КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут післядипломної освіти
Диференціальнапсихологія та психофізіологія
КОНТРОЛЬНА РОБОТА НА ТЕМУ
Сутністьпоняття «темперамент» в диференціальній психології
Робота студента групи 210/32
Покотило
Спеціальність: психологія
м. Київ 2011р.
ВСТУП
Зусіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно,найбільш заплутаною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямкахне велися пошуки, безліч різних концепцій було висунуто, але ясна та точнавідповідь дотепер вислизає від нас.
Істотнітруднощі полягають у тому, що між нами дуже багато розходжень.
Відомо,наскільки велике різноманіття людей, як багатоликі й іноді значні індивідуальніїхні якості. Серед всіх людей на планеті не існує двох зовсім однакових, двоходнотипних індивідуальностей. Ці величезні розходження ускладнюють, якщо нероблять взагалі неможливим, вирішення задачі по встановленню того загального,що поєднує представників людської раси.
Особистіснийрозвиток людини відбувається протягом усього життя. Особистість є одним з тихфеноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усівизначення особистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядамина її розвиток. З погляду одних, кожна особистість формується і розвиваєтьсявідповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьомуграє дуже незначну роль.
Зіншої точки зору цілком відкидаються вроджені внутрішні риси і здібностіособистості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований вході соціального розвитку. Очевидно, що це лише різні точки зору на процесформування особистості. Незважаючи на численні понятійні й інші розходження, щоіснують між ними майже всі психологічні теорії особистості єдині в одному:особистістю стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, щоособистісні якості і властивості людини здобуваються на основі генетичнихздібностей шляхом розвитку.
Особистіснезростання обумовлено безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів: приналежність довизначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожногосімейного середовища. З іншого боку, внутрішні детермінанти включаютьгенетичні, біологічні і фізичні фактори.
Предметомцього дослідження є загально прийняті теорії темпераменту під впливомбіологічних факторів, зокрема генів, та міра їх впливу наіндивідуально-психологічні особливості людини.
Метоюроботи є аналіз впливу цих факторів на розвиток особистості. З теми, мети ізмісту роботи випливають нижче наведені задачі:
визначитивплив на розвиток темпераменту людини таких біологічних факторів як гени черезспадковість уроджених особливостей із застосуванням генеалогічного методуаналізу родословних ;
уході теоретичного аналізу психологічної літератури по темі роботи спробуватиз’ясувати, які ж фактори роблять більш вагомий вплив на формування особистості:біологічні чи особливості її соціального досвіду.
1. Сутність поняття “темперамент” в диференціальнійпсихології
Коли говорять протемперамент, то мають на увазі багато психічних розбіжностей між людьми — поглибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу,енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічногожиття, поводження і діяльності. Однак при всім різноманітті підходів до питаннявизнається, що темперамент біологічний фундамент, на якому формуєтьсяособистість як соціальна істота[1]. Він відбиває динамічніаспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивостітемпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічнимособливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає втім, що різні його властивості не випадково сполучаться один з одним, азакономірно пов’язуючись між собою, утворюючи визначену організацію, структуру,що характеризує типи темпераменту.
Отже, підтемпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, щовизначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись урізноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаютьсяпостійними в зрілому віці і у взаємозв’язку характеризують тип темпераменту.
До властивостейтемпераменту відносяться індивідуальні особливості, що:
– регулюютьдинаміку психічної діяльності в цілому;
– характеризуютьособливості динаміки окремих психічних процесів;
– маютьстійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого часу;
– знаходятьсяв строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;
– однозначнообумовлені загальним типом нервової системи.
Користуючисьвизначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивостітемпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.Основнікомпоненти темпераменту
Аналізвнутрішньої структури темпераменту має певні труднощі, обумовлені відсутністю втемпераменті єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такогоаналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентівтемпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, йогомоторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у свою чергу, має доситьскладну багатомірну побудову і різні форми психологічних проявів.
Особливе значенняв структурі темпераменту має загальна психічна активність індивіда. Сутністьпсихічної активності полягає в прагненні особистості до самовираження,ефективному освоєнні і перетворенні зовнішньої дійсності. Звичайно при цьомунапрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншимиособливостями особистості: її інтелектуальними і характерологичнимиособливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюєтьсявід млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищогоступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому — на іншому.
До наведених якостейпершого компоненту темпераменту, приєднується інша група якостей, що складаєдругий — руховий, або моторний компонент — функції рухового (і спеціальногомовного апарата). Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділититакі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м’язовогоруху. Сукупність особливостей м’язової і мовної моторики складає ту граньтемпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто єосновою для судження про темперамент їхнього носія.
Третім основнимкомпонентом темпераменту є “емоційність“, що представляє собою великий комплексвластивостей і якостей, які характеризують особливості виникнення, протікання іприпинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншимискладовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володієрозгалуженою власною структурою. Як основні характеристики емоційностівиділяють вразливість, імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливістьвиражає афективну сприйнятливість суб’єкта, чуйність його до емоційних впливів,здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такогоґрунту не існує. Терміном “імпульсивність” позначається швидкість, з якимемоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попередньогообмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністюзвичайно приймається швидкість, з яким припиняється даний емоційний стан абовідбувається зміна одного переживання іншим.
Основнікомпоненти темпераменту утворюють в актах людської поведінки своєрідну єдністьспонукання, дії і переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявівтемпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від іншихпсихічних утворень особистості — її спрямованості, характеру, здібностей і ін.Зісторії вчень про типи темпераменту
Творцем вченняпро темпераменти вважається давньогрецький лікар Гіппократ (V в. до н.е.). Він стверджував,що люди розрізняються співвідношенням 4 основних “соків” життя, — крові,флегми, жовтій жовчі і чорній жовчі. Виходячи з цієї думки самий знаменитийпісля Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II в. до н.е.) розробив першутипологію темпераментів, яку виклав у трактаті “De temperamentum”. Там типтемпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм буливиділені темпераменти, які і в наш час користуються широкою популярністю:сангвініка (від лат. sanguis — “кров”), флегматика (від гречок. — phlegma — “флегма”), холерика (від греч. chole — ”жовч”), і меланхоліка (від греч. melaschole — “чорна жовч”). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вченихпротягом багатьох сторіч.
З найдавнішихчасів, спостерігаючи розмаїття поведінки, людство намагалося їх якось впорядковувати.Так виникли всілякі типології темпераментів. Найбільший інтерес представляютьті з них, де властивості темпераменту, що розуміються як спадкоємними абоуродженими, пов’язувалися з індивідуальними розходженнями в особливостяхстатури. Ці типології одержали назву КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГІЙ.
Так найбільшепоширення одержала типологія, запропонована Е. Кречмером, що у 1921 р.опублікував свою знамениту роботу “Будова тіла і характер”. Головна його ідеяполягала в тім, що люди з визначеним типом конституції мають визначені психічніособливості. Кречмером було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволилойому виділити 4 конституціональних типи:
ЛЕПТОСОМАТИК — характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою.Плечі вузькі, нижні кінцівки — довгі і худі.
ПІКНІК — людина звираженою жировою тканиною, надмірно гладкий, характеризується малим абосереднім ростом, що розпливається тулубом з великим животом і круглою головоюна короткій шиї.
АТЛЕТИК — людиназ розвитий мускулатурою, міцним статурою, характерний високий або середнійріст, широкі плечі, вузькі стегна.
ДИСПЛАСТИК — людибезформної, неправильної побудови. Індивіди цього типу характеризуються різнимидеформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура).
З названимитипами побудови тіла Кречмер співвідносить 3 виділених типи темпераменту, щовін називає: шизотимик, іксотимик і циклотимик. Шизотимик має астенічну статуру,він замкнутий, схильний до коливань емоцій, упертий, малоподатливий до зміниустановок і поглядів, в роботі пристосовується до оточення. На відміну від йогоіксотимик має атлетичну статуру. Це спокійна людина зі стриманими жестами імімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб’язковий. Пікничну статурумає циклотимик, його емоції коливаються між радістю і сумом, він легкоконтактує з людьми і реалістичний у поглядах.
Теорія Кречмерабула дуже поширена в Європі, а в США мала популярність концепція темпераментуУ.Шелдона, сформульована в 40-х роках минулого сторіччя. В основі поглядівШелдона також лежить припущення про те, що тіло і темперамент — це 2 параметрилюдини, зв’язаних між собою. Структура тіла визначає темперамент, що є йогофункцією. У.Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури,описуючи які він запозичав терміни з ембріології. Їм виділені 3 типи:
1. ЕНДОМОРФНИЙ(з ендодермы утворяться переважно внутрішні органи);
2. МЕЗОМОРФНИЙ(з мезодерми утвориться м’язова тканина);
3. ЕКТОМОРФНИЙ(з ектодермы розвивається шкіра і нервова тканина).
При цьому людям зендоморфным типом властива відносно слабка статура з надлишком жирової тканини;мезаморфному типу властиво мати струнке і міцне тіло, велику фізичну стійкістьі силу; а ектоморфному — тендітний організм, плоску грудну клітку, довгі тонкікінцівки зі слабкою мускулатурою.
По У. Шелдону,цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі їм узалежності від функцій визначених органів тіла: висцетрония (лат. Viscera — “внутрішності”), соматонія (греч. soma — “тіло”) і церебротония (лат. cerebrum- “мозок”).
У психологічнійнауці більшість конституційних концепцій стало об’єктом гострої критики.Основний недолік подібних теорій полягає в тому, що в них недооцінюється, аіноді просто відкрито ігнорується роль середовища і соціальних умов уформуванні психічних властивостей індивіда.
Властивостітемпераменту, наприклад, соціалізація харчової потреби, любов до компаній ідружніх виливів, терпимість і відсутність жалю, не можна вважати спадкоємними властивостямитого ж порядку, що і статура. Відомо, що такі властивості, виникаючи на основівизначених анатомофізіологічних особливостей індивіда, формуються під впливомвиховання і суспільного середовища.
Насправді, давновідома залежність протікання психічних процесів і поводження людини відфункціонування нервової системи, що виконує домінуючу і керуючу роль ворганізмі. Теорія зв’язку деяких загальних властивостей нервових процесів зтипами темпераменту була запропонована Павловим і одержала розвиток іекспериментальне підтвердження в роботах його послідовників.
Вчення І.П. Павловапро темперамент
Іван Петрович Павлов,вивчаючи особливості вироблення умовних рефлексів у собак, звернув увагу наіндивідуальні розходження в їхньому поводженні й у протіканніумовнорефлекторної діяльності. Ці розходження виявлялися насамперед у такихаспектах поводження, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, атакож в особливостях їхнього загасання. Ця обставина дала можливість Павловувисунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки розмаїтістюекспериментальних ситуацій і що в їхній основі лежать деякі фундаментальнівластивості нервових процесів — порушення і гальмування. До цих властивостейвідносяться сила порушення і гальмування, їхня урівноваженість і рухливість.
Павлов, розрізнявсилу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостяминервової системи.
Сила порушеннявідбиває працездатність нервової клітки. Вона виявляється у функціональнійвитривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, алесильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.
Сила гальмуваннярозуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізаціїгальмування і виявляється в здатності до утворення різних гальмових умовнихреакцій, таких, як вгасання і диференціювання.
Урівноваженість — рівновага процесів порушення і гальмування. Відношення сили обох процесіввирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одногопроцесу перевершує силу іншого.
Рухливість нервовихпроцесів — виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій.Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводженнявідповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи єшвидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного,і навпаки.
Інертність — протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часуабо зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.
Виділені І.П.Павловимвластивості нервових процесів утворять визначені системи, комбінації, що найого думку, утворять так називаний тип нервової системи, або тип вищої нервовоїдіяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупностіосновних властивостей нервової системи — сили, урівноваженості і рухливостіпроцесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілуслужить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, щоподіляються на урівноважений і неврівноважених, при цьому неврівноважений типхарактеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типиподіляються на рухливі і інертні, коли підставою розподілу є рухливістьнервових процесів.
Виділені І.П. Павловимтипи нервової системи не тільки по кількості, але і по основних характеристикахвідповідають 4 класичним типам темпераменту:
1. сильний,урівноважений, рухливий — сангвінік ;
2. сильний,урівноважений, інертний — флегматик;
3. сильний,неврівноважений тип з перевагою порушення — холерик;
4. слабкийтип — меланхолік.
Павлов розумівтип нервової системи як уроджений, відносно слабко підданий змінам під впливомоточення і виховання. На думку Павлова, властивості нервової системи утворятьфізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи.Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тваринах Павловзапропонував поширити і на людей.
В даний час унауці накопичена безліч фактів про властивості нервової системи і в міруїхнього нагромадження дослідники додають усе менше значення типам нервовоїсистеми, тим більше магічному числу (4), що фігурує майже у всіх роботахПавлова про темперамент. Насамперед, підкреслюється значення досліджень окремихфундаментальних властивостей нервової системи, у той час як проблема поділу натипи відступає на другий план. Оскільки типи утворяться з комбінацій зазначенихвластивостей, лише більш глибоке пізнання останніх може забезпечити розуміння іздійснення типологій.
Однак безсумнівно,що кожна людина має цілком визначений тип нервової системи, прояв якого, тобтоособливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально психологічнихрозходжень.
Типитемпераментів та їх психологічна характеристика
Під темпераментомтакож варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначаютьдинаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляються в різноманітнійдіяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними взрілому віці й у своєму взаємному зв’язку характеризують тип темпераменту.Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні взовнішній манері поводження, але немов пронизують усі сторони психіки, істотновиявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діяхлюдини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови і т.п.
В даний час наукамає у своєму розпорядженні достатню кількість фактів, щоб дати повнупсихологічну характеристику всіх типів темпераменту по визначеній стрункійпрограмі. Однак для складання психологічної характеристики традиційних 4 типівзвичайно виділяють наступні основні властивості темпераменту:
Сензитивністьвизначається тим, яка найменша сила зовнішніх впливів, необхідна для виникненняякої-небудь психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції.
Реактивністьхарактеризується ступенем мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішнівпливів однакової сили (критичне зауваження, образливе слово, різкий тон — навіть звук).
Активністьсвідчить про те, наскільки інтенсивно (енергійно людина впливає на зовнішнійсвіт і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість,цілеспрямованість, зосередження уваги).
Співвідношенняреактивності й активності визначає, від чого в більшому ступені заздростідіяльність людини: від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин, настрої,випадкові події або від цілей, намірів, переконань.
Пластичність іригідність свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина дозовнішніх впливів (пластичність).
Екстраверсія,інтраверсія визначає, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини — від зовнішніх вражень, що виникають у даний момент (екстраверт), або відобразів, представлень і думок, зв’язаних з минулим і майбутнім (інтроверт).
З огляду на всіперераховані властивості Я.Стреляу дає наступні психологічні характеристикиосновних класичних типів темпераменту:
САНГВІНІК. Людиназ підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у ньогоурівноважені. Він жваво, збуджено відгукується на усе, що залучає його увагу,має живу міміку і виразні рухи. З-за незначного приводу він регоче, анесуттєвий факт може його розсердити. По його особі легко угадати його настрій,відношення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому вінне зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеноюактивністю і будучи дуже енергійним і працездатним, він активно приймається занову справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередиться,дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільніреакції. Йому властиві швидкі рухи, гнучкість розуму, спритність. швидкий темпмови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється вмінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходитьсяз новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки. Без зусиль нетільки переключається з однієї роботи на іншу, але і переучується, опановуючинові навички. Як правило він у більшому ступені відгукується на зовнішнівраження, чим на суб’єктивні образи і представлення про минуле і майбутнє,екстраверт.
У сангвінікапочуття легко виникають, легко змінюються. Легкість з якою у сангвінікаутворяться і переробляються нові тимчасові зв’язки, велика рухливістьстереотипу, відбиває також у розумовій рухливості сангвініків, виявляють деякусхильність до нестійкості.
ХОЛЕРИК. Як ісангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю.Але у холерика реактивність явно переважає над активністю, тому віннеприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Він менш пластичний і більшінертний чим сангвінік. Звідси — велика стійкість прагнень і інтересів, великанаполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скорішеекстраверт.
ФЛЕГМАТИК маєвисоку активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістюй емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити — коли навколо голосносміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностяхзалишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені,так само, як мова. Він нешвидкий, із працею переключає увагу і пристосовуєтьсядо нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому віненергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням.Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується назовнішні враження, інтроверт.
Недолікомфлегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і навідсталості його стереотипів, труднощі його перебудови. Однак ця якість,інертність, має і позитивне значення, сприяє обґрунтованості сталостіособистості.
МЕЛАНХОЛІК. Людиназ високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великійінертності приводить до того, що незначний привід може викликати в ньогосльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи його невиразні,голос тихий, рухи бідні. Звичайно він невпевнений у собі, боязкий, найменшітруднощі змушують його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий,легко стомлюється і мало працездатний. Йому властиве відволікання і хитливаувага, уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків — інтроверти.
Меланхоліксоромливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійній звичній обстановці меланхолікможе успішно справлятися з життєвими задачами.
Можна вважати ужетвердо установленим, що тип темпераменту в людини уроджений, а від яких самевластивостей його уродженої організації він залежить, ще до кінця не з’ясовано.
темперамент ген людина психогенетика
2. Міра впливу генів на індивідуально-психологічніособливості людини
Генетичний аспект психологічної характеристики особистостівизначає рівень її розвитку як цілісної системи якостей, здібностей. Весьперіод життя людини, тобто онтогенез, супроводжується безперервними змінами вїї психіці, які визначають розвиток особистості. Кожний момент життєвого шляхувиявляється у певному рівні розвитку властивостей, здібностей людини. Хоча здібностіне з’являються на порожньому місці. В основі їх розвитку лежать певніприроджені особливості людини, її задатки.
Людина народжується з певними генетичними,анатомо-фізіологічними особливостями, на грунті яких за певних соціальних умову процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості. При цьомуанатомо-фізіологічні особливості, як і здібності, змінюються, проходячи певнийвіковий розвиток. Тому задатки можна розглядати і як вихіднийанатомо-фізіологічний момент розвитку здібностей, і як анатомо-фізіологічнийвіковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах їїжиттєвого шляху[2].
Отже, генетичний аспект особистості є одним із головних їїпараметрів, базовим виміром, що має складну диференційно-інтегративнухарактеристику. З одного боку, властивості, здібності особистості визначаютьсятим, яке місце серед соціально-психолого-індивідуальних властивостей ідіяльнісних компонентів вони займають. З іншого — кожна з властивостей іздібностей, маючи свою якісну та кількісну характеристику, є результатомвікового розвитку особистості. Вихідний пункт цього розвитку утворюютьпарціальні (що відносяться до окремих органів і функцій) та загальні(притаманні всьому індивіду) задатки, тобто генетичні (спадкові і природжені)анатомофізіологічні передумови їх становлення в процесі діяльності таповедінки, навчання і виховання, самонавчання й само виховання, творчості ісамотворення.
Особистості притаманні певні рівні розвитку властивостей іздібностей, конкретний цілісний «профіль» розвитку, інакше кажучи — неповторнаіндивідуальність. Можна сказати, що задатки і здібності являють собою крайніполюси генетичного виміру особистості, але утворюють єдиний психогенетичний сплав.
Психогенетика вивчає відносну роль факторів спадковості ісередовища у формуванні індивідуально-психічних відмінностей людини, в томучислі і розумових здібностей. Генотип –– сума генів людини, які вона одержуєвід своїх батьків. В ході онтогенезу генотип виконує дві основні функції: 1)саме генотип робить всіх людей схожими один на одного. Оскільки всі людиналежать до одного біологічного виду, вони мають деякі спільні видовіособливості. До їх числа належать однакова для всіх будова тіла, прямоходіння,наявність провідної руки, здатність до мовленнєвої комунікації і вищихпсихічних функцій. Перераховані особливості виникли в результаті антропогенезу.Вони властиві всім здоровим людям і визначаються наявністю фонду незмінноїконсервативної спадковості. 2) Проте людська різноманітність настільки велика,що не можливо зустріти двох однакових людей (за виключенням однояйцевихблизнюків). Ця різноманітність також в значній мірі може визначатисяспадковістю, оскільки генотип людини містить унікальне, властиве тільки їйпоєднання генів. За деякими даними число можливих комбінацій генів настількивелике, що на декілька порядків переважає число всіх людей, які жили до цих пірна Землі.
1. Психогенетика інтелекту
Проблема спадковості розумових здібностей по кількостідосліджень займає центральне місце в психогенетиці. Об’єктом вивчення убільшості випадків служать показники інтелекту, які одержують за допомогоюрізних психометричних тестів. Психогенетика виходить з того, що рівеньінтелекту, який відображається в тестових оцінках є функцією генотипу ісередовища, що оточують людину з раннього дитинства. Існує багато досліджень спадковостіпоказників інтелекту, і більшість з них дає результати, які співпадають, щосвідчить про відносно великий вклад генотипу (генотипової дисперсії) увідмінності між людьми по показниках IQ. Ідеальними моделями в цьому випадкуслужить порівняння, по-перше, людей, які мають спільні гени, але різні життєвіумови; по-друге, людей з різним набором генів, але з однаковими умовамисередовища. Цим вимогам відповідають методи розлучених MZ близнюків і прийомнихдітей. MZ близнюки, які виросли в однакових умовах, мають однаковий генотип,але різне середовище, тому по ступені їх внутрішньо парної схожості можна прямосудити про те, як впливає генотип на показники інтелекту. Якщо, незважаючи нарізні умови життя, MZ близнюки проявляють високі показники внутрішьопарноїсхожості по інтелекту, значить, генотип відіграє вирішальну роль у формуванніінтелектуальних відмінностей, а впливи середовища незначні.
Прийомні діти, навпаки, мають різні генотипи, але однаковіумови життя; тому встановлення ступеня внутрішньо парної схожості їхінтелектуальних показників дає можливість з іншої сторони підійти до оцінкиролі факторів середовища у формуванні інтелектуальних відмінностей.
2. Психогенетика окремих здібностей
Проблемаспадкової обумовленості здібностей має в психогенетиці найдовшу історію. Першіподібні дослідження являють собою детальне вивчення родоводу людей з видатнимиздібностями в якій-небудь області (наука євгеніка). Ще в ХІХ ст англійськийдослідник Френсіс Гальтон[3] першим поставив питанняпро роль спадковості в обдарованості і почав різносторонньо вивчати цюпроблему. Аналізуючи сім’ї видатних людей, він виявив міжпоколінну спадковістьвисоких розумових здібностей і таланту. Ф. Гальтон, а пізніше й інші дослідникипровели генеалогічне вивчення сімей музикантів Баха, Моцарта, Бетховена,Пучіні, фізика Бернуллі, відомих воєнначальників, юристів, політиків та іншихвидатних людей. Систематичне вивчення сімей видатних особистостей показало, щосеред їх родичів було багато талановитих людей, які досягли великих успіхів.Був навіть сформульований “закон фокусування спадковості”, за яким появаіндивідів з дуже великими здібностями можлива лише у “здібних” сім’ях, якімають обдарованих людей хоча б в якійсь одній області. Випадки появиобдарованих людей у звичайних сім’ях за цим законом дуже рідкісні. Разом з тимнеодноразово зверталась увага на те, що батьки багатьох видатних особистостейне проявляли високих здібностей, і що дуже талановиті люди навіть у “здібних”сім’ях з’являються не так часто.
3. Взаємодія генотипу і середовища
Генотипно-середовищнийвплив проявляється в тому, що однакові умови середовища більш сприятливі длялюдей з одним генотипом і менш сприятливі для людей з іншим генотипом. Іншимисловами, уявлення про генотипно-середовищний вплив дозволяє з’ясувати, в якіймірі результати середовищ них впливів залежать від генетичних відмінностей міжлюдьми. Одним з видів взаємодії генотипу і середовища є так званігенотипно-середовищні кореляції. В онтогенезі генотип і середовище тіснопов’язані між собою. Дитина одержує від батьків не лише генетично обумовленізадатки яких-небудь здібностей, але і середовище, яке може сприяти їхінтенсивному розвитку або, навпаки, перешкоджати йому. Прогенотипно-середовищні кореляції говорять в тих випадках, коли є відповідністьдеяких здібностей, обумовлених генотипом із середовищними умовами їхреалізації. Існує три типи кореляцій між генотипом і середовищем: 1) пасивний;2) реактивний; 3) активний.
4. Генеалогічний метод (аналіз родословних).
Генеалогічний метод — дослідження подібності між родичами врізних поколіннях. Для цього необхідне точне знання ряду ознак прямих родичівпо материнській і батьківській лініях і охоплення якнайширшого кола кровнихродичів; можливо також використання даних по достатньому числу різних сімей, щодозволяє виявити схожість родоводів. Цей метод можна застосовувати головнимчином в медичній генетиці та антропології. Однак подібність поколінь зпсихологічним ознаками може пояснюватися не тільки генетичною їх передачею, а йсоціальною наступністю.
/>
Генеалогічний метод полягає у вивченні родинного дерева наоснові Менделєєвських[4] законів спадковості ідопомагає встановити характер наслідування ознаки (домінанта чи рецесивна). Таквстановлюється спадковість індивідуальних особливостей людини: рис обличчя,зросту, групи крові, розумового і психічного складу, а також деякихзахворювань. Суть його в тому, щоб виявити в родоводах прояви патологічнихознак за допомогою прийомів клінічного обстеження із зазначенням типу родиннихзв’язків між членами сімей.
У генеалогічному методі можна виділити 2 етапи — етапскладання родоводів і етап використання генеалогічних даних для генетичногоаналізу.
Складання родоводу починають з людини, яка була обстеженапершою, його називають пробандом. Родовід повинен містити короткі відомості прокожного члена сім’ї із зазначенням його спорідненості по відношенню допробанда. Представляють родовід графічно, використовуючи стандартні позначення(коло – для жінок; квадрат – для чоловіків). Покоління вказують римськимицифрами зверху вниз і ставлять їх зліва від родоводу. Арабськими цифрамипозначають індивідів одного покоління послідовно зліва направо, при цьому братиі сестри або сібси, як їх називають у генетиці, розташовуються в порядку датиїх народження. Всі члени родоводу одного покоління розташовуються строго в одинряд і мають свій шифр (приклад родовід С.В.Ковалевської).
За даними про прояв патологій вивчаються властивості у членівродоводу за допомогою спеціальних методів генетико-математичного аналізу і вирішуєтьсязадача встановлення спадкового характеру цих патологій. Якщо встановлено, щопатологія має генетичну природу, то на наступному етапі вирішується задачавстановлення типу успадкування. Тип успадкування при цьому встановлюється не поодному, а по групі родоводів.
При вивченні відмінностей між індивідами за будь-якою ознакоювиникає питання про причинні фактори таких відмінностей. Тому в генетиціпсихічних захворювань широко використовується метод оцінки співвідносностівкладу генетичних та середовищних факторів у міжіндивідуальні відмінності досхильності того чи іншого захворювання. Цей метод заснований на припущенні, щофенотипічне (що спостерігається) значення ознаки у кожного індивіда єрезультатом впливу генотипу індивіда і тих умов середовища, в яких відбуваєтьсяйого розвиток. Однак у конкретної людини визначити це практично неможливо. Томувводяться відповідні узагальнені показники для всіх людей, що дозволяють потімв середньому визначити співвідношення генетичного і середовищного впливу наокремого індивіда.
Вивчення генеалогічним методом сімей осіб, які страждаютьпсихічними хворобами, показало накопичення в них випадків психозів та аномалійособистості. Збільшення частоти випадків хвороби серед близьких родичів буловстановлено для хворих на шизофренію, маніакально-депресивним психозом,епілепсію, деякими формами олігофренії. Таким чином, близькі родичі хворихпсихічним захворюванням мають підвищений ризик за аналогічною хворобою і практичноможна виділяти: а) групи підвищеного ризику — діти, один з батьків яких хворийпсихічним захворюванням, а також сібси (брати, сестри), дизиготні близнюки ібатьки хворих; б) групи найвищого ризику — діти двох хворих батьків імонозиготні близнюки, один з яких захворів. Рання діагностика, вчаснакваліфікована психіатрична допомога становлять суть профілактичних заходів щодоцього контингенту людей.
5. ВИСНОВОК
Отже,диференціальна психологія і фізіологія володіє усім знаряддям методології щодо розумінняоптимальних умови формування особи з метою максимального прояву всіх їїможливостей, виходячи з її природних даних.
Психологія праці,мистецтва, навчання та виховання мають застосувати знання психологічнихзакономірностей особистості, індивідуальних відмінностей між людьми.
Індивідуальнівластивості залежать від функціональних асиметрій, які накладають свій відбитокна особистість. Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальнимиумовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації.Це виразно виявляється в темпераменті особистості. І хоча гіппократівська класифікаціятипів темпераментів дуже застаріла штука – вона все таки становить основу будь якихсучасних досліджень. І будь-яка діяльність (трудова, навчальна, ігрова) висуваєвимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвиткуособистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже дотемпераменту людини.
Таким чином,стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервовоїдіяльності, що входить до структури її темпераменту.
6. Список використаної літератури
1. Айала Ф., КайгерДж. Современная генетика: В 3 т. М.: Мир, 1987
2. Либин А.В.Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских иамериканских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-еизд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.
3. Мерлин В.С. Очерктеории темперамента. – Пермь, 1964.
4. Малых С.Б.,Егорова М.С., Мешкова Т.А. Основы психогенетики. М.: Эпидавр, 1998
5. Москаленко В. Д.,Шахматова И. В., Гиндилис В. М. Медико-генетическое консультирование пришизофрении (методические рекомендации). — М.: Минздрав СССР, 1981
6. Небылицын В.Д.Основные свойства нервной системы. – М.: Педагогика, 1991.
7. Рубинштейн С.Л.Основы общей психологии. – М.: ОГИЗ, 1946.
8. Русалов В.М.Предметный и коммуникативный аспекты темперамента человека // Психологическийжурнал. – 1989. – Т. 10. — № 1. – С. 10-21.
9. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М.,Григоренко Е.Л. Психогенетика: Уч. для вузов. М.: Аспект Пресс, 1999 Роль среды и наследственности в формировании индивидуальностичеловека / Под ред. И.В. Равич-Щербо. М.: Педагогика, 1988
10. Теплов Б.М.Избранные труды: в 2 т. – М.: Педагогика, 1986.