Міністерство освіти і науки України
Суть кейнсіанської революції векономічній науці
Рівне-2010
План
Вступ
1. Економічне вчення Дж. М. Кейнса
2. Методологія макроекономічної теорії Дж. Кейнса
3. Еволюція кейнсіанства
4. Концепція ефективного попиту і теорія державногорегулювання економіки
5. Кейнсіансько-неокласичний синтез і його представники
Вступ
Світова економічнакриза 1929—1933 рр. з небаченою силою вдарила по всій системі ринковоїекономіки, продемонструвавши безсилля знекровленого монополістичним пануваннямринкового економічного механізму в її саморегулюванні. Настав час кінця староїринкової цивілізації, яка ґрунтувалась на безмежній конкуренції суб’єктівгосподарювання.
Якщо неокласичнатеорія кінця XIX — початку XX ст. спиралась, головним чином, намікроекономічний аналіз, то після глибокої кризи початку 30-х років і в ходінаступної тривалої депресії з її небаченим рівнем безробіття посталанеобхідність іншого — макроекономічного — аналізу, фундатором якого ставвидатний економіст XX ст., англійський теоретик Джон Мейнард Кейнс (1883—1946).Доба панування неокласичної теорії, створеної А. Маршаллом, Дж.Б. Кларком, В.Парето та їх послідовниками, закінчилась. Вона виявилась не в змозі передбачитивиникнення нових суперечностей ринкової системи. На зміну неокласичній теоріїмала прийти інша, яка б більше відповідала новим реаліям економічного життя.Такою теорією й стало кейнсіанство — економічне вчення Дж.М.Кейнса.
Світова економічнакриза зумовила виникнення нових проблем наукових досліджень, які не втратилиактуальності й донині, адже основний їх зміст полягав у державному регулюванніринкової економіки. Саме з 30-х років беруть свій початок два основнихтеоретичних напрями, пов’язані з вирішенням цієї проблеми: економічнийдирижизм, представлений перш за все кейнсіанством, та економічний лібералізмбільше з такою альтернативною кейнсіанству течією, як неокласична теорія зусіма її сучасними варіаціями — неолібералізмом, монетаризмом тощо.
1.Економічне вчення Дж. М. Кейнса
Ізсередини 30-х років XX ст. кілька десятиліть розвиток економічної теоріївідбувався під впливом вчення Джона Мейнарда Кейнса.
Дж. Кейнс(1883-1946) — видатний англійський економіст, державний діяч, закінчивуніверситет у Кембриджі, згодом викладав у ньому економіку і математику.Співдиректор Англійського банку, голова багатьох урядових комісій і авторпроекту створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банкуреконструкції і розвитку (СБРР), лорд Англії (за економічні дослідження). Йогоосновні праці — «Грошовий обіг і фінанси Індії» (1913 p.),«Трактат про грошову реформу» (1923 p.), «Кінець вільногопідприємництва» (1926 p.), «Загальна теорія зайнятості, відсотка ігрошей» (1936 p.).
З Дж. Кейнс погоджувалися, його концепцію уточнювали й доповнювали, їїспростовували, але в будь-якому випадку ніхто із серйозних економістів не мігпройти повз ідеї англійського дослідника.
Появу вчення, щоодержало за іменем його творця назву «кейнсіанство», можна датувати 1936 р.,коли було опубліковано книгу Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка ігрошей».
Кейнсіанство набулосвітової слави не тільки у зв’язку з теоретичними побудовами і тлумаченнямиприроди економічний явищ, скільки внаслідок своєї головної політико-економічноїнастанови — обґрунтування необхідності державного регулювання господарськихпроцесів. Концепція Кейнса склалася після світової кризи 1929—1933 рр. івідображала загальне розчарування в концепції, яка панувала раніше, проефективну саморегуляцію ринкового господарства.
У центрі уваги Дж.Кейнсабули дві проблеми, що виступають на перший план саме в періоди економічнихдепресій: попиту і безробіття.
До Кейнса прихильникирізних економічних напрямів (крім марксистів) відкрито чи мовчазно поділялидоктрину Ж.Б.Сея: кожен товаровиробник продає, щоб купити, отже, пропозиціяпороджує відповідний попит і загальне надвиробництво, загальна криза збутунеможливі. Дж.М. Кейнс відкидає «закон ринків» Ж.Б. Сея. Оскільки в ринковійекономіці обмін здійснюється не за формулою «товар — товар», а за формулою«товар — гроші — товар», продавець може і не стати покупцем, бо ним керує нетільки попит, а й прагнення до заощадження. Тому загальна криза збуту цілкомреальна. Кейнс приходить до узагальнення: обсяг національного доходу і йогодинаміка безпосередньо визначаються не лише факторами пропозиції (тобтофакторами, від яких залежить виробництво), а й факторами попиту. Зазначимо,разом із тим, що Кейнс не поділяє концепції множинності факторів виробництва яктворців цінності. Він схильний вважати єдиним фактором, що створює цінність,працю (включаючи працю підприємця), а устаткування, оборотний капітал тощо —лише умовами праці.
Кейнс вводить поняттяфункцій сукупної пропозиції та сукупного попиту. Перша визначаєтьсяспіввідношенням сукупних (для суспільства) витрат і зайнятості. Протягомвідносно коротких періодів часу це співвідношення не змінюється. Друга функціявідображає співвідношення очікуваних доходів підприємців (у масштабахсуспільства) і зайнятості. Вони дуже рухливі. Тому динаміка зайнятостізалежить, головним чином, від функції сукупного попиту, що визначає доходипідприємців. Точка перетину двох функцій характеризує обсяг зайнятості. Кейнсназиває її точкою ефективного попиту.
Ефективний попит,тобто сукупний платоспроможний попит, що визначає ступінь зайнятості, залежитьвід очікуваного рівня споживання та інвестицій.
Особисте споживання —це функція приросту доходу. Але темпи зростання споживання нижчі за темпизростання доходу. Кейнс називає основним психологічним законом падіння часткиспоживання і підвищення частки заощаджень при зростанні доходу. Наслідком цьогозакону є відносне зменшення попиту на предмети споживання. Компенсацією такогозменшення може бути тільки зростання інвестиційного попиту, інакше неминучезростання безробіття і падіння темпів зростання національного доходу.
Інвестиції в будь-якугалузь зумовлюють зростання зайнятості, збільшення доходів і споживання нетільки в цій галузі, а й у суміжних з нею галузях. У свою чергу, зміни в цихгалузях породжують зростання зайнятості, доходів і попиту в галузях «другогопорядку» (за ступенем віддаленості від сфери первинного інвестування). Виникаєефект мультиплікатора. Поняття мультиплікатора ще до Кейнса (у 1931 р.) ввів векономічну теорію Річард Фердинанд Кан, який досліджував вплив зростання інвестиційна зайнятість. Кейнс розглядає мультиплікатор доходу. Величина цьогомультиплікатора М залежить від того, яка частка споживання в доході. Вонавизначається за формулою:
М=1/1-К,
де К — граничнасхильність до споживання, що виражається через відношення приросту споживаннядо приросту доходу.
В результаті прирістнаціонального доходу Y дорівнює первісному приросту інвестицій І, помноженомуна мультиплікатор:
Y= I*(1/1-K).
Головною проблемою, заКейнсом, слід вважати перетворення частини доходу, що зберігається, вінвестиції. Якщо очікувана прибутковість інвестицій нижча від норми відсоткаабо дорівнює їй, інвестування для власника коштів є безглуздим. Чим більшийрозрив між нормою відсотка й очікуваною прибутковістю капіталовкладень (Кейнсговорить про граничну ефективність капіталовкладень), тим активнішим стаєпроцес інвестування.
Кейнс заперечуєпоширене уявлення про те, що відсоток — це ціна заощадження. Заощадженняроблять лише тоді, коли потреби задоволені, тому підвищення ставки відсотка нестимулює зростання заощаджень. Відсоток, за Кейнсом, — це ціна, яку сплачуютьза відмову від ліквідності. Тут набирає сили інший психологічний закон:прагнення до ліквідності, тобто бажання тримати свої вільні кошти в найбільшліквідній формі, щоб мати можливість спрямувати їх у зручний момент у вигідніінвестиції. Відмова від ліквідності сприймається як жертва, що потребує комбільшен.Такою компенсацією слугує відсоток, що виплачується власнику коштів, наданих уборг.
Ступінь перевагиліквідності залежить від характеру угоди, ризику, спекулятивних міркувань. Алеє й інший значущий фактор, що входить у взаємодію з прагненням до ліквідності йможе впливати на норму відсотка: кількість грошей в обігу. Коли вона зростає,пропозиція в ліквідній формі збільшується, тоді як купівельна спроможністьгрошей падає (відбувається інфляційний процес), що робить збереження заощадженьу грошовій формі все менш привабливим. Відсоткова ставка знижується,інвестування посилюється. Кейнс у цілому песимістично оцінює можливості капіталістичноїсистеми господарства домогтися стійких високих темпів зростання шляхомринкового саморегулювання. Гранична схильність до споживання спадає призростанні доходу (Кейнс вважає це економічним законом).
Відбувається падіння,що прогресує, граничної ефективності капіталу, а від цієї ефективності залежитьпривабливість перетворення частини доходу, що зберігається, в інвестиції.Відсоткова ставка утримується на занадто високому рівні, що також обмежуєінвестиції. Тому необхідне активне державне втручання в економічне життя.
Кейнс виділяє дваспособи регулювання попиту: грошово-кредитну і бюджетну політику.Грошово-кредитна політика спрямована на стимулювання попиту внаслідок зниженнянорми відсотка і вплив на прагнення до ліквідності. Кейнс пропонує відмовитисьвід золотого стандарту і регульованого «накачування» грошової маси в обігу.Кейнс відкидав обвинувачення в тому, що він пропагує інфляцію. Збільшеннякількості паперових грошей в обігу призводить до загального підвищення цін лишеза повної зайнятості. Поки існує безробіття, збільшення грошової масистимулюватиме попит, а пропозиція товарів залишатиметься еластичною. ОднакКейнс визнавав, що така концепція вкрай спрощує реальність. Вплив приростугрошової маси на інвестиції може обмежитись зростанням цін і заробітної платизадовго до настання повної зайнятості. Тут може спрацювати безліч факторів:зміна кількості грошей в обігу підхльосне поточний попит перш ніж інвестиціїпринесуть свої плоди; збільшення числа працюючих призведе, відповідно, до законузниження граничної продуктивності капіталу, до зростання витрат виробництва, аотже, і цін; різна еластичність пропозиції різних факторів виробництва зумовитьпорушення виробничого процесу і зростання його витрат тощо. Але не загрозаінфляції головне, що ставить під сумнів перетворення грошово-кредитної політикив основний інструмент стимулювання попиту. Інтерес до інвестування визначаєтьсяоцінкою майбутніх вигід від капіталовкладень. В умовах економічної депресії цяоцінка вкрай низька, а взагалі в ході економічного циклу піддається різкимколиванням. Кейнс дійшов висновку про те, що компенсувати ці стрибки впливом нанорму відсотка не вдасться. Тому вирішальне значення він надає негрошово-кредитній, а бюджетній політиці.
Сутність бюджетноїполітики, за Кейнсом, — організація інвестицій. Скорочення або недостатнєзростання приватних інвестицій варто компенсувати за рахунок держави. При цьомуне має принципового значення, на що підуть бюджетні кошти. Важливо, щоб воничерез ефект мультиплікатора привели до зростання зайнятості та збільшеннянаціонального доходу. В довгостроковій перспективі навіть безпосередньонекорисні інвестиції, подібні до будівництва єгипетських пірамід, справляютькорисний вплив.
Кейнс виступав завикористання бюджетних коштів приватними інвесторами через систему державнихзамовлень і закупівель. Він наполягав не на державних інвестиціях, а надержавному регулюванні обсягу поточних інвестицій.
Кейнс не заперечувавможливості державного впливу на споживчий попит, але вважав це другорядноюсправою. Шляхи такого впливу він бачив у фіскальній політиці, що маєзабезпечувати рівномірніший розподіл національного доходу. Збільшуючи доходинайбідніших верств, ця політика сприяла б зростанню ефективного попиту напредмети споживання. Нарешті, Кейнс виступав проти політики вільної торгівлі,за протекціонізм. Закриваючи господарство від іноземної конкуренції, державнавлада створює умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, дляпідвищення зайнятості, що є умовою зростання національного доходу.
2. Методологіямакроекономічної теорії Дж. Кейнса
Методологія Дж.Кейнса базується на визначенні предмета і методів досліджень. Предметом єкількісні, функціональні залежності між макроекономічними змінними. До методів,використаних ученим, належать математичний, суб’єктивно-психологічний таемпіричний. Він поділив усі економічні змінні на незалежні і залежні. Донезалежних макроекономічних змінних належать: маса грошей в економіці,процентна ставка, гранична ефективність капіталу, гранична схильність дозаощадження, гранична схильність до споживання, гранична схильність доінвестування. Залежними макроекономічними змінними є національний доход, рівеньінвестицій, заощадження, рівень зайнятості, сукупний суспільний продукт.
Дж. Кейнс вивівкілька функціональних залежностей між змінними. Передусім він сформулював прямузалежність обсягу продукту і прибутку від розміру зайнятості у разі незміннихзасобах виробництва, а також визначив формулу сукупного суспільного продукту(ССП) з погляду натурально-речовинної та вартісної структури. Для стійкогозростання виробництва повинна бути відповідність вартісної інатурально-речовинної характеристик продукту. Щоб економіка стійко розвивалася,потрібно заохочувати сукупні витрати, а отже, сукупний попит.
На основі виведенихзалежностей Дж. Кейнс сформулював положення теорії ефективного попиту. Основнимзавданням економіки визначається досягнення ефективного попиту — такого рівнясукупного попиту, що приведе до рівності загальних доходів і витрат. За ефективногопопиту фірми мають максимальний прибуток і зацікавлені в збільшенні зайнятості.Підтримуючи ефективний попит, держава повинна регулювати процентну ставку,наближати її до рівноважного рівня, за якого інвестиції зрівнюються іззаощадженнями. Держава має вжити заходів, що забезпечать зростаннянаціонального доходу. Це можна зробити, маніпулюючи граничними схильностяминаселення, насамперед граничною схильністю до споживання, тобто заохочуючинаселення купувати товари.
Дж. Кейнс вважав,що із зростанням реальних прибутків починає діяти основний психологічний закон:у людей зростає схильність до заощаджень, а не до споживання. Якщо цевідбувається, то обсяг інвестицій скорочується, отже, скорочується ізайнятість. Це стан стагнуючої економіки. Щоб цього уникнути, треба передусімрегулювати процентну ставку, у процесі регулювання процентної ставки державаповинна враховувати ефект мультиплікатора. У своїй теорії мультиплікаторавчений виокремив насамперед мультиплікатор прибутку, який означає, що прирістприбутків викликаний приростом інвестицій. Мультиплікатор прибутку прямозалежить від граничної схильності до заощадження.
На основі теоріїмультиплікатора економіст розробив теорію капіталу і відсотка. Капітал — цемайно, що приносить прибуток. Прибуток вимірюється граничною ефективністюкапіталу, і це є граничний прибуток, одержуваний з додаткової одиниці капіталу.Розглядаючи цей показник, фірми будуть зацікавлені в інвестиціях доти, докигранична ефективність капіталу не зрівняється з процентною ставкою. Державаможе прямо впливати на процентну ставку, маніпулюючи масою грошей, і побічно —впливаючи на граничні схильності до заощаджень і споживання. Дж. Кейнс вважав,що фірми зацікавлені в інвестиціях, коли держава здійснює політику«дешевих» грошей, пов’язану зі зниженням процентної ставки на основізбільшення маси грошей в обігу. Отже, щоб вивести економіку зі стану стагнації,держава має припускати тимчасове збільшення інфляції (при цьому скорочуєтьсябезробіття).
Теорія заробітноїплати і зайнятості Кейнса є логічним наслідком його теорії капіталу.Розкриваючи основні проблеми зарплати і зайнятості, він обґрунтував політикурегульованої інфляції і заробітної плати та сформулював ідею “інфляційноїспіралі”, згідно з якою встановлюється пряма залежність між збільшеннямзаробітної плати і зростанням цін. Регулюючи інфляцію, держава повинна сприятизростанню граничної схильності до споживання у такий спосіб, щоб вонаперевищувала або дорівнювала граничній схильності до заощадження. Дж. Кейнсвважав, що для розв’язання цієї проблеми необхідно знижувати зарплату. Зниженнязаробітної плати вважатиметься оптимальним, коли воно стимулюватиме інвестиціїв реальному бізнесі.
У концепціїмакроекономічного регулювання Дж. Кейнс запропонував три моделі економіки. Найого думку, майже всі проблеми стабілізації стагнуючої економіки вирішуються задопомогою державного регулювання.
Мета державноговтручання в економіку полягає в тому, щоб за допомогою бюджетних витратдомогтися рівноважного стану національної економіки. Вчений розробив системуметодів державного макрорегулювання економіки. Передусім це регулюваннязаробітної плати в бік її зниження, вплив на інфляцію шляхом зменшення абозбільшення маси грошей, збалансування кредитно-грошового обігу з метоюодержання рівноважної ставки відсотка. Причому використовуючи модельнаціональної економіки, він вивів кілька макроеко-номічних пропорцій,дотримання яких дасть змогу державі досягти стійкого зростання зайнятості іводночас регулювати інфляцію.
3. Еволюціякейнсіанства
кейнсіанство неокласичний економічний теорія
Вчення Кейнса згодомрозділилося на ліве кейнсіанство і неокейнсіанство.
Найбільш визначнимпредставником лівого кейнсіанства була Джоан Робінсон. Ліві кейнсіанці, погоджуючисьіз Кейнсом у тому, що основна проблема капіталізму — проблема ефективногопопиту, бачать головну причину недостатності попиту в нерівномірному розподілінаціонального доходу. Засобом підвищення попиту вони вважають обмеженнядіяльності монополій. Щодо державних витрат як засобу підвищення зайнятостіліві кейнсіанці наполягають на соціальній орієнтації цих витрат: відмові відгіпертрофії військових витрат, збільшенні вкладень у житлове і дорожнєбудівництво, охорону здоров’я, освіту, соціальне страхування та ін.
Неокейнсіанствопов’язане, зокрема, з діяльністю англійських вчених Роя Харрода (1900—1978) і МиколиКалрода (1908—1986).
Неокейнсіанці багато в чому пішли далі своговчителя. Якщо у Кейнса втручання держави розглядається як спорадичне, то внеокейнсіанців як постійне. Кейнс практично відсторонюється від змін, внесенихнауково-технічним прогресом. У неокейнсіанців вплив НТП включений до аналізуекономічних процесів. Неокейнсіанці наполягають на форсованих державнихвкладеннях у наукові дослідження, нову техніку, а також на проведення активноїполітики структурної перебудови господарства у зв’язку з досягненнями науки ітехніки.
У неокейнсіанськіймоделі поряд із мультиплікатором істотну роль відіграє акселератор. Акселераторвиражає відношення приросту інвестицій до зумовленого ним приросту доходу.Величина акселератора V виражається формулою:
V = I / Y,
де I — інвестиції; Y —дохід.
Ідея акселераторавиходить з висунутого ще в 10-ті роки XX бі. французьким економістом АльбертомАфтальйоном (1874—1956) принципу: кожен приріст доходу викликає більший (увідсотковому виразі) приріст сукупних інвестицій, індукованих цим приростомдоходу. Нобелівський лауреат Д. Хікс об’єднав ідеї мультиплікатора йакселератора в рівнянні національного доходу:
Yt = At+ (1/1 – K)Yt-1 + V(Yt- 1 – Yt-2),
де Аt —автономні інвестиції; Y — національний дохід (відповідно в період t, t-1, t-2).
Залежно відспіввідношення мультиплікатора й акселератора динаміка національного доходуможе бути рівномірною або циклічною.
Неокейнсіанці стоять уджерел так званих теорій економічного зростання.
Одна з перших теорійекономічного зростання, належала Рою Форбсу Харроду. Він висунув її ще в 40-віроки. Харрод бачить основний недолік концепції Кейнса в тому, що в нійекономічна динаміка розглядається тільки під кутом зору впливу нагромадженнякапіталу на економічну ситуацію. Харрод включає в аналіз вплив величининаціонального доходу на розмір інвестицій; він досліджує відношення зростаннязайнятості робочої сили, доходу на душу населення і наявного капіталу. Вінзапровадив поняття «коефіцієнт капіталу», що відображає капіталомісткістьнаціонального доходу. Критерій капіталомісткості Харрод використовує,аналізуючи вплив технічного прогресу на економіку. Одні інновації, знижуючивитрати праці, збільшують витрати капіталу в його речовинній формі; інші,навпаки, дають можливість заощаджувати речовинний капітал, але спричиняютьдодаткові витрати живої праці. Ці зміни співвідношень витрат зумовлюють істотнізрушення і на ринках праці та засобів виробництва. Харрод запропонував системуз трьох рівнянь динаміки, кожне з яких відображає особливий тип економічногозростання: фактичне зростання, гарантоване зростання (яке відповідаєочікуванням підприємців) і потенційно можливе зростання (зумовлене обсягомнаявних ресурсів).
Інший варіант теоріїзростання розробив американський неокейнсіанець Євсій Дейвід Домар (нар. 1914р.). Погоджуючись із Кейнсом у тому, що інвестиції створюють дохід, якийзбільшує попит, Домар акцентує увагу на тому, що одночасно інвестиції ведуть дозростання пропозиції товарів. Основна проблема полягає в тому, щоб визначитиобсяги інвестицій, які забезпечують зростання доходу, бо це дорівнює збільшеннюпропозиції товарів внаслідок збільшення виробничих потужностей. Зайнятість прицьому розглядається як функція відносин доходу до виробничих потужностей. Домарзапропонував «головне рівняння зростання», у якому фігурує «темп урівноваженогозростання» — темп приросту інвестицій, за якого врівноважується прирістпропозиції та попиту на товари. На відміну від Р. Харрода Є. Домар включає доаналізу мінливу в ході розширень виробництва місткість ринку.
З критикоюкейнсіанських моделей Р. Харрода і Є. До-мара виступив американський економіст РобертСолоу (нар. 1924 р.), відзначений згодом Нобелівською премією за внесок утеорію економічного зростання. Використовуючи апарат диференціальних рівнянь,Солоу створив модель економічної динаміки. У центрі його уваги — заміщенняпраці речовинним капіталом. За Солоу, у тривалій перспективі за відсутностітехнічного прогресу капітал, праця й обсяг виробництва зростатимуть однаковимитемпами. Темпи економічного зростання при цьому залежать не від нормизаощаджень, що визначає капіталовкладення, а від пропозиції праці. Зниженнятрудомісткості робить зростання виробництва відносно незалежним від зростанняпропозиції праці. Тому вирішальним фактором прискорення економічного зростанняє технічний прогрес.
4. Концепція ефективного попиту і теорія державногорегулювання економіки
Дж. Кейнс(1883-1946) — видатний англійський економіст, державний діяч, закінчивуніверситет у Кембриджі, згодом викладав у ньому економіку і математику.Співдиректор Англійського банку, голова багатьох урядових комісій і авторпроекту створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банкуреконструкції і розвитку (СБРР), лорд Англії (за економічні дослідження). Йогоосновні праці — «Грошовий обіг і фінанси Індії» (1913 p.),«Трактат про грошову реформу» (1923 p.), «Кінець вільногопідприємництва» (1926 p.), «Загальна теорія зайнятості, відсотка ігрошей» (1936 p.).
Методологія Дж.Кейнса базується на визначенні предмета і методів досліджень. Предметом єкількісні, функціональні залежності між макроекономічними змінними. До методів,використаних ученим, належать математичний, суб’єктивно-психологічний таемпіричний. Він поділив усі економічні змінні на незалежні і залежні. Донезалежних макроекономічних змінних належать: маса грошей в економіці,процентна ставка, гранична ефективність капіталу, гранична схильність дозаощадження, гранична схильність до споживання, гранична схильність доінвестування. Залежними макроекономічними змінними є національний доход, рівеньінвестицій, заощадження, рівень зайнятості, сукупний суспільний продукт.
Дж. Кейнс вивівкілька функціональних залежностей між змінними. Передусім він сформулював прямузалежність обсягу продукту і прибутку від розміру зайнятості у разі незміннихзасобах виробництва, а також визначив формулу сукупного суспільного продукту(ССП) з погляду натурально-речовинної та вартісної структури. Для стійкогозростання виробництва повинна бути відповідність вартісної інатурально-речовинної характеристик продукту. Щоб економіка стійко розвивалася,потрібно заохочувати сукупні витрати, а отже, сукупний попит.
На основі виведенихзалежностей Дж. Кейнс сформулював положення теорії ефективного попиту. Основнимзавданням економіки визначається досягнення ефективного попиту — такого рівнясукупного попиту, що приведе до рівності загальних доходів і витрат. Заефективного попиту фірми мають максимальний прибуток і зацікавлені в збільшеннізайнятості. Підтримуючи ефективний попит, держава повинна регулювати процентнуставку, наближати її до рівноважного рівня, за якого інвестиції зрівнюються іззаощадженнями. Держава має вжити заходів, що забезпечать зростаннянаціонального доходу. Це можна зробити, маніпулюючи граничними схильностяминаселення, насамперед граничною схильністю до споживання, тобто заохочуючинаселення купувати товари.
Дж. Кейнс вважав,що із зростанням реальних прибутків починає діяти основний психологічний закон:у людей зростає схильність до заощаджень, а не до споживання. Якщо цевідбувається, то обсяг інвестицій скорочується, отже, скорочується ізайнятість. Це стан стагнуючої економіки. Щоб цього уникнути, треба передусімрегулювати процентну ставку, у процесі регулювання процентної ставки державаповинна враховувати ефект мультиплікатора. У своїй теорії мультиплікаторавчений виокремив насамперед мультиплікатор прибутку, який означає, що прирістприбутків викликаний приростом інвестицій. Мультиплікатор прибутку прямозалежить від граничної схильності до заощадження.
На основі теоріїмультиплікатора економіст розробив теорію капіталу і відсотка. Капітал — цемайно, що приносить прибуток. Прибуток вимірюється граничною ефективністюкапіталу, і це є граничний прибуток, одержуваний з додаткової одиниці капіталу.Розглядаючи цей показник, фірми будуть зацікавлені в інвестиціях доти, докигранична ефективність капіталу не зрівняється з процентною ставкою. Державаможе прямо впливати на процентну ставку, маніпулюючи масою грошей, і побічно —впливаючи на граничні схильності до заощаджень і споживання. Дж. Кейнс вважав,що фірми зацікавлені в інвестиціях, коли держава здійснює політику«дешевих» грошей, пов’язану зі зниженням процентної ставки на основізбільшення маси грошей в обігу. Отже, щоб вивести економіку зі стану стагнації,держава має припускати тимчасове збільшення інфляції (при цьому скорочуєтьсябезробіття).
Теорія заробітноїплати і зайнятості Кейнса є логічним наслідком його теорії капіталу.Розкриваючи основні проблеми зарплати і зайнятості, він обґрунтував політикурегульованої інфляції і заробітної плати та сформулював ідею “інфляційноїспіралі”, згідно з якою встановлюється пряма залежність між збільшеннямзаробітної плати і зростанням цін. Регулюючи інфляцію, держава повинна сприятизростанню граничної схильності до споживання у такий спосіб, щоб вонаперевищувала або дорівнювала граничній схильності до заощадження. Дж. Кейнсвважав, що для розв’язання цієї проблеми необхідно знижувати зарплату. Зниженнязаробітної плати вважатиметься оптимальним, коли воно стимулюватиме інвестиціїв реальному бізнесі.
У концепціїмакроекономічного регулювання Дж. Кейнс запропонував три моделі економіки. Найого думку, майже всі проблеми стабілізації стагнуючої економіки вирішуються задопомогою державного регулювання.
Мета державноговтручання в економіку полягає в тому, щоб за допомогою бюджетних витратдомогтися рівноважного стану національної економіки. Вчений розробив системуметодів державного макрорегулювання економіки. Передусім це регулюваннязаробітної плати в бік її зниження, вплив на інфляцію шляхом зменшення абозбільшення маси грошей, збалансування кредитно-грошового обігу з метоюодержання рівноважної ставки відсотка. Причому використовуючи модельнаціональної економіки, він вивів кілька макроекономічних пропорцій, дотриманняяких дасть змогу державі досягти стійкого зростання зайнятості і водночасрегулювати інфляцію.
Завданняодночасного регулювання інфляції і безробіття вперше було поставлененеокласиком А. Філліпсом — американським економістом, якого називають найважливішимпредставником посткейнсіанського напряму економічної теорії. Він розробивмодель факторів сукупного попиту — так звану криву Філліпса (рис. Д 5).
У процесіпланування державної економічної політики треба знайти таку рівноважну точку накривій Філліпса, де темп зростання інфляції дорівнює темпу зниження безробіття.Це стане орієнтиром для визначення конкретних заходів.
/>
Рис.Д 5. Крива Філліпса
Отже, розглядаючиосновні ідеї економічної концепції Дж. Кейн-са, потрібно зазначити, щонайголовнішою проблемою стабілізації депресивної економіки вважаєтьсязбільшення зайнятості на основі приватних інвестицій. Масове хронічне безробіттярозглядається як наслідок недостатньо ефективного попиту. Автоматично рівновагасукупних витрат (сукупного попиту) і сукупних прибутків не досягається, отже,держава повинна підтримувати сукупний попит. Саме за це теорію Дж. Кейнсаназивають теорією нерівноважного аналізу. Оскільки автоматична відповідністьміж заощадженнями й інвестиціями неможлива, держава повинна забезпечити їхвідповідність, впливаючи на основні макроекономічні показники: масу грошей,зайнятість, інфляцію, процентну ставку. Держава повинна також регулюватиінфляційні процеси, причому, щоб зупинити інфляцію попиту, необхіднозастосовувати зниження заробітної плати. На думку Дж. Кейнса, це практичноєдиний засіб регулювання інфляції. Суб’єктивно-психологічний підхід до дослідженняекономічних явищ, застосований ним, зближує його з представниками неокласичногонапряму. У результаті сформувався так званий кейнсіансько-неокласичний синтез,у якому поєднуються елементи макроекономічного аналізу кейнсіанського інеокласичного напрямів економічної теорії.
5. Кейнсіансько-неокласичний синтез і йогопредставники
Значнимипредставниками кейнсіансько-неокласичного синтезу є Дж. Хікс і П. Самуельсон.
Дж. Хікс (нар.1904) — англійський економіст, викладач Кембриджського й Оксфордського університетів,лауреат Нобелівської премії з економіки. Його основні праці —«Економіка» (1935 p.), «Теорія економічної історії» (1969p.), «Криза кейнсіанської економіки» (1974 p.).
П. Самуельсон (нар.1915) — американський економіст, викладач Массачусетського університету, членАмериканської економічної асоціації, член Американського економетричноготовариства. Його основні праці — «Основи економічного аналізу» (1947p.), «Проблеми американської економіки» (1962 p.).
Згідно зекономічною концепцією Хікса — Самуельсона, інвестиції фірм бувають автономні йіндуковані. Автономні інвестиції задані заздалегідь і викликаютьмультиплікаційний ефект прибутку. Індуковані інвестиції утворюються на основізростання прибутку і приводять до подальшого його збільшення за допомогоюефекту акселерації. Показник акселерації (акселератор Хікса — Самуельсона)визначає множинний ефект, утворюваний самим прибутком, тобто зростання прибуткувикликає збільшення інвестицій і власне зростання. Теорію мультиплікатора Дж.Кейнса Дж. Хікс поєднав із теорією акселерації П. Самуельсона, запропонувавшинове рівняння приватної закритої економіки
/>
де ї{ —національний продукт у ί-му році; Лавт — автономні Інвестиції; (1 — MPS) —питома вага споживання в національному продукті або його прирості; ¥(_^ —національний продукт у ί-1-му році; η — акселератор; Yt_2 —національний продукт у ί-2-му році.
Дж. Хікссформулював нову модель сукупного попиту IS—LM, в якій об’єднано кейнсіанськумодель сукупного попиту у виробничому (реальному) секторі економіки IS знеокласичною моделлю LM, у якій досліджуються умови рівноваги сукупного попитуу фінансовому секторі економіки (рис. Д 6).
Практичне значеннямоделі IS—LM таке: коли точку рівноваги буде знайдено, то це означає, що векономіці склалася рівновага між фінансовим сектором і реальним, заощадженнямий інвестиціями, пропозицією грошей і попитом на них. Стану рівновагивідповідають норма відсотка г0 і рівень національного доходу F0. Модель IS—LM,запропонована представниками неокласичного синтезу, зумовила появу теоріїпереваги ліквідності (нині це теорія портфельного вибору Дж. Тобіна). Крімтого, Дж. Хікс розглянув два монетарні трактування відсотка: згідно з теоріюпереваги ліквідності відсоток є наслідком співвідношення попиту і пропозиціїгрошей; відповідно до теорії факторів, придатних до позики, відсотоквизначається як співвідношення попиту і пропозиції фондів грошових капіталів,придатних до позики. В результаті основним об’єктом державного регулюваннявизнається грошовий обіг. Ці трактування стали основними положеннямимакроекономічних теорій сучасної неокласики.
/>
Рис. 6. Модель сукупного попиту IS—LM
Висновки
Отже, розглядаючи основні ідеїекономічної концепції Дж. Кейнса, потрібно зазначити, що найголовнішоюпроблемою стабілізації депресивної економіки вважається збільшення зайнятостіна основі приватних інвестицій. Масове хронічне безробіття розглядається якнаслідок недостатньо ефективного попиту. Автоматично рівновага сукупних витрат(сукупного попиту) і сукупних прибутків не досягається, отже, держава повиннапідтримувати сукупний попит. Саме за це теорію Дж. Кейнса називають теорієюнерівноважного аналізу. Оскільки автоматична відповідність між заощадженнями йінвестиціями неможлива, держава повинна забезпечити їх відповідність, впливаючина основні макроекономічні показники: масу грошей, зайнятість, інфляцію,процентну ставку. Держава повинна також регулювати інфляційні процеси, причому,щоб зупинити інфляцію попиту, необхідно застосовувати зниження заробітноїплати. На думку Дж. Кейнса, це практично єдиний засіб регулювання інфляції.Суб’єктивно-психологічний підхід до дослідження економічних явищ, застосованийним, зближує його з представниками неокласичного напряму.
Список використаної літератури
1. Білоконенко О.В. Історіяекономічних вчень: Конспект лекцій. – К: Українсько-фінський інститутменеджменту і бізнесу, 1998. – 96с.
2. Юхименко П.І., Лененко П.М.Історія економічних вчень: Навчальний посібник – 3-тє вид., випр. – К:Знання-Прес, 2002. – 514с.
3. Дзюбик С.Д., Ривок О.П. Основи економічної теорії.— К.: Основи, 1994. — 297 с.
4. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред.В.Д. Базилевича. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.
5. Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л.Я.Корнейчук, Η.О. Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.
6. Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.