Вексель и вексельные операции

Вступ.
Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, інших боргових забов’язаньє однією з головних передпосилок і ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного суб’єкта окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.
В залежності від форми використання грошових коштів всі розрахунки поділяються на дві сфери: готівкових розрахунків – яка обслуговується законними грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків – яка обслуговується платіжними засобами в депозитній формі у формі комерційних боргових забов’язань (вексель, чек, банковський сертифікат).
Жодний з інструментів сучасного фінансового ризику, крім, звичайно, самих грошей у всіх численних проявах їхніх економічних функцій, не може зрівнятися по своїй історії і значенню з векселем. Саме розвиток вексельного обертання призвів до безготівкових грошових розрахунків: витисненню з грошового обігу металів – золота і срібла, заміна еквівалентів мінового обороту паперовими символами.
Безумовність векселя як боргового зобов’язання, строгість і швидкість стягнення по ньому, послужили основою створення інших видів платежів і розрахунків – банкнот, чеків, акредитивів. Розвиток різноманітних інструментів ринку цінних паперів – акцій, облігацій, депозитних сертифікатів і їх похідних, йшло так само на базі векселя.
Векселя активно використовувалися і використовуються в міжнародних розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям і комерсантам векселя дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу – бути засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських.
В Україні розвиток векселя, як і інших фінансових інструментів перервалося в 1917 році. Але під час НЕПу вексель був відновлений у своїх правах, але лише з тим, щоб бути безславно скасованим у 1930 році. Але перехід економіки “розвитого соціалізму” призвів до відновлення векселя.
Банки налагоджують не тільки вексельний кредит, але й організовують взаємозалік векселів. За допомогою вексельного обертання робляться спроби рішення неплатежів підприємств.
У даній роботі розкриваються переваги застосування векселя як фінансового інструмента на шляху виходу з кризи неплатежів, особливості векселя і вексельного обігу, розглянуті конфліктні питання тлумачення національного законодавства.
. Задача роботи полягає в тому, що вищезгадані проблеми можна вирішити за допомогою вдосконалення вексельного законодавства.
В даний час існує достатньо багато літератури на тему ознайомлення з поняттям векселя і вексельного обігу.
На рахунок книг, присвячених цій темі, можна сказати однозначно – майже в усіх розглядається правова сторона векселя і не викладається в широкому спектрі економічна сутність векселя. Як приклад, можна призвести такі книги:

1). Вексель і вексельне обертання в Україні. 1994 р.
2). Беляков М.М. Вексель як найважливіший платіжний засіб. М. 1992 р.
3). Лукасевич И.Я. Аналіз фінансових операцій. М. 1998 р.
4). Миркин Я. М. Цінні папери і фондовий ринок. М. 1997 р.

Всі публікації, присвячені даній темі, спрямовані на вишукування шляхів подолання проблеми неплатежів. Вони не розглядають вексель як такий, а лише причини і слідства взаємних заборгованостей і як вихід називають вексельне кредитування. У якості ілюстрації приводяться статті:

– Грицун Ю.Н. Проблемы дефіциту грошей і особливості вексельного кредитування (Фінанси №12, 1997 р.)
– Маневич В.Е., Перламутров В.Л. Вексельний обіг і вексельний кредит. (Фінанси №5, 1996 р.)
– Мєшкова Е. “Чарівність” векселя і керування ризиками. (Економіка і життя. №45, 1997 р.)
– Одес В.И. Досвід вексельного обігу. (Фінанси №6, 1996 р.)
– Тринц А.Г. Результати впровадження системи вексельного обігу. (Фінанси № 12 1997 р.)

Усі автори згодні в одному – вексельний обіг одержав размах в Україні і СНД, і став виходом із кризових ситуацій для багатьох підприємств. Даються конкретні ради і приклади застосування вексельних операцій.
Актуальність даної теми явна. Наскільки багато надається фінансових операцій, що придумані давно, але не завжди використовуються і впроваджуються в практику для вирішення наболілих проблем в українській економіці.

1. Історія виникнення векселя, його розвиток.
1Історично, виникнення векселя сягає античності. Перші згадки зв’язані з Древньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв’язки між обмінювачами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів призвели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті у іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.
По своїй суті така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому, Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням або без врахування затримки – безвідсотковий і відсотковий векселі. Прикладом першого, що дійшов до наших часів, може бути відсоткова розписка 1339 р.: 2
Барталус и Ко. в Пизе. Во имя Господа Аминь. Барталус и Ко. посылает свой привет Барна из Лухи и Ко. Авиньон. Заплатите по этому письму 20 ноября 1339г. Ландуччио Бассадраги и Ко. из Лухи 312 3/4 золотых гульденов, которые мы сегодня получили от Такредо Баначмунти и Ко., начислив 4 1/2% в их пользу, и зачислите эту сумму на наш счёт. Выдано 5 октября 1339г.
Взагалі, у розвитку вексельних відносин можна виділити декілька періодів.
Перший період історії векселя може бути названий італійським, італійський він не тільки тому що відбувається в Італії, але і з іншої причини: практика векселя, навіть наскільки вона проникає і за межі Італії, знаходилась в руках італійських обмінювачів-банкірів. А тому до італійського періоду повинна бути віднесена і подальша епоха в розвитку векселя, – епоха ярмарків у Шампані (XIII ст.), та особливо ярмарків Бургундії (у Ліоні) і ярмарків у Безансоні (XIV – XVI стст.).
До кінця італійського періоду, тобто до кінця XVI – початку XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого, історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть з’являється перший вексельний статут – Болонії (1569 р.). Вексель використовується не тільки для переказу грошей, але і для інших цілей, але використовується, не виходячи з рук італійських банкірів: ніхто не може застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не прибігаючи до участі банкіра; останній є потрібним або в ролі трасанта, або в ролі ремітента, або пред’явника, або в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу вироблювались в обстановці єдиної банкірської техніки.
Та незважаючи на це, при всій сформованості, до кінця італійського періоду вексель не має однієї властивості – рухливості, переказуваності; він ще не папір, здатний переходити від однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначених осіб. До настання терміну платежу вексель залишається незмінно в тих самих руках – в руках пред’явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних на це осіб, може перейти від одного боржника до іншого. Необхідну переказуваність вексель знаходить вже в новому періоді свого розвитку, коли він стає надбанням усього торгового, а потім і неторгового люду.3
Новий період у розвитку векселя – період індосаменту, цієї спрощеної форми і своєрідного способу передачі векселя. Сцена нового періоду вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а потім Голландія, Німеччина й Англія. Перша звістка про індосамент відноситься до початку XVII ст. (у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститься заборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) – у зразковому для того часу Вексельному Статуті Лейпцигу.4
Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя – покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).
В Німеччину вексель занесений з Італії і Франції. Італійський вплив можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів Німеччини, але також і в тому, що в Лейпцизі ще в 1711 році біржовий бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. Вексель з’явився в Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя привертало увагу те, що
а) це письмове документоване грошове зобов’язання;
б) воно наділене особливою швидкістю і суворістю стягнення;
в) таку суворість можна додати всякому борговому документу, досить лише позначити його векселем.
Отже вся сила, у позначці – вексель; її однієї досить, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собі зобов’язання на гроші.5
Такі три періоди в історії векселя: перший, – італійський, він зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду – французькому (індосамент). Найважливіша пам’ятка французького періоду – це Соde de commerce (1808 р.). Третій період – німецький; його найважливіший твір – Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) – модель, з якої копіювалися сучасні йому вексельні статути.
В Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору, виданого 16-го травня 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.
Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселя, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя – одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов’язання. Зобов’язуватися векселями дозволено купцям і особам, які вступають з ними в договірні відносини.
Перший вексельний статут проіснував більше століття, в нього 70 разів вносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут про векселі від 25 червня 1832 р., складений на основі як французького, так і німецького вексельних законодавств. Суттєві зміни в нього вніс закон від 3 грудня 1862 р., яким вексельна дієздатність була розширена до загальногромадської дієздатності, з винятками по відношенню до осіб духовних, нижніх військових чинів6, селян, що не мають нерухомої власності і торгових свідоцтв та заміжніх жінок без згоди чоловіків.
Вже в 40-х роках XIX ст. було підняте питання про перегляд вексельного законодавства. Одночасно з виданням в Німеччині вексельного статуту (1847 р., вступив у дію з 1848 р.) питання про перегляд підіймається офіційно. Відтоді було складено декілька вексельних проектів (1860, 1880, 1884, 1890, 1895 р.) підготовлених під впливом німецького права. І тільки 27 травня 1902 року був затверджений новий Статут про векселі, що вступив у дію з 1 січня 1903 року, а законом від 5 жовтня 1906 року з селян знята заборона зобов’язуватися векселями.
Характерними рисами російського вексельного обігу в період після скасування кріпосного права (1861 р.) і до жовтневої революції (1917 р.) були:
– довгостроковість векселів (3,6,12 і більше місяців);
– велика валюта векселів;
– панування у внутрішньому обігу простих векселів. Переказні векселі використовувалися, як правило, у зовнішній торгівлі та при одержанні закордонних банківських кредитів;
– велика питома вага банківського капиталу в кредитуванні вексельного обігу.
Статут про векселі 1903 року був останнім вексельним статутом Росії. Після жовтня 1917 року він втратив силу поряд з усіма іншими законами дореволюційного часу. Однак потреба у векселях відчувалась навіть під час «військового комунізму» і вони виписувались по старих зразках (на вексельному папері для боргових зобов’язань). Згодом такі векселі були визнані радянськими судами лише в якості боргових розписок.7
З переходом до нової економічної політики стала відчуватися потреба в боргових зобов’язаннях, які б могли забезпечити швидке стягнення боргу, на відміну від боргових розписок і інших боргових зобов’язань. Тому в 1922 році було прийнято «Положення про векселі». В його основу були покладені Статут 1903 року і німецьке вексельне законодавство, що разом із так званими бременськими правилами склало основу подальшого розвитку і європейського вексельного обігу. Але Положенню судилося коротке життя – до фінансово-кредитної реформи 1930 – 32 р.
Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся великими розбіжностями часом навіть у країнах, зв’язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції:
Конвенція № 358, що встановлює Однаковий закон про переказний і простий вексель;
Конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі;
Конвенція № 360 про гербовий збір по відношенню до переказних і простих векселів.
Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобов’язання ввести в дію на своїй території Однаковий закон про переказний і простий вексель (далі по тексту – ОВЗ), що є додатком 1 до зазначеної конвенції, з можливістю включення в національне законодавство обмовок до закону, наведених у додатку 2 до цієї ж конвенції.
До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року приєднався Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 року на території СРСР введено в дію Положення про переказний і простий вексель, що за текстом майже співпадає з ОВЗ. Однак на практиці векселі на радянському ринку до 1990 року не використовувалися.

2. Правове положення векселя в національному законодавстві України, його особливості.

Лише 19 червня 1990 року постановою Ради Міністрів СРСР №590 “Положення про цінні папери” векселі були “реабілітовані”. Дію цієї Постанови, конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 році 8, а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні був даний у середині 1992 року з прийняттям Постанови Верховною Радою України «Про застосування векселів у господарському обороті України».
За Законом України «Про цінні папери та фондову біржу»9, вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю).10
Векселя поділяються на прості і переказні.
Простим векселем називається вексель, складений у формі простого, нічим не обумовленого зобов’язання виданого однією особою іншій за отримані від останньої цінності. Це зобов’язання можно виразити такими словами:
«Ми заплатимо проти цього векселя наказу…» або «Ми заплатимо…», або будь-якою іншою формулою, що містить зобов’язання платежу в тексті векселя і стосується особи, яка підписала вексель.
Переказним векселем називається вексель, складений у формі безумовного наказу або пропозиції зробити платіж, виданий однією особою іншій, за раніше відпущені їй в кредит цінності, або внаслідок отриманого від неї на те права. Наказ цей виражається словами:
«Сплатіть проти цього векселя наказу…» або «Сплатіть наказу…» або будь-якою іншою формулою, яка містить наказ здійснити платіж в тексті векселя і звернена до особи, якій особа, що підписала вексель, доручає здійснити платіж.
Векселі, як прості, так і переказні, що виписані та підлягають сплаті в даному місці, називаються місцевими, що підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вони виписані, – внутрішніми, а виписані в одній країні та підлягають сплаті в іншій країні – іноземними (зовнішніми).
Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов’язань. До цих особливостей векселя відносяться:
– грошовість, тобто предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші;
– строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов’язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону (векселя за пред’явленням з граничним терміном його презентації). Тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;
– безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобов’язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов. Можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію, але така вказівка не повинна впливати на беззастережність наказу (зобов’язання) платежу;
– абстрактність. Вексельне зобов’язання – є відірваним від основної угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті. Боржник не вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику;
– оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем. Отже, для одержання платежу за векселем досить пред’явлення самого векселя. Однобічність вексельного зобов’язання полягає в тому, що особа яка зобов’язана за векселем є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов’язання з її сторони);
«:«
– письмова, чітко встановлена законом форма, при недотриманні вимог якої вексель втрачає свою силу особливого грошового зобов’язання. Вексельне зобов’язання може міститися тільки в тексті векселя і не поза ним. Саме по собі воно цілком відповідає підпису на векселі, адже підпис на векселі рівнозначний прийняттю вексельного зобов’язання.11
Особливість вексельного обігу полягає в тому, що всі учасники вексельного зобов’язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм. До них відносяться:
1. Солідарна відповідальність. Кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. Векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може пред’явити свої вимоги кожній із зобов’язаних за векселем осіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючи при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-яких термінів.
2. Право зворотньої вимоги. Векселедержатель, який не одержав платежу за векселем, одержує право на прямий позов до особи, зобов’язаної платити за векселем (у переказному векселі) або до особи яка видала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, – має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов’язались за векселем раніше його самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обгрунтування такого позову векселедержателю досить пред’явлення векселя з позначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть без такої (англо-американська система). У такий спосіб забезпечується подальший прискорений спосіб розгляду позову і наступного стягнення за векселем.
3. Неможливість заперечень. Заперечення боржника проти кредитора практично неможливі, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику. Але навіть і в цьому випадку сам боржник має довести правомочність своєї вимоги.
Вексель є зобов’язанням щодо визначеної грошової суми, що не залежить від тієї матеріальної підстави, на основі якої воно виникло. Як зобов’язання, що регулюється спеціальними вексельними нормами, такий документ повинен містити в собі такі необхідні складові частини (елементи), які б за змістом і формою не залишали ніяких сумнівів щодо волі векселедавця.
Національні законодавства висувають різні вимоги до упорядкування вексельного тексту, але вимагають обов’язкової наявності вексельних реквізитів, тобто тих елементів вексельного тексту, що разом складають вексельне зобов’язання і перетворюють його з простого боргового зобов’язання в зобов’язання, що базується на нормах права які регулюють вексельні відносини.12
В більшості країн встановлювані національними банками форми векселів – вексельні формуляри, мають лише значення зразка, і відступ від форми за умови дотримання при написанні векселя усіх вимог та реквізитів не впливає на рішення про правоздатність векселя. Але в Україні векселі виписуються на спеціальних бланках зразок яких затверджений Національним законодавством.13 В Україні, наявність усіх реквізитів на звичайному аркуші паперу не перетворюють цей аркуш на вексель та не наділяють його вексельною правоздатністю, на відміну від інших країн де позначка «вексель» з усіма необхідними реквізитами та підписом зобов’язаних осіб перетворює будь-який папір на вексель (англо-американська система вексельного обігу не вимагає навіть позначки «вексель»).
Простий вексель містить ті ж реквізити, що і переказний, із тією тільки відмінністю, що немає вказівки трасата кому платити, тому що платником-векселедавцем є сам боржник.
ЄВЗ вказує, що документ, у якому відсутній хоча б один із зазначених реквізитів, не є векселем, крім наступних випадків:
– вексель, у якому не зазначений термін платежу, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред’явленням;
– при відсутності спеціальної вказівки, місце, позначене біля назви платника, вважається місцем платежу і, водночас, місцезнаходженням платника;
– вексель, що не містить вказівки на місце його видачі, розглядається як підписаний у місці, позначеному поруч із найменуванням векселедавця.
Не у всіх країнах закони вимагають наявності всіх зазначених реквізитів. Якщо ЄВЗ для дійсності переказного векселя вимагає наявності усіх восьми пунктів, то як я вже зазаначив, ні в англійській, ні в американській системі не вимагається позначки «вексель», а достатньо лише пунктів 2, 3, 6 і 8 як мінімум, тобто: зобов’язання сплатити певну суму, найменування платника, найменування того кому має бути здійснено платіж та підпис векселедавця.
Допускається (і в женевській, і в англо-американській системах) вказівка на векселі декількох платників, а також видача векселя одночасно декількома векселедавцями. Так само у векселі може бути призначено декілька перших набувачів, однак дроблення вексельної суми ні між декількома платниками (векселедавцями), ні між декількома першими набувачами не допускається.
За згодою контрагентів вексель виписується на будь-якій мові, звичайно – на мові місця видачі або місця платежу. За бажанням наступних учасників (наприклад, при покупці іноземного векселя) він може бути перекладений на відповідну мову шляхом прикріплення до нього нотаріально завіреного перекладу.
Зміни в реквізитах векселя першонабувачем або його спадкоємцями не допускаються. Тільки за згодою зацікавлених сторін (платника, векселедавця) можуть бути зроблені незначні зміни, що доповнюють незначні відсутні реквізити (наприклад, додаток відсутньої дати видачі).
Якщо векселедавець залишив незаповненими багато або навіть усі вексельні реквізити (у першу чергу це стосується суми, терміна платежу і найменування першонабувача) і підписав вексель, то кажуть, що він підписав вексель у бланк. Якщо ж він передає такий бланковий вексель першонабувачу, то останній має право самостійно заповнити відсутні частини. Мається на увазі, що векселедавець безмовно дав йому і наступним векселедержателям таке право.
Крім головних складових частин – реквізитів або істотних приналежностей векселя, вексель може містити ще й інші елементи – несуттєві приналежності, частково встановлені законодавчо, як складові частини векселя, частково законодавчо не встановлені і визнані не необхідними, наприклад, аваль, посередницька адреса, формула «не наказу» та інші приналежності. Деякі з цих частин на практиці стали настільки повсякденними, що без них неможливо уявити вексель.
Наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними вексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселі викреслене і переправлене – знищене в змісті форми, а так як дійсність векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У тей же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищити вексель.14
Від дефектів вексельної форми необхідно відрізняти дефектність або недійсність, в основі якої – правоздатність особи, яка поставила свій підпис на векселі. У цьому випадку недійсність підпису неправоздатної особи відноситься тільки до цієї особи, не перетворюючи вексель на недійсний стосовно інших векселеучасників.
Вексель називається підробленим, якщо напис на ньому зроблений якою-небудь іншою особою, а не тією, від імені якої він виданий. Тей, чиє ім’я було використане для такого вексельного напису не несе ніяких вексельних зобов’язань, тому що у дійсності він не підписував вексель. З іншого боку, і тей, хто скористався для підпису чужим ім’ям, також не несе ніяких вексельних зобов’язань, тому що на векселі немає імені особи, що дійсно підписала вексель. Його відповідальність визначається, з одного боку, кримінальним правом, а з іншого боку – цивільним – за збитки, заподіяні сумлінному векселедержателю.
Вексель називається вигаданим (фіктивним), якщо в ньому вказуються неіснуючі, вигадані особи. Такі векселі часто вживаються з метою одержання грошей для яких-небудь операцій шляхом дисконту векселя (в банку) з наступним його викупом до настання терміну платежу. Значення вигаданих векселів визначається тими ж основами, що і значення підроблених векселів.

2.1. Економічна природа векселя, основні терміни і поняття.

Всі векселі по їх економічній природі можна розділити на:
– комерційні або торгові (товарні, купівельні) векселі, тобто такі векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.і.;
– фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції та у підставі видачи яких лежить одержання грошової позики проти видачі боргового зобов’язання.
В основі видачи і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактична угода, чи то одержання товарного (комерційного) чи грошового (банківського) кредиту.15
Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або – переважно – грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів відносяться дружні та бронзові векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом виявиться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель все ж залишиться законним держателем і буде мати право вимагати за векселем.
До дружніх векселів відносяться векселі, які не мають підставою своєї видачі розрахунки векселедержателя по товарних і грошових угодах, і що видаються головним чином з метою одержання грошей від обліку векселів у банку. Такими векселями визнаються такі, що видані один одному родичами, близькими, членами і пайовиками одного товариства й інші безгрошові векселі.
До бронзових векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їхнього обліку в банках, або – штучного збільшення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів по векселях фіктивних, особи, причетні до їхнього виникнення, не приймають на себе відповідальність за векселем, оскільки вексель створюється лише для однієї мети – ввести в оману кредиторів і шахрайським шляхом витягнути з них кошти.
До зустрічних векселів відносяться дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні особи виступають поперемінно то векселедавцем (платником), то векселедержателем (набувачем). Такі векселі визнаються зустрічними, навіть якщо б їхні терміни сплати і суми не збігалися. Зустрічні векселі можуть бути не тільки дружніми і бронзовими, але і комерційними, які виникли з взаємних торгових відносин і угод між двома особами.
Переказні векселі, які зустрічаються в міжнародному обігу, можуть бути розділені на: 16
1) виставлені експортерами на своїх імпортерів – торгові тратти. Коли тратти супроводжуються товарними документами, вони називаються документарні тратти.
2) виставлені підприємствами на банки – банківські акцепти.
3) виставлені банками на банки – фінансові тратти. Переказні векселі, виписані в іноземній валюті і трасовані за кордон (з-за кордону), підрозділяються до того ж на власні тратти та готові векселі. Іноземний переказний вексель в руках ремітента або в руках першого набувача, на ім’я якого трасант індосувув вексель власному наказу, називається власною траттою; така тратта має тільки підпис трасанту і, можливо, підпис трасату-акцептанту, при відсутності підписів індосантів, що забезпечують добротність векселя. Тей же вексель, индосований хоча б тільки один раз ремітентом на ім’я свого индосата, або тей же вексель власному наказу, индосований по іншому індосаменту першим індосатом на ім’я другого, є в руках останнього вже не власною траттою, а готовим векселем.
Стосовно форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит.17
Забезпечувальні векселі зберігаються в банку на спеціальному рахунку і не оплачуються, а викуповуються позичальниками до терміну замість погашення позичкової заборгованості; якщо ж забезпечувальний вексель є стосовно позичальника чужим векселем, то на погашення заборгованості може спрямовуватись й інкасована банком сума по такому векселя. Відповідно забезпечувальні векселі можуть бути:
– чужими векселями, по яким позичальник є індосантом. Такі векселі, в залежності від угоди, передаються банку або за передаточним або за забезпечувальним на його ім’я написом. Сюди ж відносяться векселі, в яких поручитель позичальника виступає в якості схованого поручителя. І ті й інші є підставою для ломбардної операції, а тому їх ще називають ломбардними векселями;
– власними векселями, по яких позичальник значиться платником; це, як правило, соло-векселі. Такі векселі передаються банку або за іменним (за допомогою обмовки «не наказу»), або за бланковим, або, нарешті, за забезпечувальним написом і зберігаються в банку на заставному праві, але на відміну від чужих векселів не виступають додатковим забезпеченням отриманої позички, а мають на меті лише якнайшвидше стягнути прострочену або непогашену заборгованість. Соло-векселі позичальника наказу банку, які окрім інших заставних цінностей є додатковим забезпеченням позички, відносяться до власних ломбардних векселів.
Оскільки по зовнішніх ознаках векселя не можна визначити ані характер відносин між векселеучасниками, ані природу виникнення вексельного зобов’язання, тобто і добротність векселя, і надійність боржника – найважливіша задача особи яка працює з векселями, і бухгалтера і банкіра, перш за все в тому, щоб виявити справжній характер векселя, його реальну економічну та юридичну основу.18
Виходячи із визначення простого і переказного векселів первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:
• векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;
• ремітент — перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов’язання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:
• трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;
• трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;
• ремітент — перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — ця спеціальна дія називається акцептом тратти.
Тому переказний вексель має форму наказа трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.
Всіх учасників векселя пов’язують визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.
Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.
Відповідальність є безотзивною, тому буде недійсною усяка оговорка на векселі,.за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад «без звороту »). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред’явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.19
Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить право вимагати платіж за векселем у трасанта у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред’явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для пред’явлення вимоги про платіж до трасанта не обов’язкове.
Зобов’язання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент пов’язані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються нормами цивільного права про зобов’язання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанта із векселя, може пред’явити останньому позов із основної угоди, а трасант має право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.
Але трасант не тільки несе зобов’язання за векселем, але й має також право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.
Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за
векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій підпис, який тільки і може породити вексельну відповідальність. Але акцепт не є обов’язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на нього векселя. Тому ремітент (або інший держатель) має право надати вексель платнику у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобов’язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його віповідальності перед ремітентом (або іншим держателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, по якій і був виставлений вексель.20

2.2 Акцепт, індосамент і цесія векселів.

Акцептант — це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов’язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов’язання за векселем стає безотзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).
Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).
У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати в порядку регреса, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов’язаних за векселем осіб.
Вексель має підвищену обігоздатність і тому широко використовується як платіжний засіб. Векселі легко приймаються в уплату боргу не тільки тому, що кредитор впевнений у своєчасності платежу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість розплатитися за своїми власними зобов’язаннями, а при необхідності — шляхом обліку в банку отримати гроші до строку платежу. Один і той же вексель в процесі обігу здатний погасити цілий ряд грошових зобов’язань. Звичайним засобом передачі векселя є індосамент— особлиий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній стороні векселя або на додатковому аркуші — алонжі. Переуступка векселя за допомогою передаточних написів називається індосуванням або індосацією векселя. Особа, що здійснює передаточний напис, тобто переуступає вексель по індосаменту – індосантом, а особа, що отримує вексель по індосаменту — індосатом або індосатором (векселедержателем).
Можливість передачі векселя за допомогою індосаменту поширила межі його застосування, перетворивши вексель із знаряддя переказу коштів в засіб платежу і далі — в товар, що купується з метою здійснення ним платежу.21
В силу оборотності векселів ця якість визначається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження про наказ. У зв’язку з цим вираз «або наказу» не є обов’язковим реквізитом, тому що і при відсутності такого зазначення вексель може передаватися по індосаменту. Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначної їй може позбавити вексель властивості оборотності. Право позбавити вексель цієї здатності належить тільки векселедавцю. Якщо вексель виданий у формі оборотного документа, він продовжує залишатися таким до кінця, тобто до його погашення. Ніякі застереження на векселі, що обмежують його переуступку (передачу), зроблені після видачі векселя, або позавексельна угода сторін не можуть коливати оборотність векселя. А застереження «не наказу», що зроблене індосантом, не виключає можливості подальшого індосування векселя, а лише знімає відповідальність з такого індосанта перед наступним його придбавачем.
Векселі з застереженням «не наказу», яке зроблене векселедавцем, можуть бути передані у власність або переуступлені ремітентом іншій особі, новому кредитору, але лише з дотриманням форми і з наслідками загальноцивільного договору про переуступку вимоги (цессії) так, як може бути передане право вимоги за звичайним цивільним зобов’язанням. За договором цессії право вимоги переходить до нового кредитора саме у тому стані, в якому воно було у першого кредитора, зі всіма характерними для нього перевагами і недоліками. Відбувається лише зміна осіб у зобов’язанні. Місце першого кредитора займає нова особа, яка має ті ж права, що і її попередник, у зв’язку з чим боржник може висувати проти вимоги нового кредитора усі заперечення, які він мав проти першого кредитора на момент уступки вимоги. Перший кредитор несе відповідальність перед новим кредитором лише за дійсність переданої вимоги, але він не відповідає за виконання боржником своїх зобов’язань.
Крім того за допомогою цессії передаються векселі після протесту у неплатежі або після закінчення строку, встановленого для здійснення протесту.
Переуступка векселів по індосаменту суттєвим чином відрізняється від переуступки за договором цесії за змістом, правовими наслідками і формою:
в результаті здійснення індосаменту індосант приймає на себе відповідальність перед будь-яким наступним векселедержателем (якщо в текст передаточного напису не включене спеціальне застереження); при цессії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки перед своїм спадкоємцем і лише за їх дійсність, але не за здійсненність;
індосамент являє собою односторонню угоду, яка укладається тим, хто поступається своїми правами за векселем; цесія ж є двостороннім договором між тим, хто поступається, і тим, хто придбає права;
вексельне законодавство допускає здійснення бланкового або пред’явительського індосаменту; цесія ж може бути тільки іменною;
індосамент передбачає повну і безумовну передачу прав за векселем; при цесії передача прав може бути здійснена при умові чи частково.
Для зручності в наведеній нижче таблиці вказана різниця між індосаментом і цесією: 22
ІНДОСАМЕНТ ЦЕСІЯ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ індосант приймає на себе відповідальність перед всяким наступним векселедержателем (якщо в текст передавльного напису на включене спеціальне застереження) при цесії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки перед своїм наступником та лише за їх дійсність, але не здійснимість
ВІДМІННОСТІ У ЗАКОНОДАВСТВІ допускає здійснення бланкового або індосамента на пред’явника цесія може бути тільки іменною
ПРАВА, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ передбачає повну та нічим не обумовлену передачу прав по векселя передача прав може бути здійснена під умовою або частково
СТОРОНИ УГОДИ представляє собою односторонню угоду, що здійснюється тим, хто поступається своїми правами по векселя є двосторонньою угодою між тим, хто поступається правами та тим хто набуває прав
ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ повинен здійснюватися на бланку векселя або на додатковому листі – алонжі здійснюється як на самому документі так і у вигляді окремого договору

Вручення векселя новому кредитору (індосатору) є також необхідним і важливим елементом процесу переуступки векселя по індосаменту. Індосатор для реалізації своїх прав, які визначені векселем, повинен мати сам цінний папір, тобто стати векселедержателем. Пере-
уступка векселя у власність нового кредитора тільки тоді може вважатися завершеною, коли після індосаменту вексель реально переходить до рук нового кредитора або знаходиться в його розпорядженні. Тобто вручення векселя є тим юридичним фактом, який визначає момент виникнення у індосатора права власності на вексель. Тому до вручення векселя передаточний напис, що зроблений індосантом, вважається відтзивним і може бути ним анульований, а будь-який закреслений індосамент вважається ненаписаним.
Щоб індосамент міг виконати свою функцію, необхідно, перш за все, щоб індосаменти, які проставлені на векселі, являли собою непереривний ряд, низку, тому що тільки із непереривного ряду індосаментів можливо відслідкувати перехід прав від однієї особи до іншої. Цей ряд починається індосаментом ремітента (або трасанту) і далі продовжується індосаментами наступних держателів. Для непереривності ряду індосаментів достатньо наявності зовнішньої тотожності між підписом індосанта і ім’ям попереднього держателя. При цьому навіть фальшивий або неуповноважений індосамент вважається повністю дійсним і не перериває низку.23
Індосамент повинен бути здійснений у письмовій формі, ніякі усні угоди про переуступку прав за векселем не вважаються індосаментом. Індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим. Усяке обмеження його умов вважається ненаписаним. Частковий індосамент, тобто передача тільки частини суми векселя, не допускається.
По формі індосамент може бути повним (іменним) і бланковим. Повний індосамент містить найменування особи, на користь якої він зроблений, наприклад: «Платіть АТ «0ріон» або його наказу. Завод побутових приладів (підписи)». Повний індосамент зберігає іменний вексель в якості такого, а вексель на пред’явника перетворює в іменний. Бланковий індосамент не містить назву особи, на користь якої він зроблений, або складається із одного підпису індосанта, наприклад: «Платіть. Завод побутових приладів (підписи)» або «Завод побутових приладів (підписи)». Силу бланкового має також індосамент на пред’явника: «Платіть пред’явнику. Завод побутових приладів (підписи)». Бланковий індосамент перетворює іменний вексель у вексель на пред’явника.
Держатель, який отримав вексель по бланковому індосаменту має можливість:
• заповнити цей бланк своїм ім’ям або ім’ям якої-небудь іншої особи, перетворивши тим самим бланковий індосамент в іменний;
• не заповнюючи бланкового індосаменту, в свою чергу, індосувати вексель за допомогою повного або бланкового передавального напису;
• передати вексель іншій особі, не заповнюючи бланку і не здійснюючи індосаменту, тобто простим врученням документу.
Коло осіб, яким може передаватися вексель, не обмежене. Вексель може бути індосований навіть на користь трасанта або платника, а вони в свою чергу, можуть індосувати вексель далі.
На практиці у забезпечувальних цілях, тобто коли векселедавець у відповідності зі специфікою угоди не має наміру випускати свої векселі на ринок, можуть виставлятися необоротні векселі, які можуть передаватися тільки за нормами цивільного права в загальному порядку передачі прав за борговими вимогами (цесії). Звичайно ця операція здійснюється завдяки напису на оборотній стороні векселя, наприклад: «Всі права по даному векселя переуступаються Укрінбанку».
Наступним видом індосаменту є передоручувальний. У цьому випадку індосамент може містити ряд застережень, наприклад: «на інкасо», «як довіреному», «валюта до отримання», які мають на увазі просте доручення провести операції за векселем (інкасування коштів, здійснення протесту і т.д. — в цьому випадку векселедержатель, вказаний в індосаменті, не розглядається як власник векселя, ним залишається індосант), «валюта у заставу», «валюта у забезпечення», які мають на увазі заставу векселя. Індосат у цих випадках може індосувати вексель наступній особі тільки у порядку передоручительства, тобто з аналогічними застереженнями.
Крім того, відрізняють безоборотний індосамент, який здійснюється з застереженням «без обороту на мене» і знімає відповідальність з векселедавця за несплаченим і опротестованим у неплатежі векселем. Дана особа вибуває із ряду попередніх і наступних осіб, які несуть солідарну відповідальність за векселем в результаті здійснення непереривного ряду передавальних написів.
Основними функціями індосаменту є передавальна, гарантійна та легітимаційна.24
Передавальна функція полягає в тому, що за допомогою індосаменту всі права, що витікають із векселя, переносяться від однієї особи (індосанта) на нового кредитора (індосатора). Так як всі права за векселем пов’язані з володінням документом, індосамент повинен бути доповнений врученням. В результаті індосування векселя з’являється новий власник векселя — його держатель. Він отримує право вимагати від платника-акцептанта обумовлену у векселі суму грошей у встановлений термін, право вимоги по відношенню до попереднього кредитора і будь-якої іншої особи, що поставила на векселі свій підпис, у випадку несплати або неакцепта векселя платником (право на регресні вимоги), а також право переуступити вексель іншій особі. Індосатор не замінює собою попереднього держателя, а є самостійним вексельним кредитором. Його право вимоги до вексельного боржника незалежне від прав його попередників і базується виключно на володінні векселем і здійсненому індосаменті. Здійснення індосаменту не завжди пов’язане з передачею права власності на вексель. Індосамент може мати тільки передоручительний характер або здійснюватися з метою застави векселя. У цьому випадку до держателя не переходить право власності на вексель. Він має право здійснювати усі дії з метою отримання платежу за векселем і примусового стягнення, але передати вексель далі він може тільки у порядку передоручительства. Відмінність передоручительного індосаменту від заставного полягає в тому, що держатель за передоручительним
індосаментом отримує суму векселя для свого індосанта, а держатель за заставним векселем має право направити отриману суму або її частину на погашення виданого ним індосанту кредиту, що забезпечений заставою векселя. Гарантійна функція індосамента полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає перед індосатором у положенні вексельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує новому держателю, що платник належним чином акцептує і сплатить вексель, а якщо він цього не зробить, то індосант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі індосанта нового вексельного боржника. Усі індосанти разом з трасантом є солідарними гарантами перед держателем, у зв’язку з чим по мірі збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, пов’язаних солідарною відповідальністю за векселем, і тим самим підвищується цінність векселя. Але на відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися не тільки від відповідальності за акцепт, але також і від відповідальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застереження «без звороту», «без гарантії» або подібної відмітки. Відповідальність індосанта як боржника другого порядку настає у випадку зверненої до нього регресної вимоги, для якої необхідне здійснення протесту у неакцепті або неплатежі. Індосант може звільнити держателя від необхідності здійснення протесту шляхом застереження на векселі «без витрат», «без протесту», але застереження діє тільки по відношенню до цього індосанту і не зв’язує інші сторони за векселем.
Важливе значення має легітимаційна функція індосаменту. Законність прав вексельного кредитора грунтується на послідовності ряду передавальних написів.
Ряд індосаментів, для того щоб вважатися послідовним та безперервним, має розпочинатися з підпису ремітента (першого векселедержателя) чи векселедавця, якщо переказний вексель виставлено його власному наказу. Наступні індосаменти кожного разу повинні підписуватися іменем тієї особи, яка була вказана в попередньому індосаменті. Після бланкового індосаменту кожна особа, що володіє векселем, може індосувати його своїм підписом, не порушуючи при цьому послідовності індосаментів, оскільки в цьому випадку вважається, що векселедержатель придбав вексель на підставі бланкового передавального напису.
Кожний наступний передавальний напис, як правило здійснюється під попереднім, але безперервність ряду індосаментів може бути встановлена й за датами індосаментів. У будь-якому випадку послідовність ряду індосаментів визначається виключно за зовнішніми формальними ознаками. Необхідна лише зовнішня тотожність між підписом індосанта та найменуванням особи, вказаної у попередньому індосаменті.25

2.3. Акцепт і аваль векселяів, вирішення спірних питань.

Письмовою згодою платника на оплату векселя є акцепт.
Цією дією платник (трасат) приймає на себе зобов’язання сплатити вексель у встановлений строк. Акцепт ставиться в лівій частині лицьової сторони векселя і виражається словом: «Акцептований» або іншими подібними за змістом словами: «Прийнятий», «Заплачу», «Згоден», «Зобов’язуюсь заплатити» і т. п. Для дійсності акцепта він обов’язково повинен бути підписаний платником. Простий підпис платника також означає акцепт векселя.
Ініціатива пред’явлення векселя до акцепту завжди надходить від векселедержателя, але саме пред’явлення до акцепту може бути здійснене будь-якою особою, у якої знаходиться вексель (наприклад, банком).26
Пред’явлення векселя до акцепту може бути проведене у будь-який час, починаючи з дня його видачі і закінчуючи моментом настання платежу, вексель може бути пред’явлений до акцепту і акцептований навіть після настання строку платежу, і боржник відповідає за ним так, як і у випадку прийняття векселя до строку. У випадках, коли вексель підлягає сплаті «в стільки-то часу від пред’явлення» або в силу вказівок векселедавця чи індосантів повинен бути пред’явлений до акцепту у визначений строк, обов’язковим є датування акцепту. При відсутності дати акцепту векселедержатель повинен посвідчити це упущення своєчасним здійсненням протесту, щоб зберегти свої права проти індосантів і проти векселедавця. В інших випадках акцепта проставлення дати не є обов’язковим.
Боржник не має права вимагати залишення у себе векселя для акцепта, але має право вимагати пред’явлення йому векселя повторно, наступного дня після першого пред’явлення. Якщо після цього строку не буде прийняття, то вексель вважається неприйнятим.
Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але він може бути частковим, тобто боржник згоден сплатити тільки частину суми. Наприклад, вексель в сумі 10 тисяч гривень може бути частково акцептований наступним записом: «Акцептований в сумі 5 тис.грн.». Платник в цьому випадку відповідає за уплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в частковому неакцепті пред’явити регресні вимоги до векселедавця і інших відповідальних осіб про дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше застереження в акцепті рівнозначне відмові у ньому. Але акцептант відповідає згідно зі змістом свого акцепту. Наприклад, якщо платник в акцепті вказує «Акцептований, але платіж 14 травня 1999 р.», в тей час як строк платежу був зазначений на векселі 3 травня 1999 р., то таке застереження рівнозначнае відмові у акцепті векселя з первісним текстом. У цьому випадку векселедержатель може опротестувати вексель у неакцепті і пред’явити регресні вимоги векселедавцю чи індосантам, або при настанні строку (14 травня) пред’явити вексель до платежу акцептанту, який несе відповідальність за платіж саме згідно зі змістом свого акцепту.
До повернення векселя держателю платник може закреслити напис про свій акцепт. У цьому випадку вважається, що у акцепті було відмовлено. Але якщо вексель після акцепту був переданий векселедавцю, то боржник вже не має права вимагати анулювання свого акцепту. Акцепт носить безвідзивний характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив про свій акцепт векселедержателя або будь-кого із індосантів, а після цього закреслив свій акцепт і повернув вексель, він буде залишатися зобов’язаною особою згідно з умовами свого акцепту.
Таким чином, за допомогою акцепту акцептант стає головним вексельним боржником. У випадку неплатежу, держатель векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, заснований на акцептованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедавця і індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності пред’явлення векселя до платежу.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля — вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець і навіть акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: «вважати за аваль», «як доручитель», «як гарант» або іншою аналогічною фразою і обов’язково підписується авалістом — юридичною особою (двома уповноваженими особами: керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою).
Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем, наприклад, за індосанта, що поставив застереження «без звороту на мене», або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього пропущення звільняється від відповідальності, також недійсний. Хоча строки авалювання векселя не встановлені — аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акта протесту.
Аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання зобов’язань відповідальною особою в повному обсязі. Але вексельне доручительство може обмежуватися частиною суми, тобто аваліст відповідає згідно зі змістом аваля.27
Аваліст і особа, за яку він доручається, несуть солідарну відповідальність. Оплативши вексель, аваліст придбає право зворотньої вимоги до того, за кого він видав доручительство, а також до тих, хто зобов’язаний перед цією особою. Але в цьому випадку діють загальні правила регресу, тобто аваліст може пред’являти вимоги тільки до попередніх боржників, але не до наступних. Крім того, аваліст несе перед векселедержателем солідарну відповідальність разом з іншими особами, що поставили на векселі свої підписи. Тобто, векселедержатель має право пред’явити йому позов незалежно від пред’явлення позову іншим зобов’язаним за векселем особам.
Аваліст звільняється від відповідальності, коли залишає нести відповідальність за векселем основний боржник, наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності.
На відміну від норм цивільного права, згідно з якими недійсність основного зобов’язання тягне недійсність забезпечуючого його зобов’язання, аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобов’язання, яке він гарантував, виявиться недійсним.
Нормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у встановлений строк головним вексельним боржником — акцептантом. Необхідною передумовою виконання вексельного зобов’язання є пред’явлення документа для оплати боржнику. Пред’явлення повинно відбутися у місці, зазначеному у векселі як місце платежу, а при відсутності такого зазначення — у місці знаходження платника.
Держатель переказного векселя строком на визначену дату або в стільки-то часу від складання або пред’явлення повинен пред’явити переказний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплаче- ний, або в один з двох наступних робочих днів.
При визначенні строку погашення векселя не враховується день, в який він виписаний, і якщо дата платежу припадає на неробочий день, то вексель сплачується наступного робочого дня.
Боржник, перш ніж оплатити вексель, зобов’язаний засвідчитися у тому, що цей вексель пред’явлений йому для оплати законним держателем. Для цього він повинен перевірити послідовність ряду індосаментів і тим самим підтвердити власника векселя в якості законного держателя. При цьому в обов’язки платника не входить перевірка справжності підписів індосантів.
Платіж за векселем повинен наступати негайно по пред’явленню. Відстрочка платежу можлива тільки при виникненні обставин непереборної сили, наявність яких повинна бути підтверджена компетентними органами.28
Звільняється від зобов’язання за векселем особа, що сплатила вексель в строк, а разом з нею і всі особи, що поставили на векселі свої підписи. Оскільки платіж за векселем здійснений проти його вручення, наявність векселя у платника є фактом, що підтверджує його повну оплату і погашення.
Пред’явлення векселя до строку не зобов’язує боржника сплачувати його, хоч він може сплатити його. З іншої сторони, векселедержатель не може бути примушений прийняти платіж до закінчення строку векселя.
Перенесення строку платежу за векселем (пролонгація) не допускається.
Боржник може сплатити тільки частину своїх зобов’язань, і пред’явник векселя зобов’язаний прийняти цю суму. У такому випадку на векселі робиться відмітка про платіж на суму, що залишилася, і векселедержатель може здійснити протест і пред’явити позов до будь-якої зобов’язаної особи в розмірі несплаченої суми.
Вексель може бути не прийнятий до платежу або акцепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати платника.
Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу та його неодержання. Існують такі види протесту:
1) протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Мета протесту — створення умов для дострокового задовільнення вимог кредитора;
2) протест в несплаті векселя як простого, так і переказного. Юридична мета протесту — збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобов’язаних по векселя осіб — трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для збереження держателем права регресу проти акцептанта переказного векселя, які несуть вексельну відповідальність як головні боржники протягом всього строку позовної давності.29
Здійснення протесту в несплаті не потрібне, якщо вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в разі об’яви неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по векселя, який не підлягає акцепту.
Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом включення.в вексель підписаного ними застереження («без витрат» або «без протесту») звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.
Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом — протестом, який здійснюється державним нотаріусом. Строки здійснення протесту:
1) В неакцепті. Якщо пред’явлений вексель не буде акцептований у двадцять чотири години або вексель буде прийнятий не в повній сумі, то векселедержатель може здійснити протест у неприйнятті, внаслідок чого одержує право на дострокове задовільнення. Протест в неакцепті повинен бути здійснений у строки, встановлені для пред’явлення до акцепту, тобто протягом одного року від дня видачі векселя. Векселедавець може скоротити або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді вексель може бути прийнятим до опротестування в неакцепті протягом цих строків, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня.
2) В несплаті. Для векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання або пред’явлення протест повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель підлягає сплаті; для векселя строком за пред’явленням — протягом строку, встановленого для пред’явлення до акцепту, або наступного дня, якщо пред’явлення було здійснено в останній день цього строку.
Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедержатель повинен передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу. Якщо строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус пред’являє платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, він також повертається до векселе-держателя без протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестований вексель з написом про протест та актом повертається від нотаріуса (судового виконавця) до векселедержателя.30
Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця. Протест в несплаті по простому векселя — проти векселедавця, по переказному — проти акцептанта.
Крім здійснення протесту, держатель повинен повідомити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті протягом наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселя, але накладає на держателя відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в розмірі, що не перевищує суму векселя.
Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:
— судові органи мають право виносити рішення по позовах, заснованих на опротестовних векселях;
— наступає відповідальність по простому векселя — написателів, а по переказному — написателів та трасанта (векселедавця).
Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм підписом застереження «без обороту на мене», є солідарно відповідальними перед векселедержателем. Він має право пред’явити позов до всіх зобов’язаних за векселем осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Особа, що сплатила за векселем звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну суму, передає тій особі, що сплатила опротестований вексель.
Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники по векселя є відповідальними протягом всього строку позовної давності.
Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред’явив позов:
• суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені;
• відсотки від дня строку платежу;
• збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;
• пеню від дня строку платежу.
В разі закінчення строків, встановлених для здійснення протесту в некцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобов’язаних осіб, за виключенням акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому порядку належної йому суми.
Право на пред’явлення позовів обмежується визначеним строком, який носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності). Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів протягом одного року з дня протесту, або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний індосант — проти іншого індосанта і трасанта протягом 6 місяців з дня, у який індосант сплатив вексель, або з дня пред’явлення до нього позову.1

3. Розрахунки

Безготівкові розрахунки в господарському обороті України регулюються інструкцією Національного банку, яка розроблена згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність”, іншими законодавчими актами України та нормативними актами Національного банку України. Інструкція визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу, що впроваджуються в господарський оборот України.
Юридичні особи, їх філії, відділення, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності відкривають поточні рахунки, інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків. Якщо підприємство відкриває більше одного рахунку, один з цих рахунків визначається як основний. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.
Банки приймають доручення підприємств на перерахування коштів до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках і тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання коштів передбачене законами України. У разі відсутності коштів на основному рахунку підприємства банки приймають до виконання доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.
Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.
Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:
* платіжними дорученнями;
* платіжними вимогами-дорученнями;
* чеками;
* акредитивами;
* векселями;
* платіжними вимогами;
* інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

3.1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.
Платіжне доручення – документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.
Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.
Якщо на основному рахунку платника кошти відсутні, він зобов’язаний протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.
Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.
Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:
* за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати;
* для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;
* для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;
* в інших випадках за згодою сторін.
Попередня оплата здійснюється підприємствами у разі, якщо це обумовлено в договорі або встановлено окремими указами Президента України та рішеннями уряду (за хлібопродукти, воду, електро- та теплову енергію, за користування телефоном і за поштово-телеграфні послуги, за перевезення товарів для розрахунків із залізницями, пароплавствами, автотранспортними підприємствами).

3.2. Розрахунки чеками.
Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством та нормами міжнародного права. Страни СНГ у якості джерела чекового права використовують Постанову ЦВК та СНК СРСР “Положення про чеки” від 6 листопада 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, яка встановила “Єдинообразний закон про чеки”.
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменьшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред’явленню.
Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек – це грошове забов’язання часного порядку і не може икористовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку разпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.
Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.
Чекодавець – юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.
Чекодержатель – підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.
Банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України.
Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.
Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок.
Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім’я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.
Строк дії чекової книжки – один рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, три місяці.
За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
Чек включає:
а) назву “розрахунковий чек”;
б) назву (для фізичних осіб – прізвище, ім’я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі-чекодавця) та номер його рахунку;
в) назву банку-емітента і його номер МФО;
г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб – ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;
д) назву чекодержателя;
е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;
є) призначення платежу;
ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;
з) підписи чекодавця та відбиток печатки.
Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.
Чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).
Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.
Згідно з “Єдинообразним законом про чеки” чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису – індосаменту. Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, яка зробила цей напис. Той хто підписався під передаточним написом називається індоссантом. Передаточний напис повинен бути простий та не чим не обумовлений. Він засвідчує передачу прав по чеку іншій особі, а також визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними держателями чеку.
Умови передачи чеку від однієї особи іншій визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.
Розрізняють наступні види чеків:
а) іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента. Пердача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передаточного напису з поміткою “Не наказу”, який завірений нотаріально. При здійсненні передачі шляхом цессії його власник набирає тільки ті права, які мав попередній чекодержатель.
б) ордерний чек, тобто чек, який виписан на користь відповідної особи або її наказу. Такий чек передається за допомогою індосамента з поміткою “Наказу” або без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в міжнародному розрахунковому обороті.
в) чек на пред’явника виписується пред’явнику і може бути предан іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк. Чекодержатель висилає його своєму партнеру за кородоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на пред’явника чекодержатель здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше, ніж розрахунок шляхом банківського переказу.
Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення отримувача, розглядається як чек на пред’явника. Крім того чеки розділяються на фірмові та банківськи.
Банковський чек – це чек, який виписан банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата по таким чекам здійснюється за рахунок коштів банка чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за кордоном.
Фірмовий чек – це чек, виписаний фірмой на отримувача. В більшості випадків такі документи виписуються на прд’явника в національній або іноземній валюті на пред’явника і виставляються фірмой на свій банк. Оплата по ним провадиться за рахунок коштів чекодавця.
У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, яка відрізняє кросований чек – дві паралельні лінії, які наненсені по діагоналі на ліцевій стороні чеку. Це робиться для того, щоб усунути зловживання чеком. Його держатель не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума зараховується на рахунок чекодержателя в банку, який виступає платником по чеку, або в іншому будь-якому банку. Такий чек можна оплатити тільки банку або іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями вписується найменування банку, то чек може бути сплачен лише цьому банку. Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої суми з одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає перевод грошей з одного рахунка на інший. Але в цьому випадку банк-платник кредитує на суму чеку рахунок чекодержателя.

3.3. Розрахунки акредитивами..
Аккредитив, який використовується при розрахунках, незалежно від того, як він назван або позначений, являє собою одностороннє, умовне грошове забов’язання банка, яке видається їм за дорученням клієнта-наказодателя аккредитива на користь його контрагента по контракту – бенефіціара, по якому банк, відкривший аккредитив, повинен здійснити сплату бенефіціару або акцептувати тратти бенефіціара і сплатити по ним у строк, або уповноважує інший банк здійснити такі розрахунки, при умові надання бенефіціаром документів, які передбачені в аккредитиві, та при виконанні інших умов аккредитива.
Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:
* виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
* надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.
Банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.
Бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо).
Виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.
Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком-емітентом на виконуючий банк, він може виступати авізуючим або банком-платником.
Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
а) покритий – акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;
б) непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акредитиві має бути вказано, чи є він відзивним або безвідзивним. У разі відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідзивним.
Відзивний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).
Усі розпорядження про змінення умов відзивного акредитива заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній -бенефіціара.
Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.
Виконуючий банк зобов’язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до отримання останнім повідомлення про змінення або анулювання акредитива.
Безвідзивний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Із своїми пропозиціями про змінення умов акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення виконуючому банку.
Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися:
а) депоновані – списанням коштів з аналітичного рахунку “Розрахунки акредитивами”, відкритого у виконуючому банку;
б) гарантовані – наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками. Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами, в яких передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов’язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.
Аккредитив за своєю природою являє собою угоду, яка відокремлена від контракта куплі-продажу, і банки ні в якому разі не несуть відповідальності за невиконання умов контракту будь-яким з контрагентів.

3.4. Розрахунки векселями.
Вексель як визначена форма грошового забов’язання широко застосовується в господарському обороті України. Його застосування в якості засобу обігу і розрахунку у цій сфері пов’язане з тим, що частина обігу здійснюється за рахунок кредиту.
У багатьох країнах світу обіг векселя регламентується єдиним законом, який був прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 році. Через сім років і в колишньому Радянськлму Союзі було впорядковано вексельне законодавство.
Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю). Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне зобов’язання або наказ сплатити відповідну суму грошей. Основні учасники вексельних правовідносин – векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем – сам векселедержатель чи третя особа – розпізнають два види векселів: простий і переказний. Переказний вексель інакше називається “трата”. Вексельне забов’язання утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо формальним документом. З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого – дефект форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання данного фокту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки “вексельну силу”, але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).
Векселі, як і чеки, – невідємні елементи грошового обігу. Без них не можливо ефективно здійснювати міжгосподарськи розрахунки і вийти з платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні пов’язане з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних навичок у здійснені розхрахунків векселями; ненасиченість ринку відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських організацій.
Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють із векселями, адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Нині операції з векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним напрямками:
* проведення класичних банківських операцій з векселями, тобто облік, інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів, продаж векселів, що належать банку;
* оформлення векселями взаємозаборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.
*
3.5. Вексельні операції та їх характеристика..
Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:
1. операції, пов’язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з власними векселями, точніши з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);
2. опреації, пов’язані з обігом векселей, тобто операції з чужими векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.
До першої групи операцій відносяться:
* видача простого векселя;
* трассування:
на іншого платника наказу третій особі;
на іншого платника власному наказу;
на самого себе;
* доміціляція векселя;
* оплата векселя.
До другої групи операцій відносяться:
* облікова операція (індосування);
* ломбардна операція (кредит під заставу векселя);
* комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);
* депозитна операція (зберігання та керування векселями);
* акцептна операція (акцептний кредит);
* гарантійна операція (поручительство по векселям).
ДОМІЦІЛЯЦІЯ ВЕКСЕЛІВ.
Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця проживання платника – векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліата зробити платіж, – доміціліантом.
Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які пов’язані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, так і для інших осіб, які бажають його приобрести; він легше може бути облікован, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат (дамно, порто та інш.)
По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший – трассату, а другий – векселедателю. Потім трассат (векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювати вексель, сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишкм сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмову повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).
Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а тот потім оплачує у строк доміцілійований у нього вексель; він же перекреслює підпис особи, яка забов’язана платежом по векселю – акцептанта в перказному та векселедателя в простому векселях, – і повертає йому або іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.
Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту), так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.
У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу. Отже, доміціліат не забов’язан нічим, навіть в тому випадку, коли він пообіцяв трассату оплату векселя.
ОБЛІКОВА ОПЕРАЦІЯ.
Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається з того, що підприємство або фінансова установа – банк, предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконта).
Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем – дисконтантом у повну власність векселепридбавачу – дисконтера по передаточним на його ім’я надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера зветься обліковой, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя – негоціюють, тобто продають і покупають вексель.
Рекомендується приймати до обліку тільки ьакі векселя, які мають не менше двох підписей, а саме:
1. прості векселя – з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;
2. переказні векселя на іншого платника наказу третій особі – з підписом трассанта, трассата і бланком ремітенту;
3. переказні векселя на іншого платника власному наказу – з підписом трассанта, трассата і бланком трассанта;
4. переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на сомого себе) – з підписом трассанта і бланком ремітенту;
5. секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, – з підписом трассанта і бланком ремітенту;
Також слід стежити за тим, щоб – як правило – купувати:
* векселя, які виникли на грунті реальних торгових угод;
* векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми. Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.
* векселя з платежом у банківському пункті;
Але крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються і векселя меншого гатунку, хоча вони і не зустрічають великого попиту. До таких векселів відносяться:
* векселя з безоборотними надписами;
* внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;
* векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;
* переказні векселя, які не підлягають акцепту, – мандати.
Передача векселей в уплату боргу.
Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в уплату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана грошима, а зараховується в уплату боргу за його особистоим рахунком.
ЛОМБАРДНА ОПЕРАЦІЯ.
Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме:
* за позиками строковими за позичковими рахунками;
* за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.
Всі ці векселя забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).
По лобардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по проесту банки у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.
КОМІСІЙНА ОПЕРАЦІЯ.
Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають:
* прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу – в їх протесту;
* переказні і прості візо-векселя для пред’явлення до акцепту, а у випадку неакцепту – в їх протесті;
* протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред’влення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.
За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.
Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по розрахунковим і кореспонденським рахункам як на інкасо, так і на пред’явлення до акцепту місцевих векселів.
ДЕПОЗИТНА ОПЕРАЦІЯ.
Депозитні операції або операції депо, які здійснюються з векселями, виконуюються за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають векселя:
* на збереження (чисте депо);
* на збереження і керування (кваліфіковане депо);
* на збереження, в керування і розпорядження (забеспечуюче депо).
При чистому депо банк приймає на себе забов’язання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або порчи і повертати їх за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за строками векселей, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав доверителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів.
Забеспечуюче депо на умовах застави служить для цілей забеспечення видаваємих клієнту позик і складає основу ломбардних операцій.
АКЦЕПТНА ОПЕРАЦІЯ.
Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю банків, які забеспечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт предоставить банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселя банком предоставляється клієнтом не пізніше, чим за день до настання строку. Тому банки предоставляють акцептний кредит тільки першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в якості забеспечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забеспечення.
Ремітент може використати акцепт в різних целях: передати в уплату боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, – тим самим він переводить акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний акцепт, а за згодую з ремітентом депонувати його у себе до настання строку платежу.
У зовнішньоторгових операціях акцептний кредит часто приймає форму акцептно-рамбурсного кредиту, при якому експортер (або його комісіонер) виставляє тратти на будь-який іноземний банк, а покриття по кредиту предоставляє банк імпортера, або інший третій банк, але все це – за дорученням та за рахунок імпортера. Ця форма кредиту використовується тоді, коли валюта платежу по контракту не є валютою країни ні експортера, ні імпортера.
Як акцептний, так і акцептно-рамбурсний кредит відкривається по товарним угодам, і векселя акцептуються проти пред’явлення товарних документів і часто супроводжуються акредитивами.
По акцептним кредитам банк утримує комісію в залежності від строку і суми забов’язань і ризику непогашення кредиту, а по акцептно-рамбурсним кредитам банк, окрім комісії, утримує ще і відсотки.

ГАРАНТІЙНА ОПЕРАЦІЯ.
Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що третя особа – підприємство або банк приймає на себе відповідальність по забов’язанням доверителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселя і тим самим предоставляє авальний кредит. Якщо доверитель не зможе виконати свої забов’язання по відношенню до свого контрагента, а саме – у строк погасити векселя, гарантор бере на себе оплату даних забов’язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від виконання сторонами по угоді своїх забов’язань.
Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так як очами ділового світу тільки вони можуть забеспечити солідність та добротність фірми.
Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не виникає імобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш ризикоаваних операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по забов’язанням) передбачити, чи зможе доверитель погасити свої забов’язання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується доверителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від суми, строків забов’язань і ризику операції.

4. Висновок.
Якщо загальновизнана істина така, що кредит – душа промисловості, то вексель без сумніву – кращій представник кредита. Подібно тому, як торгівля не обумовлена розмірами того чи іншого государства, так і вексель, перший і головний слуга торговлі, не має ніяких обмежень. Виконнуючи роль инструмента великих торгівельних підприемств, встановлюючи звязок між усіма народами всесвіту, вексель і в інших відношеннях надав важливого впливу на розвиток торгівлі, як інші відкриття. Поява векселя навіть в їого найпростішій конструкції, стало плодом таемної і могутьної сили, яка може бути названа автономієй торгівельного сослов’я, в звязку з подальшим розвитком його реквізітів, як результат того ж самого мистецтва, – все це належить до найбільш важливих відкриттів торгівельного світу. Якщо компас розширив географічний кругозір людства и якщо гроші звільнили торгівлю від вузьких уз мени, то вексіль – шматочок бумаги, незабеспечений скарбом держави, розвив кредит – цю могутню силу и основу усієї промисловості. Переносячи капітали з одних рук до інших і служачи способом передачі капітала, вексель тим самим викликає до діяльності без нього не використані богатства, збільшує розміри виробництва, уособлює в собі сам капітал і отримує сам купувальну силу.
Якщо заміна натурального господарства грошовим мала таке важливе значення, то вексель, превосходячи економічну важливість грошей різновидами своїх функцій, первищує останні і як платіжний знак. Значення грошей обмежено державною теріторією, за межами якої вони, якщо не зовсім, то відчутно зменьшують свою вартість. Вексель же завжди і будь де має однакову цінність, його дійсність не обмежена ніякими кордонами і його сила не обумовлена ніякими законами ввоза та вівоза. В цьому відношенні він заслужено отримав назву універсального засобу сплати і монети всього торгового світу. Вексель має також інші переваги перед грошима. Гроші завжди виражають зазначену вартість, тоді коли вексель може виражати яку завгодно суму; припошук грошей звязано з важливими складностями, тоді як вексель може бути утворений у будь який час, як швидко є у особи відповідна для цього цінність.
Економічне значення векселя цім не вичерпується: служа зброєю кредита і суррогатом готівкової сплати, маючи покупну силу грошей, вексель набуває значення товару, отримує свою вартість і свій курс (ціну), служа міжнародним розрахункам, позбавляє від необхідності переводити і пересилати дзвінку монету і розпадаясь, подібно сортам і якостям товару, на різні категорії, дивлячись по місцю видачи та місцю платежа по векселю.
В своїй роботі, в першому розділі я стисло виклав історію виникнення і розвитку векселю в світовій історії, цей розділ введений для лаконічного сприйняття цієї теми, вексель, це не якась загадкова істота чи дитина наукових розробок. Поява векселю була зумовлена загальним розвитком людства, так би мовити наступний кроком у розвитку, без подалання якого мабуть людство і не досягло б такого інтелектуального рівня розвитку.
В другому розділі я виклав усі основні поняття і терміни нерозривно повязані з векселем, принципи класифікації векселів, правовий стан і специфіку вексельного обігу в Україні, розглянув основні конфліктні ситуації, що мають місце в справі інтеграції і удосконалення національного вексельного законодавства з всесвітнім, виклав свою точку зору та шляхи вирішення ціх конфліктів так як усуненя протерічь є основним фактором здорової і життєспроможної економіки.
У третьому розділі що має назву “Розрахунки” я виклав правила розрахунків різними засобами, але перевага, зрозуміло, була віддана векселю, в цому розділі наведені приклади та методи практичного застосування векселя для проведення фінансових операцій.

5. Додаток
5.1. Зноски до диплому.

1 Юровский Б. «Краткий курс вексельного обращения для руководителя» /Сборник библиотека бухгалтера, 1999.
2 Приклад наведено з книги Балашовой Ю.В., Козаковой И.А. «Вексель в торговом обороте» – М.: Консультант, 1994.
3 Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» – К.: Лад Наукова думка,1996.
4 Барац С.М. «Курс вексельного права» – СПб: Т-во «Общественная польза», 1893 ( з матеріалів Мороза Ю.М.).
5 Цитович П.П. «Курс вексельного права» – К.: Типография И.Н.Кушнарева и К, 1887 ( з матеріалів Мороза Ю.М.).
6 – заборона нижнім військовим чинам зобов’язуватися векселями знята законом від 5 червня 1875р.

7 Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» – К.: Лад Наукова думка,1996.

8 Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991р.

9 Стаття 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

10 Виходячи з визначення цінного папіра за вказаним законом вексель не можна однозначно вважати цінним папером (див. попередній розділ).
11 Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» – К.: Лад Наукова думка,1996.

12 перелік реквізитів векселя наведений в попередньому питанні;

13 Постанова Кабінету міністрів України та Національного банку України від 10.09.1992р. № 528 про «Правила виготовлення та використання вексельних бланків».

14 Малюк В. «Вексель в Україні», К.: ЕКОНОМІСТ, 1997.
15 Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» – К.: Лад Наукова думка,1996.

16 Ильин В.В., Макеев А.В. «Вексельное право» – М.: Банковский деловой центр, 1997.
17 Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. «Операции банков с векселями» – К.,1995.
18 Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. «Вексель в хозяйственном обороте» – К.: Прес-центр, 1994.
19 В.Малюк «Вексель в Україні». – Київ: Економіст, 1997.
20 Там же.
21 Захарьин В.Р. «Все о векселе» – М.: ДИС, 1998.
22 таблицю наведено з матеріалів семінару Міжнародного центру приватизації, інвестицій і менеджменту «Вексель як альтернативний спосіб взаємного заліку заборгованостей між підприємствами». Київ – 1998.
23 Хабарина Л.П. «Операции с векселями» – М.: Интел-Синтез, 1995.
24 Єфімов О. «Правова природа індосаменту переказного та простого векселя» /Журнал Право України, 1999, №4,
25 Там же.
26 Вишневский А.А. «Вексельное право» – М.: Юристъ, 1996.
27 Фельдман А.А. «Вексельное обращение» – М.: Инфра-М, 1995.
28 достатнім доказом дії обставин непереборної сили або форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України
29 Юровский Б. «Краткий курс вексельного обращения для руководителя» /Сборник библиотека бухгалтера, 1999.

30 В.Малюк «Вексель в Україні». – Київ: Економіст, 1997.

5.2. Використана література.

1. Юровський Б. “Краткий курс вексельного обращения для руководителя» 1999
2. Козакова И.А. «Вексель в торговом обороте» М. 1994
3. Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» К. 1996
4. Закон України «про правонаступництво України» 12.09.1991 р.
5. Ст. 21 ЗУ «про цінні папери і фондову біржу» 18.06.1991р.
6. Постанова КМУ та НБУ від10.09.1992 р.№528 «про правила виготовлення та використання вексельних бланків»
7. Ильин В.В, Макеев А.В. «Вексельне право» М. 1997 г.
8. Захарин В.А. «Все о векселе» М. 1998р.
9. Малюк В.М. «Вексель в Україні» К. 1997 р.
10. Хабарина В.М. «Операції з векселями» 1995 р.
11. Ефімов К.В. «Правова природа індосаменту, переказного та простого векселя» 1999 р журнал «право України» № 4 с.45
12. Фельдман А.А . «Вексельное обращение» М. 1995р.
13. Вишневский А.А. «Вексельное право» М. 1996р.
14. Юровский Б.П. «Краткий курс вексельного обращенния для руководителей» 1998р. К.
15. Мересьев Т.И. «Практика вексельного звертання в Українї» 1998р.К.
16. Старовойтова К.В. «Фінансове право» К. -1998р.

53