Економічна сутність інвестицій
Термін “інвестиції” (від лат. invest — «вкладати») — нині це вкладення капіталу з метою його подальшогозбільшення.
У табл. наведені визначення поняття “інвестиції” зарізними авторами.
Визначення поняття “інвестиції”Автор Визначення поняття інвестицій 1 2 Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1999 Вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу КейнсДж.М. Общая теория занятости, процента и денег — М., 1993 Заощадження та інвестиції повинні бути однаковими тому, що кожне з них дорівнює перевищенню доходу над споживанням Ковалев В.В. Методи оцєнки инвестиционных проэктов. — М.: Финансы и статистика, 1998 Інвестиції передбачають заощадження, але не всі заощадження стають інвестиціями, а тільки ті, які прямо чи непрямо використовуються для розширення виробництва, маючи на меті отримання доходу в майбутньому. Политическая экономика А.М. Румянцев. — М., 1972 Інвестиції — довгострокове вкладення капіталу в промисловість, сільське гос- подарство, транспорт та інші галузі на-родного господарства. Долан Э.Дж., Линей Д. Рынок: макроэкономи-ческая модель. — СПб., 1992 Інвестиції на макрорівні — це збільшення обсягу капіталу, що функціонує в економічній системі, тобто збільшення пропозиції виробничих ресурсів, що здійснюється людьми Политическая экономия: Словарь / Под. ред. О.М. Ожерельева и др. — М.: Политиздат, 1990 Поняття “інвестицій” по суті ототожнювались з категорією «капіталовкладення». Під капіталовкладенням розуміли і затрати на відтворення основних фондів, їх зростання та вдосконалення Финансово-зкономичес-кий словарь. М.Г. Назарова. — М.: Финстатинформ, 1995 Інвестиції — вкладення в основний та оборотний капітал з метою отримання доходу. Інвестиції в матеріальні активи — вкладення у рухоме та нерухоме майно (землю, будівлі, обладнання та ін.). Інвестиції у фінансові активи — вкладення в цінні папери, банківські рахунки та інші фінансові інструменти Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс. — М., 1992 Інвестиції — витрати на виробництво та накопичення засобів виробництва і зростання матеріальних запасів Липсиц И.В., Коссов В.В. Инвестиционный проект: методы подготовки и ана-лиза. — М.: БЕК, 1996; Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. — М.: Финансы и статистика, 1998
— Інвестиції, що визначаються через платежі;
— інвестиції, що визначаються через майно;
— комбінаторне поняття інвестицій;
— диспозиційне поняття інвестицій /> /> />
Відповідно доЗакону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції — це всі видимайнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єктипідприємницького та іншого видів діяльності, у результаті якої створюєтьсяприбуток
Визначення інвестицій на макро- та мікрорівняхАвтор Визначення поняття “інвестиції”
Макрорівень
Долай Э.Дж., Линей Д. Рынок: макроэкономическая модель. — СПб., 1992 Це збільшення обсягу капіталу, що функціонує в економічній системі, тобто збільшення пропозиції виробничих ресурсів, які здійснюються людьми
Мікрорівень
Макконел К.Р., БрюС.Л Экономикс. — М., 1992 Це витрати на виробництво та накопичення засобів виробництва і зростання матеріальних запасів
Липсиц И.В., Коссов В.В. Инвестиционный проект: методы подготовки и анализа. — М.: БЕК, 1996 Це потік оплат і виплат (витрати), що починаються з виплат (витрат) Перар Ж. Управление фи-нансами: с упражнениями. — М.: Финансы и статистика, 1999 Це додаткові вкладання до вже наявних коштів, тобто це вкладення, що спрямовані на розширення бізнесу або створення умов для підвищення ефективності його функціонування
Блех Ю., Гете У. Инвестиционные расчеты: Модели и методы оценки инвести-ционных проектов Янтарнй сказ, 2000 Це процес інвестування, що передбачає пов’язання фінансових коштів і свободи розпорядження ними підприємством. Інвестування — відкрита система, і реалізація інвестицій впливає на функціонування інших елементів системи Ковалев В.В, Методы оценки инвестиционных проектов. — М.: Финансы и статистика, 1998 Це цілеспрямований вклад на визначений термін капіталу в усіх його формах у різноманітні об’єкти (інструменти) для досягнення індивідуальних цілей інвесторів
Різниця в трактуванні поняття “інвестиції” намікрорівні визначається як цілями і завданнями дослідження окремих авторів, такі багатоаспектністю істотних ознак цієї економічної категорії.
На нашу думку,поняття “інвестиції” на макро- та мікрорівнях має певну відмінність узв’язку з насамперед функцією, яку вони виконують (інвестування) на цих рівнях.
Узагальнюючи думки багатьох дослідників, можна сказати, щоінвестиції — це багатоаспектні вкладення капіталу, що можуть реалізуватися урізних формах і характеризуватися різними особливостями.
Узагальнення поглядів щодо визначення поняття”інвестиції” на макро- та мікрорівнях дали змогу виділити такі ознакиінвестицій, що є найбільш суттєвими:
1) інвестування — відкрита система;
2) інвестиції потенційно мають здатність приносити прибутокабо соціальний ефект;
3) інвестування — це процес перетворення частини накопиченогокапіталу в альтернативні види активів суб’єкта господарювання;
4) використовуються різноманітні та можливі інвестиційніресурси, які характеризуються попитом, пропозицією та ціною;
5) мають цілеспрямований спосіб вкладення капіталу в будь-якіоб’єкти або активи щодо впровадження НТП;
6) характеризуються наявністю строку вкладення;
7) є метою інвестора (інвесторів) щодо вкладання(інвестування);
8) є метою суб’єкта управління (держави, галузі, регіону,підприємства);
9) характеризуються наявністю ризику вкладення капіталу;
10) мають страхування грошових коштів від інфляції. З метоюобліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.Для потенційних інвесторів класифікація інвестицій пов’язана з необхідністюрозроблення стратегії і тактики їхньої поведінки в інвестиційному процесі.Класифікація визначає підходи до аналізу та методів оцінки інвестицій дляприйняття попередніх управлінських рішень щодо їх реалізації, а також ступіньвідповідальності за отримані результати. Єдиного погляду щодо класифікаціїінвестицій в економічній літературі немає.
Виділяють таківиди реальних інвестицій:
1) інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок коштівфонду відшкодування підприємства;
2) інвестиції розширення (чисті інвестиції — ЧІ), якіздійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) чи за рахунок фондучистого накопичення;
3) валові інвестиції (ВІ) — як інвестиції відновлення, так іінвестиції розширення.
Динаміка показника «чисті інвестиції» відображаєхарактер економічного розвитку на тому чи іншому етапі. Можливі три такіситуації:
1) (∑ЧІ
2) (∑ЧІ=0),(∑ВІ=∑АВ)-відсутність економічного зростання, виробничий потенціал не змінюється (держава«тупцює на місці»);
3) (∑ЧІ>0),(∑ВІ>∑АВ)-економіка перебуває на стадії розвитку, тому що забезпечується розширеневідтворення її виробничого потенціалу (держава з економікою, що розвивається).Зростання чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, при цьому темпизростання доходів значно перевищують темпи зростання чистих інвестицій. В економічнійтеорії процес зростання доходів у більшому обсязі, ніж обсяг інвестицій векономіку, називається «ефектом мультиплікатора». Сам цей термінхарактеризує значення коефіцієнта зростання доходу від зростання чистихінвестицій. Наприклад, якщо зростання інвестицій на 100млн.грн забезпечуєотримання доходу в сумі 250млн.грн, то мультиплікатор дорівнює 2,5.
Міжнародні інвестиції
Інвестування лежить в основі функціонування сучасноїекономіки: воно інтегрує інтереси і ресурси фізичних та юридичних осіб і державидля ефективного соціально-економічного розвитку.
У ширшому значенні інвестиції — це вкладення капіталу в тійчи іншій формі в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення абозбереження.
Термінологічний апарат категорії «інвестування» не є застандартизованим.Залежно від рівня аналізу, національної традиції або авторської своєрідностітощо терміни можуть визначатися по-різному.
За визначенням, сформульованим в українському законодавстві,що достатньою мірою характеризує сутність інвестицій, до останніх належать усівиди майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єктипідприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюєтьсяприбуток (дохід) або досягається соціальний ефект: кошти, цільові банківськівклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки,споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, щовипливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених увигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних дляорганізації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнаннями,а також інші майнові права; інші цінності.
На мікрорівні інвестиція- це насамперед будь-який економічний інструмент, у котрий можна вкладати коштидля отримання прибутку (доходу).
Загальну сутність інвестування визначають два ключовихфактори: час і ризик.
У часовомуаспекті отримання прибутку(доходу) може бути послідовним, паралельним чиінтервальним.
З погляду ризику характерним є те, що кошти вкладаються впевній кількості, а величина майбутнього прибутку (доходу) досить частоневідома. Крім того, винагороди може не бути взагалі, а в ряді випадків навітьвтрачені частина або всі інвестовані кошти Як правило, розрізняють інвестиції знизьким ризиком (безпечні для збереження вкладеного капіталу та отриманнядоходу) та інвестиції з високим ризиком (з відносною невизначеністю термінів ірозмірів отримання доходу).
На макрорівні інвестиції забезпечують фінансуваннямеханізму росту і розвитку економіки країни. В цілому для стабільногоекономічного зростання інвестиції мають бути на рівні 15-30% валовогонаціонального продукту (ВНП), що забезпечується відповідними рівнями заощаджень.
Розрізняютьвалові та чисті інвестиції. Валова інвестиція — цезагальнийобсяг коштів, що інвестуються у певному періоді, спрямованих на новебудівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальнихзапасів. Чиста інвестиція — церізниця валових інвестицій таамортизаційних відрахувань у певному періоді.
Заощадження у найбільш розвинутих країнах, % до ВНПКраїни 1967-1973 рр. 1974-1979 рр. 1980-1990 рр. Японія 36,9 32,7 29,9 Італія 25,6 25,8 22,6 Канада 23,0 24,6 21,3 Франція 26,8 24,7 20,8 Німеччина 25,5 21,5 20,6 Велика Британія 19,9 20,0 17,5 США 15,9 16,6 15,5
Динаміка показників чистих інвестицій відображає характерекономічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистихінвестицій становить від’ємну величину, це означає зниження виробничогопотенціалу і як наслідок — зменшення обсягу продукції, що випускається. Якщосума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає, що відсутнє економічнезростання, але виробничий потенціал країни залишається незмінним. Коли ж сумачистих інвестицій складає позитивну величину, це свідчить про те, що економікакраїни перебуває на стадії розвитку, забезпечує розширене відтворення їївиробничого потенціалу.
Рівень чистих інвестицій визначається такими основнимичинниками:
• Розподіл прибутку, що отримується, на споживання тазаощадження. За умов низьких середньодушових прибутків основна їх частинавитрачається на споживання. Зростання прибутку призводить до підвищення тієї їхчастки, що спрямовується на заощадження, які слугують джерелом інвестиційнихвидатків. Тому зростання питомої ваги заощаджень зумовлює відповідне збільшенняобсягу інвестицій, і навпаки.
• Очікувана норма чистого прибутку. Прибуток, який підприємцірозраховують одержувати від видатків на інвестиції, є основним мотивомінвестування. Тому чим вища очікувана норма чистого прибутку, тим відповіднобільшим буде і обсяг інвестицій, і навпаки.
• Ставкапозичкового відсотка. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставкупозичкового відсотка, за інших рівних умов інвестування визнається вигідним.Тому зростання ставки відсотка спричиняє зниження обсягу інвестицій, і навпаки.
• Темп очікуваної інфляції. Чим вищий рівень цього показника,тим більшою мірою зменшуватиметься майбутній прибуток від інвестицій івідповідно менше стимулів виявиться до нарощування обсягів інвестицій.
Отже, зростання обсягів чистих інвестицій зумовлює збільшенняприбутку. При цьому темпи зростання суми сумарного прибутку значно перевищуютьтемпи зростання обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії таке явищеназивається ефектом мультиплікатора.
Мультиплікатор— це числове значення коефіцієнта, що характеризує відношення зростанняприбутку до збільшення обсягу чистих інвестицій.
Найістотніші відмінності одних інвестицій від інших полягаютьу такому.
Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (коштів) у реальніактиви сфер і галузей народного господарства з метою оновлення існуючих істворення нових матеріальних благ.
В економічній літературі зустрічаються різні визначенняреальних інвестицій: вкладення засобів у реальні активи — як матеріальні, так інематеріальні; вкладення у виробничі фонди (основні та оборотні). Переважно цевкладення в матеріальні активи, а також нематеріальні активи; вкладеннякапіталу (грошей) в різні сфери і галузі народного господарства (суспільноговиробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових капітальних(матеріальних) благ; втрати, що створюють новий основний капітал; тим самимздійснюється накопичення реального капіталу.
Вкладення капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом,іноді називають інноваційними інвестиціями. В їх складі виокремлюють інтелектуальніінвестиції — вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, що випливають завторського, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки імоделі. Роль таких інвестицій у сучасній економіці значно підвищилась, адже дляїї ефективного розвитку необхідними стають випереджуючі темпи зростання саме такихвитрат.
Фінансові інвестиції визначаються як вкладення коштів у різніфінансові інструменти (активи). Аналогічно вони трактуються і в українськомузаконодавстві: це — господарські операції, які передбачають придбаваннякорпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансовихінструментів. Серед фінансових інвестицій значну частку займають вкладення вцінні папери.
Приватні інвестиції здійснюються громадянами, а такожпідприємствами недержавних форм власності, а державні інвестиції- центральнимита місцевими органами.
Крім того, інвестиції бувають короткостроковими (це вкладеннякапіталу на період до року), і довгостроковими (розраховані на термін понадодин рік або взагалі не обмежені якимось терміном).
Внутрішніінвестиції — це вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені у територіальнихмежах даної країни. Національні (місцеві) інвестиції здійснюються суб’єктамиданої країни на її території. Іноземні інвестиції здійснюються іноземнимигромадянами, іноземними юридичними особами та державами. Зовнішні(зарубіжні) інвестиції це вкладення в об’єкти інвестування, розміщені затериторіальними межами даної країни.
Далірозглядатимуться міжнародні інвестиції, що можуть бути представленіінвестиціями за рубіж та іноземними.
З країни базування, яка є місцем переважного перебуванняінвестиційного суб’єкта (для фізичної особи — це країна громадянства, дляюридичної — країна реєстрації), здійснюється експорт капіталу. Інвестуваннякапіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні. Країнибазування іноді називають країнами-донорами, а приймаючі країни — країнами-реципієнтами інвестицій.
Кожна країна (тобто національна економіка) володіє певнимиінвестиційними ресурсами, що складаються з її власних (національних) таіноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватись як для внутрішнього,так і для зарубіжного інвестування.
З напрямом руху інвестиційних ресурсів пов’язані поняття«втеча капіталу» та «чистий приплив капіталу». Втеча капіталу — це переведеннязначних розмірів капіталу в країни з сприятливішим інвестиційним кліматом (дляуникнення високого рівня оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризикуекспропріації та ін.). Головною метою втечі капіталу є вигідна гарантованістьйого розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу — це різниця міжобсягом надходження грошових коштів з-за кордону (через позики і продажіноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у форміпозичок іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.
У широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції, реалізаціякотрих передбачає взаємодію учасників, які належать до різних держав(резидентів і нерезидентів стосовно конкретної країни).
Мотивацію і формиміжнародних інвестицій можна уявити за допомогою схеми міжнародного рухукапіталу.
На рівні окремих країн розрізняють експорт (імпорт)державного (урядового) і приватного капіталу. Останній превалює в сучаснійструктурі міжнародних інвестиційних потоків.
Державний капітал (усі види коштів з державного бюджету, щопереміщаються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів) ікапітал, котрим розпоряджаються міждержавні (міжурядові) організації, єофіційним капіталом. У системі міжнародного руху капіталу у різних формах(кредити, інвестиції, допомога) функціонує також змішаний капітал (приватний,державний, міжнародних організацій).
Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного рухукапіталу становлять прямі та портфельні іноземні (чи зарубіжні) інвестиції.
Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою сприянняотриманню підприємницького прибутку (доходу) та вкладення, які зумовленідовгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора надоб’єктом інвестування. Зазначимо, що прямими інвестиціями є як первинні вкладення,так і реінвестиції (частка доходу об’єкта інвестування, яка не розподіляється іне переводиться прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій належатьусі внутрішньо-корпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик міжпрямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.
Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папериз метою отримання доходу (дивідендів). Такі інвестиції не забезпечуютьреального контролю інвестора над об’єктом інвестування.
Кількісним критеріємрозмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці єчастка у 10 % об’єкта інвестування. Однак прямою може вважатися й інвестиція зменшою часткою участі, але яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішеньоб’єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить понад 10%,але він не має реального контролю над об’єктом, то відповідна інвестиція невизнається прямою. За міжнародною статистикою, інвестору в більшості випадківдостатньо володіти 10-25 % акцій зарубіжної компанії, щоб вкладення булизареєстровані як пряма інвестиція.
Дещо інші підходи характерні для трактування прямих іпортфельних інвестицій в українській економічній літературі, коли, наприклад,перші пов’язуються з реалізацією реальних інвестицій (з безпосередньою участюінвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладення коштів), а другі — знепрямими інвестиціями через посередників. Звуженими, на наш погляд, євідповідні тлумачення у чинному українському законодавстві, коли на прямі іпортфельні поділяються лише фінансові інвестиції. Пряма інвестиція визначаєтьсяяк господарська операція, що передбачає внесення коштів або майна до статутногофонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичноюособою. Під портфельною інвестицією розуміється господарська операція, якапередбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів закошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньоплатником податку, так і пов’язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать допрямих інвестицій). Таким чином, фіксується якісна і кількісна межа поділу,однак, як було сказано, лише стосовно фінансових інвестицій. Якщо виходити зісвіто-господарських критеріїв, то прямою за умов контролю над об’єктомінвестування, може бути і реальна інвестиція, що реалізується без використаннямеханізму цінних паперів.
Прямі тапортфельні інвестиції домінують у структурі міжнародного руху капіталу. І якщопротягом останніх десятиліть переважали прямі інвестиції, то у 90-ті рокиспостерігається різке зростання обсягів портфельних інвестицій.
Поряд з прямими і портфельними інвестиціями важливоюскладовою міжнародної інвестиційної взаємодії є державна іноземна допомога.Іноземна допомога, за визначенням, не носить комерційного характеру і надаєтьсяна пільгових умовах. Структурно її формують гранти, позики і технічна допомога,ідо мають як дво-, так і багатосторонню основу.
У країн-донорів (як правило, промислово розвинутих) принаданні допомоги тій чи іншій країні превалюють політичні і стратегічніпріоритети. Однак, як свідчить практика, майже в усіх випадках має місцеекономічне обґрунтування грантів, позик, технічної допомоги. Типовим прикладом,зокрема, є «прив’язка» іноземної допомоги до експорту країни-донора. Очевидноютакож є тенденція подорожчання іноземної допомоги, превалювання позик надгрантами тощо.
Мотивація країн-реципієнтів (майже виключно країни, щорозвиваються, та країни з перехідними економіками) випливає із необхідностізалучення ними додаткових ресурсів для власного економічного розвитку за умовнедостатності внутрішніх накопичень для валюти та інвестування.
Масштаби іноземної допомоги у 90-ті роки оцінюються більшеніж у 30-40 млрд дол. США щорічно (порівняймо: у 60-ті роки вони були на рівні5 млрд дол. США), хоча питома вага іноземної допомоги у ВВП країн-донорівпостійно знижується (приблизно з 0,5 % у 60-ті роки до 0,1 % у 90-ті).
У ціломуміжнародні інвестиції як об’єкт системного аналізу та обліку характеризуютьсярізною інституційною природою (державні, приватні, міжнародних організацій,змішані), цільовою орієнтацією (прямі і портфельні), певними видами (іноземна інаціональна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери,права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги),формами (100 % інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомогота нерухомого майна, концесії), джерелами (первинні і реінвестиції), величиноюі термінами інвестування.
Поняттялевериджа і його види
Леверидж удодатку до фінансової сфери трактується як визначений фактор, невелика змінаякого може привести до істотної зміні результуючих показників. У фінансовомуменеджменті розрізняють наступні види левериджу: — фінансовий — виробничий(операційний) — виробничо-фінансовий. Усяке підприємство є джерелом ризику. Прицьому ризик виникає на основі факторів виробничого і фінансового характеру. Ціфактори формують витрати підприємства. Витрати виробничого і фінансовогохарактеру не є взаємозамінними, однак, величиною і структурою витратвиробничого і фінансового характеру можна керувати. Це керування відбувається вумовах волі вибору джерел фінансування і джерел формування витрат виробничогохарактеру. У результаті використання різних джерел фінансування складаєтьсявизначене співвідношення між власними і позиковим капіталом, а, тому щопозиковий капітал є платним, і по ньому утворяться фінансові витрати, виникаєнеобхідність виміру впливу цих витрат на кінцевий результат діяльностіпідприємства. Тому фінансовий леверидж характеризує вплив структури капіталу навеличину прибутку підприємства, а різні способи включення кредитних витрат усобівартість впливають на рівень чистого прибутку і чисту рентабельність власногокапіталу. Отже, фінансовий леверидж характеризує взаємозв’язок між зміноючистого прибутку і зміною прибутку до виплати % і податків. Виробничий левериджзалежить від структури витрат виробництва і, зокрема, від співвідношенняумовно-постійних і умовно-перемінних витрат у структурі собівартості. Томувиробничий леверидж характеризує взаємозв’язок структури собівартості, обсягувипуску і продажів і прибутку. Виробничий леверидж показує зміна прибутку взалежності від зміни обсягів продажів. Виробничо-фінансовий леверидж оцінюєсукупний вплив виробничого і фінансового левериджа. Тут відбуваєтьсямультиплікація ризиків підприємства.
Фінансовийлеверидж
Розуміння природиінвестиційного ризику й уміння оцінювати його величину важливо не тільки дляінвестора, але і фінансового менеджера підприємства. Величинаβ-коефіцієнта конкретної компанії служить для інвестора орієнтиром привизначенні їм рівня бажаної прибутковості по цінних паперах цієї компанії. Дляфінансового менеджера ставка виплачуваного доходу означає ціну залученнякапіталу. Тому, плануючи джерела фінансування інвестицій, він зобов’язанийвраховувати ринкову оцінку ризику своєї компанії. У противному випадкупараметри прибутковості емітованих цінних паперів виявляться вище чи нижче тих,котрі могли бути схвалені ринком. А це буде означати чи непомірно високу цінунового капіталу чи неможливість розмістити цінні папери через їхню низькуприбутковість. Ризик конкретного цінного папера цікавить інвестора тільки якфактор зміни загального ризику портфеля. При необхідності даний ризик може бутидиверсифікований, якщо цього виявиться недостатньо, інвестор може простопозбутися від занадто ризикованого на його погляд папера. Фінансовий менеджерзнаходиться в якісно іншій ситуації — весь його «портфель»складається з одного тільки підприємства, позбутися від якого він може лишеутративши свою роботу. Він зобов’язаний чітко представляти причини, щообумовили ту чи іншу ринкову оцінку ризику, властивої даної компанії.
Поряд іззовнішніми факторами (валютний ризик, ризик процентної ставки й ін.), існуютьвнутрішні передумови збільшення чи зниження ризику підприємства:підприємницький (діловий) і фінансовий ризики. Під підприємницьким розумієтьсяризик неотримання операційного прибутку (прибутку до сплати відсотків покредитах і податку на прибуток). Фінансовий ризик сполучений з можливістюнеотримання чистого прибутку до сплати податку на прибуток, але після виплативідсотків. Одним з вимірників ризику такого роду є фінансовий леверидж чи ефектфінансового важеля. Порівнявши між собою формули визначення операційногоприбутку і чистого прибутку до оподатковування, можна зробити висновок, щододатковим фактором ризику у випадку фінансового левериджу виступає загальнасума відсотків за кредит:
/>(5.7.1)
/>, де (5.7.2)
Приб — операційний прибуток;
E-І — чистийприбуток до сплати податку на прибуток;
p — ціна 1виробу;
v — переміннівитрати на 1 виріб;
q — обсягпродажів;
FО — фіксованівитрати, зв’язані тільки з операційною діяльністю (без відсотків за кредит);
І — сумавідсотків за кредит.
Очевидно, що сумапроцентних платежів збільшується в міру росту питомої ваги позикового капіталув загальній структурі джерел фінансування підприємства. Отже, фінансовийлеверидж відбиває ступінь залежності підприємства від кредиторів, тобто величинуризику втрати платоспроможності. Чим вище фінансовий леверидж, тим вище ризикпо-перше неотримання чистого прибутку, а по-друге — банкрутства підприємства. Зіншого боку, фінансовий леверидж сприяє підвищенню рентабельності власногокапіталу: не вкладаючи в підприємство додатковий власний капітал (вінзаміщається позиковими засобами), власники одержують велику суму чистогоприбутку, «зароблену» позиковим капіталом. Крім цього підприємствоодержує можливість скористатися «податковим щитом», тому що навідміну від дивідендів по акціях сума відсотків за кредит віднімається ззагальної величини прибутку, що підлягає оподатковуванню. Однак, щобскористатися перевагами фінансового левериджа, підприємству необхідно виконатиобов’язкова умова — заробити операційний прибуток, достатнього як мінімум дляпокриття процентних платежів по позикових засобах.
Будучи постійноювеличиною стосовно операційного прибутку, сума відсотків виконує приблизно ту жфункцію, що і сума фіксованих витрат у випадку операційного левериджа: у крапціїї покриття виникає чистий прибуток і, чим вище плата за кредит, тим швидшеросте чистий прибуток на 1 акцію в околицях крапки покриття. В міру зниження операційногоприбутку, величина чистого доходу кожного акціонера також буде зменшуватисянепропорційно швидко. Збільшення частки позикового капіталу створює ефектважеля, що діє в обох напрямках -і як убік підвищення чистого прибутку на 1акцію, так і убік її зниження. Примушуючи керівництво підприємства збільшуватийого фінансову залежність від кредиторів, власники цілком приймають на себедодатковий фінансовий ризик: відсотки по кредиту повинні бути сплаченінезалежно від результатів роботи, а виплата дивідендів виробляється тільки зчистого прибутку, що підприємство може і не одержати. Крім того, у випадкубанкрутства підприємства, кредитори будуть мати переваги в порівнянні закціонерами на одержання своєї частки в його майні. Власники виявляться останнімив черзі претендентів на залишкову вартість ліквідованого підприємства.Настільки значне підвищення ризику акціонерів компенсується більш високимрівнем рентабельності власного капіталу, що забезпечить підприємство у випадкублагополучного результату.
Кількісний впливефекту фінансового важеля прийнято вимірювати відношенням суми операційногоприбутку до величини чистого прибутку до оподатковування:
/>
Наприклад, упідприємства, що одержало операційний прибуток 10 млн. карбованців, і щоуплатили 2 млн. карбованців відсотків за кредит, фінансовий леверидж складе1,25 (10 / (10 — 2)). Якщо ж ступінь фінансової залежності підприємства була в3 рази вище, тобто йому довелося заплатити 6 млн. карбованців процентнихплатежів, ефект фінансового важеля буде дорівнює 2,5 (10 / (10 — 6)). У першомувипадку збільшення операційного прибутку на 1 процентний пункт забезпечитьвласникам зростання чистого прибутку до оподатковування в розрахунку на 1 акціюна 1,25 пункту, у другому — на 2,5 процентних пункти. Настільки ж швидко будутьзнижуватися доходи власників у випадку зниження операційного прибутку.
Вплив фінансовоголевериджа «накладається» на ефект операційного важеля. Загальнийризик підприємства різко зростає, якщо й операційний і фінансовий левериджмають значення вище одиниці. Добуток двох цих показників називається загальнимчи комбінованої левериджем. Об’єднавши формули (5.7.3) і (5.7.2) одержимо:
/>(5.7.4)
Тобто,комбінований леверидж підприємства, що має операційний леверидж 1,7 іфінансовий леверидж 1,5, складе 2,55 (1,7 * 1,5). Для підприємства, операційнийлеверидж якого дорівнює 3, а фінансовий 0,4, загальний леверидж буде помітнонижче: 1,2 (3 * 0,4). Розуміння змісту і механізму дії ефектів фінансового йопераційного важелів дає фінансовому менеджеру можливість керувати внутрішнімризиком свого підприємства, сприяючи тим самим зниженню ціни капіталу,приваблюваного на фінансовому ринку.
Величинаопераційного і фінансового ризиків не може не впливати на загальнийінвестиційний ризик цінних паперів підприємства. Навіть на слабоефективнихринках у всіх інвесторів мається можливість одержувати фінансову звітністьпідприємства і розраховувати цікавлячі їхні показники. Зв’язок між комбінованимлевериджем і β -коефіцієнтом фірми може бути виражена наступним рівнянням:
/>, где (5.7.5)
σi — стандартне відхилення прибутку на 1 акцію підприємства і;
ρi,m — коефіцієнт кореляції між рівнем прибутку на 1 акцію підприємства й іприбутковістю ринку в цілому;
σm — стандартне відхилення прибутковості ринку.
Зв’язок міжβ -коефіцієнтом і фінансовим левериджем виражається формулою:
/>, где (5.7.6)
βL– β -коефіцієнт підприємства, що має позики ( Leveraged);
βU– β -коефіцієнт підприємства, що не має позик ( Unleveraged);
D — ринкова цінавсіх боргових цінних паперів підприємства (у тому числі і привілейованихакціях);
S — ринкова ціназвичайних акцій підприємства.
Наприклад, β-коефіцієнт підприємства, що не має позикового капіталу, дорівнює 2,7. Якщокерівництво підприємства захоче залучити позикові засоби, довівши їхню частку взагальній ринковій вартості свого ринкового капіталу до 30% (тобто відношення D/ S складе 0,42857 (0,3/0,7)), то ринок дасть наступну оцінку β-коефіцієнту підприємства:
/>
Настільки помітнезбільшення β -коефіцієнта може привести до подорожчання капіталу,доступного підприємству, тому його керівництво повинне забезпечити інвестування«свіжих» фінансових ресурсів у проекти з більш високою внутрішньоюнормою прибутковості. Практичначастина
Нарахуванняпростих та складних відсотків в процесі нарощення
Нарощену сумупозики можна записати так:
S = P + I,
відповідно
I = S — P,
де I — сумавідсотка за обумовлений період часу в цілому; Р — первісна сума (вартість)позички; S — нарощена сума позички, тобто первісна сума разом з нарахованимивідсотками.
Ставкоювідсотка (і)називається питома величина доходу, отриманого за одиницю часу (звичайно — рік), у розрахунку на одиницю первісної суми:
і=(S — Р) / Р
При нарахуванні простихвідсотків I (simpl interest)ставка відсотка в кожному черговому періоді застосовується до одній і тієї ж(первісної) сумі позички.
У загальномувипадку при розрахунку суми простого відсотка в процесі нарощення вартостівикористовується наступна формула:
I = P * n * i,
де п — кількістьінтервалів, по яких здійснюється розрахунок процентних платежів, у загальномуобумовленому періоді часу; i — процентна ставка яка використовується, вираженадесятковим дробом.
Величинанарощеної суми при простих відсотках визначається за формулою:
S = Р (1 + n і).
Вираз (1 + n і) ємножником нарощення за простими відсотками.
При нарахуванні складнихвідсотків I (compound interests) процентна ставка в кожному черговомуперіоді застосовується до суми, нарощеної до кінця попереднього періоду. Так,якщо нараховані за черговий період відсотки не виплачуються кредитору, априєднуються до суми, що була нарахована до кінця попереднього періоду, тодіговорять, що відсотки реінвестуються (капіталізуються). Нарахування складнихвідсотків називається компаундінгом.
S = Р(1 + i)n.(1)
Вираз (1 + i)nє множником нарощення за складними відсотками. Він показує, у скількох разівнарощена сума більше первісної. Значення даного виразу можна знайти задопомогою таблиці (Додаток 1).
Це вираженняназивається формулою складних відсотків.
Формулу (1) можнатакож записати з використанням загальноприйнятих у міжнародній практицітермінів:
FV = PV *FVIFi,n.
де FV — майбутнявартість; РV — дійсна вартість; FVIFi,n — множник нарощення (процентний фактормайбутньої вартості).
Завдання 1. Підприємство зробилодепозитний внесок у банк терміном на 3 роки з нарахуванням відсотків наприкінціроку за певною ставкою. Визначити суму внеску з використанням методів простогоі складного відсотків (користуючись даними таблиці 2), розрахунки внести втабл. 3. Провести ті ж самі розрахунки, користуючись формулами 5 та 6.Зобразити графічно ріст по простих і складних відсотках, користуючись малюнком1., зробити висновки.
Таблиця 1 — Данідля розрахунківПоказники Номер варіанта 1 Первісна сума депозитного внеску, тис. грн. 150 Ставка відсотка, що використовується, % 10
Таблиця2 — Зіставлення методики розрахунку простих і складних відсотків
Рік Простий відсоток
Складний відсоток Розрахунок Сума відсотка, грн Сума, накопичена на кінець року, грн Розрахунок Сума відсотка, грн Сума, накопичена на кінець року, грн
1 150000*1*0,1 15000 165000 150000(1+0,1) 15000 165000
2 150000*1*0,1 15000 180000 165000(1+0,1) 16500 181500
3 150000*1*0,1 15000 195000 181500(1+0,1) 18150 199650
Всього 45000 195000 Всього 49650 199650
/> /> /> /> /> /> /> /> />
/>= />=195000/>= />=199650
/>
Рис. 1 — Порівняльний аналіз розрахунків за методами простих та складних відсотків
/>
/>
Отже, Формулапростих відсотків S = Р (1 + nі) характеризує прямолінійний ріст, тобто ріст варифметичній прогресії. Формула складних відсотків S = Р(1 + i)n єпоказовою функцією й описує ріст в геометричної прогресії. На рис. 1 графічнозображена сума внеску на початку періоду, кінець 1-го року,2-го та вкінцівсього періоду. А також різниця при розрахунках методом простих відсотків таметодом складних відсотків.
Комерційний (банківський) облік векселів
Комерційний (банківський) облік — це вид дисконтування, що застосовуєтьсяв сфері вексельного обігу.
Сума, що підлягає оплаті за векселем, називається вексельною сумою.Векселедержатель може врахувати вексель у банку (тобто продати його банку) донастання терміну платежу. У цьому випадку банк виплачує власнику векселяпозначену на ньому суму з дисконтом (знижкою).
При обліку з застосуванням складнихставок сума, що підлягає видачі векселедержателю, розраховується за формулою
Сума до виплати за п періодів до терміну платежу за векселем:
/>,
де S — вексельна сума; t – кількість періодів від моменту утриманнядисконту до погашення боргу; п — термін обігу векселя, звичайно рік.
Величина дисконту, що є доходом банку, може бути визначена за формулою(1), виведеної з формули:
/>,
остаточно
/>. (1)
Якщо векселем оформляється надання позики, то величиною позики будевважатися сума, що підлягає поверненню, а позичальник відразу одержить суму, щобуде меншою ніж вексельна на величину дисконту.
Завдання 2. Позичальник отримав під вексель певну суму в грн. строком на 2 роки знарахуванням по складній обліковій ставці раз на рік. Яку суму позичальникповинен повернути банку? Якою повинна бути величина дисконту? Дані длярозрахунків знаходяться в табл. 4.
Таблиця 3 — Дані для розрахунківПоказники 1 варіант Сума, яку позичальник отримав під вексель, тис грн. 50 Облікова ставка, % 19
/>
/>
/>
/>грн.
/>грн.
Висновок: розрахунок свідчить, що показник, який отримав під вексель 50000 грн.,за ставкою 19%, має повернути через 2 роки 76207,9 грн., а величина дисконтустановить 76207,9 грн.
Оцінка ефективності облігацій
Безкупонні облігації продаються за ціною нижче номіналу (з дисконтом),наприкінці терміну власник одержує платіж (шляхом погашення облігації), щодорівнює номіналу. Прикладами таких облігацій можуть служити вексельказначейства США, а на вітчизняному фінансовому ринку — державнікороткострокові безкупонні облігації.
Курс або ціна на 100 одиниць номіналу розраховується як:
/>, (2)
де N — номінал (у ряді закордонних джерел позначається FV — лицьова вартість); Р — ринкова ціна; К — курс (ціна в розрахунку на 100 одиниць номіналу).
Доход від придбання певної кількості безкупонних облігацій Рr(profit) буде отримано в момент їх погашення.
/>,
де Pr – доход від придбання безкупонної облігації; k –кількість безкупонних облігацій.
Прибутковість Y (yield) цих паперів може бути розрахована як за схемою простихвідсотків (без реінвестування доходу), так і за схемою складних відсотків (уприпущенні, що доход реінвестується з незмінною ефективністю). У першомувипадку:
/>, (3)
де YI – прибутковість без купонної облігації за схемою простихвідсотків; t — кількість днів від придбання папера до його погашення.
Виразимо формулу (2) через курс:
/>,
звідки:
/>.
Прибутковість за формулою складних відсотків (Yc) може бутивизначена як річна ефективна ставка:
/>. (4)
Виразимо формулу (4) через курс, тобто з урахуванням формули (3)одержимо:
/>,
де Yc — прибутковість безкупонної облігації за схемою складнихвідсотків.
Завдання 3. Державні короткострокові безкупонні облігації продаються в момент випускуза певним курсом при номінальній вартості 100 грн. Розрахувати доход відпридбання певної кількості паперів і доходність вкладень в них за схемоюпростих та складних відсотків. Таблиця 4 — Дані для розрахунківПоказники 1 варіант Курс державних короткострокових безкупонних облігацій 99 Кількість днів від придбання облігації до її погашення 30 Необхідна кількість паперів, од. 100
/>
/>
/>грн.
/>.
/>
Отже, доход від придбання 100 одиниць паперів буде складати 100 грн.;дохідність за простими відсотками склала 12,29%, а за складними відсотками –13,001%.
Оцінка ефективності акцій
Моделі оцінки вартості акцій побудовані за такими вихідними показниками: а) вид акції- привілейована чи проста; б) сума дивідендів, що передбачається до одержання вконкретному періоді; в) очікувана курсова вартість акції наприкінці періоду їїреалізації (при використанні акції протягом заздалегідь визначеного періоду);г) очікувана норма валового інвестиційного прибутку (норма прибутковості) поакціях; д) кількість періодів використання акції.
Модель оцінки вартості простих акцій з постійно зростаючим рівнемдивідендів (вона відома як „Модель Гордона”) має такий вигляд
/>,
де Pr — реальна вартість акції з постійно зростаючим (rise)рівнем дивідендів; Dl — сума останнього (last) виплаченого дивіденду; Tr –(tempo rise) темп приросту дивідендів, виражений десятковим дробом; r — очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковості) по акції,виражена десятковим дробом.
Завдання 4. Останній дивіденд, що виплачується за простою акцією складає певну суму.
Акціонерне товариство постійно збільшує суму дивідендів, що виплачуютьсящороку, на 7 %. Знайдіть реальну ринкову вартість акції, користуючись данимитабл. 3. Таблиця 5 — Дані для розрахунківПоказники 1 варіант Сума останнього виплаченого дивіденду за акцію, грн. 6 Очікувана норма валового інвестиційного прибутку по акції, % 16
/>грн.
Висновок: Реальна ринкова вартість акції становить 71,33 грн.
Оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів
При виборі проектів капітальних інвестицій необхідною умовою євідшкодування інвестицій за рахунок вигід, отриманих від їх використання. Уданій роботі ефект від використання капітальних інвестицій відображається вформі прибутку (чисті грошові надходження – чисті інвестиції).
Всі методи оцінки проектів капітальних інвестицій можна поділити на двікатегорії.
1. Методидисконтування грошових потоків:
– методрозрахунку чистого приведеного доходу,
– методвизначення індексу доходності,
– методвизначення внутрішньої норми прибутковості.
2. Методи,що не враховують вартість грошей в часі:
– методвизначення бухгалтерської рентабельності інвестицій;
– методрозрахунку недисконтованого періоду окупності.
Завдання 5. Підприємств має можливість вкласти кошти в один з двох альтернативнихпроектів (проект “Альфа” та “Бета”). За даними, що наведені в табл. 5 та 6,необхідно прийняти рішення щодо вкладення коштів у найбільш вигідний зпроектів, зробити з цього приводу висновки. Для оцінки ефективності цихпроектів необхідно визначити: чистий приведений доход; індекс (коефіцієнт)доходності;індекс (коефіцієнт) бухгалтерської рентабельності; недисконтований періодокупності; внутрішню норму прибутковості (ставку доходності).Таблиця 6 — Дані інвестиційного проекту “Альфа”Показники 1 варіант Обсяг коштів, що інвестуються, тис. грн. 700 Період експлуатації проекту, роки 5 Сума чистого грошового потоку, всього тис. грн. у т. ч.: 1300 1-й рік 2-й рік 3-й рік 4-й рік 750 5-й рік 550 Дисконтна ставка, що використовується, % 13 Таблиця 7 — Дані інвестиційного проекту “Бета”Показники 1 варіант Обсяг коштів, що інвестуються, тис. грн. 850 Період експлуатації проекту, роки 4 Сума чистого грошового потоку, всього тис. грн. у т. ч.: 124 1-й рік 310 2-й рік 310 3-й рік 310 4-й рік 310 Дисконтна ставка, що використовується, % 16
Чистий приведений доход — дозволяє одержати найбільш узагальнену характеристикурезультату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі.Розрахунок цього показника при одноразовому здійсненні інвестиційних витратздійснюється за формулою:
/>, ЧПДо > 0,
де ЧПДо — сума чистого приведеного доходу з інвестиційногопроекту при одноразовому здійсненні інвестиційних витрат; ЧГПt — сума чистого грошового потоку по окремих інтервалах загального періодуексплуатації інвестиційного проекту; ІВо — сума одноразовихінвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного проекту; і- дисконтна ставка,що використовується, виражена десятковим дробом; n — кількість інтервалів узагальному розрахунковому періоді t.
Вираз /> є множником дисконтуванняскладних відсотків. Він показує величину знижки (дисконту) нарахованого на сумумайбутніх грошових потоків. Значення даного виразу можна знайти за допомогоютаблиці.
Розрахунок чистої теперішньої вартості проекту „Альфа”Рік Сума грошових надходжень, грн. Чинник дисконту (і = 13%) Теперішня вартість майбутніх надходжень, грн. 1 0,88496 2 0,78315 3 0,69305 4 750000 0,61332 459990 5 550000 0,54276 298518 Разом теперішня вартість 758508 Початкові інвестиції 700000 Чиста теперішня вартість 58508
Розрахунок чистої теперішньої вартості проекту „Бета”Рік Сума грошових надходжень, тис.грн. Чинник дисконту (і = 16%) Теперішня вартість майбутніх надходжень, грн. 1 310000 0,86207 267241,7 2 310000 0,74316 230379,6 3 310000 0,64066 198604,6 4 310000 0,55229 171209,9 Разом теперішня вартість 867435,8 Початкові інвестиції 850000 Чиста теперішня вартість 17435,8
Висновок: Проект Альфа і Бета є потенційно вигідними, оскількизабезпечують позитивну чисту теперішню вартість. Але проект Альфа має більшийчистий приведений дохід і є вигіднішим.
Індекс (коефіцієнт) доходності також дозволяє співвіднести обсяг інвестиційнихвитрат з майбутнім чистим грошовим потоком по проектам. Розрахунок такогопоказника при одноразових інвестиційних витратах на реальний проектздійснюється за формулою:
/>, IДо > 1,
де ІДо — індекс (коефіцієнт) прибутковості (доходності) зінвестиційного проекту при одноразовому здійсненні інвестиційних витрат.
Індекс доходності для проекту „Альфа”:
ІД0 =758508/700000 = 1,083583
Індекс доходності для проекту „Бета”:
ІД0 =867435,8/850000 = 1,02051
Висновок: Проект альфа є прибутковішим бо має більший індексдохідності і забезпечує більшу віддачу на інвестиції, тобто дає більше прибуткуна одиницю вкладеного капіталу.
Індекс (коефіцієнт) бухгалтерської рентабельності в процесі оцінкиефективності інвестиційного проекту може відігравати лише допоміжну роль, томущо не дозволяє повною мірою оцінити весь зворотний інвестиційний потік попроекту і не порівнює показники, що аналізуються з урахуванням часовогоконтинууму. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:
/>, ІРі > 0,
де ІРі — індекс рентабельності по інвестиційному проекту; ЧПі — середньорічна сума чистого інвестиційного прибутку за період експлуатаціїпроекту; ІВ — сума інвестиційних витрат на реалізацію інвестиційного проекту.Середній чистий прибуток визначають за формулою:
/>,
де ЧП — чистий прибуток; КР — кількість років.
Показник „індекс рентабельності” дозволяє вичленувати в сукупному чистомугрошовому потоці найважливішу його складову — суму інвестиційного прибутку.Крім того, він дозволяє здійснити порівняльну оцінку рівня рентабельностіінвестиційної й операційної діяльності (якщо інвестиційні ресурси сформовані зарахунок власних і позикових засобів, індекс рентабельності інвестиційпорівнюється з коефіцієнтом рентабельності активів; якщо ж інвестиційні ресурсисформовані виключно за рахунок власних фінансових засобів, то базою порівняннявиступає коефіцієнт рентабельності власного капіталу).
Середній чистий прибуток за проектом „Альфа”:
ЧП і =(1300000 – 700000)/5 = 120000 грн.
Індекс рентабельності:
ІР і = 120000/700000 = 0,1714(17,14%)
Середній чистий прибуток за проектом „Бета”:
ЧП і =(1240000 – 850000)/4 = 97500 грн.
Індекс рентабельності по інвестиційному проекту:
ІР і = 97500/850000 = 0,1147(11,47%)
Висновок: За проектом Альфа підприємство має більший інвестиційнийприбуток. Також індекс рентабельності за цим проектом вищий, тому підприємствувигідніше прийняти його.
Період окупності — період часу, необхідний для повного відшкодуванняінвестицій за рахунок чистих грошових надходжень від їх використання.
За умов ануїтету період окупності обчислюють як відношення сумиінвестицій до річної суми грошових надходжень.
/>,
де ПОн — недисконтований період окупності інвестиційних витратпо проекту; ІВ — сума інвестиційних витрат на реалізацію проекту; ЧГПр — середньорічна сума чистого грошового потоку за період експлуатації проекту (прикороткострокових реальних вкладеннях цей показник розраховується яксередньомісячний).
Період окупності для проекту „Альфа” складає:
ПОн = 700000/((0+0+0+750000+550000)/5) = 2,69 року
Період окупності для проекту „Бета”:
ПОн = 850000/((310000+310000+310000+310000)/4) = 2,74 року
Висновок: Проект Альфа вигідніший, тому, що він має менший період окупності.
Таблиця 8 — Розрахунок періоду окупності проекту „Альфа” з непостійноюрічною сумою грошових надходженьРік Сума чистих грошових надходжень, грн. Залишок невідшкодованої суми інвестицій на кінець року, грн. /> /> 700000 /> 1 700000 /> 2 700000 /> 3 700000 /> 4 459989,0458 240010,9542 /> 5 298517,9648 -58507,01056 />
Таким чином дисконтований період окупності проекту „Альфа” складає:
4 роки +(240010,9542/298517,9648) = 4,8 року.
Розрахунок періоду окупності проекту „Бета” з непостійною річною сумоюгрошових надходженьРік Сума чистих грошових надходжень, грн. Залишок невідшкодованої суми інвестицій на кінець року, грн. /> /> 850000 /> 1 267241,3793 582758,6207 /> 2 230380,4994 352378,1213 /> 3 198603,8788 153774,2425 /> 4 171210,2403 -17435,99786 />
Таким чином дисконтований період окупності проекту „Бета” складає:
3 роки + (153774,2425/171210,2403) = 3,89 року
Внутрішня норма прибутковості (ставка доходності) — це ставка дисконту, за якоїчиста теперішня вартість проекту капітальних інвестицій дорівнює нулю. Інакшекажучи, це ставка дисконту, за якої грошові надходження дорівнюють початковимінвестиціям.
Цей показник іноді називають внутрішнім коефіцієнтом окупності абодисконтованою нормою прибутку.
Внутрішня норма прибутковості характеризує максимальну вартість капіталудля фінансування інвестиційного проекту.
Внутрішню норму прибутковості порівнюють з мінімальною нормоюприбутковості, яка зазвичай ґрунтується на вартості капіталу фірми йвикористовується для добору перспективних проектів капітальних вкладень. Такумінімальну норму прибутковості часто називають ставкою відсікання, оскількивона проводить межу між прибутковими й неприбутковими проектами. Ті проекти,внутрішня норма прибутковості яких перевищує ставку відсікання, забезпечуютьпозитивну чисту теперішню вартість, тобто є прибутковими. І навпаки, проекти,внутрішня норма прибутковості яких нижча за ставку відсікання, не можуть бутиприйняті, оскільки мають негативну чисту теперішню вартість.
Розрахунок цього показника здійснюється за формулою (ВСД = і, при якійЧПД = 0):
/>,
де ЧГПt — сума чистого грошового потоку по окремих інтервалахзагального періоду експлуатації інвестиційного проекту; ВСД — внутрішня ставкадоходності (прибутковості) по інвестиційному проекту, виражена десятковимдробом; n — кількість інтервалів у загальному розрахунковому періоді t.
За умов ануїтету (серія рівновеликих платежів або надходжень, щоздійснюються через однакові проміжки часу впродовж певного періоду) длявизначення внутрішньої ставки доходності можна використати рівняння:
/>.
Перетворивши рівняння, отримаємо:
/>,
де fx — значення чинника дисконту при ставці, що є внутрішньоюнормою прибутковості; ЧГПА — щорічна сума чистого грошового потокуза умов ануїтету.
Обчисливши у такий спосіб чинник дисконту, потім за таблицею теперішньоївартості ануїтету (Додаток 4) можемо приблизно визначити відповідну ставкудисконту, яка і є у цьому разі внутрішньою нормою прибутковості.
Якщо існує необхідність у точніших розрахунках, тоді для визначеннявнутрішньої норми прибутковості слід застосувати метод лінійної інтерполяції.
Формули, побудовані за цим методом, мають такий вигляд:
/>,
/>,
де і2 та і1 — відповідно верхня і нижня ставкидисконту інтервалу, в межах якого перебуває значення внутрішньої нормиприбутковості; f2, f1 — значення чинника дисконтувідповідно при ставці дисконту і2 та і1; fx — значення чинника дисконту, якщо ставка є внутрішньою нормою прибутковості.
Якщо річна сума грошових надходжень величина непостійна, тоді ВСДрозраховують за методом проб та помилок. Для цього необхідно послідовнообчислити чистий приведений доход із застосуванням різних ставок дисконту. Впроцесі розрахунків знаходиться два значення ставки дисконту і1
/>,
або можнавикористати формулу
/>,
де ЧПД1та ЧПД2 – відповідно, чистий приведений доход за ставок і1та і2; і1 – ставка дисконту, за якої ЧПД має позитивнезначення; і2 – ставка дисконту, за якої ЧПД має негативне значення;.
Дані, отримані в результаті підбору ВСД з метою проведення інтерполяції.
Альфа 1 варіант і1 15% ЧПД1 2,26214 і2 16% ЧПД2 -23,9195
Внутрішня ставка доходності проекту „Альфа”
ВСД = 16% — [-23,9195/(-23,9195-2,26214)]*(16%-15%) = 15,0864%
Або
ВСД = 15% + [2,26214/(2,26214-(-23,9195))]*(16%-15%) = 15,0864%
Внутрішня ставкадоходності проекту «Бета»
В даному випадкуми маємо ануїтет. Отже розрахунок матиме наступний вигляд.
f =850000/310000=2,74.
При n = 4 чинникдисконту = 2,74 перебуває між значенням 2,74324 (17%) та 2,69006 (18%).
ВСД = 18% — ((2,74-2,69006)/( 2,74324 -2,69006)(18%-17%)= 17,02453%.
Отже для проектуБета ВСД = 17,02453%
Порівняємодані проектів:
Альфа: 15,0864% -13% = 2,086402%
Бета: 17,02453%-16% = 1,02453%.
Бачимо, що проектАльфа має більшу фінансову стійкість і він вигідніший для підприємства.
Висновок:При обчисленні ЧПД, ІД, ІР, ПО, ВСД виявлено, що проект Альфає вигіднішим ніж проект Бета і тому підприємству рекомендовано вкладатикошти в проект Альфа.
Література
1. Інвестування/ В.М. Гринькова, В.О. Козак – Київ: Знання, 2008.
2. Інвестиційнийпотенціал у логістиці / К.Е. Фесенко, Л.Г. Зайончик – Київ, 2002.
3. Інвестиційнийсловник / А.Г.Зегородній, Г.Л. Вознюк — Львів “Бескид біт”, 2005.