–PAGE_BREAK–Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлено як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі в спадщину багатьох спадкоємних захворювань.
Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлений тим, що прирівнюються до родичів по походженню, а також моральними розуміннями.
3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок сердечної хвороби чи хвороби слабоумства.
Це обумовлюється тим, що така особа не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними Тому вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але вона знаходилося в такому стані, коли не могло розуміти значення своїх дій, шлюб повинний бути визнаний недійсним, тому що відсутня одна з необхідних умов для вступу в шлюб — вільне, усвідомлене волевиявлення, спрямоване на вступ у шлюб.
Заборона шлюбу з недієздатними особами, також обумовлено порозумівається турботою про здоров’я потомства. Це пояснюється тим, що хвороба, через яку особу було визнано недієздатною, може передатися по наслідству її дітям (онукам, правнукам т.д.) і на мою думку це вірно адже дитина не повинна страждати на якусь ваду через недбалість її батьків. І звичайно, піклування про майбутніх нащадків повністю в інтересах держави, так як майбутні діти — це майбутнє нашої держави.
Отже, при виконанні всіх умов укладання шлюбу, та за відсутності перешкод, майбутнє подружжя подає заяву до органів РАЦСу. Згідно ст. 31 СК, з моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими. При цьому Сімейний Кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто такого стану, який не породжує у осіб обов’язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов’язків. Сімейним Кодексом України встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 Сімейного Кодексу України, якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов’язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.
Звичайно існують і підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат, ними є:
— протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого). Тобто, якщо одна з заручених сторін відмовилася від укладання шлюбу саме через цю причину, вона має повне на те право не відшкодовувати нареченому (нареченій) усі матеріальні затрати на приготування до весілля;
— приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.
Причому зазначені обставини звільнять особу від відшкодування затрат лише у тому разі, коли між цими обставинами і відмовою від шлюбу буду присутній причинний зв’язок. У разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу постає важливе питання, що до повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків.
Відповідно до п. 4 ст. 31 Сімейного Кодексу України, у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі — відшкодування її вартості. Це означає що, якщо заручини розірвались наречена (наречений) має повернути усі цінні (майнові) подарунки, які вони одержали у зв’язку із укладанням шлюбу.
Отже, якщо подружжя не відмовляється від реєстрації свого шлюбу, і відповідно до ст. 32 Сімейного Кодексу України, від 10.01.2002 року, після спливу одного місяця від дня подання заяви, молодята все ж таки бажають створити сім’ю, вони зобов’язані з’явитись на реєстрацію свого шлюбу до органів РАЦСу. Існують і такі випадки, коли подружжю необхідно зареєструвати свій шлюб раніше того строку, який надає їм держава. І тоді, за наявності поважних причин, та з дозволу керівника державного органу РАЦСу реєстрація шлюбу, може бути здійснена до спливу цього терміну. Так як перелік даних причин, через які шлюб можна зареєструвати раніше відсутній в ст. 32 Сімейного Кодексу України, можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв’язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.
Згідно до п. 2 ст.32 Сімейного Кодексу України, за наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:
— вагітність нареченої;
— народження нею дитини;
— безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої.
Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, — він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов’язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз’яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.
Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий Сімейний Кодекс України, встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.
Так, відповідно до п. 2 ст. 33 Сімейного Кодексу України реєстрація шлюбу може відбутися:
— за місцем їхнього проживання;
— за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;
— в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.
Ст. 34 Сімейного Кодексу України встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.
За ст..3 Сімейного Кодексу України при здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:
— обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;
— приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);
— змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.
З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов’язує момент виникнення прав та обов’язків подружжя. При цьому Сімейний Кодекс України встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.
Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.
Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:
а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов’язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.
Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;
б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє в казані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.
При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.
Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.
Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.
У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.
Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, т на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв’язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).
Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.
Шлюбний договір (контракт)
Розставити всі крапки над «і» шлюбним контрактом — цілком нормальне явище на Заході, якому завжди був властивий здоровий меркантилізм. Та от у деяких країнах, наприклад Афіни шлюбний договір можуть укладати лише батьки, а зокрема тато нареченої, а за відсутності батька – старший брат. Так як афінська жінка позбавлена будь-яких прав, вважається, що весь її уділ це домашнє господарство.[3] У Сполучених Штатах Америки про шлюбний договір знають майже усі і все частіше зустрічається це словосполучення у газетах та журналах, в розповідях та статтях про голлівудських зірок. „Фатальна сварка Клаудії Шиффер із її нареченим Тімом Джеффі відбулася на ґрунті надмірної, на думку Тіма, меркантильності Клаудії. Супермодель перед весіллям, знаючи про багате, сповнене пригод минуле коханого та його пристрасть витрачати грошей більше, ніж у нього є, вирішила перестрахуватися шлюбним контрактом. І Тіма, який мав звичку інколи залазити в кишеню до подруги, тільки й бачили. Зате ця процедура не злякала відомого донжуана Андре Агассі, який надумав одружитися з тенісисткою Штеффі Граф. „Зараз їхні адвокати дуже скрупульозно трудяться над складанням шлюбного договору, і щойно він буде готовий, Андре і Штеффі умиротворено рушать під вінець.” [4]
Та і у нашій країні словосполучення «шлюбний контракт» вимовляється вже без іноземного акценту. Хоча й не можна сказати, що укладання шлюбного контракту стало звичною справою у сучасній практиці. Та на сьогоднішній день при реєстрації шлюбу все частіше спостерігається паралельне укладання шлюбного договору. Романтика вічного кохання «ми завжди будемо разом» ніяк не в’яжеться із меркантильними розрахунками і підрахунками. Можна сказати, що при розлученні найскладнішим є поділ майна. Скільки, чого й кого (маються на увазі діти) саме кому дістанеться при розставанні. Але так чи інакше, шлюбний контракт міцно ввійшов у наше життя.
А от про сімейний договір чули далеко не всі. Йдеться про домовленість (найчастіше усну) між майбутнім подружжям про те, як вони житимуть разом. Сімейний договір може стосуватися лише основних моментів майбутнього спільного життя, а може обумовлювати безліч дрібниць. Якби молоді люди, вступаючи в шлюб, знали про можливість і необхідність такого договору, менше було б конфліктів у родині, менше розлучень, більше того, було б менше… укладених шлюбів. Саме тих, які так швидко та драматично розпадаються. Коли під час сімейного консультування чоловік і дружина, перебиваючи одне одного, починають перелічувати взаємні образи й обвинувачення, психолог ставить ключове запитання: «А як ви домовлялися, вступаючи в шлюб?» Це запитання викликає у подружжя заціпеніння: «Ніяк… звісно…» Більшість навіть не підозрює про те, що до одруження можна заздалегідь домовитися про те, за якими законами житиме родина. Найнеприємніше в цій ситуації, що, маючи певний негативний досвід спільного життя, домовитися набагато важче. Звісно, краще було б це зробити до шлюбу, але ніколи не пізно розпочати життя з чистого аркуша. Тому серія статей ?, присвячена сімейному договору, буде корисна не лише тим, хто готується одружитися, а й тим, хто встиг сьорбнути «родинного щастя».
Та що ж таке шлюбний договір і навіщо він потрібен? Перші шлюбні договори з’явилися у XVII столітті в Англії. Вони призначалися для захисту прав заміжньої жінки та її кревних родичів на фамільне майно. У законодавство України це поняття увійшло 1992 року, коли Кодекс законів про шлюб і сім’ю доповнили статтею
27-1, що дає право особам, які укладають шлюб, «за власним бажанням укласти угоду про вирішення питань життя сім’ї і передбачити майнові права й обов’язки членів подружжя». Через рік, 16 червня 1993 року, вийшла постанова Кабінету міністрів України «Про порядок укладання шлюбного контракту», яка регулює основні питання, пов’язані зі складанням цього документа.
продолжение
–PAGE_BREAK–Шлюбний контракт — це не що інше, як угода (договір) осіб (подружжя) про вирішення спірних, як правило, майнових питань життя сім’ї. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім’ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо. Єдиної форми для документа немає, він може складатися як з одного пункту, так і з кількох сторінок, із докладним, вичерпним і розгорнутим описанням умов. Згідно з п. З «Порядку…», та ч.2 ст.27 Кодексу про Шлюб та Сім’ю умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно з законодавством України. Протягом дії шлюбного контракту до нього можуть бути внесені зміни за згодою сторін. Ці зміни можуть бути внесені протягом існування шлюбу договором, який укладається в порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту.
Перш за все пригадаймо про те, що шлюб укладають між собою люди, котрі прийшли з різних родин. За умовчанням кожен має у голові свою модель сімейного життя, свої стереотипи поведінки. Коли чоловік прийшов із родини, де брудні шкарпетки кидалися під стілець, а потім з’являлися у шафі в чистому вигляді на певній полиці, а в родині дружини всі чоловіки самі прали їх щовечора перед сном, конфлікт неминучий. І чоловік, і дружина обурюються: вони переконані — їхній партнер «грає не за правилами». Обидва забувають, що правила не було встановлено, вони не домовлялися, як це буде саме в їхній родині. Ми взяли найпростіший приклад. Але розбіжності між членами подружжя можуть виникнути й у сфері моралі, етики, виховання дітей, ставлення до спільного бюджету, елементарної побутової порядності. Адже буває: у сім’ї батьків чоловіка прийнято на сімейних святах давати спиртне мало не з шести-семи років «для веселого настрою». А в родині дружини всі дотримуються тверезого способу життя. І в цьому разі домогтися компромісу буде дуже складно. Адже коли йдеться про здоров’я дітей, ми буваємо абсолютно непримиренні. Ще один приклад того що шлюбний договір має бути обов’язковим при реєстрації шлюбу: Уявіть ситуацію: одружується молода пара. У нього — автомобіль і бабусина квартира, у неї — меблі й відеотехніка. Шлюбний контракт складається так, щоб потім вона не претендувала на машину та квартиру, а він — на меблі й відеотехніку. Кожен залишається при своєму. Саме так зробив і завбачливий Лучано Паваротті. За 36 років шлюбу тенор нажив величезні статки, але при розлученні позови про їх розподіл співака не торкнулися. Свого часу він вніс у шлюбний контракт пункт про окреме володіння майном. [5]
Шлюбний документ — це серйозна гарантія від сімейних сварок, чвар і багатомісячних судових процесів. Він може регулювати безліч питань, основним із яких буде майновий розподіл. Не завжди при розлученні, навіть відповідно до закону, можна поділити все порівну. Згідно п.2 Порядку укладення шлюбного контракту, у шлюбному контракті передбачаються майнові права та обов’язки подружжя, зокрема питання, пов’язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, а також питання, що пов’язані з утриманням подружжя та інші. Як, наприклад, поділити гараж або комп’ютер? У контракті можна обумовити, що кому дістанеться. Наприклад, чоловіку — мотоцикл, а дружині — пральна машина. З допомогою договору подружжя може ухвалити, що майно, нажите під час шлюбу, ділиться навпіл або залишається власністю одного з них. Речі, пов’язані з фаховою діяльністю подружжя (наприклад, стоматологічне крісло чоловіка-стоматолога), молоді можуть обумовити як роздільне майно. Можна також змінити положення закону, якщо майно, що належало комусь із подружжя до шлюбу, істотно подорожчало після вкладень коштів другої половини чи їх обох: воно може вважатися їхньою спільною власністю. Тим же Андре Агассі і Штеффі Граф є що перестраховувати. Штеффі, окрім нерухомості в Німеччині та США, володіє маркетинговою фірмою, а нерухомість і мережа ресторанів All Stars Cafe Агассі оцінюється у $200 млн. Зрозуміло, що нікому не хочеться на випадок чого втрачати такі доходи.
Принцип складання західних контрактів і наших приблизно однаковий: чесний поділ власності. Можна визначити, що з придбаного в шлюбі буде спільним, а що приватним, поділити конкретні речі, подаровані на весілля, установити часткове володіння майном. Загалом, у цій сфері обумовити можна все — наскільки вистачить фантазії. Ось лише основні приклади того, що можна ввести до шлюбного контракту:
— пункт про те, що майно, яке належить кожному із членів подружжя на правах приватної власності, належатиме йому в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування і спільних вкладень у період шлюбу;
— умови утримання та ремонту спільного і роздільного майна;
— умови, які не пов’язують права на отримання аліментів зі злиднями чи непрацездатністю стягувача аліментів. Можна обумовити форму аліментів: грошова, натуральна тощо. Умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо (ці умови не повинні суперечити законодавству);
— визначення майбутнього місця проживання кожного з членів подружжя, а також їхніх дітей; порядку користування спільним майном при окремому проживанні;
— умови розподілу спільного майна: продаж і розподіл грошей, обопільний розподіл з урахуванням вартості і часток кожного, передача майна комусь одному з виплатою другим компенсації тощо;
— у шлюбний контракт також можна внести умови немайнових питань життя: вибір прізвища при одруженні, визначення імені, прізвища і по батькові дітей, способи їх виховання тощо.
Звісно, можна з допомогою шлюбного контракту зобов’язати чоловіка щороку возити дружину на Гаваї, а дружину — щоранку готувати гарячий сніданок. Тільки хто контролюватиме виконання таких зобов’язань? І яких санкцій вживати за їх невиконання? Хоча дехто з допомогою шлюбного документа примудряється вивернути дещо собі на користь. Наприклад, в однієї американської дами був улюблений песик, який постійно топтався у кабінеті коханого американського чоловіка, гублячи вовну і поїдаючи книги. Оскільки дружину американець любив, а песика за межами кабінету теж гладив, було вирішено ввести у шлюбний контракт пункт про те, що утримання дружини буде скорочено на суму, потрібну для санітарних обробок кабінету. Більше чужих володінь песик не порушував.
Можна обумовити, хто за що в сім’ї платить: хто купує продукти, хто і якою мірою оплачує навчання дітей, вносить квартплату тощо. Коли чоловік завів собі ненависного мопса, можна зобов’язати його оплачувати всі витрати на його утримання.
Однак при укладанні шлюбного контракту не можна:
— зобов’язати одного з членів подружжя заповідати належне йому майно особі чи кільком особам, на яких вкаже інший член;
— обмежувати право чоловіка (жінки) на звертання до суду по захист своїх прав;
— ставити одного з членів подружжя у вкрай несприятливе чи протизаконне становище (наприклад, не можна вносити в шлюбний контракт пункт про відмову одного з членів подружжя від аліментів);
— не припускається одностороння відмова від виконання шлюбного договору чи одностороння його зміна.
В Україні такий договір можна укласти лише до укладання шлюбу, на відміну від Росії, де шлюбний контракт, відповідно до статті 41 п.1 ШК РФ, можуть підписати як ще неодружені молоді люди, так і подружжя зі стажем. Завдяки цьому в Росії такого роду угоди набули більшого поширення. Шлюбний контракт укладається за місцем проживання одного з членів подружжя чи за місцем реєстрації шлюбу в трьох примірниках: один залишається в нотаріальній конторі, два роздаються чоловіку та дружині. Контракт завіряється у нотаріуса (за бажання — при свідках) і набирає сили під звуки маршу Мендельсона. Згідно п. 2 ст. 92 Сімейного Кодексу України, якщо договір укладають неповнолітні, необхідна згода їхніх батьків чи законних представників.
Сімейний договір автоматично анулюється у випадку смерті одного з членів подружжя, за обопільною згодою сторін, а також на випадок розірвання шлюбу. Документ вважатиметься недійсним, якщо було порушено умови порядку його складання і у разі ущемлення прав одного з членів подружжя у протиріччя законодавству України. Але за бажанням члени подружжя в період дії сімейного договору можуть припинити дії якихось пунктів або внести нові, відкоригувати чи змінити щось.
Коштує шлюбний контракт, тобто державний збір за його укладання у держконторі, — 85 копійок, це 0,05% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.[6]
Спеціалісти вважають, що основна вада українського шлюбного контракту в тому, що його можуть укласти лише наречені. А вже одруженим, які вирішили укласти такий договір, доведеться спочатку розлучитися, підписати контракт, а потім знову одружитися. Свого роду випробування на міцність. У Норвегії, наприклад, на міцність молодих випробовують інакше. Їх приковують одне до одного наручниками на 48 годин, і якщо після цього пара не змінить свого рішення, вважається, що вона «готова до сімейного життя». Кажуть, розлучень після такого тесту в Норвегії стало менше.[7]
Та все ж таки, на мою думку шлюбні контракти укладати вигідно. Адже коли після розлучення колишньому подружжю доводиться ділити майно вони дуже шкодують, що не уклали такий договір перед укладанням шлюбу.
Розірвання та припинення шлюбу
Життєві ситуації, як відомо, не передбачувані. Доля кожної людини унікальна, кожен життєвий шлях неповторний. На жаль, поряд з радісними подіями на ньому зустрічаються і сумні. Не завжди подружжя витримує випробування часом своїх почуттів і бажає розірвати шлюб.
20 лютого 1919 року був прийнятий 1 Декрет УРСР «Про розлучення», який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно цього декрету, шлюб розривався на прохання одного або обох з подружжя.
Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи РАЦСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.
Даний Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення:
а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою, подружжя зобов’язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведені подружжя і їх діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися з цього приводу;
б) всі інші питання, які пов’язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі договору нотаріального або домашнього, а у випадку спору між ними — народним судом.
Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.
У наші дні багато шлюбів розпадаються мабуть через те, що згодом подружжя ставиться до шлюбу, як до заключення в клітці на двох. За оцінкою спеціалістів зараз розпадається кожний другий шлюб. Статистика, опублікована в журналі „Єдинственная” показує, що найбільш відповідальний період в житті подружжя, коли їм від 20 до 30. Також, що шлюби, які було укладено до 30 років найбільш довготривалі ніж ті, які було укладено після 30 років. Пояснюється це тим, що після 30 подружжю набагато складніше перестроюватись на користь сім’ї, а молодому подружжю набагато легше розтатись із своїми звичками.
Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутись за їхньою спільною заявою або за заявою одного з них.
Сімейний кодекс України містить перелік підстав для розірвання шлюбу. Однією з таких підстав є заява одного з подружжя.
При цьому суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей.
За заявою одного з подружжя в органах РАЦСу шлюб розривається у випадках, якщо другий з подружжя:
а) визнаний судом безвісно відсутнім;
Згідно зі ст.18 Цивільного Кодексу України, якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім. Згідно з ст.44 Кодексу про Шлюб та Сім’ю України, якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з’явиться і суд скасує рішення про визнання її безвісно відсутньою, шлюб може бути поновлено органом РАЦСу за спільною заявою подружжя. Але існує виключення, а саме шлюб не може бути відновлено, якщо чоловік (дружина) особи, визнаної безвісно відсутньою, вступив в новий шлюб.
б) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;
В цих випадках шлюб розривається в загальному порядку. Тобто, якщо людина визнана недієздатною чи душевно хворою через зловживання алкоголем, або наркотиками, суд не визнає її знову дієздатною, а отже шлюб не може бути поновленим.
в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років. В цьому випадку органи РАЦСу розривають шлюб, якщо засуджений відбуває своє покарання в місцях позбавлення волі.
В зазначених вище випадках шлюб розривається незалежно від наявності у подружжя майнових спорів чи неповнолітніх дітей…
Але позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли наприклад (випадок б) чоловік б’є свою дружину, а разом з тим завдає шкоди дитині, яку носить під серцем жінка. На мою думку, такий шлюб обов’язково має бути розірваний. Також чоловік (дружина) мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу і протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.
А от у Арабських Еміратах шлюб може бути розірвано за заявою чоловіка, в якій було вказано належні мотиви для розірвання шлюбу і зовсім не обов’язково, щоб дружина при цьому була визнана безвісті відсутньою чи недієздатною, тобто умови при яких в Україні розривається шлюб за заявою одного з подружжя. Наприклад „Мешканець ОАЕ, міста Абу-Дабі Аднан аль-Ваїз, іракського походження, умудрився розлучитися зі своєю дружиною всього через п’ять місяців після весілля. Дружина ні слухом, ні духом не знала про розлучення, що відбулося. Коли чоловік поставив жінку перед фактом того, що віднині вона розлучена, позбавлена домівки, забезпечення резидентської візи ОАЕ тільки через те, що вона не відповідає «образу його мрії», приголомшена жінка подала зустрічний позов на анулювання розлучення. Її основним аргументом стало те, що за законами шаріату мотиви аль-Ваїза були дуже дрібними для такої серйозної справи, як розлучення в мусульманській сім’ї. Шаріатський суд став на бік жінки і зобов’язав іранця разово виплатити їй моральні збитки в розмірі 1,5 кг золота і щомісячно відраховувати 2000 дирхамів (546 доларів США) на утримання.”[8]
Також цікавим є те, що у другому тисячолітті до нашої ери право на розлучення у стародавньому Китаї та деяких інших країнах Сходу мали лише чоловіки. Дружині можна було пробачити бездітність протягом 8 років, нездатність народити сина — 11 років, але за сварливість вигнання одразу і без жалю. У Туреччині, якщо жінка відкрила своє обличчя на вулиці, чоловік мав право анулювати свій шлюб. Абориген Австралії стає холостяком. Якщо скаже своїй дружині одне єдине слово: „іди”.[9]
Іншою підставою для розірвання шлюбу є заява обох з подружжя (спільна заява).
Згідно ст.41 «при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, що не мають неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу виробляється в органах реєстрації актів цивільного стану…» Тобто, якщо подружжя за взаємною згодою подає заяву до органів РАЦСу в якій зазначено про відсутність неповнолітніх дітей, через місяць їхній шлюб можна вважати розірваним і вже колишнє подружжя отримує документи про розірвання їхнього шлюбу. А от термін розміром з місяць установлений для того, щоб запобігти розірвання шлюбу під впливом звичайної сварки.
Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них, навіть якщо один з подружжя не з’явився на реєстрацію розірвання шлюбу через поважну причину, таку як хвороба, служба в армії, дострокове відрядження та ін. потрібне письмове підтвердження на згоду того з подружжя, який відсутній… У випадку, коли подружжя з поважної причини не можуть з’явитися в орган РАЦСу для реєстрації розлучення у встановлений день, то реєстрація на їхнє прохання переноситься на інший день. Але термін переносу реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подачі заяви. Якщо ж причина неявки визнана не поважною, а бажання подружжя розірвати шлюб не змінилося, то вони можуть знову подати заяву про розлучення в орган РАЦСу і знов-таки призначається місячний термін для реєстрації розірвання шлюбу.
продолжение
–PAGE_BREAK–