РЕФЕРАТна тему:
Українсько-румунськістосунки 1991-2004 рр.
План
Вступ… 3
Розділ 1. Історіястосунків Україна – Румунія… 4
Розділ 2. Україна вміжнародних відносинах: Україна – Румунія… 7
Розділ 3. Українсько-румунськікомпроміси… 10
Висновки… 15
Список використанихджерел… 16
Вступ
У серпні 1999 р., у ході візиту президентаМолдови до Києва, підписано Договір про державний кордон між сусіднімидержавами. Ряд економічних угод підписано з державами Центральної Азії.
Всередині СНД склалось угруповання ГУУАМ(Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), в рамках якогорозробляються проекти економічного співробітництва, зокрема плани видобутку ітранспортування каспійської нафти на Захід. Відносини країн пострадянськогопростору і України будуються на принципах рівноправності та співробітництва.
У січні 1993 р. на нараді глав держав СНДбув підписаний Статут Співдружності, який набрав чинності через рік. Проте доСтатуту не приєдналася Україна, Молдова та Туркменистан. Україна взагалівизнала за потрібне стати асоційованим членом Співдружності. Таким чином,формально Україна не є членом СНД, хоча фактично бере участь в усіх йоговажливих структурах.
На зустрічі глав держав СНД у вересні 2004р. йшлося про подальше економічне співробітництво, проте реальних обрисівнабуває лише перспектива створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) міжРосією, Україною, Білоруссю та Казахстаном.
Розділ 1. Історія стосунків Україна –Румунія
Історію україно-румунських відносин важконазвати безхмарною.
Причини явища мають глибоке історичнекоріння, пов’язане з подіями 1918р., коли Румунія окупувала Бессарабію таБуковину, і вся дельта Дунаю виявилася під її юрисдикцією. А також подіями1940-го р., коли ці території увійшли до складу СРСР. Крім того, у сучаснійРумунії існують політичні сили, які намагаються створити «Велику Румунію». Всеце призводить до того, що Румунія — єдина країна, з якою Україна не має закріплениху міжнародному праві кордонів. Між двома державами існує ряд територіальнихсуперечок, вирішити які не можуть до сих пір.
Не розв’язаною остаточно залишаєтьсяпроблема визнання демаркаційної лінії україно-румунського кордону, що єджерелом постійного напруження у відносинах двох держав. З моменту проголошеннянезалежності Україна відстоює своє законне право на низку одвічних українськихземель (Північна Буковина, Південна Бессарабія, деякі острівні формування,наприклад, о. Зміїний).
Однією з актуальних проблем взаємовідносинміж Україною та Румунією на сучасному етапі є територіальна суперечка, якастосується о. Зміїний.
Нині наша чорноморська сусідка намагаєтьсядомогтися, щоб Зміїний був визнаний не островом, а скелею, що не має права наконтинентальний шельф і виключну економічну зону.
Існує також проблема, пов’язана збудівництвом каналу «Думай – Чорне море», прав національних меншин в обохкраїнах, тощо.
Вагомість проблем, зазначених вище, на нашпогляд обумовлює й необхідність високого ступеня інформованості громадянУкраїни та Румунії про сутність та стан україно-румунських відносин.
Основним джерелом інформованості громадянобох країн стосовно даної ситуації є засоби масової інформації.
Тому, на наш погляд, надзвичайно актуальнимє розгляд ролі періодичних та INTERNET-видань в освітленні розвиткуукраїно-румунських відносин, а також того, чи відрізняється принцип поданняінформації стосовно вищезгаданих проблем в двох країнах.
В період 1991-2008 рр., на сторінках ЗМІУкраїни та Румунії були опубліковані 392 статті різноманітного характеру та 205– в INTERNET-виданнях. Були проаналізовані статті в наступних українськихвиданнях: «Політична думка», «Право України», «Політика і час», «Сьогодні»,«Дипломатичний світ», «Голос України», «Дзеркало тижня», «Влада і політика»,«Урядовий кур’єр” тощо.
В свою чергу румунські – “Cronica Romania”,“Strada Mihaileanu”, “Romania Update”, “Arcasul”, ‘ Gardianul’, “FLUX”, “Ziya”,“Evinementul”.
Проведений аналіз по темам даних статейпоказав, що взагалі на сторінках українських ЗМІ нараховується:
— по територіальним питанням – 175 статей;
— питанням, пов’язаним з оцінкою відносин –160 статей;
— по культурним питанням – 115 статей;
— з питань історичного характеру – 112статей;
— по економічним питанням – 130 статей.
В свою чергу румунські ЗМІ нараховують:
— по територіальним питанням – 132 статті;
— питанням, пов’язаним з оцінкою відносин –128 статей;
— по культурним питанням інформація врумунських ЗМІ практично відсутня;
— питання історичного характеру домінуютьна сторінках румунської преси. Робиться наголос на, так звану, історичнуспадщину, коли згадуються територіальні суперечки. Загалом нараховується 70статей.
— по економічним питанням – 57 статей,робиться наголос на нафтовому потенціалі земель континентального шельфу.
Як можна побачити, виходячи лише зкількості статей, українські ЗМІ приділяють більшу увагу питанням двосторонніхвідносин, ніж румунські. Слід зазначити, що на сторінках румунської преси однаі та ж інформація суттєво відрізняється від матеріалу українських видань, частовикористовуються дані вирвані з контексту, які можна представити у вигляді,вигідному румунській стороні. Крім того, велика кількість матеріалу врумунській пресі представлена короткими інформаційними повідомленнями.
Проведений аналіз двосторонніхукраїно-румунських відносин на сторінках періодичних видань двох державдозволив зробити наступні висновки:
— найбільш вагомими проблемами, якимдвосторонні ЗМІ приділяють увагу, є: питання, пов’язані з визначеннямдержавного кордону з приводу о. Зміїний; будівництво каналу «Дунай-Чорне море»;положення діаспор в обох країнах.
— ЗМІ носять досить різноманітний, хоча йзагалом інформаційний характер;
— румунські ЗМІ, на наш погляд, роблятьвірні кроки для формування негативної суспільної думки стосовно України;
— питання, характерні для досліджуванихпроблем, піднімаються практично у всіх виданнях, що свідчить про актуальністьдослідження;
— стосовно української діаспори, думкаукраїнського читача може бути охарактеризована, як украй негативна стосовнополітики Румунії, а положення української діаспори в Румунії гірше, ніжрумунської в Україні, що підтверджують факти, наведені в ЗМІ;
— найбільш повно представлені насампередпроблеми україно-румунських відносин в українських ЗМІ, які стосуються питаньо. Зміїний та будівництва каналу «Дунай-Чорне море».
Розділ 2. Україна в міжнародних відносинах: Україна– Румунія
Румунія посідає важливе місце узовнішньополітичних відносинах. Це зумовлено багатьма факторами, насампередспільним кордоном (понад 600 км), різними можливостями стосовно налагодженнявзаємовигідної співпраці. Істотне значення для двосторонніх відносин має і те,що в Румунії, за офіційними даними, проживає майже 67 тис. українців (на думкуСоюзу українців Румунії, їх майже 250 тис), а в Україні майже 135 тис. румуніві понад 324 тис. молдаван (офіційний Бухарест не розрізняє молдаван і румунів),котрі мешкають здебільшого в Закарпатській, Чернівецькій та Одеській областях.
Румунія визнала незалежність України 8січня 1992 p., а вже 1 лютого було встановлено дипломатичні відносини; 2 червня1997 р. підписано Договір про відносини добросусідства і співробітництва міжУкраїною і Румунією, робота над яким продовжувалась тривалий час і підписаннюякого передувало 11 двосторонніх консультацій. Через кілька місяців він бувратифікований парламентом України. Договір заклав правовий фундамент розвиткудвосторонніх відносин.
Окрім традиційних пунктів, притаманнихдоговорам такого рівня, він містив і специфічні пункти. Так, країни підтвердили«непорушний існуючий кордон між Україною і Румунією», зобов’язалисяутримуватись від будь-яких територіальних претензій. Румунія домогласьпротекції для національних меншин (румунів) в Україні, зокрема внаслідок створення”єврореґіонів”.
Паралельно було укладено додаткову Угодупро делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон.
Базовий політичний договір дав поштовх допосилення контактів. На відсутність політичних контактів ні в Києві, ні вБухароресті поскаржитись не можуть. Відбуваються щорічні зустрічі президентів іглав урядів, постійні консультації між міністерствами закордонних справ нарізному рівні. Водночас не завжди контакти двох країн вирізняються особливоюдружністю. Румунія фактично єдина країна, з якою Україна не розв’язала питанняделімітації (позначення на мапі) кордону, причому і морської ділянки, ісухопутної Переговорний процес, розпочавшись 1997 p., завершився у 2000 р.підписанням двох документів. Йдеться про Договір про режим державного кордону йУгоду про розмежування континентального шельфу та виняткових економічних зон уЧорному морі. Однак переговори гальмувалися. Одним із ключових моментів ставострів Зміїний. Він був «каменем спотикання» ще до підписанняосновного договору. Бухарест переконував, що він має відійти румунськійстороні, оскільки Україні дістався у спадок від СРСР, який колись забрав остріву Румунії за пактом Ріббентропа-Молотова.
Його статус як острова, придатного дляпроживання і використання в народногосподарських цілях (а саме це твердженняобстоює Київ) викликав заперечення Бухареста, де вважають острів Зміїнийскелею, непридатною для проживання та ведення сільського господарства.Суперечка не привертала б уваги, якби не дві причини. По-перше, міжнароднимзаконодавством передбачено право островів на континентальний шельф. ОскількиЗміїний розташовано неподалік берегів Румунії, його континентальний шельфперетинається з румунським. По-друге, геологи цілком обґрунтовано вважають цейрайон Чорного моря багатим на поклади газу і нафти високої якості. їх обсягиоцінюються в 10 млрд м3 та 10 млрд т відповідно.
Останнє твердження настільки ускладнюєситуацію навколо угоди про делімітацію континентального шельфу та винятковіекономічні зони, що країни не допускають і такий варіант розвитку, як зверненняв Міжнародний суд у Гаазі. Щоправда, звернутися туди Київ і Бухарест,відповідно до підписаних документів, мають право лише за умови укладенняДоговору про режим державного кордону або якщо одна з країн доведе звинуваченняіншої країни у припиненні переговорів.
За словами українських експертів, напереговорах румунські дипломати мають намір модифікувати лінію проходженнякордону. Вони на словах визнають непорушність кордонів України, а на практицікеруються таким принципом: закласти в Договір про режим державного кордонуположення, спроможні в майбутньому його розірвати, що дасть румунам змогупретендувати на частину території України.
Прикладом може бути історія з п’ятьмаостровами в гирлі Дунаю. У Бухаресті пов’язують з ними долю договору іпропонують, щоб два з п’яти островів належали Румунії. Обґрунтовуючи позицію,румунські дипломати зазначають, що до тієї ділянки, де розташовано ці острови,необхідно застосовувати принцип головного судноплавного фарватеру річки,зафіксований у радянсько-румунському договорі від 1961 р. Розуміючиделікатність ситуації, Румунія претендує лише на два з них.
Київ із пропозицією румунських дипломатівміг би погодитись, якби не той факт, що за старим радянсько-румунськимдоговором 1961 р. усі п’ять островів від самого початку належать Україні.Перехід двох із них під юрисдикцію Румунії суперечитиме зафіксованому вукраїнсько-румунському договорі 1997 р. принципу незмінності кордонів, оскількирумунська пропозиція закликає до зміни існуючих кордонів. На згаданій ділянціДунаю (і це зафіксовано делімітаційними та демаркаційними документами) принципголовного судноплавного фарватеру річки не застосований, оскільки кордонвстановлювався за іншими правилами.
Окрім того, що румунські дипломати хочутьстворити прецедент, існує принаймні ще одна причина, у зв’язку з якою дляБухареста вкрай важливо заволодіти цими двома островами: при зміні їхприналежності змінюється і точка відліку виняткової економічної зони. Актуальнапроблема кордонів — не єдина в українсько-румунських переговорах. Адже,зокрема, з українського боку також роками не вирішуються проблеми стосовнодобудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Румунія разом ізСловаччиною була головним інвестором, вклавши не менш як 700 млн доларів.Україна хотіла б підписати нові угоди щодо авіа-та залізничного сполучення.Доречно також повернутися до привабливої ідеї організації тристоронньогоспівробітництва Україна — Польща — Румунія, запропонованої кілька років томуПрезидентом Республіки Польща.
Київ і Бухарест усе більше схилялися додумки, що в українсько-румунських відносинах існує не просто проблема кордонів,а й перешкода. «Наші відносини не можуть бути заручниками цихпроблем», — заявив міністр закордонних справ Румунії М. Джео-ане післяйого переговорів у Криму з міністром закордонних справ України А. Зленкомвлітку 2002 р.
Зважаючи на цей важливий етап удвосторонніх відносинах, Президент України Л. Кучма і Президент Румунії І.Ілієску підписали у Чернівцях 17 червня 2003 р. Договір про режимукраїнсько-румунського державного кордону, співпрацю і взаємну допомогу вприкордонних питаннях на десять років. Передбачено автоматичне продовження йогодії, якщо сторони не виявляють іншого бажання. Головне положення документаполягало в тому, що він підтверджує лінію державного кордону, зафіксованогорадянсько-румунським договором 1961 р. Всі положення, які стосуються лініїукраїнсько-румунського кордону, не підлягають денонсації. Тим самим на зустрічіпрезидентів у Чернівцях пройдено ще одну лінію, що перешкоджала відносинам міждвома країнами.
Безумовно, всіх українсько-румунськихпроблем підписання договору не розв’яже. Так, залишається актуальною проблемарозподілу та делімітації континентального шельфу і виняткової економічної зоникожної з держав.
Стратегічні пріоритети України і Румуніїзумовлюються також спільними інтересами у контексті євроінтеґраційних прагнень.Можливо, саме процеси євроатлантичної інтеграції змусять країни по-сучасномупідходити до проблем, які не треба передавати нащадкам.
Розділ 3. Українсько-румунськікомпроміси
Історія становлення та розвиткудвосторонніх відносин між офіційним Києвом та Бухарестом завжди була непростоюта характеризується наявністю бурхливих дипломатичних баталій. Усе залежало відтого, як проходили переговори з болісних питань — угоди про режим державногокордону, делімітації континентального шельфу, а також відновлення Україноювласного суднового каналу «Дунай—Чорне море».
Кризу в українсько-румунських стосункахспричинив різкий підхід сторін до вирішення прикордонної проблеми. Виникла вонау зв’язку з тим, що за останні роки судноплавний фарватер у Кілійському рукавідельти Дунаю змінив своє розташування, у результаті чого Румунія сталапретендувати на ряд українських островів на Дунаї.
Нині в дельті Дунаю існують дві вельмисерйозні проблеми — це спірне розташування лінії українсько-румунського кордонупо ріці, а також питання створення власного суднового ходу «Дунай— Чорне море».14 раундів переговорів із Румунією з прикордонної проблеми виявилисямалорезультативними. Проте після того, як Румунія фактично стала членом НАТО,цілком логічно очікувати ще більшої непоступливості з її боку.
Нині румунська сторона вживає всі можливізаходи щодо унеможливлення реалізації Україною проекту відновлення власногоглибоководного виходу з Дунаю в Чорне море. Проблема з технічної, економічної істратегічної давно вже переросла в питання міжнародного престижу України,оскільки Румунія претендує на статус монополіста з пропускання суден у Дунай. Ітільки в 2001 році почали щось робити для вирішення цього надзвичайно болючогоі, я б сказав, життєво важливого для Придунав’я питання. Але якщо й цього разувсе закінчиться таким самим конфузом, як у 1997 і 1998 роках після невдалихспроб відновити канал «Прірва», то можна не сумніватися, що Україна черезякийсь час буде витіснена з цієї найважливішої водної європейської артерії.Слід окремо розглянути проблему щодо острову Зміїний. Тоді як Київ вважав (іпродовжує відстоювати свою позицію), що Зміїний — саме острів, Бухарест почавнаполягати, що це — скеля, непридатна ні для життя, ні для веденнягосподарської діяльності. А отже, не має права на континентальний шельф івиключну економічну зону.
Настільки жорсткий підхід Бухареста щодоЗміїного визначається кількома чинниками. По-перше, близькістю острова доберега Румунії, внаслідок чого український і румунський континентальний шельфиперетинаються. По-друге, тим, що на континентальному шельфі острова Зміїнийсьогодні розвідано нафтогазові родовища, які лежать на глибині близько двохкілометрів. Їх запаси, за даними геологів, становлять близько 10 млн. т нафти і10 млрд. куб. м газу.
Якщо цей та ряд інших островів на Дунаї, наякі має види Румунія, Україні відстояти не вдасться, закономірно відбудетьсязміна розташування і морського кордону, звісно ж, не на користь України.
Оскільки в даному випадку йдеться по сутіпро територіальні претензії до України, керівництво нашої країни змушеневживати адекватних заходів по захисту національних інтересів аж до відстоюванняїх у Міжнародному суді в Гаазі, до якого має намір звернутися Румунія длявирішення питання встановлення морських кордонів на шельфі в Чорному морі.
Безумовно, звернення до цієї інстанції — цецивілізований спосіб вирішення спірного питання, але дорогий. До того ж вжесьогодні можна припустити, що Міжнародний суд не прийме рішення однозначно накористь тієї чи іншої країни. І, очевидно, саме цей факт змушує сьогоднірумунську дипломатію шукати компроміси, вигідні Бухарестові й здатні заощадитичас та гроші.
Рух у цьому напрямку в даній ситуації можнавважати найбільш правильним, адже відносини двох країн повинні будуватися зурахуванням існування спільних кордонів та на основі поваги до права кожноїдержави відстоювати власні національні інтереси як в економічній, так і вполітичній площині. Врахування історичних факторів та подій у нашихвзаємовідносинах, спроможність використати їх для свого розвитку дозволить умайбутньому попереджати проблемні моменти у двосторонніх відносинах або спільновирішувати їх.
Та, на жаль, прагненню України будуватистосунки з Румунією на паритетних засадах і рухатися вперед не сприяютьсьогодні спроби окремих представників політичної еліти наших сусідів вдатись доперегляду напрацювань та домовленостей попередників в рамках Гельсінськоїугоди, відповідно до якої встановлені існуючі на той час кордони між державами.
Румунія вже давно стала діяти відповідно добританської логіки: у неї немає постійних союзників і суперників, але єнезмінні інтереси. Нині ж, коли за спиною Румунії маячить НАТО, очікуватипом’якшення її позиції в прикордонному питанні щонайменше наївно. На думкурумунських стратегів, географічні переваги дають можливість їхній країнівідтіснити Україну і виступити гарантом безпеки транспортування до Європикаспійської нафти в обхід Росії, України і Білорусі.
Спроби їх переглянути створюють небезпечнийпрецедент, результатом чого є нестабільність у відносинах між країнами, у томучислі нашого регіону. На спробу українців відновити власний канал для судноплавствасусіди відповідають дамбою, в результаті чого зменшилась кількість води, якатече основним руслом Дунаю. А чого варті висловлювання окремих румунських ЗМІнапередодні візиту до Бухареста українського спікера торік? Невже так нашісусіди намагаються самоствердитися як нація, яка прагне потрапити в спільнийєвропейський дім?
Зняти напруження в стосунках між двомакраїнами дозволило б виконання домовленостей, досягнутих в ході попередніхдвосторонніх зустрічей. Вони повинні переноситись у практичну площину, а незалишатись декларативними намірами на папері.
Україною в цьому плані зроблено вже чимало.Вона, зокрема, довела бажання та спроможність виявляти турботу про національніменшини, які сьогодні проживають на її території. Прикладом цього піклуванняможе слугувати Одеська область — регіон компактного проживання румун, дезавдяки реалізації національних проектів у транспортній сфері стало можливестворення нових робочих місць, вирішення інших соціальних проблем.
А от з боку Румунії таких кроків щодоукраїнців ще не видно. Свого часу в українсько-румунських відносинах виниклипроблеми, пов’язані з тим, що Румунія активно видавала свої паспорти жителямБуковини та Одеської області. Річ у тім, що закон про громадянство цієї країнипередбачає «відновлення» румунського підданства особами, які раніше його мали,але втратили не з власної волі, а також їхніми дітьми. Зокрема, скористатисяцим законом може і значна кількість жителів прикордонних із Румунієюукраїнських регіонів, що багато хто з них і зробив. Румунська сторона,незважаючи на всі спроби українського МЗС налагодити діалог із цього питання,не хоче навіть повідомити про кількість українських громадян, які набулирумунського громадянства. Не бажають румуни і обговорювати проект угоди проврегулювання питань громадянства, переданий Києвом Бухаресту близько двох роківтому.
Певні надії на поліпшення стосунків Українапов’язувала зі вступом Румунії до НАТО, але вони, на жаль, не виправдались.Важливо пам’ятати, що тільки прагнення прорватися в альянс змусило румунськусторону піти на тимчасову відмову від територіальних претензій до своїхсусідів, у тому числі й до України. Тому проблема острова Зміїний і багатого нанафту шельфу в північно-західній частині Чорного моря не закрита. На сьогоднісвоє членство в НАТО румуни використовують для тиску на українських партнерів упроцесі врегулювання територіальних спорів.
Висновки
Відносини з Україною мають для Румунії«пріоритетний характер», що обумовлено рядом факторів:
· відносини України й Румунії мають глибокеісторичне коріння і багатовікову історію, починаючи з Київської Русі.
· Румунія з Україною має достатньо великудовжину кордонів, яка становить 608 км;
· Наявність двосторонньої діаспори вРумунії і в Україні.
Проблеми українсько-румунських відносин нарубежі XXI ст. залишаються пріоритетним напрямом зовнішньої політики обохдержав, з точки зору практики національної безпеки, включаючи всі її аспекти:геополітичний, економічний, військовий, гуманітарний, екологічний. Крім того,слід зауважити, що ЗМІ повинні грати в політиці держави більш вагому роль, ніжвона є зараз.
Список використаних джерел
1. Волович О. Регіональнелідерство України: міф чи реальний шанс? // День. – № 167. – 2006. – 3 жовтня.
2. Гакман С. Проблемиукраїнсько-румунського прикордонння.
3. Жуган А. Румыния: адвокат илипрокурор? Мнение украинского эксперта. – //http://www.tiras.ru
4. Договір між Україною таРумунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництвота взаємну допомогу з прикордонних питань. – // zakon.rada.gov.ua/