Участь у цивільному процесі органів та осіб яким за законом надано право захищати права свободи

Міністерство внутрішніх справ України
Харківський національний університет
Кафедра цивільного права та процесу
Курсова робота
з дисципліни
“Цивільний процес України”
на тему:
“Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб”
Виконав: Ян Шевцов
Перевірив:
Харків 2009 р.
План
Список умовних скорочень
Вступ
1. Загальна характеристика участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, при розгляді в судах цивільних справ
2. Підстави і форми участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції
2.1 Загальна характеристика підстав участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції
2.2 Форми та законодавчі підстави участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції
3. Процесуальне положення органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб
4. Правозастосовча частина. Аналіз судових рішень
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Список умовних скорочень
ВСУ — Верховний Суд України
КЗпП — Кодекс законів про працю України
ООЗП — органи та особи, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
СК — Сімейний кодекс України
ЦК — Цивільний кодекс України
ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс України
Вступ
У цій роботі розглядаються правові основи одного із найважливіших інститутів цивільного процесуального права — участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. В Україні правовий статус цього інституту спирається на низку нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідає Конституція України, що гарантує права на життя, здоров’я, честь, гідність та недоторканість власності у статтях 3, 27, 41 тощо. Отже, ефективне відновлення прав людини і громадянина є базовою функцією держави. Закріплений у ст.8 Конституції, принцип верховенства права є фундаментальною передумовою як для захисту порушених прав взагалі, так і для їх захисту за участі державних органів, оскільки такий захист має відбуватися в існуючих правових рамках.
Право на обов’язковий судовий захист встановлене у ст.55 Конституції: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». У той же час, наявність у національному цивільно-процесуальному праві інституту, що розглядається, уможливлює більш ефективне відновлення у повному обсязі прав та інтересів суб’єктів права, особливо нездатних власними силами здійснювати процесуальні права.
Слід сказати, що конституційні засади судового відновлення прав громадян спираються на загальносвітові принципи. Зокрема, ст.8 Загальної декларації прав людини вказує на те, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Саме ефективності відновлення прав сприяє участь у процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших.
Участь у процесі цих органів держави є завжди актуальною, оскільки вона покликана забезпечити дотримання конституційних засад і принципів законності та демократизму, попередити порушення прав людини і громадянина. Демократизм виявляється у забезпеченні рівних цивільно-процесуальних прав учасників процесу, незважаючи на їх національність, майновий стан, вік, стать тощо. Принцип законності ж виявляється у неухильному і точному дотриманні державними органами та посадовими особами законів та інших нормативно-правових актів, у тому числі під час судового процесу.
В період розбудови в державі громадянського суспільства, важливу роль набуває участь у судовому захисті недержавних утворень, зокрема, громадських організацій, оскільки вона є однією із форм впливу суспільства на державний апарат [, 31]. Така взаємодія держави і суспільства у галузі правосуддя створює передумови для соціальної відповідальності влади та впливу суспільства на державу.
1. Загальна характеристика участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, при розгляді в судах цивільних справ
Для отримання загальної характеристики участі ООЗП в цивільних справах необхідно визначити фактори, що об’єднують цю категорію учасників процесу. Перш за все важливо відзначити особливу роль, що відіграють ці учасники цивільного процесу. Їх мета — через захист прав та свобод інших осіб забезпечити також дотримання державних, громадських, суспільних інтересів. У літературі методом цивільного процесу називають імперативно-диспозитивний [, 23]. Принцип диспозитивності виявляється у вільному виборі учасниками цивільного процесу власних дій у межах диспозиції норм цивільно-процесуального права. У той же час, відповідно до ст. 19 Конституції, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до цього конституційного припису, більшість ООЗП (омбудсмен, прокуратура, органи державної влади та місцевого самоврядування) не лише мають право, а у певних випадках зобов’язані діяти у процесі відповідно до імперативних правових норм.
Нормативно-правовою підставою участі ООЗП у цивільних справах є передусім ст.45 ЦПК, відповідно до якої:
«1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.
2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.»
Як видно із аналізу норм вищенаведеної статті, вона встановлює суб’єктний склад ООЗП, форму та підстави їх участі, мету. Підстави лише окреслюються бланкетним посиланням на «випадки, встановлені законом». Натомість, мета участі визначена — захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів. Отже, ООЗП у цивільному процесі мають особливу, притаманну лише цим учасникам процесу, мету — захист державних чи суспільних інтересів. Така категорія як законний інтерес визначається у теорії права як: передбачена змістом норм або принципів об’єктивного права і гарантована державою юридична дозволеність, що виявляється в намаганні користуватися соціальним благом, звертатися за захистом до компетентних органів держави, щоб здійснити свій інтерес, що не суперечить вимогам права [, 121]. Можна зробити висновок, що особливістю суспільного інтересу, на відміну від інтересу індивідуального є прагнення всіх або більшої частини суспільства користуватися соціальним благом.
Отже, до загальної характеристики участі ООЗП у цивільному процесі, входить їх особлива мета — захист інтересів держави, суспільства, громади та окремих осіб. Слід відзначити, що через участь у захисті фізичних осіб також реалізується соціальна функція держави, визначена у ст.3 Конституції: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Оскільки норми Конституції є нормами прямої дії, то вищенаведена стаття також є підставою участі ООЗП в цивільних справах для «забезпечення прав і свобод людини».
Окрім визначення спільних ознак ООЗП, слід також вказати на відмінності від інших учасників процесу. Відповідно до ч.1 ст.26 ЦПК, у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. По-перше, ООЗП не є сторонами у процесі, хоча мають подібні процесуальні права та обов’язки. На відміну від сторін, що мають власну матеріально-правову зацікавленість у результатах судового розгляду, ООЗП такої зацікавленості не мають і захищають державні, суспільні, громадські інтереси. По-друге, ООЗП не є третіми сторонами у процесі. У літературі третіми особами називають суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, наділені матеріально-правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача [, 62]. Таким чином, відмінність ООЗП і третіх сторін така ж як і з сторонами — відсутність особистої зацікавленості у справі. По-третє, ООЗП не відносяться до категорії процесуальних представників. Відповідно до ч.1 ст.38 ЦПК, сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Можна вказати на ряд відмінностей між ООЗП і процесуальними представниками. Цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна сторона — представник — виконує на підставі наданого йому повноваження процесуальні дії в інтересах особи, яку представляє, внаслідок чого в останньої виникають права та обов’язки [, 30]. ООЗП на відміну від процесуальних представників діють незалежно від осіб, права та інтереси яких вони захищають. Для цього їм непотрібно отримувати підтвердження власних повноважень, їх повноваження надаються безпосередньо законом. Іноді вказується на подібність інститутів процесуальної участі ООЗП і законних представників [, 150-151]. Однак, ці інститути не тотожні, оскільки законні представники у своїй процесуальній діяльності, як правило, повністю заміщують осіб, яких вони представляють, натомість, ООЗП та їх «підзахисні» можуть діяти незалежно одні від інших. У той же час, відповідно до ч.3 ст.46 ЦПК, якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду. Слід відзначити і різний характер заінтересованості у справі законних представників і ООЗП. У перших — вона носить родинний (моральний) характер (батьки захищають дітей, опікуни — підопічних), другі — захищають інтереси всього суспільства, державні інтереси тощо.
Суб’єктний склад ООЗП визначає ч.1 ст.45 ЦПК: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Якщо відносно участі омбудсмена та прокурора у справі, ЦПК дає конкретну вказівку на ці органи, то стосовно інших ООЗП використовується узагальнення у множині: «органи», «особи». При цьому застосоване бланкетне посилання «у випадках, встановлених законом». Це означає, що участь конкретних, а не будь-яких державних, муніципальних органів, фізичних/юридичних осіб має бути урегульована у інших законах чи підзаконних актах. Серед державних органів, що виступають у процесі у якості ООЗП, можна назвати органи опіки та піклування, державні податкові інспекції, фінансові органи місцевої державної адміністрації, органи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет України з нагляду за охороною праці тощо. Місцеве самоврядування представляють, зокрема, такі органи як: бюро технічної інвентаризації, житлово-комунальні організації, відділи захисту прав споживачів при органах місцевого самоврядування. Серед юридичних осіб, що мають право захищати права і законні інтереси інших осіб у цивільних справах, можна відзначити профспілки та громадські організації. Їх повноваження встановлюють галузеві нормативно-правові акти, такі як, наприклад, Кодекс законів про працю, закони «Про об’єднання громадян».
Нормативні підстави участі таких органів та осіб у справі, розглядаються у наступному розділі курсової роботи.
2. Підстави і форми участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції
Аналізуючи підстави і форми участі ООЗП у судовому процесі першої інстанції, слід сказати на взаємозв’язок цих двох категорій. Очевидно, що процесуальні форми, у яких певні органи і особи беруть участь у справі, визначаються нормативними підставами — певними вказівками у нормативно-правових актах. Таким чином, ці категорії є нерозривно пов’язаними між собою, тому мають розглядатися у єдиному контексті.–PAGE_BREAK–
2.1 Загальна характеристика підстав участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції
Із аналізу правовідносин, що виникають за участі ООЗП у цивільному процесі, можна зробити висновок про наявність принаймні двох різновидів підстав для того, щоб ці органи або особи захищали інших. По-перше, це процесуально-правові підстави, викладені у нормах цивільно-процесуального права, що передбачають участь певних категорій органів та осіб у визначеному колі цивільних справ. Зокрема, така процесуально-правова підстава участі ООЗП міститься у ст.45 ЦПК. Наприклад, умови участі прокурора встановлює ч.2 ст.37-1 закону «Про прокуратуру»: «Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою». Як видно із норм цієї статті, для того щоб прокурор мав повноваження вести захист, необхідні певні фактичні (матеріальні) підстави: фізичний чи матеріальний стан, похилий вік особи, що унеможливлюють ефективний захист власними силами. Вбачається, що без наявності таких матеріальних підстав, прокурор не повинен брати участь у справі. Водночас, прокурор не зобов’язаний спиратися на конкретні юридичні факти (конкретний вік або конкретний рівень доходів підзахисного) як підстави для участі у справі, що видно із ч.5 ст.37-1 вищевказаного закону: «Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом». Формально-визначені юридичні правовідносини опіки або піклування є матеріальною підставою для участі у справі органів опіки і піклування, що випливає, зокрема, із ст.55 ЦК, 19, 240, 243 СК.
Підстави повноважень органів та осіб щодо захисту прав та інтересів інших, які містяться у процесуально-правових та інших нормах права, розкривають форми участі ООЗП у цивільних справах.
2.2 Форми та законодавчі підстави участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції
Базові правові норми, що визначають форми участі ООЗП у цивільній справі, містяться у ст.45 ЦПК. Із них випливає, що існує 3 форми участі зазначених органів та осіб:
1) звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і участь у цих справах (ч.1);
2) представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2);
3) участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень (ч.3).
Якщо участь у справі у першій формі (подання заяв) можлива для усіх ООЗП, то інші дві форми передбачають винятковий суб’єктний склад. У формі представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу, може брати участь у справі лише прокурор. Бути залученими або брати участь у справ і за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень можуть лише органи державної влади і органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.26 ЦПК, ООЗП належать до осіб, які беруть участь у справі, і можуть брати участь у всіх видах цивільного судочинства (позовному, наказному, окремому). Однак внаслідок специфіки окремого провадження форми участі у них цих органів та осіб мають певні особливості:
1) якщо ці органи та особи звертаються до суду із заявою в порядку окремого провадження, вони стаються заявниками;
2) у всіх інших випадках у цьому виді судочинства такі органи і особи беруть участь як заінтересовані особи [, 112].
При зверненні до суду, ООЗП мають дотримуватися загальних вимог цивільного процесуального закону, зокрема, щодо підсудності (ст.108-114 ЦПК), форми і змісту позовної заяви (заяви), порядку її подання (ст.119, 120 ЦПК) тощо.
У літературі вказується на те, що процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі — це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства порушення цивільної справи в суді чи вступ у вже започаткований іншими особами цивільний процес [, 82]. Друга форма участі (вступ у справу для представництва інтересів інших осіб) є прерогативою лише прокурора порівняно із іншими ООЗП. Представництво прокурором, незважаючи на тотожність термінології, відмінне від процесуального представництва, встановленого ст.38-44 ЦПК. Основна відмінність — прокурор діє на власний розсуд, незалежно від особи, інтереси якої він представляє. Прокурор не заміщає у справі особу, яку захищає (на відміну від законного представника).
Нормативними підставами для таких дій прокурора є ціла низка норм права, що містяться у таких актах як: Конституція України (ст.121), закон «Про прокуратуру» (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46), СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо. Формами представництва прокурором інтересів інших осіб, відповідно до ст.36-1 закону «Про прокуратуру» є:
1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
2) участь у розгляді судами справ;
3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
Слід зробити зауваження відносно кола осіб, на захист яких може виступати прокурор у цивільній справі. Судова колегія в цивільних справах ВСУ в Ухвалі від 21.05.1997 р. роз’яснила, що прокурор не має повноважень звертатися до суду за захистом прав і законних інтересів юридичних осіб, створених громадянами. Прокуратура має право тільки у визначених законом випадках звертатися до суду за захистом прав громадян, а також законних інтересів держави, її органів, державних підприємств й організацій.
У третій формі — для подання висновків, можуть брати участі у справі державні органи та органи місцевого самоврядування. На думку деяких авторів, органи державної влади та місцевого самоврядування за цієї форми участі у справі нагадують експертів, але вони наділені юридичною заінтересованістю і дають висновок не тільки за фактичними обставинами, а й по суті справи. На відміну від експерта, органи державної влади та місцевого самоврядування вирішують також і правові питання [, 72]. Як вказується у ч.3 ст.45 ЦПК, участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. В даному випадку використаний банкетний тип диспозиції правової норми: «випадках, встановлених законом». Зокрема, у ЦПК, прямо вказується на необхідність висновку таких органів у деяких видах справ окремого провадження. Наприклад, орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (ч.2 ст.253 ЦПК). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч.4-5 ст. 19 СК).
Отже, участь ООЗП у цивільних справах можлива у трьох формах, нормативне підґрунтя для яких міститься у нормах не лише цивільно-процесуального, а й інших галузей права.
3. Процесуальне положення органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб
Розглядаючи це питання, необхідно, перш за все дати загальнотеоретичне визначення поняття «процесуальне положення». Вбачається, що ця категорія може бути синонімом понять «статус», «становище» тощо. Власне, статус (лат. — status) означає стан справ, становище [12, 471]. Загалом, можна зробити висновок, що процесуальне положення — це певне становище учасників процесу, закріплене у об’єктивному праві (зокрема, у нормативно-правових актах), що виявляється у суб’єктивних процесуальних правах, свободах і обов’язках. В даному випадку, учасниками цивільного процесу є органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, а змістом їх процесуального становища є встановлені законом процесуальні права і обов’язки.
Базовим законодавчим підґрунтям прав та обов’язків ООЗП є ст.46 ЦПК, відповідно до якої, органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.
Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.
Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Із аналізу ст.46 ЦПК випливає, що:
1) об’єм процесуальних прав і обов’язків ООЗП переважно співпадає із об’ємом осіб, в інтересах яких вони діють;
2) ООЗП не мають права укладати мирову угоду;
3) прокурор має право знайомитися з матеріалами справи, навіть якщо він не брав участь у розгляді справи у першій інстанції;
4) органи державної влади та органи місцевого самоврядування також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Відповідно до п.10 ст.13 закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Уповноважений має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
При цьому Уповноваженому надаються додаткові права, пов’язані з його участю в судових справах:
на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій, включаючи справи, які знаходяться в судах;
бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим (п.5,9 ст.13 вищевказаного закону).
Прокурор є особливим учасником цивільного судового процесу, його можна виокремити серед інших ООЗП, зважаючи на особливо широкі повноваження у справі, надані йому законодавством. Перелік актів, що регулюють участь прокурора у цивільних справах досить широкий: Конституція України (ст.121), закон «Про прокуратуру» (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46), СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо.
Постанова Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (п.10) вказує на те, що згідно зі статтею 121 Конституції України, частиною другою статті 45 ЦПК і статтями 35, 361-1, 56 Закону України «Про прокуратуру» прокурором, який може шляхом пред’явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції. Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.
Окрім того, відповідно до ч.4 ст.46 ЦПК,
4. прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Слід відзначити, що лише прокурор може брати участь у справі у формі представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст.45 ЦПК). На думку деяких вчених, термін «представництво» використано не дуже вдало, оскільки прокурор не стає процесуальним представником і діє від свого імені [, 116]. Шановні викладачі, або ті хто перевіряє цю роботу; я вимушений був вставити це речення, щоб уберегти студентів від бездумного копіювання моєї роботи із Інтернету; з повагою, автор. Прокурор є самостійним суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин — учасником розгляду цивільних справ. Він не є представником жодної з сторін цивільного процесу, діє самостійно, без повноважень сторони на підставі закону та керуючись тільки законом [, 81].    продолжение
–PAGE_BREAK–
Повноваження прокурора щодо участі у цивільних справах з метою захисту прав інших осіб встановлюються у гл.3 «Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді» розділу ІІІ закону «Про прокуратуру». Зокрема, відповідно до ст.35 цього закону, прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України. Окрім цього, ст.37 вищевказаного закону встановлює, що право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.
Участь органів держави, органів місцевого самоврядування у цивільному процесі з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в справах, пов’язаних із відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється [, 143]. Тому повноваження таких органів розкриваються, переважно, у галузевому законодавстві.
Важливу участь у захисті прав інших осіб у цивільних справах приймають органи опіки і піклування. Відповідно до ст.55 ЦК, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки. Органи опіки та піклування мають право на звернення до суду у справах про визнання шлюбу недійсним (ст.42 СК), позбавлення батьківських прав (ст.165 СК), відібрання дитини від батьків (ст.170 СК), скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст.240 СК). Відповідно до п.5 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 № 3, при зверненні до суду особи, на утриманні якої перебуває дитина і яка не є опікуном (піклувальником), або чоловіка, котрий не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, яка (матір) померла чи оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або не проживає з дитиною не менше шести місяців і не виявляє про неї материнської турботи й піклування, для захисту інтересів дитини до участі у справі необхідно залучити орган опіки та піклування.
Під час підготовки до розгляду справи про усиновлення малолітньої чи неповнолітньої дитини суддя повинен вирішити питання про участь у цій справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справі, провадження в якій відкрито за заявою іноземного громадянина або особи без громадянства, що постійно проживають за межами України, — уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування подає до суду висновок про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, а уповноважений орган виконавчої влади надає дозвіл на усиновлення дитини (п.4 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р).
Відповідно до п.11 ч.1 ст.10 закону «Про державну податкову адміністрацію», податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках — коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, входить до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях, згідно із п. «з» ч.1 ст.20 закону «Про охорону навколишнього природного середовища».
Відповідно до п.9,10 ч.1 ст.25 закону «Про захист прав споживачів», об’єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій; захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об’єднань споживачів).
Державний нагляд за охороною праці, відповідно до ст.260 КЗпП здійснюють: Державний комітет України по нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України. Тому у справах за позовами до власників про відшкодування шкоди, збитків працівникам, іншим громадянам, підприємствам і державі, вказані органи можуть брати участь для подання висновку у справі.
Право на звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб надане також окремим фізичним особам:
батьки мають право звернутися за захистом прав дітей, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом (ч.3 ст.154);
особа, яка утримує та виховує дитину, може звернутися до суду з вимогами про визнання батьківства (ч.3 ст.128 СК), про встановлення факту батьківства (ч.2 ст.130 СК), про встановлення факту материнства (ч.2 ст.132 СК);
особа, в сім’ї якої проживає дитина, має право на звернення до суду з вимогами про позбавлення батьківських прав (ст.165 СК).
4. Правозастосовча частина. Аналіз судових рішень
У правозастосовчій частині роботи, вважаємо за необхідне проаналізувати, як приклад, цивільну справу, у якій приймає участь орган, якому за законом надано право захищати права та інтереси інших осіб.
Для наочного відображення застосування цих засобів захисту права власності права звернемося до судової практики із цього питання. 1
Розглянемо рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.03.2009 р. за справою №2-1188/2009.
Справа № 2-1188/2009
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2009 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді — Боговського Д. Є.
при секретарі — Овчинниковій Є.О.
розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод ім. Малишева» — про стягнення заборгованості по заробітній платі, –
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора Харківської області, який діє в інтересах громадянина ОСОБА_1 в порядку ст.45 ЦПК України звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Державного підприємства «Завод ім. Малишева» — про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 1610 грн., посилаючись на те, що прокуратурою Харківської області в порядку здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів проведено перевірку додержання вимог законодавства про оплату праці в державному підприємстві «Завод ім. Малишева», якою було встановлено порушення вищезазначеного законодавства, факти недотримання конституційних прав громадян на своєчасне одержання винагороди за працю. Зокрема, розпорядженням № №-к від 02 червня 2008 року на підставі ст.38 КЗпП України, звільнено ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 В порушення вимог ст.116 КЗпП України, адміністрацією підприємства при звільнені працівника не здійснено виплату всіх сум, що належать йому при звільненні від підприємства. Станом на 15.01.2009 року заборгованість перед ОСОБА_1. складає 1610 грн., чим порушено його конституційне право на своєчасне одержання винагороди за працю. Відповідач в добровільному порядку не погашає заборгованість по заробітній платі, внаслідок чого ОСОБА_1. через скрутне матеріальне становище позбавлена можливості самостійно звернутись до суду за захистом своїх прав, а також позбавлена можливості отримати кваліфіковану юридичну допомогу. За таких підстав заступник прокурора звертається до суду в інтересах громадянина ОСОБА_1. в порядку ст.45 ЦПК України з позовною заявою до Державного підприємства «Завод ім. Малишева» — про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 1610 грн.
В попередньому судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги та доводи заяви підтримав, просив задовольнити, постановивши рішення яким стягнути з відповідача ДП Завод ім. Малишева суму належну працівникові Голдобіній Р.С. при звільненні в розмірі 1610 грн.
ОСОБА_1. в попереднє судове засідання не з? явилась, про час та місце розгляду повідомлялась належним чином.
Представник відповідача Андросов А.О. в попередньому судовому засіданні позовні вимоги щодо стягнення з ДП «Завод ім. Малишева» на користь ОСОБА_1. суми заборгованості по заробітній платі в розмірі 1610 грн. визнав в повному обсязі та проти їх задоволення не заперечував.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.
Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст.174 цього ж Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, заслухавши пояснення представника прокуратури Харківської області, представника відповідача, дослідивши наявні в справі письмові докази, вважає, що позов Заступника прокурора Харківської області в інтересах громадянина ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав: судом встановлено що, Заступник прокурора Харківської області відповідно до ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» — прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом, звернувся до суду за захистом конституційного права громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Матеріальною підставою для звернення прокурора до суду в інтересах громадянина є його неспроможність самостійно захищати свої права в суді внаслідок матеріального стану, похилого віку чи стану здоров? я. Процесуальною підставою для здійснення представництва інтересів громадянина, держави у судах є право прокурора на звернення до суду із позовом.
Також судом встановлено, що відповідно до розпорядження № 3-к про припинення трудового договору від 02.06.2008 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі ст.38 КЗпП України — за згодою сторін, звільнено з посади 02 червня 2008 року.
При звільнені з нею не було проведено остаточного розрахунку, який, відповідно до довідки Ф.1740 — 24 складає 1610 грн.00 коп.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства. провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги, щодо стягнення заробітної плати заявлені обґрунтовано, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання та підлягають задоволенню, з ДП «Завод ім. Малишева» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1. сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 1610 грн.00 коп.
У відповідності до ст.88 ЦПК України, суд стягує з відповідача ДП “Завод ім. Малишева” на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн. та 30 грн. — витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
На підставі викладенного, керуючись ст. ст. ст.10, 11, 130, 174, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. ст.38, 44, 47, 49, 115,116, КЗпП України, суд –
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Заступника прокурора Харківської області який діє в інтересах ОСОБА_1 до Державного підприємства “ Завод ім. Малишева” про стягнення заборгованості по заробітній платі — задовольнити.
Стягнути з ДП “Завод ім. Малишева” на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 1610 (одна тисяча шістьсот десять) грн.00 коп.
Стягнути з ДП “Завод ім. Малишева” на користь держави судовий збір у розмірі 51 гривня 00 коп.
Стягнути з ДП “Завод ім. Малишева” на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 гривень 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області, шляхом подачі через суд першої інстанції в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Суддя — Боговський Д. Є.
У справі, що розглядається, заступник прокурора Харківської області, звернувшись із позовом на захист прав ОСОБА_1, використав свої повноваження передбачені Конституцією (ст.121), цивільно-процесуальним законодавствами (ст.45 ЦПК), законом «Про прокуратуру» (ст.36-1).
Як відзначалося вище у цій роботі, окрім процесуальних підстав участі ООЗП у справі, мають бути і матеріальні підстави. У цьому випадку матеріальними підставами були: розірвання трудових відносин ОСОБА_1, законне право цієї особи на матеріальну винагороду, а також її неспроможність самостійно захищати свої права.
У рішенні суду було підкреслено норму ст.36-1 закону «Про прокуратуру», відповідно до якої, прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах. В даному випадку такими матеріальними підставами були скрутне матеріальне становище ОСОБА_1, через яке вона позбавлена можливості самостійно звернутись до суду за захистом своїх прав, а також позбавлена можливості отримати кваліфіковану юридичну допомогу.
Суд у даному випадку звертає увагу також на норми трудового права, які були порушені: відповідно до 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться у день звільнення.
Як підсумок, слід відзначити, що у цій справі цілком очевидно реалізовано головну мету участі ООЗП у цивільних справах — підвищення ефективності відновлення прав та задоволення інтересів осіб, що позбавлені можливості самостійно захищати свої права. По-перше, ОСОБА_1 була звільнена від необхідності при поданні позову сплачувати судовий збір та нести будь-які інші витрати (зокрема, на правову допомогу). По-друге, за допомогою цього правового інституту, були задоволені законні інтереси ОСОБА_1 — сплачено заборгованість по заробітній платні.
Висновки
Розглянувши та проаналізувавши деякі елементи та особливості інституту участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можна зробити деякі висновки.
Зважаючи на методичні вимоги щодо стислого формату роботи, неможливо детально проаналізувати весь суб’єктний склад та законодавство, що визначає цей інститут цивільного процесуального права. Тому, на нашу думку, необхідно аналізувати його мету та головні принципи.
Головна мета участі вищезгаданих органів і осіб — це захист прав, свобод та інтересів інших осіб, що самостійно не в змозі реалізувати це право. Через такий захист реалізується глобальна функція цього цивільно-правового інституту — підвищення ефективності судового захисту, що є, зокрема, одним із завдань Загальної декларації прав людини (ст.8). При цьому законодавець не створює виключного переліку матеріальних підстав для вступу «захисників» у справі. Зокрема, прокурор самостійно на власний розсуд визначає та аргументує свою участь. Це можуть бути, наприклад, вік, стан здоров’я або як у вищерозглянутій справі — матеріальне положення особи, права, якої порушено.
Слід зауважити, що участь ООЗП у цивільному процесі може бути не лише факультативною (наприклад, на розсуд прокурора), але й обов’язковою (наприклад, у справах з усиновлення). Таким чином, законодавець надав особливу увагу інтересам найбільш незахищених учасників правовідносин (усиновлюваним). У той же час важливо наголосити на відокремленій та незалежній одна від одної участі особи-«захисника» та підзахисного. На відміну, наприклад, від законного представництва, де представник заміщує особу, яку представляє, у ООЗП не має змоги діяти без врахування або всупереч думці підзахисної особи. Таким чином, реалізовуються принципи диспозитивності та демократичності цивільного процесу.
Інститут участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб реалізує фундаментальні правові принципи гуманізму та вільного доступу людини до судового захисту.
Список використаних джерел та літератури
Конституція України. // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 — 1996 р., № 30, стаття 141
Загальна декларація прав людини 1948 р. // Голос України вiд 10.12.2008 — № 236
Кодекс законів про працю України. Закон від вiд 10.12.1971 № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 17.12.1971 — 1971 р.
Сімейний кодекс України. Закон від 0.01.2002 № 2947-III // Відомості Верховної Ради України вiд 31.05.2002 — 2002 р., № 21, стаття 135
Цивільний кодекс України. Закон вiд 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003 — 2003 р., № 40, стаття 356
Цивільний процесуальний кодекс України (редакція вiд 12.06.2009). Закон вiд 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 08.10.2004 — 2004 р., № 40, / 40-42 /, стор.1530, стаття 492
Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 05.02.1991 — 1991 р., № 6, стор.37
Закон України «Про захист прав споживачів» вiд 12.05.1991 № 1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 23.07.1991 — 1991 р., № 30, стор.379
Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 № 2460-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 25.08.1992 — 1992 р., № 34, стаття 504
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 08.10.1991 — 1991 р., № 41, стаття 546
Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 31.12.1991 — 1991 р., № 53, стаття 793
Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.1999 № 1045-XIV // Відомості Верховної Ради України вiд 12.11 1999 — 1999 р., № 45, стаття 397
Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997 № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 13.05.1998 — 1998 р., № 20, стаття 99
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” 15.05.2006 № 3 // Сайт Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua/)
Постанова Пленуму Верховного Суду України “ Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції ” від 12.06.2009 № 2 // Вісник Верховного суду України 2009 р., № 8, стор.3.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 // Вісник Верховного суду України 2007 р., № 5, стор.7
Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.1997 р. // Вісник Верховного суду України — 1997 р., № 3
Захарова О.С. Цивільно-процесуальне законодавство України / Серія «Складання адвокатських іспитів». -К.: Прецедент, 2008.
Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А. Гражданское и семейное право: конспект ответов на зачёте и экзамене. / Учебное пособие. -2-е изд. Х.: Эспада, 2006. -336 с.
Словник іноземних слів. Вид.12-е. — М., 1985.
Цивільний процес: навч. посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. -К.: Прецедент, 2005.
Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред.С. С. Бичкової. -К.: Атака, 2008.
Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005
Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: підручник. -К.: Ін Юре, 2005.
Штефан О.О. Цивільне процесуальне право України: навч. посібн. -К.: Юрінком Інтер, 2009.
Шульга А.М. Теория государства и права. (Учебное пособие для подготовки к государственному экзамену). — Х.: НУВД, 2006.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.03.2009 р. за справою №2-1188/2009.