МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
на тему «Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку»
з дисципліни “ Банківський менеджмент ”
Харків 2011
Зміст
Вступ
1. Аналіз інвестиційної діяльності банку
2. Управління процесом формуванняпортфеля цінних паперів банку
3. Оперативнеуправління портфелем цінних паперів банку4. Активні операції банків з цінними паперами
Висновки
Література
Вступ
Інвестиційні операції банку — це діяльність, пов’язана звкладенням грошових та інших ресурсів у цінні папери, статутні фонди,нерухомість, колекції, дорогоцінні метали, коштовності, ринкова вартість якихздатна зростати, приносячи банку доходи.
Необхідність інвестиційних операційпов’язана з розширенням дохідної та клієнтської бази банку і створеннямструктури їхнього комплексного обслуговування, зміцнення конкурентної позиціїбанку на ринках та зниженням загального ризику банківської діяльності.
Аналіз інвестиційних операційкомерційного банку доцільно розпочинати з визначення їхньої структури,враховуючи різні класифікаційні ознаки.
1.Аналіз інвестиційної діяльності банку
Інвестиційні операції банку можна класифікувати затакими критеріями.
За об’єктами операції інвестування поділяються на вкладення в:
· цінні папери;
· паї та дольовічастки;
· дорогоцінніметали та колекції;
· нерухомість тадовгострокові майнові права; За термінами інвестиції поділяють на:
· короткострокові(до 1 року);
· середньострокові(до 5 років);
За метою вкладання:
· прямі інвестиції(з метою управління компанією);
· портфельніінвестиції (для отримання доходів).
Наступним етапом проведення аналізу єз’ясування факторів,
що мають найбільший вплив на обсяги та напрямкиінвестування. До таких факторів відносять:
· етап життєвогоциклу банку;
· розміри таспеціалізацію банку;
· мету інвестуваннята обсяги інвестованих коштів;
· схильністькерівництва банку до ризику;
· поточнийфінансовий стан банку і прогнозні розрахунки;
· державну політикув галузі інвестування (напрямки пріоритетних інвестицій, створення вільнихекономічних зон, пільгове оподаткування, страхування ризиків через механізмстворення резервів під знецінення вартості цінних паперів).
Далі аналізується тип інвестиційної політикикомерційного банку, оскільки від цього залежать і напрямки, і обсяги, і терміниінвестицій. Існують такі типи інвестиційної політики: консервативна, помірна,агресивна.
Тип інвестиційної діяльності, як правило, визначаєтьсяекспертною оцінкою. При цьому слід зауважити, що за окремими об’єктамиінвестування тип інвестиційної політики може відрізнятися від загальної побанку.
Крім того, інвестиційний аналіз можна провадити врозрізі:
– аналізуінвестиційної діяльності банку та його підрозділів;
– аналізуінвестиційної привабливості окремих видів інвестування (реальних проектів чифінансових інструментів);
– трендовогоаналізу динаміки загального обсягу валових та чистих реальних інвестицій, щоздійснюються у формі придбання цілісних майнових комплексів, новогобудівництва, модернізації, реконструкції, часткового оновлення основних фондів,інвестицій у нематеріальні активи.
При цьому розраховуються показники оцінки ефективностіреальних інвестиційних проектів, як-то:
— чистий зведений дохід, індекс дохідності інвестицій,індекс рентабельності інвестицій, період окупності, внутрішня ставкадохідності;
-аналізу динаміки загальної вартості фінансовихінвестицій.
Фінансові інвестиції банку з точки зору фінансовогоаналізу можна розглядати: у формі вкладання коштів у різні види фондовихінструментів та капітал у вигляді дохідних грошових інструментів.
Останнім етапом аналізу визначається прибутковістьпроведення інвестування за напрямками їх отримання:
-у вигляді процентів та дивідендів від вкладання вцінні папери;
– доходи відзбільшення курсової вартості цінних паперів;
– премії та різниціпри вкладенні в похідні цінні папери;
-спреду, що виникає від оголошення котирувань ціннихпаперів у разі, якщо придбання цінних паперів відбулося за нижчими цінами;
-комісійної винагороди від управління портфелямицінних паперів клієнтів;
— доходи від продажу об’єктів реального інвестування.
Портфельна теорія для оцінки дохідності цінних паперівпропонує модель оцінки капітальних активів (МОКА), згідно з якоюнедиверсифікований ризик розраховується з використанням коефіцієнта.
Окремо досліджуються всі напрямки проведенняінвестицій за рівнем ефективності та спроможності банку приносити вагомірезультати в короткі терміни.
Серед простих методів визначення доцільностірозміщення капіталу в інвестиційний проект часто використовуються два:розрахунок простої норми прибутку і розрахунок терміну окупності.
Проста норма прибутку — аналог показника рентабельності капіталу Ірозраховується як відношення чистого прибутку за один будь-який проміжок часу(як правило, за 1 рік) до загального обсягу інвестиційних затрат. Термінокупності Т розраховується як зворотний показник простої норми прибутку:
Т=ІЗ/ЧП , (1)
де ІЗ — інвестиційні затрати; ЧП- чистий прибуток.
Метою даного методу є визначення тривалості періоду,протягом якого проект буде працювати «на себе», тобто коли прибуток відреалізації проекту почне перевищувати інвестовані в нього кошти.
Методи дисконтування. Проблема адекватності оцінки привабливості проекту,пов’язаного з вкладенням капіталу, полягає і у визначенні того, наскількимайбутні надходження виправдовують сьогоднішні затрати. Для коригуванняпоказників майбутньої діяльності інвестиційного проекту використовується ставкадисконтування.
Чиста поточна вартість проекту. Для того щоб адекватно оцінити проектз точки зору ефективності використання інвестованих коштів, необхідно всіпотоки майбутніх надходжень і платежів привести до зіставленого вигляду зурахуванням фактора часу.
Внутрішня норма прибутку. Розраховується шляхом знаходженняставки дисконтування, за якої наведена вартість майбутніх прибутків (грошовихнадходжень) дорівнює первісній (наведеній) сумі інвестицій. Внутрішня нормаприбутку (ІКК) — це така ставка порівняння, застосування якої для розрахункучистої поточної вартості проекту обертає останню на нуль.
З іншого боку, значення внутрішньої нормирентабельності ІКК може трактуватися як нижній гарантований рівеньприбутковості інвестиційних затрат.
Метою аналізу операцій з цінними паперами є визначенняперспективних напрямків інвестицій банків на фондовому ринку. Першим етапомпроведення аналізу з цінними паперами є оцінка інвестиційної привабливостіфондового ринку країни. Ця оцінка здійснюється за допомогою фондових рейтингівта індексів. Найбільш відомими в Україні є рейтинги асоціації ПФТС (Першафондова торговельна система), інформаційно-аналітичного центру «Д.А.Р.»(Дослідження. Аналіз. Рейтинги), асоціації українських банків (АУБ).
Побудова рейтингів полягає у представленні потенційнимінвесторам системи класифікації фінансових інструментів, що побудовані наоцінці їхніх інвестиційних якостей. Рейтинги ПФТС будуються застатистично-кількісним методом і являють собою щомісячне ранжуванняторговців-членів ПФТС за обсягами угод, кількістю угод, кількістю котирувань.
Експертний метод «Д.А.Р.» формується на підставіопитування експертів фондового ринку та оцінок операторів фондового ринку,тобто розраховуються рейтинги реєстраторів, операторів фондового ринку, емітентівцінних паперів, торговців цінними паперами і власне фінансових інструментів.
Фондові індекси — це цифровий статистичний показник, що виражає поточні змінибіржового курсу цінного паперу.
Аналіз привабливості фондового ринку України можнадослідити за допомогою інформації газети «Бізнес», журналів «Фінансові ризики»,«Вісник НБУ».
Аналіз операцій з цінними паперами починається іззагального аналізу, який передбачає розрахунок показників динаміки таструктури.
Аналіз включає в себе визначення структури операцій зцінними паперами та їхньої доходності, тобто визначення ефективності їхпроведення.
Тобто найбільшу питому вагу в операціях банку зцінними паперами мають зберігання та операції з продажу.
Виходячи з критерію поділу портфеля цінних паперів комерційногобанку на портфель на продаж і на інвестиції визначаються частка та динамікаокремого виду цінних паперів. Це дає можливість оцінити якість портфеля ціннихпаперів невласної емісії. Наявність у портфелі банку значної частки державнихцінних паперів свідчить про високий рівень ліквідності комерційного банку.Однак значний розмір цих цінних паперів свідчитиме про низьку дохідністьінвестиційного портфеля. Але на сьогоднішній день державні цінні паперивтратили свою привабливість для потенційних інвесторів через невиконаннядержавою зобов’язань за попередніми випусками. При аналізі вкладень у доходніцінні папери важливим є визначення частки реінвестованих доходів від ціннихпаперів у загальній сумі доходів від операцій з цінними паперами та в сумі доходівпо окремих напрямках вкладень.
Крім критерію класифікації за видами, необхіднопровести класифікацію за напрямками вкладень: по регіонах, по галузях. Це дастьможливість визначити найбільш сприятливу галузь чи регіон вкладання вільнихкоштів банку.
Крім того, необхідно розрахувати показники:
· питомої вагипридбаних цінних паперів за номіналом;
· питомої ваги викуплених банком ціннихпаперів до терміну погашення та після терміну погашення;
· />/>обсяги операцій із зберігання цінних паперівта їхню прибутковість;
· обсяги іструктуру консалтингових операцій;
· питому вагупосередницьких, розрахункових та реєстраторських операцій;
· частку дивідендівпо акціях у доходах банку;
· часткудивідендів, виплачених акціями у відсотках до кількості та суми;
· частку операційпо конвертуванню акцій;
· частку ціннихпаперів, що отримані в заставу по кредитних та інших операціях;
· частку позик, щонадаються під заставу цінних паперів;
· часткугарантійних операцій;
· частку операційпо управлінню портфелем цінних паперів клієнтів банку.
Обов’язковому аналізу підлягають обсяги сформованихрезервів під знецінення цінних паперів.
Для повного аналізу потрібно зіставити обсяги операційпо кожному виду цінних паперів та доходи, які отримує банк від цих операцій.Крім того, необхідно розрахувати частку доходів по кожній послузі банку зцінними паперами в сукупних доходах від операцій з цінними паперами.
Наступним критерієм оцінки операцій з цінними паперамиє рівень захисту комерційного банку від можливого ризику зниження балансовоївартості цінних паперів. Тобто необхідно проаналізувати сформовані резерви поопераціях із цінними паперами.
2.Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку
Визначення цілей фінансовогоінвестування і типу портфеля, що реалізує обрану політику, дає змогу перейтибезпосереднього до формування портфеля цінних паперів шляхом включення в ньоговідповідних цінних паперів.
Принципи формування портфеля цінних паперів:
· прибутковість(прибуток у вигляді курсової різниці, процентів і дивідендів);
· безпека;
· зростаннявкладень;
· принципзабезпечення реалізації інвестиційної політики;
· взаємозв’язоксформованого портфеля цінних паперів і стратегії банку в сфері операцій зцінними паперами;
· забезпеченнявідповідності портфеля інвестиційним ресурсам;
· оптимізаціяспіввідношення прибутковості і ризику виходячи з конкретних пріоритетних цілейформування портфеля;
· оптимізаціяспіввідношення прибутковості і ліквідності;
· забезпеченнякерованості портфеля.
Визначимо основний зміст окремих етапів управлінняформуванням портфеля цінних паперів.
1 – й етап — оцінка інвестиційних якостей окремихцінних паперів.
Оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів,що обертаються на ринку, є попереднім етапом формування портфеля. Вона являє собоюінтегральну характеристику окремих видів цінних паперів, що здійснюєтьсяінвестором з урахуванням цілей формування портфеля цінних паперів.
Інвестор, виходячи з цілей сформованої нимінвестиційної політики, детально розглядає переваги і недоліки різних видівфінансових інструментів.
Фактори, що впливають на вибір цінних паперів:
1)зовнішні:
– пов’язані іззагальним станом економіки в країні (інфляційний ризик; рівень ставокбанківського процента);
– пов’язані здержавним регулюванням структури портфеля (податки, розміри резервів, нормативиризику тощо);
– пов’язані зхарактеристиками цінного папера (очікувана норма прибутку за цінним папером;податкові характеристики цінного папера; рівень процентного, кредитного ризикуабо ризику невиконання емітентом своїх зобов’язань, ризику достроковоговідкликання цінного папера);
2)внутрішні:
-спеціалізація банку (банк є універсальним, якийспеціалізується на окремих видах операцій з цінними паперами, галузева чирегіональна спеціалізація тощо);
— обсяг та структура інвестиційних ресурсів
Головним завданням під час фінансового інвестування єоцінка інвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються наринку. З урахуванням своїх цілей і менталітету кожен інвестор обирає конкретніформи і види цінних паперів.
Результатом першого етапу формування портфеля євизначення співвідношення пайових і боргових цінних паперів у портфелі, астосовно кожної з цих груп — частки окремих видів фінансових інструментів(акцій, облігацій тощо).
2-й етап — формування окремих видів портфелів шляхомдобору необхідних цінних паперів, що забезпечують установлені критеріїприбутковості, ризику і ліквідності.
На цьому етапі приймається рішення щодо включення впортфель конкретних цінних паперів. Формування інвестиційних рішень стосовновключення в портфель конкретних цінних паперів базується на:
· обраному типіпортфеля;
· наявностіпропозиції окремих цінних паперів на ринку;
·оцінці вартості і рівня прибутковостіокремих цінних паперів;
·оцінці рівня систематичного (ринкового)ризику за кожним цінним папером.
Оцінка ефективності окремих цінних паперівздійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку,і сум зворотного грошового потоку за ними — з іншого.
Основу поточного зворотного грошового потоку зацінними паперами складають суми процентів, що періодично виплачуються за ними(за облігаціями та іншими борговими цінними паперами) і дивідендів (за акціямита іншими пайовими цінними паперами).До складу зворотного грошового потоку зацінними паперами також входить вартість їх реалізації після закінчення строкуобігу/збереження в портфелі.
За цінними паперами інвестор сам обирає очікуванунорму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень. Консервативний інвесторнадасть перевагу вибору цінних паперів з невисоким рівнем ризику (а відповідноі з невисокою нормою інвестиційного прибутку), у той час як агресивний інвесторнадасть перевагу цінним паперам з високою нормою інвестиційного прибутку(незважаючи на високий рівень ризику за ними).
Якщо очікувана норма інвестиційного прибуткувизначається самим інвестором, то цей показник формує і суму інвестиційнихвитрат на той чи інший цінний папір, що має забезпечити йому очікувану сумуприбутку. Ця розрахункова сума інвестиційних витрат являє собою реальну вартістьцінного папера, яка складається в умовах очікуваної норми прибутку за ним зурахуванням відповідного рівня ризику. Якщо фактична сума інвестиційних витратза цінним папером перевищуватиме його реальну вартість, то ефективністьфінансового інвестування знизиться (тобто інвестор не отримає очікуваної сумиінвестиційного прибутку). І, навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витратбуде нижчою від реальної вартості цінного папера, то ефективність фінансовогоінвестування зросте (тобто інвестор отримає інвестиційний прибуток у сумі,більшій, ніж очікувана).Таким чином, оцінка ефективності цінного паперазводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує отримання очікуваноїнорми інвестиційного прибутку за ним. Особливості формування зворотного грошовогопотоку за окремими видами фінансових інструментів визначають різноманітністьваріацій моделей оцінки їх реальної вартості.
Оцінка реальної вартості фінансового інструментупорівняно з ціною його поточного ринкового котирування або розрахована очікувананорма валового інвестиційного прибутку (прибутковість) за ним є основнимкритерієм прийняття управлінських рішень щодо здійснення тих чи іншихфінансових інвестицій, і разом з тим під час прийняття таких управлінськихрішень можуть бути враховані й інші чинники, які впливають на ступінь ризикуінвестицій у певний цінний папір.
Ризики, пов’язані з фінансовим інвестуваннямнасамперед обумовлені:
· непродуманимвибором цінного папера;
· фінансовимитруднощами або банкрутством емітента;
· непередбачуванимизмінами умов інвестування;
· різким погіршенням кон’юнктури ринкутоварів, що виробляються емітентом, або кон’юнктури ринку цінних паперів;
· прямим обманомпосередників, що працюють на фондовому ринку.
Ризики, пов’язані з формуванням портфеля цінних паперів,прийнято поділяти щодо джерел виникнення на:
1) систематичні(ринкові або недиверсифіковані) ризики властиві всім інвестиційним інструментамризики, які визначаються зміною економічного циклу в країні або кон’юнктурнихциклів на ринках, у тому числі:
· змінамиподаткового законодавства в галузі інвестування;
· впровадженнямнових законодавчих актів у сфері оподаткування, амортизаційних відрахувань таінших факторів, що знижують прибутковість бізнесу.
Вони обумовлені загальними умовами, що склалися в країні,як економічного, так і політичного й суспільного характеру;
2) несистематичні(диверсифіковані) ризики — унікальні ділові й фінансові ризики, властивіконкретному цінному паперу. Ці ризики характерні для конкретного об’єктаінвестування або діяльності конкретного інвестора і виникають черезнепрофесійний менеджмент, неврахування конкурентів та інші фактори, вплив якихможна усунути.
Результатом даного етапу формування портфеля єранжований за співвідношенням прибутку та ризику перелік цінних паперів,відібраних для включення в портфель.
3-й етап — оптимізація портфеля цінних паперів,спрямована на зниження його ризику із заданим рівнем прибутковості.
Оптимізація портфеля ґрунтується на оцінці ризику івідповідній диверсифікації інструментів портфеля.
Інвестиційні ризики вимірюються різними методами — шляхом розрахунку середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації,β-коефіцієнта, а також експертним методом. Ризики вимірюються за кожнимцінним папером.
Середньоквадратичне відхилення σ є найпоширенішимпоказником оцінки рівня інвестиційних ризиків. Розрахунок цього показника даєзмогу врахувати коливання очікуваних доходів від різних інвестицій. Числовезначення цього коливання розраховується за формулою
/>, (2)
де t –кількість періодів; n – кількістьспостережень; Е – розрахунковий дохід за цінним папером при різних значенняхкон’юнктури; />– середній очікуваний дохідза цінним папером; pt –значення ймовірності доходів.
Коефіцієнт варіації дає змогу визначити рівень ризику,якщо показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою. Розрахуноккоефіцієнта варіації CVздійснюється за формулою
/> (3)
Під час порівняння рівнів ризиків за окремими ціннимипаперами перевагу треба надавати тому з них, за яким значення коефіцієнтаваріації найнижче (що свідчить про найкраще співвідношення ризику ідохідності).
Бета-коефіцієнт (β — коефіцієнт) використовуєтьсядля аналізу ризикованості вкладень в окремі цінні папери порівняно зсистематичним ризиком усього ринку цінних паперів. Розрахунок цього показниказдійснюється за формулою:
/>, (4)
де соr — кореляція між доходом від окремоговиду цінного папера і середнім рівнем дохідності цінних паперів у цілому;
σц — середньоквадратичне відхилення дохідності заокремим видом цінного папера;
σф — середньоквадратичне відхилення дохідності за ринкомцінних паперів у цілому.
Рівень ризику окремих ціннихпаперів визначається на основі значень β -коефіцієнта, наведених у таблиці1.
Таблиця 1
Залежність рівня ризикуцінного папера від β-коефіцієнтаЗначення β — коефіцієнта Рівень ризику цінного папера β =1 Середній β >1 Високий β Як бачимо з таблиці 1, разом із зростанням значенняβ- коефіцієнта зростає і рівень систематичного ризику інвестицій.
Експертний метод оцінки ризиків здійснюється в томувипадку, коли в інвестора відсутні необхідні інформативні або статистичні данідля розрахунків названих вище показників. Цей метод базується на опитуваннікваліфікованих спеціалістів і відповідній математичній обробці результатівцього опитування.
Використовуючи відмінності цінних паперів за рівнемризику, можна підібрати такі види, які, не змінюючи рівня середньоїприбутковості портфеля, дозволили б істотно знизити рівень його ризику.
Результатом третього етапу формування портфеля єзабезпечення мінімально можливого рівня його ризику за заданим рівнемінвестиційного прибутку.
4-й етап — сукупна оцінка спроектованого портфеля заспіввідношенням прибутковості й ризику.
Сукупна оцінка спроектованого портфеля заспіввідношенням рівня прибутковості й ризику дає змогу оцінити ефективністьусієї роботи з його формування.
Рівень прибутковості портфеля розраховується заформулою
/>, (5)
де РДП — рівень дохідності інвестиційногопортфеля; РДi — рівень прибутковості окремих ціннихпаперів у портфелі; Пi — питома вага окремих цінних паперів усукупній вартості портфеля, од.
Рівень ризику портфеля розраховується за формулою
/> (6)
де РРП — рівень ризику інвестиційногопортфеля; РСРi — рівень систематичного ризику окремих ціннихпаперів, що вимірюється за допомогою β — коефіцієнта; Пі — питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості інвестиційного портфеля,од; РНРП — рівень несистематичного ризику портфеля.
Результатом цього етапу оцінки портфеля є визначеннятого, наскільки вдалося знизити рівень портфельного ризику відносносередньоринкового його рівня, сформованого за заданим рівнем прибутковостіінвестиційного портфеля.
В умовах функціонування вітчизняного ринку ціннихпаперів ця оцінка має бути доповнена показником рівня ліквідності сформованогопортфеля.
5-й етап — остаточна оптимізація структури портфеля цінних паперів завстановленими критеріями прибутковості ризику й ліквідності.
Портфель цінних паперів, який повністю відповідаєцілям його формування як за типом, так і за складом включених у ньогофінансових інструментів, являє собою збалансований інвестиційний портфель.
3. Оперативне управління портфелем цінних паперівбанку
Процес формування портфеля цінних паперів після йогозавершення поступається процесу оперативного управління портфелем.
Під оперативним управлінням портфелем цінних паперів розуміють обґрунтування та реалізаціюуправлінських рішень, що забезпечують підтримання цільової інвестиційноїспрямованості сформованого портфеля за параметрами його дохідності, ризику таліквідності.
Це зумовлено тим, що цілі інвестора з часом можутьзмінюватися, у результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним.Цілком імовірно, що інвестору необхідно буде сформувати новий портфель,продаючи конкретну частину цінних паперів і купуючи нові папери.
При оперативному управлінні портфелем цінних паперівфінансовий менеджер повинен відповісти на такі питання:
– чи є необхідністьвнесення змін у структуру портфеля у зв’язку зі змінами стану емітента,інвестора або загального економічного клімату;
– чи є портфельдостатньо диверсифікованим;
-чи залишаються в силі причини, за якими ті чи інші цінніпапери були обрані в минулому.
Процес оперативного управління портфелем ціннихпаперів складається з таких основних етапів:
1. Організаціяпостійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон’юнктури ринкуцінних паперів за окремими його сегментами.
Такий моніторинг повинен мати постійний характер череззначну мінливість фінансових ринків, у тому числі ринку цінних паперів.
У процесі моніторингу основна увага повиннаприділятися виявленню тих факторів, що призводять до зниження рівняприбутковості, ліквідності та зростання ризикованості цінних паперів, яківходять до складу портфеля цінних паперів банку.
До факторів, що негативно впливають на інвестиційнупривабливість пайових цінних паперів, належать:
· зниження рівнядивідендних виплат через зменшення обсягів прибутку емітента;
· зниження темпівзростання вартості чистих активів емітента або зменшення їх суми;
· кон’юнктурнийспад у галузі, де працює емітент;
· загальний спадкон’юнктури ринку цінних паперів;
· суттєвеперевищення ринкової ціни цінного папера порівняно з його реальною вартістю вмомент придбання інвестором;
· спекулятивна граучасників ринку цінних паперів;
· підвищення рівняоподаткування доходів за пайовими, цінними паперами.
До факторів, що негативно впливають на інвестиційнупривабливість боргових цінних паперів, належать:
· зростаннясередньої ставки банківського процента;
· зростання темпівінфляції порівняно з попереднім періодом;
· зниження рівняплатоспроможності (кредитного рейтингу) емітента;
· непередбачуванезниження розміру фонду погашення емітента за даним цінним папером;
· підвищення рівняоподаткування доходу за борговими цінними паперами.
Результати моніторингу ринку цінних паперів та умовекономічного розвитку країни за розглянутими факторами дають змогу підвищитиобґрунтованість управлінських рішень, що приймаються в процесі наступних етапівоперативного управління портфелем цінних паперів банку.
2. Оперативнаоцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності сформованого портфеля ціннихпаперів.
У результаті такої оцінки, яка повинна мати регулярнийхарактер, виявляються:
· тенденції рівнядохідності, ліквідності та ризику портфеля в цілому;
· відповідністьрівня дохідності, ліквідності та ризику цільовим параметрам формування портфеля(типу портфеля);
· відповідністьвстановлених параметрів шкалі «дохідність- ризик», «дохідність — ліквідність».
Результати оцінки слугують основою прийняттяуправлінських рішень про необхідність і напрямки реструктуризації портфеляцінних паперів.
3. Вибірпринципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперівбанку.
Теорія оперативного управління портфелем ціннихпаперів виділяє два принципових підходи до здійснення цього управління — активний і пасивний.
Вони відрізняються як завданнями, так і методамиоперативного управління портфелем.
Пасивний підхід до управління портфелем базується на принципі «слідування уфарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, щореструктуризація портфеля цінних паперів має чітко відбивати тенденціїкон’юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основізагальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динамікапортфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринкуцінних паперів у цілому.
Основна увага при пасивному підході до управлінняпортфелем приділяється забезпеченню його реструктуризації за видами ціннихпаперів та його глибокої диверсифікації.
Пасивна політика управління передбачає:
· формуванняпасивного портфеля;
· купівлю ціннихпаперів, рух яких відповідає руху всього ринку;
· відсутністьзначних оборотів з купівлі-продажу цінних паперів, що входять у портфель;
· більшдовгострокові інвестиції;
· високий рівеньдиверсифікованості портфеля, малу частку окремих цінних паперів;
· розосередженийпортфельний ризик;
· мінімальнівитрати на аналітичну підтримку, на виплати комісійних брокерам.
Передусім пасивний підхід характеризує менталітетформування консервативного портфеля.
Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередженняринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризаціяпортфеля цінних паперів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринковоїкон’юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характернаіндивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів знаступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених употочному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також глибокуіндивідуалізацію методів прогнозування кон’юнктури ринку цінних паперів, щобазується переважно на методах технічного аналізу.
Активне управління передбачає, що:
· фінансовийменеджер постійно здійснює детальний аналіз кон’юнктури ринку. Виграшдосягається внаслідок купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливанькурсової вартості і продажу їх на верхніх точках;
· інвестиції не єдовгостроковими, вони мають короткостроковий характер;
· значні витрати наоновлення складу портфеля, пов’язані з інформаційною, аналітичною, експертноюта торговельною активністю на ринку цінних паперів;
· активна гра напідвищення з недооціненими цінними паперами;
· активна гра назниження з переоціненими цінними паперами;
·значні спекулятивні обороти за цінними паперами, що входятьдо складу портфеля, активна купівля-продаж; намагання «побити» ринок;
· портфельпереважно диверсифікований, значна частка окремих багатообіцяючих ціннихпаперів, на яких сконцентрований портфельний ризик.
Дії фінансового менеджера під час активногоуправління:
· перекиданнякоштів;
· купівля ціннихпаперів в очікуванні гарних результатів і продаж незадовго до їхньогооголошення (ціни в момент оголошення дивідендів найчастіше падають);
·спекуляції новими випусками ціннихпаперів;
·постійний пошук акцій і секторів іззаниженими цінами, а також компаній, що реорганізуються;
· відстеженнянастрою ринку.
Здебільшого активний підхід до управління портфелемвідбиває менталітет агресивного його формування.
Вибір принципового підходу до оперативноїреструктуризації портфеля цінних паперів визначає систему методів її здійсненняв банку.
4. Реструктуризаціяпортфеля цінних паперів за основними складовими портфеля
Така реструктуризація здійснюється двома методамизалежно від обраного принципового підходу до оперативного управління портфелем.Основу цих методів складає визначення постійного або змінного співвідношенняспекулятивної та консервативної частин портфеля цінних паперів.
При постійному співвідношенні спекулятивної таконсервативної частин портфеля цінних паперів його реструктуризація завжди маєбути спрямована на забезпечення початкових цільових параметрів його формування.
Залежно від типу сформованого портфеля інвесторвизначає постійне співвідношення спекулятивної та консервативної частин, щохарактеризується певними видами цінних паперів. Ці значення можуть варіюватисялише у невеликому діапазоні в межах встановлених лімітів. Із досягненням цихлімітів здійснюються операції з реструктуризації портфеля. Так, якщо понадліміти зросла вартість спекулятивних видів цінних паперів, частина з нихреалізується з паралельним придбанням цінних паперів консервативних видів.Реструктуризація портфеля за методом постійного співвідношення відбиваєідеологію пасивного підходу до його управління.
У результаті змінного співвідношення спекулятивної таконсервативної частин портфеля інвестор постійно варіює склад портфеля ціннихпаперів з урахуванням прогнозної динаміки їх ринкової вартості. Якщо результатипрогнозу показують більш сприятливу динаміку ринкової вартості цінних паперівспекулятивної частини портфеля, їх частка зростає в разі відповідного зниженняпитомої ваги цінних паперів консервативної його частини. І, навпаки, зпрогнозом несприятливої динаміки ринкової вартості цінних паперів спекулятивноїчастини портфеля їх частка відповідно знижується.
Підпорядкування реструктуризації портфеля прогнознійдинаміці ринкової вартості спекулятивних цінних паперів відбиває ідеологіюактивного підходу до управління.
5. Реструктуризаціяпортфеля за конкретними видами цінних паперів
Методи такої реструктуризації портфеля визначаютьсяпринциповими підходами до її здійснення.
При пасивному підході до оперативного управлінняпортфелем основну увагу в здійсненні цього етапу реструктуризації портфеляприділяють забезпеченню його диверсифікації в межах окремих видів ціннихпаперів.
При активному підході до оперативного управлінняпортфелем основну увагу на цьому етапі реструктуризації портфеля приділяютьпошуку та придбанню недооцінених цінних паперів (ринкова ціна яких нижча від їхреальної внутрішньої вартості, визначеної на основі оцінки вартості чистихактивів компанії).4. Активніоперації банків з цінними паперами
Комерційні банки з метою одержання прибутку проводятьактивні операції з цінними паперами. Прибуток комерційного банку відактивно-пасивних операцій постає у вигляді різниці між прибутками від активнихі видатками на пасивні операції. Під активними операціями з цінними паперамимається на увазі вкладення вільних грошових ресурсів у цінні папери.
Такі вкладення можуть мати інвестиційний іспекулятивний характер. Під інвестиційним характером маються на увазі вкладеннякоштів на довгостроковий період із метою одержання контролю над підприємством(при вкладенні у прості акції підприємства) і/або одержання прибутку у виглядідивідендів (відсотків) за цінними паперами, а під спекулятивним — одержанняприбутку за короткий час від коливання курсів на цінні папери.
Становлення і швидкий розвиток фондового ринку вУкраїні створює необхідні передумови для широкомасштабного й ефективноговикористання у сфері банківської діяльності операцій із цінними паперами. ВУкраїні створилася модель фінансового ринку, на якому мають рівні права упроведенні операцій із цінними паперами як комерційні банки, так і небанківськіінвестиційні інститути.
В умовах України система цілей банківськогоінвестування в цінні папери може бути подана в такому вигляді:
· збереження іприріст капіталу;
· придбання ціннихпаперів, які мають усі властивості готівки і можуть бути засобом обігу іплатежу;
· одержанняконтролю над діяльністю підприємства через придбання цінних паперів іздійснення перерозподілу власності;
· спекулятивна грана коливання курсів цінних паперів.
Активні операції комерційних банків дозволяють ефективнішевикористовувати свої можливості щодо одержання прибутків, підтримуючи при цьомупоказники ліквідності на необхідному рівні. Таке поєднання прибутковості іліквідності справляє позитивний вплив на загальний фінансовий стан банку.
Підійти до оцінки інвестиційної привабливості фондовихінструментів можна двояко. По-перше, з погляду їх ринкової кон’юнктури,досліджуючи динаміку курсів. По-друге, розглядають інвестиційні характеристикицінного папера, що відображають фінансово-економічне становище емітента абогалузі, до яких він належить.
Так, історично склалися два напрями в аналізіфондового ринку. Прихильники першого напрямку створили школу технічногоаналізу, а послідовники другого — школу фундаментального аналізу.
Фундаментальний аналіз ґрунтується на оцінці емітента,тобто його прибутків, становища на ринку в основному через показники обсягупродажу, активів і пасивів компанії, норми прибутку на власний капітал та іншіпоказники, що характеризують ефективність діяльності компанії. Базою аналізу є вивченнябалансів, звітів про прибутки і збитки, інших матеріалів, що публікуютьсякомпанією.
Крім того, вивчається менеджмент компанії, складкерівних органів. Проводиться вивчення даних про стан справ у галузі напідставі використання класифікаторів галузей за рівнем ділової активності істадіями розвитку, а також якісного аналізу розвитку галузі, аналізу ринків, наякі компанія виходить як продавець або покупець.
Технічний аналіз, навпаки, передбачає, що всінезліченні фундаментальні причини підсумовуються і відображаються в цінахфондового ринку. Основне положення, на якому будується технічний аналіз,полягає в тому, що в русі біржових курсів уже відображена вся інформація, якалише згодом публікується у звітах фірми і стає об’єктом фундаментального аналізу.Основними об’єктами технічного аналізу є: попит і пропозиція цінних паперів,динаміка обсягів операцій з їх купівлі-продажу і динаміка курсів.
Використовуючи фундаментальний і технічний аналіз,можна більш-менш точно розрахувати інвестиційний прибуток, який складається здвох частин.
1. Дивідендних івідсоткових виплат за вкладеннями у цінні папери. Ця складова пов’язана зефективністю діяльності емітента. Наприклад, розмір дивідендних виплат залежитьвід загального обсягу отриманого прибутку, пропорцій його розподілу, розмірустатутного фонду тощо.
Прибутковість відсоткових і дисконтних боргових ціннихпаперів обумовлена проспектом емісії. Ця складова прибутку не залежить віддіяльності інвестора на ринку цінних паперів і переважає у прибутках консервативнихінвесторів, що здійснюють вкладення з метою одержання гарантованого поточногоприбутку.
2.Курсової різниці, яка виникає внаслідок спекулятивних, сполучених із ризикомугод або арбітражних угод — безризикових операцій (за синхронного руху ціннихпаперів і прав власності на них). Ця складова прибутку безпосередньо залежитьвід діяльності оператора на фондовому ринку і є переважним джерелом прибутку вагресивного інвестора.
Характер кожної конкретної інвестиційної операціїбагато в чому визначається типологією інвестора. Типологія інвесторіввизначається ставленням до джерела прибутку, рівня прибутковості операції, часуінвестування і ризику. Розглядаючи інвесторів відповідно до цих критеріїв,можна виокремити такі типи інвесторів:
· консервативніінвестори зацікавлені в одержанні стабільного прибутку протягом тривалогоперіоду, і тому для них кращий неперервний у часі потік платежів у виглядідивідендних і відсоткових виплат. Ризик за такими вкладеннями мінімальний;
· помірно агресивніінвестори основним пріоритетом вибирають величину прибутку (у виглядідивідендів, відсотків і курсової різниці), не обмежуючи жорсткими рамкамиперіод інвестування, при цьому вони обмежують певний рівень ризику;
· агресивніінвестори передбачають максимальну ефективність кожної операції на ринку, тобтомаксимальне одержання курсової різниці від кожної угоди, де постійно присутнійризик і період інвестування обмежений;
· стратегічніінвестори зацікавлені в одержанні контролю над власністю конкретної компанії ірозраховують одержати прибуток від використання цієї власності. Крім того,стратегічні інвестори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу інабуття контролю в перерозподілі власності.
Найпоширенішими фондовими інструментами для проведенняактивних операцій із цінними паперами є: державні облігації, муніципальніоблігації, корпоративні цінні папери.
Державні облігації — це облігації, випущені від іменідержави в цілому або від імені її окремого органу, тобто емітентом такихоблігацій є або держава в цілому, або окремі її органи. Як правило, такиморганом є Міністерство фінансів.
Облігації, випущені від імені держави в цілому,випускаються з метою фінансування загальнодержавних і бюджетних потреб. Цимоблігаціям у світовій практиці властивий високий ступінь певності, тобтоінвестори знають, що вони мають справу з державою, що державне управліннязначною мірою стабільне й послідовне і що виникнення несподіванок, які бістотно погіршили становище інвесторів, виключається.
Завдяки надійності та певності державні облігації євисоколіквідними фінансовими інструментами, їх легко продати і купити в разінеобхідності, вони без будь-яких обмежень приймаються як засіб розрахунку абозабезпечення зобов’язань.
Маючи такі характеристики, державні облігації,природно, становлять найбільший інтерес для великих інституціональнихінвесторів — комерційних та ощадних банків, фінансових, страхових і трастовихкомпаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів і компаній.
Названі інвестори розпоряджаютьсявеликими коштами й тому зацікавлені вкладати їх у надійні, визначені і ліквідніцінні папери.
Водночас державні облігації, як правило, є найменшприбутковими. Відсоткові ставки за державними облігаціями найнижчі серед усіхборгових цінних паперів, вони виконують функцію загальноринкового показника, наоснові якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів.
Місцеві (муніципальні) облігації випускаються длязабезпечення потреб місцевих бюджетів, як правило, з метою будівництва таутримання цілої низки об’єктів, функціонування яких має важливе значення дляданої місцевості. Вказані облігації можуть випускатися муніципальними органамивсіх рівнів. Вони також вважаються надійними і ліквідними цінними паперами, їхнадійність забезпечується двома способами: за допомогою загальної податковоїміцності, а також прибутками існуючих об’єктів або нерухомістю тих, щобудуються. Через це відсоткові ставки за місцевими облігаціями близькі довідсоткових ставок за державними облігаціями.
Кошти, що надходять від випуску місцевих облігацій,зараховуються в позабюджетні фонди. У більшості випадків прибутки за місцевимиоблігаціями не оподатковуються або оподатковуються за пільговою ставкою.
Комерційні банки, як правило, є агентами зобслуговування місцевих позик.
До корпоративних цінних паперів належать акції,облігації та векселі підприємств. Це, з одного боку, найризикованіші видивкладення, але з іншого — вони, як правило, найбільш високоприбуткові.
В Україні склалися специфічні умови, коли помітнийвеликий розрив між світовою і внутрішньою ціною на окремі корпоративні активи.
Структурна криза і повільне проведення реформ вУкраїні призвели до падіння виробництва, зростання банкрутства підприємств і,як наслідок, падіння українських фондових індексів.
інвестиційнийбанк портфель цінніпапери
Література
1.Банківський менеджмент: Конспект лекцій / Укладачі: В.М.Олійник, С.М. Фролов,М.А. Деркач. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– Ч.1.162 с.
2. Банківськийменеджмент: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. /О. Кириченко, І. Пленко, А. Ятченко.- К.: Основи, 2009.-671с.
3. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. – К.:Видавничий центр «Академія», 2007.-320с.
4. Роуз П.С.Банковский менеджмент. – М.: Дело Лтд, 2005. – 768 с.
5. Сало В.І.,Криклій О.А. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 314 с.
6. Фролов С.М.Банківська справа та основи митного регулювання в Україні: теорія та практика:Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2008. – 368с.
7. Банковское дело:Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2009. – 576 с.
8. Банківськіоперації: Підручник / За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 384 с.
9. Брігхем Е. Основифінансового менеджменту: Пер. з англ. – К.: Молодь, 2007.
10. Васюренко О.В.,Волохата К.О. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навч.посіб.-К.: Знання, 2006.-463с.
11. Долан Э. Дж. идр. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. с англ. В.Лукашевича. — 2004. — 496с.
12. Любунь О.С.,Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку: Навчальний посібник для студентіввищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім „Слово”, 2004. – 296 с.
13. Платежныесистемы: Учеб. пособ. / Под ред. В.А. Ющенко,А.С. Савченко. — К.: Лыбидь, 2008.- 416 с.
14. Полфреман Д.,Форд Ф. Основы банковского дела. — М.: Инфра-М, 2006. -624 с.
15. Примостка Л.О.Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.
16. Синки Дж.Управление финансами в коммерческих банках/Пер.с англ./Под ред. Р.Я. Левиты .– М., 2004.-820с.
.r