Вдосконалення організації технічного обслуговування виробництва на прикладі ПП Ларіс скачать бесплатно на Диплом IQ

–PAGE_BREAK–1.3 Методичні підходи до організації технічного обслуговування виробництва
При розробці більшості методів підвищення ефективності систем технічного обслуговування і ремонту обладнання в умовах ринкової економікиобґрунтовується організаційно-економічна схема побудови і функціонування сервісного обслуговування, викладено методичний підхід до встановлення цін на послуги по СТОіРО, запропоновано економіко-математичну модель планування й організації ремонтного обслуговування на основі регресивних моделей. Аналіз тенденцій, що складаються у вітчизняній промисловості, і світового досвіду організації ремонтного виробництва дає підстави стверджувати, що у цій сфері будуть діяти такі виконавці послуг: організації, які входять до системи виробників обладнання (фірмовий сервіс); спеціалізовані ремонтні підприємства, що формуються за територіальною ознакою; ремонтні підрозділи підприємств — споживачів ремонтних послуг.

Найчастіше розглядаються такі шляхи розвитку СТОіРО: 1) перетворення сформованої ремонтної інфраструктури в напрямку більшого урахування інтересів споживачів; 2) створення користувачами обладнання сервісних підприємств у вигляді компаній-супутників; 3) створення спеціалізованої інфраструктури групою підприємств (користувачів і виробників обладнання). Розвиток фірмового сервісу обмежено такими чинниками: низька одномодельність, нетранспортабельність обладнання, розосередженість ремонтного фонду. Ступінь охоплення ним обладнання може бути значно вищим, аніж тепер, якщо, по-перше, підходити до вирішення цієї проблеми диференційовано, у залежності від специфіки обладнання, розташування користувачів (організація філій, опорних пунктів, майстерень на площах споживачів, виїзних бригад спеціалістів), а по-друге, використовувати для розвитку фірмового сервісу ремонтну інфраструктуру, що склалася. Для цього пропонується використовувати франчайзинг та лізинг. Виділення лізингової діяльності як чинника, що стимулює розвиток ринку сервісних послуг, обумовлене, сприятливими перспективами лізингового бізнесу та світовим досвідом лізингової діяльності. В Україні ще не склалася інфраструктура ринку лізингових послуг, що можна розглядати як слабку сторону вітчизняного лізингового підприємництва. У роботі запропоновано створення дочірніх компаній для надання сервісних послуг як однієї з форм реалізації зацікавленості користувачів обладнання у розвитку сервісної інфраструктури [18, 97].

Взаємодії виконавців і споживачів, у сфері що досліджується, мають істотні відмінності (утримання та структура робіт, їхня періодичність, тривалість взаємодій, характер зобов’язань, ступінь урахування особливостей споживачів, кількість виконавців тощо). Кожний із видів взаємодій має особливості, що дало підставу запропонувати три принципові схеми оплати: за єдиними цінами (тарифами); за типом абонемента; за індивідуальними контрактними цінами. Область застосування тарифів — виконання типових ремонтних робіт, знеособлених ремонтів широкого використання (для даного сегмента ринку ремонтних послуг характерне найбільш широке коло виконавців і споживачів, розвинута конкуренція, умови для виявлення і встановлення ціни рівноваги). Оплата за тарифами повинна передбачати можливість диференціювання цін у залежності від технічного стану, ступеня зносу обладнання, засобу виконання робіт (централізованого або децентралізованого), а також доповнюватися системою якості виконання робіт і враховувати індекс цін.

Оплата по типу абонемента, яку пропонується використовувати при виконанні сервісного обслуговування протягом гарантійного періоду, припускає, що користувач обладнання перераховує виконавцю сервісних послуг фіксовану грошову суму, а виконавець забезпечує проведення необхідних робіт з СТОіРО і не вимагає за це додаткової плати. Дослідження сучасної теорії та методів ціноутворення на обладнання в умовах фірмового сервісу дозволило визначити дві основні моделі цін. Перша припускає формування цін на основі обліку власних витрат виробника й нормативного (справедливого) прибутку. Друга модель заснована на врахуванні ймовірного ефекту від впровадження технологічного обладнання в практику роботи конкретного споживача. Ці дані дозволили автору зробити висновок про те, що ціна на ремонтні послуги в умовах фірмового сервісу може формуватися двома основними шляхами, які в комплексі встановлюють її межі. Нижня межа визначається по мінімальній вигідності для виробника обладнання, при якій він зможе покрити свої витрати й одержати прибуток у достатньому для розвитку виробництва розмірі. Ці витрати можуть бути дуже значні. Крім того, виробник може завищити їх як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин. Верхню межу ціни на обладнання та ремонтні послуги встановити значно важче. При цьому необхідно оцінити декілька показників: приріст прибутку у споживача обладнання та ремонтних послуг, характер, вид, номенклатуру й обсяг послуг, їхню тривалість, ціну аналогічного обладнання і послуг конкурента, більше якої споживач сплачувати не буде. Крім того, споживач обладнання аналізує можливість виконання робіт із СТОіРО спеціалізованим ремонтним підприємством і власними силами. Виробник обладнання теж аналізує подібну ситуацію, одночасно співставляючи необхідні інвестиції, терміни розробки та виготовлення нового обладнання або альтернативної продукції. Його готовність знизити ціну на обладнання та ремонтні послуги буде залежати від можливостей споживача самостійно здійснювати СТОіРО. Ці витрати і складуть граничну ціну споживача. На наш погляд для споживача верхньою межею ціни обладнання і СТОіРО буде найменша з його оцінок таких показників: а) власних витрат на утримання СТОіРО; б) вартості обладнання і ремонтних послуг у випадку придбання її в іншого постачальника; в) приросту прибутку або економії за рахунок фірмового сервісу; г) показник, який враховує можливість відмови споживача від запропонованих ремонтних послуг і вибір іншого шляху модернізації виробництва. Для продавця послуг верхньою межею ціни буде найбільша оцінка тих же самих показників, що і для покупця послуг.

Формування ринкових відносин ставить перед сторонами, що взаємодіють на цьому ринку, проблему науково-обґрунтованих показників для вибору форм і методів організації ремонтного обслуговування. В їх основу необхідно покласти принципи розрахунку конкретних графіків ремонтного обслуговування на базі оптимізації завантаження ремонтного персоналу в умовах визначеної форми організації (централізованої й децентралізованої). Знаходження рівня централізації здійснюється з використанням оптимізації та кількісного аналізу конкретних графіків ремонтного обслуговування. Із сказаного вище випливає, що існують деякі граничні значення рівня централізації (визначена кількість ремонтного персоналу).

У процесі розрахунків рівня централізації ремонтного обслуговування передбачається знаходження оптимальних графіків ремонтів усього обладнання, яке входить у зону централізованого обслуговування, а також розрахунок залежностей, що характеризують коефіцієнт використання трудових ресурсів при різних рівнях централізації персоналу й обсягів робіт. Оптимальне рішення досягається за рахунок такого зсуву базових графіків ремонту один відносно іншого, при якому досягається мінімізація витрат від нерівномірного використання ремонтних ресурсів [21, 110].

Зроблені нами аналітичні та планові розрахунки ремонтного виробництва дозволили одержати залежності, що визначають частки робіт, які виконуються централізованим, або децентралізованим способами (відповідно , % і ,%):

Для розрахунку оптимального графіка проведення ремонтних робіт на алгоритмічній мові «Паскаль» у середовищі «Turbo Pascal» для ПЕОМ типу IBM PC/AT, оснащеної операційною системою DOS. Програма розрахунку коефіцієнтів αі βв залежності від чисельності децентралізованого персоналу γмає універсальний характер (для конкретного графіка ремонту необхідно задати масив вихідних значень, що являють собою розміри трудомісткості в кожну зміну проведення робіт протягом планованого періоду). Це дозволяє оперативно можна одержувати графічні залежності α=ѓ(γ) та β=ѓ(γ) (в програмі вони представлені як А(k) і B(k)). Далі їх можна використовувати у вигляді номограм для встановлення рівня централізації ремонтного виробництва. Графік показує, що при збільшенні рівня централізації обсяг робіт, пов’язаних з децентралізованим персоналом зменшується, але при цьому збільшується коефіцієнт завантаження. Встановлюючи конкретний рівень децентралізації можна визначити чисельність персоналу, яка необхідна для проведення робіт по технічному обслуговуванню та ремонту відповідно централізованим і децентралізованим способом.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої — інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв’язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.

В процесі технічного обслуговування усуваються дрібні ушкодження та дефекти устаткування, проводяться огляди стану вузлів, агрегатів, деталей, здійснюється заміна мастила та регулювання окремих механізмів. Планові ремонти в залежності від обсягу, складності та терміни проведення робіт поділяються на поточні та капітальні. Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення дієспроможності і устаткування. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі частини (деталі, вузли) устаткування, регулюються його механізми. Під час капітального ремонту обладнання повністю розбирається, здійснюється ремонт зношених деталей та вузлів, в тому числі і базових, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулюються механізми устаткування та його випробування під навантаженням. Модернізація — це процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.

У вищенаведених нормативних актах мова саме про матеріально-технічне забезпечення та забезпечення матеріально-технічними ресурсами. Тому на, нашу думку, потрібно говорити про матеріально-технічне забезпечення товаровиробників агропромислового комплексу, як таке поняття, що охоплює виробничо-технічне забезпечення, виробничо-технічне обслуговування та матеріально-технічне постачання. Матеріально-технічне постачання, як форма матеріально-технічного забезпечення існувало в період, коли ним займались організації системи Союзголовпостачання, які на основі нарядів та рознарядок постачали сільськогосподарську техніку, пально-мастильні матеріали, а також інші матеріально-технічні ресурси. В сучасних умовах застосовується не матеріально-технічне постачання, а саме матеріально-технічне забезпечення.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПП «ЛАРІС»
2.1 Організаційно-економічна та фінансова характеристика ПП «Ларіс»
Приватне підприємство «Ларіс», далі — Підприємство, створено згідно з рішенням Засновника.

Підприємство у своїй діяльності керується чинним законодавством України, зокрема: Господарським кодексом; Законом України «Про власність»; Статутом та розпорядженнями Засновника.

Повне найменування Підприємства: Приватне підприємство «Ларіс»;

Місцезнаходження: Вінницька обл., м. Вінниця, Лермонтова, б 30.

Підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації.

Підприємство вправі від свого імені укладати договори та угоди, купувати майно і особові немайнові права, нести зобов’язання, бути позивачем та відповідачем в суді.

Предмет діяльності Підприємства:

— торговельна діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі товарами;

— створення та організація профільних, універсальних, комерційних та комісійних магазинів, здійснення фірмової торгівлі, розвиток нових прогресивних форм торгівлі та послуг, включаючи консигнацію, торгівлю по каталогам, посилочну та оптову торгівлю, лізинг, торгівлю в кредит, відкриття магазинів в вільній митній зоні;

— виробництво, заготівля, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції та продукції тваринництва, закупівля у населення за готівку необхідних товарів та матеріалів;

— закупівля та реалізація промислових товарів народного споживання, агропромислової та господарської продукції народних промислів та ремесел;

— надання різноманітних консалтингових послуг, в тому числі інформаційних, маркетингових, брокерських, агентських тощо;

— патентування, впровадження винаходів, «ноу-хау», раціоналізаторських пропозицій у масове виробництво;

— розробка різноманітної конструкторської та технологічної документації, програмного продукту, організація пускових, налагоджувальних та ремонтних робіт;

— здійснення сервісних послуг, гарантійного та постгарантійного обслуговування продукції власного виробництва та продукції інших виробників;

— посередницька діяльність;

— виготовлення і реалізація миючих засобів;

— будівельна діяльність;

— купівля, продаж, оренда та надання у користування рухомого і нерухомого майна;

— виготовлення продукції та товарів, в тому числі напівфабрикатів, з вторинної сировини та відходів виробництва;

— благодійна діяльність;

— зовнішньоекономічна діяльність.

Види діяльності, які потребують ліцензування, здійснюються Підприємством за умови одержання відповідних ліцензій (дозволів).

Підприємство є власником майна, переданого йому Засновником, продукції, виробленої внаслідок господарської діяльності, одержання прибутків, а також іншого майна, придбаного їм на інших підставах, незаборонених чинним законодавством.

Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства.

Для забезпечення діяльності Підприємства, за рахунок внеску Засновника створюється Статутний капітал у розмірі 20,0 (двадцять тисяч гривень) гривень.

Рішення щодо зміни Статутного капіталу набувають чинності з моменту реєстрації відповідних змін та доповнень Статуту.

На підприємстві діє одноособовий виконавчий орган — Директор.

Директор вирішує усі питання діяльності Підприємства, окрім віднесених до виключної компетенції Засновника.

Директор призначається Засновником, підзвітний йому та організовує виконання його рішень.

Окремі взаємовідносини особи, яка призначається на посаду Директора Засновником, регламентуються трудовим договором.

Директор діє від імені Підприємства без довіреності в межах, встановлених цим Статутом та рішеннями Засновника.

Рішення Директора проваджуються в життя, як правило, наказами.

Директор Підприємства керує діяльністю Підприємства і несе особисту відповідальність в межах, передбачених трудовим договором та чинним законодавством за виконання покладених на нього завдань.

Підприємство здійснює оперативний і бухгалтерський облік результатів своєї праці, веде статистичну звітність за формою, встановленою органами державної статистики і несе відповідальність за її достовірність.

Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці, а також інші види оплати для працівників.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», міжнародних договорів та інших актів.

Підприємство може бути ліквідовано або реорганізовано (злито, приєднано, поділено, перетворено) за рішенням Засновника та у випадках, передбачених законодавством України (Додаток А).

Для більш повної характеристики Приватного підприємства «Ларіс» розглянемо його основні економічні показники та їх динаміку на протязі 2007-2009 рр. (табл.2.1)
Таблиця 2.1 Рівень та динаміка основних економічних показників ПП «Ларіс» 2007-2009 рр.

Показники

Роки

Відносне відхилення 2009 року від, %

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2007 р.

2008 р.

1. Дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг)

929,1

2901,1

3022,3

69,3

4,01

2. Чистий дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг) у порівняльних цінах, тис. грн.

774,3

2417,6

2873,3

73,1

15,8

3. Середньооблікова чисельність працівників основного виду діяльності, осіб.

31,0

0,0

4. Фонд оплати праці, тис. грн.

182,1

221,5

143,4

-27,06

-54,6

5. Середня продуктивність праці, грн. на особу

29,97

93,58

97,5

69,2

4,04

6. Середньорічна заробітна плата

0,48

0,59

0,38

-26,3

-55,2

Показники діяльності підприємства показують про досить високий рівень росту прибутків підприємства, що відображається і на кількості робочих місць, заробітній платі та інших показниках, які характеризують фінансовий стан підприємства, його економічний потенціал.

Так, у порівнянні 2007-2009 рр. обсяг продукції збільшився на 69,3%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.

Чистий дохід від реалізації на протязі 2007-2009 рр. збільшився на 73,1%. Даний показник свідчить, що підприємство на протязі аналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягу реалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.

Не змінилась кількість працівників на протязі 2007-2009 рр.

Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить про зменшення заробітних плат.

Зросла продуктивність праці на 69,2%, що свідчить про впровадження новітніх методик удосконалення організації праці та комп’ютеризацію процесу праці.

Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, як наслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити за допомогою системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

— дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

— дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

— об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

— оцінка становища суб’єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

— аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

— визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

— балансу (форма № 1) (Додаток Б, Г, Е);

— звіту про фінансові результати (форма № 2) (Додаток В, Д, Ж);

— звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

Розрахуємо показники оцінки майнового стану ПП «Ларіс».

Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. ПП «Ларіс» на кінець 2007 року мало баланс в розмірі 1524,1 тис. грн., на кінець 2008 року – 1878,5 тис. грн., на кінець 2009 року – 4639,6 тис. грн., тобто за період 2007-2009 років сума господарських коштів, що їх ПП «Ларіс» має у розпорядженні збільшується, що свідчить про позитивну тенденцію в діяльності ПП «Ларіс».

Ліквідність балансу — це ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов’язань.

Аналізуючи ліквідність підприємства, використовують такі показники:

— коефіцієнт абсолютної ліквідності;

— коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності;

— коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) складав у 2007 році складає 0,0%, у 2008 році – 0,01%, у 2009 році – 0,1%, даний показник є нижчим нормативного рівня та має тенденцію до збільшення і показує, що у разі звернення всіх кредиторів по короткостроковим зобов’язанням підприємство зможе погасити лише незначну частину поточної заборгованості.

Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань у разі його критичного стану [2, 54]. Теоретичне найнижче значення цього показника — 1, найвище — 2. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт швидкої ліквідності складав у 2007 році складає 31%, у 2008 році – 30%, у 2009 році – 49%, що має позитивну тенденцію до збільшення.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності) вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань. Теоретичне значення цього показника — 1,5-2,5. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт покриття загальний складав у 2007 році складає 82%, у 2008 році — 55%, у 2009 році — 56% та мав постійну тенденцію до зменшення та вказує на негативну тенденцію забезпечення поточних зобов’язань підприємства оборотними активами ПП «Ларіс». Дані фінансового стану ПП «Ларіс» показники занесено до табл. 2.2.
Таблиця 2.2 Оцінка ліквідності ПП «Ларіс» за період 2007-2009 років

Показник

Роки

Відхилення 2009, (+/-)

2007

2008

2009

Коефіцієнт покриття загальний, %

82,0

55,0

56,0

-46,4

Коефіцієнт швидкої ліквідності, %

31,0

30,0

49,0

+36,7

Коефіцієнт абсолютної ліквідності, %

0,0

0,01

0,1

+100,0

Таким чином, спостерігається стабільна тенденція до зниження ліквідності активів ПП «Ларіс», значна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.

Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, воно стійко платоспроможне, у противному разі воно періодично або постійно неплатоспроможне.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт концентрації власного капіталу складає у 2007 році — 8,0%, у 2008 році — 12,0%, у 2009 році — 15,0%, тому даний показник має позитивну тенденцію до росту.

Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу) відповідно складає 91,0%, 87,0% та 84,0%.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт фінансової залежності складає у 2007 році — 1126,0%, у 2008 році — 792,0%, у 2009 році — 632,0%, що показує значну фінансову залежність підприємства, оскільки його діяльність фінансується за рахунок запозичених коштів.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт маневреності власного капіталу складає у 2007 році — -182,0%, у 2008 році — -408,0%, у 2009 році — -232,0%, що показує негативну тенденцію маневреності власного капіталу підприємства.

Дані стосовно фінансового стану підприємства занесемо до табл. 2.3.
Таблиця 2.3 Оцінка майнового стану ПП «Ларіс» за період 2007-2009 років

Показник

Роки

Відхилення 2009, (+/-)

2007

2008

2009

Коефіцієнт концентрації власного капіталу, %

8,0

12,0

15,0

+46,6

Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу), %

91,0

87,0

84,0

-8,3

Коефіцієнт фінансової залежності, %

1126,0

792,0

632,0

-78,1

Коефіцієнт маневреності власного капіталу, %

-182,0

-408,0

-232,0

-21,5

Таким чином, проаналізувавши фінансову стійкість та залежність підприємства можна зробити висновки, що підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.
продолжение
–PAGE_BREAK–2.2 Аналіз показників організації та технічного обслуговування виробництва на ПП «Ларіс»
На ПП «Ларіс» застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал ПП «Ларіс» підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт та модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР на ПП «Ларіс» полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт на ПП «Ларіс» у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.

На ПП «Ларіс» поширена система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці, їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні і капітальні.

Поточний ремонт здійснюється за гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту змінюються та відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання та випробування під навантаженням.

Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.

У системі ПЗР на ПП «Ларіс» регламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є:

Ремонтний цикл – проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

Міжремонтний період – проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;

Структура ремонтного циклу – перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

Категорія складності ремонту – показник, який відзначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці.

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об`єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства ПП «Ларіс».

До складу енергетичного господарства за звичай входять такі окремі його види:

Енергосилове – знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

Теплосилове – котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

Газове – газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

Пічне – нагрівальні та термічні печі;

Слабкострумове – власна телефонна станція, різні види зв`язку (в тім числі диспетчерського та селекторного);

Енергоремонтне – технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик ПП «Ларіс». Безпосереднє виконання функції енергозабезпечення підприємства покладається на відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії.

В основу експлуатації енергогосподарства покладаються розрахунки планового і звітного енергетичного балансів ПП «Ларіс». Розробка планового енергетичного балансу здійснюється з метою: по — перше, визначення потреби в паливі та енергії з урахуванням допустимих витрат у внутрішніх мережах (витратна частина балансу); по — друге, обґрунтування засобів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).

Звітний енергетичний баланс використовується для аналізу фактичного стану енергозабезпечення ПП «Ларіс» й контролю використання енергоресурсів. Він також служить вихідною базою для розробки стратегічних та оперативних заходів для об`єктивно необхідної економії паливно-енергетичних ресурсів.

Згідно з статистичними даними ПП «Ларіс», до 80% машинно-тракторних агрегатів працюють з невідрегульованими робочими органами та без налагодження на задані режими роботи. За висновками спеціалістів підприємства, відбувається це тому, що трудомісткість регулювань і технологічних налагоджень доволі значна. Тому, щоб забезпечити високопродуктивну і високоякісну роботу машинно-тракторного агрегату, механізатор має щодня витрачати 1-1,5 год на технічне обслуговування механізмів, а всього — 2-2,5 год/зміну. Тому механізатори скорочують час, потрібний для підготовки машинних агрегатів, унаслідок чого знижується ефективність використання техніки. Тобто 34% робочого часу устаткування простоюють у ремонті.

Надійність і довговічність машин та устаткування забезпечуються на всіх етапах її створення. Насамперед, на стадії проектування, оскільки від конструкції машини та її загального компонування, від використання матеріалів, режимів термообробки, системи змащування, наявності механізмів під налагодження і захисту від перевантажень та інших конструктивних особливостей залежать показники надійності.

У сфері виробництва надійність забезпечується завдяки організації якісного виготовлення і контролю продукції, управління ходом технологічного процесу, застосуванням сучасних методів підвищення терміну служби виробів.

Надійність і комфортність не слугують безплатним додатком до машини, а є вагомим і цінним показником у визначенні вартості машини.

Без добре налагодженого технічного обслуговування машин не можна забезпечити безперебійне використання машинно-тракторного парку. У структурі собівартості механізованих робіт витрати на технічне обслуговування і ремонт становлять 20-22%. Розмір їх значною мірою залежить від додержання встановленої періодичності та якості технічного обслуговування і ремонту, машин, правильної експлуатації їх у процесі роботи. Тому на ПП «Ларіс» застосовують планово-запобіжну систему технічного обслуговування устаткування та інших машин, що включає обкатування машин, періодичне техобслуговування, поточний і капітальний ремонти та зберігання машин та устаткування.

Завданням капітального ремонту є повне відновлення всіх агрегатів зношеної машини, вузлів і деталей, що служать кілька років, а поточного — тих, які зношуються протягом одного року.

Витрати на технічне обслуговування і ремонти потрібно враховувати при складанні річного плану господарства і госпрозрахункових механізованих планів бригад. Для їх розрахунку складають план проведення технічних обслуговувань, поточних і капітальних ремонтів устаткування та інших машин і обчислюють суму всіх витрат на них за встановленими нормативами. Доцільно розробляти річні плани ремонтів і визначати витрати на них спочатку в госпрозрахункових планах механізованих бригад, а потім використовувати їх для складання річного плану господарства.

Періодичність технічних обслуговувань і ремонтів можна визначати за кілограмами витраченого палива та енергії, відпрацьованими мотогодинами.

Найповніше енергетичні затрати відбиваються у витратах енергії. Тому за цим показником треба планувати проведення технічних обслуговувань і ремонтів техніки. Для цього складають річний план витрат палива по кожній машині після останнього капітального і поточного ремонту (для нових машин — з початку експлуатації) до початку планового року. При цьому враховують технічний стан машин і рекомендовані міжремонтні строки. Кількість капітальних ремонтів (Рк) можна визначити за формулою
Рк=(П+Пк)/Мк (2.1)
де, П — планові витрати палива, кг; Пк — витрати палива після останнього капітального ремонту, кг; Мк — витрати палива в міжремонтні строки для капітального ремонту техніки, кг.

Так само визначають кількість поточних ремонтів (Рп), тільки дані про витрати палива на трактор на початок року беруть починаючи від останнього ремонту (капітального чи поточного):
Рп=(П+По)/Мп-Рк (2.2)
де, По — витрати палива після останнього ремонту машини, кг; Мп — витрати палива в міжремонтні строки для поточного ремонту, кг.

Обчислену кількість ремонтів і технічних обслуговувань заокруглюють до цілого числа в бік зменшення.

Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають як за питомими, так і за лімітними (річними) нормативами витрат. Питомі нормативи витрат для тракторів і самохідних комбайнів установлено з розрахунку на витрачену машиною 1 т дизельного палива. Вартість капітального чи поточного ремонту машини визначають множенням витрат палива в міжремонтний строк (у тоннах) на питомий норматив витрат. Добуток вартості одного ремонту на кількість машин, які підлягають капітальному чи поточному ремонту, становить планову суму витрат на ремонти. Для визначення витрат на технічні обслуговування, зміну деталей і зберігання машин планові витрати енергії та палива машиною даної марки множать на норматив витрат коштів.

Питомі нормативи витрат на утримання причіпних і начіпних машин установлено з розрахунку на нормо-зміну. Для підвищення зацікавленості механізаторів у роботі на машинах, які відпрацювали значний строк, нормативи витрат на їх ремонт і витрати палива диференціюють залежно від амортизаційного строку машин і періоду їх експлуатації.

У нормативах витрат на утримання техніки (при розрахунках на одиницю роботи, річних лімітів і оптової ціни ремонтів) ураховують основну і додаткову оплату праці з нарахуваннями на соціальне страхування; вартість запасних частин і використовуваних ремонтних матеріалів, технічного обслуговування, заміни деталей, включаючи націнки торгових організацій, накладні витрати і планові нагромадження. Звичайно такі нормативи не викликають сумнівів при виконанні ремонтів на спеціалізованих ремонтних підприємствах. А для майстерень ПП «Ларіс» вони мають бути скориговані на величину накладних витрат і планових нагромаджень ремонтних підприємств.

При плануванні загально-бригадних витрат складають кошториси з урахуванням конкретних умов (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Витрати на ремонтні заходи на ПП «Ларіс» на протязі 2007-2009 рр.

№ п/п

Показники

2007 р.

2008 р.

2009 р.

Відхилення 2009, %

Капітальний ремонт

4,0

11,0

17,0

+76,4

Поточний ремонт

9,0

52,0

79,0

+88,6

Техогляд

1,5

6,0

9,0

+83,3

Ремонт і заміна запчастин

5,0

42,0

57,0

+91,2

Зберігання техніки

0,5

5,0

7,0

+92,8

У таблиці 2.4 наведено план витрат на використання машинного парку ПП «Ларіс». Зокрема потреба в коштах на технологічне обслуговування техніки становить 168 тис. грн., у тому числі для проведення капітальних ремонтів — 17, поточних ремонтів — 79, на техогляди — 9, ремонт і заміну запчастин — 57, на зберігання техніки — 7 тис. грн.

Технічне обслуговування передбачає обов’язковий, завчасно встановлений обсяг робіт для кожного типу механізмів і умов їх експлуатації, який виконується згідно з нормативами періодичності і трудомісткості.

Операції технічного обслуговування виконуються з попереднім контролем технічного стану техніки і їх складальних одиниць. Основним методом контролю є технічне діагностування як складова частина технічного обслуговування.

Мета технічного діагностування полягає у визначенні дійсної потреби у виконанні операцій технічного обслуговування, прогнозуванні залишкового ресурсу складальних одиниць і деталей.

В залежності від періодичності, трудомісткості та обсягу робіт для тракторів встановлені такі види технічного обслуговування:

— щозмінне технічне обслуговування;

— періодичне технічне обслуговування;

— сезонне технічне обслуговування;

— технічне обслуговування при зберіганні та транспортуванні.

В складних умовах використання гусеничних та колісних тракторів (велике запилення, високогір’я, низькі температури та ін.) проводиться спеціальне технічне обслуговування із зменшеним значенням періодичності.

Щозмінне технічне обслуговування повинно забезпечити працездатність механізмів на протязі всієї робочої зміни шляхом контролю технічного стану основних її частин: гальмового обладнання, ходової частини, органів керування, сигналізації, двигуна та усунення виявлених несправностей, а також дозаправлення пально-мастильними матеріалами, робочого та охолоджувальною рідинами.

Виконання щозмінного технічного обслуговування покладається на механізаторів та їх помічників, де вони передбачені.

Періодичне технічне обслуговування виконується з метою зниження інтенсивності зносу деталей і складальних одиниць, визначення їх залишкового ресурсу, усунення наявних несправностей; здійснюється спеціалізованими бригадами (ланками) за участю або без участі механіків, за якими закріплені механізми.

Періодичність виконання та обсяг робіт періодичного технічного обслуговування залежать від типу техніки, що обслуговується. В залежності від обсягу передбачених робіт, послідовності їх виконання кожному періодичному технічному обслуговуванню надається порядковий номер (ТО-1, ТО-2, ТО-3).

До обсягу робіт технічного обслуговування з більш високим порядковим номером включаються роботи, які передбачені до виконання при технічних обслуговуваннях з більш низькими порядковими номерами.

Сезонне технічне обслуговування виконується двічі на рік при переведенні механізмів на експлуатацію в умови весняно-літнього або осінньо-зимового періоду. Сезонне технічне обслуговування поєднується з проведенням чергового періодичного технічного обслуговування.

ПП «Ларіс» на протязі останніх років досить активно працює на ринку виробів з нержавіючої сталі. З кожним роком його об’єми виробництва та продажу продукції зростають. Це свідчить про якість та доступність продукції підприємства навіть населенню з не досить високими прибутками.

Продукцію підприємства знають не тільки в межах області, ПП «Ларіс» активно працює над створення дилерської мережі по всій території України.

З кожним роком зростає кількість продукції, що виготовляється і реалізується підприємством, а заразом і зростають прибутки ПП «Ларіс»

Спостерігається стабільна тенденція до зниження ліквідності активів ПП «Ларіс», значна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.

Підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.

На ПП «Ларіс» всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

У порівнянні 2007-2009 рр. обсяг продукції збільшився на 69,3%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.

Не змінилась кількість працівників на протязі 2007-2009 рр.

Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить про зменшення заробітних плат.

Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, як наслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА
3.1 Напрямки вдосконалення організації технічного обслуговування на виробництві
Процеси ремонтів на підприємствах відчутно відстають, як по своїй технологічній, так і по організаційній підготовці. За рахунок низького рівня продуктивності праці в ремонтних майстернях знижується рівень продуктивності праці в цілому по підприємстві.

Це тому, що на підприємстві завжди увага приділяється випуску продукції, а ремонт обладнання не брався до уваги.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства (Рис. 3.2):

1. Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід

2. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад

3. Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

На деяких підприємствах отримала розповсюдження інспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.

Рис. 3.2. Шляхи вдосконалення ремонтного господарства
При виробництві енергетичні витрати мають питому вагу в собівартості. Економія енергії при збільшення її потреб стає одним із центральних завдань енергетичного господарства.

Неминучі втрати при її виготовлені, розподіленню та використанню при правильній організації енергетичного господарства та виробництва можу бути зменшені та приведенні до мінімуму. Виявлення джерел втрат палива, електроенергії, пари, тощо, розробка та здійснення організаційно-технічних заходів для їх скорочення – найважливіше завдання енергетиків, механіків.

Аналіз використання енергоресурсів показує, що втрати енергоресурсів пояснюється неповним згоранням палива незадовільним станом електромереж та електрообладнання, недостатньою теплоізоляцією теплопроводів, технічним відставанням технологій та енергетичного обладнання.

Основні шляхи покращення використання енергії та палива:

1. Скорочення або ліквідація прямих витрат енергії, що досягається організацією систематичного контролю за технічним станом енергетичного обладнання, забезпечення рівномірного розподілення електроенергії, систематичного огляду і профілактики ізоляції електрогазопроводів, оскільки несправності викликають витікання .

2. Покращення технології та організації виробництва — введення прогресивних методів зберігання, встановлення оптимальних режимів процесів, підвищення завантаження обладнання, автоматизації виробничих процесів, не допускати виготовлення браку.

3. Зменшення втрат палива при його транспортуванню, зберіганню та спалюванні, що досягається правильною організацією розвантаження, добрим станом складського господарства, удосконалення організації праці, заробітної плати та матеріального стимулювання робітників енергетичного господарства.

4. Скорочення витрат електроенергії на технологічні та освітлювальні цілі, що має важливе значення. Неекономічна робота електродвигунів буває при недостатньому завантаженні їх за низького коефіцієнта корисної дії. А також несвоєчасного вимкнення електродвигунів при холостому ході машин (Рис. 3.3).

Рис. 3.2. Шляхи покращення використання енергії палива
Вся робота по скороченню втрат та по економії палива та електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналізі стану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. План організаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразному уявленні про розміри та джерела втрат енергії та палива.

Організація складського господарства складається у виборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри, обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій, які вони

Напрямки вдосконалення складського господарства:

— поглиблення спеціалізації та кооперації;

— використання нових форм автоматизації та механізації складських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційних систем обліку й обробки інформації та різної документації;

— поліпшення діяльності системи матеріально-технічного забезпечення, збуту продукції на основі організації й управління оптимальним рівнем запасів ресурсів і залишків готової продукції, виробів на складах та в незавершеному виробництві;

— раціональне планування розвитку й розміщення елементів системи складського господарства підприємства та його підрозділами.

Раціонально організоване транспортне господарство зобов’язане безперервно покращувати свою роботу за наступними основними напрямками: механізація навантажувально-розвантажувальних робіт, покращення використання транспортних засобів, організація попереджувального ремонту транспортних засобів. Склад транспортного господарства підприємства залежить від характеру випускаючої продукції, виробничої структури, типу і масштабів виробництва.

В зв’язку із збільшенням обсягів виробництва продукції та розширенням дистриб’юторської мережі виникла проблема у забезпеченні виробництва транспортом. Наявні транспортні засоби не спроможні забезпечити виконання встановленого плану реалізації. В автомобільному парку підприємства є в наявності вантажний автомобіль «IVECO», який на даний час знаходиться в неробочому стані. Ремонт даного автомобіля вантажопідйомність якого складає 3,5 тони, здатна в повній мірі забезпечити потребу в транспортних засобах.

Після здійснення заходу по ремонту вантажного автомобіля буде повністю ліквідовано застої готової продукції на складі. В наслідок чого ПП «Ларіс» отримувала збитки.

Економічна ефективність інвестицій – це показник, обернений до терміну окупності. Він показує, скільки коштів підприємство отримає на кожну грошову одиницю інвестованих коштів.

Отже, проводити капіталовкладення у проект по ремонту автомобіля «IVEKO» досить доцільним і матиме позитивний економічний ефект.

При централізованому методі ремонт всіх видів і деякі роботи по технічному обслуговуванню проводяться силами ремонтно-механічного цеху РМЦ. Цей цех займається ремонтами і має спеціалізовані ремонтні бригади, необхідне універсальне обладнання, запчастини, матеріали. Він застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва.

При децентралізованому методі всі види ремонтних робіт і виготовлення змінних деталей здійснюється силами і засобами цехових ремонтних служб. РМЦ підприємства виконує роботу по ремонту і модернізації складного і габаритного обладнання, виготовляє запчастини масового застосування, відновлює деталі, які вимагають спецобладнання і оснастки. Цей метод використовують в крутосерійному і масовому виробництві з великим числом обладнання в кожному цеху.

Змішаний метод характеризується тим, що ремонтні роботи виконуються як цеховою, так і РМЦ. За РМЦ закріплюють крупні ремонти і виготовлення деталей.

При всіх методах організації ремонту обов’язково проводяться огляди (технічне обслуговування). Ці види робіт виконуються основними виробничими працівниками, які повинні вести нагляд за роботою обладнання на протязі зміни, попереджувати неподання аброзивного матеріалу на поверхні, слідкувати за рівнем масла і холодної рідини, характером шумів в редукторах, коробках швидкостей, прибиранням відходів, змазка обладнання.

Крім того, деякі види робіт здійснюються черговим ремонтним персоналом.

Комплексні бригади ремонтників закріплюються за визначеним учасником, цехом для виконання всіх ремонтних робіт.

Капітальний ремонт може проводитися окремими бригадами. Для скорочення пристроїв обладнання в ремонті всі основні ремонтні роботи виконуються в обідні перерви і вихідні дні для чого ремонтному персоналу встановлюють графік роботи, який відрізняється від основних робочих графіків.

Ці способи використовуються при ремонтних роботах без зупинки виробництва.

При капітальному ремонті може здійснюватися модернізація обладнання. Вона заключається в тому, що в конструкцію машин вносяться зміни з метою підвищення ефективності обладнання. Також при модернізації проводять заміну приладів, пристосувань, нових конструкцій.

Управління ремонтним господарством здійснюється головним механізмом, який підпорядковується головному інженеру. Головний механік керує роботою РМЦ і ВГМ, а також керує ремонтними службами і координує роботу по технічному обслуговуванню і ремонтом обладнання на підприємстві.

ВГМ на великих підприємствах складається з підрозділів бюро планово-попереджувальних робіт БППР, конструкторсько-технологічне бюро КТБ, планово-виробниче бюро ПВБ, групи кранового обладнання.

БППР організовує роботу по матеріальній і організаційній підготовці обладнання, планує всі види ремонтних і профілактичних робіт, організовує правильну роботу по експлуатації обладнання, керує роботою мастильного господарства, створює парк запчастин, веде облік і зберігання обладнання, розробляє міроприємства по механізації ремонтних робіт, створює графіки ремонтів.

КТБ – здійснює всю технічну підготовку системи ППТ і всі види ремонтних робіт, включаючи модернізацію. Воно складається з груп — конструкторської, технологічної, паспортизації обладнання, технологічного архіву ВГМ.

ПВБ планує, регулює, аналізує і контролює виробничу, екологічну діяльність всіх ланок ремонтного господарства, оформляє замовлення встановлює ліміти на матеріали, складає звіти.

Група кранового обладнання слідкує за експлуатацією і станом всіх піднімально-транспортних механізмів і підкранових шляхів, планує і контролює виконання графіків ремонту піднімально-транспортного обладнання.

Ремонтне господарство в цеху очолює механік. Майстри і бригади, які безпосередньо керують роботами по нагляду, ремонту обладнання підпорядковуються механіку цеху, а майстрам — чергові слюсарі.

Процеси ремонтів на підприємствах відчутно відстають, як по своїй технологічній, так і по організаційній підготовці. За рахунок низького рівня продуктивності праці в ремонтних майстернях знижується рівень продуктивності праці в цілому по підприємстві.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:

Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід

Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад

Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

4. Введення АСУ дозволяє планувати ремонтні роботи, контролювати їх виконання, розподіляти трудозатрати по видах ремонту і аналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.
продолжение
–PAGE_BREAK–3.2 Покращення системи технічного обслуговування на виробництві із застосуванням комп’ютерних технологій
Одним з напрямків підвищення ефективності виробництва стало широке застосування інформаційних технологій, яке у 80-х роках минулого століття. Важливим етапом розвитку на цьому шляху стала поява концепції гнучкої виробничої системи (ГВС).

Відповідно до ГОСТ 26228-90, гнучка виробнича система трактується як «сукупність технологічного обладнання, яке управляється засобами обчислювальної техніки, що володіє властивістю автоматизованого переналагодження при зміні програми виробництва виробів. Принциповою особливістю ГВС була наявність нового компоненту — комп’ютерної системи управління, що забезпечує можливість ув’язування окремих виробничих процесів, функцій і задач до єдиної системи.

Від впровадження ГВС очікувалося: зменшення розмірів підприємств, збільшення коефіцієнту використання устаткування і зниження накладних витрат, значне зменшення обсягу незавершеного виробництва, скорочення витрат на робочу силу в результаті організації «безлюдного» виробництва, прискорення змінюваності моделей продукції, що випускається, відповідно до вимог ринку, скорочення термінів постачань продукції і підвищення її якості.

Подальший розвиток робіт у даному напрямку наприкінці 80-х — початку 90-х років призвів до появи поняття комп’ютеризованого інтегрованого виробництва (КІВ). Концепція КІВ мала на увазі новий підхід до організації і управління виробництвом, новизна якого полягала не тільки в застосуванні комп’ютерних технологій для автоматизації технологічних процесів і операцій, але й в створенні інтегрованої інформаційної системи підприємства.

Інформаційна інтеграція процесів досягалася шляхом використання загальних баз даних, що дозволяють більш ефективно вирішувати питання розробки і проектування виробів, підготовки виробництва, планування і управління виробництвом, вирішення задач матеріально-технічного забезпечення, охоплюючи всі процеси підприємства. Але у практиці ГВС є значна кількість випадки неефективної, збиткової їхньої роботи. Заміна людини автоматом для виконання виробничих задач на першому етапі, як правило, призводить до збільшення загальних витрат, тобто збитковості експлуатації засобів – автоматизації. У цьому і складається «парадокс автоматизації». На етапах впровадження й освоєння ГВС це варто приймати як виробничу неминучість, що пояснюється зміною типу трудової діяльності людини в ерготехнічній системі, несвоєчасною підготовкою виробництва і його організацією.

При дослідженні загальної проблеми ефективності сучасного виробництва пильної уваги настійно вимагає проблема відставання рівня технічного обслуговування. Особливе значення цієї проблеми визначається не тільки відволіканням на обслуговування великої кількості матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і впливу рівня їхнього використання на ефективність виробництва в цілому.

Найбільш актуальним стає процес технічного обслуговування в сучасному машинобудівному виробництві. Більш того, поняття, принципи, організація — підходи до технічного обслуговування концептуально змінюються.

Сучасному виробництву необхідний принципово новий підхід до технічного обслуговування. Однією з причин недостатньої ефективності експлуатації ГВС, перш за все, є недостатня надійність внаслідок конструктивних і експлуатаційних факторів.

Витрачаються великі кошти на підтримку обладнання в робочому стані. Ці витрати на третину перевищують обсяг капітальних інвестицій на технічне переозброєння і заміну фізично зношеного і морально застарілого обладнання і досягають в цілому 8-12% собівартості виготовленої продукції.

Витрати на капітальний ремонт істотно залежать від його періодичності. Так, на протязі другого міжремонтного циклу у порівнянні з першим, витрати на капітальний ремонт зростають у середньому на 8-14%, третього на 16-24%, четвертого на 30-36% [31, 152]. Основним фактором, що впливає на скорочення обсягу витрат на ремонтообслуговання техніки є прискорене відновлення парку застарілої техніки. Але в складних сучасних умовах заміна застарілого обладнання новим, більш сучасним, складна і, для більшості підприємств, нездійсненна задача.

Ми вважаємо, що не менш актуальним є утримання діючого обладнання в працездатному стані. Технічне обслуговування і ремонт є засобом для підтримки постійної працездатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації. Тому, технічне обслуговування і ремонт являють собою комплекс робіт з попередження раптового виходу з працездатного стану обладнання і відшкодування їх часткового фізичного зносу шляхом систематичного проведення профілактичних операцій, відновлення чи заміни зношених окремих конструктивних елементів. Причому наголос потрібно робити на технічному обслуговуванні — на системі профілактичних засобів, а не на здійсненні ремонту.

Необхідне застосування сучасних автоматизованих систем діагностики, інтегрованних у систему управління підприємством. Тобто, необхідним стає залучання новітніх інформаційних технологій у процес здійснення технічного обслуговування – цього вимагає й час.

У концепції КІВ роль інтегрованої автоматизованої системи управління (ІАСУ) стала ще більш значною. На ІАСУ покладені не тільки функції автоматизації процесів проектування і виробництва виробів, але і зовсім нові задачі, пов’язані із забезпеченням інформаційної інтеграції процесів. Ця інтеграція повинна була здійснюватися за рахунок спільного використання однієї і тієї ж інформації (в електронному вигляді) для розв’язання різних задач.

Практика показала, що з усіх задач ІАСУ найбільш схильними до типізації, виявилися задачі автоматизації проектування і підготовки виробництва, задачі автоматизації рівня управління підприємством (АСУП) і деякі інші. Задачі технічного обслуговування обладнання до цього складу не потрапили.

Наприкінці 80-х — початку 90-х років, на ринку з’явилися самостійні програмно-технічні рішення, придатні для використання на підприємствах з різним рівнем автоматизації, у тому числі і поза КІП в його класичному розумінні. Виникли нові стійкі поняття: CAD/CAM/CAE і MRP (MRP II).

Перше поняття — CAD (Computer Aided Design)/ CAM (Computer Aided Manufacturing) /CAE (Computer Aided Engineering) — позначало комплекс програмних засобів комп’ютерного проектування, підготовки виробництва й інженерних розрахунків. Друге — MRP (Materials Requirement Planning — планування потреб у матеріалах), а пізніше MRP II (Manufacturing Resource Planning — управління виробничими ресурсами) — стало загальноприйнятим позначенням комплексу задач управління фінансово-господарською діяльністю підприємства: планування виробництва, матеріально-технічного постачання, управління фінансовими ресурсами і інших [22, 63].

З’явилися перші стандарти і специфікації, що визначають функціональні вимоги до цих систем. У цей же час було запропоновано концепцію ERP (Enterprise Resource Planning – управління ресурсами підприємства). Сьогодні терміни MRP II і ERP практично цілком витиснули термін АСУП і інтегрованих інформаційних систем, призначених для управління виробничо-господарською діяльністю підприємства [13, 30].

Відповідно до [ISO /ІЕС 2382-24:1995] системи класу MRP повинні виконувати наступні функції: управління фінансовими ресурсами (Financial Management); управління персоналом (Human Resources); управління портфеля замовлень (Customer Orders); управління запасами (Inventory Management); управління складами (Warehouse Management); управління закупівлями (Purchasing); управління продажами (Sales); управління сервісним обслуговуванням (Service); прогнозування обсягу реалізації і продажів (Forecasting); об’ємного планування (Master Production Scheduling); розрахунку потреб у матеріалах (Materials Requirement Planning); оперативно-виробничого планування (Finite Scheduling); оперативного управління виробництвом (Production Activity Control); управління технічним обслуговуванням обладнання (Equipment Maintenance); розрахунку собівартості продукції і витрат (Cost Accounting); управління транспортуванням готової продукції (Transportation) [24, 63].

Аналіз розвитку інформаційних технологій у виробничих задачах показує, що одним з напрямків руху є все більш повне охоплення стадій життєвого циклу продукції. Гнучкі виробничі системи вирішували задачі, що стосуються винятково виробництва виробів. У комп’ютеризованому інтегрованому виробництві коло задач значно розширилося і включило до себе розробку, проектування і виготовлення, матеріально-технічне забезпечення та інші задачі підприємства, у тому числі й технічне обслуговування.

До середини 90-х років з’явилося усвідомлення необхідності створення інтегрованої інформаційної системи, що підтримує весь життєвий цикл виробу. По визначенню, приведеному в стандарті ISO 9004-1, життєвий цикл продукції – це сукупність процесів, виконуваних від моменту виявлення потреб суспільства у визначеній продукції, до моменту задоволення цих потреб і утилізації продукції.

Експлуатація обладнання, його технічне обслуговування є стадією життєвого циклу виробу, інформація про яку є актуальною й для суб’єктів життєвого циклу. Тому рівню здійснення технічного обслуговування повинна приділятися значна увага.

Вимоги, які встановлені у сучасних міжнародних стандартах, враховують індивідуальні властивості обладнання за їхніми динамічним, жорсткістними, віброакустичними властивостями. Це забезпечить більш гнучку систему технічного діагностування та обслуговування, яка спрямована на збільшення безпеки експлуатації і ефективності виробництва.

Рис. 3.4. Можливості системи моніторингу
Сучасні системи моніторингу, як складові системи технічного обслуговування – це універсальні вимірювальні пристрої на базі багатоканальних мультизадачних аналізаторів, дозволяють (Рис. 3.4):

— визначити дефекти зборки і монтажу;

— оцінити якість ремонту;

— прогнозувати безаварійний строк експлуатації обладнання (до кількох місяців);

— скоротити витрати на ремонт і запасні частини не менш, ніж на 30%;

— отримати додатковий прибуток за рахунок зниження простоїв обладнання.

Для збільшення стабільності якості систем діагностування необхідні інтелектуальні системи управління сучасним машинобудівним обладнанням. До них належать системи діагностики і управління верстатом на основі математичної моделі штучних нейронних мереж [25, 53]. Застосування інтелектуальних алгоритмів на основі штучних нейронних мереж дозволяє значно поліпшити якість розпізнавання стану технологічного обладнання, що дозволить значно збільшити стабільність якості продукції, яка виготовляється.

Впровадження інформаційних технологій у процес технічного обслуговування є одним з шляхів підвищення ефективності, інтелектуалізації виробництва – головною фондоутворюючої галузі економіки нашої країни.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:

2. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.

3. Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

Вся робота по скороченню втрат та по економії палива та електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналізі стану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. План організаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразному уявленні про розміри та джерела втрат енергії та палива.

Напрямки вдосконалення складського господарства:

— поглиблення спеціалізації та кооперації;

Пропонуються такі пропозиції при дослідженні даної теми:

2. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.

3. Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

ВИСНОВКИ
Дослідження питань вдосконалення організації технічного обслуговування виробництва, які здійснено в даній дипломній роботі дозволило зробити наступні висновки:

1. Дослідження СТОіРО різного рівня централізації показало, що вона не стала регламентованою, але постійно пристосовується до змін кон’юнктури, переорієнтовується відповідно до вимог користувачів обладнання. Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності СТОіРО є подальший розвиток діяльності спеціалізованих ремонтних підприємств фірмового сервісу, що підтверджується вітчизняним і закордонним досвідом.

2. Для об’єктивної оцінки чинників, що впливають на ефективність СТОіРО запропонована методика, яка побудована на основі регресивного аналізу і дозволяє проранжирувати вплив незалежних факторів на витрати по СТОіРО.

3. На основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду в області використання СТОіРО виділено такі групи господарчих суб’єктів, які повинні бути на нашому ринку послуг: організації, які входять до системи виготовлення виробничого обладнання (тобто самостійно здійснюючі фірмовий сервіс); спеціалізовані ремонтні підприємства, що діють за територіальною ознакою; підприємства, для яких ремонтне виробництво не є профільним, але пов’язане з основним напрямком діяльності (лізингові фірми; організації, що працюють на повторному ринку обладнання та ін.).

4. При оплаті за контрактом ціна повинна враховувати різноманітні експлуатаційні та ремонтні особливості обслуговування машин. Розроблені в дисертації методичні рекомендації по встановленню контрактної ціни передбачають обґрунтування верхньої й нижньої межі як з точки зору споживача, так і з точки зору виконавця ремонтних послуг.

5. Розроблена методика розрахунку графіка ремонтних робіт, яка дозволяє визначати оптимальну чисельність ремонтного персоналу для проведення робіт по СТОіРО при різних рівнях централізації.

Обсяг продукції збільшився на 69,3%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.

Не змінилась кількість працівників на протязі 2007-2009 рр.

Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить про зменшення заробітних плат.

Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, як наслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.

Підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:

4. Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід.

5. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.

6. Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.

Напрямки вдосконалення складського господарства:

— поглиблення спеціалізації та кооперації;

Технічне обслуговування на підприємстві має будуватися за принципом системності, доцільності, економічності.

Впровадження інформаційних технологій у процес технічного обслуговування є одним з шляхів підвищення ефективності, інтелектуалізації виробництва — головною фондоутворюючої галузі економіки нашої країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31.

2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20.

3. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29.

5. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» // Голос України. – 1992. – № 78.

6. Закон України «Про систему оподаткування» // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 23.

7. Внутрішньогосподарська соціальна інфраструктура підприємства // Економіка України. – 1994. – № 3.

8. Воспроизводство стоимости научно-технического потенциала // Вопросы экономики. – 1993. – № 3.

9. До питання про ефективність сучасного господарювання // Економіка України. – 1993. – № 9. продолжение
–PAGE_BREAK–

Похожие работы