Технології соціально-психологічної роботи з клієнтами, які схильні до суїциду

Технологіїсоціально — психологічної
роботи зклієнтами, які схильні до суїциду
(Навчально — методичний посібник)
Автор: Вовканич М.Д.
Рецензенти: доктор педагогічних наук,
професор Козубовська І.В.
кандидат медичних наук, доцент ЛакайІ.Ю.
Технологіїсоціально-психологічної роботи з клієнтами, які схильні до суїциду.\Навчально-методичний посібник.- Ужгород 2002- с.122
Рекомендованодо друку Вченою радою Ужгородського національного університету юридичногофакультету вд 5.04.2002, протокол № 1.
Видано закошти проекту JEP-21007-2000 Міжнародноїпрограми Темпус-Тасіс

Зміст
1. Загальний огляд проблеми депресійта суїцидів
2. Роль ранньої діагностики депресійв попередженні розвитку дезадаптивних станів
3. Форми протікання депресивнихстанів та їх діагностика
4. Особливості соціо-психологічногоконсультування депресивних клієнтів
5. Особливості роботи з клієнтами, щомають суїцидальні наміри або вчинили суїцидальну спробу
6. Особливості консультуванняклієнтів, що понесли втрату
7. Особливості консультуванняклієнтів, що опинилися у об’єктивно важких умовах ( невиліковна хвороба, станпісля фізичних травм і т.)
8. Післяродова депресія:етіологія, діагностика, особливості психо — соціального втручання
Особливості роботи із жінками, які страждаютьпостнатальною депресією
9. Особливості психосоціальної роботиз депресивними клієнтами, в яких виражено відчуття тривожності
10. Особливості консультування“немотивованих” клієнтів
11. Психотерапевтичні методи в роботіз депресивними клієнтами
12. Прикладекзистенційно-раціональної психотерапії в роботі з депресивниомиклієнгтами
13.Приклад проведення сеансів психотерапії з депресивними клієнтами на основітехнічних прийомів А.Бека
14. МетодСтівена-Кові у роботі з депресивними клієнтами
15. Прикладпсихотерапевтичної роботи з жінками в пренатальний та постнатальний період
16.Приклад психологічного втручання методом керованої уяви в роботі з депресивнимиклієнтами
17.Психотерапія з клієнтами, у яких проявляються амбівалентні почуття
18.               Етичні принципи консультування та психотерапіїдепресивних клієнтів. Теоретичні знання та практичні навички, котрі необхіднідля соціальних працівників у роботі з такими клієнтами
Додатки.
Додаток 1. Метод інтерв`ю у роботі з помираючоюлюдиною
Додаток 2. Використання групової взаємодії у роботі з помираючимиклієнтами
Додаток 3. Модифікована шкала виміру одинокості UCLA
Додаток 4.Тест діагностики одинокості
Додаток 5.Шкала депресій
Додаток 6.Шкала основних симптомів депресій
Додаток7.Методикадиференціальної діагностики депресивних станів за Жмуровим В.А.
Додаток 8.Опитувальник САН
Додаток 9.Шкала самооцінки тривожності Ч.Д.Спілбергера, Ю.Л. Ханіна
Додаток10. Методика “Ціннісні орієнтації” М.Рокича
Додаток11. ЛОБІ.(ленінградський опитник інституту ім. Бехтєрева)
Додаток12. Пам`ятка для тих, хто відчуває душевний дискомфорт
Література та джерела

1. Загальний оглядпроблеми депресій та суїцидів
Науковалітература з питань психологічного консультування, психотерапії та технологійсоціальної роботи все ще досить обмежена. Де ж закінчується психологічнеконсультування і починається психотерапія, де проводиться виключно спілкуваннясоціального працівника з клієнтом, який страждає депресією? На ці питання дужеважко відповісти. Часто ця диференціація штучна і непереконлива. Зараз у роботііз клієнтами соціально-психологічних служб використовують мультимодальнийпідхід, який інтегрує кращі досягнення соціальних наук. Психологічні проблемиповсякденного життя, пов’язані з труднощами розвитку та пристосуванняособистості, дисгармонії міжособистісних відносин, соціальні девіації (наркоманія, алкоголізм, розпад сім’ї, СНІД та ін.) часто стають причиноюзвернення за допомогою в соціально-психологічні служби. Складнісоціально-економічні та політичні зміни в суспільстві призводять до збільшеннямікросоціальних конфліктів окремої людини з суспільством.
Шанов Д.М.припускає можливість формування катастрофічної свідомості населення яквідображення системної кризи в суспільстві [1]. У людей була відібрана віра (віра в комунізм) та відібрані матеріальні ресурси ( розпад економіки). Це викликало у населеннясоціально-психологічний шок, який призвів до хронічного депресивного стану, щопригнічує волю до опору та руйнує здоров`я людей.
Інститутсоціально-політичних досліджень РАН вказав на ті фактори ризику, які погіршуютьсоціально- психологічний стан населення країни: деіндустріалізація, руйнування науково-технічного потенціалу,антагонізація соціальної структури, люмпенізація населення, декваліфікаціяробочої сили, високий рівень безробіття, старіння населення, загрозаекологічної катастрофи, виникнення життєнебезпечного оточуючого середовища,деградація екології, криміналізація суспільних відносин, збільшення рівнявживання алкоголю, фізична деградація населення, ріст числа суїцидів,фрустрація масової свідомості. Тобто ліквідований соціальний захист населення:втрачений активний соціальний захист населення, втрачена активна соціальнаполітика в інтересах більшості, знищений суспільний фонд споживання, відбувсявибух бідності, соціальної паталогії, злочинності.
 Все це єсоціальною психогенною “ етіологічною” базою росту невротичних особистіснихрозладів та інших межових станів. Психічне здоров’я населення погіршується.Росте кількість людей, які страждають депресією.
Klerman, Weisman [2] повідомили про збільшеннякількості розповсюдження депресивних розладів у всіх вікових категоріях впорівнянні з післявоєнним періодом. Окрім того, вони вказали на слідуючі факти,що непокоять спеціалістів:
1.Первиннідепресивні прояви розладів у більш молодому віці (підлітковий та юнацький вік).
2.Розповсюдженістьдепресій серед жінок та чоловіків у співвідношенні 2:1.
3.Росте кількістьдепресій серед молодих чоловіків, що з часом може згладити статевідиспропорції.
4.Припускаєтьсянаявність генетичних передумов у розвитку депресій.
Деякі британськідослідники приводили результати підрахунків соціально – економічних втрат,пов’язаних з депресією, а саме затрати
–    наохорону здоров’я,
–    назниження продуктивності життя,
–    напрофесійний травматизм,
–    напропуск робочих днів,
–    назниження якості продукції із-за розладу уваги.
 Буловказано, що 3000 хворих депресією в одному із регіонів Великобританії буливіднесені до важко хворих і мали в п’ять разів більше днів непрацездатності, ніжінші хворі. Депресія зустрічається частіше, ніж такі недуги, як гіпертонічнахвороба, цукровий діабет, артрит.
В США економічнівтрати суспільства, внаслідок розповсюдженості депресії складають 45 млрд.доларів щорічно. Але навіть ці цифри в повній мірі не відображають економічнівтрати суспільства; потрібно враховувати ще втрату робочих місць, припиненняпрофесійного росту та отримання освіти, зниження сімейного функціонування. Дані15-річного катамнестичного спостереження свідчать про те, що в 80% нелікованиххворих довгий час зберігається низький рівень соціального функціонування.
Вчасно розпізнатицей недуг та надати професійну допомогу дуже важливо. Адже відомо, що депресіячасто передує проявам суїцидальної поведінки.
Депресивнірозлади є одними з тих, що найбільш часто зустрічаються і є проявами найбільшважких психопатологічних станів. Приблизно кожний десятий американецьпереносить на протязі свого життя депресивний стан, а у кожного двадцятогоамериканця він повторюється. Очевидно, українці страждають на цей недуг таксамо часто. Існують дані, що при визначеному характері сімейого генотипу, жінкистраждають депресивними станами в 3-4 рази частіше, а у чоловіків частішерозвивається алкоголізм. Найбільш важким наслідком депресії є проблема самогубства.Депресивні розлади — одна із серйозних проблем охорони здоров’я та соціальнихслужб, оскільки є причною 70% всіх вчинених самогубств ( внаслідок самогубстврівень смертності серед хворих депресивними розладами складає 15%). До речі,самогубства займають дев’яте місце серед основних причин смертності в США, асеред підліткового та юнацького населення – третє місце. Таким чином,самогубства в США забирають більше життя, ніж лейкемія та хвороби нирок, атакож важко позначаються на стані родичів, друзів та колег жертви самогубства.Частіше вчиняють самогубство люди з виробничими та правовими проблемами (які, всвою чергу, є швидше результатом, а не причиною депресивного стану), люди згенетичною обтяжливістю та психічними захворюваннями..
За останні 30 роківрівень самогубств, особливо серед молодих людей ( 18 – 30 років ), зріс на150%. Цей ріст поєднується з ростом частоти депресій та зловживанняпсихоактивними речовинами.2.Роль ранньоїдіагностики депресій в попередженні розвитку дезадаптативних станів та суїцидів
Депресивний станможна розпізнати на основі скарг клієнта, візуальної психодіагностики абопроведеного тестування.
Белухін Д.А. [3] вказує, що поведінка визначає прояввідношення індивідуума до чого-небудь або кого-небудь. Внутрішня поведінка, якуоточуючі безпосередньо не спостерігають, визначає професійно-життєву ідеологіюлюдини. Вона формується на протязі всього життя і безпосередньо впливає наспосіб переживання кризових ситуацій. Це система поглядів, суджень, переконань,спосіб обробки інформації і т.п.). Внутрішня поведінка, за думкою Белухіна, цевербальна поведінка, яка може носити характер “теоретизування, мудрування” і неприводити до конкретних фізичних результатів. Зовнішня поведінка – ценевербальна поведінка: поза, осанка, міміка, пантоміміка, мікроміміка,жестикуляція, інтонація, тембр, вібрація голосу і т. п.
Очевидно,внутрішня поведінка формує зовнішню. Вербальну поведінку людина може свідомоконтролювати, скриваючи свій справжній психологічний стан. Тому дослідникирадять при обстеженні клієнта основну увагу звертати на невербальну поведінку.Іноді важливіше визначити як людина говорить, а не що вона говорить.
В ситуації стресустан людини виражається в психофізичній напрузі, яка визначається м`язевими “клешнями”. Утворюєтьсятілесна броня, м`язева перенапруга, м`язеваброня. Блокуються рухи, блокуються, відповідно, думки. В свідомості людинидомінує тільки стан загрози та захисту. Організм слабо реагує на іншіподразники.
М`язеві клешні проявляються в активнихфізичних діях, які в патопсихології називають ажиатацією. Це стан агресії,паніки, суєтливості. М`язева перенапруга може виражатися і, навпаки, станомм`язевого ступору, прострації, “дерев`яною ходою”, як наслідок замежовогогальмування.
Але в обохвипадках ( і рухового ступору, і рухової ажиатації) діяльність свідомості –сприйняття, мислення, емоційне реагування – неадекватна та загальмована.
Зовнішній виглядлюдини ніби “важкий”. Людина неточна і невпевнена в рухах, згорблена, жестиніби закривають людину від зовнішніх подразників, спостерігається “плаваючийпогляд” очей. Проте людина може мати і пряму спину, розправлені плечі,фіксуючий погляд і все ж переживати депресію. У цьому випадку консультантвизначає емоціний дискомфорт клієнта по іншим критеріям. Клієнт ніби буденамагатися понизити настрій консультанта як і будь- кого іншого ізспіврозмовників. Тому голос його може бути як “помираючим”, жалібним, так ікричащим, погрозливим. В будь-якому випадку клієнт — “жертва”.
Якщо людина маєамбівалентні тенденції, то м`язеванапруга виражена слабо. Дослідник звертає увагу на іррадіацію від`ємних емоційклієнта на оточуючих, монотоність мови, бідність ассоціацій. В стані протиріччлюдині погано, але вона по-крайній мірі може контролювати ситуацію. Тому підчас роботи з депресивним хворим якнайперше важливо викликати сумнів.
Окрім того,психологи відмічають поведінку “флюгер” у депресивних клієнтів. Така поведінкає пасивною, людина ніби намагається догодити всім. Насправді депресивна людинане сприймає реалії і намагається не суперечити, щоб не викликати додатковістраждання.
Зустрічаєтьсясеред депресивних клієнтів і так звана поведінка “комп`ютер”. Така людинавирішує бути нейтральною до інтелектуально-емоційного сприйняття себе ізовнішніх обставин, які, за думкою клієнта, можуть поглибити травматизацію.
Стани “флюгер” та“комп`ютер” недовготривалі. Якправило, вони переростають в агресію або прострацію. Ці стани штучні, ідіагност відчуває їх зробленість.
Депресія – ценасамперед епізод розладу настрою, що супроводжується нейровегетативнимисимптомами, які спостерігаються щоденно на протязі неменше як два тижні.Взагалі, рекомендують припустити наявність депресії, якщо у клієнтаспостерігається пригнічений дратівливий настрій, значна втрата інтересу тавідсутнє задоволення від повсякденного життя, коливання ваги тіла, безсоння,сонливість, підвищена стомлюваність, анергія, психомоторна загальмованість,занижена самооцінка, відчуття провини, нерішучість, знижена розумовапрацездатність, думки про смерть. При цьому має місце соціальна, в тому числітрудова дезадаптація. Повинна насторожувати сезонна та добова періодичністьпорушеного настрою.
          Принезначних депресивних розладах у хворих іноді з’являється помітно сумний виразобличчя, сумні інтонації в розмові, але при цьому міміка доволі різноманітна,мова модульована, пацієнта вдається відволікти та розвесилити. Є скарги на“відчуття смутку” або на “відсутність бадьорості” та нудьгу. Частоусвідомлюється зв’язок свого стану з психотравмуючим впливом. Песимістичніпереживання, зазвичай, обмежуються конфліктною ситуацією. Є деяка переоцінкареальних труднощів, однак хворі надіються на позитивне вирішення ситуації.Збережені критичні відношення та намагання боротися з “хворобливими чинниками”.При зменшенні психотравмуючих впливів настрій нормалізується.
          Принаростаннідепресивної симптоматики міміка стає більш одноманітною: не тільки обличчя, а іпоза виражають відчай ( нерідко опущені плечі, погляд спрямований в простір абовниз). Можуть бути тужливі зітхання, сльозливість, винувата посмішка. Пацієнтскаржиться на понижений настрій, в’ялість, неприємні відчуття в тілі.Своюситуацію вважає сумною, безвихідною, не бачить в ній нічого позитивного.Відволікти та розвеселити пацієнта майже не вдається.
          Привираженій депресії на обличчі хворого “ маска смутку”, обличчя витягнуте,сірувато-ціанотичного кольору, губи та язик сухі, погляд страждаючий, виразний,сліз, зазвичай, не буває, миготіння рідке, іноді очі напівзакриті, кутики ротаопущені, губи стиснуті. Мова не модульована аж до нерозбірливого шепотіння абобеззвучного руху губ. Згорблена поза з опущеною головою та здвинутими колінами.Можливі також раптоїдні стани: пацієнт стогне, ридає, кидається, намагаєтьсясамопошкодитись, заламує руки. Переважають скарги на нестерпний смуток абовідчай. Свою ситуацію вважає безвихідною, безнадійною, безпросвітньою,існування нестерпним.
          Знаннязакономірностей функціонування параметрів зовнішньої поведінки людини вкризовій ситуації дозволяє здійснювати правильну діагностику депресивних станівта вчасну їх корекцію.
3. Форми перебігу депресивнихстанів та їх діагностика
Особливу увагу,за рекомендаціями Александровського Ю.А. [4], слід звертати на такий вид депресії як скрита, ларвована, соматизована.При її розвитку пацієнти переважно мають загальносоматичні скарги, наприклад:болі в області серця, шлунку та ін. Такі хворі відвідують лікарів загальносоматичного профілю. Але в спілкуванні з такими хворими виясняється, що нафоні незначної зміни афекту розвиваються різноманітні соматовегетативні(вісцеровегетативні) розлади, які імітують різні захворювання органів тасистем. При цьому власне депресивні розлади відходять ніби на другий план, асамі пацієнти заперечують оцінку свого стану як психопаталогічного. Соматичнеобстеження у цих випадках не виявляє жодних розладів, або виявляє незначнірозлади, які не пояснюють стійкі та масивні скарги хворого. Шляхом виключеннятого чи іншого страждання, враховуючи фазність протікання соматовегетативнихпорушень ( в тому числі і добові коливання зі значним погіршенням зранку),виявляють за допомогою клінічних та психодіагностичних досліджень наявністьскритої, атипової депресії та тривоги. Окрім того, слід вказати, що діагнозскритої депресії можна встановити тільки внаслідок покращення стану хворогопісля прийняття антидепресантів.
Іноді депресіясупроводжується тривогою. Це відчуття смутного непокоєння, що виникає тільки всуб’єктивно значимих ситуаціях. Внутрішній стан розцінюється як “дискомфорт”.Цілеспрямована діяльність порушується, з’являється тремор, пітливість,прискорений пульс, розширені зіниці та очні щілини. Іноді виникає “ емоційна тарухова скутість”.
Депресія –емоційний стан, який характеризується негативним емоційним фоном. Людинасуб’єктивно відчуває пригніченість, смуток, сум, відчай.Часто депресіясупроводжується негативним емоційним станом – почуттям провини за реальний абовигаданий проступок. Провина часто поєднується з відповідальністю. Людина можевідчувати себе винуватою за те, що не може виконати певні дії. Зараз, колирізко погіршився матеріальний стан людей, батьки можуть відчувати провину за те, що не можуть забезпечити належну освіту дітей або, навпаки, – гідну старістьсвоїх батьків і т.д. Психотерапія, психологічне консультування або простоспілкування – єдиний ефективний спосіб вирішення внутрішнього конфлікту,породженого провиною.
Часто депресіясупроводжується іншим негативним почуттям – образою. Причому людина в станідезадаптації може одночасно переживати і провину і образу. Образа виникає тоді,коли принижене почуття власної гідності. Як правило, образа поєднує почуттяжалю до себе і не завжди усвідомлене мстиве, агресивне бажання. Тому частолюдина в стані депресії, що поєднана з образою, не викликає співчуття уоточуючих. Медики називають цей стан дисфорією. Дисфорія породжує диструктивнеспілкування, конфліктну ситуацію між колегами, близькими людьми. Часто образавикликає гнів, спрямований на себе, або на іншу людину. В такому афективномустані людина може вчиняти девіантні дії – суїцид або нанесення шкоди оточуючим.Образа може базуватися на реальній несправедливості або навіюваній, чипов’язаній з патологічним мисленням. Образа призводить до хронічноїроздратованості, людина відчуває себе постійною жертвою. Почуття образи такожпотребує психотерапевтичного втручання.
Фрустрація –специфічний емоційний стан, який виникає при зіткненні з перепонами реальнонездоланими або які суб’єктивно здаються такими. Фрустрація часто зустрічатьсяу переживаннях депресивних клієнтів. Стан фрустрації — досить неприємне відчуття,яке часто породжує агресивність – відкриту або скриту.Фрустрація, якзазначає Кочюнас Р. [5], підсилює мотивацію і депресивний клієнт може вчинитинепоправні дії: суїцид або агресію до фруструючого фактору.
Депресія частосупроводжується відчуттям жалю до себе, заниженою самооцінкою. Знижуєтьсявольова активність, потяги, мотивація, працездатність, продуктивністьдіяльності. Хронічна втома від життя супроводжує пацієнта. Девіантні формиповедінки (алкоголізм, наркоманія, схильність до азартних ігор) часто вважаютьсоціальним суїцидом, тому так часто депресивні клієнти починають зловживатиалкоголем, відвідувати нічні клуби та ін. Слід згадати, що депресіяпроявляється порушеним нічним сном, безсонням, тому провести ніч вбеззмістовних розвагах для такого клієнта неважко, хоч його зовнішній вигляд несвідчить про те, що він переживає радість, вдоволення, пристрасть і т.п.
На початковихстадіях депресія та невротична депресія часто супроводжуються сльозливістю.Сльози, зазвичай, заважають спілкуванню. Сльози сприяють спогадам травмуючихситуацій. Не зовсім вірно поступають ті консультанти, які намагаються утриматисвоїх клієнтів від сліз. Такі консультанти, як правило, кажуть, що людина,котра плаче, не може висловити своєї думки або просто вважають себе винуватимив тому, що провели консультацію так, що довели людину до сліз. Але в дійсностіне консультант доводить людину до сліз, а ті події, котрі довелося їйпережити. Тому доречнішим буде дозволити людині плакати і почекати, коликлієнт справиться з собою. Сльози – своєрідний катарсис, тому потім з клієнтомлегше розмовляти. Тому, зазвичай, досвідчені консультанти дозволяють плакатиклієнтам в їх кабінетах. Деякі дослідники не рекомендують занадто втішатиклієнта, особливо пригортаючи його. Вони вважають, що така поведінка частішемає еротичний характер. Просто дозволити клієнту поплакати – очевидно, буденайдоцільнішою технікою консультанта.
Цікавим єдослідження про закономірності перебігу депресії в різних вікових категоріяхнаселення:
1.Діти впрепубертатному віці частіше
*скаржаться насоматичні порушення,
*проявляютьрухову неспокійність,
 *тривогу,
 *страх.
2.Підлітки
                   *зловживаютьпсихоактивними речовинами,
                   *демонструютьасоціальну поведінку,
                   *непосидючі,
*нерозбірливі встатевих зв’язках та надмірно сексуальні,          *не дотримуються правилособистої гігієни.
3.Особизрілого віку
*скаржаться насоматичні розлади шлунково – кишкової,
 серцево-судинної,статевої сфери, опорно-рухового апарату.
4. Особипохилого віку
скаржаться назниження інтелектуальних функцій,
проявипсевдодеменції,
соматичніпорушення.

 
4. Особливості соціально-психологічного консультування депресивних клієнтів
Вчаснадіагностика депресії важлива для раннього професійного ( медичного,психологічного, соціального) втручання, яке є ефективним як дляпсихофізіологічного видужання так і для соціальної реабілітації.
Насамперед, слідвстановити з якого роду депресією зіштовхнувся консультант – проявамипсихічного захворювання, невротичною депресією чи реакцією здорової людини насумні реальні події.
Безпідставнопереконувати депресивного клієнта, що все буде гаразд, всіляко відразупідбадьорувати його — надто шкідливо. Це тільки насторожить клієнта і, можливо,він просто закриється для подальшого контакту, оскільки сприйме таку поведінкуконсультанта як несерйозне ставлення до його проблеми.
Задачаконсультанта в роботі з депресивними клієнтами подвійна, а саме:
–    підтриматиклієнта
–     допомогтийому з психологічним поясненням труднощів.
Соціальнийпрацівник, консультант повинні не вичікувати, а активно втручатися в долюклієнта, його переживання та зовнішні події. Депресивні клієнти потребуютьбільшої активності від консультанта, ніж інший контингент, звертаючись задопомогою. Краще відразу конструювати втручання, залучаючи потрібнихспеціалістів. На початкових стадіях співпраці такі клієнти ведуть себе доситьпасивно, ніби не бажаючи активних змін. Якщо консультант буде сидіти мовчки, внадії, що клієнт сам розповість про свої проблеми, то адекватного спілкуванняне буде. А клієнт тільки зайвий раз переконається в своїй нікчемності. Тому, восновному на початку зустрічей, спеціаліст несе відповідальність за співпрацю зклієнтом.
Часто клієнтнастільки пасивний, що не може говорити про свій стан, а приводитьсупроводжуючих. В даному випадку важливо першу розмову провести разом з усіма,але ні в якому випадку не за спиною клієнта.
На початкупроцесу консультант повинен часто зустрічатися з депресивним клієнтом. Взалежності від гостроти та важкості процесу, частота зустрічей може бути 3-4рази на тиждень, потім поступово її зменшують. В процесі консультуваннянеобхідно долати залежність клієнтата, побуджувати його до більш активної роліз кожної послідуючої зустрічі.
У випадкуглибокої депресії лікарі, зазвичай, використовують медикаментозне лікуванняантидепресантами. Але психолог, соціальний працівник повинні знати про те, якіліки приймає їх клієнт, яка сила та продовжуванність дії цих ліків.
Психолог тасоціальний працівник повинні також знати про біологічну та психологічну схильністьдеяких людей до депресивних реакцій у важких життєвих ситуаціях. У такихклієнтів депресія повторюється в несприятливих умовах і проходить при змінізовнішніх життєвих умов. Якщо депресія носить ендогенний характер, то їїперебіг більше залежить від добових, сезонних, кліматичних тавнутрішньопсихологічних факторів.
Про роботу здепресивними клієнтами правильно говорив Jacobson [6]: “Необхідний довготривалийемпатичний зв`язок між консультантом та депресивним клієнтом; ми повинні бути дуже уважними, шоб не допускати тиші або неговорити надто багато. Для них важливе тепле ставлення таповага, а не надмірний спокій, потакання та безсмислена доброта.
Робота з депресивнимиклієнтами є психологічно важкою для спеціалістів. Іноді буває важко подолатипочуття приниження професійної гідності. Тому колегам слід підтримувати одинодного.”

 
5. Особливості роботи зклієнтами, що мають суїцидальні наміри або вчинили суїцидальну спробу
Людина в стані депресіїчасто небезпечна для самої себе, тому схильна до саморуйнування в явних чискритих формах.
Не треба забувати, щонавіть слабовиражена депресія може перерости в важку з суїцидальними намірами.
Природньо, що прямепитання відносно думок про самогубство не завжди є надійним фактором в оцінцістану клієнта.
Все-таки, суїцид частішевчиняється клієнтами з психопатологічною симптоматикою.
Проте статистичнідані свідчать, що 75-80 % всіх самогубств здійснюють особи, які психічнимизахворюваннями не страждали.[7] Автор відмічає, що самогубство – це хворобасуспільства. Тому основною детермінантою суїцидальної поведінки єсоціально-психологічна дезадаптація особи в умовах міжососбистісного чивнутрішньоособистісного конфлікту, коли суїцидент не може знайти адекватногоспособу його вирішення. Журавлев В.Ф. наголошує, що до суїциду людину приводитькризова ситуація. Кризову ситуацію можна розглядати як різкий крутий перелом вобставинах чи звичній обстановці. Кризовою можна назвати фруструючу ситуацію, яка супроводжується негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням,тривогою, відчаєм і т.п.
Суїцид — цесвідоме бажання позбавити себе життя. В останні роки в багатьох країнахінтенсивно розвивається суїцидологія – міждисциплінарна область знань. Сучаснесуспільство є нестабільним, стресогенним для індивіда. Тому люди частопереживають кризові ситуації. Питання суїцидальної поведінки є надтоактуальним.
В психологічнийстан суїцидальної кризи індивіда завжди включають особистісні властивостікогнитивного, емоційного та поведінкового плану. Серед психологічних особливостейособистості суїцидента часто відмічають егоцентричні особливостісамосвідомості, які поєднуються з негативним відношенням до себе, заутоагресивними та песимістичними особистісними установками, а також внутрішнюта ситуаційну ригідність поведінклвих стереотипів.
Тобто, як бачимо,егоцентризм суїцидента має парадоксальний зміст. Про егоцентризм свідчить вжетой факт, що в кризовому стані людина занурена в себе, свої страждання, а всерешта, як наприклад, сім`я, діти, робота перестаютьіснувати.
Аутоагресія тапесимістична особистісна установка в основному визначають поведінку суїцидента.Аутоагресія, тобто негативне відношення до себе, завжди передує гетероагресії увідношенні до близьких людей.
Песимістичнаособистісна установка поширюється головним чином на перспективи виходу ізкризи. Це найбільш виражена особистісна характеристика суїцидента, яка інтегруєйого поведінку. При обстеженні суїцидента виявляються суїцидальні думки танаміри, депресія та тривога, почуття провини, а також реальна підготовка доздійснення суїцидальних дій.
Самогубство — страшнийганебний аморальний вчинок, особливо для людей віруючих. Тому в таких випадкахконсультанти часто нехтують такими наслідками і не розглядають це питання якнебезпечне. В такому непрофесійному випадку клієнт знаходиться в небезпечнійситуації щодо власного життя.
Розрізняють намаганнясамогубства ( або парасуїцид) та реалізоване самогубство. За даними Davis [10], жінки в чотири рази частіше,ніж чоловіки намагаються покінчити життя самогубством, а чоловіки в чотири разичастіще закінчують життя самогубством. Ніколи не можна стверджувати, що невдаласпроба самогубства означає несерйозний намір. Немало людей повторюють цейнамір. За даними Shneideman [11], в 12 % випадків повторнаспроба завершується летально.
Важливим єпитання визначення групи ризику щодо суїцидальних клієнтів. Слід вкзати, що невсі депресивні клієнти вчиняють суїцид. Але поза депресією самогубствоздійснюється рідко. І все ж Kennedy [12] вказує декілька критерієв ризику:
1.              Одинокічоловіки старші 40 років.
2.              Одинокіособи, що проживають поза родиною.
3.              Акоголіки.
4.              Люди, якіперенесли важку втрату.
5.              Люди похилого віку, що мають важкі соматичні захворювання.
Очевидно, сюди слід віднести наркоманів.
Pretzel [13] відмітив дві умови, що призводять досамогубства. Перша збільшення відчуття фрустрації внаслідок втрати душевних тафізичних сил або відсутності реальних можливостей подолання трудношів.Звичайно, рішення про самогубство не виникає раптово. Часто люди намагаютьсяподілитись своїми проблемами з іншими близькими, чи просто сторонніми людьми.Іноді свідками таких переживань стають консультанти, лікарі, соціальніпрацівники. Часто до таких думок переживаючих відносяться поверхово.
 Coleman [14] відмічає три фактори,які підвищують ризик суїциду:
— міжособистіснікризи,
 – втратасамооцінки,
 – втрата змістута перспективи життя.
 Тобто,йдеться про екзистенціальну кризу.
Shneideman [11] вказує, що найчастішелюди вчиняють самогубства в слідуючих психічних станах: депресія,психічна дезорієнтація з галюцинаціями та маячнею, стан нав’язливих думок тадій з метою підвищення самооцінки, стан надмірної залежності від інших.
Не слідзаспокоюватись, якщо у пацієнта мінливі переживання, тобто спостерігаєтьсяамбівалентність почуттів.
Важливо, щобконсультант сам визначився щодо суїциду як соціального явища. Консультант можевідкрито і відверто висловлювати своє ставлення до суїциду. Консультант неповинен ухилятися від обговорення теми суїциду з клієнтом. Певно, це хибні перестороги, що розмова про суїцид тільки підсилить бажання людини смерті або викличефрустрацію. Консультант повинен прямо висловлювати своє ставлення до суїциду,не заперечуючи можливість ситуації фрустрації і не моралізуючи щодо людськоїпсихологічної слабкості. Такою поведінкою консультант показує клієнтуможливість того, що думки про самогубство можуть бути сприйнятими іншими, їхможна обговорювати. Таким чином клієнт не замикається в собі і знає чіткупозицію консультанта. Маніпулювати клієнтом не можна в будь – якому разі.
Нерідкоконсультант зустрічається з випадками, коли клієнт намагається маніпулюватиконсультантом та близькими, шантажуючи їх суїцидом. Як правило, цедемонстративні особистості. Серед таких шантажистів нерідко зустрічаються ізастрягаючі особи та з іншими формами психопатії. Взагалі серед самогубців неамаловороже настроєних осіб. Агресія присутня майже в усіх випадках суїцидів. І цеускладнює роботу консультанта.
Дуже важливооцінити ризик можливості реалізації суїциду.
Pretzel [13] вказував, що замисел самогубства маєтри складові:
–    вибірзасобу;
–    доступністьзасобу;
–    руйнуючасила засобу.
Рекомендується непочинати розмову з клієнтом одразу про суїцид. Поступова, непряма розмова можевиявити небезпечні явища.
V. Frankl [15] рекомендує оцінювати не ймовірність самогубства, а величинужиттєвого потенціалу. Можна розпитувати про зміст життя. Чим більше знаходитьсяниток, що зв’язують клієнта з життям, тим меншою стає ймовірність самогубства.
З депресивнимклієнтом слід частіше зустрічатися.
Необхідно частішезвертати увагу на позитивні аспекти життя. Як правило, такі розмови (наприклад,про хоббі, відпочинок) допомагають клієнту.
Дізнаючись пронаміри самогубства, не слід панікувати, намагатися відволікти на якесь іншезаняття або просто моралізувати з цього приводу. Така тактика тільки переконаєклієнта, що його ніхто не розуміє, і навіть консультант не зможе йомудопомогти.
Спеціаліст, поможливості, повинен залучати до співпраці з клієнтом значимих для нього людей,тим самим позитивно формувати його соціальне оточення.
Клієнт повиненмати можливість в будь – який момент зателефонувати або зустрітися зспеціалістом для контролю його емоційного стану. Це питання термінової зустрічіз консультантом завжди викликає суперечки між фахівцями. Адже консультант такожмає право на приватне життя, яке не повинне залежати від виконання службовихобов’язків. Очевидно, кращим рішенням цієї проблеми буде організація кризовихцетрів з цілодобовим чергуванням персоналу. І тоді черговий консультантвирішить питання про термінове втручання відповідного консультанта, який працюєз даним клієнтом.
Якщо є дужевелика ймовірність самогубства, то слід прийняти всі міри обережності:проінформувати рідних клієнта, вирішити питання про госпіталізацію. Дляоб’єктивної оцінки ситуації консультанту слід провести відповідне психологічнеобстеження та проконсультуватися з психіатром. Людина має право на вільнийвибір, але задача консультанта полягає в тому, щоб людина зробила вибір накористь життя.
Консультанту слідрозпізнати ймовірність погрози суїцидом з боку демонстративних осіб.
Слід такожпам’ятати про небезпеку розвитку синдрому вигорання або синдрому хронічноївтомлюваності, якщо консультант буде переоцінювати свої можливості впливу наклієнта. Консультант не всесильний. Він тільки професійно відповідає заможливість перешкодити здійсненню клієнтом суїциду. Консультант не може самповністю відповідати за клієнта. Треба бути готовим до того, що дехто зклієнтів скаже життю “ні”.
Консультантзавжди повинен акуратно документувати свої дії. Адже, на жаль, зустрічаютьсявипадки, коли консультанта звинувачують у некомпетентності. Консультант завждиповинен бути готовим обговорювати та координувати свої дії з колегами та іншимиспеціалістами.
Дуже важка тасерйозна проблема консультації клієнтів, які здійснили спробу суїциду. Частоспеціаліст зустрічається з таким клієнтом в медичному закладі.
Hamilton тa Moss [16] виділяють три фазиконсультування таких клієнтів:
–    фазагостра
–    фазавиздоровлення
–    фазареабілітації.
Існує синдром“самогубця – невдахи”. Такий пацієнт гостро переживає психологічну кризу.Пацієнт починає розуміти, що залишився жити, але фруструючі проблеми такожзалишилися. Можливо, стан психологічної фрустрації підсилився почуттям соромута ганьби, осудженням з боку оточуючих. Важливо в цей момент не дати пацієнтуможливості зосередитись на негативних переживаннях.Розглянути момент повернення до життя як новий етап у житті клієнта, етап“духовного народження”. Час першого контакту з клієнтом не слід жорсткообмежувати, важливим моментом у першій зустріччі є наданняможливості клієнту виговоритися. Питання емпатичного та симпатичногоспілкування тут надто важливе. Після намагання суїциду клієнт дуже ранимий івідкритий в своїх вчинках. Основне спрямування роботи консультанта – зменшеннявідчуття тривоги, безнадійності, неповноцінності. Тому не слід відразурозглядати причини основного конфлікту, примушувати пацієнта виправдовуватись.
Зарубіжнідослідники вважають, що фаза виздоровлення починається з того моменту, колипацієнт повертається в своє попереднє оточення. Ця фаза є дуже небезпечною,тому що можлива повторна спроба суїциду. Оточуючі можуть ненавмиснеспровокувати травмуючу ситуацію. В цей період особливо важлива робота консультантаіз сім’єю та близьким оточеннням клієнта. Нерідко в цей періодконсультант допомагає клієнту та сім’ї подолати проблематичні обставини.Намагання самогубства, як правило, змінює устрій сім`ї.Завдання психолога прослідкувати, щоб ці зміни були конструктивними. Алеобов’язково зміни повинні мати місце, інакше повного виздоровлення не буде.
Сollins [17] звертає увагу на психологічніпереживання самого консультаната, коли той працює з суїцидентом. Почуттялюдської та професійної провини, а також агресії до пацієнта за вчинені діїчасто консультантом не усвідомлюються. Якщо клієнт в процесі втручання вчиняєсуїцид, то до цих почуттів приєднується почуття сорому перед колегами. В цейперіод дуже важливо, щоб консультант поділився своїми переживаннями з колегами.“Емпатичний слухач” дуже потрібний в цей момент консультанту. Часто в цімоменти згадуються останні зустріччі з клієнтом і пояснюється причинаситуації, коли консультант не передбачив суїцид.
W.Menninger[18] пропонує слідуючі правила:
1.Світоглядні установки:
спеціаліст ненесе відповідальності за те, що говорить та робить пацієнт поза кабінетом;
самогубствоможливе при професійно-правильних діях консультанта;
якщо пацієнтприйняв рішення, то його переконати не можливо.
2. Тактикаконсультування вимагає уважності, пильності, готовності до невдач.
3. В ризикованихвипадках обов’язково слід консультуватися з колегами.
4. Якщо сталосясамогубство, то воно всім завдає біль, надає практичного досвіду у роботі зподібними проблемами, а також породжує душевний неспокій, злобу, провину щодоситуації.
Слідзауважити про те, що коли здійснюється суїцид, то психолог може зустрітинерозуміння колег, може бути звільненим за халатність. Проте слід зауважити, щовсі, хто працює з людьми, повинні бути готовими взяти відповідальністьза їх самогубство.
67.Робота з депресивними клієнтами, що переживають втрату
При втраті близькоїлюдини виникає гострий інтенсивний душевний біль, глибока депресія. Взагалі привтраті людина переживає горе.
Під терміном“горе” розуміють суб’єктивну реакцію на втрату та її зовнішній прояв.
Під терміном“жалóба” розуміють процес відчуття та вираження горя та культурні,інституційні форми, який він може приймати.
Будь-яка реакціяна втрату може передбачати страждання та певне погіршення нормальногофункціонування, нести характеристики, в яких можна легко впізнати таку реакціюна втрату, та мати відповідну тривалість. Parkes та Engel [19], Parkes, C.M. [20], Engel, G.L. [21] в своїх дослідженняхпропонували називати втрату термінами “хвороба” або “розумове порушення”. Іншізарубіжні дослідники вважали такі терміни доцільними теж [22], [23].
Lindemann, E. [24] провів ряд досліджень з питаньреакцій на понесену втрату та ідентифікував їх моделі, відкривши відхилення відних, які можна характеризувати як “патологічні” або як анормальне горе. Вінпропонує, що типові реакції на горе можна описати наступним чином:
–     соматичне(фізичне) страждання;
–     розсіяність,занепокоєність думками та уявленнями про померлого;
–     відчуттяпровини;
–     реакціїнеприязні та ворожості по відношенню до ряду людей, померлого включно;
–     нетерплячість,непосидючість та гіперактивність без будь-якої організованої моделі поведінкиабо можливості поставити та досягти цілі;
Інше дослідженнябуло проведено Marris[25] Widows and Their, де було опитано 72 вдови віком між25 – 56 років, чиї чоловіки померли за останні 2 роки та 2 місяці до проведеннядослідження. Було виділено загальні реакції на втрату такого типу:
1)              проблемиз сном (57 жінок);
2)              погіршеннястану здоров’я (31);
3)              втратаконтакту з реальністю (47);
4)              відчуттяприсутності померлого чоловіка, так ніби ніякої втрати не відбулось (36);
5)              апатія(44);
6)              відхідвід соціальної взаємодії (27);
7)              відчуттянеприязні та ворожості, роздратованість (25);
8)              відчуттявини (8).
Схожі дослідженнябули проведені Gorer[26], метою яких було визначити реакцію на втрату будь-кого з родичів. Опитавши80 людей, від дійшов до висновку, що відчуття вини та злості трапляютьсянайрідше та на ранніх етапах жалóби.
На початку 70-хParkes провів ще одне емпіричне дослідження з питань втрати та пояснив типовіта нетипові реакції них, особливо серед молодих вдів [17]. Він запропонував, щовтрата несе в собі елемент втрачання безпеки, який відчувається як загрозливийта продукує стресовий стан. На початковій стадії, вдови можуть усвідомлювати їхвтрату на одному рівні, та в той самий час заперечувати втрату на іншому рівні.Їх відчай може привести до пошуку, мета якого полягає в поверненні втраченогооб’єкту. Parkes характеризує цю стадію:
–       наявністютривожності; напруги; непосидючості; занепокоєності думками та уявленнями пропомерлого;
–       втратоюінтересу до досягнення поставленої цілі, до зовнішнього вигляду;
–       фокусуваннямуваги на місцях, де можливо було б знайти втрачену людину.
Дослідник робить висновок про те, що звіти проте, що люди бачать, чують, розмовляють та бачать в снах втрачену людину є нічиміншим, як відображенням їх намагань відшукати та локалізувати померлу людину.Але з наростаючим усвідомленням реальності втрати, люди типово переживаютьперіод, в якому домінують дезорганізація, безцільність та відчай. Діяльністьстає неорганізованою та незначущою поки не буде напрацьовано нову модельвзаємодії та не будуть поставлені нові цілі, не пов’язані з існуванням померлоїлюдини. Поступово людина, яка понесла втрату відновлює свої соціальні контакти,заводить нові стосунки, визначає нові цілі, пов’язані чи то з роботою, чи то звихованням дітей, чи то з пошуком напрямків нової діяльності, яка несе інтересипомерлої людини, і, таким чином, починається встановлення модифікованогоідентифікування та мети.
Інший дослідник Battin [27], за цільову групу вибрав 58 сімей, які понесли втрату близькоїлюдини в часових проміжках 3 місяці, 6 місяців та від 3 до 5 років. Напротязі перших трьох місяців після втрати, респонденти вказували на відчуття:
–     непотрібності,
–     пустоти,
–     бажання відчувати, що померлий ще все живий,
–     занепокоєність спогадами про померлу особу,
–     страх перед смертю або зійти з розуму,
–     безнадія,
–     побоювання,
–     депресія,
–     підозра,
–     злість,
–     роздратованість,
–     переживання стосовно появи нових обов’язків.
Це саме дослідження було проведено, коли пройшло 6 місяців здня втрати близької особи і було визначено, що більшість відчуттів, пов’язанихз стресом, заспокоїлися: ті, хто понесли втрати відчували почуття:
–     необхідності існування заради інших людей,
–     відносного задоволення,
–     більшої надії на майбутнє.
Негативні наслідки стану втрати продовжили своє зменшення, щобуло доведено при проведеному повторно дослідженні, коли пройшло від 3 до 5років з дня втрати.
Додаткові дані емпіричних досліджень також вказують на те, щоті, хто нещодавно поніс втрату близької людини, звертаються до лікарів частішез приводу фізіологічних симптомів, ніж робили це до втрати. Це свідчить про те,що ті, хто нещодавно поніс втрату близької людини (вдови та вдівці), страждаютьвід підвищеного відчуття смерті. Така інформація вказує назбільшену ранимість тих, хто нещодавно поніс втрату, стосовно емоційного тапсихічного здоров’я
Спочаткурозвивається емоційний шок, заперечення втрати, заперечення взагалі реальногосприйняття подій. Лікарі відносять цей стан до гострих невротичних абопсихотичних реакцій. По мірі того як пацієнт повертається в світ реальності,розвивається почуття злоби. Злоба та біль втрати — почуття ніби несуміжні. Дляконсультанта важливо в цей період не дискутувати з пацієнтом, не моралізуватипроблему душевного болю та злоби, а прийняти його душевний біль. Нехай емоціязлоби вільно виливається в процесі терапії. В цей період клієнт звинувачує всіхза недбалість, некомпетентність, голосно та відкрито виливаючи свій біль.Відбувається своєрідний катарсис, клієнт заспокоюється. Це важливий момент втерапії. Адже свій душевний біль пацієнт міг вилити на випадкові об’єкти,породжуючи нові конфлікти та непорозуміння. Тому іноді буває так, що післяпоховання близької людини родичі починають сперечатися. Темою конфлікту можебути реальна проблема ( наприклад, спадщина), але спосіб її вирішення можевипливати з об’єктивних причин злоби та агресії, що закономірно переживаютьучасники конфлікту. Деякі спеціалісти вважають, що впливати на почуття скорботине треба. Душевний біль повиен пройти сам по собі, пройшовши всі етапирозвитку. Якщо скорботу штучно стримувати або повністю блокувати, то вонаакумулюється і призведе до душевного розладу. Щоправда, спеціаліст повиненстежити, щоб з померлого не зробили культ, щоб все, що пов’язане з ним, ненабрало надмірно символічний характер, не стало причиною паталогічногомислення, початком розвитку нав’язливих [R1] [R2] та паранойяльних ідей. Врізні періоди життя люди відчувають амбівалентність почуттів один до одного.Смерть близької людини може породжувати комплекс провини щодо померлого. Втраурі клієнти часто здійснюють ритуальні дії. Вони вважаються ознакамизахисних реакцій. Часто близькі вимагають від консультанта швидке “одужання”від психологічної травми. Такі люди, як правило, не розуміють необхідностіпоступового виходу з кризи. Тому спонукати клієнта якнайшвидше забути втрату тапочати повсякденне життя неправильно і не етично. Коли людина виздоровлює, тоїї поведінка поступово стає більш активною. Відновлюється почуття ідентичності.Померлий стає символічним образом пам’яті, підтримки живого. Це позитивнийфактор розвитку подій. Успішній новій ідентифікації допомагає консультант.Формальні фрази, розгубленість, некомпетентність тільки насторожують пацієнта,він перестає відверто реагувати на свій біль, переходячи в хронічний кризовийстан.
Таким чином, вроботі з клієнтами, що переживають гостру втрату необхідно звертати увагу нате, щоб пацієнт:
— не блокувавбіль;
— неідентифікував себе з померлою людиною;
— не розтягувавпроцес скорботи, не підсилював душевний біль в період символічних роковин тадат;
— не карав себеза провину.
Якщоблокується нормальний процес жалю, то кризовий стан клієнта переростає вхронічний. Така людина в подальшому потребує серйозного терапевтичноговтручання.
Впроцесі консультування слід звернути увагу на такий факт, як раптовість смерті.Причинами раптової смерті можуть бути: хвороба, катастрофи, стихійні лиха,суїцид та ін. На протязі першого тижня людина може переживати емоційний шок. Вцей період людина може відчувати: провину, безпомічність, гнів. Людина можевтратити здатність дбати про себе, навіть про свої біологічні потреби. Гнівсупроводжує потребу перекласти на когось вину за смерть, бажання помсти,відчуття незакінченності, потребу в розумінні.
Були також проведені дослідження такогопитання, як вплив довго- та короткотривалої інформованості про майбутню втратуна реакцію горювання. Parkes [28]у своєму дослідженні від 1975 року порівнював реакції відносно молодих вдівцівта вдов (до 45 років) по відношенню до тривалості інформованості про те, що їхдруга половина може померти за короткий проміжок часу, або про довготривалусмертельну хворобу. Тих, кого повідомили про можливу смерть не ранішеніж за 2 тижні, віднесли до групи “короткої підготовки”, решту – до групи“довгої підготовки”. На першому інтерв’ю 3 тижні після втрати група “довгоїпідготовки” була більш спроможною прийняти реальність їх втрати, меншевідчувала вину та злість, ніж група “короткої підготовки”. Така схильністьдосягання “кращого” результату стала тенденцією. Звідси, можна зробити висновокпро те, що реакція на втрату є більш важкою, довшою, коли смерть близькоїлюдини переживається раптово та передчасно.
Увипадках раптової смерті консультант повинен:
–    надати допомогу на місці трагедії;
–    пропонувати допомогу навіть тоді, коли клієнтвідмовляється від неї, переконуючи його в її необхідності;
–    можливість забезпечення доступу до тіла, потрібносфокусувати переживання на смерті, а не обставинах смерті;
–    використовувати слова “смерть”, ” помирання”, а неуникати їх;
-необмеженеспілкування.

Консультанта повиннінасторожувати слідуючі факти:
–    клієнт говорить про трагедію так, ніби це сталосяівчора;
–    відмовляється викинути особистісні речі померлого;
–    переживає депресію з відчуттям провини та низькоїсамооцінки;
–    переймає риси характеру померлого;
–    реагує неадекватно сильним горем на чиюсь втрату;
–    проводить радикальні зміни відразу після смертіблизької людини.
Ціознаки можуть вказувати на психопатичний розвиток стану клієнта, який потребуєсерйозного психотерапевтичного втручання та консультації психіатра. Ці ознакиможуть бути передвісниками суїциду.
Напротязі року люди, як правило, примиряються із втратою. Вони згадують пропомерлого, але ці спогади носять більш позитивний характер: наприклад, хвилиниприємної співпраці чи відпочинку, позитивні риси характеру, досягнення тауспіхи померлого та ін. У людей відновлюється інтерес до роботи та життя,поглиблюється віра в щастя, добро, будуються оптимістичні плани на майбутнє.
Піднетиповими реакціями на втрату ми розуміємо модель реакції/відповіді,яка не відповідає очікуваному процесу стриманості та послаблення, і яка суттєвошкодить особистому та соціальному функціонуванню до тої міри, що необхідноюможе бути професійна допомога. Такі реакції ще називаються паталогічними,ускладненими, морбідними. Parkes[19], [20], [21] каже, що найбільш поширеним діагнозом серед психіатричнихпацієнтів, які пережили втрату, є невротична депресія.Психіатричні пацієнти, які страждали від нетипового горя більше виражалипочуття провини та самозвинувачення, мали більші труднощі у визнанні їх втрати.Іншими нетиповими рисами психіатричних пацієнтів були анормальна реакція навтрату, іпохондричні синдроми, напади паніки. Тобто, така модель тривалістьгорювання, незвичайно інтенсивне горювання, затримана характеризуєтьсяперебільшеннями або викривленнями, які роблять індивідуумів недієздатними тавказують на те, що в таких випадках існує потреба в психіатричній допомозі.
Проознаки патологічного горя кажуть у тих випадках:
–    коли людина сумує понад рік;
–    коли людина придушує емоційну компоненту горя,відчуває біль тільки фізично;
–    затримане переживання горя;
–    неадекватне по силі та якості переживання.
Parkes [21] також виділяє кілька категорійнетипового горювання:
1.   Стримане горювання, де очікувані реакції на втрату є або відсутніми, абовиражаються у викривленому порядку.
2.   Хронічне горювання, за якого звичайні реакції є видимими, алевиліковування не проявляється за нормальних хронологічних рамок.
3.   Затримане горювання, коли усвідомлюючи реальність втрати, переживаннягоря відкладається в часі та переживається важче пізніше.
Lindemann [29] каже, що “найбільшвражаючим та частим” з нетипових реакцій на втрату є затримка або відкладання вчасі усвідомлення та вираження горя. Індивідуум може виглядати занадтоактивним, мати симптоми, асоційовані з хворобою померлого, набувати симптомівпсихосоматичного захворювання, відлучатися від родини та друзів, “холодно” абоформально спілкуватися, мати само-каральну поведінку.
Принаданні допомоги людині, яка понесла втрату, слід врахувати слідуючісоціологічні фактори:
–    культуральне та демографічне середовище;
–    традиційні та національні обряди поховання;
–    громади, в яких “не можна говорити” про втрати, пов`язані з вбивством, СНІДом, зловживанням наркотиками та алкоголем;
–    громади, в яких не визнаються такі втрати, як викидень чи аборт.
 Наші знання про помираючих та втрату підтримуються широкимколом емпіричних досліджень, проведених соціологами, медиками-практиками,психіатрами та рідше соціальними працівниками. Дослідження різняться за своєюметодологією, часовими проміжками контактів, способами реєстрації даних, їхкатегоризації та презентації. Отримані знання з даного питання можуть допомогтипоглибити розуміння помираючих та горя, розробити шляхи допомоги тим, хтоперебуває на межі життя і смерті, та тим, хто поніс втрати.
Прирозлученні людина також втрачає близьку людину, а також звичний устрій життя.Розлучення можна розглядати як смерть відношень. Розлучення, як правило, такожпороджує низку патопсихологічних почуттів.
Froiland, Hozman для описування розлучення користуються такою моделлю, що і Kuhbler-Ross [30] :
1.Ситуаціязаперечення, коли клієнт механізмом раціоналізації може психологічно захищатисявід психотравми “нічого не сталося”, “нарешті прийшло визволення” і т.п.
2.Ситуаціязлоби, коли від душевного болю захищаються недоброзичливою поведінкою щодопартнера, нерідко маніпулюють дітьми.
3.Ситуаціяпереговорів, як спроба відновити шлюбні відносини.
4.Стадіядепресії – розвивається пригнічений настрій, почуття одинокості, падаєсамооцінка, що утруднює можливість завести нові знайомства, людина сприймаєсебе як невдаху.
5.Стадіяадаптації – стадія пристосування до змінених умов життя.
Ці стадії, якправило, переживають кожний із подружжя, незалежно від того, хто бувініціатором розлучення, а також діти. Тому завдання консультанта допомогтиклієнту якнайшвидше перейти в останню — п’яту стадію.
Діапазон проблем,які виникають після розлучення, широкий: від фінансових труднощів — до доглядуза дітьми. Дуже важливо, щоб той із подружжя, хто залишився в неповній сім’ї,навчився жити один. Необхідно усвідомити, що порушується стереотип соціальнихвідносин. Важливими є і питання задоволення сексуальних потреб. Консультантповинен бути готовим надати професійну допомогу в цьому аспекті, залучаючиінших спеціалістів ( сексопатолога, психотерапевта, педіатра та ін.).
78.Особливості консультування клієнтів, що опинилися в об’єктивно важких умовах (невиліковна хвороба, стан після фізичних травм і т.п.)
Смерть – це фактжиття. Важко уявити, що думки про смерть можуть мати позитивне значення.Невиліковна хвороба свідчить про швидке наближення смерті. І тому клієнти частоконкретно запитують консультантів: чи скоро вони помруть. Нема єдино правильноївідповіді на це питання. Такому клієнту, як правило, рекомендують привести впорядок всі важливі життєві справи. Але пояснюють це тим, що кожна людинаповинна бути готовою до найгіршого збігу обставин. Тому пряма відповідь напитання про дату смерті необов’язкова. Питання про відвертість з невиліковнимихворими досить важке та неоднозначне. Існують найрізноманітніші думки стосовноцього. Одні, що необхідно бережливо відноситися до психічного стануневиліковної людини, інші, що доречніше сказати відразу всю правду і необманювати надії хворого, деякі вважають, що потрібно вести себе так, як тогохоче сам хворий. Тобто, хворий має право знати правду про своє захворювання,але він може і відмовитися від необхідності сприймати непотрібну для ньогоінформацію. Право знати — не рівносильне вибору знання. Свобода пацієнта будереальною тільки при орієнтації на його бажання мати правдиві знання. Якщоважкохворий не бажає мати правдиву інформацію про свій стан, то треба поважатийого право. Часто хворі не усвідомлюють свого психологічного стану, не уявляютьсвою реакцію на жахливі новини, вимагаючи правди, вони очікують тількипозитивної інформації. Тоді відверта правда може спровокувати у такого пацієнтагостру психотичну реакцію аж до суїциду. Консультант повинен вміти передбачитиреакції клієнтів.
Kubler–Ross [30] пропонує таку модельпослідовності реакцій невиліковних хворих:
1.   Заперечення. Хворі відвідуютьрізних лікарів в надії на те, що хтось з них заперечить діагноз. В цей періодхворий може приховувати інформацію від рідних, сім’ї.
2.   Злоба. Хворий вважає себенесправедливою жертвою якихось обставин. “ Чому саме я ?”, “ Хто винен ?” Ціпитання можуть тривожити хворого, породжуючи конфліктні ситуації.
3.   Компроміс. Хворий нібинамагається домовотись з долею. Дотримується якихось обмежень, вчиняє якісь діїв надії отримати у долі винагороду на своє виздоровлення. В такий період хворіможуть нераціонально розпорядитися своїм майном, коштами, наприклад, заповістисвоє майно якій — небудь сумнівній релігійній чи благодійній організації,потрапити під вплив аферистів і т.п.
4.   Гостра депресія якбезпосереднє переживання. Розуміючи свою безвихідь, хворі втрачають інтерес дожитття, до себе, до оточуючих.
5.   Адаптація. Примирення здолею. В цей період людина ніби готова прийняти смерть. Але страх смерті існує.Деякі люди відмовляються завершити свої земні справи, в тому числі і справиспадщини, тільки по тій причині, що вважають, що таким чином наблизять, “нібивідкриють двері смерті.” Питання страху перед смертю можна обговорити зклієнтами. Страх смерті — це природня реакція людини. Психологічний захист відтакого переживання є також природнім. Тому важливо, щоб консультант розібравсяв переживаннях клієнта і дав правильні поради рідним та близьким. З боку ріднихта близьких реакція заперечення є неадекватною. Вона може тільки погіршитивідносини з хворим.
Слід відмітити,що фрустрована злість пацієнта може виражатися до конкретних людей або членівродини. Така злість часто носить фрустрований характер і немає під собоюреальних підстав. Членам родини не варто в таких випадках сприймати цюагресію.Часто така агресія виникає в ситуаціях, коли хворі таким чиномвиражають свою печаль, побоювання, страхи, вину або сором, або уникаютьнаступних візитів, які тільки загострюють їх дискомфорт ” [30] .
За періодомагресії, як правило, слідує депресія. Kübler-Ross [30] розрізняє два види депресії, що виникає у даному випадку. Цепротидіюча/реагуюча (reactive) депресія цього етапу, яка є відповіддю на втрату свободи,можливості нормально функціонувати, і підготовча (preperatory) депресія, коли пацієнт починаєзачинятися від соціальної взаємодії та ніби усвідомлювати наступаючу смерть.
Пацієнт готовийприпинити важливі взаємовідносини і прийняти остаточність смерті. Не всіпацієнти досягають цієї стадії. На цій стадії смерть, зазвичай, бачиться якполегшення для тих людей, хто був хворим довгий час. В той самий час для сім’їта друзів важко зрозуміти, чому хворий може не боротися за своє життя.
Проблема реагування родини на смерть одного з її членів висвітлюваласяпорівняно мало в емпіричних дослідження, хоча є очевидним, що всі члени такоїродини переживають ряд труднощів.
По-перше, існуєпроблема комунікації. В той час, як родичі, зазвичай, усвідомлюють діагноз тапрогнози, пацієнти – ні. Існують докази того, що медичний персонал заохочуєродичів не поширювати та приховувати цю інформацію від пацієнтів [31]. Члени родини володіють важливоюінформацією і невпевнені як з нею впоратися. Як вже згадувалось, родичі можутьемоційно та соціально відсторонитися від пацієнта. Orcutt в своїх дослідженнях відзначає, щоодна з найбільш поширених реакцій у пацієнтів з високим ризиком та помираючихпацієнтів є “припинення комунікації” [32]. В тих випадках, коли пацієнти зналисвої діагнози і члени родини розуміли повністю наслідки поставленого діагнозута прогнозу його розвитку, з’явилася спільна модель, в якій кожна сторонанамагалася захистити іншу від усвідомлення загрозливої ситуації та відвираження своїх почуттів.
По-друге, надодаток до соціальних та емоційних труднощів в комунікації та взаємодії зпомираючими пацієнтами, члени родини переживають і багато практичних проблем.Наприклад, “сім’я, членом якої є дитина з захворюванням на лейкемію, з появоюцього захворювання починає жити в нових умовах, які загрожують надіям тасподіванням всіх членів родини і спричинює радикальні зміни в їх житті” [33].
Ось деякіпоради, на котрих слід наголосити близьким та родичам хворого:
1.    Хворий не повинен бутиодиноким. Часто його провідувати, розповідати про події і т.п.
2.    З розумінням сприймати скаргихворого і по можливості задовільнити його бажання.
3.    Як правило, хворі більшеговорять, аніж слухають.
4.    По можливості радитися зхворим по поводу всіх рішень, що приймаються родиною.
Помиранняпередбачає задіяння духовного значення життя та смерті, слід брати до уваги іроль священника в цьому контексті. Freund [34]каже, що багато людей відмовляються запрошувати священника до помираючого пацієнта.Але він також вказує на те, що священник може допомогти в деяких випадках: можедопомогти краще усвідомити насування смерті, ніж ті, які ізолюють пацієнтачерез відкидання смерті; він може підбадьорити пацієнта у вираженні злості наБога та допомогти вирішити проблему гніву та страху; може допомогти пацієнтуусунути побоювання, що Бог карає пацієнта через його хворобу. Kübler-Ross [30] вказувала на те, що деякіпацієнту можуть торгуватися з Богом у намаганні продовжити їх життя чи уникнутисмерті. Священник може стати найбільш потрібною особою, щоб обговорити значенняцієї діяльності та вину, яка може виникати через звертання до Бога такимспособом.
Кожен соціальнийпрацівник під час контакту з помираючою людиною має брати до уваги її пересудистосовно ролі релігії та її ставлення до священника як джерела допомоги. Не всіпацієнти вважають візит священника доречним. Але, деякі з них отримують комфортта затишок від релігії, можуть отримати підтримку від духовних аспектівпомирання та деякі відповіді на питання, що станеться після смерті.
Особливоговисвітлення потребує проблема соціально-психологічної роботи з людьми, якістали інвалідами внаслідок важкої хвороби або травми. За дослідженнямипсихологів сам процес інвалідізації можна розглядати як кризову ситуацію, вякій можуть виникати депресії та суїцидальні дії. Інвалідізація порушуєбіо-психолого-соціальний гомеостаз людини. Патологічний процес обмежуєжиттєдіяльність. Тому хворобу можна розглядати як проблему, котра дезадаптуєлюдину через негативний вплив клінічних та соціально-психологічних факторів.Життєдіяльність обмежується, а особистість почуває себе соціальнонедостатньою.[35]. Соціальна недостатність розглядається як обмеження всоціально значимих ситуаціях (робота, сім`я, захоплення, освіта і т.п.)Завдання соціальних працівників та психологів допомогти людині компенсуватиобмежену життєдіяльність.
Розрізняютькомпенсаційні можливості організму на генетико-конституційному тамедико-організаційному рівнях, компенсаційні можливості сомої особистості (тобто її емоційно-вольовий, інтелектуальний та мотиваційний рівень). Слідврахувати можливості і самого суспільства, тобто морально-етичні,науково-технічні та соціально-правові рівні. Тому, плануючи роботу з такимилюдьми, соціальний працівник повинен враховувати медичні, психологічні,соціальні та професійні напрямки. Особливо важлива в цих умовах допомога сім`ї. В психологічній роботі з клієнтомслід враховувати темперамент, інтелект, соціальні відносини, цілі, мотиви,установки, потреби. Як цілісна структура, особистість проявляється черездіяльність. Через діяльність та в процесі діяльності проявляються та формуютьсяіндивідуально-психологічні психологічні аспекти особистості. Психолог тасоціальний працівник в процесі втручання корегують психологічні контакти,здійснюють профорієнтацію, лікують стан фрустрації, впливають на мотиваційнусферу, вивчають та формують внутрішню модель хвороби та системусоціально-психологічних відношень.
Колесник Н.Т. [35] пропонує розділити роботусоціального працівника на пять етапів :
1)    Оціночний – визначають рівеньта категорію порушення здоров`я, атакож обмеження життєдяльності, що повязано з цією проблемою.
2)    Аналітичний –
·     вивченнямедичних документів та характеристик;
·     вивченняособистості інваліда, його комперсаторні можливості;
·     вивченнявнутрішньої моделі хвороби, його переживання своєї та психічної неповноцінностіта соціальної недостатності.
3)   Синтезу — це найбільш складний та відповідальнийетап. Соціальний працівник формулює адекватне реабілітаційне завдання. Якщо вінне врахує якісь фактори з попередніх етапів, то ефективність втручання значнознизиться.
4)    Складанняіндивідуально-реабілітаційного паспорту інваліда. Соціальний працівник абопсихолог супроводжують медичну, професійну та соціальну реабілітацію клієнта,проводять психологічне консультування, психокорекцію, психотерапію, надаютьпсихологічну допомогу сім`ї. В плані повинні мати місце конткретнірекомендації, послуги, міроприємства, умови їх проведення.
5)    Ведення паспорта — це нібищоденник виконання, в якому не просто відмічаються виконані міроприємства, авказується необхідне корегування програми.
Нажаль, при роботі за вище вказаними етапами, важко жорстко визначити часовістроки виконання. Соціальний працівник повинен тісно взаємодіяти з центромзанятості населення, комітетами соціального захисту тощо.
89.Особливостіроботи із жінками, які страждають постнатальною депресією
Постнатальнадепресія – це особливий вид депресії, який виникає у жінок через деякий часпісля родів і продовжується від трьох діб до декількох місяців, а може і додекілька років.
Цей депресивнийстан негативно впливає не тільки на здоров`я жінки, а і на психічний розвиток дитини. Тому вчасна діагностика талікування такого стану вкрай важлива як для матері, так і для дитини.
Слід відмітити,що на практиці цим питанням приділяють надто мало уваги. Депресивний стан упороділь лікарі зовсім не діагностують, якщо він не набуває форм психозу. А міжтим, жінки, які мають немовлят, часто скаржаться на стан відчаю, суму,стомленності, порушення сну, апетиту, сльозливість. Подібний психічний станоточуючі і сама жінка частіше пов`язують виснажливим процесом догляду за дитиною. А між тим післяродовадепресія – це серйозний психопаталогічний стан, який вимагає втручання різнихспеціалістів, в тому числі психологів та соціальних працівників.
Що стосуєтьсястатистичних даних відносно частоти виникнення після родових депресивнихстанів, то, на жаль, вітчизняних даних знайти не вдалося. Очевидно, цей стандійсно рідко діагностується, хоч і приносить страждання жінкам та їх родинам.
Післяродовадепресія описана в роботах таких західних дослідників, як P.Gilbert [36], J. Mark [37], B. Chalmers [38].
В післяродовий періодможуть проявлятися різні емоційні порушення:
1) материнськамеланхолія;
2) післяродова депресія;
3) післяродовий психоз.
За даними Kendell [2], біля 50 – 60% жінок страждаютьмеланхолією, тобто легкою формою депресії. Як правило, такі жінки простоскаржаться на “ хандру” і намагаються взяти себе в руки. Такий стан частішесупроводжується сумним настроєм, безпричинною сльозливістю, небажаннямспілкуватия тощо. Жінки в такому стані потребують доброго ставлення до себе,розуміючого відношення, підтримки. Вони чутливі до неуваги та образ. Зазвичай,такі жінки більше потребують консультації психолога та спілкування з соціальнимпрацівником, аніж психіатричної допомоги.
В нашій практиціспостерігалися жінки з ознаками післяродової депресії. Щоправда, наконсультацію до психолога одна із жінок звернулася, коли дитині вже було двароки і у дитини було діагностовано важку вроджену патологію. Але з анамнезувідомо, що жінка, не зважаючи на хороші соціально-побутові умови, залишиладитину в пологовому будинку для лікування і дуже рідко її провідувала. В розмовіжінка гарно, з ніжністю розповідає про свою дитину, любить, пестить її, купуєнадто дорогі речі для неї і в той же час намагається уникати спілкування з нею.Зараз дитина вдома, є допомога няні, але поведінка матері дезадаптована. Їйіноді здається, що вона не любить своєї дитини. Клієнтка може проявлятивербальну, а то і легку фізичну агресію до дитини. Амбівалентні почуттявиснажують матір, адже згодом її турбує почуття провини. Така важка стресогеннаситуація спостерігається вже два роки, повністю порушивши родинне життя.Очевидно, якби цій жінці надали допомогу відразу після пологів, то родина непереживала б таких труднощів.
Інша клієнтказвернулася за допомогою, коли дитині було вже три місяці. Вона такожрозповідає, що поганий настрій, виснаженність з`явилися відразу після пологів. На ці симптоми спочатку молодамати не звертала увагу, надіючись на їх скороминучість. Але ситуаціяпоглиблювалась, і зараз вона скаржиться на почуття відчаю, роздратованність,страх нашкодити дитині, страх вбити дитину, незважаючи на любов до дитини. Матигрудю годує дитину, тому медикаментозне лікування не бажане. Тож психотерапія,підтримка психолога та соціального працівника є основними у терапії тареабілітації таких жінок. Випадків з практики можна навести багато. Нами спостерігалосядванадцять таких жінок.
B.Chalmers [38] в своїх дослідженнях вказує насимптоми депресії: стомлюванність, плаксивість, підвищену сенситивність,безпорадність у догляді за дитиною, розгубленність, роздратованність, нерідкоагресивність, почуття провини, страх нанести шкоду дитині. Жінка може вважатисебе нездатною бути доброю матір`ю, нездатною виростити дитину.Така післяродова депресія частозустрічається у одиноких матерів. У такому стані вони можуть навіть відмовитисьвід дитини в пологовому будинку, а потім, звичайно, після виходу з депресивногостану жалкувати про це.
Післяродовийпсихоз супроводжується глибокими змінами свідомості породіллі. Жінки в такомустані не сприймають адекватно реальність. У них порушені процеси сприймання,мислення. Цей стан, як правило помічається гінекологами та педіатрами, якіпризначають консультацію психіатра. Слід зауважити, що після виходу зпсихотичного стану така жінка потребує кваліфікаційної допомоги психолога тасоціального працівника, але, на жаль, таку підтримку рідко отримує на практиці,внаслідок слабо розвинутої структури відповідних служб.
Різні авторивиділяють декілька причин виникнення постнатальної депресії: фізіологічні абогормональні, психологічні або особистісні, мікро – макросоціальні. Як правило,причини ПНД ( постнатальної депресії) носять комплексний характер.
Гормональні змінипісля родів викликають значні зрушення в фізичній та психічній сфері жінки.Організм жінки перебудовується на новий лад, проходить різке зниженняпрогестерону та естрогенів в організмі жінки і організм повинен адаптуватися дотаких фізіологічних змін. Слід відмітити, що подібні зміни проходять ворганізмі жінки і після аборту. Але це окрема тема для дослідження. В норміжіночий організм реагує незначною млявістю і на протязі трьох днів повертаєтьсядо здорового стану. У жінок схильних до депресивних реакцій організм невідновлюється на протязі декількох місяців або років. А затяжна реакція можепровокувати виникнення більш складних психічних захворювань. Тому вчаснепрофесійне втручання може попередити серйозні ускладення, в тому числі ісуїцид. Звичайно, усунути даний гормональний дисбаланс може тільки лікарськевтручання. Але цікавий факт – тварини поїдають плаценту, яка багата на вмістестрогенів. Можливо, таким чином, вони впливають на концентрацію естрогенів,попереджаючи депресію.
Психологічні таособистісні причини можуть негативно впливати на стан матері після родів.Народження дитини змінює життєвий стереотип жінки. Стан жінки після родівзалежить і від того як вона реагує на свою роль матері, дружини, як вона реагуєна ті обмеження та обов`язки, що несе в собі нова роль. Стать та темпераментдитини можуть негативно впливати на матір. Наприклад, очікувалась дівчинка, анародився ” войовничий” хлопчик. Або холеричний темперамент немовляти можевиснажувати меланхолійну матір. Окрім того, відношення між подружжям,невизначенність у виконанні їх батьківських та прабатьківських обов`язків такожможуть спричиняти депресивні зміни у жінки. Слід звернути увагу на реакціюмедичного персоналу пологових відділень, які через свою необізнанність,недбалість або надмірну занятість можуть травмувати психологічний стан молодоїматері і тим самим спровокувати виникнення депресії. Тому вкрай важливо, щоб упологових будинках поряд з медперсоналом працювали психологи та соціальніпрацівники, надаючи професійну допомогу молодим та одиноким матерям, а такожтим жінкам, що мають внутрішньосімейні конфлікти.
O`Hara [5] до групи особливого ризику щодовиникнення післяродової депресії відніс жінок:
1)   з неблагополучних сімей;
2)   в яких немасоціо-психологічної підтримки у ніби-то благополучних умовах;
3)   у яких в житті частотраплялися психотравмуючі події.
До соціальнихпричин в першу чергу відносять ті культурологічні особливості, якісупроводжують вагітну жінку та матір малої дитини. Слід відмітити, що втрадиціях багатьох народів існують звичаї, ритуали, обряди, покликані оберігатиматеринство та дитинство. Це особливе ставлення до вагітної жінки, пологів таперших днів життя дитини. Наприклад, вагітній не можна відмовляти в їїбажаннях, ій не можна виконувати важку фізичну працю та робити різкі рухи.Вагітних оберігали від переляку та негативних емоцій. Образити вагітну жінкувважалося гріхом. Діти вважалися багатством сім`ї, божою милістю.
Сучасна західнакультура змінила погляди на материнство. В післяродовий період жінкиізолюються. Допомога дідусів та бабусь зустрічається все рідше, а жінкивідстають у соціальній кар`єрі. Постіндустріальне суспільство більш турбуєтьсявиробництвом товарів та послуг, ніж станом матері. Міф “ щасливого материнства”втрачений. Жінки намагаються не зіпсувати кар`єру та бути добрими матерями. А це виснажує як фізичні, так іпсихічні ресурси. Ідеальні уявлення про материнство не справджуються, і жінкиніби “ розчаровуються в материнстві”.
Тому психолог тасоціальні працівники повинні приймати участь у формуванні нового погляду наматеринство, повинні відроджувати загальне почуття поваги до жінки – матері.
Особистісніхарактеристики жінки також можуть сприяти виникненню депресії. Такі акцентуаціїхарактеру як циклотимність, тривожність, демонстративність, гіпотимність можутьслужитти підгрунттям виникнення депресії. Хронічні межові нервово – психічнірозлади та власне психічні захворювання — це теж група ризику депресивнихстанів. Тому соціальні працівники та психологи повинні працювати з жінками вжіночих консультаціях на дородових етепах, готуючи їх до родів та післяродовогоперіоду. Особливо важливо надати соціально-психологічну підтримку жінкам, в якихочікуються важкі роди. Складні медичні процедури можуть порушити психологічнийбаланс жінки.
Існує багаторізновидів соціально- психологічної допомоги для жінок з проблем материнства:
1)   курси майбутніх батьків,школа підготовки до родів;
2)   індивідуальні та сімейніпсихологічні консультування;
3)   соціо-психологічна допомогаматері та дитини.
Створюютьсяспеціалізовані консультативні центри. Як відмічає Філіппова Г.Г. [39],консультанти використовують різні підходи та прийоми в консультуванні та терапії.
М.К. Тутушкіна [40] вказує на те, що жінка в періодвагітності переживає такі проблеми:
1)        прийняттясебе в новому стані вагітної — жінка відчуває і бачить тілесні та фізіологічнізміни свого організму та психологічно не приймає ці зміни, виникає внутрішньоособистіснийконфлікт, настає емоційна криза;
2)        прийняттянового життя — дитини в собі — жінка відчуває дитину в собі і ці відчуттяможуть породжувати різні переживання: відторження, агресії, огиди до дитини,сумніви щодо доцільності вагітності або навпаки страх та тривожність проздоров`я дитини ( чи здоровою народиться дитина, чи не порушена спадковість іт.д.);
3)        прийняттяоточуючого світу в стані вагітності – часто вагітні жінки проявляютьегоцентричні тенденції, вимагають особливого відношення до себе, їх бажанняможуть бути фрустрованими і тоді настає емоційна та духовна криза.
Такі станидизадаптації вагітної повинні вчасно діагностуватися та коректуватися, в іншомуразі вони можуть призвести до важких депресивних переживань з негативними наслідкамидля самої жінки, її родини та майбутніх дітей
 910.Особливостіпсихосоціальної роботи здепресивними клієнтами, в яких виражено відчуття тривожності.
Тривожність- це емоційне переживання, яке попереджає людину про небезпеку. Тривожність маєподібність зі страхом. Але на відміну від страху, тривожність — це реакція науявну загрозу, джерело цієї загрози невідоме або не усвідомлюється пацієнтом. Воснові тривоги завжди лежить внутрішній конфлікт особистості. Тривожністьінтрапсихічна і пов`язується з зовнішніми об`єктами лиш в тій мірі, щобстимулювався внутрішній конфлікт. Тому тривожність більш характерна дляпацієнтів з розладом особистості. Проте тривожність може бути реактивним станому відповідь на зовнішні стресогенні ситуації. Тривожність проявляється нанейроендокринному, психічному та соматичному рівнях. Консультант можеспостерігати шкірні реакції, тахікардію, зміну кров`яного тиску, сухість вроті, втрату апетиту, порушене дихання та інші реакції. Ця клінічна картинаможе маскувати депресію. Якщо депресія поєднується з тривожністю, то клієнтуважко поснити, що його турбує, Клієнти багатослівні, перебивають консультанта,відверто розповідають про себе, але приховують основні переживання. Іноді втакому стані клієнти можуть проявляти роздратованість або навіть агресивністьщодо консультанта. Тому консультувати таких клієнтів надто важко. В подібнихвипадках обов`язково необхідна консультація психотерапевтаабо психіатра.
 Отже, депресія потребує серйозного психотерапевтичного втручання. Психотерапіяпопереджає подальшу психопатизацію клієнта, хронізацію його психосоматичнихрозладів, можливу маніфестацію психотичної патології, суїцидальної поведінки.

  
101. Особливості
консультування “немотивованих” клієнтів
Якщо людина шукаєпсихологічної допомоги, то, зазвичай, надіється, що їй допоможуть, що в їїжитті можливі кращі переміни. Але буває й так, що клієнт приходить наконсультацію не по своїй волі. Його приводять близькі друзі або родичі, а самклієнт вперто відмовляється від ролі клієнта соціальної служби. Іноді, клієнтзвертається за допомогою тільки з однією метою, щоб доказати всім що йому вженіхто допомогти не зможе. Тобто в цих клієнтів нема достатньої мотивації назміни.
Ця ситуацціяє важкою для консультанта, адже він втручається в долю клієнта ніби проти йоговолі. При роботі з депресивними клієнтами подібна ситуація зустрічається часто.Відсутність мотивації або різко знижений її рівень може бути психологічноюособливістю особистості даного клієнта ( небажання бути об`єктом чиєї-небудьдопомоги) або проявом депресивного стану. Таким клієнтам потрібно допомагатихоч чим — небудь, не надіючись на швидкий та значний результат. Зустрівшинемотивованого клієнта, консультант повинен прийняти його таким, яким він є.Працювати з немотивованим клієнтом психологічно дуже важко. Дослідники цієїпроблеми рекомендують консультанту спокійно, детально, серйозно пояснитиклієнту суть та можливості психологічного консультування, психотерапії.Можливо, краще на перших порах змиритися з тим, що “немотивований” клієнтзалишається формальним клієнтом і взагалі в будь-який момент може припинититерапію. Для консультанта краще спокійно виконувати свої професійні обов`язки,не надіючись на позитивний результат. Можливо, такий підхід до справи спонукає зміниклієнта, змінить його мотивацію.
В будь-якомувипадку потрібно бути обережному у спілкуванні з родичами та близькими“немотивованого” клієнта. Часто в подібних випадках між клієнтом та йогоблизьким оточенням існує глибокий конфлікт, іноді прояви цього конфлікту єпричиною психогенної ситуації у відношеннях між клієнтом та його близькимоточенням. Тобто своєю поведінкою “немотивований” клієнт кидає виклик своїмопонентам.
Якщо консультантвідчуває потребу перевиховувати такого клієнта або психологічно тиснути нанього своєю системою ідеалів, цінностей, оптимістичним настроєм своїхможливостей, то “немотивований” клієнт кине виклик і консультанту.
Найкраще роботу з“немотивованим” клієнтом розпочати з мотиваційних тренінгів. Психологічнаробота з впливом на мотивацію клієнта є однією з найважчих і найменшрозроблених проблем у вітчизняній психології. На сучасному етапі ведутьсяінтенсивні дослідження в цій галузі.
11. Психотерапевтичнаробота з депресивними клієнтами
Депресію можнарозглядати як клінічний синдром і тоді лікуванням депресивних станів повиннізайматися тільки лікарі – психіатри. Але такий підхід показав на практиці своюнеефективність. Медицина, орієнтована тільки на природничі науки, неефективна ітому не може обходитися без психологічних концепцій. Для людей необхіднекомплексне психосоціальне втручання поряд із спеціальними медичними методами. Впитаннях реабілітації хворого розділити медичні, психологічні та соціальніпроблеми неможливо. Медичні заклади сьогодні гостро потребують допомогипсихосоціальної служби. При цьому біологічні концепції сумніву не піддаються,але психосоціальний підхід в допомозі хворим повинен мати місце.
Під лозунгом“психосоціальна взаємодія” існують намагання в медичних закладах допомагати нетільки невротичним хворим. Адже відомо, що психотерапія нещодавно проводиласятільки у випадку неврозу і займалися нею виключно лікарі-психотерапевти.Онкологічні, ревматичні, серцеві, ендокринні, психосоматичні хворі залишалисябез психотерапевтичної допомоги. Ці патологічні стани, а також будь-який стандовготривалого хронічного захворювання може стати причиною виникнення депресій,стати загрозою суїциду.
Людина якцілісність характеризується гармонією трьох форм буття. Вона істотою тілесною,душевною, духовною. Психофізичне повинно бути в єдності з духовним. Але інодіці дві форми протистоять, стаючи потужною мотивацією до змін.
Людина підтримуєфізичне здоров`я свого організму,задовільняючи його потреби в їжі, активності, комфорті фізичного середовищатощо.
Як істота духовналюдина має духовні потреби — любов, воля, віра, самоповага і т.д.
Як істота, яканаділена психічними характеристиками, людина прагне доброго настрою, приємнихпереживань і відсутності напруги. Якщо ці бажання не задовільняються, то людинапереживає емоційний стрес, невдачу, фрустрацію.
В процесіпсихотерапії кризових станів слід враховувати тілесні та психічні потреби. Алеосновну увагу слід звертати на духовно-екзистенційні мотиви. Мотивація змістужиття дуже важлива для виходу людини з кризового стану.
Екзистенційно-раціональнапсихотерапія часто використовується у роботі з депресивними клієнтами і єоднією із важливіших технологій.
Як правило,людину рухає фундаментальне питання життя: “Я живу, але чи подобається мені такжити ?” Життя як цінність переживається в почутті “добре, що Я є тут”. Якщолюдина цінує себе, то вона може цінувати інших. Якщо людина недооцінює себе, торозвивається депресія чи інші важкі психічні паталогії.
В областіпрофілактичної медицини психосоціальне втручання незамінне. Адже профілактичнамедицина приділяє багато уваги способу життя людей, соціальним факторам впливуна здоров`я людей. Можна привеститільки деякі приклади використання профілактики, яка включає психологічні тасоціальні питання:
–    дія наповедінку, яка відноситься до групи ризику для здоров`я, як наприклад:поліфагія, адинамія, шкідливі звички та захоплення;
–    попередженняневротичних та поведінкових порушень у дітей, втручання у взаємовідносини всім`ї;
–    попередженнядо — та післяродових ускладнень у здоров`ї жінок та немовлят.
Слідвідмітити, що за даними Шепанка, 25 процентів дорослих людей середнього вікумають психогенні порушення в такій мірі, що потребують психотерапевтичноїдопомоги. Близько 1/6 цих пацієнтівпотрібна стаціонарна психотерапія, яка може здійснюватися як в психіатричнихзакладах, так і в кризових центрах.
Kohle endJoraschky [41] визначили, що 30-60 % пацієнтів лікувальних закладів потребуютьпсихотерапевтичного втручання та психосоціальної допомоги. Не всі ці пацієнтизнають про можливості психотерапевтичного втручання, деякі з них немотивованіна таку форму допомоги. Інакше всі медичні заклади вже сьогодні відчували бгостру та очевидну потребу в психотерапевтах та соціальних прцівниках.
Завдякиемпіричним дослідженням стало відомо, що пацієнти можуть використати пропозиціюпсихосоціального втручання тільки у випадку, якщо лікар порекомендує це. Аджебудь-який пацієнт хвилюється за безпеку будь-якого втручання. Тому саме лікаріповинні знати та розуміти особливості психотерапевтичного та психосоціальноговтручання, поєднувати його з традиційними медичними підходами, стати гарантомсерйозної пропозиції. На перших етапах становлення медико-соціальної службиавторитетна підтримка авторитетного медика просто наобхідна.
Ось перелікдеяких питань, які може розглядати психолог та соціальний працівник в медичнихзакладах та кризових центрах:
–    ситуативніфактори в смислі подій або гострих важких переживань, наприклад, ситуаціявтрати, розлучення, періоди навчання та ін.
–    конфліктиз референтними групами та особистостями, як наприклад, положення відкинутого,надзалежності і т.д.
–    установкипацієнта, які можуть бути значимі в патогенетичному відношення щодо хвороби;
–    відношеннядо здоров`я та хвороби;
–    життя взалежності від інших особистостей;
–    життя взалежності від внутрішнього конфлікту;
–    життя вхронічних стресогенних обставинах;
–    життя врозлуці;
–    життя візоляції.
Аналіз психосоціальнихфакторів базується :
–    на фактах, щозгадує клієнт;
–     на спостереженніза пацієнтом;
–    на даних бесіди;
–    на результатахпроведенних спеціальних психодіагностичних процедур;
–    на спостереженніпід час психотерапевтичних сесій;
–    на фактах, щоповідомляють родичі та близькі клієнта.
Для ефективного втручанняв кризові стани та ведення депресивних пацієнтів потрібний багатопрофільнийколектив професіоналів.В цьому колективі повинні бути лікарі, психологи,соціальні педагоги, соціальні працівники, духовні особи.
Деякі автори рекомендуютьпідготовку інструкторів-волонтерів, які в минулому пережили кризу і успішносправились з нею. Ці волонтери проходять відповідну підготовку і допомагаютьвласним досвідом формувати реалістичні погляди. Вони — живий приклад видужаннята подолання труднощів, вони надають віру, надію на успіх.
Програму повноїсоціальної реабілітації розробляють на декілька місяців і навіть років. Наперших етапах — це інтенсивне структуроване втручання (2 – 4 рази в тиждень по1 – 1,5 години), потім 1 раз в тиждень на протязі 3 місяців, надалі 1 раз вмісяць на протязі року. В деяких випадках доречно зустрічатися 1 раз в двамісяці протягом другого року.
Якщо перший етап впсихотерапевтичній роботі – це симтомоцентрований, то другий етап – корекціяінтрапсихічних та міжособистісних проблем.
Важливим моментом втерапевтичній роботі також є те, щоб навчити пацієнта раціональній поведінці,тобто, щоб у випадку кризи та рецидиву пацієнти негайно звертались задопомогою.
Психотерапія попереджаєподальшу психопатизацію та/або наркотизацію клієнта, хронізацію йогопсихосоматичних розладів, можливу маніфестацію психотичної паталогії тасуїцидальної поведінки.
Основною методикою уроботі з депресивними та суїцидальними клієнтами є метод кризової інтервенції.Це швидка медико-психолого- соціотерапія. Основна мета втручання – вплив на світоглядклієнта в бік реалістичності та пластичності, підготовка клієнтаконструктивного подолання життєвих криз. В межах кризової інтервенціївикористовують аксіопсихотерапію Ларичева В.П. та профілактично — орієнтованупатогенетичну психотерапію Барома Б.А.
Кризова інтервенціябазується на теорії Ліндемана та концепціях життєвого циклу та кризідентифікації Еріксона. Криза — це блокування енергії цілеспрямованоїжиттєдіяльності. Вважається, що затяжні кризові депресивні реакції характернідля людей з вираженою акцентуацією характеру, незрілим світоглядом,вузькоспрямованою життєвою установкою. Депресію можна розглядати як тупик, якийробить життя беззмістовним, нецікавим, важким. Для ефективного втручання вкризові стани потрібна грунтовна професійна підготовка соціального працівниката психолога.
Аксіотерапія по ЛаричевуВ.П. передбачає слідуючі завдання:
1)    попередженняфіксації когнитивної установки безвихіддя та відсутності самосприйняття, щочастіше зустрічається при органічних захворюваннях психіки;
2)    особистісний рістклієнта для підняття кризової та фрустраційної толерантності;
3)    корекціяаксіопсихологічної парадигми шляхом використання прийомів переорієнтації –знаку значення, переакцентування, актуалізація — дезактуалізація рангуіндивідуального значення в ціннісній ієрархії клієнта.
Можна використатипрофілактично-орієнтовану патогенетичну психотерапію Барома Б.А., яка такожвідноситься до емоційно-когнитивних методів. Вона базується на принципахкороткостроковості ( інтенсивності, фокусуванні) реалістичності,інтегративності (пластичності, особистісної включеності) психотерапевта ісамоцентрованого контролю. Використовуються парадоксально-шокові прийоми (“ всенадто погано”, “ передсмертний договір з психотерапевтом”, “ перехід в іншежиття”). Рекомендується аналізувати причини кризу. Іноді відкривають” забуті вминулому” потреби та інтереси клієнта шляхом їх актуалізації в ситуаціїблокуавння” єдинї мети життя”. Мета такої терапії – подолання егоцентризму таоднонаправленого спрямуванняв житті, научіння конструктивномураціонально-емоційному опору життєвим кризам.
Багаточисленні дослідженняпоказали високу ефективність когнитивної психотерапії при лікування депресій.Цей напрямок терапії створений на початку 60 – років дослідженнями А.Бека [42].А.Бек визначив, що суть депресії – деформовані когнитивні процеси, тобтовнутрішнє відчуття безнадійності. Безнадійність – результат неправильногоузагальнення пацієнтом свого життєвого досвіду, тобто пацієнти страждають відвласних думок.Тому в терапії потрібно змінити неадаптивні думки, тобо ті, якілежать в основі патологічного процесу. Когнитивна терапія працює з свідомимзмістом проявів хвороби. Техніки когнитивної терапії близькі до технікбіхевіорального підходу. Показано, що найбільш ефективний спосіб змінити думкита переконання — це зміна поведінки. Але робота з депресивними клієнтамипоказала, що когнитивні зміни в них не проходять поряд із зміною поведінки.Тому в таких випадках краще використовувати спеціальні когнитивні техніки.Терапія депресій, як правило, проводиться в рамках 25 сесій на протязі 20тижнів.
Психотерапія включаєчотири етапи:
1 етап — ідентифікаціянеадаптивних думок. З цією метою використовують декілька технік. А.Бек вказав,що метод сократівського діалогу найкраще використовувати на цьому етапі.Терапевт ставить такі питання, які проясняють проблему, ідентифікуютьнеадаптивні думки.
2 етап — віддалення.Пацієнт займає об`єктивну позицію щодо проблеми, тобто віддаляється суб`єктивновід неї. Терапевт повинен допомогти клієнту засумніватися в істинностінеадаптивної думки.
3 етап — перевіркаістинності неадаптивної думки. Терапевт веде розмову так, що пацієнт починаєрозуміти, що його хибні неадаптивні думки є особливістю його характеру,виховання, а не реальною характеристикою ситуації.
4 етап — процесбезпосередньої заміни неадаптивних думок на адаптивні.
Суїцидальну поведінкуА.Бек розглядав як прояв високого рівня безнадійності та труднощів в прийняттірішень.
Марджорі Вайтхед [43] пропонує трьохступеневу модель психологічної допомоги.
Модель
Стадія 1 Стадія 2                                       Стадія3    
відповідь персоналізаціядія
дослідження розумінняприйняття.
Автор наголошує, що впроцесі горя, ступені в цій моделі необов`язково циклічні.Можливі індивідульні відмінності у перебігу для кожного клієнта. Рольконсультанта заключається в тому, щоб встановити на якій ступені знаходитьсяклієнт і працювати з ним на кожній ступені в індивідуальному темпі.
На першійступені, котру називають стадією вивчення, або дослідження проблеми, клієнтпросто розповідає про своє горе так, як він це хоче зробити. Консультант простовислуховує клієнта, викорстовучи прийоми:
–    відображення;
–    перефразовування;
–    відзеркалювання;
–    підказка та заохочення;
–    підсумки;
–    фокусування.
На цій стадії клієнт маєзавдання розповісти свою історію, подивитись на неї ніби з боку, “вивчати її”.
Консультант на цій стадіїприймає участь у розмові та формулює психологічний діагноз.
Слід зауважити, що цястадія важлива у налагодженні психотерапевтичного контакту та створенні психотерапевтичногоальянсу. Такі питання як розклад сеансів, умови зустрічей, конфіденційності таін. повинні бути з`ясованими.
На ційстадії консультант повинен дотримуватись слідуючих правил:
–    безумовне позитивне відношення до клієнта та йогопроблеми без яких-небудь моральних суджень;
–    емпатія, розуміння почуттів;
–    щирість, відкритість, конгруентність, бути на рівні зклієнтом, а не демонструвати свої переваги.
Слідзвернути увагу на той факт, чи клієнт не заперечує реальність. Це важливиймомент у переході до другої стадії.
Стадія 2називається стадією нового розуміння проблеми.
Клієнтповинен зрозуміти, яку роль відіграє проблема у його житті, подивитись наситуацію з іншого боку.
Консультантповинен допомогти клієнту сфокусуватися на власних почуттях, а не на історії таінших учасниках конфлікту. Використовується метод персоніфікації: тобто “я”, ане “ми”, “моє”, а не “наше” і т.д.
Консультантповинен:
–    бачити світ очима клієнта, відчувати все так, яквін це відчуває;
–    стимулювати клієнта до діалогу та конфронтації;
–    миттєво реагувати на всі зміни, які проходять підчас консультації;
–    відмічати моменти сильної залежності клієнта відвтрати ( наприклад, від померлої людини);
–    звернути увагу на почуття провини, йогоадекватність;
–    працювати з амбівалентними почуттями;
–    приймати почуття та страхи людей серйозно;
–    розглянути питання незакінчених справ ( наприклад,з померлим);
–     розпізнати питання вторинної вигоди від горя дляклієнта;
–    використовувати особисті речі клієнта впсихотерапевтичній роботі ( фотографії, листи, книги тощо);
–    не сердитись на клінтів в ситуації неуспіху абовідмови їх від подальшої допомоги.
Англійськийдослідник цієї проблеми психолог Марджорі Ваайтхед відмічає цікаві факти.Реальність клієнта, яка сприймалася як сама собою зрозуміла і формує основу длявсіх рутинних дій, розмов і очікувань, раптово розпалася. Хаос поширився у тусферу, яка вважалася стабільною, не піддавалася сумнівам, проник в контекстакумульованих знань щодо минулого та очікувань від майбутнього. Світ, якийсприймався клієнтом як сам собою зрозумілий, надійний, впорядкований ставхаотичним та потенційно небезпечним.
Якщо особавтратила близьку людину, яка була важливою в щоденній взаємодії, то вонапереживатиме виснаження, сприймаючи нову реальність… Всі дії та розмови, якіпроходили у взаємодії з втраченою особою і які брали свій початок від взаємногорозуміння минулого досвіду, поточного та планувалися на майбутнє, теперперестали бути доречними. Реальність, яку конструювали та якою ділилися з іншоюважливою людиною, перестала мати будь-яке значення без партнера, його більше неіснує. Споглядання того, що індивідууми, які понесли втрати, діють так, нібипомерла особа ще все жива, є невід’ємною частиною цього етапу. Прикладом цьогоможе бути накривання столу на двох, очікуючи, що померлий чоловік ось-осьповернеться додому з роботи, або бачення та розмовляння з втраченою особою. Всеце представляє продовження звичного життєвого процесу, який ось так – вмитьзмінити не можливо. Більше того, такі дії продовжують нести своє значення покиреальність втрати не буде повністю усвідомлена та прийнята. Поступово стаєзрозумілим, що партнер по взаємодії більше не існує. Коли так трапляється,реальність дизінтегрується і людина, яка понесла втрату, починає відчувативідчай та власну незначущість. Якщо клієнт знаходиться на цій ступеніпереживання горя, то консультант повинен втрутитися в його переживанняреальності і спонукати зміни в сприйманні клієнта.
Стадія 3називається стадією дії та прийняття рішень.
Клієнт в ційстадії приймає конкретні рішення та виконує конкретні дії щодо травмуючоїситуації. Клієнт “приймає” втрату та адаптується до нових умов життя.
Консультантдопомагає клієнту здійснити його наміри та адаптуватися до нових умов житття.
Переживаннягоря — це особистісний індивідуальний процес. Його не можна просто зрозуміти івідмітити на когнитивному рівні. Його потрібно пережити. На це потрібнийпростір і час.

 
12. Прикладекзистенційно – раціональної психотерапії
у роботі здепресивними клієнтами з метою попередження суїциду
Людина якцілісність характеризується гармонією трьох форм буття. Вона істотою тілесною,душевною, духовною. Психофізичне повинно бути в єдності з духовним. Але інодіці дві форми протистоять, стаючи потужною мотивацією до змін.
Людина підтримуєфізичне здоров`я свого організму,задовільняючи його потреби в їжі, активності, комфорті фізичного середовищатощо.
Як істота духовналюдина має духовні потреби — любов, воля, віра, самоповага і т.д.
Як істота, яканаділена психічними характеристиками, людина прагне доброго настрою, приємнихпереживань і відсутності напруги. Якщо ці бажання не задовільняються, то людинапереживає емоційний стрес, невдачу, фрустрацію.
В процесіпсихотерапії кризових станів слід враховувати тілесні та психічні потреби. Алеосновну увагу слід звертати на духовно-екзистенційні мотиви. Мотивація змістужиття дуже важлива для виходу людини з кризового стану. Людина сприймає себе якцілісну істоту, коли чітко відчуває свій простір, захист, опору, тобто відчуваєсебе прийнятою, а це в свою чергу робить її здатною приймати оточуючий світ.
Основне питанняекзистенції, тобто буття є рухаючим стимулом для людини в кризовому стані: “Ятут, але чи можу я як цілісний образ бути тут? Чи є у мене простір, захист, опора?” Якщо опору людина не відчуває, товона починає боротися за неї. Але така боротьба супроводжується страхом,напругою, виснаженнням.
Екзистенційно-раціональнапсихотерапія часто використовується у роботі з депресивними клієнтами і єоднією із важливіших технологій.
Як правило,людину рухає фундаментальне питання життя: “Я живу, але чи подобається мені такжити ?” Життя як цінність переживається в почутті “добре, що Я є тут”. Якщолюдина цінує себе, то вона може цінувати інших. Якщо людина недооцінює себе, торозвивається депресія чи інші важкі психічні патології.
Іноді мотивомдіяльності людини є духовне питання: “Я є, але чи маю я право бути таким, як Яє? Чи достойно це? Чи поважають інші мене за це ?” Якщо людина визнає іповажає себе, то вона може легше визнати інших. Людина може визнати інших тоді,коли вона чітко усвідомлює відмінності між собою та іншими. Якщо людина неусвідомлює відмінності між людьми, то це приводить до серйозних особистіснихпорушень.
Людина можесерйозно розмірковувати над питанням про зміст життя: “Для чого я живу? Щопотрібно сьогодні зробити, щоб моє життя було включеним в осмислену цілісність? ” Насправді людина може збагнути зміст життя через справи та ціннісний вибір,через належність до могутніх структур, через власний розвиток та через релігію.Відчуття змісту життя полегшує існування людини в будь-якій складній ситуації.Якщо людина не відчуває або немає змісту життя, то це приводить, як павило, довиникненння різного роду залежностей як хворобливого стану.
Поведінка – цепоняття, яке характеризує взаємодію живих істот з оточуючим середовищем,опосередковану через зовнішню (рухову) та внутрішню (психічну) активність.Фундаментальною складовою поведінки є реактивність і активність. Якщореактивність дає можливість в основному пристосуватися до середовища, тоактивність – пристосовує середовище до себе. Чим вищий рівень організаціїживого організму, тим більшого значення набуває активність особистості, якадозволяє йому виконувати складні завдання, пов`язані з перетвореннямпредметного матеріального світу, а також світу ідеального, духовного в процесівзаємодії з соціумом.
Поведінка людиниописується через характеристику співвідношення реактивності та активності, якіє системоутворюючими факторами власне поведінки. Людина – це багаторівневаієрархічна організована структура (біологічний індивід, соціальний індивід,особистість). Поведінка людини визначається активністю та реактивністю на цихрівнях.
Активність тареактивність – це динамічна характеристика поведінки людини, тобтохарактеристика, яка визначає динаміку психічної діяльності зі сторониінтенсивності, спрямованості і т.п. психічних процесів. Активність тареактивність частіше не залежать від змісту діяльності, її мотивів тацінностей.
Реактивність дає можливістьіндивідууму адаптуватися до будь-якої ситуації і навіть кризової, а активністьдає можливість трансформувати ситуацію.
Активність тареактивність можуть виступати показниками цінностей мотивів людини у вирішеннясуспільних завдань. Активність та реактивність в цих випадках характеризуєтьсяоптимальним поєднанням ініціативи та виконавчості на нормативному,нормативно-особистісному, нормативно-продуктивному та продуктивно-творчомурівнях.
Таким чином, поведінкалюдини характеризує особливу форму взаємодії з оточуючим світом, коли великогозначення набувають вищі психічні форми регуляції, які мають активний, свідомий,цілеспрямований характер і повяз`язані з мисленням, мовою, морально-етичними нормами таправилами.
Одним із джерелформування критичної ситуації в життєдіяльності особистості є стихійне абосвідоме формування негативних соціальних стреотипів та поведінкові установки вполітиичній, духовно-моральній, економічній сферах життя, в способі життя тавзаємовідносинах референтних груп. За допомогою раціонально-когнитивноїпсихотерапії на індивідуально-особистісному рівні і рівні соціальних нормдосягається інтеграція внутрішнього особистісного прийняття та вимушеноговиконання. Пропаганда та реклама повинні формувати єдине психологічне поле

 
13. Приклад проведеннясеансів психотерапії з депресивними клієнтами на основі технічних прийомів А.Бека
Початкові сесії створюютьвідносини співробітництва з пацієнтом, визначення проблеми, вияв неадаптативнихдумок. Аналіз проблеми включає два типа аналізу: функціональний та когнитивний.
Функціональний аналізідентифікує елементи проблеми: як проблема проявляється, в яких ситуаціях,частота цих ситуацій, інтенсивність та продовжуванність проблем на емоційномута поведінковому рівнях. Когнитивний аналіз виявляє думки та образи людини вситуаціях психотравми. Вивчається рівень, до якого пацієнт може контролюватисвої думки та образи.
Доречно не перших сеансахскласти список проблем. Ці проблеми розміщують запріорітетами в якості мішеней психотерапевтичної дії. Основою ієрархізаціїпроблем служить важкість симтомів, питома вага симптомів в структурі життяклієнта. Прийом “зведення проблем”, за Беком, це процес групування проблем зодинаковими причинами. Як правило, симтоми депресій зводяться до низькоїсамооцінки та негативного очікування.
На перших сесіях терапевтактивний, активно спілкується з клієнтом. Клієнт отримує домашнє завдання:досліджувати проблему, записувати основні факти і т.д.
На пізніх сесіях клієнтповинен бути більш активним: аналізувати неадаптивні думки, перепровіряти їх налогічну послідовність і правильність або просто поведінкову перерепровірку якщоці думки конкретно — реалістичні.
Завершується терапія 1 – 2сесіями на протязі останніх 1 – 2 місяців.
Автоматичні думкивиявляються методом спостереження, методом розігрування ролей таперепровіряються в реальних травмуючих обставинах.
Після того, як клієнтпогодиться з психотерапевтом про наявність у нього неадаптивних думок, терапевтпроводить процедури дезактуалізації та розкриття хибності думок.
А.Бек запропонувавслідуючі технічні прийоми:
1.   Декатастрофікація.
2.   Побудженнядо перевірки в реальних діях.
3.   Порівнянняз іншими.
4.   Методвияву логічних невідповідностей.
5.   Методкатарсису, який приводить до того, що пацієнт починає себе жаліти,симпатизувати собі, допомагати собі.
6.   Методідентифікації з позитивним прикладом.
7.   Спонуканнягетероагресії.
8.   Методвідволікання від травмуючих подій.
9.   Методзаписування подій дня.
10.      Імагінальна техніка.
11.      Метод розігрування ролей, щоб клієнт побачив себе зі сторони іоб`єктивізував проблему.
12.       Метод трьох колонок: перша колонка опис ситуації, друга — неадаптивнідумки, третя — корегуючі думки та поведінка.
13.       Метод реатрибуції.
14.       Перевизначення.
15.       Децентрація.
А.Бек рекомендував звертатиувагу на слідуючі неадаптивні думки та способи їх корекції:
1)   “ астенія”компенсується спонуканням до дії;
2)   “ відчай тасуїцид” – підтримка, надання адаптивних моделей поведінки, спонукання до дії;
3)   “самокритичність” — перевірка реальністю;
4)   “ відсутністьнасолоди, задоволення та задоволеності собою, позитивного прийняття себе — щоденник подій дня.
 
14. Метод Стівена Кові у соціально-психологічній роботі зсуїцидальними клієнтами
Зміст методу заключаєтьсяв тому, що клієнта знайомлять з реактивними та проактивними моделями поведінки.
Реактивна модель поведінкичасто використовується суїцидентом. Діями клієнта завжди керують зовнішні об`єктивні обставини: сім`я, співробітники, пасажирив транспорті, покупці в магазинах т.п., а також погода, тприродні явища,політичні події і т. д. Таким чином, особистість будує свою поведінку за моделюподразник — реакція.
Завданняпсихолога ознайомити клієнта з проактивною моделю поведінки. Клієнт повинензрозуміти, що все навпаки залежить від нього. Відповідно до принципівпроактивної моделі для людини найважливіше в її житті є її активність івідповідальність за своє життя. Поведінка людини залежить від її рішень, а невід оточуючих умов. Тому проактивна модель має вигляд: подразник – свободавибору – подразник. Свобода вибору включає в себе чотири компоненти:самосвідомість, уяву, совість, незалежну волю. Свобода вибору це внутрішня силадля реалізації можливостей.
Самосвідомістьвизначається як усвідомлення самого себе. Уява — це здатність створювати щось вголові незалежно від оточуючої дійсності. Совість — це глибоке внутрішнєусвідомлення того, що правильно, а що — ні, визнання принципів поведінки івідчуття того, наскільки наші думки і вчинки їм відповідають. Незалежна воля –це здатність діяти опираючись на самосвідомість, незалежно від всякого впливузовні. Парадигмою даної моделі виступає твердження, що свобода вибору має тіунікальні якості, які роблять нас людьми.
Психотерапіязмінює ціннісний хаос. В процесі роботи збочені цінності змінюють орієнтацію напозитивні. Змість життя стає абсолютною цінністю в порівнянні з беззмістовністюта опустошеністю.
Психотерапіюсуїцидентів краще проводити в спеціальних медико-соціальних закладах, деклієнтам можна надати комплексну допомогу ( в тому числі і стаціонарну).
При роботі зсуїцидентом дуже важливо встановити психотерапевтичний контакт з ним і тількипотім проводити роботу для зняття агресивності та напруги. Наступний етап уроботі – це спрямування думок клієнта в позитивне русло. Цієї послідовності уроботі з суїцидентами обов`язково слід дотримуватись.
15. Приклад психологічноїроботи з жінками в пренатальний та постнатальний період
Прийміть зручну для васпозу, закрийте очі, дихайте спокійно, вільно, глибоко, поступово розслаблюйтевсі м`язи тіла.
В моментабсолютного спокою спитайте себе: “Я дійсно спокійна? Мене нічого не турбує? ”Уявіть образ свого хвилювання, розгляньте його уважно, зробіть його ясним ічітким для себе, на деякий час просто ніби з боку спостерігайте за цим образом.
Відкрийтеочі, намалюйте образ свого хвилювання, використовуючи кольорові олівці.Запишіть все, що вам приходить в голову по поводу цього образу: “ Який смислцього образу? Який смисл цього хвилювання? Які почуття я переживаю споглядаючицей образ? Що мені хочеться зробити з цим образом? “ Подумайте, як ви можетезменшити або взагалі знешкодити це хвилювання. Можливо для цього потрібновиконати певні дії, пройти додаткові обстеження, провести необхідні розмови зблизькими тощо.
Зновуприйміть релаксаційну позу і запитайте себе: “ Чого мені хочеться ?” Уявітьобраз свого бажання, розгляньте його уважно, визначте деталі, спостерігайте занми деякий час в релаксаційній позі. Якщо у вас з`являютьсяпозитивні переживання, радість, тепло, задоволення, то відкрийте очі і намалюйтесвоє бажання кольоровими олівцями. Подумайте, як ви можете виконати своєбажання, визначте терміни та ресурси виконання. Запишіть все це. Ваш малюнок тазапис будуть вашими образами та спонуканнями до дії. Реалізуйте ваше бажання.
16. Приклад психологічного втручання методом керованої уяви в роботі з депресивнимиклієнтами
Креативності впсихотерапії приділяють велику увагу, так як творче пристосування є одним ізосновних методів психологічної корекції. Творче пристосування векзистенціальному підході подібне до мистецтва.Уява та фантазія даютьможливість досліджувати та апробувати нові способи поведінки в небезпечномуоточенні в ситуації “ тут і тепер”. В процесі психотерапевтичного втручанняуява та фантазія розкривають підсвідомі аспекти “Я”, допомагають процесуусвідомлення та ідентифіеації.
Існує багато способівроботи з фантазіями. Один із варіантів, який часто використовують впсихотерапії, є малюнок – мандала. Цей мотод роботи іноді відносять до терапіїмистецтвом. Малюнок-мандала використовують для усвідомленнявнутрішньоособитстісного простору клієнта.
Мандала — санскритськеслово, яке визначає магічне коло. Символічна форма мандали знайдена не тількина Сході. В середньовіччя існували специфічні християнські мандали. К. Юнгвважав мандали тим знаряддям, яким забезпечується порядок в психіці. Тому, зайого словами, “мандали — символ центру собистості.” Виходячи з цього, мандалиможна розглядати, як шлях до завершення гештальту, тому їх використовують і вгештальттерапії. Мандали дозволяють усвідомити та інтегрувати протилежні,полярні сторони особистості.
Для роботи з мандалоюпотрібно вибрати чотири якості, які характеризують особистість. До нихпідбирають чотири любі кольори. В колі на аркуші паперу малюють мандалу, апотім їй придумовують назву. Далі обговорюють мандалу по слідуючим питанням:
–    про що говорить малюнок в цілому ?
–    про що говорять окремі деталі та кольори ?
–    що найголовніше в мандалі?
–    що найбільш влаштовує в мандалі?
–    що зовсім не влаштовує в мандалі?
–    які почуття та асоціації викликає мандала?
–    що зараз хочеться змінити в малюнці, щоб він був більш комфортним длясприйняття?
Мандали часто мають виглядцікавих, гармонічних, абстрактно символічних або конкретно-сюжетних образів, в яких мають місце як міфологічні і космічні образи, так ізображення квітів, рослин, тварин. Де речі, клієнти дуже часто малюють змій,кішок та інших тварин з надто великими очима. Часто психотерапевт рекомендуєтематичні мандали, до конкретного змісту яких опосередковано наштовхує в процесіпсихотерапії. Тематичні назви мандал можуть бути різноманітними: “ Життя”, “Квітка”, “Мрії”, “Світ краси та мудрості”, “ Чарівна рибка у своєму царстві”, “Два світила над малиновим озером”, «Природа бере своє”, “Усмішка дитини”.
Для роботи зфантазіями використовують також метод керованого зображення через уяву тавізуалізацію образу своєї душі. Для цього необхідно сісти в зручній позі,закрити очі, дихати глибоко і природньо, уявити образ свої душі, своїхпереживань. Поступово цей образ окутується оболонкою і перетворюється вбульбашку певного кольору із зображенням в середині. Ця “бульбашка”піднімається над тілом і відлітає у Всесвіт, збагачуючись енергією абовтрачаючи її.
В процесівиконання цєї вправи можуть виникати дивовижні та унікальні образи. Дужеважливо побути з ними наодинці, вивчаючи їх перетворення.
В ціломуробота з фантазіями через малювання мандал та керування уявою значно збагачуєнаші уявлення про внутрішній світ людини.
17. Прикладпсихотерапевтичної роботи з клієнтами, у яких проявляються амбівалентні почуття
Дуже часто увипадку стресової ситуації людина переживає амбівалентні почуття. Наприклад,почуття сорому та гніву, провини та агресії, любові та ненависті тощо. В ційборотьбі переживань та мотивів проявляється один із законів діалектики, так яквнутрішньоособистісні конфлікти створюють умови для змін та руху до новихвідчутів та емоційних переживань. Гармонійне функціонування особистості, їївнутрішня рівновага досягається через усвідомлення різноманітних потягів,потреб, полярних якостей та почуттів, які супроводжують взаємодію протилежнихмотивів. При цьому значення має не консервативне пристосування, а творчаадаптація.
Роботу зполярностями можна проводити слідуючим чином: для кожного з переживаючихвідчуттів, які усвідомлює і визнає клієнт, пропонують підібрати полярну якість.Ця якість буде характеризувати переживання як зовсім протилежне. Ця роботаповинна виконуватись на основі індивідуальних уявлень клієнта про властивостіемоцій. Вибравши пару якостей для роботи в даний момент ( принцип “ тут ітепер” ), можна спробувати послідовно підсилити їх певним рухом, відмітитиконтраст між ними, усвідомити спосіб їх переживання. Потім провести обговоренняпро те, які життєві ситуації викликають дані емоції, який це має позитивнийвплив на діяльність людини, виходячи з теорії про значення емоцій. Таким чином,протилежні якості поступово усвідомлюються і визнаються як позитивний досвід,створюється прецедент креативності, інтеграція протилежностей і прийняттявідповідальності за їх реалізацію в життя. Для роботи з протилежностями можнавикористати принцип “гарячого стільця”. Це одна із ефективнішихгештальтистських технологій.
Увага доідентифікації з власними переживаннями в стресових ситуаціях – стимулюючийфактор в процесі духовного росту кожної конкретної особистості. Цей принцип івикористовується в процесі психотерапевтичного сеансу.
18. Етичні принципипсихотерапії
В роботі з депресивнимиклієнтами діяльність професіонала також регулюється певними етично-моральниминормами, які передбачають певні відношення між учасниками терапевтичногопроцесу. Як вказує Л.Ф. Бурлачук [44], це насамперед,принципи відповідальності ( психотерапевт бере на себе відповідальність заорганізацію, результат та процес терапії), конфіденційність, гуманність.
Тому психотерапевт повиненмати знання по віковій, педагогічній, медичний, загальній та ін. психології.Добра теоретична підготовка, наявність навичок та практичних вмінь забезпечуютьпозитивний терапевтичний процес. Спеціаліст несе відповідальність заправильність психологічного та психіатричного діагнозу, за необхідність участіпсихіатра в терапевтичній роботі.
Терапевт повинен розуміти,що стан гострого психозу передбачає не тільки психотерапевтичне втручання.
Факторами, що ускладнюють проведення психотерапії, є :
–    негативні переконання клієнта щодо ефективності психотерапії абоможливостей психотерапевта зокрема;
–    надмірний рівень тривоги клієнта, який повністю дезорганізує йогоповедінку;
–    відсутність порозуміння, узгодження між клієнтом иа терапевтом щодо метита засобів психотерапії;
–    психічна неадекватність клієнта;
–    нездатність клієнта до психологічного дослідження та рефлексії.
Професійні навички,котрими повинен володіти психотерапевт:
–    уважне відношення до клієнтів, до справи;
–    активне слухання;
–    бути присутнім, не втручаючись активно в події;
–    вміння виказати співчуття;
–    використовувати активне мовчання;
–    не сприймати злобу та агресію на свій рахунок, якщо вона і виказуєтьсявідкрито клієнтом;
–    переказ;
–    перефразування;
–    відображення почуттів;
–    виділення основного;
–    фокусування;
–    питання “обмеження можливостей” та робота в ситуації невизначенності;
–    здатність викликати симпатію клієнта до себе у будь-яких умовахвзаємодії;
–    допомога клієнтам у розумінні, інформування, тобто педагогічні навички;
–    вміти поставити мету та завдання перед клієнтом;
–    розмова на рівні “ти – я” з клієнтом, вміння тримати доцільну дистанцію,а не зливатись з ним чи насторожувати його відчуженням;
–    узгодження плану дій;
–    розташування пріоритетів при вирішенні задач;
–    вміння вирішувати проблеми;
–    оцінювання доцільності та реальності дій.
Соціальніпрацівники відіграють одну із основних ролей у допомозі клієнтам, які опинилисяв скрутних умовах. Серед клієнтів можуть бути помираючі люди та ті, хто понісвтрату. Тому важливо визначити перелік тих знань та практичних компонентів, якінеобхідні для соціальних працівників для виконання їх функцій.
По-перше,соціальні працівники потребують знання про:
1.    Дані емпіричних дослідженньстосовно психологічних реакцій помираючих та тих, хто поніс втрату; відомостіпро групи ризику, тобто клієнтів, в яких реакції можуть розвиватися запатологічними ознаками.
2.    Інтерпретацію данихемпіричних досліджень, можливість використовувати цю інформацію на практиці.
3.    Дані емпіричних дослідженьстосовно втручання соціальних працівників в долю людей, які понесли втрату абознаходяться у важкому стані; питання визначення статусу, влади, повноважень,відповідальності за прийняття рішень, організаційних вимог щодо діяльностісоціального працівника в даних умовах, політики закладів, які представляєсоціальний працівник.
4.    Власний особистісний тапрофесійний досвід переживання втрат та ставлення до втрат; власнуекзистенціальну модель помирання та стану понесення втрати.
По-друге,соціальні працівники повинні вміти виділити фокус інтервенції:
1.    Індивідуум; (помираючий; чилюдина, яка понесла втрату)
2.    Група; (помираючий і той, хтопоніс втрату, сім’я, соціальне оточення, громадські ресурси).
3.    Інші професійні працівники;(медичний персонал в лікарні чи в громаді, соціальні працівники, працівникижеків).
4.    Люди; (непряма інтервенціячерез зміну ставлення та зростання впевненості розуміння помираючих та тих, хтопоніс втрату).
5.    Організація; (вплив політики,розміщення ресурсів).
По-третє, соціальні працівники повинні діяти так, щоб їхбачили:
1.    як таких, які заслуговують на довір’я;які не уникнуть страждання і мінімізують біль клієнта;
2.    як таких, які є надійними;які не відцураються, будуть розсудливими, систематичними та послідовними уроботі;
3.    як таких, які дотримуватимутьсяконфіденційності; не будуть збентеженими, сором’язливими, невпевненими;
4.    як таких, що є уважними;слухатимуть, будуть доступними, рагуватимуть на натяки;
5.    як таких; які намагатимустьзрозуміти значення ситуації, в якій опинився клієнт, будуть аналізувати,вивчати, досіджувати події і намагатися приймати єдино правильні рішення.
По-четверте, соціальніпраціники повинні вміти:
1.спілкуватисявербально та невербально з клієгтами та колегами по професії;
1.        аналізувати, переводити стан проблеми у визначений, з яким можнапрацювати далі;
2.        звільнитися від почуттів страху та втрати контролю;
4. пояснитивідчуття клієнта, потреби та почуття по відношенню до інших;
5. роз’яснитипроцеси взаємодії між клієнтами та іншими, в групах;
6. заохочувативизнання втрати, створення нових відносин, розвиток контролю та самоповаги;
7. просуватисявперед, ставити цілі, визнавати альтернативні джерела допомоги та незалежність.
Робота з помираючими татими, хто поніс втрати, не вимагає унікальних методів. Та така робота, насправді, потребує готовність соціальногопрацівника практично вирішувати важливі екзистенгціальні питання про смерть тавтрату.

ДодаткиДодаток1. Метод інтерв’ю у роботі зпомираючою людиною
Пацієнту можуть завпропонуватидопомогу соціального працівника через дві причини: або пацієнт має певніпобоювання щодо своєї роботи, сім’ї, фінансів і т.д., або він може бути занадтовибагливим, важким пацієнтом, “закритим”. Ці питання слід брати до увагисоціальним працівникам ще до проведення інтерв’ю. Слід на перед продумати імісце проведення інтерв’ю, бо важкохворі пацієнти не можуть вільно пересуватисяі в таких випадках воно, зазвичай, проводиться на лікарняному ліжку. Слід такожспівпрацювати і з медичним персоналом, бо не бажано, щоби в середині інтерв’юмолодший медичний персонал прийшов викнувати медичні процедури, наприклад,брати зразки крові для аналізу. Багато наукової літератури також присвяченопитанню організації самого інтерв’ю. Ітерв`ю повинно мати мету, структуру, тобто мати початок, середину та кінець.Завданням соціального працівника є визначити вимоги клієнта, узгодити мету,уточнити способи досягнення мети, спрямовувати та узгоджувати взаємодію. Cross [45] визначив основні критерії, якихнеобхідно дотримуватись при проведенні інтерв’ю: цілеспрямованість,наголошування на індивідуальності та на загальних закономірностях, найменшаконцентрація уваги на соціальних та культурних вигодах та обмеженнях дляінтерв’юера та того, у кого беруть інтерв’ю. Початкова фаза
Початком інтерв’ює той момент, з якого соціального працівника запросили до пацієнта, який маєпевні побоювання з приводу конкретного втручання. Працівник повиненусвідомлювати, що він повинен надати клієнту можливість виразити своїпобоювання і використовувати такі речення, як, наприклад, “Я розумію, що Випереживаєте з приводу … і я тут для того, щоб ми вирішили, як владнати цепитання… або будь-яке інше, яке Вас турбує”. В будь-якому інтерв’ю вмінняслухати обережно, споглядати та визначати натяки на проблему є важливими.Головним питанням є намагання зрозуміти: чи людина усвідомлює, що вона помирає,чи має бажання говорити про це, чи хоче зробити специфічні плани на майбутнє іт.д. Крім цього, соціальний працівник повинен демонструвати через свої манери,що він є готовим розділити ці проблеми з пацієнтом. Техніка уникнення можедомінувати лише тоді, коли соціальний працівник впевнений, що він володієінформацією про діагноз та прогноз, про які пацієнт сам не знає, і боїться, щотака інформація може відкритися під час інтерв’ю. Якщо соціальний працівниксидітиме на відстані, уникатиме контакту віч-на-віч, буде дуже формальним,мінімізуватиме важливість проблеми пацієнта, не буде спроможним скластидомовленість про досягнення певних цілей і т.д., тоді це приведе до того, щоклієнт почне не довіряти та визначить для себе безвихідний стан. Такий підхідвідразу ж вкаже на те, що соціальний працівник уникає клієнта. Тому, з самогопочатку інтерв’ю соціальний працівник має налагодити невербальний контакт,проілюструвати бажання співпрацювати з клієнтом. Важливо також пам’ятати, щоклієнт споглядатиме та інтерпретуватиме вміння соціального працівника діяти такомунікувати. Таким чином, початкову фазу інтерв’ю можна характеризувати, як“розвідку” та початкове обговорення з приводу форм та змісту комунікації. Середня фаза
Соціальнийпрацівник допомагає прояснити природу труднощів, встановити приорітети,узгодити план дій.
Природа труднощівможе бути як простою, так і складною.
У одному випадкутипом труднощів можуть бути такі: дружина не може частіше відвідувати клієнта влікарні, бо у них мала дитина і нема з ким її залишити (її вирішенням будеорганізація нагляду за дитиною на час відвідування клієнта в лікарні); якщоклієнт повертається додому і живе один, то може виникнути проблем організаціїнагляду вдома (її вирішенням буде отримання допомоги вдома, залучаючиволонтерський сектор, сусідів з метою відвідування, роблення покупок, вибиранняпенсії тощо).
В іншому випадкуклієнт знає або підозрює про свою хворобу, а тому або хоче поговорити про неї,або просто хоче усвідомити факт хвороби і не тримати це в собі, можливозахищаючи когось іншого від цієї інформації. В таких випадках, клієнтнатякатиме на свою хворобу для того, щоб “перевірити” соціального працівника чивін відкритий до такого підходу. Клієнт використовуватиме такі речення, як,наприклад, “Має бути якась причина чому мої справи не йдуть на краще”, або “Ябоюсь, що мої діти виростуть без мене” і т.д. В таких випадках соціальнийпрацівник може “попастись на гачок” і не знати як реагувати в таких ситуаціях.Тому, часто доводиться використовувати тактику уникнення через вправи, якізводяться до контролю над незначними змінами у виразі обличчя, щоб не вказатина тривогу; над фізичними рухами у напрямку від клієнта; нагадування щодосправжньої проблеми, яку вони щойно обговорювали (наприклад, фінансовіпитання); продовження бесіди ніби нічого не сталося і т.д. Інакше клієнт можепочуватися незручно, тому що він розуміє, що його соціальний працівник не можесправитися з цією проблемою, або нещасним, бо вияснилось, що ще одна спробаподілитися своїми побоюваннями та надіями залишилася марною. На цьому інтерв’юможе бути ефективним, якщо соціальний працівник спробує сказати: “Мені шкода,але Ви захопили мене зненацька цим питанням”, або “Мені шкода, але я щойнороздумовував над Вашим питанням (наприклад, фінансовими труднощами клієнта),але здається є ще щось, що турбує Вас”. Слід пам’ятати, що клієнт не завждихоче розмовляти про питання хвороби, а лише тестує соціального працівника.Найкращим способом продовжити інтерв’ю є показати клієнту, що залишаєтьсяможливість змінити його стан або продовжити розмову у тому руслі, яке цікавитьклієнта. Уважність, конфіденційність, тривала фізична близькість говоритьклієнту про таку можливість. Цю ситуацію соціальний працівник може покращити,поставивши питання: “Хтось говорив з Вами про Вашу хворобу або Ваші справи?”,або “Що змушує Вас думати, що Ви не зможете побачити, як ростуть Ваші діти?”.
Також існує такаможливість, коли клієнт продовжуватиме говорити про свою проблему, але будедумати про свою хворобу. Він не буде впевнений, чи він хоче згадувати про неї,або чи соціальний працівник є тою людиною, перед якою слід згадувати про своюхворобу. Симптоми такого ставлення до інтерв’ю є неспокійність, уникненняконтакту віч-на-віч, не слідкування за розмовою, поява “смутних ноток” в тоніголоса. В такому випадку соціальний працівник може запитатись, чи є щось таке,що ще турбує клієнта, або прокоментувати нещасливий вигляд обличчя клієнтатощо. Якщо клієнт каже, що з ним все в порядку, то це лише можливістьзапевнитися, що соціальний працівник завжди поруч, якщо виникне потреба вобговорення будь-якої проблеми.
Іншою можливістює та, що клієнт підніме відкрито проблему своєї хвороби, а соціальний працівникповинен бути готовим обговорити її без побоювань. Фаза закінчення інтерв’ю
Якщо інтерв’юфокусувалось на усвідомленій проблемі клієнта, соціальний працівник повиненвпевнитись, що він зібрав усю необхідну інформацію, що було досягнутодомовленості про заплановану діяльність, що є все необхідне для написання йогозвіту. Якщо інтерв’ю захопило і проблему хвороби клієнта, то воно мало бторкнутися і ряду специфічних проблем та труднощів в процесі узгодження мети тадій. Якщо хвороба пацієнта усвідомлювалася мовчки без наступного опрацювання,необхідно, щоб соціальний працівник організував ще одну зустріч з пацієнтом,щоб запевнити його, що соціальний працівник “не віддаляється” через хворобуклієнта.
Соціальнийпрацівник може спробувати завершити інтерв’ю на тій основі, що проблема клієнтабула вияснена, план дії був узгоджений, або було призначено наступне інтерв’ю.Людина, яка перебуває між життям і смертю, часто використовує тактику підняттяякогось болючого питання саме тоді, коли соціальний працівник вважає, щозавершив інтерв’ю. В такому випадку соціальний працівник повинен продовжитидане інтерв’ю з тим, щоб організувати додаткове якомога швидше.
Важливо також пам’ятати,що соціальному працівнику слід підтримувати надію у важко хворих людей. Цеозначає, що не слід торкатися в процесі комунікації питання смерті чипомирання, слід ставитися до цієї проблеми як до того факту, що хтось маєсерйозну хворобу, яку на даний момент не можна вилікувати. Таке “уникнення”може стати надією для клієнта, що він зможе побороти хворобу, що подальшелікування зможе допомогти. Тільки таким способом рекомендують розмовляти продіагноз серйозно хворої людини і звертатись до невизначеного поки майбутнього,усвідомлювати, що лікування ніяк не пов’язане з інформацією про процеспомирання.
Що може хотітиобговорювати клієнт
Клієнт може матипросте бажання поговорити про його змішані почуття злості, спантеличення,страху і т.д., можливість просто виразити себе, виговоритись перед кимось, накого можна покластись, кому можна довіряти. Людина, яка помирає, схильнавиражати “море” почуттів, якщо їй це дозволено. Вона може відчувати злість навесь світ або по відношенню до інших людей. Почуття клієнта можуть виражатися впитаннях, які він піднімає: “Чому я?”, у звинуваченнях: “Ніхто мною нецікавиться”, або “Це – не чесно”, або “Це мало б статися з кимось, хто вжепрожив своє життя”. Соціальний працівник не повинен багато говорити в цей час,має толерувати такі ремарки і показувати, що людина може виговоритися і віннікуди не поспішає.
Коли клієнтсердитий, соціальний працівник: 1) може дозволити клієнту виражати свій гнів,бо це нормально і прийнятно; 2) може пояснити клієнту, що медичному персоналуважко толерувати гнів, бо вони й так переживають через пацієнта; 3) можепояснити медичному персоналу та сім’ї клієнта, що такий гнів є природнім, ненаправленим особисто до когось, пов’язаний з відчуттями фрустрації та безсилля;4) може показати клієнту, що той порушує домовлені правила соціальноївзаємодії.
Клієнт також може відчувати депресію та сумувати. В такихвипадках соціальний працівник має: 1) усвідомити реалії клієнта, продовжуватистверджувати у ньому відчуття єдності та само-поваги; 2) діяти як міст міжклієнтом та іншими та допомогти впорядкувати їх реалії; 3) в той час якусвідомлення реальності ситуації клієнта змінилось, ілюструвати можливості дляклієнта важливої участі у формуванні та стверджуванні спільної реальності дляінших.
Соціальнийпрацівник не повинен боятися запитувати або уточнювати, так як це запевняєклієнта, що те, що той говорить має певне значення; що клієнт є індивідуумом,який все ще має сказати щось корисне та цікаве про його життя.
Пацієнт можепроходити через певні втрати в процесі просування до настання смерті: втраченіможливості; речі, які він вже ніколи не зможе робити; стан речей, які вінвважав невпорядкованим, але так і не зможе вже його змінити; втрата сім’ї тадрузів; втрата задоволення; втрата відповідальності за виховання дітей тощо[46]. На цьому етапі пацієнт може відкрити бажання переглянути все своє життя.Виникають в пам’яті такі події, які в момент відбування, не мали жодного абомали незначне значення, а тепер набули великого значення через хворобупацієнта. Соціальний працівник може заспокоїти клієнта, що він розумієважливість впорядкування речей, бо іншої такої нагоди може і не бути.
Помираюча особаможе проживати конфлікт між тим, що важливі люди не будуть переживати через їїсмерть. Тут соціальний працівник не може змінити ситуацію на кращу, але можезапевнити, що цей момент є важливим для пацієнта.
З наближеннямсмерті пацієнт може перестати працювати над собою, соціальна взаємодія стаєменш важливою, зникає бажання розмовляти, жартувати тощо. Саме в цей моментнеобхідними є спокійне сприйняття та розуміння відходу пацієнта від соціальнихвідносин.
Часто друзіта родичі не спроможні зрозуміти, що хтось може перестати боротися за життя ірозуміють примирення пацієнта з смертю як особисте нехтування. Знову ж таки,соціальний працівник повинен пояснити, що це – загальна реакція, а неперсональна відмова, повинен допомогти іншим глянути на реальність очимапацієнта.
Додаток 2. Використання груповоївзаємодії у роботі з помираючими клієнтами
Наукові дискусіїз приводу соціальної роботи визначили необхідність індивідуальних (one-to-one) відносин між працівником іклієнтом. Слід відмітити, що групова взаємодія також може нести позитивніаспекти. Goodyear [47] займався проблемою використання групз метою допомоги людям, в котрих встановлено захворювання раку. Початковоюпричиною намагань допомогти пацієнтам таким методом було їх почуттяізольованості та особисте збентеження. Тому треба було знайти спосіб показатиклієнтам, що вони неодинокі з їх побоюваннями та фізичними проблемами. Окрімтого, дослідники сподівалися, що пацієнти зможуть сприймати реальність їхтеперішньої ситуації та накреслити план кращого використання часу, який їмзалишилося прожити.
Goodyear описує, що групові обговорення, якправило, розвиваються на трьох чітко визначених стадіях:
1.    Пацієнти виражаютьзанепокоєння та злість, часто скаржачись, що інші бачать їх “тривожними”, щоблизькі не можуть справитися зі своїми негативними почуттями іуникаютспілкування з ними. Всі члени групи виражали свій страх через втрачанняемоційного та інтелектуального контролю. Вони вказували на постійний конфліктміж усвідомленням та запереченням хвороби.
2.    Цю стадію можна визначититерміном “нерішучості”, “коливання”, руху від вираження гніву до визнаннястраху та фрустрації, суму через втрату.
3.    На третій стадії “прийняття”пацієнти починали сприймати індивідуадьний вплив хвороби, вирішувати практичніпитання взаємодії з медичним персоналом, оцінювати способи, якими вониреагували на людей та ситуації і до, і на протязі періоду опікування. На цьомуетапі група створила таку атмосферу, в якій пацієнти могли спонтанно виражатисвої почуття без страху, що у відповідь їх проженуть. Пацієнти вже були сердитівласне на свою хворобу. Вони звільнилися від напруги, яка на них накладаласьчерез фактичну реакцію інших і змогли розробити стратегії для вміння впоратисяз поведінкою інших.

Додаток 3. Модифікованашкала виміру одинокості UCLA
Інструкція:Вкажіть, як часто ви відчуваєте стан, описаний у кожному з нижченаведенихпунктів. Обведіть колом бал для кожного пункту. Ніколи Рідко Іноді Часто *Я відчуваю, що знаходжуся в злагоді з навколишніми людьми. 4 3 2 1 Я відчуваю труднощі в дружньому спілкуавнні. 1 2 3 4 Немає нікого, до кого я міг би звернутися 1 2 3 4 *Я не почуваю себе самотнім 4 3 2 1 *Я відчуваю себе частиною групи друзів 4 3 2 1 *У мене багато загального з оточуючими людьми. 4 3 2 1 Я більше не замикаюся в собі 1 2 3 4 Ніхто з навколишніх не розділяє моїх інтересів і думок 1 2 3 4 *Я – людина, яка легко віддаляється від людей. 4 3 2 1 *Є люди, до яких маю глибокі почуття. 4 3 2 1 Я почуваю себе покинутим 1 2 3 4 Мої соціальні зв`язки не глибокі 1 2 3 4 Ніхто не знає мене по-справжньому 1 2 3 4 Я почуваю себе ізольованим від інших людей 1 2 3 4 *Я можу знайти друзів як тільки я цього захочу 4 3 2 1 *Є люди, які по-справжньому розуміють мене 4 3 2 1 Я нещасливий від того, що так віддалений від людей. 1 2 3 4 Люди навколо мене, але не зі мною 1 2 3 4 *Є люди, з якими я хочу поговорити. 4 3 2 1 *Є люди, до яких я можу звернутися. 4 3 2 1
Загальний бал шкалискладається з балів, отриманих по всіх двадцяти пунктах. Отриманий результатспіввідноситься з нормативними результатами відповідної групи обстежуваних.
Середній бал по шкалісамотності UCLA для різних вікових груп:

Вікова група Кількість респодентів, чол. Середній бал самотності Стандартне відхилення 18-30 років 149 8,31 2,02 31-40 років 94 8,17 1,97 41-50 років 53 7,51 1,88 51-60 років 52 7,86 2,32 Старше 60 років 34 7,26 2,63
Дослідження,проведені за допомогою шкали UCLAпоказали, що результати, отримані по зазаначеній, суттєво корелюють зізначеннями показників: почуття занедбаності, депресії, порожнечі,безнадійності, ізольованості і замкнутості.

Додаток4. Тест діагностики одинокості
Тестзапропонований трьома авторами: Д. Расел, Л. Пепло, М. Фергюсоном.
Мета:Дослідження рівня суб`єктивного відчуття людиною своєїодинокості. Стан одинокості може бути пов`язаний зтривожністю, соціальною ізоляцією, депресією, нудьгою. Необхідно розрізнятиодинокість як стан вимушеної ізоляції і як намагання до одинокості, потребу водинокості.
Інструкція:Вам пропонується ряд тверджень Розгляньте послідовно кожне та оцінітьїх з точкизору частоти їх прояву у Вашому житті при допомозі чотирьох варіаньіввідповідей: “часто”, “іноді”, “рідко”, “ніколи”. Вибраний варіант відмітьте знаком «+». Твердження Часто Іноді Рідко Ніколи Я нещасливий, займаючись багатьма справами в одинокості. Мені нема з ким розмовляти Для мене нестерпно бути таким одиноким Мені не вистачає спілкування. Я відчуваю, ніби мене ніхто не розуміє. Я перебуваю в очікуванні, що люди зателефонують позвонять або напишуть мені. Нема нікого, до кого я міг би звернутися. Я зараз більше ні з ким не перебуваю в близьких стосунках. Ті, що мене оточують не поділяють мої інтереси та ідеї. Я відчуваю себе покинутим. Я не здатний розслабитись та вільно спілкуватися з тими, хто мене оточує. Я відчуваю себе повністю одиноким. Мої соціальні відношення і зв`язки поверхневі. Я вмираю за компаніями та спілкуванням В дійсності ніхто не розуміє мене.  Відчуваю себе ізольованим від інших Я нещасливий, будучи таким відкинутим. Мені важко заводити нових друзів. Я відчуваю себе виключеним та ізольованим іншими. Люди навколо мене, але не зі мною.
Обробкарезультатів та інтерпретацій.
Підраховуюєтьсякількість кожного з варіантів відповідей… Сума відповідей “часто” помножуєтьсяна три, “іноді” — на два, “рідко” – на один, “ніколи” — на 0. Отриманірезультати сумуються. Максимально можливий показник одинокості — 60 балів.
Високустепінь одинокості вказують від 40 до 60 балів, від 20 до 40 балів — середнійрівень одинокості, від 0 до 20 балів – низький рівень одинокості.

Додаток 5. Шкала депресій
Якщо сума балів за даноюшкалою, більша за 9, то Вас непокоїть депресія. Звертайтеся до лікаря абоконсультанта.
На протязі останнього
місяця ви Зовсім ні Небагато
Достатньо
сильно
Дуже
сильно Страждали від безсоння 1 2 3 Відчували сум 1 2 3 Відчували, що все робите через силу 1 2 3 Відчували зниження енергії 1 2 3 Відчували відчуття одинокості 1 2 3 Відчували майбутнє безнадійним 1 2 3 Не отримували задоволення від життя 1 2 3 Відчували беззмістовність існування 1 2 3 Відчули, що все радісне пропало з ващого життя 1 2 3 Відчували себе пригніченим навіть тоді, коли знаходитесь з сім`єю та друзями 1 2 3 Кількість балів /> /> /> /> /> />
         
Загальна сума балів —
Якщо Ви набираєте, більше9 балів, то Вас непокоїть деперсія.

Дод.6. Шкала основнихсимптомів депресій
ІнструкціяВам запропонований перелік основних проявів депресії. Після кожного симптому залишене місце для відповіді “так” або “ні”. Якщо ви відповідаєте “так” на п`ять або більше питань і цей стан вас непокоїть протягом двох тижнів, то, очевидно, ви страждаєте депресією і вам необхідно звернутися за професійною допомогою до психолога або до лікаря. Дратівливість Відчуття провини та\або безпорадності Неможливість сконцентруватися або прийняти рішення Відчуття хвилювання, неспокою Погіршення апетиту Втрата інтересу до свого зовнішнього вигляду Втрата інтересу до любимих занять Труднощі пов`язані з засинанням або пробудженням вночі та неможливістю заснути знову Труднощі піднімання вранці Постійне відчуття стомлення\втрати енергії Зміна ваги Фізичні симптоми такі, як головна біль або біль в спині

Додаток 7. Методикадиференціальної діагностики депресивних станів за Жмуровим В.А.
Інструкція: читайте кожнугрупу питань та вибирайте підходячий варіант відповіді — 0, 1, 2 або 3.
1.0.Мій настрій зазразпригнічений не сильніше, ніж звичайно.
1.1.Напевно, мій настрійзараз пригнічений більше, ніж звичайно.
1.2.Так, мій настрій зараз більш пригнічений, ніж звичайно.
1.3. Мій настрій зараз пригнічений набагато сильніше, ніж звичайно.
1.0.    2.0. Я відчуваю, що у мене нема журливого настрою.
1.1.    2.1. У мене іноді буває такий настрій.
1.2.    2.2. У мене часто буває такий настрій.
1.3.    2.3. Такий настрій у мене буває постійно.
3.0. Я не почуваю себе так, ніби я залишився без чогось дуже важливогодля мене.
3.1. У мене іноді буваєтаке відчуття.
3.2. У мене часто буваєтаке відчуття.
3.3. Япостійно відчуваю себе так, ніби я залишився без чогось дуже важливого длясебе.
4.0.У мене небуває відчуття, ніби моє життя зайшло в тупик.
4.1.У мене іноді буваєтаке відчуття.
4.2.У мене часто буваєтаке відчуття.
4.3. Я постійно відчуваю себе так, ніби моє життя зайшло в тупик.
5.0. У мене небуває відчуття, ніби я зістарився.
5.1. У мене іноді буваєтаке відчуття.
5.2. У мене часто буваєтаке відчуття.
5.3. Я постійно відчуваю,ніби я зістарився.
6.0. У мене не буває стану, коли на душі дуже важко.
6.1. У мене іноді буває такий стан.
6.2. У мене часто буває такий стан.
6.3. Я постійно находжуся в такому стані.
7.0. Я завжди почуваю себеспокійно, думаючи про своє майбутнє.
7.1. Напевно майбутнєнепокоїть мене дещо більше, ніж звичайно.
7.2. Майбутнє непокоїтьмене значно більше, чим звичайно.
7.3. Майбутнє непокоїть мененабагато більше, чим звичайно.
8.0. В своєму минулому ябачу поганого не більше, чим звичайно.
8.1. В своєму минулому ябачу поганого дещо більше, ніж звичайно.
8.2. В своєму минулому ябачу поганого значно більше, ніж звичайно.
8.3. В своєму минулому ябачу набагато більше поганого, ніж звичайно.
9.0. Надій на краще у менене менше, ніж звичайно.
9.1. Таких надій у менедещо менше, ніж звичайно.
9.2. Таких надій значноменше, ніж звичайно.
9.3. Надій накраще у мене набагато менше, ніж звичайною.
10.0. Я лякливий не більшезвичайного.
10.1.   Я лякливий дещобільше звичайного.
10.2.   Я лякливийзначно більше звичайного.
10.3.   Я лякливийнабагато більше звичайного.
11.0. Добре відчуттятішить мене, як і раніше.
11.1.   Я відчуваю, щодобре відчуття тішить мене дещо менше попереднього.
11.2.   Воно тішить менезначно менше попереднього.
11.3.   Я відчуваю, щовоно тішить мене набагато менше попереднього.
12.0.У мене нема відчуття,що моє життя беззмістовне.
12.1.   У мене інолібуває таке відчуття.
12.2.   У мене частобуває таке відчуття.
12.3.   Я постійновідчуваю себе так, ніби моє життя беззмістовне.
13.0. Я схильнийображатися не більше, ніж звичайно.
1.        Напевно, я схильний ображатися дещо більше, ніж звичайно.
2.        Я схильний ображатися значно більше, ніж звичайно.
3.        Я схильний ображатися набагато більше, ніж звичайно.
14.0. Яотримую задоволення від приємного, як і раніше.
14.1. Яотримую таке задоволення дещо менше, чим раніше.
14.2. Яотримую таке задоволення значно менще, ніж раніше.
14.3.Я неотримую тепер задоволення від приємного.
15.0.   Звичайно я не відчуваю провини, якщо на це нема причини.
15.1.   Інодія відчуваю себе так, ніби я в чомусь винуватий.
15.2.   Ячасто відчуваю себе так, ніби в чомусь-то я винуватий.
15.3.   Япостійно відчуваю себе так, ніби в чомусь-то я винуватий.
16. 0. Якщощось у мене не так, я звинувачую себе не більше звичайного.
16.1 Язвинувачую себе за це дещо більше звичайного.
16.2 Язвинувачую себе за це значно більше звичайного.
16.3. Якщо умене щось не так, я звинувачую себе набагато більше звичайного.
17.0.Звичайно у мене не буває ненависті до себе.
17.1. Інодібуває, що я ненавиджу себе.
17.3. Частобуває так, що я себе ненавиджу.
17.3. Япостіно відчуваю, що я себе ненавиджу.
18.0. У менене буває відчуття, ніби я загруз в гріхах.
18.1. Теперу мене іноді буває це відчуття.
18.2. Тепер у мене частобуває це відчуття..
18.3. Тепервідчуття у мене постійно.
19.0. Язвинувачую себе за поступки інших не більше звичайного.
19.1. Я звинувачую себе заних дещо більше звичайного.
19.2. Я звинувачую себе заних значно більше звичайного.
19.3. Я за проступки іншихзвинувачую себе набагато більше звичайного.
20.0. Стану, коли всездається беззмістовним, у мене, звичайно, не буває.
20.1. Іноді у мене буваєтакий стан.
20.2. Тепер у мене частобуває такий стан.
20.3. Цей стан тепер менене покидає.
21.0. Відчуття, що язаслужив кару, у мене небуває.
21.1 Тепер іноді буває умене таке відчуття.
21. 2. Воно часто буває умене.
21.3. Це відчуття у менетепер практично не проходить.
22.0. Я бачу у собі неменьше доброго, ніж раніше.
22.1. Я бачу у собі дещоменьше доброго, ніж раніше.
22.2. Я бачу у собі значноменьше доброго, ніж раніше.
22.3. Я бачу у собінабагато меньше доброго ніж раніше.
23.0. Звичайно, я думаю,що у мене поганого небільше, ніж у інших.
23.1. Іноді я думаю, що умене поганого більше, ніж у інших.
23.2. Я часто так думаю.
23.3. Я постійно думаю, щопоганого у мене більше, ніж у інших.
24.0. Бажання померти умене не буває.
24.1. Це бажання у менеіноді буває.
24.2. Це бажання тепер умене буває часто.
24.3. Таке бажання теперпостійно у мене.
25.0. Я ніколи не плачу.
25.1. Я іноді плачу.
25.3. Я плачу часто.
25.3. Я хочу плакати, алесліз у мене вже нема.
26.0. Я не відчуваю, що ядратівливий.
26.1. Я дратівливий дещобільше звичайного.
26.2. Я дратівливий значнобільше звичайного.
26.3. Я дратівливийнабагато більше звичайного.
27.0. У мене не буваєстану, коли я не відчуваю своїх емоцій.
27.1. Іноді у менен буваєтакий стан.
27.2. У мене часто буваєтакий стан.
27.3. Такий стан у менетепер не проходить.
28.0.Моя розумоваактивність ніяк не змінилася.
28.1. Я відчуваю теперякусь «неясність» у свої думках.
28.2. Я відчуваю тепер, щоя сильно «отупів», ( « в голові мало думок»).
28.3. Я зовсім ні про щотепер не думаю.(«голова пуста»).
29.0. Я не втративінтересу до інших людей.
29.1. Я відчуваю, щопопередній інтерес до людей дещо зменшився.
29.2. Я відчуваю, що мійінтерес до людей набагато зменшився.
29.3. У мене зовсім пропавінтерес до людей («я нікого не хочу бачити»).
30.0. Я приймаю рішення які раніше.
30.1 Мені важче прийматирішення, ніж ранішею.
30.2. Мені набагато важчеприймати рішення, ніж раніше.
30.3 Я вже не можу самприйняти ніяких рішень.
31.0. Я не меншпривабливий, ніж раніше.
31.0.1. Напевно, я дещоменш привабливий, ніж раніше.
31.2. Я значно меншпривабливий, ніж звичайно.
31.3. Я відчуваю, щовиглядаю тепер просто спотворено.
32.0. Я можу працювати, якзвичайно.
32.1. Мені дещо важчепрацювати, ніж звичайно.
32.2. Мені значно важчепрацювати, ніж звичайно.
32.3. Я зовсім не можутепер працювати ( «все валиться з рук»).
33.0.Я сплю не гірше, ніжзавжди.
33.1. Я сплю дещо гірше,ніж завжди.
33.2 Я сплю значно гірше,ніж завжди.
33.3. Я тепер зовсім несплю.
34.0. Я стомлююся небільше, ніж завжди.
34.1. Я стомлююся дещобільше, ніж завжди.
34.2. Я стомлююся значнобільше, ніж завжди.
34.3. В мене вже неманіяких сил робити що-небудь.
35.0. Мій апетит не гіршийзвичайного.
35.1. Мій апетит дещогірший звичайного.
35.2. Мій апетит значногірший звичайного.
35.3. Апетиту у мене теперзовсім нема.
36.0. Моя вага залишаєтьне змінною
36.1. Я трохи схуд заостанній час.
36.2. Я замітно схуд заостанній час.
36.3. За останній час ядуже схуд.
37.0. Я дорожу своїмздоров`ям як звичайно.
37.1. Ядорожу своїм здоров`ям менше, ніж звичайно.
37.2. Ядорожу своїм здоров`ям набагато менше, ніж звичайно.
37.3. Язовсім не дорожу своїм здоров`ям.
38.0. Яцікавлюсь сексом як і завжди.
38.1. Я дещоменше цікавлюсь сексом, ніж завжди.
38.2 Яцікавлюсь сексом значно менше, ніж раніше.
38.3. Язовсім втратила інтерес до сексу.
39.0.Я невідчуваю, що моє “Я” якось змінилося.
39.1. Теперя відчуваю, що моє “Я” дещо змінилося.
39.2. Теперя відчуваю, що моє “я” значно змінилося.
39.3.   Моє “Я” так зміниломся, що я тепер не впізнаю себе.
40.0. Явідчуваю біль як звичайно.
40.1. Явідчуваю біль сильніше, ніж звичайно.
40.2. Явідчуваю біль слабше, ніж звичайно.
40.3. Ямайже не відчуваю тепер болі.
41.0. Деякірозлади ( сухість в роті, серцебиття, закрепи, задуху) в мене бувають не частіше,ніж звичайно.
41.1. Цірозлади бувають у мене частіше, ніж звичайно.
41.2. Деякіз цих розладів бувають у мене значно, ніж звичайно.
41.3. Цірозлади бувають у мене набагато частіше звичайного.
42.0. Вранцімій настрій звичайно негірший, ніж ближче до вечора.
43.1. Вранцінастрій у мене дещо гірший, ніж ближче до вечора.
42.2. Вранцімій настрій значно гірший, ніж ближче до вечора.
42.3. Вранцімій настрій набагато гірший, ніж ближче до вечора.
43.0. У менене буває спаду настрою навесні ( восени).
43.1. Такеодного разу у мене було.
43.2. Зімною таке було два чи три рази.
43.3. Зімною було таке багато разів.
44.0.Поганий настрій у мене буває, але це продовжується недовго.
44.1.Пригнічений настрій у менен може продовжувати до тижня або до місяця.
44.2.Пригніяений настрій у мене може продовжуватися місяцями.
44.3.Пригнічений настрій у мене може продовжуватися до року і навіть більше.
Інтерпретаціяданих.
Визначаєтьсясума відмічених номерів відповідей з кожного блоку (вони одночасно є і балами).
1 – 9 — депресія відсутня, або незначна.
10 — 24 — депресія мінімальна
25 – 44 — депресія легка
45 – 67 — депресія помірна
68 — 87 — депресія виражена
88 і більшедепресія глибока

Дод.8. Опитувальник САН.
Мета: Оперативна оцінкасамопочуття, активності, настрою.
Інструкція.
Вам пропонується описатисвій стан, який Ви відчуваєте на даний момент, за допомогою таблиці, якаскладається із 30 полярних ознак. Ви повинні в кожній парі відмітити ту цифру,яка відповідає тому рівню відповідної характеристики, яка найбільш точно описуєВаш стан.Самопочуття хороше 3 2 1 0 1 2 3 Самопочуття погане Почуваю себе сильним 3 2 1 0 1 2 3 Почуваю себе слабим Пасивний 3 2 1 0 1 2 3 Активний Малорухливий 3 2 1 0 1 2 3 Рухливий Веселий 3 2 1 0 1 2 3 Сумний Хороший настрій 3 2 1 0 1 2 3 Поганий настрій Працездатний 3 2 1 0 1 2 3 Розбитий Повний сил 3 2 1 0 1 2 3 Знесилений Повільний 3 2 1 0 1 2 3 Швидкий Бездіяльний 3 2 1 0 1 2 3 Діяльний, активний Щасливий 3 2 1 0 1 2 3 Нещасний Життєрадісний 3 2 1 0 1 2 3 Хмурий Напружений 3 2 1 0 1 2 3 Розслаблений Здоровий 3 2 1 0 1 2 3 Хворий Апатичний 3 2 1 0 1 2 3 Захоплений Байдужий 3 2 1 0 1 2 3 Схвильований Запальний 3 2 1 0 1 2 3 Смутний Радісний 3 2 1 0 1 2 3 Сумний Відпочивший 3 2 1 0 1 2 3 Стомлений Свіжий 3 2 1 0 1 2 3 Виснажений Сонливий 3 2 1 0 1 2 3 Збуджений Бажання відпочити 3 2 1 0 1 2 3 Бажання працювати Спокійний 3 2 1 0 1 2 3 Стурбований Оптимістичний 3 2 1 0 1 2 3 Песимістичний Витривалий 3 2 1 0 1 2 3 Виснажливий Бадьорий 3 2 1 0 1 2 3 Млявий Важко думає 3 2 1 0 1 2 3 Розмірковує легко Розсіяний 3 2 1 0 1 2 3 Уважний Повний надій 3 2 1 0 1 2 3 Розчарований Задоволений 3 2 1 0 1 2 3 Незадоволений
Обробка даних.Припідрахунку крайня ступінь вираженості негативного полюсу пари оцінюється в одинбал, крайня ступінь вираженності позитивного полюсу пари в сім балів. При цьомупотрібно враховувати, що полюси шкал постійно змінюються, але позитивні станизавжди отримують позитивні високі бали, а негативні — низькі. Отримані балигрупуються у відповідності з ключем в три категорії і підраховують кількістьбалів по кожній із них.
Самопочуття ( сумабалів по шкалам): 1, 2, 7, 8, 13, 14, 19, 20, 25.
Активність: 3, 4,9, 10, 15, 16, 21, 22, 27, 28.
Настрій: 5, 6, 11,12, 17, 18, 23, 24, 29, 30.
Отримані результати покожній категорії ділять на 10. Середній бал шкали рівний 4. Оцінка, щоперевищує 4 бали говорить про сприятливий стан досліджуваного, оцінка нижче 4свідчить про обернене. Нормальна оцінка стану лежить в діапазоні 5,0 – 5,5балів. Важливо врахувати, що при аналізі функціональних станів важливі нетільки значення окремих показників, а і їх співвідношення.

Додаток 9. Шкаласамооцінки тривожності Ч.Д.Спілбергера, Ю.Л. Ханіна
Мета: Дослідження рівнятривожності в даний момент ( реактивна тривожність) та рівня тривожності якстійкої характеристики ( особистісна тривожність).
Інструкція: Вамзапропоновано ряд тверджень. Уважно прочитайте кожне із них, виберіть ізчотирьох можливих відповідей одну, яка, на вашу думку, найбільш підходить доВашого стану, і відмітьте їх у анкеті. Ні (1б.) Швидше ні (2б.) Швидше так (3б.) Так (4б.) 1.Я спокійний 2.Мені нічого не загрожує 3.Я знаходжуся в напрузі 4.Я відчуваю жаль 5.Я відчуваю себе вільним 6.Я розстроєний, мені дискомфортно 7.Мене хвилюють можливі невдачі 8.Я відчуваю себе відпочившим 9.Я схвильований 10.Я відчуваю почуття внутрішнього задоволеня 11.Я впевнений в собі 12.Я нервую 13.Я не знаходжу собі місця 14.Я взвінчений 15.Я не відчуваю скутості, напруги 16.Я задоволений 17.Я заклопотаний 18.Я надто збуджений і мені не по собі 19.Мені радісно 20.Мені приємно Майже ніколи (1б.) Іноді (2б.) Часто (3б.) Майже завжди (4б.) 21.Я відчуваю задоволення 22.Я дуже швидко стомлююся 23.Я легко можу заплакати 24.Я хотів би бути таким же щасливим, як і інші 25.Нерідко я програю тому, що недостатньо швидко приймаю рішення 26.Зазвичай, я почуваю себе бадьорим. 27.Я спокійний, холоднокровний і зібраний. 28.Очікувані труднощі, зазвичай, дуже тривожать мене. 29.Я надто переживаю через дрібниці. 30.Я цілком щасливий. 31.Я приймаю все надто близько до серця. 32.Мені не вистачає впевненості в собі. 33.Зазвичай, я відчуваю себе в небезпеці. 34.Я намагаюсь уникати критичних ситуацій та труднощів. 35.В мене буває хандра. 36.Я задоволений. 37.Всякі дрібниці відволікають і хвилюють мене. 38.Я так сильно переживаю свої розчарування, що потім довго не можу їх забути. 39.Я врівноважена людина. 40.Мене охоплює сильний неспокій, коли я думаю про свої справи та турботи.
Обробка результатів:
Підраховується сума балів,записаних при відповідді на твердження: № 3, 4, 6, 7, 9, 12, 13, 14, 17, 18 – (), потім сума інших цифр відповідей № 1, 2 ,5, 8, 10, 11, 15, 16,19, 20 — ( ). Потім вираховується показник реактивної тривожності:
РТ= -Х + 35.
Аналогічним чиномпідраховується рівень особистісної тривожності:
ЛТ = — У + 35,
де, — сума балів — відповідей на твердження № 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 38, 40.
сума балів – відповідей нарешту питань № 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39.
Якщо отримана сума меньшаза 30 – це показник низької тривожності, 31 – 45 — помірна тривожність, 46 ібільше — висока тривожність.

Додаток 140.Методика “ Ціннісні орієнтації” М.Рокича
Мета: Визначенняіндивідульних ціннісних орієнтацій дуже важливо для подальшої роботи зклієнтом. Адже за останні роки зросла кількість депресій, які розвиваються якнаслідок втрати сенсу життя. Тому корекційна робота часто міститься враціональному підході, а саме у визначенні подальшого сенсу життя.
Інструкція: Вибрати тарозкласти по мірі зниження значимості спочатку термінальні цінності ( із спискуА), а потім інструментальні ( із списку Б).
Список А ( термінальніцінності).
·     Активне діяльне життя (повнота та емоційна насиченність життя).
·    Життєва мудрість ( зрілість суджень та здоровий глузд, якийдосягається життєвим досвідом).
·    Здоров`я (фізичне та психічне).
·    Цікава робота.
·    Краса природи та мистецтва ( переживанняпрекрасного в природі та в мистецтві).
·    Кохання ( духовна та фізична близькість з коханоюлюдиною).
·    Матеріальне забезпечене життя ( відсутністьматеріальних труднощів).
·    Наявність хороших та вірних друзів.
·    Суспільне визнання ( повага оточуючих, колективу, товаришів пороботі).
·    Пізнання ( можливість розширити свій світогляд, свою освіту,загальну культуру, інтелектуальний розвиток).
·    Продуктивне життя ( максимально повне використання своїхможливостей, сил та здібностей).
·    Розвиток ( робота над собою, постійне фізичне та духовнеудосконалення).
·    Розваги ( приємне, необтяжливе проведення часу, відсутність обов`язків).
·    Свобода ( самостійність, незалежність в судженняхта вчинках).
·    Щасливе сімейне життя.
·    Щастя інших (добробут, розвиток та удосконаленняінших людей, всього народу, людства в цілому).
·    Творчість ( можливість творчої діяльності).
·    Впевненість в собі ( внутрішня гармонія, свободавід внутрішніх протирічч, сумнівів ).
Список Б. (інструментальні цінності).
·          Акуратність ( охайність, вміння утримувати речі впорядку, порядок в справах).
·          Вихованість ( хороші манери).
·          Високі запити ( високі вимоги до життя та високідомагання).
·          Життєрадісність ( почуття гумору).
·          Відповідальність ( дисциплінованість)
·          Незалежність ( здатність діяти самостійно, рішуче).
·          Непримиримість до недоліків в собі та інших.
·          Освіченість ( широта знань, висока загальнакультура).
·          Відповідальність ( почуття обов`язку, вміння тримати слово).
·          Раціоналізм ( вміння реально та логічно мислити,приймати обдумані, раціональні рішення)
·          Самоконтроль ( стриманість, самодисципліна).
·          Сміливість у відстоюванні своєї думки, своїхпоглядів.
·          Тверда воля ( вміння настояти на своєму, невідступати перед труднощами).
·          Терпимість ( до поглядів та думок інших, вмінняпрощати іншим їх помилки та омани ).
·          Широта поглядів ( вміння розуміти чужу точку зору,поважати інші смаки, звичаї, звички)
·          Чесність ( правдивість та щирість).
·          Ефективність в справах ( працелюбність,продуктивність в роботі).
·          Чуйність ( дбайливість ).
На основівибору будують ієрархічну драбину цінностей досліджуваного.

Додаток 11. ЛОБІ. (ленінградський опитник інституту ім. Бехтєрева.)
Мета: Визначає типпсихічного реагування на соматичний стан.
Рекомендується для роботив медичних закладах з важкохворими та постійно хворіючими клієнтами.
Інструкція: Пропонуєтьсявибрати з кожного розділу не більше
3-х тверджень, які відображаютьВашу думку, або відповідь 0 та занести номер вибраних відповідей на бланк,відмічаючи їх кружечками.
Настрій
1.   Якправило, настрій у мене гарний.
2.   Черезхворобу я часто буваю нетерплячим та роздратованим.
3.   У мененастрій псується від очікування можливих неприємностей, хвилювання проблизьких, невпевнененості в майбутньому.
4.   Я недозволяю собі через хворобу поглинатися сумом та тужінням.
5.    Черезхворобу в мене завжди поганий настрій.
6.   Мійпоганий настрій залежить від поганого самопочуття.
7.   В мене з`явився зовсім байдужий настрій.
8.   В мене бувають напади похмурої дратівливтості, під час яких дістаєтьсяоточуючим.
9.   В мене нема понурення та суму, але може бути гнів та жорстокість.
10.      Найменші неприємності сильно чіпляють мене.
11.      Через хворобу в мене завжди тривожний настрій.
12.      Мій настрій майже такий, як у оточуючих мене людей.
0.   Ні одне з тверджень мені не підходить.
Відношеннядо лікування.
1.   Уникаювсякого лікування – надіюсь, що організм сам переборе хворобу, якщо про неїменьше думати.
2.   Менелякають труднощі та небезпека, які пов`язані з необхіднимлікуванням.
3.   Я готовий до самого болісного та навіть небезпечного лікування, тількиб позбавитись від хвороби.
4.   Я не вірю в успіх лікування і вважаю його даремним.
5.   Я шукаю нові способи лікування, але, на жаль, у всіх них постійнорозчаровуюсь.
6.   Вважаю, що мені призначають багато непотрібних ліків, процедур, менеумовляють на непотрібну операцію.
7.   Всякі нові ліки, процедури та операції викликають у мене постійні думкипро ускладнення та небезпеку, з якими вони пов`язані.
8.   Від лікування мені стає тільки гірше.
9.   Ліки та процедури нерідко діють на мене так незвично, що викликаютьздивування лікарів.
10.      Думаю, що серед деяких способів лікування є настількишкідливі, що їх варто було б заборонити.
11.      Вважаю, що мене лікують неправильно.
12.      Я ніякого лікування не потребую.
13.      Мені набридло без кінця лікуватися, хочу, щоб мене тількизалишили в спокої.
14.      Я уникаю говорити про лікування з іншими людьми.
15.      Мене дратує та розлючує, коли лікуванняя не даєпокращення.
0.   Ні одне з визначень не підходить.
Віношення досамотності.
1.   Віддаюперевагу самотності, тому що одному мені легше.
2.   Явідчуваю, що хвороба накладає на мене повну одинокість.
3.   Всамітності я намагаюся знайти яку-небудь цікаву та потрібну роботу.
4.   Всамітності мене починають переслідувати нерадісні думки про хворобу,ускладнення, очікувані страждання.
5.   Часто,залишившись нодинці, я швидше заспокоююсь: люди мене стали сильно дратувати.
6.   Соромлячисьхвороби, я намагаюся віддалитись від людей, а в одинокості нудьгую за людьми.
7.   Уникаюодинокості, щоб не думати про хворобу.
8.   Мені сталобайдуже: чи бути серед людей, чи залишатися в одинокості.
9.   Бажаннябути в одинокості залежить у мене від обставин та настрою
10.      Я боюся залишатися в одинокості через небезпеку, пов`язану з хворобою.
0.   Ні одне звизначень мені не підходить.
Відношення домайбутнього.
1.   Хворобаробить моє майбутнє сумним та журливим.
2.   Моєздоров`я не дає поки ніяких підстав турбуватися про майбутнє.
3.   Я завжди надіюся на щасливе майбутнє, навіть в ситуаціях відчаю.
4.   Не вважаю, що хвороба може суттєво відобразитися на моєму майбутньому.
5.   Систематичнимвідповідним лікуванням та дотримнням режиму я надіюся добитися покращенняздоров`я в майбутньому.
6.   Своє майбутнє я повністю пов`язую з успіхом в моїйроботі ( навчанні).
7.   Мені сталобайдуже, що буде зі мною в майбутньому.
8.   Через моюхворобу я в постійній тривозі за моє майбутнє.
9.   Явпевнений, що в майбутньому відкриються помилки і халатність тих, через кого язахворів.
10.      Коли я думаю про своє майбутнє, мене охоплює туга та дратівливість доінших людей.
11.      Через хворобу я дуже тривожуся про своє майбутнє.
0.   Ні одне звизначень мені не підходить.
Реєстраційний бланк.
Настрій:1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,0.
Відношення до хвороби:1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14,15,0.
Відношення до лікування:1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14,15,0.
Відношення до одинокості:1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,0.
Відношення до майбутнього:1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,0.
Обробка: за кожнеспівпадання вибраної відповідді з нормативними нараховуються один бал по томучи іншому типу психічного реагування. Якщо в нормативному трафареті відміченідекілька типів на одну відовідь, то бали нараховуються окремо для всіх із них.
Настрій: 1. Ф
2.НН
3.ООС
4.Г
5.І Я
6. Т Н
7. А
10. П.
Відношення до хвороби:
1.Т
2. А А
3.ФФ
4.С.
5.ОО
6.І
7.П
8.З
9.РР
10.І
11.З
12.ЯЯ
13.НН
14.П
15.Г
Відношення до одинокості:
1.АС
5.НЯ
9.ГФ
10.СЯ
8.ІСЯЯ
Відношення до майбутнього:
1.АА
2.ЗФ
4.ЗЗ
5.ГТ
7.А
9.П
Відношення до лікування:
10. П
11. П
14. Г
Інтерпретація: висновокпро переважання типу психічного реагування на захворювання робиться на основіпорівняння отриманих результатівпри обробці даних досліджуваного по всім типамреагування з мінімальними діагностичними числами.Діагностуються тільки ті типи,які є рівними або переважають відповідне мінімальне діагностичне число.
Г – 7, Т – 4, І – 3, М – 3, А- 3, Н – 3, О – 4, С – 3, Я – 3, Ф – 5, З – 5, Р – 6, П – 3.
Позначення: Г –гармонійний, Т — тривожний, І – іпохондричний, М – меланхолійний, А –апатичний, Н – неврастенічний, О – обсесивно-фобічний, С – сенсититивний, Я – егоцентричний,Ф — ейфоричний, З – анозогнозичний, Р – ергопатичний, П – парнойяльний.
Слід відмітити, що всітипи реагування, окрім гармонійного, потребують психотерапевтичного втручання.

Додаток 12. Пам`ятка для тих, хто відчуває душевний дискомфорт
1.        Депресія — широко росповсюджене у всьому світізахворювання. На протязі життя біля 10-15% населення земної кулі страждаєдепресією. Частіше депресія проявляється в країнах Північної Америки та Європи,серед жінок та літніх людей. В останні роки депресія “молодіє”.
2.        Депресія — захворювання, яке виникає в результатіпорушення біохімічного балансу головного мозку. Стан стресу може поглибитидисрегуляцію мозкових функцій.
3.        Депресія — це серйозний патопсихологічний симптом,а не просто відчуття погіршеного настрою.
4.        Депресія — не є ознакою слабодухості.
5.        Депресія — не є покаранням за те, що Ви погана абоневарта людина. Це захворювання може вражати будь-яку людину, незалежно від їїсоціального статусу, походження і т.п.
6.        Депресія — не є провиною. Ви не є винуваті в тому,що страждаєте на депресію. Це не сором, і не парія і не вигнання.
7.        Депресія — не проходить, якщо робити зусилля надсобою, думати про речі позитивно або більше бувати на людях і старатисьнасолоджуватись собою.
8.        Депресія — захворювання, яке потребує спеціальноголікування.
9.        Депресія — таке ж захворюваня як інші хвороби. Цене привід для ізоляції. Інакше депресія призведе до серйозних розладів всіхаспектів людського життя, включаючи особисті взаємовідносини, діяльність нароботі, радість проводження вільного часу та занять улюбленими справами.
10.      Депресія без лікування має незворотні наслідки.Самогубство — одне з найважчих наслідків депресій. Ефективне лікування депресійпопереджає самогубства. Не ризикуйте своїм життям!
11.      Знайдіть вихід із ситуації, звернувшись запрофесійною допомогою до консультантів.

Література таджрела
1.Шанов Д.М. Возникновение катастрофического сознания населения какотражение системного кризиса и радикальных реформ российского общества. Москва. 2002.
2.Klerman Gl. WeissmanMM. Incrising rates of depression, JAMA 1989, 261.
3.Белухин Д.А. Анализ закономерностей проявления параметров внешнегоповедения кризисной личности. Психология личности в критической ситуации. Материалы научно — практической конференции от 25 октября 2001 года. Москва 2002.
4.АлександровскийЮ.А. Пограничные состояния. Москва.2002.
5.КочюнасР. Психологическое консультирование, груповая психотерапия. Москва .2002.
6. Jacobson E. Depression. International University Press.,1971.
7.Журавлев В.Ф. Суицыдальное поведение как реактивная модель поведенияличности в кризисной ситуации. Психология личности в критической ситуации.Материалы научно-практической конференции от 25 октября 2001 года. – Москва.2002.).
8. Pretzel P. Unerstarnding and Counseling the Suicidal Person. Nashville,1972.
9. Ожегов С. И. Словарь русского языка. М. 1987 – с. 263).
10. ЯничакФилипп Дж., Дэвис Джон М., Прескорн Шелдон Х., Айд Мл. Фрэнк Дж. Принципы тпрактика психофармакотерапии. Киев 1999.
11. Shneideman E.S. On the nature of Suicide. SanFransisco: Jossey-Bass,1969
12.Kennedy E. On Becoming Conselor: A Basic Guider forNon-Professional Counselors. N.E.1977.
13.Pretzel P. Unerstarnding and Counseling the Suicidal Person. Nashville,1972.
14. Coleman J.C. Abnormal Psychology in Modern Life, Glenview,1972.
15.Francl V. On Death and Dying, London, Tavistock, p.45.
16.Hamilton fnd Ross “The effects of bereavement on physical andmental health”, British Medical Journal, 2, p.13, 1970.
17.Collinos, Parkes C.M. (1972) Bereavement: Studies of Grief in Adult Life, London, Tavistock.
18.Menninger W.W. Patient suicide and its impact on thepsychotherapist//
19.Parkes, C.M. (1965) “Bereavement and mental illness, part I”,British Journal of Medical Psychology, 38 (1), p.1;
20.Parkes, C.M. (1965) “Bereavement and mental illness, part II”,British Journal of Medical Psychology, 38, p.13;
21. Engel, G.L. (1961) “Is grief a disease?”, PsychosomaticMedicine, 13 (1), p.19.
22.Psychosomatic Medicine, 15 (1), p. 37.
23.Bulletin of the Menninger Clinic,1991.
24. Lindemann, E. (1944) “Symptomatology and management of acute grief”, American Journal of Psychiatry, 101, p.14.
25.Marris, P. (1958) Widows and Their Families, London, Routlage and Keegan Paul.
26.Gorer, G. (1965) Death, Grief and Mourning, London, Cresset Press.
27.Battin, D et al. (1977) “Clinicalobservations on bereaved individuals”, in E.R.Prichard et al. (eds), SocialWork with the Dying Patient and the Family, New York, Columbia UniversityPress, pp.80-95.
28.Parkes C.M. (1975) “Unexpected and untimelybereavement, a study of young Boston widows and widowers”, in B.Schoenberg etal. (eds), Bereavement, pp. 119-138.
29.Lindemann, E. (1944) “Symptomatology and management of acute grief”, American Journal of Psychiatry, 101, p.146.
30.Kubler-Ross E. On Death and Dying. N.I. MacMillan,1969.
31.Cartwright A. et al. (1973) Life beforeDeath, London, Routledge and Keegan Paul.
32.Orcutt, B.A. (1977)“Stress in family interaction when a member is dying”, in E.R.Prichard et al.(eds), Social Work with the Dying patient and the Family, pp.23-28
33. Kaplan, D.M., et al (1973) “Family mediation of stress”, Social Work, July, p.62.
34. Freund J. (1977) “When should theclergyman be called?”, in E.R.Prichard et al. (eds), Social Work with the DyingPatient and the Family, pp.208-216.
35.Колесник Н.Г. Первичная инвалидизация как кризисная ситуация.Психология личности в критической ситуация. Материалы научно-практическойконференции от 25 октября 2001 года. Москва 2002.
36.Gilbert P. Depression.-Hove.- LEA – 1992.- 35.
37. J.Mark. The psychological treatment of depression.- London – 1992. – 18
38.            ChalmersB. The first month of mothergood.-London.- 1981.- 45.
39.Филиппова Г.Г. Психология материнства и ранний онтогенез.М. 1999.-192.
40.Психологическаяпомощь и консультирование. Под ред. проф. Тутушкиной М.К.Санкт-Петербург 1999.-С. 53.
41.Kohle end Joraschky 1998 Hierarchy of characteristics associated with depressive sympoms. American Jounal jf Psychiatry, 146. – p. 220.
42.Beck A.T. Cognitiv theory and emotional disorders.-New-York,1976. 360 p.
43.Марджорі Вайтхед. Антология тяжелых переживаний: социально-психологическаяпомощь. Сборник под ред. О.В. Красновой. Москва 2002. С 34.
44.Основыпсихотерапии. Под ред. Л.Ф.Бурлачука, И.А.Грабской, А.С. Кочарян. Киев.2000.- с. 305.
45.Cross, C.P. (ed.) (1974) Interviewing and Communication in SocialWork, London, Routlage and Keegan Paul.
46.Aldrich, C.K. (1963) “The dying patient`s grief”, Journal of the American medical Association, 184 (5), pp.329-331.
47.Goodyear C.P. (1977) “Group therapy with advanced cancerpatients” in E.R.Prichard et al. (eds), Social Work with the Dying Patient andthe Family, pp.242-251.
48. МенделевичВ.Д. Клиническая и медицинская психология. Москва 1998. С. 33
49.Послеродовая депрессия: трудновыявляемое заболевание.- Обзор современнойпсихиатрии.- К. 1989.-36.
50. Родитьи возродиться. М.- 1993 –54.