Агентська діяльність — правовийінститут, що сформувався в законодавстві країн англосаксонської правовоїтрадиції, а згодом набув поширення у більшості країн світу та втранснаціональному праві. Ця тенденція відбилася і в українськомузаконодавстві: у Господарському кодексі України (далі — ГК) агентськимвідносинам присвячена гл. 31 (статті 295—305). Універсальність агентськоїдіяльності (тобто можливість її використання в різних сферах життя суспільства)не суперечить її чим далі широкому та багатогранному застосуванню у сферікомерційної господарської діяльності, що відповідає другій назві цьогоінституту в господарському праві — комерційне посередництво.
Комерційне посередництво (агентськадіяльність) визначається ч. 1 ст. 295 ГК як підприємницька діяльність, щополягає у наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання приздійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, вінтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.Комерційний агент зазвичай має відповідати таким вимогам: мати статус суб’єктагосподарювання; діяти відповідно до повноважень, визначених агентськимдоговором; здійснювати відповідно до цього договору комерційне посередництвощодо іншого суб’єкта господарювання — принципала* (надавати другій сторонідоговору послуги в укладенні угод чи сприяти в їх укладенні від імені цієїособи і за її рахунок); здійснювати таку діяльність на платних засадах (заагентську винагороду).
У системі господарського праваінститут комерційного посередництва (агентських відносин) посідає значне місце,зумовлене запровадженням ринкових засад господарювання в економіці України.Проте цей правовий інститут у вітчизняній господарсько-правовій науці ємалодослідженим: лише певним аспектам комерційного посередництва чи деякимвидам агентських договорів присвячені дисертаційні та монографічні дослідженняабо окремі їх положення. Саму цією обставиною зумовлена наша заінтересованістьу визначенні специфічних ознак агентських відносин у певних сферахгосподарювання, що було започатковано низкою праць. Метою цієї статті євизначення спеціальних ознак окремих видів агентських відносин (у сферахприватизації, банківської діяльності, надання туристичних послуг, страхування,щодо перевезень тощо), виявлення вад у вітчизняному законодавстві стосовноправового регулювання агентських відносин певного виду та вироблення пропозиційщодо його вдосконалення.
ГК містить лише загальні положеннящодо агентування (у тому числі вищезгадані). Разом з тим, аналіз численнихактів законодавства та матеріалів судової практики дозволяє виділити кількавидів агентських відносин (за критеріями сфери та юридичних підстав виникненняцих відносин, особливостей правового становища комерційного агента тощо) з притаманнимиїм специфічними рисами, які отримали відображення в ГК, а саме:
— агентські відносини у сферізабезпечення сільського господарства зернозбиральною технікою.Зокрема,як свідчать матеріали справи N 40/123 господарського суду м. Києва (за позовом ТОВ«Златолан» до Корпорації «Украгропромбіржа» про визнання недійсним договору),матеріали численних справ про стягнення заборгованості (зокрема, справа N18/269-06 господарського суду Дніпропетровської області за позовом заступникапрокурора Дарницького району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерствааграрної політики України та Державного агента по поставці зернозбиральноїтехніки фірми «Джон Дір» в Україну корпорації «Українська УніверсальнаАгропромислова Біржа» до ТОВ «Агросвіт» про стягнення 415 731,15 грн.)особливими ознаками агентських відносин у цій сфері є: 1) юридичні підставивиникнення відносин — постанови Кабінету Міністрів України та укладений міжсільськогосподарським виробником та корпорацією «Украгропромбіржа» (навиконання нею функцій державного агента) договір фінансового лізингу; 2)фактичні підстави — встановлення договірних відносин між сільськогосподарськимвиробником та державою в особі її агента з отримання і використання кредитівдля закупівлі зернозбиральної техніки фірми «Джон Дір», поставки їїсільгосптоваровиробникам і укладення з ними договорів її продажу на умовахрозстрочки платежу, строком на п’ять років під заставу сільгосппродукції накорпорацію «Украгропромбіржа»; 3) особливість суб’єктного складу, що характеризуєтьсяучастю у цих відносинах держави як принципала; 4) встановлення агентськихвідносин між державою та корпорацією «Українська Універсальна АгропромисловаБіржа» (з її згоди) на підставі актів законодавства (зазначених постанов KM України);
— агентські відносини у сферіприватизації державного майна з використанням міжнародних фондових ринків:
а) юридичною підставою встановленнятаких відносин є акти приватизаційного законодавства, в тому числі:
Закон України «Про приватизаціюдержавного майна» від 4 березня 1992 р. (статті 4—9, 21), який міститьположення щодо визначення можливості участі в приватизації державного майнаіноземних інвесторів відповідно до визначених у Державній програмі приватизаціїособливостей; необхідності погодження з Кабінетом Міністрів Україниприватизації підприємств із залученням іноземних інвестицій за міжнароднимидоговорами України та погодження з Верховною Радою України переліку об’єктів,приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій; можливостіучасті в приватизації посередників, у тому числі фінансових; виконання Фондомдержавного майна України (далі — ФДМУ) функцій власника державного майна впроцесі його приватизації, зокрема й щодо укладення договорів купівлі-продажута договорів з посередниками; можливості оплати іноземними інвесторами вартостідержавного майна в процесі його приватизації у вільно конвертованій іноземнійвалюті;
Закон України «Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. (статті 1, 2,4, 6—8), що: закріплює визначення похідних цінних паперів (саме до них належатьдепозитарні розписки, з використанням яких пов’язані приватизаційні процеси наміжнародних фондових ринках); визначає однією з цілей державного регулюванняринку цінних паперів інтеграцію в європейський та світовий фондові ринки таосновні завдання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі —ДКЦПФР), в тому числі сприяння адаптації національного ринку цінних паперів доміжнародних стандартів, здійснення моніторингу руху інвестицій в Україну та заїї межі через фондовий ринок;
Закон України «Про Національнудепозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»від 10 грудня 1997 р.(статті 1, 2) визначає: поняття кореспондентських відносин щодо цінних паперівта повноваження Національного депозитарію України, в тому числі встановленнявідносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами іншихкраїн, укладення як двосторонніх, так і багатосторонніх угод про пряме членствоабо кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій зцінними паперами учасників Національної депозитарної системи, контроль за їхкореспондентськими відносинами з депозитарними установами інших країн;
Державна програма приватизації,затверджена Законом України від «Про Державну програму приватизації» від 18травня 2000 p.: містить положення щодо способівпродажу акцій відкритих акціонерних товариств (далі — ВАТ), створених у процесікорпоратизації чи приватизації, включаючи продаж пакетів акцій на міжнароднихфондових ринках відповідно до законодавства та норм і правил функціонуваннязазначених ринків, зокрема, з використанням депозитарних розписок, а також іззалученням радників (п. 5 ст. 60);
Закон України «Про цінні папери тафондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. (статті З, 37—46) визначає: види ціннихпаперів; особливості розміщення цінних паперів українських емітентів за межамиУкраїни (наявність дозволу ДКЦПФР, який надається за умови дотриманнявстановлених вимог, а саме: проведення реєстрації випуску цінних паперів;допущення цінних паперів до біржових торгів на одній з українських фондовихбірж; відповідність кількості цінних паперів, які розміщуються за межамиУкраїни, нормативу, встановленому ДКЦПФР); основні засади розкриття інформаціїна фондовому ринку емітентами цінних паперів (статті 39—46);
Закон України «Про управлінняоб’єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. (ст. 7) визначає середповноважень ФДМУ участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів щодооб’єктів державної власності України, необхідність подання Кабінету МіністрівУкраїни пропозицій щодо доцільності відчуження пакетів акцій ВАТ, створених упроцесі корпоратизації та приватизації;
Порядок продажу пакетів акційвідкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належатьдержаві, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках,затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1999 р. N 1320,визначає учасників зазначених відносин, основні засади підготовки до продажу (втому числі визначення на конкурсних засадах агента з розміщення депозитарнихрозписок на акції українських ВАТ, створених у процесі приватизації, наміжнародних фондових ринках); встановлення договірних відносин між ФДМУ і такимагентом, порядок розрахунків тощо;
Положення про порядок здійсненняконкурсного відбору агентів з розміщення депозитарних розписок на державніакції на міжнародних фондових ринках, затверджене наказом ФДМУ від 31 липня2001 р. N 1378, що встановлює: принципи відбору таких агентів; учасниківконкурсного відбору та вимоги до них (зокрема до претендента, членів конкурсноїкомісії); основні завдання агента; порядок підготовки, проведення конкурсноговідбору, проведення переговорів і укладення договору з переможцем конкурсу;
Порядок установленнякореспондентських відносин між: Національним депозитарієм України та іноземнимидепозитарними установами для забезпечення продажу пакетів акцій, що належатьдержаві, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках,затверджений рішенням ДКЦПФР від 10 листопада 1999 р. N 237: закріплюєвизначення поняття депозитарної розписки, вимоги до обліку права власності надержавні акції створених у процесі приватизації ВАТ при продажу їх у виглядідепозитарних розписок на міжнародних фондових ринках, порядок обслуговуванняпродажу таких цінних паперів та забезпечення державного контролю (в особіДКЦПФР) їх обліку;
Директива 2004/39/ЄС ЄвропейськогоПарламенту та Ради «Про ринки фінансових інструментів, яка має враховуватися уразі розміщення депозитарних розписок українських ВАТ на фондових ринкахкраїн-учасниць ЄС: встановлює основні засади обігу фінансових інструментів (утому числі цінних паперів) на відповідних ринках Євросоюзу; характернимиознаками цього виду агентських відносин є: 1) сфера їх виникнення —приватизація державного майна та міжнародні фондові ринки, які при цьомувикористовуються; 2) значне та складне (українське таміжнародне/транснаціональне) нормативно-правове регулювання; 3) чисельний складучасників:
ФДМУ— виконує функції власника майнав процесі приватизації та принципала (особи, яка в установленому порядкувизначає агента з розміщення депозитарних розписок на міжнародних фінансовихринках, укладає з ним договір про продаж акцій відповідного товариства увигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках, контролюєвиконання договору, забезпечує фінансування витрат на підготовку розміщенняакцій товариств у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках(у тому числі сплату винагороди агенту) за рахунок коштів позабюджетногоДержавного фонду приватизації;
агент з розміщення акцій — фінансоваустанова (група фінансових установ), яка відповідно до договору з Фондом берена себе зобов’язання щодо розміщення депозитарних розписок;
уповноважена особа (радник) —юридична особа (група юридичних осіб), яка надає послуги ФДМУ з підготовки тапроведення продажу акцій товариства у вигляді депозитарних розписок наміжнародних фондових ринках; дає висновок ФДМУ щодо вибору агента з розміщенняакцій;
іноземна депозитарна установа —фінансова установа, яка здійснює випуск депозитарних розписок на акціїтовариства; визначається ФДМУ за пропозицією уповноваженої особи (радника) абоВАТ, акції якого пропонуються до продажу у вигляді депозитарних розписок наміжнародних фондових ринках;
Національний депозитарій України —здійснює обслуговування продажу пакетів акцій ВАТ, створених у процесіприватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок наміжнародних фондових ринках; кореспондентські відносини Національногодепозитарію України з іноземною депозитарною установою встановлюються шляхомукладення договору про кореспондентські відносини відповідно до порядку,встановленого Національним депозитарієм за погодженням із ДКЦПФР; договір прокореспондентські відносини укладається з до триманням вимог законодавства країнреєстрації учасників кореспондентських відносин;
ДКЦПФР — погоджує порядок прийняттярішення, порядок оформлення документів для встановлення кореспондентськихвідносин Національного депозитарію України з іншими депозитарними установами таздійснення контролю за забезпеченням Національним депозитарієм України облікуакцій українських емітентів, на які випускаються депозитарні розписки;
— агентські відносини на внутрішньомуфондовому ринку України, зокрема, пов’язані з розміщенням та викупом ціннихпаперів інститутів спільного інвестування, що характеризуються:
1) спеціальними вимогами до агента,яким має бути торговець цінними паперами, що отримав в установленому порядкуліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів(діяльності по випуску та обігу цінних паперів) та діє в інтересах емітента напідставі договору з компанією з управління активами про надання послуг зрозміщення та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування відповіднодо встановленого ДКЦПФР ринку порядку;
2) складом учасників зазначенихвідносин: а) інститут спільного інвестування (ІСІ); б) компанія з управлінняактивами останнього; в) торговець цінними паперами як комерційний агент; г)ДКЦПФР, яка на підставі поданого компанією з управління активами звіту прорезультати розміщення цінних паперів ІСІ протягом п’ятнадцяти робочих днівпісля його отримання виносить рішення про відповідність ІСІ вимогам щодомінімального обсягу активів або, якщо ІСІ не відповідає вимогам щодомінімального обсягу активів, визнає випуск цінних паперів ІСІ таким, що невідбувся, і зазначає у своєму рішенні термін реалізації активів цього ІСІ зметою повернення інвесторам вкладених коштів;
3) вимогами до формування ціни ціннихпаперів, що розміщуються у такий спосіб (має визначатися з урахуванням ст. 42Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративніінвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. та може збільшуватися лише на сумукомісійної винагороди агента);
— агент з продажу перевезень(особа, призначенаперевізником, згідно з агентською угодою, представляти інтереси перевізника припродажу перевезень на рейси перевізника, і, якщо має відповідні повноваження, —на рейси інших перевізників), у тому числі морський агент (суб’єктпідприємницької діяльності, який відповідно до договору морського агентуваннядіє як постійний представник судновласника і за винагороду здійснює послуги вгалузі торговельного мореплавства). Агентські відносини у сфері перевезень морськимтранспортом характеризуються такими рисами:
1) сфера виникнення перевезенняморським транспортом;
2) морський агент — агентськаорганізація як постійний представник судновласника, яка за договором морськогоагентування за винагороду зобов’язується надавати послуги в галузіторговельного мореплавства судновласникові від його імені, а в разі відсутностізаперечень судновласника та наявності відповідних повноважень може також діятина користь іншої договірної сторони;
3) плата за послуги агентських організаційвсіх форм власності встановлюється Міністерством транспорту України запогодженням з Міністерством економіки України; права та обов’язки агента,судновласника або іншого довірителя визначаються Кодексом торговельногомореплавства (статті 117—118);
4) можливість укладення агентськогодоговору як на визначений, так і на невизначений строк (в останньому випадкукожна із сторін договору вправі розірвати договір за наявності серйознихпричин, які підтверджують його невиконання, сповістивши другу сторону про це непізніше ніж за три місяці з часу, коли їй стало відомо про такі причини). Уразі перетину державного кордону яхтою також може діяти морський агент (суб’єктпідприємницької діяльності, який відповідно до договору морського агентуваннявиконує певні дії та формальності щодо сприяння капітанові яхти у виконанніобов’язків, пов’язаних з перетинанням державного кордону). Можливістьвикористання агентів на підставі відповідного договору передбачена і Повітрянимкодексом України (ст. 60).
Закон України «Про Державну програмуавіаційної безпеки цивільної авіації» від 20 лютого 2003 р. також міститьположення щодо агентів, зокрема визначення понять «агент перевезень» (персоналслужби пасажирського обслуговування, який здійснює реєстрацію пасажирів та оформленняїх багажу за правилами авіаперевізника та діючими технологіями),«зареєстрований агент, експедитор вантажу» (зареєстрована відповіднимуповноваженим органом виконавчої влади юридична особа, яка провадить комерційнудіяльність з експлуатантом і забезпечує контроль на безпеку стосовно вантажу,кур’єрських і поштових відправлень (ст. 5), обов’язки та відповідальністьагента (статті 61, 97, 98, 114—116). Як свідчать зазначені положення,комерційним агентом, що відповідає встановленим ГК вимогам, у сфері повітрянихперевезень є зареєстрований агент, оскільки він має бути суб’єктом комерційної(підприємницької) діяльності, а агент з перевезень — персонал службипасажирського обслуговування, який виконує свої обов’язки згідно з трудовимдоговором;
— агентські відносини у сфері туризму,яким притаманні такі риси: 1) спеціальне регулювання; 2) функції агентавиконують суб’єкти туристичної діяльності — туристичні оператори/туроператори(юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністює організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація танадання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із наданняхарактерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензіюна туроператорську діяльність) та туристичні агенти/турагенти (юридичні особи,створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб’єктипідприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність зреалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг іншихсуб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодореалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядкуотримали ліцензію на турагентську діяльність); ці особи зобов’язанідотримуватися ліцензійних вимог та здійснити фінансове забезпечення своєїцивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) передтуристами; 3) договір на туристичне обслуговування, що укладається між клієнтомта турагентом чи туроператором, є різновидом агентського договору, оскільки маєвідповідати загальним вимогам про агентський договір та спеціальним вимогам,передбаченим Законом «Про туризм»;
— агентські відносини у сферістрахуванняхарактеризуються: спеціальним регулюванням; особливостями правовогостатусу страхових агентів (відповідно до Закону «Про страхування» ними маютьбути фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученнямстраховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладаютьдоговори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язанііз здійсненням страхових виплат і страхових відшкодувань); такі агенти єпредставниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставідоговору доручення із страховиком; разом з тим підзаконним нормативно-правовимиактами передбачається, що між страховиком (у тому числістраховиком-нерезидентом) і його страховим агентом укладається агентськийдоговір, що відповідає міжнародній практиці встановлення агентських відносин;
— агентська діяльність у сферібанківської діяльності,зокрема щодо валютно-обмінних операцій:
1) нормативно-правове регулювання:Закон «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. валютні операціївідносить до категорії банківських операцій, які можуть здійснюватися не лишебанками на підставі банківської ліцензії, а й іншими юридичними особами напідставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій (ст. 47); такадіяльність підлягає патентуванню; відповідно до Інструкції про порядокорганізації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України,затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 грудня2002 N 502, агентом у цій сфері може бути юридична особа — резидент, що внесенадо Державного реєстру фінансових установ, або юридична особа, що не єфінансовою установою, однак має право надавати фінансові послуги з обміну валюту порядку, встановленому законодавством України, і яка уклала агентськийдоговір з банком згідно із законодавством України про здійснення від іменібанку та за рахунок коштів банку валютно-обмінних операцій з іноземною валютоючерез пункти обміну іноземної валюти (п. 1.1 гл. 1); зазначена Інструкціявстановлює вимоги до статутного капіталу такої організації-агента (повиненстановити не менше 250 000 грн.), та її установчими документами має бутипередбачено надання фінансових послуг з обміну валют), до агентського договору,що укладається між агентом і банком (фінансовою установою), порядку йогоукладення (зокрема, погодження з територіальним управлінням НБУ), перевіркидіяльності агента з точки зору дотримання ним вимоги чинного законодавства щодопорядку обміну валют (пункти 2.3—2.18 гл. 2), порядку здійсненнявалютно-обмінних операцій, в тому числі відповідальності за його порушення(глави 3—9); проведення перевірок дотримання такими організаціями-агентамивимог валютного законодавства України здійснюється відповідно до встановленогопорядку;
— агентські відносини у сферіміжнародного кредитування відрізняються особливістю нормативно-правовогорегулювання (зазвичай регулюються міжнародними угодами про надання кредиту,складової якого є відповідний агентський договір; останній передбачає виконанняагентом низки визначених умовами договору дій, спрямованих на реалізаціюположень кредитної угоди щодо використання за цільовим призначенням коштів,безповоротно наданих Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку;разом з тим, агентом за подібними угодами є державні установи (в даному випадкуДиректорат програм розвитку освіти), а отже, частина ознак комерційногопосередництва (в розумінні гл. 31 ГК) у такому випадку відсутня (агент не єсуб’єктом господарювання і не отримує агентської винагороди);
— агентський договір у сферізовнішньоекономічної діяльності має відповідати встановленим вимогам дозовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Цей короткий (і далеко не повний, зогляду на обмежений обсяг статті) аналіз нормативно-правових актів, матеріалівсудової практики та договорів свідчить про наявність особливих рис в агентськихвідносинах, що складаються в певних сферах господарської діяльності та/або напевних ринках. Насамперед, це: 1) спеціальне нормативно-правове регулювання,зумовлене специфікою певних сфер діяльності; 2) особливості правового статусукомерційного агента, що характеризуються спеціальними вимогами до нього(ліцензування та/або патентування діяльності, в певних випадках — вимоги щодонаявності статусу юридичної особи та розміру капіталу останньої); 3) додаткові(порівняно з відповідними положеннями ГК (статті 295—305) вимоги до агентськогодоговору та відповідальності сторін договору; 4) наявність в агентськихвідносинах значної кількості учасників, включаючи й спеціально уповноваженийорган держави у певній сфері господарської діяльності (на певному товарномуринку), наділений низкою повноважень, у тому числі щодо контролю за діяльністюсторін договору, а у випадках участі в агентських відносинах держави (в особіуповноваженого органу) як принципала — відсутність у останньої статусу суб’єктагосподарювання в розумінні відповідних положень ГК (ст. 55).
З огляду на викладене доцільно у ГКзакріпити відкритий перелік видів агентських відносин та комерційних агентівзалежно від сфер їх діяльності (на зразок вищенаведеного), що допоможепрактичним працівникам зорієнтуватися у визначенні нормативно-правових актів(положення гл. 31 ГК чи спеціального акта законодавства) при укладенніагентських договорів і відповідно — визначенні вимог до комерційного агента тасуб’єкта, в інтересах, від імені та за рахунок якого він діє (останньогодоцільно, відповідно до усталеного у світовій практиці регулювання агентськихвідносин, іменувати принципалом). Крім того, в спеціальних актах законодавства,прийнятих до набуття чинності ГК (зокрема у Законі «Про страхування»), має сенспередбачити укладення між агентом і принципалом агентського договору (а недоговору доручення) з визначенням особливих вимог до нього з огляду нанаявність значних відмінностей між цими договорами (чому буде присвяченанаступна стаття).
Використана література
1. Дрішлюк А.І. Агентський договір:цивільно-правовий аспект: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одеськанаціональна юридична академія, 2003. — 20 с.
2. Полтавський О.В. Договір морськогоагентування: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний ун-твнутрішніх справ. — X., 2004. — 20 с.
3. Сергєєва Н.М.Організаційно-правові основи морського агентування: Автореф. дис… канд. юрид.наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія, 2000. — 21 с
4. Васильєва В.А. Цивільно-правоверегулювання діяльності з надання посередницьких послуг: Монографія. —Івано-Франківськ, 2006. — 346 с
5. Коротка P.M. Види комерційних агентів //Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених. 36. наук,праць науково-практичної конференції студентів та аспірантів (19—20 квітня 2007p.). — К.: Промінь, 2007. — С. 222.
6. Коротка Р. Місце інститутукомерційного посередництва в господарському праві // Юридична Україна. — 2007.— N 6. — С. 80—86.
7. Коротка Р. Особливості агентськихвідносин в окремих сферах господарювання: агентування у сфері приватизаціїдержавного майна з використанням міжнародних фондових ринків II Юридична Україна. — 2007. — N 11. —С. 62—69.