Кафедра фінансівКонтрольнаробота
з дисципліни: «Валютне регулювання»
Зміст контрольної роботи
Питання №3. Поняття валютнихцінностей та їх основні види.
Питання № 34. Поняттявалютного ринку. Його функції.
Література
Питання №3.
Поняття валютних цінностей та їх основні види
Валютними цінностями називають такі цінності, по відношенню до якихвалютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на територіїкраїни та при перетині її кордонів. До валютних цінностей відносять іноземнувалюту, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви) і фондові цінності(акції, облігації) в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоціннекаміння (за винятком ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів такаміння).
Згідно з чинним законодавством України до валютних цінностей віднесено:
– валютуУкраїни — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і вінших формах, що перебувають у обігу та є законними платіжними засобами натериторії України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього,але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти нарахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах натериторії України;
– платіжнідокументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі(трати), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитнісертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені увалюті України;
– іноземнувалюту — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів,монет, що перебувають у обігу та є законними платіжними засобами на територіївідповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, щовилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають вобігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових(клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківськихта інших кредитно-фінансових установ за межами України;
– платіжнідокументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитнісертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземнійвалюті або монетарних металах;
– монетарніметали — золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді тастані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів із цих металів ібрухту цих металів.
Головне місце серед валютних цінностей посідає валюта (від італ. valuta —цінність, вартість) — грошові знаки іноземних держав, а також кредитні таплатіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються вміжнародних розрахунках. До іноземної валюти також належать кошти у грошовиходиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебуваютьна рахунках або вносяться до банківських установ за межами України, таміжнародні розрахункові одиниці — умовні і грошові одиниці, які створюютьсяміжнародними економічними та валютно-фінансовими організаціями для використанняу міжнародних валютних відносинах: СДР (спеціальні права запозичення), євро,КФА (африканський франк), КФП (франк для заморських територій) тощо.
Питання № 34. Поняття валютного ринку. Його функції
Валютний ринок
Валютний ринок це механізм, за допомогою якого встановлюються правові таекономічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, система сталих іводночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасникамиміжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі,надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, яківимагають обміну і використання різних іноземних валют. Стрижнем валютнихоперацій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якогопостійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.
Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, наякому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Членамивалютної біржі в Україні можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії напроведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чиннимзаконодавством надане право на їх проведення. Як самостійна структура вонашироко функціонувала ще в період домонополістичного капіталізму. У сучаснийперіод у розвинених країнах операції з іноземною валютою зосереджені переважноу великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійніструктури (наприклад, у Німеччині, Франції).
Головними суб’єктами валютного ринку виступають великі транснаціональнікорпорації та банки (ТНК, ТНД). Залежно від обсягу, характеру операцій ікількості використаних валют розрізняють світові, національні та регіональнівалютні ринки. Більша частина операцій припадає на долари США, а також німецькімарки, англійські фунти стерлінгів, японську єну, французький та швейцарськийфранки.
Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю національної економікивід імпорту та обумовлений її конвертованістю. Конвертованість це гарантованаможливість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. При повнійконвертованості національної валюти кожна юридична і фізична особа може вільнобрати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати таобмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-якихобмежень або прямого втручання держави.
Чим нижче рівень конвертації національної валюти, чим більше валютнийринок підвласний державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованогокурсу національної валюти щодо інших валют). Основними формами валютнихоперацій щодо забезпечення міжнародних розрахунків є негайна поставка — «спот», поставка через певний період «форвард», обов’язковіпоставки — «аутрайт» і з правом відмови — «опціон».Підтримуються ці стосунки через мережу супутникового моніторного, телетайпногота телефонного зв’язку, який об’єднує практично весь світ. Навіть строковівалютні угоди укладаються за допомогою телефону або телексу і лише пізнішепідтверджуються письмово.
Валютний ринок України на всіх своїх організаційних сегментах (біржовому,позабіржовому та готівковому) має розвивати власну інфраструктуру шляхом«диверсифікованого» проникнення в усі регіони країни та створенняреально функціонуючих регіональних валютних ринків з метою запобігання розвиткутіньового валютного ринку та зменшення числа жертв махінацій, що характерні дляданого сегмента валютного ринку.
Основні функції валютного ринку
Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупністьвідносин щодо здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, іншихвалютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземнихкапіталів. З практичної точки зору під валютним ринком розуміють офіційніфінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій. Найбільшимиміжнародними валютними ринками, представленими сукупністю банків, бірж іфінансових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франкфурта-на-Майні,Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга.
Головними функціями валютного ринку є:
– реалізаціявалютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національноїекономіки та розширення зовнішньоекономічних зв’язків;
– сприянняпоглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;
– визначенняі формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;
– своєчаснездійснення міжнародних розрахунків;
– регулюваннявалютних курсів;
– хеджуваннявалютних ризиків;
– диверсифікаціявалютних резервів;
– одержанняприбутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.
Розрізняють такі ринки:
1. Регіональніринки: європейський (Лондон, Цюрих, Париж, Франкфурт-на-Майні),північноамериканський (Нью-Йорк), азіатський (Токіо, Сінгапур, Гонконг).
2. Національніринки, які забезпечують рух валютних потоків у даній країні та обслуговуютьзв’язки з міжнародними валютними центрами. Розвиненість національного валютногоринку залежить від стану фінансово-кредитної системи країни, рівня їїінтеграції у світову економіку, системи валютного регулювання та іншихчинників.
3. Ринки завидами валютних операцій: ф’ючерсні, опціонні, форвардні, депозитні тощо.
4. Спеціальніринки: відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсій-них операцій, окремихміжнародних розрахункових одиниць тощо.
Специфічними рисами сучасного міжнародного валютного ринку є:
– посиленняінтернаціоналізації, пов’язане з поглибленням господарських зв’язків, підвищеннямрівня концентрації виробництва та фінансового капіталу, створенням спільнихбанків тощо;
– високийдинамізм здійснення валютних операцій;
– наявністьуніфікованих, а в більшості випадків стандартизованих методів організаціїторгівлі та укладення валютних контрактів;
– підвищенняв структурі обороту частки спекулятивних угод і відповідно зниження часткикомерційних (клієнтських) валютних операцій;
– високийрівень технічної оснащеності фінансових установ;
– використанняспеціальних телеграфних агентств (Рейтер, Блумберг), системи міжнароднихрозрахунків СВІФТ і створення електронної системи «Рейтер-дилінг»;
– широкезастосування міжнародних розрахункових одиниць;
– інтенсивнийрозвиток ринку євровалют;
– лібералізаціянаціональних валютних законодавств і зміцнення внутрішніх валютних ринків тощо.
Державна політика на валютному ринку
Стирання об’єктивних меж «коливань валютних курсів» не означає,що відпала і потреба утримувати їх на певному рівні. З крахом золотогостандарту була ліквідована основа, на якій грунтувалася свобода валютногообміну, сталість валютних курсів. Різкі коливання валютних курсів у новихумовах роблять більш ризикованими зовнішньоекономічні та кредитні операції.
Негативний вплив несталості валютних курсів на розвиток зовнішньоекономічнихзв’язків викликає необхідність втручання державних органів у сферу міжнароднихвалютних відносин з метою обмежити коливання валютного курсу через операціїцентральних банків.
Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція тадисконтна політика.
Валютна інтервенція це пряме втручання центрального банку абоказначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральнимбанком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли їїпропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий.Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валютина зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу — знецінюваннянаціональної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими засвітові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головноюумовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння їїкупівельної спроможності на внутрішньому ринку
Здійснення валютної інтервенції можливе при умові, що неврівнова-женістьплатіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивногосальдо на активне чи навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, апродаж повинен поєднуватися з купівлею.
Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтноїставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжнихкороткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршеннястану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, дедисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, упершій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високихпроцентних. ставок та курсу долара, що сприяло притоку в країну з 1980 до 1984р. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищенняпроцентних ставок у Західній Європі, тому що в цих країнах зменшилисякапіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути ефективнимлише при умові, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більшприбуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні.Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж цеведе до подорожчання кредиту всередині країни.
Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, сдевальвація та ревальвація — зниження та підвищення падаючого валютного курсу.Причинами їх є інсоляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив міжкупівельною спроможністю грошових одиниць.
Мета девальвації — зниження офіційного курсу для стимулювання експорту тастримування імпорту. Наприклад, девальвації 30-х років були спрямовані не настабілізацію валют, а на їх знецінювання з метою створення умов для валютногодемпінгу. Після другої світової війни (1946 — 1973 pp.) було проведено понад500 девальвацій і тільки 10 ревальвацій. Практикуються також масові девальваціївалют, що були, наприклад, у 1949 році, наприкінці 60-х — початку 70-х років
До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальваціясупроводжувалася зниженням металічного вмісту валюти, а ревальвація — підвищенням. При умові «плаваючих» валютних курсів девальвація таревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку. Тому термін«девальвація» у сучасному розумінні означає також відносно тривалезниження ринкового курсу валюти. У межах ЄВС із початку 80-х років 11 разівофіційно проводилися девальвації (французького франка, італійської ліри) іревальвації (марки Німеччини, голландського гульдена та ін.).
У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізаціївалютного курсу. Вони виступають лише методом приведення офіційного курсу утимчасову відповідність до дійсного.
Валютний курс національної української валюти жорстко фіксувати недоцільно. Як відомо, система жорстко фіксованих курсів фактично розпалася всвіті у 1973 році у зв’язку з її неефективністю у сучасних умовах.
Що стосується пропозицій забезпечення національної валюти золотом, то тутне враховуються процеси демонетизації, які відбуваються у світі. Золотийстандарт із твердим паритетом та обов’язковим обміном на золото мав би сенслише у тому випадку, коли б ввести його вирішила певна група країн. Однак цяполітика заважала б розвитку міжнародних економічних зв’язків.
Нині у світовій практиці існує система гнучких валютних курсів. Кожнакраїна має право вибирати режим валютного курсу. Вибір для української валютикурсу вільного коливання з перших років незалежної економічної полі гики був бисправою дуже ризиковою. Спочатку необхідно «прив’язати» курс гривнідо якої-небудь ва; поти, а ще надійніше — до «валютної корзини».Враховуючи, що зовнішня торгівля України буде орієнтуватися переважно наЄвропейське співтовариство, альтернативою є прив’язка гривні до євро, що уперспективі полегшило б вступ України до Європейської валютної системи. Якщоцей захід справді принесе Україні економічну вигоду, то гривня потім може бутипереведена у ранг валют з великою гнучкістю.
Величина економічно обґрунтованого курсу української валюти — гривні — може визначатися на підставі розрахунку валового внутрішнього продукту Україниза цінами, визначеними у гривнях та в євро. Частка від їх ділення дає валютнийкурс. А через існуючі у ЄВС центральні курси можна виявити курс національноївалюти України у валютах більшості країн ЄС та долара США. Необхідно визначитимежі коливань курсу на основі існуючих макроекономічних параметрів.
Однак сам розрахунок валютного курсу — не найскладніша операція. Важчестворити систему підтримки сталого валютного курсу. Але який би режим валютногокурсу, засоби валютного регулювання не були обрані, передусім необхідназбалансованість державного бюджету, торгового та платіжного балансів присталості цін та відносно повної, забезпеченості працею. Лише при цих умовахкурс національної валюти України буде сталим, без чого неможливий нормальнийекономічний розвиток країни. Важливим напрямом формування реального валютногокурсу гривні є зближення внутрішніх та зовнішньоторговельних цін, а також формуванняу нашій країні внутрішнього валютного ринку.
Список літератури
1. Банковскоедело [Текст]: учебник / Финансовая академия при правительстве РФ; ред. О. И.Лаврушин. — Изд. 4-е, стер. — М.: КНОРУС, 2006. — 768 с.
2. Валютнерегулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко,Г. А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.
3. Віднійчук-Вірван,Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник /Л. А. Віднійчук-Вірван. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 214 с.
4. Горін,Н.В. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності [Text]: навчальнийпосібник / Н. В. Горін. — К.: Знання, 2008. — 330 с.
5. Єпіфанов,А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальний посібник / А. О.Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І. В. Сало. — Суми: ВТД «Університетськакнига», 2007. — 523 с.
6. Завальна,Ж.В. Валютне право України [Текст]: навчальний посібник / Ж. В. Завальна, М.В. Старинський; УАБС НБУ. — 2-е вид., перероб. і доп. — Суми: Університетськакнига, 2006. — 384 с.
7. Зовнішньоекономічнадіяльність підприємств [Текст]: навчальний посібник / Мін-во освіти і наукиУкраїни, Одеський держ. економ. ун-т; ред. Ю. Г. Козак. — 2-е вид., перероб. ідоп. — К.: ЦНЛ, 2006. — 792 с.
8. Інфраструктуравалютного ринку України [Текст] / Ю. В. Сенейко // Регіональна економіка. — 2006. — N 4. — C.199-207
9. Ринокфінансових послуг [Текст]: навчально-методичний посібник / Держ. вищийнавчальний заклад «УАБС НБУ», Каф-ра фінансів; сост. В. Л. Пластун.- Суми: УАБС НБУ, 2007. — 166 с.
10. Скрипник,А. Вплив валютно-курсової політики на інфляційні процеси в Україні [Текст] / А.Скрипник, Г. Варваренко // Вісник Національного банку України. — 2007. — N 1. — C.40-48