Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТКафедра
_________________________________МАГІСТЕРСЬКА ДИСЕРТАЦІЯ

 

зі спеціальності “Банківський менеджмент”Адамович Т.С. ТЕМА: Вексельний обіг і перспективи його розвитку в
Україні.                                 Науковий керівник Опарін
В.М.___________________                                                                                            
______________________________                                 Рецензент_____________________________________________

                                                  
______________________________________Робота допущена до
захисту “___”____________2000 р., протокол №_______                                  Завідувач кафедри доктор
економіки, професор Мороз А.М.

                                                                   
______________________________________

Київ-2000

ПЛАН

Вступ._____________________________________________________3

1. 
Методологічні основи вексельної форми фінансових
взаєморозрахунків.

1.1   
Сутність і види векселів._______________________________5

1.2   
Вексельне право та його основні системи._______________13

1.3   
Учасники вексельної схеми взаєморозрахунків, організація
та технологія.__________________________________________24

2. 
Дослідження досвіду використання вексельної форми в
Україні.

2.1   
Обіг векселя для покриття взаємної заборгованості суб’єктів
підприємницької діяльності.___________________________43

2.2   
Практика вексельного обігу в різних галузях народного
господарства.________________________________________53

2.3   
Сутність та класифікація активних операцій банків з
векселями.__________________________________________60

2.4   
Правове регулювання вексельного обігу в
Україні.________69

3. 
Удосконалення окремих елементів вексельного обігу.

3.1   
Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його
можливого покращення._______________________________79

3.2   
Бухгалтерський облік векселів і оподаткування операцій з
векселями.__________________________________________86

3.3   
Практичні рекомендації щодо заповнення векселів._______91

Висновки.________________________________________________102

Список літератури.________________________________________108

Додатки._________________________________________________113

ВСТУП

Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно, самих
грошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися за
своєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток вексельного обігу
певною мірою обумовив перетворення всіх грошових розрахунків у безготівкову
форму. Роль і значення  векселя завжди підтримувалися вексельним  правом  і
забезпечувалися державою. Векселі активно використовувалися і використовуються
у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.

Нині, на жаль, не
можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового регулювання,
міцно увійшов і широко використовується у цивільно-правових відносинах, які
динамічно розвиваються в Україні.

У колишньому СРСР
вексель набув широкого поширення в період НЕПу. У подальші роки використання
векселя було обмежене через ряд об’єктивних і суб’єктивних причин: монополії
державної власності на засоби виробництва, адміністративно-планової економіки,
цільового фінансування народного господарства. У подальшому, при проведенні
фінансово-кредитної реформи вексель взагалі був практично виключений з
товарно-грошового обігу. Наприкінці 80-х років в умовах реформ, викликаних
перебудовою в СРСР, у процесі виникнення різних   форм   власності,   розвитку  
підприємницької діяльності, становлення системи комерційних кредитних установ і
інших фінансових інститутів використання векселя стало реальною необхідністю.
Вексель є інструментом, без якого важко уявити сучасні кредитно-розрахункові
відносини, що виникають у цивільно-правовому обігу.

В умовах переходу
до ринкової економіки виникла об’єктивна необхідність формування професійного
вексельного ринку в Україні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових
компаній, великих підприємств стають об’єктами біржових торгів. За допомогою
вексельних програм здійснюються спроби розв’язання проблеми неплатежів,
здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються
інші фінансові програми.

Повернення векселя до економіки
України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в
рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна
вирішувати більш важливі задачі і,зокрема,  задачу реформування відносин
власності.  Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально
прискорити процеси приватизації, причому, насамперед,  за рахунок
нерентабельних підприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного
паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових
зобов’язань порівняно  з іншими цивільними зобов’язаннями. За наявності досить
конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової
створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової
економіки.

Учасниками
вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають
спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика
стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати
свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється
спеціальними правовими нормами.

Потрібно
відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає
відсутність практичного досвіду в його організації. Створення системи
вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні почи-нається   практично  
заново.   Відсутні   відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й
правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної і
юридичної літератури з цих проблем. Все це і визначає мету, задачі та
актуальність теми даної дипломної роботи.

1.  
Методологічні основи
вексельної форми фінансових взаєморозрахунків.

1.1
Сутність і види векселів

Вексель
— можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю переказу грошей і
оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в
Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що
бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді вважалась центром господарчого
життя, тому що займала вигідне географічне положення, знаходячись на перехресті
торговельного шляху, що зв’язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські
міста — Генуя, Венеція, Флоренція — перетворювались у великі європейські центри
ремесел, промисловості і торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні
цілого ряду економічних новшеств, в тому числі — утворенні банків. Вже тоді
середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що
знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із
країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту,
який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці,
на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою
монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов’язанням особи, що отримала
валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця
супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити
подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й
народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так
з’явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що
отримала гроші і видала переказний вексель, — векселедавець (трасант); особа,
що внесла валюту і отримала вексель — перший векселедержатель (вексельний
кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної
суми грошей подавачу листа — платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців
від незручностей, труднощів і небезпеки, пов’язаних з перевозкою монет. Вигода
була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і
виданою за вексельним зобов’язанням.

Спочатку відносини між учасниками
цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням
грошового обігу набули характер юридичних зобов’язань. При цьому не тільки
векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після
прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного
векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа
(векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало
інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних
боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім
зобов’язань, пов’язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов’язання, перш за
все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з’явився простий вексель, який
разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення
зобов’язань за договором займу.

Як вже вказувалось, вексельні
операції спочатку були пов’язані з переказом грошей із однієї місцевості в
іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали
знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит,
розплачувались векселями. Можливість полегшеної пере-уступки права вимоги за
векселем іншій особі за допомогою передаточного напису (індосаменту) — XVII ст.
– або просто врученням дозволила суттєво розширити коло учасників вексельного
обігу. В зв’язку з тим, що одним векселем в процесі обігу стало можливим
погасити цілий ряд грошових зобов’язань, вексель став не тільки інструментом
кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей.

Таким чином з плином часу практика
розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались
в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися
загальноцивільним законодавством, тими його нормами, які відносились до
відповідної угоди, яка була причиною появи векселя. Виникла необхідність в
особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш
сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов’язання, які
слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.

Таким чином, в ході історичного
розвитку вексель перетворився в універсальний інструмент, який широко
використовується у кредитно-розрахункових відносинах.

Для ефективного
використання векселя в економіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його
правову природу і умови обігу.

 Цивільне
законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії цінних паперів, які є
предметом діяльності учасників цивільних правовідносин.

Поняття цінних
паперів розкривається внаслідок аналізу функцій, які виконують в
торгово-грошовому обізі юридичні документи. Останні  являють собою документи, 
зміст  яких засвідчує ті чи інші юридичні факти або засновані на них
правовідносини. Юридичні документи виконують в обізі різні функції залежно від
того, яке значення має документ для відповідних правовідносин, зокрема, 
документ може мати процесуальне і матеріально-правове значення, тобто наявність
документа необхідна для виникнення відповідних право-відносин. Рівною мірою
матеріально-правові функції належать документу тоді, коли він має значення при
здійсненні вираженого в ньому права. Відносно цілого ряду цінних паперів (у
тому числі й векселя), їх пред’явлення необхідне для здійснення вираженого в
них права. Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність
певних взаємних прав і обов’язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і
особою, яка є їх власником (інвестором).

Останнім часом, як показала практика,
посилилася тенденція до більш широкого використання  "безпаперових"
цінних паперів замість  "паперових". Відповідно до цієї обставини
виникає питання про зміст поняття  "документ" в умовах зміни його
форми з паперової на безпаперову. Коли мова йде про цінні папери як про грошові
документи, потрібно брати до уваги три важливих аспекти. Перший –
"докумен-тальний" характер цінного паперу; другий – матеріальна форма
документа; третій – наявність певних взаємних прав і обов’язків, що витікають з
права власності на цінний папір.

Документальний характер цінного паперу означає, що
його випуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і
емітентом, тобто поняття  "документальний характер" цінного паперу
має таке ж значення, як і її офіційний характер.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму
або вид матеріального носія, на якому виконаний документ.

Права, які визначають зміст
цінного паперу, можуть належати до різних категорій суб’єктивних прав. Найчастіше вони
належать до зобов’язальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені
правовідносини, внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і
обов’язки, оскільки сторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права,
що належать їй.

Необхідність пред’явлення цінного
папера для здійснення вираженого в ньому права має подвійне значення. По-перше,
пред’явлення цінного папера для кредитора є легітимацією його як суб’єкта
права. Зокрема, для витребування від боржника за цінним папером виконання його
зобов’язання кредитор повинен його пред’явити. Без цінного папера кредитор не
має права вимоги. Якщо цінний папір не пред’явлений, боржник має право відмовити
у виконанні. По-друге, особа, зобов’язана за цінним папером, може виконати своє
зобов’язання тільки відносно пред’явника папера. У противному разі ця особа
буде нести відповідальність перед суб’єктом, уповноваженим цінним папером.
Зокрема,  боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє
зобов’язання. Виконавши ж своє зобов’язання належному держателю цінного папера,
боржник гасить (виконує) своє зобов’язання.

“Таким чином легітимація держателя
цінного папера як суб’єкта відповідного права має значення як в інтересах
самого держателя, якого він уповноважує виступити з відповідною претензією, так
і в інтересах зобов’язаної особи, яка, виконавши свій обов’язок пред’явнику,
звільняє себе від відповідальності перед дійсним суб’єктом права, якщо
держатель таким не був”[1].

При аналізі поняття  "цінний папір"
важливо відмітити, що не кожний фінансовий документ може мати статус цінного
папера. Головним критерієм, відповідно до якого одні фінансові документи
вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче визначення і закріплення
вичерпного переліку категорії цінних паперів.У зв’язку з цим потрібно
підкреслити, що у багатьох країнах існує нормативно-правовий перелік 
фінансових документів, що мають юридичний статус цінного папера.

Цей перелік, як правило, закріплений
законом. Документи, не віднесені законодавцем до категорії цінних паперів,
таким чином, не можуть бути цінними паперами.

Законом України
від 18 червня 1991 року  "Про цінні папери і фондову біржу"[2] (ст. 3)
встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися і
обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик;
облігації підприємств; казначейські зобов’язання; депозитні сертифікати;
векселі; приватизаційні папери.

Згідно з цим Законом (ст. 21),
векселем є цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику
векселя (векселедержателю).

При цьому Закон розрізняє два
види векселів:

а)
переказний (тратта);

б)
простий.

Переказний
вексель являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ або
пропозицію однієї особи (векселедавця), звернені до іншої особи (платника),
сплатити відповідну суму певній особі або за його наказом у встановлений термін
або на вимогу. На відміну від переказного векселя, простий вексель містить
безумовне  зобов’язання або обіцянку однієї особи (векселедавця) сплатити
визначену суму певній особі (векселедержателю).

Переказний вексель, таким чином,
відрізняється від простого тим, що за переказним векселем платником може бути
не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту переказного векселя приймає
на себе зобов’язання  сплатити за ним.

Всі
векселі за їх економічною природою можна поділити на:

– Комерційні або торгові (товарні)
векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих
послуг, виконаних робіт і т.п.;

– Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом
яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової
позики  проти видачі боргового зобов’ язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів
лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або
грошового (банківського) кредиту.

Векселі, що
виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк надає свій акцепт з
метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони
є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими траттами, за
допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом
продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування
банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та
іноземною валютою (наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну
палату біржі).

Серед фінансових
векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а
лише мета отримання товарного або – переважно – грошового кредиту, який в інший
спосіб отримати б не вдалося. До таких векселів відносяться дружні
(приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість
(тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу,
реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто
відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання
юридично нікчемне, воно може бути визнане не-законним, але якщо вексель тим
часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то
такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати
задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі
лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за
виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових
звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

До дружніх
векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків
векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином
з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями
визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одного
товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові
векселі.

До бронзових
(дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або
поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або штучного підвищення
боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від
дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не
приймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюється
лише з однією метою – ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них
кошти.

До зустрічних
векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні або
фізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем (платником), то
векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їх
строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути не
лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємних
торгових відносин та угод між двома особами.

Для підвищення надійності векселя
передбачений ряд спеціальних процедур, що дозволяють розширити коло осіб,
відповідальних за векселем, тобто зобов’язаних платити за векселем при настанні
певних обставин. Наприклад, акцепт або аваль векселя.

Акцепт векселя являє собою операцію,
за допомогою якої підтверджується згода платника на оплату векселя.
Відпо-відно, акцептантом є особа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як
акцептант виступає банк (банківський акцепт), то вексель набуває статусу
першокласного (тобто вищої якості, найменш ризикованого) зобов’язання. Акцепт
не є обов’язковим, але виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав
обіг, вільно обертався на ринку.

Аваль векселя являє собою
поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив аваль векселя, приймає на себе
відпо-відальність за виконання зобов’язань зобов’язаною за векселем особою
(наприклад, векселедавцем, акцептантом або індо-сантом).

Індосамент – це передавальний напис на
векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи і що виконує
гарантійні функції. Індосант також несе відпові-дальність за платіж разом з
усіма іншими, зобов’язаними за векселем особами.

Взаємну відповідальність сторін
вексельної угоди підвищує також протест векселя, що дає право векселе-держателю
пред’явити індосантам, авалістам, акцептантам і векселедавцеві регресний позов.

Нормальна  організація  вексельного  обігу  передбачає
безумовне дотримання вексельної дисципліни. У зв’язку з цим практикується
законодавча заборона звільнення з яких-небудь причин будь-якого векселедавця
від накладеного протесту, а також від забезпечення платежу державними
дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинник безумовності
платежу, серйозні наслідки протесту під-креслюють перевагу векселя над іншими
формами боргових   зобов’язань. Законодавче визначення
відповідальності векселедавця за вексельними зобов’язаннями спрямоване на
зміцнення грошової дисципліни.

1.2 Вексельне право і його
основні системи

Вексель як
борговий документ має ряд істотних особливостей, що відрізняють його від інших
боргових зобов’язань і надають йому силу особливого, вексельного права.
Останнє являє собою сукупність законодавчих та інших норм, що регулюють
відносини між особами, причетними до вексельного зобов’язання. Спочатку
вексельне право являло собою частину цивільного права, потім відокремилося  в
особливий інститут і сьогодні складає зміст особливої юридичної дисципліни, що
має самостійний характер.

Вираз “сила
вексельного права” означає сукупність тих особливостей, які властиві тільки
векселям і які можна виділити при аналізі чинного законодавства, що визначає
вексельний обіг в Україні, а саме: абстрактність, договірний характер, безперечність,
односторонність, самостійність зобов’язання за векселем, формальність,
обіговість або передаваність, грошовість, право або можливість протесту,
солідарна відповідальність, відсутність емісійного характеру.

Абстрактність вексельного зобов’язання
полягає в тому, що до тексту векселя не включаються причини його появи, тобто
видача його юридично не прив’язується до конкретного договору. Вексель містить
у собі лише просте і нічим не обумовлене зобов’язання або пропозицію сплатити
певну суму.

Векселі (прості
або переказні), що мають однаковий склад первинних учасників, одного номіналу,
видані на однаковий термін і з однаковою відсотковою  ставкою, укладені в
результаті реалізації торговельної угоди, або на виконання кредитного договору,
або просто з добрих спонукань векселедавця по відношенню до векселе-держателя,
не мають ніяких юридичних відмінностей.

З цього випливає, що з моменту видачі векселя припиняється
зобов’язання, на погашення якого був виданий документ, і виникає зобов’язання
абсолютно нового характеру – зобов’язання за векселем – борг, що цілком
відволікається від підстав свого виникнення. Таким чином, юридичними наслідками
факту видачі векселя будуть погашення заборгованості, що раніше існувала, за
придбані товари (виконані роботи, надані послуги), отриманий кредит і
виникнення зовсім нового зобов’язання – боргу за векселем. Умови угоди не
відображаються на обігу векселів і стягненні боргів за ними. У цьому сутність і
причина абстрактності векселя. Для характеристики правової природи векселя необхідно
звернути увагу на його договірний характер, безумовність, формальність та інші
ознаки.

Договірний
характер. Розглядаючи вексель як договірне
зобов’язання, потрібно мати на увазі не ті договірні відносини, які призвели до
появи векселя (наприклад, купівлю-продаж або кредит), а ті відносини, які
створюються самим векселем. Договірний момент у векселі виявляється у тому, що
векселедавець стає відповідальним перед векселедержателем внаслідок видачі йому
векселя з наміром бути зобов’язаним за ним, а останній погоджується прийняти
виписаний векселедавцем документ.

Безумовність векселя випливає з його
абстракт-ності і полягає в тому, що наказ у переказному і зобо-в’язання в простому векселі про сплату
певної грошової суми повинні бути простими і не обтяженими будь-якими умовами
або застереженнями або посиланнями на них. Боржник за векселем зобов’язаний
платити тільки тому, що він видав (або акцептував) вексель, абсолютно незалежно
від його сподіваннь, пов’язаних з прийняттям на себе вексельного зобов’язання,
що виправдалися або не виправдалися.

Односторонність зобов’язання векселедавця у
простому векселі має безумовний характер. У переказному векселі зобов’язання
приймає більш складну форму. Тут зобов’язання векселедавця поставлене у
залежність від скасовуючої умови – платежу з боку трасата. У переказному
векселі векселедавець приймає на себе зобов’язання заплатити вексельну суму з
моменту видачі їм документа, але це зобов’язання є умовним, оскільки він
зобов’язаний платити, у випадку якщо не заплатить трасат. Однак до моменту коли
особа, вказана у векселі як платник, не акцептує його, вона не має до
вексельного зобов’язання жодного відношення. Отже, до акцепту векселя трасатом
він являє собою одностороннє безумовне зобов’язання векселедавця. З іншого
боку, в переказному векселі існує також одностороннє зобов’язання векселедавця,
яке після акцепту векселя платником стає умовним. З прийняттям векселя до
платежу виникає одностороннє безумовне   зобов’язання  трасата, яке існує поряд
з умовним зобо-в’язанням векселедавця. Але треба відмітити, що серед науковців
існує також і інша точка зору з приводу визначення сутності цієї особливості:
односторонність вексельного зобов’язання полягає в тому, що для того, хто за цим зобов’язанням зобов’язаний, воно лише
зобов’язання, без будь-якої вимоги з його боку, а для того, хто за ним має
право, воно – лише вимога, без будь-якого зобов’язання з його боку[3].

Самостійність зобов’язання за
векселем.
Кожне умовне або безумовне зобов’язання за векселем, прийняте на себе особою,
що виступає як учасник, носить цілком самостійний характер і абсолютно не
залежить від того, чи дійсні інші укладені у векселі зобов’язання.

Формальність.   Вексель   являє   собою  
формаль-не зобов’язання, яке повинне мати суворо встановлену законом письмову
форму. Будь-яка умова, пов’язана з виникненням, зміною або припиненням
вексельного зобов’язання, має силу лише тоді, коли вона зазначається
безпосередньо на векселі або на додатковому листі до нього (алонжі). Реквізити
векселя визначені в законі. Недотримання форми позбавляє документ сили
вексельного зобов’язання.

Обіговість (передавальність).  Ця властивість   век-селя
забезпечується тим, що особа, яка придбала його першою, має право передати
вексель іншій особі. Таке ж право має і кожен з подальших векселедержателів.  
Передача   векселя   проводиться шляхом здійснення індо-саменту. Передача
векселя у власність іншій особі і лежить в основі передавальності як однієї з
основних властивостей векселя. При передачі векселя за індосаментом новий
(добросовісний) держатель документа є самостійним кредитором, а тому відносно
нього не допускаються заперечення, які могли б мати місце відносно його
попередника.

Грошовість. Вексель являє собою грошове
зобов’язання. Воно не може бути виражене ні в якому іншому вигляді, крім як у
грошах.

Право зворотньої вимоги. Векселедержатель, що не
отримав платежу за векселем, отримує право на прямий позов до особи, зобов’язаної за векселем (у
переказному векселі) або тієї, що видала (у простому векселі), і, після
здійснення ряду формальностей, – на регресний позов до всіх осіб, що зобов’язалися за векселем раніше за нього
самого. Для обгрунтування такого позову векселе-держателю достатньо пред’явити вексель з позначкою про
опротестування у неплатежі (женевська система права) або навіть без неї
(англо-американська система права).(В Україні опротестований вексель вже
являється виконавчим документом)

Солідарна  відповідальність.  Якщо  протест  було
здійснено своєчасно, векселедержатель може звернути свій позов проти
зобов’язаних за  векселем осіб  (переказний  вексель).  Всі  особи,  що видали,
індосували або ава-лювали вексель, є солідарно  зобов’язаними перед
векселе-держателем. Отже, векселедержатель має право пред’яв-лення позову до
всіх цих осіб або до кожного окремо.  Таке ж право належить кожній особі, що
підписала переказний вексель, після того, як вона сплатила за нього. Позов,
пред’явлений до одного з боржників, не перешкоджає пред’явленню позовів до
інших осіб, навіть якщо вони зобов’язалися після первинного відповідача. Після
закінчення термінів, встановлених для пред’явлення векселя терміном платежу по
пред’явленні або після закінчення певного терміну у такий-то час від
пред’явлення; для здійснення протесту в неакцепті або неплатежі; для
пред’явлення до платежу у разі застереження "без протесту",
векселедержатель втрачає права проти індосантів, проти векселедавця і проти
інших зобов’язаних осіб, за винятком акцептанта в переказному  векселі і
векселедавця у простому.

Відсутність  емісійного 
характеру.  
Вексель  не  є емісійним   цінним  папером.   Отже,   його   видача  не
передбачає спеціальних процедур, пов’язаних з емісією цінних паперів. У зв’язку
з цим істотне значення набуває питання векселеспроможності, під якою розуміють
здатність якої-небудь особи бути учасником вексельного зобов’язання як кредитор
або боржник.

На основі усього
вищевикладеного можна зробити висновок, що векселем є письмове, за встановленою
законом формою, одностороннє, абстрактне і безумовне грошове зобов’язання, що
передається за спрощеним порядком по передавальному напису і що перебуває під
солідарною відповідальністю всіх причетних осіб, яке підлягає платежу законному
векселедержателю проти пред’явлення самого векселя під загрозою процесуально
суворого і спрощеного стягнення.

В сучасних умовах, яку б функцію на
практиці не виконував вексель (знаряддя кредиту, засіб платежу, інструмент для
інкасування боргу), взаємовідносини учасників вексельного обігу в будь-якому
випадку носять характер вексельних правовідносин і регулюються не загальними
нормами цивільного, а особливого вексельного права.

В 1930 р. в Женеві працювала
конференція, в результаті чого була напрацьована Конвенція, що встановила
Єдинообразний закон про переказний та простий вексель. Країни, що підписали або
приєднались до неї, прийняли на себе зобов’язання ввести в дію на своїх
територіях Єдинообразний вексельний закон. До таких країн відносяться:

Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина,
Німеччина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія,
Польща, Португалія, СРСР, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія, Японія.

Такі країни як:

Алжир, Аргентина, Афганістан,
Болгарія, Буркіна-Фасо, Гаїті, Габон, Гвінея, Гондурас, Ірак, Іорданія,
Ісландія, Індонезія, Камбоджа, Камерун, Коста-Ріка, Лаос, Ліван, Лівія,
Люксембург, Мароко, Малі, Нігер, Республіка Бенін, Республіка Заїр, Південна
Корея, Румунія, Саудовська Аравія, Сірія, Сенегал, Туніс, Того, Чехословаччина,
Чад, Еквадор, Ефіопія, Югославія, не приєднались до Женевської вексельної
конвенції, але видали на її основі свої національні вексельні закони. Усі
вищезгадані країни утворюють Женевську систему вексельного права.

Іншу основну систему вексельного
права складають країни англо-американського права, чиє вексельне законодавство
базується на англійському законі про переказні векселі 1882 р. До них
відносяться: Англія, Австралія, Багамські острови, Бермудські острови,
Ботсвана, Бірма, Вірджинські острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве,
Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малазія, Нова
Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакістан, Пуерто-Ріко, Свазіленд, Судан, США,
Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіпіни, Шрі-Ланка, ПАР, Ямайка.

Самостійну групу утворюють країни,
чиє вексельне законодавство не входить в жодну з двох основних систем права і
не основується на жодному, спільному для усіх цих країн вексельному законі. Це,
наприклад, такі країни: Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська
Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбія, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама,
Сальвадор, Тайвань, Таїланд, Уругвай, Чілі.

Між Женевським Єдинообразним
вексельним законом (далі — ЄВЗ) і англійським Законом про переказні векселі
(далі — ЗПВ) спостерігаються деякі розбіжності. Прослідкуємо найсуттєвіші з
них.

У відповідності до ЄВЗ переказний
вексель повинен вміщувати: найменування «переказний вексель», яке включене у
самий текст документа і подане тією мовою, на якій цей документ складений;
просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей;
найменування платника (трасата); зазначення строку платежу; зазначення місця, в
якому повинен здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого
платіж повинен бути здійснений (першого векселе-держателя); зазначення дати і
місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця,
трасанта) (ст.1 ЄВЗ).

Документ,
в якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, не має сили переказного
векселя, за винятком таких випадків: вексель, строк платежу у якому не
вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред’явленням; якщо
відсутня назва місця платежу, ним вважається місцезнаходження платника;
вексель, в якому не вказане місце його складання, розглядається як підписаний у
місці знаходження трасанту (ст.2   ЕВЗ).

Відповідно до ЗПВ переказний вексель
повинен містити наступні обов’язкові реквізити: безумовний наказ сплатити певну
грошову суму; строк платежу; найменування платника; найменування отримувача або
зазначення, що вексель сплачується пред’явнику; підпис векселедавця (трасанта).
Вексель не буде недійсним тому, що він не має «вексельної відмітки», не
датований, не вказане місце виставлення або місце платежу (ст.3,6,7 ЗПВ).
Тобто, в англійському законі передбачається менша кількість обов’язкових
реквізитів, ніж у ЄВЗ, і допускається виставлення на пред’явника (але в
міжнародних розрахунках такі векселі не застосовуються).

Форма переказного векселя за
Єдинообразним Торговельним Кодексом США (далі — ЄТК) відповідає положенням
англійського закону, з тією особливістю, що для оборотного векселя, що
виставлений на користь конкретної особи, необхідне включення в вексель
застереження про наказ або відмітки «переказний» (ст. ст. 3-104, 3-111, 3-102,
3-110, 3-112 ЄТК).

Згідно з ЄВЗ оборотність векселя,
тобто можливість передачі його по індосаменту, визнається за будь-яким
векселем, навіть виданим без застереження «наказу». Навпроти, лише включення у
вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначного застереження може
позбавити вексель властивості передачі по індосаменту. Такий вексель може бути
переуступленим тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії (ст.11
ЄВЗ).

За ЗПВ оборотним є вексель,
виставлений платежем пред’явнику або наказу, але являється платежем наказу,
якщо містить застереження про наказ, а також, якщо сплачується визначеній
особі, але не містить слів, що забороняють передачу. Вексель з застереженням,
що забороняє передачу, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним.

Переказний вексель може бути виданий
на користь трасанта або виставлений на самого трасанта (ст. о ЄВЗ, ст. 3-110,
3-118 ЄТК). У випадку, коли у переказному векселі трасат і трасант — одна і та
ж особа, англоамериканське законодавство передбачає, що держатель може на свій
розсуд розглядати його або як переказний, або як простий вексель.

Крім того, англійський закон допускає
зазначення у переказному векселі декількох платників, але документ, що містить
наказ, адресований двом трасатам в альтернативі або двом чи більше трасатам в
послідовності, не є переказним векселем (ст. 6 ЗПВ). Американський закон також
передбачає можливість виставлення переказного векселя на двох чи більше
трасатів, при умові, що особи несуть солідарну відповідальність (ст. 3-118
ЄТК).

За англо-американським законодавством
вексель може бути виданий на користь самого платника, а також на користь двох
або більше одержувачів платежем сукупно або в альтернативі (ст.ст.5,7 ЗПВ, ст.
3-110 ЄТК). При цьому, якщо вексель підлягає сплаті двом або декільком
одержувачам поальтернативно, то він повинен бути сплачений всім їм сукупно і
індосуватися ними теж тільки разом (ст.32 ЗПВ, ст.3-116 ЄТК).

Згідно з ЄВЗ трасант, виставляючи
вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-яке
застереження на векселі, за допомогою якого він складає з себе відповідальність
за платіж, вважається ненаписаним (ст.9 ЄВЗ). А за англо-американським законом
трасант має право скласти з себе відповідальність як за акцепт, так і за платіж
(ст.16 ЗПВ, ст. 3-413 ЄТК).

Відповідно до ЄВЗ, якщо на векселі є
підписи осіб, недієздатних за векселем, підписи фальшиві або вигаданих осіб,
підписи, які за різними іншими причинами не можуть зобов’язувати тих осіб, які
їх поставили або від імені яких він підписаний, то підписи інших осіб все ж
таки залишаються в силі (ст. 7 ЄВЗ). Тобто, за наявністю серед індосаментів
підробленого або неуповноваженого підпису не переривається низка індосаментів,
і добросовісна оплата платником такого векселя держателю, який основує своє
право на послідовному ряді індосаментів, є правильною. На відміну від цього, за
англо-американським законодавством підроблений або неуповноважений індосамент є
повністю недійсним, внаслідок чого особа, що володіє таким векселем, не є
держателем, а оплата такій особі не носить визвольного характеру для платника
від його вексельного зобов’язання (ст.3-404 ЄТК).

Згідно з ЄВЗ включення у вексель
процентної оговорки допускається тільки в векселях платежем за пред’явленням і
в стільки-то часу від пред’явлення (ст. 5 ЄВЗ). В будь-якому іншому векселі
вона буде вважатися ненаписаною. Англо-американське законодавство дозволяє
включення процентної оговорки в любий вексель (ст.9 ЗПВ, ст. 3-106 ЄТК).

Відповідно до ЄВЗ вексель може бути
виданий строком платежу: за пред’явленням, в стільки-то часу від пред’явлення,
в стільки-то часу від складання, на визначену дату; якщо в переказному векселі
строк платежу не вказаний, він підлягав оплаті за пред’явленням. Векселі, що
містять інше визначення строку платежу або послідовні строки платежу, недійсні.
Строк платежу, вказаний або визначений за векселем, є твердим: ніякі граціонні
дні, ні за законом, ні судові не допускаються (ст.ст.2,33,74 ЄВЗ).

Англо-американське законодавство
передбачає ті ж засоби визначення у векселі строків платежу, що і ЄВЗ, але й
дозволяє виставлення векселів строком платежу по настанню або у визначений
період часу від настання певної події, яка повинна відбутися, хоча час, коли
вона відбудеться, може бути невідомим. Також не забороняється виставлення
векселів з оплатою частками в послідовні строки. Крім того, за американським
законом вексель може бути також виставлений у визначений строк з застереженням
про можливість його наближення або відстрочки (ст. ст.9, 11 ЗПВ, ст. 3-Ю, 3-109
ЄТК).

Оплата векселя повинна здійснюватися,
як правило, в тій валюті, в якій виражена сума векселя. Але, відповідно до ЄВЗ,
якщо вексель виписаний у валюті, що не має обігу у місці платежу, то сума його
може бути сплачена в місцевій валюті за курсом на день настання строку платежу,
а за простроченим платежем — на день здійснення платежу. Держатель може
обумовити, що платіж повинен бути здійснений у визначеній векселем валюті (застереження
про ефективний платіж в будь-якій іноземній валюті) (ст. 41 ЄВЗ), але так як ця
умова порушує питання, що регулюються національним валютним законодавством, ЄВЗ
передбачає для країн-учасниць можливість відступу від ст.41 у відношенні
ефективного платежу в іноземній валюті за векселями з платежем на території
цієї країни або складеним на ЇЇ території (ст. 7 Додатку 1). Тобто, положення
ст. 41 ЄВЗ про ефективну оплату векселів у валюті, що не є валютою місця
платежу, може підпадати під правила валютного контролю країни-учасниці
конвенції, що визначають обмеження на платежі в іноземній валюті.

В англійському законі передбачено, що
якщо вексель виставлений за кордоном, але з платежем у Об’єднаному Королівстві
і сума платежу за векселем не виражена в валюті Об’єднаного Королівства, то
сума, при відсутності особливих вказівок, повинна бути вирахована за курсом для
тратти по пред’явленню в місці платежу на день оплати векселя, тобто повинна
бути сплачена у фунтах стерлінгів (ст.72 ЗПВ).

Згідно з американським законом
зобов’язання або наказ сплатити певну суму, виражену в іноземній валюті, можуть
бути виконані шляхом сплати доларів за чековим курсом, що діє на день строку
платежу за векселем. Якщо ж вексель передбачає іноземну валюту як засіб
платежу, то повинен бути сплачений в цій валюті (ст. 3-107 ЄТК).

Відповідно до ЄВЗ відмова платника в
оплаті векселя повинна бути засвідчена у визначений строк актом, складеним в
публічному порядку (протестом у неплатежі), крім випадків, коли вексель був
раніш опротестований у неакцепті, об’явлення платника неспроможним, об’явлення
неспроможним трасанта за векселем, що не підлягає акцепту, включення до векселю
трасантом, індосантом або авалістом і підписаного ними застереження («без
протесту») звільняє держателя від здійснення протесту для здійснення права
регресу (ст.ст.11,46,53 ЄВЗ).

За англо-американським законодавством
протест у неплатежі є необхідною умовою настання відповідальності трасанта або
індосантів тільки у випадку «іноземних векселів» (ст.51 ЗПВ, ст. 3-501 ЄТК).
«Іноземний вексель» за англо-американським законодавством той, що виставлений
або сплачуваний за межами відповідно Об’єднаного Королівства або США. У випадку
виникнення неплатоспроможного акцептанта іноземного векселя до строку платежу
держатель може вчинити протест у цілях більш надійного забезпечення своїх
інтересів, тобто своїх прав по відношенню до трасанта індосантам (ст. 51 ЗПВ,
ст. 3-501 ЄТК).

В деяких країнах протест у неплатежі
дає держателю процесуальні та інші переваги при здійсненні примусового
стягнення за несплаченими векселями (спрощена судова процедура, попередній
арешт майна акцептанта, блокування коштів на його рахунках в банку). Крім того,
так як у деяких країнах вексельним протестам надається гласність (про
опротестовані векселі дається публікація в пресі та ін.) протест може негативно
вплинути на ділову і моральну репутацію вексельного боржника.

Згідно з ЄВЗ, протест у неплатежі
векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання чи
пред’явлення повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, наступних за
днем, в який вексель підлягає сплаті; векселі строком за пред’явленням — на
протязі одного року з дня складання векселя, якщо трасантом або індосантом не
встановлені інші строки, або наступного дня, якщо пред’явлення мало місце в
останній день цього строку (ст.44 ЄВЗ).

За англійським законом протест у
неплатежі іноземного векселя повинен бути здійснений в день, коли вексель був
несплачений. За американським законом зобов’язання здійснення протесту банком
настає в той же робочий день, будь-якою іншою особою — на протязі трьох робочих
днів після відмови платника від платежу(ст. 3-508 ЄТК).

Відповідно до ЄВЗ за будь-яку
відповідальну за векселем особу може бути даний аваль — спеціальне вексельне
доручительство, за допомогою якого гарантується платіж (повністю або
частково).   Аваль дається на векселі або додатковому аркуші (алонжі),
виражається словами «вважати за аваль» або іншим подібним формулюванням і
підписується авалістом. Кожний підпис таким векселем, є товарна угода,
комерційний кредит, що надається продавцем покупцю при реалізації товару. В цій
якості вексель може виступати, з однієї сторони, як знаряддя кредиту, а з іншої
— виконувати функції розрахункового засобу, багато разів переходячи із рук в
руки та обслуговуючи в якості замінника грошей численні угоди купівлі-продажу
товарів.

Вексель як міжнародний
фінансовий документ за час свого існування може переходити від однієї особи до
іншої на територіях різних держав.  Звідси виникнення цілої низки зобов’язань,
підлягаючих виконанню, охороні, а у випадку суперечки – судовому розв’язанню не
тільки в різний час, але й на територіях дії різних вексельних законів.  Таким
чином, для суду території одного вексельного закону часто буває необхідним
вирішувати проблеми про вексельну суперечку з врахуванням також і чужих
вексельних законів.

1.3 Учасники
вексельної форми взаєморозрахунків,

організація та
технологія.

Виходячи із визначення простого і
переказного векселя первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:

– векселедавець — особа, що
виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;

– ремітент — перший отримувач
за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає
зобов’язання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:

– трасант (векселедавець) —
особа, що виписує вексель;

– трасат (платник), до якого
трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;

– ремітент — перший отримувач
або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за
переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а
інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за
векселем у визначений строк — ця спеціальна дія називається акцептом тратти.

Тому переказний вексель має форму
наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж
за векселем.

Особа яка:
Простий вексель

Переказний
вексель

При участі 3-х осіб
При участі 2-х осіб
При участі 4-х осіб

Платить по векселю
Векселе-давець
Трасат
Трасат
Трасат, він же трасант
Трасат

Видає вексель
Трасант
Трасант, він же ремітент
Трасант

Отримує вексель
Векселе-держатель
Ремітент
Ремітент
Ремітент

Отримує платіж
Презентант

 

Простий вексель видається з метою
оформити раніше (або одночасно) здійснений перехід цінностей, це значить, що
простий вексель видається боржником кредитору.  Отже, для боржника – він
борговий документ, а в руках кредитора – доказ відправки цінностей і
забезпечення зворотного отримання в строк грошового еквівалента, а разом з тим,
у випадку необхідності, вексель дає можливість кредитору отримати капітал, що
знаходиться у векселі, раніше строку.

Усіх учасників векселя пов’язують
визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата
вексельної суми.

Трасант,
підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом,
а також евентуальне і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде
мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним
боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що
вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Ця відповідальність є безвідзивною,
тому буде недійсною усяка оговірка на векселі, за допомогою якої трасант знімає
з себе цю відповідальність (наприклад, «без звороту »). Трасант також несе
відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо
платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред’явити
трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але
в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до
настання строку платежу за векселем.

Ремітенту (або наступному держателю
векселя) належить кореспондентське право по відношенню до трасанта, тобто право
вимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати
векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом
(держателем) таких умов: своєчасного пред’явлення векселя до акцепту або
платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант
зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання
перелічених умов для пред’явлення вимоги про платіж до трасанта не обов’язкове.

Зобов’язання трасанта перед
ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанта на
векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і
ремітент пов’язані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі
векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а
нормами цивільного права про зобов’язання, що витікають із договорів. Тобто
видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом,
не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок
цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанта із
векселя, може пред’явити останньому позов із основної угоди, а трасант має
право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж
утвореної між ними угоди.

Але трасант не тільки несе
зобов’язання за векселем, але й має також право прямого позову, основаного на
векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у
випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель
виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує
вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.

Платник, що не акцептував вексель, не
є відповідальною за векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій
підпис, який тільки і може породити вексельну відповідальність. Але акцепт не є
обов’язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на нього
векселя. Тому ремітент (або інший держатель) має право надати вексель платнику
у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем,
буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобов’язання
за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його
віповідальності перед ремітентом (або іншим держателем) за векселем; з оплатою
векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати
векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але
відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди,
по якій і був виставлений вексель.

Акцептант — це платник, що акцептував
виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним
боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов’язанням на векселі
платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув
акцептований ним вексель, його зобов’язання за векселем стає безвідзивним
(навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).

Акцепт здійснюється у вигляді напису
на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не
обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на
частину суми векселя).

У випадку відмови (повної або
часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в
не-акцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати у порядку
регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов’язаних за векселем осіб.

Призначення
індосаменту і його юридична природа

Вексель як цінний папір має підвищену
обігоздатність і тому широко використовується як платіжний засіб. Векселі легко
приймаються в оплату боргу не тільки тому, що кредитор впевнений у своєчасності
платежу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість
розплатитися за своїми власними зобов’язаннями, а при необхідності — шляхом обліку
в банку отримати гроші до строку платежу. Один і той же вексель в процесі обігу
здатний погасити цілий ряд грошових зобов’язань.

Звичайним засобом передачі векселя є
індосамент — особливий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на
оборотній стороні векселя (звідси термінологія, що історично склалась і
походить від італійського іn dosso — на спині) або на додатковому аркуші —
алонжі. Переуступка (дія передачі векселя) векселя за допомогою передаточних
написів називається індосуванням або індосацією векселя. Особа, що здійснює
передаточний напис, тобто переуступає вексель по індосаменту – індосантом, а
особа, що отримує вексель по індосаменту — індосатом або індосатором
(векселедержателем).

Можливість передачі векселя за
допомогою індосаменту поширила межі його застосування, перетворивши вексель із
знаряддя переказу коштів в засіб платежу і далі — в товар, що купується з метою
здійснення ним платежу.

В силу оборотності векселів — ця
якість визначається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження про
наказ. У зв’язку з цим вираз «або наказу» не є обов’язковим реквізитом, тому що
і при відсутності такого зазначення вексель може передаватися по індосаменту.
Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначної
їй може позбавити вексель властивості оборотності. Право позбавити вексель цієї
здатності належить тільки векселедавцю. Якщо вексель виданий у формі оборотного
документа, він продовжує залишатися таким до кінця, тобто до його погашення.
Ніякі застереження на векселі, що обмежують його переуступку (передачу),
зроблені після видачі векселя, або позавексельна угода сторін не можуть
коливати оборотність векселя. А застереження «не наказу», що зроблена
індосантом, не виключає можливості подальшого індосування векселя, а лише
знімає відповідальність з такого індосанта перед наступним його придбавачем.

Векселі з застереженням «не наказу»,
що зроблена векселедавцем, можуть бути передані у власність або переуступлені
ремітентом іншій особі, новому кредитору, але лише з дотриманням форми і з
наслідками загальноцивільного договору про переуступку вимоги (цессії) так, як
може бути передане право вимоги за звичайним цивільним зобов’язанням. За
договором цессії право вимоги переходить до нового кредитора саме у тому стані,
в якому воно було у першого кредитора, зі всіма характерними для нього
перевагами і недоліками. Відбувається лише зміна осіб у зобов’язанні. Місце
першого кредитора займає нова особа, яка має ті ж права, що і її попередник, у
зв’язку з чим боржник може висувати проти вимоги нового кредитора усі
заперечення, які він мав проти першого кредитора на момент уступки вимоги.
Перший кредитор несе відповідальність перед новим кредитором лише за дійсність
переданої вимоги, але він не відповідає за виконання боржником своїх
зобов’язань.

Крім того за допомогою цессії
передаються векселі після протесту у неплатежі або після закінчення строку,
встановленого для здійснення протесту.

Переуступка векселів по індосаменту
суттєвим чином відрізняється від переуступки за договором цесії за змістом,
правовими наслідками і формою:

в результаті здійснення індосаменту
індосант приймає на себе відповідальність перед будь-яким наступним
векселедержателем (якщо в текст передаточного напису не включене спеціальне
застереження); при цесії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки
перед своїм спадкоємцем і лише за їх дійсність, але не за здійсненність;

індосамент являє собою односторонню
угоду, яка укладається тим, хто поступається своїми правами за векселем; цесія
ж є двостороннім договором між тим, хто поступається, і тим, хто придбає права;

вексельне законодавство допускає
здійснення бланкового або пред’явительського індосаменту; цесія ж може бути
тільки іменною;

індосамент передбачає повну і
безумовну передачу прав за векселем; при цесії передача прав може бути
здійснена при умові чи частково.

Вручення векселя новому кредитору
(індосатору) є також необхідним і важливим елементом процесу переуступки
векселя по індосаменту. Індосатор для реалізації своїх прав, які визначені
векселем, повинен мати сам цінний папір, тобто стати векселедержателем.
Переуступка векселя у власність нового кредитора тільки тоді може вважатися
завершеною, коли після індосаменту вексель реально переходить до рук нового
кредитора або знаходиться в його розпорядженні. Тобто вручення векселя є тим
юридичним фактом, який визначає момент виникнення у індосатора права власності
на вексель. Тому до вручення векселя передаточний напис, що зроблений
індосантом, вважається відзивним і може бути ним анульований, а будь-який
закреслений індосамент вважається ненаписаним.

Щоб
індосамент міг виконати свою функцію, необхідно, перш за все, щоб індосаменти,
які проставлені на векселі, являли собою неперервний ряд, низку, тому що тільки
із неперервного ряду індосаментів можливо відслідкувати перехід прав від однієї
особи до іншої. Цей ряд починається індосаментом ремітента (або трасата) і далі
продовжується індосаментами наступних держателів. Для неперервності ряду
індосаментів достатньо наявності зовнішньої тотожності між підписом індосанта і
ім’ям попереднього держателя. При цьому навіть фальшивий або неуповноважений
індосамент вважається повністю дійсним і не перериває низку.

 Форма
і види індосаменту

Індосамент повинен бути здійснений у
письмовій формі, ніякі усні угоди про переуступку прав за векселем не
вважаються індосаментом. Індосамент повинен бути простим і нічим не
обумовленим. Усяке обмеження його умов вважається ненаписаним. Частковий
індосамент, тобто передача тільки частини суми векселя, не допускається.

По формі індосамент може бути повним
(іменним) і бланковим. Повний індосамент містить найменування особи, на користь
якої він зроблений, наприклад:

«Платіть АТ »0мега« або його наказу.
Завод побутових приладів (підписи)». Повний індосамент зберігає іменний вексель
в якості такого, а вексель на пред’явника перетворює в іменний. Бланковий
індосамент не містить назву особи, на користь якої він зроблений, або
складається із одного підпису індосанта, наприклад: «Платіть. Завод побутових
приладів (підписи)» або «Завод побутових приладів (підписи)». Силу бланкового
має також індосамент на пред’явника: «Платіть пред’явнику. Завод побутових
приладів (підписи)». Бланковий індосамент перетворює іменний вексель у вексель
на пред’явника.

Держатель, який отримав вексель по бланковому
індосаменту має можливість:

– заповнити цей бланк своїм ім’ям або ім’ям якої-небудь іншої
особи, перетворивши тим самим бланковий індосамент в іменний;

– не заповнюючи бланкового
індосаменту, в свою чергу, індосувати вексель за допомогою повного або
бланкового передавального напису;

– передати вексель іншій особі, не
заповнюючи бланка і не здійснюючи індосаменту, тобто простим врученням
документа.

Коло осіб, яким може передаватися
вексель, не обмежене. Вексель може бути індосований навіть на користь трасанта
або платника, а вони в свою чергу, можуть індосувати вексель далі.

На практиці у забезпечувальних цілях,
тобто коли векселедавець у відповідності зі специфікою угоди не має наміру
випускати свої векселі на ринок, можуть виставлятися необоротні векселі, які
можуть передаватися тільки за нормами цивільного права в загальному порядку
передачі прав за борговими вимогами (цесії). Звичайно ця операція здійснюється
завдяки напису на оборотній стороні векселя, наприклад: «Всі права по даному
векселю переуступаються Укрінбанку».

Наступним видом індосаменту є
передоручувальний. У цьому випадку індосамент може містити ряд застережень,
наприклад: «на інкасо», «як довіреному», «валюта до отримання», які мають на
увазі просте доручення провести операції за векселем (інкасування коштів,
здійснення протесту і т.д. — в цьому випадку векселедержатель, вказаний в
індосаменті, не розглядається як власник векселя, ним залишається індосант),
«валюта у заставу», «валюта у забезпечення», які мають на увазі заставу векселя.
Індосат у цих випадках може індосувати вексель наступній особі тільки у порядку
передоручительства, тобто з аналогічними застереженнями.

Крім того, відрізняють безоборотний
Індосамент, який здійснюється з застереженням «без обороту на мене» і знімає відповідальність
з векселедавця за несплаченим і опротестованим у неплатежі векселем.  Дана
особа вибуває із ряду попередніх і наступних осіб, які несуть солідарну
відповідальність за векселем в результаті здійснення неперервного ряду
передавальних написів.

 Основні функції індосаменту

Індосамент виконує три основні функції:
передавальну (трансфортабельну), гарантійну і легітімаційну (легітімація —
засвідчення законності будь-якого права).

Передавальна
функція полягає в тому, що за допомогою індосаменту усі права, що витікають із
векселя, переносяться від однієї особи (індосанта) на нового кредитора
(індосатора). Так як усі права за векселем пов’язані з володінням документом,
індосамент повинен бути доповнений врученням. У результаті індосування векселя
з’являється новий власник векселя — його держатель.  Він отримує право вимагати
від платника-акцептанта обумовлену у векселі суму грошей у встановлений строк,
право вимоги по відношенню до попереднього кредитора і будь-якої іншої особи,
що поставила на векселі свій підпис, у випадку несплати або неакцепту векселя
платником (право на регресні вимоги), а також право переуступити вексель іншій
особі. Індосатор не замінює собою попереднього держателя, а є самостійним
вексельним кредитором. Його право вимоги до вексельного боржника незалежне від
прав його попередників і базується виключно на володінні векселем і здійсненому
індосаменті. Здійснення індосаменту не завжди пов’язане з передачею права
власності на вексель. Індосамент може мати тільки перепоручальний характер або
здійснюватися з метою застави векселя. У цьому випадку до держателя не
переходить право власності на вексель. Він має право здійснювати усі дії з
метою отримання платежу за векселем і примусового стягнення, але передати
вексель далі він може тільки у порядку перепоручительства. Відмінність
перепоручального індосаменту від заставного полягає в тому, що держатель за
передоручительним індосаментом отримує суму векселя для свого індосанта, а
держатель за заставним векселем має право направити отриману суму або її
частину на погашення виданого ним індосанту кредиту,
що
забезпечений заставою векселя.

Гарантійна
функція індосаменту полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає
перед індосатором у положенні вексельного боржника, який відповідає згідно з
законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує новому держателю, що
платник належним чином акцептує і сплатить вексель, а якщо він цього не
зробить, то індосант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі
індосанта нового вексельного боржника. Усі індосанти разом з трасантом є
солідарними гарантами перед держателем, у зв’язку з чим по мірі збільшення
кількості індосаментів зростає і коло осіб, пов’язаних солідарною
відповідальністю за векселем, і тим самим підвищується цінність векселя. Але на
відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант
може звільнитися не тільки від відповідальності за акцепт, але також і від
відповідальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застереження «без
звороту», «без гарантії» або подібної відмітки. Відповідальність індосанта як
боржника другого порядку настає у випадку зверненої до нього регресної вимоги,
для якої необхідне здійснення протесту у неакцепті або неплатежі. Індосант може
звільнити держателя від необхідності здійснення протесту шляхом застереження на
векселі «без витрат», «без протесту», але це застереження діє тільки по
відношенню до цього індосанта і не зв’язує інші сторони за векселем.

Легітімаційна
функція має важливе юридичне значення. Законність прав вексельного кредитора
базується на неперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є
бланковим. Неперервний і послідовний індосамент починається підписом ремітента
(першого держателя) або векселедавця, якщо переказний вексель виставлений його
власному наказу. Наступні індосаменти кожний раз повинні підписуватися ім’ям
тієї особи, яка була вказана у попередньому індосаменті. Після бланкового
індосаменту будь-яка особа, що володіє векселем, може індосувати його своїм
підписом, не перериваючи послідовність низки, тому що у цьому випадку держатель
придбає вексель на основі бланкового передаточного напису.

Акцепт векселів

Акцепт — це письмова згода платника
на оплату векселя.

Цією дією платник (трасат) приймає на
себе зобов’язання сплатити вексель у встановлений строк. Акцепт ставиться в
лівій частині лицьової сторони векселя і має вираз словом: «Акцептований» або
іншими подібними за змістом словами: «Прийнятий», «Заплачу», «Згоден»,
«Зобов’язуюсь заплатити» і т. п. Для дійсності акцепта він обов’язково повинен
бути підписаний платником. Простий підпис платника також означає акцепт
векселя.

Ініціатива пред’явлення векселя до
акцепту завжди надходить від векселедержателя, але саме пред’явлення до акцепту
може бути здійснене будь-якою особою, у якої знаходиться вексель (наприклад,
банком).

Пред’явлення векселя до акцепту може
бути проведене у будь-який час, починаючи з дня його видачі і закінчуючи
моментом настання платежу. Вексель може бути пред’явлений до акцепту і
акцептований навіть після настання строку платежу, і боржник відповідає за ним
так, як і у випадку прийняття векселя до строку. У випадках, коли вексель
підлягає сплаті «в стільки-то часу від пред’явлення» або в силу вказівок
векселедавця чи індосантів повинен бути пред’явлений до акцепту у визначений
строк, обов’язковим є датування акцепту. При відсутності дати акцепту
векселедержатель повинен посвідчити це упущення своєчасним здійсненням
протесту, щоб зберегти свої права проти індосантів і проти векселедавця. В
інших випадках акцепта проставлення дати не є обов’язковим.

Боржник не має права вимагати
залишення у себе векселя для акцепта, але має право вимагати пред’явлення йому
векселя повторно наступного дня після першого пред’явлення. Якщо після цього
строку не буде прийняття, то вексель вважається неприйнятим.

Акцепт повинен бути простим і нічим
не обумовленим, але він може бути частковим, тобто боржник згоден сплатити
тільки частину суми. Наприклад, вексель в сумі 1 мільйон гривень може бути
частково акцептований наступним записом: «Акцептований в сумі 500 тис. грн».
Платник в цьому випадку відповідає за оплату в строк лише суми, зазначеної ним
в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в частковому
неакцепті пред’явити регресні вимоги до векселедавця і інших відповідальних
осіб про дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше
застереження в акцепті рівнозначне відмові у ньому. Але акцептант відповідає
згідно зі змістом свого акцепту. Наприклад, якщо платник в акцепті вказує
«Акцептований, але платіж 14 травня 1998 р.», в той час як строк платежу був
зазначений на векселі 3 травня 1998 р., то таке застереження рівнозначне
відмові у акцепті векселя з первісним текстом. У цьому випадку векселедержатель
може опротестувати вексель у неакцепті і пред’явити регресні вимоги
векселедавцю чи індосантам, або при настанні строку (14 травня) пред’явити
вексель до платежу акцептанту, який несе відповідальність за платіж саме згідно
зі змістом свого акцепту.

До повернення векселя держателю
платник може закреслити напис про свій акцепт. У цьому випадку вважається, що у
акцепті було відмовлено. Але якщо вексель після акцепту був переданий
векселедавцю, то боржник вже не має права вимагати анулювання свого акцепту.
Акцепт носить безвідзивний характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив
про свій акцепт векселедержателя або будь-кого із індосантів, а після цього
закреслив свій акцепт і повернув вексель, він буде залишатися зобов’язаною
особою згідно з умовами свого акцепту.

Таким чином, за допомогою акцепту
акцептант стає головним вексельним боржником. У випадку неплатежу держатель
векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов,
оснований на акцептованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедавця і
індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності
пред’явлення векселя до платежу.

Аваль векселів

Платіж за векселем може бути
забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля —
вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста)
може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант,
векселедавець і навіть акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні векселя
або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: «вважати за аваль»,
«як доручитель», «як гарант» або іншою аналогічною фразою і обов’язково
підписується авалістом — юридичною особою (двома уповноваженими особами:
керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою).

Аваль дається за будь-яку
відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає
доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за
векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе
відповідальності за векселем, наприклад, за індосанта, що поставив застереження
«без звороту на мене», або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно,
аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок
цього пропущення звільняється від відповідальності, також недійсний. Хоча
строки авалювання векселя не встановлені — аваль може бути даний до і після
закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акта протесту. У зв’язку з
цим датування аваля юридично не має значення.

Аваль, який не містить ніяких
додаткових обмежень, гарантує виконання зобов’язань відповідальною особою в
повному обсязі. Але вексельне доручительство може обмежуватися частиною суми,
тобто аваліст відповідає згідно зі змістом аваля.

Аваліст і особа, за яку він
доручається, несуть солідарну відповідальність. Оплативши вексель, аваліст
придбає право зворотної вимоги до того, за кого він видав доручительство, а
також до тих, хто зобов’язаний перед цією особою. Але в цьому випадку діють
загальні правила регресу, тобто аваліст може пред’являти вимоги тільки до
попередніх боржників, але не до наступних. Крім того, аваліст несе перед
векселедержателем солідарну відповідальність разом з іншими особами, що
поставили на векселі свої підписи. Тобто, векселедержатель має право пред’явити
йому позов незалежно від пред’явлення позову іншим зобов’язаним за векселем
особам.

Аваліст звільняється від
відповідальності, коли перестає нести відповідальність за векселем основний
боржник, наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності.

На відміну від норм цивільного права,
згідно з якими недійсність основного зобов’язання тягне недійсність
забезпечуючого його зобов’язання, аваліст відповідає за оплату векселя, навіть
якщо зобов’язання, яке він гарантував, виявиться недійсним.

Оплата векселів

Нормальний процес обігу векселя
завершується його оплатою у встановлений строк головним вексельним боржником —
акцептантом. Необхідною передумовою виконання вексельного зобов’язання є
пред’явлення документа для оплати боржнику. Пред’явлення повинно відбутися у
місці, зазначеному у векселі як місце платежу, а при відсутності такого
зазначення — у місці знаходження платника.

Держатель переказного векселя строком
на визначену дату або в стільки-то часу від складання або пред’явлення повинен
пред’явити переказний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути
оплачений, або в один з двох наступних робочих днів.

При визначенні строку погашення
векселя не враховується день, в який він виписаний, і якщо дата платежу
припадає на неробочий день, то він сплачується наступного робочого дня.

Боржник, перш ніж оплатити вексель,
зобов’язаний засвідчитися у тому, що цей вексель пред’явлений йому для оплати
законним держателем. Для цього він повинен перевірити послідовність ряду
індосаментів і тим самим легітімувати власника векселя в якості законного
держателя. При цьому в обов’язки платника не входить перевірка справжності
підписів індосантів.

Платіж за векселем повинен наступати
негайно по пред’явленню. Відстрочка платежу можлива тільки при виникненні
обставин неперевершеної сили, наявність яких повинна бути підтверджена
компетентними органами.

Звільняється від зобов’язання за
векселем особа, що сплатила вексель в строк, а разом з нею і всі особи, що
поставили на векселі свої підписи. Оскільки платіж за векселем здійснений проти
його вручення, наявність векселя у платника є фактом, що підтверджує його повну
оплату і погашення.

Пред’явлення векселя до строку не
зобов’язує боржника сплачувати його, хоч він може сплатити його. З іншої
сторони, векселедержатель не може бути примушений прийняти платіж до закінчення
строку векселя.

Перенесення строку платежу за
векселем (пролонгація) не допускається.

Боржник може сплатити тільки частину
своїх зобов’язань, і пред’явник векселя зобов’язаний прийняти цю суму. У такому
випадку на векселі робиться відмітка про платіж на суму, що залишилася, і
векселедержатель може здійснити протест і пред’явити позов до будь-якої
зобов’язаної особи в розмірі несплаченої суми.

Вексель може бути не прийнятий до
платежу або акцепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною
адресою неможливо відшукати платника.

Протест векселів

Під вексельним протестом розуміють
офіційно засвідчену вимогу платежу та його неодержання.  Існують такі види
протесту:

1) Протест переказного векселя в
неакцепті або недатуванні акцепту. Ціль протесту — створення умов для
дострокового задоволення вимог кредитора;

2) Протест в несплаті векселя як
простого, так і переказного.  Юридична ціль протесту — збереження прав
зворотних вимог (регресу) до зобов’язаних по векселю осіб — трасанта,
індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для
збереження держателем права регресу проти акцептанта переказного векселя, які
несуть вексельну відповідальність як головні боржники на протязі всього строку
позовної давності.

Здійснення протесту в несплаті не
потребується, якщо вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в
разі об’яви неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель
чи ні, та трасанта по векселю, який не підлягає акцепту.

Трасант, індосант або аваліст можуть
шляхом включення в вексель підписаного ними застереження («без витрат» або «без
протесту») звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права
регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу
відносно всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом
або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.

Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника
від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом — протестом, який
здійснюється державним нотаріусом.

Строки здійснення протесту:

1) В неакцепті. Якщо
пред’явлений вексель не буде акцептований у двадцять чотири години або вексель
буде прийнятий не в повній сумі, то векселедержатель може здійснити протест у
неприйнятті, внаслідок чого одержує право на дострокове задоволення. Протест в
неакцепті повинен бути здійснений у строки, встановлені для пред’явлення до
акцепту, тобто на протязі одного року від дня видачі векселя. Векселедавець
може скоротити або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді
вексель може бути прийнятим до опротестування в неакцепті на протязі цих
строків, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня.

2) В несплаті. Для векселя
строком на визначений день або в стільки-то часу від складання або пред’явлення
протест повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які слідують за
днем, в який вексель підлягає сплаті; для векселя строком по пред’явленні — на
протязі строку, встановленого для пред’явлення до акцепту, або наступного дня,
якщо пред’явлення було здійснено в останній день цього строку.

Якщо не здійснена сплата за векселем,
векселедержатель повинен передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому
виконавцю) для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем
платежу. Якщо строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені
законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус
пред’являє платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього
послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з
відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному
векселі, він також повертається до векселе-держателя без протесту. Якщо до 12
годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за
векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в
реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестований
вексель з написом про протест та актом повертається від нотаріуса (судового
виконавця) до векселедержателя.

Протест в неакцепті здійснюється
проти векселедавця. Протест в несплаті по простому векселю — проти
векселедавця, по переказному — проти акцептанта.

Крім здійснення протесту, держатель
повинен повідомити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті на
протязі наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього
правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселю, але накладає на
держателя відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в
розмірі, що не перевищує суму векселя.

Якщо протест здійснений своєчасно, то
виникають такі наслідки:

— судові органи мають право виносити
рішення по позовам, заснованим на опротестовних векселях;

— наступає відповідальність по
простому векселю — надписателів, а по переказному — надписателів та трасанта
(векселедавця).

 Всі ці особи, за виключенням
індосантів, які помістили перед своїм підписом застереження «без обороту на
мене», є солідарне відповідальними
перед векселедержателем. Він має право пред’явити позов до всіх зобов’язаних по
векселю осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на
послідовність підписів цих осіб на векселі. Той, що сплатив по векселю
звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну суму, передає тому, що
сплатив опротестований вексель.

Таким чином, своєчасне опротестування
векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності
трасанта, індосантів та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя
як головні боржники по векселю є відповідальними на протязі всього строку
позовної давності.

Векселедавець може вимагати з того,
до кого він пред’явив позов:

– суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками,
якщо вони були обумовлені;

– відсотки від дня строку платежу;

– збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші
збитки;

– пеню від дня строку платежу.

В разі закінчення строків,
установлених для здійснення протесту в неакцепті або несплаті, векселедержатель
втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобов’язаних осіб,
за виключенням акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право
на стягнення у судовому порядку належної йому суми.

Право на пред’явлення
позовів обмежується визначеним строком, який носить назву вексельна давність
(тобто в межах строків позовної давності). Для позовних вимог проти акцептанта
та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності.
Держатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів на
протязі одного року із дня протесту, або із дня строку платежів за векселем, що
не підлягає протесту, а кожний індосант — проти іншого індосанта і трасанта на
протязі 6 місяців з дня, в який індосант сплатив вексель, або із дня
пред’явлення до нього позову.

2.  
Дослідження
досвіду використання

вексельної форми в Україні.

2.1. Обіг векселя для покриття
взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.

Широкомасштабне практичне застосування
векселів пов’язане з необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко
вразила фінансово-розрахункову систему України.

Введення
повномасштабного вексельного обігу дозво-лило б внести елемент самоорганізації
у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.

Першими
нормативними актами у створенні ринку боргових зобов’язань були: Указ
Президента України від 14 вересня 1994 р.  "Про випуск і обіг векселів для
покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльно-сті"[4]; “Порядок проведення
заліку  взаємної  заборгованості  і  оформлення  її векселями”, розроблений Національним
банком у відповідності до цього Указу[5].

Незважаючи на те, що широкомасштабне
введення векселя до господарського обігу проводилося адміністратив-ними
заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об’єктивним
станом фінансово-кредитної системи.

За даними
Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в Україні на
1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб., що майже у тридцять
разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться
в обігу[6].
Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі
могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен
був Указ Президента України від 14 вересня 1994 року[7].

У відповідності
до п.1 цього Указу суб’єкти підприєм-ницької діяльності за результатами
взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену
заборго-ваність звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли
стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не
укладаються, Указом Президента України від 14 листопада 1994 р. "Про
опера-тивну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі
заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[8] термін
оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

Підприємство-боржник ставало векселедавцем,
підприєм-ство-кредитор – векселедержателем. Сума зобов’язань за одним векселем
мала не перевищувати сто мільйонів карбо-ванців. З метою активізації процесу
оформлення заборговано-сті векселями були передбачені спеціальні правила,
спрямова-ні на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14
вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість
векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або
оголошення такого  суб’єкта  підприємницької  діяльності  нездатним
задо-вольнити  пред’явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу
Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб’єкти
підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської
заборгова-ності, втрачають право на повернення такої заборгованості без
будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося,
що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою, 
підвищити ефектив-ність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів.

Указ Президента
України  "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості
суб’єктів підприємницької діяльності України" передбачав можливість
передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для
здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства.

З точки зору розвитку вексельного
обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми
векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в
платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягає
опротестуванню за встановленим порядком. Уявляється, що центральною пробле-мою у
подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу.
Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично
регламентованим);   ясним,   що не   допускає   альтернативних, двозначних
тлумачень; простим (тобто таким, що є спроможним практич-но застосовуватись) і,
нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р.
передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов’язаннями, відсилаючи,
в плані  реалізації цієї відповідальності, до меха-нізму, зафіксованого Законом
України від 14 травня 1992р.  "Про банкрутство"[9]. Однак незрозуміло,
яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до
цього він практично не працював.

Пункт 7 вищеназваного Указу
Президента України передбачав санацію тих підприємств державної власності, які
не підлягають приватизації. З точки зору подолання кризи неплатежів або
покарання недбайливого керівника під-приємства, санація, ймовірно, має
позитивне значення. Однак, з позицій вексельного кредитора, немає ясності в
головному – як у разі санації підприємств будуть захищені його інтереси.

Позитивним
економічним методом, покликаним стиму-лювати банківські операції з векселями,
безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в Указі, Національному банку
України надавати комерційним банкам України протягом листопада 1994 – лютого
1995 року до 10%  всієї кредитної емісії під ці операції. З цих же позицій
потрібно розглядати і пункт 2 Указу Президента України, відповідно до якого
суб’єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита за
вексельні бланки, що купуються для оформлення взаємної заборгованості.
Необхідно відмітити, що дія даного Указу Президента України розповсюджується на
операції з векселями, які виписуються для оформлення простроченої
заборгованості. Істотним є те, що норми Указу мають не одноразовий характер, а
передбачають періодичне проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості
векселями. Рівно через місяць після підписання Указу Президента України  "Про
випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів
підприємницької діяльності" був виданий Указ Президента України від 14
вересня 1994р.  "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання
платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[10]. Цей правовий акт вніс
певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і
оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також доповнення
в плані визна-чення відповідальності кредиторів, що не вимагали оформлен-ня
векселем заборгованості.

Поряд з
вищепереліченими питаннями, даний Указ Пре-зидента України містить перелік
проектів Указів Президента України і законів, які повинні бути розроблені для
подолання кризи неплатежів, у тому числі для стимулювання вексельного обігу.

Укази Президента України про
вексельний обіг переслідували досягнення кількох цілей, зокрема:

1) пожвавлення платіжної
системи;

2) здійснення заліків і погашення
взаємних боргів суб’єктів підприємницької діяльності;

3) розблокування господарської
діяльності.

Положення Указу Президента України
від 14.09.94 р. були деталізовані в нормативно-правових актах Національного
банку:

– Порядок проведення заліку взаємної
заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[11];

– Роз’яснення   відносно  
використання   векселів   в господарському обізі від 22.02.95 р., № 150010/48.

Відповідно  до Порядку проведення
заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями оформлення
заборгованості векселями здійснюється безпосередньо в банку дебітора в
присутності осіб, уповноважених наказом керівника установи банку. По кожному
клієнту складається протокольне рішення у двох примірниках з вказівкою
платежів, оформле-них векселями. У протоколі вказується доручення векселедав-ця
обслуговуючому банку на інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні
рішення повинні бути підписані з боку банку і боржника. Після цього перший
примірник залишається у банку, другий – видається клієнту (боржнику) на руки
під розписку на першому примірнику. Оформлення векселів повинно здійснюватися
відповідно до Положення про переказний і простий вексель.

Після оформлення
заборгованості векселями банк дебітора (боржника) формує векселі по банках
кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів. Перший примірник реєстру з
прикладеними векселями надсилається до банку кредитора спецзв’язком, а другий
залишається у банку векселедавця.

Відповідно до
протокольного рішення векселі реєструються у банку дебітора в спеціальній
книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і одержувач векселя; 2)
термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис векселедавця.

Інформація про
оформлення взаємної заборгованості векселями повинна прямувати в регіональні
управління Національного банку України, а звідти – до місцевих органів
виконавчої влади і Національного банку України.

Банк кредитора,
отримавши реєстр і векселі, реєструє їх в аналогічній книзі і звіряє суми
отриманих векселів за кожним векселедержателем із сумами його платіжних вимог,
після чого вручає йому під розписку векселі і примірник реєстру.

У випадку, якщо
боржник відмовляється оформити прострочену заборгованість векселями, в банку
дебітора складається протокольне рішення у трьох примірниках за кожним кредитором окремо.
Другий і третій примірники протокольного рішення разом з примірником платіжної
вимоги дебітора з відміткою банку на зворотному боці про відмову, завірені
підписом керівника банку і відбитком печатки, надсилаються банком боржника до
банку кредитора спецзв’язком з одночасним списанням відповідних сум. Один
примірник протокольного рішення банк кредитора надсилає кредитору. Кредитор на
підставі отри-маної інформації має право безакцептного списання сум
заборгованості з боржників у встановленому порядку, однак тільки після
отримання ним протокольних рішень боржників про відмову оформлення
заборгованості векселями.

Операції з
векселями здійснюються відповідно до Порядку проведення банками операцій з
векселями, затвер-дженої постановою Правління Національного банку України
25.12.93 р. №22001/85[12].

У міру наближення
терміну платежу за векселями, актуальними стали питання можливих неплатежів за
векселями та їх опротестування. Саме цим проблемам була приділена значна увага
в спеціальних Роз’ясненнях з питань, пов’язаних з використанням векселів в
господарському обізі, спрямованих до комерційних банків телеграмою
Національного банку України від 22.02.95 р. № 15010/48.

Перший вексельний
взаємозалік показав: по-перше, визначена конкретна сума заборгованості;
по-друге – 30,6% акцептованих платіжних документів було погашено за заліком[13].

Однак перший
вексельний взаємозалік вивів вельми тривожні цифри щодо ефективності
використання векселів. Зокрема, якщо оплачених векселів 45%, а неоплачених –
55%, це означає, що кожний другий вексель був неоплачений. Ще більш тривожним
виявилося опротестування векселів на суму всього в 0,7 трлн. крб., з
неоплачених – 18,7 трлн. крб.[14]

Узагальнення
практики вексельного взаємозаліку дозволило виявити наступні причини низької
ефективності використання для цих цілей векселів:

1. Підприємці і банкіри ще не знали,
як користуватися векселем.

2. Багато керівників сприйняло
використання векселів як разову кампанію і поставилося до цього вельми
скептично.

3. Вексель не використовувався як
інструмент для заміни фінансової власності на майнову і засіб переходу від
фінансо-вої відповідальності до майнової.

4. Недосконалість організаційного і
технічного аспектів застосування векселів, особливо механізму їх
опротестування, розгляд відповідних позовів в судах.

Практично за тією
ж схемою, що і перший вексельний взаємозалік, був проведений в червні 1995 р.
другий взаємо-залік. Нормативною базою його здійснення стала Постанова Кабінету
Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379  "Про проведення заліку
взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України і
оформлення простроче-ної заборгованості векселями”[15].

Головною
відмінністю другого взаємозаліку від першого було допущення оформлення
простроченої заборгованості як звичайними, так і переказними векселями.

Потрібно
відмітити, що, як показала практика, оформлення простроченої заборгованості
векселями в червні 1995 р., очікуваних результатів не дало. Зокрема,  при
червневому взаємозаліку підприємствам Міністерства проми-словості було
пред’явлено вимог на 12% загальної суми боргів, що значилися на балансах, з них
акцептовано було 45%, а погашено – тільки 2,2%. З усіх пред’явлених вимог, які
підлягали оформленню векселями, тільки 21% був оформле-ний; та й ті до
вексельного обігу практично не потрапили.

Потім, відповідно
до спільної Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України 
"Про проведення заліку взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької
діяльності України і оформлення заборго-ваності векселями" від 01.12.95 р.
№ 960[16],
був проведений третій вексельний взаємозалік.

Вказана Постанова
передбачала проведення заліку взаємної заборгованості за станом на 5 грудня
1995 року, з оформленням непогашеної заліком заборгованості векселями терміном
платежу не більш 90 днів від дня складання, з можливістю здійснення дисконту.
Термін протесту в неплатежі за векселями, випущеними відповідно до цієї
Постанови, визначався у 15 днів.

Для уточнення
багатьох питань Національним банком України була розроблена методика проведення
заліку, яка була розіслана листом  "Про проведення заліку взаємної
заборгованості" від 04.12.95 р. № 22017/940-5855-322[17].

Відповідно до вказаних
нормативних актів простроченазаборгованість
могла оформлятися простими і переказними векселями. Цікавий механізм,
запропонований відносно переказних векселів: векселедавцем є кредитор, його
боржник – платником, кредитор кредитора – векселедержателем. Заборгованість
може бути оформлена переказним векселем, якщо боржник відмовився від видачі
простого векселя. На перший погляд, застосування переказного векселя має свідчи-ти
про певний прогрес у розвитку вексельного обігу. Однак низка невирішених питань
не дозволяє, на жаль, це констатувати.

Передусім
залишилося незрозумілим, чому боржник, відмовившись оформляти заборгованість
простим векселем, погодиться оформляти її переказним. Іншими словами, чому
боржник не бажає платити векселем своєму кредитору, а захоче платити кредитору
кредитора. Так і для векселе-держателя мало втіхи, що платником за векселем
буде особа, що відмовилася оформити заборгованість простим векселем. Вказана
Методика Національного банку України містить більш широкі роз’яснення відносно
інкасації векселів, не виходячи, проте, за межі Положення про переказний і
простий вексель і Порядку проведення банками операцій з векселями,
затвердженого Правлінням Національного банку України 25 лютого 1993 року[18].

На підставі
вищеназваних нормативних актів у Методиці роз’яснюється також можливість видачі
векселя, що не підлягає опротестуванню в обов’язковому порядку.

Оформлення
заборгованості векселями було встановлено з 12 грудня 1995 року до 10 січня
1996 року. Однак пройшло майже півтора року після початку  першого 
вексельного  взаємозаліку,  а  нормативна  база, що його регулює, не зазнала
істотних змін у бік активізації вексельного обігу.

У телеграмі
Національного банку України від 21.11.95 р. № 22017/911-5492    "Про  
взаємну   заборгованість   суб’єктів   підприємництва" зазначалося, що за
9 місяців 1995 року взаємна заборгованість зросла в 5,4 раза, криза неплатежів
торкнулася кожного п’ятого підприємства, 44% всіх підприємств мають
заборгованість від 3 місяців до 1 року, 4% – більше року[19].

Для з’ясування
причин неефективності заходів, що вживаються Урядом з впровадження векселів,
Міністерством промисловості спільно з Українським вексельним центром
(Укрвекселем) і Українською фондовою біржею в рамках експерименту,
передбаченого Указом Президента  "Про заходи з нормалізації платіжної
дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.95 р. № 227[20], була
узагальнена існуюча практика і підготовлені конкретні пропозиції щодо подальших
можливостей використання вексельного обігу в Україні.

Не чекаючи змін і
доповнень у чинному законодавстві з питань правового регулювання вексельного
обігу в рамках чинного законодавства Міністерство промисловості, Міністер-ство
енергетики і електрифікації і Міністерство вугільної промисловості, з одного
боку, і Асоціація "Український век-сельний центр", – з іншого, уклали
Генеральну угоду про подальший розвиток  вексельного  обігу (далі  –  Угода), 
якою передбачається таке:

1)Поряд з безготівковими
розрахунками за поставлену продукцію, виконані роботи і послуги за договорами
між підприємствами, які входять у сферу управління міністерств, можуть
проводитися розрахунки векселями;

2) Векселі як засіб платежу за
вироблену продукцію, виконані роботи і послуги, товарне і майнове забезпечення
яких підтверджується експертним висновком Укрвекселя, підлягають обов’язковому прийому
підприємствами-креди-торами від підприємств-боржників за умови їх підвідомчості
міністерствам;

3) Підприємства-боржники, що
виступають векселедав-цем, купують вексельні бланки в обслуговуючих їх банках і
під час оформлення розрахунків векселями надають Укрвекселю необхідну
інформацію про товарний характер договорів;

4) Векселедавці шляхом
перепоручительного індосаменту можуть користуватися послугами Центральної
вексельної палати як презентанта (пред’явника векселя трасату для акцепту) при
виконанні дій з отримання платежів за векселем.

На підставі
вищезазначеної Угоди були розроблені Тимчасові правила вексельного обігу між
підприємствами низки базових галузей економіки України, покликаних
регламентувати питання застосування векселів підприємства-ми зазначених
міністерств. Тимчасові правила визначали органи, що координують вексельний
обіг, передбачили створення єдиного вексельного реєстру всіх векселів, що
обертаються, і розробку системи страхових гарантій за векселями.

Для визначення
порядку відкритих вексельних торгів і попередження   зловживань у сфері
вексельного обігу Українською фондовою біржею був розроблений і затвер-джений
Порядок проведення відкритих торгів з продажу векселів на Українській фондовій
біржі. Відповідно до цього Порядку по четвергах можуть бути виставлені до
продажу векселів підприємств.

Позабіржові операції з векселями і ведіння Єдиного
вексельного реєстру здійснює Центральна вексельна палата. У цей час підготовчу
роботу для проведення експерименту на базі згаданих міністерств практично
завершено. До експерименту приєдналися також Мінмашпром, Мінтранс і інші
відомства.

Потрібно
відзначити, що на ринку цінних паперів з векселями працюють 
"Промінвестбанк", банк  "Україна",  "Приватбанк"
та ряд інших комерційних банків. Уявляється, що при наявності ефективного
механізму звернення стягнення на майно боржника при неналежному виконанні ним
вексельного зобов’язання, вексель займе гідне місце в господарському житті
країни.

2.2 Практика вексельного обігу в різних
галузях народного
господарства.

В Україні діє ряд особливостей
процесу вексельного обігу, які необхідно враховувати при укладанні угод з
партнерами, в тому числі іноземними.

На відміну від вексельного
законодавства багатьох країн українське законодавство не визнає фізичну особу
(громадянина України або іншої держави) учасником вексельних взаємовідносин.
Використовувати векселі, виступати векселедавцем, акцептантом, індосантом або
авалістом можуть тільки юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності,
визнані такими відповідно до діючого законодавства України.

Вказані положення закріплені у
Правилах виготовлення і використання вексельних бланків, які затверджені
постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від
10.09.1992 р. №528 і діють до затвердження Порядку випуску та обігу векселів.

До зняття зазначених обмежень
векселедавець або індосант, який бажає передати своє право на отримання
заборгованості фізичній особі або іноземному партнеру, може здійснити уступку
вимоги у загальноцивільному порядку.

На сьогоднішній день можна виділити
декілька видів векселів, що користуються попитом в Україні.  Це, перш за все,
векселі електричні, газові, телефонні.  Є попит також на казначейські векселі,
залізних доріг, металургійні комбінати, хімічну промисловість, але на ці векселі покупці досить
специфічні, у них, як правило, є свій круг торговців і
на фондовий ринок заявки на купівлю цих векселів виходять дуже рідко.

Протягом останніх декількох років
незмінним лідером по популярності являлися векселі Національного
Диспетчерського Центру (НДЦ), або як їх ще попросту називають – “електричні”
векселі.  Маючи такий вексель на руках, можна оплатити ним (по номіналу) власну
заборгованість за електроенергію.  Весною 1997р. ціна на цей вексель становила
35-40 % від номіналу. Через рік ціна впевнено трималась на рівні 64-66 %, і
лише з початком літа 1998 р. попит на векселі НДЦ різко скоротився і ціна становила 49-50 %. 

На Українській фондовій біржі (УФБ)
торгівля векселями НДЦ почалася у березні 1996 р. Торгівля векселями
проводиться також на Київській міжнародній фондовій біржі. Але треба відмітити,
що жодній з бірж поки що не вдалося налагодити активну торгівлю векселями. 
Правила торгів на фондових біржах та низький інтерес до біржової торгівлі
взагалі створювали умови для формування цін, які значно відрізняються від цін
на позабіржовому ринку.  Наприклад, в кінці 1996 р. на УФБ векселі НДЦ
продавалися по ціні 50% від номіналу, в той час, коли на позабіржовому ринку ці
самі векселі можна було купити по ціні 30% від номіналу.  Завищення ціни на
біржі пояснюється монополізмом продавця.  Зменшенню зацікавленості до бірж
також сприяє біржовий збір. 

А ось позабіржовий вексельний ринок в
Україні отримав набагато більший розвиток, ніж біржовий.  По рівні організації
позабіржовий ринок підрозділяється на:

Організований ¾ представлений ПФТС.  Більшість угод
по векселях, заключених в ПФТС, мають невелику контрольну суму, і на загальні
результати торгів не впливають.  Крупні угоди по векселях заключаються дуже
рідко.  Сьогодні навіть деякі фінансові організації (і навіть банки)
відключаються від ПФТС, адже це не зовсім дешеве задоволення, а угоди, в основному, заключаються на позасистемному ринку.

“Сірий” — зконцентрувавший в собі основну масу вексельного
обороту та формуючий реальну ринкову ціну.  Саме цей ринок, як не дивно,
являється на сьогодні в Україні найбільш прогресивним, чітко відпрацьованим
(порівняно), з реальними цінами, з наявністю чітко працюючими надійними
торговцями та фінансовими посередниками.  Цікаво, що серед самих учасників
фондового ринку слово “сірий” ніколи не вживається.  Можливо тому, що цей так
званий “сірий” ринок являється основним, єдиним сформованим, зі своїми
неписаними законами честі (джентльменська домовленість, тверда обіцянка,
конфіденційність, культура торгу, комісійні виплати і т.п.), і тому різні не зовсім позитивні назви як то “сірий”,
“чорний”, “нелегальний”, сприймається учасниками вторинного ринку цінних
паперів не зовсім позитивно.  Адже так званий “сірий” ринок — це ринок, який
диктує життя!

Переваги
“сірого” ринку очевидні:

Свобода участі.  Немає жодних обмежень (ліцензій,
регістрацій); не потрібні процедури лістингу цінних паперів, що знаходяться в
обігу.  Саме через це серед учасників вексельного обігу можна зустріти як банки
та ліцензійованих торговців цінними паперами, так і юридичних осіб, не маючих
ліцензію на торгівлю цінними паперами.  І немає нічого дивного в тому, що деякі
юридичні особи являються активними учасниками вексельного обігу навіть при
відсутності ліцензії на торгівлю ЦП.  По-перше: кожна юридична особа має право
на проведення операцій з цінними паперами на суму, не перевищуючу 170 000 (сто
сімдесят тисяч) гривень за календарний рік при відсутності ліцензії; по-друге:
якщо юридична особа проводить угоду по векселях, але з однієї сторони (при
купівлі чи при продажу) відсутні фінансові відношення (тобто вексель продається
або купується за що завгодно тільки не за живі гроші), то така угода не попадає під статус “операція з цінними
паперами” і таких угод юридична особа може здійснювати безліч.

Учасники вексельного обігу в Україні
широко використовують ці дві можливості.  Деякі торговці, в яких закінчився ліміт
(170 000 грн) на торгівлю ЦП, швидко відкривають свої дочірні підприємства і
продовжують заключати угоди по купівлі-продажу векселів лише з тією різницею,
що на договорах купівлі-продажу змінюються реквізити (навіть прізвища
керівників і юридична адреса не змінюються).  Наприклад саме так використовує
цю можливість харківська фірма ООО “Богатир”.  Не маючи ліцензії фірма торгує
векселями ХДПЗ ім. Шевченко та акцептованих ВАТ “Укртелеком” у значних об’ємах.

Деякі господарчі підприємства
використовують вексельну форму для погашення власних боргів за споживання газу,
електроенергії, води, для взаєморозрахунку з іншими підприємствами.  Наприклад,
інститут ім. Патона (Київ, вул. Боженко 11), не маючи ліцензії щомісячно
закриває свій борг перед ВАТ
“Укртелеком” на суму 30 – 35 тис. грн.  Отже, ліцензія потрібна лише для чистої
спекуляції цінними паперами і лише у випадку, коли сума угоди перевищує 170
тис. грн за календарний рік. 

Мінімум часу на заключення угоди та на оформлення
всіх необхідних документів.  Оскільки факсимільна копія договору має юридичну
силу, то договір заключається буквально за лічені хвилини.  Оскільки гроші
йдуть по Україні не більше кількох годин, то покупець може отримати куплений
ним вексель уже через добу.  Наприклад, продаючи вексель з Києва у Сімферополь, використовуючи пошту DHL,
покупець отримає вексель приблизно через 15-20 годин після виклику кур’єра DHL
до офісу продавця. Крім DHL широко використовується також банківська пошта,
фельд’єгерська пошта, широко розповсюджена доставка векселів звичайним поїздом
через бригадира поїзда, очевидно, схильність до ризику мабуть просто в крові у
вітчизняних учасників фондового ринку.  Але треба відмітити, що як не дивно,
але саме такі ризикові способи доставки векселів являються одними з самих
надійних, і навіть деякі банки віддають перевагу саме такому способу зв’язку.

Але якщо продавець і покупець
знаходяться в одному місті, то процедура купівлі-продажу може зайняти всього
2-3 години.  Договір купівлі-продажу векселів нічим не відрізняється від
договору купівлі-продажу будь-якого іншого цінного паперу, єдине, що додається
— це акт прийому – передачі векселів, де зазначено номінал векселя, його номер,
дату складання, дату погашення, і іноді, за вимогою покупця, продавець робить
передаточний індосамент, що також займає буквально лічені хвилини.

Зручність для продавця
та покупця, для яких
простота та швидкість заключення угоди мають найважливіше значення (після ціни,
звичайно).  Адже в умовах сучасного ринку, особливо для спекулянтів на
фондовому ринку саме швидкість процедури оформлення угоди дозволяє випереджати
конкурентів.

Для
покупця іноді також буває дуже важливо швидкість отримання векселя.  Наприклад,
холдинговій компанії “Реле та автоматика” (м. Київ вул. І.Лепсе 6) за
заборгованість перед Жовтневим телефонним вузлом відключили телефони.  Щоб
зекономити гроші, ХК “Реле та автоматика” змушена була терміново купити векселі
ХДПЗ ім. Шевченко та акцептованих ВАТ “Укртелеком” на суму 30 тис. грн. та
швидко віднести їх на Жовтневий телефонний вузол (м. Київ, вул. Г. Севастополя
39).  В результаті телефони були включені буквально через 5-6 годин після
відключення. 

У
практиці вексельного обігу досить часто трапляються випадки, коли господарчі
підприємства терміново купують той чи інший вексель, адже постійно когось
відключають за неоплату — за газ, електроенергію, воду, телефон.  Особливо
терміново намагаються закрити свою заборгованість підприємства, які здали в
оренду свої площі, тому що орендатори — часто основне і навіть єдине джерело
доходу. 

Біржовий збір не платиться.

В результаті усіх цих переваг
“сірого” ринку лише в серпні-вересні 1997 р. загальний об’єм заключених угод
лише по векселях НДЦ становив 3-4 млн. грн. на тиждень. 

Але на сьогоднішній день повністю
підтвердився прогноз директора департаменту цінних паперів АКБ “Правекс-Банк”
Олексія Білоконя щодо векселів НДЦ.  Пан Білокінь ще у квітні 1998 р.
прогнозував, що на зміну вексельному енергоринку прийде заліковий енергоринок,
який постійно набирає оберти. Механізм роботи залікового ринку досить
специфічний, у ньому приймають участь лише крупні суми, починаючи від 100 тис.
грн.  Зрозуміло, що працювати з такими сумами та забезпечувати механізм
гарантій можуть лише крупні фірми–учасники оптового ринку електроенергії. 
Сьогодні за допомогою таких залікових механізмів можна погасити борги за
електроенергію за 40-45% від суми боргу при умові оплати “живими” грошима.

Але, скоріше всього, зникнення ринку
векселів НДЦ та розширення ринку енергозаліків не означає остаточного
витіснення векселів із сфери розрахунків за електроенергію.  В 1998 році на ринок України вийшли векселі
Національної акціонерної енергетичної компанії “Енергоатом”.  До складу цієї компанії входять п’ять українських
АЕС і векселі цієї компанії можна використовувати як засіб платежу за
електроенергію.

Активними торговцями векселів НДЦ НАЕК “Енергоатом” являються: ТОВ “Менеджмент груп” (м.Київ 252-71-80), ТОВ “Сток мастер” (м. Київ 241 87-42).

Далеко не останнє місце на
вексельному ринку України 1997-1999 р.р. займали векселі
Державної компанії “Укргазпром”.  Векселі компанії “Укргазпром” можна
використовувати для погашення власної заборгованості за споживання газу. 
Котировки цих векселів знаходились
на рівні 60-63% від номіналу.  Але зимою, як правило, ціна піднімається на
4-7%.  Однак і в цьому випадку не можна сказати про ліквідний вексельний
ринок.  Основна причина невисокого попиту на ці векселі заключається в
хронічній неплатоспроможності тих організацій, які споживають газ через систему
“Укргазпром”.  Адже крупні та платоспроможні підприємства купують газ у
газових трейдерів (“Ітера”, “Інтергаз”, “ЕЄСУ” і т.д.), споживачі газу від
“Укргазпрому” являються переважно бюджетні організації та населення, яким немає
сенсу купувати векселі, їм просто легше не платити за газ.  Адже по офіційній
статистиці лише 60% (у кращому випадку) населення України платять за комунальні
послуги, в тому числі й за газ.  Серед бюджетних організацій відсоток оплати за споживаний газ набагато
нижчий. 

Серед торговців векселями “Укргазпром” найбільш активними являлись “Укргазпромбанк” м. Київ, “Донецький
Центр Цінних Паперів” (0622-32-25-01), “Велтон”-фонд (0572-14-98-14), АБ
“Столичний” (044-553-66-47).

Ще один вид векселя заслуговує на
увагу — це вексель “Укртелекому”.  Власне кажучи, це переказні векселі,
виписані Харківським Державним Приладобудівним Заводом ім. Шевченка та
акцептовані ВАТ “Укртелеком”.  ХДПЗ ім. Шевченко
випускає та поставляє в “Укртелеком” продукцію, необхідну для нормального
функціонування системи електрозв’язку.  “Укртелеком” розраховується зі своїм
постачальником своїми векселями.  Отримавши векселі “Укртелекому” на руки, ХДПЗ
ім. Шевченко розраховується ними зі своїми діловими партнерами, а ті, в свою
чергу, вже намагаються продати їх далі, і саме так векселі “Укртелекому”
з’являються на фондовому ринку.  Сьогодні вексель “Укртелекому” можна купити з
дисконтом 25-26% не торгуючись, але якщо добре пошукати та поторгуватись, то
можна купити й з дисконтом 28-29%.

Векселем “Укртелекому” можна погасити
свою заборгованість перед “Укртелекомом” за надані послуги електрозв’язку.  Ці
векселі, згідно з наказом № 27 від 02.06.98 підписаного генеральним директором ВАТ “Укртелеком”, Л. І. Нетудихатою,
повинні бути прийняті в рахунок оплати за надані послуги електрозв’язку від
підприємств усіх форм власності.  Ці векселі приймаються в оплату тільки за
телефонні переговори, тобто цими векселями не можна відремонтувати телефонний
апарат, провести телефонну лінію, купити міні-АТС тощо.  За цими векселями
навіть не можна отримати гроші, ними можна лише погасити реально існуючу
заборгованість за телефонні переговори, при чому сума векселя не може
перевищувати суму дебіторської заборгованості за послуги зв’язку
підприємства-боржника.  Але не тільки підприємства – боржники мають право
погашати свою заборгованість векселями, але люба юридична особа може оплачувати
свої поточні рахунки перед “Укртелекомом” векселями.  Звичайно, це тільки в
тому випадку, коли у підприємства договір на обслуговування з ВАТ “Укртелеком”, але не з ЗАТ “Утел”,
чи UMC, чи Golden Telecom (Coca – Cola наприклад). 

Активні
торговці на ринку векселів УДПЕЗ “Укртелеком” — “Велтон”-фонд (0572-14-98-14),
ООО “Сток-Мастер” (241-87-41…46), ФК “ГРОСС” (8-050-257-11-15).

З решти вексельної маси, що
пропонується на слаболіквідному вексельному ринку України, особливо варто
відмітити слідуючих емітентів, на яких існує стійкий попит: ВАТ “Нікопольський
завод феросплавів”, “Укртатнафтосервіс”, ДП “Завод ім. Малишева”.  Попит на ці
векселі обумовлений перш за все наявністю у емітентів ліквідної продукції. 
Вексель “Укртатнафтосервіс”, наприклад готові купити навіть з мінімальним
дисконтом, буквально 10 %.  Але для того, щоб придбати продукцію
“Нікопольського заводу феросплавів”, покупці готові платити навіть 100% за
вексель, щоб тільки отримати продукцію нехай хоч і через деякий час.

Попит на векселі інших емітентів (найкрупніших металургійних підприємств,
атомних електростанцій, гірничо-збагачувальних комбінатів і т.д.) має
випадковий характер та більш вужче коло торговців, і говорити про якісь реальні
постійні котировки нереально.

2.3 Cутнicть та класифiкацiя активних операцiй

                 банків з векселями.

У вексельному
обігу виключно важливу роль вiдiграють комерційні банки ( далі КБ ) та їхні
вексельнi операцiй. В умовах загальної недовiри до державних цiнних паперiв
намiр пожвавити ринок векселiв здатний не лише пiднести значення i роль
банківської системи, а й зробити  її авторитетнішим гарантом. Саме КБ спроможнi
дати вирішальний поштовх започаткуванню вексельного обігу, й за певних умов для
КБ  на сучасному етапi відкривається  широка сфера діяльності в цiй галузi
фiнансового ринку.

Розглянемо
бiльш детально операції якi можуть здійснювати КБ в сфері вексельного обiгу
згiдно дiючого законодавства.

До активних
банкiвських операцiй з векселями  вiдносять

1. Кредитнi
операцiй

    а) врахування
векселiв

    б) видача
позичок до запитання пiд забезпечення векселiв

    в)
рефiнансування вексельних операцiй

2.Комiсiйнi
операцiй

    а)прийняття векселiв для одержання платежiв i
для оплати векселiв у строк.

    б)зобов’язати
оплатити вексель за платежем

    в)гарантування
оплати векселя

Врахування векселів

Мал.2.1 Врахування векселів

1. Выдача (эмиссия) векселя

1/2. Предоставление
документов для рассмотрения вопросов об учете векселя

2/3. Выдача в расписке
получения векселя

3/4.Юридическая и
экономическая экспертиза документов

4/5. Возврат векселя, если
принято решение об отказе в учете

5/6. Заключение договора об
учете векселя

6/7. Оформление индоссамента
векселя

7/8. Подписание акта
приема-передачи векселя

8/9. оплата учетной стоимости
векселя

10. Оформление поручительства
по векселю

11. Оплата комиссионного
вознаграждения банку за проведенные операции с векселями

9/12. Регистрация векселя в Книге
учета учетнных векселей

10/13. Передача векселя в
кассу на хранение

11/14. Предъявления векселя к
платежу

12/15. Подписание Акта
предъявления векселя к платежу

13/16.  Оплата вексельной
суммы ( и процентов, если они предусмотренны)

17. Неуплата или частичная
неуплата векселедателем (платильщиком) вексельных сумм ( и процентов, если они
предусмотренны)

18.  Оплата вексельных сумм
(и процентов, если они предусмотренны) в порядке поручительства

19. Перечисление платежа по
векселю

14/20. Возврат векселя с отметкой
о погашении

21. Осуществление протеста в
неплатеже по векселю

22. Предъявление требования в
порядке регресса в неплатеже по векселю

23. Погашение суммы,
связанной с обязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или)
процентов по нему

26. Обращение взыскания на
заложенные векселя (через судебные органы).

Операцiя врахування векселів, що
здійснюється банками, полягає в тому, що банк надає векселедержателю кредит
шляхом купiвлi у нього векселя до настання термiну платежу, але по цiні, яка є
меншою за вказану на векселi на величину дисконту (тобто це є певна винагорода
за достроковий платіж або плата за користування кредитом), тобто економічна 
суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його
держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський. При цьому
розмiр дисконту розраховується на пiдставi вiдсоткової ставки врахування
векселiв i встановлюється за узгодженням з векселедержателем. За іногородними
векселями додатково враховується до суми дисконту поштово-телеграфнi витрати, а
також комiсiя банку за інкасування iногородних векселiв.

Звiдси, розрахунок суми дисконту
відбувається за наступною формулою

                                          
Вн х Т х П

               
              Д = ——————-          , де

                                                 360                       

Д – сума дисконту;

Вн – номiнальна сума векселя;

Т – строк в днях з дня врахування  до дня платежу;

П – облiкова
ставка ( у виглядi коефiцiєнта).

        Процес врахування векселів виникає внаслідок
того, що  продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під
впливом нерівномірності надходжень і видатків  у процесі своєї виробничо
-комерційної діяльності відчуває потребу в грошах для розрахунків з власними
кредиторами. Тому він, не чекаючи настання строку платежу за векселем, шукає
таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання (зокрема банк).

         
Враховуючи  вексель, банки мають звертати увагу на правильнiсть оформлення i
вiдповiдність усiх реквiзитiв векселя. Окрiм
цього до векселя виставляється вимога наявностi  не менш нiж 2 пiдписiв, тобто
векселедавця й першого векселеотримувача. Кiлькicть  передавальних пiдписiв є
свiдоцтвом надiйностi векселя. Але ж тут в обов’язковому порядку треба
перевірити неперервнiсть  індосаментiв та законність володiння векселем. Що
стосується термінів погашення, то перевага віддається короткостроковим
векселям. Не приймаються на врахування  векселі, наданi юридичними особами,
векселі яких пред’являлися до протесту протягом останнiх 6 мiсяцiв. Окрiм цих
обов’язкових вимог банки при обмінних операцiях додержуються  якісної та
кількісної полiтики врахування.

При
цьому пiд кiлькicною полiтикою обмiну розуміється та найбільша сума, на яку
банк може враховувати вексель кожного окремого клієнта. Тобто це є так званою
метою вiдповiдальностi клієнта перед банком по вексельним зобов’язанням.

Пiд
якiсною  стороною обмiну розумiють вексельний матеріал якостi, який банк
приймає до обмiну в роздрiб його походження ( мiсцевi, внутрiшнi й iноземнi
векселi), рiзновидiв (комерцiйний, фiнансовий та інші), а також iнших вимог.В
якiснiй полiтицi банки поперед усього намагаються мати справу з:

-векселями, що
виникли на пiдставi реальних торговельних угод, затверджених товарними
документами;-векселями , виданими на солiднi
промисловi, торговi й банківські фiрми;

-векселями з
платежем в банкiвському пунктi.

В якiснiй полiтицi обмiну важливу
роль грає також полiтика банку вiдносно структури кредитного портфелю й галузей
кредитування народного господарства.В умовах ринкової економіки врахування
векселів – дуже поширена фінансова операція. Це пояснюється досить широким
різноманітним використанням розрахунків і міжфірмового кредитування за
допомогою векселів. Стосовно банків це пояснюється наступним:

-векселю властива висока
ліквідність;

-встановлений строк погашення
боргового зобов’язання;

-обліковий кредит банку є
короткостроковим;

-за певних умов вексель є більш
стабільним видом активів, ніж акції, та несе менший ступінь ризику;

-може бути легко  реалізований
(насамперед шляхом переврахування в НБУ).

Позики  по спецiальним позичковим
розрахункам, забезпеченi векселями (ломбардна операцiя).

Є доцiльними для підприємств ,які
інтенсивно викорис-товують векселi в розрахунках. Їх сутність полягає в тому,
що банки можуть вiдкривати клієнтам за їх заявою спецiальний позичковий рахунок
й відображувати на ньому суму наданої позички пiд забезпечення прийнятих
векселiв. При цьому до надійності векселiв, що приймаються пiд забезпечення ,
пред’являються тi самі вимоги, що й до врахування векселiв. Векселя пiд
забезпечення спеціального позичкового рахунку приймаються не на їхню повну
вартiсть, а на 60-90% їхньої номінальної вартості. Позички оформляються без
зазначення строку або до настання строку погашення векселiв, що приймаються пiд
заставу. Оформлення такої позички може бути у виглядi чекової книжки. Погашення
позички за спецiальним рахунком  пiд векселi робить саме той,  хто 
користується кредитом (при здійсненні операції по врахуванню векселів той, хто
кредитується і той, хто погашає позичку – це рiзнi особи, де платником по
кредиту є платник по векселю), пiсля чого йому повертається iз забезпечення 
вексель на суму, вiдносну до внесеної на погашення боргу. Спец. позичковий
рахунок є рахунком до запитання i це надає банку право у будь-який момент
вимагати вiд клієнта повного або часткового погашення позики або внесення
додаткового забезпечення векселями. Це повинно бути визначено в кредитній
угодi. При наданi кредиту пiд вексельну заставу позичальник дає банку
зобов’язання, виконати яке є обов’язковою умовою для користування кредитом. У
них визначається:

1.Лiмiт кредиту.

2.Граничне
спiввiдношення мiж забезпеченням i можливою заборгованістю.

3.Розмiр вiдсоткiв
за кредит i комiсiю на користь банку.

4.Право банку
підвищувати на свiй розсуд, але за попередженням клієнта розмiр вiдсоткiв i
комісії.

5.Право банку
закрити рахунок і вимагати у будь-який час повного або часткового погашення
заборгованостi, або надання додаткового забезпечення.

6.Право банку
обертати та погашати боргову суму, що надходить до оплати  прийнятих в заставу
векселiв.

7.Право банку
погашати заборгованiсть клієнта iз суми, що належить клієнту  (знаходиться у
банку на його рахунку).

8.Право банку дозволити
клієнту за його iнiцiативою замінити одні векселі до строку їх оплати iншими.

Вдаються до ломбардної операції  
головним чином особи, що мають в своєму активi значний вексельний портфель й
бажаючі користуватися   властнiстю цього виду займа – кредитні ресурси по ньому
доступнi практичного у будь-який момент, а проценти сплачуються тiльки за тi
днi, протягом яких суми дiйсно були позичені.

За умов же простого врахування
розрахунок отримати в даний момент певну суму знаходиться в деякій залежності
від попередньої оцінки векселів в облікових комітетах. Врахування часто
виявляється не тільки менш зручною , але й менш вигідною формою кредиту,
оскільки відсотки утримуються наперед до настання строків погашення векселів,
причому особа ,що користується кредитом ,інколи сплачує відсотки за терміни ,що
перевищують термін дійсної потреби в ресурсах. Однак по ломбардній операції
банки назначають відсотки в середньому на 1% вищий ніж по врахуванню векселів.
На практиці ломбардний кредит, забезпечений одними векселями, зустрічається
рідно, частіше – додатково закладаються інші цінні папери та документи на право
власності (закладні).

Комiсiйно-кредитні   операції.

Інкасування векселiв

Їх сутнiсть полягає в виконанні
банком доручення векселедержателiв щодо пред’явлення векселiв у строк платежу й
одержання належних платежiв. У разi непогашення платежу вексель повертається
векселедержателю, але з опротестуванням неплатежу.

Таким чином, банк
вiдповідає за наслiдки, які з’явилися б через невчинення протесту. Інкасуючи
векселі банк приймає на себе лише доручення одержання належного за векселем
платежу у визначений термiн i передання його власнику векселя. Роль банку
зводиться лише до точного виконання інструкції клієнта. Банк ,як правило
принимє вексель на iнкасо тiльки в разi, якщо в мiсцi платежу у них чи власнi
агенти, чи вiддiлення, чи кореспондентні.

 

Мал.2.2 Інкасування векселів

 

1.Выдача (эмиссия) векселя

1/2. Предоставление документов для
рассмотрения вопроса об инкассировании векселя

2/3. Выдача расписки в получении векселя

4.Юридическая и экономическая экспертиза
документов

3/5.Возврат векселя для оформления
индоссамента или в случае принятия решения об отказе в инкассировании

4/6.Заключение договора о принятии векселя на
инкассо

5/7.Оформление перепоручительного
индоссамента на векселе

6/8. Подписание Акта приема-передачи
векселя

  9.Оплата стоимости векселя

10.Оформления поручительства по векселю

12/11. Оплата комиссионного вознаграждения

 7/12.  Регистрация векселя в Книге учета
инкассированных векселей

  13.Передача векселя в кассу на хранение

8/14.Предъявление векселя к платежу

9/15.Подписание Акта предъявления векселя к
платежу

10/16. Оплата векселедателем(плательщиком)
вексельных сумм (и процентов,если они предусмотрены)

  17. Неуплата или частичная неуплата
векселедателем (плательщиком) вексельных сумм (и процентов,если они
предусмотрены)

  18. Оплата вексельних сумм (и
процентов,если они предусмотрены) в порядке поручительства

11/19. Перечислкние платежа по векселю

  20.Возврат векселя с отметкой о погашении

  21 Осуществление протеста в неплатеже по
векселю

  22. Предъявление требования в порядке
регресса о платеже по векселю

  23. Погашение суммы,связанной
собязательствами по просроченному векселю

  24. Выдача кредита

  25. Невозврат кредита и (или) процентов
по нему

  26. Обращения взыскания на заложенные
векселя (через судебные органы)

За виконання доручення
щодо iнкасування векселiв банк має право на:

а) вiдшкодування витрати за вiдправку
та отримання векселiв i одержання платежу, коли платіж за векселем необхiдно
одержати в iншому мiсцi;

б)винагороду за виконання доручення.

          Перевага
інкасової операції полягає в тому , що при врахуванні векселів банк бере на
себе ризик, кредитуючи клієнта й мобілізуючи власний капітал, між тим як при
інкасо він приймає на себе зобов’язання отримання платежу згідно з інструкціями
клієнта. Банк не бере на себе інших зобов’язань ні за наслідки , які можуть
виникнути внаслідок помилок в тексті документів , ні за несвоєчасне пред’явлення
документів особі , що вказана поручителем , ні за невиконання інструкцій
клієнта. Однак в інтересах розвитку даного виду операцій , банк приймає всі
заходи , щоб йому не були поставлені в провину будь-які недоліки.

          Інкасова
операція досягає великих розмірів в тих банках, які мають багаточисельні
відділення. Бо вони можуть надати своїм клієнтам більш пільгові умови чим ті,
що вимушені звертатися до кореспондентів для виконання доручень.

          Банки
розвивають інкасову операцію ще й тому , що вона не тільки дає їм досить
великий прибуток у вигляді комісії, але й дає доступ до підчас величезних
капіталів, значення яких для банків є рівнозначним значенню векселів на
поточних рахунках(це пояснюється тим , що з моменту отримання авізо й
кредитування рахунка клієнта проходить певний проміжок часу , що надає банкам
можливість безпроцентно тимчасово користуватися коштами клієнтів ).

Інкасо
векселів буває:

–    
чисте – при інкасуванні простих векселів
,що не супроводжується комерційними документами;

–    
документарне – при інкасуванні простих
та переказних векселів, супроводжується комерційними документами.

Чисте інкасо
проводиться з метою отримання акцепту чи платежу, документарне – надання
комерційних документів платнику (акцентанту) проти платежу чи акценту, в
залежності від випадку.

 

Домiцiляцiя 
векселiв

 

           Домiцiляцiя – 
прийняття банком вiд iменi поручителя векселя до сплати та його оплати за
рахунок поручителя, який може бути векселедавцем чи акцентантом. Метою
проведення подібної операцiї є отримання банком доходу у вигляді комісії за
надання клієнту додаткових послуг.

           Дана операцiя дещо
протилежна що до операції iнкасування векселiв, бо банк в даному випадку є не
одержувачем платежу, а стає платником.

           Вступаючи як домiцiлiант ,
банк не ризикує, бо вiн оплачує вексель лише у випадку наявностi певної суму
коштiв, вiдповiдно внесених платником, або за умови їх наявностi на поточному
рахунку. При цьому платник має уповноважити банк на списання з його рахунку
суми, необхiдної для оплати векселя.

           У випадку нестачi коштiв
на рахунку платника банк відмовляє у платежi i вексель опротестовується у
визначальному порядку проти векселедавця.

                                    

 

Мал. 2.3 Доміціляція векселів

4/1. Выдача  векселя с отметкой о месте платеже

1/2. Предоставление документов для рассмотрения
вопросов о домициляции

3. Выдача расписки в получении векселя

4.Юридическая и экономическая экспертиза докоментов

5. Возврат документов, если принято решение об отказе
в домициляции

2/6. Заключение договора на домициляцию векселя

7. Оформление индоссамента векселя

8. Подписание акта приема-передачи векселя

9. Оплата стоимости векселя

10. Оформление поручительства по векселю

3/11. Оплата комиссионного вознаграждения

5/12. Регистрация векселя в Книге учета
домицилированных векселей

13. Передача векселя в кассу на хранение

6/14. Предъявления векселя к платежу

7/15. Подписание Акта предъявления векселя к платежу

16.  Оплата векселедателем вексельных сумм ( и процентов,
если они предусмотренны)

17. Неуплата или частичная неуплата векселедателем
(платильщиком) вексельных сумм ( и процентов, если они предусмотренны)

8/18.  Оплата вексельных сумм ( и процентов, если они
предусмотренны) в порядке поручительства

19. Перечисление платежа по векселю

20. Возврат векселя с отметкой о погашении

21. Осуществление протеста в неплатеже по векселю

22. Предъявление требования в порядке регресса в
неплатеже по векселю.

23. Погашение суммы, связанной с
обязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращение взыскания на заложенные векселя (через
судебные органы).Авалювання  векселiв (Мал.2.4).

 

 

Мал.2.4. Авалювання векселів.¨      
8/1.Выдача векселя с
отметкой о поручительстве (или с гарантией об оплате)

¨      
1/2. Предоставление
документов для выдачи вексельного поручительства (аваля)

¨      
2/3. Выдача расписки в
получении векселя

¨      
3/4.Юридическая и
экономическая экспертиза документов

¨      
4/5.Возврат векселя в
случае принятия решения об отказе в поручительстве

¨      
5/6.Заключение договора
о предоставлении аваля

       7.Оформление индоссамента на
векселей

       8. Подписание Акта приема-передачи
векселя

  9.Оплата стоимости векселя

¨      
7/10.Оформления
поручительства по векселю

¨      
6/11. Оплата
комиссионного вознаграждения

¨           
9/12.  Аналитический
учет выданного поручительства по векселю

13.Передача векселя в кассу на хранение

¨        
10/14.Предъявление
векселя к платежу

¨        
11/15.Подписание Акта
предъявления векселя к платежу

16. Оплата векселедателем(плательщиком)
вексельных сумм (и процентов,если они предусмотрены)

¨      
12/17. Неплатеж по
векселю

¨      
14/18. Оплата
вексельного обязательства в порядке поручительства

19. Перечислкние платежа по векселю

20.Возврат векселя с отметкой о погашении

¨           
13/21 Осуществление
протеста в неплатеже по векселю

¨      
15/22. Предъявление
требования в порядке регресса о платеже по векселю

¨      
16/ 23. Погашение
суммы,связанной собязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по
нему

26. Обращения взыскания на заложенные
векселя (через судебные органы)

 

Гарантiйна операцiя, що здiйснюється   у банках з
векселями, полягає в прийнятті банком на себе вiдповiдальностi по зобов’язанням
будь-якої зобов’язаної за векселем  особи – акцептанта, векселедавця,
iндосанта  шляхом авалювання векселя. Якщо клієнт, отримувач даной послуги
банку, не зможе виконувати свої зобов’язання по вiдношенням до свого
контрагента, а саме у визначений термiн погасити вексель, банк бере на себе
оплату даних зобов’язань, тобто банк страхує ризик непогашення кредиту у формi
гарантії платежу, при чому гарантiя є безвiдзивною i не залежить вiд виконання
сторонами угоди ( клієнтом та його контрагентом) своїх зобов’язань. Cаме за
страхування даного ризику банк отримує певну винагороду . Приймаючи на себе
таку вiдповiдальнiсть, банк, як правило, вимагає вiд клієнта надання
забезпечення у виглядi застави цiнних паперiв, нерухомостi тощо.

            Таким чином, у разi не
оплати платником пред’явленого йому векселя, векселедержатель звертається з
пропозицiєю про оплату до банку – авалiста. Пiсля оплати авальованого векселя
банк – авалiст набуває право регреснoї вимоги проти  особи, за яку  вiн надав 
аваль, а також проти усiх зобов’язаних за векселем осiб.

            При цьому для банку
важливо визначитися iз ступенем ризику, що виникає при авалi. Тому не
рекомендується видавати аваль за векселями :

– недомiцiльованими;

– термiном платежу по пред’явленню;
якщо не визначений строк для пред’явлення ; строк перевищує 6 мiсяцiв з моменту
пред’явлення;

– юридичних осiб, векселя яких
опротестовувались за останній рiк;

платiжнi документи яких знаходяться
на картотецi №2; які мають прострочені зобов’язання по наданих позиках; до яких
банком були застосованi штрафнi санкції.

Вищенаведений перелік
різновидів банкiвських операцiй з векселями носить доволi теоретичний характер
i має лише спільне визначення iз сутнiстю кожної з цих операцiй . В житті цi
форми набувають разючі багатосторонностi й мають багато нюансів, що дозволяє
вексельному обiгу зайняти значуще мiсце  при здiйсненi у господарської
дiяльностi ,а також у сферi мобiльного перерoзподiлу фiнансових ресурсiв.

Аналізуючи
структуру операцій з векселями ми бачимо (див. графік 1), що більшу половину
операцій з векселями займає доміціляція (58 %), тобто в банках переважають
комісійно-кредитні операції.

Здійснивши
факторний аналіз операцій з векселями, як збільшится об’єм операцій з векселями від появи
нових емітентів (див. графік 2), ми бачимо, що склалась стійка тенденція до
росту операцій з векселями від появи нових емітентів. Це обумовлено тим, що
ринок цінних паперів тільки формується і поява нових емітентів різко розширяє
поле діяльності.

Отже, вексельний обiг саме за допомогою операцiй КБ
набуває строго визначеного i упорядкованого характеру. При цьому:

по-перше, комплексне здiйснення
операцiй iнкаcо, врахування й застави векселiв створює умови для
передбачуваності строкiв надходження платежiв ( якщо взяти до уваги, що без
вексельного обігу підприємства України нинi чекають їх місцями, то це велике
благо);

 по-друге, вексельна форма
безготівкових розрахункiв комплексу постачальнику тимчасове відволікання коштiв
з його господарського обороту, відшкодовує затрати виробництва та обiгу i
значною мiрою  гарантує отримання чистого доходу у виглядi прибутку.

До цього же сфера
вексельного обiгу є дуже привабливою для банку, оскільки дозволяє розширити
коло своєї дiяльностi, à

вiдповiдно з’являються бiльш
широкi можливостi для отримання додаткового прибутку. Таким чином, поєднуючи
фактори привабловастi сфери вексельного обiгу для банкiв й виключну її
важливiсть для всієї економічної системи, можна говорити про те, що робота
банку з векселями у сучасний перiод набуває певної значимості i потребує бiльш детального
вивчення, яке має грунтуватися на аналiзi дiяльностi КБ у цiй сфері , оскiльки 
першi кроки у данному напрямку вже зробленi.

2.4 Правове
регулювання вексельного обігу в Україні.

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення
правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш
широкого його застосування, а з іншого, -безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1)національні законодавчі і підзаконні
нормативно-правові акти України;

2)положення Одноманітного вексельного
закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на
шляху відродження векселя у нашій державі було прийняття 18 червня 1991 року
Верховною Радою України Закону  "Про цінні папери і фондову біржу"[21]. І,хоча, ст. 3 Закону
тільки допускає випуск і обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття 
"вексель" і перелічує реквізити переказного і простого векселів, чого
явно недостатньо для правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено
головне  – створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було
законодавчо визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

Відповідно до
Постанови Верховної Ради  "Про порядок набуття чинності Закону Української
РСР  "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1
січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і
обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і
Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були
прийняті нормативні  акти  вищеназваних  органів,  де  висловлюється пропозиція
про необхідність використання Положення про переказний і простий   вексель,  
затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341[22]

Ця пропозиція
була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року 
"Про застосування векселів у господарському обороті України"[23]. Постановою вводився
вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до
Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і
Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для
повноцінного використання векселів в господарському обізі.

Спеціальним
листом Національного банку України від 25.02.93 р. № 22001/85 до установ банків
було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно
відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого
ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року[24].
У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному  взаємозв’язку  з 
основними  положеннями  Женевсь-кого Одноманітного вексельного закону 1930
року. Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у
системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм
міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з
вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок
проведення банками операцій з векселями від 25.02.93 р., який забезпечував
створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як
платіжного засобу[25].
Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового
регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази,
регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати
вексельний обіг. З цією метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів
№ 52-93  "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах”[26].

Нині цей Декрет
втратив силу у зв’язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України 
"Про операції з даваль-ницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах"[27].

Велике значення
для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання
вексельних зобов’язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України  "Про
нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року[28].
Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних  дій,  що здійснюються  в 
нотаріальних  конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону
викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або
недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до
законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація
вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції  "Про порядок
здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом
Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє
Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” №
932\98 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані нотаріусами в
установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до
середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази
вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було
немало причин як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

Початком другого
періоду розвитку вексельного законодавства, на  наш погляд, потрібно вважати
Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530  "Про випуск та обіг векселів
для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності
України"[30].
Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб’єктів
підприєм-ницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою
роз’яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок
проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від
22.09.94 р. № 193[31],
який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

1)
оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення
заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне
оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші
операції з векселями.

Однак цілу низку
організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і Національний банк України
30.09.94 р. спрямував роз’яснення № 17217/640  "Про роботу установ банків
в Україні в зв’язку з оформленням заборгованості суб’єктів підприємницької
діяльності України векселями"[32].

Указ Президента
України від 14.09.94 р. № 530 передбачав рефінансування Національним банком
України облікових і позикових операцій з векселями, які здійснюються
комерційними банками. Роз’яснення з кредитування комер-ційних банків за
операціями, пов’язаними з вексельним обігом, затверджені Постановою Правління
Національного банку України від 5 грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня
рефінансування або шляхом прийняття векселів під заставу або шляхом їх
переобліку.

З метою корекції термінів проведення
взаємного заліку і оформлення простроченої заборгованості векселями у бік їх
подовження, необхідні зміни внесені Указом Президента України від 14.10.94 р. 
"Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і
про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[33].

У міру наближення
терміну платежу за векселями, знову були спрямовані  "Роз’яснення відносно
використання векселів в господарському обізі"[34] телеграмою
Національного банку України від 22.02.95 р. N 15010/48.

Указ Президента
України від 14.09.94 р. № 530 передбачає постійне використання векселів для
оформлення простроченої заборгованості. Незабаром, після першого взаємозаліку,
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379  "Про
проведення заліку взаємної  за-боргованості   суб’єктів підприємницької
діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями"[35] було передбачено
проведення у червні 1995 року другого взаємо-заліку.

Відповідно до
Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.95 р. № 960 "Про проведення
заліку взаємної заборго-ваності суб’єктів підприємницької діяльності України і
оформлення заборгованості векселями"[36]
відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови Уряду
Національ-ний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної
заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений Постановою
Правління НБУ від 04.12.95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-322[37]. Цей Порядок, в
основному, регламентує організаційно-технічну сторону використання векселів.
Вказаний документ передба-чає використання при проведенні заліку не тільки
простих, але й переказних векселів.

У зв’язку з енергетичною
кризою в Україні і зростаючою заборгованістю Російській Федерації Кабінет
Міністрів України приймає Постанову від 12.06.1996 р. № 641 “Про затвердження
порядку погашення боргових зобов’язань підприємств, установ і організацій за
спожитий природний газ, поставлений з Російської Федерації в 1994 році”[38], відповідно до якої
оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.

З 1999 року на
українському вексельному ринку з’явилися так звані “податкові” векселі.
Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на
суму податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну
територію України[39],
податковий вексель – це звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму
податкового зобов’язання при ввезенні (пересилці)   товарів   на   митну  
територію   України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за
місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним
етапом   формування нормативно-правової бази вексельного обігу в Україні була
Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 року № 689 “Про
затвер-дження порядку застосування векселів Державного казна-чейства”[40]. Казначейські векселі
можуть використовуватися для:

– погашення кредитної заборгованості
за згодою відповідних кредиторів (розрахунки казначейськими векселями
здійснюються за вексельними сумами);

– продаж юридичним особам, які є
резидентами відповідно до законодавства України;

– застави з метою забезпечення
зобов’язань перед резидентами відповідно до законодавств про заставу;

– зарахування в оплату податків до
державного бюджету за бажанням векселедержателя.

Нарівні з
нормативними актами, що містять переважно норми вексельного права, існують
такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного обігу. Розглянемо їх,
об’єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття
Закону України  "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 24 Закону
України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні"[41] допускала в
фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя.
Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу”[42], регламентувала
порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя.
Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом
індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Про
можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у
п.4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську
діяльність”[43],
де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під
заставу векселів і цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний
метод виконання зобов’язань, як внесення цінних паперів до депозиту.

Таким чином,
законодавець не тільки розширював правове поле застосування векселя, але іноді
й звужував його. Зокрема,  пункт 17 Положення про інвестиційні фонди і
інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого
1994 року[44],
забороняє інвестиційному фонду випускати векселі. Проте,  уявляється,  що  нині
 переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила виготовлення
і використання вексельних бланків, затверджені  Постановою Кабінету Міністрів
України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року[45], передбачали
запов-нення вексельного бланка тільки друкарським способом. У той же час,
згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1995 року № 177 
"Про внесення змін до правил виготовлення і використання вексельних
бланків, затверджених  Постановою  Кабінету  Міністрів  України  і
Національ-ного банку України від 10 вересня 1992 року № 528", допускалося
заповнення вексельного бланка як друкарським, так і недрукарським способами.

З метою
розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий Указ Президента
України  "Про розширення сфери обігу векселів"[46], що передбачав
скасування обмежень відносно розміру суми зобов’язань за одним векселем, яка
встановлювалася угодою суб’єктів господарської діяльності.

Необхідно
відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 504 
"Про сплату державного мита за вексельні бланки"[47] вводилося
відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий у
виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. №
22001/279-7230  "Про порядок обліку та видачі простих та переказних
векселів"[48]
забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і банками. Законом
України від 2 липня 1995 р.  "Про внесення змін і доповнень до деяких
законодавчих актів України" встановлювалося державне мито за здійснення
протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян.

Отже, можна
резюмувати, що основи вексельного права в Україні закладені. Однак низка питань
вексельного обігу продовжує регламентуватися широким колом розрізнених нормативно-правових
актів.

Крім того, дуже важливим є наступне :

Як вже зазначалось вище у 1937 році у
СРСР була ратифікована Женевська конвенція 1930 року за № 358, якою
впро-ваджений у дію Одноманітний закон про простий та переказний векселі,
Раднаркомом було прийняте Положення про простий та переказний векселі, яке
відтворювало російською мовою текст Одноманітного закону з урахуванням
відповідних обмовлень, передбачених додатком ІІ до Конвенції.

З 1991 року, з
моменту набуття Україною незалежності, у відношенні до міжнародних договорів
для нашої країни має чинність Віденська Конвенція 1978 року “Про
правонаступництво держав по відношенню до договорів”, у відповідності з якою
Україна повинна пройти процедуру ратифікації з метою підтвердження своєї
причетності до Женевської конвенції 1930 року за № 358.

З метою врегулювання законодавства
щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада України прийняла постанову від 17
червня 1992 року №2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні
повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, але у цій
постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року
(за № 358, 359, 360) діє на території України, відповідно не було зроблено
офіційного перекладу текстів зазначених Конвенцій на державну мову і,
найважливіше, не було зазна-чено відповідних дій до здійснення ратифікації цих
Конвенцій з метою підтвердження причетності до них України.

Стаття 9 Конституції України
передбачає, що міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України є
частиною національного законодавства, але постанову Верховної Ради від 17
червня 1992 не можна вважати згодою такого роду, оскільки Законом України “Про
міжнародні договори України” був встановлений інший порядок ратифікації
міжнародних договорів. Зазначена раніше, Віденська конвенція 1978 року
передбачає, що “ратифікація… це міжнародний акт, за допомогою якого держава
виражає у міжнародному плані свою згоду на обов’язковість для неї договору” (пункт
“і” статті 2 Конвенції). Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україною
видано не було, можна зробити висновок, що Женевські конвенції 1930 року для
України,  як міжнародні договори, на даний момент не діють.

Зважаючи на
наведене та враховуючи, що значна частина законодавчих актів України створена у
відповідності з прийнятою Верховною Радою України постановою від 17 червня 92
року № 2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен
здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, виникає
необхідність внесен-ня істотних змін у вексельне законодавство України з метою
врегулювання цієї колізії.

На виконання
доручення Кабінету міністрів України від 29 січня 1998 року № 1684/2 щодо
питання застосування нормативно-правових актів стосовно емісії та обігу
векселів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглянула деякі
законодавчі акти України та проекти відповідних законів і запропонувала
наступну послідовність законодавчого врегулювання випуску та обігу векселів в
Україні :

1.  Зробити офіційний переклад
тексту Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)

2.  Прийняти Закон України “Про
ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)”, з урахуванням
національних обмовлень;

3.  Прийняти Закон України  “Про
вексельний обіг в Україні”;

4.  Привести у відповідність до
прийнятих законів інші законодавчі акти України.

Міністерством юстиції України на
виконання доручення Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 року № 67-617/2 було погоджено проекти Законів
України “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про
врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”,
“Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про гербовий збір
стосовно переказних векселів та простих векселів”, “Про приєднання України до
Женевської конвенцій 1930 року, якою запроваджено уніфіко-ваний закон про
переказні та прості векселі”.

Враховуючи 
вищезазначене, можна зробити висновки, що робота по врегулюванню колізій та
удосконаленню вексельного законодавства в Украіні  ведеться і маємо надію, що
вже найблищим часом вищезгадані закони будуть прийняті.

Необхідним
наступним етапом у формуванні вексельного права, на наш погляд, повинна бути
кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і прийняття Вексельного
Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не буде зроблене раніше,
виникне необхідність внесення змін і доповнень до законодавчих і підзаконних
актів, спрямованих   на   підвищення   ефективності   функціональних
можливостей векселя і надання йому статусу повноцінного платіжного засобу.

3. Удосконалення окремих елементів

вексельного обігу в Україні.

3.1 Недоліки вексельного обігу в
Україні та шляхи його можливого покращання.

У
міжнародному масштабі вексельний обіг за останні десятиріччя суттєво розширив
сфери використання, світове співтовариство консолідувало зусилля по
вдосконаленню єдинообразного вексельного законодавства і у 1988 р. Організація
об’єднаних націй прийняла Конвенцію ООН “Про міжнародні переказні векселі і
міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)”.

Обмежені можливості використання
векселів в Україні, а також відсутність чіткої законодавчої бази з питань
вексельного обігу гальмують ратифікацію
приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода на приєднання
до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р.  Але навіть у
випадку прискореного створення достатньої законодавчо-нормативної бази
вексельного обігу, що забезпечує
стиковку з іншими законодавчими актами України та світового співтовариства,
необхідний час для того, щоб вексель став невід’ємною складовою частиною у
господарському обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно
використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.

За оцінками німецької консультаційної
групи з питань економіки, яка працює при уряді України,частка взаємної
заборгованості підприємств України у порівнянні з валовим внутрішнім продуктом
1995 р. складала: дебіторська —25%, кредиторська — 34%.  Група вважає, що
показники в цілому знаходяться на рівні промислово розвинених країн, а також
європейських країн з економікою, що трансформується — Угорщина, Чехія, Польща,
де сума комерційних кредитів (а саме так класифікуються взаємні борги
підприємств) знаходиться в інтервалі від 20 до 30% валового внутрішнього
продукту.  На жаль, відсутність грошових коштів у підприємств, зростаючі
неплатежі — це гіперінфляційне економічне слідство, яке взаємозаліками з
використанням векселів не ліквідувати.

Економічні, політичні та соціальні
причини неплатежів відомі, але керівники підприємств – боржників по інерції
впевнені, що кошти для погашення боргових зобов’язань колись, де-небудь
знайдуться і держава, як звичайно, “тим чи іншим засобом” в останній момент
врятує їх або просто спише борги.

Досвід інших країн показує, що
кліринг може діяти тільки недовгий час, а потім призводить до негативних
наслідків.  Взаємозалік, як “захід” не може бути ефективним. Лікування повинне
бути системним, комплексним з використанням послуг фондового ринку, радикальних
засобів санації, банкрутства боржників.

Основний напрямок вирішення проблеми
відомий — інтенсифікація ринку цінних паперів (“локальних грошей”), що дозволяє
державі почуватися вільніше навіть при проведенні реструкційної політики.  Але
для цього необхідно зробити ряд конкретних кроків у галузі розвитку фондового
ринку.  У світовій практиці діють дві основні моделі організації ринку цінних
паперів — “німецько – японська”, при якій визначаючими суб’єктами є банки, та
“англо – американська”, яка дозволяє іншим фінансово – кредитним інститутам
відігравати активну роль на фондовому ринку.  В останньому випадку державне
регулювання ринку цінних паперів виявляється більш жорстким.  Це особливо
важливо у процесі становлення ринкових відносин в Україні, коли на фінансовій
сцені фондового ринку виступає порівняно невеликий ансамбль малопотужних
комерційних банків.  Їх дії повністю підконтрольні Національному банку України
та іншим владним структурам (Міністерство фінансів, Фонд державного майна,
Державна податкова інспекція).

Взагалі, другий шлях більш прийнятний
для держави.  Інтенсивний розвиток у цьому випадку отримують окремі види цінних
паперів, серед яких провідне місце за обсягом фінансових операцій посідає
вексель.

Спеціалізованих організацій,
створених для обслуговування та розвитку операцій з векселями недостатньо.
Тільки у 1995 р. в Україні почала створюватись мережа таких спеціалізованих
фінансових організацій.

Провідне місце серед них посідає
асоціація “Український вексельний центр” (надалі — “Укрвексель”), створена з
метою сприяння розвитку в Україні ринку цінних паперів, відродження
національного вексельного обігу як випробуваного платіжного засобу, інструменту
зниження темпів інфляції та залучення інвестицій, а також для розв’язання
методичних, організаційних та практичних питань , що виникають при здійсненні
господарських та фінансових операцій з використанням векселів.

Засновниками Укрвекселя виступили:
Академія підприємництва та менеджменту України, Українська фондова біржа,
Асоціація консультаційних фірм України “Укрконсалтинг”, Консалтингова компанія
“Стрілець”, Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна”, Акціонерне
товариство з іноземними інвестиціями “Євроінвест”.

За час свого існування Укрвексель
узагальнив практику застосування національного та іноземного законодавства з
вексельного обігу, розробив конкретні пропозиції та проекти законодавчих і
нормативних актів з найбільш актуальних питань обігу векселів в Україні, які
подано до Кабінету Міністрів України, НБУ, та Комісії Верховної Ради України з
питань фінансової та банківської діяльності.

На виконання Указу Президента України
“Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві
України” від 16 березня 1995 року в межах експерименту на 1995 р. Укрвексель
провів ряд заходів, консультацій та нарад з керівництвом і фахівцями Міненерго,
Мінпрому, Мінвуглепрому з питань застосування векселів з метою зменшення сум
неплатежів.  Наслідком проведеної роботи стала Генеральна угода про подальший
розвиток вексельного обігу, яку зазначені міністерства та Укрвексель уклали 1
вересня 1995 р.

З метою розв’язання кризи неплатежів
Укрвексель розробив та узгодив з міністерствами – учасниками Генеральної угоди
“Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами ряду базових галузей
народного господарства України”, які затверджені 14 вересня 1995 р.

З метою запобігання використання
“бронзових”, “дружніх” та аналогічних векселів випадків, шахрайства на торгах
УФБ продавцем векселів виступає уповноважена Укрвекселем спеціалізована
брокерська контора “Стрілець – вексель”, яка здійснює відповідну експертизу
цінних паперів, вексельних ланцюжків, консультує учасників вексельних угод. 
Крім того, виходячи з новітнього характеру операцій з векселями, за
домовленістю з Укрвекселем Українська фондова біржа, постановила, що у разі,
якщо векселі виставлено спеціалізованою вексельною брокерською конторою,
сплачувана сторонами біржового контракту вартість котировки цінних паперів та
розмір збору за послуги біржі суттєво зменшуються, що також сприяє поширенню
вексельного обігу в країні.

Для здійснення вексельних операцій за
участю Укрвекселя створено Центральну вексельну палату (ЦВП), яка відповідно до
встановленого порядку може здійснювати комерційні та комісійні операції з
цінними паперами.  Передбачено, що ЦВП веде реєстр векселів, їх облік, зберігання,
уступку вимог, переказ боргів, взаємозалік у процесі вексельного обігу,
координує діяльність диспетчерських вексельних пунктів міністерств, надає
консультації та інші послуги власникам векселів, виконує їх доручення, як особа
з вексельними повноваженнями, здійснює операції з векселями на Українській
фондовій біржі та на позабіржовому ринку.

Міністерства самостійно вирішують
питання про необхідність створення диспетчерських вексельних пунктів.  Так у
Мінпромі два таких пункти створюються у Дніпропетровську та Києві на базі
існуючих галузевих інформаційно – обчислювальних центрів.

Існуюча практика безакцептного
списання боргів на користь бюджету не сприяє підвищенню ділової активності
підприємств, особливо тих, які за виконані держзамовлення не отримують від
споживачів кошти за вироблену продукцію і вимушені ставати боржниками перед
державою.

Укрвексель бачить вихід у наданні
підприємствам, що поставляють паливно – енергетичні ресурси та найважливішу
промислову сировину за держзамовленнями, вексельного кредиту для розрахунків з
бюджетом.  Конкретні пропозиції розробляються разом з фахівцями Укрнафти,
Міненерго, Мінпрому.

Поширення вексельного обігу неможливе
без наявності механізму захистів інтересів кредиторів та підвищення надійності
і довіри до векселедавців, акцептантів, індосантів тощо.  У країнах з
розвинутою правовою базою ринкової економіки протягом десятиріч як один з
інструментів такого механізму захисту використовуються переліки неакцептованих
та неоплачених векселів.

Передбачається, що аналіз і
систематизацію поточної вексельної інформації, як і її економічну і юридичну
експертизу, здійснюватимуть фахівці Центральної вексельної палати.  Для
реалізації цих функцій  Укрвексель має висококваліфікованих спеціалістів та
сучасну комп’ютерну техніку.  Ці роботи виконуватимуться на госпрозрахунковій
основі із зацікавленими підприємствами – учасниками вексельного обігу.

На першому етапі впровадження
інформаційної системи передбачається використовувати існуючі в міністерствах
канали зв’язку з підвідомчими підприємствами.  Поточний збір, контроль та
зберігання інформації про наявну на підприємствах заборгованість та подальше
подання цієї інформації на магнітних носіях до ЦВП міністерства можуть доручити
як створюваним диспетчерським вексельним пунктам, так і вже діючим інформаційно
– обчислювальним центрам.

Серед принципово нових положень, які
передбачається впровадити у порядку експерименту, можна виділити створення
органів, що координують вексельний обіг.  Доцільно зупинитись на можливості
функціонування Міжвідомчого Вексельного Комітету.  У своїй діяльності Комітет
має виходити з необхідності визначення основних напрямків подолання кризи
неплатежів, покриття нестачі обігових коштів підприємств, ефективного
функціонування векселів на ринку цінних паперів, розширення кола учасників
Генеральної угоди.

Недосконалість чинного законодавства
призводить до втрати інтересу з боку закордонних партнерів до здійснення в
Україні операцій із застосуванням вексельної форми.  Саме в недосконалості
законодавства вбачається головна проблема, через яку приєднання України до
Конвенції ООН “Про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі” (1998 р.)
не може бути здійснене найближчим часом.

На сьогоднішній день в Україні, як не
дивно, не існує навіть серйозних санкцій за порушення вексельного
законодавства.  Адже відповідно до світової практики вексель може мати
довільний вигляд.  Тобто, хоч і існує закон “Про затвердження правил
виготовлення і використання вексельних бланків” від 10.09.1992 р., однак
правильно оформлений вексель навіть на серветці вважається дійсним.  Не
дивлячись на те, що вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, він
не має абсолютно ніяких переваг перед іншими борговими зобов’язаннями. 

Оскільки вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, оплата
опротестованих векселів проводиться наступним чином:

– шляхом безарбітражного списання необхідної суми з
розрахункового рахунку боржника;

– через механізм банкрутства.

Однак,
на думку арбітражного суду, у безакцептному порядку можуть списуватись суми
тільки по розпорядженню податкової адміністрації, платіжні доручення якої
прирівнюються до виконавчих документів.

Згідно до чинного законодавства
України опротестований вексель не входить до списку виконавчих документів, і
тому протест векселя дає кредитору право звернутися до боржника з вимогою
відповідно до Арбітражного процесуального кодексу.  Іншими словами, для
списання коштів з рахунку боржника кредитору все одно знадобиться рішення суду
та виконавчий документ.

Практика показує, що отримати оплату
по опротестованому векселю дуже важко, часто навіть неможливо.  Більшість
боржників для погашення боргу за векселем просто не мають коштів, тому рішення
суду про списання коштів з рахунку боржника все одно не принесе ніякої користі
кредитору. Для кредитора залишається єдиний вихід — розпочати процедуру
банкрутства боржника.  Але тут кредитора підстерігають певні труднощі. 
По-перше: у випадку об’яви боржника банкротом погашення боргів проводиться
відповідно з законодавством України (кредитор може не розраховувати стати одним
з перших отримувачів боргу).  При цьому переваги при ліквідації підприємства
отримують учасники ліквідаційної комісії;  по-друге: якщо боржником
являється державне підприємство (навіть частково), об’явити це підприємство
боржником неможливо.  А на сьогоднішній день в Україні близько 75% підприємств
мають державну частку і деякі керівники цих підприємств, користуючись цим,
емітують векселі у значній кількості навіть не збираючись їх оплачувати.

Через це потрібно у найкоротші строки
зосередити зусилля на підготовці до затвердження Верховною Радою України
проектів відповідних законів України, проектів Указів Президента України про
вексельне забезпечення виконання зобов’язань суб’єктами підприємницької
діяльності та про порядок заміщення боргів підприємств їх майновими цінними
паперами – акціями.

Розумно розглянути перспективу
створення в Україні системи страхових гарантій за векселями.  Така система є
принципово новою у практиці діяльності українських страхових компаній, відсутні
навіть розробки правил такого страхування, полісів та розрахунки страхових
тарифів.

Важливість та величезні обсяги
поставлених задач перед учасниками вексельного обігу в Україні, практично
необмежене коло господарських зв’язків та економічних відносин вимагають кооперації
діяльності державних і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів і
впровадження вексельного обігу.

3.2 Бухгалтерський облік векселів

і оподаткування операцій з векселями

Облік бланків векселів.

Одержані у встановленому порядку
бланки векселів зберігаються і враховуються підприємствами як бланки суворої
звітності. Бухгалтерський облік бланків векселів здійснюється на забалансовому
рахунку 004 «Бланки суворої звітності». Рух цих бланків відображається на
рахунку 004 на основі відповідних приходно-витратних документів. Списання цих
бланків із забалансового обліку проводиться одночасно із записами по видачі
векселів.

У
відповідності до п. 9.5.7. Закону України «По оподаткування прибутку
підприємств» витрати, що пов’язані із виготовленням або придбанням бланків
векселів, відносяться до витрат підприємства і відображаються на рахунку 26
«Загальногосподарські витрати».

Облік виданих векселів

Заборгованість по розрахункам з
постачальниками, підрядниками, іншими кредиторами, яка оформлена векселями,
виданими на суму отриманої продукції, виробів, робіт та послуг відображається
відповідною бухгалтерською проводкою:

Дебет рах.60 «Розрахунки з постачальниками
і підрядниками»,

Дебет рах.76 «Розрахунки з різними
дебіторами та кредиторами» або інші відповідні рахунки обліку розрахунків,

Кредит рах.66 «Векселі видані».

Сума витрат у вигляді
договірних відсотків за відстрочку платежу, векселедавець відображає
бухгалтерською проводкою:

 Дебет рах.26
«Загальногосподарські витрати» — якщо векселями проведені розрахунки за
сировину, матеріали, паливо, комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого
характеру для забезпечення виробничої діяльності;

Дебет рах.44 «Витрати обертання» — якщо
векселями проведені розрахунки за товари, роботи, послуги комерційного характеру
для забезпечення комерційної діяльності;

Дебет рах.33 «Капітальні вкладення» — якщо
векселями проведені розрахунки за основні засоби, будівельно-монтажні, проектні
та інші роботи та послуги для забезпечення капітальних вкладень;

Дебет рах.81 «Використання прибутку» —
якщо векселями проведені витрати, які не відносяться до підприємницької
діяльності виробничого, комерційного характеру або капітальних вкладень, тобто
ті витрати, які не включаються до собівартості продукції.

Кредит рах.66 «Векселі видані».

Погашення заборгованості,
яка забезпечена виданими векселями, відображається бухгалтерською проводкою:

Дебет рах.66 «Векселі видані»;

Кредит рах.50 «Каса»,

Кредит рах.51 «Розрахунковий рахунок»,

Кредит рах.52 «Валютний рахунок».

Аналітичний облік по рахунку
66 «Векселі видані» проводиться по кожному виданому векселю.

Облік одержаних векселів

Заборгованість по розрахункам з покупцями, замовниками
оформляється векселями, одержаними на суму відвантаженої продукції (товарів),
виконаних робіт та наданих послуг і відображається бухгалтерською проводкою на
суму цих векселів:

Дебет рах.59 «Векселі одержані»,

Кредит рах.46 «Реалізація».

Одночасно по дебету
рахунку 46 у встановленому порядку відображаються фактичні витрати на
виробництво і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг).

За Законом України «Про
оподаткування прибутку підприємств» (п.3.2.) не вважаються прибутком і не
оподатковуються узяті на облік, але не сплачені векселі.

Сума доходу, що отримана
за векселем продавцем за відстрочку платежу відображається бухгалтерською
проводкою:

Дебет рах.59 «Векселі одержані»,

Кредит рах.80 «Прибутки та збитки».

Якщо підприємство
відображає в обліку реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг) по мірі
пред’явлення розрахункових документів покупцем (замовником), то при отриманні
векселів по реалізації продукції (товарам, роботам, послугам) застосовується
бухгалтерська проводка:

Дебет рах.59 «Векселі одержані»,

Кредит рах.62 «Розрахунки з покупцями та
замовниками».

Аналогічно в
бухгалтерському обліку проводяться записи, пов’язані з отриманням векселів по
забезпеченню інших видів дебіторської заборгованості.

По мірі погашення
заборгованості, забезпеченої одержаними векселями, суми, обліковані на рахунку
59 «Векселі одержані», списуються відповідною бухгалтерською проводкою:

Дебет рах.50 «Каса»,

Дебет рах.51 «Розрахунковий рахунок»,

 Дебет рах.52
«Валютний рахунок»,

Кредит рах.59 «Векселі одержані».

Аналітичний облік по
рахунку 59 «Векселі одержані» ведеться по кожному одержаному векселю.

Облік операцій по
індосації (передачі) одержаного векселя

При індосації векселя в оплату за одержану продукцію
(товари, роботи, послуги) в бухгалтерії індосата складається відповідна
бухгалтерська проводка на суму векселя:

Дебет рах.60 «Розрахунки з постачальниками та
підрядниками»,

Дебет рах.76 «Розрахунки з різними
дебіторами та кредиторами»

або інші рахунки, на яких враховується борг;

Кредит рах.59 «Векселі одержані».

Якщо виданий
векселедавцем вексель індосується векселедержателем на користь векселедавця,
тобто вексель повертається векселедавцю в оплату за реалізовану продукцію
(вироби, товари, виконані роботи або надані послуги), то в бухгалтерському
обліку у нього це відображається проводкою на суму проданого товару:

Дебет рах.66 «Векселі видані»,

Кредит рах.46 «Реалізація» або

Кредит рах.62 «Розрахунки з покупцями та
замовниками», в залежності від обліку процесу реалізації.

При цьому, різниця між
сумою векселя і сумою реалізованої продукції (робіт, послуг), в залежності від
того позитивна вона чи негативна, враховується відповідно в дебеті або кредиті
рахунку 76 «Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами».

 Облік дисконтних операцій

При реалізації одержаних векселів з дисконтом
здійснюється бухгалтерська проводка:

Дебет рах.51 «Розрахунковий рахунок» — на
суму, отриману за вексель;

Кредит рах.59 «Векселі видані» — на
вексельну суму .

При цьому дисконт
(різниця між номінальним і реальним курсом векселя) в залежності від того
позитивний він чи негативний, враховується відповідно в дебеті або кредиті
рахунку 80 «Прибутки та збитки».

Згідно з п.3.4.1. Закону
України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткованим оборотом є
різниця між ціною придбання і продажу векселя (дисконт), зменшена на суму
витрат, пов’язаних з цими операціями.

Облік одержаних векселів

Одержання підприємством векселів відображається
бухгалтерською проводкою:

Дебет рах.58 «Фінансові вкладення»,

Кредит рах.50 «Каса»,

Кредит рах.51 «Розрахунковий рахунок»,

Кредит рах.52 «Валютний рахунок».

Якщо покупна вартість придбаних векселів відрізняється
від їх номінальної вартості (вексельної суми), то сума різниці між покупною і
номінальною вартістю відображається на рах.80 «Прибутки та збитки» і
оподатковується на прибуток згідно з вищевказаним п.3.4.1.

Аналітичний облік по рахунку 58 «Фінансові вкладення»
здійснюється по кожному цінному паперу окремо.

 Облік інших витрат,
пов’язаних з обігом векселів     За зберігання векселів у банку і
опротестування | здійснюються бухгалтерські проводки:               

 Дебет рах.80 «Прибутки та збитки», |
Кредит рах.76 «Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами» при
одержанні гарантій (вексельного аваля),

Дебет рах.26 «Загальногосподарські
витрати» або Дебет рах.44 «Витрати обігу» (згідно з п.9.5.6. Закону
України «Про оподаткування прибутку підприємств»);

Кредит рах.76 «Розрахунки з різними дебіторами та
кредиторами».

Операції, що відносяться до обігу
векселів, звільняються від сплати ПДВ згідно з підпунктом «м» пункту 31 розділу
У Інструкції про порядок нарахування і сплати ПДВ, затвердженої наказом Мінфіну
України від 10.02.93 р. №3.

3.3 Практичні рекомендації щодо заповнення векселів.

Мова складання

У відповідності до Закону України
«Про мови в Україні», введеним в дію постановою Верховної Ради України №8313-11
від 28.10.1989 р., зі змінами згідно із Законом №75/95 від 28.02.1995 р.,
державною мовою нашої країни є українська мова. Російській мові наданий статус
мови міжнаціонального спілкування.

Статтею 3 вказаного Закону
передбачено, що у роботі державних і суспільних органів, підприємств, установ
та організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших
національностей (міста, райони, сільські та селищні Ради, сільські населені
пункти, їх сукупність), можуть використовувати як українську мову, так і їх
національні мови. У випадку, якщо громадяни іншої національності, які складають
більшість населення вказаних адміністративно-територіальних одиниць, не
володіють у належному обсязі національною мовою, а також коли у межах цих
адміністративно-територіальних одиниць компактно проживає декілька
національностей, може використовуватися українська мова або мова, придатна для
усього населення, в роботі державних і суспільних органів та організацій.

Як показує текстуальний аналіз
законодавчої норми, альтернатива використання мов при складанні підприємством
векселя обмежена.

Враховуючи обіговість векселя як
цінного паперу на усій території України, можна зробити висновок: вексель
повинен бути складений, індосований, акцептований та авальований на українській
мові.

Додаткові вимоги до підпису учасника вексельного обігу

Серед обов’язкових реквізитів
векселя, перелічених у пункті 1 Положення про переказний і простий вексель,
затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. №104/1341, визначений
підпис того, хто видає вексель. Такою ж  є вказівка у пункті 13 Положення про
те, що індосамент повинен бути підписаний індосантом, у пункті 25 і що простий
підпис платника має силу акцепта, у пункті 31 і що аваль підписується
авалістом.

Інші нормативні акти і положення
діловодства нашої країни вимагають наступних доповнень до міжнародних
стандартів:

а) усі вексельні записи повинні бути
підписані двома уповноваженими представниками векселедавця, акцептанта,
аваліста або індосанта, якими визнаються керівник і головний бухгалтер
підприємства (див. розділ 2 Правил виготовлення і використання вексельних
бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного
банку України від 10.09.1992 р. №528).

У відповідності до пункту 6 Порядку
проведення банками операцій з векселями, затвердженого Головою НБУ 25.02.1993
р., і пунктом 17 листа Управління платіжних систем НБУ «Про роботу установ
банків в Україні у зв’язку з оформленням заборгованості суб’єктів
підприємницької діяльності України векселями» від 22.09.1994 р. №193
уповноваженими особами підприємства визнаються особи, зразки підписів яких
внесені в банківські картки зразків підписів. У вексель вносяться повне і
правильне найменування посад і прізвищ учинивших підписи осіб;

б) усі вексельні записи повинні бути
засвідчені печаткою підприємства. У відповідності до вимог Закону України «Про
підприємства в Україні» печатка містить повне найменування підприємства.
Відтиск на печатці і зазначене у векселі найменування учасника вексельного
обігу повинні співпадати, у протилежному випадку виникає загроза перервати
індосаментний рядок. Скорочення у найменуваннях можуть носити тільки
загальноприйнятий характер;

в) векселедавець, акцептант, аваліст
і кожний індосант повинні вказати свою повну адресу (місцезнаходження органу
управління), у протилежному випадку ускладнюється реалізація права
векселедержателя на стягнення вексельної заборгованості, особливо при
опротестуванні векселів і пред’явленні арбітражного позову;

г) векселедавець, акцептант, аваліст
і кожний індосант як учасники розрахункових відносин повинні вказати свій код у
відповідності до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України,
передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р.

Виходячи із вищезазначеного,
вексельний запис про векселедавця виглядає таким чином:

Приватне
підприємство «Весна»,

код
ЄДРПОУ 123456789,

253047,
м. Київ, вул. Молодіжна, д.47, к. З

Директор                     
АБ.Вознюк

Гол.
бухгалтер                    3.1, Котова

м.п

.

Приклади оформлення індосаменту
розглядаються нижче.

Індосамент
векселя

У відповідності до норм Пунктів 11-20
і розділу 2 Положення про переказний і простий вексель індосувати (передати
іншому векселедержателю і індосату) можна як переказний, так і простий вексель.
Індосамент не можна обумовити настанням визначених умов, наприклад, при умові, якщо
індосат поставить товар за іншим договором. Не дозволяється індосувати вексель
частково, наприклад, на частину вексельної суми, що відповідає наявній
заборгованості індосанта перед індосатом.

Індосант (векселедержатель, який
здійснює передачу векселя) несе відповідальність за акцепт і, головне, за
платіж за векселем. У цьому і є одна із найбільших відмінностей вексельних
відносин від договору цесії, тому що при цесії сторона, що передала право
вимоги, несе відповідальність перед отримувачем тільки за належне оформлення
переданого зобов’язання, але не за платіж боржника. Якщо векселедавець помістив
у текст векселя слова «не наказу», документ може бути переданий іншій особі
лише з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.

Приклад: «04 червня 1996 року ми
заплатимо проти даного векселя не наказу ВАТ »3авод «Реахім».

У зв’язку із зазначеним особливо
важливе правильне оформлення індосаменту векселя.

а) одним із найбільш прийнятих в
практиці засобів оформлення індосаменту є здійснення на оборотній стороні
векселя запису «платіть наказу», «наказу», «платіть тільки», «за наказом»,
«замість мене уплатіть». Далі вказується повне і правильне найменування
індосата, а також підпис індосанта з урахуванням вищезазначених додаткових
вимог до підпису.

Приклад:

Платіть
наказу АТ «Спеирсіммаш».

ТОВ
«Зірковий»,

код
ЄДРПОУ Ї2345678,

333333,
М.Нікополь, вул.Вєтрова, 14

Директор                С. Ю. Потокар

Гл.бухгалтер              
В. К.Ярош

м.п.

 Використання при оформленні
індосаменту нетрадиційних записів може привести до зміни змісту вексельних
взаємовідносин або до порушення прав одного із учасників вексельного обігу.
Так, наприклад, в останній час з’явилась значна кількість векселів, індосамент
яких оформлений фразою «одержувачем за даним векселем є … », що призводить до
порушення прав наступного векселедержателя, перетворюючи його із власника
векселя тільки в особу з вексельними повноваженнями.

б) якщо запис «не наказу» включений у
текст індосаменту, тим самим індосант забороняє новий індосамент і не несе
відповідальності перед тими особами, на користь яких вексель буде передаватися.

Приклад:

Платіть
не наказу ВАТ «Гідромаштіб».

АТ
«Спецхіммаш»,

код
ЄДРПОУ 87654321,

444444,
м.Вольск, вул. Тихомирова, 78

Директор                      
Т.П.Іванков

Гол,бухгалтер  
                 С.Д. Курбала

м.п.

в) оговорка в індосаменті «валюта до
отримання», «на інкасо», «як довіреному» має на увазі просте доручительство.

Приклад:

Платіть
наказу банка «Турбо» на інкасо.

А
Т «» Спецхіммаш«,

код
ЄДРПОУ 87654321,

444444,
м.Вольск, вул.Тихомирова, 78

Директор                      
Т.П.Іванков

Гол. бухгалтер                    С.Д.
Курбала

м.п.

Зобов’язані особи можуть заявляти
проти держателя векселя тільки такі заперечення, які витікають із їх відносин з
індосантом. При цьому держатель векселя може здійснювати усі права свого
попередника, але індосувати вексель може тільки у порядку передоручительства,
тобто індосування здійснюється індосантом, який діє за дорученням
векселедержателя.

Найчастіше перепоручительний
індосамент зустрічається при отриманні банком грошей за дорученням клієнта і
при отриманні з клієнта платежу за векселем. Здійснюючи інкасо векселя, банк
приймає лише доручення клієнта отримати вексельний борг і передати його
власнику векселя (пункт 46 Порядку проведення банками операцій з векселями,
затвердженого Головою НБУ 25.02.1993 р.).

Дисконт і оподаткування векселя

Дисконтом векселя називається
придбання векселя до закінчення його строку, а також відсоток, який отримується
придбавачем під час цієї операції.

Дисконт як відсоток вексельної суми
законодавством ніколи не лімітувався. В Україні одним із перших актів, що
освітлював питання дисконтування векселя, був Указ Президента України «Про
випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької
діяльності України» від 14.09.1994 р. №530, пунктом 4 якого чітко вказано, що
при погашенні заборгованості та інших зобов’язань, заставі і проведенні інших операцій згідно з
законодавством країни норма дисконту від суми векселя не обмежується.

Пунктом 6 того ж Указу встановлено,
що при обрахуванні оподаткованого доходу векселедержателя не враховуються суми
зобов’язань за векселями, які прийняті на бухгалтерський облік, але не
сплачені.

Державне
мито на придбання вексельного бланку

Згідно з роз’ясненням Головної
державної податкової інспекції України від 06.12.1995 р., суб’єкти
підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита при
придбанні вексельних бланків.

Підстава: стаття 2 Указу
Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 2.11.1993
р. №504» від 22.12.1994 р. № 794 і стаття 2 Указу Президента України «Про
випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів
підприємницької діяльності України» від 14.09.1994 р. №530.

Вартість бланків сплачується у звичайному порядку.

Приклади
заповнення векселів

Вексель є письмовим документом.
Тільки письмова форма документа, яка відповідає усім вимогам вексельного
закону, може породити вексельні правовідносини.

Переказний вексель
повинен містити наступні реквізити:

1. Найменування —
«переказний вексель», а також вексельну мітку, яка позначається у бланку словом
«Вексель». Відсутність вексельної мітки перетворює вексель на звичайне боргове
зобов’язання. У бланках, що використовуються на території України, така
відмітка вже передбачена в тексті.

2. Простий і нічим не
обумовлений наказ сплатити певну суму грошей — вексельний наказ. Усяка умова,
яка прямо чи не прямо ставить під сумнів безумовність вексельного зобов’язання,
буде вважатися ненаписаною. Наприклад, у векселі з формулюванням «платіть …
за контрактом такому-то», або «заплатіть по факту поставки продукції» ця умова
буде вважатися ненаписаною.

3. Строк платежу. Відрізняють такі строки платежу:

За пред’явленням. Платіж повинен бути призведений за
пред’явленням векселя, що оговорюється фразою «за пред’явленням». У цьому
випадку день пред’явлення є і днем платежу. Якщо у векселі не обумовлені строки
пред’явлення (наприклад, «за пред’явленням, але не пізніше 20 вересня 1996
р.»), вважається, що вексель повинен бути пред’явлений до платежу на протязі
року з дня його складання.

В
стільки-то часу від пред’явлення. Запис у тексті векселя у цьому випадку має
такий вигляд: «Платіть через 21 день від пред’явлення». Використання вказаного
строку робить дуже важливим день пред’явлення, тому що від нього починається
відлік строку платежу. Днем пред’явлення вважається відмітка платника на
векселі про згоду на оплату (акцепт) або дата протесту з цього приводу. Вексель
строком в стільки-то часу за пред’явленням повинен бути пред’явлений до платежу
на протязі року з дня його складання, якщо інше не обумовлене у самому векселі.
Для цього необхідно заздалегідь пред’явити вексель платнику з тим, щоб
остаточний строк пред’явлення не виходив за межі річного строку. Наприклад, якщо
вексель виданий 1 червня 1996 р. «через місяць від пред’явлення цього векселя»,
вексель повинен бути пред’явлений вказаним вище порядком не пізніше 1 травня
1997 р.

В
стільки-то часу від складання. Відлік часу починається з наступного дня після
дати складання векселя. Строк платежу вважається таким, що настав, у останній
день, вказаний у векселі, а не на наступний після нього. Якщо строк платежу
визначається місяцями від дати складання, то настає в те число останнього
місяця, яке відповідає числу написання векселя, а якщо такого числа немає, то в
останнє число цього місяця. Наприклад, за векселем від 31 січня 1996 р. на один
місяць строк платежу настав 29 лютого 1996 р. Якщо строк платежу призначений на
початок, середину, кінець місяця, то під цим маються на увазі перше,
п’ятнадцяте і останнє число місяця. Фрази, що відповідають умовам платежу в
стільки-то часу від складання, мають вигляд: «Оплатіть вексель через 3 місяці»
або «Строк 2 місяця з дня виставлення».

На визначений день. У
даному випадку у векселі вказується конкретна дата платежу.

Строк
платежу — неробочий день. Платіж за таким векселем повинен бути
здійснений у перший наступний робочий день.

Переказні векселі, що
містять будь-яке інше визначення строку платежу недійсні. Якщо у векселі строк
платежу не вказаний, то він вважається векселем з платежем за пред’явленням.

4. Вексельна сума
вказується з такою визначеністю, яка виключає сумніви щодо її розміру.
Вексельна сума повинна бути точно вказана у тексті векселя цифрами та
прописом.  Валюта платежу, вказана цифрами — наприклад, гривня, рубль, долар
США і повинна бути ідентична валюті вексельної суми, вказаної прописом. У
випадку різних значень суми, вказаної цифрами і прописом, вірною вважається
сума, вказана прописом. Буде недійсним вексель, у якому сума вказана в таких
висловах: «Платіть залишок мого рахунку у Вас», «Платіть не вище 10
млн.гривень», «Платіть від десяти до п’ятнадцяти мільйонів гривень» або
«Платіть по 1 млн. гривень щомісячно». Якщо у векселі присутні декілька сум, то
він вважається виписаним на меншу. Ніякі виправлення вексельної суми не
дозволяються навіть оговорені підписом векселедавця.

У
переказному векселі, який підлягає сплаті строком за пред’явленням або в
стільки-то часу від пред’явлення, на вексельну суму можуть нараховуватися
відсотки, так як неможливо вирахувати суму відсотків за вексельний кредит
заздалегідь. Процентна ставка у таких випадках повинна бути вказана у векселі
під сумою, написаною прописом у протилежному випадку вона вважається
ненаписаною. Відсотки розраховуються з дня складання переказного векселя, якщо
не вказана інша дата. В інших (фіксованих) строках сплати векселя процентна
оговірка вважається ненаписаною.

Якщо вексель оплачується через
стільки-то часу від пред’явлення, то використовується таке формулювання,
наприклад, «Платіть через 15 діб від пред’явлення…1000 гривень разом з 30%
річних, які будуть нараховані з 15 травня 1996 р.».

5. Найменування та адреса
платника або боржника (трасата). Для юридичної особи використовується її
найменування, під яким вона офіційно зареєстрована, із зазначенням у векселі її
адреси.

6. Місце платежу. Воно
може відповідати місцю знаходження платника, вказаного у векселі, місцю
знаходження третьої особи.

Вексель вважається
недійсним, якщо вказані декілька місць платежу.

7. Найменування
отримувача платежу, якому або за наказом якого повинен бути здійснений платіж.
Якщо платіж призводиться на особу, яка видала переказний вексель, тобто
векселедавця, то на ньому пишеться: «Платіть … на мою користь» або «Платіть
… за нашим наказом».

8. Місце і дата складання
векселя і вексельна дата.  Векселі з нереальними датами складання або в яких
відсутні відмітки про дату складання вважаються недійсними.

Місцезнаходження векселедавця і місце складання
векселя можуть не співпадати. Якщо місце складання не вказане, ним вважається
місце знаходження векселедавця (трасанта). Якщо і цього у векселі немає, то він
вважається недійсним. Місцем складання не можуть бути неконкретні географічні
пункти, наприклад, «Київська область».

9. Підпис векселедавця
(трасанта).  Включає в себе повне найменування, код ЄДРПОУ, місцезнаходження
векселедавця і два підписи уповноважених осіб (директора і головного
бухгалтера), а також печатку юридичної особи. Відсутність підпису не тільки
лишає документ вексельної сили, але й сили зобов’язання взагалі.

10. Простий вексель відрізняється від переказного
найменуванням «простий вексель», а також відсутністю зазначення платника, тому
що по формі простого векселя платником є векселедавець.

Документ, 
в  якому  відсутній  будь-який  із обов’язкових реквізитів, не має сили
простого векселя, за виключення таких випадків:

– простий
вексель, строк платежу по якому не вказаний, розглядається як такий, що
підлягає оплаті по пред’явленню;

– якщо відсутнє особливе
зазначення, місце складання документа вважається місцем платежу;

– простий вексель, ще не
вказує місце його складання, розглядається як підписаний в місці,
зазначеному…

11. Недотримання
вексельної форми, що вимагається законом, позбавляє документ сили векселя і
перетворює його у письмове доручительство, яке регулюється відповідними нормами
цивільного права.Висновки

Отже, розглянувши поняття “вексель”,
ми дійшли висновку, що в Україні поки що з вексельною формою обігу справи
знаходяться в тяжкому становищі.  Ту невелику кількість векселів, яка більш –
менш користується попитом на сьогоднішній день в Україні (НАЕК “Енергоатом”, “Укртелеком”,       “Укргазпром”), якщо розібратись, навіть не можна
назвати словом “вексель”, тому що по ним неможливо отримати реальних грошей.

Слід мати на увазі, що вексельний
обіг ефективний при значному наповненні ринку товарами.  Тільки за таких
обставин продавець починає шукати покупця та створює для нього найбільш вигідні
умови.  У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки
вексель знову опиняється в центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше — він за своєю природою є цінним
папером, який дозволяє оперативно вирішувати багато складних господарських та
фінансових проблем;

по-друге — комерційні банки та
комерційні структури вже накопичили певний досвід проведення господарських
операцій з використанням векселів;

по-третє — вексель розглядається урядом
України як один з головних засобів проведення взаєморозрахунків боргів
підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте — якщо взяти до
уваги значну кількість нормативних актів, які регулюють порядок випуску та
використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена
мінімально необхідна правова база, яка однак вимагає дуже детального допрацювання
та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Необхідно зазначити, що згідно з
чинним законодавством України:

використовувати
векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і
авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності,
що визнається такими відповідно до чинного законодавства;

векселі можуть видаватись лише для
оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком
векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватись
друкованими та недрукованим способом;

сума платежу за векселем обов’язково
вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і
головний бухгалтер юридичної особи та звіряють печаткою.

На думку більшості учасників
фондового ринку в Україні, однією з найсерйозніших проблем являється
слобозахищенність вексельних бланків.  Сучасні векселі як цінні папери,
захищені, якщо так можна сказати, умовно.  Елементами захисту вважаються:

– тонка голуба муарова сітка на всьому полі бланку векселя;

– виглядаючий як підкреслення короткий відрізок мікротексту:
”простий вексель”;

– полоса, нанесена жовто–зеленою ультрафіолетовою фарбою (до
речі, з гнітючою якістю нанесення) з зазначенням номіналу векселя.

Всі
елементи захисту при наявності кольорового ксероксу, ультрафіолетової фарби і
відповідного паперу для спритних рук не створюють жодних проблем.

І
все ж саме цікаво, що зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним
паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий
вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.

Такого поняття, як “фальшивий
вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930
р., по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських
законодавчих актах.  А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній
площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні
невідповідності підпису або дати!

І
якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу —
“вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і,
головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад.  Шлях
“невекселя” зупинився (при чому: в будь-яку сторону), а продавці фальшивого
векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам
продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”.

Приклад.  Влітку 1997 р. АКБ “Югтокобанк”
отримав пакет векселів НДЦ номіналом майже 900 тис. грн. від банку “Україна”. 
Наступного дня було встановлено, що векселі підроблені, і вже через три дні
завдяки узгодженим діям обох банків, був знайдений продавець.  Вкладені кошти
були благополучно повернені, а векселі були вилучені компетентними органами. 
Але аналогічний випадок АКБ “Югтокобанк” з банком “Аваль”, вилився у
кількамісячний через арбітражний суд позов.

До речі, абсолютна більшість
фальшивих векселів — зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих
солідних “близнюків”.  Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо
недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель
чи його точну копію? (про якість вексельних бланків згадувалось раніше).

Ще одна причина, яка гальмує розвиток
ліквідного ринку вексельного обігу — це юридична безграмотність керівників та
головних бухгалтерів більшості підприємств України (в першу чергу —
державних).  Адже тисячі підприємств споживають газ, електроенергію,
використовують телефонні лінії, перевозять продукцію по залізних дорогах, але
часто головний бухгалтер такого підприємства, почувши слово “вексель”,
несамовито починає кричати, що ви всі шахраї, ніколи він не буде мати справу з
вами і не пропонуйте йому ніяких векселів.  Як не гірко признати, але для
багатьох державних підприємств, слово “вексель” асоціюється з поняттям “обман”,
“шахрайство”, “небезпека”, “тюрма”.  Іноді на державному підприємстві бухгалтер
нібито і не проти дати згоду на купівлю векселя і закрити ним якусь свою
заборгованість, але йому просто не хочеться піднімати якісь закони,
консультуватися з юристом, податковою адміністрацією, тому що “…я як не
отримував свої законні 140 гривень, так і надалі не буду їх отримувати, навіщо
ж мені брати ще якусь відповідальність на себе за якісь векселі”.

Не можна обійти увагою ще одну
проблему, просто не зрозумілою для нормального здорового глузду.  При
подачі вексельного позову в арбітраж, позивач повинен заплатити держмито у
розмірі 5% від суми вексельної угоди!

На практиці це виглядає приблизно
так: Підприємство А купило вексель у підприємства Б номіналом 1
млн. грн. наприклад за 800 тис. грн. (дисконт – 20%). Після настання строку
оплати, Б відмовляється оплатити цей вексель.  А, після
опротестування, подає арбітражний позов і за це змушений заплатити держмито у
розмірі 5%, тобто ще 50 тис. грн.  Арбітражний суд виніс рішення: Б
повинен заплатити за векселем і повернути А суму, оплачену А
в якості держмита. Б спокійно сприймає цю новину і кладе рішення
суду до своєї шухляди. Виявляється, що Б уже значний час знаходиться на
безнадійній картотеці. А починає процедуру банрутства, і тут
виявляється, що кілька процентів власності Б належить державі, а значить
і процедура банкрутства неможлива.

Отже,
неважко здогадатись, що держмито при вексельному позові і сучасна форма
процедури банкрутства являються серйозним і основним гальмом розвитку
ліквідності українського вексельного ринку.

Для
подальшого розвитку ринку векселів в Україні, доцільно здійснити певні заходи,
спрямовані на захист прав векселедержателів, оскільки саме ці суб’єкти
вексельного обігу є найменш захищені.  На сьогодні в Україні не здійснюється
будь-яка державна реєстрація випущених векселів.  Не існує також обмежень щодо
випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності.  Це може призвести
(і вже призвело) до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів (наприклад —
Рівненська АЕС випустила в обіг векселі на суму понад 12 млн. грн., які ніхто
не хотів брати навіть з дисконтом 70%).

Щоб
уникнути такої ситуації, можливо варто використати досвід США, де ринок
векселів не розвивався до початку 80-х років, поки не були зроблені важливі
нововведення.

По-перше:
запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій векселів, які
отримала назву “реєстрація на полиці”.  Вона передбачає реєстрацію кожного
випуску векселів із терміном обігу понад 270 днів Комісією з цінних паперів,
яка дозволяє за визначених умов реєструвати безперервні програми випусків
векселів один раз.  Запровадження такого порядку оформлення векселів значно
спростило долю емітента.

По-друге:
впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів пропонованих випусків. 
Емітенти векселів при проведення “реєстрації на полиці”, звертаються до
рейтингового агентства, яке надає відповідний рейтинг новому випуску векселів
на визначену суму.  Це дає можливість інвесторам постійно одержувати необхідну
інформацію про рейтинг векселів, які вони бажають придбати.

По-третє:
здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного ринку векселів,
який має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі, якими він
володіє, можуть бути продані в будь-який час.

За
активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно визначилися
прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок випуску та обігу
зазначених цінних паперів.  У першу чергу на законодавчому рівні необхідна
регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення
відповідальності за правопорушення, пов’язані з вексельним обігом, а також
обмеження випуску векселів сумою сплаченого статутного фонду, резервного фонду
або вартості чистих активів, або процентного співвідношення цих величин.

Можливо
слід розглянути питання щодо введення обов’язкового попереднього депонування
емітентом певних коштів (10 – 20%) для подальшого погашення власних векселів
(спеціальний вексельний резерв).  З позиції захисту прав векселедержателів цей
спосіб вбачається найбільш надійним.

Таким
чином можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні комплексної
реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист прав
векселедержателя, та підвищення відповідальності векселедавця, і яка повинна
включати , насамперед:

– 
прийняття Закону України “Про вексельний обіг в Україні”;

–
внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про банкрутство”
щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями, адже недержавне
підприємство відповідає за своїми борговими зобов’язаннями всім своїм майном, а
підприємство з державною часткою — лише наявними коштами на розрахунковому
рахунку, просто злочинна несправедливість;

–
внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів
України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів за векселями та
обов’язкового зменшення 5% розміру держмита за вексельним позовом, яке позивачу
можуть не відшкодувати навіть якщо він виграє позов.

Без
здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в Україні
вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в законодавстві можуть
призвести до значних зловживань, що у свою чергу, підірве довіру до векселя, як
цінного паперу.

Однак, можна зі впевненістю прогнозувати, що по мірі посилення
правового поля, яке б забезпечувало процедуру стягнення боргів за векселями,
ліквідність українського вексельного ринку різко зросте, як і кількість
векселів з твердими котировками.

 

Список
використаної літератури:

1.      
Мороз Ю.М. “Вексельное дело”, Київ,
“Наукова думка”, “Лад”, — 1996

2.      
Малюк В.М. “Вексель в Україні”, Київ,
Асоціація “Український Вексельний Центр”, — 1997

3.      
Римарук О.І. “Переводной и простой
вексель: практика применения”, Київ, “Логос”, — 1998

4.      
Кузнєцова, Н.С. Назарчук І.Р. “Ринок
цінних паперів в Україні:правові основи формування та функціонування”, Київ,
“Юрінком Інтер”, — 1998

5.      
Лисенков, Ю.М., Ляшко В.П. “Вексель в
хозяйственном обороте”, К. “Пресс – центр”, — 1994

6.      
Миркін Я.М. “Ценные бумаги и фондовый
рынок», М. «Перспектива»,—1995

7.      
Лисенков Ю.М., Фетюхіна Н.В. “Рынок
ценных бумаг: основные термины и понятия”, Київ,— 1996

8.      
Каверін Ю.А. та ін. “Вексель: сто
вопросов и ответов”, М. “Менатеп-информ”, —1992

9.      
Фельдман А.А. “Вексельное обращение:
российская и международная практика” М. —1995

10.    
Казакова Н.А., Балашова Ю.В.
“Составление и применение векселя в торговом обороте” М. —1995

11.    
Мелкумов Я.С “Вексель и его
использование в хозяйственном обороте”, М. —1995

12.    
Іванов Д.Л “Вексель”. М., АТ
“Консалтбанкір”,— 1994

13.    
Демченко Т.А. “Вексельное право: общие
положения”, АТ “Торговый дом”, К.,— 1993

14.    
Казарцев С.Д. “Вексель — это валюта”,
Л., “Гидрометеоиздат” — 1991

15.    
Беляков Н.М «Вексель как важнейшее платежное
средство», М. МП «Трансферт», — 1992

16.    
Симов’ян С.В. «Вексель и акцептный
кредит». Х. «Основа»., — 1993

17.    
Кузнєцова О.В. “Ценные бумаги:
справочно-методический материал». М. — 1992

18.    
Часников А.С. «Ценные бумаги: справочник
акционера», М., ПАИМС—1994

19.    
Куликов Л.Г. «Кредиты. Инвестиции». —
М., ПРИОР 1994

20.    
«Вексельное обращение в Украине: сборник
нормативно-методических докуметов по вексельному обращению в Украине”, Нікополь
—1994

21.    
Шарп В.Ф., Александер Г.Д., Бейлі Д.В.
“Інвестиції”, М. ИНФРА-М — 1997

Періодична література:

1.   Новоселова
Л. «Вексель: проблемы правового регулирования и практического использования»,
// «Экономика и жизнь», 1995, №17, апрель, с.8

2.   Корнеева
О. «Вексель как один из способов преодоления платежного кризиса», // «Экономика
Украины», 1995, № 4, с. 48-52

3.   «Вексель
гривни мудренее», «Бронежилет для векселя», «Протестуй не протестуй…», //
«Бизнес», 1998, №15, 20 апреля, с.28-32

4.   Ковтун
И. «Вексельных дел мастера», // «Бизнес», 1995, №9, 7 марта

5.   Рижов
В. “Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, 1994, № 150-151, 29 вересня

6.   Лянге
С. «Второе рождение товарного векселя», // «Коммерсант Украины», 1994, № 38,
сентябрь

7.   Витвицкая,
«Векселя и сертификаты: можно больше и лучше», // «Экономика и жизнь», 1994, №
47, с.6

8.   Кравченко
В. «Нацбанк в роли крестного», // «Бизнес», — 1994, № 8

9.   «Практика
введения реестра векселей», // «Экономика и жизнь», —1994, № 43, окт., с 16.

10.      
Карпенко И. «НДС —ЦБ», // «Бизнес», №
35, — 1998, 31 августа с 20-21

11.      
«В Украине отсутствует база для создания
вексельного рынка», // «Фондовый рынок», — 1998,№ 26, 10 июля, с 5

12.      
“Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”,
— 1994,№ 35-36, с 3

13.      
“Сума векселя не обмежується”, “ //
“Урядовий кур’єр”, — 1995, 1 серпня

14.      
Сохар О. “Обойдемся без денег?”, //
“Финансовая Украина”,—1995,№ 37, с.4

15.      
Петухов И. «Неплатежи — можно ли решить
проблему?», // «Рынок ценных бумаг», — 1996, № 3, с. 44

Нормативно-правова база обігу веселів

Укази Президента України:

1.      
“Про розширення сфери обігу векселів”,
від 26 07.1995, № 658/95

2.      
“Про випуск та обіг векселів для
покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України”,
від 14.09.1994. № 530-94

3.      
“Про регулювання бартерних
(товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”, від
27.01.1995, № 84/95

Закони та постанови Верховної Ради
України:

4.      
“Про цінні папери і фондову біржу”.
27,03,1991, № 1202/12

5.      
“Про застосування векселів у
господарському обороті”, 17,06,1992, № 2470/ХІІ

6.      
“Про заставу”, 02,10,1992, № 2654-ХІ

7.      
“Про нотаріат”, 02,09,1993, № 3452-12

8.      
“Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті”,23,09,1994, № 185/94

9.      
“Про оподаткування прибутку
підприємства”, 28,12,1994, № 335/94

Декрети, постанови Кабінету Міністрів
України і

Національного банку України

10.    
“Про затвердження правил виготовлення і
використання вексельних бланків”, 10,09,1992. № 528

11.    
“Про затвердження плану заходів щодо
створення організаційно-правових умов для застосування веселів у господарському
обороті”, 01.03.1994, № 117-р

12.    
“Про термін вчинення протесту про
неоплату векселя, випущеного відповідно до Указу Президента України “ від
14.09.1994, № 530

13.    
“Про протест та неоплату векселів”, від
21.11.1995, № 711-р

14.    
“Про проведення заліку взаємної
заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності і оформлення заборгованості
векселями” від 01.12.1995, № 960

15.    
“Положення про переказний та простий
вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР”, від 07.08.1937, № 104/1341

16.    
“Роз’яснення до питань, пов’язаних з
використанням векселів у господарському обороті”, від 13,09,1994, № 15010/48

17.    
“Щодо протесту про несплату векселів”,
від 13,09,94, № 22017/149-954

18.    
“Щодо нормативних актів, якими необхідно
керуватись при проведенні операцій з векселями”, від 13,09,94. № 22017/276

19.    
“Про строки оформлення простроченої
заборгованості векселями”, від 20,07,95 № 22017/582

20.    
Накази, листи та роз’яснення Міністерства
Фінансів України “Про бухгалтерський облік вексельного обігу”, від 12.08.92. №
18-4116

21.    
“Щодо вексельної позовної давності за
несплаченими відсотками”, від 26.09.95. № 31014/956

22.    
“Про проведення заліку взаємної
заборгованості”, від 04.12.95. № 22017/940-5855

23.    
“Про порядок проведення банками операцій
з векселями”, від 25.02.93.
№ 22001/85

24.    
“Про зміни у кредитних відносинах з
комерційними банками”, від 13.09.94

25.    
“Про розрахунок економічних нормативів”,
від 13.12.94. № 13005/600

26.    
“Роз’яснення до питань, пов’язаних з
використанням векселів у господарському обороті”, від 13.09.94. № 15010/48

27.    
“Положення про систему розрахунків по
виконанню державного контракту і державного замовлення”, від 16.06.93. № 04-106Додатки

Додаток 1

Сруктура операцій з векселями
комерційних банків

                                                                                      

Додаток 2