Курсова робота
зі спеціальності “Практична психологія”
на тему “ Теорії і техніки особистісноїпсихокорекції основаної на теорії екзистенціалізму”
ПЛАН
ВСТУПЕкзистенціальнапсихологія як підґрунтя екзистенціального
напрямку психокорекції
1. Структура існування
· “Буття в світі”· “Буття за межою світу”· Підстава існування
· Світо-проект
· Модусибуття-в-світі
2.Основні поняття і положенняекзистенціального підходу в особистісній психокорекції
2.1 Техніки, які застосовуються підчас психокорекції
2.2 Задачі психолога, що приймаєучасть у процесі екзистенціальної психокорекції
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТАК №1
ВСТУП
«Немає нічого, тільки усередині…
Оскількиусе, що усередині – зовні».
Ґете
Усе бере початокз чогось. Людина концентрує в собі масу усього і навіть не підозрює про це. Іобертаючись в круговороті повсякденного життя, у неї саме по собі, з’являютьсяпроблеми. Як можна допомогти людині вирішити її проблеми, якщо вона сама неможе зрозуміти себе, усвідомити всю багатогранність і різнобарвність палітрисвоєї сутності.
Ø Людина єціле, незвідне до суми його частин;
Ø Людинаіснує в контексті власних людських проблем;
Ø Людиназдатна до усвідомлення і здатна діяти раціонально;
Ø Людиназавжди має вибір;
Ø Поводженнялюдини інтенціонально, тобто має причину, завжди навмисно, людина може прийматиусвідомлені рішення.
Саме такі основніпосилки висунув Д. Буженталь, один з теоретиків екзистенціального підходу. Що жтакого в цьому екзистенціальному підході? Саме це слово змусило мене звернутиувагу на тему сьогоднішньої моєї роботи. Що це? Відкіля? Яка особливість цьогопідходу? Які основні поняття, положення і проблеми?
Екзистенціальнапсихологія бере початок у роботах Серена Кьєркегора (1813-1855) датськогофілософа і теолога. Кьєркегор був украй стурбований міцніючою в нього на очахтенденцією до дегуманізації людини. Він рішуче не погоджувався з тим, що людинуможна розглядати як деякий об’єкт тим самим, зводячи її до рівня речей. Разом зтим він був далекий від того, щоб закріплювати за суб’єктивним сприйняттямвластивостей єднання, припустимих людині реально. Для нього не існувало чіткоїмежі між суб’єктом і об’єктом, а так само між внутрішніми і зовнішнімипереживаннями людини і тим, хто їх випробує, адже в кожен конкретний моментчасу особистість мимоволі ототожнює себе зі своїми переживаннями. Кьєркегорпрагнув зрозуміти людей такими, якими вони живуть усередині своєї реальності,тобто думаючими, діючими, що володіють волею істотами. Він підкреслюваврівновагу волі і відповідальності.
Ø Екзистенціалізмідея про те, що існування (existence) передує сутності (essence).Існуванняозначає явище і становлення, сутність же має на увазі статичну матерію, нездатну самостійно змінюватися. Існування припускає процес, сутність відноситьсядо кінцевого продукту. Існування зв’язане з ростом і зміною, сутність знаменуєсобою статистичність і вичерпаність.
Ø Екзистенціалізмне визнає розриву між суб’єктом і об’єктом «Наполеглива спроба зрозумітилюдину, розширивши область її вивчення далі тієї межі, на якій проходитьтріщина між суб’єктом і об’єктом » так визначив екзистенціалізм Ролло Мей (1958р.Р.I I).
Ø Екзистенціалізмвідкидає принцип пояснення явищ, що лежать в основі всього теоретичного знання.
«Людина є не що інше,
якте що вона сама з себе робить »
Ж.- П. Сартр
1. ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ, ЯК ПІДГРУНТЯЕКЗИСТЕНЦІОНАЛЬНОГО НАПРЯМКУ В ПСИХОКОРЕКЦІІ.
Для нас, відповідно до наших завдань, найбільш важливеім’я німецького філософа Мартіна Хайдеггера. Берретт вважаєйого і Карла Ясперса (1889 — 1969) творцями екзистенціальної філософії цьогосторіччя. Що більш важливо, Хайдеггер — свого роду міст допсихологів і психіатрів, чиї погляди на людину будуть описані. Центральна ідеяхайдеггеровської онтології (онтологія — галузь філософії, що розглядає буття чиіснування) полягає в тому, що індивід є буття-в-світі. Він не існує як“Я”, чи суб’єкт у відношенні зовнішнього світу; так само людина не є річ, чиоб’єкт, тіло, взаємодіюче з іншими речами, що складають світ. Людиіснують через буття-в-світі, а світ знаходить своє існування, оскільки є йогоБуття, що розкриває. Буття і світ суть одна. Бэрретт називає Хайдеггеровськуонтологію польовою теорією буття. Філософія існування Хайдеггеравикладена в його книзі «Буття і час» (1962), що вважається однієюз найбільш впливових і найбільш складних книг сучасної філософії.
Хайдеггер був також феноменологом, а феноменологіязіграла важливу роль в історії психології. Хайдеггер був студентом ЕдмундаГуссерля (1859-1938), творця сучасної феноменології, а Гуссерль, в свою чергу,був студентом Карла Штумпфа, одного з лідерів «нової» експериментальноїпсихології, що виникла в Німеччині в другій половині дев’ятнадцятого століття. Келері Коффка, що заснували разом з Вертгеймером гештальтпсихологію, також булистудентами Штумпфа і використовували феноменологію як метод аналізупсихологічних феноменів. Я виділила ці історичні факти для того,щоб підкреслити наявність загальних попередників психології, феноменології йекзистенціалізму.
Феноменологія — є опис даних (буквально — даностей)безпосереднього досвіду. Вона намагається не пояснити феномени,а зрозуміти їх. Ван Каам визначає її як «метод психології, що прагне розкрити і пролити світло на феномени походження,як вони виявлені у своєму сприйманійбезпосередності». Ця ідея профеноменологію красиво виражена впараграфі, що відкриває «Гештальтпсихологію» Келера (1947).
«Це представляється єдиною початковою крапкою дляпсихології, як і для всіх інших наук: світ такий, яким ми його наївно інепрактично сприймаємо. Наївність у процесі нашого розвитку може губитися.Можуть виявлятися проблеми, що спершу були цілком сховані від наших очей. Для їх дозволуможе виявитися необхідним створювати представлення, що, як здається, мають малозв’язку з первинним прямим досвідом переживань. Проте розвитоку цілому повинен починатися з наївної картини світу. Це джерелонеобхідне, тому що немає іншої основи, з якої може зрости наука. Умоєму випадку, якій можна розглядати як репрезентативний щодо багатьох інших,ця наївна картина в даний момент представляє блакитне озеро, оточене темнимилісами, велику сіру скелю, тверду і холодну, обрану мною для сидіння, папір, наякому я пишу, слабкий шум вітру, що важко розгойдує дерева, і сильні запахисудів і риболовлі. Але у світі є й інше: тепер я чіткіше зауважую,хоча це і не змішується з блакитним озером у сьогоденні, інше озеро, чийголубий колір м’якше, на березі якого я стояв кілька років назад в Іллінойсі. Яцілком звик бачити тисячі образів такого роду, що виникають, коли я один. І є щещось у світі: наприклад, моя рука і пальці, що легко рухаються по папері. Тепер,коли я перестаю писати і знову оглядаюся навколо, є почуття здоров’я й енергії. Але внаступний момент я відчуваю щось начебто темної сили, що гнітить менезсередини, що перетворюється в почуття, що за мною женеться, — я обіцявпідготувати цей рукопис за кілька місяців»
Одним з найбільш явних і витончених сучаснихфеноменологів є Ервин Ладі. Стиснуте, грамотне обговорення феноменології одногоз її ведучих прихильників-психологів у Сполучених Штатах представлене вМак-Леода ( 1964).
Феноменологія, представлена в роботах гештальтпсихологів.І Эрвин Строс, спочатку використовував для дослідження феноменів такихпсихічних процесів, як сприйняття, научіння, запам’ятовування, мислення,відчування, але не для вивчення особистості. Зі своєї сторони,екзистенціальна психологія використовувала феноменологіюдля висвітлення тих феноменів, що часто розглядаються як приналежнідо сфери особистості. Екзистенціальну психологію можнавизначити як емпіричну науку про людське існування, що використовуєметод феноменологічного аналізу.
З багатьох причин ми в першу чергу будемо розглядатиекзистенціальну психологію в тому вигляді, у якому вона представлена в працяхшвейцарських психіатрів Людвіга Бінсвангера і Медарда Боса. Вониблизькі до джерел європейської екзистенціальної думки і міцно ідентифікуються зекзистенціалізмом. Їхній переклад хайдеггеровскої онтології абстрактного Буттяна проблеми вивчення буття індивідуального, ретельно розроблений, часто вспівробітництві із самим Хайдеггером. Практикуючі психіатри, вонизібрали найбагатший емпіричний матеріал аналізу пацієнтів.
Є багато американських екзистенціальних психологів, алеїхні погляди по більшій частині вторинні стосовно Бінсвангера й іншихєвропейських психологів і психіатрів. Одним з найбільш ревнихприхильників екзистенціалізму в Америці є Ролло Мэй. Його вступніглави до книги «Існування» (1958), а також йогокнига «Екзистенціальнапсихологія» (2-е вд. 1969) булидля американських психологів основнимджерелом інформації про екзистенціалізм. Продуктивно пише з проблем феноменології й екзистенціалізмуЕдриен Ван Каам. Його перевага в тому, що він вивчав екзистенціалізм іфеноменологію й в університетахЄвропи, і в Сполучених Штатах. Його книга «Екзистенціальніпідстави психології» (1966) представляє вичерпну розробку предмета.Інший, видний американський екзистенціальний психолог — Джеймс Бугенталь Оатек. Деякіз інших теоретиків, зазнали впливу від екзистенціалізму теж, — Оллпорт, Ангьял,Фромм, Гольдштейн, Левін, Маслоу, Роджерс.
Наприклад, Бінсвангер визначає екзистенціальний аналізяк феноменологічний аналіз актуального людського існування. Ціль —реконструкція внутрішнього світу, досвіду. Його система представлена вголовній роботі, не переведеної на англійську мову. Джерело дляангломовного читача — три глави Бінсванге-ра (1958а, 1958Ь, 1958с) у книзі «Існування»і робота «Бытие-в-мире: вибранітруди Людвіга Бінсвангера» (1963).
Хоча основний вплив на Бінсвангера зробив Хайдеггер, на йогопогляди вплинули також ідеї Мартіна Бубера (1958).
Медард Бос
1946 рік став поворотним в інтелектуальному житті Боса.Він особисто познайомився з Мартіном Хайдеггером. У результаті їхнього тісногоспівробітництва Бос створив екзистенціальну форму психології і психотерапії,що він назвав «буття-в-світі».
Чомупротистоїть екзистенціальна психологія — так, як вона представлена в роботахБінсвангера і Боса — в інших психологічних системах і з чим вона не згідна? Упершу чергу — це головне — вона заперечує проти переносу з природничих наук упсихологію принципу причинності. У людському існуванні немаєпричинно-наслідкових відносин. В основному є лише послідовність поведінковихподій, але неприпустимо з послідовності виводити причинність. Щось, щовідбувається з дитиною не є причиною його більш пізнього дорослого поводження.Обидві події можуть мати тотожній екзистенціальний зміст, але це не означає, щоподія А — причина події В. Говорячи коротко, екзистенціальна психологія,відкидаючи каузальність, відкидає також позитивізм, детермінізм і матеріалізм.Вона стверджує, що психологія не походить на інші науки і не повинна будуватисяпо тій же моделі, що вони. Вона вимагає власного методу — феноменології — івласних понять — буття-в-світі, модуси існування, воля, відповідальність,становлення, трансценденція, просторовість, темпоральність — і багатьох інших,узятих з онтології Хайдеггера.
Намісце поняття «каузальність» екзистенціальний психолог ставить поняття«мотивація». Мотивація завжди припускає розуміння (вірне чи невірне) відносинміж причиною і наслідком.
Мотивація і розуміння — діючі принципи приекзистенціальному аналізі поводження.
З цим першим запереченням тісно зв’язане твердепротистояння екзистенціальної психології дуалізму суб’єкта(духу) і об’єкта (тіла, середовища, матерії). Це поділ,приписаний Декарту, знайшло втілення в поясненні людських переживань іповодження в термінах стимулів чи середовища тілесних станів. «Думає людина, ане мозок». Екзистенціальна психологія стверджує єдність індивіда-в-світі. Любийпогляд, що руйнує ця єдність, — фальсифікація, розбивши на осколки людськогоіснування.
Екзистенціальна психологія також заперечує, що зафеноменами стоїть щось, що їх пояснює, чи служить причиною їхнього існування.Пояснення людського поводження через представлення про “Я”, несвідомого,психічної чи фізичної енергії, про такі сили, як інстинкти, електричні процесимозку, драйви й архетипи, не приймаються. Феномени є те, що вони є у всійбезпосередності. Справа психології — можливий, більш ретельний опис феноменів.Ціль психологічної науки — феноменологічний опис, чи експлікація, а непояснення і не доказ.
Екзистенціальна психологія з підозрою відноситься дотеоретизування, тому що теорія — будь-яка теорія — припускає, що щось невидиместворює те, що видно. Для феноменолога реально те, що може бути побачене чи прожите. До істини не приходять шляхом інтелектуальнихвправ; вона чи виявляється, чи розкривається в самих феноменах. Більш того, теорія (чи будь-яка упередженадумка) сліпа до істинності проживання, що розкривається. Ця істинність може бути доступна лише людині, цілкомвідкритої для світу. На думкуекзистенціального психолога, вивчати — значить бачити без яких-небудь гіпотез, чи упередженості.
«… Хайдеггер вручає психіатру ключ, за допомогою якоговін може, не будучи зв’язаним упередженнями якої-небудь наукової теорії,установити й описати досліджувані їм феномени в повному їхньомуфеноменальному змісті і відповідному контексті»
Бінсвангер і Бос процвітали в скиданні із себе одіяньскладного апарата фрейдовскої і юнговскої теорії, незважаючи на те, що буликваліфікованими аналітиками і багато років практикували. При читанніїхніх робіт виникає враження, що це самовикриття стало для них тимпереживанням, що просунуло їх до волі.
Ціль екзистенціальної психології, як зазначає Бос, —виявити зв’язну структуру людської істоти. «Зв’язаністьможлива лише в контексті цілого, що не піддавалося ушкодженню; зв’язність, яктака, походить з цілісності» (Воss, 1963, с. 285).
Нарешті, екзистенціальна психологія твердо протистоїтьпоглядам на індивіда як на річ, на зразок каменю, чи дерева. Такийпогляд не тільки не дає психологу можливості зрозуміти людей у світлі їхнього існування-в-світі,але і втілюється в дегуманізації людей.Екзистенціальні психологи виходять на аренусоціальної критики, виступаючи проти відчуження, відсторонення і руйнування людей техніцизмом, бюрократизмом і механізацією.Коли з людьми спілкуються як зречами, вони починають і себе уявляти речами, якими можна володіти, яких можна контролювати, додавати їм форму,експлуатувати; їм неможливо виявляється жити істинно людським життям. Людинавільна й одна відповідає за своє існування. Воля, указує Бос, не є щось, чим люди володіють, вона є щось, чимвони є. Саме цей принцип екзистенціальної психології зв’язує її згуманістичним рухом в американській психології.
Булоб невірно, однак, вказати, що екзистенціальна психологія в основі своїйоптимістична щодо людини. Варто лишенебагато почитати Кьєркегора, Ніцше, Хайдеггера, Сартра, Бінсвангера чи Боса,щоб зрозуміти, що це далеко від істини. Екзистенціальна психологіястурбована проблемою смерті не менше, ніж проблемою життя. Ніщо не заважає нашляху людини. У працях екзистенціалістівстрах знаходить не менше значення, чим любов. Не може бути світла без тіні.Психологія, що вважає провину споконвічною і неминучою рисою людського існування, не занадто втішлива.«Я вільний» означає в той же час «Я цілком відповідаю за своє існування». Значення зв’язку «воля — відповідальність»докладно розглянута в книзі Еріха Фромма «Втеча від волі» (1941).Становлення людиною — складний проект, ідеяким вдається його виконати. Багато в чому цей похмурий відтінок був відкинутий чи принижений в американськихвідгалуженнях екзистенціальної психології.
Тепер ми обговоримо деякі основи представленняекзистенціальної психології, сформульовані Бінсвангером і Босом.
1.1 СТРУКТУРА ІСНУВАННЯ
Буття-в-світі
Це — фундаментальне поняття екзистенціальної психології.Уся структура людськогоіснування базується на цьому понятті. Буття-в-світі,є людське існування,приналежність, властивість людини,не частина буття на зразок фрейдовского «Я» чи юнговскої аніми; це все людськеіснування. Таким чином, Бос має наувазі ретельний розгляд специфічної природилюдського існування, чи буття-в-світі, — існуванню предметів (не людей). У буквальному перекладі — означає«бути»,«там». Алебуквальний переклад не дозволяє судити про дійсне значення, що має на увазіХайдеггер. Переклад за змістом — «там».«Там»16 — це виразно не світ як зовнішній простір. «Там — це відкритість світу, стан буття у світі,у якому все існування індивіда можебути виявлено, стати сьогоденням і бути сьогоденням.
Це означає безпосередність і неминучістьекзистенціальної ситуації. Люди не мають існування, окремого відсвіту, і світ не має існування, окремого від людей. Якнеодноразово повторює Бос, «людина розкриває світ». Люди— цепросвіт, у якому усе, що повинно бути, дійсно виявляється,виникає, з’являється як феномен, тобто як те, що є» (1963, с. 70).Феномен є «світіння» безпосередньої реальності. За феноменами ніщоне важливо; вони не представляють зовнішніх проявів кінцевої реальності.Вони суть реальність. Отже, в екзистенціальному аналізі людинанамагається побачити, що представляє проживання, і описати йогонастільки точно, наскільки дозволяють мовні засоби. Це представленняскладає великі труднощі (у плані його прийняття) для представниківзахідної наукової традиції, відповідно до якої варто шукати сховані чи невидиміпричини і змісти. Людина не додає зміст об’єктам; вони відкривають своїзмісти людині, коли він відкритий для їхнього прийняття. Основна характеристика— його відкритість, готовність до сприйняття усього, що є в сьогоденні. Босговорить про людське перебування у світі, підкреслюючи непідробність буття-в-світі.
Буття-в-світі заліковує розрив між суб’єктом і об’єктом івідновлює єдність людини і світу. Необхідно підкреслити, що цяточка зору не затверджує, що люди зв’язані з світом, чи взаємодіютьз ним. Це означало б, що люди і середовище — дві окремості. Людинаі світ — це і не два полюси, як у біосфері по Ангъялу.
Світ людського існування охоплює три простори: 1)біологічне чи фізичне оточення, чи ландшафт; 2) людське середовище;і 3) самої людини, включаючи тіло.
Буття-за-межою-світу (людські можливості)
Екзистенціальний аналіз підходить до людськогоіснування, думаючи, що люди суть у світі, у них є світ, і вони прагнуть вийтиза його межі (Бінсвангер). Говорячи про буття-за-межою-світа, Бінсвангер не маєна увазі буття в іншому світі (у раї), але думає різнорідні можливості людини втранцендруванні зі світу перебування і вихід у новий світ. Люди можуть — іпрагнуть до цього — реалізувати всі можливості свого буття. Тому що лише актуалізуючисвій потенціал, люди можуть жити автентичним життям. Обмежуючи можливості свого існування, чи відмовляючись від них, чидозволяючи іншим (чи середовищу) керувати собою, вони ведуть не автентичнеіснування. Люди вільні вибирати будь-яке життя.
Босцілком виразно стверджує, що буття представляє не що інше, як можливість відноситисядо того, що ми зустрічаємо. «У реальності, —пише Бос, — людина існує завжди — і єдино — як міріади можливостей відносин ірозкриття живих істот і предметів, з якими зустрічається» (1963, с. 183).Крім того, «людина повинна відповідально прийняти усі свої можливості, мирвідносин, що розкриває, так, щоб усе висвічувалося цими відносинами, і ввійшлов його буття як найкраще; людина повинна прийняти свої життєві можливості, вонаповинна зробити їх своїми, зібрати у власному автентичному Я, не утримуючи взвуженому менталітеті анонімного, не автентичного «кожного». Воля людини — у готовності прийняти все це й у тім, щоб дозволити цьому бути…» (1963,с. 48).
Підстава існування
Чи є які-небудь обмеження у відношенні вільногостановлення людини? Одним з них виступає підстава існування, у яке «закинутий» людина. Стан цієї «занедбаності», тобто те, яквиявляються люди у світі, що є їхню підставу, складає їхню долю. Вонизмушені проживати цю долю, щоб досягти автентичного життя. Для народженогожінкою основа існування буде інша, чим для чоловіка, факт буття жінкою часткововизначає можливості її існування. Якщо вонавідкидає ці можливості і намагається, наприклад, бути чоловіком, тоді вонаобрала не автентичний спосіб буття-в-світі. Покарання за не автентичність —почуття провини. Автентичне існуваннявизначається розпізнаванням основи свого існування; не автентичне виникає ізсамоізоляції від своєї основи. «Чимвпертіше людина пручається своєї занедбаності у своє існування… тим більшийвплив знаходить занедбаність» (1958, с. 340). Це виражається векзистенціальній слабкості, що означає, що «людина не автономна у світі, вонавідгороджується від основи свого існування, що вона не приймає існування насебе, а довіряється далеким силам, роблячи їх, а не себе, відповідальними засвою долю» (1963, с. 290). Поняття «занедбаність» використовується також узмісті обдурити світ настільки, що люди стають відчужені від самих себе. Вониуступають чужій силі.
Світо-проект
Світо-проект — термін, введений Бінсвангером для всеосяжногопаттерна індивідуального модусу буття-в-світі. Світо-проект людини визначає, яквін буде діяти у визначеній ситуації і які в нього характерні риси і симптоми. Границіпроекту можуть бути вузькими і стиснутими, а можуть бути широкими й експансивними.
Бос не говорить про різні світо-проекти, але обговорюєіснування в термінах чи відкритості закритості, відвертого читаємного, світлого і темного, широкого і вузького. Наприклад, всеіснування може бути абсорбоване в нав’язливість, чи їжі накопичення.Психологічний чи соматичний стан може бути чинником, що обмежує «утілення тогочи іншого можливого відношення зі світом, з яких складається людськеіснування» (Воss 1963, с. 228).
Модуси буття-в-світі
Існує багато модусів буття-в-світі. Кожен модус — це спосібсаморозуміння, самоінтерпретації і самовираження. Бінсвангер,наприклад, говорить про дуальний модус, що досягається двомалюдьми в любові. «Я» і «Ти» стають «Ми». Це автентичний модус людського буття. Множинний модус описується Бінсвангером як світ формальних відносин, змагання, боротьби. Індивід, що живе для себе, обрав сингулярниймодус існування, а той, хтоховається в юрбі, обрав модус анонімності. Звичайно в людини не один, а багато модусів існування. «Задачанауки про людину (екзистенціалісти називають її антропологія) — зрозумітитотальність людського самопроживання у всіхмодусах існування» (1963, с. 173) Усі теорії дегуманізують людей,зображують їх механічними об’єктами, розчленовують єдність особистості.Екзистенціалісти вважають, що безпосереднє переживання завжди має перевагуперед будь-якими митецькими поясненнями. Коли переживання переплавляються вдеякі надбуттєві теоретичні моделі, вони відокремлюють того хто їх спочаткувипробував, і отже втрачають свою дійсність.
2. ОСНОВНІПОНЯТТЯ І ПОЛОЖЕННЯ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОГО ПІДХОДУ В ПСИХОКОРЕКЦІЇ.
Складовимибазисними поняттями, що можуть охарактеризувати екзистенціальну визначеністьконцепції є:
« ДІАЛОГ » — поняття, висунуте ірозроблене М. Бубером. Згідно Буберу в мові існують основні слова, що утворюютьсловесні пари. Відмінність основних слів у тім, що вони не позначають щосьіснуюче, а, будучи вимовлені, породжують існування. Ці слова: « Я – ти », « Я –воно ». Якщо йти по слідам за Бубером, то основне слово « Я – ти » породжує ізатверджує світ відносин на відміну від « Я – воно », що породжує досвід.
« ДОСВІД » — поняття, відношення до якогов науці і філософії вилилося в драматичну боротьбу. Категорія « досвід »співвідноситься не з об’єктивною істиною стосовно «моєї» екзистенції, а ізсуб’єктивністю «мого» онтологічно, а не буття, що гносеологічно осягається. Уцьому змісті досвід маленької дитини нітрохи не менш щирий, чим досвід життянавченного старця. Саме тому з поняттям «досвід» тісно зв’язане поняття«переживання».
« ПЕРЕЖИВАННЯ» — поняття,що характеризує собою спосіб, чи стан буття. Воно було запропоновано в 1965 р.Джендліном, воно описується в такий спосіб: переживання, що скорішевідчувається, ніж осмислюється, чи розуміється, вербалізується; переживаннявідбувається в безпосередньому сьогоденні. Переживання – це мінливий потіквідчувань, що робить можливим для кожного індивіда відчути щось у будь-якийданий момент. Особливе значення надається піковим переживанням, щосупроводжують самоактуалізацію, ріст особистості. Пікові переживання –максимальне відчуття повноти буття і усіх своїх потенцій.
«АВТЕНТИЧНІСТЬ » (дійсність) – поняття, уведене М. Хайдеггером і розвите К. Ясперсом узв’язку з центральною проблемою філософії людини, а саме — проблемоюперетворення несправжнього людського буття в справжнє Дійсність, по Ясперсу, — буття, нескуте і не укріплене якою-небудь однією концепцією, ідеєю, чиможливістю, що нав’язана ззовні і визначає вибір людини. Інакше кажучи, цещирість до кінця, стосовно інших і стосовно самого себе, при якому індивідвільний як від зовнішнього маніпулювання, так і від внутрішньогосамоманіпулювання виявляючи себе в безпосередньому ясному і відповідальновільному бутті.
«САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ ». На думку одного з її творців, А. Маслоу, це поняття виступає всинонімічному ряду з такими поняттями, як: «ріст», «саморозвиток»,«індивідуація». Воно визначається двома істотними ознаками: 1) прийняттям івираженням внутрішнього ядра, тобто актуалізацією латентних здібностей іпотенціалу; 2) мінімальною наявністю нездоров’я (неврозів і інших утратдієздатності). У джерелах же осмислення лежить пошук вихідної ціннісноїпарадигми, яку можна назвати здоров’ям, причому повним, тобто здоров’ям, якцілковитим розкриттям людських можливостей в індивідуальному житті.
« ЦІННІСТЬ » — поняття, що векзистенціальній психокорекції відбиває зміст, що відноситься до спрямованості,спрямованості переживань. Цінність, ще не зміст, але вже, принаймні, йогоумова. Реалізація цінності може складати життєвий зміст. Розрізняють наступні цінності:когнітивні переваги, естетичні, моральні, культуральні «Я». А Маслоузапропонував таку дихотомію цінностей:
1. В-цінності– побутові цінності, цінності повноти буття.
2. Д-цінності– депріваціонні цінності, цінності, що виникають від недоліку чого-небудь.
2.1 ТЕХНІКИ,ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПІД ЧАС ПСИХОКОРЕКЦІЇ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОГО НАПРЯМКУ.
Процесекзистенціальної корекції дуже складний, і складається в розвитку внутрішньоїсамосвідомості, що модифікує власні структури сприйняття, що змінює конструкт «Яі зовнішній світ».
На цьому шляхуможливий опір клієнта, тому що людина обмежена в доступі до своїх внутрішніхпотенціалів тим, як вона формує конструкт «Я і зовнішній світ».
В екзистенціальнійпсихокорекції мова йде не про психотехніку як про сукупність прийомів,використовуваних для рішення задач основної особистісної проблематики, арозглядаються підходи рішення цих задач.
Ø Першийпідхід – упор на розвиток самосвідомості. Усвідомлення власних мотивів, вибірпереваг, система цінностей, мети і змісту. У контексті екзистенціальноїпарадигми упор робиться на звільнену функцію самосвідомості, оскільки першістьвіддається не рефлексивній самосвідомості, а скоріше ціннісному переживаннюсвого «Я», відкриттю для себе значимості і цінності власного життєвого світу.Дати клієнту пережити й усвідомити свої обмеження, усвідомити потенційну волювід минулого, цінність свого «Я» і життя в сьогоденні – такі основні передумовиі відповідні їм відносини екзистенціального підходу.
Ø Другийпідхід – культивуванняволі відповідальності.
Відповідно доданої установки психолог прагне надати клієнту допомогу у виявленні способіввідходу від відповідальності і волі і заохочує прийняття ризику у відношенніцих цінностей. Роз’яснення того що в клієнта завжди є вибір, заохочення відкритоговизнання власного відмовлення від прийняття власності, підбадьорення увідстоюванні власної незалежності й акцент на особистих бажаннях і переживанняхклієнта, на його особистому виборі в тієї чи іншій життєво важливій ситуації –такі передумови реалізації даної установки .
Векзистенціальній психокорекції відсутнє пряме навчання. Людина може навчитисятільки сама. Тому особливу значимість мають саме нюанси в поведінці, установкахпсихолога. Розвиток відкритості, сенситивності клієнта до нюансів відносини вспілкуванні – такий шлях екзистенціальної психокорекції.
Ø Третійпідхід – допомога чи відкриття в створенні змісту.
У реалізаціїданої установки корисна техніка фіксування на змісті, запропонована Ю.Джендліном. Зміст її складається на тілесних відчуттях, у процесі будь-якихдій. Клієнта просять помовчати і зрозуміти свої справжні переживання, їхнязначимість для нього. Важливим моментом у застосуванні техніки є відкриттяекзистенціального вакууму, тобто безглуздості життя, і конфронтація з клієнтом,чи полегшення його можливих переживань у зв’язку з цим.
Психолог невказує, у чому сенс життя клієнта, а лише створює умови для відкриття клієнтом,чи створення своїх власних ним самим. Причому варто пам’ятати, що зміст дляекзистенціального психолога не дається безпосередньо, а приходить попутно, іззалученням людини у творчість, творчу діяльність, у яких його ініціаціїспрямовані звичайно не на себе, а зовні.
Ø Четвертийпідхід – унікальність і ідентичність. Ключ до реалізації даного механізмупсихокорекції – у заохоченні клієнта відкрито висловлювати свої почуття істворення диференціювання між почуттями і переживаннями: реактивними,ситуативними і глибинними. Основна лінія реалізації даної передумови –відкриття власного автентичного «Я» і «Я» несправжнього, коли клієнт говорить,робить і почуває не те, що властиво йому, і не те що хочеться, а те, щозв’язано з імітацією життя, іграми, а не справжніми відносинами чи близькостівідчуження. Власна ідентичність, де «Я», «МОЄ», а де «НЕ Я», «НЕ МОЄ», іпереживання своєї ідентичності, свого «Я» як неповторного унікального життєвогосвіту – такий основний орієнтир даної психокорекціонної передумови.
Ø П’ятийпідхід – робота з тривогою. В екзистенціальній психокорекції, у відмінності відінших, не існує обов’язкового правила – знижувати рівень тривожності клієнта.Тривога розглядається як один із проявів буття, тому психологу цікаво, якимчином клієнт намагається впоратися із тривогою; яку функцію виконує тривога; чисхильний клієнт прийняти свою тривогу, чи намагається придушити її.
2.2 ЗАДАЧІПСИХОЛОГА, ЩО БЕРЕ УЧАСТЬ У ПРОЦЕСІ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ КОРЕКЦІЇ.
Самим головним моментом у психокорекції і взагалі вроботі психолога, це «не нашкодити». Усвідомити проблему клієнта, зіставитисвої власні можливості, і реально необхідну допомогу, — от з чого повиннапочинатися робота з надання будь-якого виду психологічної допомоги. Адже якщопсихолог відчуває непевність у своїх силах і можливості допомогти, то цю женепевність, що як флюїди, відчуваються і передаються в атмосфері, відчує іклієнт. У цій ситуації навіть може з’явитися не бажання і страх у клієнта. Аджедумки його будуть спрямовані на те, що він дійсно «поганий», що йому допомогтине можна. Саме в цій ситуації можливе ще більше занурення в себе, повна замкнутість,відмова від усього, і не бажання робити нові спроби убік здійснення корекції.Для запобігання подібної ситуації, і для проведення психокорекції передпсихологом ставляться такі задачі:
Ø Психолог повинен цілкомбути присутнім, що б сприяти клієнту в його зануренні в себе, і допомагати йомув більш повному, виразному описі свого інтересу в рішенні проблеми.
Ø Другим аспектом єформування і підтримка переконаності клієнта в тому, що він здатний, щосьзробити сам для самого себе.
Ø Найважливішою задачею стаєдопомога клієнту у виявленні в собі сили, що руйнує і трощить його самого ійого життя; допомогти знайти консервативні структури, що він сам побудував і,відповідно сам може їх змінити.
Ø Так само, психологповинний бути співчуваючим і турботливим, особливо в моменти важких, глибоких іемоційних переживань клієнта.
Ø Сам же психолог повиненбути глибоко впевнений у тому, що клієнт у стані допомогти собі сам.
Під час проходження психокорекції, між психологом іклієнтом виникають визначені взаємини. Саме в екзистенціальній корекціївзаємини між клієнтом і психологом являють собою особливу цінність, оскільки якясно вже з аналізу психотехнік, ці відносини представляють самоцінність. Вониздобувають неповторний особистісний відтінок, особистісний зміст, нюансіровка,уся гама переживань у зв’язку зі спілкуванням з людиною як зі значимим іншим –джерело могутніх дій і особистісних змін; повага, довіра і віра клієнту;саморозкриття і чесність стосовно себе; відмовлення від маніпулювання іготовність прийняти відношення до себе у відповідь на свою прозорість, задопомогою якої психолог своєю особистістю моделює продуктивні способипереживання, не беручи на себе відповідальність за нав’язування іншому свогоповодження, — така корекціонна серцевина.
Самим головним результатом, що буде характеризуватиуспішність проведення екзистенціальної психокорекції, стане розширення буттяклієнта і збільшення його життєвих сил.
ВІСНОВОК
Таким чином, миможемо зробити такий висновок, що, сама головна мета екзистенціальноїпсихокорекції – допомогти клієнту знайти сенс життя, усвідомити особистіснуволю, відповідальність і відкрити свої потенції як особистості в повноцінномуспілкуванні. Адже людина, що звертається по допомогу, дійсно потребує її. Вонане відчуває себе в цьому житті, вона не бачить для чого вона живе, системацінностей його життя розсіяна і не усвідомлена. А все це виходить з того, щовона не почуває себе як незалежна і повноцінна особистість, здатна жити, діятиі насолоджуватися плодами своєї діяльності. Він не усвідомлює і не почуває цінисвого життя, вважаючи, що все безглуздо, що нічого і не що не має цінності, авін, людина, ні що інше як тварина, що не має права ні на що, і життя якогонічого не коштує.
У той же час, задачею екзистенціальної взаємодії виступаєбезумовне визнання особистості клієнта і його долі найважливішими, унікальними,що заслуговують визнання життєвим світом, саме існування якого є цінність. Самепсихолог має найскладнішу задачу, не тільки переконати клієнта в тому, що він,його особистість своєрідна, не ординарна, індивідуальна, і що аналогів у цьомусвіті немає, а і зробити так, щоб клієнт повірив у це сам, що б він відчув,усвідомив усю повноту і красу свого існування. Так само акцент буде робитися наіндивідуальні позитивні якості клієнта, що так само буде сприяти найшвидшому іефективнішому проходженню психокорекції. І для того що б корекція проходилауспішно, у психолога є визначені передумови його позиції, це розуміння клієнтав термінах його власного життєвого світу, образа себе, і дійсності, що на даниймомент оточує його. Основна увага психолога приділяється поточному, моментужиття клієнта і його «цієї хвилинним» переживанням. Складність позиції так самов тому, що психолог повинний вміти сполучати розуміння клієнта і здатністьконфронтації з тим, що іменується обмеженим існуванням у клієнта. Чи здатність,властивість психолога «бути у світі» — сама очевидна умова його успішноїкорекційної діяльності. Адже основні зусилля психокорекції спрямовані надопомогу клієнту прийняти всерйоз свій феноменологічний світ, усвідомитиреальність своїх усвідомлених чи неусвідомлених виборів і їхніх наслідків. Дляцього клієнт не повинен обмежуватися досягненнями інсайту, а повиненформулюватися як чекання дій, що виникають із проясненої цінності особистостіїї потенцій. Саме із за цього в клієнтах заохочується відкритість, спонтаннаактивність і зосередженість на основних проблемах життя:народження,любов, тривога, доля, провина, смерть, відповідальність – тобто наекзистенціальних проблемах, що не мають раціонального рішення, алеконфронтація, з якими дозволяє вирішувати поточні психологічні проблемиклієнта. Адже клієнт повинен бути зацікавлений, глибинно включений, уважний досебе і до свого життя, саме в цьому виявляється глибокий зміст і рівень йогосуб’єктивності. Він повинен хоч якось реагувати на глибинний інтерес до самогосебе. І він буде мати потребу в корекції саме в тому випадку, коли цей інтересбуде ушкоджений.
Так само, дуже важливим, є опис клієнтом свогоінтересу, що дозволить розширити границі його можливостей у пошуках рішень, задопомогою фіксації уваги на суб’єктивних переживаннях. Сам же процес пошукубуде здійснюватися через повне занурення в себе, саме усвідомлення своїхвласних тілесних відчуттів, думок емоцій, і звичайно ж – чекання відкриття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамова Г.С. Практична психологія. – М.,1997
2. Берн Э. Транксакційний аналіз и психокорекція. –СПб., 1994
3. Бондаренко А.Ф. Психологічна допомога: теорія іпрактика. – Київ, 1997
4. Бурлачук Л.Ф. Введення в практичну психологію. – Київ,1997
5. Кьєркегор С. Страх і трепіт. – М., 1993
6. Кьєркегор С. Збірник статей. М., 1994
7. Мей Р. Мистецтво психологічного консультування. М.,1994
8. Мей Р. Людина в пошуках себе. I953
9. Мей Р., Ейнджел Е., Елендбергер Г. Існування, новийвимір в психіатрії і психології. 1958
10. Мітрохін Л. Н. Буржуазна філософія 20 століття.Політіздат 1974
11. Осипова А.А. Введення в теорію психокорекції.Москва-Вороніж., 2000
12. Осипова А.А. Загальна психокорекція. – М., 2000
13. Фрейджер Р. Психологічна енциклопедія особистості.СПб., 2002
14. Холл К., Ліндсей Г. Теорії особистості. М., 1997
15. Хьелл Л., Зіглер Д. Теорії особистості. – СПб., 1997
У дослідженні особистості, при психокорекційнихвпливах, особливого значення набувають методи, досить чуттєві до зміни тих абоінших індивідуально-психологічних показників, що відображують ефективністьпроведеної корекції.
Однією з основних задач психокорекції, є досягненняістотних зрушень у сфері самосвідомості і, у першу чергу, по відношенню досебе.
Теорія диференціації емоцій, визнає за емоціями,функції детермінант поведінки в найширшому діапазоні його проявів, із крайностів крайність. Емоції розглядаються не тільки як основна мотиваційна система, алей у якості фундаментальних особистісних процесів, що додають зміст і значеннялюдському існуванню. Їм приділяється важлива роль, як у поведінці, так і в йоговнутрішньому світі.
У ході написання курсової роботи, було проведенедослідження студента Петренко О. О.( П.І.П… змінені). У ході роботи булипроведені: дослідження самооцінки особистості, що б визначити рівень самооцінкиособистості, дослідження тривожності, для визначення реактивної й особистісноїтривожності, а також дослідження настрою. Причиною проведення дослідження сталифіксовані данні, при спостереженні за Петренко О.О.: останнім часом мала місцепригніченість, відсутність настрою, небажання будь що робити. Петренко відчувавнезадоволення собою, своєю поведінкою. При виконанні будь якої роботи недоводив її до кінця, або робив з абсолютною пасивністю. Не звертав уваги насебе і свій зовнішній вигляд. З’явилося відчуття тривожності, що нічого не можезробити сам, що ні на що не здатний.
За результатами, отриманими у ході роботи ірезультатам, проведених досліджень, визначили, які техніки психокорекціїпотрібно застосувати.
§ Тренінг, який сприяєпідвищенню почуття впевненості в собі.
Ціль тренінгу – підвищення поінформованості з правособистості; формування вміння розпізнавати невпевненість, впевненість та агресивність;навчання вербальним та не вербальним основам поведінки.
Для підвищення впевненості використовують наступні 5процедур:
Знаходження відповіді, навчання реагуванню збільшує впевненість за допомогою моделювання(яквідкритого, так і схованого) і інструктування. Увага приділяється яквербальним, так і не вербальним компонентам впевненого поводження.
Відтворення відповіді викликає нову відповідну реакцію за допомогоюрольової гри, репетицію поводження і тренування.
Удосконалювання відповіді шліфує і закріплює нові форми поводження за допомогоювідповідного зворотного зв’язку, критики керівництва.
Когнітивне переструктурування кидає виклик ірраціональним переконанням, щозаважають прояві впевненості в собі, пропонуючи нову інформацію, що підвищуєвпевненість.
Генералізація досвіду – спроба вивести нові форми поводження в реальне життя ізастосувати їх у різноманітних ситуаціях. Цей метод, використовують доти, покиклієнт не досягне необхідного рівня впевненості.
§ Так само одним з методівкорекції, є тренінг самоствердження.
Оцінка сильних і слабких сторін навичок впевненості всобі звичайно виробляється на ранніх стадіях. Бути впевненим у собі – значитьуміти визначати і виражати свої бажання, потреби, любов, роздратування,критику.
Клієнтові пропонується:
1. Скласти докладний списоксоціальних ситуацій, при яких він відчуває страх або виявляє недостатнювпевненість у собі.
2. У кожній ситуаціївизначити одну або кілька альтернативних поведінкових реакцій, що відбиваютьобмірковану впевненість у собі, і за допомогою якої можна перебороти страх.Обговорити пропозицію з тренером.
3. Повторювати запланованіпочинання в зміні поводження по ступені труднощів. Поділити роль з одним ізтренерів, або тренуватися перед дзеркалом. Реакції, що не виникали дотепер необхіднозакріпити, відчути, а потім перенести в критичну ситуацію.
4. Не застрявати навизначеному поводженні. Існує можливість прореагувати агресивно в критичнійситуації, трохи відмінної від модельованої ситуації.
5. Справлятися з епізодамистраху або тривоги при соціальних контактах: навчання релаксації,самоінструкції.
6. Свідомо розглядати окреміситуації з плану, постійно вправлятися на практиці.
7. Постійно закріплюватиуспіх через повторення.
Заключний етап тренінгу – навчання захистові відагресії інших. Впевнене поводження веде до підвищення самооцінки. Впевненівідповіді складають один з варіантів комунікацій, що допомагають у досягненнінормального поводження і сомоактуалізації. Тренінг сомоактуалізаціївикористовується для підлітків з різними порушеннями поведінки, з емоційнимипорушеннями. З такими складностями і зштовхнувся Петренко О.О.
§ Так само психологом, якийпроводить курс психокорекції, будуть використані методи індивідуальногопсихокорекційного впливу: переконання і навіювання..
§ Так само, серйознимаспектом, що має значення, буде позиція, займана психологом під час проведенняпсихокорекції. Тобто, рольова стратегія, прийнята психологом у взаємовідносинахз клієнтом. У даному випадку – позиція «знизу», що дозволить психологовіпідвищити самооцінку клієнта, апелювати до його значимості.
§ Мають місце бути присутнімтренінги комунікативного розвитку сенситивного росту. При використанні, якого,клієнтові пропонується говорити про себе все гарне. Робити аспект на те, якіякості позитивного характеру переважають у клієнті. Чим вони значимі для нього,яке вони мають значення, у чому їхня особливість. Як багато їх, і чи дійсно їхтака кількість. Таким чином, розмовляючи з клієнтом про нього самому, клієнтсам по собі починає замислюватися про себе, знаходячи все позитивне в собі,таким чином, підвищуючи себе у своїх очах.
Результатом проведеної корекції, було досягненнянеобхідного рівня особистісних показників, підвищення особистісної самооцінки,само значимості… Таким чином, було досягнуто одне з найбільших завданьпсихокорекції, зрушення в сфері самосвідомості, і в першу чергу стосовно самогосебе.
МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ НАСТРОЇВ
Метою дослідження є діагностика настрою як емоційногостану особистості.
Досліджуваному пропонується подивитися на шкалукольорового діапазону настроїв. Орієнтуючись на позначення кольорів, потрібновибрати саме той колір, який відповідає настою сьогодні.
Діагностика проводилась на протязі шести днів.
Шкала кольорового діапазону настроїв:
Червоний – Захоплений
Оранжевий — Радісний
Жовтий — Приємний
Зелений — Спокійний, врівноважений
Блакитний – Сумний
Фіолетовий — Тривожний
Чорний — Вкрай не задовільний
Білий – Важко сказати.
1 2 3 4 5 6
Петренко О.О. ч ф б ч б ф
Загальна оцінка емоційного стану відповідає настрою,що переважає за весь період дослідження. Ця оцінка передбачає можливістьвідхилень від норми в переживаннях, в емоційних станах досліджуваного.
В Петренка О.О. спостерігається затяжний стан суму,тривоги незадоволення; невідповідність емоційних станів життєвим ситуаціям;Тривала одноманітність емоційних станів.
ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ
Метою дослідження є оцінка реактивної та особистісноїтривожності.
Досліджуваному пропонується бланк для відповідей, наякому надруковані питання з обох сторін аркуша. І досліджуваному пропонуєтьсязакреслити відповідну цифру праворуч, залежно від того, яке у нього самопочуттяв даний момент. Над запитаннями довго не роздумувати, тому що правильних і неправильних відповідей немає. Ні, це не так Можливо, так Правильно Зовсім не правильно 1. Я спокійний. 1 2 3 4 2. Мені ні що не загрожує. 1 2 3 4 3. Я напружений. 1 2 3 4 4. Я відчуваю жаль. 1 2 3 4 5. Я почуваюся вільно. 1 2 3 4 6. Я прикро вражений 1 2 3 4 7. Мене хвилюють можливі невдачі 1 2 3 4 8. Я відчуваю, що відпочив. 1 2 3 4 9. Я стривожений. 1 2 3 4 10. Я відчуваю внутрішнє задоволення. 1 2 3 4 11. Я впевнений в собі. 1 2 3 4 12. Я нервую. 1 2 3 4 13. Я не знаходжу собі місця. 1 2 3 4 14. Я збентежений. 1 2 3 4 15. Я не відчуваю скутості, напруженості. 1 2 3 4 16. Я задоволений. 1 2 3 4 17. Я стурбований. 1 2 3 4 18. Я дуже збуджений, і мені ніяково. 1 2 3 4 19. Мені радісно. 1 2 3 4 20. Мені приємно. 1 2 3 4
Клієнт повинен уважно прочитати кожне з наведенихречень, і закреслити відповідну цифру праворуч, залежно від того, як вінпочувається частіше. Майже ніколи Інколи Часто Майже завжди 21. Я відчуваю задоволення. 1 2 3 4 22. Я швидко стомлююся. 1 2 3 4 23. Я легко можу заплакати. 1 2 3 4 24. Я хотів би бути таким же щасливим, як інші. 1 2 3 4 25. Нерідко я програю, тому, що не швидко приймаю рішення. 1 2 3 4 26. Звичайно я відчуваю себе бадьорим. 1 2 3 4 27. Я спокійний, холоднокровний, зібраний. 1 2 3 4 28. Очікувані труднощі дуже турбують мене. 1 2 3 4 29. Я дуже переживаю через дрібниці. 1 2 3 4 30. Я цілком щасливий. 1 2 3 4 31. Я беру все близько до серця. 1 2 3 4 32. Мені не вистачає впевненості в собі. 1 2 3 4 33. Звичайно, я відчуваю себе безпечно. 1 2 3 4 34. Я намагаюсь уникати критичних ситуацій. 1 2 3 4 35. У мене буває хандра. 1 2 3 4 36. Я задоволений. 1 2 3 4 37. Всілякі дрібниці відволікають мене. 1 2 3 4 38.
Я дуже переживаю свої розчарування,
І потім не можу довго про них забути. 1 2 3 4 39. Я врівноважена людина. 1 2 3 4 40. Мене охоплює сильний неспокій, коли я думаю про свої справи. 1 2 3 4
PT= E1-E2+35 OT=E3-E4+35 PT=49 OT=50
Особистісна тривожність – це стійкий стан. Високійпоказник тривожності свідчить про наявність невротичного конфлікту. Можливомають місце нервові та емоційні зриви. Петренко має високій рівень тривожності.
ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ
Метою дослідження є визначення рівня самооцінки.
Даний метод дослідження складається з 2-х серій.Досліджуваному пропонується бланк з написаними на ньому рисами особистості.Досліджуваний повинен уважно прочитати їх і розглянути відповідно до належностіїх до ідеальної особистості. Проранжувати їх, оцінивши кожне в балах від 20до1. 20 – найбільш корисна, 1 – найменш корисна, всі інші оцінки, від 19 до 2поставте згідно з ставленням до інших рис.
Друга серія, має такі ж самі умови виконання, тількивідповідно до себе самого.
№1 позначає колонку з оцінкою про “Я” ідеальне, №2позначає колонку з оцінкою про “Я” реальне.
№1
Риси особистості
№2
d
D2
10
19
Поступливість
Сміливість
10
9
10
100 9 Запальність 15 -6 36 1 Нервозність 20 -19 361 8 Терпимість 7 1 1 15 Захоплюваність 8 7 49 2 Пасивність 19 -17 289 5 Холодність 6 -1 1 20 Ентузіазм 3 17 289 13 Обережність 14 -1 1 4 Вередливість 4 6 Повільність 16 -10 100 3 Нерішучість 17 -14 196 17 Енергійність 5 12 144 18 Життєрадісність 1 17 289 14 Помисливість 18 -4 16 11 Упертість 12 -1 1 12 Безпечність 2 10 100 7 Соромливість 13 -6 36 16 Відповідальність 11 5 25
n-число запропонованих рис особистості
n=20
d- різниця номерів рангів
r = 1-6 r=
Е- сума d2
Коефіцієнт рангової кореляції –1,2
Це дуже низькій показник, якій свідчить про значущийнегативний зв’язок між “Я” реальним і “Я” ідеальним. Він відображаєневідповідність уявленню Петренка про своє “Я”, про те, якою їй потрібно бути,і те, якою вона є за її уявленнями насправді. Цю невідповідність пропонуєтьсяінтерпретувати, як дуже занижену самооцінку.