МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РЕФЕРАТ
на тему: “Товариства з обмеженою
відповідальністю”
Кривий Ріг
2009
План
Вступ
Господарські товариства. Поняття та ознаки
Засновники та учасники товариства, управління товариством, порядок утворення та реєстрації господарських товариств
Припинення діяльності товариства
Товариство з обмеженою відповідальністю
Висновок
Література
Вступ
У економічній системі Радянського Союзу переважна більшість підприємств мало державну форму власності, де власником виступало державу. З появою приватної власності стало можливим утворення нових
форм господарської діяльності. З метою створення ринкової системи був початий процес приватизації колишніх державних підприємств і проголошена свобода підприємництва, тобто свобода створення і
функціонування нових приватних підприємств. Індивідуальна підприємницька діяльність має обмежені можливості і поширюється в основному на дрібний бізнес. Для більш-менш значної справи припадати
зєднувати зусилля декількох осіб, переходити до колективного підприємництва. Обєднання партнерів для спільного бізнесу називають товариством. Участь у товаристві прийнято скріплювати
письмовою угодою або договором. Для більш тісної і тривкої спілки товариство оформляється як підприємство. Товариство зєднує не тільки зусилля, але і капітали його учасників. З розвитком ринкових
відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати фінансово-промислові проекти підприємствам потрібно
щоб їхня діяльність була чітко визначена законом. Але даний час підприємства зустрічаються з прогалинами к законодавстві
1. Господарські товариства. Поняття та ознаки.
Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом обєднання їх майна та підприємницької діяльності з
метою одержання прибутку.
Товариства є юридичними особами. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обовязки, бути
позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.
Господарські підприємства відповідають таким ознакам юридичної особи:
організаційна єдність. З цієї ознаки випливає, що юридична особа має відповідну стійку структуру. Виступ юридичної особи, як єдиного цілого забезпечується тим, що на чолі відповідного утворення
стоять наділені визначеною компетенцією органи, що здійснюють внутрішнє керування юридичною особою і діють від його імені зовні. Ті, хто знаходиться у середині юридичної особи – керівники,
робітники, повинні знати, що являє собою відповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як їм управляє, що являє собою його майно й ін. Це ж важливо і для тих, хто вступає або тільки має
намір вступити з даним утворенням у правові відношення.
– майнова відособленість юридичної особи – обєднання матеріальної бази в один єдиний комплекс (для досягнення загальної цілі), що належить даної організації, і відокремлення майна даної
юридичної особи від майна інших осіб. Під «відособленим майном» припускається майно в його широкому змісті включаючи речі, права на речі й обовязки з приводу речей. Дана норма припускає, що майно
юридичної особи відокремлюється від майна його засновників.
самостійний виступ у цивільному обороті від свого імені. Він означає, що юридична особа може від свого імені одержувати і здійснювати майнові й особисті права, нести обовязки, бути позивачем і
відповідачем у суді.
самостійна майнова відповідальність. Мається на увазі, що юридична особа відповідає за своїми обовязками майном, що належить йому на однім із трьох речових прав. Проте, варто зауважити, що ні
засновники, ні учасники юридичної особи не відповідають по його боргах, якщо інше не передбачено в законі або в установчих документах, і точно так само юридична особа не відповідає по боргах
засновників (учасників).
Господарські товариства є суб`єктами підприємницької діяльності, тому вони відповідають тим положенням які закріплені у Законі України «Про підприємництво».
Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
вільний вибір діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
вільний найм працівників;
залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежене законодавством;
вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Суттєвим при здійсненні будь-якої економічної діяльності є питання власності. З метою забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного,
науково-технічного потенціалу держави для підвищення життєвого рівня її громадян було прийнято Закон України «Про власність» від 07.02.91 р. Згідно з цим законом, право власності – це
урегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню майном.
Власник може використовувати своє майно на свій розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності:
Власник має право використовувати майно, яке йому належить для підприємницької діяльності.
Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, отримані доходи) належать власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором.
Власник засобів виробництва та іншого майна має право створювати в установленому законом порядку підприємство, організацію, які є юридичними особами. Юридична особа здійснює право володіння,
користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника у відповідності зі своїм статутом (положенням).
Підприємництво є окремим інститутом у законодавстві. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на свій страх і ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню
послуг і здійсненню торгівельної діяльності з метою отримання прибутку.
Отже, використовуючи своє право власності, право на підприємництво та свободу обєднання, громадяни створюють господарські товариства. Господарське товариство є підприємством. Підприємство – основна
організаційна ланка народного господарства України. Підприємство – самостійний господарюючий субєкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність
з метою отримання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів та
послуг.
Господарські товариства – звичайна і найбільше поширена в нормальному майновому обороті форма колективної підприємницької діяльності. Ця форма універсальна, у рамках її може здійснюватися будь-яка
підприємницька діяльність, яка не суперечить законодавству України. Вони являються комерційними організаціями, вони ставлять основною задачею одержання прибутку і розподіл її між учасниками.
2. Засновники та учасники товариства, управління товариством, порядок утворення та реєстрації господарських товариств
Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Підприємства, установи та
організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.
Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та
юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Згідно до проекту Цивільного Кодексу законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих категорій громадян
у господарських товариствах, за винятком відкритих акціонерних товариств. Господарське товариство (за винятком повного і командитного товариств) може бути створене однією особою, яка стає його
єдиним учасником.
Учасники товариства мають право:
а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;
б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);
в) вийти в установленому порядку з товариства;
г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобовязане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Учасники товариства зобовязані:
а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;
б) виконувати свої зобовязання перед товариством, в тому числі і повязані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими
документами;
в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;
г) нести інші обовязки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.
Товариство є власником:
майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;
продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;
одержаних доходів;
іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами. Згідно до проекту
Цивільного Кодексу внеском до майна господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або ж майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Грошова оцінка внеску
учасника господарського товариства здійснюється за угодою між учасниками товариства; у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами,
будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено
законодавством України.
Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних
товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).
У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством
України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого
прибутку.
Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства
сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених
розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає
напрями його використання.
Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду.
Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом.
Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.
Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.
Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими
організаціями.
Перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства.
Товариство здійснює бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і подає її в установленому обсязі органам державної статистики. Достовірність та повнота річного
балансу і звітності товариства повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Обовязкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності товариств з річним господарським оборотом менш
як двісті пятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.
Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), – голова та члени ради
товариства (спостережної ради).
Посадовими особами товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ,
арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів
державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств,
які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, повязані з
матеріальною відповідальністю.
Посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України.
Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами
товариства.
Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств – прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості.
Найменування товариства міститься в установчих документах товариства. Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських
організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.
Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство – установчого
договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення
статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна
одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити
відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 Закону «Про господарські товариства» в яких вказані відомості які повинні бути зазначені у статутах та установчих договорах різних видів
господарських товариств. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.
До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.
Якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.
Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.
Товариство зобовязане у пятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.
Товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.
Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.
Державна реєстрація товариства проводиться за правилами, встановленими законодавством України.
Державна реєстрація субєктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя
державній адміністрації за місцем діяльності або проживання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
Для державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності – юридичної особи власник (власники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник) подає до органу державної реєстрації:
а) установчі документи:
рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення субєкта підприємницької діяльності. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий
договір;
статут (якщо це необхідно для створюваної організаційної форми субєкта підприємництва);
б) реєстраційну картку;
в) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору.
У разі реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається.
Якщо власником (одним із власників) субєкта підприємницької діяльності є юридична особа, додатково подається нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичної особи.
Іноземна юридична особа подає документ, що свідчить про її реєстрацію в країні місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ має бути нотаріально
засвідчений за місцем його видачі, перекладений на українську мову та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше.
Зазначений документ може бути також завірено в
посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в МЗС України. У разі коли власниками субєкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їхні підписи на установчих документах потребують
нотаріального засвідчення.
Для проведення реєстрації подаються оригінали установчих документів. Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать чинному законодавству. За відповідність установчих документів
чинному законодавству несе відповідальність заявник.
Установчі документи складаються державною чи іншою мовою відповідно до статті 11 Закону «Про мови в Україні» (В Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних,
партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених у частині другій статті 3 Закону «Про мови в країні» Закону, мовою роботи, діловодства
і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених законодавством, – мова, прийнятна для населення даної
місцевості), підписуються заявником, прошиваються та пронумеровуються. Реєстраційна картка заповнюється в трьох примірниках (крім ідентифікаційного коду) і підписується заявником. Заповнена
реєстраційна картка є водночас заявою про державну реєстрацію. Орган державної реєстрації в разі потреби подає заявникові допомогу в заповненні картки. За достовірність відомостей реєстраційної
картки відповідає заявник.
Орган державної реєстрації не має права вимагати від заявника подання інших документів або оформлених за іншими вимогами, ніж це визначено у даному Положенні, а також погодження установчих
документів з органами державної виконавчої влади та іншими органами.
Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів. За наявності всіх документів, орган державної реєстрації протягом пяти робочих днів з дати надходження цих документів зобовязаний
провести державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво за зразком згідно з додатком.
Номер свідоцтва про державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності повинен відповідати ідентифікаційному кодові, за яким цей субєкт включений до Державного реєстру звітних статистичних
одиниць. Свідоцтво про державну реєстрацію є єдиним документом, що дає субєктові підприємницької діяльності право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків,
виготовлення печаток і штампів. На печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності.
Орган державної реєстрації зобовязаний у десятиденний термін з дня державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності подати по одному примірнику реєстраційної картки до відповідної державної
податкової інспекції та до органу державної статистики.
Перереєстрація субєкта підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Перереєстрація проводиться у разі зміни форми власності, організаційної форми або назви
субєкта підприємництва.
Субєкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Субєкт
підприємництва лише повідомляє про це реєструючий орган шляхом внесення податкової інформації в свою реєстраційну картку.
Філії (відділення), представництва, створені субєктом підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Субєкт підприємницької діяльності повідомляє орган державної реєстрації про
створення зазначених підрозділів шляхом внесення відповідної інформації до своєї реєстраційної картки.
Орган державної реєстрації веде облік субєктів підприємницької діяльності починаючи з дати реєстрації або дати звернення до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням відповідно до
пункту 23 цього Положення.
Засновники субєкта підприємництва або уповноважені ними особи повідомляють реєструючий орган про місцезнаходження цього субєкта. Місцезнаходженням субєкта підприємницької діяльності юридичної особи
вважається місцезнаходження (розміщення) його постійно діючого керівного органу (правління, дирекції тощо). Місцем проживання громадянина-підприємця є зареєстроване в установленому порядку постійне
місце його проживання.
При зміні місцезнаходження (місця проживання) субєкт підприємницької діяльності у 7-денний термін з дня виникнення такої зміни зобовязаний:
у письмовій формі повідомити орган державної реєстрації про нове місцезнаходження (місце проживання). Невиконання цієї вимоги в зазначений термін є підставою для звернення органу державної
реєстрації до суду чи арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації;
внести відповідні зміни до своєї реєстраційної картки;
подати свідоцтво про державну реєстрацію для внесення відповідних змін.
Орган державної реєстрації:
вносить зміни до свідоцтва про державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності, в яких зазначає дату внесення зміни та його нове місцезнаходження (місце проживання). Внесені відомості
підписуються уповноваженою посадовою особою і скріплюються печаткою;
у 10-денний термін з дня одержання повідомлення про зміну місцезнаходження (місця проживання) субєкта підприємницької діяльності сповіщає про це в письмовій формі відповідні державну податкову
інспекцію та орган державної статистики.
У разі зміни місцезнаходження (місця проживання) субєкта підприємницької діяльності, яка повязана із зміною адміністративного району (міста), орган державної реєстрації в 10-денний термін надсилає
реєстраційну картку органові державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем проживання) цього субєкта.
Субєкт підприємницької діяльності зобовязаний у 30-денний термін з дня зміни місцезнаходження (місця проживання) звернутися до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем
проживання) для взяття на облік.
Орган державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем проживання) субєкта підприємницької діяльності у 10-денний термін сповіщає у письмовій формі відповідні державну податкову інспекцію та
орган державної статистики про взяття на облік цього субєкта підприємництва та його нове місцезнаходження (місце проживання).
Невиконання цієї вимоги дає право реєструючому органу звернутися до суду, арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації.
Свідоцтво про державну реєстрацію субєкта підприємництва є підставою для відкриття рахунків в установах банків за місцем реєстрації субєкта підприємницької діяльності або в будь-яких інших
установах банків за згодою сторін. Банк зобовязаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію.
Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.
Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для
реєстрації субєкта підприємництва.
За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України залежно від субєкта підприємництва, обраної організаційної форми та виду підприємницької діяльності.
Місцева Рада народних депутатів має право встановлювати пільгову плату за державну реєстрацію. Одержані кошти використовуються у порядку, що визначається
Кабінетом Міністрів України.
Законодавчими актами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм підприємництва.
Положення про державну реєстрацію затверджується Кабінетом Міністрів України.
Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність.
Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації,
визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.
Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.
3. Припинення діяльності товариства
Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.
Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його
примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.
При реорганізації товариства вся сукупність прав та обовязків товариства переходить до його правонаступників.
Товариство ліквідується:
а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;
б) за рішенням вищого органу товариства;
в) на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;
г) на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України «Про банкрутство»: під банкрутством розуміється повязана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність
юридичної особи – субєкта підприємницької діяльності – задовольнити в установлений для цього строк предявлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобовязання перед бюджетом;
д) з інших підстав, передбачених установчими документами.
Ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду – ліквідаційною
комісією, що призначається цими органами.
З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію
товариства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і
кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або
органу, що призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським
оборотом менш як двісті пятдесят неоподатковуваних мінімумів.
Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобовязань
перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими
документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.
Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.
У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.
Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на
відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство.
Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених
претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.
Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови,
якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або арбітражного суду про задоволення їх вимог.
У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства у звязку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоровя або із смертю громадянина.
У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.
Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.
Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.
Товариство з обмеженою відповідальністю
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобовязаннями товариства
також у межах невнесеної частини вкладу. Згідно до проекту Цивільного Кодексу Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю законом. При перевищенні цієї кількості
товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом року, а зі спливом цього строку – ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не
зменшиться до встановленої межі. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати одним – єдиним учасником інше господарське товариство, що складається з однієї особи.
Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та
порядок внесення ними вкладів.
Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено
установчими документами.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної
заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобовязаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами,
виданими банківською установою.
Учасник зобовязаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобовязання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими
документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недонесеної суми.
Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс вклад, видається свідоцтво товариства.
Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено
установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді
товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.
Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід
до неї всіх прав та обовязків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.
Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому разі воно зобовязане передати її іншим учасникам або третім
особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної
товариством.
При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження
звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.
Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування,
повертається в натуральній формі без винагороди.
При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у звязку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкодавцю) мають переважне право вступу до цього товариства.
При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або
натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавець), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У
цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.
Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного фонду набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому
порядку.
Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відповідальністю по його власних зобовязаннях не допускається.
При недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому статтею 55 цього Закону.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.
Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.
Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.
Збори учасників товариства обирають голову товариства.
До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у статті 41 Закону України «Про господарські товариства»:
визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;
внесення змін до статуту товариства;
обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;
затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення
порядку покриття збитків;
створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;
винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;
затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;
визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;
затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;
прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
до компетенції належить:
а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками
додаткових вкладів;
б) вирішення питання про придбання товариством частки
учасника;
в) виключення учасника з товариства.
З питань, зазначених у пунктах:
визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;
внесення змін до статуту товариства;
також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства необхідна одностайність у вищому органі.
З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.
Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, які потребують одностайності,
– всі учасники.
Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості
голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.
Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.
У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для
голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони
повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення. Рішення методом опитування вважається прийнятим при відсутності заперечень хоча б одного з учасників.
Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути в будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.
Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.
Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку,
якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.
Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу. Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання
позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі
скликати збори учасників. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного.
Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було
ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами,
внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть
бути також і особи, які не є учасниками товариства.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу
частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обовязкові для учасників товариства.
Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші
члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.
Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості,
передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.
Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати
від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.
Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії збори
учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.
Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.
Учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином вик онує обовязки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник
(його представник) у голосуванні участі не бере.
Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 Закону України «Про господарські товариства».
Висновок
Наведена класифікація господарських товариств є вичерпною. В даному випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно
вирішує більшість питань, повязаних з організацією і функціонуванням підприємств.
Хочеться звернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість юридично грамотного оформлення установчих документів при створенні нових господарських товариств, адже від того, наскільки
точно в них буде виражена воля сторін, залежить стабільність і подальший розвиток як підприємству. Вдосконалення правового регулювання діяльності господарських товариств повязане і з врегулюванням
діяльності всіх субєктів підприємницької діяльності. На цю проблему також слід звернути увагу законодавцям, особливо в частині реєстрації товариств. Можна навести багато прикладів, коли
недосконалістю нашого законодавства користуються недобросовісні бізнесмени. Проте вказані проблеми існують не лише в Україні.
Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності субєктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі
закони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого – були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів легкої наживи.
Література
1. Господарське право В.С. Щербина. Київ. Юрінком Інтер, 2001.
2. Я.М. Пугач, Л.М. Тру фанова. Господарське законодавство. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2002 – 160 с.
3. Шелухін Господарче право Київ 2006
4. Капица В.Ф. Предпренимательское право