ТРАНСКОРДОННІБАНКРУТСТВА: ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ РОЗВ’ЯЗАННЯ
Вступ
Сьогодні наміжнародному та регіональному рівнях досить активно відбуваються процесигармонізації законодавства про банкрутство. Однак враховуючи те, що підходи доправового регулювання відносин неспроможності у національних правових системахкраїн світу є іноді суттєво різними, у процесі застосування уніфікованих правилвиникають певні складнощі.
За свідченняміноземних фахівців, у сфері вивчення транскордонних банкрутств у справах пробанкрутство багатонаціональних корпорацій як головних гравців світового ринкуосновним інструментом, який сьогодні допомагає здійснювати провадження у такихсправах, є співробітництво судів тих країн, де порушені відповідні провадження.Таке пояснюється недостатньою ефективністю узгоджених механізмів зі здійсненнясудового провадження у міжнародних банкрутствах, що застосовуються у такійкатегорії справ.
Необхідно зазначити,що сьогодні суддями і практиками окремих країн світу накопичений певний досвідз успішного застосування законодавства про банкрутство у провадженнях,порушених в різних країнах стосовно одного боржника. Уже є багато прикладів,коли юристи, практикуючі фахівці та судді знаходять можливість спільнопрацювати у справах про визнання транснаціональних компаній неспроможними чибанкрутами.
З метою виявленнявад на шляху застосування законодавства у справах про визнання боржників, яківедуть свій бізнес у більш ніж одній країні, банкрутами (у так званихміжнародних чи транскордонних банкрутствах), та оцінки таких складнощів важливовивчити сучасну судову практику з розгляду такої категорії справ.
В Україні з проблемздійснення провадження у транскордонних банкрутствах дослідницьких робітпрактично не існує. Хоча ще в 1999 р. відомий український науковець і суддяВ’ячеслав Джунь звернувся до проблем транскордонних банкрутств, але до сьогоднітака проблематика не отримала продовження в наукових пошуках і поки щозалишається поза уваги учених і навіть практиків.
Враховуючи наведеневважаємо необхідним звернутися до світового досвіду співробітництва у справахпро транскордонну неспроможність, проаналізувати складнощі і вивчити позитивнийдосвід з метою його використання в Україні.
1. Співпраця у транскордонних справах
Відомим прикладомуспішної співпраці судових органів стала справа Еверфест (Everfest). Транснаціональнакорпорація Еверфест, що вела свій бізнес у двох країнах — США та Канаді, у1995 р. зазнала фінансових труднощів. Було прийнято рішення про початокпроцедури реорганізації, передбаченої законодавством про банкрутство цих двохкраїн. Завдяки співпраці суддів відповідних судових органів був розробленийплан реорганізації зазначеної компанії, схвалений у судах Торонто і Нью-Йорка водин день — 20 грудня 1995 р. Це сприяло ефективному застосуванню положеньвідповідного законодавства зазначених країн, а також використанню уніфікованихправил для здійснення провадження у цій транскордонній справі та успішномувиконанню затвердженого плану реорганізації.
Згадана та іншісправи, що розглядалися в середині 90-х pp. минулогостоліття, стали для судових органів різних країн світу прикладами того, якможна знаходити спільні рішення задля успішного розгляду справ про банкрутство,а також яскравим свідченням бажання суддів у таких справах шукати можливостідля ефективного співробітництва незважаючи на складнощі із застосуванням нормнаціонального законодавства в іноземних судових провадженнях. Досвід,накопичений суддями і практиками у цій сфері професійної діяльності, а такожуспішні приклади застосування правил з транскордонних банкрутств стали базоюдля подальшого удосконалення взаємодії суддів та учасників у паралельнихпровадженнях, порушених стосовно транснаціональної компанії на територіїдекількох країн.
2. Транскордонні протоколи у справах про банкрутство
У межах роботи згармонізації законодавства про банкрутство взагалі та розробки уніфікованихправил з розгляду справ про транскордонні банкрутства зокрема фахівціпропонували визначитися з пріоритетами у цій сфері. У результаті багатоетапнихобговорень такими пріоритетами визнали пошук додаткових можливостей зі сприяннявстановленню зносин між судами і розробки керівних вказівок у цій сфері(наприклад пов’язаних з повідомленням сторін у справі), забезпечення участісторін у судовому провадженні, надання сторонам інформації про зміст протоколівтощо. Крім того, важливим визнали встановлення стандартів щодо зміступротоколів, наприклад того, що стосується контролю над активами та їхзбереження, координації дій з розпорядження активами, фінансування післявідкриття провадження у справі, черговості вимог, подачі і класифікації вимог,умов проведення реорганізації, узгодження дій з розподілу майна середкредиторів тощо.
На багатьохпублічних заходах, що проводилися під егідою ЮНСІТРАЛ протягом останніх років ібули присвячені обговоренню пропозицій з удосконалення Типового закону ЮНСІТРАЛпро транскордонну неспроможність, неодноразово порушувалося питання пронеобхідність розробки рекомендацій з питань використання у практиці розглядусправ про банкрутство спільних документів про узгодження дій.
Як свідчить практикарозгляду справ про транскордонні банкрутства, суди все більше сприймаютьспівпрацю у таких справах як ефективний спосіб розв’язання конкретних проблем.Для розробки спільних заходів та забезпечення виконання узгоджених дій усправах про транскордонні банкрутства приймаються протоколи. Фахівці, якіспеціалізуються у цій сфері, а також судді виступають за якомога більшепоширення такого досвіду та успішного використання протоколів у судовійпрактиці різних країн. Протоколи у справах про транскордонні банкрутствадозволяють учасникам у разі коли виникають проблеми через розходження взаконодавстві різних країн щодо умов здійснення провадження у судових органах,встановити узгоджені правила стосовно ведення справи в судах та координуватиуправління процедурами у декількох країнах.
Окремо висуваласяпропозиція про розробку путівника або керівних вказівок з питань використанняпротоколів, що допомогло б розв’язувати проблеми, які виникають у справах протранскордонні банкрутства. Така пропозиція обумовлена, серед іншого, складністюпроблем, що виникають при застосуванні протоколів, та великим розмаїттямпідходів до їх застосування. Зазначимо, що, крім, умовно кажучи, традиційнихскладнощів у сфері застосування законів про банкрутство, в судових органахрізних країн мають місце й досить специфічні проблеми, наприклад у сферісоціального захисту працівників.
Особлива увагазверталася на ту обставину, що для малих і середніх підприємств, як правило,характерні «сімейні» відносини між власником, керівництвом і працівниками, вяких нерідко використовуються особисті гарантії виконання фінансовихзобов’язань, у той час, як з великими підприємствами, особливо публічногосектору економіки, справи дещо інші. Зазначена обставина впливає на мотиваціюповедінки керівників підприємств з різною організаційною структурою таекономічним становищем, а якщо, крім того, врахувати належність учасниківмайнових відносин до різних економічних систем, то узгодження спільних дій усудовому процесі можна часто віднести до невирішуваних проблем. Іноді цевзагалі зводить нанівець усі спроби з пошуку універсального, заснованого наєдиній основі, підходу до встановлення обсягу обов’язків і відповідальностікерівників, при розробці протоколу.
Узагальнюючихарактеристику стану розробки пропозицій з використання протоколів у справахпро транскордонні банкрутства, можна дійти висновку, що досить багато часузалишалися дискусійними питання, чи достатньо вже розроблена ця тематика наданому етапі розвитку міжнародного приватного права, щоб переходити до розробкиконкретних практичних рекомендацій для удосконалення існуючих міжнароднихдокументів. Однак такі дискусії стали відправною точкою у роботі над розробкоюконкретних міжнародних документів.
3. Міжнародні документи у сфері застосуваннятранскордонних протоколів
Положення щодоспівпраці судів при розгляді справ про транскордонні банкрутства і, зокрема,щодо використання транскордонних протоколів, наведені у статтях 25 — 27Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність. Однак цей документмістить тільки загальні положення щодо транскордонних банкрутств, а Путівникпро його впровадження не надає вичерпних рекомендацій щодо їх застосування напрактиці. Тобто можна констатувати, що зазначені документи не пропонуютьпрактичних механізмів реалізації співробітництва між судовими органами,передбаченого у цих документах. Існують приклади того, що використання такихінструментів, якими є протоколи, не завжди видається можливим. Фахівці у сферінеспроможності відзначають, що країни, які належать до різних мовних груп, прирозробці протоколів можуть зіштовхуватися, крім юридичних та адміністративних,ще й з проблемами лінгвістичного характеру.
Оскільки протоколирозробляються окремо у кожній справі і мають сприяти розв’язанню конкретнихпроблем, їх зміст розрізняється залежно від обставин конкретної справи і, якправило, не призначений для застосування на всіх стадіях провадження у справі.У ході розгляду справи ситуація зазвичай змінюється і можуть виникати додатковіпроблеми, які потребуватимуть узгодження, а тому уявляється можливим внесеннявідповідних змін та доповнень у затверджені протоколи. Визнаючи це, фахівцівважають, що типовий протокол у справі про транскордонну неспроможність, якийпропонується розробити, не повинен бути надто формалізованим.
4. Принципи у сфері використання транскордоннихпротоколів
Використовуючинакопичений досвід із застосування транскордонних протоколів та проаналізувавшипостановлені судові рішення, Міжнародна асоціація юристів розробила Конкордатпро транскордонну неспроможність, схвалений у травні 1995 р. Метою цьогодокумента було визнано використання його в якості рамкового для гармонізаціїправил з ведення транскордонних справ у судових процесах з визнання боржниканеспроможним. Як зазначається у преамбулі до Конкордату, він повинен сприятивстановленню зрозумілого, передбачуваного, справедливого та зручного режимубанкрутства.
У Конкордатівикладені основні принципи, які можуть бути використані сторонами або судамипри розробці транскордонних протоколів з метою узгодження дій у провадженнях зісправ про банкрутство. Конкордат складено таким чином, щоб він міг дороблятисяу майбутньому з урахуванням досвіду, отриманого при розгляді конкретних справ.Тому він практично є «живим документом», предметом для подальшого перегляду зметою удосконалення на основі накопиченого матеріалу.
Конкордат включаєдесять загальних принципів, кожний з яких супроводжується поясненнями,розробленими з метою ефективного застосування кожного конкретного принципу.Назвемо ці принципи.
Згідно з Принципом 1стосовно боржника у справах про транскордонні банкрутства має відбутися однеосновне провадження з можливістю порушення допоміжного (неосновного) чибагатьох проваджень. Принцип 2 ґрунтується на тому, що основне провадженняповинно координуватися з управлінням активами і процедурами з метою ефективногозадоволення вимог кредиторів за рахунок реалізації майна неспроможного боржникапісля його реалізації.
Як вказано увизначенні Принципу 3, керуючі у справах про банкрутство і кредитори у випадкупорушення декількох проваджень повинні мати визначені у законодавстві права,включаючи і право на одержання повідомлення про порушене провадження, на участьу ньому, а також на доступ до будь-якої інформації, що стосується цієї справи.Згідно з Принципом 4 у разі якщо не було відкрито основного провадження, а єдва рівнозначних провадження, порушених у різних країнах, має бути забезпеченакоординація таких проваджень. Цей Принцип пропонується використовувати у такихвипадках, коли необхідно узгодити процедуру розподілу активів. Згідно з Принципом5, стосовно забезпечених та привілейованих вимог у неосновному провадженніповинен дотримуватися встановлений єдиний порядок черговості вимог.
Відповідно доПринципу 6, керуючий у справі про банкрутство вправі застосовувати нормизаконодавства іноземної держави у випадках, коли аналогічні норми відсутні удержаві, в якій здійснюється провадження у справі. Так само, як і попереднійПринцип, Принцип 7 дозволяє керуючому у справі про банкрутство застосовуватиположення нормативних актів іноземної держави щодо визнання угод боржниканедійсними. Метою цих двох принципів є забезпечення гнучкості при управліннімайном неспроможного боржника шляхом застосування норми, яка найбільшевідповідає конкретній ситуації та сприятиме максимізації конкурсної маси.
Принцип 8 дозволяєзастосовувати міжнародні принципи при виборі норм матеріального права, щостосуються перевірки і визнання вимог кредиторів для їх включення у реєстр.Принцип 9 встановлює правило, яке застосовується у процедурі реорганізації:провадження з метою реорганізації справ боржника є можливим навіть у томувипадку, коли воно не передбачено законодавством відповідних держав, за умови,що таке провадження можна здійснити без дискримінації для учасників у справі.
Принцип 10встановлює, що жодна держава не повинна ухвалювати акти, які дозволяютьстворювати перешкоди для визнання недійсними угод, укладених до настанняфактичної неспроможності.
Конкордатспрямований передусім на координацію таких процедур: судових проваджень удекількох країнах; процедур, що стосуються фінансування або розпродажу активівнеспроможного боржника; процесу пред’явлення вимог; процедур стягнення боргу накористь кредиторів; а також забезпечення рівності у правах між незабезпеченимикредиторами та розробки збалансованих планів реорганізації. У протоколіпропонувалося окремо розмістити заяву про чесність і непідкупність суддів, що,на думку розробників, має створювати довірливі відносини між судовими органамивідповідних держав.
З розширеннямпрактики використання транскордонних протоколів Конкордат про транскордоннунеспроможність став більш повним. Передусім, це стало можливим завдяки пліднійбагаторічній роботі багатьох фахівців з метою раціоналізації та вдосконаленнярозроблених принципів, а також, певною мірою, їх стандартизації. У тих країнах,для яких використання протоколів стало звичайною практикою, вони являють собоюзразки при веденні справ про транскордонні банкрутства в інших країнах.
Після схваленняКонкордату у 1995 р. він застосовувався, з різним рівнем охоплення відносин, укожній конкретній справі — від включення всього документа у повномасштабніугоди про співробітництво у справах про банкрутство з метою встановленняширокої правової бази для співпраці відповідно до закладених у цьому документіокремих принципів для досягнення конкретних вузьких завдань в окремій справі.Однак у кожному випадку цінність зазначеного документа підтверджується доситьуспішною практикою його застосування у багатьох країнах світу.
Висновки
Вважаємо надзвичайноперспективним у наукових дослідженнях, що сьогодні здійснюються в Україні,окрему увагу приділити такій формі забезпечення успішного розгляду складнихсправ про визнання неспроможним боржника, який веде свій бізнес у більш ніжодній країні, як застосування транскордонних протоколів. Зі входженням усвітове господарство український ринок відкриється, а іноземні підприємціповинні отримати можливість здійснювати свою підприємницьку діяльність,розраховуючи при цьому на важливі правові інструменти у разі необхідностірозв’язання проблем, що виникають у транскордонних справах.
На завершеннязазначимо, що введення в систему правового регулювання відносин зтранскордонної неспроможності уніфікованих правил дозволить учасникам цихвідносин вести свій бізнес на конкурентних засадах і сприятиме розширеннюекономічних зв’язків між українськими та іноземними підприємцями. Томунеобхідно не тільки вивчати сучасний іноземний досвід і застосовувати приреформуванні чинного законодавства міжнародні документи, а й українськимфахівцям брати активну участь у важливих процесах творення уніфікованихміжнародних правил у сфері регулювання відносин неспроможності і таким чиномвпливати на розробку міжнародних документів.
Література:
1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкрутом»
2. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / Заред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової, В. В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т.2.
3. ДжуньВ. В. Про проблему транскордонної неспроможності // Право України. — 1999. — N5. — С. 102 — 106.
4. ГонгалоБ. М. Учение об обеспечении обязательств. Вопросы теории и практики. — М.:Статут, 2004.