Тема: Судові витрати.Судові штрафи.
План
1. Поняття та види судових витрат в цивільному процесі, їхзначення. 3
2. Державне мито: обчислення, порядок сплати, поверненнядержавного мита. 5
3. Витрати, пов’язані з розглядом справи. 16
4. Звільнення від сплати судових витрат. Розподіл судовихвитрат та їх відшкодування. 20
5. Цивільні процесуальні штрафи. 23
Джерела. 31
1. Поняття та видисудових витрат в цивільному процесі, їх значення
Витрати по провадженню справи в цивільномусудочинстві в Цивільному процесуальному кодексі України[1] (далі потексту ЦПК) мають назву «Судові витратив (глава 5), яка, не зовсім точно віддзеркалюєїх правову природу. Ними є витрати, які несуть сторони, треті особи зсамостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники ізаінтересовані особи у справах окремого провадження та у деяких справах, щовиникають з адміністративно-правових відносин, за вчинення в їх інтересахцивільних процесуальних дій, пов’язаних з розглядом справи судом і виконаннямпо ній рішення.
Витрати по провадженню справи в цивільномусудочинстві складаються з двох видів — державного мита і витрат, пов’язаних з розглядомсправи (ст. 63 ЦПК).
У законодавчому визначенні державним митом єгрошовий збір, що справляється державними органами в установленому розмірі зфізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інтересах окремих дій та видачудокументів, що мають юридичне значення[2].В цивільному судочинстві — державне мито — грошовий збір, що справляється всудових органах з заяв і скарг, котрі подаються громадянами і юридичнимиособами до суду, та за видачу їм копії документів — судових рішень, ухвал,постанов, і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.
Обов’язок сплачувати державне мито за веденняцивільних справ у судах, що покладений на заінтересованих у справі осіб, має замету забезпечити відшкодування державі певної частини коштів, що витрачаютьсяна утримання і функціонування судової влади. Введення державного мита запровадження цивільних справ в суді (правильне за своєю суттю), може мати йнегативні наслідки — перешкоджати наданню державою судового захисту. Томурозмір такого мита незначний, а подекуди громадяни з врахуванням майнового їхстану зовсім звільняються від його сплати.
Витрати, пов’язані з розглядом справи,складаються:
/> з сум, що підлягаютьвиплаті свідкам, експертам, перекладачам;
/> з витрат напроведення огляду на місці, на розшук відповідача;
/> з витрат, пов’язанихз виконанням рішення тощо.
Розмір витрат, пов’язаних з розглядом справи всуді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовнихвимог та їх характеру, а від фактичних затрат, пов’язаних з участю у справісвідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій. Витрати,пов’язані з розглядом цивільної справи в суді, покладені на сторін та іншихзаінтересованих осіб, покликані:
/> гарантуватидобровільне виконання ними своїх обов’язків із спірних матеріальнихправовідносин;
/> запобігатитяганині, пред’явленню безпідставних позовів;
/> виникненнюнедобросовісних спорів проти законних і обґрунтованих вимог сторони;
/> сприяти економіїцивільних процесуальних засобів.
Правовий режим справляння державного мита ісплати інших витрат по провадженню цивільної справи в суді врегульованийстаттями 63—81 ЦПК, іншими законами і підзаконними актами України[3]. 2.Державне мито: обчислення, порядок сплати, повернення державного мита.
Об’єктом справляння державного мита в судахвиступають цивільні процесуальні документи, перелік яких чітко і повно визначенийв нормативному порядку.
Державне мито справляється:
1) з позовних заяв;
2) із зустрічних позовних заяв;
3) із заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги напредмет спору між сторонами;
4) із скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державнихорганів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності;
5) із скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій;
6) із касаційних скарг на рішення судів;
7) із скарг на рішення, що набрали законної сили;
8) із заяв і скарг у справах окремого провадження;
9) за повторну видачу копії судового рішення, ухвали, постанови.
До позовних заяв, з яких справляється державнемито, відносяться, зокрема, заяви, в котрих виражені позовні вимоги проприсудження відповідної суми грошей, про право власності на будівлі чи іншемайно, про визнання права одного із подружжя на частку у спільному суміснонажитому майні за час шлюбу, про поділ майна в натурі, про виділ частки майнаіз спільної часткової власності, про визнання договорів відчуження майна(купівлі-продажу, дарування, заповіту) та інших недійсними, інші заяви, щоподаються особами для захисту порушених чи оспорюваних прав і охоронюванихзаконом інтересів, які виникають з цивільних, шлюбно-сімейних, житлових,земельних, трудових, природоохоронних та інших матеріально-правових відносин.
До заяв і скарг у справах окремого провадження, зяких справляється мито, відносяться:
/> заява провизнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним;
/> заява провизнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
/> заява провстановлення неправильності запису в актах громадянського стану;
/> заява провстановлення фактів, що мають юридичне значення;
/> заява провідновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника, скарга нанотаріальні дії або на відмову в їх вчиненні;
/> заява провсиновлення дитини.
Скаргами на рішення судів, що набрали законноїсили, та з яких справляється мито, є скарги, які подаються до правомочних посадовихосіб суду і прокуратури, про опротестування ними рішення у порядку нагляду. Доних відносяться заяви, що подаються до суду, про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили.
Інші заяви і скарги, що не відносяться допозовних заяв, заяв і скарг у справах окремого провадження, касаційних скарг іскарг на рішенні судів, що набрали законної сили, не підлягають оплатідержавним митом. Ними є окремі скарги (подаються окремо від касаційної скарги),якими оскаржуються ухвали суду, постановлені одноособово і колегіально упередбачених ст. 323 ЦПК випадках, зокрема: про відмову забезпечити докази (ст.39 ЦПК), визначення ціни позову та судових витрат (ст. 81 ЦПК), відмову взнятті чи зменшенні штрафу, накладеного судом (ст. 83 ЦПК), відмову впоновленні пропущеного строку (ст. 89 ЦПК), а також інші ухвали суду; заяви,які подаються на вирішення окремих питань, що виникають у процесі провадження усправі та виконання по ній судового рішення, — про забезпечення доказів,позову, про вступ у справу третіх осіб без самостійних вимог, про змінупідсудності, зміну чи скасування накладеного судом штрафу, про виправленняописки і явної арифметичної помилки в рішенні, про постановлення додатковогорішення, роз’яснення рішення, про перегляд рішення, ухвали, постанови у зв’язкуз нововиявленими обставинами, про розстрочку або відстрочку виконання, провідвід судового виконавця тощо[4].
Державне мито справляється в такому розмірі ставок:
а) із позовних заяв — 1 відсоток ціни позову,але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
б) із скарг за неправомірні дії органівдержавного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян – 0,2неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
в) із позовних заяв про розірвання шлюбу – 0,2неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу– 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
у разі поділу майна розірванні шлюбу — 1 відсотокціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і небільше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
г) із позовних заяв про розірвання шлюбу зособами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми чи недієздатнимивнаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавленняволі на строк не менше трьох років — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходівгромадян;
д) з позовних заяв про зміну або розірваннядоговору найму житлових приміщень, про продовження строку прийняття спадщини,про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру(або таких, що не підлягають оцінці) – 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходівгромадян;
е) із заяв (скарг) у справах окремого провадження -0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
є) із позовних заяв з переддоговірних спорів — 0,5неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
ж) із позовних заяв про розгляд питань захистучесті та гідності:
із позовних заяв немайнового характеру – 1неоподатковуваний мінімум доходівгромадян;
із позовних заяв про відшкодування моральної(немайнової) шкоди з ціною позову до 100 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян — 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 неоподатковуваного мінімумудоходів громадян;
із позовних заяв про відшкодування моральної(немайнової) шкоди з ціною позову від 100 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян — 5 відсотків ціни позову;
із позовних заяв про відшкодування моральної(немайнової) шкоди з ціною позову понад 10000 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян — 10 відсотків ціни позову;
з) із апеляційних скарг на рішення судів і скаргна рішення, що набрали законної сили — 50 відсотків ставки, що підлягає сплатіпри поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів — ставки,обчисленої виходячи з оспорюваної суми;
и) за повторну видачу копії судового рішення,вироку, ухвали та іншої постанови суду — 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходівгромадян за кожний аркуш копії;
і) із позовних заяв щодо захисту правгромадян на земельну частку (пай) і майновий пай — 0,1 відсотка ціни позову.
Встановлені ставки справляння державного митасвідчать про те, що їх розмір визначений:
а) у відсотковому відношенні до ціни позову;
б) у розмірах частин неоподатковуваного мінімумудоходів громадян, що діє на час сплати мита (з 02 вересня 1996 р. — 17 грн.)[5].
Ціну позову складає грошова сума в гривнях, якавідображає заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відповідача івизначається за правилами, встановленими ст. 65 ЦПК:
1) у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою;
2) у позовах про витребування майна — вартістю відшукуваного майна;
3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, алене більше як за один рік;
4) у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежівабо видач, але не більше як за три роки;
5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі —сукупністю платежів або видач за три роки;
6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою,на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за одинрік;
7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежівабо видач, що залишилися, але не більше як за один рік;
8) у позовах про дострокове розірвання договору майнового найму —сукупністю платежів за користування майном протягом року, що залишається докінця дії договору, але не більше як за три роки;
9) у позовах про право власності на будинки, що належать громадянам на праві приватної власності, — дійсною вартістю будинку, а для будинків,що належать державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, — ненижче їх балансової вартості;
10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, —загальною сумою всіх вимог.
Ціна позову вказується в позовній заяві. Якщозазначена ціна позову явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то цінупозову і розмір мита має визначати суддя, постановивши про це відповіднуухвалу. У випадку, коли в заяві не вказана ціна позову і встановити в моментподання її неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо визначаєрозмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову. Тодіостаточна ціна позову і розмір мита визначаються в рішенні у справі зстягненням недоплаченого або поверненням переплаченого мита. Якщо припостановленні судом рішення загальна сума позову збільшується, митообчислюється виходячи зі збільшеної суми позову. Аналогічно обчислюється мито,коли суд у відповідності з ч. 7 ст. 203 ЦПКвийде за межі заявленихпозивачем вимог.
При поданні позову разом кількома позивачами доодного або кількох відповідачів державне мито обчислюється виходячи з загальноїсуми позову і сплачується позивачем пропорційно частки поданих кожним вимог.
З загальної суми позову мито справляється такожпри поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів та при об’єднаннісуддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог (ст. 144 ЦПК).
Позовні заяви колективних сільськогосподарськихпідприємств, селянських (фермерських) господарств до громадян, які займаютьсяпідприємницькою діяльністю, до інших громадян про визнання договорів недійснимиабо про зміни і доповнення їх умов оплачуються державним митом за ставками,встановленими для позовних заяв з переддоговірних спорів, — 0,15неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, незалежно від того, оспорюєтьсядоговір у цілому чи лише в якій-небудь частині.
З позовних заяв про право власності на майно, провизнання недійсним договорів відчуження майна, про визнання права на частку вмайні, при виділенні частки із загального майна і про витребування спадкоємцяминалежної їм частки майна державне мито сплачується виходячи з вартостівідшукуваного майна або його частки. У тих випадках, коли позовна заява маєодночасно майновий і немайновий характер, мито сплачується за ставками,встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру. З позовнихзаяв про розірвання шлюбу одночасно з поділом майна державне мито справляєтьсяяк за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.
Державне мито з зустрічних позовних заяв та ззаяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги, сплачується назагальних підставах. Аналогічний порядок встановлений для сплати мита належнимпозивачем при заміні ним неналежного позивача, а також правонаступникомпозивача, якщо мито не було сплачено позивачем.
У випадках виділення судом однієї або кількох ізоб’єднаних позовних вимог в самосійне провадження державне мито, сплачене приподанні позовної заяви, не повертається і перерахунок його розміру непровадиться, а за виділеною в самостійне провадження вимогою мито повторно несплачується.
З повторно поданих позовних заяв, які раніше булизалишені без розгляду, мито сплачується знову на загальних підставах. Прицьому, коли в зв’язку з залишенням позовної заяви без розгляду, мито підлягалоповерненню, але не було повернуто, до повторно поданого позову може бутидоданий первісний документ про сплату мита, якщо не минув рік з дня зарахуванняйого до бюджету.
У справах, які підлягають розгляду у порядкуцивільного судочинства, державне мито сплачується до подання позовної заяви,заяви і скарги та до повторної видачі копії судового рішення чи іншої постановиза місцем виконання таких процесуальних дій. Сплачується мито шляхомбезготівкового перерахування з розрахунку платника митними марками абоготівкою до кредитної установи. Приймання кредитними установами державногомита від громадян здійснюється у всіх випадках з видачею відповідної квитанціїза встановленою формою, а перерахування — видачею примірника платіжногодоручення, завіреного кредитною установою.
З позовів, що подаються до суду в іноземнійвалюті, державне мито сплачується в іноземній валюті.
Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву,скаргу і погашаються підписом судді з зазначенням дати. Квитанція банку ізавірене ним платіжне доручення додаються до позовних заяв, заяв і скарг тазалишаються у цивільній справі в суді.
Сплачене державне мито підлягає поверненнючастково або повністю у випадках, передбачених ст. 69 ЦПК та ст. 8 Декрету «Продержавне мито»:
1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чиннимзаконодавством;
2) відмови в прийнятті заяви, скарги;
3) повернення позивачу позовної заяви, заявнику — заяви чи скарги, аособі, яка оскаржила рішення суду, — касаційної скарги в разі невиконання ними вимог судді про виправлення недоліків, виявлених у зазначенихпроцесуальних документах (ст. 139 ЦПК);
4) закриття провадження в справі з підстав, що остання не підлягаєрозглядові в судах чи заінтересованою особою, яка звернулася до суду, недодержано встановленого для даної категорії справ порядку попередньогопозасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачена(пп. 1, 2 ст. 227 ЦПК);
5) залишення заяви без розгляду з підстав, що заінтересованою особою,яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справпорядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосуванняцього порядку не втрачена, чи подання заяви недієздатною особою (пп. 1, 2 ст.229 ЦПК).
Сплачене державне мито повертається за ухвалоюсудді чи суду фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого вононадійшло, на заяву платника мита, подану ним протягом року з дня зарахуваннямита до бюджету.
На забезпечення більш повного доступу громадян іюридичних осіб до правосуддя і судового захисту їх майнових і особистихнемайнових прав та реалізації положень принципу публічності в цивільномусудочинстві чинним законодавством, поряд з іншими гарантіями, встановленіпільги щодо сплати державного мита окремими категоріями осіб. Відповідно дост. 4 Декрету «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються:
1) позивачі — робітники та службовці — у справах, що виникають зтрудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств,працівники селянських (фермерських) господарств — у справах, пов’язаних з їхтрудовою діяльністю;
2) позивачі у справах, що випливають з авторського права, а також зправа на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та промислові зразки;
3) позивачі у справах про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвомабо іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;
4) позивачі за позовами про стягнення аліментів;
5) громадяни (сторони) у касаційних скаргах і скаргах на рішення, щонабрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;
6) сторони у справах, пов’язаних з відшкодуванням збитків, заподіянихгромадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальноївідповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту,або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чивиправних робіт;
7) позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків,завданих злочином;
8) громадяни, віднесені до першої та другої категорії потерпілихвнаслідок Чорнобильської катастрофи;
9) громадяни, віднесені до третьої категорії потерпілих внаслідокЧорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселен-ня чисамостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження,безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови,що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зонібезумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зонігарантованого добровільного відселення і не менше трьох років;
10) громадяни, віднесені дочетвертої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, якіпостійно проживають або постійно працюють і проживають на території зонипосиленого раді ологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р.вони проживали або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;
11) інваліди ВеликоїВітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, інваліди першої та другоїгруп;
12) державні і громадськіоргани, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися увипадку, передбаченому чинним законодавством, із заявами до суду на захистправ та інтересів інших осіб;
13) органи місцевого тарегіонального самоврядування: за позовами про стягнення з громадян збитків,завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньомусередовищу їхніми діями або бездіяльністю, а також внаслідок невиконання рішеньорганів місцевого та регіонального самоврядування; за позовами про припиненняправа власності на земельну ділянку;
14) органи соціальногострахування та органи соціального захисту — за регресними позовами про стягненняз особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому абочленам його сім’ї, а органи соціального захисту — також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій:
15) позивачі і відповідачі —фінансові органи та державні податкові інспекції;
16) позивачі — Міністерствоохорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісовогогосподарства України та їхні органи на місцях, органи рибоохорони — у справахпро стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненнямнавколишнього середовища, порушенням лісового господарства та нераціональнимвикористанням природних ресурсів і рибних запасів;
17) українські добровільнітовариства «Спілка Чорнобиль», українська спілка ветеранів Афганістану(воїнів-інтернаціоналіс-тів), громадські організації інвалідів, їхніпідприємства та установи, республіканське добровільне об’єднання «Організаціясолдатських матерів України» за позовами, з якими вони звертаються до суду;
18) Національний банк Українита його установи, за винятком госпрозрахункових;
19) Генеральна прокуратураУкраїни та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду вінтересах громадян і державних юридичних осіб;
20) Українська державнастрахова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вонизвертаються до суду в усіх справах, пов’язаних з операціями обов’язковогострахування;
21) Пенсійний фонд України,його підприємства, установи й організації;
22) Фонд України соціальногозахисту інвалідів і його відділення;
23) громадяни за позовами провідшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбаченідоговорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, що булизалучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчихтовариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти на майно громадян.
Місцеві ради мають право встановлювати додатковіпільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується домісцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, якезараховується до державного бюджету України.
Суд або суддя, виходячи з майнового станугромадянина, вправі звільнити його від сплати державного мита у доход держави(ч. 4 ст. 63 ЦПК).
3. Витрати, пов’язані зрозглядом справи
Статтею 63 ЦПК до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать:
1) суми, що підлягають виплаті свідкам і експертам;
2) витрати, пов’язані з проведенням огляду на місці;
3) витрати на розшук відповідача;
4) витрати, пов’язані з виконанням рішення відповідно до ст. 372 ЦПК.
Отже, фактично це витрати, що пов’язані зрозглядом справи в суді і з виконанням в ній рішення.
За викликаними до суду свідками, експертами таперекладачами зберігається їх середній заробіток за місцем роботи. Якщозазначені особи не є працівниками підприємств, установ, організацій, їмвиплачується винагорода за явку до суду або виконану роботу. При виконанні нимипроцесуальних обов’язків свідка, експерта, перекладача за межами постійногомісця проживання, їм відшкодовуються витрати, понесені у зв’язку з переїздом домісця виклику і назад, наймом житла і добові. Свідкам виплачується винагородав розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати на день.
Перекладачам і експертам, яких призначено під часпідготовки справи до розгляду або судового розгляду не в порядку службовогодоручення, за виконану роботу виплачується винагорода.
Експертам за проведення експертизи встановлюєтьсявинагорода в розмірі від двох до п’яти відсотків мінімального розмірузаробітної плати за годину. її розмір визначається суддею залежно відкваліфікації експерта і складності виконуваної роботи. Висновки експертиз,зроблені позаштатними експертами, друкуються в машбюро суду, який призначивекспертизу. Оплата експерту за передрукування висновку провадиться з розрахунку0,4—0,5 відсотка мінімального розміру заробітної плати за аркуш машинописноготексту.
Перекладачам залежно від їх кваліфікаціївстановлені такі розміри винагород:
1) за письмові переклади:
а) текстів, що містять інформаціюсоціально-економічного, філософського, природничо-наукового,науково-теоретичного, виробничо-технічного і довідкового характеру:
з української мови, а також інших мов народів СНДна іноземні мови — від 81 до 156 відсотків мінімального розміру заробітноїплати за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків;
з іноземної мови на українську, а також на іншімови народів СНД, з однієї мови народів СНД на інші мови народів СНД — від 62до 125 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторський аркуш(40 тис. друкованих (рукописних) знаків);
б) судово-слідчих матеріалів (протоколи слідчих ісудових дій, обвинувальні висновки, вироки і рішення судів, скарги і заявигромадян та інші документи):
з української мови, а також мов народівСНД на іноземні мови — від 59 до 119 відсотків мінімального розміру заробітноїплати за один авторський аркуш;
з іноземної мовина українську, а також наінші мови народів СНД, з однієї мови народів СНД на інші мови народів СНД — від50 до 94 відсотків мінімального розміру заробітної плати за один авторськийаркуш;
з рідкісних мов, з писемністю в’яззю,власною графікою, ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, як іпереклади на іноземні мови, віднесені до рідкісних мов, що мають писемністьв’яззю, власну графіку, написання ієрогліфами, клинописом, оплачуються іззбільшенням ставок на 25 відсотків;
2) за усні переклади: з розрахунку чотиривідсотки мінімального розміру заробітної плати на годину із збільшенням цієїпогодинної ставки до п’яти відсотків мінімального розміру заробітної плати призастосуванні рідкісних європейських і східних мов[6].
За правилом ст. 73 ЦПК кошти, необхідні на оплатусвідків, експертів, а також на проведення огляду на місці, вносить напередсторона, яка порушила відповідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд намісці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібнідля цього кошти вносяться обома сторонами порівну. Перелічені суми невносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат. В таких випадкахоплата провадиться з коштів, що відпускаються за кошторисом.
Виплата винагороди свідкам, експертам,перекладачам, а також відшкодування їм витрат у зв’язку з явкою провадиться заухвалою судді негайно після виконання ними своїх процесуальних обов’язківнезалежно від стягнення з сторін сум, необхідних для цього.
Відшкодування витрат військовослужбовців, яківикликаються до суду як свідки, законні представники потерпілих, експерти,перекладачі (проїзд, витрати по найму жилого приміщення, добові), провадитьсяза вимогою військових частин за встановленими нормами. Самимвійськовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.
Окремий порядок передбачений для стягненнявитрат, пов’язаних з розшуком відповідача, місце фактичного перебування якогоневідоме, і що можливо як за ініціативою суду, так і за заявою позивача. Дляцього суд (суддя) виносить ухвалу, покладаючи розшук відповідача на органивнутрішніх справ, витрати котрих стягуються з відповідача на користь держави врозмірі до п’яти мінімальних заробітних плат[7].
Статтею 372 ЦПК встановлено, що за проведення дійпо виконанню судових рішень плата не стягується. Витрати на зберігання іперевезення майна, на оплату експертів, комісійних, на відрядження і проїзд судовоговиконавця до місця виконання провадяться за кошторисом суду, при якомуперебуває судовий виконавець. Охоронець, якщо ним призначено не боржника абоне члена його сім’ї, одержує за зберігання майна винагороду за встановленоютаксою і відшкодування фактично зроблених витрат по його зберіганню, завідрахуванням фактично одержаної вигоди від використання цього майна (ч. 4 ст.382 ЦПК).
Особи, які виселяються з самоуправно зайнятихжилих приміщень, відшкодовують фактичні витрати, пов’язані з виселенням.Виселення осіб з будинків (жилих приміщень), що загрожують обвалом,провадиться за рахунок відповідних житлових органів державної районноїадміністрації, виконавчих комітетів місцевих рад, підприємств, установ,організацій.
Зазначені витрати, пов’язані з виконанням, — зазберігання і перевезення майна, оплату експертів, комісійних, на відрядження іпроїзд судового виконавця стягуються з боржника у доход держави за ухвалоюсудді незалежно від стягнення з нього майна чи грошових сум.
До витрат, пов’язаних з розглядом справи,відносяться інші витрати, які ст. 63 ЦПК не включені до судових витрат, але посуті є такими. Це, зокрема:
1) витрати заявника у справі окремого провадження про відновленняправ на втрачені цінні папери на пред’явника, пов’язані з публікацією вмісцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного паперу (ст. 279ЦПК);
2) витрати сторони, пов’язані з оплатою допомоги адвоката, який бравучасть у справі (ст. 76 ЦПК), та з оплатою інших осіб, які за чиннимзаконодавством можуть здійснювати в судочинстві у справі цивільне процесуальнепредставництво; 3) витрати сторони за фактичну втрату робочого часу (ст. 77ЦПК).4. Звільнення від сплатисудових витрат. Розподіл судових витрат та їх відшкодування
Витрати, понесені сторонами у справі,розподіляються між ними за правилами, встановленими статтями 75—78 ЦПК.
Стороні, на користь якої постановлено рішення,суд присуджує з другої сторони всі понесені витрати у справі незалежно відтого, що ця сторона була звільнена від їх оплати на користь держави. Якщо позовзадоволено частково, витрати присуджуються позивачеві пропорційно розмірузадоволених судом позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієїчастини позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено. Суд касаційної або наглядовоїінстанції при зміні рішення або постановленні нового рішення відповідно змінюєі розподіл витрат між сторонами.
Витрати, пов’язані з оплатою юридичної допомогиадвоката, який здійснював цивільне процесуальне представництво сторони, накористь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони в розмірі доп’яти відсотків від задоволеної частини позовних вимог. У справах немайновогоі непозовного характеру витрати, пов’язані з оплатою юридичної допомоги адвоката,визначаються судом залежно від складності справи і затраченого часу на її провадження.В аналогічному порядку відшкодовуються стороні витрати, понесені на оплатуюридичної допомоги, наданої особами, які мають право здійснювати в судочинствіу справі цивільне процесуальне представництво.
Витрати, понесені позивачем при відмові його відпозову, відповідачем не відшкодовуються. Але якщо позивач не підтримує своїхвимог внаслідок добровільного їх задоволення відповідачем після пред’явленняпозову, то суд за заявою позивача присуджує з відповідача всі понесені у справівитрати.
Порядок розподілу витрат у справі, в тому числі іна оплату адвоката, сторони можуть передбачити в укладеній між ними мировійугоді. Якщо цього не було зроблено, то стягнення витрат провадиться у порядку,передбаченому ст. 75 ЦПК.
Витрати у справі, понесені стороною,відшкодовуються не тільки другою стороною, а також у передбачених ст. 79 ЦПКвипадках за рахунок держави. Так, при відмові повністю або частково в позовіорганам прокуратури, а також органам державного управління, іншим організаціям,установам, підприємствам і окремим громадянам, які звернулися з вимогою досуду на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб (статті 118, 121 ЦПК),відповідачеві відшкодовуються з коштів бюджету понесені ним у справівитрати повністю або пропорційно тій частині позовних вимог, в якій позивачевівідмовлено.
В разі відмови в позові позивачеві, звільненомувід сплати судових витрат, вони приймаються на рахунок держави. Якщо обидвісторони звільнені від сплати витрат, то понесені судом витрати у зв’язку зрозглядом справи відносяться за рахунок держави.
При відмові в позові до відповідача, який бувпритягнутий як другий відповідач у справі, понесені ним витрати позивачем невідшкодовуються, а відносяться за рахунок держави і відшкодовуються з коштівбюджету (ч. 3 ст. 105 ЦПК).
Особі (позивачу), яка пред’явила позов до сторіну справі про визнання права на описане майно і про виключення цього майна зопису (ст. 385 ЦПК), в разі задоволення судом позову, понесені нею витрати усправі відшкодовуються з коштів бюджету.
Понесенісудом витрати у випадках,передбачених статтями 75 і 80 ЦПК, відшкодовуються державі.
Витрати, понесені судом, стягуються з кожноїсторони пропорційно до тієї частини позову, щодо якої рішення постановленопроти неї, і зараховуються в доход держави. Коли сторона, на користь якоїпостановлено рішення, звільнена від сплати судових витрат, то останністягуються з другої сторони у доход держави.
Так, витрати, понесені судом у зв’язку зрозглядом справи, і державне мито, від сплати яких позивач був звільнений,стягуються з відповідача у доход держави пропорційно задоволеній частиніпозовних вимог. Якщо відповідача звільнено від судових витрат, то при відмові впозові, витрати, понесені судом у зв’язку з розглядом справи, стягуються зпозивача в доход держави.
У випадках задоволення позову частково, коливідповідач звільнений від сплати витрат, понесені судом витрати у зв’язку зрозглядом справи стягуються у доход держави з позивача, не звільненого відсплати судових витрат, пропорційно тій частині позовних вимог, у задоволенніяких відмовлено.
Понесені судом витрати в разі відмови в позовіпозивачеві, звільненому від сплати витрат у справі, не відшкодовуються, априймаються на рахунок держави. Якщо обидві сторони звільнені від сплативитрат, то понесені судом витрати у зв’язку з розглядом справи відносятьсятакож за рахунок держави.
В доход держави стягуються витрати з відповідача(боржника), понесені органами внутрішніх справ на його розшук, оголошений судом(ст. 97 ЦПК).
Суд або суддя на заяву громадянина (сторони,третьої особи з самостійними вимогами, заявника), який повинен відшкодуватидержаві витрати, пов’язані з розглядом справи і виконанням судового рішення,виходячи з майнового стану, може звільнити його від сплати витрат у доходдержави (ч. 4 ст. 63 ЦПК).
Ухвала суду в питаннях визначення ціни позову тасудових витрат може бути оскаржена (ст. 81 ЦПК).5.Цивільні процесуальні штрафи
Цивільні процесуальні штрафи — це самостійнагалузева відповідальність (цивільна процесуальна відповідальність) у виглядізаходу майнового впливу, встановленого ЦПК, і застосовується судом до осіб,котрі не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов’язків вскладі цивільних процесуальних правовідносин у справі.
ЦПКУкраїни цивільні процесуальні штрафивстановлено: за неявку в суд свідка (ст. 44), за неподання на вимогу судуписьмових і речових доказів (статті 48, 53), за порушення вжитих судом заходівпо забезпеченню позову (ст. 153), за не повідомлення особами, які беруть участьу справі, про зміну своєї адреси (ст. 95), за порушення порядку під часрозгляду справи (ст. 164), за неявку в судове засідання будь-кого з осіб, якіберуть участь у справі, ї їх представників (ч. 4 ст. 172, ч. 1 ст. 173, ст.174), за втрату виконавчого документа (ст. 358), за усунення від виконаннярозпоряджень судового виконавця, пов’язаних із зверненням стягнення на майноборжника (ст. 386), за злісне невиконання вимоги судового виконавця дативідомості про заробіток чи про відрахування з заробітної плати, за неякісне їївиконання або ухилення провадити безпосередньо стягнення (ст. 407), заневиконання в строк відповідачем рішення суду, яким він особисто зобов’язанийвиконати певні дії, крім передачі майна або сплати грошових сум (ст. 417).
Єдина для всіх зазначених правопорушень штрафнасанкція характеризується особливостями за суб’єктним складом, підставамивідповідальності, умовами і процесуальним порядком застосування.
У всіх правопорушеннях штраф передбачений врозмірах до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і лише дляборжника, який не виконав рішення суду, котрим він зобов’язаний особистовиконати певні дії, крім передачі майна або сплати грошових сум (ст. 417 ЦПК),— до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян повторно і внаступному розмір штрафу може бути збільшено втричі.
Встановлена відносна визначеність розміру штрафупояснюється тим, що в штрафній санкції надто важко і майже неможливовідобразити численний зміст її складів, який визначається характеромправопорушення, а за деякими складами — матеріальним станом правопорушника,формою його вини і наступною поведінкою. Тому законодавець визначив змістсанкції тільки в загальному вигляді і залишив на розсуд суду вибір конкретногорозміру штрафу залежно від складу і змісту цивільного процесуального правопорушення.
Суб’єктний склад відповідальності у виглядіштрафу неоднорідний. Це — особи, які беруть участь у справі, а також ті, що неберуть участі у ній.
Особи, які не беруть участі в справі, несутьцивільну процесуальну відповідальність у вигляді штрафу:
/> свідки—за неявку в суд без поважних причин (ст. 44 ЦПК);
/> посадові особипідприємств, установ, організацій і громадяни— за відмовленнябез поважних причин подати на вимогу суду письмові або речові докази і за неповідомленняпро неможливість їх подачі у встановлений строк (ст. 48 ЦПК);
/> за порушеннязаходів по забезпеченню позову, які забороняють провадити певні дії, платежі,передавати майно (ст. 153 ЦПК);
/> за ухилення відвиконання розпоряджень судового виконавця, пов’язаних із зверненням стягненняна майно боржника, що знаходиться у інших осіб (ст. 386 ЦПК);
/> посадові особипідприємств, установ, організацій — за втрату виконавчого документа (ст. 358ЦПК), за порушення порядку провадження стягнення за виконавчими документами,за зловмисне невиконання вимог судового виконавця подати відомості прозаробіток чи про відрахування з заробітної плати, за неякісне виконання або заухилення провадити безпосередньо стягнення (ст. 407);
/> за незабезпеченняявки представника організації в судове засідання (ст. 172 ЦПК).
Цивільний процесуальний штраф може бутинакладений також на осіб, які беруть участь у справі:
/> за невиконанняобов’язку повідомити суд про зміну своєї адреси, місця проживання або місцяперебування під час провадження у справі (ст. 95 ЦПК), за неявку в судовезасідання без поважних причин, відсутність яких потягла за собою відкладеннярозгляду справи (ст. 172 ЦПК);
/> на сторін—за неявку в судове засідання без поважних причин, якщо від кожного з них ненадійшла заява про розгляд справи у їх відсутність: на відповідача, якийсплачує аліменти, — за неповідомлення судовому виконавцю за місцем виконанняпротягом трьох днів про зміну місця роботи, проживання і наявності додатковогозаробітку (ст. 408 ЦПК);
/> на відповідача— за невиконання судового рішення, яке зобов’язує його особисто виконатипевні дії, крім передачі майна і сплати грошових сум (ст. 417 ЦПК).
Аналіз норм ЦПК, які регулюють відповідальність увигляді штрафу, якщо їх розглядати в плані сформульованих в гіпотезах обставин,свідчить, що вони є односторонніми і визначають лише неправомірні обставини,настання яких тягне застосування штрафу, передбаченого в санкції нормипроцесуального права. За ступенем чіткості і повноти сформульованих в нихобставин вони рідко бувають визначеними (ст. 358 ЦПК), переважно вони відносновизначеними. Так, відповідно до ст. 164 ЦПК особі, яка порушує порядок всудовому засіданні, головуючий від імені суду робить попередження. Припорушенні порядку в судовому засіданні сторонами або третіми особами судвідкладає розгляд справи або видаляє порушників з залу судового засідання навесь час судового розгляду або на частину його занеповагу до суду, щовиявилася в непідкоренні свідка, позивача, відповідача й інших громадянрозпорядженню головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання,а також вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду абовстановленим в суді правилам, накладається адміністративне стягнення у виглядіарешту на строк до п’ятнадцяти діб або штраф в розмірі від 0,5 до одногонеоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 1853 Кодексу проадміністративні правопорушення України).
Але не зовсім зрозуміло, чи є штраф додатковимзасобом впливу на порушників, який застосовується разом з видаленням з залусудового засідання, чи має самостійне значення, і чи необхідна винна поведінкатаких осіб при застосуванні цивільних процесуальних санкцій даної норми права?
Зміст структурних елементів норм ЦПК, якимипередбачені штрафні санкції, дає можливість стверджувати, що винна поведінкаправопорушника не є обов’язковою умовою для їх застосування. В теоріїцивільного процесу це питання широко не досліджувалося, але в юридичнійлітературі мають місце категоричні судження, що штраф може бути накладений направопорушника за наявності вини або уявлення про її наявність при виявленніфакту невиконання процесуальних обов’язків[8]. Але такий висновок не випливає знорм ЦПК, якими передбачені штрафні санкції. Наявність вини необхідна длянастання відповідальності:
/> свідка — занеявку в суд (ст. 44), посадових осіб і громадян — за невиконання обов’язку проподання до суду письмових і речових доказів (статті 48, 53);
/> осіб, якіпорушили порядок в залі судового засідання (ст. 164);
/> посадових осіборганізацій, які не забезпечили явку представників в судове засідання (ч. 4 ст.172);
/> осіб, якіпорушили заходи по забезпеченню позову (ст. 153);
/> посадових осіборганізацій за злісне невиконання вимог судового виконавця (ст. 407);
/> осіб, з яких засудовим рішенням стягуються аліменти, і посадових осіб організацій — за неподаннянеобхідних повідомлень (стаття 403, 408).
В більшості з цих норм відповідальністьпередбачена за винну протиправну бездіяльність — за невчинення особою певнихпроцесуальних дій, покладених на неї законом, судом чи державним виконавцем(статті 44, 48, 53, 172, 407, 408 ЦПК). За винні протиправні діївідповідальність настає тільки за порушення заходів по забезпеченню позову(ст. 153 ЦПК) і втрату виконавчого документа (ст. 358 ЦПК). За деякі цивільніпроцесуальні правопорушення відповідальність настає за наявності факту скоєнняправопорушення, за невиконання у встановлений строк певних процесуальних дій(статті 95, 386, 417 ЦПК) і за неякісне виконання вимог судового виконавця(ст. 407 ЦПК). Наявність вини як неодмінної умови для цивільної процесуальноївідповідальності за ці правопорушення в зазначених нормах не передбачена. Нанорми цивільного процесуального права, що передбачають безвиннувідповідальність, має вплив — положення цивільного права про можливістьнастання в окремих випадках цивільно-правової відповідальності як договірної,так і деліктної незалежно від вини[9].
Наявність штрафної безвинної цивільноїпроцесуальної відповідальності пояснюється також диспозитивним характером нормЦПК, які передбачають відповідальність за конкретні правопорушення і надаютьсуду право самому вирішувати питання про необхідність застосування чи незастосування штрафу до конкретної особи за певне цивільно-процесуальнеправопорушення. Встановленню безвинної відповідальності сприяло і наявністьокремого правила ст. 83 ЦПК про зняття або зменшення штрафу.
Штраф може бути накладений суддею або судом приколегіальному розгляді справ, передбачених статтями 1241, 237, 255ЦПК.
Про накладення штрафу виноситься ухвала, копіяякої надсилається оштрафованій особі (ст. 82 ЦПК). Остання протягом десятиднів після одержання копії може просити суд, який наклав штраф, про зняття абозменшення його розміру. Заява розглядається в судовому засіданні зповідомленням оштрафованої особи, але її неявка не перешкоджає розгляду заяви.На ухвалу про відмову зняти штраф чи зменшити його розмір може бути поданаскарга і внесене подання прокурором (ст. 83 ЦПК). Інший процесуальний порядоквстановлений ст. 417 ЦПК. Ухвала суду про накладення штрафу може бути оскарженаособою на яку його накладено, а прокурором — внесено подання.
Штраф, встановлений цивільним процесуальнимправом є самостійним галузевим видом відповідальності, яка відрізняється відштрафної відповідальності, встановленої іншими галузями права — цивільного,адміністративного, кримінального[10].
В цивільному праві штрафні санкції виступають яквид неустойки (ст. 178 Цивільного кодексу), якою визнається визначена закономабо договором грошова сума, боржник повинен сплатити кредиторові в разіневиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разіпрострочення виконання. Неустойка застосовується тільки і виключно до тихцивільних правопорушень (за невиконання або неналежне виконання), де вонапередбачена законом або договором. Наявність і розмір неустойки, як правило,визначаються законом і її умови є обов’язковими для включення до договору. Алесторони можуть включити до договору сплату неустойки на випадок порушеннятаких його умов, за які в законі відповідальність не передбачена.Невключення в договір неустойки, якщо така передбачена законом, не звільняєсторону, яка порушила договірні відносити, від її сплати.
В цивільному процесі випадки настання штрафноївідповідальності та її розмір за конкретні правопорушення визначаютьсявиключно нормами ЦПК, сторони таких прав не мають.
Штраф як вид цивільно-правової відповідальностістягується з боржника на користь кредитора, виконуючи тим самим правопоновлюючуроль. Цивільно-процесуальні штрафи стягуються з осіб, які беруть і тих, що неберуть участі у справі, за цивільно-процесуальні правопорушення не на користьсторін, а в державний бюджет.
В кримінальному праві штраф як кримінальнавідповідальність виступає одним з видів покарання (п. 6 ст. 23 КК) і являєсобою особливу форму державного примусу, що застосовується судом від іменідержави до особи, винної у вчиненні злочину, та має на меті виправлення іперевиховання засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів і тягнесудимість винного. Це вид покарання, який полягає в грошовому стягненні ззасудженого в прибуток держави певної суми. Штраф як кримінальне покараннязастосовується тільки до злочинця, має особистий характер, призначається судомпублічно від імені держави. Штраф в кримінальному праві передбачений як основнеі додаткове покарання у випадках і межах, установлених кримінальним законом заменш небезпечні злочини, що вчинюються в основному з корисливою метою абозавдають майнову шкоду. Як основний вид покарання штраф широко диференційований(статті 126, 163і, 179, 181, 201, 202, КК). Конкретний його розмірвизначається виходячи з тяжкості скоєного злочину і майнового стану винного. Ащоб він виконав караний, запобіжний і виховний вплив його розмір визначаєтьсятак, щоб він був відчутним, але посильним для засудженого. Одночасно знакладенням штрафу судом вирішується питання про відшкодування завданої шкодипотерпілим від злочину громадянам і організаціям. У випадку злісного ухиленняособи від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд може замінитинесплачену суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт (ст. 32 КК). Замінацивільно-процесуального штрафу на іншу санкцію не допускається.
В адміністративному праві штраф є видомадміністративних стягнень за правопорушення (проступки), якими визнаються протиправні,винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, які посягають на державнийабо громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановленийпорядок управління (статті 9, 24 КАП). Отже, адміністративна відповідальність увигляді штрафу настає за адміністративні правопорушення в сфері адміністративнихправовідносин. їх охорона забезпечується різними органами державногоуправління, вони ж і застосовують штраф за адміністративний проступок (статті218—244 КАП). Як виняток штраф накладається суддями районних судів (ст. 221КАП). Це свідчить про те, що штраф, передбачений адміністративним правом,відрізняється від цивільно-процесуального штрафу за своєю правовою природою,за виконуваними функціями і широким суб’єктним складом його застосування[11].
Зняття та зменшення судового штрафу регулює ст.83 ЦПК, згідно якої протягом десяти днів по одержанні копії ухвали особа, наяку накладено штраф, може просити суд, що наклав штраф, про зняття абозменшення розміру штрафу. Ця заява розглядається в судовому засіданні зповідомленням особи, на яку накладено штраф. Однак неявка цієї особи не єперешкодою для розгляду заяви.
На ухвалу про відмову суду або судді зняти штрафабо зменшити його розмір може бути подано скаргу, внесено окреме подання.Джерела
1. Конституція України.
2. Цивільний процесуальний кодексУкраїни.
3. ДекретКабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито».
4. Закон Українивід 11 липня 1995 р. «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» //Голос України. — 16 серп. — 1995 р.
5. Інструкція пропорядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головноїдержавної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 5Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам у зв’язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративне правопорушення, затверджена постановою Ради Міністрів УРСР від 22 лютого 1991 р., із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 р. та від 7 травня 1993 р.
7. УказПрезидента України від 21 листопада 1995 р. «Про внесення змін до УказуПрезидента України від 13 вересня 1994 р. № 519» // Інформаційний лист Вищогоарбітражного суду України від 27 листопада 1995 р. № 01-8/844.
8. УказПрезидента України N 762/96 від 25.08.96 „Про грошову реформу вУкраїні”.
9. ПостановаКабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. № 78 «Про визначення розмірувитрат, пов’язаних з розшуком відповідача у цивільних справах».
10. Самощенко И. С,Фарукшин М.Х. Ответственностьпо советскому законодательству. М., 1971.
11. Кузнецов Н.В. Санкции в гражданском процессуальномправе. Саратов, 1981.
12. Кузнецов Н.В. Советский гражданский процесс. М., 1985.
13. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовойответственности. М., 1970.
14. Штефан М.И. Гражданская процессуальнаяответственность. // Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций. К., 1988.