Сучасний стан та тенденції розвиткуукраїнських екологічних організацій
екологічнийорганізація міжнародний співпраця
У новому тисячолітті в Україні, як і в усьому світі, проблеми,пов’язані з охороною навколишнього природного середовища залишаються невирішенимиі перейшли в категорію глобальних проблем людства, потребують негайного вирішення.На жаль, заходи, котрі проводяться світовою спільнотою загалом та природоохороннимиорганізаціями зокрема не дають значних позитивних результатів у цій сфері. Головноюпричиною невдач, на мій погляд, є економічна незацікавленість урядів багатьох державта крупних підприємців у проведенні прозорої екологічної політики та діяльності,хоча деякі фундаментальні кроки в цьому напрямку були зроблені (наприклад, підписанняКіотського протоколу), що є доказом визнання існуючих екологічних проблем, котріставлять під загрозу нормальне функціонування природи і як наслідок, існування людствана Землі.
Актуальністьстатті полягає в тому, що у зв’язку з переосмисленням ролі діяльності людини наприродне середовище, яка вже розуміється не як суто споживацька, набуваючи ознакраціоналізації та урегульованості, а також поступовим переходом на європейські стандартиприродоохоронного законодавства діяльність українських екологічних організацій слідрозглянути в контексті сьогодення з урахуванням сучасних тенденцій.
Метою статті є визначення ролі екологічних організацій в Україні,їх стан та тенденції розвитку.
Дослідженням ролі та стану українських екологічних організаційприділяло увагу ряд вчених М. Лациба, О. Вінніков, М. Банчук, В. Бебик, Р.Войнович,А. Галич, В.Лось тощо. та інші, серед них особливої уваги заслуговує Крима Т.А.,Андрусевич А.О. Однак достатньо глибокого та різнобічного дослідження по даній проблематиціне було проведено.
Під впливом глобалізаційних процесів відбувається трансформаціягромадянського суспільства, його діяльність починає виходити на якісно новий, глобалізаційнийрівень. Відбувається формування нової суспільно-політичної одиниці-глобального громадянськогосуспільства [1]. Основним елементом глобального громадянського суспільства є неурядовіорганізації, серед них займають місце й природоохоронні організації. Саме тому діяльністьекологічних організацій слід розглядати не тільки з суто екологічного, а й з правовогоаспекту, оскільки кількість таких організацій та якість їхньої діяльності свідчитьпро рівень розвитку громадянського суспільства в нашій державі та регулюється нормативно-правовимиактами.
Характеризуючи діяльність екологічних організацій в Україні,не можна не звернутися до минулого. Початок відкриття екологічних організацій вУкраїні за типом західноєвропейських пов’язаний з розвитком міжнародного екологічногоруху. У першій половині 1990-х рр., коли активність дружин з охорони природи радянськоготипу була мінімальною, в країні з’явилися представники міжнародних природоохороннихорганізацій. Починалося все з надання окремих «екологічних» грантів на вирішенняокремих екологічних проблем, але з часом запрацювали систематичні програми, у Києвівідкрились представництва різних міжнародних та всесвітніх природоохоронних організацій.Як приклади організацій, зареєстрованих на той час, можна привести наступні: українськевідділення міжнародної організації «Грінпіс», Українську екологічну організацію«Зелений світ», Екологічний союз «Врятування від Чорнобиля», Національний екологічнийцентр України «Довкілля», Асоціація «Економіст» тощо [3]. Це свідчить про недосконалістьекологічного законодавства, котре існувало на той час та неспроможність держави належнимчином організувати екологічну діяльність зацікавлених громадян та організацій. Зчасом кількість екологічних організацій збільшувалась, та з іншого боку в той жечас багато організацій припиняло свою діяльність, що свідчить про нестабільністьекологічного руху в Україні.
Важливу роль у напрямку роботи екологічних організації є їхналежність до одного з двох видів: вітчизняні та міжнародні екологічні організації,що в багатьох аспектах впливає на напрямок їх діяльності.
Говорячи про екологічні організації, не можна не згадати протаку міжнародну екологічну організацію як «Грінпіс», яка зробила значнийвнесок в сучасний природоохоронний рух. На Україні сприяла вирішенню таких проблем:охорона озонового шару, захист атмосфери, поводження з відходами, захист Чорногоморя, проблеми Чорнобиля, тощо. На даний момент «Грінпіс» припинив свою діяльністьв Україні.
До вітчизнянихекологічних організацій відносяться такі: «Товариство охорони та вивчення птахівУкраїни», «Українська молодіжна екологічна ліга», «Українське товариство охорониприроди», «Фонд рятування дітей України від Чорнобильської трагедії», «Обласна екологічнаасоціація «Зелений Рух Донбасу»», «Дитяче екологічне об’єднання «Пролісок»». Вітчизняніекологічні організації, в свою чергу, розділяються на три форми діяльності із організаційноїструктури, сфери та методів діяльності в сучасних умовах: організації політико–лобістськогохарактеру («Українське товариство охорони природи», «Українська екологічна асоціація«Зелений світ»», Національний екологічний центр України тощо), ресурсні центри («Всеукраїнськаекологічна ліга», «Громадська ініціатива», Центр громадської дипломатії «ДовкілляXXI» тощо) та організаціїмісцевої дії («Фонд екологічної реконструкції», «Товариство охорони та вивченняптахів України», різноманітні обласні місцевих громадських рухів)[2]. Для екологічнихорганізацій політико–лобістського характеру та організацій місцевої дії характерноспрямування діяльності на вирішення внутрішньодержавних проблем, в той час, як організаціїдругого типу мають за мету розширення міжнародних зв’язків. Організації політико–лобістськогохарактеру переважно є результатом діяльності тих організацій, що первинно виниклияк реакція на Чорнобильську катастрофу, а зараз вони, розширивши сферу своїх пріоритетів,почали орієнтуватися на підтримку з боку держави. Ресурсні центри та організаціїмісцевої дії переважно сформувались на основі тих, що виникли на хвилі демократизаціїсуспільства.
Сучаснийстан розвитку екологічних організацій характеризується спільними ознаками, які виявляютьреальні проблеми їхнього функціонування. До таких ознак можна віднести відсутністьцілісної стратегії діяльності, низький рівень організаційно-фінансового розвиткута негативне сприйняття українським суспільством. Слід зазначити, що такий стансправ характерний не тільки для вітчизняних екологічних організацій, а й для екологічнихорганізацій, що функціонують у Європейському Союзі. Річ у тому, що екологічні організаціїнекомерційні, їх діяльність, в основному, ґрунтується на ентузіазмі активістів.Тому декотрі екологічні організації приймають фінансову підтримку від урядів, щопризводить до їх залежності від державних інститутів. Саме тому «Грінпіс» принципововідмовляється від фінансування будь-якими державними інститутами, що в певній мірівпливає на об’єктивність діяльності організації)[4]. Щодо України, то діяльністьекологічних організацій в цілому не можна назвати достатньо ефективною, оскільки,незважаючи на існування вище перелічених екологічних організацій, у суспільствіне виникає високої зацікавленості щодо екологічних проблем України та планети загалом,і, як наслідок, майже відсутнє екологічне виховання підростаючого покоління.
Однакнайважливішою проблемою є недостатнє правове регулювання діяльності екологічнихорганізацій, що перешкоджає налагодженню міжнародної екологічної співпраці (наприклад,неврегульованим залишається можливість використання коштів іноземних партнерів).Задля покращення ситуації необхідно розробити нормативно-правові акти, котрі б регулювалидіяльність екологічних організацій; також необхідно надати можливість екологічниморганізаціям поширювати екологічну інформацію за допомогою ЗМІ (надавати певнийобсяг ефірного часу на радіо, телебаченні бюджетним коштом); проводити різноманітніекологічні наукові конференції, олімпіади, конкурси тощо задля привертання увагимолоді до екологічних проблем і підвищення екологічної культури.
Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що загаломсучасний стан та тенденції розвитку українських екологічних організацій відповідаєтенденціям діяльності міжнародних екологічних організацій, а стан цей, на мій поглядє незадовільним. Причиною цьому є, насамперед, правова неврегульованість діяльностіекологічних організацій, низький рівень організаційно-фінансового розвитку. Необхіднотерміново вживати заходів щодо покращення правового та соціального клімату для діяльностіекологічних організацій, оскільки не можна нехтувати станом навколишнього природногосередовища України з його численними проблемами.
Література
1.Трима К.А.Особливості діяльності українських екологічних організацій в умовх глобалізації[Електронний ресурс]– Режимдоступу:http://oo8.mail.yandex.net/static/052f8b303b1744de899f1a1635a9adb8/pdf001.png
2.Андрусевич А.Неурядові екологічні організації в Україні: проблеми становлення та розвитку[Електронний ресурс] / А. Андрусевич. – Режим доступу:www.ji.lviv.ua/n41texts/andrusevych.htm.
3.Громадськаоцінка екологічної політики в Україні. Доповідь українських екологічнихорганізацій. — К.: ГРВОПС, 2003
4.Стрельцов В.ЮДетермінати розвитку груп інтересів в ЄС [Електронний ресурс]– Режим доступу:www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-2/doc/5/04.pdf
5.Екологічніпроблеми розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні. – К., 2000