Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій", "діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи"

Вступ
Актуальністьдослідження. Одним із найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільстває гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей і молоді, які позбавленіможливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічногорозвитку.
До сьогодні вУкраїні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні чи психічнівідхилення у здоров’ї. Так, в засобах масової інформації, спеціальнійлітературі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональнимиможливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особиз вадами розвитку, неповносправні. У законодавчих документах як правило домінуєтермін “інвалід”. Інвалід – особа, яка має порушення здоров’я зістійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідкамитравми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликаютьнеобхідність її соціального захисту [8, с. 53].
Мета дослідження:на основі аналізу літературних джерел визначити сутність понять: діти з вадамирозвитку; діти з вадами функцій; діти з відхиленнями у стані здоров’я; людина зобмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.
Теоретичний аналізпонять «діти з вадами розвитку», «діти з вадамифункцій»,«діти з відхиленнями у стані здоров’я»,«неповносправні особи»
Завданнядослідження:
Проаналізуватистан дослідження проблеми щодо понять: діти з вадами розвитку; діти з вадамифункцій; діти з відхиленнями у стані здоров’я; людина з обмеженнями окремихфункцій; неповносправні особи.
Узагальнити змістрізних літературних носіїв та визначити найбільш прийнятні трактування цихпонять.
Об’єктдослідження — поняття: діти з вадами розвитку; діти з вадами функцій; діти звідхиленнями у стані здоров’я; людина з обмеженнями окремих функцій;неповносправні особи.
Методидослідження: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної, спеціальноїлітератури з проблем фізичної реабілітації, фізичного виховання ікорекційно-педагогічної роботи з дітьми з вадами розвитку; дітьми з вадамифункцій; дітьми з відхиленнями у стані здоров’я; людей з обмеженнями окремихфункцій; неповносправні особи.
Структура таобсяг роботи. Робота складається зі вступу, розділів, висновків, практичнихрекомендацій, списку використаних джерел. Робота викладена на 48 сторінкахтексту, бібліографічний покажчик вміщує 32 джерела.

1. Сутністьпоняття діти з вадами розвитку
вадарозвиток соціальний реабілітація
В українськіймові до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як каліка, сліпець(давньоруською). На початку XIX ст. у слов’янських мовах починає вживатисяслово “інвалід”, яке за походження – безсилий, слабкий, важкопоранений, — прийшло в українську і російську мови з французької і до кінця XIXст. вживалося в значенні «відслуживший, заслужений воїн, який непристосований до служби через каліцтво, поранений».
В Україні дітей звадами розвитку упродовж багатьох років відносили до особливої соціальноїгрупи, яка має свої соціокультурні особливості й потребує особливих умоворганізації життєдіяльності. Зазвичай більшість таких дітей виховувались узакритих спеціалізованих закладах. Подібний підхід до освіти дітей зпсихофізичними вадами має як позитивні, так і негативні наслідки, адже родинафактично усунута від процесу виховання. Дитина упродовж 10-12 років перебуваєвдома лише короткочасно – у вихідні дні чи на канікулах. Відірвана від родини,як головного джерела розвитку і соціалізації, від оточуючого середовища,стосунків з тими, хто не має психофізичних вад, дитина почуває себе чужою вцьому суспільстві. Багато дітей мають досвід емоційної травматизації, щопризводить до виникнення емоційних порушень і позначається на їх поведінці [20,С.15].
Під причиноювідхилення в розвитку розуміють дію на організм зовнішнього або внутрішньогонесприятливого чинника, який визначає специфіку поразки або порушення розвиткупсихомоторних функцій.
До числа дітей зпроблемами у розвитку відносять також і тих, у кого порушені функції впізнавальній сфері (увага, пам’ять); дітей з загальмованими, уповільненимиреакціями; дітей з тими чи іншими фізичними дефектами, які не викликаютьстійких порушень психічних функцій.
В дефектологіївизначаються основні види аномалій, що спричинюють специфічний розвиток:порушення зору (сліпі, слабозорі, осліплі), з вираженими та сталими порушеннямислухової функції (глухі, слабочуючі, пізнооглухлі); зі стійкими порушеннямиінтелектуального розвитку на основі органічного ураження центральної нервовоїсистеми (розумово відсталі); з психопатичними формами поведінки; з важкимимовними вадами (логопати); з порушеннями опорно-рухового апарата; зі складнимивидами порушень (сліпоглухи, порушення слуху з розумовою відсталістю) .
Дефект розвитку-фізичний і психічний недолік, який спричиняє порушення нормального розвитку[7].
Види дефектів –вдефектології визначаються основні види аномалій, що спричиняють спеціфічнийрозвиток: порушення зору, слуху, мови, психіки, рухові порушення, складніпорушення- одночасне порушення аналізазорів (слуху, зору).
Поняття пропервинний дефект–ушкодження біологічних систем (різних видів ЦНС,аналізаторів-інтелекту, мови, зору, слуху, опорно-рухового апарату).
Поняття про вториннийдефект– ускладнення розвитку дитини, недорозвиток вищих психічних функцій (мовиі мислення, пам’яті, сприйняття, просторового орієнтування, соціальної сторони.
Суть дефекту тайого вплив на психічний розвиток дитини були проаналізовані Л.С. Виготським вроботі «Основні проблеми сучасної дефектології», де він піддавкритиці погляди вчених того часу на суть дефекту, як «чисто кількісноїобмеженості розвитку», і визначив основну тезу сучасної дефектології проте, що дитина, розвиток якої: ускладнений дефектом, не просто менше розвинена,ніж її нормальні однолітки, а інакше розвинута: дефективна дитина являє собоюякісно інший, своєрідний тип розвитку”. Л.С. Виготський підкреслював, щодеякий дефект відіграє подвійну роль. З одного боку дефект — це мінус, недолік,з іншого — плюс, тому, що він створює стимули до розвитку і саме в цьомукриються величезні сили компенсації: “… дефект не є лише недолік,слабкість, але і плюс, джерело сили і здібностей, в ньому є позитивний смисл!”.
Найважливішимположенням, яке характеризує суть аномального розвитку, є вчення про йогоскладну структуру, висунуте в тридцяті роки XX століття Л.С. Виготським. Згідноз цією теорією, у дитини внаслідок первинного дефекту (при сліпоті абослабозорості це порушення зорового сприймання) виникають вторинні відхилення урозвитку — зміни процесів сприймання інших модальностей, своєрідністьзапам’ятовування, порушення особистісного розвитку (волі, впевненості,самооцінки, самостійності та ін.). Таким чином порушення зору у дітейобумовлюють своєрідність їх розвитку.
Виділенняпервинного дефекту та вторинних відхилень допомагає розібратись в складнійструктурі розвитку такої дитини. Так, вже відмічалось, що при сліпоті таслабозорості первинним дефектом є більше або менше виражені порушення функціїзорового сприймання, обумовлені хворобливими впливами на орган зору, при цьомув розвитку дітей виникають: вторинні, третинні тощо відхилення — недостатністьорієнтування в просторі, обмеженість та порушення адекватності предметнихуявлень про оточуючий світ, своєрідність ходи, міміки обличчя, деякіособливості характеру.
Розвиток такоїдитини має ряд специфічних симптомів, але, як підкреслював Л.С. Виготський, «усісимптоми не вишиковуються в один ряд, кожний член якого знаходиться воднаковому відношенні до причини, яка породила весь ряд». Одні з такихсимптомів, самим безпосереднім чином викликані хворобливими факторами —первинні дефекти, а інші опосередковано пов’язані з ними — вторинні відхиленняабо ознаки.
Дефектологизвернули увагу на наявність взаємодії між первинним дефектом та вториннимивідхиленнями у розвитку. Те, що первинний дефект викликає вториннусимптоматику, але і вторинні ознаки можуть у зворотному порядку впливати напервинний дефект.
Наприклад, дитиназ важким порушенням зорової функції має запас уявлень, спираючись на які вонавикористовує залишковий зір і тим самим розвиває його. Слід підкреслити, щопозитивному педагогічному впливу здаються саме вторинні ознаки та ускладнення врозвитку дитини, оскільки їх виникнення пов’язане з дією розвиток психіки,головним чином, середовищних факторів.
Якщо вихованнядитини з тим чи іншим порушенням з самих ранніх періодів не враховує виникненняспецифічних особливостей і ускладнень в оволодінні соціальною культурою, вонистають стійкими вторинними відхиленнями психічного розвитку. В умовахдефектного розвитку, як вказував Л.С. Виготський, виникає «дивергенція»,розходження обох планів розвитку (тобто біологічного та соціального), злиттяяких характерне для нормальної дитини”. Саме таке співпадання біологічнихпередумов розвитку та середовищних впливів на дитину з порушеним зором викликаєпристосування, які розглядаються у тифлопсихології як вторинні своєрідності.
Л.С. Виготськийвважав, це явище «основною відмінною рисою психічного розвитку дитини».Таким чином, чим раніше будуть створені спеціальні умови для виховання дитини зушкодженим зором, чим більше такі умови будуть враховувати специфічніможливості її розвитку, обумовлені первинним дефектом, тим з більшою мірою ефективностівдасться попередити, або певним чином згладити, виникнення вторинних відхилень.
Як же сходитьпозитивне пристосування дитини з порушеним зором до оточуючої дійсності? Першза все треба враховувати те, що пристосування дитини із зоровою недостатністюдо дійсності проходить за рахунок спирання на більш збережені функції.Інтенсивно включаються в процес пізнання, встановлення зв’язків з оточуючимсвітом збережені аналізатори: слухові, дотикові, нюхові, смакові. За допомогоюцих відчуттів дитина отримує різну інформацію, орієнтується у просторі.Педагогічний процес має створювати спеціальні умови для найбільш сприятливоговикористання збережених аналізаторів. Від ступеня вираженості первинногодефекту залежать кількісна і якісна своєрідності розвитку дитини. Важливимфактором, що впливає на своєрідність розвитку дитини, є часовий факторвиникнення порушення зору, тобто вік, в якому воно виникло [9].
В.П. Кащенко впроцесі виправлення недоліків відхилень в розвитку особистості дітей та підлітківз різними вадами пропонував використовувати як педагогічні, так іпсихотерапевтичні методи. Він вважав, що “…лікувально- педагогічний впливна дітей з недоліками розвитку можливі лише тоді, коли, з одного боку, медицинатісно зливається з педагогікою, а з другого – коли психонервові відхилення втаких дітей усуваються за допомогою педагогічних методів та прийомів “[19,с 52].
У дітей зпорушеннями розвитку дефіцит рухів призводить до виражених функціональних таморфологичних змін. Відмічено, що при гіпокінезії у дітей знижується активністьбіохімісчних процесів, послаблюється імунітет до простудних та інфекційнихзахворювань, звужується діапазон можливостей дихальної і серцево – судинноїсистем, послаблюеться нервово- м’язовий апарат, формуються різні дефекти постави,що призводить до м’язової гіпотонії, зменшенню рухливості грудної клітки у всіхїї відділах, загальному ослабленню організма, та зниженнгю життєвого тонусу.Характерним наслідком вказаних порушень у функціонуванні різних систем таорганів є погіршення фізичних та психомоторних якостей: координації, влучностіі швидкості рухів, швидкості рухової реакції, рухливості в суглобах, рівноваги,м’язової сили, витривалості та загальної працездатності [24].
У сучаснійлітературі немає усталеного терміна для позначення дітей, мають дефектирозвитку. В одних випадках вживається термін «діти зі спеціальнимипроблемами», в інших — «діти з вадами у розвитку», а в третіх — «аномальнідіти». У цьому навчальному посібнику за основу взято термін «діти з обмеженимиможливостями здоров’я», хоча широко використовуються й іншітерміни-синоніми. Дане поняття, у порівнянні з іншими, на наш погляд, — найбільш ємне. Вхідне до нього слово «здоров’я» визначає специфікувнутрішньої і зовнішньої активності дитини в конкретних соціальних умовах. Удітей, що мають ті чи інші відхилення у розвитку, в залежності від стануздоров’я названі види активності обмежуються, і дитина починає відчуватитруднощі у виконанні тих чи інших життєво необхідних функцій. Первинний дефектможе мати характер недорозвинення, пошкодження функції, органу, або ж поєднанняпорушених функцій. Подолання первинного дефекту вимагає медичного впливу, яке,на жаль, часто буває малоефективним. Вторинний дефект є основним об’єктомпсихологічного вивчення аномального розвитку. Він піддається корекції. Задопомогою педагогічних і психологічних засобів, особливо на ранніх етапахрозвитку дитини, виникнення вторинного дефекту можна попередити або послабити,закласти основи розвитку стійкої особистості, здатної до успішної інтеграції всуспільство [1].
Залежно від типупорушення в Україні згідно з критеріями Міністерства освіти і наукивиокремлюють такі категорії дітей:
з порушеннямислуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);
з порушеннямизору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);
з порушеннямиінтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);
з мовленнєвимипорушеннями;
з порушеннямиопорно-рухового апарату;
зі складноюструктурою порушень (розумововідсталі і сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);
з емоційно-вольовимипорушеннями та дітей з аутизмом.
Розрізняють:
вроджені розлади,спричинені порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністюгруп крові матері та дитини, шкідливим впливом на плід генетичних факторів,інтоксикацій, інфекцій, травм, впливом медичних препаратів, алкоголю,наркотичних та отруйних речовин;
набуті порушення,зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини підчас народження та в наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду,тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворюваннятощо).
Навчання тавиховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється зурахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів таорганізаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.
Діти з порушеннямзору
Порушення зоруможе мати різний ступінь — від тотальної сліпоти, що зустрічається рідко (10%);часткової сліпоти, коли людина не може розрізняти колір і форму, але можебачити світло, до незначного зниження зору. За певної підготовки, яку діти зпорушенням зору починають отримувати ще в дошкільному закладі, вони доситьвільно і самостійно орієнтуються, пересуваються. Існує безліч засобів ітехнологій, що допомагають людям із порушенням зору бути самостійними: відпростого диктофона і годинника, «що розмовляє», до міні-комп’ютера,який дає змогу орієнтуватися на місцевості.
Характеристиказорових функцій Зір — самий потужний джерело інформації про зовнішній світ. 85-90%інформації надходить у мозок через зоровий аналізатор, і часткове або глибокепорушення його функцій викликає ряд відхилень у фізичному і психічному розвиткудитини. Зоровий аналізатор забезпечує виконання найскладніших зорових функцій. Прийняторозрізняти п’ять основних зорових функцій:
1) центральногозору, 2) периферичного зору; 3) бінокулярного зору; 4) світловідчуття; 5)відчуття кольору. За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я,1999), в усьому світі налічується більше 35 млн сліпих, в Росії — 260 тис. Сліпотабуває вродженою і набутою. Вроджена сліпота — порушення розвитку деякихвідділів головного мозку, зорових нервів, сітківки ока. Придбана сліпотарозвивається після перенесених очних захворювань: глаукоми, трахоми, кератиту,ураження зорового нерва, а також після травм очного яблука, пошкоджень очниці ічерепно-мозкових травм. Дитина з порушенням зору — термін, що стосується яксліпих, так і слабозорих. Сліпих ділять на тотально сліпих(Vis — 0) та дітей іззалишковим зором (Vis від 0 до 0, 04 з оптичною корекцією склом на кращому оці).Слабозорі діти за станом зорових функцій різноманітні. Це зумовлено перш за всеклінічними формами та ступенем їх очної патології. [28, 39 c.]. Діти зпорушеннями слуху
Статистикоювстановлено, що приблизно у 10% людей є різноманітні порушення слуху. Середпричин порушення слуху — пологові травми, інфекційні захворювання, наслідкизастосування деяких медикаментів, запальні процеси. Частковою компенсацієюпорушення слуху може стати слуховий апарат. Існують методики виховання глухих ідітей зі зниженим слухом у звичайних умовах, які дають їм змогу розвинутимовленнєве спілкування та мовленнєвий слух, успішно навчатися у звичайнихшколах, отримувати вищу освіту у вузах. У школі та вузі необхідно враховувати особливостідитини з порушенням слуху й стежити за тим, аби вона отримувала інформацію уповному обсязі: звукову інформацію потрібно обов’язково дублювати зоровою.
Діти зпорушеннями мовлення
Порушеннямовлення можуть бути різноманітними — слабкий голос, афазія (втрата спроможностікористуватися словами і фразами як засобом висловлювання думки внаслідок різнихуражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення у дітей внаслідокнедорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль кори головного мозку),заїкання, нечітке мовлення та ін. Головне, будьте терплячими, розмовляючи здитиною, яка має такі проблеми.
Діти із затримкоюрозвитку
Діти із затримкоюв розвитку навчаються нових навичок і сприймають нову інформацію повільніше,ніж інші. Однак, все це досить умовно і залежить від багатьох факторів,зокрема, виховання, місцевих традицій тощо. Дуже часто «розумововідсталими» помилково називають дітей, які мають порушення мовлення,слуху, а також педагогічно занедбаних дітей (які вчасно не отримали знання інавички, притаманні певному вікові
Порушення уваги згіперактивністю.
Порушення уваги згіперактивністю пов’язують з мозковою дисфункцією, яка спостерігається доситьчасто (5–10% усього населення).
Діти з порушеннямпсихічної діяльності.
Часто такірозлади пов’язані з психічними захворювання та розладами центральної нервовоїсистеми. Людський мозок контролює сприйняття (зір, слух), пам’ять, мислення,мовлення, рівновагу, виникнення і прояв почуттів, дихання тощо. Будь-яка із цихфункцій та їх синхронна робота можуть бути порушені внаслідок психічногозахворювання. На сьогодні головна причина виникнення таких розладів щенедостатньо вивчена, але відомо багато обставин, що провокують початок хвороби,покращують або погіршують перебіг психічного захворювання.
Під розумовоювідсталістю (відхиленням психофізичного розвитку) науковці розуміють стійкіпорушення пізнавальної діяльності людини, що зумовлені органічним ушкодженням головногомозку в період пренатального розвитку або дитячому віці (до 18 років). Найбільштиповою моделлю психічного недорозвитку вважається олігофренія. Термін «олігофренія»об’єднує групу хворобливих станів, різних за етіологією, патогенезом іклінічними проявами. Вони характеризуються загальним психічним недорозвитком іздомінуючим інтелектуальним дефектом і відсутністю прогредієнтності [6]. Частотавроджених вад розвитку опорно-рухового апарату, за даними різних авторів,коливається від 0,3 до 22%. Аномалії кінцівок становлять 55% усіх вад розвиткуопорно-рухової системи. Аномалії розвитку нижніх кінцівок. Вроджені укороченнята деформації нижніх кінцівок відносяться до тяжких вад розвитку скелета. Вонипрогресивно наростають з віком тому дитини, а також супроводжуються низкоюсупутніх деформацій органів руху і опори (сколіоз, перекіс таза, утворення контрактуру суглобах як ураженої, так і здорової кінцівки та ін.)
Інвалід – особа,яка має порушення здоров‘я зі стійкими розладами функцій організму, обумовленезахворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженняжиттєдіяльності та зумовлюють необхідність соціального захисту. [17;58c.]
Компенсаціяорганізму.
Компенсаторніпристосування — важливі адаптаційні реакції організму на пошкодження, щовиражаються в тому, що органи і системи, безпосередньо не постраждали від діїпошкоджуючого агента, беруть на себе функцію зруйнованих структур шляхомзамісної гіперфункції або якісних змін функції (Меерсон Ф.З., 1981). Так,наприклад, при пошкодженні (ампутації) правої руки людина негайно починаєвикористовувати ліву руку для виконання функцій виключеною кінцівки [16 ]. Утаких країнах, як США, Японія, Німеччина, Італія, Швеція, Данія, Бельгія та інінтегроване навчання існує давно і має законодавчі основи. Мета його в тому,щоб сприяти незалежності та інтеграції дітей з відхиленнями у розвитку тадопомагати їх сім’ям. Причому термін «відхилення у розвитку»трактується як важка хронічна або розумова недостатність, яка проявляється до22 років, важко піддається лікуванню, призводить до функціональних обмеженьосновних галузей життєдіяльності, таких, як самозахист, здатність сприймати івідтворювати мова, здатність до навчання, мобільність, самоорієнтація, здатністьдо незалежного життя і матеріального забезпечення. У США на сьогоднішній деньпроживають приблизно 3 мільйони чоловік з відхиленнями у розвитку (КосаревЄ.Д., 1995). [ 16, 59c]. Необережні, образливі визначення типу: дефективний,аномальний, ущербний, урод, каліка, дебіл, ідіот, даун, глухий, сліпий,візочник, спинальник, аномальне дитинство і т.п. принижують гідність і дитини та їїбатьків. Ефект такого кліше перетворює людину на ізгоя суспільства, людининайнижчого сорту. Важливо розуміти, що порушення організму відносяться перш завсе не до людини, а до функції, особливостям розвитку. Відштовхуючись від умовної норми,краще говорити: людина з обмеженими можливостями, діти з відхиленнями урозвитку, особливі або особливі діти, діти з особливостями розвитку. При цьому,звичайно, потрібно вказувати про які відхиленнях і порушення йдеться: дитина зрозумовою відсталістю, дитина із синдромом Дауна, дитина з порушенням слуху,мови, зору і т.п. Такі визначення не зовсім точними з медичної точки зору, алевони містять в собі повагу до людини. [ 16, 105c.].
Наслідкомбудь-якого дефекту є його подвійна роль. З одного боку, він обмежує фізичні іпсихічні можливості, створює складнощі у розвитку. З іншого, — він же стимулюєрозвиток, посилюючи рух вперед. Тому важливо не тільки встановити ступінь ітяжкість нестачі, а неодмінно врахувати характер компенсаторних процесів — заміщують,надбудовувати, вирівнюючих психофізичний розвиток і поведінку дитини [5] .
Компенсаціяелементарних функцій часом не вимагає спеціального навчання, так як вонавідбувається автоматично за рахунок пристосувальних реакцій. Компенсаціяпсихічних функцій при виконанні складних по координації вправ вимагає активногонавчання і включення найрізноманітніших відчуттів людини. Так, при порушеннізору компенсація формується під впливом складних і взаємодоповнюючихкомплексів: слухових, шкірних, м’язово-суглобових, нюхових, вібраційних,температурних, а у слабозорих — і зорових відчуттів, які досить детальноінформують людини про навколишній просторі, що й дозволяє йому вирішувати складнірухові завдання (Лібман E.Г., 1981; Семенов Л.А., Солнцева А.І., 1991; КручинінВ.А., 1991) [ 16, 135c.].
Психомоторнийрозвиток є складним діалектичним процесом, який характеризується певноюпослідовністю і нерівномірністю дозрівання окремих функцій, якісним їхперетворенням на новому віковому етапі. При цьому кожна подальша стадіярозвитку нерозривно пов’язана з попередньою. В основі психомоторного розвиткулежить генетична програма, яка реалізується під впливом різних чинниківнавколишнього середовища. Тому якщо дитина відстає в розвитку, перш за всенеобхідно враховувати роль спадкових факторів в цьому відставанні.
Різнінесприятливі дії у внутрішньоутробному періоді розвитку, під час пологів(родова травма, асфіксія), а також після народження можуть призводити допорушень психомоторного розвитку дитини.
Для успішноїлікувально-коректувальної і педагогічної роботи з дітьми, що мають відхилення врозвитку, важливе значення має знання причин і характеру порушень розвитку. Добревідомо, що діти, страждаючі одним і тим же захворюванням, по-різному відстаютьв розвитку. Це пов’язано з генотипічесними особливостями їх центральноїнервової системи, з різними впливами навколишнього середовища, а також з тим,наскільки своєчасно поставлений правильний діагноз і початалікувально-коректувальна і педагогічна робота.
Відомо, що майжебудь-яка більш менш тривала несприятлива дія на мозок дитини, що розвивається,може привести до відхилень в психомоторному розвитку. Їх прояви будуть різнізалежно від часу несприятливої дії, тобто від того, на якому етапі розвиткумозку воно мало місце, його тривалості, від спадкової структури організму іперш за все центральної нервової системи, а також від тих соціальних умов, вяких виховується дитина. Всі ці чинники в комплексі визначають ведучий дефект,який виявляється у вигляді недостатності інтелекту, мови, зору, слуху, моторики,порушень емоційно-вольової сфери, поведінки. У ряді випадків може бути декількапорушень, тоді говорять про ускладнений або складний дефект.
Особливістюдитячого мозку є те, що навіть його невелике ураження не залишається частковим,локальним, як це має місце у дорослих хворих, а негативно позначається навсьому процесі дозрівання центральної нервової системи. Тому дитина зпорушенням мови, слуху, зору, опорно-рухового апарату за відсутності ранніхкоректувальних заходів відставатиме в психічному розвитку [22, 2c.].
Описані вищепорушення розвитку є первинними. Проте разом з первинними часто мають місце такзвані вторинні порушення, структура яких залежить від характеру провідногодефекту. Так, відставання психічного розвитку у дітей із загальним системнимнедорозвиненням мови перш за все виявлятиметься в слабкості словесної(вербальної) пам’яті і мислення, а у дітей з церебральним паралічем — внедостатності просторових уявлень і конструктивної діяльності. У дітей знедоліками слуху порушується розвиток розуміння обернутої мови, насилуформуються активний словник і зв’язна мова. При дефектах зору дитина випробовуєутруднення при співвідношенні слова з предметом, що позначається, він можеповторювати багато слів, недостатньо розуміючи їх значення, що затримуєрозвиток смислової сторони мови і мислення. Вторинні порушення в розвиткузачіпають перш за все ті психічні функції, які найбільш інтенсивно розвиваютьсяв ранньому і дошкільному віці. До них відносяться мова, тонка диференційованамоторика, просторові уявлення, довільна регуляція діяльності.
За данимиДержкомстату України серед причин смерті дітей до одного року вроджені вадирозвитку, деформації та хромосомні аномалії займають друге місце після окремихстанів, що виникають у перинатальному періоді. Найбільший серед всіх регіонівкраїни показник частоти вроджених вад реєструється в Києві. Смертність,обумовлена вродженими вадами, за останні 5 років зросла в Києві на 36%, цеголовна причина інвалідності дітей, показник 42,14 на 10 тисяч дітей. Такі дітискладають майже третину з більше ніж 8 тисяч всіх дітей-інвалідів міста.
Найважчівідхилення в розвитку виникають при клінічній смерті новонароджених, якавиникає при поєднанні внутрішньоутробної патології з важкою асфіксією впологах. Встановлена певна залежність між тривалістю клінічної смерті ітяжкістю поразки ЦНС. При клінічній смерті більше 7—10 хвилин часто виникаютьмалозворотні зміни з боку ЦНС з проявами надалі дитячого церебральногопаралічу, мовних розладів, порушень розумового розвитку[22, 5c.].
Серед причин,зумовлюючих відхилення у психомоторному розвитку дитини, певну роль може гратиімунологічна несумісність між матір’ю і плодом по резус-чиннику і антигенамкрові.
При переважновнутрішньоутробних ураженнях мозку виникають найважчі відхилення в розвитку,включаючи розумову відсталість, недорозвинення мови, дефекти зору, слуху,опорно-рухового апарату. Ці складні дефекти можуть поєднуватися з вадамирозвитку внутрішніх органів, які часто спостерігаються при різних інфекційних,особливо вірусних, захворюваннях вагітної жінки. Найважча поразка плоду виникаєпри захворюванні матері в першому триместрі вагітності.
Частота ураженняплоду при різних вірусних захворюваннях майбутньої матері неоднакова. Найбільшнесприятлива в цьому відношенні краснуха, епідемічний паротит, кір. Поразкаплоду також може бути і при захворюванні вагітної жінки інфекційним гепатитом,вітряною віспою, грипом і ін.
У жінок, щоперенесли під час вагітності краснуху, особливо в період ембріогенеза, тобтовід 4 тижнів до 4 місяців, наголошується висока частота народження дітей звадами розвитку мозку, дефектами органів слуху, зору, а також серцево-судинноїсистеми, інакше кажучи у немовлят цих жінок має місце так звана рубеолярнаэмбріопатія.
Внутрішньоутробніінтоксикації можуть виникати при застосуванні матір’ю під час вагітностілікарських засобів. Доведено, що більшість лікарських препаратів проходитьчерез плацентарний бар’єр і проникає в кровоносну систему плоду. До такихпрепаратів відносяться нейролептичні, снодійні і заспокійливі засоби, багатоантибіотиків, саліцилати і, зокрема, аспірин, анальгетики, у тому числі ліки,вживані при головному болі, і багато інших. Несприятливий вплив на розвитокмозку плоду можуть надати різні гормональні препарати і навіть великі дози вітамінів,препарату кальцію. Особливо виражений токсичний ефект всіх цих препаратів вранні терміни вагітності.
Особливонесприятливий вплив на плід, що розвивається, надає вживання матір’ю під часвагітності алкоголю, наркотичних засобів, а також куріння.
Встановлено, щохронічний алкоголізм матері, як правило, поєднується з систематичним курінням,більш частим вживанням наркотиків і лікарських препаратів з наркотичною дією. Вцих випадках у дитини спостерігаються явно виражені відхилення в розвитку, щопоєднуються з порушеннями поведінки і часто судорожними припадками. Крім того,багато хто з цих дітей відрізняється вираженою фізичною ослабленою, низькоюжиттєздатністю.
Несприятливийвплив на розвиток мозку плоду надають різні порушення обміну речовин у вагітноїжінки, частіше всього виникаючі при пізньому токсикозі вагітності, особливо принефропатії.
Негативну дію нарозвиток плоду надають також такі захворювання, як цукровий діабет, гормональнанедостатність, різні спадкові хвороби обміну речовин, наприклад фенілкетонурія.
До функціональнихпричин, що викликають відхилення психомоторного розвитку, відносятьсясоціально-педагогічна занедбаність, емоційна депривація (недостатність емоційнопозитивного контакту з дорослим), головним чином в перші роки життя. Відомо, щонесприятливі умови виховання, особливо в дитячому і ранньому віці, уповільнюютьрозвиток комунікативно-пізнавальної активності дітей. Видатний вітчизнянийпсихолог Л. С. Виготський неодноразово підкреслював; що процес формуванняпсихіки дитини визначається соціальною ситуацією розвитку[22, 9c].
Порушенняпсихомоторного розвитку мають різну динаміку. Разом із стійкими відхиленнями врозвитку, обумовленими органічним ураженням мозку, спостерігається безліч такзваних зворотніх варіантів, які виникають при легкій мозковій дисфункції,соматичній ослабленій, педагогічній занедбаності, емоційній депривації. Цівідхилення можуть бути повністю подолані за умови своєчасного проведеннянеобхідних лікувально-коректувальних заходів.
Серед такихзворотніх форм порушень в перші роки життя найбільш часто спостерігаютьсявідставання в розвитку моторики і мови.
Уроджені порокисерця за частотою займають друге місце після дефектів розвитку ЦНС. За данимирізних авторів, вони зустрічаються в 16—40% серед інших пороків і в 3—8%випадків за даними розтинів дітей, що померли в перинатальному періоді .
Дефектміжшлуночкової перегородки зустрічається часто. Виникнення його залежить відвідставання в рості однієї з структур, що формують перегородку, внаслідок чогоміж шлуночками розвивається ненормальне сполучення. Частіше спостерігаєтьсядефект у верхній сполучнотканинній (мембранозній) частині перегородки. Кровотокчерез дефект здійснюється зліва направо, тому ціанозу і гіпоксії неспостерігається (білий тип пороку). Ступінь дефекту може варіювати аж до повноївідсутності перегородки. При значному дефекті розвивається гіпертрофія правогошлуночка серця, при незначному — істотних змін гемодинаміки не відбувається.
Дитина зпорушеннями у розвитку проходить всі ті ж стадії онтогенетичного розвитку, що йздорова дитина. Відмінності полягають у темпах фізичного і психічного розвитку,кінцевому результаті і способи його досягнення. Розвиток особистості дитини, їїфізичних здібностей та пізнавальної діяльності залежить від основного дефекту івимагає більшого часу, інших засобів і методів. Наприклад, при розумовійвідсталості спостерігається ретардація, що виражається в незавершеності окремихетапів розвитку, при якій не відбувається зміни більш ранніх форм розвиткубільш прогресивними (Матас Ю.Т., 1991) [ 16, 137c.]. Біологічний вік дитинианомального розвитку в більшості випадків відрізнється від паспортного. Процесіндивідуального розвитку всіх фізіологічних і психологічних функцій протікаєнерівномірно і неодночасно: періоди стабілізації змінюються прискореннямирозвитку. Цей процес є закономірним для всіх дітей, відмінність полягає в тому,що в дитини з відхиленнями у розвитку періоди прискорення (сенситивні періоди)настають у середньому на 2-3 роки пізніше (Горська І. Ю., Синельникова Т. В.,1999). Динаміка психічних і фізичних здібностей суто індивідуальна, якіндивідуальні і сенситивні періоди, їх важливо не пропустити і максимально використовуватидля розвитку і особистісного зростання, особливо при плануванні програм розрахованихна декілька років [28,25 c.].
2. Сутністьпоняття діти з вадами функцій
Функція (лат. functioдіяльність) у фізіологи — діяльність і властивість клітки, органу і системи організму,що виявляються як фізіологічний процес або сукупність процесів.
Функціяадаптаційно- трофічна — функція органу (системи органів), що полягає в пристосуванніорганізму до змінних умов його існування шляхом регуляції обміну речовин ізбудливості його органів і тканин.
В.Г. Афанасьєв(1977) характеризує це поняття як здатність до дії, роль системи, їївластивості, значення, завдання. У теорії фізичної культури функціярозглядається як «діяльність, соціальний обов’язок, спосіб проявуактивності» [25]. Біологічна функція — це діяльність, тобто зміна в часі іпросторі стану чи властивостей тих чи інших структур організму і його самого якцілого. Різноманітні структури виконують свої спеціалізовані функції. У процесіеволюції людини функції розвивалися і удосконалювалися зв’язано з розвитком івдосконаленням структур, одночасно набуваючи доцільний характер. Доцільні длявиживання структури і функції склалися в різні структурні і функціональні рівніжиттєдіяльності: молекулярному, субклітинному, клітинний, органний і системний(Саркісов Д.С., Пальців М.А., Хитров Н.К., 1995) [16, 26c.]. Специфічністьпоняття «адаптивна фізична культура» виражається в доповнюючомувизначенні «адаптивна», що підкреслює її призначення для людей звідхиленнями у стані здоров’я, включаючи інвалідів. Це передбачає, що фізичнакультура у всіх її проявах повинна стимулювати позитивні реакції в системах іфункції організму, формуючи тим самим необхідні рухові координації, фізичніякості і здібності, спрямовані на життєзабезпечення, розвиток і вдосконаленняорганізму інваліда [15].
Закономірналанцюг реакцій організму під впливом стійких відхилень у стані здоров’я змінюєструктурно-функціональний стан окремих систем та органів, а отже, і всьогоорганізму як цілісної соціально-біологічної системи. В даний час встановлено,що існує багато варіантів функціональних, парціальних (часткових) відхилень, щовиявляються перш за все у відставанні розвитку мови або моторики, якіобумовлені особливостями дозрівання мозку. Підхід до лікування і подолання цихвідхилень суто індивідуальний, і далеко не всім дітям показано інтенсивнестимулююче лікування [23].
Мовлення — однаіз найскладніших вищих психічних функцій людини. Розвинути цю функцію — основнезавдання корекційно-виховної роботи. Достатній рівень розвитку мовлення дитиниє основою її повноцінного психічного розвитку. Порушення мовленнєвого розвиткунегативного впливають на формування особистості дитини, що позначається напроцесах її соціальної адаптації. Причини цього різноманітні: вади усногомовлення і немовленнєві порушення, які безпосередньо та опосередковано пов’язаніз мовленням (порушення кіркової нейродинаміки і ослаблення тонких диференціаційв мовно-руховому аналізаторі, дискоординованість, нечіткість у роботі рухомихорганів артикуляції: язика, губ, нижньої щелепи, м’якого піднебіння; порушеннятонкої довільної моторики пальців рук, розлади вегетативної нервової системи).Дітям з вадами мовлення також властиві:
— тривожність ( дітиемоційно вразливі, плаксиві, бояться спілкуватися);
— замкнутість (дітивідсторонені від однолітків і дорослих внаслідок нерозуміння оточуючими їхньогомовлення);
— невпевненість увласних силах (діти переживають свою неспроможність зрозуміти повноцінноінструкцію і впоратися з певним завданням внаслідок заниженої самооцінки);
— негативізм,який проявляється неврівноваженістю, підвищеною дратівливістю, впертістю;
— дитячі страхи,які виникають через психотравмуючу ситуацію. В деяких випадках сильні аботривалі переживання переходять у невроз страху.
Порушення функційендокринної системи.
Погоджена функціязалоз внутрішньої секреції може порушуватися:
1.Залози можутьвиділяти гормони в надлишку – гіперфункція (більше норми).
2.В іншихвипадках залози можуть утворювати мало гормонів – гіпофункція (менше норми).Гіпер і гіпофункції приводять до порушень життєдіяльності організму. До залоз внутрішньоїсекреції відносять:
1.Гіпофіз.
2.Епіфіз(шишкоподібна залоза)
3.Щитовидна.
4.Прищитовидна.
5.Наднирникові.
6.Тимус(вилочкова або волова залоза)
Епіфіз(шишковидне тіло) – маленька залоза знаходиться в черепній коробці. Міститьсябіля передніх горбків чотиригорбикового тіла. Гормон – мелатонін контролюєбіоритми тіла (сон і неспання) гальмує передчасний розвиток статевих залоз,бере участь в регулюванні пігментного обміну.
Щитовидна залоза– розміщена по обидва боки від гортані спереду дихального горла; маса 30-60 г.Виробляє гормон тироксин та інші гормони, до складу яких входить йод. Цігормони з кров’ю розносяться по всьому організму, посилюють обмін речовин уклітинах тіла і збільшують збудливість нервової системи.
При гіпофункції вдитячому віці виникає кретинізм (затримка фізичного та психічного розвитку,діти ростуть лише до 140 см, порушуються пропорції тіла, понижені білковий ісольовий обміни, підвищується вуглеводність, затримується розвиток мови. Штучневведення гормонів в організм покращує розвиток, але повністю не нормалізує.
При гіперфункціїщитовидної залози виникає базедовий зоб. При цьому, загальний обмін речовин ітемпература тіла підвищені, маса тіла зменшується, хворі дратівливі, внаслідокпідвищення збудливості нервової системи, дрижання кінцівок, вирячкуватість.Щитовидна залоза збільшується і виступає на шиї у вигляді зобу.
При гіпофункціїінсуліну розвивається цукровий діабет. В крові та сечі вміщується багато цукру,в організмі наростає відкладання кислих продуктів обміну речовин. Вонивиділяються з сечею, кількість якої зростає, так як хворі потерпають від спрагиі п’ють багато води. Для лікування застосовують штучне введення інсуліну аборечовин, які схожі на нього за дією.
Спостереження за динамікоюпсихічного розвитку дітей з розумовою відсталістю показують, що ознакинедорозвитку проявляються на всіх етапах онтогенезу, а ступінь виразності пропорційнаглибині органічного ураження мозку, інтенсивності та екстенсивності коркової недостатності. Зокрема, перший рік життя характеризується затримкою формування перцептивних функцій,розвитку моторики, що проявляється в уповільненні статичних і локомоторних навичок.У 2-3 річному віці розумово відсталі діти характеризуються затримкою уформуванні навичок самообслуговування, недорозвитком мовленнєвих функцій,ігрової діяльності. У дошкільному віці чітко прослідковується недостатність інтелектуальноїдіяльності, також спостерігається значні труднощі в оволодінні початковими елементамисюжетно -рольової гри, читання та лічби. Саме ігрова діяльністьдітей-олігофренів демонструє динаміку порушень психічного розвитку (Д.Н. Ісаєв,В.І. Лубовський, М. С.Певзнерт.ін.)
Тактильне чуття —здійснюється за допомогою нервів під поверхнею шкіри, які надсилають інформаціюдо мозку. Таким чином ми сприймаємо дотики, біль, температуру, тиск. Цяінформація є дуже важлива і на ній базуються захисні реакції.
При порушенняхфункції тактильної системи люди можуть не бажати щоб їх торкалися, відмовлятисяїсти харчові продукти певної структури чи носити одяг із тканин певної фактури.Чутливість до дотиків може проявлятися у відмовах стригтися або вмиватися. Дітиможуть уникати таких занять як клеєння, гра з багнюкою чи малювання пальцями.Ознакою уникання дотиків може бути пересування предметів кінчиками пальців, ане всією рукою. Дисфункція тактильної системи може спричинити болісне абонеправильне сприйняття дотиків, що призводить до самоізоляції, дратівливості,поганої концентрації уваги і гіперактивності.
Вестибулярнийапарат — це специфічні кісткові структури з напівкруглими каналами в серединівнутрішнього вуха, які дають нам змогу відчувати рухи головою. За допомогоюцієї системи ми дізнаємося про положення голови, навіть із заплющеними очима.Порушення вестибулярного апарату бувають двох видів. У деяких дітейспостерігається гіперчутливість (надмірна чутливість) до вестибулярноїстимуляції. Такі діти побоюються гойдалок, ковзанок і похилих поверхонь. Вони зтруднощами піднімаються і спускаються по сходах, непевно почуваються нанерівних і нестабільних поверхнях. Таким чином, ці діти побоюютьсянавколишнього простору і звичайно виглядають незграбними. Зустрічається іпротилежний варіант. При гіпоактивності вестибулярної системи малята постійнонамагаються стимулювати її, активно шукають інтенсивних сенсорних відчуттів,наприклад, у результаті швидкого бігу, стрибків та обертань. Пропріоцептивнасистема — ознаками дисфункції даної системи є незграбність, часті падіння,погана орієнтація в просторі, дивні пози тіла, мінімальне повзання в дитинстві,труднощі з маніпулюванням малими предметами (ґудзики, застібки), неохайністьпід час їжі, відмови брати участь у нових видах діяльності, що потребуютьактивних рухів.Іншим аспектом пропріоцепції є праксис або здатність допланування та виконання різних дій, пов’язаних з рухами. Для цього ми повинніодержувати точну інформацію від сенсорних систем, а потім ефективносистематизувати й аналізувати ці відомості в мозку. Від системи пропріоцепціїзначною мірою залежить розвиток моторики малих рухів, тобто вміння писати,користуватися ложкою, застібати ґудзики тощо.
Діти зпорушеннями опорно-рухового апарату
Порушенняопорно-рухового апарату виникають внаслідок певного захворювання, що призвелодо розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкійформі, розсіяний склероз, захворювання кісток), внаслідок травми, ампутації.Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під часпересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інваліднимивізками, милицями, паличками чи ходунцями.
Для забезпеченнявертикального положення організму хребетний стовп відчуває динамічну напругу,обумовлене тонусом м’язів спини і живота. При ослабленні мускулатури, якнаслідок, виникає знижений динамічний опір хребетного стовпа до навантажень. Крімтого, несприятлива статика і скорочення м’язового плечового важеля сприяютьявищам м’язової недостатності, що і призводить до зміни гоніометричнихпоказників постави у дітей з різними функціональними порушеннямиопорно-рухового апарату. Встановлено, що зміни просторової організації тілапорушують високодиференційовану загальну структуру осьового скелета.Як правило,деформована біокінематіческая ланцюг хребетного стовпа не тільки змінюєспіввідношення м’язового тонусу для хребетного стовпа в цілому, але може такожі негативно впливати на діяльність органів дихання і серцево-судинної системи. Найбільшпоширеними функціональними порушеннями опорно-рухового апарату у дітей старшогодошкільного віку є: порушення постави у фронтальній площині, які спостерігаютьсяу 47,5% дітей, порушення постави у сагітальній площині з збільшеннямфізіологічних вигинів хребетного стовпа — у 18,75%, зі зменшенням фізіологічнихвигинів хребетного стовпа — у 7,5%, комбіновані порушення постави — у 13,75%.
Розлади функціїтазових органів включають урологічні розлади, порушення дефекації та статевоїфункції. Органи малого тазу мають подвійну іннервацію, т е. контролюються іцентральною, і вегетативної (симпатичної на рівні LI-L2 і парасимпатичної нарівні S2-S4) нервовою системою.
Абілітація трактуєтьсяяк комплекс цілеспрямованих мотиваційних, організаційних, педагогічних тафізичних заходів, покликаних створити умови та викликати у дитини з особливимипотребами появу і закріплення функцій і навичок, які не з’явились у ході їїсамостійного природного розвитку внаслідок порушень, обмежень життєдіяльностічи інвалідності, а також розвинути рухові, когнітивні, комунікаційні, соціальнівміння та життєві компетенції, необхідні для її адаптації та інтеграції всуспільство. Поняття абілітації часто асоціюється з особливими освітнімипослугами для осіб з помірною, значною та глибокою розумовою відсталістю, яківсе ще за колишніми радянськими мірками нібито «не підлягають навчанню».
Регрес (вдефектології) – деградація якоїсь функції, її повернення на нижчий рівеньрозвитку. Може носити як тимчасовий, так і стійкий характер.
Компенсаціяфункцій- відшкодування недорозвинених, порушених або втрачених функцій зарахунок якісної перебудови або посиленного використання підлягаючих зберіганнюфункцій. Процес компенсації елементарних фізіологічних функцій не вимагаєнавчання і відбувається за рахунок автоматичної перебудови, в якій важливу рольвиконує оцінка успішності пристосовницьких реакцій, здійснювана в ЦНС.Компенсація вищих психічних функцій можлива лише в результаті спеціальногонавчання. Так, в результаті спец. педагогічного впливу по розвитку дотиковогосприйняття досягається значна компенсація втраченої зорової функції у сліпоїдитини [8].
Діти з особливимипотребами мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку,зумовлені вродженими чи набутими вадами.
3. Сутність поняття діти з відхиленнями у станіздоров’я
У практиціфізичного виховання здорових дітей корекційні завдання відносять до оздоровчих,профілактичних, що розв’язуються повсякденно на кожному уроці (Шитікова Г.Ф.,1986). У спеціальних медичних групах вирішення цих завдань потребує особливопильної уваги, тому що в них входять діти, які мають тимчасові або постійніпорушення різних систем і функцій організму (захворювання внутрішніх органів,систем дихання і кровообігу, гормональні порушення; дефекти опорно-руховогоапарату: сколіози, плоскостопості, порушення постави, органів зору: міопія таін.).
Здоров’я тазагальний фізичний стан дитини є основою для розвитку певних можливостей їїорганізму, в тому числі і розумових. У свою чергу, більш високий рівеньрозумового розвитку дошкільника сприяє успішному розв’язанню проблем йогофізичного гарту. На думку Є.Аркіна, ні в якому іншому віці фізичне виховання непов’язане так тісно із загальним розвитком дітей, як у перші шість років життя.У процесі самостійної та педагогічно керованої рухової діяльності дитина пізнаєнавколишній світ і саму себе, в неї вдо­сконалюється функціонування різниханалізаторів, розвиваються психічні функції. Рухи формують психіку, саме черезних здійснюється практичний зв’язок дитини з навколишнім світом. ДослідженняМ.Могендович, І.Сєченова, Д.Роземблюма свідчать про те, що розвиток рухівсправляє значний вплив на становлення відповідних структур мозку. Коли м’язискорочуються, то покращується кровообіг мозку, в кору головного мозку надходятьпотоки нервових імпульсів і підвищують її тонус. Систематичне виконанняфізичних вправ, забезпечує оперативність мислення, активізує психічні процеси: сприйняття,пам’ять, мислення, підвищує пластичність нервової системи [2].
Діти, які застаном здоров’я відносяться медиками до другої групи здоров’я, вимагаютьособливої уваги лікарів і педагогів. Дотримання гігієнічних рекомендацій щодопідвищення резистентності організму неспецифічними засобами: оптимальна руховаактивність. загартовування природним;: чинниками природі;, раціональний режимдня. додаткова вітамінізація продуктів харчування в сучасних умовахзумовлюються економічними можливостями дошкільних закладів. Вчасне проведеннякомплексу оздоровчих заходів матиме більшу ефективність в попередженні розвиткухронічної патології в дитячому і підлітковому віці.
Причинамивідхилень у здоров’ї дітей вважають несприятливі соціально-матеріальні,побутові умови, відсутність належних умов для ігор, занять, різних видів праців родині, наявність у більшості дітей різних вікових груп гіподинамії (режимумалої рухомості), недостатньо збалансоване харчування, формалізм під часзагартовування дітей, безвідповідальне ставлення з боку педагогів дорегулювання динаміки фізичної, психічної та емоційної працездатностівихованців; порушення режиму організації життя дітей, санітарно- гігієнічного,повітряного, світлового оточення [10].
Важливим чинникомздоров’я дітей є гармонійний розвиток усіх фізіологічних систем:серцево-судинної, дихальної, нервової та опорно-рухового апарату. Забезпечитийого в змозі оптимальна рухова діяльність, що виконує роль своєрідногорегулятора росту та зміцнення дитячого організму.
Дитині властиваприродна потреба в рухах. Тому недостатня рухливість за будь-яких причинпризводить до зниження стійкості організму — насамперед проти респіраторнихзахворювань та інших хвороб дихальни шляхів. Відбуваються зміни й у фізичнихякостях — силі, швидкості та витривалості, від яких значною мірою залежитьрівень працездатності та розумового розвитку дітей.
З кожним рокомпоширюються хвороби, спричинені малорухливим способом життя, нервовимперенапруженням, зміною екологічного стану довкілля. Збільшується кількістьдітей, які страждають від надмірної ваги, на часті та хронічні захворюванняверхніх дихальних шляхів, серцево-судинні захворювання, вегето-судиннудистонію, порушення постави, вроджену плоскостопість, дисплазію. Що стосуєтьсяостанньої, то якщо своєчасному перші півроку життя, не лікувати її, вмайбутньому в дитини може бути вкорочена ніжка.
У дошкільномузакладі діти з хронічними захворюваннями та проблемами фізичного розвиткузалучаються до спеціальної групи здоров’я і потребують особливої уваги та систематичногоконтролю з боку медичних працівників. Відповідно до стану здоров’я, складностіхвороби і певних проблем фізичного розвитку, для них визначається допустимийрівень рухової активності та фізичного навантаження, добираються найбільшдоцільні фізичні вправи коригуючого спрямування, які виконуються лише підкерівництвом спеціаліста. Здебільшого, такі заняття проводяться не щодня, алише 2-3 рази на тиждень і не в змозі повністю задовольнити природну потребудитини в рухах і забезпечити оздоровчий та розвивальний вплив фізичних вправ наорганізм.
Той факт, що змалюками займаються спеціалісти, розхолоджує вихователів дошкільних за­кладів,вони не надають вихованцям належної уваги та обмежують рухову діяльність дітейз проблемами розвитку, виходячи з того, що надмірне фізичне навантаження їмможе зашкодити. Ось і виникає певна суперечність: адже чим слабші діти, тимбільше уваги необхідно їм надавати, частіше залучати до виконання посильнихфізичних вправ у повсякденному житті з метою зміцнення їхнього організму тадосягнення позитивних зрушень у стані здоров’я, а не утримувати від активнихрухових дій.
Ціла низканаукових досліджень свідчить, що щоденні цілеспрямовані заняття фізичнимивправами можуть сприяти усуненню певних розладів у фізичному розвитку. Проблемипостави можна виправити за рахунок використання вправ коригуючого характеру,вправ у підлізанні, пролізанні та повзанні, які розвивають гнучкість ірухливість хребта. Загальнорозвивальні вправи та основні рухи і спортивнівправи циклічного характеру — такі, як ходьба, лазіння, біг, катання навелосипеді, лижах, ковзанах та санчатах, плавання — позитивно діють на функціїдихання, підвищують життєву ємність легень, максимальну легеневу вентиляцію,все це в свою чергу знижує можливість респіраторних захворювань. Проведенасвоєчасна профілактика надлишку ваги зніме фактор ризику раннього розвитку атеріосклерозуі його тяжких наслідків.
Немає потребипідкреслювати цінність вправ для організму, що росте, а особливо для дітей зпроблемами фізичного розвитку. Особливої актуальності набуває вироблення удітей таких фізичних якостей, як сила і витривалості, від яких значною міроюзалежить успішний розумовий розвиток, а це можливе лише при систематичномущоденному виконанні рухових дій з поступовим підвищенням рівня фізичногонавантаження. Загальновідомо, що діти з ослабленим здоров’ям швидшевтомлюються, а отже, менш ефективно сприймають і запам’ятовують навчальнийматеріал. Розвиток координації рухів, орієнтації у просторі теж потребуєкопіткої та систематичної роботи саме з дітьми із проблемами фізичногорозвитку. Статистичні дані свідчать, що найчастіше травми отримують малорухливідіти, які слабкі фізично, з поганою координацією рухів і недостатньою швидкістюреакцій тощо.
У працяхІ.Павлова ми знаходимо вислів, який належить відомому французькому лікаревіXVIII ст. Тіссо: «Рух за дієвістю свого впливу може замінити будь-якіліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дії рухів».
Організовуючирухову діяльність дітей з проблемами фізичного розвитку, вихователь поступовозбільшує дозування вправ, тривалість рухової діяльності, рівень фізичногонавантаження, попередньо отримавши консультації медичного персоналу.
Поняття «фізичнийрозвиток» тлумачиться у літературних джерелах по-різному. Загалом «фізичнимрозвитком » людини називають процес змін природних морфо- функціональнихвластивостей організму впродовж життя. Це також процес змін форм і функційорганізму; сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники фізичногостану організму на тому чи іншому етапі його фізичного розвитку (зріст, вага, окружністьгрудної клітини, спірометрія легенів, динамометрія тощо); реалізація генотипу впевних умовах життєдіяльності людини.
Е. Вільчковськийзазначає, що фізичний розвиток проявляється у становленні та зміні біологічнихформ і функцій організму дитини в процесі життя та визначається рівнемантропометричних і біометричних показників (маса і довжина тіла, окружністьгрудної клітки, частота дихання та серцевих скорочень); рухових якостей(швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості); показників формуванняпостави [4].
Практичнірекомендації щодо оздоровлення дітей з вадами постави, зору, ожирінням,порушень ступні, розроблені фахівцями (Волкова С.С., 1981; Велитченко В.К.,1986; Мурза В.П., 1991; Дубогай О.Д., 1995), стосуються дітей спеціальноїмедичної групи — зі значними відхиленнями в стані здоров’я. Практичневикористання рекомендованих комплексів у фізичному вихованні дітей другої групиздоров’я ускладнюється ще й тим, що більшість з них розроблено без урахуванняособливостей ряду показників дітей з різними відхиленнями в стані здоров’я.
Короткий аналізстану здоров’я, специфічних порушень фізичного і психічного розвитку, факторів,що впливають на рухову сферу дітей аномального розвитку дозволив виділити певнірухові розлади, характерні в різному ступені для всіх нозологічних груп дітей:
• знижена руховаактивність, обумовлена тяжкістю первинного дефекту та його негативниминаслідками;
• порушенняфізичного розвитку, диспропорції тілобудови деформації стоп та хребта,ослаблений м’язовий «корсет », зниження вегетативних функцій, щозабезпечують рух;
• порушеннякоординаційних здібностей: швидкості реакції, точності, темпу, ритму рухів,узгодженості мікро-і макромоторики, диференціювання зусиль, часу і простору,реакцій до вестибулярних подразнень, орієнтування в просторі, розслаблення;
• знижений рівеньвсіх життєво важливих фізичних спроможності — силових, швидкісних,витривалості, гнучкості та ін;
• порушеннялокомоторной діяльності — ходьби, бігу (особливо при порушенніопороспроможності), а також лазіння, повзання, стрибків, метання, вправ зпредметами, тобто рухів, складаючих основу життєдіяльності дитини [ 28, 21c.] .
4. Сутність поняття людина з обмеженнями окремоїфункції
На сьогоднідоведено, що функція і структура являють собою єдине ціле, в живому організміодне не існує без іншого, і ніяких протиріч між ними немає і в принципі бути неможе. Вони повністю зняті з порядку денного сучасними досягненнями молекулярноїбіології і патології. Дуже образно положення про нерозривну єдність структури іфункції сформулював відомий терапевт В.Х. Василенко (1985): «Функція безструктури немислима, а структура без функції безглузда». Основна концепціяєдності структури і функції в адаптивній фізичній культурі має два аспектипрактичної реалізації: перший пов’язаний з світоглядним уявленням про рівеньпатологічних процесів в організмі інваліда, другий — безпосередньо з впливомфізичних вправ. Будь-який патологічний процес (втрата зору або слуху, ампутаціякінцівки або нервово-психічне захворювання) — це одночасно порушення структуриі функції різних рівнів організації. Глибоке розуміння патологічного процесу,аналіз залишкового здоров’я і стану збережених функцій дозволяють об’єктивнооцінити фізичні і психічні можливості інваліда, вибрати індивідуальну стратегіюрухової активності [16, 27c.].
5. Сутністьпоняття неповносправні особи
Недієздатність — це неможливість створення і здійснення людиною своїх громадянських прав таобов’язків. У залежності від обставин суд може визнати абсолютну недієздатністьгромадянина або частково обмежити його дієздатність. Недієздатність виникає втому випадку, якщо людина ще не досягла вікової психічної зрілості і не можеконтролювати й розуміти важливість своїх вчинків або втратив цю здатність.
У силу різнихпричин (неповноліття, зловживання алкоголем, наркозалежність) суд може винестирішення про оформлення часткової недієздатності громадян (Ст. 30 ЦК). Якщопияцтво і наркоманія людини ставлять під загрозу матеріальний добробут йогосім’ї, в судовому порядку здійснюється оформлення недієздатності іпризначається опіка над недієздатним. Неповнолітні громадяни вправі здійснюватисамостійно лише незначні операції, розпоряджатися своїми доходами, претендуватина авторство інтелектуальної власності. Решта дій неповнолітній може виконуватиза згодою батьків, опікунів або усиновителів. Причинами, з яких суд можевизнати обмежену недієздатність громадянина, який не досяг 18-річного віку, єзаява батьків або опікунів, а також нерозумна трата їм власних доходів напридбання алкоголю і наркотиків і т.п. І тільки психічні розлади, що недозволяють людині адекватно сприймати дійсність і контролювати свої вчинки, — реальний привід подати позовну заяву про визнання недієздатності в повній мірі.У цьому випадку людина може бути примусово госпіталізований в спеціалізованістаціонарні відділення для проходження психіатричного огляду. Мета експертизина недієздатність — діагностування відсутності або наявності у людини психічнихрозладів, визначення ступеня їх впливу на здатність розуміти і контролюватисвої дії. Експерти оцінюють ступінь психічних розладів, їх динаміку і складаютьпрогноз захворювання. Експертиза на недієздатність повинна дати відповідь напитання про можливість адаптації людини в соціальному середовищі, йогопрацездатності та ступеня агресивності щодо суспільства, необхідностіпризначення опіки над недієздатним. Визнання недієздатності осіб, щозловживають алкоголем і приймають наркотики, також може вимагати проведення експертизина недієздатність. Її мета зводиться до визначення реального стану психічногоздоров’я та визначення ступеня відповідальності людини за свої дії. Ухиленнягромадянина від огляду недієздатності та визначення його реального психічногостану служить причиною для примусового поміщення громадянина в психіатричний заклад.Держава забезпечує громадянам, визнаним недієздатними, захист від дискримінаціїщодо їх психічних розладів і право на звернення до органів влади зі скаргами тазаявами. Недієздатні громадяни мають право на обов’язкову частку у спадщині,право на збереження і зміцнення здоров’я, соціальне обслуговування і ін Недієздатнігромадяни мають право зберігати за собою житло на час перебування їх настаціонарному лікуванні. Житловий кодекс РФ надає певним категоріям психічнонездорових громадян можливість позачергового отримання житла понад норму іпільгові умови оплати комунальних послуг. Згідно ст.29 ЦК право здійсненняцивільних угод належить опікунам та піклувальникам недієздатних громадян. Людинавтрачає право самостійно розпоряджатися своїм майном і доходами. Навіть запротиправні дії людини, визнаного судом недієздатним, відповідальністьпокладається на опікунів. Вони ж і відшкодовують шкоду, завдану недієздатноюгромадянином. При обмеженні дієздатності правоздатність громадян зберігається,тобто людина не має право самостійно розпоряджатися своїми доходами і укладатиугоди, але несе відповідальність за свої правопорушення.
Опіка наднедієздатними. На підставі рішення суду про визнання недієздатним піклувальні іопікунські органи призначають опікунство над недієздатним або обмеженодієздатним людиною, щоб захистити його права та інтереси. Опікунами чипіклувальниками недієздатних громадян можуть бути визначені повнолітнідієздатні громадяни (Ст.35 ЦК), не мають на даний момент судимості за умисненанесення шкоди здоров’ю або життю людей. Опіка над недієздатними особами такожзаборонена громадянам, позбавленим батьківських прав. По можливості суд іпіклувальні організації при вирішенні питання про опікунство над недієздатнимиособами керуються думкою самого підопічного щодо кандидатури опікуна. До увагиприймаються родинні стосунки опікунів і недієздатних громадян, які потребуютьопіки. ГК вказує на те, що опіка над недієздатним або обмежено дієздатнимлюдиною доручається особам, здатним на належному рівні виконувати обов’язкиопікуна чи піклувальника. Опікун повинен піклуватися про свого підопічного,забезпечити йому необхідний догляд та лікування. Він має право здійснювати всі угодивід імені та в інтересах недієздатних громадян. У Росії недієздатністьвизнається за громадянином чинності недосягнення нею повноліття, тобтонедосягнення вісімнадцятирічного віку. У разі, коли законом дозволяєтьсяодружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досягвісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з часу вступу вшлюб. Придбана в результаті укладення шлюбу дієздатність зберігається в повномуобсязі і в разі розірвання шлюбу до досягнення вісімнадцяти років. При визнаннішлюбу недійсним суд може прийняти рішення про втрату неповнолітнім чоловікомповної дієздатності з моменту, що визначається судом.
У деяких іншихкраїнах (наприклад, в Болгарії та Польщі) дієздатність у повному обсязівиникає, як і в Росії, після досягнення громадянином вісімнадцятирічного віку. Унімецькому цивільному праві повнолітнім визнається громадянин, якому виповнивсядвадцять один рік, відповідно до досягнення двадцятиоднорічного віку громадянине володіють повною дієздатністю; згідно англійському законодавству, повнаправоздатність (як і повноліття) настає з початком дня, що безпосередньопередує дню 21-го року народження. Відповідно до швейцарського законодавства,дієздатність настає після досягнення громадянином двадцяти років. Неповнолітнігромадяни в законодавстві деяких країн мають обмеженою недієздатністю: уНімеччині вона виникає після досягнення неповнолітнім семирічного віку, уПольщі — тринадцятирічного. У законодавстві багатьох країн, крім поняттянедієздатності, існує поняття часткової або обмеженої дієздатності — зазвичайстосовно неповнолітнім, особам, які страждають алкоголізмом і наркоманією, таособам з психічними розладами в тих випадках, коли розлад не дає підстави дляповного позбавлення дієздатності, але при цьому стан особи обумовлюєнеобхідність допомоги для ведення його справ. Особі, визнаній обмежено дієздатним,призначається піклувальник або радник. У особи з психічним розладом обмежуютьсядеякі права (в першу чергу можливість укладання угод, договорів без погодженняз піклувальником, за винятком незначних, побутових), використання яких бездопомоги радника або піклувальника може принести шкоду психічно хворому.
Згідно зЦивільним кодексом Німеччини, особи, які страждають на слабоумство, можуть бутиоголошені або недієздатними, або обмежено дієздатними; обмежені у дієздатностіособи прирівнюються за своєю дієздатності до неповнолітніх, які досяглисемирічного віку. Для дійсності виявлення волі особи, обмеженого удієздатності, необхідно, якщо це виявлення волі не зводиться лише до отриманняюридичної вигоди, згоду законного представника. У Болгарському цивільномузаконодавстві існує поняття «повної заборони» і «частковоїзаборони». Особи старше 14-річного віку, які через недоумства, душевноїхвороби або фізичні вади не можуть піклуватися про свої справи, ставляться підповну заборону, тобто визнаються недієздатними. Такі особи після досягненняними 18-річного віку, якщо стан їх не настільки важке, щоб ставити їх під повнузаборону, ставляться під часткова заборона: вони здійснюють правові дії лише зазгодою своїх батьків або піклувальників, однак можуть самі укладати звичайнідрібні угоди та розпоряджатися тим, що придбали своєю особистою працею. Згідноз польським Цивільному кодексу, обмеженою дієздатністю володіють неповнолітні,яким виповнилося 13 років, а також особи, частково позбавлені дієздатності «внаслідокдушевної хвороби, розумової недорозвиненості або іншого психічного розладу,зокрема з огляду на алкоголізму чи наркоманії, якщо стан цієї особи не даєдостатніх підстав для повного позбавлення дієздатності, але ця особа потребуєдопомоги для ведення своїх справ. Над обличчям, частково позбавленимдієздатності, встановлюється піклування ».
У Франції особа,згідно з судовим рішенням здійснює допомогу громадянину, визнаному обмеженодієздатним, у веденні його справ, іменується «радником». Суд можепризначити тимчасову адміністрацію над громадянином, що страждають психічнимрозладом, у випадках, коли хвороба має тенденцію до зворотного розвитку. Праватимчасового адміністратора обмежені: він може протягом деякого часу здійснюватиопіку над майном хворого і піклуватися про його лікування. В Італії обмеженодієздатними визнаються особи, які страждають «неважкої» душевноюхворобою, марнотрати і алкоголіки; над ними встановлюється піклування [32]. Недієздатність:довгострокове або хронічний стан, що є наслідком хвороби або захворювання, абонаслідком успадкованої, природженою або пізніше травми розуму або тіла. Обмеження:перешкода чи негативний ефект у виконанні завдань або видів діяльності. Можетакож бути несприятливою і видимої розумової, емоційної чи фізичноїнедієздатністю. Прикладами наведених вищеперешкод є нездатність слідувати інструкціям у зв’язку з повільною здатністю донавчання, складнощами у відносинах з людьми з-за нервово-м’язових пошкоджень,алергічні реакції, напади, що викликають втрату свідомості і обмежують те, щолюдина може робити.
Каліцтво: збиткиабо перешкода до нормального виконання будь-якої бажаної ролі в житті (такийяк: сімейна, освітня, соціальна чи професійна). Викликається обмеженням абоіншими проблемами, пов’язаними з недієздатністю [3].
Оцінканедієздатності людини включає в себе не тільки фізичні обмеження, що невідповідають нормі, але також психологічні, соціальні та економічні фактори. Лікарне здатний визначити пристосовність людини до навколишнього середовища, йогосоціальну адаптацію або здатності до навчання. Лікар може вимірювати дефектитільки тому що він навчений це робити. Це складні відносини між станом каліцтва та широким наборомсоціальних рис, складових людини і його здібності.
Виділяють триосновні групи неповносправних осіб, потреби та вимоги яких суттєво впливають наформування просторового середовища:
— особи зушкодженням опорно-рухового апарату;         
— особи здефектами зору, повністю або частково сліпі;
— особи здефектами руху.   
Особи зушкодженням опорно-рухового апарату поділяються (в залежності від допоміжнихзасобів, які вони мусять застосовувати при пересуванні) на три групи:
— особи, якімають невеликі фізичні ушкодження та відповідно не мають обмежень чи маютьнезначні обмеження щодо можливостей самостійного пересування. Такі люди непотребують допоміжних засобів;
— особи, якімають такі фізичні ушкодження, що обумовлюють необхідність застосування милиць,опірних тростин, стоячків чи рухомий опір;
— неспроможні доходіння особи, які мусять користуватися для пересування інвалідними візками.
Використовуютьсятакі засоби для пересування як:
паралельні бруси;
ходунці з 2-маабо 4-ма колесами;
ходунці без коліс(рами);
милиці;
палиці зфіксацією ліктя;
4-ох точковіпалички;
звичайні палички [27]
Відповідно до Міжнародноїноменклатурі порушень, обмежень життєдіяльності і соціальної недостатності (МНП),«під обмеженням життєдіяльності розуміється будь-яке обмеження або відсутністьздатності здійснювати діяльність способом або в рамках, що вважаютьсянормальними для людини цього віку». Обмеження життєдіяльностірозрізняються за ступенем їх прояву, що визначається за допомогою розробленоїМНП так званої «шкали тяжкості » (у вигляді кількісного показника). У1976 р. Всесвітня Асамблея охорони здоров’я прийняла міжнародну класифікаціюпорушень зниження працездатності і соціальної недієздатності. Вона булаприйнята в додаток до Міжнародної класифікації хвороб. Суть в тому, що наслідкихвороб розглядаються у вигляді послідовних станів (хвороба, порушення,обмеження життєдіяльності(ОЖД), соціальна недієздатність). Ця класифікація булапокладена в основу наступного документа: «Класифікація та тимчасовікритерії, які використовуються при здійсненні МСЕ». ЗатвердженоМіністерством праці і соціального розвитку та Міністерством охорони здоров’я29.01.97 р. № 1 / 30.
Соціальнанедієздатність — це недолік, при якому людина може виконувати лише обмежено абозовсім не може виконувати звичайну для нього роль у суспільстві. Видисоціальної недієздатності: — нездатність до самостійного проживання (фізичназалежність) — неможливість інтеграції в суспільство — неможливість дозабезпечення економічної незалежності і т.п. Для визнання хворого інвалідомнеобхідні три умови (вони лежать в основі визначення групи інвалідності): Порушенняздоров’я зі стійким розладом або просто з первинними порушеннями; ОЖД; необхідністьздійснення заходів соціального захисту. Інвалідність — соціальна недієздатністьвнаслідок порушення здоров’я зі і необхідності соціального захисту. Соціальнийзахист — система гарантованих державою заходів (економічних, соціальних,правових та ін), необхідних для подолання у інваліда обмеження і залежності, іспрямованих на створення йому рівних з іншими громадянами можливостей дляучасті в житті суспільства. Чотири групи розладів функцій: 1. Психічні — (сприйняття, увага, пам’ять, мислення, воля) 2. Сенсорні — (зір, слух, нюх,дотик) 3. Стато-динамічні — (стояння, рівновага, пересування) Вісцеральні іметаболічні — (кровообіг, дихання, травлення, виділення, обмін речовин).
Здатність донавчання (здатність до сприйняття та відтворення знань). Сюди належать знаннязагальноосвітнього і професійного характеру, оволодіння побутовими, культурними,соціальними навичками й уміннями. Класифікація ОЗ за ступенем вираженості: Здатністьдо самообслуговування: 1 ступінь — тільки з використанням допоміжних засобів 2ступінь — з використанням допоміжних засобів та (або) допомогу іншої особи 3ступінь — повна нездатність і залежність від інших осіб. Здатність досамостійного пересування: 1 ступінь — більш тривала витрата часу, повільність увиконанні 2 ступінь — за допомогою допоміжних засобів і (або) інших осіб 3ступінь — нездатність і повна залежність від інших осіб [11].
За данимиміжнародних організацій, кожний 10 мешканець Землі є неповносправний, майже 30мільйонів осіб щороку отримують каліцтво і різні ураження. Враховуючизбільшення на планеті кількості людей з вродженими вадами, технократизацію суспільства,кількість інвалідів на початку XXI ст. зросте до одного мільярда. Отже,інвалідність— це всесвітнє соціальне явище, до якого має бути прикута постійнаувага кожної країни, органів її державної влади та управління, науковців тамедиків, психологів та педагогів, фахівців з фізичної культури та спорту.
Реабілітація;— цепроцес, який має на меті забезпечити неповносправних досягнення і підтримку їхоптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а такожсоціального рівнів діяльності, які б сприяли досягненню вищого рівнясамостійності. Реабілітація може включати заходи для підтримання і/абовідновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чифункціонального обмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги.Він охоплює широке коло заходів і видів діяльності, починаючи від основної тазагальної реабілітації і до дій, спрямованих на досягнення кінцевої мети,наприклад, професійної реабілітації [31].

Висновок
Причинамивідхилень у здоров’ї дітей вважають несприятливі соціально-матеріальні,побутові умови, відсутність належних умов для ігор, занять, різних видів праців родині, наявність у більшості дітей різних вікових груп гіподинамії (режимумалої рухомості), недостатньо збалансоване харчування.
Медико-педагогічнийаспект проблеми реабілітації і корекції відхилень у розвитку виявляється припідході до досліджуваних явищ, як до системи взаємозалежних і взаємообумовленихзовнішніх (педагогічних) і внутрішніх (психофізіологічних) факторів приведучому значенні перших.
Будь-якийпатологічний процес (втрата зору або слуху, ампутація кінцівки абонервово-психічне захворювання) — це одночасно порушення структури і функціїрізних рівнів організації. Глибоке розуміння патологічного процесу, аналіззалишкового здоров’я і стану збережених функцій дозволяють об’єктивно оцінитифізичні і психічні можливості інваліда, вибрати індивідуальну стратегію руховоїактивності .
Важливо розуміти,що порушення організму відносяться перш за все не до людини, а до функції, особливостямрозвитку.
Дитина зпорушеннями у розвитку проходить всі ті ж стадії онтогенетичного розвитку, що йздорова дитина. Відмінності полягають у темпах фізичного і психічного розвитку,кінцевому результаті і способи його досягнення. Розвиток особистості дитини, їїфізичних здібностей та пізнавальної діяльності залежить від основного дефекту івимагає більшого часу, інших засобів і методів.

Списоквикористаних джерел
1. Акатов Л.І. Соціальна реабілітація дітей зобмеженими можливостями здоров’я/ Л.І. Акатов //Психологічні основи: Учб. посібникдля студ. вищ. навч. закладів. — М.: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС, 2003. — 368 с.
2. Богініч О. Л. Особливості організації руховоїдіяльності дітей з проблемами фізичного розвитку/ О.Л. Богініч //Кроки докомпетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник. — К.:Контекст, 2000.
3. Велика медична енциклопедія. М.: Просвещение, — 1986,- 1067 с.
4. Вільчковський Е.С. Розвиток загальної витривалостіу дошкільників/ Е.С. Вільчковський, Н.Ф.Денисенко, О.І. Курок//Освіта усучасному суспільстві: проблеми, теорія, практика. – Одеса: 1996. – с. 117-118.
5. Выготский Л. С. Основи дефектології /Л.С.Выготский //Собр. соч. Т. 5. — М.: Педагогіка, 1983.
6. Выготський Л. С. Проблема умственной отсталости./ Л.С.Выготский,-М.: Просвещение, 1983.- Т.5.-180с.
7.Дефектология.Словарь – справочник./Авт.-составитель
С.С. Степнов; Под ред… Б.П.Пузанова.- М.: ТЦ Сфера,2007.- 208с.
8. Гребенюк Т.М. Медико- педагогічка корекція зоровогосприймання у дошкільників з вадами зору/ Т.М. Гребенюк, І.О. Сасіна, Ю.В.Тімакова// Навчальний посібник. – К.: НПУ ім. Драгоманова 2008.- 147 с.
9. Дегтяренко Т.М. Корекційно- реабілітаційна робота вспеціальних дошкільних закладах для дітей з особливими потребами / Т.МДегтяренко, Л.С. Вавіна //: Навчальний посібник.- Суми: Університетська книга,2008
10. Денисенко Н.Ф. Через рух – до здоров’я дітей:Навчально- методичний посібник/ Н.Ф. Денисенко, О.П. Аксьонова – Тернопіль:Мандрівець, 2010
11. Законодавство щодо соціального захисту ветеранівта інвалідів у Російської Федерації (зі змінами та доповненнями на 1 лютого1998 року) / під ред. Щуко Л.П. / Москва — Санкт-Петербург / Вид. Дім«Герда», 1998
12. Запорожець А. В. Основні проблеми онтогенезу психіки/А.В.Запорожець // Избр. психол. Праці у 2 т. — Т. 1. — М.: Просвещение, 1986.
13. Ертанова О.М. Ми й особливі діти / О.М. Ертанова//Розвиток і освіта особливих дітей: проблеми, пошуки. — М.: 1999. 14. Євсєєв С.П.Адаптивна фізична культура (мета, зміст, місце в системі знань про людину)/С.П. Євсєєв / / Теор. і практ. физич. культ., 1998,№ 1. 15. Євсєєв С.П. Адаптивна фізичнакультура, її філософія, зміст та завдання / С.П. Євсєєв // Адаптивна фіз. культ,і функц. стан інвалідів. -СПб., 1996.
16.Євсеев С.П., Шапкова Л.В. Адаптивна фізичнакультура: Навч. посібник/ С.П. Євсєєв- М.: Радянський спорт, 2000. — 240 с.: 17.Іванова І.Б. Соціальні проблеми дітей і батьків у контексті їхнього ставленнядо ситуації // І.Б. Іванова Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. –К.: Логос, 2000
18. Іванова Г.П. Методика саморозвитку та реабілітаціїдітей
4-7 років, що мають проблеми здоров’я, за допомогою біотехнічнихсистем/ Г.П.Іванова, О.В.Смирнов / / Матер. Міжн. конгресу «Людина та їїздоров’я
19. Кащенко В.П. Педагогическая коррекция: Исправлениенедостатков характера у детей и подростков В.П. Кащенко / Кн. для учителя.- 2-еизд.- М.: Просвещение, 1994.-225с. 20.Лікувальна фізична культура в системі медичноїреабілітації: Довідник для лікарів / За ред. А.Ф. Каптеліна, І.П. Лебедєвої. — М.:Медицина, 1995.
21. Мартынова Г.Ю. Психологическая коррекция в работес детьми, имеющими различные отклонения в развитии/ Г.Ю. Мартынова //Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. – 2003. – N 2
22. Мастюкова Е.М. Ребенок с отклонениями в развитии:Ранняя диагностика и коррекция Е.М. Мастюкова – М..: Просвещение, 1992. – 95 с.
23. Мастюкова Е.М., Московкина А.Г. Основы генетики:Клинико-генетические основы коррекционной педагогики и специальной психологии:Учеб. пособие для студ. пед. высш. учеб. заведений / Под ред. В.И.Селиверстова, Б.П. Пузанова. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003
24. Подвижные игры для детей с нарушениями в развитии/Под ред. Л.В.Шапковой. – СПб, „Детство- пресс“, 2005, 160 с.
25. Психологія спорту в термінах, поняттях,міждисциплінарних зв’язках. Словник-довідник М.: Физкультура и образование,1996.- 452с.
27. Реабілітаційний супровід навчання неповносправнихосіб. Упорядник Луговський А., Сварник М., Падалка О., Львів: Колесо, 2008р.81-83с.
28. Частные методтки адаптивной физической культурыМосква/ Учебное пособие/ под ред. Л.В.Шапковой „Советский спорт“2003.-464с.
29. Шитікова Г.Ф. Теоретико-методичні основи фізичної рекреаціїшколярів / /Зб. наук. тр.: Актуальні проблеми теор. физич.культ, як навч. дисципліни.
30. base.garant.ru/10164072/3/
31. uk.wikipedia.org/wiki/Фізична_реабілітація
32. ru.wikipedia.org/wiki/Недееспособность #cite_note-.