ПЛАН
ВСТУП
1. Сутність джерел фінансування підприємства
1.1 Позичковий капітал як один з джерел фінансування підприємства
1.2 Внутрішні джерела фінансування підприємства
2. Оцінка капіталу ТОВ «Прометей»
2.1 Аналіз структури капіталу ТОВ «Прометей»
2.2 Оцінка власного капіталу ТОВ «Прометей»
2.3 Оцінка залученого капіталу ТОВ «Прометей»
3. Ефективність управління джерелами фінансування підприємства
3.1 Ефективність використання власного капіталу ТОВ «Прометей»
3.2 Ефективність використання залученого капіталу ТОВ «Прометей»
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Перехід до ринкової економіки жадає від підприємств фінансової стабільності, що є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності Вона досягається налагодженням ритмічної і ефективної роботи підприємств, вмілого управління виробничими фондами і джерелами їх формування Цьому сприяють розробка економічно обґрунтованих бізнес-планів і нормативів ресурсна збалансованість бізнес-плану, раціональне розміщення і ефективне використання власного і залученого капіталу, оптимальність управлінських рішень; всебічний аналіз і об’єктивна оцінка фінансового стану за даними обліку і звітності, вжиття конкретних заходів для стабілізації фінансово-господарської діяльності
В умовах ринку фінансова стабільність формує імідж господарюючого суб’єкта, с його візитною карткою Тому організаціям і підприємствам необхідно постійно дбати про фінансову стабільність, вживати заходів для її зміщення.
Характерними ознаками фінансової стабільності організацій і підприємств є ритмічне виконання планових завдань з обсягів діяльності при одночасному забезпеченні протягом тривалого часу (2-3 і більше років підряд) фінансової стійкості рентабельності, платоспроможності, ліквідності і ділової активності в цілому.
Фінансова стійкість характеризується таким станом фінансових ресурсів (їх наявністю, розміщенням і використанням), при якому підприємство забезпечує процес відтворення за рахунок зростання прибутку і накопичення власного капіталу, зберігаючи при цьому платоспроможність і кредитоспроможність.
Рентабельність характеризує кінцевий результат господарсько-фінансової діяльності організацій і підприємств, їх ділову активність. Вона створює передумови фінансової стійкості, а ефективне використання прибутку (на виробничий соціальний розвиток) є передумовою фінансової стабільності.
Платоспроможність характеризує здатність організацій і підприємств своєчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Фінансове стійке підприємство, яке працює рентабельно, має реальну можливість бути платоспроможним, оскільки забезпечує в процесі кругообігу виробничих фондів перевищення грошових надходжень над їх видатками, тобто сплачує борги і накопичує власний капітал.
Кредитоспроможність характеризує наявність в організацій і підприємств передумов для отримання кредиту, передбачених нормативними документами з кредитування, їх спроможність своєчасно повернути позичку і сплатити відсотки за користування нею Кредитоспроможність значною мірою залежить від забезпеченості господарюючих суб’єктів власними коштами (їх наявності, ефективності розміщення і використання) і рентабельності. Ділова активність організацій і підприємств характеризується ефективністю господарської діяльності, прибутковістю Інвестицій Вона оцінюється динамікою обсягів діяльності і рівнем рентабельності Рентабельність обчислюється як відношення прибутку до сукупного обороту, основних фондів, оборотних засобів, загальної суми активів власного і залученого капіталу. Таким чином, фінансова стабільність характеризується низкою самостійних і водночас тісно взаємопов’язаних економічних категорій, які доповнюють одна одну. У бізнесі вони використовуються як комплексно, так і окремо, їх використовують зовнішні і внутрішні інвестори, кредитори, ділові партнери.
Тому в умовах ринку важливо, щоб господарюючі суб’єкти систематично аналізували фінансовий стан, оперативно реагували на відхилення від критичної межі задовільної оцінки за вище названими ознаками фінансової стабільності, вживали заходів для підвищення ефективності господарсько-фінансової діяльності.
1. Сутність джерел фінансування підприємства
1.1 Позичковий капітал як один з джерел фінансування підприємства
Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.
Позичковий капітал характеризує частину активів підприєства, що профінансована його кредиторами всіх видів.
Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.
Перша група – зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (рис.1)
Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.
Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит. [5]
Рис. 1. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств.
Друга група – внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань (рис. 2). При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.[17]
Рис. 2. Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств.
Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.
Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.
Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу.
До складу позичкового капіталу належать також зобов’язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо
Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов’язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати.
1.2 Внутрішні джерела фінансування підприємства
У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий — на рух грошових потоків [1]. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані з грошовими видатками.–PAGE_BREAK–
До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:
чистий прибуток;
амортизаційні відрахування [2];
забезпечення наступних витрат і платежів.
Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо. Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування [3]
/>
Рисунок 3. Внутрішні джерела фінансування підприємств
Отже, віднесення згаданих надходжень до внутрішніх є виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потребу підприємства в капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов’язана із залученням ресурсів на ринку капіталів.
На рис. 3 наведена класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємств, яка найчастіше зустрічається в німецько- та англомовній економічній літературі.
Як видно з рисунка, окрім вищезгаданих форм фінансування, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах.
Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів.
Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. [18]
У світовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:
а) приховане самофінансування;
б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).
Приховане самофінансування
Ця форма фінансування підприємства пов’язана з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.
Приховані резерви — це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.
Є два способи формування прихованих резервів у балансі:
1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо);
2) переоцінка зобов’язань (наприклад, за статтями «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків» тощо).
Підприємства можуть формувати зазначені резерви як вимушено, так і за власними розрахунками. У першому випадку приховані резерви утворюються, якщо законодавство не дозволяє здійснювати індексацію або якщо вона пов’язана з невиправдано високим оподаткуванням.
Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Досить часто величину прихованих резервів акціонерних товариств, акції яких котируються на біржі, розраховують як різницю між ринковим курсом акцій та їх балансовим курсом.
Мобілізація прихованих резервів здійснюється:
шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів;
у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (даний метод реструктуризації активів не пов’язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства).
Формування прихованих резервів може здійснюватися в рамках реалізації певного типу дивідендної політики з метою відстрочення податкових платежів чи з інших фінансово-політичних мотивів підприємства. Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можна забезпечити стратегію стабільних дивідендів. Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кредиторів є позитивним чинником, зокрема в тих випадках, коли як кредитне забезпечення приймається майно, реальна вартість якого є вищою, ніж це відображено у звітності.
До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід віднести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.
Тезаврація прибутку
Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.
Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.
Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:
/>
Тезаврований прибуток відображається в балансі за такими позиціями:
у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;
в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.
Необхідно пам’ятати, що нерозподілений прибуток є власністю засновників (учасників) i тому збільшує суму власного капіталу, а сума збитку відповідно зменшує суму власного капіталу.
Серед вітчизняних економістів досить часто висловлюється думка, що нерозподілений прибуток слід спрямовувати переважно на поповнення власних обігових коштів підприємства та формування резервів ліквідності, які можуть бути використані підприємством у разі фінансових ускладнень. З нашого погляду, вказаний підхід є хибним, оскільки наявність ліквідних активів визначається структурою останніх, незалежно від того, за рахунок яких джерел вони сформовані і від наявності резервного капіталу.
Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:
залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;
відсутність затрат при мобілізації коштів;
не потрібно надавати кредитне забезпечення;
підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.
Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:
оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;
обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;
помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).
Рішення на користь реінвестицій власниками прийматиметься в тому разі, якщо рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив. При прийнятті рішень щодо доцільності самофінансування слід враховувати також вплив податкового фактору на розподіл і використання прибутку підприємства. Згідно з законодавством України суми грошових коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, відповідно до договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи на території України не включаються до складу валового доходу. [17]
2. Оцінка капіталу ТОВ «Прометей»
2.1 Аналіз структури капіталу ТОВ «Прометей»
Структура джерел утворення активів (засобів) представлена основними складовими: власним капіталом і позиковим капіталом. Власний капітал (ВК) організації як юридичної особи в загальному вигляді визначається вартістю майна, що належить організації. Власний капітал складається із статутного, додаткового, резервного капіталу і нерозподіленого прибутку.
Позиковим капіталом (ПК) є частина вартості майна організації, придбаного в рахунок зобов’язання повернути постачальникові, банку, іншому кредиторові гроша або цінності, еквівалентні вартості такого майна. У складі позикового капіталу розрізняють короткострокові і довгострокові позикові засоби, кредиторську заборгованість (притягнений капітал).
На підставі показників бухгалтерської звітності проведемо аналіз складу, структури і динаміки джерел фінансування ТОВ “Прометей” за 2007 рік (таблиця 1).
Таблиця 1. Аналіз складу, структури і динаміки джерел фінансування ТОВ «Прометей» за 2004 р.
Види джерел фінансування
На початок року
На кінець року
Абсол. відх.
Темп
ттис. грн. продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
6,76
6,03
-0,73
К фінансової залежності
0,93
0,82
-0,11
R позикового капіталу
14,17
15,3
1,13
Розрахуємо залежність R п.к. від приватних чинників за допомогою методу ланцюгових підстановок:
За рахунок R продажів = 2,08*6,76/0,93=15,12=0,95
За рахунок К оборотності активів = 2,08*6,03/0,93=13,49= -1,63
За рахунок К фінансової залежності = 2,08*6,03/0,82=15,3=1,81
Баланс відхилень = 0,95-1,63+1,81=1,13
Дані таблиці 6 свідчать про те, що рентабельність позикового капіталу в звітному році в порівнянні з попереднім роком збільшилася на 1,13 %. Відзначимо, що R п.к. збільшилася лише у зв’язку із зростанням R продажів на 0,95% і збільшенням К фінансової залежності на 1,81, а К оборотності активів зробив негативний вплив на 1,63, в результаті є підстави вести пошук невикористаних можливостей, направлених перш за все на поповнення оборотних активів для покриття кредиторської заборгованості і прискорення їх звороту. Включення цих чинників у виробничо-господарську діяльність дозволить організації підвищити ефективність використання позикового капіталу.
Розрахуємо коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, який розраховується по наступній формулі:
К об.кр.з. = собівартість реалізованої продукції / кредиторська заборгованість
К об.кр.з.( на початок року) = 5584/792=7,05
К об.кр.з.(на кінець року) = 6109/934=6,54
Розрахуємо в днях:
На початок року = 360/7,05=51
На кінець року = 360/6,54 = 55
Різниця 4 дні. Період оборотності кредиторської заборгованості збільшився на 4 дні, тобто на кінець року компанії потрібний 55 днів для здійснення одного звороту капіталу для погашення кредиторської заборгованості. Тобто організації потрібний більше часу для того, щоб вона могла розплатитися по своїх зобов’язаннях, що негативно впливає на фінансовий стан фірми.
Зробимо розрахунок додатково притягнених засобів в зворот:
Ефект = собівартість від реалізації / тривалість періоду * період звернення в днях (факт) – період звернення в днях ( база) * К оборотності (факт)
Е = 6109/360*(55-51)*6,54 = 443,94 тис. грн. За рахунок уповільнення оборотності кредиторської заборгованості підприємству необхідно залучити в річний зворот 443,94 тис. грн.
Для характеристики джерел фінансування використовується декілька показників, які відображають різні види джерел.
1. Наявність власних оборотних коштів:
ВОК = Капітал і резерви – Внеоборотні активи
ВОК (на початок року) = 58 – 15 = 43
ВОК (на кінець року) = 199 – 10 = 189
2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів або функціонуючий капітал (КФ):
КФ = (Капітал і резерви + Довгострокові пасиви) – Внеоборотні активи
КФ (на початок року) = (58 + 0) – 15 = 43
КФ (на кінець року) = (199 + 0) – 10 = 189
3. Загальна величина основних джерел формування запасів
ВІ = Капітал і резерви + Довгострокові пасиви + Короткострокові кредити і позики – Внеоборотні активи
ВІ (на початок року) = 58 + 0 + 0 – 15 = 43
ВІ (на кінець року) = 199 + 0 + 0 – 10 = 189
Значень показників однакові, оскільки в ТОВ «Прометей» немає довгострокових пасивів і короткострокових кредитів і позик. Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами формування:
1. Надлишок (+) або недолік (-) власних оборотних коштів:
(+,-) Фс = ВОК – Зп
Ф с.н.г. = 58 – 15 – 325 = -282
Ф с.к.г. = 199 – 10 – 919 = -730
2. Надлишок (+) або недолік (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів:
(+,-) Фт = КФ – Зп
Фт (на початок року) = 58 + 0 – 15 – 325 = -282
Фт (на кінець року) = 199 + 0 – 10 – 919 = -730
3. Надлишок (+) або недолік (-) загальної величини основних джерел для формування запасів:
(+,- )Фо = ВІ – Зп
Фо (на початок року) = 58 + 0 + 0 – 325 = -282
Фо (на кінець року) = 199 + 0 + 0 – 919 = -730
За допомогою цих показників ми можемо визначити трикомпонентний показник типа фінансової ситуації:
S (Ф) = 1, якщо; Ф> = 0, 0, якщо Ф
Таблиця 7. Зведена таблиця показників по типах фінансових ситуацій
Показники
Тип фінансової ситуації
Абсолютна незалежність
Нормальна незалежність
Нестійке становище
Кризове становище
(+,-) Фс= ВОК-Зп
Фс >= 0
Фс
Фс
Фс
(+,-)Фт= КФ-Зп
Фт >= 0
Фт >= 0
Фт
Фт
(+,-)Фо=ВІ-Зп
Фо >= 0
Фо>= 0
Фо >= 0
Фо
Дані таблиці 7 говорять про те, що в ТОВ «Прометей» кризисний фінансовий стан і на початку, і в кінці аналізованого року, при якому підприємство повністю залежить від позикових джерел фінансування. Власного капіталу організації не вистачає для фінансування матеріальних оборотних коштів, тобто поповнення запасів йде за рахунок засобів, що утворюються в результаті уповільнення погашення кредиторської заборгованості. У цій ситуації необхідна оптимізація структури пасивів.
ВИСНОВКИ
Структура джерел утворення активів (засобів) представлена основними складовими: власним капіталом і позиковим капіталом. Власний капітал (ВК) організації як юридичної особи в загальному вигляді визначається вартістю майна, що належить організації. Власний капітал складається із статутного, додаткового, резервного капіталу і нерозподіленого прибутку.
Позиковим капіталом (ПК) є частина вартості майна організації, придбаного в рахунок зобов’язання повернути постачальникові, банку, іншому кредиторові гроша або цінності, еквівалентні вартості такого майна. У складі позикового капіталу розрізняють короткострокові і довгострокові позикові засоби, кредиторську заборгованість (притягнений капітал).
У курсовій роботі були виявлені і обґрунтовані суть і поняття капіталу, оскільки при аналізі фінансового стану підприємства чітко визначається, що його успішна діяльність залежить від раціональної структури капіталу і ефективності його використання.
В ході роботи була досліджена динаміка основних фінансових і економічних показників ТОВ «Прометей»; розрахована система показників, що характеризують фінансовий стан об’єкту дослідження, на підставі яких проаналізовані і зроблені висновки.
Дослідження аналізу структури капіталу ТОВ «Прометей» показало, що джерела фінансування підприємства збільшилися на 283 тис. грн. або на 33,29%. Їх приріст обумовлений як збільшенням власного капіталу, так і позикового. Власний капітал підприємства збільшився на 141 тис. грн. або 243,1%. Це пов’язано з тим, що в підприємства значно збільшився нерозподілений прибуток (на 141 тис. грн.). Позиковий капітал повністю представлений кредиторською заборгованістю, яка збільшилася на 17,93% або 142 тис. грн.
Зростання заборгованості стався по всіх її складових. В підприємства відсутні довгострокові кредити і позики, що знижує фінансову стійкість підприємства. Доля позикових засобів в джерелах фінансування складає більше 2/3; це говорить про те, що діяльність підприємства більшою мірою залежить від позикових засобів. Тому підприємство оцінюється як фінансово нестійке. Для такої галузі, як будівництво, це не є виключенням. Дана діяльність вимагає значних фінансових засобів, оскільки часто виробничий процес не укладається в один звітний рік. З цим пов’язана невисока оборотність капіталу. Причому до кінця звітного року оборотність власного капіталу збільшилася на 6 днів, що сталося із-за зростання власного капіталу, а оборотність кредиторської заборгованості збільшилася на 4 дні. Внаслідок чого підприємство потребує додаткового залучення засобів в зворот у розмірі 3910,75 тис. грн. і 443,94 тис. грн. відповідно. Також про фінансовій нестійкості підприємства говорять і всі коефіцієнти таблиці 4.
Коефіцієнт співвідношення власного і позикового капіталу, який до кінця року зменшився і склав 4,69, що перевищує максимально допустиме значення і означає, що на кожну гривню власних засобів припадає 4,69 позикових, тобто організація не може покрити свої запити за рахунок власних джерел. Коефіцієнти забезпеченості джерелами фінансування автономії, фінансування і фінансової стійкості набагато нижче за свої допустимі мінімальні значення, що свідчить про несприятливу фінансову ситуацію, хоча до кінця року спостерігається зростання значень коефіцієнтів. Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні рекомендації:
— необхідно підвищити долю власних засобів в джерелах фінансування, за рахунок раціонального розподілу прибутку;
— розглянути всі можливі варіанти здобуття довгострокових кредитів для удосконалення виробництва;
— поповнити оборотні активи і збільшити їх оборотність.
Включення цих чинників у виробничо-фінансову діяльність дозволить організації підвищити ефективність використання власного і позикового капіталу, підвищити ділову активність підприємства
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бланк И.А. Управление формированием капитала. — К.: «Ника-Центр», 2000. — 512 с.
2. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. — К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. — 528с.
3. Воробьев С.Ю. Стратегия финансирования деятельности предприятия на основе показателей риска. Научные труды IV Международной научно-практической конференции «Фундаментальные и прикладные проблемы приборостроения, информатики, экономики и права». Секция «Экономика», ч. 2 / МГАПИ. — Москва, 2001. — С.10.
4. Дж К. Ван Горн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 800с.
5. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 2007.
6. Ковалёв В.В. Введение в финансовий менеджмент / Пер. с англ. — М.: Информационно-издательский дом «Филинь», 2006. — 400с.
7. Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет. — М: «Финанси и статистика», 2007 г
8. Лысенко Ю.Г., Макаров К.Г., Петренко В.Л., Филипов А.В. Леверидж. Экономические приложения. ДонГУ, Юго-Восток, 2005. — 104с.
9. Негашев Е.В. Анализ финансов предприятия в условиях ринка: Учеб. пособие. — М.: Висш.шк., 2007. — 192с.: ил.
10. Економика предприятия: Учебник / под ред.проф. Н.А. Сафронова. — М.: «Юристь», 2007. — 584с.
11. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент. Российская практика. — М.: изд. «Перспектива», 2005.
12. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под редакцией Е.С. Стояновой. — 4-е изд., перераб и доп. — М.: Изд-во «Перспектива», 2005. — 656с.
13. Т. В. Теплова Финансовые решения: стратегия и тактика: Учебное пособие. — М.: ИЧП «Издательство Магистр», 2003. -284с.
15. Шим Джей К., Сигел Джоэл Г. Финансовый менеджмент / Пер. с англ. — М.: Информационно-издательский дом «Филинь», 2005. — 400с.
16. Батурин В.М., Керимов В.Э. Финансовый леверидж как эффективный инструмент управления финансовой деятельностью предприятия // Менеджмент в России и за рубежом. — 2005. — №2.
17. Воробйов Ю.М. Особливості формування фінансового капіталу підприємств // Фінанси підприємства, № 2, 2002
18. Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталу підприємств // Фінанси підприємства, № 6, 2002
19. И Дихал Бухгалтерский учёт уставного капитала. // Баланс. — 2005. — № 50.
20. Степанов Д. Эффект финансового левериджа и специфика его расчета в российских условиях – М., 2005
21. Парамонов А.В. Учет и анализ предпринимательского капитала – М., 2007.