–PAGE_BREAK–Принцип цілісності вимагає, щоб весь вплив на людину (особу) був постійним, неперервним.
Таким чином, кожен з перелічених принципів національного виховання пронизує більшою чи меншою мірою всі напрями виховання. Принципи виховання виступають у ролі керівництва до дії, правил організації виховного процесу. Вони є методологічною основою національного виховання.
1.2. Засоби національного виховання
Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння дітьми змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними шляхами, засобами:
1. Рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших і розвинутіших мов світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна.
За ступенем поширення на планеті українська мова перебуває в другому десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов’янських народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народотворчу історичну роль.
2.Родовід. Засобами рідної мови діти найбільше усвідомлюють ідейно-моральні цінності родоводу, його основоположну роль у житті людини, нації, її культури і духовності. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної свідомості і повноцінності, громадської зрілості. В умовах вивчення свого роду, продовження його справ, реалізації мрій і надій, тобто в процесі родовідного виховання виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях. Сім’я, школа, громадськість виробляють потребу в кожній дитині знати свій родовід, вивчати своє генетичне коріння, родовідне дерево.
3.Рідна історія. З історії родоводу починається історія рідного народу. Українська система виховання ґрунтується на фактах, відомостях, наукових знаннях історії Батьківщини – України. Її історія розкриває найцінніше духовне багатство – знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, Вітчизни. Вивчаючи історію України, вихованці глибоко засвоюють першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на території нашої Держави. У системі національного виховання і освіти знання історії рідного народу є базовим для вивчення історії всього світу. Вивчення історії рідного народу є особлива роль у виконанні національно свідомого громадянина. Огієнко висловлював думку про те, що «Кожен народ, пише він, глибоко шанує свою історію, бо вона – дума його, серце його. Історія – це основа нації» (8. с.118).
4.Краєзнавство. У формуванні «кореневої» системи духовності дитини провідна роль належить краєзнавству. Вітчизнознавство починається з краєзнавства – історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ і мистецьких традицій дідів, прадідів, їхнього подвижництва в ім’я вільного життя. Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам’ятні міcця занедбувалися, національний герб – зневажався. Краєзнавча діяльність створює умови для глибокого засвоєння регіональних особливостей національного життя (етнографічних, фольклорних, мовних, тощо) для формування їх як типових представників даної місцевості. Краєзнавча робота спрямовується на збереження неповторних національних ландшафтів, їх первозданності, біосфери рідного краю, охорону скіфських курганів і козацьких могил та інше.
5.Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з природою було те, що нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на формування в молоді екологічного світобачення. Народна виховна мудрість із колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Національна система виховання домагається глибокого усвідомлення того, що відображено в свідомості українця рідна природа (жива і нежива) є «корінням», «фундаментом» національної духовності, культури. Українська система виховання пройнята ідеями вірності і відданості природі батьківського краю. Народ має величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатства.
6.Національна міфологія. Українські легенди, притчі, міфи є найпоширенішими жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний потенціал. У міфології – витоки українського національного характеру, способу мислення, світогляду, філософського осмислення дійсності. Міфологія – один з найдавніших видів народної творчості. Буланов пише – «Космогонічні погляди українського народу про світотвір вказують на своєрідність сприйняття і світобачення українцем. Це добре видно при аналізі поглядів та вірування представлена українського етносу, з легенд про створення світу про перших людей на землі тощо» (9.с.13 — 14). В давні часи наші предки вірували в те, що природа жива вона може чути та спілкуватися, розуміти їх. Людська віра одухотворю вала все навкруги. А традиційні народні свята стали її складовою частиною. Міфологія – чисте і незамулене пізнішими нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу. Міфологічні твори втілюють надбання народної мудрості, художньо-образного бачення світу, символічного відображення предметів і явищ життя, фантастичні уявлення предків, їхні пориви в майбутнє, виточені і високі почуття та оригінальні мислительні дії. Звернення до міфологічних джерел стимулює розвиток сучасної думки, надає життєвої сили, допомагає зберігати і зміцнювати «золоту нитку історії», розвивати національну самобутність.
7.Фольклор. у ньому відображено багатогранну і глибоку душу народу, його духовне багатство. У фольклорі – першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя.
У думах, піснях, прислів’ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високо поетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. Український народ – один з найпісенніших у світі. Поринаючи в естетично принадне народнопісенне багатство, кожна дитина усвідомлює, що пісня — незмінний супутник українця. Фольклорне виховання пробуджує любов до життя, енергію національного творення, теплоту серця і ніжність душі. Фольклорне виховання є найважливішою частиною етнопедагогіки, серцевиною національної системи виховання. Вся Українська творчість спонукає до любові, духовності, моральних цінностей. Національний фольклор передається з покоління і підтримує національний дух українських людей.
8.Народний календар. Це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності відзначаються народом протягом року. Народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління.
Щодо молоді, народний календар виконує найголовнішу роль природо відповідальної програми національного виховання. Педагогіку народного календаря можна назвати педагогікою життя і праці, добра і краси. Зміст народного календаря, його ідейно-моральна наснаженість мудро спрямовані на виховання в молоді добропорядності, добродійності, милосердя та багатьох інших чеснот.
Традиції, звичаї і обряди народного календаря комплексно діють на особистість, всебічно розвивають її.
10.Національна символіка. Наш народ виробив багатющу символіку, яка виникла та усталювалась протягом століть і стосується істотних сторін, доленосних подій у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст, спрямованість.
Українська символіка виконує історично-важливу функцію консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту, об’єднання споконвічних українських земель в єдину суверену державу.
Національна символіка України – герб (тризуб), прапор (синьо-жовтого кольору), гімн «Ще не вмерла в Україні», в історичній пам’яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України.
Важливими традиційними засобами патріотичного гуманістичного і громадянського виховання молоді є символи, пов’язані з козацтвом, Запорозькою Січчю, гетьманщиною. Такі поняття, як Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, пернач, козацький прапор, образи вічно живих у пам’яті народній козаків-витязів Байди, Мамая, Тараса Бульби символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу.
Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам’яті, калина, верба тощо)в свідомості кожного українця викликають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища. Народна символіка має велике значення в етнізації дітей, формування в них історичної пам’яті свідомості.
11.Народні прикмети, вірування. В них відображено зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функцію.
Народні прикмети та вірування одухотворяють природу, вчать дітей берегти та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань – народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в майбутньому. Особливе місце у вихованні гуманістичного громадянина мають місце релігійно – виховні традиції.
12.Релігійно виховні традиції. Не можна закривати очі на той історичний факт, що в процесі зародження та становлення української національної системи виховання і в наш час релігійні виховні традиції мали і мають значний вплив на молодь, в першу чергу у сім’ях віруючих, яких нині в Україні мільйони. Уряд навчальних закладів вивчають Закон Божий – факультативно, на добровільних заходах, розширюються мережа недільних шкіл.
Християнство, зокрема православна релігія, віра наших предків утверджує загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси, справедливості, благородства, милосердя тощо. Релігійне мислення, духовність – це специфічна сфера ідеального життя, яка набуває національних ознак. Під впливом релігії, як правило, формуються гуманні погляди на людину, природу, суспільство. Такі люди не можуть зробити зла, шкоди іншим людям. Національна система виховання використовує кращі здобутки церкви, релігії у вихованні підростаючого покоління. Серед української діаспори і на материковій Україні відроджується РУН віра – рідна українська національна віра, в основі якої – віра наших пращурів – дайбожичів дохристиянської доби. Виховними традиціями дайбожицької культури, духовності, РУН-віри належать дедалі більше місця в національній системі виховання.
13.Родинно-побутова культура. Одне з найважливіших і невідкладних завдань – відродження багаточисленних традицій української родинно-побутової культури. Її основу складають глибока, всеперемагаюча любов, материнська і батьківська, до дітей, шанобливе ставлення до бабусі і дідуся, інших родичів, прив’язаність до отчого дому, специфічне, у відповідності з традиційним розумінням українцями краси і затишку, оформлення хати (кімнати, квартири), садиби, дбайливе ставлення до природи, людей інших національностей. Родинно-побутова культура –це збереження рідної мови, продовження заповітів батьків і дідів, вивчення свого родоводу, історії народу, розвиток рідного мистецтва, життя за нормами народної моралі, етикету та інше. Національна система виховання відкриває підростаючим поколінням витоки родинно-побутової культури, зміцнює сім’ю – «націю в мініатюрі». Родинно-побутова культура постійно збагачується і поглиблюється в результаті вдосконалення сімейних стосунків, пізнання духовної спадщини батьків, дідів, прадідів, а також здобутків сучасної науки, досвіду інших родин з питань виховання дітей.
14.Національні традиції, звичаї і обряди. В основі понять «народ», «нація» лежать стійкі віковічні традиції – трудові, моральні, етичні та інші. Традиції і звичаї бувають родинні, регіональні і загальнонаціональні. Традиції, звичаї і обряди об’єднують минуле і майбутнє народу, старші і молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Традиції і звичай – це своєрідні віковічні духовні устої розвитку народу, нації, які втілюють в собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому і естетичному житті. Г.Ващенко писав: — Скільки з уст нашого народу можна почути легенд, переказів, скільки пісень, приказок, співаночок, — трагічних, смутних веселих і безжурних. Який же великий безсмертний скарб культури народу нашого.
Кожна людина є представником якогось конкретного народу. Народ має свою мову, свою національну культуру. Культура кожного народу має свою національну форму.
Традиції (від лат. Traditio – передача) – це досвід, звичаї, вироби, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються від покоління до покоління. У традиціях поєднується минуле, сучасне і майбутнє. «Традиція, — писав відомий композитор І.Ф. Стравінський, — поняття родове; вона не просто «передається» з покоління в покоління від батьків до дітей, вона проходить певний життєвий процес, народжується, росте, досягає зрілості, йде на спад і знову відроджується… Істинна традиція живе в суперечності».
У нерозривній єдності з традиціями перебувають народні звичаї. Звичаї – загальноприйнятий порядок, правила, дії, які здавна існують у громадському житті, побуті, діяльності певного народу, суспільної групи, колективу. Це те, що стало звичайним, засвоєним, загальноважливим, насущним.
Педагогічне значення народних традицій полягає у тому, що вони є результатом виховних зусиль багатьох поколінь і виступають важливим засобом виховання. Через систему традицій і звичаїв український народ відтворює себе, свою духовну народну культуру, свій характер і національну психологію у своїх дітях.
До народної культури, народного мистецтва, народних традицій належить декоративна творчість українського народу. Це різьба по дереву, вишиванки, вибійки, вироби з шкіри, металу, кераміки, килимарство, лозоплетіння, ткацтво, писанкарство.
15.Національна творчість. Зміст, принципи, форми і методи української національної системи виховання готують юнаків, дівчат до народної творчості, виробляють у них творче ставлення до життя. Оволодіння кожним вихованцем національним світоглядом, характером, свідомістю, способом мислення забезпечує те, що він починає творити саме по-українськи, в традиційному національному дусі. Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал.
Національна система виховання широко використовує традиції і звичаї з метою формування в молоді етнічної самобутності, творчого ставлення до дійсності. Вихована в творчому національному дусі, молодь покликана розвивати традиції і звичаї батьків і дідів у нових конкретно-історичних обставинах, поглиблюючи самобутній колорит суверенної України.
Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися нахили, здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал. Національна система виховання є складовою і невід’ємною частиною життєдіяльності, життєтворчості рідного народу. Тому система компонентів народної духовності, шляхи і засоби їх формування мають визначати сутність і зміст національної системи виховання.
1.3 Українське образотворче мистецтво у структурі національного виховання дошкільників
Система національного виховання використовує практично невичерпні можливості народного професійного мистецтва у формуванні у людини — гуманіста. Історична енергія народу, стійкість, багатство, краса його національного духу трансформувалися і акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва – пісенному, музичному, танцювальному, декоративно-прикладному тощо. Проймаючись чарами естетичних цінностей, дійств, учні переконуються в тому, що мистецькими традиціями пройняті всі сфери життя, діяльності, побуту, дозвілля народу.
продолжение
–PAGE_BREAK–