Топоніми-американізми в сучасній українській мові

Вступ
Як кожна сучасна наука мовознавство характеризується інтенсивним розвитком тих галузей, які стикаються з суміжними науковими дисциплінами. До таких інтердисциплінарних напрямків лінгвістичного дослідження відноситься топоніміка, в розвитку якої разом з мовознавством, значну роль відіграють географія і історія.
Дана курсова робота присвячена особливостям перекладу топонімів – амеріканізмів сучасного англомовного суспільства. У роботі розглянуті основні компоненти поняття «топонім», класифікації топонімів – амеріканізмів, що останнім часом стало особливо актуальним. Таким чином, топоніми виконують функцію міжмовного, міжкультурного містка. Ця цінна властивість топонімів, проте, породила поширену ілюзію того, що назви не вимагають особливої уваги у вивченні іноземної мови і при перекладі з нього. Через це їх не включають до вітчизняних двомовних словників, про них майже нічого не говориться.
Ця праця виконана базуючись на працях вчених які зробили свій внесок у розвиток топоніміки взагалі і у вивчення топоніміки США, а саме: П.Г. Зеленський, В.Д. Бєлєнька, В.Ф. Барашков, Е.М. Мурзаєв, В.А. Ніконов, Є. М. Поспєлов, Р.П. Зорівчак, В.Г. Костомаров, Д. І. Єрмолович, А.В. Суперанська, С.С. Леонович, І. П. Литвин, Е.М. Верещагін, Г.Л. Менкен, Д.Р. Стюарт, Р.Л. Рамсєй, Mallery R.D, Marckwardt A.H, Robert O’Neill.
У цьому дослідженні основну увагу спрямовано на способи перенесення топонімів з однієї мови на іншу, використовуючи іншу систему писемності.
Актуальністьтемизумовлена інтенсифікацією відносин між англомовними та україномовними соціумами й підвищеним інтересом до власних імен, що проникають в українську мову. Через істотні відмінності між двома взаємодіючими мовними системами передача англійських топонімів українською мовою викликає особливі труднощі, що пояснює існування кількох традиційних наукових підходів до зазначеної проблеми. Існує необхідність розробки чітких правил вимови й правопису запозичених власних назв. Річ у тому, що прагнення зберегти за об’єктом унікальне ім’я має на увазі цілий ряд завдань. На жаль, ці завдання не можуть бути реалізовані через ряд об’єктивних обмежень, а також тому, що деякі з запозичень в конкретних ситуаціях суперечать іншим [3, с. 9]. Саме тому кожному перекладачеві потрібно знати різні способи передачі топонімів – американізмів. Проте, багато загальновідомих топонімів передаються згідно з традиціями.
Об’єкт дослідження– топоніми-американізми. При традиційному перекладі багатьох англійських топонімів (топонімів-американізмів) до уваги береться їх походження.
Предмет дослідження– проблема відтворення топонімів-американізмів в українській мові.
Мета дослідження– вивчення й аналіз закономірностей передачі топонімів (перш за все – топонімів-американізмів) іншою мовою і засвоєння їх іншомовним середовищем.
Для досягнення визначеної мети в роботі вирішувалися такі завдання:
1) визначити поняття, значення і властивості топонімів;
2) навести класифікацію топонімів;
3) розглянути основні проблеми запозичення і передачі топонімів іншою мовою з використанням принципів графічної (транслітерація) і фонетичної (транскрипція) подібності;
4) з’ясувати склад топонімів-американізмів;
5) охарактеризувати компоненти значення топонімов-американізмов;
6) проаналізувати особливості перекладу топонімів-американізмів;
7) дати загальні рекомендації перекладачеві з передачі топонімів іншою мовою.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань в роботі використовувалися логіко-дедуктивний метод, методи контекстуального аналізу, інтерпретації, узагальнення, а також метод порівняльного аналізу і синхронно–діахронний підхід.
Практичне значення роботи вбачається в тому, що результати дослідження можуть бути використані в навчальних курсах по вивченню лексикології і теорії перекладу.
В якості джерел аналізованого матеріалу в роботі використовувалися словники географічних назв різних регіонів США, географічні атласи і карти окремих штатів. Зокрема, було спеціально проаналізовано кілька вибірок топонімів, зроблених на основі:
а) «Словаря топонимов Западной Вирджинии» (Kenny, 1945);
б) «Словаря калифорнийских географических названий» (Gudde, 1960);
в) Словаря «Топонимы Мена» (Chadbourne, 1955);
г) «Словаря названий рек Техаса» (1919);
д) «Словаря топонимов США и Канады» (Harder, 1976).
Структура роботи:
Вступ, в якому обґрунтовується тема дослідження, її актуальність, визначаються об’єкт, предмет дослідження, мета, завдання, методи дослідження.
Розділ 1 «Поняття, значення і властивості топонімів», а також класифікації топонімів – амеріканізмів (за Г.Л. Менкеном, Д.Р. Стюартом та Р.Л Рамсєєм).
Розділ 2 «Основні проблеми запозичення і передача топонімів іншою мовою», де описані основні запозичення та прийоми передачі топонімів – амеріканізмів рідною мовою.
Розділ 3 «Особливості перекладу топонімів – амеріканізмів», де проаналізовано компоненти значення топонімів (на матеріалі географічних словників, карт, атласів, енциклопедій) та описані загальні рекомендації перекладачеві при перекладі.
У висновках підводяться підсумки дослідження відповідно до поставлених завдань.
1 Загальна лінгвістична характеристика топонімічних одиниць
Поняття, значення і властивості топонімів
Топонімія, в розвитку якої, разом з мовознавством, значну роль відіграють географія і історія, належить до міждисциплінарних напрямів лінгвістичного дослідження [12, з. 5].
Топонімія – розділ ономастики, що вивчає власні назви, такі, що представляють назви географічних пунктів. Топонімія являє собою перспективне поле для досліджень назв річок та інших водних об’єктів (гідронімів), власна назва будь-якого об’єкта рельєфу земної поверхні (омоніми). Топоніми займають особливе місце в лексичній системі мови. Не викликає сумніву, що, представляючи собою визначену групу слів, вони наділені парадигматичними і синтагматичними характеристиками, властивими слову взагалі. Безсумнівно також і те, що категорії, встановлені для власних назв, як спеціального підкласу слів, розповсюджуються і на топоніми.
Разом з тим імовірно, що топоніми не просто різновид власних назв, а власні назви особливого роду, своєрідні якості яких роблять неможливим їх вивчення тільки в межах мовознавства, навіть в самому ширшому його розумінні, тобто як дисципліни, що включає до себе соціолінгвістику, психолінгвістику і етнолінгвістику.
Предмет топонімії – топонім – це, перш за все, іменник і, до того ж, власна назва. Під власною назвою ми маємо на увазі слово або словосполучення, що служить для виділення іменованого ним об’єкту серед інших об’єктів: його індивідуалізації й ідентифікації.
У лексиці кожної мови власні назви утворюють особливий розряд, який протиставляється загальним назвами володіє своїми специфічними ознаками.
Суттю власної назви є внутрішня єдність загальних, одиничних і специфічних ознак. Ці ознаки виявляються, з одного боку, при конфронтації особистих імен з апелятивами, а з іншої – в онімічному контексті при сполучуваності в системі власної назви з іншими власними назвами. Таким чином обґрунтовується лінгвістичний і ономастичний статус власної назви. Своєрідність ономастичних потреб полягає в тому, що за допомогою мовних засобів здійснюється розрізнення індивідуумів в таких класах предметів і явищ, які представляються важливими в житті суспільства. Оскільки власні назви є лінгвістичним фактом і об’єктом для лінгвістичного аналізу, необхідно встановити межі ономастики в лексичній системі. Складність і спірність цієї проблеми доводиться самою історією вивчення власних назв як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістиці.
Д.І. Єрмолович зазначив, що власні назви – жорсткі десигнатори об’єктів, такі, що реалізовують свій відклик через прямий зв’язок з предметом за допомогою каузального ланцюга [3, с. 12]. «Власні назви мови підкоряються, наскільки це можливо, закономірностям, що існують в ній для загальних назв. Але, оскільки джерела власних назв будь-якої мови набагато ширше за коло джерел його загальних назв, коло мовних явищ, представлених в них, має більш широким. Отже, власні назви входять в лексичну систему будь-якої мови як особливий клас слів, що володіє специфічними ознаками. Будучи мовним фактом, власні назви підкоряються в цілому внутрішнім законам конкретної мови. Разом з тим, на всіх рівнях мовного аналізу потрібно враховувати своєрідність цих слів за змістом, так і за класом. Перш за все вони служать засобом номінації індивідуального предмету.
Власна назва не пов’язана безпосередньо з поняттям. У неї немає загального значення, так само як у загальних назв відсутнє індивідуальне. Це представляється найбільш істотним у визначенні специфіки власних назв: «без денотата немає назви».
Особливий статус власних назв в мові, інтерес, який вони викликають у вчених, призвів до формування ономастики, що склалася до теперішнього часу в самостійну лінгвістичну дисципліну з чітко окресленими довкола проблемами і методами досліджень.–PAGE_BREAK–
Одним з актуальних завдань ономастики є дослідження мовних особливостей власних назв, які складаються, з одного боку, з урахуванням системних можливостей даної мови, а з іншої – з урахуванням потреб і можливостей даної ономастичної системи.
Оскільки топоніми – це слова, то вони, вочевидь, мають всі ті категорії, які властиві словам мови взагалі. Але, будучи частиною словарного складу мови, топоніми разом з тим входять в той її своєрідний підрозділ, який носить назву «Власні назви». Як відомо, власні назви виділяються унаслідок абсолютно особливого співвідношення в них десигната і денотата.
Оволодіння системою лексичних значень – це перш за все встановлення зв’язку між даними лексичними одиницями і їх десигнатами, бо тільки на цій основі можливе точне, закономірне співвідношення лексичних одиниць з безперервно змінними і іноді дуже своєрідними денотатами. Власні назви взагалі, на відміну від так званих «загальних назв є абсолютно особливим і своєрідним класом слів, який характеризуються тим, що їх співвідношення з тим або іншим референтом або денотатом цілком природно сприймаються як щось умовне.
Отже, найповніше завдання ономастики в свій час сформулював
В. Ташицький. За його думкою, предметом досліджень ономастики як історичної дисципліни є географічні назви та власні імена в найширшому значенні. До географічних наев входятьнайменування місцевостей, атакож гір і рік, кран та їх адміністративних одиниць, островов і частин світу, а крім того назви територіальні (полів, лугів, лісів, частин поселень та інших об’єктів подібного типу), в містах – назви вулиць і площ. До власних назв можна зарахувати особові імена, прізвища, прізвиська, різного роду лицарські псевдоніми, а також гербові назви, а також – назви племен і народів. Крім того, ономасти досліджують власні назви тварин (собак, коней, корів, овець), окремих будівель, наприклад палаців, фортець, будинків.
1.2 Систематизований опис топонімії
Основу роботи складає систематизований опис топонімії США. Наступне дослідження йде по лінії виявлення взаємодії як між окремими категоріями топонімії, так і між топонімічною і апеллятивною системою лексики мови, що може бути здійснене тільки на основі регіонального дослідження, тобто вивчення явища, що поширене у певному регіоні.
Говорячи про існування в сучасній топонімії двох основних підходів до вивчення географічних назв – арельного і регіонального, слід зазначити, що регіональна методика має порівняно з ареальною одну практичну перевагу – вона вимагає вивчення не виокремленого явища, а території: «дослідник розглядає всі явища, поширені на певній території». При цьому регіон може бути досліджений глибше і особливо у тому випадку, коли має місце збіг регіону, що вивчається, з територією дії топонімічної системи.
Наприклад, робота І.П. Литвина з топонімії Латинської Америки (1982), яка розглядається автором як регіональна, «оскільки виявляється єдність системної організації топонімії континенту, обумовлена спільністю його історичних подій, етнічного складу населення тощо.
Для топонімії і регіональні дослідження, і обстеження ономастичних станів представляється основою основ. Не вивчивши всього комплексу якого-небудь регіону, не можна передбачати того, що можна й потрібно шукати на сусідніх територіях. Складність семантики топонімів, що породжує різні підходи до проблеми, призвела до появи взаємовиключних концепцій значення топонімів.
А.В. Суперанська, Ю.О. Карпенко, С.С. Єрмоленко та інші стверджують, що топоніми позбавлені значення, інші науковці вважають їх значення неповноцінним або такими, що лежить в іншому, ніж у загальних назв, інформативному плані, а треті приписують їм ще змістовніше значення, ніж загальним назвам.
По-перше, всі топоніми володіють значенням наочності, тобто частиною їх змісту (значення) є наче повідомлення про існування якогось предмету (або суті, яку ми уявляємо собі як предмет).
По-друге, більшість топонімів позначають якийсь клас предметів, серед яких один предмет виділяється особливо. У системі мови з логічної точки зору індивідуальна номінація можлива тільки серед предметів, вже якось класифікованих на основі узагальнення. Дивно було б взагалі говорити про топоніми, якби вони не були пов’язані відповідно з поняттями «людина», «територіальний об’єкт» і т. п. або якби цей зв’язок був чимось повністю залежним від контексту і особистого бажання тих, що говорять.
По-третє, топоніми, позначаючи індивідуальний предмет, закріплюють в своєму значенні якусь угоду, домовленість іменувати даний предмет певним чином.
По-четверте, топоніми несуть в собі якусь інформацію саме про цей предмет, про його властивості. Ця інформація може бути багатою або бідною, і вона буває різною мірою відома в різних сферах спілкування.
Якщо ця інформація набуває поширення в масштабах всього мовного колективу, то це означає, що відомості про даний предмет є частиною мовного значення топоніма [13, з. 199].
Таким чином, в значенні топонімів можна виділити, щонайменше, чотири компоненти:
а) буттєвий, або інтродуктивний – існування і наочність того, що позначається. Даний компонент значення є ніби згорнутим повідомленням: «існує такий предмет»;
б) що класифікує – приналежність предмету до певного класу. Такий клас називають денотатом топоніма. Денотатами топонімів можуть бути континенти, океани, моря, країни, річки, острови, населені пункти, вулиці і т.д.;
в) що індивідуалізує – спеціальне призначення топоніма для називання одного з предметів в рамках денотата. Такий окремий предмет називається референтом топоніма;
г) що характеризує – набір ознак референта, достатніх, щоб співбесідники розуміли, про що йдеться. Даний компонент значення, наприклад, топонім Ніагара представляє собою ніби згорнуте повідомлення: «ця річка протікає в Північній Америці і утворює один з найбільших водопадів в світі».
Уявлення і знання, що зв’язуються різними людьми з одним і тим же референтом можуть різнитися. Наприклад, різні носії англійської мови можуть зв’язувати різні уявлення, скажімо, з містом Ексетер (Exeter) в США. Проте в цій місцевості, де цей топонім має особливо істотне значення для життя і спілкування, загальним для носіїв буде знання про те, що це невелике місто, в якому є один з найстаріших протестантських соборів.
Топоніми – окрема категорія власних назв, що має особливі властивості [12, с. 9].
По-перше, оскільки всякий топонім є слово, на нього, не дивлячись на його семантичну відокремленість, як і на інші лексичні одиниці, розповсюджується так названий «принцип асиметричності лінгвістичного знаку»: одне і те значення (в даному випадку – топонімічний об’єкт) може співвідноситися з декількома що позначають (топоніми і їх еквіваленти), і навпаки, один і той же топонім може позначати небагато різних понять [12, з. 14]. Наприклад, американське місто Чикаго співвідноситься не тільки з найменуванням Chicago, але і з колоквіалізмом Chi, і з топонімічним перифразом the Windy City. З іншого боку, топонім Oxford може означати не тільки місто у верхів’ях Темзи, але і розташований там університет (e.g. to live in Oxford – to study at Oxford), а також чисельність мешканців, команду університету і т. п.
По-друге, як лексичні одиниці топоніми можуть протиставлятися не тільки одиницям інших шарів лексики (наприклад, у складі іменників – іншим групам, як власних назв – загальним назвам, або апелятивам, але і один одному. Будь-якій назві обов’язково відповідає загальна назва, яке називається паралельним апелятивом. Співвідношення «паралельний апелятив – власна назва» в деякому розумінні нагадує відношення «рід – вид» [12, с. 16].
По-третє, як власна назва, топонім характеризується тіснішою, в порівнянні з загальними іменниками, зв’язком з іменованим об’єктом. Це впливає на його лінгвістичні характеристики [12, с. 17].
По-четверте, топонім включає значний культурний компонент [12, з. 19].
Аналізуючи словникові тлумачення, що супроводжують топоніми, можливо, виділити в значеннях останніх такі семи:
1) сема наочності;
2) сема одиничності;
3) сема співвіднесеності із земною поверхнею;
4) таксономічна сема;
5) сема координат;
6) потенційні семи [16, з. 72].
Серед названих сем присутні архисеми, семи і потенційні семи.
Співвідношення «архисема – сема» у кожному конкретному випадку визначається тим, до складу якого саме пласта лексики входить той або інший топонім і з якою одиницею лексики зіставляється.
Так, архисема одиничності вказує на приналежність топоніма до класу імен власних.
Семи відображають співвіднесення топонімів з неживими предметами, а саме, з топооб’ектамі, що займають якусь частину території.
Потенційні семи можна розглядати як засіб віддзеркалення мовних даних. Саме потенційні семи лежать в основі стилістичної актуалізації топонімів. Вони включають екстралінгвістичні і лінгвістичні параметри топоніма як мовної одиниці, а саме, культурно-історичну і національну співвіднесеність топоніма через його семантику.
Топоніми володіють здатністю уживатися у переносному розумінні, і така стилістична диференціація відображає асиметричність топонімів як лексичних одиниць.
Історія виникнення власної назви – явище більшою мірою культурологічне, соціальне, аніж семантичне. Більше відповідають предметові дослідження еміграційні транспозиції власних іменників до абстрактних та загальних назв, які виявляють переважно метонімічні і метафоричні перенесення.
Метонімічне перенесення здійснюється за декількома моделями (при цьому топоніми співіснують разом з двокомпонентними словосполученнями, еквівалентними географічним власним назвам, і повністю замінювані):    продолжение
–PAGE_BREAK–
1) «місце – вироби» (топоніми зазвичай втрачають статус загальної назви, втрачають сему одиничності);
2) «місце – люди» (перенесення відображає регулярну полісемію);
3) «місце – установа» (значення топоніма звужується);
4) «місце – людина» (переосмислений топонім уживається замість антропоніма;
5) «місце – подія» (топонім служить для позначення пов’язаної з ним події);
6) «місце – національність» [3, з. 45].
Зазвичай такі топоніми важко назвати стилістично маркірованими, оскільки вони втратили стилістичну образність, а в інших випадках ці значення знаходять своє відображення в тлумачних словниках.
Наприклад:
… they sat down at а small table with а cruet-stand, а handbell, а bottle of Worcester sauce… (J. Hersey);
… Harris’s eyes fill with tears, you can bet it is because Harris… has put too much Worcester over his chop (J.K. Jerome); у цих двох реченнях слово Worcester має значення гострої соєвої приправи.
… Boston had been beaten by the White Sox (J. Updike); у даному випадку White Sox – це відома чікагська професійна бейсбольна команда.
… he looked forward to the moment when he would exhibit her in Park Lane, in Green Street, and at Timothy’s (J. Hersey). Park Lane – це відомий у Британії готель.
Співвідношення стилістичних зрушень в семній структурі топонімів в процесі їх вживання можна покласти в основу їх семантико-стилістичної класифікації [10, з. 11].
Крім названої вище підстави, можлива і друга, така, що розрізняє стилістику власне одиниці і стилістику послідовностей, або сполучуваності.
Унаслідок поєднання цих двох чинників, можна позначити два основні типи співвідношення стилістичних змістів і семної структури значення топоніма:
1) якісні топоніми;
2) кількісні топоніми [11, з. 382].
У якісних топонімів стилістична актуалізація супроводжується певною зміною значення географічного імені власного. Стилістичний ефект функціонування цих топонімів заснований на якісній зміні топоніма [11, с. 383].
Відповідно до характеру семантичних зрушень в групі якісних топонімів можливо виділити два домінуючі види:
якісні топоніми, стилістичний ефект функціонування яких базується на одночасній реалізації топонімічного і контекстуального загального значення.
При цьому можливі два співвідношення власного і загального значення:
а) топонімічне значення слабшає і ведучим стає прозивне.
Подібне співвідношення значень охоплює такі різновиди топонімів, в яких здійснюється оказіональний перехід топоніма у загальну назву;
б) топонімічне значення піддається рівноцінній актуалізації разом з наочним.
Таке співвідношення характерне для топонімів, що реалізовуються, коли спостерігається оказіональний перехід загального іменника в топонім;
2) якісні топоніми, стилістична маркірованність яких досягається за рахунок специфічної зміни тільки топонімічного значення, ускладненого введенням в семну структуру топоніма емоційно-оцінних сем, що не приводять до появи загального значення ([12, з. 185].
У кількісних топонімів актуалізація стилістичних сенсів не зачіпає семної структури значення одного окремо взятого топоніма, а виникає лише в результаті сумісної реалізації якоїсь сукупності топонімів. Стилістична маркірованність створюється на основі кількісного накопичення топонімів, яке веде до приросту стилістичного сенсу до всієї сукупності імен власних.
А.В. Суперанська до групи кількісних топонімів відносить так звані топонімічні масиви. Під топонімічними масивами зазвичай розуміються скупчення топонімів в реченнях, а також в рамках значніших відрізків тексту [12, с. 19]. Топонімічні масиви можуть бути носіями образності, яка в загальному вигляді відповідає емфазі, що створюється перерахуванням. Різноманіття масивів дозволяє поділяти на класи відповідно до їх структури, змісту.
По-перше, кількісні топоніми можна розділити на дві групи:
1) топоніми на обмеженому відрізку тексту: топоніми звичайно йдуть безпосередньо одне за одним або розділені службовими частинами мови (контактні);
2) національно-стилізовані топоніми, що ідентифікуються в рамках всього твору і служать засобом національної стилізацій. Топоніми зазвичай відокремлені один від одного повнозначною лексикою [12, с. 20].
По-друге, за змістом топонімічні масиви діляться на:
1) топонімічні масиви обсягу і нагромадження топонімів в даному випадку можуть створювати ефект панорами; їх інтеграція в єдине ціле відбувається за рахунок актуалізації семи співвіднесеної із земною поверхнею);
2) топонімічні масиви маршруту (відображають пересування персонажів з одного місця в інше відповідно до розвитку дії).
Співвіднесені з об’єктами, що існують насправді, такі топонімічні масиви сприяють враженню достовірності, реальності того, що зображається. Вони можуть впливати на ритміку оповідання, передаючи динамічність і стрімкість руху. Порядок проходження топонімів несе на собі смислове навантаження;
3) топонімічні масиви життєпису (свого роду послужні списки, перенесені на сторінку літературних творів, – у впорядкованих масивах такого роду маже міститися емфаза, що підкреслює значність життєвого шляху, пройденого героєм);
4) топонімічні масиви стилізації (виникають в творі при зображенні в ньому тих сфер людської діяльності, для яких характерне постійне звернення до географічних назв, наприклад, вони типові для творів на військову, географічну і т. п. тематику, будучи одним із способів підкреслити правдивість, реалістичність матеріалу.
Завдання таких масивів – відтворити з художніми цілями мову військового наказу, наукового опису, газетного повідомлення і т. п. Вони не містять образності, проте необхідні в творі для надання йому переконливості, правдоподібності.
Наприклад:
… Once again he was riding the rails; once again the rhythmic movement was pulsing through his long lean body; clackety-clack, clackety-clack, click-clack, click-clack; Milwaukee, Grand Rapids, Detroit, Buffalo, Toledo, Cleveland; clakety – clack, clackety – clack, click-clack, click-clack: Lima, Washington, East St. Louis… (I. Stone); На прикладі ми бачимо власні назви, які мають українські еквіваленти: Milwaukee Мілуокі (штатВісконсін), Grand Rapids Гранд Рапідс (штат Мічіган), Buffalo Буфало (штат Нью-Йорк), Toledo – Толедо (провінція Толедо), Cleveland – Клівленд (штатОгайо), Lima – Ліма (столиця Перу), Washington – Вашингтон (столиця США), East St. Louis Сент Луіс (штат Міссурі).
… I had fished in Maine, sat at drugstore counter in the Middle West, eaten a steak in Kansas City…, and wandered through the missions of the Santa Barbara, the old gardens of Charleston and Savannah… (A.J. Cronin).Наведені топоніми – амеріканізми теж мають українські еквіваленти: Maine – Мен (штат), Middle West – (Середній Захід), Kansas City – Канзас Сіті (штат Міссурі), Santa Barbara – Санта Барбара (Лос – Анджелес), Charleston – Чарльстон (Вірджинія), Savannah – Саванна (штат Джорджія).
Таким чином, топонім розуміється як узагальнена назва будь-яких топонімів – від крупних географічних назв і адміністративно-територіальних районів до дрібних внутрішньоміських об’єктів (як реальних, так і створених авторами художніх творів).
Топоніми включають дві великі групи кількісних і якісних топонімів. Поділ відбувається на двох підставах семантичних змін в топонімах і їх вживання в тексті.
Якісні топоніми, в свою чергу, поділяються на:
1) топоніми-коллоквіалізми, топоніми-поетизми, топонімічні перифрази, топоніми-варваризми;
Топоніми–колоквіалізми неоднорідні за своїм походженням. Вони включають, з одного боку, всілякі скорочення – морфемні усікання (‘Sippi = Mississippi), ініциальниє абревіатури (l.a. = Los Angeles), різні види еліпсиса (Jersey = Jersey City = New Jersey), а, з іншою, діалектизми і відступи від літературної норми (Brummagem – Birmingham).
Дані топоніми зазвичай реалізуються в наступних найбільш типових випадках:
1) у художній літературі – при протиставленні авторського мовлення розмовній мові персонажів.
Наприклад:
… Adrian… told him that he had been offered au assistant curacy in a small parish near Wragby, Lincolnshire (F.H. Johnson);
… It would be ungrateful of me to look; down my nose at Lincs, though it’s rather more remote than I’d hoped for (F. Prokosch);    продолжение
–PAGE_BREAK–
2) у періодичних виданнях – при типовому для англомовної преси противопоставлені «розмовного», інтригуючого заголовка і «серйозного» за змістом тексту.
Одночасне таке зіставлення можна розглядати як характерну для періодики тенденцію до стиснення інформації в заголовку з подальшим її розгортанням в тексті.
Наприклад:
… GIVENS SETTLES FOR BRUM. Queens Park Rangers – striker Don Givens completed his – 510,000 transfer to Birmingham City Yesterday afternoon (Morning Star, 2007. Apr. 19).
Проте таке використання топонімів-коллоквіалізмів не носить абсолютного характеру і може нейтралізуватися під впливом контексту.
На відміну від коллоквіалізмів, що сформувалися «усередині» мови, більшість топонімів–поетизмів прийшли в англійську мову ззовні. До цієї групи топонімів примикають топоніми-історизми. Дана стилістична опозиція також не є абсолютною і нейтралізується у випадках, коли поетизм і традиційний варіант фігурують в ідентичному контексті [3, з. 71].
Інтенсивно використовується в літературі і топонімічна перифраза. Якщо в періодиці і рекламі топонімічна перифраза – це традиційний спосіб пожвавити вислів і уникнути повтору, то в художній літературі перифрази найчастіше нагадують «іронічні» поетизми.
Топоніми–варваризми протиставляються екзотизмам, тобто англійським назвам, що іменують об’єкти за межами англомовних країн (Firenze = Florence). Топоніми–варваризми створюють в творі місцевий колорит.
В цілому стилістична функціональність даних топонімів відображає (хоч і не завжди з достатньою повнотою) загальний розподіл англійської лексики на нейтральний, книжно-літературний і розмовний словник [3, з. 74].
2) стилістично марковані топоніми так званих першого і другого типу.
У перших стилістичний ефект відбувається за рахунок зміни і топонімічного і наочного значень, а у других – тільки за рахунок топонімічного.
Кількісні топоніми – це, взагалі, скупчення топонімів, отримають образність в мови, так звані топонімічні масиви різних видів (маршруту, обширності, життєпису і т. п.).
Топоніми мають здатність піддаватися метафоричному використанню (явище топонімічній антономазії) в художній мові. При цьому може траплятися уподібнення різного характеру як схожих об’єктів, так і об’єктів, що належать до різних класів. Це дозволяє розрізнити два різновиди метафоричного перенесення топонімів:
1) близька антономазія – один об’єкт уподібнюється іншому;
2) далека антономазія–топоніму уподібнюється об’єкт зовсім іншого порядку [10, з. 120].
Наприклад:
… Berlin is the European Chicago (Mark Twain);
… The Gobi of the soul (F. Prokosch);
… A Niagara sound (O. Henry).
Метафоричне перенесення зазвичай супроводжується серйозним стилістичним зрушенням, і тоді можна говорити про наявність певної образності і використанн автором стилістичного прийому.
Отже, топонімія – розділ ономастики, що вивчає власні назви, такі, що представляють назви географічних пунктів. Предмет топонімії – топонім. Під топонімом ми маємо на увазі назву місцевості, регіону, селища, пустелю або будь-яку іншу частину поверхні Землі, тобто географічну назву. Назви місць (тобто топоніми) часто дають населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.
1.3 Класифікація топонімів
Зупинимося коротко на основних схемах топонімічних класифікацій, висунутих американськими вченими для дослідження і систематизації топонімів власне Сполучених Штатів [21, №1].
Структурна класифікація топонімів, запропонована А. Смітом, одним з видатних дослідників з топонімії Англії, автором багатотомного дослідження по топонімії Йоркшира і словника «Елементи англійських топонімів», припускає виділення трьох основних класів:
1) прості назви, що складаються з одного слова, такі як Dale, Lea, Sale, Bedevyn, Rise;
2) складні назви, побудовані за двоелементною моделлю, де останній елемент, що повторюється, за своїм походженню відноситься до стародавніх кельтських або німецьких мов, а описовий елемент представлений власним ім’ям, або іншим топонімом (Acton, Winterton і т. п.);
3) складні назви, утворені за допомогою афіксації. А. Сміт визначає додавання лімітуючого визначення, вираженого власним ім’ям або географічним терміном (Thornton Watlass, Burton on the Hill і т.)
Як видно, класифікація А. Сміта базується значною мірою на даних морфологічного й етимологічного аналізу досліджуваних топонімів.
Свою класифікацію англійських географічних назв Е. Еквал, відомий шведський лінгвіст, висловлює в передмові до «Словника англійських географічних назв» [26, №1]. Автор виходить з наступного принципу поділу:
– назви, що утворилися від назв тварин, рослин, дерев;
назви, пов’язані з топографією місцевості, з полюванням на тварин.
Один з найбільш ранніх варіантів топонімічної класифікації був запропонований Г.Л. Менкеном [19, №1].
Менкен вважає, що всі географічні назви можна поділити на вісім класів:
Клас 1 включає назви, за своїм походженням пов’язані з власними назвами: Washington, Lafayette. До цього ж класу належать і різні складні назви, комбінації власної назви з географічним терміном або топонімічним суфіксом: Pittsburg, Knoxville, Bailey’s Switch, Hager-stown, Fort Riley.
Клас 2 об’єднує назви – перенесення з інших держав і районів країни: New Albany, New York, New Windsor, Yorktown і т. д., інакше кажучи, топоніми, утворені від інших, раніше вже існуючих топонімів, шляхом додавання визначень типу new (новий), west (західний), north (північний) і т. д., а також різних географічних термінів або суфіксів. До цього класу, на думку Менкена, належать і прямі перенесення назв з інших держав і штатів: Baltimore (назва льодовика на Алясці), Princeton (назва піку в штаті Колорадо), численні назви такі як Rome, Alexandria, Troy, Sparta, Bremen, Hamburg, Warsaw, Stockholm і т.
Клас З охоплює всі індіанські назви, що зустрічаються на території США.
Клас 4 групує назви іспанського, французького, голландського, німецького і скандинавського походження, тобто всі неанглійські назви, окрім індіанських.
Клас 5 охоплює назви, джерелом створення яких послужили біблійні образи і поняття: Conception, Beulah, Canaan, Jordan, Sharon, Adam, Eve, Aaron, Job, Sodom і ін.
Клас 6 включає описові назви: Bald Knob, Sandy Hook, Bull Run, French Lick, Eagle Pass.
Клас 7 включає назви, що відображають багатий тваринний і рослинний світ країни, її мінеральні багатства: Buffalo, Alligator, Rat Lake, Crawfish, Oil Ciby, Bromide, Goldfield, Coal Run, Cement.
І, нарешті, в класі 8 Менкен об’єднав різноманітні химерні, екзотичні назви наприклад: Poor – and – Needy (бідний та нужденний), Bachelors’ Retreat (притулок холостяків), Horsethief Trail (слід конокрада) Total Wreck (повний крах), Gizzard (глотка), Bubble (мильний пузир) Booze (випивка), Rough – and – ready (зроблений на швидку руку), Hunkindora (першокласний, світовий), Razzle Dazzle (.шумиха, суєта).
Видається цікавою класифікація географічних назв, висунута Д.Р. Стюартом [32, №2], в основу якої покладений аналіз самого механізму утворення топоніма. Виникнення топоніма автор пов’язує з різними психологічними процесами, які лежать в основі утворення тієї або іншої назви.
Стюарт відзначає, що найбільш цінну інформацію може дати дослідження механізму відбору лексичних засобів для утворення назв. Відповідно з цим Стюарт виділяє дев’ять класів географічних назв.
1. Описові назви, в основі яких лежить «постійна або така, що змінюється характеристика якостей визначуваного об’єкту»: Long Island (Лонг Айленд), Crescent Lake, Granite Mountain, Roaring Run, Echo Rock, Stinking Spring, Bayport. Сюди відносяться і локативні назви (compass-point names): North River, South Island тощо.
2. Присвійні назви. Під цим загальним заголовком автор виділяє три підгрупи:
а) назви, до складу яких входять власні назви: Culpi’s Hill, Smith River;
б) назви, до складу яких входять етнічні власні назви: Mohawk River, Chinese Camp, American Fork;
в) так звані міфологічні назви, пов’язані з предметами релігійного культу індіан. Як приклад автор наводить в географічних назвах індіан племені Сіу елемент wacan – «дух, примара».
3. Назви, дані за якою-небудь подією (incident names): Hat Creek, Murder Creek, Earthquake Creek. Сюди ж Стюарт відносить більшість назв, пов’язаних з назвами тварин (Wolf Creek, Antelope Creek), і назви, генетично пов’язані з календарними святами (calendar names): Independence Rock, Point Conception.    продолжение
–PAGE_BREAK–
4. Назви, що охоплюють назви-перенесення: Cambridge, Athens, Corinth, Hector, Ulysses, Hesperia, Apollo, San Francisco, San Diego, San Miguel і т. п.; і назви-присвячення, надані на честь видатних діячів.
5. Евфемістичні назви (euphemistic names), які давалися об’єктам (в основному, знов закладеним населеним пунктам) сподіваючись на те, що вони допоможуть створити містам краще майбутнє. Так, назва Athens (Афіни) часто використовувалася в американській топонімії як символ культури і освіти. З цієї ж причини тільки що створеному містечку давалася назва Wheatland («пшенична земля, простори пшениці»), хоча навколо нього ще лежала незорана прерія.
6. Штучно створені назви (manufactured names): Say-brook з імен Say і Brook; Alicel з Alice L.
7. Назви, в основі яких лежить одна початкова назва, перенесена згодом на ряд довколишніх об’єктів. Так, від White Mountain утворилась назви White Lake, White River, Whiteville.
8. Назви, утворені в результаті помилкової етимологізації: Cayo Hueso – Key West, Chemir Couvert – Smackover.
9. До останнього класу відносяться назви, що виникли випадково в результаті різного роду друкарських помилок і помилок при переписуванні, які надалі закріплювалися: Tolo (штат Орегон) з Yolo; Darrington (штат Вашингтон) з Barrington, Plaski (штат Техас) з Pulaski.
На дещо іншому принципі побудована класифікація американських географічних назв, запропонована в 1934 р. Р.Л. Рамсєєм, яка надалі лягла в основу багатьох робіт з вивченню топонімії штату Міссурі (Ramsey, 1934). Класифікація за Рамсеєм складається з декількох частин. Перша з них носить чітко виражений семантичний характер і утворює такі підгрупи:
1) запозичені назви, куди входять назви, перенесені з інших країн (New Madrid, Mexico, Moscow) і місцеві перенесення назв (від Cedar Creek утворилися Cedar Prairie, Cedar Church і т. д.);
2) назви, пов’язані з історією як всієї держави, так і окремо взятого штату. Сюди належать:
а) назви, пов’язані з життям індіанських племен (Missouri, Osage, Moniteau);
б) французькі, іспанські та інші іншомовні назви, що відображають діяльність колонізаторів Америки (St. Louis, Marais de Cygnes);
в) назви, пов’язані з боротьбою за незалежність американських колоній (Bunker Hill, Fayette, McDonald і т. п.);
г) назви, пов’язані з мексиканською війною і захопленням Каліфорнії (Vera Cruz, California Prairie);
3) назви, що походять від власних назв (Tecumsch, Black Hawk, Lafayette, Columbia, Fulton, Elizabeth, Clark і т. п.);
4) назви, пов’язані з фізико-географічними характеристиками штату (Pineville, Poplar Bluff, Panther Den, Bee Creek, Galena, Richland, Lakeview, Valley City, Muddy Creek, Lost Branch);
5) суб’єктивні назви, тобто назви, за своїм походженням пов’язані з літературою, рекламою, різними гаслами, емблемами, релігією і т. п. (Concord, Eureka, Sodom, Avalon, Enon, Silver Lake, Cure-All Springs). Р.Л. Рамсей вважає, що лексико-семантичний підхід до класифікації топонімів є основним і неодноразово підкреслює важливість саме цього розділу класифікації, що висувається ним. Ця частина класифікації Рамсея, в основному, збігається зі згаданими вище схемами. Як відомо, ідея подібного аналізу не нова. В.Н. Сокир пояснює широке розповсюдження інтерпретацій назв з погляду їх походження і значення тим, що протягом довгого часу в топонімічних фактах бачили перш за все знаки, що дозволяють пов’язати їх з тими або іншими історичними фактами або, – ширше – взагалі з якими-небудь реаліями.
Отже, топоніми – окрема категорія імен власних, які дійсно допомагають подолати мовні бар’єри, але в своєму початковому мовному середовищі вони володіють складною смисловою структурою, унікальними особливостями форми й етимології, здібностями до видозміни і словотворення, численними зв’язками з іншими одиницями і категоріями мови, а також мають різні класифікації.
2. Основні проблеми запозичення і передача топонімів іншою мовою
Топонімія Сполучених Штатів, що представляє собою англомовну систему найменувань, почала складатися менше чотирьох століть тому. Історія формування системи найменувань Америки показує, що багато рис, які можна вважати характерними саме для американських топонімів (на відміну від власне англійських), почали складатися вже в останній чверті XVIII ст., Тобто протягом раннього періоду історії англійської мови в Америці. Розвиваючись в абсолютно особливих умовах (мовних, історичних, географічних), докорінно відрізнялися від тих, які сприяли становленню системи назв у Англії, американська топонімія відображає особливості американського варіанту англійської мови.
Один з основних процесів, що супроводжують становлення топонімії нової території, полягає у взаємовпливі різних топонімічних систем – нової і старої. На території, яку в кінці XVI в. почали колонізувати англійці, мешкали численні індіанські племена зі своєю культурою та мовами і, отже, зі своєю системою найменувань. Крім того, в Америці були колонії не тільки Англії, але й інших європейських держав – Франції, Іспанії, Голландії, на території країни жили вихідці з Шотландії, Ірландії, Норвегії, Німеччини і т. п. Складна обстановка мовних контактів, що виникла в Америці, природно, позначилася і на формуванні топонімічної системи.
Крім мов індіанської групи, до основних мов слід віднести також іспанську, голландську, французьку.
Ступінь запозичення іншомовних назв і їх вплив на створення нових (американських) топонімів в різних географічних регіонах різні. Ця різниця визначається багатьма мовними та екстралінгвістичними факторами.
Слід також зазначити, що процес запозичення в американській топонімії як у XVIII, так і особливо в XIX ст. йшов у цілому руслі інтенсивного поповнення американської лексики за рахунок запозичень з іспанської, німецької та інших європейських мов. Тут необхідно згадати і період масової імміграції в Америку народів з різних країн в XIX–XX ст., Коли американська топонімія відчувала вплив мов, що належать відповідним іншомовним колективам. Однак в силу того, що англомовна топонімія Америки міцно набула до цього часу панівне становище, цей вплив не було особливо істотним.
В цілому можна сказати, що США, будучи найбільш строкатою за етнічним складом країна, має також надзвичайно різнорідну топонімію.
Одна з численних груп американських назв запозичена з іспанської мови. У формуванні ранньої топонімії певних районів Америки іспанська мова грала домінуючу роль, вплив її на розвиток топонімії всього південного заходу Сполучених Штатів відчувався протягом майже трьох століть, а в деяких випадках продовжує діяти і сьогодні.
Систематизуючи іспанські топонімічні запозичення у хронологічній послідовності, можна отримати такі підгрупи:
а) назви, що виникли в період перших іспанських експедицій вздовж берегів Північної Америки;
─ однослівні топоніми, виражені іменниками в однині або множині, прикметники: Aqua (вода), Corona (корона), Alma (душа), Fontana (джерело), Fortuna (удача), Modesto (скромний), Puente (міст), Madera (ліс), Salinas (солончаки). і т. п.;
─ однослівні топоніми, в основі яких лежать іспанські особисті імена або іспанські географічні назви: А1 varado, Balboa, Alhambra;
─ топоніми, виражені іменником з артиклем: El Monte, El Segundo, Los Angeles, Los Banos, Los Gatos, La Mesa, La Canada;
─ двослівні топоніми: San Carlos, Santa Cruz, Santa Monica;
─ двослівні топоніми, що складаються з числівника та іменника: Dos Palos, Tres Pinos.
Ці моделі можуть простежуватися практично на території всіх штатів, що колись належали Іспанії: Sierra Blanca, Laguna, El Indio, Santa Elena, Aqua Dulce (Техас); Tres Piedras (Арізона); La Plata, Aqua Fria (Нью-Мексико).
Назвами Isla de San Salvador, Isla de Victoria, Sierras de San Martin, Isla de San Sevastian не судилося утвердитися на карті Каліфорнії. Виняток становить назва Sierras Nevadas (Снігові гори) – так був названий береговий хребет, відомий нині як Santa Lucia Range (хребет Санта Лючія).Далі назва Sierra Nevada перейшла до іншого гірського масиву і в даний час називає до хребет, розташованому на схід від долини Сан Хоакін.
Вже з 1602 уздовж берегів Каліфорнії, на карті з’являються все нові назви, що збереглися і в наші дні: Isla de San Nicolas (San Nicolas Island) (острів Св… Миколая)
Isla de Santa Catalina (Santa Catalina Island) (острів Св. Каталіни)
Punta de San Pedro (San Pedro Point) (мис Св. Педро)
Puerto de Monterey (Monterey Bay) (протока Монтере)
Punto de Ano Nuevo (Point Ano Nuevo) (мис Ано Нуево)
б) назви, пов’язані з виникненням та діяльністю католицьких місій (mission period) (1769–1817) та подальшої іспанської колонізації території Північної Америки – утворенням земельних маєтків у 1775.
Багато іспанських географічних термінів міцно увійшли в географічну номенклатуру Сполучених Штатів, збагативши її новими поняттями, виявили тісний зв’язок з характерними природними умовами Півдня і Південного-Заходу США.
У ряді випадків іспанські географічні терміни виступають одноосібно, утворюючи самостійні назви. Вище вже розглядалася основна маса іспанської географічної термінології, що вживається у якості обов’язкових топонімів. Наведемо ще кілька характерних прикладів: algodones «хлопковое поле» (російською) – Algodones (Нью-Мексико); carrizal «ставок» – Carrizo (Арізона), Carrizozo (Нью-Мексико); ojo» джерело» – Ojo Caliente (Нью-Мексико); picacho» окремо розташований пік» – Picacho (Арізона, Нью-Мексико); questa «Пагорб» – Ques-ta (Нью-Мексико); Rillito «струмочок» – Rillito (Арізона); vega «луг, родюча долина» – Vega (Техас), Las Vegas (Невада).    продолжение
–PAGE_BREAK–
Цей список можна розширити, віднесли до нього цілий ряд поширених в іспанської топонімії географічних визначень, що характеризують властивості об’єктів: abajo «нижній», bonito «гарний», hermoso «прекрасний», chico «маленький», arenoso «піщаний», Penasco» скелястий», puerco «брудний», salado «солоний», soledad «окремий, одинокий», hon-do «глибокий», quemado «згорів», ancho «широкий» і т. п.: Llano Arenoso, Bonita, Rio Abajo, RioArribo, Rinconada Ancha, Pino Alto, Arroyo Hondo, Ojo Hermoso, Penasco, Rio Puerco, Quemado, Ojo Salado, Salado River і т.п. (всі – назви населених пунктів).
Багато іспанських назв подібні за семантикою з англомовними і тому легко сприймаються як елементи єдиної системи.
Потужний шар запозичених іспанських назв спричинив масову появу назв-гібридів, побудованих шляхом з’єднання іспанських і англійських лексем: Buena Park (ucn.buena – красива), Hermosa Beach (ucn. hennosa – прекрасна) і т.д.
Також найбільш численну групу запозичених назв складають топоніми, що виникли на основі численних аборигенних мов Америки. Індіанські назви – невід’ємна частина американської топоніми, що кардинально відрізняють останню від топонімії Англії. Індіанські назви зустрічаються зараз серед самих різноманітних географічних об’єктів: населених пунктів, ділянок з будинками, штатів, природно-географічних об’єктів, 26 штатів, друге за величиною і значенням місто країни (Chicago), найбільша річка (Mississippi) і водоспад (Niagara), чотири з п’яти Великих Озер (Michigan, Huron, Erie і Ontario) носять індіанські імена. У списку назв 1 885 озер і ставків США, 285 – індіанські, понад 1000 назв річок та струмків засновані на аборигенних словах.
Було б неправильно думати, що до початку колонізації Америки там не існувало місцевих назв. У XVI ст. на території сучасних Сполучених Штатів близько мільйона індійців. У них була своя місцева система географічних назв і термінологія, яка, ймовірно, була багатшою і кращою з топографічної точки зору людей, які ведуть кочові спосіб життя, ніж термінологія переселенців-завойовників. Однак саме аборигенні назви менш за все збереглися в районах ранньої колонізації: Potoltuc, Nacbuc, Xagua, Gua, Asimu, Aguin.
Відсутність в індіанців писемності змушувала іспанців записувати ці назви на слух, використовуючи букви латинського алфавіту. При цьому, звичайно, індіанські слова в іспанському читанні набували зовсім іншого звучання і позбавлялись первісного змісту.
Всі зазначені вище назви не збереглися на карті сучасної Каліфорнії, за винятком Mugu, яка дійшла до нашого часу в назвах Mugu Point, Mugu Laguna (округ Вентура). Деякі дослідники вважають Mugu найбільш древнього з зареєстрованих каліфорнійських назв.
Наприкінці цього розділу ми маємо сказати, що топонімія США – це топонімія, формування якої майже повністю вкладається в рамки новітньої історії 18–19 ст. В результаті запозичення багатовікового топонімічного досвіду Англії сполучається з введенням особливих принципів, перш за все, на рівні семантики і словотворення, принципів нової епохи. Далі принципове значення отримує фактор інтенсивності розвитку топонімії. За короткий строк, на протязі двох з половиною століть, величезна територія вкривається найменуваннями. Це створює необхідність виходу за межі традиційних англійських методів і розширення джерел утворення топонімів, що неминуче веде на пошуки нових шляхів. Таким чином, молодість топонімії США та інтенсивність її утворення багато в чому визначає своєрідність її сучасного становища, а саме співіснування традиційних(запозичених) і нових (специфічних) топонімічних моделей.
Всі ці фактори – єдина англійська мовна база в її американському варіанті, індіанський топонімічний пласт, зафіксований засобами англійської орфографії, своєрідна спільність з європейськими найменуваннями при допомозі застосування переносів, значна повторність назв в середині країни – обумовили цілісність сучасної топонімічної системи США.
2.1 Принцип графічного подібності (транслітерація)
Зазвичай лінгвісти рекомендують орієнтуватися на фонетику імені при передачі топонімів. При цьому вони виходять з того, що усна мова є первинною, а писемна другорядною. 14, с. 37].
Д. І.Єрмолович вважає, що це справедливо лише в плані історії мови, але далеко не завжди – у реальній Міжмовній комунікації. Часто має місце зворотне – знайомство з іменами і назвами в чужій мові відбувається за допомогою письмових джерел [3, с. 111].
При запозиченні топонімів їх передача може орієнтуватися і на графічну форму. Можливе просте перенесення графічної форми топоніма без зміни тексту одною мовою в текст іншою мовою.
Таке частіше за все практикується, коли мови користуються загальною графічною основою писемністю. Подібної практики дотримуються в більшості країн, що користуються латинською графікою. Адже письмовий вигляд топоніма виконує ще й функцію юридичної ідентифікації. У західноєвропейських мовах топоніми, запозичені з однієї мови в іншу, як правило, не змінюють правопис: так зручніше читачам, які завдяки цьому підходу можуть легко орієнтуватися в будь-яких письмових джерелах [3, c. 112].
Брак практики прямого переносу полягає в тому, що ті, хто говорять іншою мовою, часто не можуть визначити за написання, як вимовляється іншомовний топонім.
Розглянемо тепер принцип транслітерації.
Про транслітерацію говорять тоді, коли мови користуються різними графічними системами (наприклад, англійська та російська, але літери (або графічні одиниці) цих мов можна поставити в відповідність одна одній, і згідно з цим відповідностями відбувається міжмовна передача топонімів [3, с. 113].
Оскільки, наприклад, латинська абетка і кирилиця мають спільну основу, то більшість букв цих двох алфавітів можуть бути поставлені у відповідність одна одній з урахуванням тих звуків, які вони регулярно позначають.
Транслітерація має як переваги, так і недоліки [3, с. 114].
Переваги очевидні – письмовий варіант топоніма не спотворюється, його носій має універсальну, незалежну від мови ідентифікацію.
Перекладачі з російської на західноєвропейські мови знають, як важко відновити вихідну форму топоніма, дану їм в українській транскрипції, тобто з орієнтацією на звучання, а не на написанні імені (наприклад, Х’юстон – Houston або Huston?). При транслітерації ще більшою мірою, ніж при прямому перенесенні, запозичувальна мова нав’язує топоніму вимову за власними правилами. Особливо яскраво ця тенденція проявляється стосовно античних та інших історико-міфологічних назв, читання яких у західноєвропейських мовах майже стовідсотково наслідує правила іншої мови.
Розглянемо тепер, як на практиці здійснюється передача топонімів з англійської мови.
Допустима і реально має місце практика прямого переносу імені, тобто написання його латинськими літерами. Пряме перенесення дуже рідко практикувалося, зокрема, в радянський період, але і тоді це допускалося в спеціальних наукових текстах, у тому числі медичних.
Цікаво простежити еволюцію у підходах, які практикувалися газетою «Фінансові вісті». У перші роки свого видання ця газета жорстко дотримуються принципу транскрипції у перекладі іншомовних назв (в тому числі і топонімів) засобами російської графіки. Так, найменування американської авіакомпанії TWA передавалися як «Ті-Дабл’ю-Ей». Але пізніше, як і багато хто інші видання, газета відмовилася від цього принципу і перейшла до прямого переносу топонімів) [3, с. 117].
Принцип транслітерації нерідко застосовувався в перекладацькій практиці XVIII ХІХ в.в., коли міжмовні та міжкультурні контакти носили багато у чому відношеннях безсистемний, фрагментарний характер.
Якщо освічена частина українського суспільства в ХІХ в. добре володіла французькою та німецькою мовами, то, наприклад, англійська мова була мало кому відома, контакти з англомовної культурою зводилися в основному до знайомства з писемними джерелами, і часто через французьке або німецьке посередництво. Не знаючи, як читаються в оригіналі ті чи інші імена, перекладачі вдавалися або до транслітерації, або до транскрипції за правилами читання французької або німецької мови [3, с. 118].
Сьогодні транслітерація в чистому вигляді в українській мовній практиці не застосовується. Справа в тому, що в англійській мові багато літер латинського алфавіту або змінили своє звукове значення, або читаються нестандартно в певних поєднаннях і словах. Тому транслітерація їх українськими літерами, якщо її проводити послідовно, буде породжувати варіанти цих імен, мало схожі при читанні на оригінали.
2.2 Принцип фонетичного подібності (транскрипція)
Оскільки звукова система мови первинна, а письмова другорядна, що логічно при запозиченні топоніма керуватися принципом досягнення фонетичною близькості до оригіналу [3, с. 124].
Іншими словами, при передачі топонімів перш за все ставиться завдання як можна точніше передати засобами тобто мови перекладу звучання вихідної назви. Цей принцип отримав назву транскрипції, і він є головним сучасним принципом передачі топонімів на українську мову [3, с. 125].
При цьому мета, до якої повинна прагнути система транскрипції, полягає не в тому, щоб якомога ближче передати звучання іншомовного імені літерами, скільки в тому, щоб дотриматись принципу взаємної однозначності між фонемами оригіналу та їх графічними відповідностями в приймаючій мовою.
Ця мета далеко не завжди досяжна. Фонологічні системи різних мов, як правило, настільки специфічні, що їх звуки неможливо поставити під взаємну відповідність.
Часто запозичена мова нав’язує імені інший наголос. В українській передачі багатьох топонімів з англійської мови наголос часто зміщується на останній або передостанній склад (Лівінгстон, Флорида).
Така постановка наголосу не є результатом якоїсь «несвідомості» мовців. Вона викликана внутрішніми законами ритміки української мови і носить мимовільний характер. Для того, щоб поставити в цих іменах наголос на перший склад (за аналогією з вихідною мовою), той, хто говорить повинен зробити свідоме зусилля. При цьому не виключається, що співрозмовники вважають, що подібна вимова (Лівінгстон, Флорида)є навіть снобістською [3, с. 127].
У тому, що стосується топоніма Флорида цікаво відзначити, що, хоча ця назва американського штату та вимовляється по-англійськи з наголосом на першому складі, за походженням це слово – іспанське, а в іспанській мові воно має наголос на другому складі. Іншими словами, якщо це запозичена назва, англомовні американці теж наголошують його згідно з нормами своєї мови.
Сучасна перекладацька практика виробила принцип практичної транскрипції, який націлений на передачу звучання топонімів, але в той же час включає в себе деякі елементи транслітерації. Адже не можна не враховувати, що при міжмовній комунікації величезні обсяги інформації передаються саме в письмовому вигляді, при цьому особливості написання топонімів також служать їх більш точній вказівці. Завдяки елементам транслітерації легше буває відновити вихідну форму топоніма мовою оригіналу, а це часом дуже важливо для перекладача.    продолжение
–PAGE_BREAK–
До елементів транслітерації в практичній транскрипції топонімів з англійської мови на українську відносяться:
1) передача подвійних приголосних подвійними (Tattersalls – Таттерсоллз, хоча, в-англійській мові подвійні приголосні читаються як одна);
2) передача ненаголошеної голосної відповідною буквою (Brixton – Брікстон, Nature – Нейчур, де «про» і «у» відповідають нейтрального звуку) і деякі інші.
2.3 Транспозиція
Окрім транскрипції і транслітерації, в практиці запозичення і передачі імен спостерігається ще один принцип ─ принцип етимологічної відповідності, або транспозиції. Транспозиція полягає в тому, що власні назви в різних мовах, які розрізняються за формою, але мають загальне лінгвістичне походження, використовуються для передачі одне одного. В одних випадках транспозиція застосовується регулярно, в інших – епізодично.
Це можна пояснити на прикладі трьох близькоспоріднених слов’янських мов. На відміну, наприклад, від західноєвропейських мов, де практикується транслітерація, одне і теж ім’я або назва має різну вимову і написання в російській, українській і білоруській мовах.
При передачі таких назв англійською мовою, український і білоруський варіанти таких імен власних не бралися до уваги, і варіанти на латиниці будувалися за принципами практичної транскрипції з різних мов. Тому, починаючи з 90 х років, змінилося і написання на латиниці багатьох імен власних. Назва столиці України тепер все частіше передається англійської мовою не Kiev, як раніше, а Kyiv.
Принцип транспозиції використовується і в російський ─ англійських відповідностях, проте вже в особливих випадках, і стосується він, перш за все, історичних і біблійних імен, а також імен монархів.
Склалася наступна практика перекладу: імена монархів і релігійних діячів передаються, як правило, методом транспозиції.
Інакше кажучи, король James повинен по-українськи іменуватися не Джеймсом, а Іаковом. Папа Римський носить по-українськи ім’я Іоанн Павло, а не Джон Пол або Джованні Паоло.
2.4 Калькування
Разом з перекладацькою транслітерацією для мовних одиниць, що не мають безпосередньої відповідності в перекладацькій мові іноді застосовується калькування ─ відтворення не звукового, а комбінаторного складу слова або словосполучення, коли складові частини слова (морфеми) або фрази (лексеми) переводяться відповідними елементами перекладацької мови.
Калькування як перекладацький прийом послужило основою для великого числа різного роду запозичень при міжкультурній комунікації в тих випадках, коли транслітерація була неприйнятна з естетичних, смислових або інших міркувань.
Історичний розвиток мов показує численні приклади міжмовної кореляції, найчастіше за функціональною ознакою, наприклад, українські суфікси – ель – чик/щик/’ник і т. п. корелюють з англійськими суфіксами – er/or, – ist; українські префікси не-, без – прямо асоціюються з англійськими префіксами un-, in/im-, non– Завдяки інтенсивній міжмовній взаємодії багато європейських мов включають загальні словотворчі морфеми, наприклад: – ист, – изм, – op, – дис, – ион, і т. д. Багато кореневих морфем також мають пряму відповідність в українській і англійській мовах.
На відміну від транскрипції, калькування не завжди буває простою механічною операцією перенесення початкової форми на перекладацьку мову; часто доводиться вдаватися до деяких трансформацій. В першу чергу це стосується зміни відмінкових форм, кількості слів в словосполученні, афіксів, порядку слів, морфологічного або синтаксичного статусу слів тощо.
Деякі афікси в англійській мові відповідають самостійній ознаці, що виражається прикметником в українській мові, що також включає необхідні трансформації в процес калькування.
Калькуванню зазвичай піддаються терміни, широко вживані слова і словосполучення:
Зимовий палац – Winter Palace
White House – Білий дім; назви художніх творів:
Over the Cuckoo’s Nest ─ «Над зозулиним гніздом»; назви політичних партій і рухів: the Democatic Party ─ Демократична партія наш Дім-Росія ─Our Home Is Russia; історичні події: нашестя хана Батия – the invasion of Batu-Khan; або вираз «плоди освіти» ─ the Fruits of the Enlightment і т. д.
Географічні назви гір, озер, морів і т. п. відтворюються шляхом калькування, якщо в них входять компоненти, що «перекладаються»:
Ivory Coast ─ берег Слонової кістки
the Salt Lake ─ Солоне озеро
the Black Sea ─ Чорне море
Якщо ж в назву входять слова, значення яких забуте або з якихось причин не може бути відтворено, уживається змішаний спосіб, коли частина назви переводиться транскрипцією, проте в цілому зберігається принцип калькування:
Ладозьке озеро ─ Lake Ladoga
River Dart – річка Дарт.
Калькування нерідко стає кращим способом перекладу, ніж транскрипція, оскільки в результаті транскрипції не мають сенсу в перекладацькій мові. Якщо транскрипції взагалі не вдається уникнути, то її, як правило, поєднують з калькованою формою.
В цілому можна констатувати, що вибір тієї або іншої можливості передачі власних імен, що зберегли певну семантику, тобто вибір транслітерації або перекладу, обґрунтовується традицією, на яку не можуть не зважати перекладачі навіть в тих випадках, коли вони зустрічаються з іменами вигаданими або прізвиськами, хоча тут коливання значно части.
Що стосується власних назв, що не мають своєї семантики в сучасній мові, то стосовно них питання про переклад, природно, не постає, і аналогія з формами передачі реалій тут припиняється.
3. Особливості перекладу топонімів ─ амеріканізмів
3.1 Склад топонімів ─ американізмів
Найбільшу групу топонімів США складають запозичення з аборигенних мов Америки [4, с. 56]. Згідно словників топонімів – амеріканізмів на даний момент у США налічується близко 3 мільйонів функціонуючих назв і близько 1мільйона назв, що вийшли із вжитку. Кількість назв тільки населених пунктів перевищує 50 тисяч, стільки ж зниклих назв збереглося в документах.
Зародження сьогоднішньої американської топонімії самим безпосереднім чином пов’язане з освоєнням території США європейцями. Колонізація Північної Америки почалася в XVI ст. і здійснювалася вона, головним чином, Іспанією, Англією та Францією. Процес колонізації супроводжувався війнами з докорінними жителями країни – індіанцяи, масовим їх знищенням і захопленням їх земель.
Менш за все в топоніміі США представлені запозичення з голландської, німецької, української та інших мов. Багато міст Америки, засновані переселенцями з Англії, Іспанії, Німеччини та Італії, носять чеські, польські, російські, німецькі та інші назви. Так, в Айове є селища Moravia, Tabor, в Міссурі і Вісконсіні – місто Krakow.
Однак, як свідчать статистичні дані, іммігранти однієї національності майже ніде не становлять більшості населення, за винятком окремих кварталів у великих містах. Зате у багатьох штатах розкидані колонії різних національностей.
В міру розширення колоніальних володінь, назви могли переноситися на досить великі відстані. Прикладом може бути назва Lancaster у штаті Міссурі, занесена туди переселенцями з міста Ланкастера, штат Огайо, куди вона потрапила з Пенсільванії. Ланкастер в штаті Пенсільванія був, в свою чергу, заснований англійськими емігрантами та отримав свою назву за однойменним містом на Британських островах.
Початок цієї традиції, вочевидь, належить вторинним використанням одного з перших американських топонімів – Charlestown (1630), який послужив основою для назви населених пунктів в Род-Айленді (в 1738), в Нью-Гемпшіре (1753), в Мене (1811) і в Вермонті (1825).
До числа найбільш поширених топонімів в США належать антропоніми, географічні терміни, назви рослин, тварин і мінералів, а також приклади «трансплантації» топонімів з інших країн, а також із штату в штат в межах США [4, с. 57]. Наприклад серед назв ферм і садиб англійських переселенців в провінції Західний Нью-Джерсі, які виникли в кінці XVII в., знаходимо топоніми, утворені з цієї моделі: Amwell, Bolsver Boythorpe, Grovely, Hartford, Holme. До цього ж періоду належать і випадки, коли топонімічної конверсії піддаються основи індіанського походження (Saugus, 1631), біблійні запозичення (Salem, 1630).Шість з дванадцяти найбільш відомих в американській топоніміі біблійних назв з’явилися у Новій Англії ще до кінця XVIII в. (Salem, Bethel, Lebanon, Sharon, Goshen, Hebron (Leighly, 1978: 54). У XVIII в. розширюється коло основ ойконімов (ойконіміка як розділ топоніміки, який вивчає ойконіми, власні назви будь-якого населеного пункту), конверсії можуть бути піддані чоловічі та жіночі імена (Ferdinand, 1761; Charlotte, 1762; Ira, 1780; Alfred, 1794; Augusta, 1797). Модель залишалася популярною протягом всього XIX в. Під час освоєння західних територій на карті США з’явилися сотні назв, утворених цим способом: Lida, Lucy, травні, Tom, Rest, Surprise, Virtue, Grief, Choice, Vigor, Necessity, Charity, Ark, Bee, Gum, Effie, Kate, Daisy, Bessy, Andy, Comfort, Compensation, Economy, Law, Life, Anna, Amos, Alex, Arthur, Jessie, Eli, Louis, Maggie, Nelly, Nancy, Solitude, Unity. Сьогодні частка участі цієї моделі в освіті нових назв суттєво знизилася. З розвитком урбанізації 20 століття для Америки стало характерним проживання населення у районах приміської зони, в сільській місцевості, що примикає до міст, на так званих ділянках з нерухомої власністю (real estate developments).Формування їх назв є одним з найбільш значущих процесів топонімоутворення в сучасних Сполучених Штатах. Проведений аналіз свідчить, однак, про майже повну відсутність простих топонімів, утворених за конверсією, серед назв приміської зони або ділянок з нерухомої власністю. Наприклад: Tiorati (подібний небу), Irondequoit (місце, де помирають хвилі), Towand (де ми ховаємо померлих), Otsego (місце, де проходять зустрічі), Chautauqua (там, де була спіймана перша риба), Keskaechquerem (місце, де проходять обряди).
Підбиваючи підсумок аналізу топонімів, ще раз відзначимо, що такий безафіксний спосіб топонімоутворення подібних основ (особливо від власних назв) характерний, першу чергу, для мов з сильно розвиненою конверсією частин мови (в даному випадку для англійської).    продолжение
–PAGE_BREAK–
Характерним для американської топонімії є застосування нетипових для інших територій топонімічних конструкцій: контамінацій і функціональних вигуків [4, с. 59].
Багато існуючих класифікаційних схем топонімів-американізмів нездатні відобразити все різноманіття матеріалу, або непослідовність та змішання різних рівнів дослідження, які заважають чіткому розмежуванню класів топонімів.
Найбільш раціональним розв’язанням цієї проблеми може бути створення класифікації на основі якої-небудь однієї ознаки (релевантного для даного дослідження), в залежності від цілей дослідження, з урахуванням того, що така класифікація буде однобічною, а не всеосяжною.
3.2 Компоненти значення топонімів-американізмів
Топоніми як власні назви обслуговують категорію географічних об’єктів. У значенні топонімів─американізмів, як і будь-яких інших топонімів, можна виділити не менше трьох компонентів:
1) буттєвий, або інтродуктивний («існує щось»);
2) класифікуючий – зважаючи на приналежність референта до певного класу (денотату) («це щось – річка»);
3) індивідуальний («ця річка має назву Міссісіпі»).
Топонімічні денотати численні: це може бути океан, море, озеро, річка, острів, півострів, штат, округ, населений пункт, вулиця, площа, будова і т. д.
У зв’язку з цим компонент значення у топонімів─амеріканізмів нерідко отримує формальний вираз.
По-перше, назва денотата може бути невід’ємною частиною самої назви, наприклад, the Strait of Dovеr (протока Па-де-Кале), Jersey City (Нью Джерсі), Coney Island (Коні-Айленд).
Часто воно входить до складу офіційного іменування, але відсутнє в «побутовому», бо далі короткому варіанті ─ New York (Нью Йорк), Baffin Island (острів Бафін), Lake Nipigon (озеро Ніпігон).
По-друге, позначення денотата може вливатися в топонім як якась псевдо морфема, наприклад: Kingstown, Peterborough.
По-третє, існують морфеми і псевдо морфеми, що не називають прямо денотат, але специфічні для нього.
Так, для порівняння, в українській мові для назв міст типові закінчення ─ск, ─цк (Красноармійськ, Луганськ), для сіл ─ закінчення ─ов, ─ево,─ ское, ─ ки, (Биково, Петушки, Малі Переліски), для назв країн (особливо традиційних) ─ія (Британія) і т. д.
В англійській мові аналогічну функцію виконують закінчення – ton, – field, – bridge, – burg, – borough, – mouth, – land, – hampton, – shire, – cester, – head, – y, – ia та інші.
Типові особливості у формальному вигляді топонімів часто-густо ведуть до виникнення лінії продуктивних моделей, що використовуються під час найменуванні нових географічних об’єктів та перейменування старих. Цим нерідко користуються і письменники, створюючи назви для вигадані об’єктів.
Так, в романі Hersey J. «Antonetta» зустрічається топонім Brockenbores – географічна назва, що в англійській мові не існує, але передбачається, що воно значимо: «нори борсука». Перекладати топонім слід, спираючись на це значення.
Ще один вигаданий топонім з цього роману – Barnduin. Ця назва означає «довга золотисто-коричнева річка». Brandywine являє собою викривлене Barnduin (наголос на середній склад), від «baran», «коричневий, жовто-коричневий» + «duin», «ріка». У тих випадках, коли використовується саме ця назва річки, її написання слід зберегти без змін.
Топоніми Isengard і Isenmouthe. «Isen» – це застаріла варіація англійського слова «iron» («залізо»); «gard» – слово німецького походження, що означає «огородже місце», особливо навколо житла або групи будинків, а слово «mouthe» (похідне від «mouth», «рот; отвір; гирло») відповідає староанглійському» ma «(від» m») –» гирло»,» отвір», яку використовують для позначення гирла річок, а також для позначення інших отворів (але не частин тіла).Isengard («залізний двір») назвався так завдяки тому, що камінь в тих місцях був дуже твердий, особливо той, з якого була побудована центральна башта.
Поняттєвий компонент значення топонімів прагне до додаткового лексичного наповнене у промові. Потенційна кількість можливих географічних об’єктів, а також різний ступінь їх значимості для суспільства призводять до того, що мовний статус різних груп топонімів різниться.
У переважній більшості випадків уточнення, до якого саме конкретного референта належить той чи інший топонім, що виникає у мовленні.
Неможливо і не потрібно знати назви всіх географічних об’єктів. Однак в різній сфері спілкування (у відношенні топонімів перш за все територіальної) люди пов’язують знання ряду відомих їм ознак географічних об’єктів з їх назвами.
Знання, які пов’язують різних людей з одним і тим же референтом, звичайно, суто індивідуальні й можуть бути різними. Однак у знаннях, які пов’язують з одним і тим же топонімом учасники однієї комунікативної сфери, можна виділити якийсь загальний мінімум ознак, необхідний їм для комунікації.
Наприклад, хоча різні носії англійської мови можуть пов’язувати різні уявлення, скажімо, про місто Ексетер (Exeter) у США, проте, очевидно, в межах тієї мовної спільноти, де цей топонім має суттєве значення для комунікації, спільним для мовців буде знання про те, що це невелике, але старовинне американське місто.
Зміст, обумовлений фоновими знаннями про географічний об’єкт у членів комунікативної сфери і той, що виникає у відповідних цій сфері контекстах і ситуаціях, формує компонент значення топоніма.
Топоніми ─ американізми поділяються на одиничні і множинні.
Популярність об’єкту нерідко сприяє тому, що комунікативна сфера, в якій реалізується референція топоніма, розширюється до всього мовного колективу. У такому випадку ознаки референта, що припускаються в значенні топоніма в мові, набувають мовний статус.
Так, практично кожен мовець пов’язує з топонімом Florida ─ «штат та напів острів на південно-сході США, осередок приморських курортів», з топонімом Coney Island – «район в Нью-Йорку, місце масових розваг».
Такі топоніми називаються одиничними. В їх значення входить якийсь мінімальний набір найбільш суттєвих характеристик географічного об’єкта.
Поняттєвий характер цього компонента топонімів ─ амеріканізмів проявляється і в можливості їх конкретизації за допомогою артиклів в англійській мові:
There was a different New York surrounding her.
Які ж ознаки входять до компоненту значення одиничних топонімів? У більшості випадків, очевидно, вказівка на приблизне місце розташування об’єкта, зокрема стосовно інших об’єктів. Це ілюструє наступний приклад:
«No more than two,» Sonia said. «Remember, you’re in the tropics.»
«When it comes to my drinking», Murphy said, «the tropics begin just below Labrador for my wife» (С. Shaw).
Крім того, у значенні топоніма можуть відображатися й інші особливості географічного об’єкту: зв’язок з історичними подіями (Appomatox, Pearl Harbor, Canossa, Dunkirk, Mafeking), суспільно-культурна значимість (Broadway), сусідство з соціально-політичними інститутами (Potomac) і т. д.
Решта масиву топонімів ─ американізмів, що існують практично в мові і лише потенційно здатні отримати мовний статус з повнозначним значенням, – це топоніми множинні. Уявлення про те, що кожен топонім називає тільки один об’єкт, відображає лише бажане, але не фактичне становище. Обслуговуючи одну невелику комунікаційну сферу, множинний топонім може з успіхом застосовуватися і в інших, ізольованих (і навіть не надто ізольованих) від даної комунікативних сферах. Відомо, що одна назва може зустрічатися навіть в межах однієї і тієї ж адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, San Francisco – затока Тихого океану у США, San Francisco – місто, штату Каліфорнія.
Інформація побудована на матеріалі англійської й української мов, однак в повній мері враховується й підкреслюється той факт, що читач може мати справа із власними іменами, що відбуваються із самих різних мов, і що йому в жодному разі не слід допускати «англізації» таких імен (на жаль, сьогодні це вже стало сумною масовою тенденцією, особливо відносно імен власних зі східних мов).
3.3 Топоніми-американізми в перекладі
У найзагальнішому випадку передбачається, що іноземний топонім має передаватися українською мовою наближено до вихідної форми звучання, тобто по правилах практичної транскрипції.
Проте на це загальне правило накладаються додаткові міркування. Зокрема, перекладач може мати справу із текстом англійською мовою, який потрібно перекласти на українську і в якому містяться топоніми неанглійського походження. В цьому випадку при передачі топонімів не діють, звичайно, правила англо-української транскрипції, а необхідно враховувати правила передачі топоніма з мови оригінала.
Особливо обережно слід ставитися до китайських і взагалі східних топонімам. Грубою помилкою є спроби передавати їх, орієнтуючись на англомовну вимову. Крім того, серйозне значення для вибору відповідностей топонімам-американізмам в перекладі має поділ їх на одиничних і множинних.
Одиничний топонім за визначенням користується широкою популярністю, яка у багатьох випадках виходить за рамки мовного колективу відповідної країни. Отже, в мові перекладу вже може існувати стала традиційна відповідність, яку необхідно використовувати.
У топонімів-амеріканізмів є одна особливість, що полягає в тому, що багато хто з них включає прозивний елемент. Наприклад, це можуть бути слово або морфема, що позначають денотат. Зокрема, таке слово обов’язково входить до складу назв заток, проток, багатьох островів, півостровів (і інших деталей контуру суші), озер, гірських систем, а також об’єктів міської топонімії (вулиць, районів, будівель).    продолжение
–PAGE_BREAK–
Цьому слову, як правило, відповідає по-українськи його загальний еквівалент, наприклад Straits of Florida – протока Флоріди, Isle of Man – острів Мен, Lake Huron – озеро Гурон. Проте інколи таке слово має фонетичний принцип, наприклад, Malin Head – Малін-xeд, Long Island – Лонг-Айленд.
Незрідка виникають і такі варіанти, де загальний елемент і має фонетичний принцип, і перекладається, наприклад, мис Малін-xeд, острів Лонг-Айленд. Таке дублювання уявляється надлишковим, але в деяких випадках воно вже увійшло до традиції. Тому перекладачеві слід вибрати яке-небудь авторитетне джерело українською мовою (словник географічних назв, енциклопедію або атлас), згідно з яким і відтворювати назви в перекладі.
І, навпаки, навряд чи для подібних цілей слід орієнтуватися на дані з Інтернету, там циркулює надто багато помилкової інформації. Проте деякі топоніми-амеріканізми не знайдеш в атласах або енциклопедіях. Це, швидше за все об’єкти міської топонімії – назви районів, вулиць, площ, будівель. Тут проблема відтворення наочного елементу також виникає дуже часто: як перекладати слова square, street, building, house – сквер, стріт, білдінг, хаус або площа, вулиця, будівля, дім.
Єдиного розв’язання проблема не знаходить і вирішується різними перекладачами і в різних випадках по-різному. В цілому домінують все ж варіанти першого типу (транскрипції). Цьому сприяють існуючі відповідності, як Times Square – Таймс-ськвер, Empire State Building – Емпайр Стейт Білдінг тощо.
Необхідно відзначити також бажаність використання дефіса складених міст, площ, вулиць і тому подібне (Palm Beach – Палм-біч, Ft. Myers – Форт-Майерс, Lime Grove – Лайм-Гроув, Carnaby Street – Карнабі-стріт). Слова сквер, парк, авеню, стріт, що приєднуються дефісом, пишуться зазвичай з маленької літери, скільки вони вже придбали статут загальних.
Нарешті, окремо слід сказати про передачу українських топонімів англійською мовою. Тут принципи передачі будуть різні при перекладі зв’язних текстів і при виконанні інших завдань. Певну трудність при перекладі можуть викликати класифікуючи слова, супутні топонімам, а незрідка ті що входять у їх складу найменування адміністративних одиниць.
При перекладі з англійської мови на російську назви адміністративних підрозділів частіше піддаються практичній транскрипції (наприклад, кантон, департамент), але інколи замінюються аналогами-кальками (так, county передається як графство в Англії і округ в США).
Особливо слід сказати про правила перекладу адрес, або точніше про їх написання на латиницею. Перекладачу слід пам’ятати, що завдання цієї роботи  забезпечити, щоб кореспонденція доставлялася за призначенням (якщо лише адреса не включена в літературний текст). Отже, не слід намагатися, як це часто роблять недосвідчені перекладачі і секретарі, «переробляти» українську адресу на іноземний зразок – наприклад, вказувати номер будинку перед назвою вулиці, переводити слово вулиця англійським Street і тому подібне.
Актуальність проблеми полягає в тому, що якість передачі іншомовних топонімів в усі часи так або інакше впливали на якість перекладу. Невипадково іншомовна топонімія потребує особливої уваги й ретельної мовної підготовки. Так, при відтворенні топонімів іншомовного походження українською мовою передаються лише фонетичні або структурні особливості української мови, головна мета яких – зберегти адресну або інформативну функції.
3.4 Загальні рекомендації перекладачеві
На думку вчених явище запозичення знаходиться під впливом найрізноманітніших, часом суперечливих чинників, що пояснюється взаємодією структурно різних мовних систем. При передачі топонімів на іншу мову слід керуватися цілою низкою принципів, але ці принципи не можуть бути дотримані всі одразу і в рівній мірі. Тому перекладачеві слід в кожному конкретному випадку вибудовувати систему пріоритетів [3, с. 140].
Для прийняття коректного рішення про передачу топонімів рекомендується наступне.
1. Переконатися, що ми маємо справу з власною назвою, тобто назвою індивідуального предмета.
В англійській мові для вказівки на ім’я власне застосовується велика літера, однак слід мати на увазі, що з великої літери пишуться й інші слова, крім власних назв: наприклад, назви національностей, наукові назви, видів рослин і тварин, слова яким у тексті надається особливе значення або узагальнений сенс.
2. Визначити, до якого класу предметів (денотату) відноситься власна назва.
Коли встановлено, що ми маємо справу саме з топонімом, необхідно врахувати додаткові особливості його поняттєвого значення, що впливають на вибір варіанту передачі й на переклад контексту.
3. Визначити національно-мовну приналежність топоніма. Це дозволяє вибрати правильну систему орієнтирів при транскрипції або виборі традиційного варіанту передачі топоніма.
4. Перевірити, чи не має топонім традиційних відповідностей. Це особливо важливо, якщо в тексті згадуються якісь історичні події. Історія з найдавніших часів аж до кінця XX в. вже описана та проаналізовано в спеціальній літературі в основному вже закріпилися традиційні відповідності для історичних топонімів.
Деякі з традиційних відповідностей можуть бути помилковими з точки зору сучасної лінгвістики, але їх все одно використовують, щоб не вступати в протиріччя з існуючим масивом історичних, енциклопедичних і літературних джерел, а також щоб підтримати тотожність топоніма в мові перекладу.
У будь-якому випадку перекладачеві потрібно глибоко проаналізувати ситуацію і тільки після цього приймати одне з наступних рішень:
а) дотримуватися традиції, а при наявності декількох традиційних відповідностей – екологічно обґрунтовано обрати одну з них;
б) порушити традицію і дати новий варіант з урахуванням будь-яких нових обставин або на підставі якихось вагомих причин.
5. Прийняти перекладацькі рішення з урахуванням усіх компонентів форми та змісту топоніма, характеру перекладу та цільової аудиторії. Попередні етапи роботи вимагають від перекладача звернення до словника і джерел. Якщо ж перекладач приходить до висновку, що готового рішення в цих джерелах немає, то варто не тільки прагнути до того, щоб передати адекватно найважливіші компоненти форми та змісту, але й приділити особливу увагу таким моментам:
а) зручність вимови отриманої відповідності;
б) можливість відхилення цього еквівалента, вживання його у фразі, утворений від похідних слів;
в) збереження тотожності топоніма;
г) придатність підсумкового варіанту для практичних потреб цільової аудиторії, якщо така мається на увазі.
У цьому розділі ми проаналізували адаптації англійських власних імен у сучасній мові. На підставі вивчення усіх класів запозичених топонімів розглянуто основні напрямки їх фонетичної, морфологічної та структурної адаптації. Розглянуто процеси морфологічної адаптації основних класів топонімів у англійській лексиці. Досліджено структурну адаптацію запозичених топонімів. Виявлено переважний фонетичний характер модифікації їх структурних елементів. Розглянуто особливості атрибутивних відношень у системі англійської топонімії, реалізованих шляхом описових моделей. Досліджено здатність англійських запозичень вступати в синтаксичні відношення у складі українського речення. Обґрунтовано доцільність перекладу англійських топонімів українською мовою та збереження їх оригінального вигляду.
Висновки
Топоніми – це факти мови, які закріплені територіально і є щедрим джерелом, неоціненним матеріалом для історії народу, його мови.
Топоніміка США бере свої початки від часу колонізації Американського континенту після відкриття його Колумбом 12 жовтня 1492. Вона подібно до топоніміки інших країн, являє собою змішування різних за часом утворення географічних назв, які присвоювались об’єктам різними народами, зокрема корінним населенням, індіанцями і переселенцями з Європи й інших частин світу: голландцями, іспанцями, французами, англійцями, росіянами, українцями. Різноманітність географічних назв і ті обставини, за яких вони виникали, створюють значні труднощі при аналізі і визначенні їх походження. Далі принципове значення отримує фактор інтенсивності розвитку топонімії. За короткий строк, на протязі двох з половиною століть, величезна територія вкривається найменуваннями. Це створює необхідність виходу за межі традиційних англійських методів і розширення джерел утворення топонімів, що неминуче веде на пошуки нових шляхів. Таким чином, молодість топонімії США та інтенсивність її утворення багато в чому визначає своєрідність її сучасного становища, а саме співіснування традиційних(запозичених) і нових (специфічних) топонімічних моделей.
Всі ці фактори – єдина англійська мовна база в її американському варіанті, індіанський топонімічний пласт, зафіксований засобами англійської орфографії, своєрідна спільність з європейськими найменуваннями при допомозі застосування переносів, значна повторність назв в середині країни – обумовили цілісність сучасної топонімічної системи США.
У розділі 1.3 наведено класифікації топонімів – амеріканізмів, які дають певне уявлення про характерні риси американських топонімів, але не завжди можуть бути адекватним джерелом їх походження. Зрозуміло, що розгадати походження всіх назв навряд чи можливо. Крім цього, не всі початкові назви були закріплені на письмі, оскільки у ранньоамериканський період індіанські племена і народності мали лише зародкове піктографічне або складне ієрогліфічне письмо, багато пам’яток якого європейські колонізатори знищили. Існує також певна тенденція представляти деякі назви в романтичному ореолі, який не завжди має відношення до первинного значення наприклад, довгі роки американці вважали, що індіанська назва річки Міссісіпі відображає поетичне поняття «родоначальник вод» і відповідно перекладена англійською мовою father of waters. Тільки пізніше виявилось, що для індіанців ця назва означала «велика річка», а попередній переклад був неточним.
Проблема передачі топонімів в міжмовній і міжкультурній комунікації стара як і саме спілкування між народами. Пов’язані з нею складнощі й помилки виникали і, на жаль, виникатимуть через суб’єктивні і об’єктивні причини. Проте кількість неточностей і помилок залежить від того, наскільки усвідомлено ми ставимося до труднощів і аналізу їх причин. У цій курсовій роботі була зроблена спроба проаналізувати ці причини і показати, яким чином вони впливають на варіанти передачі топонімів, особливо – топонімів – амеріканізмів, і їх засвоєння іншомовним середовищем.
Об’єктивні причини складнощів пов’язані, перш за все, з особливостями топонімів як лінгвістичних знаків. З одного боку, для топонімів грають особливо важливу роль розрізняльні властивості їх зовнішньої (звукової і письмової) форми, що дозволяють відмежовувати одні індивідуальні предмети від інших предметів тієї ж категорії. З іншого боку, і змістовна структура топонімів не лише не порожня, але й у багатьох випадках настільки багата, що служить джерелом для утворення різних переносних значень, а також загальних дериватів.    продолжение
–PAGE_BREAK–
У цьому головне об’єктивне діалектичне протиріччя, з яким пов’язані труднощі при передачі топонімів. Воно пов’язано з внутрішніми властивостями топонімів як словесних знаків. Інші об’єктивні протиріччя носять зовнішній характер і визначаються тим мовним середовищем, яке намагається використовувати й освоїти топонім. Слід чітко розуміти, що будь-яке використання іншомовного топоніму в мові є саме акт міжмовної і міжкультурної комунікації і результатом його є взаємодія двомовних і мовленнєвих систем і традицій.
Що стосується суб’єктивних причин, з яких в передачі топонімів виникають проблеми, то вони в більшості своїй пов’язані з мовними посередниками – перш за все перекладачами, викладачами іноземних мов і журналістами, які далеко не завжди бачать глибину проблеми і не завжди озброєні усвідомленою стратегією розв’язання завдань мовного посередництва.
Перекладач не в силах усунути об’єктивні діалектичні протиріччя, пов’язані з функціонуванням топоніма в іншому мовному середовищі, але він може і зобов’язаний знати про них і максимально враховувати їх в своїй роботі. Таким чином, можна уникнути суб’єктивних помилок і неточностей. При цьому, звичайно, необхідно спиратися на той багатий досвід, що накопичений попередніми поколіннями перекладачів і лінгвістів.
Використана література
Верещагин E.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. – 2-е изд., перерераб. и доп. – М.: Русский язык, 1976. – 338 с.
Гальперин И.Р. Информативность единиц языка. – М.: Наука, 1994. – 284 с.
Ермолович Д.И. Имена собственные на стыке языков и культур. – М.: Валент, 2001. – 200 с.
Леонович С.С. Топонимы США: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 2004. – 470 с.
Литвин И.П. О традиции в географических названиях. – М.: Наука, 1989. – 212 с.
Минаева Л.В. Слово в письменной и устной речи. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 102 с.
Никитин М.В. Лексическое значение слова: Структура и комбинаторика. – М.: Высшая школа, 1983. – 192 с.
Перкас С.В. Урбанонимы в художественном тексте // Имя нарицательное и имя собственное. – М.: Прогресс, 1978. – С. 99 – 124.
Перкас С.В. Топонимы-американизмы и их стилистическое использование: Опыт лингвострановедческого анализа // Иностранные языки в школе. – 1979. – №9. – С. 11 – 13.
Салищев А.Д. Традиционная передача английских географических названий на русский язык. – М.: Высшая школа, 1991. – 380 с.
Суон М. Английский язык в современном употреблении. – М.: Высшая школа, 1984. – 552 с.
Суперанская А.В. Что такое топонимика? – М.: Наука, 1985. – 410 с.
Уфимцева А.А. Лексическое значение. Принцип семасиологического описания лексики. – М.: Наука, 1986. – 288 с.
Хализев В.Е. Теория перевода: Учебник. – М.: Высшая школа, 1999. – 398 с.
Храмцова Т.С. Проблемы американской топонимики. – СПб.: Питер, 2004. – 450 с.
Шмелев Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики. – М.: Наука, 1987. – 180 с.
Бархударов Л.С. Язык и перевод. – М.: МО, 1975. – 340 с
Зорівчак Р.П. Реалія і переклад. – Львів: Вид-во при Львів. ун-ті, 1989. – 216
Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. – М.: ЭТС, 1999. – 188 с.
Г.Л. Менкен, Американский язык (Mencken, 1957)
20. Корунець І.В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад). – Вінниця: «Нова Книга», 2001. – 448 с.
21. Сміт А. Словник елементів англійських топонімів. – Йоркшир, 2002. №1
22. Ganong W.P. An essay towards an understanding of the principles of places nomenolature // Geographical names of New Brunswick. Ottawa: 1979.
23. Munro M. Native toponyms of the excessive length // Onoma. – 1978. – №4.
24. Fitzgerald F.S. Trimalchio: An early version of the Great Gatsby. Cambridge: 2000.
25. Harder K. Illustrated dictionary of place names. United States & Canada, New-York – Van Nostrand, 1976.
26. Єквал Е. Словарь английских географических названий.
27. Hersey J. Antonetta. New-York: Knopf, 1991.
28. Jerome K.J. Three men in a boat. – M.: IKAR Publisher, 2002.
29. Shaw I. Short Stories: Five Decades. Chicago: 2000.
30. Updike J. Gertrude & Clandius: A novel. New-York: Holiday House, 1999.
31. www.uilots.let.uu.nl
32. Стюарт Д.Р. Словарь географических названий
33. www.sear.utoronto.ca
34. www.let.uu.nl
35. www.ebbs.english.vt.edu
36. Томахин Г.Б. Америка через американизмы. М:.Высшая школа., 2002–82 с.
37. Веденский Б.А. Энциклопедический словарь, т. 1, М., «Советская энциклопедия», 1963 – 656 с.
38. Веденский Б.А. Энциклопедический словарь, т. 2, М., «Советская энциклопедия», 1964 – 736 с.