Економічні та неекономічні блага.
Благо взагалі — це здатність предметів задовольнятипотребам людини.
Неокласична школа приділяє особливу увагурозмежуванню економічних благ і неекономічних благ. Це розмежування пов’язане зпоняттям рідкості. Благо неекономічне є в необмеженій кількості. Економічнеблаго є рідкісним благом. Саме співвідношення між потребою (або в термінологіїК. Менгера, видного представника австрійської школи, потребою), і доступною длярозпорядження кількістю благ, робить їх економічними або неекономічними. Так,якщо ви живете в тайзі, стовбури дерев для будівництва житла не є для васекономічними благами. Адже їхня кількість у величезне число перевищує вашупотребу в цьому будматеріалі. І вода для пиття, якщо ви живете на березі найчистішогоозера, не є економічним благом. Таким вона стане для вас лише в пустелі, депотреба людини в питті виявляється вище, ніж доступна для задоволення цієїпотреби кількість води.
Неокласична школа підкреслює, що товар — цеекономічне благо, призначене для обміну, але в цьому визначенні відсутнявказівка на те, що товар повинний обов’язково бути продуктом праці.
Цікаво, що така риса товару, як спроможністьпереміщатися в просторі від однієї особи до іншої, наштовхнула вчених на думкупро необхідність розмежування поняття товар у повсякденному і науковому смисліслова. Ті продукти, що торговець або виробник тримає напоготові для обміну, іякі відносяться до речей, що рухаються і які можна легко переміщувати впросторі, називаються товаром у повсякденному розумінні. Товари в науковомурозумінні це — економічні блага, незалежно від їхньої спроможності допересування, незалежно від осіб, що пропонують їх для продажу, від їхньоїматеріальності, незалежно від характеру їх як продукту праці, призначені дляобміну. (К. Менгер. Основи політичної економії).Споживча вартість,вартість і мінова вартість.
Споживча вартість речі полягає в тому, що вонакорисна для людей, задовольняє ті або інші їхні потреби або як предметособистого споживання, або як засіб виробництва. Виробництво покликане створювати споживчі вартості. Якщовідвернутися від тих конкретних економічних форм, що при певних суспільнихумовах приймають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається зспоживчих вартостей. Споживча вартість продукту праці безпосередньо не виражаєсуспільних відносин, але вона має історичний характер, оскільки її роль ізначення змінюються в залежності від зміни суспільних умов. Якщо продуктстворюється виробником для самого себе, то він являє собою споживчу вартістьдля самого виробника. Коли ж у силу суспільного поділу праці продуктпризначається для споживання не самого виробника, а для споживання іншої особи,він стає суспільною споживчою вартістю для інших. У умовах товарноговиробництва споживча вартість повинна задовольняти потреби не самого виробника,а тих осіб, що купують даний товар. Отже, у процесі виробництва товару повиннастворюватися суспільна споживча вартість. Проте не всяка суспільна споживчавартість являється товаром, оскільки товар, як уже говорилося, повиннийволодіти ще одною властивістю — властивістю обмінюватися на інший товар. Сталобути, історична особливість споживчої вартості товару складається в тому, щовона є носієм мінової вартості.
Споживча вартість речей, їхня корисність для людейісторично розкриваються з прогресом науки і техніки. Так, корисність залізастала відома лише тоді, коли люди навчилися виплавляти залізо з руди івиробляти з нього знаряддя і предмети праці. У результаті подальшогонауково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки ітехніки, розкриваються всі нові можливості застосування заліза й інших металів,їх нові корисні властивості для суспільства.
Споживча вартість може безпосередньо задовольнятиособисту потребу людини або служити засобом виробництва матеріальних благ.Наприклад, хліб, олія, молоко, картопля і т.д. задовольняють потребу в їжі,тканина — потребу в одязі і т.д.
Споживчу вартість мають і багато речей, не створенілюдською працею, наприклад, вода в джерелі, плоди дикорослих дерев. Але невсяка річ, що має споживчу вартість, є товаром, вона повинна бути призначенадля обміну. Необхідно відзначити, що споживча вартість товару повинназадовольняти потребам не того, хто її зробив, а надходити для споживання іншимлюдям, через обмін і задовольняти потреби інших членів суспільства.
Праця, витрачена на виробництво товару, і створюєйого вартість. Отже, вартість товару — це матеріалізована у ньому суспільнапраця товаровиробників.
Як споживчі вартості всі товари різноманітні, а яквартості — усі вони цілком однакові, що і дозволяє прирівнювати товари один доіншого в процесі обміну. На відміну від споживчої вартості, вартість товару немістить в собі ні атома речовини природи. Це — чисто суспільна,соціально-економічна властивість товару.
Треба зауважити, що слово вартість має два різнихзначення: іноді воно позначає корисність якогось предмета, а іноді можливістьпридбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Перше можнаназвати споживчою вартістю, друге — міновою вартістю. Предмети, що володіютьдуже великою споживчою вартістю, часто мають невелику мінову вартість абонавіть зовсім її не мають; навпроти, предмети, що мають велику мінову вартість,часто мають зовсім малу споживчу вартість, або зовсім її не мають. Немає нічогокорисніше води, але за неї майже нічого не можна одержати в обмін. Навпроти,діамант не має майже ніякої споживчої вартості, але часто в обмін на ньогоможна одержати дуже велику кількість інших товарів.
Мінова вартість — це властивість товаруобмінюватися у відомих пропорціях на інші товари. Хоча в окремих актах обміну ці пропорції можуть носитивипадковий характер, у цілому вони диктуються визначеними закономірностями.Економічна наука дослідила й узагальнила багатовіковий досвід розвитку обміну втеорії трудової вартості.
Обмін двох товарів означає, що вони прирівнюютьсядруг до друга. Але це прирівнювання може відбуватися лише тому, що обмінюванимтоварам властиві якісь об’єктивно однакові, загальні властивості, укладені вних ще до того, як вони вступили в процес обміну. Що ж це за властивості?Очевидно, що обмінювані товари як споживчі вартості відрізняються друг віддруга, тому що інакше процес обміну був би безглуздим. Спільною ж об’єктивноювластивістю цих товарів є лише те, що на їхнє виробництво витрачена суспільнапраця. Як споживчі вартості товари різноманітні, як втілення суспільноїпраці вони однорідні.
Суспільна праця, матеріалізована у товарі,становить вартість товару.Вартість є речовим вираженням суспільної праці товаровиробників. Мінова вартістьтоварів, тобто пропорція, у якій один товар обмінюється на інший, визначаєтьсяїхньою вартістю. Мінова вартість — це форма вартості, зовнішній її прояв в актіобміну.
Початок теорії трудової вартості був покладенийпредставниками буржуазної класичної політичної економії (В. Петті, А. Сміт, Д.Рікардо). Але послідовно, всесторонньо, із усіма випливаючими з неї соціальнимиі класовими висновками вона була розроблена К. Марксом.
Буржуазна політична економія намагалася інамагається спростувати теорію трудової вартості, протиставляючи їй положення,що не мають якоїсь наукової основи. Так, наприклад, одержало широке поширення вбуржуазній науці трактування мінової вартості як вираження споживчої вартості.Відповідно до цієї «теорії», мінові пропорції визначаються не витраченоюсуспільною працею, а нібито споживчою вартістю на товар. Але товари як споживчівартості непорівнянні, вони обмінюються тільки тому, що мають різну споживчувартість. Саме споживчою вартістю один товар відрізняється від іншого. Отже, суспільнапраця визначає вартість товару і ті пропорції, у яких один товар обмінюється наінший.
Праця — основа життя суспільства, і така обставинане може не проявитися в економічних зв’язках між людьми і тоді, коли ці зв’язкимають форму товарних відношень. Самий суспільний поділ праці в умовах, коли вякості виробників виступають різноманітні власники, не могло б розвиватися,якби мінові пропорції не визначалися витратами праці, тобто якби міновавартість не визначалася вартістю.
Вартістю може володіти тільки річ, що являє собоюспоживчу вартість. З іншого боку, не всяка корисна річ, не кожна споживчавартість має вартість: предмети, до яких не була прикладена праця людини,вартості не мають (наприклад, неопрацьована земля, вода в ріках і морях тощо).Водночас самі по собі витрати праці ще не роблять продукт вартістю. Наприклад,у натуральному селянському господарстві продукти, що виробляються для власногоспоживання, властивості вартості не набувають. Продукт праці стає вартістю лишепри наявності товарного виробництва. Вартість — історична категорія. Праця булапочатковою ціною, початковою покупною сумою, що була сплачена за всі предмети.
Проте, хоча праця є дійсним мірилом міновоївартості всіх товарів, вартість їх звичайно розцінюється не в праці. Часто буваєважко установити співвідношення між двома різними кількостями праці. Час,витрачений на дві різні роботи, не завжди самий по собі визначає цівзаємовідносини. У розрахунок повинний бути прийнятий також різноманітнийступінь витрачених зусиль і необхідного мистецтва. Крім того, що товаринабагато частіше обмінюються, а тому і порівнюються більше з іншими товарами,чим із працею. Тому більш природним є розцінювати їхню мінову вартістькількістю якого-небудь іншого товару, а не кількістю праці яку можна на нихкупити.
З того часу, як припинилася мінова торгівля, ігроші зробилися загальновизнаним засобом торгівлі, кожний окремий товарнабагато частіше обмінюється на гроші, чим на якийсь інший товар. М’ясник рідкотягне свого бика або барана до булочника або броварника для того, щоб обмінятиїх на хліб або на пиво; він відправляється з ними на ринок, де вимінює ці грошіна хліб і пиво. Кількість грошей, що він одержує за них, визначає у свою чергукількість хліба і пива, що він одержить на них. Тому для нього набагатоприродніше і простіше розцінювати їхню вартість по кількості грошей — товару,на який він безпосередньо вимінює їх, чим по кількості хліба і пива — товарів,на які він може обміняти їх тільки за допомогою третього товару. У результатіцього мінова вартість кожного товару частіше розцінюється по кількості грошей,чим по кількості праці або якогось товару, які можна одержати в обмін на нього.Двоїстий характер праці,втілений у товарі.
У процесі праці товаровиробником створюєтьсяспоживча вартість і вартість. Ця обставина породжується тим фактом, що працятоваровиробника носить двоїстий характер. З одного боку, він є корисною працею,що створює речі, що задовольняють ті або інші потреби людей. Визначена кориснапраця є вічна природна необхідність існування людей незалежно від суспільнихумов. З іншого боку, праця кожного товаровиробника являється часткою всієїсуспільної праці, затратою людської робочої сили взагалі, незалежно від йогоконкретних форм. Перший вид праці називається конкретною працею, другий- абстрактною працею. Конкретна праця — праця, що затрачається увизначеній корисній формі, — створює визначену споживчу вартість (вугілля,метал, хліб тощо). Відмінність споживчих вартостей обумовлюється тим, що вонивиступають як продукти різноманітних видів конкретної праці (праця шахтаря,доменника, пекаря тощо). Саме специфічний характер конкретної праці кожноготоваровиробника і породжує його відмінності від праці іншого товаровиробника.Ця відмінність неминуче визивається розбіжностями в предметах праці, знаряддяхпраці, характері виробничих операцій, у кінцевому результаті праці. Варто матина увазі, що конкретна праця не єдине джерело вироблених споживчих вартостей,речовинного багатства. Людина лише переробляє той матеріальний субстрат, що вжеіснує в природі. Споживчу вартість є результатом поєднання суті природи іпраці.
Але який би вид конкретної праці ми не взяли, вінявляє собою також і витрату людської енергії (мускулів, мозку, нервів тощо),частку сукупних витрат загальнолюдської суспільної праці. Той факт, що товарволодіє не лише споживчою вартістю, але і вартістю, виражає дещо загальне впраці різних людей в умовах товарного виробництва: суспільна праця взагалі,незалежно від її конкретної форми — абстрактна праця.
Абстрактна праця — характерна риса товарноговиробництва. Вона виражає відношення товаровиробників і тому є історичноюкатегорією. Зрозуміло, і в умовах натурального господарства в праці людей булощось загальне. Проте ця загальна сторона праці в натуральному господарстві виявляласябезпосередньо, а не шляхом прирівнювання речей у процесі обміну.
Коли приватна власність призвела до відособленнявиробників, кожний із них став займатися визначеним видом праці як своєюприватною справою. Праця перестала бути безпосередньо-суспільним, йогосуспільна природа виявилася схованою. Тепер тільки обмін товарів дозволяввстановити, що праця даного виробника потрібна суспільству і є часткоюсуспільної праці. Прирівнюючи один до іншого різноманітні продукти своєї праці,люди в процесі обміну тим самим прирівнюють витрачену на їхнє виробництвопрацю. Урахування суспільних витрат праці товаровиробників в умовах приватноївласності здійснюється через обмін, стихійно.
Категорія абстрактної праці виражає реальнийоб’єктивний процес прирівнювання за допомогою обміну різноманітних видів праці,відволікання від їхніх конкретних форм; вона виражає те загальне, що властивопраці товаровиробників в об’єктивній дійсності. Чим різноманітніше конкретніформи праці, тим у більшій мірі виявляється спільність найрізноманітніших видівпраці, тим більше значення набуває процес їхнього прирівнювання і більшрозвитою являється категорія абстрактної праці.
Таким чином, абстрактна праця являє собоюзагальнолюдську працю, суспільний характер якого виявляється в процесітоварного обміну. Отже, вартість — це абстрактна праця, кристалізована утоварі. Абстрактна праця виражає визначені виробничі відношення — відношеннятоваровиробників. Це означає, що і вартість являється не властивістю речі, авираженням виробничих відношень товаровиробників.
Двоїстий характер праці, що робить товари, буввідкритий К. Марксом. Це відкриття мало для наукової розробки політичноїекономії капіталізму винятково важливе значення, оскільки воно дозволилостворити справді наукову теорію трудової вартості, розкрити протиріччятоварного господарства, а потім і протиріччя капіталістичного виробництва,закономірності його розвитку і неминучість загибелі.Протиріччя між приватноюі суспільною працею в товарній сфері.
Виробництво товарів — особиста справа кожногоприватного товаровиробника. Приватна власність роз’єднує товаровиробників.Водночас суспільний поділ праці надає праці суспільний характер, зв’язує міжсобою незалежних приватних товаровиробників. У результаті виникає ірозвивається глибоке протиріччя між приватною і суспільною працею.Приватна власність неминуче викликає стихійний розвиток товарного виробництва,породжує конкуренцію між товаровиробниками. І лише на ринку, у процесістихійного обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільнийхарактер праці виробників, їхня залежність один від іншого. Тільки обмінустановлює, наскільки необхідний даний товар суспільству. Якщо суспільству непотрібний продукт даного виду конкретної праці, то воно не визнає його і якчастку суспільної праці.
Оскільки продукти виробляються як товари, виникаєнеобхідність реалізовувати їхню вартість, одержати за них інший товар. Протеякщо зроблена така споживча вартість, що не відповідає суспільній потребі,платоспроможному попиту, товар не буде проданий і праця, витрачена на йоговиробництво, не буде визнана суспільством. На ринку стихійно відбуваєтьсяпроцес суспільного обліку праці. Успішна реалізація товарів однимитоваровиробниками суцільно і поруч порушує інтереси інших, що недостатньопристосувалися до потреб суспільства й умовам ринку. У процесі конкуренції однітоваровиробники збагачуються, а інші розоряються і гинуть.
Протиріччя між приватною і суспільною працеювідбивається в протиріччі між конкретною й абстрактною працею. Товар, будучиєдністю споживчої вартості і вартості, у той же час укладає в собі протиріччяміж ними. Це протиріччя між приватною і суспільною працею носитьантагоністичний характер. Воно являє собою основне протиріччя простоготоварного виробництва. За умови капіталізму це протиріччя стає ще більш гостримі розвивається в протиріччя між суспільним характером виробництва іприватнокапіталістичної форми присвоєння.
Протиріччя між приватним і суспільним характеромпраці є вихідним моментом усіх протиріч приватного товарного виробництва.Вульгарна політична економія зображує приватновласницьке товарне господарствояк гармонійне, де товаровиробники нібито просто обмінюються послугами. На діліж приватновласницьке товарне господарство роздирається непримиренними,антагоністичними протиріччями, що в умовах стихійного характеру розвитку іконкурентної боротьби призводять до збагачення невеличкого числа власників зарахунок руйнування і загибелі величезної маси простих товаровиробників.
Реалізація товару гасить протиріччя між приватною ісуспільною працею. У результаті створюються матеріальні умови для виробництванових товарів. Тим самим протиріччя між приватною і суспільною працею щоразу відтворюється.