3
1
Міністерство освіти і науки України
Національний технічний університет
«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
Кафедра «Управління персоналом»
Тема: «ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА»
Харків – 2009
1. Зміст категорії «трудовий потенціал»
В останні роки загальною стала думка про те, що ефективність економічного розвитку сучасних держав у великому ступені залежить від ресурсів, вкладених в «людський фактор», без якого неможливо
забезпечити поступальний розвиток суспільства. Протягом XX століття неухильно зростає роль «людського фактору» у суспільному виробництві. В усі часи економісти різних шкіл і напрямів визнавали, що
праця є одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Носієм, персоніфікатором праці є людина, вона – субєкт господарства, репрезентант трудового потенціалу держави і нації. Трудовий
потенціал, що є здатним до розвитку, перетворює людину у найважливіший ресурс виробництва: продуктивність праці, мотивація та інноваційний потенціал людини визначають успіх стратегії, спрямованої
на інтенсифікацію виробництва, конкурентноздатність тощо.
Уява про трудовий елемент збагачувалася з формуванням продуктивних сил та виробничих відносин, розвитком економічної теорії факторів виробництва. Вивченням людини в економічному середовищі
займалася велика кількість наук, в результаті цього зявилося багато понять і категорій: робоча сила, трудові ресурси, персонал, людський фактор, людські ресурси, трудовий потенціал. Це лише
неповний перелік тих категорій і понять, які використовувались і використовуються з метою розкриття закономірностей ефективного використання людини в трудовому процесі. Кожне з них застосовувалося
авторами для виявлення причин, умов, факторів, що формують високу віддачу при використанні трудових ресурсів. Найбільш успішні та ті, що отримали широке розповсюдження категорії і поняття, наведені
в табл. 1.
Таблиця 1. Поняття, що використовуються для визначення місця людини в соціально-трудовому процесі
Поняття
Визначення
Автор
Трудові ресурси
Головна продуктивна сила суспільства, яка складається з працездатного населення в працездатному віці та економічно активного населення за межами працездатного віку.
Енциклопедичний соціологічний словник
В якісному відношенні до складу трудових ресурсів входить все працездатне населення, яке зайняте незалежно від віку в сферах суспільного господарства та індивідуальною трудовою діяльністю, а
також особи працездатного віку, які потенційно здатні до участі в суспільній праці, але зайняті в домашньому господарстві, перебувають на навчанні з відривом від виробництва, в складі
збройних сил.
Маслов М. І.
Персонал
Всі робітники, які виконують виробничі та управлінські операції та займаються переробкою предметів праці з використанням засобів праці.
Єгошин Е.П.
Людські ресурси
Система індивідуально-особистих характеристик працівників, повна реалізація яких в ході трудового процесу в окремих умовах сприяє підвищенню їх продуктивності праці.
Лукінов І. І.
Трудовий потенціал
Це запаси праці, що залежать від загальної чисельності трудових ресурсів та їх структури за статтю та віком, знанням, соціальною мобільністю, ступенем відповідності демографічної структури
працівників умовам підвищення ефективності праці
Костаков В.Г.
Це ресурси праці, якими розпоряджається суспільство. Чисельність працездатного населення та його якісні характеристики такі як стать, вік, освіта, професійна підготовка, кваліфікація тощо
визначають реальне значення трудового потенціалу
Сергєєва Г.П.,
Чижова Л.С.
(В кількісному відношенні) характеризує можливості суспільства відносно залучення до суспільної праці населення рівних за статтю і віком (чоловіків і жінок працездатного, до працездатного і
після працездатного віку).
(В якісному відношенні) це реальні та потенційні можливості суспільства щодо реалізації участь в суспільно-корисній праці всієї різноманітності власних якостей та здібностей: знань, вмінь та
навичок, що набуті людьми в процесі виховання, підготовки до праці, безпосередньої трудової діяльності, підвищення кваліфікації і т. д.
Уткін Е.А.
Це інтегральна форма, яка кількісно і якісно характеризує здатність суспільства в динаміці забезпечувати виробництво у відповідності з потребами його розвитку людськими ресурсами
Панкратов А.С.
Визначає можливості результативної участі людини в економічній, політичній, культурній та інших сферах діяльності.
Гєнкін Б.М.
Одними з останніх досягнень теоретично-практичного дослідження питань використання людини в процесі трудової діяльності є обґрунтування таких категорій і понять як «людські ресурси» та «людський
фактор».
Появі цих наукових категорій сприяло посилення динамізму різних сфер суспільного життя та його вплив на формування робітника, його здібностей до праці, інтересів та ціннісних орієнтацій. Тобто,
дані поняття виникли у звязку з потребою застосування комплексного підходу до виявлення резервів прискорення темпів економічного зростання, що лежать на боці недовикористаних можливостей людини з
недостатньою придатністю категорій «трудові ресурси» і «робоча сила» для цілей управління економічними процесами.
У середині 60_х років, застосовуючи економічний підхід до людської поведінки, було розроблено апарат теорії «людського потенціалу». Економічний підхід передбачає принцип максимізуючої поведінки
індивідів.
За Г. Беккером, «людський капітал» – це сукупність природжених здібностей і набутих знань, навиків та мотивацій, доцільне використання яких сприяє збільшенню доходу (на рівні індивіда, підприємства
чи суспільства) 58.
Зростання людського капіталу повинне сприяти зростанню продуктивності праці та ефективності виробництва. Ефективне використання людського капіталу призводить до росту доходів робітника. Збільшення
ж доходів стимулює працівника робити вклади у здоровя, освіту тощо з метою підвищення запасу знань, навичок та мотивацій, щоб надалі їх знову ефективно використати.
Принципова неможливість вартісного виміру людського капіталу пояснюється тим, що він не має ціни. Політекономічна категорія «робоча сила» представляє ринкову оцінку майбутньої праці певної якості,
а не оцінку самого індивіда, який використовує в цілому процесі лише частину активів свого людського капіталу.
Тому більш логічним є визначення сукупності здібностей, знань, навиків та мотивацій як трудовий потенціал, а не капітал. Якщо в поняття «потенціал» закладені генетичні можливості (абсолютний слух,
математичний дар і т. д.), то у поняття «людський капітал» – створення самого себе (як завдяки закладеному потенціалу, так і всупереч йому) за рахунок накопичених знань, навичок і досвіду.
У цьому контексті при зясуванні економічних проблем, стану і перспектив економічного зростання особливого значення набуває аналіз трудового потенціалу, який, хоч і привертає увагу щораз більшого
числа економістів, не має досі однозначного визначення в літературі. Та вже сама спроба такого визначення свідчить про новаторські пошуки в економічній науці, яка не задовольняється традиційним
понятійним апаратом. Перші спроби застосування нових понять були зроблені економістами західних країн. Ще в 50_х роках вони почали використовувати терміни «людський фактор», «людський капітал» і
т. п.
Реалізований трудовий потенціал як міра оцінки людського капіталу – це інтегральний показник, який характеризує здоровя, інтелект, творчі здібності, професіоналізм, освіту, активність,
організованість індивіда. Фактичні, мінімальні та максимальні значення показників повинні бути присутніми в оперативній базі даних підприємства як складова частина параметрів, що характеризують
його персонал. Досягнення ефективності системи управління персоналом потребує виводу продукції, підприємства і роботи на підприємстві та конкурентноспроможний рівень. Для цього необхідний розвиток
трудового потенціалу. Логіка розвитку призвела до того, що компетентність і активність працівників стають найважливішими факторами ефективності, яка виражається не тільки і не скільки в
прибутковості і стабільному розвитку підприємства. Критерій же розвитку підприємства – його здатність вчасно адаптуватись до змінного внутрішнього середовища, безперервно відтворювати «людський
капітал» високої якості та інтегрувати зусилля персоналу для подальшої роботи.
Підприємство стає зацікавленим у підвищенні кваліфікації персоналу, мотивації і соціальному партнерстві. Зростання рівня індивідуальних доходів сприяє самоінвестиціям в людський капітал. Отже, між
досягненням ефективності системи управління персоналом та розвитком трудового потенціалу існує позитивний зворотній звязок. Трудовий потенціал підприємства залежить від економічного росту
організації, оскільки можливості інвестицій у людський капітал в успішного підприємства більші. Підтримання конкурентоспроможності потребує кваліфікованих кадрів, тому зростання трудового
потенціалу буде сприяти успішній діяльності організації. Динаміка цього показника дасть змогу порівнювати його значення на рівні всього підприємства зі значенням функціональних підрозділів,
отримувати індивідуальні індекси. Соціальна ефективність може визначатися як приріст індексу трудового потенціалу до витрат на його досягнення.
На порозі XXІ століття людство дійшло висновку про необхідність нової парадигми, яка характеризує перехід від теорії факторів економічного росту до концепції «стійкого розвитку людини і її
потенціалу» [57, с. 587]. В системі управління персоналом орієнтація на нову парадигму означає приділення особливої уваги формуванню та розвитку трудового потенціалу підприємства.
Трансформація концепцій і пріоритетів управління наведена в табл. 2.
Між економічним зростанням і розвитком людини існує довгостроковий взаємозвязок. Вважається, що розвиток людини є кінцевою метою, а економічне зростання – лише засобом досягнення цієї мети. Мірилом
розвитку служить не достаток товарів і послуг, а ступінь збагачення матеріального і духовного життя людини.
Зміни у сфері управління персоналом характеризуються наступним чином:
від технократичного до соціотехнічного підходу і управління персоналом;
від вузької спеціалізації й обмеженої відповідальності персоналу за доручену роботу до широкого професійного профілю;
від планування карєри до інформованого і гнучкого вибору траєкторії професійного розвитку;
від відповідальності менеджерів за розвиток персоналу до відповідальності самих працівників за свій розвиток, коли навчання не самоціль, а засіб покращення роботи;
від контролю проблем, з якими стикається персонал, до створення можливостей для різностороннього професійного зростання кожного;
від уникнення зворотного звязку з підлеглими до його активного пошуку;
від розрізнених і не повязаних між собою локальних напрямів роботи з персоналом до системного підходу.
Таблиця 2. Трансформація концепцій и пріоритетів
Концепції
товарна
збутова
маркетингова
стійкого розвитку
Менеджмент
орієнтація на ріст обсягів виробництва, економію витрат
орієнтація на ріст обсягів реалізованої продукції, пошук ефективних каналів збуту
орієнтація на більш повне задоволення потреб споживачів
орієнтація на соціальний розвиток
Управління персоналом
відношення до персоналу як одного з ресурсів
орієнтація на вплив «людського фактору»
розвиток працівника, ріст людського капіталу
Державне управління
економічне зростання
пріоритет критеріїв господарської діяльності
пріоритет критеріїв соціальних оцінок
За оцінками закордонних аналітиків, у XXІ ст. дана проблема набуває силу непорушного закону для успішного підприємництва, оскільки пристосуватися до непередбачених і нерідко хаотичних змін у
ринковому середовищі може тільки високомобільний, орієнтований на постійний розвиток персонал [57, с. 587-588].
Коло питань, повязаних з формуванням і використанням трудового потенціалу, розглядається багатьма вченими-економістами у своїх роботах.
Термін «потенціал» був введений у науковий обіг 10-15 років тому. Етимологічно він означає «приховані можливості, потужність, силу».
Широке трактування змістового поняття «потенціал» складається в його розгляді як джерела можливостей, засобів, запасів, що можуть бути приведені в дію, використані для рішення будь-якої задачі або
досягнення визначеної мети; можливостей окремої особи, суспільства, держави у визначеній області. Таким чином, терміни «потенціал», «потенційний» означають наявність у будь-кого (будь то окремо
узята людина, первинний трудовий колектив підприємства, суспільство в цілому) схованих, ще невиявлених можливостей або здібностей у відповідних сферах життєдіяльності.
Звернемося до тлумачного словника [28, с. 571]: «Потенціал – ступінь потужності в будь-якому відношенні, сукупність будь-яких засобів, можливостей».
Застосовуючи дане визначення щодо трудової сфери можна відзначити, що трудовий потенціал характеризує певні можливості, які можуть бути мобілізовані для досягнення конкретної мети. Трудовий
потенціал працівника – це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості в області праці.
Трудовий потенціал представляє граничну величину можливої участі трудящих у виробництві з обліком їхніх психофізіологічних особливостей, рівня професійних знань і накопиченого досвіду [32].
Трудовий потенціал є узагальнюючою характеристикою здібності до праці, яка визначається можливостями участі окремої людини, різних груп робітників, а також суспільства в цілому в суспільно-корисній
діяльності (за умови існуючого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин). Це поняття, що виникло на базі та в доповнення до категорій «трудові ресурси», «робоча сила», «робоча сила»,
«людський фактор», «людські ресурси», «сукупний робітник», повязане з ними окремими гранями якості, кількості та міри. Генетичним сполучним кільцем між всіма перерахованими категоріями є людина,
яка одночасно виступає частиною населення та носієм здібностей до праці.
Вивченню сутності трудового потенціалу присвячено багато наукових праць [4, 8, 12, 13, 16, 28, 33, 47].
Як статистичний показник трудовий потенціал розглядається як:
1) чисельність трудових ресурсів, що може бути отримана, якщо залучити невикористані в трудовій діяльності ресурси [31, с. 27];
2) сукупність усього працездатного населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму;
3) система, що складається з декількох статевовікових груп працівників, які мають різні потенційні можливості, якісно характеризуються освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем і стажем роботи з
обраної спеціальності.
Наведемо декілька визначень досліджуваної категорії.
В Указі Президента України «Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» відзначається, що «трудовий потенціал – це сукупна чисельність громадян працездатного
віку, які за певних ознак (стан здоровя, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову
діяльність» [1].
Адамчук В.В. відмічає, що трудовий потенціал – це ресурсна категорія. Він повинен містити в собі джерела, засоби, ресурси праці, що можуть бути використані для рішення будь-якої задачі,
досягнення визначеної мети, забезпечення можливостей окремої особи, суспільства, держави у визначеній області [60].
Лошенюк І.Р. характеризує трудовий потенціал як можливості і здібності людини орієнтуватися у соціально-економічних ситуаціях та приймати ефективні рішення, які забезпечують процес реалізації
конкурентноспроможного товару і послуг в умовах невизначеності та ризику, закладені у людині джерела сили і запаси енергії – як спеціаліста і організатора, які можуть і повинні бути приведені в
дію, використані для вирішення поставлених цілей і завдань у певних умовах [24].
Аналіз наведеного категоріального апарату показує, що під трудовим потенціалом розуміють здебільше сукупність трудових можливостей, яка формується за певних виробничих відносин і умов відтворення
та за відповідності сучасним технологіям може бути ефективно використана виробничій діяльності.
В результаті узагальнення існуючої думки, можна визначити, що трудовий потенціал – це показник інтегральної дієздатності людини, що виникає з органічної єдності якісних і кількісних характеристик
економічно активного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника і члена суспільства. Таким чином, на мікрорівні трудові ресурси і сукупний робітник підприємства або організації виступають в
якості носіїв трудового потенціалу.
Можна говорити про трудовий потенціал окремої людини, підприємства, міста, усього суспільства, оскільки він являє собою сукупність усіх здібностей і можливостей людини до праці. «Трудовий
потенціал» повинен представити людський фактор у динаміці, у вигляді безперервного багатопланового процесу, що характеризує сховані можливості [4].
Трудовий потенціал формується на різних рівнях – вертикальному та горизонтальному (рис. 1). По вертикалі – це взаємозалежні потенціали суспільства в цілому, підприємства, окремого працівника.
По горизонталі – потенціали міста, селищ, областей, економічних регіонів.
Таким чином, трудовий потенціал працівника є сферою перехрещення інтересів суспільства й особистості. Взаємообмін здійснюється на основі залучення індивідів до того, що створено суспільством на
даному етапі розвитку. Саме суспільство, спираючись на наявні досягнення, підвищує можливості перетворення навколишнього світу. Створене суспільством перебуває в прямій залежності від трудового
потенціалу.
Трудовий потенціал працівника є складною системою, що виникає в результаті взаємодії особистості з предметним і людським середовищами, утвореною іншими працівниками (групами) з їх трудовим
потенціалом, створеною і використовуваною техніко-технологічною, матеріальною, інформаційною та іншою базами, умовами праці, системою, що забезпечує відтворення розумових і фізичних витрат.
Трудовий потенціал підприємства – це система якостей конкретного трудового колективу, повязана з обовязковим взаємодоповненням, взаємозалежністю і взаємодією його членів.
Трудовий потенціал суспільства – це, по-перше, сукупність умов, що забезпечують реалізацію трудового потенціалу працівника; по-друге, нова якість, що виникає при цільовому обєднанні індивідів і
колективів у ході їхньої трудової взаємодії. Трудовий потенціал працівника – інтегруючий показник ступеня соціальної стійкості суспільства і рівня його практичної готовності до інновацій.
В даний час можна виділити три напрямки в розвитку уявлень про потенціал.
Прихильники першого напрямку вважають, що потенціал – це сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних ресурсів, головним чином економічних, безпосередньо повязаних з
функціонуванням виробництва і прискоренням НТП.
Прихильники другого напрямку вважають, що потенціал – це система матеріальних і трудових факторів, які забезпечують досягнення цілей виробництва.
Прихильники третього напрямку розглядають потенціал як здатність комплексу ресурсів вирішувати поставлені перед ним задачі, тобто потенціал – це цілісний вираз сукупної можливості колективу по
виконанню яких-небудь задач. На цій основі робиться висновок про синергетичний ефект, сукупну можливість колективу, тобто чим вдаліше склалася структура обєкта, чим у більшій відповідності
знаходяться його структурні і функціональні елементи, тим вище його потенціал і ефективність.
Потенціал, виступаючи в єдності просторових і тимчасових характеристик, концентрує в собі одночасно три рівні звязків і відносин:
по-перше, відображає минуле, тобто являє собою сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення і обумовлюючих її здатність до функціонування і розвитку. У цьому плані поняття
«потенціал» фактично приймає значення поняття «ресурс»;
по-друге, характеризує сьогодення з погляду практичного застосування і використання наявних здібностей. Це дозволяє провести розходження між реалізованою і нереалізованою можливостями. Розглядаючи
структуру потенціалу з цих позицій, варто враховувати, що в першому випадку структурні елементи потенціалу, що залишилися в нереалізованому виді, ведуть до зниження ефективності його функціонування
(наприклад, невикористовувані в роботі трудові навички втрачаються, нереалізовані особистісні здібності руйнуються), а в другому випадку «надлишковий» запас сил і здібностей працівника забезпечує
гнучкість і маневреність розвитку системи стосовно мінливих умов праці; по-третє, орієнтований на розвиток (майбутнє): у процесі трудовий діяльності працівник не тільки реалізує свої наявні
здібності, але і здобуває нові сили і здібності. Представляючи собою єдність стійкого і мінливого станів, потенціал містить у собі в якості «потенції» елементи майбутнього розвитку.
Рівень потенціалу, характеризуючи наявний стан системи, обумовлений тісною взаємодією всіх трьох перерахованих вище станів.
Трудовий потенціал працівника не є величиною постійною, він безупинно змінюється. Працездатність людини й акумулюючи (що накопичуються) у процесі трудової діяльності творчі здібності працівника
підвищуються в міру розвитку й удосконалювання знань і навичок, зміцнення здоровя, поліпшення умов праці і життєдіяльності. Але вони можуть і знижуватися, якщо, зокрема, погіршується стан здоровя
працівника, посилюється режим праці і т. п. Говорячи про управління персоналом, необхідно памятати, що потенціал характеризується не ступенем підготовленості працівника в даний момент до
заняття тієї або іншої посади, а його можливостями в довгостроковій перспективі – з урахуванням віку, утворення, практичного досвіду, ділових якостей, рівня мотивації.
Трудовий потенціал характеризується певною діалектичною єдністю кількісних і якісних ознак. Трудовий потенціал у кількісному відношенні характеризує: чисельність населення, зайнятого у виробництві
на даний період; запас праці на даний період і на майбутнє (у днях, роках). Якісні характеристики трудового потенціалу включають: загальний стан здоровя і рівень працездатності; середню тривалість
трудового життя; середній трудовий вік; статевовікову структуру; рівень загальноосвітньої підготовки; рівень професійної підготовки і кваліфікації; стаж роботи, досвід, трудові навики; рівень
трудової активності; рівень ідейно-політичної та соціальної зрілості, політичної культури (ціннісні орієнтації, інтереси, потреби тощо); психологічні характеристики: рівень свідомості,
організаторські здібності і т. д.; рівень моралі; рівень культури і вихованості. Однак термін «потенціал» у будь-яких випадках вказує на те, що ця величина більшою чи меншою мірою піддається
виміру і включає як можливості збільшення, так і зниження. І якщо, наприклад, такий показник потенціалу, як рівень професіоналізму, не піддається точному вимірюванню, то це значною мірою залежить
від складності, новизни завдання і недосконалості засобів вимірювання. Трудовий процес являє собою не тільки єдність кількісного і якісного, але й досягнутого і можливого. Якщо фактичний рівень
трудового потенціалу визначається через порівняння показників за періодами, то рівень можливого встановлюється шляхом зіставлення досягнутого стану з бажаним і необхідним [12].
Таким чином, доцільно в процесі кількісної характеристики трудового потенціалу застосовувати такі структурні ознаки як «ресурс» (для відображення минулого використання) і «резерв» (для відображення
майбутніх та нереалізованих можливості) трудового потенціалу.
У якісному відношенні трактування трудового потенціалу як можливості (здатності) розкривають така група його складових елементів як «властивості», тоді коли показник продуктивності праці відображає
відносини між потенціалом і його використанням [60].
В загальному розумінні трудовий потенціал працівника містить у собі:
1) психофізіологічний потенціал – здатності і схильності людини, стан його здоровя, працездатність, витривалість, тип нервової системи і т. п.;
2) кваліфікаційний потенціал – обсяг, глибину і різнобічність загальних і спеціальних знань, трудових навичок і умінь, що обумовлює здатність працівника до праці визначеного змісту і складності;
3) особистісний потенціал – рівень цивільної свідомості і соціальної зрілості, ступінь засвоєння працівником норм відносини до праці, ціннісні орієнтації, інтереси, потреби і запити в сфері праці,
виходячи з ієрархії потреб людини.
Психофізіологічний потенціал. По визначенню Всесвітньої організації охорони здоровя (ВООЗ), «здоровя – це стан повного фізичного і соціального благополуччя. Благополуччя – це динамічний стан
розуму, що характеризується деякою психічною гармонією між здібностями, потребами і сподіваннями працюючого і тими вимогами та можливостями, які предявляє і надає навколишнє середовище».
Кваліфікаційна складового трудового потенціалу, з одного боку, характеризує підготовленість працівників до виконання трудових функцій, які постійно ускладнюються, а з іншого боку – є чинником, що
формує відношення до праці, трудову дисципліну, інтенсивність праці. Виділення соціально-особистісної складової в складі трудового потенціалу покликано акцентувати увагу на потенційних, тобто або
перспективних, або «невикористовуваних» соціальних можливостей працівника. Дана складова характеризує здатність людини до самоперетворення і саморозвитку.
Структура особистісного потенціалу містить у собі наступні елементи:
здатність до співробітництва і взаємодії (комунікативний потенціал);
творчі здібності (творчий потенціал);
ціннісно-мотиваційні властивості (ідейно-світоглядний і моральний потенціал).
Зміст трудового потенціалу розкриває, з одного боку, можливості участі працівника (або всіх членів колективу підприємства) у суспільно-корисній діяльності як специфічного виробничого ресурсу, з
іншого боку – характеристику якостей працівника (працівників), що відбивають ступінь розвитку його (їх) здібностей, придатності і підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, відносини
до праці, можливість і готовність трудитися з повною віддачею сил і здібностей. Відповідно і параметри трудового потенціалу підрозділяються на дві групи:
1) параметри, що характеризують соціально-демографічні компоненти трудового потенціалу колективу підприємства: статевовікова структура, рівень освіти, сімейна структура, стан здоровя й ін.;
2) параметри виробничих компонентів трудового потенціалу: професійно-кваліфікаційна структура, підвищення і відновлення професійного рівня, творча активність.
Деякі дослідники виділяють у трудовому потенціалі ще такі дві його сторони, як виробничо-кваліфікаційну і психологічну.
Дослідження проблем трудового потенціалу зумовлює виокремлення в її структурі компонентів, які б характеризували її не лише під кутом зору безпосереднього змісту, а й відбивали комплексно ті його
елементи, що становлять сукупність соціально-економічних відносин і умов, за яких відбувається повне відтворення трудового потенціалу. Тому у складі системи якості трудового потенціалу необхідно
розглянути професійно-кваліфікаційну, психофізіологічну, творчу, мотиваційну, моральну, нормативно-рольову і адаптивну компоненти.
Професійно-кваліфікаційний потенціал визначається рівнем освіти людини, обсягом її загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, що обумовлюють здатність до праці певної якості. Від
кваліфікаційного потенціалу залежить не тільки успішність роботи зі своєї професії, але й здатність до ротації праці, інноваційної діяльності, професійної підготовки.
Психофізіологічний потенціал визначається здібностями і схильностями людини, станом її здоровя, працездатністю, витривалістю, психологічними та фізіологічними властивостями людини.
Психофізіологічний потенціал більшою мірою залежить від генотипу людини, її вроджених здібностей і властивостей. Однак він змінюється під впливом умов соціалізації особистості: навчання, виховання,
способу життя і праці, а також свідомого вдосконалення своїх можливостей, зміцнення здоровя, підвищення витривалості організму. Водночас на зміну потенціалу здоровя, працездатності й витривалості
впливають умови праці та побуту, кваліфікаційний і мотиваційний потенціали, організація праці, екологічна ситуація, рівень медичного обслуговування, організація відпочинку тощо.
Творчий потенціал складається з поєднання ерудиції, професіоналізму, розвинутої уяви, нестереотипного, глибокого мислення, вибірковості, спостережливості. Важливою умовою реалізації творчого
потенціалу особистості є високий рівень мотивації, спрямованої на вирішення проблеми, а також створення умов для творчої діяльності. Творчий потенціал особистості – економічний фактор найвищої
цінності й надзвичайної крихкості. Він дуже чутливий до коливань психічних станів працівника.
Мотиваційний потенціал найважливіша складова частина трудового потенціалу, що значно впливає на інші його елементи. Від ступеня реалізації мотиваційного потенціалу багато в чому залежить
ефективність використання трудового потенціалу в цілому. Мотиваційний потенціал формується під впливом зовнішніх і внутрішніх стимулів трудової діяльності й відбиває рівень та структуру потреб,
схильностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, що можуть бути задоволені чи реалізовані в ході трудового процесу. Моральний потенціал визначається багатьма психологічними складовими: рисами
характеру, ціннісною орієнтацією, спрямованістю особистості, трудовою мотивацією. Він перебуває в тісному звязку з трудовою мораллю – комплексом норм поведінки людини в процесі праці, що спирається
на загальне розуміння місця і значення праці в суспільстві, що включає в себе позиції, мотиви й задоволеність учасників трудового процесу. На трудову мораль величезний вплив справляють соціальні й
економічні фактори: виховання та освіта, рівень культури, моральні принципи суспільства, рівень економічного розвитку, ставлення до власності, організаційна культура, осуд і санкції за порушення
трудової дисципліни та багато інших. Моральний потенціал відображає ступінь засвоєння норм трудової моралі і ступінь готовності дотримуватися цих норм у процесі праці.
Нормативно-рольова компонента забезпечує залучення особистості до засвоєння запропонованих соціальних норм та ролей і виконує функцію інтеграції працівника в середовище, координації дій людей у
суспільстві. Особистість засвоює нормативну систему, що існує в суспільстві і визначає бажаний тип працівника. Адаптаційна компонента забезпечує безпосередні контакти й активно-перетворювальні
взаємини із середовищем. Цей рівень трудового потенціалу є активним способом впровадження в середовище, його прийняття і перетворення [3].
Але система трудового потенціалу – це не просто сума компонент, але й звязки, взаємодії, що виникають між ними в процесі залучення особистості до трудового процесу (рис. 2).
Управляючи трудовим потенціалом організації (ТПО), необхідно виходити з того, що НТП веде до циклічного оновлення всіх факторів та елементів виробництва. Управління ТПО за таких умов має на меті
звести до мінімуму частку нереалізованих можливостей робочої сили. Воно повинне ґрунтуватись на дотриманні наступних чотирьох принципів:
а) відповідність ТПО характеру, обєму і складності трудових функцій виробництва;
б) обумовленість структури ТПО матеріально-рисовими факторами виробництва;
в) забезпечення ефективного використання ТПО;
г) створення умов для професійно-кваліфікаційного просування робочих і розширення їх виробничого профілю.
Про повне використання ТПО можна говорити при одночасному врахуванні вимог всіх чотирьох принципів. У цьому випадку створюються умови, які дозволяють здійснювати модернізацію виробництва, не
допускаючи розриву між рівнями техніки, технології і кваліфікації кадрів, та реалізувати всі потенційні можливості працівників 58, с. 591.
Система роботи з формування ТПО включає:
процес комплектування ядра колективу, здатного постійно підтримувати оптимальний рівень ТПО;
створення умов, які б сприяли адаптації працівника на підприємстві, створенню його різноманітних звязків у процесі роботи;
організацію системи професійно-кваліфікційного просування і різностороннього розвитку робітника в системі робочих місць підприємства;
здійснення заходів, що попереджують появу незадоволення у працівника своїм положенням, з метою скорочення плинності кадрів і зменшення тих негативних наслідків, які обумовлені нею.
Підсумком комбінації всіх структурних елементів трудового потенціалу є те, що він стає здатним до реального функціонування.
Функції трудового потенціалу – це його здатність задовольняти потреби особистості та суспільства, обумовлені поділом праці, спеціалізацією і професіоналізацією особистості. До основних функцій
трудового потенціалу належать: виробнича, стабілізації, перетворення, комунікативна, трансляційна і синтезу [45].
Необхідно враховувати, що трудовий потенціал підприємств не є простою арифметичною сумою потенціалів працівників. За умови продуктивної спільної роботи трудовий потенціал підприємства може значно
перевищувати її. Тут спрацьовує синергетичний ефект, повязаний з величезними можливостями групової, спільної роботи, з високим ступенем співробітництва, великою відповідальністю кожного працівника,
його високою організаційною культурою.
Слід виділити 3 групи умов, що обумовлюють ефективність використання трудового потенціалу:
1) рівень розвитку продуктивних сил (матеріально-технічні умови). Ця група умов характеризує технічну структуру виробництва, що відображає ступінь озброєності працівників засобами виробництва і є
одним з найважливіших показників рівня розвитку продуктивних сил суспільства (це виражається через показники фондоозброєності, енергооснащеності);
2) система виробничих відносин (суспільно-економічні умови). Ця група умов характеризується соціальним ладом і сукупністю виробничих відносин. Ринкові відносини сприяють формуванню обєктивних,
якісно нових умов ефективного використання трудового потенціалу. Серед них необхідно виділити різноманіття форм власності. Це викликає суперечності в умовах усуспільнення праці. Зміна форм
власності створює умови для виникнення великої мережі малих підприємств, їх обєднання і банкрутства, що в остаточному підсумку визначає особливості трудових відносин у кооперативному і приватному
підприємствах, у їх працезабезпеченні та працевикористанні;
3) природні. Ця група умов впливає на формування, розподіл і використання трудового потенціалу. До них відносяться: природнокліматичні, історичні, демографічні умови, традиції та звичаї населення.
Оптимізація трудового потенціалу за критерієм ефективності результатів може здійснюватися в наступних напрямках. По-перше, через підвищення рівня трудового потенціалу конкретного працівника і на
цій основі збільшення синергетичного ефекту. По-друге, за рахунок удосконалення всіх стадій відтворення трудового потенціалу всіх рівнів, тому що цього вимагає нова соціально-економічна ситуація,
що склалася в Україні. Слід зауважити, що оптимальність як характеристика трудового потенціалу полягає в одночасному розвитку всіх елементів трудового потенціалу. Якщо розвиток якої-небудь однієї
якості трудового потенціалу не супроводжується відповідним розвитком іншої, то такий процес не оптимальний, тобто оптимальність полягає в динамічному кількісно-якісному узгодженні всіх елементів
трудового потенціалу з потребами виконуваної роботи [51].
Формою розвитку, руху трудового потенціалу є процес відтворення, який передбачає постійне відновлення, повторення або поновлення споживаного (функціонуючого) трудового потенціалу в суспільному
виробництві [25].
На думку багатьох вчених, процес відтворення трудового потенціалу, аналогічно до процесу відтворення суспільного продукту, у своєму русі послідовно проходить фази виробництва, розподілу, обміну та
споживання. Інші вважають, що процес відтворення трудового потенціалу являє собою єдність трьох фаз: формування, розподілу та використання [27]. Доцільно дослідження, відтворення трудового
потенціалу розглядати як 4_фазний процес, який включає: формування трудового потенціалу в певному кількісному та якісному вираженні; розподіл за основними сферами та галузями суспільного
виробництва; обмін та використання (реалізацію) трудового потенціалу відповідно до потреб підприємства.
Використання трудового потенціалу заключна фаза в процесі відтворення. Використання трудового потенціалу тісно повязане з його формуванням і розподілом. Чим більший трудовий потенціал сформований,
тим вища його віддача у фазі використання. Аналогічно, чим раціональніше розподілені трудові ресурси в розрізі окремих підрозділів і колективів, тим значнішим може бути результат, досягнутий від
використання однієї й тієї ж величини сформованого трудового потенціалу. Тому етап використання трудового потенціалу є показником ефективності фаз його формування, розподілу та обміну. Водночас
використання трудового потенціалу здійснює досить активний зворотний вплив на процеси формування, розподілу та обміну, диктує їм свої вимоги, створює нові стимули для їх удосконалення.
З метою підвищення ефективності реалізації трудового потенціалу ключова роль відводиться формам його використання екстенсивній та інтенсивній. Екстенсивна форма передбачає залучення до
господарського обігу його кількісної складової, а інтенсивна характеризується введенням якісної складової трудового потенціалу [46].
Таким чином, використання трудового потенціалу підприємства реалізується за допомогою системи заходів у межах кадрової політики. Вони можуть бути спрямовані на нарощування і розвиток трудового
потенціалу, у чому підприємство значною мірою має бути зацікавленим. Це може бути стабілізація колективу, збільшення «капіталовкладень» у робочу силу, сприяння розвитку персоналу та ін. Можна
задовольнятися існуючим рівнем і всі зусилля спрямовувати на раціональне використання потенціалу шляхом створення умов для розкриття можливостей робочої сили щодо високопродуктивної праці і тим
самим забезпечити віддачу від засобів, витрачених на робочу силу раніше. Не виключений і такий варіант: звільнення зайвої робочої сили, заміна її на більш відповідну за своїми якостями потребам
виробництва, умовам його ефективного функціонування [34].
Процес використання трудового потенціалу повинен базуватися на: виявленні трудового потенціалу індивідів, забезпеченні умов і організації праці, що сприяють більш повній його реалізації;
максимальному впливі на трудову мотивацію і підвищенні ролі стимулів у трудовій діяльності, в тому числі на розширенні матеріальних стимулів; вдосконаленні формальних і неформальних комунікацій
усередині підприємства; підвищенні в індивідів почуття задоволеності працею, скороченні плинності кадрів і досягненні стабільності колективу.
Результати обстеження робітників та службовців французьких компаній [60] свідчать про те, що 66% опитаних зазначають на неможливість цілком реалізувати свої здібності на роботі. Оцінки
американських експертів такі [00]: робітник, не боячись бути звільненим, у середньому використовує 20-25% своїх потенційних можливостей. Однак, на думку опитаних, ця цифра може бути збільшена до
70-80% за умови стимулювання комунікацій, розширення можливостей освітнього і професійного росту, створення передумов для більшого залучення працівників у процес прийняття господарських рішень.
Результати досліджень, проведених на підприємствах країн СНД за період з 1984 по 1994 р., [60] стабільно вказували на те, що переважна частина працюючих (85-95% опитаних) могли б трудитися
більш ефективно. Багато хто з опитаних зазначив, що їх потенціал використовується на 75-80%. Сховані надлишки трудових ресурсів склали 20-25% від числа зайнятих на підприємстві. У повну силу працює
біля третини працівників. В умовах ринкових перетворень на підприємствах України поряд із значним скороченням зайнятості (у середньому на 8% у рік починаючи з 1991 р.) продовжує збільшуватися
надлишок робочої сили. Так, при падінні завантаження виробничих потужностей у середньому на 43% (за період з 1991 по 1995 р.) зайнятість зменшилася на 30%. Якщо в 1992 р. керівники
підприємств оцінювали надлишки робочої сили на рівні 18% чисельності персоналу, а в 1993 р. – 6,7%, то в 1994 р. цей показник зріс до 27,2%, причому кожен шостий керівник відзначав, що
виробництво не постраждало б, якби персонал скоротився вдвічі.
Таким чином, трудовий потенціал являє собою своєрідну призму, крізь яку переломлюються дії різних факторів і умов його використання. Тому успішна реалізація заходів у процесі використання трудового
потенціалу значною мірою залежить від обліку умов і факторів, що визначають даний процес [12]. Отже, під раціональним використанням трудового потенціалу розуміють зростання кінцевих фінансових
результатів при оптимальному за даних умов рівні чисельності працівників і якісному їх складі.
У сучасних економічних умовах в Україні незаперечний пріоритет факторів економічного росту, але в системі управління персоналом перехід до нової парадигми означає орієнтацію на формування і
розвиток трудового потенціалу організації.
Таким чином, основною конструктивною перевагою будь-якої організації, що прагне посилити свої позиції на ринку, є її трудовий потенціал і його (потенціалу), – професійне ядро. Через усе більшу
обмеженість джерел готової кваліфікованої робочої сили і її зростаючої вартості, на перший план кадрової політики вийшла задача розвитку та максимального використання вже існуючого в організації
трудового потенціалу.
Розглядаючи потенціал як здатність ресурсів давати визначені результати і забезпечувати функціонування системи, варто враховувати і виражати в показниках усі фактори, що визначають таку здатність.
Таким чином, основна конструктивна перевага будь-якої організації, що намагається зміцнити свої позиції на ринку, – її трудовий потенціал, пошук шляхів активізації якого і врахування психологічних
особливостей персоналу стають одними з основних факторів підвищення ефективності діяльності підприємства.
2. Чинники, що впливають на трудовий потенціал, та його характеристики
Тривалість та успішність ринкових перетворень багато в чому визначається роллю людини, її трудовими здібностями та можливостями, їх реалізацією як головної продуктивної сили суспільства. Тільки за
цих умов можливо економіко-соціальне зростання та підвищення добробуту в цілому. Отже, ефективність нової господарської системи залежить не тільки від наявності та раціонального використання
природних багатств, але й від того, яке місце займає людина у процесі виробництва: або вона є придатком машини, або розглядається як головна ланка цього процесу. Так чи інакше, ефективність
будь-якого процесу залежить від того, наскільки розвинутий, затребуваний та реалізований трудовий потенціал людини з урахуванням його розширеного відтворення. Таким чином, забезпечення розширеного
відтворення трудового потенціалу сьогодні – це не тільки засіб та умова розвитку суспільного виробництва, але й пріоритетна мета якісного поліпшення сучасної української економіки. Реалізація цієї
мети можлива лише за умови реформування управління, зокрема трудовим потенціалом, процесом його відтворення, використання, примноження, що стає необхідним елементом регулювання
соціально-економічних відносин у суспільстві.
Вивчення здібностей та можливостей людини є визначальним при обґрунтуванні цілей та перспективних напрямів розвитку суспільства. Запропонований на державному рівні перехід до інноваційного розвитку
країни припускає, що головну роль відіграватимуть якісні чинники економічного зростання при максимальному використанні трудового потенціалу суспільства. Таким чином, вивчення питань, що стосуються
ефективності використання трудового потенціалу, складових частин та чинників, що обумовлюють його стан та розвиток, сьогодні набувають все більшої актуальності.
Трудовий потенціал можна розглядати як в територіальному аспекті (країна, місто, район, село), так і в галузевому (народне господарство, галузь, комплекс, комплекс галузей (АПК), підприємство,
працівник). Кожен аспект має певні особливості, що потребує окремого розгляду.
Щодо агропромислового комплексу, то його трудовий потенціал має складну будову, включаючи в себе трудовий потенціал сільськогосподарського виробництва, трудовий потенціал виробництв, зайнятих
переробкою сільськогосподарської продукції, трудовий потенціал агросервісу і галузей, спеціалізованих на виробництві засобів виробництва для сільського господарства.
Найбільший інтерес викликає трудовий потенціал сільськогосподарського виробництва, а саме трудовий потенціал основної його ланки – сільськогосподарських підприємств. Трудовий потенціал
сільськогосподарського підприємства – це трудові можливості цього підприємства, наявні в даний час і передбачувані на перспективу, що сформовані і формуються у певних виробничих відносинах та
умовах відтворення і характеризуються певною сукупністю кількісних і якісних ознак, а також можливостей віддачі сільськогосподарської продукції при даному рівні науки, фондоозброєності і
продуктивності праці [37, с. 73].
Трудовий потенціал, з одного боку, необхідно розглядати як складну відкриту систему, на стан та розвиток якої впливає безліч чинників. З іншого боку, у системі «трудовий потенціал» звязок між
компонентами настільки щільний, що зміна одних викликає зміну інших. Кожна з компонент трудового потенціалу утворює окрему систему із своїм входом та вихо дом. В результаті визначення компонент трудового потенціалу утворюються передумови структурного його представлення для удосконалення управління ним. Головне завдання управління трудовим потенціалом
складається у тому, щоб найповніше урахувати особливості його розвитку у відповідності із вимогами критеріїв ефективності суспільного розвитку. Тому, перш ніж виявляти вплив певних чинників на
трудовий потенціал, необхідно визначити склад та становище його складових компонент.
Виходячи з того, що трудовий потенціал – це «узагальнююча характеристика кількості, якості та міри сукупної здатності до праці, які є у індивідууму, групи, працездатного населення при даному рівні
розвитку економіки, науки та техніки, освіти та ін.» [17], визначимо систему показників трудового потенціалу, які умовно можна розділити на дві групи: кількісні та якісні (рис. 1).
Рис. 1. Система показників трудового потенціалу підприємства
Кількісні показники трудового потенціалу суспільства можуть бути представлені наступним чином [18, с. 139]:
1) чисельність працездатного населення в даний період часу в працездатному та непрацездатному віці:
а) чисельність населення, зайнятого у виробництві;
б) чисельність незайнятого населення, але яке ефективно шукає роботу;
в) чисельність населення, що знаходиться на навчанні, тривалому лікуванні;
2) потенційні демографічні можливості (за рахунок міграції, природного приросту населення тощо);
3) запас праці на даний період і на перспективу.
На рівні підприємства система кількісних показників представлена:
1) чисельністю працівників підприємства, які є в наявності в конкретний період часу. У нестабільних ринкових умовах представляється дуже важливим забезпечити повну завантаженість робочих місць
підприємства працівниками, закріпити останніх на підприємстві на тривалий період часу, здійснити правильне розміщення кадрів усередині структурних підрозділів підприємства;
2) статевовіковою структурою працівників;
3) регламентованою тривалістю робочого часу;
4) сукупними витратами на формування трудового потенціалу;
5) збалансованістю робочих місць і працівників на підприємстві та ін.
Розглянемо якісні показники трудового потенціалу підприємства, що містять певні складові.
Психофізіологічний потенціал (здоровя, здібності та ін.). Психофізіологічний потенціал характеризується фізичними можливостями людини, станом її здоровя і працездатності, що знаходить відображення
в показниках росту, ваги, сили рук, захворюваності тощо. Психофізіологічний потенціал припускає доповнення елементів характеристик показниками середньої тривалості життя населення та більшою мірою
залежить від генотипу людини, її вроджених здібностей і властивостей. Однак він змінюється під впливом умов соціалізації особистості: навчання, виховання, способу життя і праці, а також «роботи над
собою» – свідомого вдосконалення своїх можливостей, зміцнення здоровя, підвищення витривалості організму. Загалом, розвиток трудового потенціалу підприємства, його психофізичний стан багато в чому
залежать від стану здоровя його працівників. Економічна та соціальна політика повинні бути спрямовані на створення умов для поліпшення психофізичної компоненти через фізичний і духовний розвиток
персоналу.
Інтелектуальний потенціал виконує функцію забезпечення праці, адекватної вимогам виробництва, реалізації особистості, знаходження нею соціального статусу і забезпечення особистих потреб у
результаті трудової взаємодії.
Інтелектуальний потенціал відіграє особливу роль у трудовому потенціалі як окремого працівника, так і колективу, підприємства, суспільства і визначається, насамперед, природними розумовими
здібностями людини, нестереотипним, глибоким мисленням, вибірковістю, талантом, сприйнятливістю до швидкого удосконалення. Важливим елементом інтелектуального потенціалу є як загальна, так і
професійна освіта, їх відповідність індивідуальним здібностям і потребам суспільного виробництва. Елементом інтелектуального творчого потенціалу можна вважати рівень мотивації працівника в
отриманні знань, рівень досягнення поставленої мети. Можна провести розмежувальну лінію між інтелектуальним потенціалом людини та інтелектуальним потенціалом підприємства (рис. 2). Але тільки
при їх органічному поєднанні можливо нарощення сукупного інтелектуального потенціалу.
Інтелектуальний потенціал (освіта, компютерне забезпечення, системи звязку, система науки, Інтернет, бази даних), механізми його перетворення на інтелектуальний капітал та ефективність використання
цього капіталу забезпечить не копіювання розвинутих країн, що неефективно, а випереджувальний розвиток як єдино виправданий курс. Державна стратегія соціально-економічного розвитку повинна
спрямовуватись на нагромадження інтелектуального потенціалу. Це означає, що важливо раціонально використовувати всю суму знань, досвіду, професійної підготовки та інтуїції всіх працівників
підприємства, всі напрацьовані людські звязки, інформацію у вигляді інтелектуальної власності [53].
Рис. 2. Склад інтелектуального потенціалу підприємства
Важливою умовою реалізації інтелектуального потенціалу особистості є високий рівень мотивації, спрямованої на вирішення проблем, а також створення умов для творчої діяльності. Інтелектуальний
потенціал особистості – економічний фактор найвищої цінності й надзвичайної крихкості. Він дуже чутливий до коливань психічних станів працівника.
Мотиваційний потенціал – найважливіша складова трудового потенціалу, що значно впливає на інші його елементи. Від ступеня реалізації цієї компоненти багато в чому залежить ефективність використання
трудового потенціалу в цілому. Мотиваційна компонента формується під впливом зовнішніх і внутрішніх стимулів трудової діяльності і відбиває рівень та структуру потреб, схильностей, інтересів,
ціннісних орієнтацій, що можуть бути задоволені чи реалізовані в ході трудового процесу.
Соціально-психологічний потенціал має складну структуру (рис. 3), сутнісним елементом якої виступають психологічні характеристики людини (тип темпераменту, уваги, мислення тощо). Ця компонента
залежить тільки від природних особливостей людини з урахуванням рівня її соціалізації.
Рис. 3. Структура соціально-психологічного потенціалу підприємства
Соціально-психологічний потенціал включає потрібнісний елемент (потреба у причетності до певної групи людей, потреба у праці). Потреба в праці формується під впливом матеріально-технічних факторів,
рівня освіти, кваліфікації і характеру професії. Потреба в праці складається з ряду моментів, до яких відносяться, наприклад, вимоги до параметрів самих працівників, робочих місць, їх
територіальному розміщенню, оплати й організації праці та ін. Це стосується і потреби в розвитку соціальної інфраструктури, інформації. Головним моментом є посилення якісних елементів і розширення
їхнього спектра. Так, у даний час працівник вимагає не тільки підвищення рівня заробітної плати, але й поліпшення умов праці, не тільки поліпшення житлових умов, але і надання дітям місця в
дошкільних установах.
Значне місце посідають також етнокультурні, трудові, виробничі традиції попередніх поколінь.
Важливою складовою потенціалу є соціально-екологічні особливості підприємства, регіону, держави. На екологічний аспект соціально-економічної потреби трудового потенціалу варто звернути особливу
увагу, тому що це одне з першочергових питань сучасного суспільства.
Нормативно-рольовий потенціал забезпечує залучення особистості до засвоєння запропонованих соціальних норм та ролей і виконує функцію інтеграції працівника в середовище, координації дій людей у
суспільстві. Цей потенціал визначається як процес, за допомогою якого індивід відбирає, організує й інтерпретує інформацію, що надходить, для створення значимої картини навколишнього середовища.
Трансформаційні процеси обумовлюють формування нової системи цінностей у країні: приватна власність, широка реалізація прав і свобод, виконання яких залежить від менталітету працівника, тобто
сприйняття трансформаційних процесів населенням кожного конкретного регіону і країни в цілому. У свою чергу, ступінь, характер, інтенсивність і адекватність сприйняття населенням регіону
економічних реформ залежить від етнокультурних, національних, трудових і виробничих традицій попередніх поколінь, специфічних умов побуту.
Нормативно-рольовий потенціал також характеризує культурні цінності – значимий фактор реакції населення на нові орієнтири (елементи) економічної системи господарювання. Кожній групі людей (колектив
підприємства, регіон, держава) притаманний свій набір цінностей і їхні пріоритети. Так, наприклад, якщо в основі цінностей певної сукупності людей лежить колективна діяльність, то, проголошення
приватної власності на засоби виробництва буде сприйнято як неадекватне, і здебільшого вони будуть прагнути до колективних форм господарювання, на відміну від індивідуальних.
Адаптаційний потенціал (активність, творчий потенціал, мобільність) забезпечує безпосередні контакти і взаємини з зовнішнім середовищем, сприйняття і перетворення останньої, а також зміну
внутрішніх елементів трудового потенціалу під впливом зовнішніх факторів. Адаптація виступає як двосторонній процес, що полягає в тому, що працездатний індивід не тільки пристосовується до певного
середовища, але і пристосовує його до себе. З огляду на той факт, що зовнішнє середовище в нових умовах господарювання є непередбачуваним та малоконтрольованим (змінюється зміст професійних
функцій, знання та інформація стають рушійною силою НТП), значення адаптаційного потенціалу є особливо значимим.
Щоб ефективно використовувати трудовий потенціал, усі компоненти його системи повинні бути організовані, інтегровані, взаємоузгодженні. Але, з іншого боку, компоненти трудового потенціалу утворюють
окремі підсистеми – кожна має свою структуру та особливості. Таким чином, виявлення якісних характеристик трудового потенціалу дозволяє найбільш повно сформувати уявлення про систему його
компонентів, регулювати і розвивати його в заданому напрямі.
Якісна визначеність трудового потенціалу формується в залежності від потреб виробництва, конюнктури ринку праці, системи соціально-економічних відносин. Україна завжди відзначалася високою якістю
трудового потенціалу з точки зору професійно-освітнього, кваліфікаційного та інтелектуального рівня робочої сили. В нових економічних умовах у звязку з вивільненням та трансформуванням надлишку
висококваліфікованої робочої сили відбуваються стихійні явища, що ведуть до якісних змін у структурі трудових ресурсів. Управління ефективним використанням трудового потенціалу поєднується з
функціонуванням різних форм власності, забезпеченням економічної зацікавленості в результатах праці та існуванням безробіття.
Система якості трудового потенціалу – це не просто сума компонент, але й звязки, взаємодії, що виникають між ними в процесі залучення особистості до трудового процесу, тому потрібно враховувати і
їх взаємопроникнення.
Переходячи від трудового потенціалу працівника до характеристики трудового потенціалу підприємства, необхідно враховувати, що останній не є простою арифметичною сумою потенціалів працівників. За
умови продуктивної спільної роботи трудовий потенціал підприємства може значно перевищувати її. Тут спрацьовує синергитичний ефект, повязаний з величезними можливостями групової, спільної роботи, з
високим ступенем співробітництва, великою відповідальністю кожного працівника, його високою організаційною культурою [40, с. 20].
Система показників трудового потенціалу може бути доповнена або дещо змінена в залежності від обєкту дослідження (окремої людини, підприємства, регіону, держави), але принципова схема складових
залишається незмінною. Щодо чинників, які визначають стан, розвиток та відтворення трудового потенціалу, то вони мають різний рівень впливу в залежності від внутрішньої структури трудового
потенціалу та особливостей його застосування.
Насамперед визначимо етимологію слова «чинник». Під чинником розуміють «умову, рушійну силу, причину будь-якого процесу, що визначає його характер або одну з основних рис» [14]. Отже, стосовно до
чинників трудового потенціалу, можна говорити, що це умова, причина зміни вихідного стану, яка визначає його подальший розвиток.
Кількість факторів, що впливають на трудову активність працівників підприємства, велика, тому доцільно їх класифікувати за наступними ознаками (табл. 3).
Таблиця 3. Фактори, які впливають на трудову активність працівників
Класифікаційна ознака
Класи факторів
1. Джерело утворення
зовнішні (фактори навколишньої середовища);
внутрішні (фактори внутрішнього середовища підприємства);
внутрішньоструктурні (фактори структури трудового потенціалу)
2. Природа походження
мотиваційні;
організаційно-управлінські;
якісні;
соціально-психологічні;
науково-технічні І техніко-технологічні;
економічні
3. Ранг відповідно до внеску в підвищення працевіддачі працівників підприємства
вирішальні;
другорядні
Найбільший інтерес в ході виявлення ступеня впливу факторів на використання трудового потенціалу становить ранжирування факторів, оскільки розташувати фактори за ранжиром відповідно до їх внеску в
зростання працевіддачі вкрай складно через відсутність чітких оцінок частки кожного фактора.
На думку автора вирішальну роль у підвищенні трудової активності відіграє матеріальна та фінансова зацікавленість колективів і окремих працівників у підвищенні працевіддачі. Цей фактор на сьогодні
є головним, оскільки засоби й умови праці надають широкі можливості для зростання його продуктивності. Використання цих можливостей залежить від бажання трудових колективів і кожного працівника.
Доти, поки різні форми і методи збудження зацікавленості в підвищенні працевіддачі не спрацьовують, кардинальних зрушень у підвищенні трудової активності працівників очікувати не доводиться. Тому
важливим завданням на підприємстві є формування системи особистих мотиваційних інтересів працівників.
До другої за значимістю групи факторів слід віднести організаційно-управлінський фактор, що відбиває ступінь організаційної досконалості суспільного виробництва в цілому і трудових процесів
зокрема. Рівень організації, види організаційних структур, обґрунтованість і збалансованість планів і програм, узгодженість трудового потенціалу і його використання з основними фондами,
матеріальними ресурсами належать до числа вирішальних умов раціонального, продуктивного використання праці. Водночас при динамічності трансформаційних процесів, коли підприємства не тільки
перебувають в умовах жорстких фінансових обмежень, але й зазнають постійного тиску з боку конкурентів, значну роль відіграє управлінський фактор, оскільки оптимізація управлінських процесів
допомагає більш успішно використовувати працівників, а отже, й отримувати прибуток, значно вищий від середнього в галузі.
Варто зазначити, що в реальному житті, як і раніше, існує значний розрив між потенціалом працівників і ступенем управління ним. Наступне місце необхідно відвести технічному рівню засобів праці,
технічна озброєності, фондоозброєності праці. Оснащеність працівників засобами праці й ступінь відповідності техніки та устаткування рівню науково-технічного прогресу, безперечно, впливають на
продуктивність праці працівників підприємства. Цей важливий фактор посідає третє місце тільки тому, що при низькому рівні організованості та неефективному управлінні трудовим потенціалом
підприємства навіть наявність прогресивних засобів праці не сприятиме зростанню працевіддачі. Поряд з технічним рівнем виробництва на підвищення використання трудового потенціалу впливає його
технологічний рівень, технологічна досконалість виробничих процесів. Застосування працезберігаючих технологій могутнє джерело скорочення працевтрат. Тому інтегральним фактором, що визначає
ефективність використання трудового потенціалу підприємства, можна вважати науково-технічний і техніко-технологічний рівні виробництва. Ці фактори повязані з рівнем розвитку і ступенем використання
засобів виробництва. До них можна віднести: використання ефективних технологій, що здатні за короткий термін перетворити фактори виробництва і продукт праці, тобто оптимізувати виробництво і звести
до мінімуму трудові витрати; прискорене відновлення продукції та її технічне обслуговування як у процесі виробництва, так і після виходу її на ринок, що забезпечує високий попит і
конкурентоспроможність підприємства і його працівників; використання ринку науково-технічних знань; створення банку інформаційних потоків щодо сучасних технологій і сучасного устаткування.
Істотно впливає на підвищення використання трудового потенціалу його якісний рівень. При низьких якісних характеристиках працівників підприємства не тільки не спрацьовує фактор високого
техніко-технологічного та організаційного рівнів виробництва, але й сповільнюється дія фактора зацікавленості.
Значну роль також відіграє економічний фактор. Економічні фактори повязані з впливом економічних форм і методів управління процесами використання трудового потенціалу. Дані фактори включають:
раціоналізацію поділу праці у максимальному ступені, що відповідає потребам виробництва, кінцевим результатам і здібностям працівників; уведення гнучких режимів праці; використання різних систем
оплати праці, що відповідають ринковим критеріям; скорочення втрат робочого часу за рахунок раціональної організації робочих місць, ефективного їх обліку; взаємозвязок оплати праці та кінцевих
економічних результатів підприємства; систематичні маркетингові дослідження ринків робочої сили; створення умов для внутрішнього ринку праці.
Ще одна група факторів, на які також варто звернути увагу, це соціально-психологічні фактори, такі, як: створення умов для зростання стійких взаємозвязків у трудових колективах; стійкий
соціально-психологічний клімат; удосконалення системи «соціальної підтримки» працівників. У якості останнього фактора автором було виділено нормативно-правовий, який являє собою законодавчу базу,
що встановлює рівень привабливості господарювання та зайнятості й забезпечує свободу щодо участі, місця та режиму зайнятості [60].
При розгляді питань, повязаних з використанням трудового потенціалу підприємства, видається доцільним зупинитися на конкретних шляхах реалізації наявних тут можливостей. Підвищення освітнього і
кваліфікаційного рівня працівників стає важливим фактором зростання продуктивності праці. Додаткове залучення у виробництво працівників (але з більш високим рівнем кваліфікації) може забезпечити
значне зростання продуктивності праці за рахунок кваліфікації і значною мірою сприятиме звільненню працівників. За цих умов необхідними кроками є: поліпшення планування і прогнозування
професійно-кваліфікаційної структури трудового потенціалу, повне використання кваліфікації працівників, а також підвищення стимулювання підвищення їхньої кваліфікації.
Вивчення наукових поглядів деяких вчених-економістів [8, 9, 14, 16, 17, 22, 23], а також особистий досвід розглядання цього питання дозволяє систематизувати фактори, що впливають на трудовий
потенціал працівника (рис. 6). Виявлені чинники можна обєднати у декілька груп: демографічний; економічний; екологічний; соціально-культурний; професійно-кваліфікаційний.
Виявлення основних чинників трудового потенціалу, рівня їхнього впливу дозволяють найбільш чітко сформувати шляхи підвищення його якості, регулювати та розвивати в заданому напрямі, а також
розробити інструментарій оцінки трудового потенціалу, тобто науково обґрунтованої системи показників і способів їхнього фіксування
Використана література
1. Указ Президента України «Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року». http: // www.kuchma.gov.ua.
2. Беляцкий Н.П. Кадровый потенциал организаторов производства. – Мн., 2000. – 215 с.
3. Беляцкий Н.П. Управление персоналом: Учеб. пособие. – Мн., 2003. – 352 с.
4. Богиня Д.П. Управління потенціалом підприємства. – К., 2002. – 258 с.
5. Бондарчук Р. Современная концепция управления кадрами предприятия в условиях рыночной экономики. // Менеджмент в России и зарубежем. -2002. – №5. – С. 111-115.
6. Бушман И.В. Трудовые ресурсы в экономике России и Запада. – М.: Эпицентр, 1998. – 190 с.
7. Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой работе. – М.: Юристь, 1998. – 257 с.
8. Видяпина В.И. Трудовой потенциал организации: понятие и структура. http://lib.vvsu.ru/books/Bakalavr02/page0150.asp Бакалавр экономики (Хрестоматия) Т.2
9. Волгин А.П. Управление персоналом в условиях рыночной экономики: Опыт ФРГ. – М.: Дело, 1999. – 247 с.
10. Грищенко Л.В. Качество труда: факторы роста. – Х.: ООО «Основа», 2000. – 148 с.
11. Грішнова О.А. Людський капітал України: сучасний стан та динаміка змін // Проблеми формування ринкової економіки: Між від. наук. зб. Спец. вип. Управління трудовими ресурсами:
проблеми теорії та практики. – К.: КНЕУ. – 2001. – с. 71 – 80.
12. Дудар Т. Роль кадрового потенціалу у забезпеченні ефективного менеджменту в аграрній сфері // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2002. – Випуск 6. – с. 7 – 10.
13. Дулуб Л.Н. Соціально-економічна сутність категорії «трудовий потенціал». // Економіка розвитку. – 2003. – №3 (27). – С. 99-102.
14. Економічна енциклопедія: у трьох томах. Т. 3 / Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 952 с.
15. Жиляєм Б. І. Інвестиції в людський капітал України. // Проблеми науки. – 2002. – №6. – С. 116-123.
16. Жовнір Н.М. Управління трудовим потенціалом полтавського регіону і критерії оцінки його ефективності // Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції «економіка підприємства:
проблеми теорй та практики». Том II. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 28-29
17. Золотогоров В.Г. Экономика: Энциклопедический словарь. – Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2003. – 720 с.
18. Иванова В.Ф., Фриш Н.П. Трудовой коллектив как социальная форма реализации человеческого фактора. – М.: Знание, 2000. – 214 с.
19. Кравцова Т.О. Організація управління персоналом. – Х.: ХДЕУ, 2003. – 23 с.
20. Крушельницька О.В., Мельник Д.П. Управління персоналом. – К.: «Ін Юре», 2003. – 301 с.
21. Кунц Г. Управление: системный ситуационный анализ управленческих функций. – М., 1991. – 213 с.
22. Лаврин С.Ю. Особенности социально-трудовых отношений при переходе к рынку. // Управление компанией. – 2003. – №3. – С. 23-28.
23. Лизунець А.Г. Система моніторингу трудового потенціалу промислового підприємства // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2002. – №4. – ч. 2. – с. 256 – 259.
24. Лошенюк І.Р. Проблеми формування ефективного кадрового потенціалу керівників підприємств торгівлі // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2004».
Том 13. Управління трудовими ресурсами. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – c. 59-62
25. Мак О.Р. Кадровий потенціал як основний елемент механізму управління сучасним підприємством // Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції «економіка підприємства:
проблеми теорії та практики». Том II. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 34-36
26. Михайлова Л. І. Економічні основи формування людського капіталу в АПК. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2003. – 326 с.
27. Нагорская М.Н. Формирование и использование потенциала управленческого персонала в рыночных условиях // Экономика и управление. – 2003. – №1. – с. 7 – 13.
28. Одегов Ю.Г., Бычин В.Б., Андреев К.Л. Трудовой потенціал предприятия: пути эффективного использования. – Саратов: Изд-во Сарат. Ун-та, 1991. Часть 1. – 176 с.
29. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений/ Российская академия наук. Институт русского языка им. В.В. Виноградова. –
4_е изд., дополненное. – М.: ООО «ИТИ технологии», 2003. – 944 с.
30. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 224 с.
31. Остапенко Ю.М. Економика и социология труда в вопросах и ответах: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 199 с.
32. Пилипенко С.М., Пилипенко А.А. Економіка праці. Навчальний посібник. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2002. – с. 40-45
33. Пилипів М. І. Трудовий потенціал, перспективи його розвитку. // Регіональна економіка. – 2001. – №7. – С. 212-216.
34. Ревва А.Н. К вопросу использования трудового потенциала в период перехода к рыночным отношениям // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: Сб. научн. тр.
/ НАН Украины. Ин-т экономики промышленности; Редкол.: А.И. Амоша (отв. ред.) и др. – Донецк, 1997. – с. 134 – 137.
35. Рубан О.В. Особливості розвитку людського капіталу в умовах перехідної економіки // Вісник СумДУ. – 2002. – №10 (43). – 172 – 179 с.
36. Рудченко О., Пономарьова О. Підвищення ефективності використання трудового потенціалу на підприємствах різних форм власності в умовах роздержавлення // Україна: аспекти праці. –
20023. – №1. – 35 – 39.
37. Саєнко М. Трудовий потенціал: основні визначення і некоректні формулювання // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2002. – Випуск 6. – с. 71 – 76.
38. Саєнко М., Палюх М. Трудовий потенціал як складна соціально-економічна система // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія:
економіка. – 2002. – №8. – с. 137 – 143.
39. Самойленко С.М. Сутність кадрового потенціалу та його роль щодо розвитку підприємства // Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції «економіка підприємства: проблеми
теорй та практики». Том I. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 108-110
40. Синица Т.В. Формування та використання трудового потенціалу промислового підприємства. – Х.: ХДЕУ, 2004. – 21 с.
41. Синиця Т.В. Формування та використання трудового потенціалу промислового підприємства // Рукопис дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. – Х., 2004.
– 179 с.
42. Синиця Т.В. Формування процесних команд при проведенні решжишринга процесу використання трудового потенціалу підприємства // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної
конференції «Наука і освіта 2004». Том 3. Управління трудовими ресурсами. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – с. 93-94.
43. Сич Є.М., Шишкіна О.В. Трудовий потенціал у перехідній економіці регіону // Вісник Чернігівського технологічного інституту. Збірник. – Чернігів: ЧТІ. – 1998. – №5. – Серія
«Економіка». – ч. 120 – 127.
44. Стукне Т.Ю. К вопросу об управлении трудом Вестник Омского университета, 1997, Вып. 3. С. 90-93.
45. Точенов И.В. К вопросу об оценке кадрового потенциала предприятия // Вісник Донбаської державної академії будівництва і архітектури. – 1999. – Вип. 5 (19). – с. 69 – 71.
46. Україна 2002 // Відповідальний за випуск П.П. Забродський. Державний комітет статистики. – К.: Держкомстат України. – 26 с.
47. Умерова С.Е. Трудовий потенціал як одна из основних економічних характеристик регіону // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2004». Том 13.
Управління трудовими ресурсами. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – с. 99-101
48. Федоркина Т.М. Пофазний аналіз відтворення трудового потенціалу регіону // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2002. – №2. – ч. 1. – с. 35 – 38.
49. Фиглин Л. Трудовой потенциал: проблема старения http://www.pmuc.ru/jornal/number9/figlin.shtml Журнал «Человеческие ресурсы»
50. Хлопова Т. Именно от его состояния зависит ее благополучие. Служба Кадров №2 2003
51. Хучек М. стратегия управления трудовым потенциалом предприятия. – М., 2003. – 253 с.
52. Цапок С., Моджак Л. Народонаселення – головна передумова становлення трудового потенціалу суспільства // Регіональна економіка. – 2002. – №2. – с. 29 – 38.
53. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. – К.: Видавництво «Логос». – 2003. 631 с.
54. Шамилева Л.Л. Демо-экономические условия формирования трудового потенциала региона // Економіка промисловості. – 2001. – №1. – с. 109 – 114.
55. Шаталова Н.И. Трудовой потенциал работника: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003 – 399 с.