Туризм, як багатогранне суспільне явище: сутність, державне регулювання, види послуг

Тема 1. Туризм як багатограннне суспільне явище. Основні поняття,функції та форми організації
1.1 Сучасніпідходи до визначення туризму
У сучасному світітуризм – це багатогранне явище, тісно пов’язане з економікою, історією,географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками.Однак жодна з них не може повністю і вичерпно характеризувати його як об’єктвласних досліджень, жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не взмозі самостійно розв’язати комплекс його проблем.
Існує багатопоглядів на туризм як на галузь господарства, на міжгалузевий комплекс аборинок, де туристське підприємство з продукції різних галузей формує туристськийпродукт.
Туризм як окремийвипадок подорожі має власні понятійно -термінологічні обмеження та характеристики.Одне з перших і найбільш точних визначень туризму, яке в своїй основі йсьогодні використовується для найбільш суттєвих характеристик, що відрізняютьйого від інших видів діяльності, було сформульоване професорами Бернськогоуніверситету (Швейцарія) Хунзикером і Крапфом і пізніше було прийнятеМіжнародною асоціацією наукових експертів з туризму. Ці вчені визначили туризмяк ряд явищ і взаємовідносин, які виникають в результаті подорожування людей дотих пір, поки це не приводить до постійного перебування і отримання будь-якоївигоди. Таке визначення не стосується екскурсій, не пов’язаних з ночівлею,а також ділових подорожей, які передбачають отримання доходу, навіть якщо йогоотримують не в країні перебування. З часом базова концепція туризмурозширилася.
В сучасній науковійлітературі описано багато підходів до визначення поняття “туризм”. За різнимиознаками ці підходи можна об’єднати в декілька груп:
Ø туризм як особлива форма пересування людей за маршрутом зметою відвідування конкретного об’єкта або задоволення своїх інтересів таповернення на постійне місце проживання. Поняття “туризм” почало формуватися зпочатком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метоюзмістовного проведення дозвілля;
Ø туризм як рух (переміщення) людей, перебування за межамипостійного місця проживання та тимчасове перебування на об’єкті зацікавлення.Рух є невід’ємною потребою організму, тому людині завжди було властивеподорожування;
Ø туризм якформа розвитку особистості, яка реалізується через його соціально-гуманітарніфункції (виховну, навчальну, оздоровчу та спортивну);
Ø туризм якформа організації відпочинку, проведення дозвілля;
Ø туризм якгалузь господарства пов’язана з обслуговуванням людей, які тимчасовознаходяться поза межами постійного місця проживання;
Ø туризм яксегмент ринку, на якому сходяться підприємства галузей господарства таких яктранспорту, харчування, готельного господарства, культури, торгівлі тощо;
Ø туризм як явище, яке виходить за межі традиційних уявлень,які асоціюються виключно з відпочинком.
Цілий ряд вченихрозглядають туризм передусім як форму міграції населення; під туризмом прийняторозуміти одну з форм міграції населення, що характеризується тимчасовим йогопереміщенням з одного району країни до іншого, або з однієї країни до іншої;під туризмом розуміють всі види пересування, не пов’язані зі зміною місцяпроживання і роботи.
Вчені-правознавцідодають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема міжнародний яксистему подорожей, що здійснюється на підставі міжнародних угод з урахуваннямдіючих міжнародних звичаїв.
Туризмрозглядається і як форма розумового та фізичного виховання, що реалізуєтьсячерез соціально-гуманітарні функції: виховну – формування почуття колективізму,моральних та естетичних якостей; освітню – закріплення та розширення знань зкраєзнавства та країнознавства, природознавства, топографії, історії,знайомство з культурою та традиціями країн і народів світу; оздоровчу –дотримання оптимального режиму навантажень, використання сприятливого впливуприродних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та суспільноїгігієни, розвиток адаптаційних можливостей, підтримка організму на достатньовисокому рівні фізичної підготовки; спортивну – створення бази загальноїфізичної підготовки, спеціальна підготовка з туристської техніки, досягненнямаксимальних результатів у туризмі.
Під туризмомрозуміють популярну форму організації відпочинку, проведення дозвілля. Частотуризм розглядається як різновид рекреації, активний відпочинок, під час якоговідновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними,спортивними й культурно-розважальними цілями розширеного відтворення силлюдини.
У більшостівизначень знаходить місце соціокультурна функція туризму: туризм – це система йформа використання вільного часу і за допомогою сфери послуг у подорожах, щопоєднує відпочинок зі зміцненням здоров’я людини, підвищенням її загальноїкультури і освіти і справляє на неї виховний вплив, ефективний засіб пізнання,підвищення культурного рівня особистості.
Манільськадекларація світового туризму (Філіппіни, 1980 р.) визначає його як один з видівактивного відпочинку, що являє собою подорож, яка здійснюється з метою пізнаннятих чи інших районів, нових країн і поєднується в ряді країн з елементамиспорту. Крім того, туризм розглядається як діяльність, що має важливе значенняв житті народів з огляду на безпосередній вплив на соціальну, культурну,освітню та економічну області життя держав та їх міжнародні відносини.
ОрганізаціяОб’єднаних Націй визначає туризм як активний відпочинок, що впливає назміцнення здоров’я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з її пересуванням замежами постійного місця проживання. Туризм висвітлюється і як вид подорожі, щоздійснюється для відпочинку, освітніх, ділових, любительських таспеціалізованих цілей.
Вчені-економістирозглядають туризм як галузь економіки нематеріальної сфери (індустрія туризму)з обслуговування людей, що знаходяться поза місцем постійного проживання; яксуспільно-організовану економічну діяльність, спрямовану на виробництво товаріві послуг для задоволення потреб людей, що знаходяться за межами постійногомісця проживання. До таких визначень належать і ті, що характеризують туризм яквид споживання, вид зовнішньої торгівлі, експорт інформації і вражень. Найбільшзагальним у ряді економічних характеристик туризму є визначення російськоговченого В.І. Азара, який визначає туризм як велику економічну систему зрізноманітними зв’язками між окремими елементами в рамках як народногогосподарства окремої країни, так і зв’язків національної економіки зі світовимгосподарством у цілому. Вважається, що туризм як економічне явище охоплює попит(турист), пропозицію (туристська індустрія) і туристський продукт, на якийспрямовано інтерес туриста. Крім того, туризм розглядається як сегментсвітового ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузейгосподарства (транспорт, ресторанне господарство, готельне господарство,культура, торгівля тощо) з метою пропозиції своєї продукції та послугтуроператорам – підприємствам з формування, просування та реалізаціїтуристського продукту. Туризм можна визначити як сукупність явищ та взаємнихвідношень, що виникають при взаємодії туристів, постачальників(виробників), органів влади та місцевого населення в процесі туристичноїдіяльності
Найбільшуніверсальне, уніфіковане визначення туризму використовується в йогостатистиці. Згідно з цим визначенням, туризмом вважається діяльність осіб,які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайногосередовища протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метоювідпочинку, діловими та іншими цілями.
Це визначення,прийняте Всесвітньою туристською організацією, використовується в усіхкраїнах-членах ВТО, в тому числі в Україні. У Законі України “Про туризм”записано: “Туризм – тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання зоздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без заняття оплачуваноюдіяльністю”.
1.2 Основніпоняття і терміни у туризмі
Важливе значення має розуміння різниці між поняттями «подорожуючий»,«відвідувач», «турист» та «екскурсант»
Подорожуючий –будь-яка особа, яка здійснює подорож за межі середовища свого постійногопроживання незалежно від мети подорожі та транспортного засобу, щовикористовується.
Згідно визначенняВТО, відвідувач – це особа, яка здійснює подорож в будь-яке місце, щознаходиться поза межами звичного середовища перебування, на термін, не більше12 місяців підряд, без зайняття оплачуваною діяльністю з джерел відвідуваноїкраїни з будь-якою метою.
Це визначенняохоплює дві категорії:
1) туристи –відвідувачі, які здійснюють не менш ніж одну ночівлю в колективних абоіндивідуальних засобах розміщення відвідуваної країни з будь-якою метою, крімзайняття оплачуваною діяльністю. Туристами також вважають екіпажі літаків тасуден, які прибувають в країну та використовують засоби розміщення країниперебування;
2) одноденнівідвідувачі (екскурсанти) – відвідувачі, які не здійснюють ночівлі в країніперебування. До них відносять: пасажирів круїзних суден, які ночують на борту,незалежно від часу зупинки; особи, що здійснюють подорож протягом одного дня;екіпажі, які залишаються в країні на один день для відпочинку, але не ночують;власники і пасажири яхт (якщо вони ночують на яхті).
До категорії туристів не включають і відповідно не враховують устатистиці туризму:
– осіб, які працюють у країні перебування і отримують за це грошовувинагороду – іноземних робітників;
– мігрантів, в тому числі утриманців і супроводжуючих;
– осіб, які прибувають з метою навчання на строк понад шість місяців;
– військовослужбовців, їх утриманців та членів сімей, за виняткомприбуття з метою туризму;
– працівників дипломатичних служб, а також утриманців, членів сімей, обслугупрацівників дипломатичних служб;
– біженців і кочовиків, примусових переселенців;
– мешканців прикордонних територій, які постійно мігрують з метою пошукуроботи;
– осіб, які залишаються на постійне проживання у країні перебування;
– осіб, які здійснюють подорожі з метою державної служби (державні діячі,члени делегацій, дипломатії, торговельні місії, військовослужбовці та ін.);
– учасників наукових експедицій;
– осіб, які в юридичному значенні не в’їхали до країни (наприклад,пасажири авіалайнерів, які не залишають транзитної зони аеропорту) – транзитні подорожуючі;
– учасників подорожі транспортним засобом (потягом, автобусом тощо), якіночують в транспортному засобі;
– члени екіпажів морських та повітряних суден, залізничних потягів, які ночуютьна судні або у вагоні потягу, або не проводять ніч в місці відвідування;
– подорожуючі, які проїжджають через країну без зупинки, навіть якщо їхняподорож триває понад 24 години.
Туристична діяльність – діяльність з надання різноманітних туристичних послугвідповідно до вимог чинного законодавства. Іншими словами – це сфера праці, девиробляється і реалізовується туристичний продукт і організується йогоспоживання – обслуговування туристів
Суб’єкти туристичної діяльності – підприємства, установи, організації (незалежно відформ власності), а також фізичні особи, що зареєстровані у встановленомупорядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов’язаної із наданнямтуристичних послуг.
Туристична фірма – суб’єкт підприємництва, що займається створенням,реалізацією та організацією споживаннятуристичного продукту і має ліцензію натаку діяльність
Туристична індустрія – це сукупність виробництв різних галузей господарства,закладів культури, освіти та науки, щозабезпечують створення матеріальної базитуризму, підготовку кадрів, виробництво, збут і споживання туристичногопродукту. Сюди входять туристичні фірми та фірми-перевізники, закладирозміщення і харчування, навчальні заклади, інформаційні та рекламні туристичніорганізації, орзани управління туризмом, пілприємства – виробники товарівтурист ського попиту, будівельні компанії та ін.
Туристський продукт – попередньо розроблений комплекс туристських послуг, якийпоєднує не менш ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонуються дляреалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення,послуги розміщення та інші туристські послуги, не пов’язані з перевезенням ірозміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку тарозваг, реалізації сувенірної продукції тощо).
Туристичні ресурси – сукупність природних і створених людиною предметів та явищдовкілля, що вмкористовуються в сфері туризму як об’єкти туристичногозацікавлення й компоненти для створення туристичного продукту. Поділяються наприродно-кліматичні, історико-культурні та соціально-економічні.
 
1.3 Фактори, що впливають на розвиток туризму
Будучискладною соціально-економічною системою, туризм схильний до впливу з бокучисельних факторів, роль яких в кожний момент може бути різною. Тому їх облікоб’єктивно необхідний для організації ефективної туристської діяльності.
Основні фактори,що впливають на розвиток туризму, поділяються на статичні й динамічні.
До статичнихвідносять сукупність природно-географічних факторів, які мають незміннезначення. Людина лише пристосовує їх до туристських потреб, робить більшдоступними для використання.
До динамічнихфакторів відносять: демографічні, соціально-економічні, матеріально-технічні йполітичні фактори, які можуть мати різну оцінку, значення, що змінюються в часій просторі.
Фактори, що впливають на розвиток туризму такожпідрозділяються на:
1) зовнішні(екзогенні);
2) внутрішні(ендогенні).
Зовнішні фактори впливають на туризм за допомогою змін, що відбуваються вжитті суспільства, і мають неоднозначний вплив на різні елементи системитуризму.
До зовнішніх факторів відносяться:
— природно-географічні;
— культурно-історичні;
— економічні;
— соціальні;
— демографічні;
— політико-правові;
— технологічні;
— екологічні.
Природно-географічні (моря, гори, ліси, флора, фауна, клімат і т. ін.) і культурно-історичні(пам’ятники архітектури, історії і культури) фактори як основа туристськихресурсів, є визначальними при проектуванні перспективних програм турів.
Економічні фактори і розвиток туризму мають найтісніший зв’язок, оскільки відекономічного розвитку країни залежать доходи населення, рівень розвиткуматеріально-технічної бази туризму і його інфраструктури. Держави з розвинутоюекономікою, як правило, лідирують за кількістю туристських поїздок.
До числа економічних факторів також відносяться: падіннявалового внутрішнього доходу, інфляція, відсоткові банківські ставки, коливанняобмінних курсів валют. Помічено, що зростання відносної собівартості поїздки на5% приводить до зменшення попиту на туристський продукт до 10%.
Соціальні фактори – це збільшення вільного часу (скорочення робочого часу,збільшення тривалості відпусток) в поєднанні з поліпшенням життя людей приводитьдо сплеску зростання в туризмі.
Крім того, на розвиток туризму мають вплив і такі соціальніфактори, як рівень освіти, відношення людей до духовних цінностей замістьматеріальних і т. ін.
Демографічні фактори чисельності населення, розміщення їх по різнихмісцевостях, стато вікової структури (з виділенням працездатних пенсіонерів,людей, що навчаються), сімейного стану, складу сім’ї,.
Збільшення чисельності населення впливає на збільшення числатуристів. Найбільшу схильність до активного туризму мають 18-30-річні, протезагальну активність в рухливості людей досягають 30-50-річні.
Догрупи демографічних факторів відноситься урбанізація. Вона досягла в США 77%, вЄвропі 71%. У результаті урбанізації скорочується чисельність населення, якепроживає в невеликих населених пунктах і займається сільським господарством. Аце основні постачальники туристів.
Удемографічній структурі населення відбуваються наступні зміни: старіннянаселення, зменшення чисельності 15-24-річних; збільшення працюючих жінок ібездітних пар; збільшення чисельності самотніх людей.
Політико-правові фактори – політичні обставини в світі і вокремих країнах, політика відкриття / закриття кордонів, пом’якшенняадміністративного контролю у сфері туризму, уніфікація податкової і грошовоїполітики.
Зниженню темпів розвитку туризму вплинули події в країнахІрану, Іраку, Афганістану, США, Персидської затоки та ін. Екстремізм, тероризмнегативно впливають на розвиток туризму.
Техногенні фактори пов’язані з прогресом у техніці й технологіях. Розвитокнауки і техніки (транспорту, інформаційних систем, МТБ засобів розміщення)позитивно впливають на розвиток туризму. Проте НТП має іноді руйнівний характер:руйнує середовище, погіршує екологію.
Екологічні фактори – це фактори, пов’язані із станом довкілля, погіршенняцього стану негативно впливає на туризм.
Внутрішніфактори – цеключові явища і тенденції, що виявляються безпосередньо в його сфері. До них відносятьсяматеріально-технічні фактори, пов’язані з розвитком засобів розміщення,транспорту, ресторанного господарства, торгівлі, закладів дозвілля тощо. Внутрішніфактори – це насамперед фактори ринку: Дю них належять:
– процеси попиту,пропозиції;
– сегментаціяринку, в якому розвивається туристський продукт;
– власнемаркетинг;
– туристськийприватний сектор;
– людськийфактор.
Перераховані вищефактори, в свою чергу, підрозділяються на екстенсивні, інтенсивні й стримуючі(негативні).
До екстенсивнихфакторів відносять: зростання чисельності робітників, збільшення кількостізалучених до обороту матеріальних ресурсів, будівництво нових об’єктів туризмуз технічним рівнем існуючих.
Інтенсивніфактори:підвищення кваліфікації персоналу, розвиток професійно-кваліфікаційноїструктури; технічне удосконалення матеріальної бази за рахунок впровадженнядосягнень і результатів науково-технічного прогресу, включаючи реалізаціюцільових програм покращення культури і якості обслуговування, індустріалізації,технологізації і комп’ютерізації туризму, раціональне використання наявнихматеріальних ресурсів, об’єктів, маршрутів
До стримуючихфакторів, що впливають на розвиток туризму негативно, відносяться: кризи,мілітаризація економіки, зростання зовнішньої заборгованості, політичнанестабільність, зростання цін на предмети споживання, безробіття, фінансованестабільність, зменшення обсягів споживання, несприятливе екологічнестановище, банкрутство туристських підприємств, невиконання турфірмами своїхзобов’язань та ін.
Особливемісце серед факторів, що мають вплив на розвиток туризму, займає сезонність,яка виступає як найважливіша специфічна проблема.
Сезонність — це властивість туристських потоківконцентруватися в певних місцях протягом невеликого періоду часу. З економічноїточки зору вона пов’язана з коливаннями попиту, що повторюється. У країнахПівнічної півкулі з помірним кліматом основними («високими») сезонами є літній(липень-серпень) і зимовий (січень-березень). Крім того, виділяються міжсезоння(квітень-червень, вересень) і «мертвий сезон» (жовтень-грудень), при якихтуристські потоки загасають і попит знижується до мінімуму.
Кліматичніфакторипов’язані з тим, що в більшості регіонів світу погодні умови для подорожей,відпочинку, лікування, занять спортом розрізняються за місяцями року.
Соціальні фактори обумовлені тим, що велика частина шкільних канікул припадаєна літні місяці. Тому батьки прагнуть приурочити свою відпустку до цього часу івідпочивати разом з дітьми. Високий рівень попиту на туристські поїздки вліткупов’язаний і з поширеною в європейських країнах практикою, зупинки підприємствна профілактичний ремонт у липні-серпні (місяці якнайменшої продуктивностіпраці).
Згладжуваннясезонності в туризмі дає великий економічний ефект, дозволяючи збільшититерміни експлуатації матеріально-технічної бази, підвищити ступінь використанняпраці персоналу протягом року, збільшити надходження від туризму.
1.4 Функціїтуризму в суспільстві
За своєю сутністютуризм – явище багатофункціональне. Він активно впливає на життя людейорганізацію їх праці та відпочинку, а відтак – на економічний і соціальнийрозвиток суспільства. Роль туризму в сучасному світі визначається передусімтим, що він є частиною соціальної сфери, виконуючи функції соціальногохарактеру.
1) туризм являєсобою вид відпочинку, сприяє відновленню сил і працездатності людини івідповідно психофізіологічних ресурсів суспільства;
2) туризм сприяєраціональному використанню вільного часу людини;
3) важливу рольтуризм виконує у сфері зайнятості й підвищення життєвого рівня місцевогонаселення;
4) туризм можнавважати екологічно безпечною сферою діяльності людини;
5) туризмзбагачує соціально-економічну інфраструктуру і міжрегіональну співпрацю країн,держав і народів.
Головноюсоціальною функцією туризму є оздоровча, або рекреаційна. Суть її втому, щоб відновлювати сили й внутрішні ресурси людини, витрачені під час праціта виконання повсякденних побутових обов’язків. При чому оздоровчий ефектподіляється на лікувальний і профілактичний. Відпочинок при цьому має активнийхарактер, включає різноманітні розваги, які допомагають змінити вид діяльності,оточення, познайомитися з іншими людьми, новою культурою, традиціями, звичаями,узнати невідомі природні особливості і явища.
Ритми сучасногожиття більшості індустріально розвинених держав супроводжуються збільшеннямвиробництва, урбанізацією, нерідко погіршенням екологічного становища,ізоляцією мешканців міст від природи, надходженням значного обсягу інформації.Вищевказані фактори сприяють тому, що людина відчуває стомленість, яка маєфізичний і психологічний характер, що, у свою чергу, призводить до збільшенняконфліктних ситуацій в побуті і на виробництві, погіршення здоров’я, знижуєжиттєву активність. Подолати ці негативні наслідки допомагає туризм, який єефективною формою повного і всебічного оновлення, бо людині надаєтьсяможливість тимчасово покинути місце постійного проживання, трудової діяльності,змінити оточення і спосіб життя.
Ця функціятуризму є пріоритетною з точки зору туристів.
Соціокультурнафункціятуризму впливає на суспільне життя країни, яка приймає туристів. Інтерестуристів до історії та культури країни викликає в її громадян зосередити увагуна власних історичних традиціях, досягненнях національної культури, почуттягордості за свою країну. Туризм сприяє культурному обміну між різними народами,релігіями та культурами
Науково-технічнийпрогрес і автоматизація виробництва сприяють збільшенню вільного часупрацюючих, проблема його раціонального використання також належить до числасоціальних. Вирішити цю проблему можна за допомогою туризму, бо громадяниможуть провести своє дозвілля на екскурсіях, у походах, подорожах.
Розвиненатуристська галузь дозволяє вирішувати таке важливе завдання, як зайнятістьмісцевого населення. Розвиток туристської інфраструктури сприяє залученнютрудових ресурсів, спрямовуючи їх на обслуговування туристів. Туризм, який маєвідносно швидку окупність і високу прибутковість, вирішує ще одну проблемусоціального плану – сприяє підвищенню життєвого рівня місцевого населення якпрямо так і побічно.
Близькою досоціокультурної є освітньо-виховна функція туризму, яка дозволяєрозглядати його як форму розумового та фізичного виховання. Туризм сприяєвсебічному розвитку особистості, формуванню почуття патріотизму, колективізму,моральних та естетичних якостей, закріпленнюта розширення знань з краєзнавствата країнознавства, природознавства, топографії, історії, знайомство з культуроюта традиціями країн і народів світу; створення бази загальної фізичноїпідготовки.
Економічнафункція Окрімфункцій соціального характеру, туризм має велике значення у вирішенніекономічних проблем суспільства. Туризм впливає на економіку в таких аспектах:
Ø єджерелом доходу для місцевого населення туристських центрів; стимулює розвитокгалузей, пов’язаних з випуском предметів народного вжитку, бо приплив туристівпідвищує попит на багато видів товарів, завдяки чому виробництво розвивається;
Ø сприяєрозвитку пізнання і розважального бізнесу, бо зі сторони місцевої владиприділяється велика увага “ресурсам гостинності”, збереженню культурноїспадщини (пам’ятників, музеїв, архітектурних ансамблей), побудові різноманітнихатракціонів для розваг;
Ø даєприбуток і сприяє розвитку транспортних підприємств і організацій;
Ø стимулюєрозвиток підприємств зв’язку, бо підтримуючи контакти з місцем постійногопроживання, туристи використовують пошту, телеграф, телефон;
Ø обумовлюютьзростання попиту на вироби місцевої промисловості, сувеніри, які є рекламою длятуристського центру;
Ø сприяютьприпливу до країни іноземної валюти.
Економічнезначення туризму в масштабі держави полягає в можливості надходжень додержавного і місцевих бюджетів через податки, а також поповнення позабюджетнихфондів.
Політичнафункціятуризму проявліється в тому, що він став формою «народної дипломатії». Засобамитуризму здійснюється активнее спілкування зі світом. Суспільство стаєвідкритішим, вільніше інтегрується у світову співдружність. Туризм – це активнаформа людського спілкування, що допомагає взаємопізнанню націй, розвиткувзаєморозуміння та встановленню культурно-економічних зв’язків між народами.Міжнародні туристичні зв’язки є однією із форм міжнародних відносин, що активновпливає на політику держав світу. «Туризм – шлях до миру».
Проте не слідзабувати і негативну сторону розвитку туризму У наші дні масовий туризмпороджує цілий ряд проблем.
У багатьохкраїнах під масовим напливом відвідувачів поступово руйнуються цінні історичніпам’ятки (Тадж-Махал, єгипетські піраміди, наскельні розписи і фрески тощо).
Туризм призводитьдо забруднення довкілля, вилучення цінних земель під об’єкти інфраструктури,витоптування рослинності, грунтової ерозії, скорочення чисельності флори іфауни.
Спілкування зіноземними гостями інколи згубно впливає на місцеву культуру та систему цінностей.Наплив туристів може призвести до втрати культурної самобутності та зруйнуватитрадиційний спосіб життя місцевого населення. Місцеві жителі частозіштовхуються з негативною стороною туризму, оскільки туристи роблять те, чоговдома, серед родичів та друзів, ніколи б собі не дозволили. Аморальна поведінкатуристів породжує чималі проблеми.
Багаті туристи,котрі приїздять у країни, що розвиваються, прямо чи посередньо призводять донегативних змін у житті місцевих громад. Нерідко задля власного комфорту туристипривозять зі собою різні дорогі речі, про які місцеві мешканці можуть лишемріяти. Бажання мати такі речі змушує багатьох людей робити великі зміни усвоєму житті й інколи навіть штовхає до злочинів.
Місцеві жителічасто незадоволено зустрічають туристів, особливо великі групи, а, інколи, івороже. Причина в тому, що за рахунок місцевого населення туристам створюютьсянайсприятливіші умови. Шум, перенаселеність, забруднення навколишньогосередовища, втрата особливостей місцевої культури, пошкодження історичних,архітектурних та релігійних об’єктів – все це виникає внаслідок масовогонапливу туристів.
З огляду на всеце при плануванні та розвитку туризму в конкретних країнах необхідно правильнорозуміти можливі негативні екологічні та соціальні наслідки і здійснювати такепланування виключно на засадах стійкого розвитку туризму.
1.5Туристські потреби і мотиви туризму
Вважається, що прикласифікації туристичних подорожей вирішальне значення має їхня ціль (мотив).Подорожуючи, турист має перед собою не одну мету, але в залежності відіндивідуальних потреб туриста одна з них стає головною і домінуючою.
За своїм змістомтуристичні потреби включають необхідність у психо-фізіологічному і духовномурозвитку сил. Психофізіологічні потреби людини реалізуються через харчування,сон і рух, а духовно-інтелектуальні – через пізнання, спілкування іоздоровлення.
Задоволення потребвимагає певного арсеналу засобів. В туризмі засобами для задоволення потребвиступають різноманітні блага – туристичні об’єкти, які мають позитивнусуспільну користь, а також туристичні продукти і послуги.
Під терміном «мотивитуризму» розуміють ті спонукальні причини, які визначаються біологічними ісоціальними потребами і примушують людей задовольняти їх, купуючи туристичнийпродукт
До основних мотивівтуризму відносять:
1. Природні такліматичні мотиви. Ці мотиви туризму переважно є визначальними для туристів. Вонивизначаються природними об’єктами, явищами (клімат, повітря, вода, рослинність,гори, ліси), властивостями місцевостей та територій. Такими елементами,наприклад, є природні фактори. Усі вони відіграють важливу роль у розвиткурізних видів туризму (зокрема спортивного, гірського, лижного і.т.д.).
2. Культурні мотиви.До даного виду мотивів туризму належать об’єкти, які складають культурнуспадщину країни. До таких елементів відносяться історичні місця, археологічніпам’ятники, музеї, картинні галереї, театри, народне мистецтво та ін.
3. Економічнімотиви. До даного виду мотивів туризму належать усі ті економічні фактори, якіохоплюють вартість подорожі. Цей вид мотивів туризму відіграє важливу роль приформуванні недорогих турпакетів. Економічні мотиви туризму мають суттєвий впливна велику кількість туристів, які належать до класу з середніми доходами танижче.
4. Психологічні мотиви.До цього виду мотивів належать внутрішні мотиви туристів. Ці мотиви зумовленіпсихологічними потребами, які відчувають туристи. Необхідно зазначити, що зізбільшенням доходів приватних осіб психологічні мотиви туризму більшою міроювпливають на вибір нових туристських місць призначення.
Крім перерахованихвище основних видів мотивів туризму існують більш спеціалізовані види. Їхнеобхідно враховувати, оскільки це буде сприяти формуванню кращої туристськоїполітики та розвитку економіки туризму в туристських місцях призначення. Жоденпродукт неможливо вдало просувати на ринку, якщо він не був створений увідповідності з потребами споживачів. Саме в індустрії туризму просуванняпродукту та послуг залежить від розуміння мотивів, якими керуються туристи, відвідуючипевні туристські регіони.
Мотиви ведутьтуриста до кінцевої мети – здійснити подорож до визначеного місця призначення.Тому необхідно показати переваги цього місця, які дозволять туристу вирішити,що саме це місце він хоче відвідати.
Основу міжнародноготуристського обміну складають подорожі з метою відпочинку, рекреації та розваг.Найпоширенішими мотивами є:
— необхідністьзвільнитися від повсякденної роботи;
— можливістьвідпочити та розслабитися;
— бажання змінитиобстановку та клімат;
— пошук романтики;
— можливістьзайнятися спортом та ін.
1.6 Системакласифікації в туризмі
Туризмпроявляється у різних явищах, зв’язках та відносинах, що обумовлює необхідністьйого класифікації. Класифікація туризму полягає у групуванні його за окремимиоднорідними ознаками, які залежать від певних практичних цілей.
В залежності від напрямку туристичних потоків туризмподіляється на два великі класи: внутрішній і міжнародний.
До внутрішньоготуризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь країни по території цієїкраїни. У міжнародному туризмі виділяють дві його форми — в’їзднийі виїзний, які розрізняються по напрямку туристського потоку. Один і тойже турист може бути класифікований як в’їзжаючий і виїзжаючий одночасно взалежності від того, відносно якої країни описується його переміщення.
До в’їзноготуризму відносяться подорожі по якій-небудь країні осіб, які не є їїмешканцями. До виїзного туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь країнидо іншої країни.
Внутрішній, в’їздний і виїзний туризм можуть по-різномупоєднюватися, утворюючи, крім міжнародного, національний туризм і туризм умежах країни.
Національнийтуризмвключає внутрішній і виїзнийтуризм і співвідноситься з категорією національного виробництва (валовогонаціонального продукту).
Туризм у межах країниохоплює внутрішній і в’їздний туризмі відповідає сукупному внутрішньому туристському споживанню, тобто сумарнимвитратам внутрішніх і іноземних туристів.
Форми туризму виділяють за різнимиознаками:
За характероморганізації
· організований(плановий)
· неорганізований(самодіяльний)
За суб”єктамидіяльності
· груповий(колективний)
· індивідуальний
· сімейний
За тривалістюперебування
· короткостроковий
· довгостроковий
За територіальноюознакою:
Внутрушній:
· близький
· дальній
Міжнародний:
· внутріконтинентальний
· міжконтинентальний
· навколосвітній
· прикордонний
За інтенсивністютуристичних потоків
· постійний
· сезонний(одно сезонний, двосезонний)
За віком
· дитячий
· молодіжний
· дорослих
· третьоговіку
За економічнимпринципом:
Елітарний імасовий туризм
Комерційний ісоціальний туризм
Види туризмувиділяють:
За способомпересування
· автомобільний
· автобусний
· мотоциклетний
· авіаційний
· водний
· залізничний
· велосипедний
· пішохідний
· комбінований
· інші
За метою подорожі
· рекреаційний
· лікувально-оздоровчий
· культурно-пізнавальний
· релігійний
· діловий
· етнічний
· соціальний
· спортивний
· пригодницький
· екологічний
· сільський
· інші

Тема 2. Державне та міжнародне регулювання туристичної діяльності
2.1 Мета й основні завдання регулювання туристської діяльності наміжнародному рівні
 
Постійне розширення міжнародного туристського обміну зумовило потребуйого міжнародно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнароднихтуристських організацій. Туристські обміни пов’язані з перетинанням державнихкордонів, а перебування туристів на території іноземної держави і переміщеннянею, з позицій єдиного підходу, повинно регулювати міжнародне право.
Міжнародне регулювання – це міжнародна система впливу і комплекс заходів,спрямованих на ефективне керування певними видами міжнародної діяльностівідповідно до визначених міжнародних принципів, норм і стандартів.
Міжнародне регулювання має на меті впровадження заходів націлених напідтримку стабільності, упорядкування та розвиток певних явищ і процесів.
Міжнародне регулювання туристської діяльності передбачає розробку іреалізацію комплексу міжнародних заходів з метою:
– підтримки сталого розвитку туризму;
– упорядкування туристської діяльності;
– ефективного керування окремими секторами туристської індустрії,забезпечення їх взаємодії;
– стандартизації туристського обслуговування.
Із зростанням обсягів надаваних туристських послуг, розширенням географіїтуризму, а також з розвитком засобів транспорту і включенням до маршрутівтуристських подорожей декількох країн одночасно, потребує спрощення правилтуристських поїздок, що об’єктивно обумовлює необхідність міжнародногорегулювання туристської діяльності.
 
2.2 Міжнародні організації, які координують туристську діяльність
 
Міжнародні організації – це об’єднання державних і національних організаційнеурядового характеру, створених для досягнення загальних цілей у певній сферілюдської діяльності (у сферах політики, економіки, соціального і культурногожиття, туризму та ін.).
Міжнародні організації є однією з важливих і найбільш ефективних формбагатостороннього співробітництва між державами, які є їх членами. Міжнародніорганізації поділяються на міжурядові (членами є тільки держави)йнеурядові (членами є організації неурядового характеру, національніоб’єднання, союзи і асоціації)
До міжурядових міжнародних об’єднань відносяться ОрганізаціяОб’єднаних Націй (ООН) і ряд спеціалізованих організацій, що утворюють системуООН. Організація Об’єднаних Націй є організацією універсального характеру іззагальною компетенцією, головна мета якої полягає в підтримці й зміцненні миру,безпеки і розвитку співробітництва між державами.
Багато спеціалізованих утворень системи ООН мають безпосереднє відношеннядо забезпечення необхідних умов для розвитку міжнародного туризму. До такихорганізацій відносяться:
– Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОС);
– Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури(ЮНЕСКО),
– Міжнародна організація праці (МОП);
– Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ);
– Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР;
– Міжнародний валютний фонд (МВФ);
– Міжнародна організація цивільної авіації (МОЦА);
– Міжнародна морська організація (ММО);
– Всесвітня метеорологічна організація (ВМО);
– Продовольча й сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй;
– Світова організація торгівлі (СОТ);
– інші організації.
Процес створення всесвітніх, континентальних і регіональних організацій,покликаний займатися регулюванням туризму та подорожей, почався в 20-ті роки XXст. За цей період склалася ціла система міжнародних туристських організаційрізного рівня і компетенції. Тепер їх нараховується понад 200, більше чверті зних – активні й впливові в міжнародній індустрії туризму.
Міжнародні туристські організації можуть мати назви: “організація”,“союз”, “асоціація”, “група асоціацій”, “федерація”, “конфедерація”,“об’єднання”, “асамблея”, “комісія”, “комітет”, “фонд”, “рада”, “центр”,“бюро”, “інститут” і “агентство”. Найпоширенішою міжнародною туристськоюструктурою є асоціація – об’єднання на добровільній основі національнихорганізацій і підприємств туристської індустрії, а також фізичних осіб з метоювирішення конкретних завдань у сфері туризму.
Залежно віж масштабів діяльності туристичні об’єднання поділяються на світові(міжнародні) і регіональні. В залежності від спрямованості і сферидіяльності – на організації загального характеру, галузевого характеру,спеціалізовані таособливі
Цілями і завданнями світових міжнародних туристських організаційзагального характеру є представництво і захист інтересів організацій такомпаній туристської індустрії; визначення політики у сфері туризму; формуванняосновних напрямів розвитку світового туризму; забезпечення взаємовигідногоспівробітництва між країнами – членами цих організацій і практичне сприяння їму вирішенні проблем розвитку туріндустрії та економічного зростання країн.
До них відносяться:
– Всесвітня туристська організація;
– Всесвітня рада з подорожей і туризму;
– Міжнародна асоціація світового туризму;
– Міжнародний туристський союз;
– Міжнародний туристський альянс;
– Всесвітняасоціація з питань дозвілля і відпочинку та ін.
Метою і завданнями світових міжнародних туристських організаційгалузевого характеру є: представництво і захист інтересів своєї галузі на міжнародномурівні і визначення тенденцій і шляхів її розвитку; розвиток і координаціяспівробітництва організацій і компаній галузі між собою і з організаціями такомпаніями інших галузей туристської індустрії; розробка і впровадження єдинихпринципів, норм і стандартів якості обслуговування у своїй галузі, підготовкадля неї фахівців, а також вирішення актуальних проблем її розвитку;інформаційна, видавнича і маркетингова діяльність.
До них належать:
– Міжнародна асоціація повітряного транспорту;
– Міжнародна організація цивільної авіації;
– Міжнародна готельна і ресторанна асоціація та ін.
Регіональні туристські організації створюються з метою та завданнями,аналогічними до вже вказаних. Але їх сфера впливу розповсюджується на певнийрегіон, до якого можуть входити декілька країн, одна країна або частина країни.
Цілями і завданнями регіональних туристських організацій загальногохарактеру є: представництво і захист інтересів туристської індустрії свогорегіону на міжнародному рівні.
До них належать:
– Європейська комісія з туризму;
– Європейська туристська група;
– Бюро організацій – членів ЛІТ у Європейському союзі;
– Асоціація з розвитку і координації європейських туристських обмінів;
– Туристська асоціація країн Азії і Тихого океану;
– Туристська асоціація країн Східної Азії;
– Асоціація туристської індустрії Америки;
– Конфедерація туристських організацій Латинської Америки;
– Карибська туристська організація;
– Арабський туристський союз;
– Панафриканська туристська організація;
– Африканська асоціація подорожей та ін.
Метою і завданнями регіональних туристських організацій галузевогохарактеру є: представництво і захист інтересів своєї галузі на певномурегіональному рівні і визначення тенденцій і шляхів її розвитку у регіоні;
До регіональних туристських організацій галузевого характеру належать:
– Міжамериканська готельна асоціація;
– Арабський готельний союз;
– Комітет готельної і ресторанної індустрії Європейської спілки;
– Асоціаціяазіатських авіакомпаній;
– Асоціація європейських авіакомпаній та ін.
Спеціалізовані туристські організації у своїй діяльності орієнтуються, якправило, на певні види туризму. До спеціалізованих туристських організаційналежать:
– Міжнародне бюро соціального туризму;
– Міжнародна асоціація ділового туризму;
– Міжнародна асоціація з конгресів і з’їздів;
– Міжнародне бюро з молодіжного туризму і обміну;
– Асоціація спеціалістів з організації корпоративних поїздок.
Особливі туристські організації мають непряме відношення до туризму, алесприяють суттєвому впливу на його розвиток. До особливих туристськихорганізацій належать:
– Міжнародна федерація журналістів і письменників з питань туризму;
– Всесвітня асоціація з професійної освіти в туризмі;
– Міжнародна асоціація гідів з супроводження;
– Міжнародна асоціація наукових експертів з туризму.
Найбільш впливовою з перелічених організацій є Всесвітня туристськаорганізація (ЮНВТО). Розглянемо діяльність цієї організації. Датою“народження” ВТО вважають 2 січня 1975 р… ВТО утворилася в результатіреорганізації створеного в 1925 р. Міжнародного Союзу Офіційних ТуристськихОрганізацій (МСОТО).
Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р. і починаючи з 1980 р. цей деньпроголошений як Всесвітній день туризму. У 1976 р. ВТО одержала статусвиконавчого агента Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, а в 1977 р.було підписано офіційну угоду між ВТО і ООН.
На своїй шостій сесії (17–26 вересня 1985 р., м. Софія) ВТО затвердила“Хартію туризму” і “Кодекс туриста”, а також прийняла спеціальні резолюції щодоролі молодіжного туризму і туризму взагалі.
1 грудня 2005 р. в Дакарі (Сенегал) Генеральна асамблея ВТО затвердиланову скорочену назву своєї організації. Тепер Всесвітня туристська організаціяназивається “ЮНВТО” (UNWTO). Таким чином, до скороченої назви цієї провідноїміжнародної організації у галузі туризму додалося скорочення ООН (UnitedNations – Організація Об’єднаних Націй, UN).

2.3 Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності
Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності– це правові акти й офіційнідокументи, спрямовані на установлення певного порядку, норм, правил, принципіві підходів у здійсненні туристської діяльності. Вони слугують цілямиінформації, орієнтації, просування та реалізації на практиці заявлених іпроголошених ідей, принципів, концепцій і стратегій.
До таких інструментів відносяться міжнародні декларації, конвенції,резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціяхі форумах.
Міжнародні декларації – це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чиміжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики абопрограмні положення діяльності організацій в якій-небудь конкретній сферіміжнародних відносин, наприклад у сфері туризму.
Міжнародні конвенції – це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права йобов’язки держав у певній галузі людської діяльності. Багато конвенційрозробляють і приймають спеціалізовані міжнародні організації.
Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнароднихорганізацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризмуі міжнародних подорожей:
До міжнародних актів, що безпосередньо регулюють туристську діяльність,відносяться:
– “Загальна резолюція з розвитку туризму”, прийнята у 1963 р. наконференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим);
– “Манільська декларація по світовому туризму”, прийнята у 1980 р.Всесвітньою конференцією з туризму (Філіппіни);
– “Документи Акапулько”, прийняті у 1982 р. на Всесвітній нараді зтуризму при ВТО (Мексика);
– “Хартія туризму” і її складова частина “Кодекс туриста”, прийняті у1985 р. на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія);
– “Гаагська декларація з туризму”, прийнята у 1989 р. на міжнароднійконференції з туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, єрозвитком “Хартії туризму”.
– “Резолюція міжнародної конференції по статистиці подорожей і туризму”,прийнята у 1991 р. ВТО й Урядом Канади.
Основні заходи з координації і регулювання туристської діяльності – цеконференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари, що проводятьсяміжнародними організаціями.
Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координаціїдіяльності держав у галузі туризму є конференції ООН з туризму, конференціїUNWTO, форуми міжнародних туристських організацій.
Практика й процедури регулювання міжнародної туристської діяльностіреалізуються у приєднанні держав до міжнародних конвенцій, декларацій ідоговорів з питань міжнародного туризму, участі їх в міжнародних туристськихпрограмах і проектах, укладанні міжурядових угод про співпрацю, а також удодержанні основних положень і принципів міжнародних документів при формуваннінаціональних концепцій розвитку туризму й розробці національного туристськогозаконодавства.
Міжнародна співпраця в туристській сфері здійснюється на основі двосторонніхі багатосторонніх міжурядових угод про співпрацю в області туризму. Уряди двохабо декількох країн в угоді заявляють про те, що підтримуватимуть ірозвиватимуть туристські зв’язки, сприятимуть обміну на взаємовигідній основіспівпраці між національними туристськими компаніями, транспортними,туроператорськими, турагентськими та іншими фірмами.
Часто міжурядові угоди містять статті, в яких уряди приймаютьзобов’язання щодо спрощення формальностей в оформленні туристських поїздокгромадян своїх країн.
Міжнародні правові акти знаходять відображення в національних офіційнихдокументах, спрямованих на регулювання туризму і туристської діяльності. Убагатьох країнах прийняті закони про туризм і туристську діяльність.Рекомендації знаходять своє відображення і розвиток у національнихзаконодавствах.
Разом із законами про туризм багато країн мають окремі самостійні закони,які враховують специфічні особливості країн і регулюють окремі аспектитуристської діяльності з урахуванням міжнародних норм і стандартів.
2.4 Державні органи регулювання туристської діяльності в Україні
 
Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль усоціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленістьдержави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично навсі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15вересня 1995 року Закон «Про туризм» констатує: «Державапроголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культурита економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності.»
Основними цілями державного регулювання в туризмі є:
– забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян навідпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечнедля життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;
– безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, іншихсуб’єктів туристської діяльності та їх об’єднань, прав та законних інтересіввласників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;
– збереження цілісності туристських ресурсів України, їх раціональневикористання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних ігромадських інтересів при плануванні й забудові територій;
– створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримкапріоритетних напрямів туристської діяльності.
Основні пріоритетні напрямки державної політики в галузі туризму є:
1. Удосконаленняправових засад регулювання відносин у галузі туризму
2. Забезпеченнястановлення туризму як високорентабельної галузі економіки України; заохоченнянаціональних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії
3. Розвитокв’їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму
4. Розширенняміжнародного співробітництва, утвердження України на свтовому туристичномуринку
5. Створеннясприятливих умов для розвитку туризму шляхом спрощення та гармонізаціїподаткового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання
6. Забезпеченнядоступності туризму та екскурсій для дітей, молоді, людей похилого віку,інвалідів і малозабезпечених громадян
Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України,Кабінетом Міністрів України, Центральним органом виконавчої влади в галузітуризму, місцевими державними адміністраціями, органами місцевогосамоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенцій.
До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризмуналежать:
– Визначенняосновних напрямків державної політики в галузі туризму
– Визначенняправових засад регулювання відносин у галузі туризму; їх удосконалення та адаптаціядо загальновизнаних норм міжнародного права;
– Визначенняв Законі про Державний бюджет України обсягів фінансового забезпеченнятуристичної галузі.
Закон України «Про туризм» констатує, що центральним органомдержавної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України потуризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, щозатверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв’язку з неодноразовоюреорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України потуризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики,спорту і туризму шляхом об’єднання з іншими комітетами,.в 2002 році – вДержавну туристичну адміністрацію України, а в 2006 році у у складіМіністерства культури і туризму створена Державна служба туризму і курортів,яка стала правонаступником вищезгаданих формувань і реалізує державну політикув галузі туризму.
Отже на сьогодні центральний орган виконавчої влади в галузі туризму — Державнаслужба туризму і курортів. Цей орган здійснює наступні напрямки діяльності:
Цей орган державної виконавчої влади бере участь у підготовці проектівзаконодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. У межах своїхповноважень він:
– розробляєі затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства івносить пропозиції щодо його вдосконалення;
– визначаєперспективи й напрями розвитку внутрішнього й міжнародного туризму, йогоматеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;
– координуєдіяльність міністерств і відомств, туристських підприємств та організаційнезалежно від форм власності у питаннях, пов’язаних з прийомом таобслуговуванням туристів в Україні та організацією туристських поїздок закордон;
– організовуєінформаційну, рекламну й видавничу роботу з питань туристської діяльності;
– сприяєрозвитку конкуренції на ринку туристських послуг, створює рівні можливості наньому для всіх суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності;
– здійснюєліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб’єктів підприємництва незалежновід форм власності, які надають туристські послуги.
– разом ізДержавним комітетом України з стандартизації, метрології та сертифікаціївстановлює державні стандарти у сфері туристських послуг, проводитьсертифікацію та атестацію туристських підприємств, контролює виконання нимиумов та правил прийому і обслуговування туристів;
– організовуєздійснення контролю за якістю надання туристичних послуг;
– організуєпідготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристських кадрів,проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;
– проводитьдослідження туристичного ринку, готує і поширює інформацію про Україну та їїтуристичні можливості на міжнародному туристичному ринку
– надаєсуб’єктам туристичної діяльності методичну, консультативну та іншу допомогу;
– поширюєсоціальну рекламу в галузі туризму тощо.
– бере участьу зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтересиУкраїни з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладаєвідповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристськіпредставництва за кордоном;
Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:
– Забезпечуютьреалізацію державної політики в галузі туризму
– Здійснюютьпідготовку пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі туризму;
– Берутьучасть у створенні організаційно-правових та економічних механізмів реалізаціїдержавної політики в галузі туризму.

Тема 3. Теорія ТУРИСТичного ПРОДУКТу
 
3.1 Визначення тур продукту та його особливості
 
Турпродукт – попередньо розроблений комплекс туристських послуг, який поєднує неменше двох таких послуг, що пропонуються для реалізації або реалізуються запевною ціною, до складу якого входять послуги з перевезення, послуги розміщеннята інші туристські послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послугиз організації відвідування об’єктів культури, відпочинку, розваг, реалізаціїсувенірної продукції тощо).
Можливий перелік видів послуг, що можуть входити до турпродукту:
– транспортніпослуги (перевезення різними видами транспорту);
– розміщенняв різних за рівнем, типом та місцем розташування готелях;
– харчування:повний або напівпансіон, або зовсім без харчування; екскурсії;дозвільно-розважальні послуги;
– спортивніпослуги;
– курортніпослуги;
– візовіпослуги;
– послугистрахування,
– послугигідів-перекладачів,
– послугипобутового обслуговування тощо.
Особливості туристичного продукту:
– Великаглибина взаємозв’язків між його складовими елементами.
– У сферітуризму працює багато туристських підприємств і організацій, які для своєїстабільної діяльності пови-ні постійно контактувати між собою.
– Комплексність- до продукту входить відразу кілька товарів і послуг, що разом формують єдинийпакет і доповнюють один одного
– Сильнийвплив людського фактора, безпосередній контакт споживача з виробником танадавачем послуг
– Нерозривністьвиробництва і споживання. Товар в матеріальному вигляді (одяг, побутоватехніка) існує незалежно від його виробника, туристський продукт (а це тежтовар) не відділяється від джерела його створіння. Тобто для того, щоб нимскористатися, споживача спочатку треба доставити в місце виробництва.
– Неможливістьзберігання, складування туристського продукту «про запас».Життєвий цикл турпродукту відрізняється від життєвого циклу матеріального товару, а саме в ньомувідсутній етап зберігання
– Невідчутність.Туристську послугу неможливо побачити при укладенні договору, спробувати насмак. Складність у роботі менеджера туристської фірми полягає в тому, щобпереконати покупця у вигідності саме його послуги, адже якість туристськогопродукту коливається у широких межах і залежить не тільки від постачальників,але і від часу та місця пропозиції.
– Сезонність,тобто залежність обсягу туристських послуг від природнокліматичних умов.
3.2 Структуратуристичного продукту
Туристський продукт – комплексне поняття, що охоплює 3 основні видиможливої пропозиції туристського підприємства на ринку: тур,туристсько-екскурсійні послуги і туристські товари.
Typ –первинна одиниця туристичного продукту, яка реалізується споживачу як єдинеціле. Це комплекс різних видів туристських послуг, об’єднаних на базі головноїмети подорожі, що надаються по ходу проходження маршруту в певні терміни длязадоволення потреб туриста. Тур оформляється у вигляді путівки або ваучера.
Додаткові туристсько-екскурсійні послуги – це послуги, не передбачені ваучеромчи путівкою, що доводяться до споживача в режимі його вільного вибору.
Туристські товари – включають товари специфічного туристського попиту (карти,листівки, буклети, сувеніри, туристське спорядження та ін.), тобто характернітуристські товари, і неспецифічні, тобто супутні туристські товари, до якихвідносяться товари загального призначення (рушники, парасольки, купальники таін.).
Характерні туристські послуги й товари– послуги й товари, призначені длязадоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких значно скоротитьсябез їх реалізації туристам.
Супутні туристські послуги й товари– послуги й товари, призначені длязадоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєвоскоротиться без їх реалізації туристам.
У туристській практиці діють поняття основних і додатковихпослуг. З погляду споживацьких якостей і властивостей яких-небудь відмінностейміж ними немає. Так, екскурсії, якщо вони включені в комплексне обслуговуванняі в ціну туру, вважаються основними послугами, але якщо турист за своїмбажанням придбає ще яку-небудь екскурсію до сплаченого туру, ця послуга стаєвже додатковою. Таким чином, різниця між основними й додатковими послугамиполягає в їх відношенні до спочатку придбаного туристом пакету або комплексупослуг (туру).
Основні послуги– це набір послуг, що складають програму обслуговування у рамках туру(транспортування, проживання, харчування, програмні послуги). Програмні послугиявляють собою комплекс екскурсійних, розважальних, пізнавальних та іншихпослуг, що формуються у відповідності із цільовим призначенням туру. Основнийкомплекс послуг є обов’язковим елементом кожного туру, незалежно від того, накого цей тур орієнтований. Набір послуг включається до туру і не підлягаєзаміні або відмові споживача від них. Основний комплекс послуг формує основувартості туру.
Додаткові послуги – важливий компонент туру, що включає будь-які послуги, щоможуть бути надані споживачеві за його бажанням і відповідно до його інтересівза додаткову плату. Додаткові послуги надаються у доповнення до основних.Додаткові послуги можуть бути запропоновані споживачу в момент придбання туру ібудуть враховані у вартості туру, а можуть пропонуватися в ході туру іоплачуватися туристом самостійно. Слід враховувати, що додаткові, послуги неможуть підміняти або замінювати собою основний комплекс послуг туру. Разом зтим широка пропозиція додаткових послуг в рамках одного туру дозволяєтуристському підприємству зробити стандартний тур більш індивідуальним і такимчином більш повно задовольнити особисті потреби кожного із споживачів.
Туристичний пакет – це розроблений туроператором основний (обов’язковий)стандартний набір послуг, що надаються під час подорожі за індивідуальним чигруповим планом, який має серійний характер і пропонується в широкий продаж.Турпакет включає 4 обов’язкових елементи: туристичний центр (місце локалізаціїтурпослуг), транспорт, послуги гостинності (засоби розміщення) і трансфер.
3.3 Види турів і туристичних маршрутів
За формою організації тури поділяються на комплексні та індивідуальні.Індивідуальний тур передбачає забезпечення подорожування відповідно до побажаньтуриста. Комплексний тур формується туристичною фірмою, включає певний набірпопередньо узгоджених з туристом послуг, вартість яких сплачується в повномуобсязі.
Індивідуальний (замовлений) тур. При продажу замовлених турів формування програми ікомплектування складу послуг проводяться за бажанням і при безпосередній участітуриста. Йому пропонують на вибір різні варіанти обслуговування по кожному звидів послуг в передбачуваному ним місці відпочинку:
– розміщення– різні за рівнем, типом і місцем розташування готелю;
– харчування– різні варіанти (повний пансіон або напівпансіон, або зовсім без харчування),шведський стіл або «а ля карт» з обслуговуванням і т. ін.;
– екскурсії,дозвільно-розважальні послуги на вибір;
– транспортніпослуги – варіанти авіаперельоту, залізничного проїзду, оренда автомашини і т.ін.;
– спортивній курортні послуги – користування такими програмами на вибір;
– візовіпослуги, а також послуги страхування (в необхідних випадках) і т. ін.
Турист сам бере участь у складанні програми свого відпочинку абоподорожі. Вибрані туристом послуги формуються у програмі
Інклюзив-тур (інший варіант — пекідж-тур) – це тур з жорстким, напередзапланованим набором послуг, зорієнтованим на певний вид відпочинку аботуризму, а також на соціальний клас туристів і їх вік, який продається туристуяк єдиний неподільний не елементи товар. Найпоширенішими інклюзив-турами можнаназвати маршрутні тури, коли на автобусі група туристів здійснює подорожпо декількох містах і країнах. Особливості підготовки і проведення такого туру(єдина для всіх програма, строго пов’язана з терміном і графіком подорожі) недозволяють зробити його замовленим. Склад послуг на інклюзив-тури приреалізації не міняється. Турист має право купити його повністю або взагалівідмовитися від нього. Інклюзив-тури організуються і пропонуються на популярнихмаршрутах у відомі місця туризму й відпочинку, що користуються стійким попитом.Велику частину вартості інклюзив-турів складає оплата транспорту і розміщення,меншу – оплата харчування. Витрати на решту послуг, у тому числі екскурсійніскладають невелику частку в загальній вартості. Інклюзив-тури дають можливістьрозраховувати на спеціальні авіаційні тарифи, що надаються авіакомпаніямитуристським підприємствам саме для цих турів. Загальна вартість інклюзив-турівзазвичай є меншою, ніж вартість окремих послуг, що входять до нього.
Пекідж-тур – будь-який тур (індивідуальний або груповий), щовключає в себе деякий набір послуг (перевезення, розміщення, харчування,екскурсії тощо), загальна вартість продажу якого дорівнює вартості йогоелементів. Це поняття є дещо ширшим, ніж попереднє, хоч і не має принциповоївідмінності
Класифікаціятурів (за Любіцевою, 2008)
Ознаки
Види турів 1. Мотивація — курортно-лікувальний   — рекреаційний    — культурно-пізнавальний               — спортивний          — діловий               — науковий, конгресний    — релігійний          — етнічний               — інші 2. Організаційні засади — пекидж-тур        — інклюзив-тур 3. Форми організації — організований  — самодіяльний 4. Кількість учасників — груповий            — індивідуальний 5. Сезонність — цілорічний         — сезонний                 6. Термін подорожування — короткостроковий           — середньостроковий         — довгостроковий 7. Клас обслуговування — V.І.Р.    — люкс-апартамент            — люкс    — перший               — туристський      — кемпінг 8. Набір послуг — повний пансіон                — напівпансіон     — ліжко/сніданок 9. Маршрут — лінійний              — кільцевий 10. Засоби долання — транспортні      — пішохідні 11. Види транспорту — наземні: автомобільний, автобусний, залізничний, мотоциклетний, велосипедний, кінний та інші;        — водні: річковий, морський, підводний;      — повітряні: авіаційний, повітряні кулі, інші види 12. Масштаби — міжнародний    — внутрішній За відношенням до життєвого циклу продукту
-основні
-підтримуючі
-стратегічні
-тактичні

Основою для розробки і реалізації туристського продукту як сукупностіспоживацьких вартостей, що виявляються під час подорожі, є туристський маршрут.
Туристський маршрут – наперед спланований шлях пересування туристів протягомпевного періоду часу з метою надання їм послуг, передбачених програмоюобслуговування. Туристські маршрути класифікують за різними ознаками.
За метоюмаршрутипідрозділяють на такі види:
– тематичні – з переважанням екскурсійного обслуговування і пізнавальноїспрямованості;
– похідні – з активними способами пересування;
– фізкультурно-оздоровчі – з переважанням вище перелічених чинників.
За характеромпересуваннямаршрути підрозділяють на такі види:
– лінійні – маршрути з відвідуванням одного або декількох пунктів (окрімпочаткового), що знаходяться на трасі, тобто початок і закінчення марш-
руту відбуваються в різних пунктах;
– радіальні – маршрути, під час яких туристи постійно перебувають водному пункті, реалізуючи програму поїздок і екскурсій в інших пунктах іповертаючись назад;
– кільцеві – маршрути, що починаються і закінчуються в одному пункті.
Залежно від способу пересуваннямаршрути бувають таких видів:
– автомобільні;
– автобусні;
– теплоходи (морські, річкові);
– авіаційні;
– залізничні;
– комбіновані.
За територіальноюознакоюмаршрутикласифікують на:
– міжнародні;
– внутрішні (у межах країни);
– регіональні;
– місцеві.
Важливою умовою ефективного обслуговування туристів є ретельна розробкамаршрутів.
Тур повинен бути підкріплений відповідною програмою обслуговування.
Туристське обслуговування – це сукупність видів діяльності, що забезпечують туристамрізні зручності при покупці й споживанні послуг і товарів під час подорожі йперебування зовні постійного місця проживання.
На підставі переліку послуг, що включені до турпакету, формуєтьсяпрограма обслуговування туристів.
Програма обслуговування – це набір послуг, що надаються туристам відповідно до їхпотреб і тематики туру, наперед сплачене й розподілене за часом проведення туру.
Для позначення якості послуг застосовують клас обслуговування. Нормативнідокументи з встановлення класів турів і програм обслуговування відсутні.Проблема полягає в тому, що туристський продукт в більшості випадків єкомплексним і складається з набору послуг (розміщення, транспорт, харчування таін.), що мають свої особливі внутрішні ознаки. При визначення класуобслуговування враховуються:
– Розміщення
– Харчування
– Екскурсійнеобслуговування
– Анімаційнеобслуговування
– Послугигідів-перекладачів
– Транспортніпослуги
– Зустрічі-проводи,трансфер
– Послугиносія тощо.
На практиці класи обслуговування стосовно туру умовно позначаютьнаступними категоріями: “люкс”, перший, туристський, економічний.
Клас “люкс” передбачає надання послуг найвищого рівня якості, розміщення в готеляхкатегорії 5 зірок або розкішних некатегорійних готелях, переліт першим класом,харчування у престижних ресторанах, індивідуальні перевезення на автомобіляхкласу “люкс”, індивідуальні послуги гіда і т. ін. Такого роду тури орієнтовані головнимчином на VIP-обслуговування.
Перший клас припускає достатньо високий рівень обслуговування (розмі-щення в готеляхкатегорій 4-5 зірок, переліт першим або бізнес-класом, відмінну кухню і широкийвибір блюд, індивідуальні перевезення, кураторство гіда).
Туристський клас передбачає розміщення в готелях категорій 2-3 зірок, перелітекономічним класом регулярних авіарейсів (допускаються чартери), груповіперевезення. Обслуговування по туристському класу найбільш широковикористовується при організації масових туристських подорожей.
Економічний клас – найдешевший варіант обслуговування. Звичайно нимкористуються студенти і малозабезпечені верстви населення. Програмиобслуговування передбачають мінімум послуг, що характеризуються невисокоюякістю (розміщення в готелях категорій 1-2 зірок, в хостеллах, гуртожитках;харчування може не надаватися взагалі; переліт, як правило, чартернимиавіарейсами; перевезення можуть бути організований на громадському транспорті).
3.4 Життєвий цикл туристичного продукту
Кожен туристичний продукт проходить у своєму розвитку 4 послідовнихстадії:
1) упровадження — початкова стадія життєвого циклу турпродукта, період високих витрат навиробництво і маркетинг (дуже великі витрати на рекламу), завоюванняпотенційних клієнтів. Торгівля турпродуктами на цьому етапі звичайно збиткова.Характерний повільний темп росту обсягу продажів;
2) ріст — свідчення визнання покупцями туристського продукту і швидке збільшення попитуна нього. Продаж і прибутковість ростуть, витрати на рекламу стабілізуються.Високі прибутки залучають конкурентів до створення аналогічного продукту, томутуристська організація повинна на цьому етапі серйозно працювати надудосконалюванням свого продукту;
3) зрілість — характеризується тим, що більшість потенційних покупців уже придбалотурпродукт, відбувається насичення ринку. Тому темпи росту продажу падають,прибуток росте повільніше через збільшення витрат на маркетингові заходи. Настадії зрілості основні зусилля організації зосереджують на збереженні своєїринкової частки і збільшенні обсягу продажів. Вони знижують ціни, проводятьактивні рекламні компанії, диференціюють продукт, поліпшують його якість. Упротивному випадку продукт швидко утрачає свої позиції на ринку і виявляєтьсяна стадії спаду;
4) спад — період різкого зниження продажів і прибутку. Він часто обумовлений зміноюпотреб чи покупців появою на ринку нових більш зроблених турпродуктів. Задопомогою удосконалювання турпродукта, надання додаткових турпослуг, зниженняціни й інших мір стимулювання збуту туристським організаціям вдається увизначених випадках запобігти повний спад. Однак в остаточному підсумку повнийспад настає і турпродукт знімають, на його місце приходять нові удосконаленітури.
3.5 Єдині вимоги до турпродукту
Загальні вимоги до туристських послуг, визначені відповіднимиміждержавними стандартами. Стисло розглянемо їх зміст.
– Відповідністьпризначенню. Туристськіпослуги повинні відповідати очікуванням і фізичним можливостям споживачів, якимадресується послуга.
– Точністьі своєчасність виконання. Туристські послуги, що надаються споживачеві за обсягами,термінами й умовами обслуговування, повинні відповідати вимогам, передбаченим впутівках, квитках, квитанціях і т. ін.
– Комплексність.Наданнятуристських послуг повинне забезпечувати можливість отримання не тількиосновних, але і додаткових послуг (побутових, послуг зв’язку, торговельних таін.), що створюють нормальні умови для життє-
– забезпеченняспоживачів.
– Етичністьобслуговуючого персоналу. Обслуговуючий персонал повинен дотримувати етичні нормиповедінки. Споживачеві повинно бути гарантовано ввічливість, доброзичливість,комунікабельність персоналу.
– Комфортність.Туристськіпослуги повинні надаватися у комфортних умовах обслуговування, створених дляспоживача (зручне планування приміщень, раціональне їх устаткування, обробка,оснащення і т.ін.).
– Естетичність.Художнєоформлення будівель, території туристського підприємства, простороваорганізація маршруту, оформлення інтер’єрів приміщень, обслуговування повиннівідповідати вимогам композиційної гармонійності і архітектурної цілісності.Зовнішній вигляд і культура мовлення обслуговуючого персоналу повиннівідповідати вимогам естетичності.
– Ергономічність.Тривалістьобслуговування, тривалість і складність туристських і екскурсійних маршрутів,що надаються туристам, спорядження і інвентар, транспортні засоби, меблі таінші предмети оснащення, що викорис- товуються, повинні відповідатифізіологічним і психологічним можливостям туристів.

Тема 4. Туристичне підприємство як суб’єкт господарської діяльності
 
4.1 Поняття про туристське підприємство
 
Туристська діяльність пов’язана з організацією усіх форм виїзду людей змісця постійного мешкання з оздоровчою метою, для задоволення пізнавальнихінтересів або з професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю вмісцях тимчасового перебування. Особлива роль у здійсненні такої діяльності належитьтуристським підприємствам.
Туристичне підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який маєправа юридичної особи, здійснює комерційну й науково–дослідну діяльність всфері туризму з метою отримання прибутку.
Всю діяльність туристських підприємств у загальному вигляді можна звестидо виконання трьох функцій:
– організаційної(формування комплексних маршрутів для туристських груп та туристів-індивідуалівна основі договорів між підприємствами туристської індустрії);
– посередницької(комплектування і продаж послуг і товарів туристського призначення задорученням підприємств-постачальників туристських послуг);
– торговельно-банківської(операції з обміну валют, страхування майна, здоров`я та життя туристів).
Основною метою функціонування туристських підприємств єзадоволення потреб споживачів у туристських послугах. Основним видом їхдіяльності є комплектація і реалізація туристського продукту – комплексутуристських послуг, що задовольняють потреби туристів під час їх подорожей.
Головними завданнями діяльності туристського підприємства є:створення і доведення до споживачів туристських продуктів, відповідних потребамтуристів, підтримка пропозиції на рівні попиту, а також збереженняконкуренто-спроможності туристського продукту
За змістом і характером своєї діяльності туристські підприємства єсвоєрідним посередниками між споживачами (туристами) та виробниками окремихтуристських послуг (засобами розміщення туристів, транспортними організаціями,підприємствами ресторанного господарства тощо).
Туристськіпідприємства відносяться до основних виробничих одиниць туризму. Потреба в нихвиникає там, де учасник туризму бажає забезпечити себе певними умовами, які вінне може повністю придбати самостійно або одержує їх з великими витратами часу ікоштів.
Роль туристських підприємств з погляду розвитку туризмупроявляється перш за все в наступному:
– активнадія на засоби розміщення, підприємства ресторанного господарства, транспортніорганізації та інші складові туристської індустрії для підвищення якостіпослуг. що надаються, і пристосування їх до окремих видів туризму;
– вплив напотоки відвідувачів в окремих регіонах і туристських центрах, забезпеченнябільш рівномірного розподілу відвідувань по всіх територіях, придатних длятуризму, а також розподіл відвідувань за часом з метою зменшення дії чинникасезонності й оптимального використання туристської інфраструктури;
– пропагандатуризму, залучення до участі в подорожах широких кіл населення.
Значення діяльності туристських підприємств з погляду туристаполягає в таких перевагах:
– економіячасу мандрівників;
– можливостізначного скорочення матеріальних витрат туристів завдяки дії більш низьких цінна транспорт і розміщення, що пропонуються туристським підприємствамвідповідними виробниками послуг;
– отриманняконсультаційних послуг. при виборі готелю, ресторану, туристського центру, щонайкращим чином відповідають потребам туриста.
Виділяють внутрішнє і зовнішнє середовище туристичного підприємства.
Внутрішнє середовище складається з різних компонентів і представленефункціональними областями, загальними для всіх типів фірм (дирекцієюпідприємства, відділом управління персоналом, бухгалтерією, відділом продажів,службою маркетингу і т.ін.).
Зовнішнє середовище – це те, що оточує підприємство і впливає на нього (споживачі,конкуренти, партнери і постачальники, урядові і інші державні установи іорганізації, суспільні й професійні об’єднання, представництва іноземнихдержав, союзи і інші об’єднання споживачів).
Середовище ніколи не буває стабільним. Певний склад, структура і стан яквнутрішнього, так і зовнішнього середовища туристського підприємства визначаютьсистему його можливостей із задоволення потреб споживачів на даний момент.
4.2 Види туристських підприємств та їх особливості
 
Класифікацію підприємств туристської індустрії можна здійснити залежновід мети діяльності, форми власності, розміру, ступеня домінування на ринку конкурентноїстратегії тощо. Класифікація туристських підприємств наведена на рис. 5.3.
Діяльність туристських підприємств розрізняється за специфікоювиконуваних функцій, обсягами діяльності й задіяних ресурсів, що обумовлюють їхкласифікацію та типізацію.
На практиці за функціональною ознакою виділяють такі типикомерційних туристських підприємств: туроператори, турагенти, туристичні бюро,екскурсійні бюро, інші підприємства сфери туризму. Ці підприємства функціонуютьу різних організаційно-правових формах, на різних сегментах ринку туристськихпослуг (в’їзний туризм, виїзний туризм, організація екскурсій,рекламно-інформаційна робота тощо).
Туроператори — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для якихвиключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристськогопродукту, реалізація та надання туристських послуг, а також посередницькадіяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленомупорядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;
Основним завданням туроператора є створення туру, підкріпленого програмоюобслуговування
Туроператор є свого роду оптовим підприємством, продукти якогореалізуються через мережу роздрібних турагентств.
Туроператори мають різноманітну класифікацію. За видом діяльностітуроператори поділяються на:
1. Оператори масового ринку. Вони продають турпакети в місцямасового туризму.
2. Спеціалізовані оператори – це туроператори, що спеціалізуютьсяна певному продукті або сегменті ринку (на певній країні, на певному видітуризму і т. ін.). У свою чергу вони можуть бути:
– туроператорамиспеціального інтересу (наприклад, спортивно–пригодницького туризму, організаціїсафарі в Африці і т. ін.);
– туроператорамиспеціального місця призначення (наприклад поїздки до Англії, Франції і т. ін.);
– туроператорамипевної клієнтури (для молоді, сімейних пар, бізнесменів і т. ін.);
– туроператорамиспеціальних місць розміщення (в будинках відпочинку, на турбазах і т. ін.);
– туроператорами,що використовують певний вид транспорту (теплоходи, поїзди і т. ін.).
За місцем діяльності розрізняють такі групи туроператорів:
– Місцеві(внутрішні) туроператори – це туроператори, які складають турпакети за маршрутами вмежах країни мешкання.
– Виїзнітуроператори орієнтуютьтурпакети в іноземні країни.
– Туроператорина прийомі – цетуроператори, які базуються у країні призначення і обслуговують туристів, щоприбувають в цю країну.
Крім того, прийнято розділяти туроператорів на ініціативних ірецептивних.
Ініціативні туроператори – це оператори, що відправляють туристів за кордон або в інші регіони задомовленістю з приймаючими (рецептивними) операторами або напряму зтуристськими підприємствами. Відмінністю їх від туристських агентств, якізаймаються виключно продажем чужих турів, є те, що вони займаютьсякомплектацією туристського продукту,. Класичний ініціативний туроператор формуєскладні маршрутні тури, комплектуючи їх з послуг місцевих туроператорів врізних місцях відвідування, забезпечує проїзд до місця початку подорожі і назаді організовує надання внутрішньомаршрутного транспорту.
Рецептивні туроператори – це туроператори на прийомі, які комплектують тури іпрограми обслуговування в місці прийому і обслуговування туристів,використовуючи прямі договори з постачальниками послуг (готелями, підприємствамиресторанного господарства, досугово–розважальними установами і т. ін.).
У реальному туристському підприємництві найбільш часто зустрічаєтьсяпоєднання функцій, що характерні для туристського ринку. По відношенню додеяких своїх продуктів туристська фірма може виступати і як рецептивний, і якініціативний туроператор, а в деяких випадках – і як турагент з продажу готовихтурів, сформованих іншим туроператором.
Сполучною ланкою між туроператором і споживачем на ринку туристськихтоварів і послуг виступає турагентство.
Турагенти — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а такожфізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницькудіяльність з реалізації туристського продукту туроператорів та туристськихпослуг інших суб’єктів туристської діяльності, а також посередницьку діяльністьщодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядкуотримали ліцензію на турагентську діяльність;
Туристські агентства – підприємства, які займаються роздрібноюреалізацією турпродуктів, створених туроператорами, та окремих туристськихпослуг (транспортних, екскурсійних та інших). Основними функціями турагентств єнадання туристських послуг, інформування клієнта, надання консультацій щодомети подорожі та організації подорожі.
На ринку туристських послуг функціонують ще інші комерційні підприємства,основною діяльністю яких є надання туристських послуг.
Бюро екскурсій – це фірма, яка організовує і проводить екскурсії. Бюрореалізації туристсько-екскурсійних послуг здійснює реалізацію туристських таекскурсійних путівок. Бюро подорожей та екскурсій організовує тури, транстури іекскурсії.
Важливе значення має класифікація підприємств за формою власності. Зацією ознакою туристські підприємства поділяються на державні, приватні,колективні, комунальні, спільні, іноземні, сімейні.
За організаційно-правовою формою відрізняють такі типи підприємств.
– повнетовариство
– командитнетовариство.
– товариствоз обмеженою відповідальністю (ТОВ)
– товариствоз додатковою відповідальністю (ТДВ)
– акціонернетовариство (відкрите(ВАТ) або закрите (ЗАТ))
– виробничийкооператив.
– державнеі комунальне унітарне підприємство
– споживчийкооператив
– громадськаорганізація (об’єднання)
За розмірами підприємства поділяються на великі, середні й малі. Великимипідприємствами вважаються ті, що обслуговують за рік понад 100 тис. туристів,середніми – 30–100 тис. за рік, а малими є такі, що обслуговують не більше 30тис. клієнтів.
За регіонами діяльності розрізняють:
– міжнароднітуристські підприємства, які пропонують свої продукти в декількох країнах,
– міжрегіональні( охоплюють декілька регіонів),
– регіональні(пропонують свої послуги в межах певної географічної території)
– місцеві.
Усі туристські підприємства можна поділити за ступенем їх домінування натуристському ринку. Це:
– підприємства-лідери,що характеризуються найкращим використанням конкурентних переваг і маютьнайбільшу ринкову частку;
– підприємства,що мають міцну конкурентну позицію,
– підприємства,що мають слабку конкурентну позицію,
– підприємства-аутсайдери(мають найменшу частку на туристському ринку)
Підприємства можна класифікувати залежно від стратегії, якої вонидотримуються.
– Підприємства-комутанти– ценевеликі підприємства з універсальним профілем діяльності, що прагнуть дозадоволення невеликих за обсягами, а іноді й короткочасних потреб певних групспоживачів.
– Підприємства-експлеренти– цепідприємства з експериментальним профілем діяльності, стратегія яких пов’язаназі створенням нових чи радикально змінених існуючих сегментів ринку. Головна їхперевага у впровадженні принципових нововведень.
– Підприємства-віоленти– цепідприємства з масовим профілем виробництва, що функціонують у сферістандартного виробництва й реалізації туристського продукту (як правило,туроператори). Головна їх конкурентна перевага у високій продуктивності праціта реалізації порівняно дешевих і достатнього рівня якості турпродуктів.
– Підприємства-патієнти– цепідприємства, що дотримуються стратегії вузької спеціалізації. Такі підприємстванадають для вузького кола споживачів послуги, що мають високу якість та ціну, іпрагнуть до оволодіння максимальною часткою невеликого ринкового сегменту.
4.3 Етапи створення туристського підприємства
 
Підприємницька діяльність в Україні регулюється Господарським і Цивільнимкодексами України, окремими законами і підзаконними нормативними актами.
Основними суб’єктами на туристському ринку, які здійснюють виробництво іреалізацію послуг, виступають окремі підприємці – фізичні особи і підприємства– юридичні особи.
Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонуютьпідприємства різних організаційно-правових форм, законодавство визнає загальніі спеціальні умови їх створення.
Загальні умови поширюються на організацію створення усіх формпідприємств. Вони визначені законами України ”Про підприємства”, “Пропідприємництво”, Господарським і Цивільним кодексами, які регулюють загальніумови створення юридичної особи, в тому числі і підприємства. Спеціальні умовистворення підприємств визначені законами про їх окремі види.
Процедура створення туристського підприємства як юридичної особипередбачає багато етапів. Найважливішими елементами створеннятуристського підприємства є:
– вибірорганізаційно-правової форми;
– складанняпротоколу намірів учасників (засновників);
– розробкапроектів установчих документів;
– проведенняустановчих зборів;
– підготовкаустановчих документів для реєстрації;
– правовареєстрація підприємства;
– постановкана облік та реєстрація в податкових, статистичних органах, Пенсійному фонді,Фонді соціального страхування та інших установах.
– організаційніпроцедури, пов’язані з відкриттям рахунків у банківських установах,виготовлення печатки, штампу фірмових бланків.
Порядок створення і реєстрації визначається чинним законодавствомУкраїни, що передбачає певний порядок і умови реєстрації юридичної особи.
При виборі організаційно-правової форми діяльності підприємствапотрібно визначити необхідний рівень і кількість його можливих прав ізобов’язань, що залежить від профіля і змісту майбутньої діяльності, можливогокола партнерів, існуючого в країні законодавства.
Пдприємства можуть бути засновані на приватній, колективній, державній ізмішаних формах власності. У зв’язку з цим в туристському бізнесі можуть діятиприватні, колективні, державні, сумісні й іноземні підприємства. Суб’єктамигосподарювання можуть виступати фізичні і юридичні особи.
Ринкова економіка припускає діяльність суб’єктів господарювання різнихорганізаційно-правових форм. Розрізняють некомерційні організації (щоутворюються для задоволення духовних або інших нематеріальних потреб; звичайнопереслідують соціальні, добродійні, культурні, освітні та інші суспільнокорисні цілі) і комерційні(що утворюються з метою отримання прибутку).
До некомерційних організацій відносять споживчі кооперативи, громадські йрелігійні організації (об’єднання), фонди, установи, об’єднання юридичних осіб(асоціації і союзи). До комерційних організацій відносять господарськітовариства (повні й командитні), господарські товариства, виробничі кооперативий унітарні підприємства.
Розробка засновницьких документів, державна реєстрація і організаційнеоформлення туристського підприємства
В Україні протягом останніх років діє типова схема створення і реєстраціїпідприємства. Одним з найважливіших документів, що оформлюються при створенніпідприємства, є протокол намірів. Протокол намірів доцільно оформити длябільш чіткого визначення мети і завдань створюваного підприємства, погодженняорганізаційно-правової форми, розміру статутного капіталу, розподілу дорученьміж учасниками, вирішення інших організаційних питань. Він не входить до числаобов’язкових засновницьких документів, формально особи, які його підписали, ненесуть відповідальності за невиконання взятих зобов’язань. Разом з тим цейпротокол є основою установчого договору і єдиним документом, який об’єднуєзасновників до моменту реєстрації.
До обов’язковихзасновницьких документів належать:
– Установчийдоговір, підписаний засновниками (учасниками)
– Статут,прийнятий загальними зборами засновників
Наступний етап – проведення установчих зборів. Підготовка зборівпроводиться ініціативною групою в порядку виконання рішень протоколу намірів.Погоджений із засновниками порядок денний офіційно вручається всім учасникам неменше ніж за два тижні до початку зборів. У зборах мають право взяти участь всізасновники або їх довірені особи. У порядок денний вносяться такі питання: простворення підприємства; обговорення статуту й установчого договору; вибориорганів управління та затвердження виконавчих органів; затвердження аудиту таревізійних органів; інші питання (обговорення бізнес-плану, рекламноїкомпанії).
Після проведеннязборів установчі документи готують для реєстрації. Правова реєстраціяпідприємства проводиться виконавчими комітетами міських і районних Рад абоуповноваженими органами. Реєстрація відбулася, якщо відповідний запис внесенийв Державний реєстр, а підприємству видане свідоцтво про реєстрацію відповідноїформи.
Після цього настає процедура взяття на облік в органах статистики,податковій адміністрації, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування таін. Наступним організаційним заходом є відкриття розрахункових рахунківу банківській установі. Одночасно з процедурою відкриття рахунків требаотримати дозвіл Управління внутрішніх справ на виготовлення печатки іштампів, підготувати їхні ескізи й замовити фірмові бланки, іншу друкованупродукцію.
Одночасно з вказаними етапами необхідно виконувати роботи з оформленняофісу й формування трудового колективу туристського підприємства.
Одним з найважливіших етапів створення туристського підприємства єрозробка програми його економічної діяльності. Це – основа фінансовогоменеджменту як для підприємства, яке створюється, так і для діючої фірми.
Наступним етапом є вибір географії бізнесу. Якщо майбутня основнадіяльність пов’язана тільки з реалізацією внутрішніх турів, то необхідновизначити район прийому-відправки туристів. Якщо підприємство буде займатисяміжнародним туризмом, то мають бути вибрані ті країни й регіони, де буде реалізованийі спожитий туристський продукт.
Далі необхідно дослідити ринок туристських послуг і обрати свій сегменттуристського бізнесу й довести конкурентоспроможність власного турпродукту.
Визначивши регіон ринку збуту туристських послуг, необхідно провестирозрахунок максимально можливих пропозицій та попиту цього ринку на перспективуза роками, місяцями, сезонами, днями тижня, а вже потім проаналізуватиконкурентне середовище. При цьому вивчають статистику чисельності туристськихфірм, зареєстрованих у регіоні, обсяги реалізації ними туристських послуг,цінові фактори, наявність монополістів, відмінність власного туристськогопродукту від аналогічного продукту конкурентів та ін..
Важливими етапами діяльності туристського підприємства є:
· плануваннявиробництва туристських послуг і контроль за якістю туристського продукту. Цепитання підготовки турів, їх методичне забезпечення, підготовка договірноїдокументації, робота зі страховими та іншими зацікавленими організаціями;
· визначенняспособу (технології) реалізації туристського продукту. Це може бути самостійнареалізація або через інші фірми, комісійний продаж через посередників абостворення розгалуженої дилерської мережі;
· способистимулювання продажів. Сюди належать ярмарки, виставки, конкурси, аукціони,туристські лотереї, надання сезонних пільг, пільг для постійних клієнтів,дітей, рекламні тури та ін;
· підбір тауправління персоналом туристського підприємства. Це розрахунок необхідноїкількості працівників, формування штатного розпису, розробка посадовихінструкцій, форми оплати праці, регламенту роботи підприємства
· та ін.
4.4 Організаційна структура туристичного підприємства
 
Ефективність діяльності туристичних підприємств багато в чому залежитьвід їх організаційної структури. Вона посідає особливе місце у внутрішньомусередовищі туристичного підприємства.
Організаційна структура — це впорядкована сукупність взаємозв’язанихелементів, які знаходяться між собою в стійких відносинах, що забезпечують їхфункціонування і розвиток як єдиного цілого.
Елементи структури – це окремі працівники, служби та інші ланки, задіянів діяльності фірми, а відносини між ними підтримуються завдяки зв’язкам, якіприйнято поділяти на горизонтальні і вертикальні.
Горизонтальні зв’язки мають характер погодження і є, як правило,лднорівневими. Вертикальні зв”язки – це зв’язки підпорядкування, необхідність вних виникає при ієрархічності управління (при наявності декількох рівнівуправління.
Організаційна структура закріплює функції управління за структурнимипідрозділами і встановлює раціональні взаємозв’язки між ними, визначаючи цимефективність функціонування системи, її техніко-економічні результати.
Туристські підприємства будують свою організаційну структуру залежно відмасштабів і змісту діяльності, регіональних особливостей ринку,фінансово-економічного положення.
Побудова організаційної структури залежить від:
–організаційно-правової форми підприємства,;
– форми власності;
– виду підприємства (туроператор, турагент);
– технології формування, просування і реалізації туристського продукту.
На туристичних підприємствах в основному застосовують лінійну,функціональну і комбіновану (лінійно-функціональну) структури управління.
Лінійна організаційна структура характеризується тим, що всі функціїуправління зосереджені в лінійних ланках – кожний працівник підпорядковуєтьсяодному керівнику і одержує вказівки тільки від нього. Це виключає отриманняпідлеглими суперечливих і не зв’язаних між собою розпоряджень, підвищуєвідповідальність керівників за результати роботи свого підрозділу. При цьомукерівник кожної ланки відповідає за весь об’єм роботи увіреного йомупідрозділу. У зв’язку з цим керівник підрозділу в лінійній організаційнійструктурі повинен бути висококваліфікованим і компетентним у всіх питаннях, щостосуються безпосередньої діяльності підрозділу, яким він керує.
Лінійна ОСУ є логічно стрункою і формально визначеною (єдиноначальність,узгодженість дій виконавців, чітко виражена відповідальність, швидкість ідостовірність інформації, несуперечність завдань, можливість контролю завиконанням доручень), але відрізняється відносно невеликими можливостямивирішення функціональних проблем і високими вимогами до знань керівників,необхідними для керування об’єктом. Як правило, застосування лінійноїорганізаційної структури виправдано для невеликих туристських підприємств.
/>
 
Функціональна організаційна структура заснована на диференціації функційуправління, що розділяють бізнес-процеси на окремі операційні відрізки, ауправлінські дії – на дії за функціями. Подібна організаційна структура єкласичним варіантомрозподілу праці по вертикалі.
Функціональна структура припускає розподіл всієїдіяльності туристичного кого підприємства за напрямками, кожний з яких(наприклад, відділ продажів, бухгалтерія і т. ін.) очолює функціональнийкерівник. При цьому передбачається, що функціональні керівники не втручаються усправи один одного, а їх діяльність координується директором підприємства абойого заступником. При такій структурі управління підвищується ефективністьуправління за рахунок участі в роботі кваліфікованих фахівців, обізнаних уконкретній області діяльності підприємства і управління. Вона дозволяєдиференціювати роботу, розвантажити лінійних керівників, звільнити їх віднеобхідності детально знати всі сторони управління підприємством.
Разом з тим при функціональній структурі управління порушується принципєдиноначальності, знижується відповідальність за роботу, оскільки виконавецьможе одержувати вказівки від декількох функціональних керівників. Виникаєпроблема узгодження цих розпоряджень, що створює додаткові труднощі.Функціональна організаційна структура є найпоширенішою в туристському бізнесі.
/>
 
Лінійно-функціональна організаційна структура єодночасно розвитком і комбінацією двох попередніх структур управління. Воназабезпечує такий розподіл праці, при якому керівники лінійних ланок ухвалюютьрішення і управляють, а функціональні керівники – консультують, інформують,планують і координують діяльність підприємства. В основу організаціїфункціональних ланок покладено лінійний принцип. Керівник функціональноговідділу є одночасно лінійним керівником підлеглих йому працівників. У загальномувигляді лінійно-функціональна структура управління показана на рисунку.Використання лінійно-функціональної структури або окремих її елементівхарактерно для крупних туристських підприємств.

/>
 
Існують також інші види організаційної структури управлінняпідприємством: лінійно-штабна, матрична, дивізійна. Вони у сфері туризмузастосовуються рідше.
Організаційна структура управління фіксується у структурній схеміуправління, у штатних розписах, положеннях про підприємство і структурніпідрозділи, а також в посадових інструкціях.
Штатний розпис– це документ, що визначає структуру підприємства ічисельність посад по кожному найменуванню в конкретних підрозділах і в ціломупо організації, що розробляється підприємствами самостійно, складається завстановленою формою і затверджується за станом на 1 січня щорічно. Порядокрозташування у штатному розписі структурних підрозділів і посад визначаєтьсякерівником. У кожний структурний підрозділ повинні включатися штатні посади повсіх категоріях персоналу з вказівкою спеціальності, починаючи з вищої ланки ізакінчуючи нижніми ланками у структурі підприємства. Загальна кількість посадза штатним розписом повинна відповідати розрахунковій чисельності за фондомзаробітної плати, передбаченому в кошторисі.
Посадова інструкція – основний організаційно-правовий документ, що визначає функції, основніобов’язки і відповідальність співробітників підприємства при здійсненні нимислужбової діяльності згідно з посадою. Метою розробки посадових інструкцій є:
· створенняорганізаційно-правової основи службової діяльності співробітників;
· підвищеннявідповідальності співробітників за результати діяльності, здійснюваної наоснові трудового договору (контракту);
· забезпеченняоб’єктивності при атестації співробітників, їх заохоченні й накладанні на нихдисциплінарного стягнення.
Посадову інструкцію розробляють виходячи із завдань і функцій, покладенихна конкретний структурний підрозділ підприємства, відповідно до його штатногорозпису. Цей документ повинен складатися по кожній штатній посаді підприємстваі мати неособистий характер. Він надається для ознайомлення співробітнику підрозписку при укладенні контракту.
 
4.5 Вимоги до офісу й персоналу туристського підприємства
 
Офіс туристського підприємства значною мірою впливає на перші враженняклієнта про діяльність турфірми. Він призначений для діяльності персоналу іприйому клієнтів, їх консультування і продажу туристських послуг. Тому у виборій обладнанні офісу важливо все: місце його розташування; наявність зовнішньоїрекламної вивіски з позначенням найменування (логотипу) підприємства, якевказане в засновницьких документах; під’їзні шляхи, наявність стоянки дляавтомобілів; чистота, затишок; зручність розташування меблів і оргтехніки якдля персоналу підприємства, так і для споживачів туристських послуг.
Розглянемо основні вимоги до офісу (приміщення) туроператора і турагента,які надають туристські послуги.
На вивісці туристського підприємства повинні міститися такі відомості:повне фірмове найменування туроператора або турагента, юридична адреса, графікроботи.
Необхідні зручні підходи (під’їзні шляхи) до офісу.
Турпідприємство у будь-який момент повинно пред’явити документи на правокористування офісом (частіше за все договір оренди приміщення).
В офісі турпідприємства необхідно підтримувати оптимальні параметритемператури й вогкості.
Турпідприємства повинні мати в своєму розпорядженні ефективні засобиміжнародного і міжміського зв’язку (телефакс, телефон, телекс), щовикористовуються для взаємного обміну інформацією, термінового бронюванняквитків і місць, зміни рейсів, кількості учасників групи, підтвердженняплатежів і т.ін. Для реалізації цих завдань турпідприємство повинно мати вофісі один або декілька комп’ютерів, що дозволяють працювати з електронноюпоштою і використовувати інформаційні ресурси глобальної мережі Інтернет.
Офіс туристського підприємства повинен бути обладнаний сучасноюкомп’ютерною технікою, що використовується для розробки і бронювання турів, облікуїх реалізації, оформлення туристської документації, обліку продажу місць втурах, розрахунків з клієнтами, бухгалтерського і касового обліку і т. ін.
В офісі турпідприємства повинна знаходитися достатня кількістьрозмножувальної техніки. Туристські підприємства у своїй рекламній іінформаційно-довідковій роботі часто використовують так званий оперативнийдрук, тобто листівки, інформаційні листи, прес-релізи та ін., які виготовляютьбезпосередньо на туристському підприємстві на розмножувальній техніці. Крімтого, частина виробничих матеріалів – типові контракти, програми подорожей,туристські маршрути, опис об’єктів показу, пам’ятки туристам та ін. – такожпідлягає тиражуванню за допомогою розмножувальної техніки.
Оформлення приміщень для відвідувачів і персоналу припускає такожнаявність у туристського підприємства устаткування для зберігання грошовихкоштів і бланків строгої звітності (сейфи, шафи, що не згоряють та ін.),технічних засобів для здійснення банківських і касових операцій, стільців (крісел)для відвідувачів. Важливим моментом в оформленні офісу є наявність утуристського підприємства інформаційно-довідкових матеріалів: рекламнихпроспектів, каталогів та ін., які повинні бути розміщені в доступному длявідвідувачів місці і підібрані за турами; розкладів і тарифів на всі видипасажирських перевезень на міжнародних і внутрішніх лініях; цін на готельні таінші туристські послуги в країні і за кордоном; адрес і телефонів туристськихагентств, готелів, транспортних підприємств; туристських путівників, карт,планів міст; телефонних довідників; календарів проведення туристських виставок,бірж, ярмарків; спеціальних газет і журналів з питань туризму та ін.
Інформація для споживачів повинна розташовуватися в доступному для оглядумісці. До такої інформації відносяться:
· копіясвідоцтва про державну реєстрацію туристського підприємства;
· копіяліцензії на здійснення туристської діяльності;
· копіюдовідки банківської або іншої кредитної установи про підтвердження фінансовогозабезпечення відповідальності туристського підприємства;
· загальніправила реалізації туристського продукту;
· бланкидокументів, що оформляються при реалізації туристського продукту;
· закон, щорегулює діяльність туристської сфери;
· закон, щорегулює захист прав споживачів; положення, що регулює видачу ліцензійтуристським підприємствам;
· відомостіпро працівників: прізвище, ім`я, по батькові керівника, його заступників,головного бухгалтера, менеджерів;
· адреси йтелефони центрального і місцевого органів виконавчої влади в галузі туризму,територіального управління у справах захисту прав споживачів, перелік номерівтелефонів, факсів туристського підприємства.
У разі закриття службового приміщення (офісу) (ремонт, санітарна обробка,зміна місцезнаходження, зупинення туристської діяльності тощо) туристськепідприємство не пізніше як за 5 днів повідомляє про це споживачів туристськихпослуг, з якими укладено договори про туристське обслуговування, вивішуєвідповідне оголошення при вході до службового приміщення і в десятиденний термінписьмово повідомляє про це орган ліцензування.
Туристські підприємства відносяться до тих підприємств, успішна роботаяких значною мірою залежить від якості роботи персоналу. У сфері туризмуякість послуг перш за все визначається кваліфікацією виконавців і їх уміннямпрацювати з клієнтами.
Персонал туристського підприємства повинен відповідати наступним вимогам:
· матипрофесійну підготовку і кваліфікацію, наявність спеціальної освіти (основноїабо додаткової), отриманої в навчальному закладі, що має ліцензію на правоведення навчальної діяльності в області основної або додаткової освіти у сферітуризму з видачею документів державного зразка (диплома, свідоцтва,посвідчення);
· знатизаконодавчі й нормативні акти, формальності міжнародних норм у сфері туризму,матеріали й документи міжнародних туристських організацій, іноземну мову вобсязі, відповідному виконуваній роботі;
· умітидати чіткі, точні відповіді на поставлені відвідувачами питання;
· володітиінформацією, необхідною для споживача, і постійно її активізувати;
· підвищуватисвою кваліфікацію (на курсах, семінарах та ін.) не рідше одного разу на рік;
· мати стажроботи в туризмі або суміжних з ним областях діяльності;
· знатисвої посадові обов’язки.
В Україні встановлено наступні вимоги до персоналу туристськихпідприємств:
· керівниктуроператора, керівник філії, іншого відокремленого підрозділу туроператораповинен мати вищу освіту і стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років;
· у штатітуроператора повинно налічуватися не менше 50 відсотків фахівців, які маютьстаж роботи в галузі туризму не менше 3 років або вищу освіту в галузі туризму;
· керівниктурагента чи керівник філії, іншого відокремленого підрозділу турагента(юридичної особи) повинен мати стаж роботи в галузі туризму не менше 3 роківабо освіту в галузі туризму;
· у штатітурагента (юридичної особи) повинно налічуватись не менше 30 відсотківфахівців, які мають стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років або освіту вгалузі туризму;
· турагент– суб’єкт підприємницької діяльності–фізична особа повинен мати освіту в галузітуризму.

5. основи туроперейтингу
5.1 Функціїтуроператорів та тур агентів
 
Функціонально виробничо-обслуговуюча діяльність туроператорівпередбачає:
· формування (комплектацію) турів;
· просування турів;
· гуртову реалізацію турів;
· забезпечення обслуговування туристів в межах програми туру;
· контроль і оперативний супровід турів;
· відповідальність за виконання робіт.
До основних функцій туроператорів відносять:
1. вивчення потреб потенційних туристів на тури та туристичніпрограми;
2. складання маршрутів та перспективних програм обслуговуваннятуристів;
3. взаємодія з постачальниками послуг;
4. розрахунок вартості туру та визначення ціни;
5. реалізація турів;
6. методичне забезпечення турів;
7. забезпечення туристів необхідним та спеціальним спорядженням,cувенірною та рекламно-інформаційною продукцією;
8. підготовка, підбір та призначення спеціалістів на маршрутиподорожей (екскурсоводи, інструктори, гіди-перекладачі тощо);
9. рекламно-інформаційна робота по просуванню туристичногопродукту до споживачів;
10. контроль за якістю, надійністю та безпекою туристичногообслуговування.
Туроператори виконують провідну роль в туризмі, оскільки вони формують пакетитуристичних послуг, тури, турпродукт іпродають їх різним користувачам (агентам) для реалізації туристам (Рис. 4).Коли туроператор продає послугипоокремо іншим операторам, які формують свої індивідуальні пакети, він стає оптовим ділером туристичнихпослуг.
Туроператори комплектують пакети туристичних послуг,домовляючись про спеціальні тарифи в авіакомпаніях, бронюючи блокиномерів в готелях, укладаючи угоди з наземними службами і працюючи з іншими місцевими постачальниками туристичних послуг. Завдяки такійдіяльності створюється продукт, якийє предметом ринкових відносин туроператораз іншими суб’єктами туристичної діяльності: гуртового та роздрібного продажу.
Туроператори продають основні компоненти своїх турів великійкількості туристів за фіксованими цінами напряму або черезтурагентів. Як оптовики, вони мають можливість обумовити з постачальникамитуристичних послуг зниження вартості певного туру до максимальноможливого рівня, оскільки отримують значні знижки.
Отже, ключовим елементом діяльності туроператора будь-якоготипу є пакетування різноманітних послуг. Діяльністьтуроператора по комплектації послуг, які ним самим не виробляються(послуг готелів, транспортних компаній, дозвіллєво-розважальних закладів іт.ін.) у туристичний пакет, тур, турпродукт — називається туроперейтингом.
Підприємства-туроператори найчастіше організовують зв’язокзі споживачами через турагентів. Останні на договірній основіотримують від туроператорів права на реалізацію сформованого турпродукту. Набірфункцій тураген-та залежить від угоди з туроператором. Головними серед нихє 2 функції: надання інформаційних послуг потенційним покупцям та збуттуристичних послуг, що надають різні підприємства туристичної індустрії.
Фактично, виконуючи роль посередників, турагенти— невеликі фірми з незначним капіталом і обмеженим ринком,залежать від діяльності крупних туроператорів і транспортнихкомпаній. Однак, вони відіграють важливу роль на ринку, оскільки саме через нихпродається, доводитьсядо кінцевого споживача переважна більшість турів — туропродукту, що формується туроператором. Серед підприємств в галузі туризму туроператорів не більше 5%,турагентів — 95%. Отже, активно діючийтурагент — це вирішальний елементагентської мережі туроператора.
Процес взаємодії між туроператором і турагентом маєнаступний вигляд:
· публічної оферти туроператора;
· укладання договору між туроператором і тур агентом
· розсилка туроператором пропозиції у вигляді прайс-листів та рекламних матеріалів;
· замовлення турагентства на бронювання туристичного продукту;
· підтвердження замовлення туроператором і виставлення рахунку;
· оплата рахунку турагентом і передача туроператору документівтуриста ( в разі оформлення в’їзних віз до країни подорожі).
5.2 Етапи формування тур продукту
 
За О.Любіцевою (2008) методика розробки туру передбачає 3 основні етапи:
1. Передпроектний
2. Проектний
3. Ринковий
Передпроектний етап передбачає:
· Моніторингринку, оцінку конкурентоспроможності туристичного підприємства
· Вибірринкової стратегії та тактики виходу на туристичний ринок
· Оцінкаобраного ринкового сегменту
· Попереднєвизначення параметрів туру
Проектування туру включає
· Власнерозробка схеми туру
· Організаційно-технічнізаходи
· Визначенняекономічних параметрів турпродукту
Розробка туру включає такі етапи: вибір пунктів маршруту, ієрархізаціяпунктів, визначення початкового і кінцевого пунктів, розробка схеми маршруту тайого оптимізація, програмне забезпечення туру
Організаційно-технічні заходи передбачають: визначення класуобслуговування, укладання угод з постачальниками туристичних послуг:
– Угода з готелем
– Угода зпідприємством харчування
– Угоди зтранспортними підприємствами
– Угода зекскурсійним бюро
– Угола змузеєм тощо
Ринковий етап можна поділити на такі складові:
· Етаппросування туру на ринок, пошук споживачів і реалізація
· Етапорганізації подорожі
· Етаппісля здійснення подорожі (удосконалення туру та його окремих складових)

/>
Процес формування турпродукту є виробничою функцією туроператора.
Залежно від його спеціалізації, масштабів діяльності, сезонностіпропонованих турів і їх новизни цей процес має більш менш постійний характер іприпускає ряд послідовних етапів:
– розробка задуму (ідеї) туру;
– пошук і відбір партнерів і постачальників;
– формування основного і додаткового комплексів послуг;
– експериментальна перевірка туру.
На першому етапі розробляється задум (ідея) туру, визначаєтьсяйого цільова спрямованість з орієнтацією на певного споживача, вибираєтьсясезон, напрям по країнах і зразкове наповнення основного комплексу послуг.
Для здійснення робіт на цьому етапі використовують найрізноманітнішіметоди. Одним з них, що отримав досить широке розповсюдження не тільки втуризмі, є метод “мозкового штурму”. Суть цього методу стисло можна подати увигляді цілеспрямованого процесу генерації нових ідей для формування їхмаксимально широкого кола, з подальшим аналізом і відбором найперспективніших.Другим напрямом формування ідеї майбутнього туру є спостереження. Знайомлячисьз діяльністю туристських компаній інших держав, інших регіонів керівники іфахівці туроператора можуть перейняти частково або повністю ідею туру,адаптувавши її до місцевих умов і потреб цільових споживачів. Третім напрямом уформуванні ідей може стати особистий досвід туроператора, його знання потребринку, уміння прогнозувати і передбачати розвиток споживацьких запитів..
Після того, як сформована ідея майбутнього туру, туроператор проводитьаналіз і вивчення можливостей її реалізації на практиці. Аналіз і дослідженняпроводяться в декількох напрямах:
· відповідністьідеї туру споживацьким очікуванням;
· вивченняможливого ринку;
· оцінкаконкуруючих турів інших туристських підприємств;
· виявленняможливості пошуку і відбору партнерів і постачальників туристських послуг дляреалізації ідеї туру;
· оцінкавнутрішніх можливостей підприємства.
Як правило, на цьому етапі дослідження проводять за декількома ідеями зметою остаточного відбору найпривабливіших з них, які стають основою длярозробки нових турів.
Для реалізації найпривабливіших ідей здійснюють пошук і відбірпостачальників і партнерів. Пошук перспективних партнерів полягає в тому,що з великого їх числа потрібно вибрати тих, хто виявить цікавість доспівпраці. При цьому вони повинні відповідати інтересам і вимогам туроператоравідносно обслуговування туристів. Для пошуку партнерів і постачальників можнавикористовувати різні довідники, Інтернет та інші засоби комунікації.Традиційним є встановлення контактів з постачальниками послуг під часспеціалізованих виставок, ярмарків і т. ін. Вибираючи партнерів у готельному ітранспортному бізнесі, важливо пам’ятати, що працювати тільки з одним партнеромнебажано. Наявність в регіоні подорожі і відпочинку декількох готелів ітранспортних організацій значно розширює їх вибір і до того ж служить альтернативоюпри виникненні непередбачених і конфліктних ситуацій. Те ж відноситься і доіншихвидів постачальників послуг.
Постачальників послуг підбирають за регіональним інтересом, видомтуризму, змістом програм обслуговування, а також за сегментами споживачів увіковому, соціальному і економічному плані. Важливе значення мають їх діловіякості і репутація. Уникнути помилок і прорахунків у будь-якому випадкудозволяє цілеспрямований підхід до пошуку і відбору постачальників, що ґрунту-
ється на наступних принципах:
– туристське підприємство повинне орієнтуватися не на миттєві вигоди, ана довгострокову співпрацю;
– співпраця повинна бути взаємовигідною для обох сторін і матиперспективи розвитку;
– партнер повинен мати у розпорядженні свій певний досвід надання туристськихпослуг на конкретному ринку або ринках, близьких до нього за своїмихарактеристиками;
– послуги, що надаються партнером, повинні повністю відповідати тимкритеріям якості, що пред’являють до них цільові споживачі;
– послуги, що надаються різними виробниками, повинні відповідати одномурівню і стандарту обслуговування і сприйматися споживачем як схожі івзаємодоповнюючі один одного.
Рецептивний туроператор несе відповідальність перед туристами за всіпослуги, як ті, що входять до пакету туру, так і ті, що надаються додатково.Ініціативний туроператор відповідає перед туристом за основні послуги, а такожза додаткові, якщо вони надаються його офіційним партнером (рецептивнимтуроператором), з яким укладено контракт на обслуговування туристів. Ініціативнийтуроператор зобов’язаний мати повну інформацію про номенклатуру, зміст і якістьусіх додаткових послуг приймаючого партнера, перевіряти їх особисто передпочатком сезону і інформувати про це туристів при продажу туру.
Після того, як туроператор визначив коло своїх партнерів і постачальниківдля реалізації задуму туру, він приступає до формування основного йдодаткового комплексів послуг, що включаються в тур. Цей етап передбачаєдії з комплектації туру з послуг партнерів або постачальників на основі їхреальної пропозиції. На етапі формування створюється конкретний пакеттуристської пропозиції, орієнтований на реальний попит. Таким чином,утворюється основа туру, що, як правило, включає наступні елементи:
· цільовепризначення туру,
· розробкутуристичного маршруту,
· плануванняпослуг мешкання, харчування, транспортування, медичне страхування туристів,
· програмутуру та ін.
Процес формування комплексу послуг здійснюється на підставіконфіденційних тарифів, наданих партнерами в рамках діючих угод, тому на даномуетапі виконується визначення і коректування ціни майбутнього туру.
Ключовий чинник, що впливає на успіх туристського пакету, це його ціна.Можливістю найбільшої гнучкості в ціноутворенні володіють спеціалізованітуроператори, що мають єдиний, у своєму роді унікальний, турпакет. Вонивизначають його ціну, в основному орієнтуючись на витрати з придбання послуг іпокриття інших витрат плюс включення певного відсотка прибутку.
Туроператори масового ринку більше орієнтовані на ціни конкурентів, особливов той час, коли попит на турпослуги падає.
Визначаючи ціну турпакету, туроператори орієнтуються на ціни лідераринку. Крупні туроператори зменшують витрати і таким чином не дають своїмсуперникам шансів на успіх в ціноутворенні. Найбільш часто при визначенніметоду ціноутворення використовують ціни, орієнтовані на витрати, тобторозраховується собівартість туру і додається певний відсоток прибутку.Прибуток, що закладається в ціну пакету туру на покриття інших витрат і чистийприбуток, складає від 15 до 30%.
При витратному методі розрахунку цін туроператори, використовуючи данімаркетингу, орієнтуються також на середньоринкові ціни. Це необхіднийінструмент конкуренції і виживання на ринку.
На етапі формування основного і додаткового комплексів послуг такожрозробляють основні підходи і тематику майбутньої рекламної кампанії,визначають канали збуту і їх учасників.
Експериментальна перевірка туру – заключний етап його формування, наякому практично готовий туристський продукт підлягає своєму опробуванню. Формоюекспериментальної перевірки туру, яка часто зустрічається, є так звані рекламнітури і стаді-тури.
Рекламний тур призначений для ознайомлення з новим туристським продуктомпредставників засобів масової інформації, осіб, авторитетних для цільових споживачів,а також представників турагентів, які згодом братимуть участь у продажах даноготуру. Він повинен розглядатися як частина рекламної кампанії відносно даногопродукту. Основною метою рекламних турів є широке інформування цільовоїаудиторії про існування нового продукту, демонстрація його споживацькихвластивостей і конкурентних переваг. Рекламні тури проводяться, як правило, зарахунок самого туристського підприємства
Другою формою експериментальної перевірки туру, що частовикористовується, є стаді-тури (навчальні тури), мета яких полягає у формуванніуявлення про властивості туру, його переваги й недоліки в співробітників службпродажів самого туристського підприємства і представників турагентств, якібратимуть участь у реалізації цього туру. Стаді-тур включає не тільки виконанняусіх програмних заходів, передбачених туром, але й ознайомлення зтехнологічними особливостями надання тих чи інших послуг партнерами іпостачальниками. Тому часто у ході стаді-турів їх учасники зустрічаються зкерівниками і співробітниками готелів, ресторанів, екскурсійних бюро, вивчаютьпроцес обслуговування туристів і особливості надання послуг, що входять дотуру.
Часто до процесу експериментальної перевірки турів відносять так званіпробні продажі, які організуються для відносно невеликих груп туристів допочатку сезону масових продажів. Звичайно до участі в таких групах залучаютьпостійних клієнтів туристської компанії з метою перевірки туру в реальнихумовах, а також вивчення відгуків споживачів про якість розробленого туру, йогопереваг і недоліків. Як правило, для пробних продажів туристська компаніявстановлює спеціальні пільгові ціни, а в деяких випадках надає окремітуристські послуги за свій рахунок.
Етап експериментальної перевірки дозволяє внести необхідні корективи якдо складу послуг, включених в тур, так і в процес його реалізації. На цьому__етапі відпрацьовуються не тільки якість послуг, що надаються, але і роботаперсоналу, пов’язаного з продажами туру, готовність рекламної літератури івізуального оформлення туру, організаційна взаємодія усіх служб і структур.
На стадії формування турів туроператор складає календарний графік насезон. Можна визначити наступні принципи, якими при цьому доцільно керуватися:
– регулярність поїздок (1 раз на тиждень, кожного місяця, 2 рази намісяць і т. ін.);
– тривалість перебування (від декількох днів до декількох тижнів);
– залежність від піку сезону;
– залежність від погодних умов;
– залежність від зайнятості населення (час відпусток, канікул);
– залежність від часу проведення суспільних заходів (характерно дляорганізації ділового і конгрессного туризму).
5.3 Вимоги допроектування турів
 
Проектування туру як туристичної послуги здійснюється згідно з вимогаминаступних міждержавних стандартів:
– ГОСТ28681.1-95 «Туристично-екскурсійне обслуговування… Проектуванняпослуг»;
– ГОСТ28681.2-95 ” Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги.Загальні вимоги”;
– ГОСТ28681.3-95 ” Туристично-екскурсійне обслуговування. Вимоги до забезпеченнябезпеки т уристів і екскурсантів”.
Основою для розробки туристської послуги є її стислий опис – набір вимог,виявлених у результаті дослідження ринку, погоджених із замовником послуг зурахуванням можливостей виконавця послуги.
Керівництво туристського підприємства затверджує порядок і процедурирозробки конкретної послуги, організації надання послуги і визначаєвідповідальність кожного учасника процесу проектування послуги.
Проектуваннятуристської послуги здійснюється в такій послідовності:
1) встановлення нормованих характеристик послуги;
2) встановлення технології процесу обслуговування туристів;
3) розробка технологічної документації;
4) визначення методів контролю якості;
5) аналіз проекту;
6) подання проекту на затвердження.
Для кожної характеристики послуги повинні бути вказані прийнятні дляспоживача і виконавця значення. Конкретні характеристики послуги повинні бутине нижчими від вимог державного стандарту на відповідний вид послуги.
Проект повинен містити конкретні вимоги щодо забезпечення безпеки,мінімізації ризиків для споживачів послуги та їхнього майна, обслуговуючогоперсоналу і навколишнього середовища.
Документація, що деталізує вимоги до процесу обслуговуваннятуристів, повинна включати:
– опис процесів, форм і методів обслуговування туристів;
– значення характеристик процесу обслуговування туристів;
– вимоги до типу, кількості і пропускної здатності устаткування, що будевикористовуватися;
– кількість необхідного персоналу і рівень його професійної підготовки;
– договірне забезпечення постачань виробів та послуг;
– гарантії,
– необхідні узгодження (з власниками рекреаційних ресурсів, органами
санітарно-епідеміологічного та пожежного нагляду, державтоінспекцією таін.).
Проектування процесу обслуговування туристів здійснюють за окремими етапаминадання послуги (наприклад, надання інформації про послугу, надання послуги,розрахунки за послугу) і складання для кожної з них технологічних карт.
Значну увагу при проектуванні туристських послуг необхідно приділятиконтролю якості послуг. У документації з контролю якості повинні бутивстановлені форми й методи організації контролю за здійсненням процесуобслуговування туристів з метою забезпечення його відповідності проекту.
Проектування контролю якості включає:
· визначенняключових моментів у процесі обслуговування, що істотно впливають нахарактеристики послуги;
· визначенняметодів коригування характеристик послуги;
· визначенняметодів оцінювання контрольованих характеристик, які контролюються
Аналіз проекту є завершальним етапом проектування і має на метіпідтвердити, що:
· характеристикипроектованої послуги забезпечують безпеку для життя і здоров’я туристів іохорону навколишнього середовища;
· вимоги допроцесів обслуговування туристів відповідають запроектованим характеристикампослуг;
· методиконтролю якості забезпечують об’єктивну оцінку характеристик процесівобслуговування.
Аналіз проекту здійснюють представники відповідних функціональнихпідрозділів туристського підприємства. Він спрямований на виявлення і своєчаснеусунення невідповідностей у проекті. Результатом аналізу є уточнений змісттехнологічної документації туристського підприємства.
Затвердження проекту є завершальним етапом проектної розробки. Документацію наспроектовані туристські послуги і процеси обслуговування туристів затверджуєкерівник туристського підприємства за узгодженням із замовником. Зміна проектудопускається тільки в обґрунтованих випадках за узгодженням із замовником ізатверджується керівником туристського підприємства.
Розглянемо проектування окремих видів туристських послуг.
Порядок проектування послуги “Туристська подорож” передбачає 2етапи:
1) проектуваннякожної послуги, що включається в “Туристську подорож” відповідно до програмиобслуговування туристів;
2) проектуванняпослуги “Туристська подорож” у цілому.
Проектування туру, здійснюване туристським підприємством, передбачаєузгодження можливостей туристського підприємства із запитами туристів.
Стислий опис послуги “Туристська подорож” складають на основі вивченняпотреб і платоспроможного попиту населення на види і форми туристськихподорожей і можливостей рекреаційних ресурсів у конкретному районі.
Стислий опис послуги конкретизують у проекті програми обслуговуваннятуристів.
Розробка програми обслуговування включає визначення:
– маршрутуподорожі;
– перелікутуристських підприємств – виконавців послуги;
– періодунадання турів кожним підприємством — виконавцем послуги;
– складуекскурсій і визначних об’єктів;
– перелікутуристських походів, прогулянок;
– комплексудозвільних заходів;
– тривалостіперебування в кожному пункті маршруту;
– кількостітуристів, що беруть участь у подорожі,
– видівтранспорту для внутрішньомаршрутних перевезень;
– потреби вінструкторах-методистах з туризму, екскурсоводах, гідах-перекладачах, іншомуобслуговуючому персоналі й необхідній додатковій їхній підготовці;
– необхідноїкількості транспортних засобів;
– форм іпідготовки рекламних, інформаційних і картографічних матеріалів, опису подорожідля інформаційних листків до туристських путівок.
Результатом проектування послуги “Туристська подорож” є такітехноло-гічні документи туристського підприємства:
– технологічнакарта туристської подорожі;
– графікзавантаження туристського підприємства;
– інформаційнийлисток до туристської путівки, що дається споживачеві.
Проектування послуги “Туристський похід” передбачає:
– проведенняекспедиційного обстеження району і маршруту туристського походу;
– підготовкупроектів розміщення й устаткування туристських притулків і стоянок на трасітуристського походу;
– розрахунокнеобхідної кількості туристського інвентарю, спорядження і транспортнихзасобів;
– визначенняпотреби в інструкторах-методистах з туризму, іншому обслуговуючому персоналі йорганізацію їхньої підготовки;
– підготовкурекламно-інформаційних матеріалів з описом траси походу;
– визначеннязаходів для безпеки послуги “Туристський похід”.
Розробка трас походів повинна здійснюватися по територіях зі сприятливимиприродними умовами, що відповідають екологічним і санітарно-гігієнічним нормамі вимогам, установленим у діючій нормативній документації (стандартах в областіохорони природи), а також з урахуванням реальних можливостей розвиткуконкретного виду туризму.
Документальною основою проектування послуги “Туристський похід” є звітпро проведення експедиційного обстеження маршруту туристського походу, а такожматеріали соціологічного вивчення побажань туристів щодо обслуговування наданій трасі.
Основним результатом проектування послуги “Туристський похід” є паспорттраси туристського походу. Паспорт траси туристського походу повинен бутипогоджений з наступними організаціями:
– органамисанітарно-епідеміологічної служби;
– іншимиорганізаціями, які контролюють переміщення транспортних засобів(автоінспекцією, водною інспекцією і т. ін.);
– органамиуправління (власниками) земельними угіддями, по яких проходить трасатуристського походу.
Крім паспорту траси маршруту для послуги “Туристський маршрут”розробляють такі документи, як інформаційний листок, графік завантаженнятуристського підприємства та ін.
5.4 Програмнезабезпечення в туризмі
 
Програмне обслуговування в туризмі – це наданняпевного, нормативно вивіреного набору послуг, який гарантує змістовнурекреаційну діяльність туриста згідно з його потребами та метою подорожі.
Крім основнихскладових турпакету – розміщення, харчування, транспортування — до зміступрограмного обслуговування входять туристичні заходи різних видів, вибір якихзалежить передусім від виду туризму (за метою подорожі, складом учасників,транспортом тощо). Спеціалізовані туристичні фірми орієнтуються на запитиклієнтів певного класу – відповідно до спеціалізації. Оператори масовоготуристичного ринку пропонують широкий спектр програмних заходів, але більшістьіз них — у вигляді додаткових послуг.
Програмнезабезпечення туру є його якісною ознакою
Існують програмнізаходи таких видів:
· екскурсійна-інформаційні – екскурсії, різноманітні затематикою, засобом пересування та місцем проведення. Це оглядові й тематичніекскурсії, пішохідні, автобусні, на пароплаві, літаку, трамваї, навіть наверблюді; екскурсії по місту, заміські, на об’єкти (до музеїв, пам’яток,підприємств і установ). Крім екскурсій, до цього виду належать також лекції,бесіди, кінолекторії та круглі столи;
· культурно-видовищні – відвідання концертів,театрів, фестивалів мистецтв, фольклорних програм, організація культцентрів;
· розважальні – різноманітні конкурси,атракціони, ігри, вікторини, аукціони та свята. До них також належатьвідвідування розважальних закладів — аква- та тематичних парків і розважальнагастрономія;
· спортивно-оздоровчі — заняття та навчання спортурізних видів; оздоровча фізкультура (зарядка на пляжі, теренкури й стежкиздоров’я); масаж і голкотерапія, різноманітні фізіопроцедури, відвідання саунита басейну, фітнес-центру; організація спортивних змагань, забавних рухливихконкурсів та ігор; річкові й морські прогулянки; одно- та багатоденні походи, атакож досить екзотичні: рафтінг, яхтінг, дайвінг тощо;
· соціальні — такі, що допомагають кращепізнати суспільне життя країни відвідування: вечори та зустрічі дружби, форумий мітинги, відвідання спецоб’єктів – промислових підприємств,сільськогосподарських, навчальних і дитячих закладів та інших установ,відвідання сімей, участь у трудових акціях (збір плодів і квітів, насадженнядерев, створення художніх виробів тощо).
Усі заходивказаних видів використовуються при формуванні програм перебування туристів іприсутні в них у тому обсязі, що є необхідним для змістовної діяльності туриставідповідно до його потреб та мети подорожі.
Програмаперебування— це набір запланованих туристичних послуг, розподілений за днями та годинамиїх надання.
Як правило,програми закордонних подорожей та маршрутів, що включають відвідання декількохпунктів, складаються за днями перебування. У кожному пункті маршруту програмнізаходи розписують погодинно.
До складу програмвходять такі елементи:
· цільові — заходи, зумовлені метоюподорожі;
· додаткові — заходи, що включаються допрограми з метою її урізноманітнення;
· супутні — час, який відводиться насон, харчування, відпочинок, самостійну діяльність туристів;
· технологічні — час на очікування, доїздитощо.
Програми можутьстворюватись на весь маршрут і на кожний пункт відвідування окремо. Пристворенні програм дотримуються певних принципів і вимог.
Ø Правило1. Привиборі закладу розміщення туристів слід враховувати тип підприємства, йогокатегорійність та розрядність номерів
Ø Правило2. Привиборі типу харчування туристів слід враховувати тип підприємства харчування,його розміщення та клас обслуговування, вид меню, кількість разів прийому їжі,національні особливості кухонь народів світу та ін.
Ø Правило3. Складанняпрограми починається з розподілу за днями туру кількості ночівель та кількостіразів прийому їжі, які в комплексі мають складати певну кількість туроднів.
Ø Правило4. Прискладанні програми перебування слід враховувати час, відведений на супутні татехнологічні елементи. Загальний ліміт часу програмного забезпечення становитьзалежно від контингенту туристів 12-14 годин… Молодші та стращі вікові групиповинні мати більше часу на відпочинок вночі та можливість відпочинку вдень…При складанні програм треба керуватися нормативними витратами часу на поселення(включаючи трансфер), харчування (сніданок – 30 хв., обід – 60 хв., вечеря – 45хв.), екскурсійне обслуговування (тривалість екскурсії коливається від 1-3 год.На оглядові до 6-10 год. на виїздні), дозвіллєві заходи (тривалість спектаклю,концерту тощо). Програмою повинен забезпечуватись відпочинок мінімум 8 год.Вночі та після харчування).
Ø Правило5. Привключенні екскурсій до програм турів слід зважити, що першою з них, зазвичай, єоглядова екскурсія по місту, участь у якій дозволяє не тільки ознайомитися звизначними місцями, але й надає можливість туристам повернутися до тих місць,які їм найбільше сподобалися, та вільно орієнтуватися в межах міста.
Ø Правило6. Нерекомендується включати більш ніж дві екскурсії тривалістю 2-3 години, абооднієї заміської екскурсії тривалістю 6-12 годин на один екскурсійний день.
Ø Правило7. Пристворенні програми перебування враховуються можливості міста (курорту, країни).До програми вносяться найбільш значимі заходи та найвідоміші об’єкти. Приплануванні екскурсійної програми слід уникати однотипності об’єктів показу, втой же час варто передбачити можливість взаємозамінності об’єктів показу.
Ø Правило8. Програмистворюються з урахуванням сезонності подорожі. Так, влітку доцільно плануватирічкові прогулянки чи прогулянки по акваторії морського порту, відвіданняпарків, заповідників чи садів, відкритих басейнів, аквапарків, пікніки насвіжому повітрі тощо; узимку ж перевага надається закритим об’єктам.
Ø Правило9. Програмнеобслуговування найкраще починати із загально-інформаційних заходів. Наприклад,відразу по прибутті до першого пункту подорожі з туристами проводять”інформаційний коктейль”, під час якого інформують групу про основнімісця відвідування та час збору на екскурсії, уточнюють дати екскурсій ірекомендують, що саме можливо відвідати у вільний від програмних заходів день,а також дають настанови щодо купівлі сувенірів, обміну валюти та відповідають назапитання туристів.
Ø Правило10. Підбірпрограмних заходів обумовлюється метою подорожі та залежить від складу їїучасників. Так, у подорожах на відпочинок екскурсійні та розважальні заходиможуть бути майже цілком віднесені до додаткових послуг; в пізнавальнихпрограмах екскурсії займають основне місце, додатково плануються розважальнізаходи. У програмах для дітей значне місце приділяється пізнавально-виховним тарозважальним заходам.
Для зручностіроботи на масовому ринку туристичні фірми розробляють так звані типові програмиперебування на різні маршрути або у місті на різні терміни (3-, 4-, 5-денні).Ці програми відображають певний стандарт прийому, який може бути запропонованийсередньому споживачеві та при необхідності скоректований згідно побажаньклієнта.
У наш часнабувають популярності поширені в зарубіжній практиці екскурсійні програми типу«Каскад». Вони створюються для використання при індивідуально-груповій формітуризму, коли пакет послуг турист купує індивідуально, а екскурсійне обслуговуванняорганізовується в групі.
Створення програмдля туристів у місцях їх довготривалого перебування (курортні готелі,молодіжні бази і табори, круїзні судна тощо) має свої особливості. У такихвипадках туристи мають безліч вільного часу і роль фірми — запропонуватитуристу варіанти його раціонального заповнення за рахунок різноманітнихрозважальних (анімаційних) заходів. Програми створюються на тривалий термін(декілька тижнів, місяць) і включають такі види заходів:
1) індивідуальнізаходи — це заходи, в яких турист може взяти участь згідно зі своїм бажанняміндивідуально (спортивні та розважальні ігри, відвідування бібліотеки,концертів чи танцювальних вечорів тощо);
2) груповізаходи — це заходи, які відбуваються за умови, якщо буде зібрано необхіднукількість учасників. Здебільшого це екскурсії, поїздки на цікаві об’єкти,походи й подорожі на природу тощо;
3) масовізаходи — це заходи, які вимагають масової участі туристів (різного родутурніри, конкурси, свята, вечори країн, навчання танцям, мові, ігри тавікторини, лотереї тощо).
Структура турів,а відповідно і програм перебування, що пропонуються турфірмами потенційнимтуристам, залежить від ряду факторів, які можливо виділити у 4 основні групи.
/>
5.5 Визначеннявартості туру
 
Націноутворення впливає характер попиту, розвиненість ринку туристичних послуг,місце туристичної фірми на ньому та оцінка конкурентного середовища, обранамаркетингова стратегія тощо. Ціна туру відтворює економічний бік діяльностісуб’єкта господарювання і відбиває його комерційну політику на ринкутуристичних послуг.
Цінатуру коливається в межах від собівартості до продажної ринкової ціни. Ціколивання відбивають попит на даний турпродукт. Коливання попиту мають часовий(літній, зимовий періоди, міжсезоння), видовий (на окремі види туризму) татериторіальний (на певні регіони) зрізи.
Цінатуру залежить від класу обслуговування, терміну та сезону подорожі, її виду таформи. На неї впливає кон’юнктура ринку та характер обраної маркетинговоїстратегії (реклама, канали реалізації тощо). Зокрема, на ціну туру впливаєхарактер угод туроператора з турагенціями, оскільки ці угоди визначають умовиреалізації і комісійні винагороди турагента, що реалізуються через систему націнокта знижок. При цьому туроператор може виступати оптовим продавцем, який вподальшому не контролює цінову політику турагента з реалізації своїх турів(тобто турагент сплачує вартість турів, визначену туроператором, і встановлюєсвою власну ринкову ціну при їх реалізації), або залишити за собою правоконтроля цінової політики і надати турагенту відповідні знижки як оптовомупокупцеві певного турпакета (тоді турагент повинен дотримуватись тієїроздрібної ціни, яка визначена туроператором, а його прибуток є різницею міжоптовою та роздрібною ціною турів).
Нижньоюмежею вартості туру є його собівартість, яка включає зафіксовану вугодах ціну основних послуг за обумовленими параметрами туру та поточні витратина їх реалізацію та організацію споживання..
Собівартістьтуру є сумарною ціною складових: (проживання, харчування, транспортування,екскурсійне обслуговування та ряд додаткових послуг, які, на думкутуроператора, якісно підвищують конкурентоздатність пакета, медичне страхуваннята візова підтримка) відповідно до сезону та регіону (сезонні націнки практичнона всі види послуг, націнки на послуги в популярних туристсько-рекреаційнихцентрах), терміну (чим довший тур, тим він дорожчий), обраного видуподорожування (авіа-, автобусний тощо), його форми (індивідуальні тури дорожчіза групові в розрахунку на одного туриста і чим численіша група, тим менша цявартість), складу учасників групи (багато послуг надається певним категоріямспоживачів на пільгових умовах, наприклад, дітям дошкільного віку та школярам, пенсіонерам,військовим).
Доскладу групи входять також особи, що організують споживання послуг(супроводжувач, гід-перекладач), отримуючи за це заробітню плату.
Основністатті витрат по туру можна поділити на фіксовані (податки, наприклад, надодану вартість, на землю, транспортний збір, готельний збір; сплати в бюджет,наприклад, за кредит; аренда приміщень, техніки, транспортних засобів тощо;комунальні послуги та інше) та довільні, які залежать від діяльності фірми(заробітня плата, видатки на організацію туру, його рекламу, реалізацію,маркетинг турпродукту тощо). В залежності від способу визначення статті витратподіляються на прямі, що відносяться на одиницю послуг, та опосередковані, щорозподіляються по видах за певною ознакою, наприклад, пропорційно нормамвитрат.
Такимчином, основні витрати по туру складаються з собівартістості (сумарноївартості основних та додаткових послуг турпакету) та розрахунків з державою. Додатковимивитратами по туру є вартість додаткових послуг, які пропонуються туристамна вибір і за їх бажанням можуть бути включені до остаточної ціни турпакету чисплачуватись в місці споживання. До собівартості тура часто не включаютьвартість перевезення до початку подорожі, особливо коли є варіанти такоготранспортування.
Цінана турпродукт обраховується методом нормативної калькуляції. При визначеннікалькуляції собівартості одиниці послуг слід виходити з їх споживчої вартості,але мати на увазі мінливість послуг (залежно від рівня кваліфікації персонала,технічного забезпечення та інших складових обслуговування).
Цінатуру повинна покривати видатки на його організацію і реалізацію та приноситисуб’єкту ринкової діяльності певний прибуток, який би давав можливість длярозвитку. В той же час ціна повинна бути гнучкою, щоб забезпечувати діяльністьв умовах ринкової конкуренції (як цінової так і якісної) і відповідати попиту.
Вціну турпакета обов’язково закладається прибуток туроператора, якийвстановлюється в процентах до собівартості і залежить від рентабельності туру,що планується. Тобто відповідно до маркетингу даного турпродукту, туроператорвстановлює норму рентабельності (%) і чим вона вища, тим більша сума прибутку.Норма рентабельності коливається в широких межах (від 5% до 100 і більше) ізалежить від кон’юнктури попиту та конкурентного сердови-ща на ринку даногоцільового сегменту. Ціна, таким чином, визначається в обрахунку на одноготуриста як добуток витрат по туру і норми прибутку.
Вартість туристичної путівки(ваучера) можна обрахувати за формулою:
/>
де W- вартість турпакета для одного туриста (в національній валюті або в $$ залежновід напрямку тура:);
С — вартість основних послуг за умовами тура;
Д — вартість додаткових послуг, включених до ваучера за бажанням туриста;
П — податки та інші види обов’язкових сплат;
Н — прибуток туроператора
3 — знижки, що надаються туроператором туристу з окремих видів послуг турпакета; К(+/-) — комісійна винагорода турагента, де (+) є націнкою до ціни турпакета,визначеною туроператором, а (-) означає знижку, що надається туроператором турагенту;
Ч — чисельність туристів в групі;
Р — кількість осіб, що супроводжують групу за даним маршрутом.
Визначеннявартості туру є основою проведення певної цінової політики на ринку туристичнихпослуг. Цінова політика — інструмент маркетингу, залежний від обраноїстратегії, що грунтується на певній концепції управління маркетингом.Розглянутий метод ціноутворення на основі визначення собівартості за схемою «собівартість+ надбавка» придатний при всіх практично концепціях маркетингу.
Законцепції соціально-етичного маркетингу все більшого значення набувають методиціноутворення на основі визначення цінності товару та урахування поведінкиконкурентів. Схема ціноутворення на основі визначення цінності турпродуктуобернена до схеми ціноутворення на основі визначення собівартості: якщоціноутворення на основі визначення собівартості турпродукта грунтується навизначенні видатків виробника, то ціноутворення на основі визначення цінностітурпродукта спирається на оцінки споживачем цінності пропонованого товару, отриманів результаті аналізу споживацьких потреб і кінцева ринкова ціна відбиває самеуявлення споживачів про цінність даного турпродукту.
Ціноутворення,основане на ціновій поведінці конкурентів, також не відбиває реальних видатківтурфірми на певний турпродукт, оскільки при формуванні власних цін орієнтуєтьсяна ціни конкурентів на аналогічну продукцію в більшій мірі, ніж на реальнийпопит.