Технологіявідбору i підготовки собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовахОдеського Кiнологiчного центру ДМСУ
Зміст
Вступ
1.Технологія відборута підготовки собак до пошуку вибухових речовин і зброї (огляд літератури)
1.1 Історія службовогособаківництва
1.2 Стандарти породи німецької вівчарки
1.3 Історія та основидресирувальних процесів
2. Матеріали, методики і аналіз технологіївідбору та підготовки службових собак
2.1 Особливостіутримання собак при використанні у пошуковій службі в умовах кінологічногоцентру
2.1.1 Відбір службовихсобак цуценячого та підрощеного віку для пошуку вибухових речовин та зброї
2.1.2 Відбір дорослихсобак до пошуку вибухових речовин і зброї за робочими якостями
2.1.3 Технологіяпідготовки службових собак до пошуку вибухових речовин та зброї
2.1.4 Порівняння різнихметодів дресирування службових собак
3. Економічнаефективність проведених досліджень1
4. Заходи з охоронипраці й техніки безпеки
5. Заходи з охорониприроди
Висновки тапропозиції
Списоклітератури
Вступ
Людинадуже давно оцiнила природнi якостi собаки: гострий нюх, тонкий слух, хорошийзiр, швидкий бiг, фiзичну силу, спритність, і головне податливiсть додресирування. Собаки не тільки демонструють свою любов, вiрнiсть, вiдданiсть, алеi служать людям: працюють рятувальниками, сторожами, поводирями слiпих, в безводнихпустелях знаходять воду, в горах – цiннi мінерали, охороняють кордони, пасутьстада, виступають на циркових аренах, приносять величезнi доходи улаштовувачам собачихперегонiв іпродюсерам кiнофiльмiв, в яких грають головні ролі. Але найголовніше,що собаки рятують багато ібагато життiв, знаходячи приховані вибуховiпристрої, захованi наркотики iзброю, шукають ізнаходять злочинців.
Актуальнiстьтеми обумовлена тим, щокримiногенна обстановка в нашій країнi залишається складною. Змiнюєтьсямотивацiя тяжких злочинiв, поширюється бандитизм, тероризм, економiчна злочиннiсть.Очевидно, що небезпека злочинностi та екстремiзму загрожує суспiльству таінтересам безпеки Украни.
Всебiльш поширеним засобом в скоєннi злочину проти особи та власностi стаєвибухiвка. Свiтовий досвiд свiдчить про особливу небезпеку терористичнихзамахiв та шантажу в мiсцях громадського користування: вокзали, школи, лiкарнi,магазини, транспорт, стадіони.
Кiлькiстьзлочинiв, що мають наслiдком загибель людей у свiтi, внаслiдок використаннявибухових пристроїв та вогнепальної зброї, невнинно зростати. Спостерiгаєтьсянезаконне надходження з-за кордону вибухових речовин та зброї, що в основномудоставляється автомобiльним транспортом.
Службовогособаку, спецiально пiдготовленого для пошуку вибухових речовин, можна вважатияк дуже цiнний, надчутливий прилад. Проте, під вищевказаним необхiдно розумiтите, що собака може працювати ефективно, з повною вiддачею, тiльки привiдповiдному доглядi, правильному утриманнi.
Слiдпам’ятати про те, що собака не технiчний засiб, машина, а жива iстота з фiзiологiчнимита емоцiональними потребами. Для того, щоб собака працював з максимальноювiддачею, вiн повинен отримувати життєво нсобхiдний збалансований корм, вiдпочинок,догляд та тренування.
Використанняслужбових собак спецiального призначення, пiд час оперативного пошукузамаскованої вибухiвки, в короткий термiн часу при загрозi вибуху, євисокоефективним методом, а також заходом у забезпеченнi безпеки людей та збереженнiоб’єктiв замаху.
Таким чином, розвиток даного напрямкув кiнологiї має нагальну потребу.
Мета i задачi. Метою роботи є вивчення технології вiдборуi пiдготовки собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах ОдеськогоКiнологiчного центру ДМСУ Для цього необхiдно було вирiшити такi задачi :
1. Вивчититактику пiдготовки івикористання собак у пошуковiй службi;
2. Вивчитиособливостi утримання собак у пошуковiй службi;
3. Вивчитиефективнiсть рiзних методiв дресирування у пошуковiй службi.
4. Доцiльнiстьвiдбору дорослих собак на пошук вибухових речовин та зброї в порiвняннi зцуценятами та пiдрощеними собаками./>
1. Технологія відбору та підготовки собак до пошуку вибуховихречовин ізброї (огляд літератури)
1.1 Історія службового собаківництва
21січня 1788 року Бонапарт Наполеон писав одному зі своїх командуючих у Єгипті:«В Олександрії повинна бути безліч собак, які здатні нести добру службу наваших заставах». Таким чином, перше згадування про службових собак прийнятовідносити до 1788 року (Ф.С.Арасляков, 1987).
Упершеслужбові собаки стали застосовувати поліцейські підрозділи бельгійського містаБрюгге. На митниці службові собаки з’явилися в 1908-1909 роках. Перші митнісобаки аж ніяк не займалися пошуком наркотичних і вибухових речовин, адопомагали затримувати контрабандистів, що намагалися уникнути арешту. Оскількисправа відбувалася в Німеччині, зрозуміло — це були німецькі вівчарки.Традиційно в якості пошуків застосовують німецьких і бельгійських вівчарок. (В.Н.Зубко,1991).
Вітчизнянакінологія зароджувалася на базі псових полювань — національного спорту ірозваги військових Росії. Становленню кінології, як самостійної прикладноїнауки, значною мірою сприяв високий рівень зоотехнічних знань нашихсобаківників, тому що багато хто з них займався конярством, а саме в цій галузітваринництва і дотепер є найбільший досвід селекційної роботи з породами (В.О.Кампанщиков,2003).
Першеписьмове згадування про службове застосування собак в Україні можна знайти вкнизі В.Р.Файтельберга-Бланка та В.В.Шектаченко (1999), в 30-ті роки 19-гостоліття, в листі міністра фінансів до начальника Одеської митниці: «зимою,коли земля покриється снігом, контрабандисти надягають черевики з дерев’янимипідошвами й каблуками під носками, щоб не можна було довідатися слідів їх. Дляцього потрібно, щоб у стражників, з 5-ти у одного був собака, що слідамивідкриє, куди пішов контрабандист. У всякому разі, собаки можуть бути корисні».
Службовесобаківництво в Росії й Україні розвивалося паралельно. Керівництво карного розшукуміста Києва в 1904 році придбало чотири пошукових собаки, і в цьому ж році міністерствооборони, закупило в Німеччині трьох службових собак, підготовлених длясанітарно – пошукової служби. В 1908 р було створено Російське суспільствозаохочення застосування собак у поліцейській і сторожовій службах, у той жеперіод стали виникати розплідники собак службового призначення. Під час першоїсвітової війни (1914-1918 рр..) службові собаки застосовувалися як санітари,зв’язківцями й т.д. У період Громадянської війни службове собаківництвозанепало й тільки завдяки самовідданості російських і українських аматорівкінологів було збережено племінне поголів’я собак. В 1923 р. були відкритіЦентральні курси інструкторів для підготовки прикордонників, а роком пізніше«Досвідчений розплідник військових і спортивних собак РККА» — на базі цихкурсів у наслідку була організована розплідник «Червона Зірка». У цьомурозпліднику вперше почали готовити собак на пошук мін, а під час ВеликоїВітчизняної війни — собак підривників танків.
Мінно-пошуковісобаки широко використовувалися в багатьох арміях. Перші польові іспити собакмінно-пошукової служби в Радянській Армії були проведені в грудні 1942 року. І вжев тому ж грудні собаки-міношукачі одержали бойове хрещення під Сталінградом.
Проведенівійськові іспити показали безвідмовну роботу собак-міношукачів і їхня здатністьзнаходити замасковані самим складним чином міни. З літа 1943 року собакимінно-пошукової служби одержали широке визнання у військах, і восени того жроку на фронт були відправлені кілька окремих батальйонів і рот ізсобаками-міношукачами; 37-м окремим батальйоном собак-міношукачів і підривниківтанків командував А.Мазовер, згодом ведучий радянський кінолог. Хрестоматійнимистали дані про те, що міно-пошукові собаки, що використовувалися в РадянськійАрмії, знайшли за роки війни більш 4 мільйонів зарядів. Вони розмінували сотнісіл, селищ, міст, у тому числі Харків, Київ, Варшаву, Відень. Наприкінці 60-хпочатку 70-х років XX ст. у багатьох країнах гостро встала проблема боротьби з наркотиками.І тут собачий ніс виявився просто незамінним. Собаки стали широкозастосовуватися в митній
службідля виявлення наркотичних засобів, у поліції — для обшуку наркопритонів. Теперспектр завдань, що постає перед митною кінологією, дуже широкий: наркотики,вибухові речовини, зброя, боєприпаси, валюта, інші види контрабанди (Ф. Й.Полищук,2003).
Підрозділипо боротьбі з тероризмом використовують собак для виявлення вибухівки і зброї.І в цьому випадку собаки працюють набагато ефективніше технічних детекторів. Убагатьох країнах були створені спеціальні школи по підготовці таких собак.
Уперіод так званої «перебудови», у зв’язку з лібералізацією прикордонногорежиму, паралічем виконавчої влади, що сприяла наростаючій криміналізаціїсуспільства, а також у зв’язку з загостренням обстановки в республікахЗакавказзя і Середньої Азії, відбувся здвиг шляхів транзиту наркотичних речовинна територію СРСР. У цій ситуації була прийнята постанова Ради Міністрів СРСРвід 04.11.87 р. «Про створення кінологічної служби в митнихустановах». Незабаром вийшло розпорядження Головного УправлінняДержмитслужби при Раді Міністрів СРСР №11-38/3812 від 17.10.88 р. «Пропершочергові заходи для організації кінологічної служби». Цим розпорядженнямпередбачалося створення ряду кінологічних центрів, у тому числі й в Одесі.
Узв’язку з інтеграцією України у світове співтовариство, лібералізацією режимуперетинання кордону, усе більше значення стали набирати проблеми боротьби зконтрабандою наркотиків, зброї, вибухових і сильнодіючих речовин. З метоюзабезпечення ефективної діяльності митної системи України в цій сфері, наказомДМСУ №139 від 01.07.92 р. була створена кінологічна служба, головним завданнямякої було організація застосування спеціально підготовлених на пошук наркотиківслужбових собак на потенційно небезпечних напрямках. Цим же наказом булорегламентоване будівництво кінологічного центру в м. Одесі
У1993 році, при створенні кінологічного центру Одеської митниці, передбачалося,що центр буде обслуговувати Одеську митницю і митниці Чорноморського регіону, анадалі буде реорганізований у спеціалізовану організацію центрального підпорядкування,як це прийнято у всіх цивілізованих країнах. Проте на практиці, кінологічномуцентру Одеської, а потім Чорноморської регіональної митниці довелося, протягом семироків (з 1993 – по 2000 рр..) організовувати підготовку і перепідготовку всіхкінологічних команд ДМСУ. Наказом №44 від 14.02.94 р. кінологічному центру бувпривласнений статус відділу служби по боротьбі з контрабандою і порушеннямимитних правил. Наказом Голови ДМСУ № 691 від 01.12.2000 р. на базіКінологічного центру Чорноморської регіональної митниці був створенийКінологічний центр ДМСУ. Тим самим завершився черговий етап становлення митноїкінології в Україні.
1.2 Стандарт породи німецької вівчарки
Уданому розділі буде зроблено огляд стандартів порід німецької та бельгійськоївівчарок, як порід, що найбільш використовуються у службовому собаківництві.
Німецька вівчарка
ЗАГАЛЬНЕВРАЖЕННЯ. Німецька вівчарка — це собака середнього росту, злегка розтягнутий,сильний і з хорошою мускулатурою, кістяк сухий, загальна тілобудова міцна.Важливі співвідношення величин: висота в загривку складає у псів 60-65 см, у сук — 55-60 см. Довжина корпусу перевершує висоту в загривку приблизно на 10-17% (Л.В.Архангельская,1995).
ТЕМПЕРАМЕНТ.Німецька вівчарка повинна бути згідно уявленню про темперамент урівноваженою, зміцними нервами, упевненою в собі, абсолютно щирою і повністю (за виняткомзбудженого стану), собакою при цьому уважним і керованим. Вона повинна володітимужністю, бойовим інстинктом і твердістю, щоб бути здатною служити собакою-компаньйоном,охоронцем, захисником, службовим і караульним собакою (Е.Бергман, 1986; Н.П.Бехтерев,1975).
ГОЛОВА.Голова клиноподібна, величина голови відповідна (довжина приблизно 40% висоти взагривку), не може бути грубою або надмірно легкою, загальне враження — суха,між вухами помірно широка. Лоб при огляді спереду і збоку трохи опуклий, безлобової борозенки або з дуже слабкою її виразністю. Співвідношення черепа доморди складає 50% до 50%. Ширина черепа приблизно відповідає його довжині. Череп(при огляді зверху), що рівномірно звужується від вух до мочки носа, зпомітним, але не різко вираженим переходом від лоба до морди переходить в клиноподібнуморду. Верхня і нижня щелепи сильно розвинені. Спинка носа пряма, прогинанняабо горбовина не бажані. Губи сухі, щільно прилеглі, темного кольору.
МОЧКАНОСА. Повинна бути чорною.
ОЧІ.Середнього розміру, мигдалеподібні, трохи криво поставлені і не опуклі. Колірочей повинен бути якомога темніший. Світлі, пронизливі очі небажані, оскількивони порушують вираз собаки.
ВУХА.У німецької вівчарки стоячі вуха середнього розміру, вони тримаються вертикальноі однаково спрямований (не розвішені в сторони), володіють гострими кінцями іпоставлені раковиною вперед. Надломлені і висячі вуха небажані. В русі або встані спокою закладені назад вуха не є недоліком.
ШИЯ.Шия повинна бути сильною, з хорошою мускулатурою і без підвісу на горлі. Кут докорпусу (горизонталі) складає приблизно 45 градусів.
КОРПУС.Верхня лінія проходить від підстави шиї через добре виражений загривок і надспиною, що злегка спадає по відношенню до горизонталі, до трохи спадаючогокрупу практично безперервно. Спина міцна, сильна, з хорошою мускулатурою. Крупповинен бути довгим і таким, що злегка спадає (приблизно 23 град, до горизонталі)і рівно переходити в підставу хвоста. Груди повинні бути помірно широким,грудна кістка якомога довша і виражена. Глибина грудей повинна складатиприблизно 45-48% висоти в загривку. Ребра повинні бути помірно склеписті,бочкоподібні груди так само небажані, як і плоскі ребра. Хвіст дістає,принаймні, до скакального суглоба, проте не довше за середину плесна. На нижнійстороні шерсть трохи довша. Хвіст тримається м’яко звисаючим вигином, при цьомув збудженні і в русі тримається більш піднятим, проте не вище за горизонталь.Оперативна коректура заборонена.
КІНЦІВКИ.Передні кінцівки: при огляді з будь-якого боку прямі, при огляді спередуабсолютно паралельні. Лопатки і плечі рівної довжини і завдяки могутніймускулатурі щільно прилягають до корпусу. Кути плечелопаткових зчленовувань складаютьв ідеальному випадку 90 градусів, допускається 110 градусів. Лікті ні в стійці,ні в русі не можуть бути ні вивернутими, ні зближеними. Передпліччя при поглядіз будь-якого боку прямі і абсолютно паралельні один до одного, сухі і з міцноюмускулатурою. П’ястки складають приблизно 1/3 довжини передпліччя і утворюють зним кут приблизно в 20-22 град. Як дуже криво (більше 22 град.), так і п’ястка(менше 20 град.), що прямовисно стоїть, роблять негативний вплив на продуктивніякості, особливо, на витривалість.
Лапиокруглі, добре зібрані і склеписті, подушечки жорсткі, але не крихкі. Кігтіміцні і темного кольору. Задні кінцівки: постава задніх кінцівок злегка відставлена,при цьому при погляді ззаду вони паралельні один одному. Стегна і гомілкиприблизно однакової довжини і утворюють кут приблизно в 120 град., стегнамогутні і з хорошою мускулатурою. Скакальні суглоби відмінно виражені і міцні,плесно стоїть вертикально під скакальним суглобом. Лапи зібрані, злегка склеписті,подушечки жорсткі, темного кольору, кігті міцні, склеписті і також темногокольору.
РУХ.Німецька вівчарка — рисак. Кінцівки повинні бути узгоджені один з одним подовжині і кутам таким чином, що вона може без істотної зміни лінії верху пересуватизадні кінцівки на довжину корпусу і так само виносити передні кінцівки.Будь-яка схильність до зменшення кутів задніх кінцівок знижує фортецю івитривалість і, отже, продуктивність. При правильних пропорціях корпусу і кутахвиникають розмашисті, такі, що йдуть паралельно поверхні рухи, що справляютьвраження легкого руху вперед. При нахиленій вперед голові і злегка підведеномухвості під час рівномірної і спокійної рисі від кінчиків вух через загривок іспину до кінчика хвоста створюється лінія спини, що м’яко розгойдується ібезперервна.
ШКІРА.Шкіра прилягає вільно, не утворюючи при цьому складок.
ШЕРСТЬ.Якість шерсті: нормальною шерстю для німецької вівчарки є шерсть з підкошлатому. Покривне волосся повинно бути якомога щільніше, пряме жорстке іщільно прилеглим. На голові, включаючи внутрішню частину вух, на переднійстороні кінцівок, на лапах і пальцях — коротка, на шиї — трохи довше і густіше.На задній стороні кінцівок шерсть подовжується до п’ястки або до скакальногосуглоба, на задній стороні стегон утворює помірні штани.
ЗАБАРВЛЕННЯ.Чорне з червоно-коричневими, коричневими, жовтими до світло-сірих відмітинами.Чорне і сіре однотонне, у сірих — з темнішим нальотом. З чорним плащем імаскою. Непомітні маленькі білі відмітини на грудях, а також дуже світлівнутрішні сторони допустимі, але не бажані. Мочка носа у всіх забарвленьповинна бути чорною. Відсутність маски, світлі до пронизливості очі, а такожсвітлі до білого відмітини на грудях і внутрішніх сторонах, світлі кігті ічервоний кінчик хвоста слід оцінювати як слабкість пігменту. Підшерстку властивийлегкий сірий тон. Біле забарвлення недопустиме.
РІСТ/ ЖИВА МАСА. Висота в холці — 55-65 см, жива маса — 22-40 кг
1.3 Історіята основи дресирувальних процесів
УХІХ-ому, початку ХХ-го століття в усім світі панувала німецька школадресирування (механічне дресирування). Суть способу полягає в застосуваннімеханічного (болючого) впливу, що примушує тварину зробити потрібну дію.Безумовним підкріпленням у цьому випадку є біль (П.А.Заводчиков, 1973).
Поліцейськашкола дресирування використовувала свій метод, відмінний від німецькогомеханічного. Для поліцейської школи дресирування характерне застосуваннямеханічних, але не болючих стимулів, як заохочення застосовується похвала іласка. Практикувалася також даванка корму, але не в ході дресирування, а післяйого закінчення, для створення сприятливого фону. Основний упор робився напридбання собакою звички діяти відповідним чином. (І.І.Ковриженко, 1963).
Уцьому методі уживаються елементи обох шкіл, німецької і «дуровської» — смакозаохочувальної, як називав її сам Дуров: механічне (але не болюче), щопримушує вплив і позитивне підкріплення. Російський цирковий дресирувальникВолодимир Дуров винайшов зовсім новий метод дресирування, що дозволив йомудосягти справді казкових результатів. За В.Дуровим техніка всякого дресируваннязводиться до трьох основних вихідних моментів:
1) Тварину так чи інакше змушують зробити потрібний рух.
2) Роблять так, щоб цей рух доставляв би тварині задоволення.
3) Одночасно дають потрібний сигнал.
Якщоце вдається проробити кілька разів в одній і тій самій формі, то у тварини утворитьсяасоціація по суміжності (сполучний рефлекс). Його спосіб відрізняється тим, щовін не застосовував болі, а намагаюся викликати необхідні рухи яким завгодноприйомом, тільки не болем, звідси і нагорода інша, у нагороду він годував іпестив тварин (В.Н.Зубко, 1977).
Приздійсненні твариною потрібної дії Дуров заохочував її ласощами, ласкою або вигуком«браво». Це підкріплення він називав смакоозаохоченням. Головне — це уміннявідчути час і момент застосування заохочення. Пропущений момент псує усе ранішездобуте. Насправді великий російський дресирувальник В.Дуров відкрив зовсімнову форму навчання тварин, яка отримала назву «оперантне (інструментальне)навчання» (Л.І.Крушинський, 1952; Е.А.Асратян, 1970; Е.В.Котенкова, А.В.Суров,1991).
Історичносклалося так, що в СРСР і на пострадянському просторі дресирувальні процесирозглядалися тільки з погляду фізіології вищої нервової діяльності (ВНД).Фізіологія ВНД — це наука про будівлю й організацію структур (починаючи з рівняклітини), що входять до складу нервової системи, і їхньому функціонуванні (Ф.Й.Поліщук,2003; О.Менинг, 1982).
Поведінкатварини контролюється його психікою. Досить складні форми поводження, властивимсобакам, стають можливими завдяки вищій нервовій діяльності (ВНД).
Вищанервова діяльність (А.С.Дмитриев, 1974):
– поведінка тварин обумовлена функціонуванням вищих відділівголовного мозку;
– нейрофізіологічна основа поведінки, що представляє собоюсукупність уроджених (інстинктивних) і придбаних (умовно-рефлекторних)механізмів діяльності центральної нервової системи, що забезпечують ефективне пристосуваннядо навколишнього середовища. Уроджене поведінка виявляється у виді безумовнихрефлексів і інстинктивних дій, на основі яких будується придбана поведінка (Н.Тиберген,1985).
Безумовнірефлекси є генетично заданими і жорстко підігнаними під відповідні даному видуекологічні умови (П.Г.Воронін, 1952).
Підвпливом раннього індивідуального досвіду уроджені рефлекси перетерплюють значнізміни і для остаточного формування (дозрівання) уроджених поведінкових актівнеобхідно навчання, що передбачає корекцію інстинктивного поводження в конкретнихумовах навколишнього середовища. Іншими словами відбувається адаптація дозовнішнього середовища за допомогою утворюваних в результаті навчання умовнихрефлексів.
Умовнийрефлекс — це відповідна реакція організму на зовнішні подразники. Завдяки умовнимрефлексам забезпечується первинна орієнтація тварини по ознаках навколишньогосередовища ще на самому початку будь-якого поведінкового акту. Принциповоюособливістю умовного рефлексу є його сигнальний характер — упередженнявиникненню безумовно рефлекторного впливу.
Розрізняютьдва види умовних рефлексів: класичні, котрі утворюються при зближенні в часііндиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовнийрефлекс (підкріплення), і інструментальні (оперантні) умовні рефлекси, при виробленніяких підкріплення дається тільки після якої-небудь рухової реакції.
Умовно-рефлекторнеповедінка формується в процесі навчання і може відбуватися у формахімпринтирування, утворення класичних умовних рефлексів, інструментальнихумовних рефлексів, домінанти, звикання, наслідування й осязання. У формуванніпридбаного поводження значну роль грають процеси аналізу і синтезу подразниківпам’яті, механізми формування моделей сьогодення і майбутнього, конструюванняпрограми поводження і контролю досягнутого результату, мотиваційні стани, атакож апарат емоцій. Вивченням ВНД займається ряд наук: нейрофізіологія,фізіологія ВНД, етологія, зоопсихологія, генетика поводження і т.д. (Мазовер А.П., 1957).
Родоначальникомінструментальної форми навчання вважається Э.Торндайк, який ще наприкінціминулого століття назвав таку форму навчання «методом проб, помилок і випадковогоуспіху». Однак, більш відомий американський учений, викладач Гарвардськогоуніверситету Беррес Фредерик Скіннер, який вніс основний вклад у вивчення закономірностейутворення інструментальних рефлексів. Запропоноване ним визначення оперантногонавчання й оперантного умовного рефлексу зараз найбільше поширені прихарактеристиці інструментальної форми навчання. Може бути не дуже систематично,але популярно і талановито оперантний метод навчання й оперантний метод дресируваннявикладений у роботах американського психолога і дресирувальника Карен Прапор (А.І.Орлов,1978).
Замістькількаразового застосування сполучень, характерного для вироблення класичнихумовних рефлексів, Скіннер розробив методику вільного оперантного поводження,при якій тварині дозволяють робити різні дії, потрібні з яких підкріплюють.
Характернариса цієї поведінки — його спрямованість на задоволення якої-небудь потребисобаки. Собака використовує його як інструмент (звідси назва: «інструментальне»)для досягнення тієї мети, до якої вона на цей момент прагне (насичення,спарювання, угамування спраги і т.д.). Причому, досягти мети собака намагаєтьсяшляхом проб і помилок, зрозуміло, з урахуванням накопиченого досвіду. Різніобставини і ситуації, у які попадають тварини,
змушуютьїх робити ті або інші дії, пристосовуючись або активно пручаючись зовнішньомусвітові. Дії, у свою чергу, приводять до яких-небудь результатів або наслідків,від яких залежить, чи будуть вони надалі повторювати ці дії або уникати їх.Таким чином інструментальний умовний рефлекс будується на активній,цілеспрямованій діяльності тварини в основі якої лежить внутрішня потреба.Послідовність подій і результат їх у даному випадку залежать не тільки відзовнішньої сигналізації, але і від поведінки самої тварини. При утворенні інструментальнихумовних рефлексів зв’язок утворюється між поведінкою і результатом(задоволенням потреби), у той час коли при утворенні класичного умовногорефлексу зв’язок утворюється між умовним і безумовним подразником. Томунавчання у формі утворення інструментальних умовних рефлексів має великезначення в дресируванні, тому що в даному випадку поведінка, яка формуєтьсядресирувальником, стає біологічно доцільним длясамої тварини (В.Б.Малик, 1986).
Найчастішедомогтися бажаної поведінки можна простою зміною дресирувальних прийомів, доти,поки один з них не виявиться ефективним, але найбільш перспективним є аналізповедінки і його причин за допомогою теорії функціональних систем, до якої мибудемо звертатися в тих випадках, коли захочемо розібратися в причинах тієї абоіншої поведінки собаки.
Зогляду на сучасні поняття про поведінку, можна сказати, що дресирування цеформування поведінки. Склад поведінкового репертуару, створюваного в процесідресирування, визначається метою використання собаки: собака-компаньйон,собака-поводир, вівчарський собака, мисливський собака, собака для занятьспортом, собака для виступу в цирку, собака для охорони і захисту, для пошукувибухових або наркотичних речовин та інше. Приймаючи до уваги визначальну рольлюдини в дресирувальному процесі, варто підкреслити, що дресирування це виддіяльності людини по формуванню у тварин необхідної поведінки в господарськійабо з іншою метою. Зміст дресирування не вичерпується формуванням умінь інавичок. Під час дресирування відбувається взаємне становлення рольових функційлюдини і собаки в здійсненні спільної діяльності, у собаки формуються норми співробітництваз людиною, тому що норми взаємодії з представником чужого виду навряд чипредставлені вичерпно в генотипі собаки. І необхідно підкреслити, що формуваннязоосоціальних взаємин людини і собаки є найважливішим при дресируванні, тому щосаме в цьому середовищі здійснюється співробітництво. Відбувається реалізаціязнань, умінь і навичок собаки при досягненні спільної мети. Здається, щоефективність дії собаки залежить саме від рівня взаємин з людиною (М.І.Сахаров,1963).
Якусяка діяльність людини, дресирування має свої теоретичні і практичні підстави(теорія і техніка дресирування), що повинні реалізовуватись в методах, способахі методиці дресирування.
Зогляду на вищенаведене, предметом теорії дресирування повинне бути поведінка інавчання тварин, а саме закони, причини, механізми й умови формуванняповедінки, придбання індивідуального досвіду: знань, умінь і навичок. Тобтотеорія дресирування повинна розглядати дані цілого комплексу наук (етології,зоопсихології, теорії функціональних систем і т.д.) і різнихпсихологічних ізоопсихологічних шкіл, не обмежуючи себе рамками «фізіологічних основ».
Потребу такої високорозвиненої тварини, як собака, багато. Є потреби вітальні ( тобтобезпосередньо, зв’язані з підтримкою життя ), є зоосоціальні, є інформаційні іт.д. Одна з них завжди ведуча (найбільш сильна). Її прийнято називатимотивацією. Мотивація це домінуюча потреба. До кожної потреби додаєтьсяспадкова генетична програма її задоволення, те що ми і називаємо інстинктивноюповедінкою.
Генетичноспадкові програми задоволення потреб є тим мінімумом, з яким народжуєтьсясобака. У процесі життєдіяльності інстинктивна поведінка змінюється — модифікується відповідно до конкретних умов навколишнього середовища, у рамкахякої відбувається задоволення потреб. У такий спосіб відбувається нагромадженнядосвіду — навчання.
Принагромадженні досвіду інстинктивної поведінки тварини активно застосовують своїінтелектуальні можливості, що найбільш яскраво виявляється в нестандартних (непередбачених генетично) ситуаціях задоволення потреб.
Інформаціяпро рішення задачі по задоволенню потреби (умови, способи і дії) зберігаються впам’яті і використовуються тваринами в міру необхідності для побудовиповодження у виді знань, умінь і навичок. Знання можуть існувати у видіінформації (наприклад, знання про який-небудь об’єкт) або у виді алгоритмуякої-небудь дії. Обидва види знання активно використовуються в структуріповедінкового акта. Якщо сформований поведінковий акт виявився ефективним, вінповторюється в поведінковому репертуарі і здобуває властивості уміння. Якщо всилу яких-небудь причин для задоволення даної потреби найбільш підходить лишеодне з умінь, воно, повторюючись частіше інших (тобто тренується), здобуваєвластивості навичок.
Такимчином, навчанням є внутрішній безперервний процес пізнання навколишнього світу,тобто частиною поведінки і відбувається без участі людини.
Психікатваринного організму влаштована таким чином, що мотивація викликає в емоційнійсфері негативну емоцію (занепокоєння). А занепокоєння, у свою чергу викликаєпрагнення до дії, спрямованої на задоволення мотивації (зняття занепокоєння).
Такимчином, послідовність протікання оперантної поведінки така: спочатку виникаємотивація, що ініціює діяльність, яка продовжується доти, поки не буде задоволенамотивація.
Основнезавдання дресирувальника полягає в тому, щоб скористатися існуючою мотивацією(або створити нову) і поставити собаку в такі умови, коли для задоволеннямотивації їй потрібно буде зробити необхідні дресирувальникові дії, а потімзакріпити їх багаторазовим, своєчасним підкріпленням (В.І.Бочаров, 1955).
Такимчином, сучасне дресирування засноване на активній цілеспрямованій діяльностітварини, а сам дресирувальний процес складається з наступних етапів:
1. створення у тварини визначеної мотивації;
2. використання оперантного поводження, тобто поводженняздійснюваного без будь — яких зовнішніх стимулів і спрямованого на задоволенняствореної мотивації, для вибору необхідного дресирувальникові поведінковогоакту;
3. закріплення отриманого поведінкового акту за допомогоюбагаторазового своєчасного задоволення створеної мотивації (тобто підкріплення)і в результаті формування навички — дії, що характеризується високоювідтворюваністю і незначним контролем з боку вищих нервових центрів;
4. уведення стимульного контролю, тобто вироблення стійкогозв’язку між яким-небудь подразником (найчастіше командою) і виконанням навички,у результаті чого подразник стає стимулом, що санкціонує, а навичка здобуваючи стимул,що санкціонує, починає функціонувати в якості оперантного (інструментальногорефлексу);
5. уведення рамкового контролю — найчастіше у виді розширенняпереліку аферентацій навколишніх обставин, що дозволяють пускову аферентацію (генералізаціянавички).
Тобтодресирування як навчання підкоряється існуючим законам навчання. І дресируваннямнавчання стає тільки в результаті активної участі в ньому людини. Людина якдресирувальник контролює зовнішні умови процесу навчання, визначає мету ізадачі навчання і відповідно до цього організовує процес їхнього здійснення, вибираючивідповідні методи і способи впливу на тварину, причому з деякими з них тварининіколи не зустрічалася б у природному середовищі існування. Тобто дресируванняце насамперед діяльність людини (Г.І.Дуліна, 1986).
Упроцесі дресирування формуються і знання, і уміння, і навички. Навик при своємуформуванні обов’язково проходить стадію поведінкового акта. І так чи інакше,свідомо або несвідомо, але дресирувальник конструює поведінковий акт, створюючипотребу, контролюючи обставинну і пускову аферентації, створює у собакиакцептор результату дії і забезпечує підкріплення потрібної, з його погляду, дії.
2.Матеріали, методики й аналіз технології відбору й підготовки службових собак
Дослідженняпроводились в умовах Одеського Кінологічного центру ДМСУ під час постійноїроботи. За методичну основу досліджень був прийнятий діалектичний методпізнання. У процесі досліджень застосовували широко розповсюджені методи:статистичний, розрахунковий, абстрактно-логічний, аналітичний, проте головнийбув порівняльний метод на основі постановки дослідів по групам пар-аналогів.
Усвітовій практиці по відбору службових собак для спеціального дресируванняіснує три тенденції: відбір службових собак цуценячого віку до 6 місяців,підрощених собак віком до 8 місяців та дорослих собак віком 3 років. Всі цітенденції мають свої позитивні й негативні сторони.
Матеріаломдосліджень слугували 8 собак різних порід, що проходили курс спеціальноїпідготовки до пошукової служби в умовах даного кінологічного центру та належатьфахівцям-кінологам — два собаки цуценячого віку, дві — підрощені, та чотиридорослих собаки:
1. Кобель за кличкою ЯНУШ РИЧ ХАУС, породи німецька вівчарка; матиBORUSSIY IZ OLOVI, батько PRIYOR VON CRISINEN BRUNNEN, у віці 3 місяця;
2. Кобель за кличкою АНГЕЛ МАВР, породи німецька вівчарка, матиАВРОРА ГОТТ МИТ УНС, батько ВОЛЬФ ИЗ ЦИТАДЕЛИ, віком 5 місяців;
3. Сука за кличкою ФАЕР МОЗАЇК ТАЙГРЕТ, породи німецькавівчарка, мати ZHEOZE TAIGRET, батько IRVING GREEN HUNTER HILL, віком 6 місяців;
4. Кобель за кличкою РЕКС ГОЛД БАТЕРФЛЯЙ, породи німецька вівчарка,мати ДОРІС БЕЛЬФОРТ, батько РІО ВЕЛЕС РЕВЕЛІН, віком 7 місяців;
5. Кобель за кличкою DEN VON URBAN HAUS, породи німецька вівчарка,мати TERRI VON URBAN HAUS, батько OSLO VOM RESTSTRAUCH, віком 11 місяців.
6. Кобель за кличкою BIGALOW BELGABON, породи німецька вівчарка,мати BONA VOTRE SANTE, батько UNINENGO DES ET DES AUTRES, віком 7 років.
7. Сука за кличкою ANTALAS KOKO CHANEL, породи німецька вівчарка,мати STEINVEYZ TASTE OF CHOCOLATE, батько STENVEYZ GET POPULAR, віком 1 рік 3місяці.
8. Кобель за кличкою БАК, породи західноєвропейська вівчарка,родовід відсутній, віком 2 роки 8 місяців.
Цягрупа собак, різна за статтю та віком, використовувалась з метою виявлення їхпридатності та подальшого використання до пошуку вибухових речовин та зброї.
Загальнасхема досліджень наведена у таблиці 1, з якої видно, що робота
виконуваласьу 3 етапи. На І етапі досліджень вивчали особливості відбору собак до пошуковоїслужби цуценячого та підрощеного віку (перша група), на II етапі дослідженьвивчали особливості відбору собак до пошукової служби дорослого віку (другагрупа), на III етапі — ефективність різних методів дресирування та годування(різниця між групами полягала у різному віці та поведінки, проте всі групиодержували рекомендований догляд з необхідного віку та відповідний навчальнийпроцес) за загальноприйнятими у собаківництві методиками.
Розглянемопослідовно кожний етап, наведений у нижчевикладеній таблиці.