МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИУКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ
ім. І.І. Мечникова
Інститут математики, економікита механіки
Кафедра загальної та соціальноїпсихології
Курсова робота
на тему
Видита роль емоцій у творчості та житті людини
студентки ІІ курсу
відділення психології
Калантерної Анастасії
Дмитрiвни
Одеса2009
ВВЕДЕННЯ
На даний момент підхід у вивченню емоцій людини дужеактуальний в психодіагностіке людину. Вивчення емоцій допомагає виявити їх рольструктурі особи; дозволяють розкрити творчий потенціал людини, його здібності.Від емоційного фону залежить і загальний психічний стан людини. Для діагностикипсихічного стану людини психологами дуже широко використовуються проектніметодики. Адже навіть вибір того або іншого кольору, спосіб зображення і багатодуг аспекти можуть вказати на емоційний стан людини. Розвиток цього напряму впсихології надалі дозволить поліпшити діагностику психічного стану людини.
Об` єктом дослідження даної роботи є емоції людини.
Предметом дослiдженняє теоретичний підхід до психологічного дослідження емоцій в творчості людини
Мета даної роботи: виявити вплив емоцій на творчудіяльність людини.
Завдання, які поставлені в роботі:
1. Визначити види і роль емоцій в житті людини
2. Прослідкувати розвиток психологічних теорійемоцій
3. Виявити вплив емоцій на особу
4. Визначити поняття творчої особи по Е.Фромму
5. Проаналізувати особливості творчого мислення
6. З’ясувати прояв емоцій в музиці і художнійтворчості
емоція психологічна творчість
РОЗДІЛ 1. Теоретичніпитання вивчення емоцій
1.1 Види і роль емоцій в житті людини
Емоції — особливий клас суб’єктивних психологічнихстанів, що відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємногоабо неприємного, відносини людини до світу і людей, процес і результати йогопрактичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, відчуття, афекти, пристрасті,стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені у всі психічніпроцеси і стани людини. Будь-які прояви його активності супроводжуютьсяемоційними переживаннями.
Життя без емоцій так само неможливе, як і безвідчуттів. Емоції, затверджував знаменитий природодослідник Ч.Дарвин, виникли впроцесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюютьзначущість тих або інших умов для задоволення актуальних для них потреб.Емоційно-виразні рухи людини — міміка, жести, пантоміміка — виконують функціюспілкування, тобто повідомлення людини інформації про стан того, що говорить ійого відношення до того, що в даний момент відбувається, а також функцію дії —роботи певного впливу на той, хто є суб’єктом сприйняття емоційно-виразнихрухів. Інтерпретація таких рухів сприймаючою людиною відбувається на підставіспіввідношення руху з контекстом, в якому йде спілкування. Емоції виступають яквнутрішня мова, як система сигналів, за допомогою якої суб’єкт дізнається пропотребностной значущість того, що відбувається. Особливість емоцій полягає втому, що вони безпосередньо відображають відносини між мотивами і реалізацієютакою, що відповідає цим мотивам діяльності. Емоції в діяльності людинивиконують функцію оцінки її ходу і результатів. Вони організовують діяльність,стимулюючи і направляючи її.
У критичних умовах при нездатності суб’єкта знайтишвидкий і розумний вихід з небезпечної ситуації виникає особливий вид емоційнихпроцесів — афект. Один з істотних проявів афекту полягає в тому, що він,«нав’язуючи суб’єктові стереотипні дії, є певний спосіб»аварійного” дозволу ситуацій, що закріпився в еволюції: втечу,заціпеніння, агресію і т.п.”.
На важливу мобілізаційну, інтеграційно-захисну рольемоцій свого часу указував П.К. Анохин. Вінписав: «Проводячи майже моментальну інтеграцію (об’єднання в єдине ціле)всіх функцій організму, емоції самі по собі і в першу чергу можуть бутиабсолютним сигналом корисної або шкідливої дії на організм, часто навітьраніше, ніж визначені локалізація дій і конкретний механізм у відповідь реакціїорганізму” [2, 173] Завдяки вчасно виниклій емоції організм має можливістьнадзвичайно вигідно пристосуватися до навколишніх умов. Він в стані швидкого, звеликою швидкістю відреагувати на зовнішню дію, не визначивши ще його тип, форму,інші приватні конкретні параметри.
Чим складніше організована жива істота, ніж вищийступінь на еволюційних сходах воно займає, тим багатше та гамма всілякихемоційних станів, які воно здатне переживати. Найстаріша за походженням,простіша і найбільш поширена серед живих істот форма емоційних переживань — цезадоволення, що отримується від задоволення органічних потреб, і незадоволення,пов’язане з неможливістю це зробити при загостренні відповідної потреби.Практично всі елементарні органічні відчуття мають свій емоційний тон. Протісний зв’язок, який існує між емоціями і діяльністю організму, говорить тойфакт, що всякий емоційний стан супроводжується багатьма фізіологічними змінамиорганізму.
Певна залежність між специфікою емоційних відчуттіві органічними реакціями все ж таки є. Вона виражається у вигляді наступної,такої, що отримала експериментальне підтвердження зв’язку: чим ближче доцентральної нервової системи розташовано джерело органічних змін, пов’язаних земоціями, і чим менше в нім чутливих нервових закінчень, тим слабкішесуб’єктивне емоційне переживання, що виникає при цьому. Крім того, штучнепониження органічної чутливості приводить до ослаблення сили емоційнихпереживань.
Основні емоційні стани, які випробовує людина,діляться на власне емоції, відчуття і афекти. Емоції і відчуття передбачаютьпроцес, направлений на задоволення потреби, мають ідеаторний характер ізнаходяться як би на початку його. Емоції і відчуття виражають сенс ситуаціїдля людини з погляду актуальної в даний момент потреби, значення для їїзадоволення майбутньої дії або діяльності. Емоції можуть викликатися якреальними, так і уявними ситуаціями. Вони, як і відчуття, сприймаються людиноюяк його власні внутрішні переживання, передаються іншим людям, сопережіваются.
Емоції і відчуття — особові утворення. Вонихарактеризують людину соціально-психологічно. Підкреслюючи власне особовезначення емоційних процесів, В. К. Вилюнас пише: „Емоційна подія можевикликати формування нових емоційних відносин до різних обставин… Предметомлюбові-ненависті стає все, що пізнається суб’єктом як причиназадоволення-незадоволення“ [4, 14].
Емоції зазвичай слідують за актуалізацією мотиву ідо раціональної оцінки адекватності йому діяльності суб’єкта. Вони єбезпосереднє віддзеркалення, переживання відносин, що склалися, а не їхрефлексія. Емоції здатні передбачати ситуації і події, які реально ще ненаступили, і виникають у зв’язку з уявленнями про пережитих раніше або уявнихситуаціях.
Відчуття ж носять наочний характер, зв’язуються зуявленням або ідеєю про деякий об’єкт. Інша особливість відчуттів полягає втому, що вони удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючивід безпосередніх відчуттів і кінчаючи вищими відчуттями, що відносяться додуховних цінностей і ідеалів. У індивідуальному розвитку людини відчуття граютьважливу соціалізуючу і мотивуючу роль. Вони виступають як значущий чинник уформуванні особи, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційнихпереживань типу відчуттів з’являються і закріплюються потреби і інтересилюдини.
Афекти — це особливо виражені емоційні стани, щосупроводжуються видимими змінами в поведінці людини, яка їх випробовує. Афектне передує поведінці, а як би зрушений на його кінець. Це реакція, яка виникаєв результаті вже довершеної дії або вчинку і виражає собою його суб’єктивнеемоційне забарвлення з погляду того, в якому ступені у результаті здійсненняданого вчинку вдалося досягти поставленій меті, задовольнити потребу, щостимулює його.
Афекти сприяють формуванню в сприйнятті так званихафектних комплексів, що виражають собою цілісність сприйняття певних ситуацій.Розвиток афекту підкоряється наступному закону: чим сильнішим є початковиймотиваційний стимул поведінки і ніж більше зусиль довелося витратити на те, щобйого реалізувати, чим менше підсумок, отриманий в результаті всього цього, тимсильніше виникаючий афект. На відміну від емоцій і відчуттів афектипротікають бурхливо, швидко, супроводжуються різко вираженими органічнимизмінами і руховими реакціями. Афекти, як правило, перешкоджають нормальнійорганізації поведінки, його розумності. Вони здатні залишати сильні і стійкісліди в довготривалій пам’яті. На відміну від афектів, робота емоцій івідчуттів зв’язана по перевазі з короткочасною і оперативною пам’яттю. Емоційнанапруженість, що накопичується в результаті виникнення аффектогенних ситуацій,може підсумовуватися і рано чи пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, привестидо сильної і бурхливої емоційної розрядки, яка, знімаючи напругу, частоспричиняє за собою відчуття втоми, пригніченості, депресії.
Одним з найбільш поширених в наші дні видів афектівє стрес. Він є станом надмірно сильної і тривалої психологічної напруги, якавиникає у людини, коли її нервова система отримує емоційне перевантаження.Стрес дезорганізовуватиме діяльність людини, порушує нормальний хід йогоповедінки. Стреси, особливо якщо вони части і тривалі, роблять негативний впливне тільки на психологічний стан, але і на фізичне здоров’я людини. Вони єголовними „чинниками ризику“ при появі і загостренні такихзахворювань, як серцево-судинні і захворювання шлунково-кишкового тракту.Кожний з описаних видів емоцій усередині себе має підвиди, а вони, у своючергу, можуть оцінюватися по різних параметрах: інтенсивності, тривалості,глибині, усвідомленості, походженню, умовам виникнення і зникнення, дії наорганізм, динаміці розвитку, спрямованості (на себе, на інших, на світ, наминуле, сьогодення або майбутнє), за способом їх виразу в зовнішній поведінці(експресії) і по нейрофізіологічній основі.
У історії психологічних досліджень робилися такожспроби їх об’єднання за загальними ознаками в компактнішу систему. Одна з такихспроб належить В. Вундту. „Всю систему відчуттів, — писав він, — можнавизначити як різноманіття трьох вимірювань, в якому кожне вимірювання має двапротилежні напрями, що виключають друг друга“1 (мал. 59).
/>
Мал. 59. Основні вимірювання емоційних процесів істанів (по В.Вундту)
У системі координат, що задається цими трьомавимірюваннями, можна розташувати і по відповідних параметрах характеризувативсі відомі емоційні процеси і стани.
Таким чином, емоції є класом суб’єктивнихпсихологічних станів людини, без якої неможлива його життєдіяльність. Емоціїпідрозділяються на відчуття і власне емоції. Відчуття носять наочний характер,пов’язані з уявленням або ідеєю про деякий предмет, виконують мотивуючу роль.Емоції виступають як безпосереднє віддзеркалення, переживання відносин, щосклалися, менш опредмечени, чим відчуття. Емоції тривалі, мають велику глибину,чим відчуття. Особливим видом емоційного стану є афект – особливо вираженийемоційний стан, що супроводжується видимими змінами в поведінці людини, яка їхвипробовує. Одним з найбільш поширених в наші дні афектів є стрес.
1.2 Теоретичний огляд психологічних теорій емоцій
Численними фізіологічними змінами в організмі супроводжуєтьсявсякий емоційний стан. Впродовж історії розвитку даної області психологічнихзнань не раз робилися спроби зв’язати фізіологічні зміни в організмі з тими абоіншими емоціями і показати, що комплекси органічних ознак, супроводжуючі різніемоційні процеси, дійсно різні.
1.2.1 Еволюційна теорія Ч. Дарвина
У 1872 р. Ч. Дарвин опублікував книгу»Вираз емоцій у людини і тварин”, яка з’явилася поворотним пунктом врозумінні зв’язку біологічних і психологічних явищ, зокрема, організму іемоцій. Уній було доведено, що еволюційний принцип застосовний не тільки добіофізичного, але і психолого-поведінкового розвитку живого, що між поведінкоютварини і людини непрохідною пропасти не існує. Дарвін показав, що взовнішньому виразі різних емоційних станів, в експресивно-тілесних рухах багатозагального у антропоїдів і сліпонароджених дітей. Ці спостереження лягли воснову теорії емоцій, яка отримала назву еволюційної. Емоції згідно цієї теоріїз’явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосовнімеханізми, сприяючі адаптації організму до умов і ситуацій його життя. Тілеснізміни, супроводжуючі різні емоційні стани, зокрема, пов’язані з відповіднимиемоціями рухи, по Дарвіну, є не що інше, як рудименти реальних пристосовнихреакцій організму.
1.2.2 Психоорганічні теорії Джемса-Ланге іКеннона-Барда
Ідеї Ч. Дарвина були сприйняті ірозвинені в іншій теорії, що здобула в психології широку популярність. Їїавторами з’явилися У. Джемс і К. Ланге. Джемс вважав, що певніфізичні стани характерні для різних емоцій — цікавості, захоплення, страху,гніву і хвилювання. Відповідні тілесні зміни були названі органічними проявамиемоцій. Саме органічні зміни по теорії Джемса — Ланге є першопричинами емоцій.Відбиваючись в голові людини через систему зворотних зв’язків, вони породжуютьемоційне переживання відповідної модальності. Спочатку під дією зовнішніхстимулів відбуваються характерні для емоцій зміни в організмі і тільки тоді —як їх слідство — виникає сама емоція.
Альтернативну точку зору на співвідношенняорганічних і емоційних процесів запропонував У. Кеннон. Він одним з першихвідзначив той факт, що тілесні зміни, спостережувані при виникненні різнихемоційних станів, вельми схожі один на одного і за різноманітністю недостатнідля того, щоб цілком задовільно пояснити якісні відмінності у вищих емоційнихпереживаннях людини. Внутрішні органи, із змінами станів яких Джемс і Лангезв’язували виникнення емоційних станів, крім того, є досить малочутливіструктури, які дуже поволі приходять в стан збудження. Емоції ж зазвичайвиникають і розвиваються досить швидко.
Найсильнішим контраргументом Кеннона до теоріїДжемса — Ланге опинився наступний: припинення надходження органічних сигналів,що штучно викликається, в головний мозок не запобігає виникненню емоцій.Положення Кеннона були розвинені П. Бардом, який показав, що насправді ітілесні зміни, і емоційні переживання, пов’язані з ними, виникають майжеодночасно.
У пізніших дослідженнях виявилося, що зі всіхструктур головного мозку власне з емоціями понад усе функціонально зв’язанийнавіть не сам таламус, а гіпоталамус і центральні частини лімбічеськой системи.У експериментах, проведених на тварин, було встановлено, що електричними діямина ці структури можна управляти емоційними станами, такими, як гнів, страх (Х.Дельгадо).
1.2.3 Активаційна теорія Ліндсея-Хебба
Психоорганічна теорія емоцій (так умовноможна назвати концепції Джемса—Ланге і Кеннона—Барда) отримала подальшийрозвиток під впливом електрофізіологічних досліджень мозку. Наїї базі виникла активаційна теорія Ліндсея—Хебба. Згідно цієї теорії емоційністани визначаються впливом ретикулярної формації нижньої частини стовбураголовного мозку. Емоції виникають унаслідок порушення і відновлення рівноваги увідповідних структурах центральної нервової системи. Активаційна теоріябазується на наступних основних положеннях:
1. Електроенцефалографічна картина роботи мозку, щовиникає при емоціях, є виразом так званого «комплексу активації»,пов’язаного з діяльністю ретикулярної формації.
2. Робота ретикулярної формації визначає багатодинамічних параметрів емоційних станів: їх силу, тривалість, мінливість і рядінших.
Услід за теоріями, що пояснюють взаємозв’язокемоційних і органічних процесів, з’явилися теорії, що описують вплив емоцій напсихіку і поведінку людини. Емоції, як виявилось, регулюють діяльність,виявляючи цілком визначений на неї вплив залежно від характеру і інтенсивностіемоційного переживання. Д.О. Хеббу вдалося експериментальним шляхом отриматикриву, що виражає залежність між рівнем емоційного збудження людини іуспішністю його практичної діяльності (мал. 62).
/>
Мал. 62. Залежність успішності діяльності людини відсили його емоційного збудження (по Д.О.Хеббу)
Представлена на цьому малюнку кривапоказує, що між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини існуєкриволінійна, «колоколообразная» залежність. Длядосягнення найвищого результату в діяльності небажані як дуже слабкі, так ідуже сильні емоційні збудження. Для кожної людини (а в цілому і для всіх людей)є оптимум емоційної збудливості, що забезпечує максимум ефективності в роботі.Оптимальний рівень емоційного збудження, у свою чергу, залежить від багатьохчинників: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вонапротікає, від індивідуальності включеної в неї людини і від багато чого іншого.Дуже слабка емоційна схвильованість не забезпечує належної мотиваціїдіяльності, а дуже сильна руйнує її, дезорганізовуватиме і робить практичнонекерованою.
1.2.4 Когнітивна теорія Л. Фестингера
У людини в динаміці емоційних процесів і станів неменшу роль, чим органічні і фізичні дії, грають когнітивний-психологічнічинники (когнітивні означає ті, що відносяться до знань). У зв’язку з цим булизапропоновані нові концепції, що пояснюють емоції у людини динамічнимиособливостями когнітивних процесів.
Однією з перших подібних теорій з’явилася теоріякогнітивного дисонансу Л. Фестінгера. Згодне їй позитивне емоційне переживаннявиникає у людини тоді, коли його очікування підтверджуються, а когнітивніуявлення утілюються в життя, тобто коли реальні результати діяльностівідповідають наміченим, узгоджуються з ними, або, що те ж саме, знаходяться вконсонансі. Негативні емоції виникають і посилюються в тих випадках, коли міжочікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, невідповідністьабо дисонанс.
Суб’єктивний стан когнітивного дисонансу зазвичайпереживається людиною як дискомфорт, і він прагне якнайскоріше від ньогопозбавитися. Вихід із стану когнітивного дисонансу може бути двояким: абозмінити когнітивні очікування і плани так, щоб вони відповідали реальноотриманому результату, або спробувати отримати новий результат, який биузгоджувався з колишніми очікуваннями.
У сучасній психології теорія когнітивного дисонансунерідко використовується для того, щоб пояснити вчинки людини, його дії врізних соціальних ситуаціях. Емоції ж розглядаються як основний мотиввідповідних дій і вчинків. Лежачим в їх основі когнітивним чинникам додається вдетермінації поведінки людини набагато більша роль, нiжорганічним змінам.
Виходячи з вищесказаного, ми бачимо, що впродовжвсього розвитку вчення про емоції робилися спроби пояснити їх суть, їхвиникнення і їх основи. Першою такою спробою була еволюційна теорія Дарвіна,згідно якої Емоції з’явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливіпристосовні механізми, сприяючі адаптації організму до умов і ситуацій йогожиття. Ідеї Ч. Дарвина були сприйняті і розвиненів психоорганічній теорії, що здобула в психології широку популярність. Їїавторами з’явилися У. Джемс і До. Ланге.Джемс вважав, що певні фізичні стани характерні для різних емоцій — цікавості,захоплення, страху, гніву і хвилювання. Відповідні тілесні зміни були названіорганічними проявами емоцій. Альтернативну точку зору на співвідношенняорганічних і емоційних процесів запропонував У. Кеннон. Він одним з першихвідзначив той факт, що тілесні зміни, спостережувані при виникненні різнихемоційних станів, вельми схожі один на одного і за різноманітністю недостатнідля того, щоб цілком задовільно пояснити якісні відмінності у вищих емоційнихпереживаннях людини. Услід за теоріями, що пояснюють взаємозв’язок емоційних іорганічних процесів, з’явилися теорії, що описують вплив емоцій на психіку іповедінку людини (О. Д. Хебб, теорія когнітивного дисонансу Фестінгера).
1.3 Вплив емоцiйна особистiсть
Емоції, якими б рiзнимивони не здавалися, неотд`емні від особи. «Те, що радує людину, що йогоцікавить, засмучує, хвилює, що представляється йому смішним, понад усехарактеризує його суть, його характер, індивідуальність» [7, 108]
С.Л. Рубинштейнвважав, що в емоційних проявах особи можна виділити три сфери: її органічнежиття, її інтереси матеріального порядку і її духовні, етичні потреби. Вінпозначив їх відповідно як органічну (афектно-емоційну) чутливість, наочнівідчуття і узагальнені світоглядні відчуття. До афектно-емоційної чутливостівідносяться, на його думку, елементарні задоволення і незадоволення, переважнопов’язані із задоволенням органічних потреб. Наочні відчуття пов’язані зволодінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Цівідчуття відповідно їх предметам підрозділяються на матеріальні, інтелектуальніі естетичні. Вони виявляються в захопленні одними предметами, людьми і видамидіяльності і в огиді до інших. Світоглядні відчуття пов’язані з мораллю івідносинами людини до світу, людей, соціальних подій, етичних категорій іцінностей.
Емоції людини перш за все пов’язані з йогопотребами. Вони відображають стан, процес і результат задоволення потреби.Цю думку неодноразово підкреслювали практично всі без виключення дослідникиемоцій, незалежно від того, яких теорій вони дотримувалися. По емоціях, вважаливони, можна безумовно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину,тобто про те, які потреби і інтереси є для нього актуальними.
Люди як особи в емоційному плані відрізняються одинвід одного по багатьом параметрам: емоційній збудливості, тривалості істійкості емоційних переживань, що виникають у них, домінуванню позитивних(стенічеськіх) або негативних (астенічних) емоцій. Але понад усе емоційна сферарозвинених осіб розрізняється по силі і глибині відчуттів, а також по їх змістуі наочній отнесенності. Це обставина, зокрема, використовується психологами приконструюванні тестів, призначених для вивчення особи. По характеру емоцій, якіу людини викликають представлені в тестах ситуації і предмети, події і люди,судять про їх особові якості.
Експериментальним шляхом було встановлено, що навиникаючі емоції великий вплив роблять не тільки супроводжуючі їх вегетативніреакції, але і навіювання — упереджена, суб’єктивна інтерпретація вірогіднихнаслідків дії на емоції даного стимулу. Через психологічний настрій,когнітивний чинник виявилося можливим в широких межах маніпулювати емоційнимистанами людей. Це лежить в основі різноманітних систем психотерапевтичних дій,що розповсюдилися в нашій країні за останні роки (на жаль, більшість з нихнауково не обгрунтовані і з медичної точки зору не перевірені).
Питання про зв’язок емоцій і мотивації (емоційнихпереживань і системи актуальних потреб людини) представляється не такимпростим, яким може показатися на перший погляд. З одного боку, прості видиемоційних переживань навряд чи володіють для людини вираженою мотивуючою силою.Вони або безпосередньо не впливають на поведінку, не роблять йогоцілеспрямованим, або зовсім його дезорганізовуватимуть (афекти і стреси). Зіншого боку, такі емоції, як відчуття, настрої, пристрасті, мотивуютьповедінку, не тільки активізуючи його, але направляючи і підтримуючи. Емоція,виражена у відчутті, бажанні, вабленні або пристрасті, поза сумнівом містить всобі спонуку до діяльності.
Другий істотний момент, пов’язаний з особовимаспектом емоцій, полягає в тому, що сама система і динаміка типових емоційхарактеризує людину як особу. Особливе значення для такої характеристики маєопис відчуттів, типових для людини. Відчуття одночасно містять в собі івиражають відношення і спонуку людини, причому те і інше в глибокому людськомувідчутті зазвичай злиться. Вищі відчуття, крім того, несуть в собі етичнийпочаток. Одним з таких відчуттів є совість. Вона пов’язана з етичною стійкістюлюдини, його ухваленням на себе моральних зобов’язань перед іншими людьми інеухильним проходженням їм. Останнє особливе людське відчуття, яке характеризуєйого як особа, — це любов. Про сенс цього відчуття в його вищому, духовномурозумінні добре сказав Ф. Франкл. Справжня любов, на його думку, і є вступом довзаємин з іншою людиною як духовною істотою. Любов є входженням в безпосереднівідносини з особою коханого, з його своєрідністю і неповторністю.
Таким чином, з вищевикладеного ми бачимо, що емоціїграють дуже важливу роль в житті людини. Вони більшою чи меншою міроювизначають спрямованість його поведінки; відображають стан, процес і результатзадоволення потреби; емоція, виражена у відчутті, бажанні, вабленні абопристрасті поза сумнівом містить в собі спонуку до діяльності. Система ідинаміка типових емоцій характеризує людину як особу. Особливе людське відчуття– любов – визначає найвищий духовний і естетичний початок в людині.
РОЗДІЛ II.Теоретичні питання вивчення творчості
2.1 Поняття творчої особи по Е.Фромму
Коли мова заходить про творчість, це поняттярозглядається, принаймні, в двох різних аспектах. По-перше, під цим словомподразумеваєтся процес створення якого-небудь доступного для сприйняттяглядачів або слухачів нового витвору мистецтва: картини, скульптури, симфонії,вірша або романа. В той же час і стан особи людини, створення, що робитьможливим, їм згаданих творів, теж визначається як творчість. При цьому данийстан необов’язково повинен привести до появи чогось нового і відчутного. Якщоговорити про творчість в першому значенні слова, тобто про творчу діяльністьхудожника, то воно припускає наявність цілого ряду різноманітних чинників:обдарованості (вірніше сказати, генетично закладених здібностей), освіти,старанності, певних економічних і соціальних умов, що дозволяють людині черезнавчання і старанні тренування розвивати свої здібності. Предметом же нашогорозгляду стане інша творчість, а саме — творчий початок особи, тобто творчістьяк особливість характеру людини.
Що ми розуміємо під творчістю як станом душі людини?На мою думку, найправильніше було б визначити його таким чином: це здатністьлюдини свідомо сприймати і правильно реагувати на побачене. Дане визначенняможе показатися дуже простим. Деякі можуть відмітити:
«Якщо так розуміти творчість, то я, абсолютносвідомо сприймаючи і речі, і людей і точно на них реагуючи, без сумніву, єнатурою творчої. Хіба я не сприймаю все, що зустрічається мені по дорозі нароботу? Хіба я не реагую адекватно на те, що все відбувається навколо мене?Хіба в спілкуванні з людьми я не посміхаюся їм привітно? Хіба я не помічаюсвоєї дружини і не відповідаю на її побажання?»
Практично всі люди думають саме так, проте в цьомуполягає їх неправота. Насправді більшість людей майже нічого усвідомлено не сприймаютьі майже ні на що не реагують належним чином. В першу чергу розглянемо природусприйняття і реагування і постараємося виявити відмінність творчого підходу вцьому процесі від нетворчого.
Уявимо собі, що людина бачить троянду і заявляє: «Це— троянда» або: «Я бачу троянду». І ви вважаєте, що він насправді її сприймає?Зовсім необов’язково. Відносно когось це є справедливим, проте якщо говоритипро більшість — тодi нi.
Що є досвідом більшості людей? Здається,його можна охарактеризувати так. Дивлячись на який-небудь предмет (як натроянду в нашому прикладі), людина заявляє, що даний предмет відповідає поняттю«троянда» і, отже, висновок «Я бачу троянду» вірно. На перший погляд здається,що акцент робиться на процесі бачення, насправді тут має місце чисте когнітивнесприйняття предмету, пізнавання і його словесний вираз. Заявляючи, що вінбачить троянду, людина лише виявляє свою здатність говорити. Він навченийдізнаватися певний предмет і відповідним чином його класифікувати. Через це вданому випадку ми маємо справу лише з якимсь процесом розпізнавання, а зовсімне із справжнім баченням, що виражається в сприйнятті, спогляданні або оцінці.Але що ж є баченням, або спогляданням, в своєму дійсному значенні? Напевно,мені простіше буде це пояснити, знову звернувшись наприклад. Жінка, що очищаєна кухні від стручків горох, захоплено говорить своєму знайомому: «Сьогоднівранці я випробувала дивовижне відчуття: я вперше побачила, як котитьсягорошина». Почувши таке, багато хто, безумовно, відчує незручність, вирішивши,що з жінкою відбувається щось недобре. Чому ж тут дивуватися, спостерігаючи загорошиною, що котиться? Для багатьох це само собою зрозуміле явище.Спостерігаючи, як котяться горошини, ці люди знаходять лише підтвердження своїхповсякденних знань, згідно яким круглі предмети скачуватимуться з похилою іщодо гладкої поверхні. Вони не сприймають цей процес повноцінним чином і непереживають його, для них він зводиться лише до фіксації їх знань. Значнавідмінність в реакції на м’яч, що котиться, можна спостерігати, порівнюючиповедінку дорослої людини і дворічної дитини. Дитина може, не знаючи втоми,сотні разів підкидати і ловити м’яч, супроводжуючи поглядом його політ іпереживаючи від цього радість. Чим можна це пояснити? Якщо ж за м’ячем спостерігаємоми, дорослі, то нам досить подивитися на нього один раз, бо ми не отримаємоніякої нової інформації про нього, тому що в оцінці даного процесу бере участьлише наш розум. Інакше кажучи, нам нудно спостерігатиме за м’ячем знову ізнову. Дитина ж, навпаки, не ставить перед собою завдання отримати який-небудьосмислений досвід; саме споглядання підскакуючого м’яча і отримання задоволеннявід гри є для нього найважливішими. Втім, спостерігаючи за м’ячем при грі втеніс, багато дорослих також здатні переживати від цього радість. Дивлячись надерево, усвідомлено сприймаючи всю повноту його справжнього буття, співчуваючивсім серцем умовам, в яких воно росте, чоловік отримує досвід, що є основою длятого, щоб зуміти це дерево намалювати. Інше питання, чи володіє він необхіднимитехнічними навиками, які дозволили б йому займатися живописом і відображатисвої переживання. Але абсолютно ясне одне: жоден художник ніде і ніколи не змігби створити жодної картини, що стояла, передавши у фарбах об’єкт, щозображається, належним чином заздалегідь його не вивчивши і не усвідомивши йогоособливості. Постараюся пояснити різницю в пізнанні під іншою точкою зору.Сприймаючи дерево в рамках якихось категорій, людина розглядає його лише якодин з предметів, що відносяться до біологічного вигляду під назвою «дерево»,тобто для нього воно є абстракцією, поняттям («якесь дерево», «одне з дерев») івідповідно позбавлено в його очах який би то не було конкретики. І навпроти,при справжньому живому сприйнятті абстрактний підхід неможливий. В цьомувипадку дерево стає абсолютно конкретним і неповторним. Такого дерева невідшукати у всьому світі, бо саме його бачить око, саме воно знаходитьвіддзеркалення в свідомості людини, і тим самим він опиняється з ним в певнихвзаєминах, стаючи як би його творцем. Сприйняття людей аналогічно нашомусприйняттю предметів. Дивлячись на людину вперше, ми, як правило, вважаємо, щобачимо його. Проте очевидно, що в першу чергу наша увага зосереджується лише наповерхневих, другорядних подробицях — таких, як колір шкіри, стиль одягу,виховання, соціальне положення, розташована або недружелюбність до нас, завдякияким ми виявляємося здатні певним чином цю людину класифікувати — аналогічнотому, як ми класифікуємо квітку, відносячи його до троянд. При цьому нашесприйняття людини не дуже відрізняється від того, як він сприймає себе сам. Признайомстві він в першу чергу відповість, що звуть його Джон. Якщо ми натякнемо,що цього нам недостатньо, швидше за все, він скаже, що по професії він лікар,одружений і має двоє дітей. Якщо ж комусь і цього покажеться мало, то такулюдину або визнають не дуже кмітливою, або дорікнуть в зайвій цікавості. Длямене кожна окрема людина є абстракцією, так само як і я для нього. При цьому німені, ні йому не потрібно більшого. Більш того, ми схильні навіть якійсьзагальній фобії, що виражається в тому, що ми випробовуємо страх перед взаємнимзближенням, ми боїмося проникнути в суть іншої людини, відмовившись від йогоповерхневого сприйняття. Через це ми прагнемо обмежити наші знання про людинулише мінімумом, потрібним для сьогохвилинного спілкування з ним. Подібнепрагнення до отримання лише поверхневого знання про іншу людину є ознакоюякнайглибшої взаємної байдужості. Але справа цим не обмежується: нашесприйняття іншої людини не просто поверхнево за своєю природою. Здібність доперенесення робить його відірваним від реальності. Наприклад, якщо людинівластиві прояви гніву, дана риса його вдачі переноситься їм на інших людей,яких він вважає подібними до себе в цьому відношенні. Якщо ж він соромливий завдачею, він проектує цю властивість і на інше. При всьому цьому, наділяючиінших якостями, як купою ганчір’я, яке не бажаний носити самі, ми не віддаємособі звіту в тому, що за ним ховається жива людина, а не наряджений нами манекен.Окрім цього, ми не тільки переносимо риси своєї вдачі на іншого індивіда; нашесприйняття спотворюється, не дозволяючи нам під впливом наших емоцій, нашогонастрою бачити людину таким, який він є насправді. До цього нас підштовхуютьтри основні властивості нашої особи — жадність, дурість і гнівлива, в рамкахетики буддиста що розглядаються як три основні «гріхи». Не потребує особливихдоказів той факт, що, якщо відносно якої-небудь людини у нас є корисливі цілі,ми виявляємося нездібними об’єктивно його оцінювати, бо наша користолюбна уява,обмеженість мислення і злобна натура роблять на наше сприйняття визначальнийвплив. Але що означає поглянути на іншу людину творчо? Це означає побачити йогооб’єктивно, без спотворень і надуманих якостей, уникаючи перенесення на ньогорис вдачі інших людей. В першу чергу це припускає позбавлення від власних«гріхів», що неминуче обумовлюють виникнення ефекту перенесення і спотвореннясприйняття. Творче сприйняття будить людину від ледачого заціпеніння і готує додійсного розуміння самої суті речей. Творчий стан душі і творче життявиявляються досяжними лише у випадку, якщо людина досягає внутрішньої зрілостіі зводить до мінімуму прагнення до перенесення і спотворення реальності.Пізнання людини у всій його цілісності подібно до раптового відкриття, щодеколи вражає несподіванкою одкровення. Трапляється так, що при зустрічі іззнайомою людиною вас раптом відвідує осяяння: вам здається, що раніше ви йоготолком і не бачили і лише зараз дізналися по-справжньому. Його обличчя, очі,жести, хода, голос сприймаються тепер по-новому, яскравіше і виразно, і передвами предстає той, що так відрізняється від колишнього його абсолютно новийобраз. Стає ясною різниця між поняттями «бачити» в сенсі дивитися і «бачити» взначенні побачити; іншими словами, відмінність простого, бездумного спогляданнявід бачення як виявлення, усвідомлення, відкриття. Знайома з дитинствамісцевість, знаменита на весь світ картина або який-небудь інший відомий об’єктможуть поставити людини в подібну ситуацію. Необхідно відзначити, що побачитилюдину або який-небудь предмет в цілісності, облиште і багатогранності йогоприроди — неодмінна умова правильного сприйняття. У реальному житті, якправило, переважають невірні реакції, так само як і помилкові сприйняття;обмежені рамками буденної свідомості, вони поверхневі за своєю природою.Наприклад, читаючи в газеті статтю про те, що в Індії люди голодують, людинапрактично ніяк на це не реагує. Максимум, чого можна чекати, — якоїсьподібності співчуття: «Який жах!» Якщо ж він бачить чиїсь страждання своїмиочима, його реакція абсолютно інша. Він переживає почуття співчуття, бажаннянадати допомогу, що і намагається зробити. Проте, навіть якщо він бачитьстраждаючого, в цілому його реакція достатньо поверхнева. Він вважає, щопереживає ті почуття, які повинні у нього виникнути відповідно до даноїситуації, і робить те, що прийнято робити; в той же час він певним чиномдистанціюється від того, що відбувається. Реагувати ж повнокровно означаєпривести в дію всі людські ресурси, за допомогою яких чоловік може сприйматидійсність: здатність переживати почуття радості і співчуття, любові іненависті. Його реакція при цьому обумовлена не розумом, а відчуттями, тобтотим, що він бачить і чує, його реакція на іншого індивіда адекватна, босприйняття направлене на його суть, завдяки чому він реагує на нього належнимчином. Він сприймає людину немов всією своєю істотою, всією своєю натурою;створюється відчуття, ніби в процесі мислення бере участь не мозок, а все тіло,і бачить він не очима, а серцем. Якщо це насправді так, то, направляючи досприйманого ним об’єкту всі свої думки, відчуття і здібності, людина перестаєбути лише спостерігачем, тоді як те, що він сприймає, перестає бути простооб’єктом. Вони стають чимось єдиним, відбувається абсолютне взаємопроникнення,яке виражається в тому, що що бачить і видиме їм, існуючи як окремі суб’єкти, втой же час зливаються в єдине ціле.
Які ж умови необхідні для того, щоблюдина знайшла такий творчий стан, при якому його сприйняття навколишньогосвіту було на рівні інтуїції, було б подібно до осяяння? Першою умовою єздатність людини дивуватися. Як правило, більшість людей втрачаютьздатність дивуватися під впливом виховання і освіти. Здивуваннявони розглядають як прояв неуцтва, бо вважають, що повинні всі знати.Навколишній світ для них більш не чудовий і дивовижний, а сприймається як щосьбуденне. Між тією необхідною умовою будь-якої творчої діяльності і яких би тоне було відкриттів в області науки або мистецтва якраз є збереження людиноюздатності дивуватися. Як точно відмітив французький математик Раймонд Пуанкаре,здатність допустити неймовірне є відмінна риса геніальності в науці. Здатністьзосередитися — це друга відмінна риса творчої особи, що досить рідкозустрічається в західній культурі. Постійно зайнята західна людина найчастішене концентрується на ділі, яким він зайнятий в даний момент, а думає про те,чим він займеться після закінчення цієї роботи. Для людини, здатноїзосередитися, справа, якою він зайнятий в даний момент, представляєтьсянайважливішим. Йому здається неймовірно значним саме те, чим він зайнятий тут ізараз: чи читає він, розмовляє або просто прогулюється по вулиці. Людина живетут і зараз, тому справжнє сприйняття їм реальності і його справжня реакція нанього можливі лише у разі, коли він повністю віддається тому, що він в цю митьвідчуває і робить. Здібність людини до самопізнання є третьою відмінноюрисою творчої особи. Відчувати себе центром світу, причиною і рушійноюсилою подій, що відбуваються, може лише людина, що дійсно усвідомлює своєсамозвеличання, своє «я». Саме це я розумію під словом «оригінальність»,причому я маю на увазі головним чином різні стани душі, причина яких в менісамому.
Самоідентифікація, відчуття свого «я» необхідні длякожної людини. Що втратив це відчуття може загрожувати безумство. У різнихкультурах самосвідомість виявляється різно. У примітивному суспільстві людина,що ще не стала «індивідуальністю» і що ототожнює себе з своєю групою, моглаописати своє его як «я — це ми». В процесі еволюції він усвідомлює своюіндивідуальність і перестає ідентифікувати себе з своєю групою, вчившисьвідчувати своє «я».
Наступна відмінна риса творчої особи — правильневідношення до конфлікту. Йдеться про здатність зустрітися зконфліктом лицем до лиця і умінні його вирішити. Конфлікти — це джерелопрагнення людини до самоудосконалення, розвитку його сил і основа становленняйого характеру. Людина, що уникає конфліктів, уподібнюється добре відладженомумеханізму, в якому вмить приглушається будь-який емоційний порив, або машині,що автоматично упорядковує всі відчуття і спонуки.
Однією з найважливіших умов, що визначають наявністьтворчого початку в людині, є свідоме відношення до випадковостей, здатність зсвідомою готовністю зустрічати можливість конфлікту.Людина не є творчою особою, якщо він заперечує конфлікт або відноситься донього поверхнево, керуючись буденною свідомістю за принципом «все, що неробиться, — до кращого» і не сприймаючи ситуацію на емоційному рівні. Крімтого, людині властиве прагнення ігнорувати не тільки конфлікти, але і існуючісуперечності в своєму характері. І якщо на індивідуальному рівні можна говоритипро протилежність темпераментів, то на рівні соціуму в першу чергу йдеться пропротилежність статi.
Підведемо підсумки. Під творчістю, як станом душілюдини, подразумеваєтся здатність свідомо сприймати і правильно реагувати напобачене. Що означає поглянути на іншу людину творчо? Це означає побачити йогооб’єктивно, без спотворень і надуманих якостей, уникаючи перенесення на ньогорис вдачі інших людей. Умови, які необхідні для отримання такого творчогопочатку людиною наступні: здібність людини дивуватися, здатність зосередитися,здатність до самопізнання, правильне відношення до конфлікту (т.е. здатність зсвідомою готовністю зустрічати можливість конфлікту). Готувати людину до життя— означає готувати його до творчості, і тому формування творчого початку вособі необхідно зробити універсальним виховним принципом.
2.2 Особливості творчого мислення
Творче мислення має свої відмінні риси:
v вонопластичне, тобто творчі люди пропонують безліч рішень в тих випадках, колизвичайна людина може знайти лише одне або два;
v вонорухоме, тобто для творчого мислення не складає труднощів перейти від одногоаспекту проблеми до іншого, не обмежуючись одной-едінственной точкою зору;
v вонооригінальне, воно породжує несподівані, небанальні, незвичні рішення.
Наукова і технічна творчість виявляється в пошуку ізнаходженні принципово нового рішення наукової або технічної проблеми, причомуструктура розумового процесу вирішення проблеми складна, але незмінно успіху,«осяянню», знаходженню нового рішення сприяє емоційна захопленість проблемою,віра в успіх, емоційна позитивна стимуляція.
Наукова творчість і особлива творчість в мистецтвіспирається на уяву, яка, у свою чергу, нерозривно пов’язано з емоціями івідчуттями людини.
Уява – психічний процес, щополягає в створенні нових образів (уявлень) шляхом переробки матеріалусприйнять і уявлень, отриманих в попередньому досвіді. Уява як своєрідна формавіддзеркалення дійсності здійснює розумовий відхід за межі безпосередньогосприйманого, сприяє передбаченню майбутнього, «пожвавило» те, що було раніше.
Уява може бути пасивною (сновидіння, марення) іактивною, яке, у свою чергу, розділяють на те, що відтворює (створення образупредмету по опису) і творче (створення нових образів, що вимагають відборуматеріалів відповідно до задуму). Мрія – вид творчої уяви, пов’язаної зусвідомленням бажаного майбутнього.
Етапи творчої уяви:
1. виникнення творчої ідеї
2. «виношування» задуму
3. реалізація задуму.
Таким чином, творче мислення має свої відмінні риси:пластичність, рухливість і оригінальність. Наукова творчість і творчість вмистецтві в першу чергу спирається на уяву, яка, у свою чергу, нерозривнопов’язано з емоціями і відчуттями людини. Воно може бути пасивним і активним.Активне розділяють на те, що відтворює і творче. Один з видів творчої уяви ємрія.
2.3 Прояв емоцій в музиці
Вираз емоцій засобами музики має давню традицію,висхідну до учення про етос і про афекти у стародавніх греків. ЗгідноАрістотелю, музика відтворює рух, всякий же рух несе в собі енергію, що міститьетичні властивості. Подібне прагне до подібного, і тому людина отримуватименасолоду від музики в тій мірі, в якій музика відповідає його характеру абонастрою в даний момент. Для стародавніх греків — Арістотеля, Платона,піфагорійців — музика була засобом, який врівноважував зовнішню сторонупротікання життя з психологічним станом самої людини.
Дослідники теорії афектів встановлювали, за якихобставин треба використовувати ті або інші способи музичного виразу, щобпорушити в слухачах ту або іншу емоцію.
Так, теоретик Кванц в одному з своїх трактатівзалишив нам докладний опис виразу відчуттів в музиці. Він позначив ознаки, напідставі яких можна визначити, який панує в музиці афект. Це можна дізнатися потональності – мажорная вона або мінорна. Мажор звичайно уживається для виразувеселого, бадьорого серйозного, піднесеного, мінор же для виразу ласки, сумуй ініжності. Зв’язані, близько лежачі інтервали виражають ласку, засмучуй,ніжність. Напроти того, ноти стисло уривисті, такі, що складаються з окремихстрибків, виражають веселе і грубе. Пунктирні і витримані ноти виражаютьсерйозне і патетичне, а змішення довгих нот, цілих і половинних з швидкими, –величне і піднесене. Відчуття можна зрозуміти по дисонансах. Вони проводять неоднакове, але завжди відмінні один від одного дії.
Аналізуючи закінченості музичної виразності зпогляду теорії афектів, англійський дослідник Дж. Харріс відзначав, що виразимав музиці емоція завжди пов’язана з певною ідеєю і що сама ідея несе в собіпевний настрій.
Мета музики — порушувати афекти, які можутьвідповідати ідеї. На основі внутрішньої природної схожості певні ідеї порушуютьв нас певні афекти, під впливом яких, у свою чергу, виникають відповідні ідеї.
Виходячи з вищесказаного ми бачимо, що вираз емоційза допомогою музики йде корінню глибоко в старовину. Музика була засобом, якийврівноважував зовнішню сторону протікання життя з психологічним станом самоїлюдини. По тональності музики, розташуванню інтервалів, дисонансам можназрозуміти, який з афектів переважає в музиці. Мета музики — порушувати афекти,які можуть відповідати ідеї.
2.4 Прояв емоцій в художній творчості
Емоції людини виявляються у всіх видах людськоїдіяльності і особливо в художній творчості. Власна емоційна сфера художникавідбивається у виборі сюжетів, в манері листа, в способі розробки вибраних тимі сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника.Емоції входять в багато психологічно складних станів людини, виступаючи як їхорганічна частина. Такими комплексними станами, що включають мислення,відношення і емоції, є гумор, іронія, сатира і сарказм, які також можнатрактувати як види творчості, якщо вони набувають художньої форми. Гумор —це емоційний прояв такого відношення до чого-небудь або до кого-небудь, якенесе в собі поєднання смішного і доброго. Це сміх над тим, що любиш, спосібпрояву симпатії, привертання уваги, створення гарного настрою. Іронія —це поєднання сміху і нешанобливого відношення, частіше всього зневажливого.Таке відношення, проте, ще не можна назвати недобрим або злим. Сатира євикриття, засудження об’єкту, що безумовно містить. У сатирі він, як правило,представляється в непривабливому вигляді. Недобре, зле понад усе виявляється в сарказмі,який є прямим знущанням, насмішкою над об’єктом. Окрім перерахованих складнихстанів і відчуттів, слід назвати ще трагізм. Це емоційний стан, щовиникає при зіткненні сил добра і зла і перемозі зла над добром.
Таким чином, емоції входять в багато психологічноскладних станів людини, виступаючи як їх органічна частина. Такими комплекснимистанами, що включають мислення, відношення і емоції, є гумор, іронія, сатира ісарказм, які також можна трактувати як види творчості, якщо вони набуваютьхудожньої форми. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів,в манері листа, в способі розробки вибраних тим і сюжетів. Все це разом узятескладає індивідуальна своєрідність художника і визначає особливості йоготворчості.
Висновок
Емоції є класом суб’єктивних психологічних станівлюдини, без якої неможлива його життєдіяльність. Емоції підрозділяються навідчуття і власне емоції. Відчуття носять наочний характер, пов’язані з уявленнямабо ідеєю про деякий предмет, виконують мотивуючу роль. Емоції виступають якбезпосереднє віддзеркалення, переживання відносин, що склалися, меншопредмечени, мають велику глибину, триваліші чим відчуття. Особливим видомемоційного стану є афект – особливо виражений емоційний стан, щосупроводжується видимими змінами в поведінці людини, яка їх випробовує. Одним знайбільш поширених в наші дні афектів є стрес.
Впродовж всього розвитку вчення про емоції робилисяспроби пояснити їх суть, їх виникнення і їх основи. Першою такою спробою булаеволюційна теорія Дарвіна, згідно якої емоції з’явилися в процесі еволюціїживих істот як життєво важливі пристосовні механізми, сприяючі адаптаціїорганізму до умов і ситуацій його життя. Ідеї Ч. Дарвинабули сприйняті і розвинені в психоорганічній теорії, що здобула в психологіїшироку популярність. Її авторами з’явилися У. Джемсі До. Ланге. Джемс вважав, що певні фізичні стани характерні для різних емоцій— цікавості, захоплення, страху, гніву і хвилювання. Відповідні тілесні змінибули названі органічними проявами емоцій. Альтернативну точку зору наспіввідношення органічних і емоційних процесів запропонував У. Кеннон. Вінодним з перших відзначив той факт, що тілесні зміни, спостережувані привиникненні різних емоційних станів, вельми схожі один на одного і зарізноманітністю недостатні для того, щоб цілком задовільно пояснити якіснівідмінності у вищих емоційних переживаннях людини. Услід за теоріями, щопояснюють взаємозв’язок емоційних і органічних процесів, з’явилися теорії, щоописують вплив емоцій на психіку і поведінку людини (О.Д. Хебб, теоріякогнітивного дисонансу Фестінгера).
Емоції грають дуже важливу роль в житті людини. Вонибільшою чи меншою мірою визначають спрямованість його поведінки; відображаютьстан, процес і результат задоволення потреби; емоція, виражена у відчутті,бажанні, вабленні або пристрасті поза сумнівом містить в собі спонуку додіяльності. Система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особу.Особливе людське відчуття – любов – визначає найвищий духовний і естетичнийпочаток в людині.
Емоції також нерозривні з творчим процесом. Під творчістю,як станом душі людини, подразумеваєтся здатність свідомо сприймати і правильнореагувати на побачене. Що означає поглянути на іншу людину творчо? Це означаєпобачити його об’єктивно, без спотворень і надуманих якостей, уникаючиперенесення на нього рис вдачі інших людей. Умови, які необхідні для отриманнятакого творчого початку людиною наступні: здібність людини дивуватися,здатність зосередитися, здатність до самопізнання, правильне відношення доконфлікту (т.е. здатність з свідомою готовністю зустрічати можливістьконфлікту). Готувати людину до життя — означає готувати його до творчості, ітому формування творчого початку в особі необхідно зробити універсальнимвиховним принципом.
Емоції знаходять свій вираз перш за все в музиці іхудожній творчості. Вираз емоцій за допомогою музики йде корінню глибоко встаровину. Музика була засобом, який врівноважував зовнішню сторону протіканняжиття з психологічним станом самої людини. По тональності музики, розташуваннюінтервалів, дисонансам можна зрозуміти, який з афектів переважає в музиці. Метамузики — порушувати афекти, які можуть відповідати ідеї.
Емоції входять в багато психологічно складних станівлюдини, виступаючи як їх органічна частина. Такими комплексними станами, щовключають мислення, відношення і емоції, є гумор, іронія, сатира і сарказм, якітакож можна трактувати як види творчості, якщо вони набувають художньої форми.Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, в манері листа,в способі розробки вибраних тим і сюжетів. Все це разом узяте складаєіндивідуальна своєрідність художника і визначає особливості його творчості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аболін Л.М. Психологические механізмиемоційної стійкості людини. — Казань, 1987.
2. Анохин П.К.Эмоции // Психологія емоцій:Тексти. — М., 1984.
3. Вартанян Р.А., Петров Е.С. Эмоции іповедінка. — Л., 1989.
4. Вілюнас В.К.Основные проблеми психологічноїтеорії емоції // Психологія емоцій.
5. Гуревич П.С. «Криза психоаналізу.Дзен-буддизм і психоаналіз». М.: Айріс-прес, 2004 р.
6. Додонов Би.І. В світі емоцій. — Київ, 1987.
7. Крюгер Ф. Сущность емоційних переживань //Психологія емоцій: Тексти. — М., 1984.
8. Леонтьев А.Н. Діяльність. Свідомість. Особа.— М., 1982 (1975).
9. Леонтьев А.Н.Потребности, мотиви, емоції //Психологія емоцій: Тексти. — М., 1984
10. Рубінштейн С.Л.Основы загальній психології: У2 т. — М., 1989. — Т. II.
11. Селье Г. Стресс без дістресса. — М., 1982
12. Симонов П.В. Потребностно-мотивационнаятеорія емоцій //Вопросы психології. — 1982. — №6.
13. Симонов П.В. Эмоциональный мозок. Фізіологія,Нейроанатомія. Психологія емоцій. — М., 1981.
14. Тігранян Р. А. Стресс і його значення дляорганізму. — М., 1988
15. Фромм Э. Искусство любити: Дослідженняприроди любові. — М., 1990
16. Чистякова М.І. Психогимнастіка. — М., 1990.
17. Якобсон П.М. Эмоциональная життя школяра. —М., 1966.
18. Ярошевский М.Г., Петровский А.В. Психологія.Словник 2-е видавництво, іспр. І доп. М.: Політіздат, 1990. с.494Рзмещено на