж сюдидля роботи на щойно створені гіганти індустріалізації почали приїжджати люди зусього Союзу.
За час після початку індустріалізації і зведення в регіонізагальносоюзних будов тут створилася багато в чому унікальна національна таетнічна структура.
Потужний індустріальний комплекс Сходу створювався у передвоєнні десятиріччяшвидко й інтенсивно — з небувалим ентузіазмом і з жорстоким примусом, з величезнимнапруженням сил величезної країни.
Криза Сходу — це більше й небезпечніше, ніж криза будь-якого іншогорегіону України.
Якщо нічого не змінювати, наприклад, у Центрі і на Заході, то нічого й незміниться: буде поступово руйнуватися й виходити з ладу те, що було збудованораніше. Але якщо нічого не змінювати в індустріальних регіонах, — змінитисяможе все, причому у формі катастрофи. Соціальний вибух величезної сили можезмести все, що ще стоїть, — в тому числі і саму державу.
Запобігти розвитку подій за таким сценарієм — одне з найважливіших інасущних завдань. Необхідно розгорнути широкомасштабну й довготерміновузагальнонаціональну програму реструктуризації індустрії, чітко визначитипріоритетні, конкурентоспроможні напрямки виробництва і поступово закритизастарілі та збиткові. Державі потрібно розробити програму залучення в галузьдля її реструктуризації приватного капіталу. Для ривка в майбутнє тут єнайбільш значущі ресурси: порівняно великі капітали і високий рівень освіченостінаселення.
Саме нинішній занепад вугільної галузі зробив рельєфнішим особливийрегіональний статус Донбасу, який довгі десятиріччя органічно й природно входивдо єдиної Донецько-Криворізької зони УРСР.
Донбас — надзвичайно густонаселений і «однопрофільний» регіон,у якому, як видно, не вдасться здійснити нове працевлаштування всіх бажаючих.
Регіони Півдня через історичні причини є одними з найбільш багатонаціональнихрегіонів країни. При цьому за соціально-демографічним складом населення ізагальною економічною сутністю Південний регіон близький до регіонів Сходу,проте специфіка профільних виробництв Півдня (суднобудівельних, судноремонтних,портових та інших) визначається його розташуванням на морському узбережжі.
Регіон Крим — частина України, при цьому він населений представникамирізних народів, причиною чого є його унікальна історія. Крим — це єдиний український регіон, який одержавконституційне закріплення свого особливого статусу. Крим — автономнареспубліка, що має такі атрибути, як представницький орган (Верховна Рада) іуряд. Крим дійсно є і особливим, і дуже складним елементом політичної картинашої країни. Причому складність Криму як явищавідображено у самій структурі півострова. По-перше, Севастополь — тимчасовабаза російського Чорноморського флоту, місце поселення російських військовихпенсіонерів, місто із цілком специфічною структурою зайнятості населення.По-друге, Південний берег — єдина в Україні справжня приморська курортна зонаіз специфічними господарськими механізмами, структурою зайнятості, потужнимиміграціями залежно від сезону. По-третє, Степова зона — переважно аграрна іукраїномовна, яка тяжіє до традиційного укладу, характерного для сільськихрайонів Центру і Півдня.
Західна Україна включає в себе прикордонні регіони, які традиційновідчувають зовнішній культурно-політичний вплив і значно пізніше увійшли доскладу України ззовні. За винятком Волині, територія Західної України ніколи неперебувала у складі Російської імперії і традиційно була включена в європейськіполітичні зв’язки. Західні регіони повинні бути привабливими не тільки длязарубіжних туристів, але й, природно, для зарубіжних інвесторів.
І, нарешті, місто Київ, яке можнавиділити як окремий регіон, оскільки його значення та потенціал роблять йогосамоцінною, рівноправною та порівнянною з будь-яким регіоном складовою частиноюкраїни. Київ — це столичний регіон, дезосереджено владні та адміністративні інститути, культурний, науковий, духовнийцентр країни. [6, c.87]
Отже, регіони помітно відрізняються один від одного. Перебуваючі всистемній кризі і застарілі виробництва регіонів Сходу, Донбасу, Центру іПівдня потребують докорінної реструктуризації та перепрофілювання їх на випусксучасної конкурентоспроможної продукції: адже зрозуміло, що вже не вартовипускати стільки продукції нинішнього асортименту наших металургії,машинобудування, хімічної промисловості — в основному це вже продукціявчорашнього дня. Але із сьогоднішніми фінансовими і технологічними можливостямиУкраїни така реструктуризація дуже проблематична. Таким чином, завдання державитут полягає, крім мобілізації внутрішніх ресурсів, і в організації тапроведенні міжнародних тендерів на інвестування у ці галузі, у створеннісприятливих умов і правових гарантій для припливу приватного капіталу.
2. Основнічинники та принципи розміщення підприємств теплової електроенергетики
Електроенергетика– капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якоїкраїни, його базова галузь. Їй належить провідна роль у розвиткунауково-технічного прогресу. У багатьох країнах світу її розвиток фінансуєтьсяза рахунок державних коштів. У низці країн основна частина електроенергетичнихпотужностей належить державі (Франція, Великобританія, Італія тощо), у США таЯпонії – приватним компаніям, а в інших – змішаним компаніям з більшим абоменшим контролем держави (ФРН, Іспанія). [2, c.17]
Розміщенняелектроенергетики залежить від двох факторів: наявності паливно-енергетичнихресурсів і споживачів електроенергії.
Усіелектростанції за енергетичними ресурсами поділяються на 4 види:
– тепловіелектростанції (працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі);
– гідравлічні (використовуютьгідроресурси);
– атомні (як паливо використовуютьзбагачений уран або інші радіоактивні елементи);
– електростанції, використовуютьнетрадиційні джерела енергії (вітер, сонце).
Заобсягом виробництва електроенергії перше місце у світі належить США; 75%світового виробітку електроенергії припадає на США, Росію, Японію, Китай,Канаду, Німеччину, Францію, Великобританію, Бразилію та Італію.
Електроенергіявиробляється здебільшого за рахунок невідновлюваних джерел – вугілля, нафти,природного газу тощо. Єдиним відновлюваним джерелом енергії є гідроенергетика.Потенційні запаси гідроресурсів на Землі визначаються на 3750 млн кВт.Щоправда, економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17%.Особливо великі гідроенергетичні ресурси зосереджені у Південній Америці,Південно-Східній Азії, Африці, хоча освоєні вони недостатньо. У Західній Європігідроресурси використовуються на 80%. Загальна встановлена потужністьгідроелектростанцій світу становить 300 тис. МВт, а щороку виробляєтьсяелектроенергії – 11550 млрд кВтЧгод.
Провідна рольв електроенергетиці належить теплоелектростанціям – ДРЕС і ТЕС1. Вонивиробляють понад 60% усієї електричної енергії.
Теплоенергетика— галузь теплотехніки, що займається перетворенням теплоти в інші види енергії,головним чином у механічну й електричну. Для генерування механічної енергії зарахунок теплоти використовують теплосилові установки; отримана в цих установкахмеханічна енергія використовується для приведення вдію робочих машин(металообробних верстатів, автомобілів, конвеєрів і т.д.) чи електромеханічнихгенераторів, за допомогою яких виробляється електроенергія. Установки, у яких перетвореннятеплоти в електроенергію здійснюється без електромеханічних генераторів,називаються установками прямого перетворення енергії. До них відносятьмагнітогідродинамічні генератори, термоелектричні генератори, термоемісійніперетворювачі енергії.
ПеревагоюТЕС є відносно вільне розміщення, вдвічі дешевша вартість капіталовкладеньпорівняно з гідроелектростанціями. Найбільша кількість великих теплових ДРЕС уДонбасі: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська, Слов’янська (Донецька обл.)та інші. Найбільшими ДРЕС також є Криворізька-2, Придніпровська(Дніпропетровська обл.), Зміївська (Харківська обл.), Бурштинська(Івано-Франківська обл.), Запорізька (Запорізька обл.), Ладижинська (Вінницькаобл.), Трипільска (Київська обл.), Добротвірська (Львівська обл.) та інші.
Дедалібільшого значення набувають теплоелектроцентралі (ТЕЦ). Їх будують поблизуспоживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий (10-12 км), протекоефіцієнт корисного використання тепла становить майже 70%, тоді як на ТЕС –тільки 30-35%. ТЕЦ обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них: КиївськіТЕЦ-5 та ТЕЦ-6, Дарницька, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Краматорська та інші.
За останніроки сумарна потужність електростанцій зросла (до 55 млн. кВт годин), а щорічневиробництво електроенергії зменшилось з 300 млрд. кВт годин до 150 (1996 р.).Потужні ЛЕП з’єднують енергомережі України, Росії. Найбільшим споживачемелектроенергії є промисловість (65%), транспорт і сільське господарство (по10%), будівництво та інші галузі.
Збагаченекам’яне вугілля нерідко перевозять до ТЕС на чималі відстані, використовуючидля цього водний транспорт (як-от на Великих озерах у США й Канаді або річкоюРейном у ФРН), маршрутні залізничні вуглевози (як-от у Канаді).
Місце дляспорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показниківтранспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевезти паливо, то ТЕСдоцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічніпоказники має електронний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерелпалива. [5, c.93]
Періодичнийремонт і модернізація морально застарілих українських теплових електростанційпотребують великих фінансових витрат, які не розв’язують проблеми підвищеннянадійності енергосистеми країни та зниження забруднення навколишньогосередовища оксидами вуглецю, сірки та азоту.
В останніроки особливо негативно на стан теплової енергетики впливає робота вманевровому режимі, що зумовлено «провалом» споживання електроенергії в нічнийчас (із 23.00 до 6.00). За даними Мінпаливенерго України, нічний надлишокпотужностей в Україні перевищує 1100 МВт і має тенденцію до зростання. Длявикористання цього надлишку і згладжування добового графіка споживаннявикористовуються робота енергоємних промислових підприємств і акумулюваннянадлишкової енергії в нічний час. В Україні застосовуються гідроакумулюючістанції, вироблення теплоти вночі та її використання в денний час. Проте обидвавиди акумулювання характеризуються великими тепловими та гідравлічнимивтратами, які можуть сягати 35%.
Для цієї метиможна використовувати промислові газові турбіни, добре пристосовані для роботив маневровому режимі. Газові турбіни є одним із головних складовихпаливно-енергетичного комплексу багатьох країн світу. Сьогодні більш як 65%нових електрогенеруючих потужностей, що вводяться в експлуатацію у світі(базовий і маневровий режими), грунтуються на використанні парогазовихустановок (ПГУ) і газотурбінних теплових електростанцій, що перевершують забагатьма показниками традиційні пиловугільні паротурбінні станції.
Газовітурбіни нового покоління мають високий коефіцієнт корисної дії,характеризуються експлуатаційною надійністю, виробляються в усьому світі тазабезпечені розвиненою системою сервісного обслуговування. Вони застосовуютьсяв широкому діапазоні потужностей, використовуються в режимі очікування дляпокриття пікових навантажень, а також при постійному навантаженні. Удіапазоні потужностей від 60 до 120 МВт близько 60% газових турбін покривають піковінавантаження, а більш як 85% надпотужних газових турбін (180 МВт і більше)використовуються для виробництва електроенергії в базовому режимі.
Україна маєвласні розробки в сфері парогазових установок середньої та великої потужності,які можуть бути використані для покриття пікових навантажень. Серійнапарогазова установка виробництва ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» потужністю 70 МВт(к.к.д. 48,5%) і російсько-українська ПГУ-162 потужністю 162 МВт (к.к.д. 50%)не поступаються за економічністю зарубіжним аналогам. Більш потужнаросійсько-українська ПГУ-325 (325 МВт) із к.к.д. 52%, що експлуатується вРосії, не набагато програє зарубіжним газовим турбінам компаній Siemens AG іGeneral Electric, к.к.д. яких для такого діапазону потужності становить 55—57%.Що ж до газотурбінних установок на основі технологій STIG і «Водолій», тоодинична потужність серійних українських установок не перевищує 40 МВт, і зцієї причини використовувати їх для покриття пікових навантажень поки щоскладно.
У 2007 роціна ТЕЦ м. Саки (АР Крим) була побудована ПГУ-20 потужністю 20 МВт, у 2008-мурозроблений і перебуває на початковій стадії проект енергоблоку ПГУ-70потужністю 74 МВт у м. Калуш Івано-Франківської області. Дещо раніше булирозроблені, але поки що не реалізовані проекти ПГЕС-240 (240 МВт) у м. ІзмаїлОдеської області та ПГУ-360 (360 МВт) в Одесі. [7]
Отже,тривала експлуатаціязастарілих теплових електростанцій у маневровому режимі загрожує виходом ізладу енергосистеми України. Щоб запобігти цьому, необхідно забезпечити роботуТЕС в умовах, близьких до постійного навантаження, тобто використовувати дляпокриття дефіциту електроенергії в денний час якісь інші джерела енергії.
3. Зовнішняторгівля: структура і тенденції розвитку в цілому та по окремих групах країн
Зовнішнізв’язки – це взаємообмін з іншими країнами світу продуктами матеріальноговиробництва, енергією, інформацією, послугами на основі міжнародного поділупраці; співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язанняглобальних проблем людства; здійснення культурних, освітянських та іншихгромадських та особистих контактів.
Зовнішнізв’язки мають розгалужену структуру. За змістом та характером вони поділяютьсяна економічні, політичні, наукові, інформаційні тощо. Згідно з тривалістювиділяються постійні та епізодичні зв’язки.
Зовнішніекономічні зв’язки держави – це взаємообмін з країнами світу продуктамиматеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основіміжнародного поділу праці.
Формизовнішньоекономічних зв’язків України різноманітні: зовнішня торгівля;міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва; експорт та імпорткапіталів і робочої сили; надання та одержання послуг (виробничих,транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових,експортно- чи імпортно посередницьких, юридичних); міжнародне спільнепідприємництво, спільне будівництво підприємств, науково-технічнеспівробітництво; кредитування та інвестування; проведення на комерційній основівиставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо. [3, c.251]
Однієюз найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна торгівля. Вона характеризується такимиосновними показниками: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдозовнішьоторговельного балансу, географія торгівлі. Найбільш істотною їїхарактеристикою є товарообіг – обіг товарів, який забезпечує рух товарних масзі сфери виробництва до сфери споживання. Показниками міжнародного товарообігує експорт (вивезення) та імпорт (ввезення) товарів або капіталів.
Усистемі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві машині устаткування (тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі,сільськогосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальнатехніка), продукції чорної металургії (прокат, залізна і марганцева руди),вугілля, зброї, харчових продуктів (цукор, олія, борошно, сіль, кондитерськівироби, м’ясо, молоко, горілка), хімікатів і т.д. Україна імпортує: нафту, газ,руди кольорових металів, деревину, бавовну, одяг, взуття, калійні добрива,верстати та обладнання для легкої й харчової промисловості, свердловинніустановки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлозу, рибу,кондитерські та плодоовочеві вироби, алкогольні напої.
У нинішніхумовах господарство України переживає тривалу економічну кризу, що негативновпливає і на стан зовнішньої торгівлі.
У2005 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною і країнами-членами ЄСспостерігалися протилежні тенденції: зменшення обсягів експорту товарівсупроводжувалося суттєвим зростанням їх імпорту. Одночасно відбувалося зростанняобсягів зовнішньоторговельних послуг та прямих іноземних інвестицій між ними.
Експорттоварів до країн ЄС склав 9209,2 млн.дол., імпорт – 11873,9 млн.дол. Порівняноз 2004р. експорт зменшився на 5,8%, імпорт збільшився на 26,7%. Негативнесальдо становило 2664,7 млн.дол. проти позитивного у сумі 405,7 млн.дол. у2004р. Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,8, у 2004р. – 1.
Головнимипартнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Італія(відповідно 1893,9 і 1030,3 млн.дол.), Німеччина (1286,2 і 3384,2 млн.дол). таПольща (1010,9 і 1406,7 млн.дол.). [7]
Обсягиімпорту товарів збільшились з усіх країн ЄС, крім Мальти. При цьому, обсягімпорту з Німеччини збільшився на 611,7 млн.дол. (на 22,1%), Польщі – на 398,5млн.дол. (на 39,5%), Угорщини – на 176,5 млн.дол. (на 37,4%), ЧеськоїРеспубліки – 163,3 млн.дол. (на 37,9%), Італії – на 150,6 млн.дол (на 17,1%).
Вагомучастку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорніметали – 21,2%, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 19,3%,руди, шлаки та зола – 6,9%, одяг текстильний – 5,7%, деревина та вироби здеревини – 4%, вироби з чорних металів – 3,9%.
Найбільшіобсяги експорту чорних металів здійснювались до Італії, Польщі, Німеччини;енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – до Італії,Німеччини, Кіпру; руд, шлаків та золи – до Словаччини, Чеської Республіки,Австрії; одягу текстильного – до Німеччини, Франції, Сполученого Королівства;деревини та виробів з деревини – до Угорщини, Польщі, Італії; виробів з чорнихметалів – до Іспанії, Німеччини, Італії.
Основутоварного імпорту з країн ЄС складали механічне обладнання – 18,2%, електричні машиниі устаткування – 11,8%, наземні транспортні засоби, крім залізничних – 10,6%,полімерні матеріали, пластмаси – 7,1%, фармацевтична продукція – 6%, папір такартон – 4,8%.
Найбільшіімпортні надходження механічного обладнання здійснювались з Німеччини, Італії,Франції; електричних машин і устаткування – з Німеччини, Швеції, ЧеськоїРеспубліки; наземних транспортних засобів, крім залізничних – з Німеччини,Польщі, Угорщини; полімерних матеріалів, пластмас – з Німеччини, Польщі,Угорщини; фармацевтичної продукції – з Німеччини, Франції, Угорщини; паперу такартону – з Польщі, Фінляндії, Німеччини. [7]
У 2005р.експорт послуг України до країн ЄС збільшився на 13,4% і становив 1726,1млн.дол., імпорт – відповідно на 44,9% і становив 1284,2 млн.дол.; позитивнесальдо зовнішньої торгівлі становило 441,9 млн.дол. (у 2004р.– 636,2 млн.дол.).Питома вага експорту послуг до країн ЄС у загальному обсязі складала 28,1%,імпорту – 43,8% (у 2004р. відповідно 28,7% і 43%).
Імпортпослуг до України збільшився на 398,1 млн.дол., у т.ч. з Австрії – на 58,9млн.дол. (в 1,9 раза), Сполученого Королівства – на 124,3 млн. дол. (в 1,8раза), Нідерландів – на 27,4 млн.дол. (в 1,7 раза), Німеччини – на 27,5млн.дол. (на 19,1%), Польщі – на 11,6 млн.дол. (на 17,6%), Швеції – на 30,7млн.дол. (в 1,5 раза), Кіпру – на 101,8 млн.дол. (в 1,9 раза). Одночасноскоротилися обсяги імпорту послуг з Литви – на 42,1 млн.дол. (в 7,3 раза),Латвії – на 5,9 млн.дол. (на 31,3%), Чеської Республіки – на 2,3 млн.дол. ( на11,3 %).
Головнимипартнерами, на які припадало більше половини обсягу експорту, є – СполученеКоролівство, Кіпр, Німеччина, Бельгія, Угорщина, імпорту – СполученеКоролівство, Кіпр, Німеччина, Австрія, Швеція.
Найбільшупитому вагу в експорті послуг до Сполученого Королівства займали транспортні(68,3%), різні ділові, професійні та технічні (16,4%) послуги, у імпорті –різні ділові, професійні та технічні (21,8%), фінансові (34,1%), роялті таліцензійні (9,5%) послуги. Експорт послуг до цієї країни скоротився на 6,3млн.дол. (на 2%) за рахунок транспортних послуг – на 3,8 млн.дол. (на 1,8%).,послуг зв’язку – на 6,3 млн.дол. (на 11,1%), роялті та ліцензійних – на 14,7млн.дол. (у 14,1 раза). Найбільшу питому вагу в експорті послуг до Кіпрузаймали транспортні послуги (85%), в імпорті – роялті та ліцензійні (42,5%),різні ділові, професійні та технічні (14,3%) послуги, операційний лізінг(20,1%). Експорт послуг до цієї країни зріс на 92,6 млн.дол. (в 1,6 раза) зарахунок транспортних послуг – на 88,8 млн.дол. (в 1,8 раза). Імпорт послуг зрісна 101,8 млн.дол. (в 1,9 раза) за рахунок роялті та ліцензійних послуг – на43,3 млн.дол. (в 1,9 раза), операційного лізінгу – на 15 млн.дол. (у 2,9 раза).
Обсягпрямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2006 становив 11746,3млн.дол. США, що складає 71,7% загального обсягу інвестицій в Україну (на01.01.2005 – 4946,3 млн.дол., 54,7%).[6, c.101]
Головнимикраїнами-інвесторами, на які припадає 88,2% загального обсягу інвестицій з ЄС,є Німеччина – 5505,5 млн.дол. (46,9% загального обсягу інвестицій з країн ЄС),Кіпр – 1562,0 млн.дол. (13,3%), Австрія – 1423,6 млн.дол. (12,1%), СполученеКоролівство – 1155,3 млн.дол. (9,8%), Нідерланди – 721,8 млн.дол. (6,1%). Обсягінвестицій з України в економіку країн ЄС на 01.01.2006 склав 58,6 млн.дол., щостановить 26,9% загального обсягу інвестицій з України.
Найбільшіобсяги інвестицій здійснені в Польщу – 20,3 млн.дол. (34,6% загального обсягуінвестицій в країни ЄС), Сполучене Королівство – 13,9 млн.дол. (23,7%), Іспанію– 13,8 млн.дол. (23,6%) та Австрію – 4,6 млн.дол. США (7,8%).
Ефективнаучасть країни в міжнародному поділі праці, входження до міжнародногоекономічного простору надалі все більше залежатиме не тільки від природнихфакторів, а й від якості національного економічного і науково-технічногопотенціалу та надійних гарантованих і взаємовигідних умов співробітництваіноземних країн з Україною, їхніх фірм, міжнародних організацій.
Висновки
Отже, змістдержавної регіональної політики повинен зводитися, в тому числі, і доперенесення значної частини управлінських функцій в регіони. Основою для новогоадміністративно-територіального поділу України стануть нові реалії і тенденціїїї економічного розвитку. Можливо, саме це стане основою для складання новихрегіонів, які більш органічно і взаємовигідно складатимуться в одну країну.Можливо. Але для того, щоб завтра стало так, потрібно надати імпульс розвитковітих регіонів, які є в Україні сьогодні.
Завиробництвом електроенергії провідну роль у світі займаєтеплоенергетика.На території України знаходиться більше десяти теплових електростанцій, а Найбільша кількість великих тепловихДРЕС у Донбасі.Але на сучасному етапі галузь теплоенергетики потребує використання новихтехнологій для зменшення забруднення навколишнього середовища та збільшенняобсягів виробництва електроенергії.
Середособливостей сучасних світових процесів, щосуттєво впливають на зовнішню торгівлю України, виявляються наступні: посилення монополізації та тиску на«слабкі країни»;посилення ціновоїконкуренції; структурні зрушення у світовомугосподарстві та інші.
Створення ефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельногопотенціалу в Україні повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:
– кредитно-страхова підтримка інноваційі розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв;
– надання податкових пільг виробникампріоритетної продукції й експортерам;
– розробка і фінансування програмрозвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у рамках спеціальностворених фондів;
– розробка і прийняттяміждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдині принципизаставних операцій, страхування ризиків, валютний й експортний контроль;
– заохочення прямих інвестиційнаціональних інвесторів.
Список використаної літератури:
1. Закон України«Про стимулювання розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 року № 850-IV.
2. Гусєв В.,Темиргалієв Р. Світовий досвід державного регулювання галузевих татехнологічних структурних зрушень у промисловості // Вісник НАДУ. — 2007. — №1.- с.17.
3. Дідківська Л.І.,Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес,2000. – 428 с.
4. Качан Є.П.Розміщення продуктивних сил України. Підручник. – К.: ВД «Юридичнакнига», 2001. — 552 с.
5. Розміщенняпродуктивних сил: Посібник / Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Євтушенко Г.І. — К.,2000 — 264 с.
6. СтеценкоТ.О. Аналіз регіональної економіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 116с.
7. СайтДержавного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua/