Зміст
Вступ
Розділ 1. Продуктивні методи праці. Сучасне обладнання,інструмент та пристрої
Розділ 2. Призначення ходовоїчастини
2.1 Загальна будова
2.2 Робота ходової частини
2.3 Технічне обслуговування ходової частини
2.4 Ремонт ходової частини
Розділ 3. Безпечні прийоми праці. Наукова організаціяробочого місця
Висновки
Список використаної літератури
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Додаток 4
Вступ
Рано чи пізно будь-якийвласник автомобіля стикається з необхідністю провести ремонт ходової частини автомобіля.Саме ходова частина відповідає за плавний хід автомобіля і його поведінку при проходженнірізних дефектів дороги, вибоїн і тому подібних ворогів ходової частини, які водійне завжди встигає помітити. Ні що інше, як ходова частина забезпечує маневреністьавтомобіля, його стійкість на дорозі і контроль водія. Тому, будь-який автовласникіз стажем знає про те, що ремонт ходової частини автомобіля — це обов’язкова частинаремонту, з якою тягнути не можна — справа може закінчитися дорожньо-транспортноюпригодою.
Ходова частина завждиповинна бути у відмінному стані. Ремонт ходової проводиться досить часто, річ утому, що ходова частина — це частина апарату, яка понад усе схильна до зносу. Ісправа не в автомобілі, а швидше, в його адаптованості до наших далеко не довершенихдоріг. Адже на ходову частину автомобіля постійно впливають змінні навантаження,що досягають іноді вельми значних величин.
Автомобіль ФольксвагенВ-3 завжди бувідеальною маркою серед автомобілістів за свою витривалість, простоту обслуговування,невибагливість. Проте, не дивлячись на вищесказане, ремонт ходової необхідно проводитирегулярно, як і діагностику ходової частини автомобіля цієї марки.
Ремонт ходової частиниавтомобіля — це вельми трудомісткий процес. Він може обмежитися як заміною або адаптацієюоднієї або декількох деталей ходової частини, так і повною заміною всієї системи.Досвідчений водій знає: ремонт обійдеться набагато дешевше, ніж відновлення автомобіляпісля зіткнення.
Вдосконалення знань та вивчення теми«Технічне обслуговування та ремонт ходової частини автомобіля марки ФольксвагенВ-3» робить її актуальним та необхідним для становлення повноцінного будь-якоговодія, а тим більше слюсаря по ремонту автомобілів.
Метою цієї курсової роботи є детальне вивченнябудови, роботи, особливостей ремонту ходової частини автомобіля марки ФольксвагенВ-3, а також організації робочого місця та безпечних прийомів праці під час йогообслуговування.
Для досягнення поставленої мети необхідновирішити такі завдання:
1. Визначення продуктивності методів праціта використання сучасного обладнання.
2. Призначення ходової частини.
3. Детальний огляд будови, роботи та ремонтуходової частини автомобіля марки Фольксваген В-3.
4. Виконання умов безпечних прийомів праці та організаціїробочого місця.
Об’єктом дослідження є процес виконання технічногообслуговування та ремонту Фольксваген В-3.
Структура роботипідпорядкована темі й завданнямроботи.
Складається зі вступу, трьох розділів, літературита додатків.
Розділ 1. Продуктивні методи праці. Сучаснеобладнання, інструмент та пристрої
Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічнихформацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби праці і люди,які володіють виробничим досвідом і приводять у рухзасоби праці. Основноюпродуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тієюмірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерело енергії.
В сучасних умовах до складу продуктивних сил включаютьнауку, форми і методи організації праці. Окремим елементом продуктивних сил стаєінформація. Отже, сучасні продуктивні сили — це складна система, що включає матеріальній духовні (за складом), об’єктивні й суб’єктивні (за характером відтворення і специфікоюфункцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх складу цілому, як і окремі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новимзмістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби праці задовольняли робітникиз низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високийрівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), кваліфікації. Сучаснийетап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумовихздібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторськихздібностей, духовних компонентів [2].
У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодіїусіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності,кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності,які розв’язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі продуктивнихсил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщенняфункцій від особистих до матеріальних факторів праці. Дія цих законів, пронизанавнутрішніми суперечностями, зумовлює зміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушенняв їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці,спільний для всіх суспільних способів виробництва.
Продуктивні сили — це фактори, які забезпечуютьперетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні йдуховні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.
Сама людина, або робоча сила, є основною продуктивноюсилою суспільства. Робоча сила — це здатність людини до праці, сукупність її фізичних,інтелектуальних здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються у процесівиробництва матеріальних благ. Робоча сила реально існує в особі людини-працівника.Саме людина та її здатність до праці є основним елементом робочої продуктивності.
Уперше працю назвав об’єктом купівлі-продажу У.Петті. Відповідно до цього заробітну плату він розглядав як ціну праці, а її (зарплати)величина визначається необхідними для існування робітника засобами (їх мінімумом).Аналогічно сутність цих понять розглядав А. Сміт. Водночас основою заробітної плативін вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітникаі виховання дітей, а її нижчою межею — фізичний мінімум. Крім цього, величина зарплативизначається нормами споживання, що склалися, традиціями, культурним рівнем, боротьбоюробітників та співвідношенням сил між ними і капіталістами [2].
Дотримуючись таких же поглядів, Д. Рікардо виділявприродну і ринкову ціну праці. Природна — це вартість певної суми життєвих засобів,необхідних як для утримання робітників, продовження їх роду, так і певною міроюдля їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо природної під впливом природногоруху працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю.
Цю точку зору найбільш послідовно заперечував К.Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує домоменту купівлі-продажу. Адже праця — це процес свідомої, доцільної діяльності людей,в якій вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатністьдо праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей, або робочусилу. Праця є функцією товару «робоча сила», і ці категорії не слід ототожнювати.Капіталіст купує в робітника — власника робочої сили — тимчасове розпорядження нею.По-друге, купівля-продаж праці вступає у суперечність із законом вартості, не даєзмоги розкрити джерело вартості і додаткової вартості.
Робоча сила — основний елемент продуктивних силу будь-якому суспільстві, але товаром вона стає лише в умовах капіталізму. Це зумовленотим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і на засоби існування,але сам він особисто вільний, тобто є власником своєї робочої сили і може розпоряджатисянею.
Як стверджував К. Маркс, якщо робочу силу розглядатиз погляду вартості, то зрозуміло, що, як і будь-який інший товар, вона потребуєсуспільне необхідних витрат на своє відтворення в певних суспільних умовах. Мінімальнамежа цих витрат — вартість життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночасдля відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхіднихробітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, і відповідно відтворенняробочої сили повинно включати витрати на утримання його сім’ї. По-друге, для виконаннябільш складної роботи необхідний певний рівень освіти і кваліфікації робітника,що вимагає додаткових витрат на робочу силу. По-третє, на відміну від звичайнихтоварів, робоча сила (та її носій — людина) історично розвивається, на величинуїї вартості впливає соціально-історичний елемент. Останній відображає розвиток робітничогокласу, його матеріальних і духовних потреб у результаті прогресу інших елементівсистеми продуктивних сил, еволюції суспільних відносин (оскільки сутність людини- це сукупність суспільних відносин), а також боротьби трудящих за поліпшення свогостановища.
Виходячи із теоретико-історичних досліджень різнихнауковців та вчених продуктивними методами праці, що на практиці реалізується черезпевний комплекс функцій, в тому числі управління, дійсно має свою складову структуру.З погляду технологічного способу виробництва продуктивні методи праці поділяютьна: планування, організацію, координацію та контроль.
3 чотирьох основних найскладнішими є організаціяі координація. Вони означають формування структури об’єкта управління, процес упорядкуваннявсіх елементів в систему управління і форму їх зв’язку, а також надання активнимелементам необхідних прав і ресурсів. Координація — це встановлення і підтриманнязв’язків між елементами системи. Організація і координація поєднують окремі елементисистеми управління в єдине ціле. Таким чином утворюється організаційна структурауправління.
Основою продуктивних методів праці є засоби праці.Засобами праці називається річ або комплекс речей, які людина приміщує поміж собоюй предметом праці й які служать як провідник впливу людини на цей предмет. Засобипраці виступають як продовження його природних органів, які використовують в процесіпраці. Рівень розвитку засобів праці в основі являється показником тих відношеньміж людьми, при яких здійснюється виробництво.
До засобів праці під час ремонту та технічногообслуговування автомобіля Фольксваген В 3 можна віднести: шиномонтажне, балансувальнеобладнання, стенди розвал-сходження та правки дисків, домкрат, динамометричні ключі,вулканізатор, інструмент для нагнітання мастильних матеріалів та ін. [4].
Шиномонтажне обладнання створене для здійсненнямонтажу і демонтажу, а також для накачування/підкачування шин автомобіля. Існуютьнапівавтоматичні та автоматичні. Якісні станки характеризуються продуманою конструкцієюповоротного столу для того, щоб диск не проковзував під час роботи. Іноді, при деформаціїшин в результаті довгострокового зберігання, виникає проблема з її накачуванням.В цьому випадку на допомогу приходить так звана «взривна» (прискорена)підкачка, яка дозволяє без проблем накачати такі шини.
Балансувальне обладнання — це вид гаражного обладнання,який призначений для балансування коліс транспортних засобів. Балансування колісдуже важливе, так як в не балансованому обертаючому колесі (коли центр маси колесане співпадає з його геометричним центром), виникають центробіжні сили, які викликаютьпідвищену вібрацію транспортного засобу, вихід із ладу підвіски та ходової частинив цілому. Особливістю сучасного балансувального обладнання, є наявність механізованогоприводу, застосовуючи який виводить помилки вимірювання викликані нерівномірноюшвидкістю оберту. Балансування колеса — це процес рівномірного розподілу ваги колесапо окружності кочення. Дизбаланс — нерівномірний розподіл ваги по траєкторії обертанняколеса.
Стенди розвал-сходження відносяться до числа самихрозповсюджених видів обладнання в автосервісі. Важливість правильного регулюванняколіс не можливо переоцінити. Від неї залежить не тільки довговічність шин, алей безпека під час руху, а також справність підвіски і кермової системи. Проста операціяв регулюванні коліс дозволяє в значній мірі підвищити керованість автомобіля такомфорту водіння. Стенд розвал-сходження призначений для більш правильного регулюваннявстановлення коліс, вимірювання і регулювання параметрів ходової частини автомобіля.Від правильності залежать такі важливі ходові якості автомобіля, як стійкість надорозі, розхід палива. Сучасне обладнання дозволяє більш точно відрегулювати колесаавтомобіля.
Домкрат — найбільш розповсюджений тип обладнанняна СТО. Їх поділяють на гідравлічні, пневматичні, пневматично-гідравлічні та механічні.Плюсами пневматичного домкрату являється його надійність і швидкість підніманняавтомобіля.
Вулканізатор — це спеціальне обладнання, яке необхіднеяк на легковому, так і вантажному шиномонтажі. Існує два методи ремонту шин — холоднаі гаряча вулканізація.
Станок правки дисків — спеціалізований стенд длявстановлення геометрії пошкоджених колісних дисків. Для легко сплавних і сталевихштампованих дисків використовують різну технологію. Для першого виду використовуютьтехнологію місцевої деформації з допомогою гідравлічних чинників дії. Для другої- прокатки роликами реборди і її основи ремонтуючого виробу [5].
Динамометричний ключ за своєю конструкцією схожийдо тріщьотки з храповим механізмом, перемикачем напрямку обертання, з іншої сторонице — вимірювальний інструмент, необхідний для точного моменту затягування різьбовогоз’єднання.
Розділ 2. Призначення ходової частини
Багато хто вважає,що основне призначення підвіски — забезпечувати комфортабельний рух по нерівнихдорогах. Це не зовсім так, точніше, зовсім не так. На динамічні параметри автомобілясильно впливають характеристики не тільки відповідних механізмів, але і невидимихзовні вузлів, що сполучають колеса з кузовом. Насправді характеристиками підвіскив значній мірі визначаються буквально всі поняття, що становлять динамічний автомобіль:це і розгін, і гальмування, і керованість. Проблеми підбору її характеристик настількискладні і заплутані, що по-перше, автомобілебудівник Фольксваген, вважає в повніймірі відносно володіння тонкою підвісковою інженерією. А по-друге — придатних длявсіх умов руху характеристик просто не існує. І справа не тільки в принципових технічнихобмеженнях. Біда в тому, що тут є багато і суб’єктивних чинників (від чого одинводій буде в захопленні, інший порахує абсолютно неприйнятним). На щастя, найголовнішазакономірність — фізика процесів, що відбуваються з автомобілем, — абсолютно об’єктивна.
Під час швидкого рухуавтомобіля підвіска служить не тільки для ефективного поглинання дорожніх нерівностей,але і грає серйозну роль в забезпеченні відповідної динаміки і керованості. А разтак, то її основне призначення — забезпечувати щільний і постійний контакт колісз дорогою. У принципі, всі параметри підвіски, що дозволяють його досягти, можнарозділити на три великі групи. По-перше, це демпфування, тобто здатність підвіскипротистояти коливанням коліс після проїзду через нерівності. По-друге, кінематика,яка забезпечує оптимальне положення колеса відносно дороги. По-третє, поєднаннявертикальних і кутових жорсткостей всієї системи, що дозволяє правильно розподілитинавантаження між колесами у всіх режимах руху [1].
З демпфуванням всебільш або менш очевидно — ці функції в підвісці виконує амортизатор. Головне йогопризначення — боротьба з різким розпрямленням пружини після проїзду через нерівності.Це неприємне явище може привести до неодноразового відскоку колеса від поверхнідороги. Принцип роботи амортизатора такий, що створювані їм зусилля залежать відшвидкості переміщення його штока. Вони тим більші, чим швидше переміщається колесощодо кузова. Прогресивні амортизатори хороші тим, що дозволяють автомобілю«не помічати» дрібні нерівності і непогано працюють на крупних.
Куди складніше йдутьсправи з іншим важливим параметром — кінематикою. Здавалося б, все одно, по якійтраєкторії рухається колесо під час ходу підвіски — паралельно самому собі чи злегкавідхиляючись в просторі. Цей принцип забезпечує зростання повертаючого зусилля накермі при збільшенні швидкості, а значить, і стійкість: при випадковому відхиленнівід траєкторії (викликаному, наприклад, нерівністю на дорозі або поривом вітру)колеса прагнуть обернутися по ходу руху і повернути автомобіль на шлях істинний.Повернене колесо виявляється трохи відхиленим від вертикальної площини. Що це дає?Річ у тому, що шина із-за своєї податливості підломлюється в повороті від дії бічнихсил. При цьому спотворюється форма контакту з дорогою, зчеплення різко падає. Природно,зменшується і максимальна швидкість, з якою можна промчати по заданому радіусу.А трохи нахиливши площину обертання шини (подібно тому, як це роблять мотоциклісти,створюючи крен в повороті), можна відновити траєкторію.
Кутові жорсткості підвісок- це здатність автомобіля протистояти кутовим коливанням. Уявимо момент входу вповорот. Водій повертає кермо, на машину починає діяти прикладена в центрі її масивідцентрова сила, що скривлює траєкторію руху. Природно, вона викличе крен і збільшеннянавантаження на зовнішні колеса. Але на яке саме: переднє чи заднє. Левову часткудодаткового навантаження сприйматиме те колесо, підвіска якого має велику кутовужорсткість в поперечному напрямі. Для стійкості і керованості автомобіля це маєдуже велике значення. Адже здатність колеса сприймати бічну силу сильно залежитьвід прикладеного до нього вертикального навантаження — чим сильніше воно притискаєтьсядо дороги підвіскою, тим більшу бічну силу розвиває.
2.1 Загальна будова
Передня підвіска незалежна важільно-пружинна типуМакферсон з телескопічними стійками амортизатора, витими циліндричними пружинами,нижніми поперечними важелями і стабілізатором поперечної стійкості (Додаток 1).
Основним елементом передньої підвіски являєтьсятелескопічна стійка амортизатора, що суміщає функції телескопічного елементу направляючогомеханізму демпфуючого елемента вертикальних коливань колеса відносно кузова. Настійці амортизатора зібрано вита циліндрична пружина 9, буфер стиснення7, захисний чохол стійки 8 і верхня чашка пружини 6(Додаток 2, мал.2). Через верхню опору 5, що включає в себе упорнийпідшипник, передається навантаження на кузов автомобіля [1].
Стійка амортизатора з’єднана з поворотним кулаком11 двома болтами. Поворотний кулак з’єднаний з нижнім важелем 12(Додаток 2, мал.1) підвіски шарової опори 10. Важелі підвіски прикріпленібезпосередньо до кузова сайлентблоками 8 і13.
Стабілізатор поперечної стійкості з встановленимина ньому резиновими втулками з’єднаний з підрамником автомобіля14 двомаскобами, а з важелями підвіски — стійками стабілізатора 7.
Задня підвіска напівнезалежна, важільно-пружинназ поздовжніми важелями, шарнірно закріпленими на кузові автомобіля і з’єднанимиміж собою поперечною балкою U-подібного перерізу. Поздовжні важелі з’єднані з кузовомсайлентблоками. В балці підвіски встановлений стабілізатор поперечної стійкостіторсіонного типу (Додаток 3).
Амортизатори і пружини об’єднані в єдиний елемент- стійку амортизатора. Нижні кінці стійки амортизатора закріплені на важелях підвіскиболтами. Верхні кінці стійок кріпляться до кузова через резинові подушки.
Кожна маточина задніх коліс встановлена на двохконічних роликових підшипниках.
Кути встановлення задніх коліс задані конструктивноі в експлуатації не регулюються.
2.2 Робота ходової частини
На зорі автомобілебудування,коли швидкості були низькі, і потужність двигуна була обмеженою, дійсно, головноюсправою було досягти комфортабельних умов поїздки. Потрібно було розробити такиймеханізм, який би дозволяв колесам інтенсивно переміщатися вгору і вниз, тоді яккузов автомобіля рухався б плавно над дорогою. З початком застосування пружин, наякі спирався своєю вагою кузов, конструктори досягли того, що різкі удари, якимпіддавався автомобіль на дорогах того часу, були значно пом’якшені [5].
Інша проблема полягалав тому, що пасажирів вколисувало, і це зменшило ентузіазму по відношенню до пружин,що рятували від поштовхів. Так, поштовхів стало менше. Але вони здійснювалися постійноі весь час. Рішення полягало в тому, щоб винайти якийсь механізм, який вирівнювавби їх дію. Знадобилися багато років, щоб розробити цей механізм, поки конструкторине прийшли до сучасного амортизатора. І хоча по своїй конструкції амортизатори значновідрізняються один від одного, ідея амортизатора універсальна: він дозволяє підвісцівільно рухатися при попаданні колеса у вибоїни на дорогу. Цей опір створюється задопомогою прокачування рідини усередині амортизатора через спеціальні клапани.
В даний час розробленаціла наука про створення пружин і амортизаторів. Так, її стратегією є, наприкладзастосування азотистого газу під високим тиском усередині амортизатора, для кращоїроботи і контролю, для того, щоб опір був в адекватний для кожної конкретної ситуації.Це вигнутий з пружинної сталі пруток особливої форми, що сполучає важелі підвіскиз однієї і іншої сторони кузова, щоб зменшити його крен і коливання. Застосуванняторсіонів в підвісках — основним принципом дії — елементи підвіски демпфують і гасятьзусилля, що передаються від коліс, на кузов. Ці системи покликані вирішувати однуосновну задачу: дати можливість кожному колесу поглинати дію від попадання колесав ямку з тим, щоб було комфортніше їхати в автомобілі, і він не трясся по дорозі.
Зрозуміло, є значнобільше елементів підвіски чим тільки пружини і амортизатори. Не можна допустититого, щоб колеса стрибали, як божевільні. Потрібне якесь пристосування, щоб вонибули чітко зафіксовані на шасі і могли б реагувати на команди, що подаються водіємпри управлінні автомобілем навіть на найбільших ямах.
Для цього і використовуютьпідвіски типу Макферсон. Вони складаються всього з декількох деталей, відносно дешевіу виготовленні і займають в автомобілі мало місця.
Але якщо Ви дозволитекожному колесу слідувати за всіма нерівностями на дорожньому покритті незалежноодин від одного, то і це буде не зовсім зручно. Колеса, які зависають в повітрі- навіть на короткий момент — не зможуть допомогти водію виконати такі операції,як прискорити рух автомобіля, загальмувати або зробити поворот.
Від роботи підвіскиавтомобіля залежить безпека руху, і в першу чергу від роботи амортизаторів. Алеі шарніри, і кульові опори грають не останню роль в забезпеченні безпеки [1].
Робота підвіски полягаєв перетворенні енергії удару при наїзді на нерівності дороги в переміщення пружногоелементу. Пружний елемент зменшує силу удару, яка передає на кузов, і в результатіплавність ходу, а значить, і комфорт збільшуються. Пружним елементом є циліндровіпружини. Проте мало пом’якшити удар, треба ще і погасити коливання, які створюютьпружні елементи, а ось цим вже займаються амортизатори.
Підвіска збільшує комфорт(плавність ходу), стійкість в русі (здатність протидіяти занесенням і перекиданню)і прохідності автомобіля. Всі ці вимоги, як правило, входять в суперечність одинз одним, тому конструктори вимушені йти на компроміси. Наприклад, дуже м’яка підвіскапогіршує стійкість, а дуже жорстка — і зменшує комфорт і зменшує ресурс вузлів.
2.3 Технічне обслуговування ходової частини
Всіперевірки потрібно проводити знизу автомобіля, встановленого на підйомнику або оглядовійямі.
Прикожному технічному обслуговуванні треба обов’язково перевіряти стан захисних чохлівшарових опор підвіски, на чохлах не повинно бути механічних пошкоджень, а на деталяхпідвіски — тріщин, деформації важелів, розтяжок штанги стабілізатора і її стійок,деталей кузова в місцях кріплення вузлів і деталей підвіски.
Перевіряємостан прорезинених шарнірів, гумових подушок, шарових підвіски, а також стан (осідання)верхніх опор телескопічних стійок підвіски.
Прорезиненішарніри і гумові подушки підлягають заміні при розривах і односторонньому трісканнігуми.
Нагумових деталях підвіски не допускається:
ознакистаріння гуми;
механічніпошкодження.
Напрорезинених шарнірах не допускається:
ознакистаріння, тріщини;
відривгумового масиву від арматури.
Даліперевірка слідує у такому порядку:
1.Перевіряємо стан захисних чохлів шарових опор. Якщо чохли пошкоджені, заміняємо;
2.Похитуючи колесо у вертикальній площині, перевіряємо шарові опори на наявність люфтів.Якщо є люфти кульових пальців заміняємо опори.
3.Знімаємо кришки верхніх опор телескопічних стійок і робимо поверхневий огляд верхніхопор. У разі сильної деформації потрібно її замінити.
4.Перевіряємо резинові втулки на сайлентблокові в місцях кріплення важелів до кузова.
5.Перевіряємо стан прорезинених шарнірів в місцях кріплення стійок стабілізатора поперечноїстійкості до важелів і штанги стабілізатора, а також резинових подушок в місцяхкріплення штанги до кузова.
6.Перевіряємо стан захисного чохла телескопічної стійки.
Несправнідеталі потрібно замінити.
Задняпідвіска має таку ж характеристику огляду, тобто при перевірці уважно оглядаємо:
– резинові втулки нижніх шарнірів;
– подушки верхніх шарнірів амортизатора;
– амортизатор (витікання рідини не допускається);
– прорезинені шарніри кріплення балки задньої підвіскидо кронштейна на кузові;
– підшипники маточини задніх коліс, пружин і буфера стиску[1].
2.4 Ремонт ходової частини
Для заміни телескопічноїстійки амортизатора передньої підвіски потрібно мати такий інструмент: ключі на«16, 17, 21», шестигранник на «5», свічна торцова головка на«21», ключ для болтів коліс.
1. Зафіксовуємо автомобіль противідкотними опорами;
2. Послаблюємо затяжку болтів кріплення колеса;
3. Відкриваємо капот і знімаємо захисну кришку верхньоїопори телескопічної стійки (Додаток 4, мал.1);
4. Втримуючи одним ключом шток амортизатора від прокручуванняіншим ключем ослаблюємо затяжку гайки (Додаток 4, мал.2);
5. Знімаємо колесо;
6. Помічаємо положення болтів кріплення;
7. Провертаємо болти кріплення поворотного кулака до стійкиамортизатора;
8. Відкручуємо гайку кріплення стійки і знімаємо її.
На її місце в зворотньомупорядку встановлюємо нову.
Для заміни телескопічноїстійки амортизатора задньої підвіски потрібно мати такий інструмент: викрутка зплоским лезом, інструмент для стяжки пружин, ключ для болтів коліс.
Розділ 3. Безпечні прийоми праці. Науковаорганізація робочого місця
До самостійної роботи слюсарем по ремонту автомобілів(далі — слюсарем) допускаються особи не молодше 18 років, які мають професійну підготовкуі пройшли:
попередній медичний огляд (при ухиленні від проходженнямедичних оглядів працівник не допускається до виконання трудових обов`язків);
вступний інструктаж;
навчання безпечним методам і прийомам праці і перевіркузнань з безпеки праці;
первинний інструктаж на робочому місці.
Виконання робіт, не пов`язаних з обов`язками слюсаря,допускається після проведення цільового інструктажу.
Слюсар зобов`язаний:
1. Дотримуватися норм, правил та інструкцій з охоронипраці, пожежної безпеки і правил внутрішнього трудового розпорядку.
2. Правильно застосовувати колективні і індивідуальнізасоби захисту, дбайливо відноситися до виданих в користування спецодягу, спецвзуттяі іншим засобам індивідуального захисту.
3. Негайно повідомляти своєму безпосередньому керівникупро будь-який нещасний випадок, що відбувся на виробництві, про ознаки професійногозахворювання, а також про ситуацію, яка створює загрозу життю і здоров`ю людей[3].
4. Виконувати тільки доручену роботу. Виконанняробіт підвищеної небезпеки проводиться за нарядом-допуском після проходження цільовогоінструктажу.
Небезпечними і шкідливими виробничими факторамидля слюсаря при виконанні робіт з профілактичного обслуговування і ремонту автомобілівє:
падіння вивішених частин транспортних засобів приобслуговуванні і ремонті підвіски, коліс, мостів тощо;
падіння деталей, вузлів, агрегатів, інструмента;
падіння працюючих на поверхні, з висоти (буфера,драбини, естакади, площадок), в оглядову яму;
рухомі частини вузлів і агрегатів;
наїзди автомобілів: внаслідок самовільного руху,при запуску двигуна, в`їзді (виїзді) в зону ремонту, русі на оглядовій ямі та конвеєрі;
термічні фактори (пожежі при зливанні паливно-мастильнихматеріалів з автомобілів, митті ними деталей, вузлів, агрегатів, зберіганні та залишенніїх на робочих місцях);
осколки металу, що відлітають при випресовуванніта запресовуванні шворнів, пальців, підшипників, валів, висей, під час рубки металу;
наявність у повітрі робочої зони шкідливих речовин(акролеїну, вуглецю оксиду, вихлопні гази двигуна тощо);
знижена температура повітря в холодний період року;
недостатнє освітлення;
ураження електричним струмом;
гострі кромки деталей, вузлів, агрегатів, інструментаі пристосування.
Працівник повинен бути забезпечений засобами індивідуальногозахисту. А саме:
костюм віскозно-лавсановий;
черевики шкіряні;
берет;
рукавиці комбіновані;
окуляри захисні.
При захворюванні або травмуванні як на роботі,так і поза нею необхідно повідомити про це керівника і звернутися в лікувальнийзаклад.
При нещасному випадку потрібно надати допомогупотерпілому відповідно до інструкції по наданню долікарської допомоги, викликатипрацівника медичної служби. Зберегти до розслідування обстановку на робочому місцітакою, якою вона була в момент випадку, якщо це не загрожує життю і здоров`ю присутніхі не призведе до аварії.
Робоче місце — це частина простору, пристосованадля виконання працівником (групою працівників”) свого виробничого завдання,первісна ланка будь-якого підприємства. Відповідно під робочим місцем слюсара слідрозуміти зону трудової діяльності, що оснащена необхідними організаційно-технічнимизасобами, зв’язком, обладнанням та іншими спеціальним приладдям для виконання нимсвоїх обов’язків.
Вдосконалення робочого місця має на меті створеннятакої матеріальної обстановки праці, яка б забезпечувала підвищення її продуктивності,сприяла б збереженню здоров’я і розвитку особистості працівника. При організаціїробочого місця враховуються антропометричні дані, висновки наукової організаціїпраці, рекомендації фізіології, психології і гігієни, вимоги ергономіки, інженерноїпсихології і технічної естетики.
Головні цілі вдосконалення організації й обслуговуванняробочих місць полягають у тому, щоб забезпечити їх раціональне розміщення, розумнорозпланувати на обмеженій виробничій площі необхідні елементи їх оснащення, створитизручність і комфорт в роботі для виконавців, захистити їх від можливості шкідливихвпливів несприятливих факторів зовнішнього середовища, забезпечити можливість безперебійногообслуговування робочих місць усім потрібним для успішного виконання виробничих завдань.
Рівень організації та обслуговування робочих місцьзначно впливає на ступінь важкості, стомливості й привабливості праці. Чим раціональнішеорганізоване робоче місце, чим воно зручніше, чим краще забезпечене всім необхіднимдля безперебійної та ритмічної роботи, тим менш утомливою буде праця, тим більшаїї привабливість, тим вищі працездатність працівника і рівень продуктивності йогопраці [3].
Висновки
Отже, ціль даної курсової роботи розглянути процесремонту та технічного обслуговування автомобіля Фольксваген В — 3. Дати визначенняпродуктивним методам праці, безпечним прийомам праці, організації робочого місця.
На динамічні параметриавтомобіля сильно впливають характеристики не тільки відповідних механізмів, алеі невидимих зовні вузлів, що сполучають колеса з кузовом. Насправді характеристикамипідвіски в значній мірі визначаються буквально всі поняття, що становлять динамічнийавтомобіль: це і розгін, і гальмування, і керованість. Проблеми підбору її характеристикнастільки складні і заплутані, що по-перше, автомобілебудівник Фольксваген, вважаєв повній мірі відносно володіння тонкою підвісковою інженерією. А по-друге — придатнихдля всіх умов руху характеристик просто не існує. І справа не тільки в принциповихтехнічних обмеженнях. Біда в тому, що тут є багато і суб’єктивних чинників (відчого один водій буде в захопленні, інший порахує абсолютно неприйнятним). На щастя,найголовніша закономірність — фізика процесів, що відбуваються з автомобілем, — абсолютно об’єктивна.
Список використаної літератури
1. Шульгін А.М., Фольксваген Пасат В — 3. Москва:«Світ», 2007. — С. 20-73
2. Основи економічної теорії / під редакцією МочерногоС.В. — К.: Академія, 1997 — С.35-40
3. Інструкція слюсара по ремонту автомобілів С.107-123
4. Боровских Ю.И., Буралев Ю.В. Устройство и техническоеобслуживание автомобилей М.: Высшая школа, 1999. — С.15-20
Голубев И.Р., Новиков Ю.В. Окружающая среда и транспортМ.: Витапресс, 1999. — С 40
6. Калисский В.С., Мазон А.И. Автомобиль М.: Транспорт,1998. — С.70 — 83
Кузнецов Н.А., Итинская Н.И. Автотракторные эксплуатационныематериалы. М.: Высшая школа, 1998. С.45-60
8. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологіяприйняття рішень: Пер. з англ. — К.: Наукова думка, 2001. — С.24
Додаток 1
/>
Передня підвіска
/>
Задня підвіска
Додаток 2
/>
Мал.1
/>
Мал.2
Додаток 3
/>
1 — телескопічнастійка амортизатора; 2 — поздовжній важіль підвіски; 3 — сайлентблоки задньої балки; 4 — важіль регулятора тиску (на автомобілябез АБС); 5 — кронштейн кріплення регулятора тиску; 6 — поперечна балка задньої підвіски.
Додаток 4
/>
Мал.1
/>
Мал.2