Види нормативно-правових актів

Курсова робота
З дисципліни: «Теорія держави й права»
на тему: «Види нормативно-правовихактів»

ПЛАН
Вступ
1. Поняттянормативно-правового акта як форми вираження правових норм
2. Класифікаціянормативно правових актів за різними критеріями
2.1 Класифікація заюридичною силою
2.1.1 Закони
2.1.2 Підзаконнінормативно-правові акти
2.1.3 Міжнародні договори
2.2 Класифікація за дієюнормативно-правових актів в просторі і за колом осіб
3. Система законодавстваУкраїни: теперішній стан та шляхи вдосконалення
Висновок
Список використаноїлітератури

ВСТУП
Нормативно-правовий акт є основною, а іноді єдиною формою(джерелом) права для багатьох держав із континентальною або романо- німецькоюмоделлю правової системи. Поширеність саме цієї форми права може бути поясненаможливістю чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст юридичних приписів ташвидко довести до відома зацікавлених суб’єктів зміст нормативних приписів.
Нормативно-правові акти виступають засобами оформлення рішеньвідповідних державних органів щодо встановлення, зміни або відміни норм правата зовнішньою формою буття самих цих норм. Тому значна увага приділяється їм якв загальній теорії права, так і в окремих галузях юридичної науки. Значноюмірою це пояснюється тим, що визначення поняття нормативно-правового актанеобхідно для вдосконалення українського законодавства. Безпосереднє практичне значения поняттянормативного акта не вичерпується його значенням для систематизації. Воноважливе для підготовки проектів рішень державних органів, для обліку діючогозаконодавства в державних органах, для публікації законодавчих актів тощо.
На нашу думку, найбільш вдалим є поняття, запропоноване В.О.Котюком, який визначає його як юридичний документ, який маєзагальнообов’язковий характер, прийнятий компетентними державними органами,підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений нарегулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.
Метою даної роботи буде проаналізувати види нормативно-правовихактів за різними критеріями класифікації. Також дати загальну характеристикусистеми законодавства України, проаналізувати сучасний його стан та шляхи йоговдосконалення.

1. Поняття нормативно-правового акта як формивираження правових норм
Нормативно-правові актиє основною і найбільшдовершеною формою сучасного права. Їх велика питома вага порівняно з іншимиформами пов’язана перш за все з підвищенням ролі держави в регулюваннісуспільно значущих відносин. Крім того, їх широкому використанню «допомагають»такі якості, як здатність централізовано регулювати різні відносини, швидкореагувати на зміни потреб суспільного розвитку, чіткість і доступність викладувиражених в ньому розпоряджень. Документально-письмова форма нормативно-правовихактів дозволяє безпосередньо і оперативно знайомити з їх змістом населення.
Нормативно-правові акти слід відрізняти від інших формальносхожих (але не правових) актів, що містять типові нормативні Розпорядження,виражені в документально-письмовій формі (установчі документи політичнихпартій, різноманітні акти суспільно-політичних рухів і громадських організацій,інструкції по користуванню електронною технікою, побутовими приладами і т.д.).Ця відмінність виражається в наступному:
1) нормативно-правові акти виходять від держави, виражаютьзбалансовану державну волю. При цьому вони є результатом правотворчої діяльностіне всяких, а лише компетентних (уповноважених на те законом) державних органів.Приймати такого роду акти можуть також інші, недержавні організації (акціонернісуспільства, профспілки і т.д.), але лише з відома (попереднього абоподальшого санкціонування) держави;
2) їх основний зміст складають типові нормативні-приписи, щоволодіють певною юридичною силою і встановлюють єдиний, державно-владнийпорядок регулювання суспільно значущих відносин, обмежений в часі, в просторі іпо колу адресатів;
3) вони мають певну документально-письмову форму (закон,указ, ухвала і т.д.). Це офіційні акти-документи, що мають встановлені символиі реквізити. Їх зміст належним чином структурований і висловлюється стилемдокументів з використанням спеціальної і загальновизнаної термінології;
4) нормативно-правові акти приймаються і здійснюютьсяюридично врегульованому процедурно-процесуальному порядку;
5) їх реалізація забезпечується комплексом заходів державноїдії (економічними, організаційними, примусовими і т.д.).[15;379 – 380]
Нормативно-правові акти не слід ототожнювати не тільки знормативними, але і з іншими правовими (правозастосовчими, інтерпретаційними)актами, що мають свою видову специфіку. Так:
• якщо нормативно-правовий акт направлений на регулюваннянайбільш типових, масових відносин, то акти застосування права регулюютьконкретні життєві ситуації, одиничні випадки (вирок суду);
• якщо нормативно-правовий акт розрахований на невизначеновелику кількість ситуацій, то акт застосування права — на одноразовуреалізацію;
• якщо нормативно-правовий акт не персоніфікований,адресований невизначено великому числу людей, що потрапили в типову життєвуситуацію, то акт застосування має конкретного адресата.
На відміну від нормативно-правового інтерпретаційний акт (акттлумачення) взагалі не містить норм права. Виконуючи допоміжні функції, вінлише роз’яснює сенс і зміст нормативних розпоряджень, обслуговує нормативнийакт.
До нормативного правового акта як офіційного письмовогодокумента ставляться відповідні вимоги.
По-перше, структура нормативного акта повинна включати назвуакта (вказує на орган, який видав акт, вид акта, предмет регулювання), преамбулу(містить інформацію про причини, умови, ціль прийняття акта, принципи йогодії), розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативніакти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина міститьнорми-принципи, дефініції, юридичні конструкції, статутні приписи тощо, аособлива — норми, які визначають вид і міру можливої або необхідної поведінки,міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Наприкінці актарозміщується дата і місце його прийняття, а також підпис відповідальноїпосадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстівнормативних актів в Україні здійснюється щодо законів України — ПрезидентомУкраїни, постанов Кабінету Міністрів — прем’єр-міністром України, рішеньорганів місцевого самоврядування — головами місцевих рад.
По-друге, нормативні правові акти підлягають обов’язковійдержавній реєстрації та обліку. Так, нормативні правові акти міністерств таінших центральних органів виконавчої влади, що торкаються прав, свобод ізаконних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються вМіністерстві юстиції України. В Україні створено Єдиний державний реєстрнормативних актів, до якого включаються чинні, опубліковані та неопубліковані,в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної РадиУкраїни, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови ірозпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, іншихцентральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарськогоуправління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції, нормативні актиНаціонального банку, міжнародні договори України.
По-третє, нормативні правові акти опрацьовуються зурахуванням правил юридичної техніки. Ці правила, зокрема, передбачають вимогищодо використання мови (в тому числі юридичної термінології), прийомів ізасобів викладення тексту нормативних актів, юридичних конструкцій, дотриманнялогічних законів тощо.
По-четверте, нормативні правові акти публікуються в офіційнихдрукованих виданнях. Наприклад, закони України, нормативні акти ПрезидентаУкраїни, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерствта інших центральних органів виконавчої влади з 1997 року публікуються вщотижневому інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».[2;297 – 298]
Отже нормативно-правовий акт можна визначити як виданий вособливому порядку офіційний акт-документ компетентного правотворчого органу,що містить норми права. I слід мати на увазі, що деякі перевагинормативно-правового акту можуть перетворитися на недоліки. Так,стереотипність, абстрактність форми не дозволяє деколи враховувати різноманіттяжиттєвих реалій і перед правозастосувачем виникає проблема відсутності правовогоорієнтиру для вирішення спірної ситуації, наслідку вона розв’язується в процесіправотворчої діяльності, для цього необхідний час. Не усуває невизначеності івикористання правової аналогії.
Суперечністьправа і конкретної дійсності систематично загострюється різними обставинамиоб’єктивного і суб’єктивного порядку, коли нормативні встановлення відстаютьвід потреб сьогоднішнього дня, коли законодавець в результаті політичного компромісустворює суперечливі норми, використовує оціночні поняття, не розкриваючи їхзмісту (розкрадання в особливо крупних розмірах, виробнича необхідністьі т.д.), віддає на розсуд правозастосувача порядок і характер дозволу деяких життєвихситуацій і т.д. Суд же не може відмовити в правосудді із-за неповноти абонеясності закону.[15;381]

2. Класифікація нормативно правових актівза різними критеріями
 
2.1 Класифікація за юридичною силою
Загальновизнано в юридичній науці, що основою правовоїсистеми є норма права, а зовнішньою формою її об’єктивації єнормативно-правовий акт. Так, за Гегелем, перетворення права на закон завдякизаконотворчості надає праву форми загальності та повної визначеності.Різноманітність нормативно-правових актів (в Україні налічується понад 60 тис.нормативно-правових актів, які врегульовують весь комплекс суспільних відносин)зумовлює їх співвідношення та вплив один на одного. Враховуючи це, існуєнеобхідність їх узгодження і належне функціонування. Однією з властивостейнормативно-правових актів, яка забезпечує таке узгодження, а отже, і злагодженефункціонування системи права та всієї правової системи держави, є юридичнасила.
В юридичній науці поняття та сутність юридичної сили не можнавважати дослідженими. Поняття як вираз сутності явища виникає в результатірозумової діяльності, тому наведемо наявні у юридичній літературі позиції,точки зору щодо поняття юридичної сили нормативно-правових актів. Переважнабільшість авторів вважає, що юридична сила виявляє насамперед співвідношеннянормативно-правових актів між собою.
Юридична сила є релятивною, за висловом В.Ф. Котока, чиспівставлюваною, за висловом І.Е. Фарбера, властивістю нормативних актів. Вона є такою, тому щовиражає ступінь «підпорядкованості» нормативно-правового акта актамвищих органів. Це властивість, яка виражає співвідношення цього виду актів зіншими видами актів державних органів, його місце в системі правових актів.[11;40]
 
2.1.1 Закони
Закон — це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливомупорядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, якийвизначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.
Закони відрізняються від інших видів нормативних правовихактів за такими ознаками. Вони:
а) приймаються вищим представницьким органом держави(парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україніприйняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснюєзаконодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;
б) регулюють найважливіші, соціально значущі суспільнівідносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаютьсяправа, свободи, обов’язки людини і громадянина, правовий режим власності,територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів іреферендумів, організація і діяльність органів виконавчої влади, основимісцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності,діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями,і відповідальність за них та ін.;[4]
в) містять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості;
г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативнихправових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні актиПрезидента України, органів і посадових осіб державної виконавчої влади імісцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можутьсуперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються тількиіншими законами;
ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченомуКонституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за певною процедурою,яка передбачає законодавчу ініціативу, підготовку, розгляд та обговореннязаконопроектів, прийняття та введення в дію законів.
Основним законом є Конституція держави, яка має найвищуюридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція»латинського походження і означає «засновую», «установлюю». Розумінняконституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття. Першимитакими конституціями були американська (1787 р.), французька (1791 р.).
Залежно від способу вираження основного закону державирозрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатисяяк з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний часі офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеціїскладається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта просвободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованихзаконів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певнийдержавний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основнимизаконами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.[1;156]
Конституція необхідна для правового оформлення організації іздійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави. Стаття8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативніправові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідатиїй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів.Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи,посадові особи і громадяни при розв’язанні правових спорів і конкретних справможуть посилатись на норми Конституції. Допускається постанова судових рішеньна основі безпосереднього застосування норм Конституції.
Конституція — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянськогосуспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян,державно-територіального устрою, організації органів державної влади імісцевого самоврядування.Конституція — нормативний акт, що має виняткові властивості,вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії,свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії.Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом — Конституційним СудомУкраїни.[2;300]
Закони поділяються на окремі види за різними критеріями.Зокрема, це такі:
конституційні закони — органічно поєднані з Основним Законом нормативніакти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом ХНІ КонституціїУкраїни, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції;
звичайні закони — нормативні акти, які приймаються на основі і навиконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільнихвідносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»).Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складуВерховної Ради України;
надзвичайні закони — нормативні акти тимчасового характеру,які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних увідповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разікатастроф, епідемії; захисту конституційного ладу при спробі захопленнядержавної влади шляхом насильства тощо);
кодифіковані закони — нормативні акти, затверджені законами, в якихузагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групусуспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основзаконодавства (наприклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства Українипро загальнообов’язкове державне соціальне страхування);
тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений у часітермін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік);
допоміжні закони — нормативні акти, які затверджують, змінюють,зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжнезначення для їх застосування (наприклад, Закон України «Про ратифікаціюПротоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних,сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).[2;301 – 302]
2.1.2 Підзаконні нормативно-правові акти
Підзаконні акти — синонім законів. Конституція України ізаконодавство не визначають суть і функції підзаконних актів. Це привело дотого, що практично закон і підзаконний акт стали синонімами. У реальностіпідзаконні акти підміняють закони. Ще в умовах становлення радянської владипартійній еліті потрібні були нормативні акти, надаючі їй пільги і привілеї.Так з’явилися партійні правові акти, що відрізняються від законів порядкомвидання, змістом і сферою застосування. Надалі виникла відомча нормотворчість.Міністерства і інші структури управління на основі галузевих нормативних актівтрансформували і підміняли законодавчу суть корпоративною вигодою,експлуатували закони у власних цілях. Так сформувалася відомча нормотворчістьпо виконанню законів, яке стало іменуватися підзакон ными актами. Вони успішнодіють зараз і мають правову силу у всіх галузях.[6;61]
Підзаконнийнормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставізакону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування абовстановлення первинних норм. Підзаконністьнормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов’язковості. Вонимають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої жзагальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідаютьважливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечуютьвиконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всьогокомплексу суспільних відносин. Підзаконні нормативніакти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативнихактів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їхкомпетенції, а також характеру і призначення самих актів. Актнижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під»нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликанийвідповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лишеЗакону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів,Міністерства фінансів. Залежно від характеру норм, що приймаються (первинних чиповторних), підзаконні нормативні акти центральних державних органів можнаподілити на дві категорії (групи):
Такі,що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правовогорегулювання (можуть видаватися безпосередньо на основі конституції, у цьомуаспекті вони близькі до законів)
Такі,що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первиннінорми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти)
Підзаконнінормативні акти, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальніоснови правового регулювання: — укази і розпорядження Президента України,видані в межах його компетенції і обов’язкові до виконання на території України[4]
—акти (постанови) Верховної Ради України нормативного характеру. Як правило, цепостанови про порядок введення в дію того чи іншого закону
—акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України,виданів межах його компетенції. Ці постанови є самостійними загальними актамиуправління, поширюються на всю територію країни і, відповідно до закону (загалузями, групами галузей тощо), можуть поширюватися на все населення (ст. 1 17 Конституції України)
•набувають чинності через 10 днів після їх офіційного обнародування, якщо іншене визначено самими указами і розпорядженнями, але не раніше дня їхопублікування в офіційному друкованому виданні
•набувають чинності через 10 днів після їх офіційного обнародування, якщо іншене визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційномудрукованому виданні.[8;67-70]
Звернемоувагу на поняття інституту контрасигнації. Укази і розпорядження президентамають підзаконний характер і скріплюються, як правило, підписамипрем’єр-міністра і міністра, відповідального за акт і його виконання.Скріплення підписом правового акта називається контрасигнацією(контрасигнатурою, контрасигнуванням) — від лат. contra—проти + siqnare—підписувати; йому відповідають: countersign(англ.), contresiqner (франц.).Контрасигнація — правовий інститут, сутність якого полягає в тому, що особа(прем’єр-міністр або міністр), яка скріпила своїм ім’ям акт глави держави, берена себе політичну і юридичну відповідальність за цей акт, а глава державиперсональної відповідальності не має. Наявність інститутуконтрасигнації свідчить про те, що президент має певну залежність від уряду, аостанній — політичну відповідальність перед парламентом.
Відомчийакт — підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.),що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади(міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, щорозкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі,спрямовані на їх виконання. Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів,фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення:
1)видаються з питань, віднесених виключно до їх відання;
2)поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відання, тобто знаходяться всистемі управлінської, службової та дисциплінарної підлеглості лише данихвідомств.
Водночасакти деяких відомств (Міністерства фінансів, Фонду Держкоммайна, у певних межах— відомств, що відають транспортом, охороною громадського порядку) в силу їхстатусу і делегованих їм прав можуть набувати загального, міжвідомчогозначення. Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їхдержавної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюєтьсяМіністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій строк, алене раніше їх офіційного дня обнародування. До державної реєстрації нерекомендуються акти нормативно-технічного характеру (державні стандарти,будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітностітощо).[7;215 – 218]
Відомчіакти видаються у випадках, коли в межах сфери відання міністерства, комітету,відомства:
а)нечітко, лише у загальних рисах, визначені права і обов’язки суб’єктів;
б)є прогалини у певних аспектах взаємовідносин суб’єктів;
в)прямо доручено законом (указом, постановою, розпорядженням) видати акт дляконкретизації норми закону.
Призначеннявідомчих актів:
1)встановлення права одного суб’єкта і відповідно до обов’язку іншого;
2)роз’яснення, конкретизація змісту (значення) прав або обов’язків, викладених узаконі в загальних рисах;
3)розширення (звуження) змісту права одного суб’єкта і звуження (розширення)права іншого;
4)введення нових або доповнення старих вимог для здійснення суб’єктом свогоправа;
5)роз’яснення, конкретизація змісту (значення) контрольної функції органууправління, який знаходиться в сфері відання міністерства, комітету, відомства.
Відомчіакти мають певні позитивні риси: мобільність, охоплення всіх сторін суспільнихвідносин, безпосередність спілкування керівника і підлеглого, швидкістьінформованості адресатів виконання і оперативність організації виконання та ін.Відомчіакти, ухвалені з перевищенням компетенції, є незаконними і необов ‘язковими довиконання.
Середнормативних актів є група таких, що не підлягають офіційному опублікуванню зарішенням правотворчих органів. Вони мають обмежувальні грифи (секретно).Наприклад, оперативно-розшукова діяльність до останнього часу регулюваласяпідзакон-ними актами, які становлять секретні або повністю секретні документи.Такі акти вступають у дію з моменту одержання їх виконавцями.
Слідзважити на те, що серед відомчих актів є багато ненормативних, індивідуальних управлінських актів, які містять індивідуальні розпорядження і вичерпують себеодноразовим застосуванням (наприклад, призначення на посаду, виділеннябюджетних коштів). Індивідуальні відомчі акти, як правило, іменуютьсярозпорядженнями, наказами, тоді як відомчі нормативні акти називаютьсяінструкціями, циркулярами, взірцевими положеннями і статутами. Неслід їх ототожнювати. Накази і розпорядження міністерств, відомств, які маютьразове розпорядницьке значення, не містять нормативних розпоряджень, томупідзаконними нормативно-правовими актами вони не є.[7;217]
Новасистема адміністративного управління ґрунтується на поєднанні двох підсистем —місцевого самоврядування і місцевих органів урядової адміністрації. Вонивидають підзаконні нормативні акти, які містять вторинні (похідні) норми, щорозкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі,спрямовані на їх виконання в межах відповідної території і тому єобмежено-загальними.
Підзаконнийнормативний акт органів місцевого самоврядування — акт-документ (постанова,рішення), що видається в межах компетенції органу місцевого самоврядування(Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських,районних у містах, обласних і районних рад), який містить норми права,обов’язкові для населення самоврядованих територій, а також для установ іорганізацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій. Це правовий акт громадянськогосуспільства.
Підзаконнінормативні акти органів місцевого самоврядування:
ПостановиВерховноїРади Автономної Республіки Крим;
Рішенняорганівмісцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах,обласних і районних рад) ;
нормативнінаказикерівниківвідділів та управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів.
Особливістюактів місцевого самоврядування є їх територіальна обмеженість і самостійність вухваленні рішень, які стосуються питань управління комунальною власністю,формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, встановлення місцевихподатків і зборів, здійснення охорони суспільного порядку та ін. їхні рішенняобов’язкові для розташованих на відповідній території підприємств, установ іорганізацій незалежно від відомчої підлеглості, а також для посадових осіб ігромадян цієї території.
Рішеннясільських, селищних міських, районних у містах, обласних і районних радвступають у дію з дня їх офіційного обнародування, якщо радою не встановлений пізнішійстрок уведення цих рішень у дію.
Виконанняактів місцевого самоврядування забезпечується заходами адміністративного впливуі захищається в судовому порядку.
Підзаконнийнормативний акт місцевих органів виконавчої влади — акт-документ (постанова, рішення),який видається в межах компетенції місцевого органу виконавчої влади (урядовоїадміністрації), містить норми права, обов’язкові для установ і організацій, якіздійснюють діяльність у межах цих територій, а також для населення відповідноїтериторії. Це правовий акт держави на місцевому рівні.
Підзаконнінормативні акти місцевих органів виконавчої влади:
—акти (постанови, рішення і розпорядження) Ради Міністрів Автономної РеспублікиКрим, є загальними в межах даноїтериторії для всього населення
—акти (розпорядження) місцевих виконавчих органів влади,єобмежено-загальними
Рішенняголів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції і законамУкраїни, можуть бути (відповідно до закону) скасовані Президентом України абоголовою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Нормативніакти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів виконавчої державноївлади, господарського управління і контролю, які стосуються прав, свобод ізаконних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, вступають у діючерез 10 днів після їх державної реєстрації. Реєстрація здійснюєтьсяуправлінням юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державнихадміністрацій, якщо в них не передбачений пізніший строк надання чинності, алене раніше дня їх офіційного обнародування.[13;145-146]
Підзаконнийнормативний акт державного підприємства, установи, організації і Підзаконнийнормативний акт комерційної організації — локальні нормативні акти (нормативнийнаказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішньогорозпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, установи,організації, комерційної організації. До локальнихнормативних актів належать також санкціоновані державою акти сходів та іншихформ народовладдя.
Основнепризначення локальних нормативних актів — конкретизувати розпорядження законустосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону іне обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону, їх ще називаютькорпоративними нормативними актами.
Корпоративнийнормативний акт — це акт-документ органу управління комерційної танекомерційної корпорації — підприємства, установи, організації, який міститькорпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються вній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданихзаконодавцем, а також вищими правотворчи-ми органами, з якими він знаходиться увідносинах службової підлеглості.
Кожнаустанова, підприємство або організація мають свій статут, положення або іншийфундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даноїорганізації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської тафінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Цей є корпоративний нормативний акт, який видається органами управлінняпідприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого ісоціального життя колективу, тобто питань локальних — лише в межах корпорації.У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідсивиникає владність, офіційність, обов’язковість корпоративного нормативногоакта.
Корпоративнийнормативний акт має такі ознаки:
1)має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються,змінюються і припиняються;
2)видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах своєїкомпетенції;
3)видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий встановлено;
4)відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, якімають вищу юридичну чинність;
5)має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів,наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, датаухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).
Корпоративнінормативні акти різняться за суб’єктами:
— акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді актів корпоративнихреферендумів, актів загальних зборів;
— акти виконавчих органів корпорацій — акти рад директорів, правлінь, радпідприємств та ін.;
— акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.
Корпоративнінормативні акти різняться за галузевою ознакою:
— фінансові корпоративні акти — акти, що регулюють фінансову діяльністькорпорації;
— адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють сферу управління;
— трудові корпоративні акти — акти, що регулюють сферу застосування праці;
— цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють майнову сферу в межахкорпорації, та ін.
Слідзазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурногохарактеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правовоїнорми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення,Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілуприбутку, Положення про порядок укладення договорів тощо).
Занаявності типових актів локальні акти розробляються стосовно них, а за їхвідсутності — самостійно.[5;247]
2.1.3 Міжнародні договори
Міжнароднийдоговір — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припиненняправ і обов’язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договірпро видачу злочинців (екстрадиція).
Якосновне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий актможе мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат,протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовийакт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.
Класифікуватиміжнародні договори можна за різними підставами.
Зарівнем, на якому вони укладаються:
— міждержавні;
— міжурядові;
— відомчі.
Закількістю сторін:
-двосторонні;
— багатосторонні.
Заоб’єктом регулювання:
-політичні;
— економічні;
— з спеціальних питань. Розрізняють міжнародні договори:
•що підлягають ратифікації;
•що не підлягають ратифікації.
Договори,що підлягають ратифікації набирають сили в порядку, передбаченому для законівУкраїни, тобто через 10 днів із дня їх офіційного обнародування, якщо інше непередбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційномудрукованому виданні.
Ратифікація(затвердження) — акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через своїкомпетентні органи, наділені повноваженнями укладатидоговори, виражає свою згоду взяти на себе зобов’язання в
міжнародномуплані на підставі відповідного договору.
Державамає право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи під дію вимог, щовипливають із міжнародних зобов’язань. Проте відмоваратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж правилом.
Непідлягають ратифікації, приєднання до яких або прийняття (укладення) якихпроводиться — від імені України (міждержавнийдоговір);
відімені Уряду України (міжурядовий договір); від імені міністерств чи іншихцентральних органів виконавчої влади України (відомчий договір).
—набирають чинності в порядку, передбаченому для указів Президента України,тобто через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо інше непередбачено самими актами
—набирають чинності в порядку, передбаченому для постанов Кабінету МіністрівУкраїни, тобто з моменту їх прийняття, якщо пізнішій строк не передбачений уцих актах
—набирають чинності з моменту їх підписання або з моменту затвердженняміністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані
Вимогидо міжнародних договорів, що підлягають ратифікації:
1)обов’язковість їх якнайшвидшої ратифікації, яка здатна надати їмвнутрішньодержавної сили;
2)суб’єктом ратифікації міжнародних договорів може бути законотворчий орган;
3)порядок ратифікації міжнародних договорів є таким самим, що й порядок ухваленнянормативно-правових актів;
4)строки ратифікації та порядок вступу в дію нормативних міжнародних договорів —такі самі, що й для нормативно-правових актів.
ВУкраїні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікаціюміжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).
Відповіднодо ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода наобов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національногозаконодавства України.[4]
Єдинасистема реєстрації і обліку міжнародних договорів України перебуває у віданніМіністерства закордонних справ України. Реєстрація міжнародних договорівУкраїни в Секретаріаті ООН і у відповідних органах інших міжнароднихорганізацій здійснюється Міністерством закордонних справ.
Міжнароднідоговори, що потребують ратифікації, і міжнародні договори, що не потребуютьратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від іменіУкраїни, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «ГолосУкраїни», «Зібранні чинних міжнародних договорів України».
Міжнароднідоговори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення якихпровадиться від імені уряду України, публікуються в «Офіційному вісникуУкраїни», газеті «Урядовий кур’єр».
Договори,укладені від імені міністерств або інших центральних органів державноївиконавчої влади України, публікуються в «Зібранні чинних міжнародних договорівУкраїни».[14;317 – 318]
2.2 Класифікація за дією нормативно-правовихактів в просторі і за колом осіб
Дія нормативних актів в просторі здійснюється на основі територіального іекстериторіального принципів.
Територіальний принцип припускає дію нормативного правовогоакту в межах державних або адміністративних територіальних кордонів діяльностіправотворчого органу.
Під державною територією прийнято розуміти частину земноїповерхні в межах державних кордонів, її надра, внутрішній і територіальні води,повітряний простір над ними, території посольств, військових і інших кораблів увідкритому морі, літальні апарати.
У федеральних державах регулювання відносин здійснюється наоснові пріоритету загальнофедерального законодавства. Акти загальнофедеральнихорганів діють в межах територіальних меж федерації в цілому. Акти суб’єктівфедерації регулюють відносини в рамках їх територіальних меж. Нормативні актиорганів місцевого самоврядування діють в межах адміністративних меж кожного зцих органів.[15;392]
Залежно від правового статусу суб’єкта прийняття акта та йогозмісту нормативні акти можуть поширюватися:
а) на всю територію України (закони України, нормативні УказиПрезидента, постанови Кабінету Міністрів);
б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні актиВерховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);
в) на територію відповідних адміністративно-територіальниходиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування,розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).
Екстериторіальність дії нормативних актів означаєрозповсюдження правових актів даного суб’єкта правотворчості за межі території йогоюрисдикції. Наприклад, при розгляді судом певних зовнішньоторговельнихоперацій, у деяких справах про спадок допускається використання іноземногозаконодавства.[2;314]
Крім того, відповідно до законодавства Російської Федераціїпри розгляді речових цивільних суперечок суд або інший орган, управомочений навирішення виниклого конфлікту, повинні застосовувати правові акти тих державнихорганів, на території яких знаходиться оспорюване майно.
Дія нормативних актів по коло осіб тісно пов’язана зтериторіальними межами функціонування актів. Існує загальне правило, відповіднодо якого нормативні акти розповсюджуються на всіх осіб, що знаходяться натериторії юрисдикції правотворчого органу (як на громадян даної держави, так іна іноземців і осіб без громадянства). Проте з цього правила є виключення:
по-перше, чинне кримінальне законодавство РосійськоїФедерації розповсюджується не тільки на осіб, па території Росії, що знаходяться,але і на її громадян за кордоном;
по-друге, адресність нормативних актів похідна від їх змістуі призначення. Так, деякі акти можуть мати значення для всіх індивідуальних іколективних суб’єктів, що знаходяться на території юрисдикції правотворчого органу(Конституція або КК). Інші нормативно-правові акти можуть мати обмеженузначущість і адресуватися лише конкретній категорії осіб (студентам,пенсіонерам, військовослужбовцям, особам, що проживають в районах КрайньоїПівночі, і т.д.);
по-третє, свої особливості має дію нормативних актів відносноіноземців і осіб без громадянства:
— їм не надаються деякі права і не покладаються певніобов’язки (право обирати і бути вибраними в державні органи, обов’язок служби вОзброєних Силах і т.д.);
— представники іноземних держав (глави держав і урядів,дипломатичний персонал посольств, інші іноземні громадяни) наділяютьсяправом дипломатичного імунітету (экстериторіальності). Питання про їхкримінальну і адміністративну відповідальність за правопорушення, здійснені натериторії чужої держави, розв’язується дипломатичним шляхом.
Не дивлячись на ці вилучення, в Україні признається ігарантується Конституцією весь комплекс основоположних прав і свобод людинизгідно загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.
Особливу категорію адресатів нормативних актів складають особиз подвійним громадянством, а також біженці і переміщені особи. Особи зподвійним громадянством (біпатриди) стають адресатами законодавства двох ібільш держав. Біженці, покинувши свою країну через якісь надзвичайні обставини(переслідування, стихійне лихо, військові дії), також стають суб’єктамиправовідносин декількох держав. На відміну від них вимушені переселенці покидають (порізних, причинам) не суверенну державу, а який-небудь регіон даної країни.[15;292 – 293]
нормативний правовий акт законодавство

3. Система законодавстваУкраїни: теперішній стан та шляхи вдосконалення
Інтенсивний розвиток сучасних суспільнихвідносин відповідно вимагає ефективного та якісного їх правового регулювання.Це зумовлює необхідність оптимізації процесу реформування системи законодавстваУкраїни, спрямованого на забезпечення реалізації проголошених принципівправової держави, де людина, її права та свободи є найвищою соціальноюцінністю. Очевидним є той факт, що, незважаючи на безумовні досягнення,залишається багато державотворчих і правових проблем, які вимагають терміновогозаконодавчого вирішення.
З прийняттям Верховною Радою Конституції України розпочавсяякісно новий етап розвитку та вдосконалення національного законодавства. Мипереконуємося на власному досвіді, наскільки це складні та неоднозначніпроцеси. Не існує ідеального закону, який би одразу нормалізував усі суспільніпроцеси, поставив все на свої місця і тим самим створив своєрідну ідилію. Життязавжди вносить свої корективи, це рух вперед, це постійна потребавдосконалення, пошук нового. Адже відбувається постійний розвиток, виникаютьнові суспільні відносини, які вимагають правового регулювання. Тому необхідноне лише забезпечити ефективне правове регулювання існуючих суспільних відносин,а й передбачати їх подальший розвиток. Таким чином, на сьогодні актуальним іважливим є дослідження як самого феномена «система законодавства», так іпитання забезпечення дієвості та ефективності системи національногозаконодавства, яке б відповідало потребам правового регулювання.[12;40 – 41]
За роки незалежності України вітчизняні вчені неодноразовозверталися до окремих питань теоретичного осмислення закономірностейфункціонування системи законодавства України. Суттєвий доробок у розвиток цієїпроблеми внесли С. Бобровник, О. Богінич, В. Грищук, М. Козюбра, А. Колодій, О.Копиленко, В. Котюк, В. Копейчиков, М. Кравчук, Ю. Оборотов, В. Опришко, П.Рабинович, М. Цвік, О. Шевченко, Ю. Шемшученко, О. Ярмиш та ін. Заслуговують наувагу монографії Н. Оніщенко «Правова система: проблеми теорії», «Правовасистема і держава в Україні», в яких здійснено комплексний аналіз правовоїсистеми як особливого феномена соціальної реальності, запропонована ціліснаконцепція розвитку правової системи України, що охоплює весь комплекс взаємодіїправових норм, інститутів, відносин, діяльності, свідомості та культури, атакож висвітлюються особливості взаємодії демократичної, соціальної правовоїдержави та правової системи України .
Також значним доробком є дисертаційне дослідження О.Лисенкової «Система законодавства України: структурно-функціональнахарактеристика», у якому подана комплексна структурно-функціональнахарактеристика системи законодавства, розкриваються особливості функціонуваннязаконодавства як високоорганізованої багаторівневої системи взаємопов’язанихелементів.
Таким чином, вітчизняними науковцями зроблено значний крок удослідженні закономірностей та особливостей функціонування системизаконодавства України. Разом із тим актуальність подальшого наукового аналізуосновних характеристик системи національного законодавства, стану та шляхівйого вдосконалення в сучасних умовах зростає. Тому дослідження особливостей тапроблем функціонування системи законодавства є потребою сьогодення, якавипливає із сучасного рівня правових знань, потреб законодавчої діяльності таюридичної практики.
Здійснюючи загальнотеоретичну характеристику законодавстваУкраїни як системи, ми використали філософський підхід до розуміння системи. Уданому випадку система розглядається як цілісна множина пов’язаних між собоюелементів, що має той чи інший вид упорядкованості за певними якостями тазв’язками. Таке поняття системи стосовно законодавства найкраще розкриває такійого характеристики, як сукупність певних компонентів, взаємозв’язок тавзаємодія цих компонентів, які утворюють структурну, органічну цілісність, щовсебічно впливає на суспільні відносини. Характерним є те, що такий вплив євзаємним: адже ефективна система законодавства краще регулює суспільнівідносини, і навпаки — характер суспільних відносин визначає характерзаконодавства, його соціальну спрямованість. Таким чином, відтворення цілісноїкартини механізму функціонування законодавства як системи сприятиме оптимізаціїзаходів, спрямованих на його вдосконалення.[12;42]
У сучасній юридичній науці та юридичній практиці категорія«система законодавства» є однією з найпоширеніших. Особливістю цього поняття єйого використання для позначення певних сукупностей, не завжди однакових за формоюта рівнем юридичної сили нормативно-правових актів, що приймаються різнимиорганами держави, посадовими особами, самоврядними організаціями. Слідзазначити, що існує декілька підходів до визначення терміна «законодавство»:
• сукупність законів, тобто нормативно-правових актів вищоїюридичної сили;
• сукупність усіх діючих у державі нормативно-правових актів;
• сукупність нормативно-правових актів вищого законодавчогооргану, Президента й Уряду України.
Останнім часом спостерігаються спроби переосмислення широкогорозуміння законодавства, яке об’єднує в єдине ціле закони і підзаконні акти, щозначно принижує роль закону, створює підстави для підміни його управлінськимирішеннями. А це не прийнятно для правової держави, шлях до якої — підвищення ролі закону. У даному випадку йдетьсялише про правовий закон, який є гарантом реалізації та захисту основних прав ісвобод людини та громадянина. Іншими словами, такий закон, в основі якоголежить природне право, а держава через законодавчий механізм повинна забезпечитийого реалізацію.
М. Кравчук стверджує, що в юридичній літературі немає єдиногопідходу до питання про законодавство, тому важливо з’ясувати сутність понять«законодавство», «система законодавства», «структура законодавства».
У широкому значенні поняття «система законодавства» може бутивизначене як форма існування права, спосіб надання юридичного значення нормамправа, засіб їх організації та об’єднання у конкретні статті, нормативніприписи, нормативно-правові акти, інститути, галузі законодавства.
А. Венгеров вважає, що система законодавства — це упорядкована зарізними об’єктивними критеріями, зумовлена потребами соціального регулювання,життєдіяльності суспільства певна множина нормативних актів, що формується длянайбільш ефективного використання правових норм, тобто це не просто сукупністьнормативно-правових актів, а їх диференційована система, заснована на принципахсубординації та координування її структурних елементів. І наскільки ця система єцілісною та стабільною, наскільки тісний взаємозв’язок між її структурнимиелементами, настільки визначається ефективність дії правового механізму, щовпливає на формування та розвиток суспільних відносин у всіх сферах життя.Звичайно, цей зв’язок має і зворотну дію. Іншими словами, загальна ситуація в країні,рівень економічного та політичного розвитку держави істотно впливає настабільність національного законодавства, на його правову спрямованість.
Сучасна ситуація в розбудові України має непростий характер.Країна переживає перехідний період і виробила поки що не досить повнийзаконодавчий масив. Навіть за умови наявності насиченої законодавчої базиважливим аргументом є саме ефективність правового регулювання існуючихсуспільних відносин, тобто важливого значення набуває реалізація правовихприписів. Тому на перший план виходить не кількість нормативно-правових актів,а їх можливість реально врегулювати ту чи іншу конкретну ситуацію. Слідзазначити, що до проголошення незалежності майже 80 % суспільних відносинрегулювалося союзним законодавством. Відповідно стають зрозумілими обсяг іскладність завдань у створенні та розвитку української законодавчої системи, щопостали перед нами сьогодні. Адже вдосконалення та впорядкування законодавства — характерна ознака процесурозвитку будь-якої цивілізованої правової держави. На нашу думку, це має бути безперервнийпроцес, спрямований на вдосконалення, поліпшення та оптимізацію правовогорегулювання існуючих суспільних відносин.[12;42 – 43]
Аналіз чинного законодавства України свідчить, що це непросто сукупність нормативних актів, а система, що має багаторівневу тависокоорганізовану структуру, яка функціонує одночасно в єдності трьохструктурних утворень — ієрархічної (вертикальної), галузевої (горизонтальної)та республіканської (унітарної). Під вертикальною структурою законодавстваУкраїни ми розуміємо характеристику нормативно-правових актів залежно від їхюридичної сили, тобто вона визначається ієрархією та компетенцією правотворчихорганів. Ця класифікація базується на поділі нормативно-правових актів на законита підзаконні нормативні акти.
Слід зазначити, що основну роль в ієрархічній структурізаконодавства відіграє Конституція України і закони, що встановлюють відправнізасади правового регулювання. Вони мають найвищу юридичну силу, є першоосновоювсього законодавства. Основа галузевої структури окреслюється предметом правовогорегулювання, що зумовлений конкретними суспільними відносинами. У цьому зрізівиділяють такі елементи, як нормативно-правовий припис, нормативно-правовийакт, інститут законодавства, галузь законодавства.
В основу галузевої системи законодавства покладено двакритерії: система права і система галузей державного управління. Наявністьунітарної структури зумовлена особливістю форми державного устрою Українськоїдержави. Відповідно до Конституції України вона є унітарною державою, що має усвоєму складі автономне утворення у формі Автономної Республіки Крим. Такеположення характеризує структуру системи законодавства, яка відповідноскладається із законодавства Української держави та законодавства АвтономноїРеспубліки Крим, що відповідає основним положенням законодавства України.Горизонтальна, ієрархічна та унітарна структури законодавства забезпечуютьвнутрішню узгодженість, юридичну єдність і цілісність законодавства.[7;219]
Ми погоджуємося із твердженнями П. Рабіновича, який вважає,що система законодавства, її основні параметри зумовлюються значною міроюсистемою права. Тому й удосконалення системи законодавства має своєюпередумовою пізнання та використання специфічних системно-структурнихзакономірностей права. Отже, законодавство не діє автоматично. Якщо брати за основу такувластивість законодавства, як його стабільність, то фактором, що позитивно дієна нього, можна назвати загальне становище в країні. Іншими словами, побудова системизаконодавства детермінується (визначається) об’єктивними умовамисоціально-економічного розвитку суспільства.
Як свідчить світовий досвід, системи законодавства всіхосновних держав континентальної Європи (на відміну від системи судовихпрецедентів, що превалюють в країнах англо-американської правової системи ісистем, заснованих на звичаях та релігійно-моральних нормах, які складаються вкраїнах мусульманського або традиційного права) будуються на принципах і формахупорядкування нормативно-правових актів, що видаються законодавчими та вищимивиконавчими органами влади держави. А оскільки Україна вже має досвідформування власної системи законодавства, найкращі традиції у цій сферіпотрібно продовжувати. Закріплення в Конституції України загальнолюдськихпринципів, ідеалів сучасного демократичного суспільства та держави зобов’язуєдо використання досвіду розвинутих країн і міжнародного співтовариства уформуванні якісно нової системи українського законодавства. Разом із тим слідвизнати, що велику цінність має вітчизняний досвід. Орієнтація на західніідеали, яка призводить часом до механічного застосування досвіду інших країн(якими б розвинутими вони не були), не має твердої основи у нашій дійсності. Дотого ж, досвід міжнародного співтовариства вироблявся не без участі України,тому необхідно поєднувати та враховувати і передовий досвід зарубіжних країн, імудрість, знання, доробки наших пращурів. Це сприятиме становленню нашоїдержави, зокрема, активному вдосконаленню системи законодавства України.
На сучасному етапі законодавство України потребує оновлення,своєрідного очищення. Можна виокремити такі тенденції вдосконалення та розвиткусистеми законодавства: по-перше, це необхідність забезпечення верховенстваправового закону в усіх сферах життя суспільства, його стабільності таінтенсифікації; по-друге, це спеціалізація законодавства з його різноманітнимиформами прояву (диференціація, конкретизація, деталізація); по-третє, цеправова уніфікація та супутні їй процеси (інтеграція, генералізація, універсалізація,видання комплексних нормативних актів). За необхідності такої реконструкціїсистеми законодавства ще раз переконуємося у надзвичайній важливості аналізуісторичних процесів державо- та правотворення в Україні для вироблення досвіду,а також у необхідності своєчасних висновків.
Перш за все це пов’язано з потребою систематизаціїзаконодавства, тобто діяльністю державних органів, спрямованою на впорядкуванняі вдосконалення законодавства, приведення його у логічну, внутрішньо узгоджену,злагоджену систему. Вдосконалення та впорядкування законодавства є характерною ознакоюпроцесу розвитку цивілізованої правової держави. Адже систематизація сприяєзвільненню від суперечливих норм, усуненню в законодавстві застарілих норм,правових прогалин. А це, у свою чергу, підвищує ефективність використаннязаконодавчих актів, що відповідно позначається на ефективності впливузаконодавства на суспільні відносини та якість їх правового регулювання. Отже,систематизація законодавства є тим дієвим інструментарієм, що дозволяєоптимізувати процес формування якісної законодавчої бази, яка б відповідалаінтересам громадянського суспільства. Позитивне значення систематизаціїзаконодавства має й інший аспект. Вона сприяє доступності законодавства, що єнадзвичайно важливим з точки зору його правильного застосування, а такожзважаючи на актуальність правового виховання та підвищення юридичної культуринаселення.[12;42]
Великого значення в сучасних умовах значної активізаціїзаконодавчої діяльності набуває вдосконалення структури законодавства, щопередбачає зміцнення принципу верховенства права і закону, підвищення питомоїваги серед нормативно-правових актів законів, які характеризуються стабільністюта дієвістю. В сучасних умовах порушується питання про прискорення кодифікаційнихробіт. Адже кодекси та інші кодифіковані акти більш повно регулюють ту чи іншусферу суспільних відноси, сприяють кращій оглядовості законодавства, маютьтенденцію до стабільності правових приписів. Кодекси характеризуютьсяцілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні актипокликані бути основою законодавчої діяльності.
У процесі вдосконалення системи законодавства постає питанняі про уніфікацію законодавства. Уніфікація в процесі систематизації є основноюланкою, оскільки виступає підґрунтям при оформленні існуючого законодавствашляхом об’єднання нормативно-правових актів у певному порядку, без зміни їхзмісту, а також здійснює внутрішню перебудову актів, змінюючи зміст предметаправового регулювання. Особливий інтерес для юриспруденції становить процесуніфікації, коли вона виступає прийомом юридичної техніки при систематизаціїзаконодавства та виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів. Утакому вигляді уніфікація впливає на стиль законодавства, рівень його ефективності,внутрішню будову.
Ефективність правового регулювання суспільних відносиндосягається шляхом не тільки посилення процесу систематизації, а паралельногоінтенсивного розвитку тенденції його уніфікації. У даному випадку систематизаціяй уніфікація є двома взаємозумовленими, стримуючими противагами в системівнутрішніх державних відносин, що не допускають однобічного підходу,привілейованості застосування. Вони пронизують усі сфери суспільних відносин,відображають їх розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правовоїрегламентації.
У сучасних умовах особливого значення набуває потребавдосконалення структури українського законодавства. Як зазначає Г. Шмельова,концепція розвитку законодавства України має передбачати створення такоїсистеми законодавства, яка б відповідала сучасним потребам розвитку суспільстваі характеризувалася такими показниками, як узгодженість, точність,визначеність, стабільність, динамізм, оглядовість тощо. Майбутнє законодавствоУкраїни має бути досконалим за змістом і за формою.
Умовою створення досконалої системи законодавства є пізнанняоб’єктивних закономірностей суспільного розвитку, які потребують правовогорегулювання. Основним засобом формування та вдосконалення системи національногозаконодавства як цілісної системи є, насамперед, законодавча діяльність, якапаралельно із систематизацією забезпечить злагодженість та дієвістьзаконодавства. А це, у свою чергу, позначиться на якості правового регулюваннясуспільних відносин. І тому роль законодавця полягає у творенні норм права,виходячи із реально існуючих суспільних відносин і при цьому передбачаючи таобов’язково враховуючи їх подальший поступовий розвиток. М. Козюбра вважає, щоюридичні норми, які недооцінюють, а то й просто ігнорують реальні умови життя,не витримують випробування життям. Юридичні норми не можуть виходити за рамкитих соціальних умов, що складалися на конкретному етапі існуючого суспільноголаду. Іншими словами,норми права повинні повністю задовольняти об’єктивно виправдані інтересисуб’єктів. А це, у свою чергу, сприятиме уникненню протиріч, пов’язаних ізконкретним суспільним відношенням, і буде максимально наближеним до реалій тапотреб життя. Які б не були ідеальні норми, але якщо вони не відповідають рівнюрозвитку конкретного суспільства, то вони приречені. Таке право є мертвим. Томуй удосконалення системи законодавства, по суті, є безперервним процесом, що маєна меті забезпечення постійної відповідності її елементів (починаючи відпочаткового — нормативного припису) реально існуючим суспільним відносинам. Всеце зумовлює необхідність суттєвої активізації заходів, спрямованих наприведення законодавства у відповідність із Конституцією України, забезпеченняйого стабільності та дієвості. Світовий досвід переконливо свідчить, що країни,в яких створені громадянське суспільство і правова держава або розвиток якихздійснюється в такому напрямі та пов’язаний з послідовним вирішеннямвідповідних завдань, приділяють велику увагу підтримці системи чинногозаконодавства в належному стані. Тому подальший розвиток законодавства Українияк цілісної органічної системи потребує поєднання таких ознак, як узгодженість,гармонійність, визначеність, стабільність та динамізм усіх її елементів. Невикликає сумніву, що законодавство будь-якої цивілізованої держави, в томучислі України, не може функціонувати, якщо воно не є системою, складові якоїтісно пов’язані, узгоджені та взаємовплив яких ретельно регламентується чіткоюієрархічною побудовою. Правовим фундаментом цієї системи є Конституція якОсновний Закон держави. Саме Конституція України є основою системи права і системизаконодавства нашої держави. Відповідно національне законодавство розвиваєтьсяна основі її принципів і норм.[12;43]
Постійний розвиток економічних, політичних, соціальних таінших відносин вимагає від законодавця оптимального врахування цих якісних зміну законодавчій діяльності.
Актуальним залишається процес гармонізації національногозаконодавства з міжнародним правом, який є певною мірою програмою подальшогорозвитку системи законодавства України. Сьогодні міжнародне право справляєзначний вплив на розвиток національного законодавства, який посилюєтьсяконституційним визнанням пріоритету норм міжнародного права. Однак це неповинно бути «сліпим» запозиченням та перенесенням зарубіжних концепцій і нормна вітчизняне законодавство. Такий процес потребує врахування особливостей таспецифіки законодавчої діяльності, наукового підходу до розв’язання актуальнихпроблем правового регулювання.
Слід зазначити, що система законодавства лише до певної міриє результатом специфічної діяльності суб’єкта нормотворення; це своєріднаінтегрована характеристика політичного стану суспільства, яке набуло необхідноїусталеності, стабільності, визначеності та здатне забезпечити певнийнормативний порядок. Система законодавства не утворюється лише швидкимпродукуванням нормативних актів. Утворення системи законодавства практичнототожне ствердженню реальної, ефективної державності. Суто документотворчаробота має супроводжуватися складною, постійною діяльністю з реалізації встановленихнорм, їх корекції на основі певних тенденцій, соціальних змін тощо. Ці та іншічинники утворюють гармонізоване, цілісне, життєздатне, належним чином оформленеінституційне утворення, яке можна назвати «системним законодавством».
Такимчином, реформування чинного законодавства повинно бути професійним тазмістовним, спрямованим на створення та забезпечення ефективного механізмуправового регулювання всіх сторін суспільного життя. Лише такий підхідзабезпечить формування права як найвищої культурної цінності суспільства. Азаконодавство буде тим єдиним, дієвим та уніфікованим регулятором існуючихсуспільних відносин, що, у свою чергу, забезпечить реалізацію проголошених принципівправової держави та громадянського суспільства.[12;43 – 44]

ВИСНОВОК
Отже,підсумовуючи все вище сказане можна сказати, що нормативно-правові актистоять над усімаіншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровановтілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладнорозробленою юридичною наукою, зокрема означено їх систему та ієрархічнусупідрядність, проведено їх поділ на такі види, як галузеві й міжгалузеві,загальні й спеціальні, матеріальні й процесуальні, постійні й тимчасові,звичайні й надзвичайні, локальні тощо.
Також потрібносказати, що нормативно-правові акти можнакласифікувати:
1) за юридичною силою — на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконніакти — акти, заснованіна законах, що їм не суперечать;
2) за суб’єктами правотворчості — на нормативні акти, прийняті народом, главоюдержави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевогосамоврядування і т. д.;
3) за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, якіохоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; актиобмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певнеколо осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості якихреалізуються при наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха,тощо);
4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять нормиконституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового,сімейного та інших галузей права;
5) за зовнішньою формою виразу — на закони, укази, постанови, рішення,розпорядження, накази тощо.

ЛІТЕРАТУРА
1.ВедєрніковЮ.А. Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. – К., 2005. –224 с.
2.Загальнатеорія держави і права / за ред. М.В. Цвіка. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
3.КельзенГ. Чисте правознавство – К.: «Юніверс», 2004 – 496с.
4.КонституціяУкраїни // ВВР України – 1996 — №30 С 141.
5.КомаровС.А. Общая теория государства и права: Ученик. – М., 1998. — 400 с.
6.КоростейВ. Подзаконныеакты: реальность и перспектива // Право України – 2001. — №9 – С 61 – 62.
7.ЛазнюкН.В. Нормативно-правові акти центральних органів державного управління якджерело права // Держава і право – 2003. — №13 – С 215 – 219
8.Общаятеория государства и права В 2т. Академический курс. Т.2: Теория права / Заред. Марченка М.Н. – М.: Зерцало, 1998. – 639 с.
9.ПархоменкоН.М. Юридична сила: Основна властивість та один з критеріїв класифікаціїправових актів // Правова держава – 2001. — №13 – С 55 – 62.
10.ПлечійО. Загальнотеоретичні проблеми дії нормативно-правових актів у часі // Проблемидержавотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали VII регіональноїнауково-практичної конференції – Львів, 2001. – С 25 – 27
11.ПлечійО. Юридична сила нормативно-правових актів: загальнотеоретична характеристика// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ІХрегіональної науково-практичної конференції – Львів, 2003. – С 40 – 41.
12.ПодковенкоТ. Система законодавства України: стан та шляхи вдосконалення // Підприємництво,господарство, право: Науково-практичний господарсько-правовий журнал. -2005. -№9. — С 40-44.
13.Теоріядержави і права: Навч. посіб. За ред. Волинка К.Г. – К., 2003. – 240 с.
14.Теория государства иправа: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова.– М., 2002. – 616 с.
15.Теория государства иправа: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М., 2001. – 776 с.
16.Цвік М. Про систему юридичнихактів // Вісник Академії правових наук України. – 2002. — №4. С. 14 – 24.