Увага, як психічний процес

ЗМІСТ
 
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ УВАГИ
1.1 Увага як психічнийпроцес
1.2 Основні підходи допроблеми визначення природи уваги
1.3.Функціїта властивості уваги
1.4 Неуважністьв пізнавальній діяльності та причини її виникнення
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УВАГИ
2.1 Програмадослідження
2.2 Результати дослідження
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Однією з найхарактерніших рис нашого духовного життя єтой факт, що, перебуваючи під постійним впливом все нових і нових вражень, мивідзначаємо й зауважуємо лише найменшу, незначну їх частину. Тільки ця частиназовнішніх вражень і внутрішніх відчуттів виділяється нашою увагою, виступає увигляді образів, фіксується пам’яттю, стає змістом міркувань.
Всі процеси пізнання — будь це сприйняття або мислення,або інший об’єкт, що у них відбивається: ми сприймаємо щось, думаємо про щось,щось собі уявляємо. Разом з тим сприймає не сприйняття саме по собі, і мислитьне сама думка; сприймає й мислить людина — сприймаюча й мисляча особистість.Тому в кожному з вивчених дотепер процесів завжди є якесь відношенняособистості до світу, суб’єкта до суб’єкта, свідомості до предмета. Цевідношення знаходить своє вираження в увазі. Увага свого змісту не має; вонапроявляється усередині сприйняття, мислення. Вона — сторона всіх пізнавальнихпроцесів свідомості, і при цьому та їхня сторона, у якій вони виступають якдіяльність, спрямована на об’єкт. В увазі знаходить своє загострене вираженнязв’язок свідомості із предметом; чим активніше свідома діяльність, тим виразнішевиступає об’єкт; чим більш чітко виступає у свідомості об’єкт, тим інтенсивнішей сама свідомість. Увага — прояв цього зв’язку свідомості й предмета, що уньому усвідомлюється. Говорити про увагу, її наявність або відсутність можнатільки стосовно до якої-небудь діяльності практичної або теоретичної. Людинауважна, коли спрямованість її думок регулюється спрямованістю її діяльності, іобидва напрямки при цьому збігаються.
Увага — один з тих пізнавальних процесів людини,відносно сутності й права, на самостійний розгляд яких серед психологів дотепернемає згоди, незважаючи на те, що її дослідження ведуться вже багато століть.
Одні вчені стверджують, що як особливого, незалежногопроцесу уваги не існує, що вона виступає лише як сторона або момент будь-якогоіншого патологічного процесу або діяльності людини. Інші думають, що увагаявляє собою цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішнійпроцес, що має свої особливості, незвідні до характеристик інших пізнавальнихпроцесів.
Проблемами дослідження уваги займалися такі великівчені як Бродбент Д.Є., Гальперін П.Я., Ланге М.М., Рубінштейн С.Л., ПавловІ.П., Узнадзе Д.М., Ухтомський О.О. тощо. Вони висували безліч теорій уваги,але незважаючи на значну кількість досліджень, проблема уваги не стала меншзначимою. Як і раніше тривають суперечки стосовно уваги. Але практично всідослідження підкреслюють її індивідуальність.
Мета роботи: поширити поняття протеоретико-методологічну базу процесу уваги.
Об’єкт: пізнавальна сфера людини.
Предмет: індивідуальні особливості уваги юнаків.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язатинаступні задачі:
1. Проаналізуватипсихологічну літературу стосовно даної проблеми.
2. Дібратиметоди та методики для проведення психологічного дослідження.
3. Визначитиосновні підходи до проблеми визначення природи уваги.
4. З’ясуватипоняття неуважності та її роль в пізнавальній діяльності.
Структура роботи. Наша курсова робота викладена на 33сторінках і містить в собі вступ, 2 розділи, 6 підпунктів, висновок, списоклітератури, що налічує 25 джерел, додаток.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИУВАГИ 1.1 Увага як психічний процес
Психічне життя особистості нерідко порівнюють ізпотоком образів сприйнятих предметів і явищ, думок і почуттів, вражень від них,спогадів про те, що було, і образів майбутнього. У цей потік безперервновливаються всі нові й нові струмочки, зароджені нашою діяльністю внавколишньому світі, спілкуванням з іншими людьми, зміною у власному психічномуй фізичному стані. Ця впорядкованість досягається завдяки особливій властивостіпсихіки, що називається увагою. [6; 140]
Увагу звичайно не вважають особливим психічнимпроцесом, як сприйняття, пам’ять, мислення. Зате вона забезпечує успішну йчітку роботу нашої свідомості. Кожний пізнавальний процес є єдність образу йдіяльності. Увага свого особливого змісту не має, вона проявляється усерединісприйняття, мислення. Вона — сторона всіх пізнавальних процесів свідомості, іпри цьому та їхня сторона, у якій вони виступають як діяльність, спрямована наоб’єкт. [18;79]
Представники англійської асоціативної психологіїпоняття “увага” не включали до системи психології як науки. Зосередженість вонитлумачили як асоціацію уявлень.
Представники інтроспективної психології (В.Вундт, Д.Гербарт,Е.Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб’єктивний бік. На їхній погляд,увага – це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю,інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В.Вундт, наприклад, виходячи зтакого розуміння, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги. Увага –це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змістусвідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка, на думку В.Вундта, являєсобою особливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньоїсили. [13;67]
Американський психолог Е.Тітченер розумів увагу яксенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості.
Представник фізіологічного напрямку в психологіїТ.Ціген пояснював увагу не суб’єктивними етапами, а боротьбою відчуттів інеусвідомлюваних уявлень за фіксаційну точку свідомості явлення, що перемагає,стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага – це стан усвідомлення уявлення. Змінауявлень є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає врезультаті асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності,ясності, сили супровідного, емоційного тону.
Французький психолог Г.Рібо, як і І.Сечєнов,стверджував, що увага – це не духовний акт, що діє приховано. ЇЇ механізмруховий, тобто такий, що діє на м’язи у формі затримки. На думку Г.Рібо,людина, яка не вміє керувати м’язами, нездатна до уваги.
Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як наукупро поведінку, у своїй системі психології розглядають увагу лише як орієнтаціюповедінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів. [20;240]
Крім вищевказаних, існують також такі визначення, як:
ü  Увага – спрямованість і зосередженістьсвідомості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чирухової активності індивіда. [3;87]
ü  Увага – мимовільна чидовільна зосередженість індивіда не певному об’єкті своєї діяльності. [5;204]
ü  Увага – це особлива формапсихічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомостіна значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності абовласних переживаннях. [4;98]
ü  Увага — здійснення відборупотрібної інформації, забезпечення виборчих програм дій і збереження постійногоконтролю за їхнім протіканням. [18;432]
ü  Увага — це психологічнийстан, що характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності й виражається в їїзосередженості на порівняно вузькій ділянці (дії, предметі, процесі, явищі), щостає усвідомлюваним та концентруючим на собі психологічні й фізичні зусиллялюдини протягом певного періоду життя. [8;157]
ü  Увага – зосередженість суб’єктав даний момент часу на реальному або ідеальному об’єкті – предметі, образі,міркуванні, події тощо. [14;90]
Історично увагу прийнято визначати як спрямованість ізосередженість свідомості на певних об’єктах. Це визначення носить на собівідбиток тієї епохи, коли психологія була “наукою про свідомість”. Сьогоднівизначати увагу через свідомість не зовсім коректно, оскільки сама свідомість єще більш неясним психічним феноменом, що трактується психологами зовсімпо-різному, так само як і увага. [23;157]
Таким чином, правильнозрозуміти феномен уваги можна лише в сукупності всіх її властивостей. У цей часзагальноприйняте наступне визначення:
Увага — це спрямованість і зосередженістьсвідомості на якому-небудь реальному або ідеальному об’єкті, що допускаєпідвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.
1.2 Основні підходи до проблемивизначення природи уваги
увага пізнавальна сенсорна свідомість
Завдяки дослідженням І.Сечєнова, І.Павлова,О.Ухтомського, В.Бехтерева, П.Анохіна та ін. сформувалося уявлення про провіднуроль кори великих півкуль у системі нейрофізіологічних механізмів уваги.[12;221]
В психології прийнято виділяти наступні критерії уваги:
1. Зовнішні реакції — моторні, пізно-тонічні,вегетативні, що забезпечують умови кращого відтворення сигналу. До нихвідносять поворот голови, фіксації очей, міміка й поза зосередження, затримкаподиху, вегетативні компоненти орієнтовної реакції.
2. Зосередженість на виконанні певної діяльності. Цейкритерій є основою для “діяльністних” підходів щодо вивчення уваги. Вінпов’язаний з організацією діяльності й контролем за її виконанням.
3. Збільшення продуктивності когнітивної й виконавчоїдіяльності. Мова йде про підвищення ефективності “уважної” дії (перцептивної,мнемонічної, розумової, моторної) у порівнянні з “неуважною”.
4. Вибірковість (селективність) інформації. Цейкритерій виражається в можливості активно сприймати, а також у реагуваннітільки на обмежене коло зовнішніх стимулів.
5. Ясність і виразність змістів свідомості, щоперебувають у полі уваги. Цей суб’єктивний критерій було висунуто у рамкахпсихології свідомості. [24;302]
Увага — важлива й необхідна умова ефективності всіхвидів діяльності людини. Вона найтіснішим чином пов’язана з діяльністю. У мірутого, як у людини із практичної діяльності виділяється й здобуває відноснусамостійність діяльність теоретична, увага приймає нові форми: вона виражаєтьсяв загальмованості сторонньої зовнішньої діяльності й зосередженості наспогляданні об’єкта, поглибленості й зібраності на предметі міркування.[14;205]
Увага до об’єкта, будучи передумовою, дляспрямованості на нього дії, є разом з тим і результатом якоїсь діяльності. Лишероблячи подумки, діяльність, спрямовану на об’єкт, можна підтриматизосередженість на ньому своєї уваги.
Не можна бути уважним взагалі, увага завждипроявляється в певних, конкретних психічних процесах: ми вдивляємося,вслухуємося, вирішуємо завдання, пишемо твори, тобто коли підвищена активністьпізнавальної діяльності в процесі пізнання або відбиття об’єктивної реальності.Увага — це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальноїдіяльності, воно виражає переважний зв’язок психічної діяльності з певним об’єктом,на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага — це виборча спрямованість на тойабо інший об’єкт і зосередженість на ньому, заглибленість у спрямовану наоб’єкт пізнавальну діяльність. Під спрямованістю варто розуміти, насамперед,виборчий характер психічної діяльності, навмисний або ненавмисний вибір їїоб’єктів. У поняття спрямованості включається також і збереження діяльності навідомий проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати ту або іншу діяльність, щоббути уважним, треба утримати цей вибір, зберегти його. Коли ми говоримо проувагу, то маємо на увазі також зосередженість, заглибленість у діяльність. Ніжсутужніше варте перед людиною завдання, тим, мабуть, напруженіше, інтенсивнішебуде її увага, і, навпаки, чим легше завдання, тим менш заглибленим буде їїувага. У той же час зосередженість пов’язана з відволіканням від усьогостороннього. Чим більше ми зосереджені на вирішенні даного завдання, тим меншезауважуємо все навколишнє. Таким чином, при уважному ставленні до предмета він(предмет) виявляється в центрі нашої свідомості, все інше в цей моментсприймається слабко, виявляється, образно говорячи, на периферії сприйманого.Завдяки цьому відбиття стає ясним, виразним, думки втримуються у свідомостідоти, поки не завершитися діяльність, поки не буде досягнута мета. Тим самимувага забезпечує функцію — контроль і регуляцію діяльності. [11;365]
Серед «пускових» механізмівретикулярної формації треба насамперед відзначитиорієнтовний рефлекс.Він являє собою вроджену реакцію організму на всяку зміну навколишньогосередовища у людей і тварин. У кімнаті пролунав шерех, і кошеня стрепенулося,насторожилося. На уроці всі учні зосереджено пишуть твір. Але от двері в класізлегка відкриті; незважаючи на заглибленість в роботі, всі школярі й самвчитель повернули голову до дверей. Цей рефлекс І. І. Павлов дуже влучно назваврефлексом «що таке?». [12;312]
Але всього вищесказаногонедостатньо для пояснення виборчого характеру уваги й, отже, необхідно більшглибоко ознайомитися зі складними процесами, що відбуваються в організмі.Звичайно виділяють дві основні групи механізмів, що здійснюють фільтраціюроздратування із середовища: периферійні й центральні. Допериферійнихмеханізмів можна віднести настроювання органів почуттів. Прислухаючись дослабкого звуку, людина повертає голову убік звуку й, одночасно, у відповідьм’язи натягають барабанну перетинку, підвищуючи її чутливість. При дужесильному звукові натяг барабанної перетинки слабшає, що погіршує передачуколивань у внутрішнє вухо. Зупинка або затримка подиху в моменти найвищої увагитакож сприяють загостренню слуху. На думку Д. Є. Бродбента, увага — це фільтр,що відбирає інформацію саме на входах, тобто на периферії. Він установив, щоякщо людині подавали інформацію одночасно в обидва вуха, але, відповідно доінструкції, він повинен був сприймати її лише лівим, то інформація, щоподавалася при цьому в праве вухо, повністю ігнорувалася. Надалі було показано,що периферичні механізми відбирають інформацію з фізичних характеристик.У.Нейсер назвав ці механізми передувагою, зв’язуючи їх з відносно грубоюобробкою інформації (спостереження за раптовими змінами в зовнішнім полі).[4;67]
М.М.Ланге виділив наступні основні підходи до проблемиприроди уваги:
1. Увага як результат руховогопристосування. Прихильники цього підходу виходять із того, що якщо миможемо довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага неможлива без мускульних рухів. Саме рух пристосовує органи почуттів до умовнайкращого сприйняття.
2. Увага як результатобмеженості обсягу свідомості.Не пояснюючи, що вони розуміють підобсягом свідомості і яка його величина, І. Герберт і У. Гамільтон вважають, щобільш інтенсивні подання витісняють або придушують менш інтенсивні.
3. Увага як результат емоції. Цятеорія, особливо блискуче розвинена в англійській асоціаціонній психології,указує на залежність уваги від цікавості подання. Так, Дж. Міль указував: «Матиприємне або тяжке відчуття або ідею й бути до них уважним — це те саме».
4. Увага як результатапперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда.
5. Увага як особлива активназдатність духу. Деякі психологи, вражені своєрідністю явищ уваги, сприймають їїяк первинну й активну здатність, походження якої нез’ясовано.
6. Увага як посилення нервовогоподразника. Відповідно до даної гіпотези увага обумовлена збільшенням місцевоїдратівливості центральної нервової системи.
7. Теорія нервового придушеннянамагається пояснити основний факт уваги — перевага одного подання над іншими —тим, що фізіологічний нервовий процес, який лежить в основі першого затримуєабо придушує фізіологічні процеси, що лежать в основі інших рухів, результатомчого є факт особливої концентрації свідомості. [10;176]
Серед сучасних вітчизнянихпсихологів оригінальне трактування уваги запропонував П. Я. Гальперін. Основніположення його концепції можна звести до наступних:
— увага є одним з моментіворієнтовно-дослідницької діяльності і являє собою психологічну дію, спрямовануна зміст образу, думки, іншого феномена, наявного в цей момент у психіцілюдини;
— по своїй функції увагапредставляє контроль за цим змістом. У кожній дії людини є орієнтовна,виконавська й контрольна частини. Ця остання й представлена увагою як такою;
— на відміну від дій,спрямованих на виробництво певного продукту, діяльність контролю, або увага, немає окремого, особливого результату;
— з погляду уваги як діяльностіпсихічного контролю всі конкретні акти уваги — довільні і мимовільні — єрезультатом формування нових розумових дій. [9;257]
Таким чином, цілком очевидно, щозазначені теорії опираються на реальні факти, однак, абсолютизуючи виділеніфеномени, вони ігнорують всі інші прояви. Увага не тільки створює найкращіумови для психічної діяльності, але й несе сторожову службу, допомагаючи людинівчасно реагувати на різні зміни в навколишньому середовищі та у власномуорганізмі. 1.3 Функції та властивості уваги
Увага в житті й діяльності людини виконує багаторізних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей моментпатологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованомувідбору поступаючої в організм інформації відповідно до його актуальних потреб,забезпечує виборчу й тривалу зосередженість психічної активності на тому самомуобсязі або виді діяльності. [25;76]
З увагою пов’язані спрямованість і вибірковістьпізнавальних процесів. Їхнє настроювання безпосередньо залежить від того, що вцей момент часу представляється найбільш важливим для організму, для реалізаціїінтересів особистості. Увагою визначається точність і деталізація сприйняття,міцність і вибірковість пам’яті, спрямованість і продуктивність розумовоїпильності — словом, якість результатів функціонування всієї пізнавальноїактивності. [21;387]
Для перцептивних процесів увага є своєріднимпідсилювачем, що дозволяє розрізняти деталі зображень. Для людської пам’ятіувага виступає як фактор, здатний утримувати потрібну інформацію вкороткочасній і оперативній пам’яті, як обов’язкова умова перекладу матеріалу,що запам’ятовує, у сховища довгострокової пам’яті. Для мислення увага виступаєяк обов’язковий фактор правильного розуміння й вирішення завдання. У системі міжлюдськихвідносин увага сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей, попередженню йсвоєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Про уважну людину говорять якпро приємного співрозмовника, тактовного й делікатного партнера у спілкуванні.Уважна людина краще й успішніше навчається, більше досягає в житті, ніжнедостатньо уважна. [19;187]
За увагою завжди стоять інтереси й потреби, установкий спрямованість особистості. Вони викликають зміну відношення до об’єкта. Азміна відношення до об’єкта виражається в увазі — у зміні образу цього об’єкта,у його даності свідомості: він стає більш ясним і виразним.
Поки людина зайнята серйозною справою, їй не треба нагадуватипро увагу. Великий режисер С.Станіславський у книзі “Робота актора над собою” цілийрозділ присвятив увазі, говорив, що увага до об’єкта викликає природну потребущось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об’єкті. Таким чином,увага, зливаючись з дією й взаємно переплітаючись, створює міцний зв’язок зоб’єктом. [17;376]
Увагавідповідає не тільки за напрямок потоку психічного життя людини, але й за іншійого важливі особливості. Дійсно, потік може рухатися по широкому або вузькомуруслу. Від цього, як ми знаємо, буде залежати його енергія; певний напрямокможе втримуватися тривалий або короткий час, при цьому в різних умовах переключанняпотоку з одного русла в інше може здійснюватися з різною швидкістю й вимагатинеоднакових зусиль; потік психічного життя здатний іноді як би роздвоюватися йспрямовуватися по паралельним або не дуже паралельних додаткових каналах;нарешті, струмені цього потоку не течуть плавно й безтурботно, а як бипульсують у своїх берегах. Складна динаміка психічного життя людини виражаєтьсяв основних властивостях уваги. [2;298]
До основних властивостей уваги відносять стійкість,концентрацію, розподіл, перемикання, відволікання і об’єм уваги. Стійкістьполягає в здатності певний час зосереджувати на тому самому об’єкті.Дослідження показали, що увага піддається мимовільним періодичним коливанням.Навіть при дуже стійкій і зосередженій увазі завжди є мимовільні короткочаснізміни ступені її інтенсивності, напруженості. Це коливання уваги.
Наступна властивість уваги — переключення. Переключення означає свідоме й осмислене переміщення уваги зодного об’єкта на іншій. Переключення уваги означає здатність швидкоорієнтуватися в складній ситуації, що змінюється. Ця властивість визначаютьсяпотай, переходячи від одного виду діяльності до іншого.
Легкість переключення в різних людей різна й залежитьвід цілого ряду умов (насамперед співвідношення між попередньою й наступноюдіяльністю й відношення суб’єкта до кожної з них). Чим цікавіша діяльність, тимлегше на неї переключитися й навпаки. Переключання уваги, якщо воновідбувається на мимовільній основі, може свідчити про її нестійкість, але такунестійкість не завжди є підстава розглядати як негативну якість. Вона нерідкосприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора, збереженню й відновленнюпрацездатності нервової системи й організму в цілому. [7;158]
Наступна властивість уваги — це її об’єм. Під об’ємомуваги розуміється кількість об’єктів, які людина може охопити з достатньоюлегкістю одночасно. Відомо, що людина не може одночасно думати про різні речі йвиконувати різноманітні справи. Це обмеження змушує дробити вступну ззовніінформацію на частини, не перевищуючи можливості обробної системи. [5;104]
Дослідження об’єму увагизвичайно відбувається шляхом аналізу числа одночасно пропонованих елементів(чисел, букв і т.п.), які можуть бути з ясністю сприйняті суб’єктом. Для цихцілей використається прилад, що дозволяє пред’явити певне число подразників такшвидко, щоб випробуваний не міг перевести ока з одного об’єкта на іншій. Цедозволяє виміряти число об’єктів, доступних для одночасного впізнання, задопомогою приладу, названоготахистоскопом. Звичайно він складається звіконечка, відділеного від розглянутого об’єкта падаючим екраном, проріз якогоможе довільно змінюватися так, що розглянутий об’єкт з’являється в ній на дужекороткий проміжок часу (від 10 до 50-100 мхв). Число ясно сприйманих предметіві є показником об’єму уваги. Якщо пропоновані об’єкти досить прості й розкиданіпо демонструючому полі безладно, об’єм уваги коливається від 5 до 7 одночасноясно сприйманих об’єктів. Взагалі ж об’єм уваги — величина індивідуальномінлива, але класичним показником об’єму уваги в людей вважається рівний 5±2.[12;158]
Отже, увага в житті й діяльності людинивиконує багато різних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні вцей момент патологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому йцілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації, забезпечує виборчуй тривалу зосередженість психічної активності на певному виді діяльності. А доосновних властивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл,перемикання, відволікання і об’єм уваги.
1.4 Неуважність в пізнавальній діяльності та причиниїї виникнення
Велике значення для вивчення характеристик уваги маєпитання про неуважність.
Неуважністю називаєтьсянездатність людини зосередитися на чому-небудь певному протягом тривалого часу.Зустрічається два види неуважності: уявна й справжня.
Уявна неуважність — ценеуважність людини до безпосередньо навколишніх предметів і явищ, викликанакрайньою зосередженістю його уваги на якомусь предметі. Уявна неуважність — результат великої зосередженості й вузькості уваги. Іноді її називають «професорською»,тому що вона нерідко зустрічається у людей цієї категорії. Увага вченого можебути настільки сконцентрована на його проблемі, що займає, що він не чуєзвернених до нього питань, відповідає невлад. [18;195]
Фізіологічною основою уявноїнеуважності є потужне вогнище оптимального порушення в корі, що викликаєгальмування в навколишніх його ділянках за законом негативної індукції.Неясність відбиття різного роду зовнішніх впливів при неуважній увазіпояснюється тим, що воно відбувається на ділянках кори, що перебувають у станігальмування. “При зосередженому міркуванні, — пише І.П. Павлов, — призахопленні якою-небудь цікавою справою ми не бачимо й не чуємо, що навколо насвідбувається, — явна негативна індукція”. [16;175]
Неуважність як наслідоквнутрішньої зосередженості не заподіює великої шкоди справі, хоча й утрудняєорієнтацію людини в навколишньому світі. Гіршесправжня неуважність.Людина, що страждає неуважністю цього роду, із працею встановлює й утримуєдовільну увагу на якому-небудь об’єкті або дії. Для цього йому потрібно значнобільше вольових зусиль, ніж людині ненеуважній. Довільна увага неуважної людинихитлива, легко відволікаюча. Фізіологічно справжня неуважність пояснюєтьсянедостатньою силою внутрішнього гальмування. Порушення, що виникає під дієюмовних сигналів, легко іррадує, але із працею концентрується. У результатіцього в корі мозку неуважної людини створюються нестійкі вогнища оптимальноїзбудливості. [11;302]
Причини неуважності різноманітні- це може бути загальний розлад нервової системи (неврастенія), недокрів’я,хвороби носоглотки, що утрудняють надходження повітря в легені й, отже, щозбіднюють кисневе харчування мозкових клітин. Іноді неуважність з’являється врезультаті фізичного й розумового стомлення й перевтоми, важких переживань.[3;67]
Однією із причин справжньоїнеуважності є також перевантаження мозку великою кількістю вражень. От чому нетреба в навчальну пору року часто відпускати дітей у кіно, театр, водити вгості, дозволяти щодня дивитися телевізор. Розкиданість інтересів також можепривести до справжньої неуважності. Деякі учні записуються відразу в кількагуртків, беруть книги з багатьох бібліотек, захоплюються спортом,колекціонуванням та іншим, і при цьому нічим серйозно не займаються. Подібнаневпорядкованість захоплень лише зміцнює неуважність, заважає навчатися.Причиною справжньої неуважності може бути й неправильне виховання дитини вродині: відсутність певного режиму в заняттях, розвагах і відпочинку дитини,виконання всіх його примх, звільнення від трудових обов’язків. Нудневикладання, що не будить думку, не зачіпає почуттів, не вимагає напруги волі, — одне із джерел неуважності уваги учнів. [23;405]
Як вибіркове сприйняття впливівувага можлива лише у стані бадьорості організму, зумовленої активною діяльністюмозку. Виділяють чотири стани бадьорості: глибокий сон, дрімота, спокійнабадьорість (сенсорний спокій) і активна бадьорість. Активація діяльностіздійснюється спеціальним утворенням у мозку, яке називається ретикулярноюформацією. Вона виявляється в зміні електричної активності мозку і може бутизафіксована електроенцефалографом. Якщо в стані сну в електроенцефалографіпереважають ритмічні коливання низької частоти – повільні хвилі з великоюамплітудою (£-ритм), то при переході до стану неспання спостерігається десинхронізіціякоркової ритміки – з’являються високочастотні коливання малої амплітуди.Перехід до активної бадьорості супроводжується появою у людини орієнтувальнихрефлексів і підвищенням чутливості аналізаторів, зміною обміну речовин, роботисерця, ритму дихання тощо. Тому вважають, що фізіологічною основою уваги єзагальна активація діяльності мозку, яка забезпечує перехід від сну до активноїбадьорості. [1;403]
Важко змуситисебе бути уважним до того, із чим нічого не можна зробити, що не викликає нашоїзовнішньої або внутрішньої активності. Втім, є предмети і явища, які як биприковують до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одномувипадку треба змусити себе бути уважним, а в іншому — предмет «сам» забезпечуєувагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про тривиди уваги, що розрізняються – довільна, мимовільна та післядовільна.
Мимовільна увага є найбільш простим видом уваги. При мимовільній увазі потік психічного життяпсихічна діяльність людини спрямовує в тому або іншому напрямку як би, самі по собі,без свідомих вольових зусиль особистості, без попереднього наміру. Недарма цейвид уваги іноді називають ненавмисним і пасивним.
Довільна увага — це увага,пов’язане зі свідомо поставленою метою, з вольовими зусиллями. Рівень розвиткутакої уваги характеризує не тільки спрямованість інтересів людини, але і їїособистісні, вольові якості: адже якщо мимовільною увагою, так сказати,командують, розпоряджаються зовнішні об’єкти, то хазяїном довільної уваги єсама особистість. Формула тут проста: «Мені треба бути уважним, і я змушу себебути уважним, незважаючи ні на що». [15;196]
Цей вид уваги тісно пов’язаний зволею людини й був вироблений у результаті трудових зусиль, тому його щеназивають вольовим. Основною функцією довільної уваги є активне регулюванняпротікання психічних процесів. Таким чином, довільна увага якісно відрізняєтьсявід мимовільної. Однак, обидва види уваги тісно зв’язані один з одним, тому щодовільна виникла з мимовільної.
Післядовільна увага подібна довільній, носитьцілеспрямований характер і спочатку вимагає вольових зусиль, але потім людина“входить” у роботу: цікавими і значимими стають зміст і процес діяльності, а нетільки її результат. Послядовільною цей вид уваги був названий М.Ф. Добриніним. Наприклад, школяр, вирішуючи важке арифметичне завдання, спочатку додає доцьому певні зусилля. Він береться за це завдання тільки тому, що його потрібнозробити. Завдання важке і спочатку ніяк не вирішується, школяр увесь часвідволікається. Йому доводиться повертати себе до рішення завдання постійнимизусиллями волі. Але завдання стає усе більше й більше зрозумілим. Воновиявляється хоча й важким, але можливим для вирішення. Школяр усе більше йбільше захоплюється ним, воно все більше захоплює його. Він перестаєвідволікатися: завдання стало для нього цікавим. Увага з довільної стала як бимимовільною. [17;307]
На відміну від мимовільної уваги послядовільна увагазалишається пов’язаною зі свідомими цілями й підтримується свідомимиінтересами. У той же час на відміну від довільної уваги тут немає або майженемає вольових зусиль.
Очевидно й те величезне значення, яке має післядовільнаувага для педагогічного процесу. Звичайно, педагог може й повинен сприяти додаваннюучнями зусиль, але цей процес стомлюючий. Тому гарний педагог повинен захопитидитину, зацікавити її так, щоб вона працювала, не витрачаючи дарма свої сили, тобто,щоб інтерес мети, інтерес результату роботи переходив у безпосередній інтерес.[23;286]
Таким чином, велике значення для вивченняхарактеристик уваги має питання про неуважність — нездатність людини зосередитися на чому-небудь певному протягом тривалогочасу. Зустрічається два види неуважності: уявна й справжня, які пов’язаніз довільною, мимовільною та післядовільною увагою.

РОЗДІЛ2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УВАГИ
2.1 Програма дослідження
Для практичного опрацювання виявлення індивідуальнихособливостей уваги було сплановано психологічне дослідження, що проводилось набазі Інституту психології Південноукраїнського державного педагогічногоуніверситету ім. К.Д. Ушинського, в якому приймало участь 10 осіб віком 18-19років.
Мета дослідження – визначення індивідуальнихособливостей уваги осіб юнацького віку.
Для досягнення мети була дібрана методика “кільцяЛандольта”.
Мета: оцінка стійкості, розподілу, переключення увагиосіб різного віку.
Матеріал: матриця з кільцями Ландольта.
Вся матриця з кільцями Ландольта розміщується в межахстандартного машинного аркуша паперу. Праворуч на цьому аркуші обов’язковоповинні вказуватися прізвище, ім’я досліджуваного, його вік, а також датапроведення дослідження.
Для практичної оцінки стійкості, розподілу йпереключення уваги можна використати той самий аркуш паперу з кільцямиЛандольта, звертаючись при кожному новому завданні до тієї його частини, що привиконанні колишнього завдання залишилася незаповненою (можна, наприклад,продовжувати аркуш або, перевернувши його на 180°, починати з іншої сторони).
Досліджуваному пропонується бланк з кільцями Ландольтау супроводі наступних вказівок.
Інструкція: “У ційгрі Ви будете змагатися з іншими учасниками, потім ми подивимося, якогорезультату Ви досягли в змаганні з ними. Я думаю, що у Вас це вийде не гірше,ніж в інших”.
Далі досліджуваному показуєтьсябланк із кільцями Ландольта й пояснюється, що він повинен, уважно переглядаючикільця по рядках, знаходити серед них такі, у яких є розрив, розташований усуворо певному місці, і закреслювати їх.
Робота проводиться протягом 5 хвилин.Щохвилини експериментатор вимовляє слово «лінія», у цей момент учасник повиненпоставити лінію на тому місці бланка з кільцями Ландольта, де його застала цякоманда.
Після того, як 5 хвилин минули,експериментатор вимовляє слово «стоп». Після цієї команди досліджуваний повиненприпинити роботу й у тім місці бланка з кільцями, де застала його ця командапоставити подвійну вертикальну лінію.
Отже, для практичного опрацювання виявленняіндивідуальних особливостей уваги було сплановано психологічне дослідження. Длядосягнення мети була дібрана методика “кільця Ландольта”, мета якої — оцінкастійкості, розподілу, переключення уваги осіб різного віку.
2.2 Результати дослідження
При обробці результатів мивизначали кількість кілець, переглянутих кожним досліджуваним за кожну хвилинучасу й за всі 5 хвилин, протягом яких тривало дослідження. Також визначаєтьсякількість помилок, допущених ним у процесі роботи на кожній хвилині, з першоїпо п’яту, і в цілому за всі 5 хвилин.
Продуктивність і стійкість увагивизначаються за формулою:

/>
де S — показник продуктивності йстійкості уваги;
N — кількість кілець,переглянутих за хвилину( якщо за допомогою цієї формули визначається загальнийпоказник продуктивності й стійкості уваги за всі п’ять хвилин, то N будедорівнювати числу кілець, переглянутих протягом п’яти хвилин, а знаменник даноїформули — 300);
n — кількість помилок, допущенихза цей же час.
У процесі обробки результатівобчислюються п’ять щохвилинних показників S і один показник S, що ставиться довсіх п’яти хвилин роботи, разом узятих.
Інтерпретація:
На основі аналізу результатів можнасудити про динаміку зміни в часі продуктивності й стійкості уваги людини. Показникипродуктивності й стійкості переводяться (кожний окремо) у проценти, взалежності від отриманих результатів:
100% — показник S у досліджуваноговище, ніж 1,25 бала – дуже високопродуктивна та стійка увага;
80-90% — показник S перебуває вмежах від 1,00 до 1,25 бала – низькопродуктивна, але стійка увага;
60-70% — показник S перебуває в інтервалівід 0,75 до 1,00 бала – середньопродуктивна та середньостійка увага;
40-50% — показник S перебуває в межахвід 0,50 до 0,75 бала – середньопродуктивна, але нестійка увага;
0-30 % — показник S перебуває вінтервалі від 0,00 до 0,50 бала – середньопродуктивна та вкрай нестійка увага.
Під час дослідження булоотримано первинні дані, за якими можна простежити різнопланові результати збоку групи досліджуваних.

Таблиця 2.1 Досліджуваний №1Воскобойник Катя Хвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 121
/>
/> 2 49 1
/> 3 154 1
/> 4 143 1
/> 5 160 3
/>
Таблиця 2.2 Досліджуваний №2 Гольдіна Аліса Хвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 145 3
/>
/> 2 42
/> 3 172 2
/> 4 145 4
/> 5 123 2
/>
Таблиця 2.3 Досліджуваний №3Григоренко Настя Хвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 140
/>
/> 2 125
/> 3 144 2
/> 4 124 1
/> 5 94 1
/>
Таблиця 2.4 Досліджуваний №4Гринько ОксанаХвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 104
/>
/> 2 127
/> 3 181
/> 4 185
/> 5 62
/>
Таблиця 2.5 Досліджуваний №5Заворотнюк Віка Хвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 113
/>
/> 2 85
/> 3 114
/> 4 127
/> 5 163 5
/>
Таблиця 2.6 Досліджуваний №6Карайван МашаХвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 89
/>
/> 2 111
/> 3 193 2
/> 4 121 3
/> 5 113 3
/>
Таблиця 2.7 Досліджуваний №7 МокрякІра Хвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 109 2
/>
/> 2 107 1
/> 3 158
/> 4 123 1
/> 5 116 1
/>

Таблиця 2.8 Досліджуваний №8Мельник Альона Хвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 98 1
/>
/> 2 100 1
/> 3 93
/> 4 148 1
/> 5 188 4
/>
Таблиця 2.9 Досліджуваний №9Пуровець Денис Хвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 141 4
/>
/> 2 124 2
/> 3 104 5
/> 4 182 3
/> 5 45
/>
Таблиця 2.10 Досліджуваний №10Сопель Іра Хвилини К-сть переглянутих кілець К-сть помилок Продуктивність і стійкість уваги за хвилину часу Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги 1 157 1
/>
/> 2 136
/> 3 85 1
/> 4 51
/> 5 198 1
/>
Отримані дані групи досліджуваних (табл. №2.1 – 2.10)відповідають певному рівню стійкості, розподілу та переключення уваги.№ досліджуваного Загальна оцінка продуктивності та стійкості уваги (%) Відповідний рівень продуктивності та стійкості уваги 1 60-70 середньопродуктивна та середньостійка 2 60-70 середньопродуктивна та середньостійка 3 80-90 низькопродуктивна, але стійка 4 80-90 низькопродуктивна, але стійка 5 60-70 середньопродуктивна та середньостійка 6 60-70 середньопродуктивна та середньостійка 7 60-70 середньопродуктивна та середньостійка 8 60-70 середньопродуктивна та середньостійка 9 60-70 середньопродуктивна та середньостійка 10 80-90 низькопродуктивна, але стійка Таким чином, ми визначили, що 70%досліджуваних (№1, №2, №5, №6, №7, №8, №9) мають середньопродуктивний тасередньостійкий рівень уваги, а 30% досліджуваних (№3, №4, №10) –низькопродуктивний, але стійкий рівень.

ВИСНОВОК
Отже, правильно зрозумітифеномен уваги можна лише в сукупності всіх її властивостей. У цей часзагальноприйняте наступне визначення:
Увага — це спрямованість ізосередженість свідомості на якому-небудь реальному або ідеальному об’єкті, щодопускає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активностііндивіда.
Цілком очевидно, що безлічтеорій, стосовно уваги опираються на реальні факти, однак, абсолютизуючивиділені феномени, вони ігнорують всі інші прояви. Увага не тільки створюєнайкращі умови для психічної діяльності, але й несе сторожову службу,допомагаючи людині вчасно реагувати на різні зміни в навколишньому середовищіта у власному організмі.
Увага в житті й діяльності людини виконує багаторізних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей моментпатологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованомувідбору поступаючої в організм інформації, забезпечує виборчу й тривалузосередженість психічної активності на певному виді діяльності. А до основнихвластивостей уваги відносять стійкість, концентрацію, розподіл, перемикання,відволікання і об’єм уваги.
Велике значення для вивчення характеристик уваги маєпитання про неуважність — нездатністьлюдини зосередитися на чому-небудь певному протягом тривалого часу.Зустрічається два види неуважності: уявна й справжня, які пов’язані здовільною, мимовільною та післядовільною увагою.
Для практичного опрацювання виявлення індивідуальнихособливостей уваги було сплановано психологічне дослідження, що проводилось набазі Інституту психології Південноукраїнського державного педагогічногоуніверситету ім. К.Д. Ушинського, в якому приймало участь 10 осіб віком 18-19років.
Мета дослідження – визначення індивідуальнихособливостей уваги осіб юнацького віку.
Для досягнення мети була дібрана методика “кільця Ландольта”.
Під час дослідження були отриманіпервинні дані, за якими можна простежити різнопланові результати з боку групидосліджуваних.
Дані результати (табл. №2.1 – 2.10) відповідаютьпевному рівню стійкості, розподілу та переключення уваги. Було визначено, що 70% досліджуваних (№1, №2, №5,№6, №7, №8, №9) мають середньопродуктивний та середньостійкий рівень уваги, а30% досліджуваних (№3, №4, №10) – низькопродуктивний, але стійкий рівень. Цесвідчить про те, що у осіб юнацького віку дійсно існують індивідуальні особливостіуваги.
Мета досягнена, задачі виконані.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. АлексеевП.В., Большаков О.В. и др. Хрестоматия. Основы философских знаний. – М.: Изд-вополит. Литературы, 1982. – 616с.
2. АнаньевБ.Г. Избранные психологические труды: В 2-хт./ Под ред. О.О. Бодалева,Б.Ф.Ломова. – М.: Педагогика, 1980. – 518с.
3. ГальперинП.Я., Кабыльницкая С.Л. Экспериментальное формирование внимания. – М.: Изд-воМГУ, 1974. – 100с.
4. ГиппенрейтерЮ.Б., Введение в общую психологию. Курс лекций. — М.: Черо, 1997. – 456с.
5.Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1982. –336с.
6.ДормышевЮ.Б., Романов В.Я. Психология внимания. – М.: Тривола, 1995. – 357с.
7.Коломинский,Человек: психология. — М.: Просвещение, 1986. – 342с.
8. Краткийсловарь психологических понятий/ Сост. К.К. Платонов. – М.: Просвещение, 1984.– 262с.
9. МаклаковА.Г., Общая психология. — Спб.: Питер, 2005. – 584с.
10. МаксименкоС.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. Навчальний посібник. – К.: МАУП,2000. – 256с.
11. М’ясоїдП.А. Загальна психологія. Навчальний посібник. – 2-ге вид., допов. – К.: Вищашкола, 2001. – 487с.
12. Нейрофизиологическиемеханизмы внимания / Под ред. Е.Д.Хомстей. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 342с.
13. НемовР.С., Психология: Учеб. Для студ. высших пед. учеб. заведений: кн.3: Экспериментальнаяпедагогическая психология и психодиагностика. — М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995.– 422с.
14. Общаяпсихология /Под ред. Петровского А.В. — М.: Просвещение, 1986. – 462с.
15. ПетровскийО.В., Ярошевский Н.Г. Основы теоретической психологии. – М.: Знание, 1997. –512с.
16. ПомянцеваО.И. Психология. Серия “Медицина для вас”. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 416с.
17. Практикумпо общей, экспериментальной и прикладной психологии/А.А.Крылова, С.А. Маничева.- Спб.: Питер, 2000. – 512с.
18. Психологиявнимания. Хрестоматия по психологии/ Ю.Б.Гиппенрейтер, В.Л.Романова. – М.:Просвещение, 2000. – 432с.
19. Психологія.Навчальний посібник/ О.В.Винославська, О.А.Бреусенко-Кузнєцов, В.Л.Зликов таін./ Под ред. О.В.Винославської. – К.: Фірма “ІНКОС”, 2005. – 352с.
20. Психология.Учебник для гуманитарных вузов/ Под ред. В.Н. Дружинина. – Спб.: Питер, 2006. –656с.
21. РубинштейнС.Л. Основи общей психологии. – Спб.: Питер, 1999. – 648с.
22. Словарьпрактического психолога/ Сост. С.Ю.Головин. – 2-е изд., перераб. И доп. – Мн.:Харвест, 2005. – 976с.
23. СтепановО.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. Навчальний посібник. – К.:Академвидав, 2006. – 520с.
24. СтраховИ.В., Внимание и структура личности, Саратов, 1969. – 476с.
25. Хрестоматияпо общей психологии/ Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, В.А. Петухов. – М.:Просвещение, 1981. – 312с.