–PAGE_BREAK–
РОЗДІЛ 2. Методика використання нестандартних уроків під час вивчення образотворчого мистецтва.
2.1 Приклад використання уроку-екскурсії
Екскурсію варто розглядати як органiзацiйну форму навчання. Саме слово «екскурсія» (лат. «вибігаю») вказує на те, що навчальне заняття проводиться поза класом, чи школою, в природі, на виробництві, в музеї, на виставці тощо. [23]
Основний метод навчання — спостереження предметів, явищ, процесів. Він поєднується з поясненням вчителя і бесідою, демонструванням певних об’єктів, зі збиранням матеріалу для гербаріїв i колекцій, з виконанням робіт практичного i дослідницького характеру.
Етапи уроку-екскурсiї:
• підготовка вчителя до екскурсії;
• підготовка учнів до екскурсії;
• проведення екскурсії;
• підсумки екскурсії.
Екскурсії ілюструють словесні образи й створюють повніше уявлення про предмети та явища навколишнього світу. Рiзноманiтнi спостереження в природі сприяють збагаченню лексичного запасу учнів та розвитку їхнього мовлення.
У сприйманні об’єктів екскурсій беруть участь рiзнi органи чуттів. Це сприяє досконалішому вивченню спостережуваних предметів i явищ, а також розвитку самих органів чуттів.
Спілкування з природою викликає прагнення у дітей молодшого шкільного вiку не тільки глибше пізнавати. а й охороняти, збагачувати її, виховує їхні естетичні почуття i смаки. Під час екскурсії дитячий організм загартовується й зміцнюється фізично.
Природнича екскурсія – одна з форм організації навчального процесу, яка забезпечує ознайомлення учнів з реальними предметами і явищами в їх природному оточенні. Екскурсія має тісний логічний зв’язок з попередніми та наступними уроками. Але вона проводиться в іншій зовнішній та емоційній обстановці, ніж звичайний урок: серед природи, на виробництві, в музеї і т.д.
Проведення екскурсій тісно пов`язано з вивченням відповідної теми.
Уроки-екскурсії проводяться за програмою.
Екскурсія — це така форма організації навчання, яка об’єднує навчальний процес в школі з реальним життям і забезпечує учням через їх безпосередні спостереження знайомство з предметами і явищами в їх природному оточенні.[2]
В системі уроків екскурсія виконує ряд важливих дидактичних функцій:
— реалізує принцип наочності навчання;
— підвищує науковість навчання і закріплює його зв’язок із життям, практикою;
— розширює технологічний кругозір учнів; їм надається можливість спостерігати реальне виробництво і знайомитися з використанням наукових знань в промисловому і сільськогосподарському виробництві;
— відіграють значну роль у профорієнтаційній роботі школи.
В залежності від дидактичної мети екскурсії бувають:
— ввідні при вивченні нового матеріалу;
— які супроводжують його вивчення;
— заключні при закріпленні вивченого. [19]
Ввідні екскурсії призначені для попереднього набуття відповідних знань, необхідних для вивчення нової теми. Заключні екскурсії використовуються для закріплення, поглиблення і розширення набутих знань.
Часто буває і так, що одна екскурсія одночасно в собі поєднує кілька навчальних предметів. Такі екскурсії називаються комплексними. На таких екскурсіях учні отримують можливість знайомитися і вивчати об’єкти в їх цілісності.
Великого значення надавав екскурсіям В.О. Сухомлинський, вважаючи кожну подорож у природу уроком розвитку розуму, почуттів, моралі. [12]
Вахтеров стверджував, що природа і життя – перші вихователі дитини. Він закликав вчителів розкривати перед дітьми чудову книгу природи: нехай вона сама розмовляє з дітьми, нехай вони вчаться читати її. [23]
Екскурсії мають велике навчально-виховне значення. Без них вивчення природничого матеріалу набуває схоластичного характеру.
Вахтеров вважав, що екскурсії зближують школу з життям, збуджують інтерес до рідного краю, до своєї країни. Екскурсії цінні тим, що на відміну від уроків в класі, учні можуть сприймати природу безпосередньо різними органами чуттів. Діти бачать об’єкти в природному середовищі, спостерігають взаємозв’язок рослин і ґрунту, тварин і рослин. Це дає можливість сформувати уявлення про природу як єдине ціле, в якому всі елементи перебувають у тісному взаємозв’язку, утворюючи природний ланцюг.
Екскурсії розширюють кругозір учнів, розвивають спостережливість, уміння бачити те, що раніше відбувалося поза їх увагою, виробляють практичні навички і вміння – орієнтування у просторі, визначення напрямку і швидкості течії річки, видів ґрунтів, рослин, тварин, формують уявлення про їх життя, живлення, значення та ін.
Під час екскурсій діти знайомляться з культурними рослинами і бур’янами, свійськими тваринами, сільськогосподарською технікою, трудовою діяльністю людей, тобто поєднують навчання з практикою, з життям.
Екскурсії викликають у дітей інтерес і любов до природи, сприяють вихованню естетичних почуттів, бережливого ставлення до природи й до наслідків людської праці.
У початкових класах найчастіше проводяться екскурсії, які поєднують елементи ілюстративної і дослідницької екскурсій, коли вчитель пояснює окремі питання, а потім ставить перед учнями завдання, що виконуються ними самостійно.
Підготовка до екскурсій:
1. Розробка річного календарного плану, де намічаються екскурсії з кожної теми.
2. Визначення навчально-виховної мети кожної екскурсії.
3. Вибір місця екскурсії і попереднє ознайомлення з ним.
4. Ознайомлення дітей з метою і завданнями екскурсії, з правилами поведінки на екскурсії.
5. Підбір екскурсійного спорядження та інвентарю.
6. Визначення маршруту екскурсії.
7. Розробка розгорнутого плану екскурсії за схемою:
a) дата, клас;
b) тема;
c) мета;
d) маршрут;
e) обладнання;
f) проведення екскурсії;
g) опрацювання матеріалів екскурсії. [1]
На місці екскурсії вчитель нагадує мету і завдання.
Під час екскурсії учні повинні добре розглянути об’єкти вивчення, зробити записи і малюнки. Вчитель дає вичерпні відповіді на запитання, докладно розповідає про об’єкт, що вивчається, пояснює причини виникнення явищ.
Під час екскурсії у дітей виникає багато запитань, які безпосередньо не стосуються теми екскурсії. У таких випадках треба давати правильні і зрозумілі пояснення, задовольняти їхню допитливість, заохочувати до спостережень, що розвиватиме інтерес до природи.
Після екскурсії обов’язково треба закріпити набуті знання, опрацювати зібраний матеріал. На наступному уроці вчитель підбиває підсумки екскурсії і пропонує учням зробити записи про свої враження від екскурсії. Зібраний матеріал використовують на предметних уроках та на уроках ручної праці: з нього виготовляють колекції, гербарії, поробки.
Орієнтовний план – конспект уроку
Дата:23 березня 2010 року
Клас:3
Час:1 година
Тема: Історичні та визначні куточки нашого міста
Мета:1) освітня – поглибити знання учнів про історію поглибити знання учнів про історію міста Суми, його визначні місця і визначні споруди;
2) розвиваюча – розвити творче мислення та фантазію;
3) виховна – привити любов до рідного міста.
Тип уроку:урок-екскурсія
Матеріали та обладнання:для вчителя – матеріал про історію і визначні місця міста Суми;
для учнів: олівець, гумка, ручка, блокнот для нотацій і замальовок.
План уроку:
І. Організаційна частина (3 хв.)
ІІ. Основна частина
1. Розповідь про історію міста (10-15 хв.)
2. Екскурсія (30-40 хв.)
ІІІ. Заключна частина (5-9 хв.)
1. Перегляд записів та оцінка зацікавленості учнів
Хід роботи:
І. До того як ми почнемо наш пізнавальний урок – урок-екскурсію, давайте пригадаємо минулий, коли ви розповідали про улюблені куточки нашого міста. Згадайте як називається театр в який ви часто ходите дивитися різні казки, вистави? Які ще визначні споруди міста Суми ви знаєте? А яка центральна вулиця м. Суми? Які музеї є в нашому місті?
ІІ. 1. Давайте почнемо нашу екскурсію. По дорозі до центру нашого міста я розповім цікаві історії м. Сум.
1652 р. – заснування переселенцями з Білоцерківського полку поселення на річці Псел. Назву Суми отримали від річки Сумка, у гирлі якої було засноване.
1780р. – до м. Сум прибув Петро І гуртувати полки перед битвою зі шведами. Оселився цар поблизу Воскресенської церкви, яка була своєрідною фортецею. Нині тут – відділ художнього музею. Жителі сум вміли не тільки воювати, на всю округу славилися місцеві ремісничі люди – ковалі, кравці тощо. Про це нагадують сучасні назви вулиць: ковальська, гончарна. Історія міста пов’язана з іменами відомих діячів культури та науки. Багато разів приїздив сюди мандрівний філософ Г. Сковорода. Працював тут помічник прокурора юрист, письменник, громадський діяч А.Ф. Коні. Вулицями Сум ходили свого часу: друг великого кобзаря відомий актор Щепкін, композитор Чайковський, знаменита поетеса Леся Українка, письменник О.І.Купрін.
З 1939 року місто стає адміністративним центром Сумської області. Будувалися нові заводи, відкривалися школи і технікуми.
Архітектурне обличчя Сум формувалося протягом кількох століть, і кожне з них наклало свій відбиток. Хоча з древніх будівель до наших днів достояли лише Воскресенська церква, великий Спасо-Преображенський собор, зведений в стилі бароко та Троїцький собор.
Незважаючи на віддаленість великих міст, Суми мають справжню мистецьку скарбницю – художній музей. Основна його експозиція розташована у будинку колишнього казначейства, пам’ятці архітектури ХХ століття. Музей нараховує близько 11 тис. живопису, скульптури, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва. У фондах зберігається значна нумізматична колекція та зібрання російських, польський медалей. На поч. 60-х років широким проспектом були з’єднані центр і залізничний вокзал. Обабіч нового Харківського шосе виріз великий житловий масив, а з ним – містечко хіміків. Неповторного вигляду надає місту оригінальні мости. Прикрасила суми і сучасна споруда драми та музичної комедії ім. Щепкіна, автори удостоєні Шевченківської премії. Шумлять кронами дерева у парку над Пслом, закладеному наприкінці ХІХ сторіччя. У ньому зібрано 70 порід дерев, в тому числі такі екзоти, як веймутова і кримська сосни, голуба та срібляста ялини, західна туя, також у парку є вікові дуби, вабить прохолодою тіниста алея дрібнолистої липи.
2. Ви можете брати олівці та папір та записувати враження від побаченого. Ось ми походимо поруч із Альтанкою. Що вона символізує? (Символ Сум). А як називається ця площа? (Театральна). На ній знаходиться театр драми та музичної комедії ім. Щепкіна. А з альтанки бачимо Обласний краєзнавчий музей. Ще тут є неподалік Обласний художній музей ім. Онадського.
Зараз ми біля пам’ятника Івана Харитоненка. Які ще пам’ятники ви знаєте? (Т.Шевченко, М. Щепкін, І. Федько). Біля пам’ятника Т.Г. Шевченка є Академія банківської справи, де навчаються на юристів, банкірів, адвокатів.
Зараз ми йдемо по вулиці Соборній, тут знаходиться Спасо-Преображенський собор – пам’ятка архітектури ХVІІІ – ХІХ ст. У 1788 р. було завершено його будівництво, спорудженого в стилі пізнього бароко і класицизму. У роботі над його оформленням працювали відомі малярі В. Маяковський та К.Лебедєв. В цьому районі знаходиться ще й Воскресенська церква – пам’ятка архітектури 1702 р. Згадайте, які в нашому місті є церкви? (Ілінська, Петропавловська, Пантелеймонівська церква та Троїцький собор).
На площі незалежності всі бачили велику напів овальну будівлю. Так от це Обласна державна адміністрація, а поруч знаходиться Міська рада народний депутатів. А ще зліва знаходиться готель Суми, це найвища споруда нашого міста, він має 16 поверхів.
Ну все, на сьогодні наша екскурсія закінчена.
ІІІ. 1. Покажіть, будь ласка ваші записи. Молодці! Всі були уважними, зацікавленими та добре себе поводили. Майже всі написали про почуте, деякі навіть зробили висновки та замальовки.
2. Вдома намалюйте архітектурну споруду, яка вам найбільше сподобалася, акварельними фарбами. І поясніть в письмовій формі ваше враження.
2.2 Урок-гра як форма навчально-виховного процесу
Дитяча гра — один з основних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємні дорослих. [25]
За своїм змістом ігри органічно пов’язані з життям, працею і поведінкою дорослих членів суспільства. Сюжети ігор дуже різноманітні й відображають реальні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від конкретних умов життя, від входження дитини в навколишню реальність, її кругозору.
Народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. У них діти наслідують функції дорослих, те, що в майбутньому стане для них серйозним обов’язком — трудовим, сімейним, громадським. Друга група — це ігри спеціально вигадані для розваги.
Складність використання гри у навчанні пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були орієнтовані на результати гри.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Використання на уроках ігор та ігрових моментів робить процес цікавим, створює у дітей бадьорий творчий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального приметаю. Отож гра – незмінний важіль розумового розвитку дитини.
Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушене виховує адекватне сприймання невдач і помилок.
Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їх розуму.
Види емоційного стимулювання:
1. Ігрове завдання можна давати як відпочинок.
2. Вона дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).
3. Ігрове завдання вводиться з прив’язкою до конкретної ситуації, конкретного учня,
При підборі і розробці дидактичних ігор слід враховувати, що темп і ефективність засвоєння змісту навчання пропорційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уявлень переходить у пам’ять, а потім через узагальнення одиничного формується розуміння загального.
Діяльність учнів буде успішною, якщо модель дій, яку необхідно виконати, випереджає саму діяльність. На стійкість уваги впливає спрямованість особистості, її інтереси. Необхідно максимально активізувати асоціативну пам’ять і творчий розвиток особистості. Організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно виробити чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням.
У ході гри мовнорозумова діяльність учнів стає більш евристичною і творчою, підвищується її мотивація. Обговорення повинно проходити у доброзичливій формі. Активність учнів — головний критерій ефективного проведення гри. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Багато ігор потребують вміння викладати свої думки у зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи відповідну термінологію.
Підбираючи ігри, слід поєднувати два елементи навчальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, педагог повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено завдання, вчитель надає йому ігрового змісту, окреслюючи ігрові дії. Ігровий спонукає учнів до гри. А коли виникає особиста зацікавленість, то з’являється і активність, і творчі думки, і дії хвилювання за себе, команду, весь колектив. [16]
Готуючись до заняття, педагог повинен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку.
Головні умови ефективності застосування ігор — органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слона й рухи цікаві, несподівані для дітей). [7]
Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому ралі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання починати гру несподіваної лічилки або ігрового зачину.
Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить під змісту гри.) Наприклад, гру «Відгадай», мета якої — розвиток зв’язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.
Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це — не завжди правильно, нерідко само ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом дії, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, «розмовляють» а Чомусиком, учаться в “лісовій школі” або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх — вправ ах молодші школярі знаходять виходи зчислових лабіринтів, розв’язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.
Враховуючи вікові особливості дітей, учителі та вихователі груп продовженого дня разом з іншими формами та методами виховної роботи активно використовують усі види ігор. Вони відбирають їх відповідно до завдань навчально-виховної роботи. Обов’язковою умовою при цьому є встановлення зв’язку між виховною роботою на уроках і в позаурочний час.
Відомо, що зміст ігор шестирічних дітей багато в чому зумовлений ігровим матеріалом. У зв’язку із цим методика керівництва іграми реалізується насамперед в їхньому матеріальному забезпеченні.
Більш змістовними, різноманітними за тематикою й цінними як засіб виховання творчі ігри бувають тоді, коли їх пов’язують з іншими видами навчально-виховної роботи, спрямовують увагу учнів на можливість використання у грі знань, здобутих завдяки бесідам, читанню, перегляду діафільмів та ін. За цієї умови використовують знання у практичній діяльності. Використання ілюстративного матеріалу актуальне під час ознайомлення з такими явищами, які учні не можуть безпосередньо сприймати, але для розвитку гри ці явища необхідні.
Практика виховної роботи показує, що кожний вид ігор по-своєму впливає на розвиток та виховання шестирічної дитини. У цих іграх розширюються знання про Вітчизну, про рідний край, професії, про ставлення дорослих до праці, про моральні норми. Спираючись на гру, учитель має можливість цілеспрямовано формувати знання та поведінку учнів 1-го класу.
У будівельне-конструктивних іграх закріплюються й розвиваються конструктивні вміння та навички, формується творче мислення, удосконалюються здібності, розвиваються естетичні потреби. Ці ігри привчають дітей до праці в колективі, справедливо розподіляти обов’язки та будівельний матеріал, дружно реалізовувати колективні задуми, бережно ставитися до результатів праці ровесників, планувати наступну роботу.
У іграх-драматизаціях удосконалюється звуко-вимова, збільшується словниковий запас, уміння використовувати жести, міміку, інтонацію. І гри-драматизації допомагають у розв’язанні завдань естетичного виховання, формують уміння передавати почуття та вчинки дійових осіб, виражаючи при цьому своє ставлення до їх моральної суті.
Орієнтовний план – конспект уроку
Дата:22 вересня 2010 року
Клас:5
Час:45 хвилин
Тема:«Прогулянка казковим лісом»
Мета:1) освітня – сприяти засвоєнню алгоритму спрощеного зображення архітектурних форм, удосконалити навички роботи гуашшю;
2) розвиваюча – розвити розуміння відповідності образу архітектури та пейзажу та характеру казкового героя, розвити вміння свідомо використовувати для створення певного образу засоби живопису, закони композиції, повітряної перспективи;
3) виховна – виховати відчуття краси.
Тип уроку:урок-гра
Матеріали та обладнання:для вчителя – план-конспект, костюмований персонаж, гілки, корчі, плакат із зображення хаток, «дупло», ілюстрації до народних казок, роботи учнів попередніх років, педагогічний малюнок на дошці, аудіо запис музичний творів М. Римського-Корсакова, С.Прокоф’єва;
для учнів — папір білий формат А3, гуашеві фарби, пензлі, склянка з водою.
План уроку:
І. Організаційна частина (3 хв.)
ІІ. Основна частина
1. Мотивація навчальної діяльності, початок казки (8-10 хв.)
2. Виконання практичного завдання, продовження казки (15-19 хв.)
ІІІ. Заключна частина
1. Перегляд робіт учнів (5-8 хв.)
2. Виставлення оцінок (3-5 хв.)
3. Домашнє завдання (1-3хв.)
Хід роботи:
І. Після дзвоника вмикаю таємничу казкову музику, яка привертає увагу учнів.
Перевіряю підготовку учнів до уроку.
Як і домовлялися, сьогодні ми відправимося в казку. Чи всі готові до подорожі? Якщо ми йдемо на зустріч з чудесами, то й спорядження повинне бути відповідним: не казанок, концентрати і намети, а чародійні речі. Покажіть їх. (Чарівна «перетворювальна» паста – гуаш, чарівна паличка –пензель, чарівне віконце – аркуш паперу, «жива» вода.)
Бачу, що всі готові – мерщій в дорогу.
ІІ. 1. Поки дійшли до лісу, день згас, На землю спускаються сутінки. Відкриємо нашу чарівні віконця. Що ми побачимо за ними? (Біле світло, туман, молоко.)
Нам же треба опинитися на дорозі, яка веде до лісу. Будемо чаклувати. Як відділити небо від землі? (Провести лінію горизонту.) Як «опустити» на землю ніч? (Небо закрити фарбою – гуаш – кольору ночі.) Як «протоптати» стежку аж до далекого лісу? (Лінії зійдуться у точці сходу на горизонті: зустріч «двох черв’ячків».) Підемо стежкою до лісу й увійдемо в нього. І ось нас уже обступають дерева: спереду, зліва, позаду… Як передати плановість простору? (Що ближче — нижче і біліше; що далі — вище і менше.)
Бачимо велике дупло. Поліземо? (Вимикаю світло (учні в 5 класі вчаться у другу зміну), лишаю слабу підсвітку, включаю таємнича музику.) Якщо підеш вліво — просто ліс, підеш вправо – також ліс. Але якщо в дупло проліз, перед тобою чарівний ліс. Все раптово змінюється: під ногами тріск гілок, корчі хапають за одежу. Якісь кігтисті лапи дряпають руки і обличчя, ноги кудись провалюються, дивні вогні мерехтять скрізь, то наближаючись, то відступаючи, за спиною чути зітхання. Страшно. А ще раптом пугач як зауха–зауха. Зразу пригадуються казки про кікімор перевертні, гайовиків, Бабу Ягу. (Виключаю музику, вмикаю світло. Демонструю ілюстрації до казок із характерними пейзажами.)
ІІ. 2. А тепер створіть казковий зимовий пейзаж із зображення архітектурного об’єкта. (Учні малюють казковий ліс.)
Можна перевернути аркуш – ліс начебто «попливе» на небо; колір дальнього лісу потрібно розчинити у кольорі неба; гілки дерев треба «зігнути», «переплести», «витягти» з під землі старі корчі, додати слабкі вогники. Чи з’явилась таємничість у малюнках? (Знову на мить вимикаю світло, достаю ляльку Баби Яги.)
Ось і Баба на мітлі з’явилася. На стає час підкріпитися. А ось і вечеря лісом ходить: Таню з’їм, Ванею закушу. Юля піде на ласощі, а всіх інших на запас, у комору. Нумо хатка! Стань до лісу задом, до мене передом. Ой-ой! Де ж моя хатка? Знову втекла. Полечу в погоню, може дожену.
(Знов на мить виключаю світло, і ляльку ховаю.) Полетіла Ягуся. Давайте побудуємо їй хатинку. Поміркуємо: яку? (показую плакат на якому зображено декілька варіантів хаток: низенькі, високі, на одній нозі і на двох, нові та старі.) Обираємо, яка найбільше підходить, порівняємо її з Ягою, адже «який хазяїн, такий і дім»: веселий або сердитий, святковий або занехаяний, горбатий, худий, злий, товстий, лінивий і. т. д.
Недарма ж у казках хатки, як живі, можуть рухатися: літати, танцювати і навіть нести яйця і виводити «хатинят».
Знаходимо зручне місце у лісі, де не тісно і не занадто просторо, не збоку і не всередині.
Пішли носити колоди. «Склали» зруб на п’ять колод. Бічні сторони – відбитки пальців. Прорубали вікна і прорубали курячу лапку, одну, щоб не тікала. Живи, Ягусю, на здоров’я!
Що ж пора повертатись до класу.
ІІІ. 1. Організовую перегляд виконаних робіт учнів, аналізуємо разом з учнями роботи, визначаємо всі разом найкращі малюнки.
2. Виставляю оцінки.
3. Задаю домашнє завдання: на наступний урок принести альбом, склянку для води, фарби, пензлик, олівець і гумку
продолжение
–PAGE_BREAK–