Теоретичні засади визначення поняття "вексель"

Міністерство освіти і науки України
Тернопільська Українська гімназія ім. І. Франка
Секція економіка
 
Теоретичні засади визначення поняття «вексель»
Виконав:
РольськийВолодимир Олегович
учень7(11) – В класу
Науковийкерівник:
ХруповичСвітлана Євгенівна
к.е.н.,доцент кафедри економічної кібернетики
Тернопільськогодержавного технічного університету ім. І. Пулюя
Тернопіль
2007

ЗМІСТ
 
Вступ
Розділ 1 Історичні передумови виникнення поняття«вексель»
1.1 Огляд літературних джерел
1.2 Історія виникнення і розвиток векселя
1.3 Женевські конвенції
Розділ 2 Економічні та правові аспективизначення векселя
2.1 Економічна сутність векселя
2.2 Укладання і реквізити векселя
2.3 Процес передачі векселя
Розділ 3 Методологічне обґрунтуванняпоняття «вексель»
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
 
Актуальністьдослідження. В іноземній та вітчизняній економічній літературі поняття«вексель» трактується досить неоднозначно, і наявність різних точок зору вцьому питанні зумовлене, насамперед, відсутністю в чинному законодавствіУкраїни чіткого визначення цього терміну, і складністю вексельних відносин.
Теманаукового дослідження «Теоретичні засади визначення поняття «вексель». Авторбуде досліджувати визначення векселя, які висувають як вітчизняні, так ізарубіжні дослідники. Проаналізувавши ці визначення, можна узагальнити спільнуоснову для висунення нового формулювання, а також ознаки, які притаманні лишевекселю, та інші ознаки, які можуть ототожнювати його з іншими видами ціннихпаперів. Автор ставить за мету уточнення трактування поняття «вексель», якеміститиме поглиблене відображення економічного змісту векселя, і якемаксимально відповідатиме всім притаманним йому ознакам.
Визначеннямтерміну «вексель» займались як вітчизняні, так і іноземні науковці. Середіноземних науковців відомі своїми працями є Доунс Джон, Гудман Жжордан Елліон,Браєн Баталер. Відомими є праці таких вітчизняних науковців, як А. Демківський,Ю. Мороз, А.Мельник, С. Гуткевич.
Протеїхні дослідження не змогли висунути єдиного, однозначного твердження, і це невирішило даної проблеми. З огляду на це, автор вважає порушену ним проблемуактуальною, що і визначило, загалом, єдину мету дослідження, а саме — уточненнятрактування поняття «вексель», яке найбільш поглиблено відобразить економічнийзміст цієї категорії.
Дляреалізації поставленої мети, поставлено наступні завдання:
— дослідитипроцес виникнення і становлення векселя як економічної категорії
– узагальнити існуючі та виробити власні теоретичні підходи щодовизначення суті економічної категорії «вексель»;
– удосконалити та обґрунтувати трактування поняття «вексель» як борговогодокументу, засобу розрахунку і цінного паперу;
Науковуновизну дослідження автор вбачає в глибинному вивченні і систематичномуузагальненні усіх характеристик даного поняття, а також формування власноїпозиції щодо суті економічної категорії «вексель».
Теоретичназначущість роботи полягає в розробці методики, рекомендацій щодо удосконаленнявизначення поняття «вексель». Це питання вимагає більш пильної уваги, особливоз боку законотворців.
Прикладнезначення дослідження ґрунтується на можливості його використання увдосконаленні шляхів організації та механізмів функціонування вексельного обігу,внесення відповідних змін до нормативно — правової бази забезпечень назаконодавчому рівні.

Розділ 1Історичні передумови виникнення поняття«вексель»
1.1 Огляд літературних джерел
Оглядлітературних джерел виявив, що серед дослідників, які займались визначеннямвекселя, немає одностайної думки щодо розвитку цього поняття, позаяк, зумовленоскладністю вексельних відносин та недостатньо глибоким рівнем теоретичнихрозробок щодо векселя.
Іноземніекономісти, зокрема Доунс Джон та Гурман Жжордан Елліон розглядають вексель якдокумент, який є доказом заборгованості боржника кредитору [1, с. 65-64].
БраєнБаталер визначає вексель як безумовний наказ у письмовій формі, якийадресований однією особою (трасантом) іншій особі (трасату), підписаний особою,яка його видала, та вимагає від трасата сплатити по пред’явленню в установленийабо належний визначенню день конкретну суму грошей певній особі (отримувачуплатежу) або пред’явнику векселя.
Середвітчизняних дослідників також немає одностайної думки щодо сутності векселя.
В. Мельнику посібнику «Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства» зазначає,що вексель – це письмове боргове грошове зобов’язання встановленої форми, що дає йоговласнику право вимагати від боржника сплати зазначеної у векселі суми грошей взазначений термін[1, с. 65-64].
А. Демківськийу підручнику «Вексельна справа» визначає вексель як встановленого зразкаабстрактний письмово оформлений борговий документ, за яким одна сторона угодизобов’язуєтьсязаплатити іншій певну суму грошей в зазначений термін.
Ю. Морозтрактує вексель як грошовий борговий документ, засіб розрахунку і цінний папір,за яким одна особа безумовно обіцяє (простий вексель) або безумовно наказує(переказний вексель) заплатити іншій у вказаний строк, у вказаному місці і якийскладений у точно встановленій законодавством формі.
Деяківчені-економісти, зокрема В. Мельник, Ю. Куценко, Д. Шепель, С. Гуткевич, А. Калина,В. Кочетков, О. Дегтярьова, Л. Воронова розглядають вексель як суто борговийдокумент.
Ряднауковців (Павлов В. та ін. «Цінні папери в Україні: Навчальний посібник»)взагалі ототожнюють поняття «боргова розписка» та «вексель», зазначаючи, що«боргова розписка (вексель)-різновид боргового зобов’язання, коли продаючицінні папери, власник віддає перевагу не готівці, (борговій розписці), а івекселю з тим, щоб відстрочити сплату податку»
Якбачимо, авторами наводяться різні тлумачення поняття «вексель», але більшістьнауковців припускається спільної помилки – дають однобічне визначення, тобтоприділяють увагу переважно простому векселю, нехтуючи таким різновидом векселя,як переказний. А деякі вчені ототожнюють вексель з іншими видами боргових зобов’язань, і ця точка зору єпротилежною до точки зору автора.
Отже,подальші розробки автора присвячені уточненню трактування поняття «вексель»,тобто узагальненню і систематичному вивченню всіх аспектів векселя якекономічної категорії, і висуненню нового формулювання визначення поняття«вексель», а також дослідженню історичних тенденцій розвитку економічноїкатегорії «вексель».
1.2 Історія виникнення і розвиток векселя
Дляповноцінного дослідження теоретичних засад визначення поняття «вексель»здійснимо історичний екскурс.
Батьківщиноювекселя вважається Італія, його творцями – середньовічні італійські купці таміняли. Сама назва вексель (від німецького «wechsel», що буквальноперекладається як «обмін») вказує, що розвиток векселя розпочався з розмінугрошей, точніше з розміну монет.
Практикатодішніх векселів широко застосовувалась на ярмарках, коли золотих справ майстриміняли купцям, прибулим з інших країн, виторгувані ними на ярмарку гроші намонети їхньої країни. Оскільки в ті часи було небезпечним брати в мандрівкигроші, то вже в ті часи увійшло в звичай не платити готівкою, а видавати листи,що являли собою доручення кореспонденту міняли, який жив на батьківщині купця.Взагалі, розвиток середньовічної італійської торгівлі сам по собі створивпотребу в спрощенні платіжних операцій, і тому деякі крупні торговельнііталійські фірми вже в XII ст. мали своїх представників в найважливішихторговельних центрах, і вже в той час переклад платежу від однієї фірми доіншої відбувався за допомогою листа. Якщо спочатку такий вексель гарантуваводержання готівки в іншому місці, то потім став виступати фактом обміну товаруна гроші, які продавець одержував пізніше, з урахуванням або без урахуваннязатримки.
Докінця XVI — початку XVII ст. вексель майже цілком сформувався, з’явився перший вексельнийстатут – Болоньський (1569 р.) Вексель слугує не лише для переказу грошей, алей для інших цілей, проте, при цьому не виходить з рук італійських банкірів.Ніхто не міг застосувати вексель в тих чи інших цілях без участі банкіра – він бувпотрібен для ролі трасанта або ремітента чи пред’явника. На цей час вексель ще не маєоднієї властивості – рухливості, тобто переказуваності, він ще не здатнийпереходити від однієї особи до іншої, змінювати кредиторів.
Новийперіод розвитку векселя — період індосаменту, способу передачі векселя. Першазвістка про індосамент відноситься до початку XVII ст. (1607 р. уНеапольському Pragmatika, де міститься заборона індосаменту). Він був визнаний іостаточно закріплений в Ордонансі Людовіка XIV (1673 р.) і вЛейпцизькому Вексельному Статуті (1682 р.).
Індосаментвизволив вексель з рук банкірів і передав його в розпорядження торговців, яківикористовували вексель як знаряддя торгового кредиту. Головною функцією сталопокривання платежів, відстрочених (кредитованих) при покупці товарів, і такимчином сприяння обігу грошей.
Найважливішоюпам’яткою періоду розвитку векселя в Франції є Code de commerce (1808 р.). ВНімеччині найпам’ятнішим на той час був Загальнонімецький Вексельний Статут (1847),з якого копіювались сучасні йому вексельні статути.
ВРосії вексель почав діяти за часів Петра І, який через безладдя пошти танебезпечність доріг почав застосовувати векселі для переказу казенних грошей зодного міста в інше за участю купців. Вже при Петрі ІІ в 1729 р. був виданийперший в Росії вексельний статут, німецькою та російською мовами. Цей статутпроіснував більше століття, в нього 70 разів вносились зміни і доповнення.Новий Статут був прийнятий в 1832 р., складений на основі французького інімецького вексельних законодавств. Суттєві зміни до нього вніс закон від 1862р. за яким вексельна дієздатність розширена до загальногромадської, за виняткомдуховних осіб, нижчих військових чинів, селян, що не мали нерухомої власностіта торгових свідоцтв, а також заміжніх жінок без згоди чоловіків.
Післявидання в Німеччині Вексельного Статуту 1847 року в Росії було офіційно піднятопитання про перегляд вексельного законодавства. Було складено кілька вексельнихпроектів, підготовлених під впливом німецького права (1860,1880,1884,1890,1895 р.р.).В 1902 р. був прийнятий новий Статут, який вступив в дію з 01.01.1903р. закономвід 05.10.1905 р. з селян була знята заборона зобов’язуватися векселем.
Післяреволюції 1917 р. вексельний статут було відмінено, як і інші дореволюційнізакони, проте потреба в векселях для забезпечення швидкого стягнення боргу всеж відчувалась, і тому в 1922 р. було прийнято «Положення про векселі». Але вонобуло відмінене внаслідок фінансово – кредитної реформи 1930-32 р.
1.3 Женевські конвенції
Вексельнеправо розвивалося протягом багатьох сторіч і відрізнялося великоюрізноманітністю часом, навіть в країнах, пов’язаних між собою багатовіковимиекономічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства іусунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнароднихконференцій, остання з яких відбулася в 1930 р. в м. Женеві. Результатом її роботибула поява трьох вексельних конвенцій:
Конвенція№ 358, що встановлює Одноманітний закон про переказний і простий вексель;
Конвенція№ 359, що вирішує деякі неузгодженостізаконів про переказні і простівекселі;
Конвенція№ 360 про гербовий збір у відношенні перевідних і простих векселів.
Країни, щоприєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх було 25), взяли насебе зобов’язання ввести в чинність на своїй територіїОдноманітний законпро переказний і простий вексель (далі по тексту— ОВЗ). Доженевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і РадянськийСоюз, а Постановою ЦВК і СНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на території СРСРвведене в чинністьПоложення про переказний і простий вексель, яке за текстом майже дослівно співпадаєз ОВЗ. Чинність конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в1991 р. (закон України «Проправонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно ПостановаВерховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актівзаконодавства Союзу РСР» від тієї ж дати), а безпосередній поштовх до поновленнявексельного обігу в Україні було дано в середині 1992 р.
Більшістькраїн Європи та світу, якщо і не приєдналися, то уніфікували своє законодавствона основі ОВЗ. Ці держави утворюють так звануженевську системувексельного права.
Вексель якміжнародний фінансовий документ під час свого існування (від моменту видачі ідо оплати, по протесту і пізніше — до моменту погашення) може переходити відоднієї особи до іншої на територіях різноманітних держав. Звідси — виникнення цілогоряду зобов’язань продавця, які підлягають до виконання, охороні, а в випадкуспору — судовому дозволу не тільки в різний час, але і на території чинностірізноманітних вексельних законів. Це приводить до зіткнень -колізійвексельних законів навіть країн, вхідних в одну систему вексельного права.Таким чином,суд території одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідністьобговорювати, вирішувати і робити постанову про вексельний спір на підставі несвого, а чужого вексельного закону, або — і свого, і чужого вексельного закону, одночасно.
Колізійнінорми, що включені в вексельні закони майже всіх держав, повинні дати відповідіна наступні головні питання:
1.Вексельна правоздатність, тобто, спроможність приймати участь в вексельнихзобов’язаннях продавця як в якості кредитора, так і в якості боржника.Векселездатність визначається “законом громадянства” (або законом домиціля) — для фізичних осіб і “законом місця реєстрації” для юридичних осіб. Наприклад,український підприємець, що видавав вексель в Англії, не може в англійськомусуді посилатися на свою вексельну неспроможність за українським законом, ботака неспроможність невідома англійському закону.
2.Формавексельних зобов’язань продавця. Визначається законодавством місцянаписання (видачі) векселя — в відношенні дійсності векселя в цілому якдокумента; в інших випадках (при індосації, акцептації, авалюванні) — законодавством місцяприйняття вексельних зобов’язань продавця, тобто, законом тієї країни, підчинністю якого даною особою прийняті на себе вексельні зобов’язання продавця.Наприклад, для векселя, що трасувався з Англії на Україну, зайва вказівка місцявидачі, але для векселя, що трасувався з України на Англію, така вказівкаобов’язкова. З іншого боку, вексель, що трасувався з Англії на Україну і, щоакцептувався не на лицевій стороні, може бути визнаний в Українінеакцептованим, тому що український закон передбачає акцепт на лицевійстороні векселя; але такий же акцепт по векселю, що трасувався з Україні наАнглію, визнається дійсним.
3.Утримання вексельних зобов’язань продавця. Визначається законодавствоммісця виконання вексельних зобов’язань продавця, тобто законом тієї країни, дезобов’язання продавця повинно бути виконано. Наприклад, вексель, терміном натри місяця від укладання, трасований з Англії в Україну з умовою сплатипроцентів; очевидно, що сплата в місці виконання (Україні) відсотків непідлягається.
4.Дії поохороні вексельних зобов’язань продавця. Визначаються законодавством місцявиконання вексельних зобов’язань продавця, тобто законом тієї країни, дезобов’язання продавця повинно бути виконано. Цей закон визначає необхідність іформу охоронних дій: як і коли повинно бути зроблене подання до акцепту іплатежу, що і як повинно бути зроблене в випадку неотримання акцепту абоплатежу, потрібний або ні протест, потрібне або ні повідомлення, хто і в якійформі повинен зробити протест і/або повідомлення, що і як повинно бути зробленев випадку втрати або викрадення векселя і т.ін. Наприклад, по векселю, щотрасувався в Англії на Англію, що після цього був індосований в Україні,векселедержателю для збереження права вимоги проти всіх надписателей, в частиніукраїнського, провадження протесту не вимагається.
5.Вексельна давність. Визначається законодавством місця прийняття вексельнихзобов’язань продавця, тобто законом тієї країни, під чинністю якої даною особою прийняті насебе вексельні зобов’язання продавця. Наприклад, по перевідному векселю, щотрасувався з Англії на Росію, індосованому після цього в Україні і Германії,вексельна давність визначиться: для трасанта — по англійському закону, дляпершого індосанта — по українському, для другого — по німецькому і дляакцептанта — по російському закону.
6.Вексельний процес. В питаннях підсудності, порядку процесуальних дій,виконання рішень і т.і. суд керується винятково своїм законом, тобто порядок і процедуравексельного процесу визначаються законодавством місця виконання чинності (платежу)по векселю

Розділ 2 Економічні та правові аспекти визначення векселя
 
2.1 Економічна сутність векселя
Законвизначає два види векселя: простий (соло – вексель) та переказний (тратта – вексель)
Простийвексель являє собою просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавцясплатити власникові векселя певну суму грошей у зазначений термін.
Переказнийвексель містить письмовий наказ векселедавця, адресований третій особі(трасату), здійснити платіж у зазначений термін власникові векселя (векселедержателю).
Векселі,як прості, так і переказні, називаються: 
— місцевими,якщо підлягають сплаті в тому ж місці, де вони виписані;
— внутрішніми,якщо вони підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вони виписані;
— іноземними, якщовони виписані в одній країні, а підлягають сплаті в іншій.
Заекономічним змістом виділяють:
– комерційнийвексель,в основі якого лежить комерційнийкредит;
– фінансовийвексель, в основі якого лежить отримання грошового займа. Типомфінасового векселя є банківський – це виданий або акцептований банкомвексель з метою фінансування операцій позичальника.
– фіктивний–вексель, виданий без законної основи боргу, реальної економічної бази. Розрізняють дружнійвексель – вексель, виданий або акцептований через прихильність дружнім юридичнимособам, який надається один одному в безвідплатне та термінове користування; бронзовийвексель – виданий чи акцептований на користь неіснуючої особи; зустрічнийвексель – дружній або бронзовий вексель, учасники якого поперемінновиступають векселедавцями і векселедержателями.
Переказнівекселі, які зустрічаються в міжнародному обігу, поділяються на:
1)виставлені експортерами на своїх імпортерів – торгові тратти. Коли траттисупроводжуються товарними документами, вони називаються документальними;
2)виставлені підприємствами на банки – банківські акцепти;
3)виставлені банками на банки – фінансові тратти.
Стосовноформ платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті втермін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит.
Первиннимиучасниками простого векселя виступають дві особи:
— векселедавець – особа, що виписує вексель, яка є платником за векселем;
— ремітент (векселедержатель) – перший отримувач за векселем, перед яким платникприймає зобов’язання проплатіж.
Упереказному векселі первинними учасниками є:
— трасант — особа, що виписує вексель;
— трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;
— ремітент – перший отримувач (векселедержатель), на користь якого виписуєтьсявексель.
Отже,за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець,а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж завекселем у визначений термін – ця спеціальна дія називається акцептом тратти(переказного векселя).
Зметою визначення поняття «вексель» проаналізуємо його економічну сутність.Вексель – це унікальний фінансовий інструмент. Його унікальність як фінансовогоінструменту підтверджується такими аспектами :
— вексель єкороткостроковим борговим зобов’язанням;
— використовуєтьсяв грошових розрахунках і тим самим виконує одну з функцій грошей – є засобомплатежу;
— вексельє різновидом інвестиційної цінності, тобто може бути
використанийдля інвестування капіталу з метою отримання доходу;
— можливість використання індосаменту на векселі забезпечує йому високуоборотність та можливість багаторазового обертання на фондовому ринку.
Разомз тим, векселю притаманні характерні ознаки, які відрізняють його від рештиборгових зобов’язань, а саме :
1. Зміст векселя точно встановлено законом, інші умови вважаютьсяненаписаними, і відсутність хоча б одного з обов’язкових реквізитів, встановлених законом,призведе до недійсності векселя.
2. Відповідальність за векселем для осіб, які беруть в ньому участь єсолідарною, за винятком осіб, які здійснили безоборотний надпис.
3. Вексель є абстрактним грошовим документом і тому не забезпечуєтьсязакладом, заставою або неустойкою.
4. Вексель може передаватись із рук у руки за допомогоюпередавального надпису ( індосаменту; цесія на території України булазаборонена).
5. Явка до нотаріальної контори для засвідчення підпису невимагається.
6. При несплаті векселя у встановлений термін необхідним є здійсненнянотаріального протесту
7. Грошовість, тобто предметом вексельного зобов’язання можуть бути тількигроші.
8. Строковість та визначеність, тобто тривалість вексельного зобов’язання може бутирозрахована заздалегідь, або за даними у тексті векселя, або на підставівексельного закону (векселі за пред’явленням з граничним терміном презентації).Тривалість існування векселя не може залежати від настання яких-небудь подій таумов.
 
2.2 Укладання і реквізити векселя
До числаобов’язкових реквізитів векселя відносяться:
1.Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки вексельвважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням векселедавця).
2. Вказівкадати укладання векселя.
3.Найменування платника (для перевідного векселя).
4. Вексельнамітка.
5. Нічим необумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від свого імені (дляпростого векселя) сплатити.
6. Сума.
7.Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зробленний платіж.
8. Вказівкамісця платежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель вважаєтьсяпідлягати оплаті по місцю складання, а перевідний в місці, вказанним поруч знайменуванням платника).
9. Підписвекселедавця.
До числадодаткових реквізитів векселя відносяться:
1. Термінплатежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред’явлення).
2. Обмеженняв термінах пред’явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.
3.Застереження про пред’явлення тратти в певний термін до акцепту.
4. Вказівкаособи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.
5. Вказівкаособливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника,для одержання платежу.
6. Вказівкаособливого місця платежу, яке не співпадає з місцем знаходження трасата абомісцем укладання простого векселя, так званий доміцілій. Такі векселітакож називаються доміцільованими.
7. Вказівкаособи, окрім платника, у якого слідує отримати платіж — доміціліат.
8. Вказівкапосередника в акцепті або платежу.
9.Застереження ефективного платежу.
10.Відсоткове застереження.
11.Застереження векселедавця “не наказу”.
12.Застереження про нездійсненні протесту.
Завідсутності будь-якого реквізита або при невідповідності його нормам, встановленнихзаконом, — документ позбавляється вексельної сили. Значна особливість векселя —вексельна мітка— слово «Вексель”. Слово „вексель“, згідност. 1 ОВЗ, має бути включеним в текст документа та написано на тій мові, на якій складенийдокумент.
До необхіднихреквізитів векселя відноситься зобов’язання продавця заплатити певнугрошову суму в простому векселі або пропозиція заплатити трасату в перевідному.
Обов’язковимреквізитом векселя є дата його укладання. Причиною проставлення дати заповнення векселяє визначення терміну закінчення річної давності для векселів, виписаних „за пред’явою“. Відсутність датиукладання векселя наводить до його недійсності.
Місцеукладаннявекселя необхідно, оскільки воно ж є і місцем платежу по простому векселю, якщов векселі не вказане інше місце платежу. В перевідному, де платником єакцептант, місце платежу є і місцем проживання платника (за винятком особливогомісце платежу) і вказується поруч з найменуванням платника. Вказівка місцявидачі векселя пов’язана з тим, що кредитор в термін платежу по векселю сам з’являється до платника, атому має знати, де його знайти. Відсутність в векселі місця платежу, також як івключення в вексель декількох місць платежу, призводить до його недійсності. Ввипадку,коли по векселю виступає декілька платників, він повинен бути доміцільованим. Отже, місце платежу повекселю повинно бути єдиним і чітко певним.
Сумавекселяможе бути позначена і в валюті, але платіж буде здійснюватися в відповідності здіючими правилами розрахунку в місці платежу. Форми розрахунку діюче Положенняпро перевідний і простий вексель не встановлює. Заради зручності сума векселя,позначена цифрами, виноситься також в заголовок документу.
Під терміномвекселя розуміється дата платежу по ньому. Вона повинна бути точно вказана.Засіб призначення терміну платежу по векселю під загрозою недійсностіостаннього повинен строго відповідати встановленим, а саме, він повинен бутиодним з наступних:
— в деньпред’явлення;
— в такий-тотермін від дня пред’явлення;
— в такий-тотермін від дня укладання;
— в певнийдень.
До позначеннямісця платежу подаються тіж самі вимоги, що і до місця складаннявекселя. В місці платежу вексель повинен бути поданий до оплати платнику. Якщомісце платежу інше, ніж місце знаходження платника, то вексель носить назву «доміцільованого». Припускається, щоплатник сам з’явиться в місце платежу (що в цьому випадку носить назвудоміцілій). Вексель, як і будь-який документ, повинен бути підписаний особою,його що видають.
Підпис особи повинний бутивласноручним, на відмінувід основного тексту векселя, що може бути завданий як друкарським, так іпрописним засобом, а також штемпелем.
При підписівекселя за дорученням повинна бути вказівка на те, хто є векселедавцем. Ввипадку відсутності нотаріального засвідчення підпису до векселя повинне додаватися доручення.

2.3 Процес передачі векселя
Кожнийвексель може бути переданий іншій особі шляхом індосаменту. Це одне зосновних властивостей векселя. Термін „індосамент“ походить від лат.(на спині), тобто за старовинною традицієювін пишеться на звороті векселя. Індосамент повинен бути виконаний на зворотівекселя або на додатковому листі (аллонже). За своїм змістом індоссаментповинен бути простим і нічим не обумовленим. Шляхом передачі індосаментуіндосант приймає на себе абстрактні зобов’язання продавця, подібні тому, як церобить векселедавець при видачі векселя. Внаслідок цього індоссат (той, хтоотримує вексель) одержує самостійне право вимоги по векселю.
За форміоюпередачі індосамент може бути: або іменним, або бланковим.
Цессія – це також передача прав,але цессія завжди іменна, а індоссамент може бути і бланковим.
Порівняльнийаналіз індосаменту і цессії:
— цессіярегулюється нормами цивільного права, індосамент же — вексельного.
— цессія — цедвосторонній договір, тоді як індосамент — це одностороння угода.
При передачіпо цесії позначкою про передачу є договір про передачу права вимоги. Цесія можебути вчинена і окремо від вексельного документа.
Однак зауказом Президента України №146 від 4 березня 1998 р. цессія на теріторіїУкраїни заборонена.
Акцепт векселя – ще однаоперація, що пов’язана із процесом обігу векселів.
В той час, як для простого векселясамий факт його видачі автоматично є згодою зробити по ньому платіж, зперевідним векселем в силу його специфіки питання вирішується інакше. Дляодержання згоди на оплату векселя, він повинен бути поданий до акцепту платнику (за виняткомвипадків, коли в векселі стоїть застереження, яке забороняє акцепт).
Акцепт перевідного векселя єзгодою оплатити вексель. Платником по перевідному векселю є не самвекселедавець (трасант), а особа, на яку переказав він свій борг (трасат), таакцептант може і не дати згоду на акцепт векселя. Отже, трасат будезобов’язаною по векселю особою тільки із дня акцепту. До цього моменту він є абсолютнонепричетним до вексельнихзобов’язань продавця. Акцепт може бути зроблений в будь-який термін до оплативекселя, якщо тільки він не скорочений векселедавцем або індосантами. Длявекселів по пред’явленню термін акцепту складає один рік.
Аваль — це порука за векселем, у зв’язку з якимаваліст приймає на себе відповідальність за виконання вексельних обов’язківособи, за яку він дав аваль.
Регресс — ця вимогавекселедержателя до всіх солідарно відповідальних осіб (за винятком основногоборжника) сплатити позначену в векселі суму.
Щодокількості примірників та копій векселів, то для зручності передбачено,що перевідний вексель може бути виданий в декількох примірниках (вониобов’язково повинні бути пронумеровані, інакше це будуть різні векселі), звекселя можуть також зніматися копії. Акцептувати слід лише один примірник, боакцептант відповідальний за всіма акцептованим і не поверненим йому примірникам.Для простого векселя не передбачене видавання у декількох примірниках.
Напідставі вищесказаного можна зробити висновок, що існує суттєва відмінність міжпоняттями «вексель», «боргова розписка» та «боргове зобов’язання», а отженевірним є ототожнення цих понять.

Розділ 3 Методологічне обґрунтування поняття «вексель»
 
Авторподіляє позицію тих науковців (зокрема Ю. Мороз, В. Сухонос, Ж. Завальна, М. Старшинський)які розглядають вексель як борговий документ, засіб розрахунку та цінний папір.Така точка зору може бути доведена наступними пунктами :
1.При оформленні товарних угод вексель слугує забезпеченням оплати товарів, якунадані виробником або постачальником у кредит. Таким чином, вексель засвідчуєнаявність боргових взаємовідносин між векселедавцем та емітентом, а оскількивін є доказом боргових взаємовідносин, то можна стверджувати, що вексель єборговим документом.
2. Вексельобслуговує погашення боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин,причому цими суб’єктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи або банки.Векселеві притаманна висока обіговість – за допомогою передавального надпису(індосаменту) він може багаторазово передаватись від одного суб’єкта до іншого, тобтоздійснювати обіг. При цьому векселі легко приймаються для сплати боргівщонайменше з двох причин :
1) Кредиторвпевнений у своєчасності платежу за векселем; в разі передачі векселя індосантприймає на себе відповідальність перед всяким наступним векселедержателем, алеякщо в текст передавального напису не включене спеціальне застереження.
2)таким векселем кредитор має можливість розплатитися зі своїми власними зобов’язаннями.
Отже,вексель є засобом розрахунків між суб’єктами господарювання.
3. Цінніпапери – це грошові документи, що засвідчують право володіння та визначаютьвзаємовідносини між особою, яка їх емітувала, та їх власником, і передбачають,як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або відсотків, а такожможливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів,іншим особам. Вексель цілком підпадає під критерії наведеного визначення, отже,вексель є цінним папером.
Підсумкивсього вищезгаданого можна вивести у вигляді наступної таблиці :
 
Порівняльнахарактеристика боргової розписки, боргового зобов’язання та векселя Критерій порівняння Боргова розписка Боргове зобов’язання Вексель Належить до групи боргових цінних паперів  _  _  + Предмет документу лише гроші  _  _  + Абстрактний характер зобов’язання (відсутність у тексті документа будь – яких посилань щодо підстав його видачі) _ _ +
Законодавча регламентація
Форми (змісту) документу  _  _  + Використання як засобу розрахунку  _  _  + Можливість використання для інвестування капіталу з метою отримання доходу _ _ +
Разомз тим, автор вважає, що якщо у визначення терміну «вексель» додати що це «особливеборгове грошове зобов’язання», то зміст поняття вексель буде більш точним та повним.
Вексельє справді особливим, адже жоден із інструментів сучасного фінансовогоризику, крім, звичайно, самих грошей у всіх численних проявах їхніх економічнихфункцій, не може зрівнятись по своїй історії і значенню з векселем. Самерозвиток вексельного обороту призвів до безготівкових грошових розрахунків:витісненню з грошового обігу металів (золота і срібла), заміна еквівалентівобмінного обороту паперовими символами. Також безумовність векселя як борговогозобов’язання, суворість і швидкість стягнення по ньому, послужили основоюстворення інших видів платежів і розрахунків – банкнот, чеків, акредитивів.Розвиток різноманітних інструментів ринку цінних паперів – акцій, облігацій,депозитних сертифікатів так само проходив на базі векселя. Вексель є ціннимпапером найвищого класу, що за сучасних умов робить його одним з найліквіднішихінструментів на фондовому ринку. Все вищезазначене підкреслює особливість іунікальність векселя .
Такимчином, для більш поглибленого відображення економічного змісту векселя, мипропонуємо таке формулювання: вексель – це особливе боргове грошовезобов’язання, засіб розрахунку і цінний папір, який складений у формі, визначенійзаконодавством України, і зобов’язує особу, яка його виписала або акцептувала,вчасно та в повному обсязі виконати свої зобов’язання за векселем на користьйого власника (векселедержателя).
Запропонованеавтором визначення поняття «вексель» має ряд переваг, порівняно з традиційнимиіснуючими тлумаченнями цього терміну. Щоб підтвердити це, проведемо їхпорівняння у вигляді таблиці:
 
Порівняннявизначень поняття вексельПорівняльна ознака Традиційне визначення Визначення, запропоноване автором Визначення Вексель – безумовне зобов’язання боржника сплатити кредитору після настання терміну завчасно визначену суму в грошовій формі
Вексель – це особливе боргове
грошове зобов’язання, засіб розрахунку та цінний папір, який складений у формі, визначеній законодавством України та зобов’язує особу, яка його видала або акцептувала, вчасно та в повному обсязі виконати свої зобов’язання за векселем на користь його власника (векселедержателя) Вексель – це документ, по якому одна особа зобов’яза – на заплатити іншій суму грошей, зазначену у векселі, у визначений термін Розкриває сутність предмету векселя (гроші) так так Робить акцент на законодавчій регламентації форми (змісту) документу ні так Підкреслює унікальність даного фінансового інструменту ні так Підпадає під обидві форми векселя – простий і переказний ні так Чітко визначає особу, на користь якої має здійснюватись платіж ні так
 

Висновки
У науковійроботі наведено наукові та прикладні результати, які містять теоретичніузагальнення і нові погляди на вирішення проблеми обґрунтування сутіекономічної категорії «вексель». Це знайшло відображення у дослідженніісторичних передумов виникнення цього поняття, становлення вексельного обігу вУкраїні та формулюванні власної позиції щодо трактування поняття «вексель».Результати дослідження дають підстави для наступних висновків:
1. Врезультаті аналізу різних точок зору, автором визначено, що більшість науковцівприпускається спільної помилки – дають однобічне визначення, тобто приділяютьувагу переважно простому векселю, нехтуючи таким різновидом векселя, якпереказний. А деякі вчені ототожнюють вексель з іншими видами боргових зобов’язань, і ця точка зору єпротилежною до точки зору автора. Тому, подальші наукові розвідки вимагаютьзробити акценти на історичних передумовах виникнення векселя.
2. Проведеніісторичні ретроспективні дослідження розвитку суті економічної категорії«вексель», виявили що вексельне право розвивалося протягом багатьох сторіч івідрізнялося великою різноманітністю часом, навіть в країнах, пов’язаних міжсобою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікаціївексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів, проведено декількаміжнародних конференцій, результатом роботи яких була поява трьох вексельних конвенцій.
3. Врезультаті оцінки економічного змісту за структурою поняття «вексель» маєтриєдиний вимір. Це проявляється у виділенні таких видів векселя яккомерційний, фінансовий та фіктивний.
4.Детальне вивчення характерних ознак, притаманних лише векселю, дозволилостверджувати, що вексель – це окрема самостійна економічна категорія, іототожнення даного поняття з поняттями «боргова розписка» і «борговезобов’язання» є невірним.
5. Поглибленийаналіз тенденцій розвитку, правового та економічного змісту суті «векселя»,дозволив виявити, що при оформленні товарних угод, вексель слугує забезпеченнямоплати товарів, яку надані виробником або постачальником у кредит та єборговим документом.
6.Поетапне дослідження різних підходів до визначення суті економічного поняття«вексель», а також вивчення структури цієї категорії, дозволили авторузапропонувати власний підхід, що полягає у такому формулювання: вексель– це особливе боргове грошове зобов’язання, засіб розрахунку і цінний папір,який складений у формі, визначеній законодавством України, і зобов’язує особу,яка його виписала або акцептувала, вчасно та в повному обсязі виконати своїзобов’язання за векселем на користь його власника (векселедержателя).

Список використаної літератури
 
1. Закон України «Про цінні папери тафондову біржу» від 16.06.1991.
2. Закон України «Про приєднання Українидо Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів пропереказні векселі та прості векселі» від 06.07.1999.
3. Закон України «Про обіг векселів вУкраїні» від 05.04.2001.
4. Демківський А.В. Вексельна справа:Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 336 с.
5. Лисенков Ю., Ляшко В. Вексель угосподарському обігу. – К.: Агенція «Пресцентр», 1994. – 256 с.
6. Мороз Ю.Н. Вексельна справа. – К.: Науковадумка, 1996. – 510 с.
7. Красько И.Е., Жушман В.П., Гагін Н.В.Акції і векселі в економічному обороті України. – К.: Еспада, 1999.
8. Гуткевич С.О. Вексель у системі ціннихпаперів: проблеми становленні і розвитку. – К.: Видавництво Європейського ун — ту, 2004. – 120 с.
9. Малюк В.М. Вексель в Україні /В.М.Малюк. – К.: Економіст, 1997. – 314 с.
10. Доунс Джон, Гурман Жжордан Елліон Фінансово– інвестиційний словник / Пер. 4-го Англ. видавн. – М.: ИНФРА-М, 1997. – С.42-43.
11. Фінанси. Тлумачний словник:англо-російський: Пер. з англ. / Браєн Баталер, Ред. І.М.Осадча. – 2-гевидання. – М.: ИНФРА-М: Весь світ, 2000. – С.46
12. Павлов В.І., Пилипенко І.І.,Кривов’язюк І.В. Цінні папери в Україні: Навчальний посібник. – Видання 2-ге,доповнене. – К.: Кондор, 2004. – С.355.
13. www.slovnik.com.ua
14. Рішення ДКЦПФР від 22.11.2001.р. №338«Положення про вимоги до стандартної форми виготовлення вексельних бланків»;Рішення ДКЦПФР від 23.11.2005. №666 «Про внесення змін до «Положення про вимогидо стандартної форми виготовлення вексельних бланків»
15. Барвено С.Н., Яроцький В.Л. Правовеврегулювання вексельного обігу в Україні. – Харків: Право, 2001. – С.126.
16. Вексель: закон, судова практика,бухгалтерський облік / А.В. Верховцев. – М.ИНФРА-М, 1997. – С.92.
17. Фінансовий словник – довідник /М.Я.Дем’яненко, Ю.Я. Лузан, П.Т. Каблук, В.М. Скупий та ін.; За ред. М.Я. Дем’яненка.– К.: ІАЕ УААН, 2003. – С.530.
18. Куценко Ю.Ю., Шепель Д.О. Проблемивикористання векселів на ринку України. – К., 1998. – 60 с.