Сутність держави, її основне призначення у суспільстві
ПЛАНВСТУП1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНІЙ ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ2. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ ЯК РЕАКЦІЯ НА СУСПІЛЬНУ НЕОБХІДНІСТЬ3. ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗНАЧЕННЯ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЛЯСУСПІЛЬСТВАВИСНОВКИСПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
політичний влададержава суспільство
У спеціальній літературірозробляється чимало визначень поняття держави, котрі відбивають такі йогоаспекти: держава як організація політичної влади; держава як апарат влади; державаяк політична організація всього суспільства.
Кожний із зазначених аспектівзаслуговує на увагу. Дійсно, розуміння держави як організації політичної владипідкреслює, що серед інших суб’єктів політичної системи вона виділяєтьсяособливими якостями, є офіційною формою організації влади, причому одноособовоюорганізацією політичної влади, яка управляє усім суспільством. Водночасполітична влада — одна із ознак держави. Тому недоцільно зводити до неї поняттядержави.
Із зовнішнього боку держававиступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апаратвлади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади в апараті,системі органів — також не розкриває повністю її поняття. У разі такогорозгляду не враховується діяльність системи органів місцевого самоврядування таінших.
Держава є особливоюполітичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її підтаке родове поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст.можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, йособливо сучасна, держава — це політична організація всього суспільства.Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацієюсуспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільніінтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних ідуховних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, —народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.
1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНІЙ ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ
Держава – організаціяполітичної влади в суспільстві, яка здійснює управління процесами за допомогоюсистеми загальнообов’язкових норм поведінки і механізму їх впровадження.
Це поняття правовогохарактеру, воно відображає дуже складне, багатоаспектне суспільне явище. Томужодне з існуючих визначень не відображає достеменно його специфіки.
Наприклад, давньогрецькийфілософ Платон (428-348 рр. до н.е.) кращою формою держави вважав союз людей,об’єднаних засадами загальної користі та справедливості, де правлять мудріфілософи, багаті мужі (аристократія) і панує рівність.
За Арістотилем (384-322 рр.до н.е.), держава – союз вільних людей, зосередження всіх розумових і моральнихінтересів громадян.
Вищим виявом людськогомистецтва вважав державу Фома Аквінський (1224-1274 рр.), мету якої вбачав утому, щоб готувати людей до блаженства у потойбічному світі.
Нідерландський вчений ГугоГроцій (1583-1645 рр.), твердив, що держава – союз вільних людей, укладений зметою дотримання права і загальної користі.
Його співвітчизник БенедиктСпіноза (1632-1677 рр.) розглядав державу як результат домовленості між людьми.
Як наслідок змови багатихпроти бідних характеризував державу французький гуманіст Жан-Жак Руссо(1712-1778 рр.) [17].
Тривалий час домінувалакласова теорія держави Карла Маркса, Володимира Ульянова (Леніна), за якоюдержава – це диктатура пануючого класу.
За сучасними уявленнями,держава – це специфічна політико-територіальна організація, основний засібполітичної влади народу, воля якого є обов’язковою для населення усієї країни[1].
Державна влада відрізняєтьсявід влади первісного соціальне однорідного суспільства такими ознаками:
– упервісному суспільстві соціальна влада виражає і захищає інтереси всіх членівсуспільства; у соціальне неоднорідному – інтереси домінуючої його частини абосоціальної групи;
– упервісному суспільстві носії влади не відокремлюються за соціальним статусом чипрофесійно від інших членів суспільства, а у соціальне неоднорідномусуспільстві носії влади в організаційному відношенні відокремлені у певніструктури, «загони»;
– упервісному суспільстві населення не оподатковується;
– усоціальне неоднорідному для утримання державної влади встановлюються податки;
– упервісному суспільстві органи влади не поділяються за окремими функціями напевні види, а у соціальне неоднорідному суспільстві функції владирозподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади;
– у первісномусуспільстві влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій територіївони б не перебували; а в державі влада поширюється на всіх людей, щоперебувають на певній, належній їй території;
– у державіскладається система особливих загальнообов’язкових правил поведінки – юридичнихнорм, яких не знало первісне суспільство. Поняття про такі норми сталопозначатися з певних причин терміном право.
Держава відрізняється відінших організацій за такими ознаками [7]:
– у кожнійкраїні із соціальне неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава,а організацій – багато;
– тількидержава виступає офіційним представником усього суспільства; всі іншіорганізації репрезентують лише його частину;
– тількидержава може вирішувати загальносуспільні справи, інші ж організації вирішуютьсправи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства;
– державамає у своєму розпорядженні специфічний апарат, який наділений владнимиповноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень, длявиконання своїх завдань та функцій; тільки держава може встановлюватизагальнообов’язкові для всього населення правила поведінки – юридичні норми;
– тількидержавна влада характеризується суверенітетом. Його ознаки: верховенство влади,повнота влади, самостійність і формальна незалежність влади від будь-якої іншоїорганізації (або особи) як у певній країні,, так і за її межами.
Протягом тривалого часу увітчизняному та східноєвро- лепському правознавстві, юридичній науці деякихінших країн панували уявлення про державу, що походили від ідеї класовогоустрою суспільства, в світлі якої вона розглядалася «як знаряддя, машинадля придушення одного класу іншим», «організація економічно пануючогокласу тощо. Але наполягання на класичності такого визначення сутності держави іна безперечності його сприйняття було б невірним. За найдавніших часіврозрізнялися дві функції держави – забезпечення загального блага і здійсненняорганізованого примусу. Панування в політичній думці тієї чи іншої з нихобумовлювалось конкретними історичними обставинами розвитку суспільства. Тому,природно, на стадії розвитку капіталізму, коли суспільство мало яскравовиражену класову структуру, коли в ньому існували антагоністичні класовіпротиріччя, сформувалось вчення про класову боротьбу як основу уявлень продержаву і право. За таких умов воно було історично виправданим. Але навряд чице вчення може бути основою для дослідження і конструювання сучасних держави іправа, коли в суспільстві сформувались нові умови, зокрема:
– суспільствопозбавлено чітко визначених класів, а існує складна і розгалужена соціальнаструктура;
– соціальніпротиріччя вже не є антагоністичними, а тому організоване державою насилля щодовеликих соціальних груп втрачає свою актуальність;
– рівеньматеріального достатку дозволяє забезпечити все більш широким верствамнаселення рівень життя, що відповідає сучасним уявленням про людську гідність[2].
Разом з цим, відмова відтеорії класового насильства як пануючої теорії сутності держави і праваоднозначно не визнає заміни її будь-яким іншим вченням. Для цього потрібнийаналіз історичних умов, що складалися, тенденцій і динаміки їх розвитку.Сучасний період розвитку людства характеризується тим, що метою його євсебічний розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав і свобод. Дійсністьпросякнута ідеями гуманізму, пріоритету загальнолюдських цінностей. Все цезнаходить своє відображення у сучасних найбільш розвинутих країнах – правових,демократичних, соціально-орієнтованих.
Держава повністю незливається із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, якапевним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави(державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування тарозвитку, особливі потреби та інтереси. Тому вивчення характеристик державиповинно здійснюватись як з точки зору єдності держави й суспільства, так і їхвідокремленості. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутностіта призначення держави є тлумачення держави як особливої форми організаціїсуспільства, форми, яка є його внутрішньою організацією, структурою соціальнихвідносин, засобом їх упорядкування і забезпечення безперешкодного існування, ав зовнішньому аспекті об’єднує суспільство у вигляді території, фізичних осібта їх об’єднань, державних посадових осіб та органів, законів та інших правовихдокументів. Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, якахарактеризується тим, що вона:
– всеохоплюючаорганізація – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечуєзагальносуспільні інтереси і потреби;
– територіальнаорганізація – об’єднує членів суспільства (громадян) за територіальнимпринципом, а територія є матеріальною базою держави;
– єдинаорганізація, що об’єднує все суспільство як ціле, тоді як всі інші соціальніорганізації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціаціїпідприємців тощо) охоплюють лише окремі верстви населення;
– офіційнаорганізація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнанаіншими державами;
– універсальнаорганізація, бо об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуютьсярізних сфер їх життя;
– верховнаорганізація – є вищим за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі іншісоціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;
– централізованаорганізація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобтопідпорядкованістю нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органівдержавної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, інасамкінець – загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам).
Незважаючи на те, що державає формою організації інтересів усіх членів суспільства, вона не об’єднує їхабсолютно в усіх сферах, аспектах їхнього життя. Поряд із загальносуспільнимінтересом існують інтереси особливі та індивідуальні, які відображуються, забезпечуютьсяі охороняються відповідними соціальними об’єднаннями чи особисто індивідом.Держава не повинна сама втручатися у сферу цих інтересів, але обов’язком її єзабезпечувати їх незалежність, гарантувати і охороняти від втручання з бокуінших суб’єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів,наявність гарантованих державою сфер їх „самостійного“ життя –важлива ознака цивілізованості держави і суспільства [7].
Особливості держави якорганізації всього суспільства накладають свій відбиток на форми, процесиоб’єднання громадян, упорядкування їх суспільного життя, забезпеченнянормальних умов існування та розвитку, що здійснюються за допомогою механізмудержави – сукупності органів влади і управління державних підприємств іустанов, які концентрують, спрямовують зусилля громадян на здійсненнязагальносуспільних справ. Форми державної діяльності різні – управлінські,матеріально-технічні, ідеологічні, охороню тощо. Проте властивою тільки державіє правотворчість – встановлення, зміна чи відміна загальнообов’язкових длявсього населення правил поведінки у вигляді юридичних нормативних актів.
Існування будь-якогосоціального інституту обумовлено певними суспільними потребами, тому і йогофункціонування спрямоване на забезпечення цих потреб. Особливість державиполягає у тому, що вона є легітимною формою виявлення та вираження „загального“інтересу, засобом його забезпечення. В умовах соціального розшаруваннясуспільства, опосередкованості взаємодії його членів держава виступає якінструмент вираження цього інтересу, причому двояким чином:
– шляхомпроведення безпосереднього волевиявлення громадян – референдумів;
– опосередковано,через діяльність вищих представницьких органів державної влади. При цьому»загальний” інтерес набуває спеціальної форми виразу у виглядізаконів [5].
Подальша конкретизація«загального» інтересу щодо різних сфер суспільного життя, життєвихситуацій, конкретних регіонів і т. ін. здійснюється спеціально створюваним дляцього державним апаратом управління. Він складається з державних службовців –громадян, які професійно займаються виробленням конкретних рішень, здійснюючикоординацію загальносуспільних інтересів з особливими інтересами окремихрегіонів, галузей суспільного виробництва та індивідуальними інтересамигромадян. Це обумовлює необхідність організації об’єднань державних службовціву різноманітні державні органи – міністерства, комітети, відомства, місцевіоргани управління тощо. Особливість державного забезпечення «загального»інтересу полягає у тому, що держава забезпечує домінування загальносуспільнихпотреб над певними особливими та індивідуальними інтересами.
Державна владахарактеризується як вияв державної організації суспільства, включає в себеособливості держави і характеризується поширеністю за територією,універсальністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю,повнотою. У найбільш концентрованому вигляді ознаки державної влади виявляютьсячерез її суверенність:
– верховенство– державна влада є вищою владою у суспільстві;
– повнота(неподільність) – державна влада належить народу, який є її єдиним джерелом;
– самостійність– державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осібчи інших суспільств.
Суверенність державної владиобумовлюється її можливостями реально, а не тільки ідеологічно впливати насуспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннями ізасобами їх впливу (підприємствами, армією, судами, поліцією тощо) [17].
Визначити загальне поняттядержави, яке б відбивало всі без винятку ознаки і властивості, характерні длякожного з її періодів у минулому, дійсному і майбутньому, неможливо. Водночасбудь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіхетапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.
Отже, держава – сувереннаполітико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яказдійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечуютьзахист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зіспиранням, у разі потреби, на легальний примус.
Держава — єдина політичнаорганізація, яка:
– охоплюєусе населення країни в просторових межах. Територія — матеріальна основа існуваннядержави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межахякого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальнаознака породжує громадянство — юридичний зв’язок особи з даною державою, якийвиражається у взаємних правах і обов’язках. Громадянин держави набуває: а)обов’язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво ізахист держави;
– маєспеціальний апарат управління — систему державних органів, що складаються зособливого розряду осіб, професіоналів з управління;
– має усвоєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи ізаклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудовіустанови);
– в особікомпетентних органів видає загальнообов’язкові юридичні норми, забезпечує їхреалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах,виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові ісуспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також іншихлюдей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не взмозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих неюрішень;
– має єдинугрошову систему;
– маєофіційну систему оподаткування і фінансового контролю;
– маєсуверенітет;
– маєформальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.
Слід зважити на те, щодержава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу — світські,тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремленавід держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії(Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).
Сутність держави — цевнутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних івузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом ізвирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання(«спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це —засоби транспорту і зв’язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба зепідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші [11].
Два аспекти сутності державивизначилися з моменту її виникнення:
– класовийаспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованогопримусу;
– загальносоціальнийаспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага,підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ.Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в їїзіставленні з громадянським суспільством (див. § «Громадянське суспільство ідержава»).
Співвідношення вузькокласових(групових) інтересів пануючої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільстваза різних історичних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з нихпризводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевагабула на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючогокласу[4]. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу взв’язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набуваютьзагальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпеченнясуспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіталістичнихі неосоціалістичних державах, у тому числі в Україні.
Перевага загальносоціальногоаспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класовогозмісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердженняправ і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко вираженихкласів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зрісзагальний життєвий рівень населення.
Зміст діяльності державинабув нових якостей:
– державастала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства іпридушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності,створення умов для розвитку громадянського суспільства;
– держава усвоїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї таінститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;
– державазастосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян;
– наміжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок,компромісів, домовленостей з іншими державами.
Така держава в сучаснихзахідних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верствсуспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальноїдемократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте вінне настільки виражений, як в експлуататорських державах — рабовласницьких,феодальних, буржуазних [8].
Більш того, у сучаснихдержавах (внаслідок втрати антагоністичного характеру класових суперечностей)ці аспекти аж ніяк не обов’язково протилежні один одному. Соціальна правовадержава припускає наявність громадянського суспільства, де громадянин — суб’єктправа — є вільною, автономною особою (див. главу «Соціальна правова держава»).2. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ ЯК РЕАКЦІЯ НА СУСПІЛЬНУ НЕОБХІДНІСТЬ
На певному етапі розвитку усуспільстві виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними прошаркаминаселення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає потреба увирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна окремаорганізація суспільства, яку в подальшому ми назвемо державою. Втрачаючисоціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, яківідрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілуматеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновимстаном тощо.
У кожній з таких суспільнихгруп звичайно з’являються не тільки спільні загальні інтереси, а й окремі длякожного прошарку – специфічні. Ці індивідуальні інтереси носять настількирізноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і координуванні,потреба у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме цяпотреба і вимагає утворення специфічої організації, основним призначенням якоїє забезпечення відносної цілісності суспільства. Такою організацією є держава.
Тобто держава виступає формоюорганізації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечуєцілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування [9].
Виявлення причин виникненнядержави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать якдержавність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність виникненнядержави здебільшого пов’язується із виникненням у суспільстві нерівності середйого членів, його диференціацією на певні соціальні верстви, зміною форми іхарактеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільномувиробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як, до речі, іправа, залишається і, мабуть, довший час залишатиметься в науці дискусійною.
По-перше, в основі цієїскладної проблеми лежать складні різні ідейні, філософські погляди і течії.По-друге, історичні і етнографічні науки дають все нові знання про причинипоходження держави і права.
Сучасна матеріалістична наукапов’язує процес виникнення держави безпосередньо з виникненням права. А,взагалі, зародження державного ладу є одночасним до розвитку виробництва,переходу, як ми назвали вище, від привласнюючої до виробничої економіки.
В результаті еволюційногорозвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла відпривласнення готових тваринних і рослинних форм до справжньої трудовоїдіяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці,їжі і інше. Саме перехід до виробничої економіки послужив поштовхом до трьохвеликих розділень суспільної праці – відділення скотарства від землеробства,розділенню ремесла і шару людей, які зайняті в сфері обміну – торгівлі (купців)[10].
Такі великі події всуспільному житті мають такі ж великі багаточисленні наслідки. В зміненихумовах зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріорітетною в порівнянні зжіночою домашньою. В зв’язку з цим матріархальний рід поступився місцемпатріархальному, де рід вже ведеться по батьківській, а не материнській лінії.Але, що більш важливо, родова община починає розпадатися на патріархальні сім’ї(землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю співпадають зінтересами роду. З виникненням сім’ї почався розклад родової общини. Нарештінаступила черга, неминучої при розділенні праці, спеціалізації, підвищення їїпродуктивності. Додатковий продукт, як наслідок росту подуктивності працізумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласненнярезультатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціальногорозшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.
І все ж таки причинизародження держави беруть своє коріння не тільки в матеріальному виробництві,але і в відтворенні самої людини. Зокрема заборона інцесту (кровозмішання) нетільки сприяла виживанню і укріпленню роду людського, але й створилабагатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх ізовнішніх відносин, культуру. Адже зрозуміти, що кровозмішання веде довиродження, ставить рід на межу загибелі – можна сказати ще лише пів справи.Набагато складніше було викорінити його, для цього потрібні були суворі міри,направлені проти відступлень від табу, які обов’язково мали місце. Тому єоснови думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильнейого викорінення всередині роду, розвиток взаємозв’язків з іншими родами вцілях взаємообоміну жінками, були найдавнішими елементами зародженнядержавності [17].
Родова організаціясуспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії.Одною з таких перехідних форм, — за думкою Л.Моргана, — “військова демократія”,де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступовонабирають силу нові переддержавні структури в особі воєнначальника і йоговійська.
Тут з’явились зачаткивійськово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родоваорганізація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя,які все більше розвалювали вікові порядки.
Формування держави – тривалийпроцес, який у різних народів йшов різними шляхами. Сьогодні домінує думка, щоодним із основних є східний шлях виникнення держави, “азіатський спосібвиробництва” (спочатку – Древній Схід, потім – Африка, Америка, Океанія). Тутдуже стійкими і традиційними вияснились соціально-економічні відносини іструктури родового устрою – земельна община, колективна власність. Управліннясуспільною власністю ставало важливою функцією родоплемінної знаті, якапоступово перетворювалась в уособлену соціальну групу, а її інтереси все більшевідокремлювались від інтересів інших членів суспільства.
Звідси, східний (азіатський)варіант виникнення державності відрізняється від інших головним чином тим, щотут родоплемінна знать, яка виконувала суспільні потреби плавнотрансформувалась в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна(колективна) власність також поступово перетворюється в державну. Приватнавласність тут не мала суттєвого значення [7].
На розглядуваний шляхзародження держави значний вплив зробили географічні умови, необхідністьздійснення широкомасштабних суспільних робіт, які передвизначили виникненнясамостійної і сильної публічної влади.
Східні держави замітновідрізняються одна від одної, хоча мають багато спільного. Всі вони булиабсолютними, деспотичними монархіями, володіли потужним чинновницьким апаратом,економічну основу їх складала державна власність. Тут по суті не спостерігалосьчітко окресленої класової деференціації. Держава одночасно і експлуатуваласільських общинників, і управляла ними, тобто сама держава виступалаорганізатором виробництва.
По іншому історичному шляхуйшов процес виникнення державності на території Європи, де головнимдержавотворчим фактором було розшарування сусупільства, яке обумовленоінтенсивним формуванням приватної власності на землю, рабів та інше. Але далеконе завжди цей процес походив у “чистому” вигляді. Так, наприклад, в Римі навиникнення класів і держави великий вплив мала тривала боротьба двох угрупуваньвільних членів родоплемінного суспільства – патриціїв і плебеїв. В результатіперемог останніх в ньому закріпились демократичні порядки: рівноправність всіхвільних громадян, можливість кожного бути одчасно землеробом і воїном і інше.
З приводу виникнення державина території Західної і Східної Європи в літературі наявні дві точки зору.Прибічники першої стверджують, що в багатьох регіонах в ході розкладу первіснихвідносин зароджувалась феодальна держава.
Прибічники іншої вважають, щопісля розкладу трудового устрою, тут наступає попередній феодалізму довгийперіод, в ході якого знать виділяється в особливу групу, забезпечує собіпривілегії, в першу чергу у володінні землею, але християни зберігають яксвободи так і власність на землю. Цей період вони називають профеодалізмом, адержаву – профеодальною [8].
Таким чином, на етапівиробничої економіки під дією розділення праці, появи патріархальної сім’ї,військових захоплень, заборони інцесту і інших факторів, проходить розшаруванняпервісного суспільства, загострюються його протиріччя, внаслідок чого родоваорганізація соціального життя виживає себе, а їй на зміну з тою ж неминучістюприходить нова організаційна норма суспільства – державність.
Отже, узагальнюючи, можнасказати, що виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти своюцілісність за його розшарування на нерівні за своїм соціальним станощемверстви, в здійсненя ефективного соціального управління за умов збільшеннянаселення, зміни безпосередніх родоплемінних зв’язків на опосередкованіпродуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.3. ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗНАЧЕННЯ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЛЯСУСПІЛЬСТВА
Функції держави — головнінапрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі,що характеризують її сутність.
Функції держави не можнаототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави івідбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов’язках(повноваженнях), закріплених за ними. Наведені нижче функції держави відбиваютьреалізацію загальносоціальних, або «спільних справ» (а не класових), щозабезпечують об’єктивне існування людей. Можна класифікувати функції сучасноїдержави за різними критеріями: суб’єктами, об’єктами, способами, засобами таіншими елементами державної діяльності [11].
Функції держави за засобамиїї діяльності: законодавча; виконавча (управлінська); судова; правоохоронна; інформаційна.Функції цивілізованої держави за сферами (об’єктами) її діяльності можнаподілити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції забезпечують внутрішнюполітику держави: 1) політична — вироблення внутрішньої політики держави,регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;
2) економічна — регулювання сфериекономічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організаціявиробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницькоїдіяльності; прогнозування розвитку економіки;
3) оподаткування іфінансового контролю — організація і забезпечення системи оподаткування іконтролю за легальністю прибутків громадян та їх об’єднань, а також за витратоюподатків;
4) соціальна — забезпеченнясоціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права напрацю, життєвий достатній рівень; зняття і пом’якшення соціальних суперечностейшляхом гуманної та справедливої соціальної політики;
5) екологічна — забезпеченняекологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави;охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофондународу;
6) культурна (духовна) —консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвиткусамобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти;сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини;
7) інформаційна — організаціяі забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереженняінформації;
8) правоохоронна —забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності іправопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільнихвідносин.
Внутрішні функції державиможна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні [17].
Зовнішні функції забезпечуютьзовнішню політику держави:
1) політична (дипломатична) —встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державамивідповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;
2) економічна — встановленняі підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток діловогопартнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежновід їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки;
3) екологічна — підтриманняекологічного виживання на планеті;
4) культурна (гуманітарна) —підтримання і розвиток культурних і наукових зв’язків з іноземними державами;забезпечення збереження історичних пам’ятників та інших об’єктів, що маютькультурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свогонароду, які знаходяться за кордоном;
5) інформаційна — участь урозвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використанняінформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншимидержавами;
6) оборона держави — захистдержавного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними,так і воєнними засобами;
7) підтримання світовогоправопорядку — участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавнихконфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.
У зовнішніх функціях державиможна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тутособливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.
Не можна ототожнювати функціїдержави з формами їх реалізації — правовими та організаційними, а також ізметодами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, придушення).
Основні правові формиздійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна,установча, контрольно-наглядова.
Конкретна функція державиявляє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певнійсфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю,повторюваністю [10].
Зміст внутрішніх і зовнішніхфункцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періодустановлення буржуазної держави економічна функція була слабко розвинутою. Зсередини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах ЗахідноїЄвропи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і заобсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільнихвідносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості» населення ізапобігання економічним кризам. Західні країни вдаються до допомоги системипланування (у тому числі довгострокового), створення спеціальних відомств зпрогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив наприватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю — політики цін,податків, інвестицій, експорту, імпорту, державних замовлень, кредитної політикитощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора векономіці, не створює умов для його розвитку.
На відміну від західнихбуржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна, приватнийсектор був дозволений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулюванняекономічних відносин відігравало пануючу роль. Держава була монополістом у всіхсферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла на себебуквально все — від встановлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економікидо найменування продуктів і цін на них.
У незалежній Україні зпереходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянніз СРСР) істотно змінюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться додержавного сектора економіки, для втручання держави в приватний секторекономіки встановлюються межі. Із визначенням курсу на побудову соціальноїправової держави розширюються зміст і значення політичної, правоохоронної таінших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція — створеннядержавою умов, що забезпечують гідне життя людини (див. главу «Соціальнаправова держава»).
ВИСНОВКИ
Держава – це апарат,механізм, який захищає інтереси населення певної території, регулює відносиниміж членами суспільства, зокрема за допомогою примусу. Держава, поширює своювладу на всіх, хто живе на її території. Державна влада передбачає можливістьпримусу з боку держави, застосування певних “силових” засобів. В окремихдержавах це спричиняє порушення прав окремої людини, зневажання її гідності. Удемократичній державі влада, забезпечуючи інтереси суспільства загалом,одночасно захищає права і свободи кожної людини. Межа державної влади вдемократичному суспільстві – забезпечити права і можливості кожного на користьсуспільства. У понятті держава в різні історичні епохи вкладали різний зміст,так в свій час Томас Мор твердив, що держава є змова багатих проти бідних.Німецький філософ Гегель говорив: держава – дійсність розуму. Вчені й сьогоднісперечаються щодо причин виникнення держави. Частина з них вважає, що внаслідок розвитку людського суспільства, підвищення продуктивності праці іпояви надлишків продуктів серед людей з’явилась нерівність. Виникли неоднакові,часом протилежні інтереси різних груп людей, рабовласникам, аби примушувати допокори рабів, феодалам – селян була потрібна влада. Щоб утримати владу в своїхруках, не вистачало власних сил, авторитету. Необхідний був певний рушій, щодопомагав би керувати суспільством, примушувати, в разі потреби, до покори.
Будь-яка державахарактеризується такими ознаками: наявність публічної (відкритої) влади,державної території, мови, громадянства, армії, грошової одиниці і фінансовоїсистеми. Виникнення держави спричинено необхідністю між людьми регулюваннявідносин між ними, в суспільстві загалом, в економіці, іноді підтриманнянерівності між ними – виникає держава.
/>СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. АндрусякТ. Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки тапропаганди державницьких традицій «Право для України». — Львів, 2007.— 200с.
2. БайтинМ.И. Сущность и типы государства // Теория государства и права. Курс лекций. –М., 2005
3. ВолинкаК.Г. Теорія держави і права. – К.: МАУП, 2007. – С. 34-37.
4. ЖегуровР.Т. Теория государства и права: Учебное пособие.- М.,2005.
5. ЗабарнийГ.Г., Калюжний Р.А., Шкарлупа В.К. Основи держави і права. — К.: Паливода,2001. – С. 14-15.
6. ЗайчукО.В., Оніщенко Н.М… Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / –К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 688.
7. КельманМ.С… Теорія держави: Навч. посібник -Тернопіль, 2007.
8. КерецманВ.Ю., Семерак О.С. Правознавство. — К.: Атака, 2002. – С.6-7.
9. КолодійА.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін… Загальна теорія держави і права:Навч. посіб.; За ред. В.В.Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. —Стер. вид… — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 317 с
10. КорельскийВ.М., Перевалова В.Д… Теория государства и права: Учебник — М., 1999.
11. КотюкВ.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. –592с.
12. Курстеории права и государства / Под ред. И.П. Марова.- Тюмень,2007.
13. МатузоваН. І., Малько А. В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – 2 – е видання.,переробл. та доповнене. М.: Юристь, 2008. – 771 с.
14. Общаятеория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. редактор проф.М. Н. Марченко. – Том 1. Теория государства. – М.: Издательство “Зерцало”,1998.
15. ОлійникА. Ю. Гусаров С. Д. Слісаренко О. Л. Теорія держави і права: Навчальнийпосібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 163 с.
16. СамолюкВ., Філіп’єв А., Мартинюк Р. Основи правознавства: Навчальний посібник. –Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006. –253с.
17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / пер. з рос. – Харків.: Консул, 2008. –655 с.
18. ШемшученкоЮ.С та ін… Юридична енциклопедія. – Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана. – 2005. – Т.1.