Управління фінансовими ресурсами підприємства

Кафедра фінансів і кредиту
Дипломна робота
Управління фінансовими ресурсами підприємства
Київ – 2008
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ресурсами підприємства
1.1Грошові фонди та фінансові ресурси підприємства
1.2Зміст фінансової діяльності підприємства
1.3Оподаткування в системі управління фінансовими ресурсами
1.4. Процес управління фінансовими ресурсами підприємства
Розділ 2. Аналіз процесу управління фінансовими ресурсами ТОВ «Окланд».
2.1Організаційно-економічна характеристика підприємства
2.2. Аналіз динаміки сплати та структури податкових платежів підприємства
2.3Аналіз управління оборотними активами підприємства
2.4Аналіз управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами підприємства
Розділ 3. Шляхи удосконалення процесу управління Фінансовими ресурсами ТОВ «Окланд»
3.1Пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства
3.2Рекомендації щодо оптимізації організаційної структури податкового планування
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Управління фінансовими ресурсами підприємства належить до завдань, які вирішують менеджери-економісти. Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються рухом фінансових ресурсів, активну участь у вирішенні завдань, пов’язаних з управлінням беруть фінансові менеджери.
Актуальність питань оптимізації процесу управління фінансовими ресурсами підприємства визначається його основними завданнями. Ефективне управління фінансовими ресурсами підприємства дозволяє визначити оптимальний обсяг та структуру оборотних активів; мінімізувати витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу; визначити аспекти управління чистим оборотним капіталом підприємства; забезпечити ліквідність та платоспроможність підприємства; сформувати оптимальний обсяг товарно-матеріальних запасів; оптимізувати управління дебіторською заборгованістю та грошовими коштами тощо.
У процесі управління фінансовими ресурсами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер отримує основу для прийняття ефективних управлінських рішень.
Об’єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю «Окланд» (далі ТОВ «Окланд»).
Предмет дослідження складає система управління фінансовими ресурсами підприємства.
Метою дипломної роботи є визначення напрямків удосконалення системи управління фінансовими ресурсами підприємства на основі узагальнення теоретичних підходів до управління фінансовими ресурсами та результатів аналізу практичного досвіду підприємств.
Зазначена мета окреслюють наступне коло задач:
дослідити економічну сутність фінансових ресурсів підприємства;
визначити основні завдання управління фінансовими ресурсами;
охарактеризувати системи управління товарно-матеріальними запасами;
визначити особливості управління дебіторською заборгованістю підприємства;
охарактеризувати систему управління грошовими коштами;
проаналізувати систему управління фінансовими ресурсами ТОВ «Окланд»;
проаналізувати особливості управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами ТОВ «Окланд».
Теоретичні та прикладні аспекти проблеми управління фінансовими ресурсами підприємств розглянуто в низці праць вітчизняних вчених, серед яких варто відзначити І. Алексєєва, Н. Бицьку, О. Бровкову, О. Василика, А. Гальчинського, В. Геєця, М. Денисенка, О. Зарубу, О. Захарчука, А. Калинину, Н. Костіну, А. Мороза, А. Пересаду, В. Пелішенка, М. Савлука.
Для вирішення поставлених завдань у процесі дослідження використано такі методи: порівняльного аналізу – для розкриття економічної сутності фінансових ресурсів; причинно-наслідкових зв’язків – при аналізі процесу управління фінансовими ресурсами; логічної аргументації – при обґрунтуванні шляхів удосконалення процесу управління фінансовими ресурсами ТОВ «Окланд».
Теоретичну основу дослідження становили фундаментальні положення теорії фінансів, грошового обігу і кредиту, сучасні концепції фінансового менеджменту.
Інформаційною основою дипломної роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, закони України, нормативно-правові акти державних органів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики, звітні дані балансу, звіт про фінансові результати ТОВ «Окланд».
Розділ 1
Теоретичні основи управління фінансовими ресурсами підприємства
1.1 Грошові фонди та фінансові ресурси підприємства
Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругооборот засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.
Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах [23, с.106].
У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб’єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.
Грошові фонди – це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.
Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці – для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд – для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів. Резервний фонд – для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.
Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески [13, с.78].
Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.
Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених – отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку [37, с.213].
Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність.
Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.
Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки [42, с.126].
У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.–PAGE_BREAK–
Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.
Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами [52, с.114-115].
В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром – прибутком.
Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами – з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.
Суб’єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів [42, с.267].
Суб’єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов’язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов’язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.
Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов’язання перед кредиторами.
У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов’язані з підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.
У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов’язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.
Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання [16, с.145].
Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, – електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб’єктів господарювання.
На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.
У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.
Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів [52, с.177-178].
Законом України «Про господарські товариства» передбачено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов’язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.
Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства – це спільна власність усіх його учасників. Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому не вдаючися до акціонування.
Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природнокліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.
1.2 Зміст фінансової діяльності підприємства
В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.
Фінансова діяльність – це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів [42, с.98].
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;
мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
фінансове прогнозування та планування;
аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
оперативна, поточна фінансово-економічна робота.
Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.
За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків [23, с.47-48].
Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.
Мета планування витрат – визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак – прискорення обертання оборотних коштів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення, у зв’язку з цим, випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;    продолжение
–PAGE_BREAK–
зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;
скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;
зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;
економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.
Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний – у формі платіжного календаря [37, с.39].
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства – це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.
Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:
1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;
2) аналіз фінансового стану підприємства.
Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;
аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;
аналіз та оцінка використання чистого прибутку;
аналіз взаємозв’язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;
аналіз взаємозв’язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;
аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;
факторний аналіз показників рентабельності.
Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:
аналіз та оцінка складу та динаміки майна;
аналіз фінансової стійкості підприємства;
аналіз ліквідності балансу;
комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.
Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні [26, с.112-115].
Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:
постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;
своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;
забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у бюджет та цільові фонди;
своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;
своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;
здійснення платежів за фінансовими операціями [13, с.225].
1.3Оподаткування в системі управління фінансовими ресурсами
Податок на прибуток є одним з основних податків, що сплачуються підприємствами та іншими суб’єктами ринку. Об’єктом оподаткування згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» є прибуток, що визначається через поняття валових доходів та валових витрат, а не балансовий прибуток.
Валовий дохід підприємства є загальною сумою його доходів від усіх видів діяльності, отриманих чи нарахованих протягом, звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Валовий дохід включає:
загальні доходи від продажу товарів (робіт, по слуг), а також доходи від продажу цінних паперів на вторинному ринку;
доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);
доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих підприємству в звітному періоді;
вартості матеріальних цінностей, переданих підприємству згідно з договорами схову та використаних ним у власному виробничому або господарському обороті;
суми штрафів, неустойки або пені, одержаних підприємством, тощо.
До скоригованого валового доходу не входять:
суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані чи нараховані підприємством у складі ціни реалізації продукції;
суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів та обов’язкових платежів, що повертаються або мають бути повернені підприємству з відповідних бюджетів;
суми коштів або вартість майна, що надходять підприємству у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;
суми одержаного емісійного доходу та кошти, отри мані від розміщення боргових зобов’язань;
кошти або майно, які повертаються підприємству – власнику корпоративних прав, але не більше від їх номінальної вартості та інші [29, с.76-77].
Валові витрати є сумою будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються або виготовляються підприємством для їх подальшого використання в господарській діяльності.
До складу валових витрат включають:
суми будь-яких витрат, сплачених або нарахованих підприємством протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції (з урахуванням обмежень, які наведено нижче);
суми коштів або вартість майна, добровільно передані до бюджетів різних рівнів та до неприбуткових організацій, але не більш як 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;
суми коштів, внесені до страхових резервів у по рядку, передбаченому законодавством;
суми внесених або нарахованих податків, зборів, обов’язкових платежів, що враховуються в складі операційних витрат підприємства;
суми безнадійної заборгованості, а також суми заборгованостей, щодо яких закінчився строк позовної давності;
суми витрат, пов’язаних із поліпшенням основ них засобів у межах, встановлених законодавством тощо.
Не входять до складу валових витрат витрати:
на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності;
сплату податку на прибуток, податку на нерухомість, а також інших податків, встановлених законодавством; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів, робіт чи послуг, придбаних підприємством;
сплату штрафів, неустойки або пені;
виплату дивідендів.
Не підлягають віднесенню до валових витрат також:
суми збитків, понесених у зв’язку з продажем товарів або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним із підприємством особам;
витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та інші [38, с.101-102].
Крім витрат, які завжди відносять до складу валових, розрізняють також витрати подвійного призначення, які можуть бути включені або не включені до складу валових витрат підприємства. Так, до валових витрат включають:
витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності (на винахідництво й раціоналізацію, дослідно-експериментальні, конструкторські роботи, виготовлення моделей і зразків, придбання нематеріальних активів тощо);
витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством;
витрати, пов’язані з професійною підготовкою працівників підприємства;
витрати на гарантійний ремонт, обслуговування або гарантійні заміни товарів, проданих підприємством, але не більш як 10% від сукупної вартості то варів, що були продані та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування;
витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів щодо продукції, яка реалізується підприємством;
витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання й розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів із рекламними цілями, але не більш як 2% від оподаткованого прибутку підприємства за попередній звітний період;
витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, витрати зі зберігання, переробки, захоронення або ліквідації відходів від виробничої діяльності, очищення стічних вод тощо;
витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, крім витрат на придбання торгових патентів;
витрати на відрядження працівників підприємства у межах фактичних документально оформлених витрат;    продолжение
–PAGE_BREAK–
процентні виплати за борговими зобов’язаннями, що пов’язані з господарською діяльністю підприємства та інші [27, с.516-517].
При реалізації підприємством основних засобів та нематеріальних активів сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю відповідних об’єктів включається до валових доходів підприємства, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу – до валових витрат.
Датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата списання коштів з банківських рахунків на оплату товарів, робіт, послуг або дата оприбуткування товарів (чи дата фактичного отримання підприємством результатів робіт, послуг).
Датою збільшення валового доходу вважається або дата зарахування коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається через зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат підприємства та суму амортизаційних відрахувань.
Прибуток оподатковується за ставкою 25% до об’єкта оподаткування і сплачується до бюджету щоквартально не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним кварталом. Протягом звітного кварталу підприємства сплачують до бюджету за перший і другий місяці кварталу авансові внески податку на прибуток. Надміру внесені до бюджету суми податку, зараховуються підприємству в рахунок наступних платежів або повертаються протягом визначеного періоду часу [13, с.117].
Метою створення будь-якого підприємства є отримання прибутку. Максимізація прибутку є одним із основних завдань фінансового менеджера, яке для свого вирішення потребує оптимальних рішень у сфері капітальних вкладень, управління структурою та вартістю капіталу, доходами і витратами, основним і оборотним капіталом. Стабільне зростання прибутку – це результат ефективного управління фінансами господарюючого суб’єкта в цілому. Тому управління прибутком можна розглядати як у широкому, так і вузькому розумінні.
Управління прибутком у вузькому розумінні полягає:
у збільшенні доходів підприємства;
зменшенні витрат;
формуванні та реалізації ефективної податкової політики;
оптимальному розподілі прибутку.
Збільшення доходів підприємства можливе за рахунок розширення ринків збуту продукції та освоєння виробництва нових видів продукції. При цьому збільшення доходів за рахунок підвищення ціни реалізації продукції можливе лише при освоєнні нових видів продукції, які користуються підвищеним попитом у споживачів. При збільшенні обсягів реалізації продукції, як правило, ціна реалізації зменшується, а вигоду підприємство отримує переважно за рахунок зростання загального обсягу виручки від реалізації.
Зростання доходів підприємства насамперед забезпечується ефективною маркетинговою політикою та розробкою нових перспективних видів продукції, на які очікує споживач. Ці напрями діяльності не є безпосередньо напрямами фінансового менеджменту. Однак і маркетингові дослідження, і науково-технічні розробки потребують значних витрат, тому фінансові менеджери підприємства повинні знаходити оптимальне співвідношення між розміром таких витрат та можливою вигодою в результаті збільшення доходів, поліпшення конкурентної позиції підприємства на ринку, зростання його економічного потенціалу та фінансової стійкості. Для цього необхідно розробляти стратегії розширення виробництва, освоювати нові перспективні напрями діяльності та складати відповідно до цих стратегій бізнес-плани.
Зменшення витрат полягає насамперед у проведенні аналізу витрат. Аналізу підлягають склад та структура операційних витрат, зокрема виробнича собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут, основні складові виробничої собівартості, а також позаопераційні витрати. В результаті аналізу виявляють резерви скорочення матеріальних витрат, витрат на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих на виробництві, та працівників апарату управління [10, с.253].
Перед проведенням аналізу попередньо з’ясовують, які витрати значною мірою визначаються фінансовою політикою підприємства, а які переважно залежать від зовнішніх чинників. Враховують також характер виробництва, тобто матеріаломістким чи трудомістким воно є. Концентруючи увагу на найвагоміших складових витрат і тих, що переважно визначаються внутрішніми чинниками, фінансові менеджери підприємства визначають шляхи скорочення витрат, які не призводять до негативних наслідків, наприклад, зниження продуктивності праці, зростання підприємницьких ризиків загалом і ризиків в операційному циклі, зокрема зниження якості продукції тощо.
Формування та реалізація ефективної податкової політики сприяють зниженню податкового тиску, зменшенню обсягу податкових платежів, а отже, збільшенню обсягу фінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні підприємства та можуть бути використані для його подальшого розвитку. Оскільки податок на прибуток, з одного боку, є одним із основних податків, які сплачує підприємство, а з другого, – найбільш регульованим із боку підприємства, управління податками полягає переважно у формуванні ефективної політики щодо сплати податку на прибуток.
Податкова політика підприємства – це комплекс заходів, спрямованих на зменшення об’єкта оподаткування її формування грошового потоку податкових платежів, найбільш, сприятливого для підприємства. Оскільки податок на прибуток розраховується відносно прибутку, що залежить від валових витрат та обсягу амортизаційних відрахувань за звітний період, важливо проаналізувати склад і структуру як усіх витрат підприємства, так і валових витрат. Доцільно, щоб витрати, які здійснює підприємство в процесі функціонування, повністю або в переважній своїй частині належали до складу валових витрат, оскільки це зменшує об’єкт оподаткування і загальну суму податку на прибуток. Розмір витрат подвійного призначення, тобто тих, які лише частково входять до складу валових, слід оптимізувати так, щоб вигода, отримана підприємством у результаті здійснення таких витрат, перевищувала втрати від збільшення об’єкта оподаткування та зменшення чистого прибутку. Так само необхідно підходити до вибору методу нарахування амортизації, оскільки до валових витрат можуть бути віднесені амортизаційні відрахування тільки в розмірі, визначеному податковим законодавством [13; 29; 50].
Підприємство може в певних межах регулювати не тільки розмір податкових платежів, а й їх послідовність у часі. Так, певні витрати можуть бути здійснені раніше чи пізніше, доходи отримані із затримкою в часі або завчасно, що коригує величину податку на прибуток у відповідному періоді е бік збільшення чи зменшення. Такі управлінські рішення не змінюють загальної суми податку на прибуток, однак впливають на розмір окремих податкових платежів, що дає змогу більш ефективно управляти грошовими коштами підприємства.
Велике значення в процесі управління податками мають також пільги з оподаткування, на які може розраховувати підприємство і які може отримати згідно з чинним законодавством.
Для ефективного управління податками фінансові менеджери мають добре знати податковий та управлінський облік, а також законодавчу і нормативну бази.
У процесі управління прибутком велике значення має не тільки максимізація прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а й оптимальний його розподіл та використання. Підприємство, яке отримує стабільний прибуток, має забезпечувати за рахунок прибутку стійке економічне зростання. Підприємство, яке не може наростити за рахунок прибутку свій економічний потенціал, неефективно управляє процесами розподілу та використання прибутку, а отже, неефективно управляє прибутком у цілому [19, с.38-39].
В яких пропорціях і на які цілі буде використано прибуток, визначає фінансова політика підприємства. Частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, може бути спрямована на виплату дивідендів власникам-акціонерам та на інші цілі, не пов’язані з його фінансово-господарською діяльністю, наприклад, добровільні внески до благодійних фондів, безповоротна фінансова допомога іншим господарюючим суб’єктам тощо. Ця частина прибутку не збільшує фінансових ресурсів підприємства і не може бути використана для його економічного зростання. В умовах розвиненої ринкової економіки виплата дивідендів у визначеному розмірі є необхідним елементом фінансової політики підприємства, що забезпечує стабільний інтерес до нього з боку акціонерів та потенційних інвесторів і сприяє підтримці конкурентної позиції підприємства на належному рівні. В умовах перехідної економіки та недосконалої законодавчої бази підприємство залежно від його ринкової позиції та потреб у фінансових ресурсах може досить широко варіювати розмір дивідендних виплат, не побоюючись відпливу акціонерів.
Частина прибутку, що залишається після виплати дивідендів та використання на інші цілі, збільшує фінансові ресурси підприємства, а отже, його економічний потенціал. Прибуток частково направляється на збільшення резервного (якщо його розмір не досяг визначеного рівня) та статутного капіталу, а також може залишатись нерозподіленим. У будь-якому разі залишені в розпорядженні підприємства кошти інвестуються в оборотні або необоротні активи, які підприємство використовує надалі в процесі фінансово-господарської діяльності з метою отримання прибутку.
1.4 Процес управління фінансовими ресурсами підприємства
Під час переходу до ринкової системи господарювання зароджується конкуренція як важливий механізм регулювання економічних процесів. Однак у перехідний період вона ще незначна. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призводить до застою у виробництві, до безробіття, а в кінцевому рахунку – до соціально-економічної та політичної нестабільності.
Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.
Фінансовий механізм підприємства – це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.
До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб’єктами господарювання.
Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.
Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон’юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства [52, с.76-77].
На підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов’язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб’єктами господарювання.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюється стадія придбання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції [26, с.156].
Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.
Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з’являються тимчасово вільні кошти, а в інших – виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.
Управління фінансами виключає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.
Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.
Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення основних фондів. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб’єктами господарювання.
Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов’язкових внесків. Несвоєчасне та неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною значних позареалізаційних витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер [13, с.58-59].
Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство – у вигляді чистого прибутку, а працівники – від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.
Критерії в організаційних моделях планування займають важливе місце, тому що дозволяють визначити напрямок і мету намічених робіт.
Вирішальним значенням для вироблення критеріїв є якість виробів. Проблема якості продукції в останні роки в повному розумінні слова придбала світове значення. Постійне підвищення вимог споживачів до якості продукції привело до того, що на споживчих ринках, крім ціни виробу, найважливішим фактором стала його якість. При цьому в конкурентній боротьбі перемагає не той, хто продає дешевше, а той, хто поставляє більш якісні вироби. Це об’єктивний наслідок досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і всезростаючих вимог подальшого розвитку суспільства.
Якість відбиває міру корисності виробів, сукупність властивостей, що визначають міру (ступінь) здатності виробу виконувати властиві йому функції. Таким чином, якість виробів визначається сукупністю його властивостей. При цьому якість не можна ототожнювати з фізичними властивостями виробу, як це звичайно роблять чисто з товарознавчої точки зору. Якість -більш широке, насамперед, соціально-економічне поняття. Якість виробу формується на передвиробничому, виробничому і післявиробничому етапах його виготовлення [42, с.324].
На передвиробничому воно є сумарним результатом проектування, конструювання, моделювання, технологічних рішень і стандартизації, тобто якість, запропонована технічною документацією і нормами. Результат, отриманий після виробництва виробу, відображає міру виконання вимог до якості.
Післявиробничий етап відображає ступінь здатності виробу виконувати свої функції в умовах експлуатації в споживача. Рівень якості тут доповнюється оформленням, упакуванням, умовами складування і транспортуванням, торговим сервісом і післяпродажним обслуговуванням. Якість -це широке й узагальнене поняття, що визначається сукупністю властивостей, якими воно виражається і виміряється. До числа найбільш розповсюджених критеріїв, що характеризують комплексне поняття якості, відносяться:
технічні параметри -включають такі фізико-хімічні поняття як точність, швидкість, продуктивність, маса, міцність, негнучкість, запах, смак, вміст білків, вітамінів й інших речовин у виробі;
експлуатаційні властивості – до них відносяться такі, як стійкість до зношування, простота експлуатації, безаварійність, ремонтопридатність (можливість швидко встановити й усунути неполадки), простота обслуговування, витрата енергії;
довговічність – на неї впливає фізичний і моральний знос. Технічні, виробничі, експлуатаційні й економічні параметри виробу істотно залежать від тривалості і доцільності його використання. Тому довговічність є важливою стороною якості виробу;
надійність – забезпечується в процесі виготовлення виробу наперед, у той час, як при контролі якості визначається її рівень уже після виготовлення продукту. Надійність виробу являє собою ймовірність його безаварійної роботи протягом визначеного, заздалегідь установленого терміну в даних умовах;
безпека – її значення відчутне при порівнянні зі зворотним явищем – травматизмом, збитком від нього і наслідками;
психологічні властивості – до них відносяться, насамперед, відношення замовника до виробу, до його позитивних традиційних властивостей, фабричної марки товарного знаку даного виробу, його популярності;
гігієнічні та ергономічні показники – відображають такі властивості виробу, як інтенсивність видаваного ним шуму, вібрація, виділення шкідливих речовин й інші показники, наприклад, відповідність виробу анатомічним і фізіологічним особливостям людини. При системній оцінці якості виробів, що є засобами праці у виробництві їх ергономічні аспекти є одними з вирішальних критеріїв [42, с.96-97].
Естетичні критерії якості, як, наприклад, відповідність кольору і форми, зовнішній вигляд, дизайн й інші естетичні й емоційні властивості важливі не тільки для товарів широкого вжитку, але й для виробів виробничого призначення.
Питання технічної естетики (дизайну) і ергономічні аспекти роблять значний емоційний вплив і на іншу сторону виробництва. Доведено, що колірне і загальне естетичне оформлення виробничого середовища працюючих веде до росту продуктивності їхньої праці на 12-15%, кількість браку скорочується на 25-35%, а травматизм на 20%.
Важливою стороною, що побічно відображає якість виробу, є сервіс послуг як торгового, так і експлуатаційного характеру. Недостатній сервіс стосовно багатьох вітчизняних експлуатованих виробів означає непряме зниження їхньої якості. У результаті частина виробів або залишається непотрібними, або проданими за ціною нижче встановленої.
Для управління виробництвом велике значення має встановлення зв’язків між якістю виробів і їх ціною. Відношення між показниками якості і цінами не є простою залежністю. Встановлено, що зниження якості на 10% стосовно світового рівня приводить до зниження ціни на 15-25%, погіршення параметрів якості на 15-25% викликає зниження цін на 40-50%, а зниження якості на 40-50% стосовно світового рівня взагалі виключає можливість продажу виробів на світовому ринку.
У той же час існує і зворотна залежність: підвищення якості на 10-20% у порівнянні зі світовим рівнем дозволяє підвищити ціну виробу на 30-40%.
Відмінними властивостями якості володіють харчові продукти, для яких крім органолептичних властивостей (смак, запах, зовнішній вигляд) важливим критерієм є живильна цінність і нешкідливість для здоров’я.
Зниження одного показника в харчових продуктах неможливо компенсувати підвищенням другого. Тому математично сукупна якість продукту виражається не сумою, а добутком усіх компонентів. Якщо один з них дорівнює нулю, то й загальна якість виробу буде дорівнювати нулю. Так, наприклад, якщо виріб не досягне параметрів, передбачених охороною здоров’я, вона у всіх випадках буде визнана непридатною для споживання [40, с.65].
У такий же спосіб необхідно деталізувати і поглиблювати критерії відновлення інших виробів. Однак, простого зіставлення з кращими вітчизняними й іноземними зразками для відновлення виробництва недостатньо.
Заміна виробів допускає і збільшення засобів, виділених на відновлення виробництва. Причому, мова йде не тільки про фінансові засоби, але й про можливості дослідницьких і проектних організацій, кількості й кваліфікації працівників, зайнятих передвиробничою підготовкою, а також виробничих, інвестиційних, будівельних та інших ресурсів.
При незмінному асортименті темп відновлення виробництва залежить від обсягу засобів, що витрачаються на дані цілі. Тільки з обліком цих двох основних економічних координат можна знайти найбільш доцільне рішення й обґрунтування темпи відновлення виробництва.
При відновленні виробів загальну суму капіталу можна витратити різним способом:
на запозичення іноземного досвід, наприклад, у формі ліцензій;
на проведення власних дослідницьких і проектних робіт;
на прямий імпорт сучасних готових виробів, у результаті чого виключається як підготовка виробництва, так і саме виробництво виробів.
Виконуючи конкретний аналіз, важливо визначити, який варіант найбільш економічний сьогодні і найбільш прийнятний в існуючих умовах з урахуванням розвитку подій у перспективі [27, с.225].
Таким чином, виробничі потреби підприємств зумовлюють необхідність залучення ними позичкового капіталу, що стає складовою частиною їх авансованого капіталу. При такому залученні менеджери повинні прийняти надзвичайно важливе для підприємства рішення, що дає відповідь на запитання: чи економічно доцільно залучати позичковий капітал у конкретній виробничій ситуації, що склалася на підприємстві.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Обґрунтована відповідь на це запитання може бути дана на підставі порівняння норми прибутку на весь авансований капітал, що використовує підприємство у процесі виробництва, і процентної ставки за кредит. Якщо останній показник перевищує перший, то підприємству при інвестуванні економічно вигідніше орієнтуватися на власні кошти, не залучаючи при цьому позичковий капітал. Якщо ж норма прибутку на авансований капітал вища від процентної ставки за кредит, то має місце зростання прибутку на одиницю власного капіталу, тобто підприємству стає економічно вигідно залучати позичковий капітал.
Збільшення частки позичкового капіталу підвищує і ступінь ризику підприємства, оскільки при погіршенні кон’юнктури ринку така дія може призвести до істотного зниження прибутковості підприємства або навіть до його збитковості.
Описаний критерій доцільності залучення позичкового капіталу можна представити і у формалізованому вигляді. В основу математичного обґрунтування даного критерію кладеться формула визначення норми прибутку на власний капітал Рвк(рентабельності власного капіталу):
/>,
де П-прибуток підприємства;
ВК-власний капітал підприємства.
Цю формулу можна подати у розгорнутому вигляді:
/>,
де ПВ-прибуток до вирахування процентів за позички і сплати податків;
ПП-величина процентних платежів по позичках;
СП – ставка податку з прибутку, коефіцієнт.
Після здійснення необхідних математичних перетворень одержимо кінцеву формулу рентабельності власного капіталу:
/>,
де Рак- норма прибутку на авансований капітал (рентабельність авансованого капіталу);
ПК – позичковий капітал підприємства;
Пп- процентна ставка за позичковий капітал, %.
З наведеної формули видно, що норма прибутку на власний капітал залежить від рентабельності авансованого капіталу (Рак) та від розміру ефекту, який отримує підприємство завдяки використанню позичкового капіталу. Цей ефект ще називають ефектом фінансового лівериджу. Кількісно він визначається через другу складову формули, тобто:
/>,
яка, в свою чергу, представлена двома частинами, а саме:
коефіцієнтом фінансового лівериджу />, що характеризує величину позичкового капіталу на одиницю вартості власного капіталу;
диференціалом фінансового лівериджу (Рак- Пп), що вказує на різницю між нормою прибутку на авансований капітал і процентною ставкою за кредит.
Рентабельність власного капіталу зростає лише тоді, коли різниця між Рак і Пп має позитивне значення, тобто коли рентабельність авансованого капіталу перевищує процентну ставку за позичковий капітал. І навпаки, якщо ця різниця має від’ємне значення, рентабельність власного капіталу знижуватиметься. Можливий і такий варіант, коли вираз (Рак- Пп) дорівнює нулю. За цих обставин залучення позичкового капіталу не вплине на рентабельність власного капіталу. Тоді закономірно виникає питання: чи доцільно підприємству приймати рішення про залучення позичкового капіталу, коли наперед відомо, що така дія не забезпечить одержання додаткового ефекту у формі прибутку [10, с.117-119].
Відповідь на це питання у більшості випадків буде позитивною, оскільки таке залучення дає змогу збільшити масштаби виробництва і створити додаткові робочі місця. Більше того, за умови, що позичковий капітал був направлений на капіталовкладення, то після повернення позички весь прибуток, що раніше спрямовувався на виплату процентів, залишатиметься у розпорядженні підприємства, отже, зростатимуть його фінансові можливості та матеріальний добробут працівників.
Незважаючи на ґрунтовні докази доцільності застосування даного критерію, все ж він не завжди може служити єдиною підставою для прийняття управлінського рішення про залучення позичкового капіталу. Це пояснюється тим, що при застосуванні цього критерію не враховується такий важливий аспект господарської діяльності, як втрати (збитки) від вимушеного нездійснення підприємством певних господарських операцій через відсутність у нього необхідних ресурсів (коштів). Цілком вірогідно, що може скластися така виробнича ситуація в умовах дефіциту ресурсів, коли підприємству стає економічно вигідним скористатися позичковим капіталом навіть тоді, коли це призведе до зниження норми прибутку на його власний, а отже, і на авансований капітал.
Рішення про залучення позичкового капіталу в цій ситуації приймають тоді, коли втрати від нездійснення господарських операцій будуть більшими, ніж від залучення позичкового капіталу з вищою процентною ставкою порівняно з фактичною нормою прибутку на авансований капітал.
Рішення про заміну живої праці технікою, обладнанням є одним з найважливіших серед тих, що приймаються менеджерами економіки і виробництва, оскільки воно пов’язане з інвестиціями нерідко у великих обсягах, що вкладаються у виробництво з тривалим строком окупності. Реалізація цього рішення дає змогу істотно скоротити затрати живої праці, підвищити рівень її продуктивності.
При прийнятті рішення про заміну живої праці технікою закономірно постає питання: яку суму інвестицій підприємство може дозволити собі вкласти у виробництво (придбання обладнання, машин і механізмів, будівництво при необхідності виробничих приміщень, споруд, під’їзних шляхів), щоб зекономити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягається вища ефективність виробництва порівняно з існуючим способом його ведення. Іншими словами, підприємство повинне з’ясувати, якими мають бути капіталовкладення, щоб не допустити втрат на постійних витратах тієї суми економії, яка досягається завдяки вивільненню робочої сили. Відповідь на це запитання може бути вичерпною за умови обґрунтованого визначення необхідної вихідної інформації і правильного використання при розрахунках відомого в економічній теорії принципу: заміна живої праці минулою доцільна лише тоді, коли вартість машини нижча від вартості робочої сили, яку вона заміщує [27; 38; 50; 51].
Підготовка вихідної інформації передбачає розрахунок річної суми витрат на 1000 грн. капіталовкладень, що спрямовуються на заміну живої праці минулою, і витрат на робочу силу, яка буде вивільнена завдяки механізації виробництва або заміні старого обладнання новим, що вимагає менших витрат живої праці. Загальна сума витрат на 1000 грн. інвестицій складається з постійних затрат (амортизація, страхування, податок на майно і процент на вкладений капітал і змінних витрат (ремонт, технічний догляд, спожита енергія, пальне).
Витрати на робочу силу Врс, яка вивільняється в процесі механізації виробництва, визначають за формулою:
Врс = Тгс- Трд- Крд- Ксн ,
де Тгс- тарифна годинна ставка;
Трд- тривалість робочого дня в годинах;
Крд- кількість робочих днів, які відпрацював працівник протягом року;
Ксн- коефіцієнт соціальних нарахувань на заробітну плату (обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування тощо).
На основі цих даних визначають суму капіталовкладень, за якої витрати в умовах механізації виробництва збігаються із витратами на робочу силу, що вивільняється. Розрахунок ведуть за формулою:
/>,
де КВЗ- «зрівноважені» капіталовкладення, за яких витрати в умовах механізації виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється;
ПЗ- загальна сума витрат (постійних і змінних) з розрахунку на 1000 грн. капіталовкладень.
Розрахована таким способом сума «зрівноважених» капіталовкладень означає, що підприємство матиме економію, якщо інвестиції на заміну одного працівника чи групи працівників будуть меншими від цієї суми. Зрозуміло, що економія буде тим більша, чим менші будуть фактичні капіталовкладення порівняно з показником КВЗ, і навпаки. Підприємство буде зазнавати збитків, якщо фактичні капіталовкладення перевищуватимуть «зрівноважені».
Для обґрунтованого прийняття даного рішення насамперед слід точно визначити коло витрат, пов’язаних з утриманням техніки, а також здійснити їх обґрунтований розподіл на постійні і змінні. Ці витрати є складовою усіх витрат підприємства. їх розмір в абсолютному і відносному виразі зростає з підвищенням ступеня забезпеченості виробництва необхідними силовими і робочими машинами, їх різким подорожчанням та подорожчанням пально-мастильних матеріалів. Щоб не допустити невиправданого зростання витрат на утримання техніки і по можливості їх мінімізувати, необхідно ґрунтовно знати механізм формування окремих складових елементів цих витрат і завдяки цьому здійснювати адекватний умовам підприємства режим економії [38, с.177].
Усі витрати на утримання техніки за характером їх виникнення поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати – це витрати володіння технікою, які не залежать від інтенсивності її використання: кількості годин роботи, виконаного обсягу робіт. У даний час на підприємствах України ці витрати представлені амортизацією, страховими платежами (на розсуд підприємства) і витратами на утримання приміщень, де зберігається техніка. У країнах з розвинутою ринковою економікою, крім названих, до постійних відносять і такі види витрат, як проценти і податок на майно. Процентні витрати дорівнюють процентній ставці за кредит, що був узятий для купівлі техніки. За умови, що вона придбана за власні кошти, розмір цих витрат розраховують як добуток процентної ставки на середню величину капіталовкладень, визначену як частка від ділення суми початкової і ліквідаційної вартості на два. Процентна ставка у даному випадку береться на рівні найбільш вірогідної норми прибутку на авансований капітал.
Змінні витрати на техніку безпосередньо пов’язані з її експлуатацією. До них відносять витрати на пальне і мастила, ремонт техніки, оплату праці працівників, які її обслуговують, інші витрати (наприклад, ганчірний матеріал). Сума постійних і змінних витрат дає загальні річні витрати на утримання техніки. Діленням цих витрат по машинному парку на загальний обсяг виконаних робіт у відповідних одиницях вимірювання визначають собівартість одиниці цих робіт. По окремих машинах доцільно визначати собівартість 1 одиниці виконуваних ними робіт (оранка, сівба, культивація тощо). У загальні витрати при цьому включають і витрати на утримання тих причіпних і начіпних машин та знарядь, в агрегаті з якими працює та чи інша машина [25, с.317].    продолжение
–PAGE_BREAK–
Обсяг річних витрат по утриманню техніки на одиницю робіт (продукції) залежить від трьох факторів: строку її служби, співвідношення між постійними і змінними витратами, обсягу виконуваних робіт. Із збільшенням першого і третього факторів та зменшенням частки постійних витрат у загальній їх сумі собівартість одиниці робіт (продукції) зменшується, і навпаки.
Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого є можливість правильно розв’язувати важливі питання господарської діяльності. Одним з таких питань є обґрунтування обсягу робіт, за якого досягається беззбитковість роботи власної техніки порівняно з її підрядом. Важливість розв’язання цієї проблеми посилюється тим, що для багатьох підприємств України гострою є проблема нестачі окремих видів техніки для виконання відповідних робіт. Одним з варіантів розв’язання цієї проблеми є створення спеціалізованих сервісних фірм, які надають підрядні послуги таким підприємствам за певну плату [10, с.188].
Із зміцненням економіки таких підприємств кожному з них слід прийняти рішення: чи продовжувати користуватися послугами підрядної фірми, чи краще придбати власну техніку для виконання за даного обсягу робіт. Щоб це рішення було обґрунтованим, необхідно розрахувати річні постійні витрати на утримання потрібної техніки, а також витрати по ній з розрахунку на одиницю виконуваних робіт. Водночас потрібно знати вартість підряду за одиницю роботи, виконуваної даним видом техніки.
Тоді обсяг робіт, за якого підприємство досягає беззбиткової роботи власної техніки порівняно з її підрядом, можна визначити за формулою:
/>,
де ОР- обсяг робіт, за якого досягається беззбитковість роботи власної техніки;
ПВ- постійні витрати на утримання техніки протягом року;
ВП- вартість підряду техніки за одиницю роботи;
ЗВ- змінні витрати на утримання техніки з розрахунку на одиницю роботи.
Щоб дане рішення було обґрунтованим, необхідно здійснити в динаміці аналіз співвідношення між постійними і змінними витратами на техніку, що розглядається як можливий об’єкт заміни. Існує багато причин, що зумовлюють необхідність такої заміни, проте однією з найважливіших є специфічність руху річних витрат на володіння і експлуатацію техніки впродовж строку її служби.
В умовах застосування методів прискореної амортизації в перші роки експлуатації техніки сукупні витрати на її утримання дещо знижуються за рахунок постійних витрат (головним чином завдяки зменшенню амортизаційних відрахувань). Проте в наступні роки, в міру старіння техніки сукупні витрати починають зростати через збільшення витрат пально-мастильних матеріалів і перевищення темпів зростання витрат на її ремонт над темпами зниження амортизаційних відрахувань. Іншими словами, зростання сукупних витрат починається тоді, коли зниження постійних витрат не в змозі компенсувати зростання змінних витрат, пов’язаних з експлуатацією техніки.
Якщо в результаті такого зростання сукупні витрати досягають їх початкової величини (у перший рік експлуатації техніки), то це і є сигналом для порушення питання про заміну старої техніки на нову.
Проте тут не слід приймати поспішного рішення. Спочатку слід детально прогнозувати витрати на утримання старої техніки на наступний рік і порівняти їх із середньорічними витратами на нову техніку протягом усього строку її служби. Заміна економічно доцільна лише тоді, коли вказані витрати на стару техніку перевищують середньорічні витрати на нову аналогічного зразка.
В сучасних умовах економічно сильні підприємства з метою швидшого оновлення своєї матеріально-технічної бази і досягнення на цій основі кращих результатів виробництва, підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, очевидно, продаватимуть свою техніку щодо завершення строку її служби.
Втрати від придбання нової техніки (обладнання): потрібний більший обсяг капіталовкладень, зростають витрати на амортизацію і страхові платежі; збільшується податок (проценти) на майно; за нестачі власного капіталу потрібний кредит, що призводить до появи додаткових витрат на виплату процентів за користування кредитом, нерідко необхідні витрати на перекваліфікацію працівників, що обслуговують нову техніку [11, с.78].
Втрати і загрози при придбанні потриманої техніки: зростають витрати на ремонт, пальне, мастила і нерідко на робочу силу, яка обслуговує стару техніку; вона, як правило, менш продуктивна; має нижчу надійність в експлуатації.
Порівняння переваг і втрат зводиться насамкінець до визначення обсягу річних витрат на експлуатацію нової і потриманої техніки на одиницю роботи і до оцінки можливостей забезпечення надійності при експлуатації техніки.
Розділ 2
Аналіз процесу управління фінансовими ресурсами ТОВ «Окланд»
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства
Товариство з обмеженою відповідальністю «Окланд» (надалі – ТОВ «Окланд») є юридичною особою, яке створено на засадах угоди між фізичними особами – громадянами України – шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, та є самостійним суб’єктом підприємницької діяльності і діє у відповідності з законодавчими актами України, положеннями власного Статуту, Установчого договору на засадах повного госпрозрахунку, самоокупності та самофінансування, самостійно встановлює напрямки своєї діяльності, обсяг та структуру виробництва, здійснює планування, реалізує продукцію (товари, роботи, послуги). Підприємство зареєстровано Печерською районною державною адміністрацією м. Києва 15.07.96 №17513.
ТОВ «Окланд» створено з метою задоволення суспільних потреб у його продукції, роботах та послугах, одержання прибутку, реалізації на основі одержаного прибутку соціальних та економічних інтересів учасників та членів трудового колективу товариства.
Напрямами діяльності ТОВ «Окланд» є:
виготовлення і реалізація металоформ, оснастки та товарної арматури для виробництва залізобетонних конструкцій;
виготовлення і реалізація будівельно-монтажної оснастки та нестандартного обладнання для промислових підприємств та організацій;
торговельна діяльність (у тому числі оптова, дрібнооптова, роздрібна, комісійна та консигнаційна торгівля);
створення мережі підприємств побутового обслуговування;
здійснення посередницьких, комерційних, дилерських та дистриб’юторських послуг виробничого та невиробничого характеру.
Розмір статутного фонду підприємства може змінюватися за згодою між учасниками у порядку, передбаченому чинним законодавством та Установчим договором.
Прибуток ТОВ «Окланд» утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці з балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитам банків та по облігаціям, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після вказаних розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів та рішень зборів учасників визначає напрямки його використання.
ТОВ «Окланд» реалізує свою продукцію (товари, роботи, послуги) за цінами, встановленими ним самостійно, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством.
В умовах формування ринкових відносин в Україні, методика аналізу господарської діяльності спрямована в першу чергу на дослідження таких сторін діяльності, як конкурентноздатність, фінансова стійкість, платоспроможність.
Перехід до ринкових відносин для підприємств пов’язаний з можливістю господарської невизначеності та підвищеного ризику, тому виникає необхідність проведення поточного і оперативного контролю показників фінансового стану. Показники платоспроможності і фінансової стабільності ТОВ «Окланд» наведено у таблиці 2.1.
Дані таблиці 2.1 свідчать, що показники діяльності підприємства ТОВ «Окланд» дещо нижчі від нормативів, проте протягом досліджуваного періоду зберігаються позитивні тенденції в діяльності даного підприємства. Так, коефіцієнт покриття загалом має позитивну динаміку. Якщо в 2006 році він становив 1,5, то вже в 2007 даний показник збільшився до 1,55. Стосовно коефіцієнта швидкої ліквідності слід відмітити, що він також поступово зростає – в 2007 році збільшився на 0,3 порівняно з 2006 роком. Тенденція до збільшення спостерігається і щодо показника абсолютної ліквідності та чистого оборотного капіталу досліджуваного підприємства (таблиця 2.2).
Таблиця 2.1
Показники платоспроможності і фінансової стабільності ТОВ «Окланд»
№ п/п
Показники
Нормативне значення
2006 рік
2007 рік
Відхилення 2007 року до 2006 року
1.
Коефіцієнт покриття
> 1
1,5
1,55
+ 0,05
2.
Коефіцієнт швидкої ліквідності
0,6-0,8
0,3
0,4
+ 0,3
3.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності
> 0
збільшення
0,4
0,5
+ 0,1
4.
Чистий оборотний капітал (тис. грн.)
> 0
збільшення
10452,0
11254,8
+ 802,8
Дані таблиці 2.2 свідчать як про позитивну так і негативну динаміку розвитку даного підприємства. Коефіцієнт платоспроможності ТОВ «Окланд» має тенденцію до зниження. Якщо в 2006 році цей показник становив 0,6, то в 2007 році він зменшився до 0,4, що не відповідає нормі і свідчить про зниження платоспроможності підприємства.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Таблиця 2.2
Показники ліквідності ТОВ «Окланд»
№ п/п
Показники
Нормативне значення
2006 рік
2007 рік
Відхилення 2007 року до 2006 року
1.
Коефіцієнт автономії
> 0,5
0,6
0,4
– 0,2
2.
Коефіцієнт фінансування

зменшення
0,2
0,2
–
3.
Коефіцієнт забезпечення власними оборотними активами
> 0,5
0,4
0,7
+ 0,3
4.
Коефіцієнт маневреності
> 0
збільшення
0,3
0,5
+ 0,2
Що стосується коефіцієнту фінансування, то він залишився незмінним. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними активами ТОВ «Окланд» дещо збільшився у 2007 році, порівняно з 2006 роком (на 0,3). Позитивна динаміка спостерігається і щодо коефіцієнта маневреності. Він збільшився на 0,2.
Показники ділової активності ТОВ «Окланд» наведено у таблиці 2.3. В 2007 році збільшилась питома вага основного капіталу фірми та спроможність самофінансування. Інші показники використання коштів погіршились, що свідчить про неефективне використання власних коштів підприємства. Здатність підприємства розрахуватись по своїм зобов’язанням характеризує ліквідність (платоспроможність).
Таблиця 2.3
Аналіз ділової активності ТОВ «Окланд»
№ п/п
Показники
2006 рік
2007 рік
Відхилення 2007 року до 2006 року
1.
Коефіцієнт оборотності активів
1,9
1,8
– 0,1
2.
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості
9,6
8,4
– 1,2
3.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості
0,2
0,6
+ 0,4
4.
Строк погашення дебіторської заборгованості
5,6
4,2
– 1,4
5.
Строк погашення кредиторської заборгованості
1,3
0,6
– 0,7
6.
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів
4,3
6,0
+ 1,7
7.
Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)
2,8
1,9
– 0,9
8.
Коефіцієнт оборотності власного капіталу
2,2
2,6
+ 0,4
Також необхідно відмітити, що в 2007 році спроможність покриття заборгованості поліпшилась, але все ще залишається незадовільною. Загальна ліквідність характеризується позитивно, вона протягом року не збільшилась.
Спроможність ТОВ «Окланд» розраховуватись з боргами є негайно незадовільною і вона ще погіршилась. Також не на належному рівні знаходиться спроможність покривати кредиторську заборгованість за рахунок дебіторської, хоча цей показник поліпшився. Показники рентабельності підприємства наведено у таблиці 2.4.
Таблиця 2.4
Аналіз рентабельності ТОВ «Окланд»
№ п/п
Показники
2006 рік
2007 рік
Відхилення 2007 року до 2006 року
1.
Коефіцієнт рентабельності активів
10,5
8,5
– 2,0
2.
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу
4,8
5,6
+ 0,8
3.
Коефіцієнт рентабельності діяльності
0,02
0,03
+ 0,01
Підсумовуючи проведений аналіз діяльності ТОВ «Окланд» треба зауважити, що в 2007 році фінансовий стан підприємства був автономним, незалежність від зовнішніх джерел фінансування збільшилась. Мобільність та маневреність коштів погіршилась і є незадовільною, фінансова стійкість фірми є досить високою і на кінець року ще збільшилась. Довгострокової заборгованості товариство не має.
В цілому загальний та фінансовий стан ТОВ «Окланд» характеризується як автономний і стійкий, є можливість самофінансування. Проблемами є зменшення фондовіддача основних засобів і зменшення рентабельності активів (таблиця 2.4). Розглянемо стан і рух товарних запасів ТОВ «Окланд».
Дані роздрібного товарообігу (таблиці 2.5, 2.6) дають підстави зазначити, що підприємство (при товарообігу 30664,6 тис. грн. за наступний період та 2224,9 тис. грн. за минулий період) має незначну зміну товарообігу за рік – 839,6 тис. грн., що в динаміці складає 137,73 тис. грн., збільшення товарообігу викликало збільшення надходження товарів за рахунок посередників на 472,38 тис. грн., що в динаміці складає 134,02% та інших постачальників на 70,68 тис. грн. або на 22,5%.
Таблиця 2.5
Аналіз товарообігу ТОВ «Окланд»
Квартали
2006 рік
2007 рік
Відхилення (+; –)
Динаміка, %

тис. грн.
питома вага, %
тис. грн.
питома вага, %

1.    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
116,45
0,32
7,04
22
13
9
2,88
Шоколад «Bossner»
490,32
1,36
40,8
30
29
1
1,36
Шоколад «Mauxion»
147,1
0,41
7,38
18
19
– 1
– 0,41
Косметичні вироби фірми «Brelil»
144,03
0,4
10
25
24
1
0,4
Косметичні вироби фірми «Sarbec»
183,87
0,51
8,67
17
18
– 1
– 0,51
Косметичні вироби фірми «Cliven»
965,32
2,68
32,16
12
14
– 2
– 5,36
Косметичні вироби фірми «Mirato»
214,51
0,6
6
10
11
– 1
– 0,6
Господарські товари
643,63
1,81
38,01
21
20
1
1,81
Разом
3064,5
8,51
153,68
186
179
7
59,57
Далі проведемо аналіз товарних запасів досліджуваного підприємства. Відповідні дані наведено у таблицях 2.7, 2.8.
Аналізуючи стан і рух товарних запасів ТОВ «Окланд», можливо відмітити, що валовий дохід збільшився на 83,8 тис. грн., або на 28%, витрати обігу збільшились на 44,21 тис. грн., або на 19,88%, балансовий прибуток збільшився на 44,21 тис. грн., або на 44,93%. Збільшення товарообігу викликало збільшення балансового прибутку на 27,87 тис. грн., зміна валового доходу вплинула на збільшення прибутку на 28 тис. грн., та зміни витрат обігу зменшили прибуток на 39,81 тис. грн.
Таблиця 2.8
Аналіз надходження товарів ТОВ «Окланд»
Постачальники
2006 рік
2007 рік
Відхилення (+; –)
Динаміка, %

тис. грн.
питома вага, %
тис. грн.
питома вага, %

Виробничі підприємства
772,13
31,2
962,75
30
190,32
124,65
Посередники
1388,35
56,1
1860,73
58
472,38
134,02
Інші
314,3
12,7
389,98
12
70,68
122,5
Разом
2474,78
100
3208,16
100
733,38
129,63
Таким чином, за останній рік фінансові показники ТОВ «Окланд» набули незначних змін. Підприємство має збільшення товарообігу на 839,6 тис. грн., що в динаміці складає 137,73 тис. грн., збільшення товарообігу викликало збільшення надходження товарів за рахунок посередників на 472,38 тис. грн., що в динаміці складає 134,02% та інших постачальників на 70,68 тис. грн., або на 22,5%.
Збільшення товарообігу викликало збільшення балансового прибутку на 27,87 тис. грн., зміна валового доходу вплинула на збільшення прибутку на 28 тис. грн., та зміни витрат обігу зменшили прибуток на 39,81 тис. грн.
Взагалі, фінансовий стан підприємства можна визначити як стійкий.
2.2 Аналіз динаміки сплати та структури податкових платежів підприємства
Кожен працюючий, якщо він пов’язаний трудовими відносинами з підприємствами, організаціями, фізичними особами, що використовують працю найманих робітників – є платником податків.
Згідно Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 далі № 400/97-ВР платниками збору на обов’язкове пенсійне страхування є: всі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, бюджетні, суспільні та інші установи й організації, а також фізичні особи – що використовують працю найманих робітників; фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, що не використовують працю найманих робітників; фізичні особи, що працюють на умовах контракту (трудового договору).
Об’єктом в нашому випадку, на якого нараховується збір, – 32%, (а на заробітну плату інвалідів – 2%) є фактичні витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, в тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до нормативно-правових актів, прийнятим відповідно до Закону України «Про оплату праці», за винятком сум: нарахованих допомог по тимчасовій непрацездатності, допомог виплачених на поховання, сум перевищення 1000 грн. сукупнообкладаючого доходу працюючого в поточному місяці, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) по угодам цивільно-правового характеру.
Із сум, що нараховуються працюючим підприємств, організації утримують суми в розмірі: 1% від загальної суми нарахувань, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 грн., 2% від загальної суми нарахувань, що перевищує 150 грн., але в межах до 1000 грн. (згідно ухвали КМУ від 13 липня 2002 долі № 1064.
На рис. 2.1 та 2.2 відповідно наведена динаміка податкових відрахувань у спеціальні фонди та суми комунального податку ТОВ «Окланд» (тис. грн.) за 2004-2007 роки.
Здійснимо аналіз відрахувань ТОВ «Окланд» за 2004-2007 роки в спеціальні фонди, тобто в Пенсійний фонд, Фонд сприяння безробіття та Фонд соціального страхування.
Дані, які характеризують зростання обсягів відрахувань в спеціальні фонди в загальному обсягу фонду оплати праці на ТОВ «Окланд», представлені в таблиці 2.9.
/>/>
Рис. 2.1. Динаміка суми відрахувань у спеціальні фонди ТОВ «Окланд» за 2004-2007 роки.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Слід відзначити збільшення відрахувань у спеціальні фонди за останні роки. Отже, відрахування в Пенсійний фонд збільшилися на 7,85 тис. грн. у 2005 році, та на 3,9 тис. грн. і 8,49 тис. грн. у 2006 і 2007 роках відповідно. Відрахування на соціальне страхування по лікарняним у 2005 році збільшилось на 0,72 тис. грн. та на 1,07 тис. грн. і 1,12 тис. грн. у 2006 і 2007 роках відповідно.
Аналізуючи структуру відрахувань у спеціальні фонди, зазначимо, що велику частку в загальній сумі податкових платежів займає Пенсійний фонд, найменшу – соціальне страхування на випадок безробіття. Це свідчить, про те, що держава дбає про інтереси своїх громадян, але потрібно більш уваги приділяти також соціальному страхуванню, як на випадок безробіття, так і від нещасних випадків, що певною мірою дозволило би не тільки зменшити рівень безробіття на Україні, а і застрахувати громадян від голодного існування.
/>/>
Рис. 2.2. Структура відрахувань в спеціальні фонди в загальній сумі податкових платежів ТОВ «Окланд» за 2004-2007 роки.
При аналізі суми відрахувань у спеціальні фонди ТОВ «Окланд» (рис. 2.1, 2.2) за 2004-2007 роки, слід відмітити певне збільшення відрахувань в Пенсійний фонд та фонд соціального страхування, що по-перше свідчить про збільшення фонду оплати праці, та по-друге, про те, що керівництво підприємства дбає про інтереси своїх працівників.
Аналіз структури відрахувань в спеціальні фонди в загальній сумі податкових платежів ТОВ «Окланд» свідчить, що перше місце по вагомості займають відрахування в пенсійний фонд, друге та третє місце займають соціальне страхування на випадок безробіття та прибутковий податок з громадян, та останнє місце належить відрахуванню на соціальне страхування від нещасних випадків та комунальному податку. Це свідчить про те, що держава повинна більш уваги приділяти страхування громадян.
Таблиця 2.9
Обсяг відрахувань в цільові фонди в загальному обсягу фонду оплати праці ТОВ «Окланд» за 2004-2007 роки
Показники
2004 рік
2005 рік
2006 рік
2007 рік
ФОП, тис. грн.
96,7
121,3
133,4
160,0
Пенсійний фонд, тис. грн.
30,95
38,80
42,70
51,19
Соціальне страхування по лікарняним, тис. грн.
2,80
3,52
3,87
4,64
Соціальне страхування по безробіттю 2,1%, тис. грн.
2,03
2,55
2,80
3,36
Соціальне страхування від нещасних випадків, тис. грн.
0,99
1,24
1,36
1,63
2.3 Аналіз управління оборотними активами підприємства
За наведеним балансом (таблиця 2.10) підприємства визначимо необоротні та оборотні активи підприємства, власні та залучені кошти, оборотний, чистий оборотний та власний оборотний капітал.
Таблиця 2.10
Баланс підприємства, тис. грн.
Активи
Пасиви
Основні засоби
450
Статутний капітал
400
Нематеріальні активи
70
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
90
ТМЗ
320
Довгострокові кредити банків
200
Дебіторська заборгованість
100
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги
120
Грошові кошти
50
Інші поточні зобов’язання
180
Усього
990
Усього
990
До необоротних активів підприємства належать основні засоби та нематеріальні активи (450 + 70 = 520 тис. грн.), до оборотних – товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість та грошові кошти (320 + 100 + 50 = 470 тис. грн.). Власні кошти підприємства складаються зі статутного капіталу та нерозподіленого прибутку (400 + 90 = 490 тис. грн.); залучені кошти – із довгострокових кредитів, кредиторської заборгованості та інших поточних зобов’язань (200 + 120 + 180 = 500 тис. грн.). Поточними зобов’язаннями є кредиторська заборгованість та інші поточні зобов’язання (120 + 180 = 300 тис. грн.). Оборотний капітал, який визначається обсягом оборотних активів підприємства, становить 470 тис. грн. Чистий оборотний капітал визначається як різниця між оборотними активами та поточними зобов’язаннями, тобто 470 – 300 = 170 тис. грн. Власного оборотного капіталу підприємство не має, оскільки всі власні кошти вкладено в необоротні активи (490 – 520
На початку 2008 року ТОВ «Окланд» придбало обладнання для цеху металоконструкцій на суму 50000 грн. Транспортні витрати на доставку обладнання становили 300 грн., витрати, пов’язані з монтажем та введенням в експлуатацію – 600 грн. Протягом року було проведено модернізацію обладнання, витрати на яку дорівнюють 3000 грн., нараховано знос у розмірі 12000 грн., частину обладнання вартістю 10000 грн. наприкінці року передано у фінансовий лізинг. За цей час ринкові ціни на подібне обладнання знизились до 47000 грн., а з урахуванням ступеня зносу – до 34000 грн.
Визначимо первісну вартість обладнання, а також балансову та відновну вартість через рік після придбання, тобто на кінець 2007 року.
Первісна вартість обладнання становить: 50000 + 300 + 600 = 50900 грн., оскільки до неї включаються витрати на придбання, доставку, монтаж та введення в експлуатацію обладнання. Відновна вартість дорівнює 34000 грн. Вона визначається сумою коштів, які необхідно в даний момент витратити на придбання такого обладнання. Витрати на модернізацію становлять 6% балансової вартості обладнання на початок року (3: 50 × 100%), отже, збільшують балансову вартість і підлягають амортизації. Слід зазначити, якщо витрати на модернізацію не перевищують 5% балансової вартості обладнання на початок року, вони можуть бути віднесені до валових витрат підприємства.
Вартість обладнання, переданого у фінансовий лізинг, зменшує балансову вартість обладнання на відповідну величину. У результаті цього балансова вартість обладнання на кінець 2007 року становила:
50900 + 3000 – 12000 – 10000 = 25900 грн.
На початку 2008 року для потреб автотранспортного цеху придбано автомобіль, за який було сплачено 25,5 тис. грн. Ринкові ціни на такий автомобіль коливаються в межах 26-27 тис. грн. На зборах засновників його оцінено на суму 26,8 тис. грн. Визначимо, первісну вартість автомобіля, враховуючи, що автомобіль передано як внесок до статутного капіталу, в безоплатне та безстрокове користування, причому придбаний він за кошти ТОВ «Окланд».
При передачі автомобіля як внеску до статутного капіталу його первісна вартість становила 26,8 тис. грн., оскільки її визначали збори засновників. Оскільки автомобіль придбано за кошти підприємства, його вартість дорівнює сумі сплачених за нього коштів і становить 25,5 тис. грн. У разі передачі автомобіля в безоплатне і безстрокове користування його вартість визначається на основі середньоринкових цін, і становить 26,5 тис. грн.
Первісна вартість основних засобів цеху металоформ і оснастки (Вп) – 50 тис. грн. Строк корисного використання (n) – 5 років.
Визначимо щорічні амортизаційні відрахування та балансову вартість основних засобів на кінець кожного року при застосуванні лінійного методу нарахування амортизації (таблиця 2.11) для наступних варіантів: Вл= 0; Вл= 5 тис. грн.
За формулою А = Вn: n= 50: 5 = 10 тис. грн.
За формулою А = (Вn – Вл): n= (50 –5): 5 = 9 тис. грн.
Первісна вартість обладнання інструментального цеху – 12 тис. грн. Строк корисного використання – 5 років.
Визначимо норму амортизації, щорічні амортизаційні відрахування, балансову вартість обладнання на кінець кожного року та ліквідаційну вартість при застосуванні методів зменшуваного залишку (МЗЗ) та подвійного зменшуваного залишку (МПЗЗ) (таблиця 2.12).    продолжение
–PAGE_BREAK–
Згідно з формулою Na= 100%: n= 100% : 5 = 20%.
Ліквідаційна вартість обладнання (вартість на кінець 2007 року) для методів зменшуваного залишку та подвійного зменшуваного залишку становить відповідно 3,93 і 0,93 тис. грн.
Таблиця 2.11
Амортизаційні відрахування та балансова вартість основних засобів на кінець кожного року при застосуванні лінійного методу нарахування амортизації
Рік
Амортизаційні відрахування />, тис. грн.
Балансова вартість, тис. грн.
Амортизаційні відрахування />, тис. грн.
Балансова вартість, тис. грн.
2003
10
50 – 10 = 40
9
50 – 9 = 41
2004
10
40 – 10 = 30
9
41 – 9 = 32
2005
10
30 – 10 = 20
9
32 – 9 = 23
2006
10
20 – 10 = 10
9
23 – 9 = 14
2007
10
10 – 10 = 0
9
14 – 9 = 5
Таблиця 2.12
Результати застосування методів зменшуваного залишку (МЗЗ) та подвійного зменшуваного залишку (МПЗЗ)
Рік
Амортизаційні відрахування />, тис. грн.
Балансова вартість(МЗЗ)
Амортизаційні відрахування />, тис. грн.
Балансова вартість (МПЗЗ)
2003
12 × 2,4 = 2,4
12 – 2,4 = 9,6
12 × 2 × 0,2 = 4,8
12 – 4,8 = 7,2
2004
9,6 × 0,2 = 1,92
9,6 – 1,92 = 7,68
7,2 × 2 × 0,2 = 2,88
7,2 – 2,88 = 4,32
2005
7,68 × 0,2 = 1,54
7,68 – 1,54 = 6,14
4,32 × 2 × 0,2 = 1,73
4,32 – 1,73 = 2,59
2006
6,14 ×0,2 = 1,23
6,14 – 1,23 = 4,91
2,59 × 2 × 0,2 = 1,04
2,59 – 1,04 = 1,55
2007
4,91 × 0,2 = 0,98
4,91 – 0,98 = 3,93
1,55 × 2 × 0,2 = 0,62
1,55 – 0,62 = 0,93
Первісна вартість устаткування цеху по виготовленню металевих та броньованих дверей (Вn) –40 тис. грн., а ліквідаційна (Вл) – 4 тис. грн., строк корисного використання – 4 роки, загальний виробничий ресурс (К) – 400 тис. виробів. Кількість виробленої продукції за роками наведено у таблиці 2.13.
Визначимо щорічні амортизаційні відрахування методами списання вартості за сумою років корисного використання; відповідно до обсягу виробленої продукції.
Таблиця 2.13
Кількість вироблених металевих та броньованих дверей
Рік
2004 рік
2005 рік
2006 рік
2007 рік
Кількість, тис. шт.
100
110
100
90
Щорічні амортизаційні відрахування методом списання вартості за сумою років корисного використання визначаються за формулою:
Ai= (Bn– Bл) × ni: n,
де n= 1 + 2 + 3 + 4 = 10;
Bn– Bл= 40 – 4 = 36тис. грн.
Щорічні амортизаційні відрахування відповідно до обсягу виробленої продукції розраховують за формулою:
Ai= (Bn– Bл) × Ki: K,
де K= 400тис. грн.;
Bn – Bл= 40 – 4 = 36тис. грн.
Результати розрахунків наведено у таблиці 2.14.
На початок 2008 року залишкова вартість основних засобів групи 1 становить 9000 грн., групи 2 – 2000 грн.
Визначимо щоквартальні амортизаційні відрахування за методом, який використовують у податковому обліку, а також залишкову вартість основних засобів за групами на кінець кожного кварталу (таблиця 2.15).
Таблиця 2.14
Щорічні амортизаційні відрахування визначені методами списання вартості за сумою років корисного використання; відповідно до обсягу виробленої продукції
Рік
/>, тис. грн.
/>, тис. грн.
2004
А1= 36 × 4: 10 = 14,4
А1= 36 × 100: 400 =9    продолжение
–PAGE_BREAK–
2005
А2= 36 × 3: 10 = 10,8
А2= 36 × 110: 400 = 9,9
2006
А3= 36 × 2: 10 = 7,2
А3= 36 × 100: 400 = 9
2007
А4= 36 × 1: 10 = 3,6
А4= 36 × 90: 400 = 8,1
Норми амортизації для основних засобів груп 1 і 2 становлять відповідно 2% і 10% і застосовують до балансової вартості засобів на початок звітного кварталу.
Таблиця 2.15
Щоквартальні амортизаційні відрахування та залишкова вартість основних засобів за групами
Рік
Амортизаційні відрахування />, грн.
Балансова вартість, група 1
Амортизаційні відрахування />, грн.
Балансова вартість, група 2
2004
9000 × 0,02 = 180
8820
2000 × 0,1 = 200
1800
2005
8820 × 0,02 = 176,4
8643,6
1800 × 0,1 = 180
1620
2006
8643 × 0,02 = 172,9
8470,7
1620 × 0,1 = 162
1458
2007
8470,7 × 0,02 = 169,4
8301,3
1458 × 0,1 = 145,8
1312,2
Визначимо системну та змінну складові оборотного капіталу (ОК), а також середнє значення оборотного капіталу за рік. Обсяг оборотних активів за місяцями наведено у таблиці 2.16.
Таблиця 2.16
Обсяг оборотних активів за місяцями 2007 року

1-й
2-й
3-й
4-й
5-й
6-й
7-й
8-й
9-й
10-й
11-й
12-й
Обсяг оборотних активів, тис. грн.
200
195
203
212
253
266
281
290
272
267
243
229
Системна складова, яка визначається мінімальним значенням ОК, становить 195 тис. грн. Змінна складова визначається як різниця між максимальним і мінімальним значеннями ОК, тобто 290 – 195 = 95 тис. грн. Середнє значення ОК обчислимо за формулою середнього арифметичного:
/>
Чиста виручка від реалізації освітлювальної опори – 2000 грн. Для виготовлення освітлювальної опори використовується 3 комплектуючі (К1, К2, К3), інші витрати на виготовлення та реалізацію становлять 200 грн.
Визначимо прибуток підприємства від реалізації цього виробу, розраховуючи собівартість комплектуючих за методами ФІФО, ЛІФО та середньозваженої вартості. Дані для розрахунку собівартості комплектуючих наведено у таблиці 2.17.
Таблиця 2.17
Вихідні дані для розрахунку собівартості комплектуючих освітлювальної опори
Дата поставки
K1
K2
K3

Ціна за штуку, грн.
Кількість, шт.
Ціна за штуку, грн.
Кількість, шт.
Ціна за штуку, грн.
Кількість, шт.
05.01.2007
680
200
450
200
300
200
14.03.2007
695
500
480
500
310
500
25.04.2007
710
300
500
300
320
300
За методом ФІФО собівартість комплектуючих визначається собівартістю перших за часом надходження, тобто собівартістю комплектуючих, які надійшли 05.01.2008 року. Прибуток від реалізації виробу дорівнює:
П = Чиста виручка – Витрати=
= 2000 – 680 – 450 – 300 – 200 = 370 грн.
За методом ЛІФО собівартість комплектуючих визначається собівартістю останніх за часом надходження, тобто, собівартістю комплектуючих, які надійшли 25.04.2008 року. Прибуток від реалізації виробу буде таким:
П = Чиста виручка – Витрати=
= 2000 – 710 – 500 – 320 – 200 = 270 грн.
Собівартість комплектуючих (Ск) за методом середньозваженої вартості обчислимо діленням сумарної вартості комплектуючих на їх загальну кількість:
Ск= (680 × 200 + 695 × 500 + 710 × 300) :
: (200 + 500 + 300) = 696,5 грн.;    продолжение
–PAGE_BREAK–
Ск= (450 × 200 + 480 × 500 + 500 × 300) :
: (200 + 500 + 300) = 480 грн.;
Ск= (300 × 200 + 310 × 500 + 320 × 300) :
: (200 + 500 + 300) = 311 грн.
Прибуток від реалізації виробу дорівнює:
П = Чиста виручка – Витрати=
= 2000 – 696,5 – 480 – 311 – 200 = 312,5 грн.
Визначити необхідний рівень резерву сумнівних боргів з дебіторської заборгованості. Загальній обсяг дебіторської заборгованості –200 тис. грн. Ризик неповернення 30% заборгованості становить 2%; 40% заборгованості –5%; 20% заборгованості – 10%; 10% заборгованості є безнадійною.
Визначимо середній ризик неповернення та величину резерву сумнівних боргів за всім обсягом заборгованості. Встановимо, як зміниться рівень ризику, якщо 50% заборгованості, яка мала ризик неповернення 10%, стане безнадійною.
Резерв сумнівних боргів формується відповідно до ризику неповернення та обсягу дебіторської заборгованості.
Середній ризик неповернення за всім обсягом заборгованості дорівнює:
РН= 0,3 × 0,02 + 0,4 × 0,05 + 0,2 × 0,1 + 0,1 × 1 = 0,146, або 14,6%.
Величина резерву сумнівних боргів:
РСБ= 0,146 × 200000 = 29200 грн.
50% заборгованості, що має ризик неповернення 10%, становить 20%: 2 = 10% загального обсягу заборгованості. Якщо ця заборгованість стане безнадійною, 10% усієї заборгованості буде мати ризик неповернення 10%, а 20% стане безнадійною. Середній ризик неповернення РН за всім обсягом заборгованості в цьому випадку становитиме:
РН= 0,3 × 0,02 + 0,4 × 0,05 + 0,1 × 0,1 + 0,2 × 1 = 0,236, або 23,6%.
Підприємство протягом 2007 року реалізувало освітлювальні опори, металоформи та металеві огорожі чотирьом фірмам. Обсяги продаж та заборгованість, яка з різних причин залишилась непогашеною, за підприємствами наведено у таблиці 2.18.
Таблиця 2.18
Обсяги продаж та непогашена заборгованість за підприємствами

П1
П2
П3
П4
Обсяги продаж, тис. грн.
200
350
400
560
Заборгованість, тис. грн.
4
7
12
28
Визначимо ризик неповернення за кожним підприємством. Крім того, визначимо який резерв сумнівних боргів ТОВ «Окланд» має сформувати, оскільки в наступному році має намір реалізувати продукцію тим самим фірмам у таких самих пропорціях.
Ризик неповернення за кожним з підприємств визначається співвідношенням обсягу непогашеної заборгованості до обсягу продаж:
Р1 = 4: 200 = 0,02, або 2%;
Р2 = 7: 350 = 0,02, або 2%;
Р3 = 12: 400 = 0,03, або 3%;
Р4 = 28: 560 = 0,05, або 5%.
Середній ризик неповернення за всіма підприємствами:
РН = (4 + 7 + 12 + 28): (200 + 350 + 400 + 560) =
= 51: 1510 = 0,0338 або 3,38%.
Таким чином, резерв сумнівних боргів, який ТОВ «Окланд» має сформувати у наступному році, має становити близько 3,4% від загального обсягу продаж, оскільки середній ризик неповернення, розрахований на основі даних за попередній рік, дорівнює 3,38%.
2.4 Аналіз управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами підприємства
ТОВ «Окланд» займається реалізацією наборів столярних виробів і пиломатеріалів. Набори купують у виробників за закупівельною ціною, що дорівнює 100 грн. Після цього на них наносять логотип та назву фірми-замовника і продають останнім за новою ціною. Річний обсяг реалізації становить 13000 наборів. Витрати на утримання запасів становлять близько 20% від їх обсягу, а витрати на проведення переговорів та налагодження обладнання для нанесення нових надписів на вироби – 500 грн. Замовлення надходять і виконуються рівномірно протягом року. Визначимо оптимальний обсяг замовлення.
Оскільки мають місце рівномірні постачання та збут продукції, для визначення оптимального обсягу замовлення можна використати модель Баумоля. Витрати на проведення переговорів та налагодження обладнання фактично є витратами на організацію замовлення, тому згідно з формулою (1.2) оптимальний обсяг замовлення становитиме:
/>
Отже, при річному обсязі реалізації 13000 наборів підприємству з метою мінімізації витрат, пов’язаних з утриманням запасів, доцільно замовляти і купувати для остаточної обробки й реалізації набори в кількості 806 шт. в одному замовленні. Таких замовлень по 806 шт. протягом року при рівномірному постачанні буде здійснено: 13000: 806 » 16. Тобто приблизно раз на півтора місяці підприємство купуватиме для обробки 806 наборів.
Рис. 2.3. Коливання залишку запасів на складі підприємства
Якщо для переналагодження обладнання та виконання інших робіт, пов’язаних із виконанням чергового замовлення, необхідно приблизно один тиждень (протягом тижня продається у середньому: 13000: 52 = 250 наборів), підприємству варто замовляти нову партію наборів при залишку запасів на складі 250 шт.
У разі, якщо підприємство з метою зменшення ризиків формує страховий запас на рівні 150 наборів (обсяг страхового запасу підприємство встановлює самостійно, враховуючи можливі збої в постачанні, нерівномірний збут тощо), кількість наборів на складі з урахуванням оптимального обсягу запасів буде коливатись в інтервалі {150, 150 + 806}, а середній рівень запасів визначатиметься кількістю (150 + 806): 2 = 478 наборів. Обсяг запасів, що відповідає точці замовлення, становитиме: 150 + 250 = 400 наборів (рис. 2.3), максимальний обсяг запасів: 150 + 806 = 956 наборів.
У 2008 році для виготовлення будівельно-монтажної оснастки та нестандартного обладнання для промислових підприємств та організацій ТОВ «Окланд» планує закуповувати сировину на умовах комерційного кредиту. Строк кредитування – 45 днів. При сплаті за сировину протягом перших 10 днів надається знижка 2%. Підприємству необхідно закупити сировини на суму 200000 грн., очікувати надходження коштів для розрахунків за неї через 45 днів і розглядати можливість розрахуватись зі знижкою за рахунок банківського кредиту (ставка кредитування – 12% річних).
У таких умовах необхідним є прийняття управлінського рішення щодо вибору варіанту більш прийнятного для підприємства: розрахуватись вчасно власними коштами чи протягом перших 10 днів за рахунок банківського кредиту.
Вигода від знижки дорівнює: 200000 × 0,02 = 4000 грн., оскільки оплата за сировину протягом пільгового періоду становить 98% її вартості, тобто: 200000 × 0,98 = 196000 грн.
При розрахунках банківським кредитом підприємству треба взяти позику на 35 днів, тому що знижку можна отримати лише при розрахунках протягом перших 10 днів, а кошти на підприємство надійдуть через 45 днів. Проценти за кредит становлять 196000 × 0,12 × (35: 365) = 2255 грн.
Чиста вигода від знижки дорівнює: 4000 – 2255 = 1745 грн.
Отже, ТОВ «Окланд» доцільно отримати кредит у банку і розрахуватись за сировину протягом пільгового періоду зі знижкою.
Підприємство вважає за потрібне на початку 2009 року поповнити запаси сировини для виготовлення металоформ, оснастки та товарної арматури для виробництва залізобетонних конструкцій на суму 100000 грн. Постачальник пропонує придбати сировини у 1,5 рази більше зі знижкою 5%. Річні витрати на утримання запасів становлять близько 20% їх вартості. Придбана надлишкова сировина не буде використана для виробництва продукції протягом кварталу. Визначимо, чи доцільно ТОВ «Окланд» створювати надлишкові запаси сировини.
Отже, підприємству пропонують придбати сировини на суму: 100000 × 1,5 = 150000 грн. Вигода від придбання сировини зі знижкою становить: 150000 × 0,05 = 7500 грн. Вартість утримання протягом кварталу додаткових запасів дорівнює: 50000 × 0,2 × 3: 12 = 2500 грн.
За рахунок створення надлишкових запасів можна заощадити: 7500 – 2500 = 5000 грн., тому підприємству доцільно скористатись пропозицією постачальника і придбати сировини на суму 150000 грн., або з урахуванням знижки – на суму: 150000 × 0,95 = 142500 грн.
ТОВ «Окланд» реалізує будівельно-монтажну оснастку та нестандартне обладнання промисловим підприємствам та організаціям на умовах комерційного кредиту. Річні обсяги реалізації та ціна реалізації продукції однакові для обох видів продукції. Порівняємо виручку від реалізації в кредит будівельно-монтажної оснастки і нестандартного обладнання за 2007 рік.
Умови комерційного кредиту наступні:
для будівельно-монтажної оснастки: «2/10 net30», 65% покупців здійснюють оплату протягом перших 10 днів, 35% –в період 10-30 днів;    продолжение
–PAGE_BREAK–
для нестандартного обладнання: «3/15 net 45», 60% покупців здійснюють оплату протягом перших 15 днів, 40% –в період 15-45 днів.
65% покупців будівельно-монтажної оснастки сплачують 98% коштів за придбану продукцію, оскільки купують її зі знижкою 2%, 35% покупців сплачують 100% вартості. Якщо прийняти річну виручку від реалізації продукції за 1, то реальне надходження коштів від реалізації будівельно-монтажної оснастки протягом року становить: 0,65 × 0,98 + 0,35 × 1 = 0,987, або 98,7% виручки.
60% покупців нестандартного обладнання сплачують 97% коштів за придбану продукцію, оскільки купують її зі знижкою 3%, 40% покупців сплачують 100% вартості. Якщо прийняти річну виручку від реалізації продукції за 1, то реальне надходження коштів від реалізації нестандартного обладнання протягом року дорівнює: 0,6 × 0,97 + 0,4 × 1 =0,982, або 98,2% виручки.
Отже, кошти, отримані ТОВ «Окланд» протягом 2007 року від реалізації будівельно-монтажної оснастки в кредит, у 0,987: 0,982 = 1,005 рази, або на 0,5%, перевищують кошти, отримані від реалізації нестандартного обладнання.
Тобто, якщо річні обсяги реалізації становлять, наприклад, 1 млн. грн., річна вигода від реалізації будівельно-монтажної оснастки порівняно з реалізацією нестандартного обладнання становитиме: 1000000 × 0,005 = 5000 грн.
ТОВ «Окланд» реалізує металеві броньовані двері на умовах комерційного кредиту. 50% покупців виступають позичальниками 2-го класу, 20% – 3-го і 30% – 4-го класу. Річна виручка від реалізації металевих броньованих дверей становить 5000000 грн. За рахунок кредитування покупців 5-го класу обсяг реалізації у 2008 році планується збільшити на 25%. Визначимо, як при цьому зростуть чисті надходження підприємства.
Якщо для розрахунків використовувати максимальні ризики неповернення для покупців різних класів, середній ризик неповернення у результаті реалізації продукції позичальникам 2-4-го класів становитиме: 0,5 × 0,005 + 0,2 × 0,01 + 0,3 ×0,02 = 0,0045, або 0,45%.
Чисті надходження коштів дорівнюватимуть 100% – 0,45% = 99,55% виручки, або 5000000 × 0,9955 = 4977500 грн.
Збільшення виручки на 25%, або на: 5000000 × 0,25 = 1250000 грн., у результаті кредитування покупців 5-го класу означає, що покупці цього класу складатимуть 25: 125 = 0,2; покупці 2-го класу – 50: 125 = 0,4; 3-го – 20: 125 = 0,16; 4-го – 30: 125 = 0,24 загальної чисельності покупців. Середній ризик неповернення у цьому випадку становитиме: 0,4 × 0,005 + 0,16 × 0,01 + 0,24 × 0,02 + 0,2 × 0,05 = 0,0184, або 1,84%.
Чисті надходження коштів з урахуванням ризику неповернення будуть такими: 100% – 1,84% = 98,16% виручки, або 6250000 × 0,9816 = 6135000 грн.
Отже, при зростанні обсягів реалізації на 1250000 грн. чисті надходження коштів зростуть на: 6135000 – 4977500 = 1157500 грн.
Використовуючи модель Міллера – Орра, розрахуємо інтервал коливань залишку грошових коштів на рахунку ТОВ «Окланд» та точку повернення.
Дохідність високоліквідних цінних паперів підприємства – 11,7% річних, середні витрати, пов’язані з придбанням чи продажем одного цінного папера, – 10 грн., дисперсія Dодноденного коливання залишку грошових коштів на рахунку – 8410000 грн. Мінімальний залишок коштів на рахунку підприємство встановило на рівні 20000 грн.
Згідно з моделлю Міллера – Орра інтервал між верхньою та нижньою межами коливання залишку грошових коштів на рахунку, при якому мінімізуються сумарні витрати на утримання грошових коштів, дорівнює:
/>.
Середню величину залишку СЗта точку повернення Р, що визначає рівень, відносно якого залишок на рахунку може збільшуватись і зменшуватись у певних межах, визначимо з виразів:
/>;
/>.
Враховуючи те, що транзакційні витрати (Вт) у розрахунку на один цінний папір становлять 10 грн., дохідність високоліквідних цінних паперів фактично визначає альтернативні витрати, які в розрахунку на день становлять: Ва= 11,7: 365 = 0,032%, дисперсія одноденного чистого потоку грошових коштів D= 8410000 грн., мінімальний залишок коштів на рахунку МЗ= 20000 грн., отримаємо:
I= 3(3 × 10 × 8410000: (4 × 0,00032))1/3= 9238 грн.;
Р= 9238: 3 + 20000 = 23079 грн.;
СЗ= (4 × 23079 – 20000): 3 = 24106 грн..
При зростанні залишку коштів на рахунку до максимального рівня, що визначається величиною МЗ + I= 20000 + 9238 = 29238 грн., необхідно придбати цінні папери на суму МЗ + I–Р= 29238 –23079 = 6159 грн. з тим, щоб залишок коштів знизився до точки повернення. При зниженні залишку коштів на рахунку до мінімального рівня потрібно продати цінні папери на суму: Р – МЗ= 23079 – 20000 = 3079 грн., щоб поповнити запас грошових коштів до рівня, що визначається точкою повернення.
Таким чином, результати застосування моделі Міллера – Орра і моделі Баумоля в практиці фінансового менеджменту, слугують орієнтиром при формуванні стратегії управління грошовими коштами та визначенні, виходячи з практичних міркувань і досвіду фінансової діяльності, основних параметрів грошового потоку ТОВ «Окланд».
Розділ 3
Шляхи удосконалення процесу управління Фінансовими ресурсами ТОВ «Окланд»
3.1 Пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансистів ТОВ «Окланд». Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.
Як правило, мінімальна потреба ТОВ «Окланд» в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.
Для ТОВ «Окланд» власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.
Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.
До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу ТОВ «Окланд», а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.
Сталі пасиви – це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.
Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.
З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними ТОВ «Окланд» має змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.
Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів ТОВ «Окланд» може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину – 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.
Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв’язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.
Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу ТОВ «Окланд», її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду. Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.
На покриття приросту нормативу оборотних коштів ТОВ «Окланд» спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки. Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за ТОВ «Окланд», не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.
Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості ТОВ «Окланд» щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.
Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями. Кредити банку дають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.
Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті. Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об’єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.
Короткостроковий кредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.
До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання. Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.
Досить поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання.
Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб’єктів господарювання.
Іншими словами, кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов’язання підприємства, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.
Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.
За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо – від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.
Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан ТОВ «Окланд», сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.
3.2 Рекомендації щодо оптимізації організаційної структури податкового планування
Правильний вибір організаційної структури податкового планування, організація документообігу між її елементами створять передумови для ефективної роботи підрозділів податкового планування ТОВ «Окланд». Необхідно укомплектувати ці служби кваліфікованими фахівцями, правильно розподілити між ними обов’язки, наділити їх необхідними правами, створити прийнятні умови для роботи.
Посадові інструкції фахівців, зайнятих у процесі податкового планування, повинні містити, крім обов’язкових для адміністративно-управлінського складу, спеціальні вимоги, запропоновані у зв’язку з комплексним характером податкових відносин, що регулюються як нормами податкового, митного, цивільного, адміністративного законодавства, так і виходячи з їх економічної сутності і стану суспільних відносин.
На підставі результатів проведеного дослідження доцільно запропонувати наступні посадові інструкції спеціалістів з податкового планування ТОВ «Окланд».
1. Начальник відділу податкового планування (керівник податкової групи).
Здійснює керівництво роботою з податкового планування ТОВ «Окланд», спрямованою на організацію раціональної господарської діяльності відповідно до вимог податкового законодавства і можливостей одержання необхідних ресурсів, виявлення і використання резервів оптимізації податкових платежів з метою досягнення найбільшої ефективності роботи підприємства. Очолює підготовку проектів поточних планів підрозділами підприємства, що беруть участь у процесі податкового планування, а також обґрунтувань і розрахунків до них. Бере участь у розробці стратегії підприємства з метою адаптації його господарської діяльності і системи управління до мінливих зовнішні і внутрішніх економічних умов, податкової політики держави.
Керує складанням середньострокових і довгострокових комплексних податкових планів підприємства, погоджує всі їх розділи. Забезпечує доведення планових завдань до економічних підрозділів підприємства. Організує розробку прогресивних планових техніко-економічних нормативів в області податкового планування.
Здійснює керівництво проведенням комплексного економіко-податкового аналізу усіх видів діяльності підприємства і розробкою заходів щодо оптимізації податкового портфеля підприємства. Організує контроль за виконанням підрозділами підприємства планових податкових завдань, а також статистичний облік показників податкового планування, підготовку періодичної звітності у встановлений термін, систематизацію статистичних матеріалів.
Підготовляє пропозиції щодо конкретних напрямків вивчення практики податкового планування у вітчизняних і закордонних організаціях з метою визначення перспектив розвитку підприємства, здійснює координацію проведення досліджень, спрямованих на підвищення ефективності заходів податкового планування. Дає необхідні рекомендації з питанням оподатковування з метою попередження прорахунків і помилок, що можуть спричинити штрафні й інші санкції, знизити прибуток і негативно вплинути на репутацію підприємства.
Стежить за змінами і доповненнями в нормативних правових документах. Разом з бухгалтерією здійснює методичне керівництво й організацію роботи з податкового обліку й аналізу результатів виробничо-господарської діяльності з метою оподатковування, розробку раціональної, з погляду податкових наслідків, облікової політики; здійснює контроль за дотриманням порядку оформлення первинних і бухгалтерських документів, розрахунків і платіжних зобов’язань; забезпечує законність, своєчасність і правильність оформлення документів, складання економічно обґрунтованих звітних калькуляцій собівартості виконуваних робіт (послуг).
Організує розробку уніфікованої планової документації, економічних стандартів, упровадження засобів механізованої й автоматизованої обробки планової й облікової інформації. Надає методичну допомогу працівникам підрозділів підприємства з питань оподатковування і податкового обліку, контролю, звітності й економічного аналізу. Керує працівниками відділу (групи).
Начальник відділу податкового планування (керівник податкової групи) повинний знати: податкове і митне законодавство; законодавство по бухгалтерському обліку; постанови, розпорядження, накази, інші керівні, методичні і нормативні матеріали вищестоящих, фінансових і контрольно-ревізійних органів з питань організації податкового і бухгалтерського обліку і складання податкової звітності, а також стосовно господарсько-фінансової діяльності підприємства; цивільне і фінансове право, законодавство про валютне регулювання і валютний контроль; структуру підприємства, стратегію і перспективи його розвитку; положення й інструкції з організації податкового планування на підприємстві, правила його ведення; порядок оформлення операцій і організацію документообігу з податкового планування; форми і порядок фінансових розрахунків; порядок складання фінансових і податкових планів, прогнозних балансів і бюджетів коштів, планів реалізації продукції (робіт, послуг), планів по прибутку; систему фінансових методів і важелів, що забезпечують управління фінансовими потоками; методи економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства, виявлення внутрішньогосподарських резервів; умови оподатковування юридичних і фізичних осіб; сучасні засоби обчислювальної техніки і можливості їхнього застосування для виконання обліково-обчислювальних робіт і аналізу виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємства; передовий вітчизняний і закордонний досвід удосконалювання організації податкового планування; організацію розробки перспективних і поточних податкових планів; порядок розробки бізнес-планів; систему економічних стандартів і показників підприємства; організацію статистичного обліку, планово-облікову документацію, терміни і порядок складання звітності; засоби обчислювальної техніки, комунікацій і зв’язку; основи трудового законодавства; правила і норми охорони праці; економіку, організацію виробництва, праці і управління; основи технології виробництва; ринкові методи господарювання; етику ділового спілкування.
Вимоги до кваліфікації: вища професійна (економічна) освіта і стаж фінансово-економічної роботи, у тому числі на керівних посадах, не менш 5 років.
2. Бухгалтер, який бере участь у роботі податкової групи.
Виконує роботи по здійсненню податкового обліку на підприємстві, аналізі і контроль за станом і результатами господарської діяльності з метою оподатковування. Здійснює розрахунок податкових платежів, ґрунтуючись на показниках обліку грошових засобів, що надходять, товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, і своєчасне відображення на відповідних бухгалтерських рахунках операцій, пов’язаних з їх рухом, а також облік витрат виробництва і звертання, виконання кошторисів витрат, виконання робіт і послуг, результатів господарсько-фінансової діяльності.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Складає в податковій частині звітні калькуляції собівартості виконуваних робіт, послуг. Стежить за раціональним і ощадливим використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою виявлення резервів по зменшенню податкових відрахувань, зниження собівартості продукції, попередження втрат і непродуктивних витрат.
На основі даних бухгалтерського обліку і звітності проводить комплексний аналіз господарсько-фінансової діяльності підприємства і його підрозділів, підготовляє пропозиції по усуненню недоліків у витратах засобів, підвищенню ефективності виробництва, послідовному здійсненню режиму економії.
Бере участь у розробці заходів, спрямованих на дотримання фінансової дисципліни, своєчасну сплату податків. Робить нарахування і перерахування податків і зборів у національний, регіональний і місцевий бюджети, страхових внесків у державні позабюджетні соціальні фонди. Виконує необхідну роботу, пов’язану з нерегламентованими розрахунками і контролем за правильністю здійснення сплати податків.
Бере участь у роботі по підготовці робочого плану рахунків, форм первинних документів, застосовуваних для оформлення господарських операцій, за якими не передбачені типові форми, а також у розробці форм документів внутрішньої бухгалтерської і податкової звітності, визначенні змісту основних прийомів і методів ведення обліку, технології обробки податкової інформації.
Проводить роботу щодо удосконалення організації і впровадженню прогресивних форм і методів податкового обліку і звітності на основі застосування сучасних засобів обчислювальної техніки, упорядкування первинної облікової документації, застосування типових уніфікованих форм.
Забезпечує керівників, кредиторів, інвесторів, аудиторів і інших користувачів бухгалтерської і податкової звітності порівнянною і достовірною податковою інформацією. Складає у встановлений термін податкову звітність підприємства для надання в податкові органи.
Виконує роботи з формування, ведення і збереження бази даних про господарські операції і фінансові результати діяльності підприємства. Вносить зміни в довідкову і нормативну інформацію, використовувану при обробці даних. Бере участь у формуванні економічної постановки задач або окремих їх етапів, розв’язуваних за допомогою обчислювальної техніки, визначає можливість використання готових проектів, алгоритмів, пакетів прикладних програм, що дозволяють створювати економічно обґрунтовані системи обробки податкової інформації. Вивчає передовий досвід організації податкового планування.
Повинний знати: законодавчі і нормативні правові акти, інші керівні, методичні і нормативні матеріали по організації бухгалтерського і податкового обліку й аналізу господарської діяльності; форми і методи податкового обліку; план і кореспонденцію рахунків; порядок документального оформлення і відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з нарахуванням податкових платежів; організацію документообігу по ділянках податкового обліку; методи визначення оподатковуваної бази, використання законодавчо передбачених пільг; методи економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства і його підрозділів; порядок здійснення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; податкове законодавство; економіку, організацію виробництва, праці і управління; ринкові методи господарювання; можливості застосування обчислювальної техніки для здійснення бухгалтерського обліку й аналізу господарської діяльності, правила її експлуатації; законодавство про працю; правила і норми охорони праці.
Вимоги до кваліфікації: вища професійна (економічна) освіта і стаж роботи на посаді бухгалтера не менш 3-х років.
3. Економіст з податкового планування.
Здійснює роботу з податкового планування на підприємстві, спрямовану на організацію раціональної господарської діяльності відповідно до вимог податкового законодавства, визначення пропорцій розвитку виробництва виходячи з конкретних умов і потреб податкової політики, виявлення і використання резервів оптимізації податкових платежів з метою досягнення найбільшої ефективності роботи підприємства.
Готує вихідні дані для складання проектів перспективних і річних податкових планів, розробляє, враховуючи прогнозні та маркетингові дані, податковий розділ виробничого плану з розбивкою по кварталах, виконує розрахунки й обґрунтування до них, доводить планові показники до виробничих підрозділів підприємства. Вчасно вносить у податковий розділ виробничого плану зміни, обумовлені кон’юнктурою ринку і податковою політикою держави.
Бере участь в обґрунтуванні з погляду впливу на податкове поле освоєння нових видів продукції, нової техніки і прогресивної технології, механізації й автоматизації виробничих процесів. Розробляє прогресивні техніко-економічні нормативи в області податкового планування.
Складає кошторисну калькуляцію товарної продукції, розробляє проекти оптових і роздрібних цін на продукцію, тарифи на роботи (послуги) з урахуванням податкової політики. Бере участь у розробці заходів щодо ефективного використання капітальних вкладень, зниженню витрат виробництва і реалізації продукції, підвищенню рентабельності виробництва, збільшенню прибутку, усуненню втрат і непродуктивних витрат, а також у впровадженні й удосконалюванні внутрішньогосподарського розрахунку на підприємстві і його підрозділах, удосконаленню планової й облікової документації, у підготовці методичних матеріалів по організації внутрішньогосподарського планування. Здійснює комплексний економічний аналіз господарської діяльності підприємства і його підрозділів, виявляє резерви зниження податкових відрахувань і намічає заходи для забезпечення режиму економії, більш ефективного використання ресурсів підприємства.
Контролює правильність розрахунків економічної ефективності впровадження нової техніки і технології, організації праці, раціоналізаторських пропозицій і винаходів, здійснюваних у підрозділах. Бере участь у проведенні маркетингових досліджень і прогнозуванні розвитку підприємства в умовах ринкової економіки.
Веде облік і контроль за ходом виконання планових завдань підприємства і його підрозділів. Підготовляє періодичну звітність у встановлений термін. Виконує роботи з формування, ведення і збереження бази даних планово-економічної інформації податкової тематики, вносить зміни в довідкову і нормативну інформацію, використовувану при обробці даних. Бере участь у формулюванні податкових задач або окремих їх етапів, розв’язуваних за допомогою обчислювальної техніки, визначає можливість використання готових проектів, алгоритмів і пакетів прикладних програм, що дозволяють створювати економічно обґрунтовані системи обробки планової інформації.
Повинний знати: податкове і митне законодавство; постанови, розпорядження, накази, інші керівні, методичні і нормативні матеріали по плануванню, обліку і аналізу діяльності підприємства; організацію планової роботи на підприємстві; порядок розробки перспективних і річних планів виробничо-господарської діяльності і соціального розвитку підприємства; порядок розробки бізнес-планів; планово-облікову документацію; порядок визначення собівартості продукції; методи економічного аналізу показників виробничо-господарської діяльності підприємства і його підрозділів; методи визначення економічної ефективності впровадження нової техніки і технології, організації праці, раціоналізаторських пропозицій і винаходів; порядок і терміни складання звітності; вітчизняний і закордонний досвід раціональної організації економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки; економіку, організацію податкового планування; можливості застосування обчислювальної техніки для техніко-економічних розрахунків і аналізу господарської діяльності підприємства, правила її експлуатації; законодавство про працю.
Вимоги до кваліфікації. Економіст з податкового планування I категорії: вища професійна (економічна) освіта і стаж роботи на посаді економіста з податкового планування II категорії не менш 3-х років.
Економіст по податковому плануванню II категорії: вища професійна (економічна) освіта і стаж роботи на посаді економіста з планування не менш 3-х років.
Економіст з податкового планування: вища професійна (економічна) освіта без пред’явлення вимог до стажу роботи або середня професійна освіта і стаж роботи на посаді техніка з планування I категорії не менш 3-х років або на інших посадах, що заміщаються фахівцями із середньою професійною освітою, не менш 5-и років.
4. Економіст з фінансової роботи, який бере участь у роботі податкової групи
Виконує роботу з здійсненню фінансової діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення фінансовими ресурсами завдань податкового плану, формування і розподіл доходів і нагромаджень підприємства і їхнє використання по зобов’язаннях перед державним бюджетом, податковими органами. Розробляє, виходячи з техніко-економічних показників виробничого і фінансового плану, проекти перспективних і річних податкових планів.
Визначає розміри доходів і витрат, надходжень і відрахувань засобів, взаємини підприємства з бюджетом, податковими органами, банками, складає баланси доходів і витрат. Бере участь у підготовці планів виробництва і реалізації продукції, робіт (послуг), капітальних вкладень, планів по прибутку і податкові на прибуток, готує необхідні розрахунки й обґрунтування до них, доводить затверджені показники до підрозділів підприємства.
Забезпечує оперативне виконання розрахункових і платіжних податкових зобов’язань, своєчасне відображення змін, що відбуваються, у платоспроможності підприємства, відслідковує стан власних засобів. Підготовляє банківські документи на усі види платежів з податкових зобов’язань підприємства. Бере участь у розробці нормативної і методичної документації, що регламентує фінансову діяльність підприємства.
Складає встановлену звітність про результати фінансової діяльності підприємства. Виконує роботи з формування, ведення і збереження бази даних внутрівиробничої і зовнішньої фінансової інформації, вносить зміни в довідкову і нормативну інформацію, використовувану при обробці даних. Бере участь у формулюванні економічної постановки задач або окремих їх етапів, розв’язуваних за допомогою обчислювальної техніки, визначає можливість використання готових проектів, алгоритмів і пакетів прикладних програм, що дозволяють створювати економічно обґрунтовані системи обробки фінансово-податкової інформації.
Повинний знати: законодавчі і нормативні правові акти, методичні матеріали з організації фінансової і податкової роботи; економіку виробництва; порядок складання фінансових і податкових планів; нормування оборотних коштів; правила фінансування з державного бюджету, довгострокового і короткострокового кредитування, у тому числі податкового; порядок нарахування і сплати платежів у державний бюджет, податкові органи, банківські установи і позабюджетні фонди; порядок розподілу фінансових ресурсів; систему фінансових методів, що забезпечують управління фінансовими потоками; порядок фінансування капітального будівництва, ремонту і витрат по технічному переозброєнню підприємства; систему рахунків бухгалтерського обліку; порядок і форми фінансових розрахунків; установлену податкову звітність про фінансову діяльність підприємства, порядок і терміни її складання; організацію виробництва, праці і управління; можливості застосування обчислювальної техніки для здійснення фінансових розрахунків і обліку коштів підприємства, правила її експлуатації; ринкові методи господарювання; законодавство про працю; правила і норми охорони праці.
Вимоги до кваліфікації. Економіст з фінансової роботи I категорії: вища професійна (економічна) освіта і стаж роботи на посаді економіста з фінансової роботи II категорії не менш 3-х років.
Економіст з фінансової роботи II категорії: вища професійна (економічна) освіта і стаж роботи на посаді економіста з фінансової роботи не менш 3-х років.
Економіст з фінансової роботи: вища професійна (економічна) освіта без пред’явлення вимог до стажу роботи або середня професійна освіта і стаж роботи на посаді техніка I категорії не менш 3-х років.
5. Податковий юрист.
Розробляє або бере участь у розробці документів податково-правового характеру. Здійснює методичне керівництво податково-правовою роботою на підприємстві, надає правову допомогу структурним підрозділам у підготовці й оформленні різного роду податкових документів, бере участь у підготовці позовів про визнання недійсними рішень посадових осіб органів податкової служби, поліції про залучення підприємства, його управлінського персоналу до податковій, адміністративній або кримінальний відповідальності. Бере участь у розробці і здійсненні заходів щодо зміцнення договірної, фінансової і трудової дисципліни.
Проводить вивчення, аналіз і узагальнення результатів розгляду судових і арбітражних справ у сфері оподатковування, практики укладання і виконання господарських договорів з метою розробки пропозицій про усунення виявлених недоліків і поліпшенні господарсько-фінансової діяльності підприємства за допомогою оптимізації.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Бере участь у роботі з укладання господарських договорів, проведенні їх податково-правової експертизи. Веде роботу з систематизованого обліку і збереження діючих законодавчих нормативних актів, робить оцінки їх скасування, зміни і доповнення, підготовляє довідкову документацію на основі застосування сучасних інформаційних технологій і обчислювальних засобів.
Бере участь у підготовці висновків з податково-правових питань, які виникають в діяльності підприємства, проектів нормативних актів, що надходять на відкликання. Здійснює інформування працівників підприємства про діюче податкове законодавство і зміни в ньому, ознайомлення посадових осіб підприємства з нормативними правовими актами, що відносяться до їх діяльності. Здійснює спілкування з державними органами на предмет врегулювання податкових суперечок.
Повинний знати: законодавчі акти, що регламентують виробничо-господарську і фінансову діяльність підприємства; нормативні правові документи, методичні і нормативні матеріали правової діяльності підприємства; цивільне, трудове, фінансове, адміністративне право; податкове і митне законодавство; екологічне законодавство; порядок ведення обліку і складання звітності про господарсько-фінансову діяльність підприємства; порядок укладання й оформлення господарських договорів; порядок систематизації, обліку і ведення правової документації з використанням сучасних інформаційних технологій; основи економіки, організації праці, виробництва і управління; засоби обчислювальної техніки, комунікацій і зв’язку; правила і норми охорони праці.
Вимоги до кваліфікації: вища професійна (юридична) освіта без пред’явлення вимог до стажу роботи.
6. Бухгалтер-ревізор (аудитор), який контролює роботу з виконання заходів щодо оптимізації податкових платежів.
Здійснює відповідно до діючих положень і інструкцій планові документальні ревізії господарсько-фінансової діяльності підприємств по веденню податкового обліку. Вчасно оформляє результати ревізії і представляє їх у відповідні інстанції для вживання необхідних заходів.
Дає оперативні вказівки керівникам підрозділів, які беруть участь у податковому плануванні, про усунення виявлених порушень і недоліків, про проведення контрольних перевірок виконаних робіт. Контролює вірогідність податкового обліку, а також дотримання термінів перерахування податків.
Бере участь у розробці і здійсненні заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання податкових пільг, посилення податкового контролю за господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, забезпечення правильної організації процесу податкового планування. Вживає необхідних заходів щодо використання в роботі сучасних технічних засобів. Контролює діяльність працівників підприємства з питань ведення податкового обліку і звітності.
Повинний знати: законодавчі акти, постанови, розпорядження, накази, методичні і нормативні матеріали з організації податкового обліку і податкового планування, складання звітності; форми і методи податкового і бухгалтерського обліку й аналізу господарської діяльності на підприємстві; порядок проведення документальних ревізій і перевірок, правильності ведення бухгалтерського обліку зобов’язань і господарських операцій; організацію документообігу і порядок документального оформлення і відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з вирахуванням податкових платежів; податкове, митне, фінансове і господарське законодавство; економіку, організацію виробництва, праці і управління; ринкові методи господарювання; правила експлуатації обчислювальної техніки; законодавство про працю; правила і норми охорони праці.
З метою раціоналізації розподілу задач, прав і відповідальності між різними структурними ланками ТОВ «Окланд» при виконанні функцій податкового планування може стати корисною лінійна карта розподілу обов’язків (матричний метод).
Матриця показує, хто й у якому ступені бере участь у підготовці рішення і роботі з його виконання. Вона відбиває обсяг і характер повноважень, реалізованих кожною посадовою особою при спільній участі в реалізації функцій податкового планування, коли області повноважень і відповідальності двох або декількох осіб перетинаються.
Матриця уточнює повноваження при розподілі між ними загальної роботи. Оволодіння цим методом повинне сприяти більш якісному рішенню питань розподілу задач, прав і відповідальності в системі планування податкових платежів ТОВ «Окланд».
Матричний метод розподілу задач, прав і відповідальності являє собою таблицю, у верхній частині якої (найменування стовпців) наданий перелік структурних підрозділів і посад, що виконують ті або інші функції податкового планування, а в лівій частині (найменування рядків) – перелік задач і функцій, згрупованих відповідно до основних елементів податкового планування. На перетинанні вертикальних і горизонтальних ліній за допомогою символів зазначені управлінські дії, за допомогою яких реалізуються права й обов’язки суб’єктів планування, а саме:
Р – ухвалення рішення. На основі підготовленої інформації перший керівник або його заступники здійснюють акт рішення;
П – підготовка рішення. Комплексна підготовка рішення з залученням зазначених у матриці підрозділів або посадових осіб;
У – участь у підготовці рішення, що полягає в підготовці окремих питань або інформації з доручення підрозділів або посадової особи, відповідального за підготовку рішення;
ОУ – обов’язкове узгодження на стадії підготовки рішення або його прийнять;
В – виконання рішення;
К – контроль виконання рішення.
У таблиці 3.1 наведено приклад використання матричного методу для ТОВ «Окланд». Підприємство має лінійно-функціональну структуру податкового менеджменту з елементами проектної структури. Ключовими посадами в цій структурі є: директор з економіки і фінансів, якому підкоряються служби економічної і фінансової спрямованості підприємства і податкова група, створена з фахівців підрозділів фінансово-економічного блоку, юридичних, ревізійних служб, відділів збуту, постачання, маркетингу, зовнішньоекономічних зв’язків, сторонніх консультантів.
Матричний метод розподілу задач, прав і відповідальності має наступні переваги:
процес складання матриці передбачає ліквідацію перехрещування і паралелізму при функціонуванні системи податкового планування;
досягається наочність процедур підготовки, прийняття і реалізації рішень в області податкового планування;
виявлення елементів системи податкового планування, які стосуються з недовантаженням або перевантаженням;
простота реалізації даного методу;
персональне і колегіальне визнання отриманого розподілу задач, прав і відповідальності в системі податкового планування при затвердженні результатів застосування даного методу;
легкість складання положень і посадових інструкцій за отриманими результатами.
Крім створення адекватної сьогоднішній економічній реаліям структури податкового планування, визначення повноважень і вимог до учасників процесу планування податкових платежів, для успішної постановки діяльності з планування податків ТОВ «Окланд» необхідна наявність фінансових, матеріально-технічних і інтелектуальних ресурсів, які формуються при складанні щорічного податкового плану.
Таблиця 3.1
Матриця прийняття рішень у процесі податкового планування ТОВ «Окланд»
Функції податкового планування
Генеральний директор
Директор з економіки і фінансів
Бухгалтерія
Фінансовий відділ
Юридична служба
Стратегічні рішення по зниженню оподатковування
П
У, ОУ
У
У
У
Дослідження факторів зовнішнього податкового середовища і податкової політики держави
К
Р, ОУ, К
В
В
В
Формування стратегічних цілей діяльності підприємства в області податкового планування
П, ОУ, К
У, В
–
–
–
Огляд і прогноз особливостей ділового обороту і судової практики, нормативно-правової бази і її зміни в довгостроковому періоді
Р
–
В
–
В
Складання прогнозів податкових зобов’язань підприємства, у тому числі при настанні форс-мажорних обставин
–
Р, К
ОУ, В
ОУ
ОУ, В
Розробка схем фінансових, документарних і товарно-матеріальних потоків
–
Р, К
В
В
В
Складання сіткового графіка відповідності виконання податкових, фінансових і комерційних зобов’язань підприємства
–
Р
–
В
–
Координація стратегічних і операційних схем
К
Р
ОУ
ОУ
ОУ
Розробка системи заходів щодо податкової оптимізації
Р
К
ОУ
ОУ
ОУ
Прогноз ефективності застосовуваних заходів
–
Р
–
–
–
Оцінка ризику різних програм дій
–
Р
В
В
В
Включення податків у бюджет і планування
–
К
–
В
–
Правильність розрахунків і документації
–
–
В
–
–
Щотижневий моніторинг нормативно-правової бази, визначення бази податкових відрахувань і ставок оподатковування
–
К
В
–
В
Ведення календаря платника податків
–
–
В
–
–
Контроль за своєчасністю і правильністю розрахунків, складання первинної документації, ведення бухгалтерських регістрів, виконання податкових зобов’язань
Р
В
–
–
–     продолжение
–PAGE_BREAK–
Матеріально-технічні ресурси, задіяні в процесі податкового планування, повинні визначатися до створення групи планування заходів щодо оптимізації податкового портфеля, і формуватися з двох частин: перша частина складається з елементів матеріально-технічної бази, що знаходиться в розпорядженні тих підрозділів підприємства, співробітники яких зайняті плануванням податкових платежів; друга частина створюється спеціально з метою функціонування податкової групи.
Серед усього переліку матеріально-технічних ресурсів, необхідних для успішного здійснення функцій податкового планування, істотне місце повинні займати:
забезпечення податкової групи сучасними інформаційно-обчислювальними комплексами, необхідними для застосування статистико-математичних методів визначення варіантів розподілу заходів щодо податкової оптимізації;
використання в процесі роботи великого бібліотечного фонду, що складається з нормативної, наукової, практичної і періодичної літератури;
застосування баз даних законодавства України, які полегшують пошук необхідної документації нормативно-правового характеру.
Фінансову базу організації податкового планування варто формувати виходячи з потреб у здійсненні заходів щодо податкової оптимізації. Крім того, керівництво ТОВ «Окланд» повинно сформувати політику стимулювання працівників податкового сектора за досягнення позитивних результатів процесу податкового планування.
З метою підвищення інтелектуального рівня фахівців системи податкового планування доцільно складати графік участі в тематичних семінарах, конференціях, навчальних курсах, курсах підвищення кваліфікації, на що виділяти додаткові фінансові ресурси. Зазначений графік також повинний входити в податковий план підприємства.
Таким чином, податковий план підприємства повинний мати наступні розділи:
календар платника податків за кожним податком;
перелік заходів щодо оптимізації податкових потоків, тимчасові параметри реалізації оптимізаційних заходів, відповідальні виконавці, ресурси й інструментарій, необхідні для реалізації зазначених заходів;
графік податкових виплат з урахуванням застосування заходів щодо оптимізації податкового портфеля і податкових пільг за конкретними податками;
графік підвищення кваліфікації фахівців податкової сфери;
інші питання.
Заключним етапом постановки податкового планування ТОВ «Окланд» повинна стати організація роботи з формування, ведення і збереження бази даних планово-економічної інформації, внесення змін у довідкову і нормативну інформацію, яка використовується в ході обробки податкових даних.
До складу такої роботи входять, по-перше, збір і обробка практичного досвіду по впровадженню тих або інших заходів щодо податкової оптимізації, формування банку статей і наукових праць із заданої тематики; по-друге, аналіз за допомогою засобів обчислювальної техніки основних індикаторів податкового планування і прийняття на основі цього аналізу рішень щодо форм і методів реформування системи планування податкових відрахувань; по-третє, обробка статистичної податкової інформації з використанням прикладних програмних продуктів, а саме: Microsoft Excel, Microsoft Access, FoxPro. Крім того, для автоматизації процесу бюджетування можуть використовуватися пакети програм бізнес-планування: MS Project 2006, Expert Project 5, QuickTax HeadStart 2006, Small Business Tax Organizer, TimeLine 5.0 та інші. А також автоматизовані системи ведення бізнес-процесу: 1С-Рарус, Галактика, БЕСТ, RAP3, Scala та інші системи.
Висновки
Дослідження теоретичних основ управління фінансовими ресурсами підприємства показало, що вони оборотні активи підприємства на відміну від необоротних мають досить рухливу структуру. При змінах на ринку залежно від сезону, роботи постачальників тощо запаси сировини, готової продукції та залишки на розрахунковому рахунку можуть коливатись у значних межах. При цьому завжди можна визначити максимальний і мінімальний рівні оборотних активів. Різницю між максимальним та мінімальним рівнем оборотних активів називають сезонною (змінною) складовою, оскільки при стабільній ситуації в економіці значні коливання рівня оборотних активів переважно пов’язані із сезонним характером діяльності підприємства. Мінімальний рівень оборотних активів визначає постійну (системну) складову оборотного капіталу.
Змінна складова оборотного капіталу відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас. Так, при зростанні ділової активності збільшується обсяг продаж, що викликає збільшення товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів та інших оборотних активів.
Системна складова характеризує ту частину оборотного капіталу, потреби в якій залишаються відносно незмінними протягом усього операційного циклу. Іншими словами, це той необхідний мінімальний рівень оборотних активів, який потрібен для здійснення виробничої діяльності.
Оборотні активи можна поділити на три основні складові: запаси, дебіторську заборгованість, грошові кошти та високоліквідні цінні папери.
При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх, як правило, здійснюється за одним із таких методів:
собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
собівартості останніх за часом надходження за пасів (ЛІФО);
середньозваженої собівартості;
ціни продажу.
У результаті здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності обсяг грошових коштів неперервно змінюється. Якщо підприємство ефективно управляє фінансовими ресурсами, обсяг грошових коштів завжди достатній для забезпечення платоспроможності й ліквідності підприємства. При цьому якщо підприємство функціонує в умовах розвиненого фінансового ринку, воно може більш ефективно управляти своїми грошовими коштами, вкладаючи їх частину в ліквідні цінні папери, що дає змогу в будь-який момент виконати зобов’язання перед кредиторами і водночас отримати стабільний, хоча й невисокий, дохід.
Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються рухом фінансових ресурсів, активну участь у вирішенні завдань, пов’язаних з управлінням оборотними активами підприємства беруть фінансові менеджери. До найважливіших із таких завдань належать:
визначення оптимального обсягу та структури оборотних активів;
мінімізація витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу;
управління чистим оборотним капіталом підприємства;
забезпечення ліквідності та платоспроможності,
формування оптимального обсягу товарно-матеріальних запасів;
управління дебіторською заборгованістю;
управління грошовими коштами тощо.
У процесі управління фінансовими ресурсами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер приймає відповідні управлінські рішення.
Іншими словами, управління фінансовими ресурсами включає визначення структури джерел їх фінансування, що є одним із завдань фінансової політики підприємства.
У процесі реалізації будь-якої політики управління фінансовими ресурсами підприємства повинні намагатись прискорити оборотність оборотних активів з тим, щоб вивільнити частину оборотних коштів та поліпшити ефективність їх використання. Прискорення оборотності може відбуватися на всіх стадіях кругообігу:
на стадії формування запасів – за рахунок ви значення зайвих запасів та їх ліквідації, оптимального вибору постачальників і поліпшення організації постачання;
на стадії виробництва – за рахунок впровадження нових технологій та підвищення ефективності праці, що сприятиме скороченню виробничого циклу без зниження якості продукції, яку виробляють;
на стадії реалізації продукції – за рахунок раціональної організації збуту, що, зокрема, забезпечується формуванням і реалізацією ефективної кредитної політики.
В роботі визначена залежність між рівнем оборотного капіталу та прибутком, а саме: при низькому рівні оборотного капіталу підприємство може не мати достатнього рівня прибутку в результаті нестачі оборотних коштів і втрати ліквідності.
Операційні витрати підприємства пропорційні до середньої величини запасів, оскільки обсяги банківського кредитування, страхові суми чи витрати на зберігання завжди визначаються величиною запасів. Чим більші запаси утримує підприємство, тим більшими будуть операційні витрати на їх утримання. Як правило, такі витрати визначаються у процентному відношенні до середнього обсягу запасів.
Основні завдання фінансового менеджера при управлінні товарно-матеріальними запасами полягають в аналізі обсягу та структури запасів, а також джерел їх формування і подальшому формуванні такого обсягу та структури запасів, які б забезпечили неперервність і стабільність виробничого процесу при мінімальних витратах на утримання запасів. Певною мірою вирішити основні завдання управління запасами дають можливість моделі Баумоля та Міллера – Орра, які з успіхом застосовуються також для оптимізації управління грошовими коштами підприємства.
Дебіторська заборгованість, як і товарно-матеріальні запаси, є активом, що не приносить прибутку. Однак наявність певного обсягу дебіторської заборгованості є необхідним результатом господарської діяльності підприємства, а оптимізація її обсягу – одним із найважливіших завдань, які повинен вирішувати фінансовий менеджер у процесі управління оборотним капіталом.
Кругообіг капіталу на підприємстві супроводжується рухом грошових коштів, внаслідок чого збільшується або зменшується залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства. При ефективному управлінні фінансами у підприємства не виникають часті та непередбачувані потреби в поповненні грошових коштів за рахунок банківських чи інших позик.
У цілому управління грошовими коштами на підприємстві включає:
розрахунок фінансового циклу, або періоду обороту грошових коштів;
аналіз руху грошових коштів та його прогнозування;
визначення оптимального залишку грошових коштів і оптимізацію розрахунків;
складання бюджетів поточних надходжень і ви трат тощо.
Модель Баумоля дає можливість аналітично виразити залежність між залишком грошових коштів та витратами на його утримання.
Модель Міллера – Орра є більш прийнятною з практичного погляду, оскільки враховує непередбачені коливання залишку грошових коштів на рахунку, що є характерним для підприємств, які не можуть точно спрогнозувати щоденний рівень надходжень та витрат.    продолжение
–PAGE_BREAK–
В роботі проаналізовано процес управління фінансовими ресурсами ТОВ «Окланд». Визначено:
необоротні та оборотні активи підприємства, власні та залучені кошти, оборотний, чистий оборотний та власний оборотний капітал; щорічні амортизаційні відрахування та балансову вартість основних засобів на кінець кожного року при застосуванні лінійного методу нарахування амортизації;
норму амортизації, щорічні амортизаційні відрахування, балансову вартість обладнання на кінець кожного року та ліквідаційну вартість при застосуванні методів зменшуваного залишку (МЗЗ) та подвійного зменшуваного залишку (МПЗЗ);
щорічні амортизаційні відрахування методами списання вартості за сумою років корисного використання; відповідно до обсягу виробленої продукції. Щорічні амортизаційні відрахування відповідно до обсягу виробленої продукції;
щоквартальні амортизаційні відрахування за методом, який використовують у податковому обліку, а також залишкову вартість основних засобів за групами на кінець кожного кварталу;
системну та змінну складові оборотного капіталу (ОК), а також середнє значення оборотного капіталу за рік.
Визначено прибуток підприємства від реалізації освітлювальних опор, розраховуючи собівартість комплектуючих за методами ФІФО, ЛІФО та середньозваженої вартості.
Дослідження дебіторської заборгованості показало, що резерв сумнівних боргів, який ТОВ «Окланд» має сформувати у 2008 році, має становити близько 3,4% від загального обсягу продаж, оскільки середній ризик неповернення, розрахований на основі даних за попередній рік, дорівнює 3,38%.
Аналіз управління дебіторською заборгованістю і грошовими коштами підприємства дозволив визначити оптимальний обсяг замовлення наборів столярних виробів і пиломатеріалів. Набори купують у виробників за закупівельною ціною, що дорівнює 100 грн. Після цього на них наносять логотип та назву фірми-замовника і продають останнім за новою ціною. Річний обсяг реалізації становить 13000 наборів. Витрати на утримання запасів становлять близько 20% від їх обсягу, а витрати на проведення переговорів та налагодження обладнання для нанесення нових надписів на вироби – 500 грн. Замовлення надходять і виконуються рівномірно протягом року.
Оскільки мають місце рівномірні постачання та збут продукції, для визначення оптимального обсягу замовлення використана модель Баумоля.
У 2008 році для виготовлення будівельно-монтажної оснастки та нестандартного обладнання для промислових підприємств та організацій ТОВ «Окланд» планує закуповувати сировину на умовах комерційного кредиту. Строк кредитування – 45 днів. При сплаті за сировину протягом перших 10 днів надається знижка 2%. Підприємству необхідно закупити сировини на суму 200000 грн., очікувати надходження коштів для розрахунків за неї через 45 днів і розглядати можливість розрахуватись зі знижкою за рахунок банківського кредиту (ставка кредитування – 12% річних). У таких умовах необхідним є прийняття управлінського рішення щодо вибору варіанту більш прийнятного для підприємства: розрахуватись вчасно власними коштами чи протягом перших 10 днів за рахунок банківського кредиту. Отже, ТОВ «Окланд» доцільно отримати кредит у банку і розрахуватись за сировину протягом пільгового періоду зі знижкою.
В роботі визначена доцільність ТОВ «Окланд» створювати надлишкові запаси сировини. За рахунок створення надлишкових запасів можна заощадити: 7500 – 2500 = 5000 грн., тому підприємству доцільно скористатись пропозицією постачальника і придбати сировини на суму 150000 грн., або з урахуванням знижки – на суму: 150000 × 0,95 = 142500 грн.
ТОВ «Окланд» реалізує будівельно-монтажну оснастку та нестандартне обладнання промисловим підприємствам та організаціям на умовах комерційного кредиту. Річні обсяги реалізації та ціна реалізації продукції однакові для обох видів продукції. В роботі порівняно виручку від реалізації в кредит будівельно-монтажної оснастки і нестандартного обладнання за 2007 рік. Отже, кошти, отримані ТОВ «Окланд» протягом 2007 року від реалізації будівельно-монтажної оснастки в кредит, у 0,987: 0,982 = 1,005 рази, або на 0,5%, перевищують кошти, отримані від реалізації нестандартного обладнання.
Використовуючи модель Міллера – Орра, розраховано інтервал коливань залишку грошових коштів на рахунку ТОВ «Окланд» та точку повернення.
Дослідження показало, що результати застосування моделі Міллера – Орра і моделі Баумоля в практиці фінансового менеджменту, слугують орієнтиром при формуванні стратегії управління грошовими коштами та визначенні, виходячи з практичних міркувань і досвіду фінансової діяльності, основних параметрів грошового потоку ТОВ «Окланд».
На підставі проведеного дослідження запропоновано та обґрунтовано шляхи удосконалення процесу управління фінансовими ресурсами ТОВ «Окланд».
Поліпшення використання фінансових ресурсів ТОВ «Окланд» і підвищення ефективності виробництва можна досягти через: скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками; прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.
Список використаних джерел
Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.
Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1992 р.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.
Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»» від 22 травня 1997 р.
Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997р.
Закон України від 22 лютого 2000 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво».
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 2 березня 2000 р.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ 26.04.96 p. №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ 9.02.96р. №186.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 «Про складання фінансової звітності».
Абрютина М.С. Грачев А.В. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. Учебно-практическое пособие. – М.: «Дело и сервис», 1998.
Абрютина М.С. Экономический анализ торговой деятельности. Учебное пособие. – М.: « Дело и сервис», 2000.
Авилов А. Государственная поддержка мелкого и среднего бизнеса в развитых странах мира. – М.: ЮНИТИ, 1994.
Анализ хозяйственной деятельности в промышленности / Под ред. В.И. Стражева. – Мн.: Выш. шк., 1999.
Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению // Под ред. Г.П. Иванова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995.
Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – Н.: Финансы и статистика, 1997.
Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. – М.: Финансы и статистика, 1997.
Бандурака О.М., Коробов Н.Л., Орлов П.І., Петрова К.Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. – К.: Либідь, 1998.
Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. – М.: ЮНИТИ, 1998.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. – М.: Финансы,1997.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – К.: Знання, 1996.
Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
Бородина О.И. Финансы предприятий. – М.: ЮНИТИ, 1995.
Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: Знання, 1997.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. – М.: Финансыи статистика, 1996.
Ефимова О.В. Финансовый анализ. – М.: Издательство «Бухгалтерский учет», 1998.
Ефимова О.В. Финансовый анализ. – М.: Финансы, 1996.
Ковалев В.В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1996.
Ковалев В.В., Патров В.В. Как читать баланс. – М.: Финансы и статистика, 1998.
Ковалева А.М. Финансы в управлении предприятием. – М.: Финансы и статистика, 1995.
Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет, анализ хозяйственной деятельности и аудит в условиях рынка. – М.: Перспектива, 1992.
Кравченко Л.М. Анализ хозяйственной деятельности в торговле: Учебник для вузов. – Мн.: Выш. шк., 1995.
Любушин М.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. Учебное пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.
Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ: Учебное пособие. – Ростов на Дону: Издательство Рост. ун-та, 1994.
Мищеракова О.В. Налоговые системы развитых стран мира. – М.: Фонд «Правовая культура», 1995.
Налоговые системы зарубежных стран: Учеб. пособие / Ред. В.А. Сленов, В.И. Смирнов. – М.: Рос. экон. академия, 1995.
Негашев Е.В. Анализ финансов предприятия в условиях рынка. – М.: Выш. шк., 1997.
Павлова Л.Н. Финансы предприятия. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. – К.: Либідь, 1994.
Риполь-Сарагоси Ф.Б. Финансовый и управленческий анализ. – М.: Издательство Приор, 1999.
Ришар Жак. Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: Аудит. ЮНИТИ, 1997.
Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятий в условиях инфляции. – М.: Перспектива, 1995.
Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учеб. пособие. – Минск: ИП «Экоперспектива», 1998.
Томас П. Кармен, Альберт Р. Макмин. Анализ финансових отчетов. – М.: Инфра-М, 1998.
Финансовый менеджмент / Авт. кол. под рук. Е.С. Стояновой. – М.: Перспектива, 1996.
Финансовый менеджмент / Под ред. акад. Г.Б. Поляка. – М.: Финансы, 1997.
Финансовый менеджмент / Под ред. д. э. н., проф. Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы, 1999.
Финансы / Под ред. А.М. Ковалевой. – М.: Финансы и статистика, 1996.
Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995.
Финансы предприятий / Л.М. Павлова – М.: Финансы ЮНИТИ, 1998.
Фисенко М.А. Финансы предприятий. – М.: Финансы и статистика, 1995.
Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1998.
Холт Роберт. Основы финансового менеджмента. – М.: Дело, 1993.
Шеремет А.Д. Финансы предприятий. – М.: Финансы и статистика, 1997.
Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализ предприятия. – М.: Инфра-М, 1996.
Шишкин А.К., Микрюков В.А., Дышкант И.Д. Учет, анализ, аудит на предприятии: Учебное пособие для вузов. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.
Шкбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К.: Основи, 1993.