Вступ
Вже третє десятиліття поспіль країни світушукають шляхів переходу від сировинної економіки до економіки, базованої наінноваціях, поступово усвідомлюючи переваги людського ресурсу, тобто знань танових ідей, над такими джерелами прибутку, як нафта, газ, метал і нерухомість.
Задля цього держави формують національніінноваційні системи (НІС) та працюють над кластеризацією власних економік,намагаючись забезпечити ефективне функціонування «трикутника знань»(освіта–наука–виробництво) саме в тих осередках на власній території, якіздатні зробити ці держави конкурентоздатними на глобальному ринку. Таким чином,науково-виробничі комплекси, або ж технопарки, розміщені у певних виокремленихкластерах (локалізованих географічно комплексах виробництв, які спеціалізуютьсяу певному секторі економіки), виявляються найуспішнішими.
Створення європейських технопарків – це нестихійний процес, а одна зі складових державної науково-технічної політики,спрямованої на прискорення й полегшення структури перебудови господарства нанаукомістку основу.
Єдиної європейської моделі технопарків неіснує. Найбільш типовим для більшості країн є технологічні паркиінкубаторського типу, які часто називають інноваційними центрами, але й вониміж собою відрізняються за розмірами, складом фірм-клієнтів, міроюприв’язаності до дослідницьких центрів.
Для досягнення нового якісного рівнявиробництва й забезпечення інноваційного розвитку країна повинна активновикористовувати механізми стимулювання науково-дослідних розробок, одним ізяких є створення технологічних парків.
Технологічні парки є своєріднимикаталізаторами, які повинні сприяти утворенню наукомісткого секторапромисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства. Для країнз економікою перехідного типу розвиток технопарків і стає основою інноваційногомеханізму, що поєднує в єдиний потік генерування наукових ідей, прикладнірозробки й реалізацію наукових результатів у виробництво. Аналіз світовогодосвіду використання наукових розробок для підвищення конкурентоспроможностіпродукції, вивчення особливостей створення технологічних парків, проблем їхфункціонування є дуже актуальним і перспективним для країни. Це сприятиместимулюванню інвестиційної активності та механізму ефективного використаннянауково-технічного, виробничого і кадрового потенціалу та може стати засобомстратегічних економічних перетворень.
Парадоксально, але факт, що саме кризовіситуації викликають бурхливий ріст технопарків. Коли на початку 80-х роківрайони Великобританії потерпали від кризи в текстильній та вугільнійпромисловості, Маргарет Тетчер прийняла рішення про створення в цих регіонахпоблизу університетів технопарків. Зараз їх понад 40. Ставка на технопарки уВеликобританії повністю себе виправдала.
Актуальність теми
Найважливішими процесами, що відбуваються усвітовому господарстві з другої половини ХХ ст… і радикально змінюють його,стали інтернаціоналізація і глобалізація міжнародних зв’язків.
Розвиток й використання наукового потенціалунабуває не тільки державного, а міжнародного значення. В усіх розвинутихкраїнах науково-технічна політика стає однією з основних частин економічногорозвитку.
Технологічні парки — це найбільш масштабніінноваційні центри, у яких забезпечуються умови максимально сприятливі длянауково-технічних інноваційних проектів, що виконуються спільними зусилляминаукових центрів і промисловості, це своєрідні вільні територіальні зони«високих технологій». Центром їхнього формування спочатку були університети, щояк інфраструктурна складова частина організаційно були чинником інноваційногопроцесу. Навколо них зосереджувались промислові корпорації, науково-дослідніцентри і лабораторії, обчислювальні центри.
/>
Основними компонентами парку є: територія табудівлі; науково-дослідний центр із його кадровим та науковим потенціалом;промислові підприємства та фірми, то перетворюють науковий потенціал дослідногоцентру в ринкову продукцію; адміністративно-управлінська структура, тозабезпечує функціонування всього комплексу як єдиного цілого; закладиінфраструктури підтримки — виробничої та побутової.
Основна ідея технопарків — комерціалізаціянаукових досліджень університетських, академічних та інших дослідних центрів,наукова продукція яких з допомогою інноваційних процедур доводиться до промисловихта комерційних структур. Сьогодні у світі нараховується декілька сотеньтехнопарків різних видів, більшість з яких зосереджено в США, Європі, Японії таКитаї, тобто в регіонах, що економічно найбільш вагомі та найбільш динамічнорозвиваються.
Основне завдання парку — перетворити науковірозробки в товар, у корисну продукцію та вивести її на ринок зусиллями нових чивже існуючих фірм, у тому числі дрібних та середніх.
/>
Технопарки показали свою ефективність щодоскорочення циклу наука — виробництво — споживання. В умовах науково-технічногопарку потрібно 3—5 років на створення і просування на ринок нового продукту іще близько 2—3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку.Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів(університети, приватні промислові підприємства, державні заклади), що входятьдо парку, позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближеннюнауки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій. Фірми, які входять доскладу технопарків, виділяють кошти на оснащення навчальних закладів, залучаютьдо роботи у своїх лабораторіях студентів та випускників університетів(рис.10.1).
Основні переваги науково-технічних парків:
• інтеграція різних стадій інноваційногопроцесу;
• промисловість дістає швидкий доступ донових розробок;
• скорочуються терміни впровадження тапоширення нововведень (новинок);
• спрощується спосіб взаємодії міжнавчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічногопрогресу;
• створюються умови та можливості длястворення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;
• виробництво отримує доступ доконсультантів, лабораторій;
• студенти мають змогу здобувати не лишетеоретичні, а й практичні знання.
Для управління технопарком створюєтьсяспеціальний орган управління, до функцій якого входять:
• визначення функціональної структуритехнопарку;
• приймання нових фірм у технопарк;
• розміщення фірм у наявних приміщеннях танадання їм земельних ділянок під нову забудову на території технопарку;
• здійснення контролю за відповідністюдіяльності певних фірм завданням функціонування технопарку в цілому тавиведення фірми за межі технопарку в разі її невідповідності профілютехнопарку;
• створення венчурних фірм і венчурнихфондів у межах технопарку
Історична довідка
Уперше словам «парк» у 1951 роціназвано інноваційний об’єкт у США (штат Каліфорнія, містечко Пало-Альто), дерозташований один з найвідоміших і найбільших американських університетів — Стенфордський. Сюди після Другої світової війни повернувся з Гарварда професорелектротехніки Фрезерів Тер-май, котрий став деканом інженерного факультету, апотім — віце-президентом закладу. Саме йому належала ідея використання частиниуніверситетських земель для створення компактної промислової зони, куди б можнабуло залучити фірми електронної та авіа космічної індустрії, що бурхливорозвивалися після 1945 року, в першу чергу — за рахунок військових замовленьфедерального уряду. Територію було виділено і освоєно — підведено дороги,інженерні комунікації, зв’язок, побудовано та встатковано зручні промисловіспоруди. створено інфраструктуру сфери обслуговування.
Організації типу «наукові парки»довго лишалися специфічним американським феноменом. У 70-х вони почализ’являтися в Західній Європі, а в останнє десятиліття «паркова хвиля»охопила практично всі розвинуті держави світу і багато країн що розвиваються(Індію, Малайзію, Таїланд та ін.). Нині загальне число різноманітних парківнараховує тисячі. Функціонують і міжнародні асоціації цих організацій.
Перші європейські парки були створені у 1971році в Шотландії при Единбурзькому університеті і в Карпусі Кембриджськогоуніверситету. Сьогодні європейська інноваційна структура нараховує понад 1,5тисячі різноманітних інноваційних центрів, у тому числі понад 260науково-технологічних парків, яким властивий коротший термін становлення (бувдосвід, пророблені програми і бізнес-плани).
Технопарки Європи
Взірець європейської моделі організаціїцього процесу – найбільший технопарк Франції «Софія Антиполіс», розташований наРів’єрі на площі більш ніж 2 тисячі гектарів. Тут в 1200 технологічнихкомпаніях (близько 100 з них – іноземні) працюють 24 тисячі інженерів тавчених. Приблизно половина компаній займається дослідженнями, інша половинарозвиває такі галузі, як інформаційні, агро- та біотехнології. Технопарк булопобудовано на початку 70-х років не без допомоги французького уряду, який вклаву його розвиток приблизно 400 млн. франків (витрати приватного сектора склаливдвічі більше). Долучилася і Єврокомісія, яка прагнула зробити південь Франціїнауково-дослідницьким регіоном. Другим за значенням технопарком Франції єнауковий центр у Монпельє, де сьогодні працює стільки ж компаній і десь 21тисяча вчених та інженерів. Дослідження ведуться у трьох напрямках: медицина,інформаційні та агротехнології. Поштовхом до створення цього технопарку булоформування за ініціативою держави спеціалізованих інженерингових і науковихінститутів. Крім того, на базі французьких університетів створено технопарки уТулоні, Марселі, Моннольсі.
У Німеччині сьогодні працюють три із сімохнайкращих кластерів високих технологій в світі, котрі отримали назву«Силіконова долина ХХІ століття» – в Мюнхені, Гамбургу, Дрездені. Мюнхенський технопаркзасновано на базі Технічного університету та Баварської академії наук. Урядкраїни сприяв розвитку цього технопарку, фінансуючи дослідження у напрямкахохорони здоров’я, програмного забезпечення та телекомунікації через фонди.Важливим фактором став також сприятливий клімат у регіоні для розмноженнявенчурних компаній. Місцевий Технічний університет став фундаментом іДрезденського технопарку – тут за 66 спеціальностями навчається більше 22 тисячстудентів, просто поруч із технологічним центром та компаніями, що займаютьсявиробництвом чипів та панорамних фотокамер. Великі американські корпораціїоцінили перевагу Дрезденського технопарку у створенні підприємств,спеціалізованих на мікроелектроніці, і вкладають сюди мільярди доларів. УГамбурзькому технопарку швидко ростуть інноваційні компанії, сконцентровані надослідженнях в області мультимедіа. Значну частку фінансування ці технопаркиотримують з федерального та місцевих бюджетів.
Концепцію розвитку Технологічних центрів уЛатвії було прийнято в 1992 р. Управлінням Вищої освіти, науки й дослідженьМіністерства освіти та науки. Латвійський Технологічний Центр (ЛТЦ) – першийтехнологічний центр у Латвії – був створений у червні 1993 р… Засновникамибули Ризький Муніципалітет, латвійська Академія Наук, Інститут фізичної енергії,Асоціація латвійських Науково-технічних Суспільств.
Чеський технопарк у м. Борно буворганізований як акціонерне товариство у 2000 р. організаторами його створеннябули технічний університет Борно, мерія міста Борно й транснаціональна компаніяР&О.
Технопарк працює з високими технологіями,залучаючи інвесторів висококваліфікованою і відносно дешевою робочою силою.Близькість технічного університету до парку дозволяє компаніям залучитикваліфікованих фахівців і встановити проектні зв’язки з цією провідноюустановою в області електротехнічного машинобудування. На площадках технопаркупрацюють підрозділи Siemens, IBM, FEI, SGI, компанії Honeywell i SymbolTechnologies. Парк пропонує площі для виробництва, зборки й НИОКР.
Відкриття у Литві Технологічного паркуКлайпеди, розташованого в академмістечку Клайпедського університету, відбулося16 січня 2004 р.
Клайпедський парк здійснює підтримкуноваторських ідей, що спрямовані на розвиток регіональних компаній. Технопарк єгромадською організацією, засновниками виступили Клайпедський університет іміністерство Литви.
У науковий парк входять 56 компаній. Основудіяльності становлять розробки в області біотехнологій. ЗМІ й мультимедіа,автоматизації, телекомунікацій.
В Австрії із приблизно сотні університетівкожен четвертий працює над інноваційними рішеннями в галузях штучного інтелектута розвитку програмного продукту в мультимедіа. Столиці провінцій, такі якЛінц, Грац, Зальцбург, Інсбрук об’єднують науково-дослідницькі інститути тауніверситети з інноваційними центрами і технологічно орієнтованимипідприємствами. Австрійські технопарки зосереджені на дослідженнях в галузіінформаційних технологій та телекомунікації: технопарк Хагенберг у землі НижняАвстрія налічує 30 компаній, а другий великий комплекс, Techno-Z, об’єднує 80фірм, які співпрацюють із промисловими підприємствами, коледжемтелекомунікаційних технологій та університетами. Показовою є діяльністьВіденського ділового центру (VBC), котрий ще 1985 року консолідував дослідницькіінститути, які займаються молекулярною і клітинною біологією, і промисловіконцерни навколо університету із потужною науковою базою у царинібіотехнологій. Сьогодні там працює більш ніж 700 учених і навчаються студентиіз 40 країн. Центр має зв’язки із біоцентрами по всьому світі й створив більше51 тисячі робочих місць.
До Асоціації фінських наукових парків TEKELсьогодні входить 24 технопарки. Вони об’єднують приблизно 2400 компаній табільш ніж 50 тисяч спеціалістів, а річний обіг капіталу в них перевищує 120мільйонів євро. Один з них, побудований 1982 року на базі університетувсесвітньо відомого міста Оулу, працює не тільки у царині телекомунікації, алей медицини і біотехнологій. Студенти вже з третього курсу беруть участь уроботі інноваційних фірм технопарку. Технопарки країни всіляко підтримують нелише місцеві та центральні органи влади, а й різні фонди та асоціації.Приміром, Національне технологічне агентство TEKES інвестує в інноваційніпроекти від 30 до 80% власних коштів.
Російські технопарки використовуютьпрактично весь діапазон сучасних організаційно-правових форм, притаманнихринковій організації економіки. Приблизно у 46 % випадків технопарк є закритимакціонерним товариством, у 25 — це товариство з обмеженою відповідальністю. Вінших випадках використовуються інші організаційно-правові форми, наприклад,об’єднання юридичних осіб (асоціації) тощо.
Майже всі технопарки Росії забезпеченіофісними приміщеннями, близько 60 % з них мають ще й виробничі площі. Власнібудинки, приміщення мають близько 15 % технопарків, інші ж орендують площі (восновному у засновників, на пільгових умовах, найчастіше — на безоплатнійоснові, що є специфікою Росії). Проблема придбання власних приміщень длятехнопарків є дуже гострою, й її ще належить вирішити. Фактично ж лишетехнопарки — «власники» приміщень можна цілком віднести до діючих.
Серед вдало функціонуючих наразі в Росіїтехнопарків найбільш високий рейтинг мають Томський міжнародний діловий центр«Технопарк», московські технопарки «Центр», «Москворіччя», науковий парк МДУ,Зеленоградський науково-технологічний парк, «Технопарк» ЕТУ (м.Санкт-Петербург), Башкирський інноваційний науково-технологічний парк«Башкортостан» (м. Уфа).
Розвинені технопарки-лідери мають спеціальноспроектовані будинки, що функціонально зорієнтовані на найкраще виконаннязавдань, які стоять перед ними. У Росії таких технопарків менше 20 % від їхньоїзагальної кількості. До таких, наприклад, належить Науковий парк МДУ, що займаєтериторію загальною площею 3,2 га. МДУ (основний засновник) передав технопаркуправо безкоштовного користування землею на 10 років. Спеціально для технопаркуна території збудовано вісім двоповерхових будинків площею 500 м2 кожний. Ці будинки й споруди є часткою у статутному фонді технопарку іншого засновника. Убудинках розміщуються фірми-орендарі й сервісні служби, а також виділені йобладнані приміщення під конференц-зал площею 40 м2, виставочний зал — 100 м2, кафе — 20 м2. Один із будинків цілком відведено підтелекомунікаційний центр, поруч із яким встановлено супутникову антену. Крімтого, на території технопарку є складські приміщення загальною площею 200 м2.
Як правило, російські технопарки, особливона етапі їхнього створення, розміщуються у приміщеннях ВНЗ та іншихзасновників. Замість зведення спеціальних будівель фірми технопарків нерідкопристосовують для своїх потреб нежитлові споруди, цехи підприємств й іншібудинки. Це надає їм змогу у стислий термін надати малим наукомістким фірмам,що лише розпочинають справу, набір послуг, використовуючи наявні на цей моментможливості. У Росії таких технопарків переважна більшість — понад 80 %.
Українські технопарки
Українські технопарки (перші з якихз’явилися 1999 року) вельми далекі від класичних взірців, оскільки базою малине вищі навчальні заклади, а науково-дослідні інститути Національної академіїнаук України (НАНУ). Крім того, жоден вітчизняний технопарк не має промисловоїзони – всі учасники мають реалізовувати проекти на власних майданчиках, і жоденне має на меті створення малих наукомістких підприємств – розраховують назастосування створених продуктів на існуючих підприємствах України. Та й формадіяльності, реалізована в українських технопарках, ефективна лише для великихнауково-виробничих комплексів.
При використанні в умовах України західногодосвіду створення і функціонування інноваційної інфраструктури необхідно враховувати,що ні зараз, ні в найближчому майбутньому не доводиться розраховувати набюджетне фінансування технопарків, інкубаторів й інших інноваційних структур.Практично єдино можливою державною формою підтримки є спеціальний режимінноваційної діяльності, передбачений Законом про технопарки і Законом проінноваційну діяльність. Проте і вони забезпечують компенсацію не більше 10-12 %витрат підприємств на виконання інноваційних проектів.
За останні роки в Україні в основномурозроблена нормативно-правова база, що забезпечує економічну зацікавленість вінноваційній діяльності, і, як уже було зазначено, створено 16 технопарків.
Особливість українських технопарків полягаєв тому, що податкові преференції встановлені законом не для технопарку вцілому, а для конкретних інноваційних проектів, що проходять державнуекспертизу і затверджених в установленому порядку.
Результати роботи українських технопарків, ів першу чергу Технопарку “ІЕС ім. Е. О. Патона” і Технопарку”Інститут монокристалів” показують, що вони вже зараз є дієвоюланкою, реально об’єднуючою науку з виробництвом.
Показники діяльності технологічних парківтис. грн. (показники загалом)
1. Виробленоінноваційної продукції у 2000 – І півріччя 2003 рр. 1 382 396,50
2. Виробленоінноваційної продукції у І півріччі 2003 р. 611 453,50
3. Реалізовано назовнішньому ринку інноваційної продукції за І півріччя 2003 р. 60 366,80
4. Сплачені платежідо бюджетів та державних цільових фондів у І півріччі 2003 рр. 25 398,25
5. Створено новихробочих місць у І півріччя 2003 р., чол. 302
6. Обсягреінвестицій в інноваційні проекти і розвиток інноваційної інфраструктури у2000 – І півріччя 2003 рр. 101 255,15
7. Співвідношеннякредитів та реінвестицій за 2000 — І півріччя 2003 рр., де 347 132,3 — сумаодержаних кредитів у 2000 — І півріччі 2003 рр., а 101 255,15 — обсягреінвестицій в інноваційні проекти і розвиток інноваційної інфраструктури у2000 — першому півріччі 2003 рр.
8. Отриманоподаткових пільг за 2000 — І півріччя 2003 рр. 198 649,47
9. Загальна сумавитрат на виконання інноваційних та інвестиційних проектів за 2000 — І півріччя2003 рр. 1 197 144,19
10. Співвідношеннязагального обсягу пільг к загальному обсягу витрат на інноваційні проекти за2000 — І півріччя 2003 рр., де – 198 649,47 — отримані податкові пільги, а — 1197 144,19 – загальна сума витрат на виконання інноваційних та інвестиційнихпроектів.
Висновок
Отже, у багатьох країнах світу появутехнологічних парків можна пояснити також тим, що їх організація сприяє більшраціональному розміщенню продуктивних сил і, зокрема, децентралізаціїпромисловості, вирівнюванню рівня розвитку периферійних районів і центру. Вонитакож дають можливість вирішити актуальну на сьогодні проблему реорганізаціїіснуючої системи освіти і наблизити її до потреб розвитку сучасногонаукомісткого сектора. Світовий досвід свідчить про високу ефективністьтехнологічних парків та технополісів як центрів інноваційного бізнесу. Їхнядіяльність істотно вплинула на структуру і конкурентоспроможність національнихвисокотехнологічних галузей, але процес їх створення може тривати до 10-15років.
Технологічні парки створюють необхідні умовидля швидкого переміщення наукових розробок у виробництво.
Класичний технопарк часто розташованийпросто на території вищого навчального закладу, який забезпечує замкненість іефективність технологічного ланцюжка від науково-дослідницьких проектів довипуску нового продукту. Зазвичай у його структурі представлені:інноваційно-технологічний, учбовий, консультаційний, інформаційний,маркетинговий центри та промислова зона, в якій розміщуються інноваційніпідприємства. Відтак, правильно побудовані технопарки стають джереламизародження і росту навіть нових галузей промисловості, адже тут концентруютьсяінтереси університетів, науково-дослідницьких центрів, промисловості,регіональної та місцевої влади, і це забезпечує синергетичний ефект. Саме томутехнопарк є символом та рушієм інноваційного розвитку країни.
Основними умовами формування технопарків єзбереження й розвиток сформованого виробничого та економічного потенціалу,ділової та соціальної інфраструктури, створення виробничих підприємств новихвисокотехнологічних і наукомістких галузей, більш органічне включення вміжнародний поділ праці, поява додаткових джерел формування місцевого бюджету йрозвитку, послаблення соціальної напруженості.
Пріоритетними напрямками у розвиткутехнопарків є концентрація ресурсів на проведенні фундаментальних і прикладнихдосліджень, підвищення рівня інтелектуалізації вітчизняного експорту.
Вихід України з кризи й інтеграція економікиу світове господарство вимагають глибоких соціально-економічних перетворень наоснові нового типу стосунків, що базується на застосуванні ефективнихтехнологій та використанні інноваційних механізмів, що забезпечують розробку івиробництво інноваційного продукту і його використання в сфері матеріальноговиробництва.
Науково-технологічні парки, які поєднуютьнауково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидшевпровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт та винаходів упромисловість та бізнес.
Технопарки відіграють велику роль у розвиткуавіакосмічної техніки, біоінженерії та біомедицини, у розробці нових технологійв багатьох галузях промисловості та у вивченні Землі та її природних ресурсів.Найбільш перспективними технологічними напрямками є генна інженерія,мікробіологія, фармацевтика, робототехніка і нанотехнології.
Впровадження сучасних технологій внаукомісткі підприємства, технологічні парки сприяє:
створенню нових матеріалів та видівпродукції (фармацевтичних виробів, електронного устаткування з обробкиінформації, медичної і хірургічної техніки, оптичних приладів та ін.);
розвитку і впровадженню сучаснихінформаційних технологій (програмного забезпечення та Інтернет — технологій);
покращенню соціального та екологічного стануокремих територій.
Для подальшого розвитку інноваційноїдіяльності й інноваційного підприємництва необхідно:
1. Організовувати й проводити обстеженнярегіонів і давати об’єктивні експертні висновки про доцільність (чи недоцільність)створення в них будь-яких інноваційних структур, які були б адекватними за своїмиможливостями у досягненні тих чи інших цілей і завдань у регіонах.
2. Проводити обов’язкову прогнозну оцінкуекономічних результатів діяльності технопарку (на 5 років).
3. Сприяти підготовці і навчанню командменеджерів та інших фахівців для інноваційних структур та створити методичне йорганізаційне забезпечення, у тому числі на базі університетів, державнихнаукових центрів та інших.
Список використаних джерел
1. Семиноженко В. Формування і реалізація державноїнауково-технічної політики: пріоритети та шляхи забезпечення: 24 лютого 2003року на “Інноваційній конференції-” [Електронний ресурс]. — Режимдоступу: http :// www.semynozhenko.net.
2. Будкін В. Зони високих технологій: світовий досвідта реалії України/ В. Будкін, Петренко, Тхі Тхань Нгуєн // Економіка України. — 2005. №10.-С.68-74.
3. Виступ В.Семиноженка на науково-практичнійконференції «Стратегія сталого розвитку та структурно-інноваційної перебудовиукраїнської економіки (2004-2015)» 21 квітня 2004 року [Електроннийресурс]. — Режим доступу: http :// www. semynozhenko. net .
4. Семиноженко В. Технологічні парки в Україні: першийдосвід формування інноваційної економіки / В.Семиноженко //Економіка України. — 2004. — №1. -С.6.
5. Забарная Э. Современные организационные формыинновационной деятельности / Э. Забарная// Економіст. — 2004. — №6. — С.63-65.
6. Инновационная инфраструктура: мировой опыт созданиятехнопарков [Электронный ресурс] // Теория и практика управления. — 2004. — №5.-Режим доступа: http:// www.silicontaiga.ru
7. About Science and Technology Parks [Eлектрон.ресурс]/ Source: 1ASP worldwide statistics on STP’s/ 2006-2007. – Режим доступу:www.iaspworld.org.
8. Международная ассоциация научных парков. Научные итехнологические парки в мире. Статистика, факты, цифры.