Суть фінансового менеджменту. Альтернативні інвестиційні проекти. Грошові потоки підприємства

Контрольнаробота
Сутьфінансового менеджменту. Альтернативні інвестиційні проекти. Грошові потокипідприємства
суть менеджмент фінансипроект інвестиція

1.Сутність фінансового менеджменту, становлення фінансового менеджменту як науки
 
В тлумачному словнику В. Даля слово “управляти” означає керувати,спрямовувати діяльність будь-кого, будь-чого. А Великий тлумачний словниксучасної української мови пояснює „управляти” як спрямовувати діяльність,роботу кого-, чого-небудь; бути на чолі, керувати; спрямовувати хід процесу;впливати на розвиток, стан чого-небудь. Тому, управління – це процес впливу набудь-кого, будь-що.
Крім того, слово “управління“ поєднують з діяльністю органів влади,керівних органів тощо. Отже, управління можна трактувати як процес впливу і,водночас, як систему суб’єктів і об’єктів управління та управлінських дій.
Поняття “менеджменту” можна розглядати з трьох сторін: як системуекономічного управління, як орган управління (апарат управління), як формупідприємницької діяльності.
Менеджмент (англ. Management – управління) в загальному вигляді можнавизначити як систему економічного управління виробництвом, яка включаєсукупність принципів, методів, форм і прийомів управління.
Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом івикористанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта та оптимізаціїобороту його грошових коштів.
Фінансовий менеджмент – це система принципів, засобів та формаорганізації грошових відносин підприємства, спрямована на управління йогофінансово-господарською діяльністю, в яку входять:
1)  розроблення і реалізаціяфінансової політики підприємства;
2)  інформаційне забезпечення(складання і аналіз фінансової звітності підприємства);
3)  оцінка інвестиційних проектіві формування “портфеля” інвестицій;
4)  поточне фінансове плануваннята контроль.
Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборотпідприємства, який спричинює зміну форм вартості і супроводжується потокамиплатежів і розрахунків.
Фінанси складаються з 3-х взаємозв’язаних галузей:
— ринок грошей та капіталу
— ринок інвестицій
— фінансовий менеджмент
Фінансовий менеджмент ‒форма управління процесамифінансування діяльності підприємства за допомогою методів та важелівфінансового механізму або мистецтво управління фінансовою діяльністю.
Ефективно управляти грошовим оборотом означає:
ü  передбачати його можливийстан на близьку і далеку перспектива;
ü  уміти визначати обсяги таінтенсивність надходження і витрат грошових коштів як в поточному, так і вдовгостроковому періодах.
У широкому розумінні фінансовий менеджмент — це стратегія і тактикафінансового забезпечення підприємницької діяльності, що дає змогу ефективноуправляти рухом грошових коштів і знаходити оптимальні фінансові рішення.
Як система управління фінансами підприємства фінансовий менеджмент єпроцесом розробки мети управління фінансами підприємств та її досягнення задопомогою методів і важелів фінансового механізму. В цьому аспекті фінансовийменеджмент є не лише системою ефективного управління фінансовими ресурсами, а йоднією з ключових підсистем загальної системи управління підприємства, в рамкахякої вирішуються питання:
· якою маєбути величина й оптимальний склад активів, щоб досягти поставленої метипідприємницької діяльності;
· де знайтиджерела фінансування і як оптимально сформувати їх цільову структуру;
· якорганізувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, щобзабезпечити платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?
Загальна схема фінансового менеджменту як системи управління фінансамипідприємства представлена на рис. 1
/>
Характерними ознаками системи фінансового управління є її складність,динамічність та чутливість до зміни факторів зовнішнього середовища.
Складність системи управління фінансами підприємства зумовлюється їїзначною структурованістю. Багатоваріантність фінансових інструментів таметодів, багатокомпонентність об’єктів фінансового управління доповнюютьсяскладністю їх окремих елементів. Так, зокрема, такий об’єкт фінансовогоменеджменту, як фінансові відносини, у свою чергу є цілою системою елементів(рис. 2), що значно ускладнює процес управління фінансами.
/>
Умови, необхідні для ефективного функціонування фінансового менеджменту:
v приватна власність на засобивиробництва
v самофінансуванняпідприємницької діяльності
v ринкове ціноутворення
v ринок праці, товарів такапіталу
v чітке регламентуваннядержавного втручання в роботу підприємства
Матеріальна основа фінансового менеджменту — реальний грошовий обіг,тобто економічний процес, який викликає рух вартості, що супроводжується певнимпотоком грошових платежів та розрахунків.
Принципи управління фінансовим менеджментом:
1. Принцип фінансової стратегії, що визначає можливість збалансуванняматеріальних та грошових ресурсів.
2. Принцип стратегії управління ‒ це виявлення можливостейрозширення виробництва, прогнозування інноваційних варіантів розвитку, пошукальтернативних шляхів прийняття рішень, вибір нових шляхів фінансування.
3. Контроль за виконанням прийнятих рішень.
4. Врахування попереднього досвіду та його екстраполяція на майбутнє.
5. Орієнтація на екстрений характер прийнятих рішень.
6. Визначення непередбачених наслідків впливу зовнішніх факторів.
Об’єктом управління фінансового менеджменту є організація грошового обігу,постачання фінансовими коштами та інвестиційними цінностями, основними таоборотними засобами, організація фінансової роботи.
Суб’єктом управління фінансового менеджменту є загальний вид діяльності, якийвідображає відношення людей в фінансовій роботі.
Як і кожна управлінська система, фінансовий менеджмент передбачаєнаявність певного об’єкта управління. Таким об’єктом управління є фінансипідприємств і його фінансова діяльність. Особливості формування капіталу тафінансових ресурсів, форми та методи розподілу цих фінансових ресурсів, об’ємита інтенсивність грошових потоків і інші умови фінансової діяльності суттєворозрізняються по окремих підприємствах. Тому з позицій особливостей здійсненняфінансового менеджменту виникає необхідність класифікації підприємств якоб’єктів фінансового менеджменту за окремими класифікаційними ознаками:
1. За формами власності.
2. За організаційно-правовими формами діяльності.
3. За галузевими ознаками.
4. За розміром власного капіталу.
5. За монопольним становищем на ринку.
6. За стадією життєвого циклу.
Ефективність фінансового менеджменту значною мірою залежить відузгодженості дій власників, керівників і фінансових менеджерів підприємства (наневеликих підприємствах власник може одночасно бути його керівником). Західніекономісти вбачають такі основні відмінності в діяльності керівника іфінансового менеджера підприємства:
стратегічна орієнтація — керівник підприємства здійснює пошук усіх можливостейподальшого розвитку підприємства, тоді як фінансовий менеджер відбирає іобґрунтовує лише ті варіанти управлінських рішень, для реалізації яких наявніфінансові ресурси;
реалізація ідей — для керівника революційна, орієнтована на швидкийрезультат, а для фінансового менеджера — еволюційна, розрахована надовгострокову перспективу;
залучення ресурсів — керівник, як правило, орієнтується на форми тимчасовогопридбання необхідних ресурсів (оренда, лізинг тощо), тоді як фінансовийменеджер віддає перевагу придбанню ресурсів у власність та збільшенню кількостізайнятих на виробництві.
І нарешті, фінансовий менеджмент як форма підприємництва
передбачає творчий підхід до вирішення фінансових проблем, використаннянаукових основ планування і управління, фінансового аналізу, нововведення(інновації).
Сутність фінансового менеджменту як форми підприємництва виражається вобміні:
/>
Таким чином, фінансовий менеджмент одночасно є мистецтвом, вищимпілотажем управління фінансами підприємства і значною мірою залежить відкваліфікаційного рівня фінансових спеціалістів, їх уміння знайти й економічнообґрунтувати альтернативні варіанти розвитку подій та вибрати найефективнішіфінансові методи і технологічні схеми фінансових операцій.
Підставою для розгляду фінансового менеджменту як форми підприємництва єнаявність у діяльності фінансового менеджера таких основних рис підприємницькоїдіяльності, як ініціативність, самостійність, ризикованість, орієнтація наотримання прибутку.
Становлення фінансового менеджменту як науки:
Фінансова наука як соціальне явище досить молода. Вона виникла у серединіXV століття, тобто тоді, коли досягли повного розвитку товарно-грошовівідносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед длязадоволення різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінансиіснували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд ізнатуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі,а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.
Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу — Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засадидержавного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у IV столітті донашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі,рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників,запроваджувати податки та мито, будувати готелі”, магазини, склади,здавати їх в оренду для одержання доходів.
Після розпаду Римської імперії настає період культурного і науковогозастою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки.Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищідосить відомих учених. Один із них — Фома Аквінський. У XIII столітті він усвоїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила веденнядержавного господарства, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах, щодуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися.
У працях учених цього часу зустрічаються поради правителям не розорятинарод непомірними податками, не продавати публічних посад, не псувати монети.Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи середньовіччялише в державах Флоренція та Венеція було помічено досить успішну організаціюфінансів у практичному сенсі.
Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, коли в світівідбулися значні зміни в державному устрої, пов’язані з появою великихабсолютних монархій, та коли з’явились постійні великі армії, і завданняправлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це булозумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу поміченодосить тісний зв’язок фінансової науки з фінансовою практикою.
Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належатьпредставникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці «Фінансовінерви держави» (1577 р.) пов’язують із початком фінансової науки, а томуздобутки Бодена у справі розвитку фінансової науки порівнюють зі здобутками А. Смітау сфері розвитку політичної економії.
Цього часу з’являються досить ґрунтовні роботи з фінансів італійськихучених Ф. Петрарки, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавелі та інших. Цьому сприяврозвиток італійських міських республік та розвиток наукової думки під впливомраннього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер.
У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробилианглійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвяченіпроблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямогооподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податківна раціональних засадах. У другій половині XVII століття була оприлюдненавідома праця Вільяма Петті «Трактат про податки і збори». Спершуздається, що ця робота присвячена виключно питанням фінансів, але насправдівона глобальніша. її зміст дав змогу закласти основи політичної економії, аавтору — звання першого професійного економіста. В. Петті вперше дає науковітрактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їхвикористання, про ціну речей, яка визначається кількістю часу, затраченого наїх виробництво. Він стверджував, що праця — це батько багатства, а земля — йогомати. Ці важливі наукові засади неабияк вплинули на подальший розвитокекономічної науки загалом і фінансової зокрема.
Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII-XVIII століттяхзробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд.Вони належали до представників німецької школи камералістики, значну увагуприділяли системі управління фінансами, взаємозв’язку фінансів із народнимгосподарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможностіщодо податків.
В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю «Система фінансовогогосподарства», в якій вперше системно були викладені основні положенняфінансової науки. З огляду на це деякі вчені — послідовники Ф. Юсті вважаютьйого батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансовунауку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьохєвропейських країнах.
Наприкінці XVIII століття спостерігається повне пожвавлення розвиткуфінансової науки. Цьому сприяли нові наукові відкриття в галузях філософії,політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінніперетворення в економіці та політиці. Цього часу широкого визнання досягаютьідеї Монтеск’є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змінпід впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки.
Цього часу на найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати в галузіфінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо.Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розміручасті кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовниківу багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Основна ідеяфізіократів у фінансовій науці ґрунтувалася на тому, що лише земля дає чистийдохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю.
Помилковість цього теоретичного положення нині очевидна, проте фізіократинайглибше дослідили взаємозв’язок фінансів і матеріального виробництва. Заслугифізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф.Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схемавзаємозв’язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, тобтопроцесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процесможе відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансовихресурсів. Проте найзначнішим внеском фізіократів у розвиток фінансової науки єте, що вони своєю нищівною критикою наявної тоді фінансової системи вплинули нарозвиток класичної школи політичної економії.
Під час становлення політичної економії як науки фінансова наука в працяхнайвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Так, А. Смітнавіть не застосовує терміна «фінанси», проте включає, на відміну відусіх своїх попередників, до джерел багатства нації три джерела — землю, працю йкапітал. Такий підхід дав змогу створити для фінансової науки міцне економічнепідґрунтя, оскільки капітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умовифункціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами.
Заслугою А. Сміта є також обґрунтування поділу державних витрат назагальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування, згідно зякими:
ü  податки повинні сплачувативсі відповідно до одержаних доходів;
ü  податки повинні бутивизначені завчасно;
ü  податок повинен сплачуватисяв зручний для платника час;
ü  стягнення податків повиннобути дешевим.
Ці положення не втратили своєї актуальності й понині. Проте заслуговуютьна увагу погляди А. Сміта щодо обмеження підприємницької діяльності держави. Ційого погляди відповідали інтересам промислової еліти, яка бажала монополізуватисвоє економічне становище. Звісно, ці погляди за нинішніх умов дещовидозмінені, але недооцінювати їх не можна.
Ідеї А. Сміта, викладені в його праці «Дослідження про багатствонародів», сприяли тому, що наука про фінанси остаточно набула самостійногозначення. У поглядах вченого виявились ключі до розуміння суті й ролі фінансіву суспільному житті держави. Наукові висновки стали використовуватися приприйнятті державних рішень у галузі фінансів. До числа найобдарованіших інайпослідовніших прихильників учення А. Сміта належить Д. Рікардо. Він не лишесприйняв основні положення його наукових поглядів, а й розвинув їх відповіднодо нових економічних реалій. У своїй праці «Початок політичної економії іоподаткування» він створює нову теорію податків, стосовно до якої всіподатки сплачуються з прибутку капіталіста, тобто усі податки в результатіперекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток. А прибутокпідприємця — основне джерело доходів держави.
Фінансовий менеджмент як окрема наука виник на межі XIX і XX ст. в міруформування та розвитку грошових і товарних ринків та з появою нагальної потребиу більш детальному обґрунтуванні фінансових операцій економічними розрахунками.У цей період відкриваються комерційні ліцеї і виникає спеціальна наука —комерційна арифметика, в рамках якої і почав формуватися інструментарійфінансового менеджменту.
Предметом комерційної арифметики була техніка нарахування простих іскладних процентів, дисконтування майбутніх грошових потоків, розрахунків заборговими цінними паперами та акціями, за короткостроковими і довгостроковимиінвестиціями та позиками. Пізніше в країнах із ринковою економікою комерційнаарифметика трансформувалася у самостійний напрям фінансового управління —фінансовий менеджмент, — із того часу відбувається його постійний розвиток,уточнення предмету та удосконалення методів дослідження.
У розвитку західноєвропейського та американського фінансового менеджментузалежно від предмету й основних пріоритетів управління фінансами можна виділитинизку етапів. Так, зокрема, у 90-ті роки XIX ст. основним предметом вивченняфінансового менеджменту були правові аспекти злиття різних компаній, утвореннянових фірм, емісія різних цінних паперів з метою залучення та збільшеннякапіталу. Об’єктивною передумовою розвитку фінансового менеджменту у цьомунапрямку є стрімкий розвиток товарного ринку і необхідність концентраціїкапіталу за допомогою фінансових методів та важелів.
Цілком логічно, що під час економічного спаду в 30-ті роки XX ст.основний акцент фінансового управління кардинально змістився і основним йогопредметом стали засади антикризового управління фінансами фірм. Відповідно, значнаувага приділялася розробці інструментарію для діагностики імовірностібанкрутства, оцінці ліквідності активів та механізму регулювання ринку ціннихпаперів з метою пом’якшення негативних наслідків економічного спаду.
Разом із тим, до кінця 50-х років XX ст. фінансова справа здебільшоговикладалась як суто пізнавальний, формально встановлений предмет вивчення. Ілише з розвитком теорії аналізу акцент у фінансовому менеджменті зміщується наприйняття фінансових рішень щодо вибору оптимальної структури активів і пасивівза критерієм максимізації прибутковості фірми. У цей час з’являється багатокласичних оптимізаційних моделей управління фінансами суб’єктів господарювання.
Таким чином, ретроспективний аналіз зарубіжного досвіду фінансовогоменеджменту дає підстави для висновку, що з його розвитком все більше увагиприділяється:
1.  пошуку шляхів ефективноговикористання обмежених фінансових ресурсів;
2.  обґрунтуванню напрямківінвестування коштів в активи з найвищим доходом за мінімального рівня ризику;
3.  виявлення альтернативнихможливостей формування і розподілу фінансових ресурсів та оцінку їх впливу назагальну вартість капіталу;
4.  збалансування джерелфінансування бізнесу за допомогою позик та продажу цінних паперів;
5.  вибір оптимальних схемнарахування дивідендів.
В міру ускладнення системи зовнішніх і внутрішніх фінансових відносинсуб’єктів господарювання, посилення конкуренції на фінансових і товарнихринках, глобалізації бізнесу та використання сучасних комп’ютерних технологійоб’єктивною стає потреба у довгостроковому фінансовому плануванні тапрогнозуванні, використанні нових фінансових інструментів та важелів, розуміннімеханізму міжнародних фінансів, розробці спеціальних інформаційних системпідтримки фінансових рішень.
Відповідно, в усьому світі розширюється предмет та ускладнюєтьсяінструментарій сучасного фінансового менеджменту з урахуванням вимог новогоетапу економічного розвитку. На зміну функціональному підходу, за якого увагаокремих фінансових менеджерів концентрувалась на удосконаленні процесувиконання окремих управлінських функцій (планування, організація, мотивація іконтроль) відповідно до прийнятої на фірмі спеціалізації та організаційноїструктури управління, приходить системний підхід, за якого ситуація оцінюєтьсякомплексно і всебічно аналізується вплив альтернативних фінансових рішень настан фінансової рівноваги економічного суб’єкта в короткостроковому ідовгостроковому періодах.
Якісна зміна предмету дослідження і підходів до реалізації фінансовогоменеджменту в світовому масштабі не могла не вплинути на процес його формуванняв Україні та інших країнах СНД. При цьому об’єктивна необхідність застосуванняметодів і принципів фінансового менеджменту у вітчизняній господарськійпрактиці глибоко пов’язана з ходом розбудови ринкової економіки і розширеннямсамостійності суб’єктів господарювання на мікро-рівні.
Залежно від співвідношення в процесі управління фірмою світового досвідута національної специфіки в економічній літературі виділяють три основніконцепції, а саме: концепцію копіювання західної теорії менеджменту, концепціюадаптації західної теорії менеджменту і концепцію створення вітчизняної теоріїменеджменту.
Враховуючи основний зміст цих концепцій, слід зазначити, що жодна з нихне є універсальною. Так, незважаючи на значну ефективність західних моделейуправління фінансами їх не можна повністю копіювати, враховуючи специфікуформування вітчизняного ринку, нестабільне законодавство, особливостіоподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. З цих позицій більш логічнопід час управління фінансами застосовувати в комплексі концепції адаптаціїзахідної теорії і створення вітчизняної теорії менеджменту і при цьомувикористовувати західний досвід фінансового менеджменту лише в тій частині, якаможе виявитися корисною в специфічних умовах української економіки.
Аналіз розвитку вітчизняного фінансового менеджменту дає змогу зробитивисновок, що на початковому етапі його становлення головною особою ворганізації фінансів більшості підприємств, особливо малих і середніх, є головнийбухгалтер, до функцій якого належать збір та обробка первинної фінансовоїінформації, облік витрат, обґрунтування цін на продукцію, прийняття рішень щододоцільності кредитування, організація взаємовідносин з кредиторами тадебіторами, органами фінансового та податкового контролю.
На великих корпоратизованих підприємствах в міру ускладненняуправлінських завдань відбувається поступальний розвиток фінансовогоменеджменту в напрямку виділення його окремих функцій (планування, організація,мотивація і контроль) і створення спеціалізованих фінансових служб. Тобто мовавже йде про функціональний підхід до управління фінансами з використаннямзагальних стандартизованих фінансових методів, процедур і технологій.Відповідно, на цій стадії підвищується роль фінансового директора яккоординатора діяльності окремих фінансових підрозділів підприємства.
Враховуючи нестабільність розвитку вітчизняної економіки, основний акцентпід час розробки теорії та практики управління фінансами робиться наособливостях антикризового менеджменту, методах підтримки фінансової стійкості,обґрунтуванні фінансових рішень в умовах інфляції.
Водночас, з розвитком вітчизняного фінансового менеджменту все більшеуваги приділяється пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансовихресурсів, обґрунтуванню напрямків інвестування коштів в активи з найвищимдоходом за мінімального рівня ризику, виявленню альтернативних можливостейформування і розподілу фінансових ресурсів, збалансуванню джерел фінансуваннябізнесу відповідно до обраних пріоритетів діяльності, вибору оптимальних схемрозподілу прибутку.
І, як свідчить досвід роботи вітчизняних підприємств, ті суб’єктигосподарювання, які активно використовують нові фінансові інструменти та важеліу довгостроковому фінансовому плануванні й активно впроваджують спеціальніінформаційні системи підтримки фінансових рішень, змогли вчаснопереорієнтуватися на стратегію і тактику виживання, адекватну принципово новимумовам роботи в ринковому середовищі.
В умовах посилення ринкової конкуренції, постійної зміни зовнішніх тавнутрішніх чинників на вітчизняних підприємствах у найближчому майбутньомуутвердиться системний підхід до управління фінансами. Зазначений підхід полягаєу врахуванні взаємодії окремих структурно-функціональних елементів фінансовоїсистеми, всіх її рівнів і підсистем з метою отримання загального (системного)ефекту від управлінських рішень. Як показує практичний досвід, покращитикінцевий результат фінансово-господарської діяльності підприємств вдастьсязавдяки формуванню комплексу взаємопов’язаних управлінських завдань,використанню системи фінансових методів і важелів, цілеспрямованому ікомплексному впливу на систему різноманітних фінансових відносин.
2.Обґрунтування альтернативних інвестиційних проектів
Інвестиційна діяльність є однією з необхідних умов сталого зростанняекономіки, а також ефективного функціонування, конкурентоспроможності, розвиткубільшості підприємств. Вона здійснюється у формі опрацювання інвестиційноїпрограми, окремих інвестиційних проектів та на підставі моніторингу йуправління щодо її реалізації.
Реальні інвестиції фінансуються за рахунок коштів акціонерноготовариства, бюджету, іноземних інвесторів, власних засобів, а також кредитівбанків. У даний час більшість підприємств не має власних джерел фінансуваннякапітальних вкладень.
У цих умовах дедалі більшого значення набувають науково обґрунтованірозрахунки щодо оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів та їхвідбору з низки попередньо опрацьованих альтернативних варіантів для фінансуваннята реалізації.
Інвестиції — це тимчасова відмова економічного суб’єкта від споживаннянаявних у його розпорядженні ресурсів (коштів) і використання цих коштів длязростання свого добробуту в майбутньому.
Інвестиційний проект — це план чи програма заходів, пов’язаних зіздійсненням капітальних вкладень з метою наступного повернення коштів таотримання прибутку. Проект має бути науково обґрунтованим, відповідати існуючимвимогам.
Це, зокрема, обґрунтування економічної доцільності, обсягів і термінівздійснення капітальних вкладень, наявність необхідної проектно-кошторисноїдокументації, розробленої згідно з чинним законодавством.
Інвестиційний процес — це розгорнута в часі реалізація інвестиційногопроекту. Початком інвестиційного процесу є прийняття рішення щодо інвестицій, азавершенням — або досягнення всіх намічених цілей, або вимушена зупинка вздійсненні проекту.
Для оцінювання ефективності інвестиційних проектів треба, зокрема,здійснювати:
ü  збір та опрацювання первинноїінформації;
ü  моделювання потоківпродукції, ресурсів, коштів;
ü  урахування результатіваналізу фінансового стану підприємства, котре реалізує інвестиційний проект;
ü  виявлення впливу реалізаціїінвестиційного проекту на довкілля;
ü  приведення майбутніхрізночасових доходів і витрат до умов їх співвимірності;
ü  урахування впливу чинникаінфляції;
ü  урахування невизначеності тазумовленого цим ризику;
ü  порівняння результатів(вигід) і витрат з орієнтацією на досягнення сподіваної норми прибутку.
У науковій літературі з інвестиційного аналізу наводиться низкапоказників оцінки економічної ефективності (привабливості) інвестиційнихпроектів. Одним із важливих показників є чиста поточна (теперішня) вартість(NPV — Net Present Value):
/>
де NCVt — чистий потік грошових засобів упродовж t-го інтервалупланованого періоду (NCVt може бути як додатним, так і від’ємним); R — ставкадисконту, що враховує ризик; t — порядковий номер інтервалу планування заумови, що початок реалізації проекту взято за нуль.
загальному випадку NPV є функцією багатьох змінних (xj, j = 1, …, m),більшість з яких можна трактувати як випадкову (чи розпливчасту, нечітку)величину, тому і функція цих змінних (NPV) є випадковою або розпливчастою (нечіткою)величиною, тобто
/>
Неусунена інформаційна невизначеність тягне за собою невідворотний ризик,яким обтяжені інвестиційні рішення. Завжди залишається можливість (ризик) того,що проект, визнаний привабливим і таким, що принесе в майбутньому прибутки,виявиться de facto менш привабливим або навіть збитковим, бо досягнуті у ходіінвестиційного процесу значення (реалізація) низки змінних і параметрів яквипадкових величин можуть відхилитися від запланованих або ж під час оцінюванняпроекту взагалі не враховувались. Отже, необхідно аналізувати та враховуватиризик, яким обтяжені інвестиційні проекти.
Існують численні методи аналізу ризиків, що дозволяє інвесторові(керівництву підприємства) приймати раціональні рішення в умовахневизначеності. Але ці методи ще не містять строго обґрунтованих правил. Цепояснюється, зокрема, тим, що опрацьовані на даний час методи аналізу ризикуґрунтуються на досить абстрактних концепціях, які на практиці складно подати вкількісній формі. На нашу думку, ці проблеми ще тривалий час залишатимутьсяактуальними.
Для економічного аналізу інвестиційних ризиків у економічній науковійлітературі рекомендується використовувати методи аналізу беззбитковості та динамічності,методи визначення необхідної норми прибутку, методи визначення обсягів NPV таймовірності песимістичного й оптимістичного варіантів можливої реалізаціїпроекту тощо.
Зазначимо, що інвестор ніколи не матиме у своєму розпорядженнідетермінованої всеосяжної оцінки міри ризику, оскільки рівень різноманіттячинників зовнішнього та внутрішнього се- редовища щодо проекту завжди перевищуєуправлінські (пізнавальні) можливості особи, яка приймає рішення, і, зрештою,може здійснитися найменш очікуваний сценарій перебігу подій (чи навіть такий,що взагалі не був урахований у проекті), котрий може зруйнувати інвестиційнийпроцес. Тому інвестор зобов’язаний докладати значних зусиль до підвищення рівнясвоєї поінформованості, намагатися всебічно аналізувати, вимірювати тавраховувати ризикованість своїх інвестиційних ініціатив як на стадіїрозроблення проекту, так і в процесі його реалізації. Якщо ступінь ризикузростатиме до недопустимих значень, а інвестор про це не турбуватиметься, вінприречений діяти наосліп, що може призвести до невдачі.
Способи (методи) оцінювання інвестиційного ризику пов’язані з описомінформаційної невизначеності вихідних даних проекту. Якщо вихідні параметримають імовірнісний опис, то показники ефективності інвестицій трактуються як випадковівеличини зі своїми імплікативними ймовірнісними розподілами. Однак чим меншстатистично забезпечені ті чи інші параметри, чим меншою є інформативністьконтексту відомостей (інформації) про стан (зсуви) ринкового середовища, чимнижчий рівень інтуїтивної активності експертів, тим складніше обґрунтовуватибудь-які типи ймовірностей в інвестиційному аналізі. Інструментом, який дедалічастіше використовується для вимірювання можливостей (очікувань), які не можназвести до жорстко детермінованих, є теорія нечітких множин. Опубліковано чималонаукових праць, у яких ця теорія використовується в інвестиційному аналізі.
Як відомо, на стадії якісної оцінки ризику інвестиційного проекту,зокрема, його чинники аналізують і класифікують за різними ознаками. До зовнішніхчинників ризику (безпосереднього та опосередкованого впливу) належать: стосункиз постачальниками і покупцями; конкуренція; законодавство, що регулюєпідприємницьку діяльність; податкова система; не передбачені заздалегідь діїорганів державного управління та місцевого самоврядування; економічний стангалузі, до якої належить проект; міжнародна економічна та політична ситуація;стихійні лиха тощо. До внутрішніх чинників ризику можна віднести ті, щопов’язані з неефективним управлінням підприємством, виробничою діяльністю,ресурсами та їх використанням тощо.
Серед видів і типів інвестиційних ризиків виокремлюють такі: кредитніризики; ризики, що виникають на першій стадії інвестиційного процесу;підприємницькі ризики, пов’язані з реалізацією проекту; ризики країни тощо.
На даний час у методичних рекомендаціях та наукових статтях дляврахування невизначеності, неповноти інформації та зумовленого цим ризику воцінюванні величини NPV нерідко пропонується використовувати математичнесподівання випадкових величин, якими насправді є прогнозовані потоки коштівNCVt, t = 1, …, n, а ризик пропонується враховувати лише в оцінюванні ставкидисконту (R). Зокрема, робиться висновок, що ставка дисконту може слугуватиузагальнюючим показником для врахування впливу різних видів і типів ризику,якими обтяжений інвестиційний проект. Ставка дисконту включає премію за ризик,бо ця премія є додатковим прибутком, необхідним інвесторові понад той рівень,який можуть принести безризикові інвестиції. Премію за ризик, як правило,вважають постійною величиною (константою) впродовж періоду реалізації проекту.У низці наукових праць звертається увага на деякі недоліки, притаманні такомупідходу, наприклад:
По-перше, ризик інвестиційного проекту залежить від часу відведеного длякожного інтервалу планування (етапу): підготовчого етапу, етапу реалізації,етапу функціонування. Кожен етап містить перелік характерних для нього чинниківризику. Водночас існують чинники, негативний вплив яких посилюється з плиномчасу та які підвищують ризик проекту (навіть у межах певної стадії). Томувеличина премії за ризик повинна коригуватись у кожен із t, t = 1, …, nінтервалів планування.
По-друге, враховувати ризик у вигляді премії — надбавки до безризиковоїставки дисконту, — охопивши всі чинники, дуже складно. Зазначимо, що в цьомувипадку відповідні величини Rt, t = 1, …, n доречно трактувати як випадкові, бонасправді премія за ризик, що входить до складу Rt, може адекватно трактуватисялише як випадкова (чи нечітка) величина.
У низці праць вплив зовнішніх чинників ризику пропонується враховувати,здійснюючи обчислення витрат на виробництво продукції і доходу від їїреалізації. А вплив внутрішніх чинників — за рахунок збільшення ставки дисконтуна величину премії за ризик, тобто
/>
де — безризикова ставка дисконту в t-му інтервалі планування (реалізаціїпроекту, t = 1,…, n); — премія за ризик у t-му інтервалі (випадкова величина).
У будь-якому з наведених вище та інших альтернативних підходів показники,які використовуються для оцінки привабливості й ефективності інвестиційнихпроектів (зокрема NPV), необхідно вважати випадковими (чи розпливчаcтими)величинами.
Один із способів урахування невизначеності кожного варіантаінвестиційного проекту з низки альтернативних варіантів — це формування певногокласу очікуваних сценаріїв перебігу подій у ході реалізації інвестиційногопроцесу та вибір із цієї множини двох крайніх сценаріїв (оптимістичного тапесимістичного), за котрих NPV (як випадкова величина) досягає своїхмаксимального і мінімального значень. Після цього очікуваний ефект оцінюєтьсяза критеріями Гурвиця з обраним параметром згоди. У низці випадківвикористовується максимінний підхід (критерій Вальда). Такий підхід відображаємаксимальну несхильність суб’єкта прийняття рішень до ризику і, безперечно,мінімізує ризик інвестора під час обрання одного (найкращого) з Kзгенерованихальтернативних варіантів проекту. Але в умовах використання цього підходуочевидно, що більшість проектів буде відхилена, тобто існує небезпекавиникнення паралічу ділової активності, виникає ризик невикористанихможливостей. Окрім цього, втрачається значна частина інформації, бо з низки Lзгенерованих сценаріїв для кожного з K альтернативних варіантів проекту в разівикористання імітаційного моделювання орієнтуються лише на два крайніх(оптимістичний та песимістичний).
Розраховуючи NPV, необхідно брати до уваги те, що змінні та параметриxj, j = 1, …, m є випадковими величинами. Для оцінювання інтервалів їх змін,вироблення гіпотез щодо законів їх розподілу як випадкових величин, а такожурахування та оцінювання кореляційних зв’язків між цими змінними використовуютьстатистичну інформацію, експертні оцінки, а також методи імітаційногомоделювання. Відповідний алгоритм імітаційної моделі, послідовність кроків йогореалізації та їх опис подаються в низці праць. Результати імітаційногомоделювання можуть бути подані у вигляді дискретного чи неперервного законурозподілу показника ефективності проекту (чистої поточної вартості) яквипадкової величини. Далі здебільшого обчислюють математичне сподіваннявипадкової величиниNPV(m (NPV)) та середньоквадратичне відхилення (s (NPV)) якступінь ризику. З низки згенерованих альтернативних варіантів інвестиційногопроекту (припустимо, що їх кількість дорівнює K) обирають той (k0), для котрогокоефіцієнт варіації (CV(NPVk)) як ще один показник вектора оцінки міри ризикудосягає свого мінімального значення, тобто
/>
/>
Зазначимо, що в багатьох випадках інвестиційний проект вважаютьефективним, якщо сподіване значення m(NPV) є не меншим від суб’єктивно заданого(нормативного) проектного рівня m* (m* може набувати як від’ємних, так ідодатних значень). Цей рівень залежить від стратегічних і тактичних цілейінвестора, від ролі, що її повинен відігравати даний проект у загальнійстратегічній інвестиційній програмі тощо (в найпоширенішому випадку припускається,що m* = 0). Отже, обирається той (k0) з K альтернативних варіантів проекту, длякотрого
/>
Ясно, що має виконуватись умова:
/>
Можливий і такий випадок, коли жоден із множини варіантів Z, якаскладається з K альтернативних інвестиційних проектів, не задовольняє умову:
/>
У цьому разі генеруються додаткові альтернативні варіанти проекту.
Відбір найкращого варіанта проекту k0 може також здійснюватися згідно зумовою (4.44). Але у загальному випадку може статися так, що для всіх k (k IZ), m(NPVk)
/>
де e — задане число (e > 0).
Треба наголосити, що деякі з описаних вище підходів можна узагальнити зурахуванням того, що показники ефективності (привабливості) інвестиційнихпроектів, отримані в результаті імітаційного моделювання, є випадковимивеличинами, вони можуть мати асиметричні закони розподілу. У цих випадках дляоцінювання ризику доречно враховувати лише несприятливі відхилення реалізаціївипадкової величини NPV від значення її математичного сподівання (m(NPV)).Одним із таких показників ступеня ризику може обиратися семіваріація (SV).Отже, на нашу думку, можна запропонувати здійснювати відбір найкращого (упевному розумінні) інвестиційного проекту з множини Z, що складається з Kзгенерованих альтернативних варіантів проекту, за допомогою процедури їхпокрокового відбору, яка реалізується за такою послідовністю основних кроків.
Чим більше відомо про різні підходи до управління проектом, тим більшеможна забракувати невдалих варіантів і перейти до детального вивчення обраногопроекту.
Перша стадія проекту – ідентифікація – стосується вибору або генеруваннятаких ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завданьрозвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних длядосягнення цілей економічного розвитку. Перша стадія циклу проекту виходить ізчіткого формулювання цілей, порівняння альтернативних засобів його виконання тавибору найвигідніших варіантів.
На стадія розробки відбувається послідовне уточнення проекту за всімайого параметрами, а саме:
– технічні характеристики;
– врахування впливу на навколишнє середовище;
– ефективність та можливість фінансового здійснення;
– прийнятність із соціальних та культурних міркувань;
– масштабність організаційних заходів.
Розробка проекту включає звуження кола ідей шляхом їх детальнішоговивчення. Можливе проведення кількох типів досліджень, у тому числі:
– попереднє інженерне проектування;
– аналіз можливості економічного та фінансового здійснення;
– розгляд систем адміністративного управління;
– оцінка альтернативних варіантів з погляду захисту навколишньогосередовища;
– оцінка впливу проекту на місцеве населення.
Чим більше відомо про різні підходи до управління проектом, тим більшеможна забракувати невдалих варіантів і перейти до детального вивчення обраногопроекту.
Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту передзапитом чи рішенням про його фінансування.
На стадії експертизи увага зосереджується на оптимальному варіанті.Проводиться докладне вивчення:
– фінансово-економічної ефективності;
– факторів невизначеності й ризиків;
– окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіхздійснення проекту.
На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержатифінансування під проект, докладають зусиль, щоб дійти згоди щодо заходів, необхіднихдля здійснення проекту. Досягнуті домовленості оформляються як документальнопідтверджені юридичні зобов’язання. Після проведення переговорів складаєтьсяпротокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнутідомовленості. Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт длядосягнення його цілей. На стадії реалізації проводиться контроль і нагляд завсіма видами робіт. Порядок проведення контролю та інспекції повиненпогоджуватися на стадії переговорів. На стадії завершальної оцінки визначаєтьсяступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки дляйого використання в подальших проектах. Під час цієї стадії необхіднопорівнювати фактичні результати проекту із запланованими.
Ідея проекту може обумовлюватися:
– незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;
– ініціативою приватних чи державних фірм, які прагнуть одержати перевагиу використанні нових можливостей;
– наявністю невикористаних або недовикористаних матеріальних чи людськихресурсів та можливістю їх застосування у більш продуктивних галузях;
– необхідністю зробити додаткові капітальні вкладення;
– прагненням створити сприятливі умови для формування відповідноїінфраструктури виробництва й управління;
– пропозиціями іноземних громадян або фірм щодо інвестицій;
– інвестиційними стратегіями, розробленими іншими країнами, а такожможливостями, що виникають у зв’язку з міжнародними договорами;
– діяльністю організацій щодо надання двосторонньої допомоги і поточнимипроектами цих організацій у даній країні.
Щоб виявити кращий варіант проекту, треба розглянути широке коло йогоможливих варіантів. Дуже часто вибір певного способу чи варіанта проектуробиться передчасно. Дуже корисно внести всі можливі варіанти до початковогопереліку ідей, що обговорюються, а потім шляхом використання логічної схемивідбору відкинути гірші. Початковий список альтернативних підходів можезвузитися до кількох або одного варіанту. У міру відкидання альтернативнихваріантів деталі й розрахунок кожного аспекту уточняються. Тим самим вдається уникнути надмірної детальноїпідготовчої роботи над варіантами, які, врешті-решт, відкидаються. Відмінністьміж стадіями ідентифікації та розробки частіше буває кількісною, ніж якісною.
Відхилення варіантів проекту відбувається на основі вибору ідей, якізгодом буде прийнято і піддано детальному аналізу на стадіях розробки таекспертизи проекту.
Причинами відхилення варіантів проекту можуть бути:
– недостатній попит на запропонований продукт проекту або відсутність перевагперед наявними продуктами;
– надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними вигодами;
– відсутність політичної підтримки влади;
– непридатна для здійснення цілей проекту технологія;
– завеликий масштаб проекту, що не відповідає наявним організаційним тауправлінським можливостям;
– надмірний ризик;
– зависокі витрати на експлуатацію проекту порівняно з наявнимифінансовими ресурсами або альтернативними рішеннями.
 
3.Поняття, види та значення грошових потоків для підприємства
З трансформацією фінансового аналізу в Україні, що відбувається з початку1990-х років, увага практиків та науковців стала зосереджуватися на новому длявітчизняних фінансистів понятті “грошовий потік”. Пояснюється це тим, що вринкових умовах господарювання потенційний власник повинен дати відповідь натри стратегічних питання:
Ø якимиповинні бути величина та оптимальний склад активів підприємства, що дають змогудосягнути найбільшого добробуту його власників, акціонерів та трудовогоколективу;
Ø де знайтиджерела фінансування та якою повинна бути їх оптимальна структура;
Ø якорганізувати поточне та перспективне управління фінансовою діяльністю, щобзабезпечити платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.
В контексті розв’язку останнього питання управління грошовими потоками єодним з ключових моментів під час поточного управління підприємством з позиціїоптимального співвідношення між ліквідністю та прибутковістю.
Необхідність управління ліквідністю продиктована можливістю виникнення напідприємстві трьох ситуацій, кожна з яких пов’язана з наявністю чи відсутністюгрошових коштів та якістю управління грошовими потоками:
· виплатиперевищують надходження підприємства за певний період. В цьому випадку виникаєдефіцит коштів, усунення якого вимагає залучення додаткових фінансовихресурсів, що також пов’язано з витратами;
· надходженняперевищують виплати, що може призвести до надлишкової ліквідності. Вільнаготівка – це неприбутковий актив, тому вона повинна використовуватися дляодержання додаткового доходу, що вимагає здійснення фінансових заходів порозміщенню таких коштів;
· збалансованістьпотоків платежів забезпечує стан фінансової рівноваги (ліквідності), якийгарантує існування підприємства в короткостроковому і довгостроковому періодахта задовольняє фінансові потреби зацікавлених в підприємстві груп осіб.Фінансова рівновага гарантує стабільність і є передумовою досягнення іншихцілей.
Таким чином, зміст управління потоками грошових коштів залежить відоптимізації фінансових потоків і структури капіталу підприємства. Грошовіпотоки повинні бути узгоджені між собою таким чином, щоб зберегти ліквідність(фінансову рівновагу) і при цьому уникнути надлишкової (нерентабельної)ліквідності. Тільки за такої умови процес виробництва може відбуватися безперешкод.
Грошовий потік підприємства являє собою сукупністьрозподілених у часі надходжень і виплат коштів, генерованих його господарськоюдіяльністю.
Висока роль ефективного управління грошовими потоками підприємствавизначається наступними основними положеннями:
1. Грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльностіпідприємства практично у всіх її аспектах.
Образно грошовий потік можна представити як систему „фінансовогокровообігу” господарського організму підприємства. Ефективно організованігрошові потоки підприємства є найважливішим симптомом його „фінансовогоздоров’я”, передумовою досягнення високих кінцевих результатів йогогосподарської діяльності в цілому.
2. Ефективне управління грошовими потоками забезпечує фінансова рівновагапідприємства в процесі його стратегічного розвитку. Темпи цього розвитку,фінансова стійкість підприємства значною мірою визначаються тим, наскількирізні види потоків коштів синхронізовані між собою по обсягах і в часі. Високийрівень такої синхронізації забезпечує істотне прискорення реалізаціїстратегічних цілей розвитку підприємства.
3. Раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічностіздійснення операційного процесу підприємства. Будь-який збій у здійсненніплатежів негативно позначається на формуванні виробничих запасів сировини іматеріалів, рівні продуктивності праці, реалізації готової продукції і т.п. Утой же час ефективно організовані грошові потоки підприємства, підвищуючиритмічність здійснення операційного процесу, забезпечують ріст обсягу виробництваі реалізації його продукції.
4. Ефективне керування грошовими потоками дозволяє скоротити потребипідприємства в позиковому капіталі. Активно управляючи грошовими потоками,можна забезпечити більш раціональне й ощадливе використання власних фінансовихресурсів, сформованих із внутрішніх джерел, знизити залежність темпів розвиткупідприємства від залучення кредитів. Особливу актуальність цей аспектуправління грошовими потоками набуває для підприємств, що знаходяться на ранніхстадіях свого життєвого циклу, доступ яких до зовнішніх джерел фінансуваннядосить обмежений.
5. Управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелемзабезпечення прискорення обороту капіталу підприємства. Цьому сприяє скороченнятривалості виробничого і фінансового циклів, що досягається в процесірезультативного управління грошовими потоками, а також зниження потреби вкапіталі, що обслуговує господарську діяльність підприємства. Прискорюючи зарахунок ефективного управління грошовими потоками оборот капіталу, підприємствозабезпечує ріст суми генерованого у часі прибутку.
6. Ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризикунеплатоспроможності підприємства. Навіть у підприємств, що успішно здійснюютьгосподарську діяльність і генерують достатню суму прибутку, неплатоспроможністьможе виникати як наслідок незбалансованості різних видів грошових потоків учасі. Синхронізація надходження і виплат коштів, що досягається в процесіуправління грошовими потоками підприємства, дозволяє усунути цей фактор виникненняйого неплатоспроможності.
7. Активні форми управління грошовими потоками дозволяють підприємствуотримувати додатковий прибуток, генерований безпосередньо його грошовимиактивами. Мова йде в першу чергу про ефективне використання тимчасово вільнихзалишків коштів у складі оборотних активів, а також накопичуваних інвестиційнихресурсів у здійсненні фінансових інвестицій. Високий рівень синхронізаціїнадходжень і виплат коштів по обсягу і в часі дозволяє знижувати реальнупотребу підприємства в поточному і страховому залишках грошових активів, щообслуговують операційний процес, а також резерв інвестиційних ресурсів,сформований у процесі здійснення реального інвестування. Таким чином, ефективнеуправління грошовими потоками підприємства сприяє формуванню додатковихінвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій, що є джереломприбутку.
Поняття „ грошовий потік підприємства” є агрегованим, що включає усвій склад численні види цих потоків, що обслуговують господарську діяльність.З метою забезпечення ефективного цілеспрямованого управління грошовими потокамивони вимагають визначеної класифікації. Таку класифікацію грошових потоківпропонується здійснювати за наступними основними ознаками (рис.3).
Критеріями управління потоками грошових ресурсів є ліквідність ідоходність. В такому випадку є очевидним прояв класичного конфлікту міжліквідністю і доходністю: велика доходність будь-якої форми вкладення грошовихкоштів завжди оплачується зниженням ліквідності, а збільшення шансів наприбуток означає зростання ризику втрати капіталу.
При загрозі неплатоспроможності на перше місце виходить критерійліквідності. Рішення, які повинні бути прийняті в такій ситуації, пов’язані зпитаннями існування всього підприємства. При цьому ступінь небезпекивизначається двома моментами:
a)  величиною дефіциту фінансовихресурсів і періодом часу, протягом якого він буде зберігатися;
b)  можливостями керівникаприймати заходи для зниження цього дефіциту і виведення підприємства знебезпечного стану неліквідності.
/>
Рис. 3

У разі появи ліквідних надлишків критерій ліквідності стає другорядним, аосновним завданням – ефективне використання цього надлишку. В такому випадкупоряд з довгостроковими вкладеннями в інвестиції підприємства можнаскористатися короткостроковими фінансовими вкладеннями у формі ліквідних ціннихпаперів або строкових контрактів. При прийнятті такого рішення вже постаютьпроблеми, пов’язані з ліквідністю, доходністю і ризиком таких вкладень.
Питання сутності грошових потоків та методів управління ними з різнимступенем теоретичного та практичного висвітлення розглянуто в багатьохіноземних перекладних виданнях останнього часу: В. Ковальова, Дж. К. Ван Хорна,Є. Брігхема, Е. Нікхбахта, Є. Стоянової, І. Балабанова, Т. Райса та інших.
Так, Е. Нікбахт та А. Гроппеллі наводять спрощене визначення грошовогопотоку як “міри ліквідності компанії”, що складається з “чистого доходу ібезготівкових витрат, таких, як амортизаційні відрахування”. Наведенетлумачення грошового потоку, з одного боку, розкриває його сутність, з іншого –основні його складові.
Більш детальне визначення грошового потоку наводить Т. Райс, який поділяєпотоки на чисті, традиційні і операційні. Чистий грошовий потік представляєсобою зміну грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні підприємства, заперіод, що аналізується. Традиційний поток – це приблизна оцінка надходженьгрошових коштів від виробничої діяльності. Він визначається з використаннямприпущення, що надходження коштів можна оцінити, додавши компенсаційні статтівитрат до чистого прибутку (наприклад, амортизацію). Під операційним потокомрозуміється сума фактичних надходжень грошових коштів від операцій завизначений період. Як правило, при цьому не враховуються фінансові виплати(якщо це не є основна діяльність підприємства). Таким чином, Т. Райс визначаєзагальний грошовий потік як всі грошові надходження і виплати, пов’язані нетільки з веденням операцій по основній діяльності.
Дж. К. Ван Хорн підкреслює, що поняття грошових коштів та грошовихпотоків можна трактувати по-різному в залежності від завдань аналізу. Якправило, грошові кошти і грошові потоки розглядають як готівку або робочийоборотний капітал, тобто у вузькому або широкому тлумаченні цього поняття.
Дійсно, той же Т. Райс для потреб аналізу кредитоспроможності виділяєнаступні види грошових потоків (рис. 4).
/>
Рис.4.Класифікація грошових потоків
З позиції менеджменту підприємства з метою управління ліквідністю грошовіпотоки поділяють на два види: вхідні і вихідні – надходження і видатки, щознаходять своє відображення у Звіті про рух грошових коштів (П(С)БО 4).
З вищезазначеного випливає, що управління грошовими потоками передбачаєкомплексні заходи, тому що готівкові кошти, з одного боку, є складовоюоборотних активів, з іншого – їх обсяги, шляхи надходження та вибуття залежать,в першу чергу, від зміни обсягів виробничих запасів, стану дебіторської ікредиторської заборгованості, платежів до бюджету тощо.
Наявність грошових коштів тісно пов’язана з прибутком і рухом оборотногокапіталу. Якщо суб’єкт господарювання виробляє і реалізує рентабельну продукцію(товари, послуги, роботи), то це є найважливішою передумовою дотриманнянеобхідного рівня потоку грошових коштів. З певною часткою умовності можнасказати, що приріст (зменшення) грошових коштів за певний період повиненвідповідати прибутку (збитку) від діяльності підприємства.
В той же час грошовий потік і розрахунок прибутку не співпадають в часіпри використанні методу визначення прибутку від реалізації продукції замоментом її відвантаження.
В цьому випадку продукція може вважатись реалізованою в одному часовомуперіоді, а гроші надходити в іншому. Тому орієнтація при оцінці фінансовогостану тільки на дані про прибуток є в деякій мірі умовною і може призвести допідвищення фінансового ризику.
Підприємство може бути прибутковим за даними бухгалтерського обліку ізвітності і в той же час відчувати певні ускладнення в оплаті своїх поточнихзобов’язань.
Однією з причин такої ситуації є специфіка відображення інформації взвітності про фінансові результати, яка полягає у використанні методунарахувань та відповідності доходів і витрат. Інформація про потоки грошовихкоштів формується за касовим методом, тобто за фактом їх руху на рахунках вбанку і в касі підприємства. Результатом використання різних методів формуванняінформації є невідповідність реального потоку грошових коштів і прибутку, відображеногоу звітності (рис. 5).
Розв’язати названі протиріччя призначений Звіт про рух грошових коштів.Він має вагоме значення як для менеджменту підприємства, так і для кредиторів,інвесторів, контрагентів.
Звіт прорух грошових коштів — це документ фінансової звітності, в якому відображуютьсянадходження і витрачання грошових коштів під час поточної господарської,інвестиційної та фінансової діяльності. Ці зміни подаються таким чином, щодають змогу встановити взаємозв’язок між залишками грошових коштів на початок ікінець звітного періоду.

/>
Рис. 5 Причини розбіжностей між сумами одержаного прибутку підприємства ігрошових коштів
 Для складання Звіту використовують показники Балансу, Звіту профінансові результати та дані аналітичного обліку руху грошових коштів.
До Звіту про рух грошових коштів не включаються: внутрішні зміни у складігрошових коштів; негрошові операції (отримання активів шляхом фінансовоїоренди, бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій тощо).
Грошовий потік з активів містить три компоненти: операційний потікгрошей, капітальні витрати і приріст чистого робочого капіталу.
Операційний потік грошей — це потік грошей, що є результатом щоденної роботи фірми звиробництва і продажу. Витрати, пов’язані з фінансуванням фірмою своїх активів,не включаються до операційного потоку, оскільки вони не є операційнимивитратами.
Внаслідок того, що певна частина грошового потоку фірми, як правило,реінвестується в фірму, у фірми виникають капітальні витрати. Капітальнівитрати — це чисті витрати на придбання активів без продажу активів.

/>
Рис.6. Структуравхідних грошових потоків на підприємстві.
Різниця між проектованим збільшенням оборотних активів і поточнихзобов’язань визначається як зміна в чистому робочому капіталі. Прирістчистого робочого капіталу — це різниця між збільшенням поточних активіввнаслідок реалізації нового проекту та автоматичним збільшенням кредиторськихрахунків і нарахувань. Він вимірюється як зміна чистого робочого капіталу заперіод, що досліджується, і репрезентує чистий ріст теперішніх активівпорівняно з теперішньою заборгованістю. Нижче три компоненти грошового потокурозглядаються більш детально.
Для розрахунку операційного потоку необхідно визначити різницю міждоходами та витратами, причому до витрат не включаються амортизація, оскількице — не відтік грошей, та проценти, тому що вони є фінансовими витратами.
Амортизаційні відрахування — це вид затрат, які фірма не сплачуєзовнішнім постачальникам як заробітну плату, а акумулює в окремий фонд, чимзменшує суму оподаткованого доходу та створює таким чином додатковий грошовийпотік. Позитивний ефект амортизаційних відрахувань полягає в тому, що їхнакопичення супроводжується виникненням додаткових коштів для розширеннябізнесу, що сприяє підвищенню ділової активності фірми. Таким чином, основнимипричинами, які роблять амортизацію важливою статтею грошового потоку, є: значнавагомість цієї статті у бюджеті інвестування, зниження податкових зобов’язань,що дозволяє збільшити чисті доходи фірми, а також негрошові витрати, які, хочай належать до витрат, але можуть використовуватися на інші, ніж інвестиційні,цілі.
Аналізруху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їх динаміку, визначити сумуперевищення надходжень над витратами (сплатами), виявити можливостівнутрішнього самофінансування.
Для керівництва підприємства важливознати не лише фінансовий результат діяльності, але й мати можливістьаналізувати рух грошових коштів за звітний період, визначати зміни основнихджерел надходження грошових коштів та напрямків їx використання. Розбіжностіпоказників прибутку та грошового потоку обумовлені тим, що деякі статтібухгалтерського обліку відображаються не в момент надходження або сплатигрошей, а в момент здійснення операції. Тому орієнтація при оцінці фінансовогостану тільки на дані про прибуток є в деякій мipi умовною i може привести допідвищення фінансового ризику.